1 Том, 1 Розділ – Ніч Гріха Закінчиться Ранком Радості

РОЗДІЛ 1

ЗЕМНА НІЧ ГРІХА ЗАКІНЧИТЬСЯ РАНКОМ РАДОСТІ

 Ніч плачу і ранок радості – Два способи пошуку Правди – Спосіб, вжитий в цій праці – Ціль даної праці – Різниця між побожним дослідженням Святого Письма та небезпечною навичкою спекулювання – Мета пророцтв – Перегляд сучасного релігійного стану світу з двох точок зору – Єгипетська темрява – Веселка Обітниці – Путь праведного поступає вперед – Причина великого відступництва – Реформація – Та сама причина є перепоною для подальшого поступу – Досконалість знання є справою не минулого, а майбутнього.

Заголовок цієї серії досліджень – «Божий План Віків» – вказує на поступ у влаштуванні, передбаченому та впорядкованому нашим Богом. Ми віримо, що науки Божого об’явлення можна бачити чудовими та гармонійними лише з такої точки погляду, а не іншої. Період, в якому був дозволений гріх, став для людства темною ніччю, яка ніколи не буде забута; славний день праведності й Божої ласки має бути впроваджений Месією, Який, як Сонце Праведності, зійде і світитиме вповні і ясно на всіх, приносячи оздоровлення й благословення; він буде більш ніж зрівноваженням жахливої ночі плачу, зітхання, болю, хвороб та смерті, в якій так довго знаходилось стогнуче людство. «Буває увечері плач, а радість на ранок!» (Пс. 30:5).

10

Все створіння, в той час як стогне й мучиться, немов інстинктивно очікує, тужить і надіється на той ДЕНЬ, називаючи його Золотим Віком; проте, не знаючи славного Божого заміру, люди йдуть наосліп. Їх найвище уявлення про цей вік є далеким від того, яким він буде насправді. Великий Творець готує «гостину з страв ситих» (Іс. 25:6), яка здивує Його створіння і значно перевищить те, чого вони розумно могли сподіватись чи просити. І Своїм зацікавленим створінням, які слідкують за шириною, довжиною, височиною та глибиною Божої любові, що перевищує будь-які сподівання, Він говорить: «Бо ваші думки не Мої це думки, а дороги Мої то не ваші дороги, говорить Господь. Бо наскільки небо вище за землю, настільки вищі дороги Мої за ваші дороги, а думки Мої за ваші думки» (Іс. 55:8,9).

В цій праці ми постараємось, і маємо надію з успіхом, викласти перед зацікавленими та неупередженими читачами Божий план, наскільки він стосується та пояснює Його діяльність в минулому, теперішньому та майбутньому, в спосіб більш гармонійний, прекрасніший та логічніший, аніж його загалом розуміють. Проте, ми рішуче заперечуємо, що це було результатом особливої мудрості чи здібності з боку автора. Це світло Сонця Праведності в цьому світанку Тисячолітнього Дня виявляє ці речі як «теперішню правду», тому що настав відповідний час, щоб її зрозуміли щирі, чисті серцем.

З поширенням скептицизму основи правдивої релігії, як і самої правди, часто ставляться під сумнів, навіть щирими людьми. Ми старались достатньо розкрити основу, на якій має бути побудована вся віра – на Слові Божім, – щоб вселити довіру та впевненість щодо його свідчень, навіть в невіруючих. І ми старались це чинити в такий спосіб, щоб це промовляло до розуму, і могло бути прийняте ним за основу. Далі ми старались будувати на цій основі вчення Святого Письма

11

в такий спосіб, щоб так далеко, як це є можливим, чиста людська розсудливість могла перевіряти його площини та кути за допомогою найбільш точних правил справедливості, на які вона може вказувати.

