Як через непослух одного…

«ЯК ЧЕРЕЗ НЕПОСЛУХ ОДНОГО»

    Один з наших Читачів запитує, як Христос міг «заступитися… за нас», Церкву, не заступаючись за Адама або не примирившись з ним, в ситуації коли Адам був дійсним злочинцем, а ми лише учасники злочину через наш зв’язок з ним. Ми відповідаємо, що той, хто запитує, сам і відповідає на власний аргумент: лише Адам був досконалим, лише Адам був поставлений на пробу і лише він безпосередньо був засуджений на смерть за непослух. Про потомство Адама є написано, що воно було народжене в гріху і зачате в беззаконні. Ми не були пристосовані до іншої проби в цьому недосконалому стані, як це продемонстрували Євреї, які з особливої ласки були піддані Угоді Закону і гадали, що вони зможуть виконати його умови, і сподівалися, що через нього осягнуть вічне життя. Однак Апостол пояснює, що через невиконання тих умов вони були засуджені на смерть. Це саме було б правдою по відношенню до решти людей в подібних умовах, але такі умови не були ані нав’язані, ані запропоновані людству взагалі. Лише Ізраїль був підданий Закону і отримав гарантію певних благословень як наслідок досвідчень, які він тоді невдало пройшов. Гідним уваги є той факт, що євреї були на особливій пробі і тому були засуджені особливим чином, що в результаті створило необхідність їх відкуплення як народу. У зв’язку з тим ми читаємо, що наш Господь «став під Законом [Угодою Закону], щоб [міг] викупити підзаконних [під Угодою Закону]» (Гал. 4:4,5). Якби Він народився не серед єврейського народу, то відкуплення світу в загальному було б таким самим, що й тепер, але єврейський народ не мав би в ньому частки, оскільки через Угоду Закону, запечатану на горі Сінай, був, так би мовити, піднесений над рештою людського роду і отримав окрему пробу як народ, як прийнята родина Мойсея, визнаного ними посередника.

Як Господь міг учинити завіт на умовах з тілесним Ізраїлем через Мойсея, їх посередника, так подібно міг вчинити розпорядження на умовах для духовного Ізраїлю через Христа, Голову Церкви і Представника. Боже поступування з віруючими під час віку Євангелії відбувається через виправдання вірою усіх тих, які відвертаються від гріха і приймають Ісуса як свого Спасителя. Він «з’являється за нас», які належать до цього класу, представляє нас тепер Отцю, призначаючи для нас заслугу своєї жертви, роблячи тих з «домочадців віри», які повністю посвячуються Отцю, приємними через Христа Ісуса, Який приймає тих посвячених як своїх. Прийняття відбувається на підставі їх угоди, яка говорить, що вони будуть іти слідами Ісуса як живі жертви. Лише ті, які вірно підтримували цей зв’язок, осягли подобу серця свого Відкупителя і стали гідними членства в «Малій Черідці», яка, згідно з призначенням Отця, має складати зібрання тих, серця яких стали відбитком Його Сина.

ЗАСУДЖЕНЯ ТІЛЬКИ АДАМА

Згідно з Божою програмою лише один чоловік згрішив, тільки один чоловік був засуджений на смерть і треба було, щоб тільки один чоловік Христос Ісус помер з метою відкуплення і цілковитого визволення всього людського роду зі смерті. Одна жертва Христа була б достатньою, щоб звільнити будь-яку людину, оскільки всі є недосконалі і підлягають вимогам справедливості, і тому жодна людина не може приписувати собі права до звільнення від смерті. Отже, з цього виникає, що наш Господь, коли піднявся на висоту, мав достатню ціну щоб заплатити кару за будь-якого члена людського роду, за всіх людей або за довільно вибране їх число. Ісус зробив вибір, згідно зі Святим Письмом, постановляючи приписати ці заслуги тільки на користь віруючих в цьому віці. Внаслідок цього приписання «за нас» ми, віруючі, маємо привілей повернутися до Божої ласки й тішитися можливістю участі в Царстві з нашим Відкупителем.

Божою ціллю в звершенні відкуплення було дати благословення всім народам землі у вигляді звільнення від гріха і умов смерті та привернення до Божої ласки усіх, які будуть слухняні. Тому діло нашого Господа не завершилося приписанням Його заслуги тим, яких Отець прийняв як членів Його Тіла. Радше було дозволено, щоб жертва була продовжена в більшому масштабі через жертву Церкви, членів Його Тіла, включених до процесу і доповнення особистої жертви нашого Господа. Отож всі члени цього великого символічного Тіла «терпіли з Ним» і Він, як великий позаобраз Первосвященика, жертвував не тільки Себе, але також усіх членів Свого Тіла; натомість, Справедливість має все, чого коли-небудь жадала, і навіть значно більше. Справедливість має ту одну велику цінну жертву Ісуса і додатково жертви всіх Його членів, ста сорока чотирьох тисяч, виправданих вірою в Його кров, жертви яких, за словами Апостола, є «святі і приємні» перед Божим лицем (Рим. 12:1).