Ми віримо, що Святе Письмо відкриває послідовний та гармонійний план, який, коли буде зрозумілий, мусить звертатися до кожного освяченого сумління, тому видаємо цю працю з надією допомогти дослідникам Божого Слова, подаючи ряд думок, які є в гармонії одна з одною та з натхненим Божим Словом. Ті, котрі визнають Біблію за об’явлення Божого Плану (а саме до таких ми особливо звертаємось!), без сумніву, погодяться, що якщо вона є натхнена Богом, то її вчення, якщо їх брати в цілому, мусять об’являти план, що буде послідовний та гармонійний сам з собою і з характером його Божественного Автора. Нашим завданням, як шукачів правди, повинно бути отримання повного та гармонійного цілого об’явленого Божого плану; і як Божі діти ми маємо причину цього сподіватись, тому що нам обіцяно, що дух правди попровадить нас до цілої правди (Ів. 16:13).

Як дослідникам, нам доступні дві методи. Одна – це шукати серед усіх поглядів, пропонованих сектами різних церков, і брати з кожної з них ту частину, яку можемо визнати за правду – а це нескінченна праця. Труднощі, на які ми натрапили б в такій методі, полягали б у тім, що коли б наше розуміння було викривлене та перекручене, або через упередження нахилене в якийсь бік (а хто цього не має?), то це завадило б нам зробити правильний вибір, і ми могли б вибрати помилку і відкинути правду. Далі, якби ми прийняли для себе таку методу, то багато втратили б, тому що правда є поступовою, що світить все більше та більше, аж до повного дня, для тих, хто її шукає та ходить в її світлі, тоді як різні віровизнання різних сект залишаються нерухомими та незмінними, як і багато століть тому. І кожна з них мусить містити велику міру блуду, тому що кожна в певних важливих відношеннях суперечить іншим. Ця метода могла б провадити нас

12

до лабіринтів плутанини та замішання. Інша метода – це відвернення наших розумів від будь-якого упередження, щоб ми пам’ятали, що ніхто не може знати більше про плани Бога, аніж Він Сам об’явив у Своєму Слові, і що вони були відкриті людям покірного й лагідного серця; і якщо ми будемо такими, і ревно та щиро шукатимемо лише Його керівництва та настанов, то цей великий Автор буде провадити нас до їх зрозуміння, коли настане властивий для цього час, вживаючи різні передбачені в Божественний спосіб помічні засоби (див. Еф. 4:11-16).

Ця праця призначена особливо для допомоги такому класу дослідників. Можна буде завважити, що вона посилається лише на Св. Письмо, звертаючись інколи до світської історії, щоб підтвердити виконання біблійних тверджень. Свідченням сучасних теологів тут не надається ваги, а також оминаються твердження так званих «Отців Церкви». Свідчення багатьох з них були у згоді з тим, що ми тут висловлюємо, але ми вважаємо, що це є загальною помилкою, як тепер, так і завжди, що люди вірять в певні доктрини лиш тому, що так робили ті, яким вони довіряли. Це виявилось поважною причиною помилки, тому що багато добрих людей вірили і навчали тим блудам, маючи чисте сумління (Дії 26:9). Шукачі правди повинні спорожнити свої посудини від каламутної води традицій і наповнити їх з джерела правди – Божого Слова. І жодне релігійне вчення не повинно мати вартості, якщо воно не провадить шукача правди до цього джерела.

Ця праця є замала навіть для загального і поспішного огляду цілої Біблії та її вчень; але, визнаючи поспіх нашого дня, ми тут старались бути настільки стислими, наскільки, на наш погляд, дозволяла важливість даної теми.

Ми хочемо звернути увагу зацікавленого дослідника на те, що для нього буде марним просто переглянути цю працю і сподіватись збагнути силу й гармонію представленого плану та біблійних доказів. Ми старались всюди представити різні фрагменти правди,

13

не лише в такій мові, але й в такому порядку, який дав би змогу всім групам читачів ясно зрозуміти тему і загальний план. Якщо для того, щоб зрозуміти будь-які науки, необхідне ретельне та впорядковане дослідження, то цього тим більше вимагає наука Божого об’явлення. У цій праці це є подвійно необхідне, тому що, крім розбирання Божественно об’явлених правд, це є також переглядом теми – наскільки нам відомо – зовсім з іншої точки зору, аніж будь-яких інших праць. Ми не маємо потреби виправдовуватися за те, що розглядали багато тем, які зазвичай нехтувалися Християнами – між іншими: прихід Нашого Господа і пророцтва та символи Старого і Нового Заповітів. Не повинна представлятись чи прийматись жодна теологічна система, яка пропускає або недобачає найважніших рис наук Святого Письма. Однак, ми сподіваємось, що читач зауважить велику різницю між серйозним, тверезим і поважним дослідженням пророцтв та інших писань в світлі доконаних історичних фактів, щоб прийти до висновків, які посвячений здоровий розум зможе прийняти, з одного боку, та поширеною практикою загальних спекуляцій, які, у зв’язку з Божими пророцтвами, схильні давати волю необдуманим теоріям та неясним фантазіям, з іншого боку. Ті, які піддаються таким небезпечним звичкам, зазвичай переростають в пророків (?), замість того, щоб бути дослідниками пророцтв.

Немає шляхетнішого заняття (яке б ще й ушляхетнювало), аніж шанобливе дослідження об’явлених Божих намірів – «на що бажають дивитися Анголи» (1 Пет. 1:12). Той факт, що Божа мудрість дала нам пророцтва про майбутнє, як також твердження щодо теперішнього та минулого, є сам по собі доганою з боку Єгови за нерозумність деяких з Його дітей, які виправдовували свою неосвіченість та недбальство в дослідженні Його Слова, кажучи: «П’ятого розділу Євангелії від Матвія достатньо для спасіння будь-якої людини». Ми не повинні припускати, що пророцтво було дане лише через цікавість

14

щодо майбутнього. Його ціллю, вочевидь, є ознайомлення посвяченої Божої дитини з планами її Отця, щоб тим самим викликати в неї інтерес і симпатію до цих планів, а також дати їй можливість дивитись на теперішнє і майбутнє з Божої точки зору. Будучи таким чином зацікавлена Господньою працею, вона зможе служити в дусі і зрозумінні, і не просто як слуга, але як дитина і спадкоємець. Об’являючи їм про те, що має бути, Він протидіє впливам того, що є. Наслідком старанного дослідження буде ні що інше, як зміцнення віри та заохочення до святості.

Будучи в незнанні Божого плану про повернення світу з гріха і його наслідків, а також під впливом помилкового розуміння, що номінальна церква, в її теперішньому стані, є єдиним засобом її укомплектування, стан світу сьогодні, після проголошення Євангелії протягом близько дев’ятнадцяти століть, є таким, що викликає серйозні сумніви в кожному думаючому розумі, що був таким чином дезінформований. І такі сумніви нелегко перебороти чимсь іншим, крім правди. Фактично, для кожного думаючого спостерігача одне з двох є очевидним: або кожна церква зробила велику помилку, вважаючи, що в теперішньому віці, і в її теперішньому стані, її завданням було навернути світ, або, що Божий план зазнав нищівного краху. Яку сторону цієї дилеми ми приймемо? Багато прийняли, і, без сумніву, багато ще приймуть останню, поповнюючи тим самим, приховано чи відкрито, ряди недовірків. Тому одним із завдань цього тому є допомогти всім тим, які щиро помиляються.

На 16 сторінці подаємо діаграму, яка була опублікована «Лондонським Місіонерським Товариством», а потім в США «Пресвітеріанською Жіночою Місіонерською Радою» під заголовком: «Німий Заклик від Імені Закордонних Місій». Вона подає сумну розповідь про темноту й незнання щодо єдиного імені під небом, даного людям, яким ми могли б спастись.