Чи було б властивим, щоб Справедливість прийняла сто сорок чотири тисячі і одну жертву, якщо в дійсності вимагалася тільки одна? Ми відповідаємо: так. Це не було перешкодою для Справедливості. Божа Справедливість не могла б бути стримана від прийняття всіх тих жертв, які приносилися у визначений спосіб. Однак Справедливість не могла б вимагати більше, ані прийняти менше, ніж одне досконале життя. Ми повинні пам’ятати, що жодна з тих жертв не вимагалася, ані не була змушена Справедливістю – єдине, що за вірність в тому часі пропонувалася висока нагорода. Наш Господь прийняв її і «задля виставленої радості перетерпів хреста, не звертавши уваги на сором». В дійсності Божий план через Нього (Ісуса) відкрив двері можливості іншим, які мали Його Духа (вдачу, характер) в цьому віці, обмеженому і призначеному наперед числу, яке, як ми віримо, складає сто сорок чотири тисячі. Їх жертва не вимагалася. Вона була добровільна, оскільки ті, хто жертвував себе, побачили багатство ласки і Божої нагороди, яку оцінили як привілей, який вони можуть досягти. Таким чином світ в Божому плані був відкуплений в меншій мірі безпосередньо, ніж ми можемо собі уявляти, але в більшій мірі для нашої користі, оскільки цей план дозволив деяким стати членами класу Нареченої, членами Тіла великого Посередника, діло якого на протязі віку Тисячоліття буде полягати на заступництві в функції Посередника між Богом і людиною, загально кажучи – світом. Ті особи, які піддалися під це розпорядження як члени Тіла, члени «насіння Авраама», члени великого антитипічного Посередника, Пророка, Священика, Царя, Судді, як Його члени під Його наглядом віддавали своє життя під час цього віку, і їх посвячене життя, залічене до Його життя, складає кров Христа (комплектного), яка печатає Нову Угоду між Богом і світом. Голова і Тіло, Наречений і Наречена, є представлені Отцю, а кров великого Христа, як це показано в типах Книги Левит, буде придатна, щоб зняти гріх світу, так як тепер кров Ісуса є корисною у зв’язку з нашими гріхами. Христос, даючи Богові заслугу Своєї жертви, дає Богу достатню гарантію за людський рід, що печатає або чинить Угоду по відношенню до Бога. Застосування відносно Бога наступить одразу після повної смерті Великої Громади і Молодих Гідних, які є прикриті приписаною заслугою, перші в оживлений спосіб, а останні – в пробний. Застосування заслуги на користь людства запечатує, тобто приводить до укладення Угоди з людиною, а це означає поступове давання заслуги Христа світові під час Тисячоліття.

Ісус і всі члени Його Тіла, випереджаючи це подвійне печатання Нової Угоди, були під час віку Євангелії «здатними служителями Нового Заповіту [Угоди]», кваліфікованими священиками або слугами, які мають кваліфікації, щоб приносити необхідні жертви, щоб представляти Бога і щоб проповідувати тим, які мають «вуха, щоб слухати», якими будуть правила та умови цієї Нової Угоди в майбутньому та які є правила і умови, через котрі вони стали його священиками або слугами і представниками Бога та Його справедливості, яку, загально кажучи, Нова Угода впровадить серед людського роду.

Отже, повертаючись до першого питання, ми пригадуємо собі, що Апостол показує, що «всі згрішили» і що «цілий світ підлягає карі Божій», не в тому значенні, що кожен був випробуваний і отримав вирок, але в тому, що всі успадкували слабості й недосконалості, які б довели їх провини і стягнули б на них осуд, якби вони були поставлені на пробу в теперішньому часі. Тому, замість ставити людський рід на пробу, подібно як Адам був на пробі перед трибуналом Божої справедливості, Бог визначив вік Тисячоліття як період, в якому цілий світ буде навчений, просвічений, вихований в праведності і підтриманий поміччю, щоб відвернутися від гріха і повернутися зі стану смерті до досконалості, якщо бажатиме цього. Під час Тисячоліття ніхто не буде на пробі перед трибуналом Божої справедливості. Апостол говорить: «Страшна це річ» для будь-кого випасти з рук Христа і «впасти в руки Бога живого», оскільки ціле Боже рішення щодо виявлення милосердя і прощення було віддане в руки Христа. Тому немає спасіння через будь-яке інше ім’я або через будь-який інший спосіб, ніж через віру в Христа і послух Йому.

Однак в жодному значенні немає необхідності в тому, щоб справа виведення людства з його стану почалася від Адама. Зовсім навпаки, останні будуть першими, а перші останніми, як подає Боже розпорядження. Адам, який користав з досвіду на протязі дев’ятсот тридцяти років, буде пробуджений з гробу серед останніх, якщо не зовсім останнім, і буде випробовуваний з точки зору готовності бути в майбутньому в гармонії з Божою програмою в кожній дрібниці. Адам і його рід будуть передані Отцю не раніше, аж при кінці віку Тисячоліття. Тоді вони впадуть «у руки Бога живого» без шкоди, оскільки Посередник доведе їх раніше до повної досконалості розуму і тіла, натомість всі небажаючі і неслухняні, а також ті, хто чинитиме опір, будуть знищені другою смертю на протязі Тисячолітнього періоду. В природній і відповідний спосіб Царство в кінці Тисячоліття буде віддане Богу Отцю (1 Кор. 15:23-27). Тоді першим ділом Отця по відношенню до людства буде перевірка їх вірності, так як Він випробовував отця Адама на початку. Будь-хто з людства, хто буде грішити після того, як одержить досвід під час життя в упадку і під час повернення до попереднього стану досконалості, буде не лише засуджений на смерть, але, більше того – та смерть буде остаточною. «Христос більше не вмирає». Була зроблена лише одна постанова, і не більше, яка вимагала одного відкуплення і однієї реституції.

TP №357, ’85,150; BS №186, ’51,19

Біблійний Прапор № 9, вересень-грудень 2017