15

The Watchman (видання Молодіжної Християнської Спілки з Чикаго) опублікувало цю саму діаграму, прокоментувавши її так:

«Дехто має дуже неясні і непевні поняття щодо духовного стану світу. Ми чуємо про величну працю пробудження вдома та за кордоном, про нові зусилля місіонерів в різних напрямках, про те, що держави одна за одною стають відкриті для Євангелії, а також про великі суми, віддані для її поширення; і нам здається, що для євангелізації народів землі прикладаються всі відповідні зусилля. Згідно сьогоднішніх підрахунків, теперішнє населення світу складає 1 424 000 000 чоловік, і досліджуючи цю таблицю, ми побачимо, що більш ніж половина (майже дві третини) надалі залишаються абсолютними язичниками, а решта – переважно послідовниками Магомета або членами тих великих відступних церков, релігія яких є фактично християнізованим ідолопоклонством і про яких навряд чи можна сказати, що вони тримаються чи навчають Євангелії Христа. Навіть, якщо говорити про 116 мільйонів номінальних протестантів, то ми мусимо пам’ятати, як велике число в Німеччині, Англії і в цій країні поринуло в невірство – в глибшу темноту, чим навіть ті, хто є в поганстві; і як багато є засліплені забобонами, або поховані в величезному незнанні, тоді як 8 мільйонів євреїв все ще відкидають Ісуса з Назарету, і тоді як більш ніж 300 мільйонів з тих, які носять Його ім’я, відступили від Його віри, 170 мільйонів більше поклоняються Магометові, а переважна решта ще до сьогодні поклоняється ідолам з дерева й каміння, а також своїм пращурам, померлим героям, або навіть самому дияволу. Всі вони тим чи іншим способом поклоняються і служать створінню замість Творця, Який є Богом над усіма, благословенним навіки. Хіба цього всього не достатньо, щоб засмутити серце думаючих Християн?»

Дійсно, це сумна картина. І хоча різні відтінки на діаграмі показують різницю між поганами, магометанами та євреями, всі вони схожі в повному незнанні щодо Христа. Деякі могли б спершу подумати, що цей погляд, звертаючи увагу на пропорцію Християн, є занадто похмурим і, швидше за все, перебільшеним. Але ми думаємо про це зовсім інакше. Це показує номінальне Християнство в найяскравіших кольорах, як це тільки можливо. Наприклад, цифра

16

17

116.000.000, зазначених тут як протестанти, значно перевищує їх справжнє число. Ми вважаємо, що цифра 16 мільйонів була б більш наближеним числом дорослих членів церков, з яких один мільйон (але ми боїмось, що й це було б за щедрою оцінкою) був би «малим стадом», «освяченими в Христі Ісусі», які «ходять не за тілом, а за духом». Слід пам’ятати, що значна частина членів церкви, що завжди включається в загальний перелік – це малі діти та немовлята. Особливо це стосується країн Європи. В багатьох з них діти вважаються членами церкви з раннього дитинства.

Але якою б похмурою не виглядала ця картина, вона не є найтемнішим образом, що показує грішне людство. Вище приведена діаграма показує лише ту генерацію, що живе тепер. Коли ми візьмемо під увагу те, що століття за століттям протягом минулих шести тисяч років на землі перейшли величезні маси людей, майже всі з яких були окутані таким же незнанням та гріхом, то яким похмурим буде це видовище? Отже, дивлячись з загальної точки зору, це дійсно жахлива картина.

Різні віровчення сьогодення навчають, що всі ці мільярди людей, не знаючи про єдине ім’я під небом, яким ми можемо спастись, знаходяться на прямому шляху до вічних мук; і не лише це, але всіх з тих 116.000.000 протестантів, за винятком небагатьох святих, чекає та ж сама доля. Отже, не дивно, що той, хто вірить в такі жахливі речі щодо намірів і Планів Єгови, може бути дуже ревним в прискоренні місіонерської праці. Дивує лише те, що вони через це не падають у розпач. Справді, якби ми так вірили та погоджувалися з такими висновками, то це позбавляло б життя будь-якої радості та огортало б мороком будь-який яскравий пейзаж природи.

Щоб показати, що ми не перекрутили так звану «ортодоксію» на тему долі поган, цитуємо брошуру «Німий Заклик від Імені Закордонних Місій»,

18

в якій була опублікована дана діаграма. Її останнє речення звучить так: «Євангелізуйте численні народи за кордоном – мільярд душ, що гинуть у відчаї без Христа по 100.000 на день».

Хоча це похмура перспектива з точки зору людських віровчень, проте, Святе Письмо представляє нам яскравіший погляд, і його представлення є ціллю цих сторінок. Будучи поінформовані зі Слова, ми не можемо вірити, що великий Божий план спасіння зазнав, чи коли-небудь зазнає такої невдачі. Для збентеженої Божої дитини це буде полегшенням, коли вона зауважить, що пророк Ісая провістив такий стан речей, а також засоби для його виправлення, кажучи: «Бо темрява землю вкриває, а морок народи, та сяє Господь над тобою, і слава Його над тобою з’являється! І підуть народи [погани] за світлом твоїм» (Іс. 60:2,3) В цьому пророцтві велика темрява освічена веселкою обітниці: «І підуть народи [всі народи землі в загальному] за світлом твоїм».

Ця триваюча нужда і темрява, а також повільний поступ правди були таємницею для Церкви. Світ також знав і відчував свій стан. Будучи подібною до тієї, що огорнула Єгипет, ця темрява має бути дійсно відчутною. На доказ цього зверніть увагу на зміст наступних рядків, взятих з Філадельфійського журналу. Проміння Божої правди, що походить з Слова Божого, ще не усунули з розуму автора сумніву та суму, які були посилені протиріччями віровчень різних сект:

“Життя – велика таємниця! Нині
Хто скаже, нащо Богові ця бідна глина?
Вміло сформована Його рукою:
Розум, матерія, душа і вперта воля;
Та родиться вона, щоб лиш померти,
Тож де ти, дихання швидкоминуче, де ти?
Ніхто із нескінченних мас народу,

19

Що жили, вмерли і страждали в світі довго,
Не повертає, не розповідає
Про те майбутнє, що тебе й мене чекає.
Ми молимо, о Боже, просвіти нас,
Пролий на шлях проміння ясне і веди нас;
Проміння не для віри, а видіння,
Що розжене нічний туман й темряви тіні,
Цей сумнів і цей страх, і це тремтіння,
Цю думку, що затьмарює благословення.
Невтомний розум, з розмахом сміливим,
Вже відкидає догми, що існують нині,
Котрих обридлі секти вчать і школи,
Щоб нав’язати розуму свої закони.
Ми прагнемо про Тебе правду знати,
Яке становище ми будем в Тебе мати?
Яку роль в цьому плані, поясни нам,
Відіграє Творець всесильний і людина?
Завісу забери з очей осліплих
І знову владно накажи: “Хай буде світло!”
Відкрий цю таємницю Твого трону –
Шукаємо ми в темряві це невідоме”.

На це ми відповідаємо:

“Життя розкрита таємниця скаже нині,
Що то за радість Богові в цій бідній глині,
Вміло сформованій Його рукою
І на Його подобу – в розумі та волі!
І родиться вона, не щоб померти –
Друге народження замінить вирок смерті,
Бо є Один зі всіх могутніх воїнств,
Що жив, помер і вистраждав найбільше болю,
Котрий воскрес й підтвердив Божий намір –
Оте майбутнє, що мені з тобою дане.
Він Свого Слова променем сіяє
І світло на наш шлях яскраве проливає,
Проміння віри, точне, мов видіння,
Що розчиня нічний туман й темряви тіні,
Цей сумнів і цей страх, і це тремтіння,
Цю думку, що затьмарює благословення.

20

О, Господи, ці розуми із розмахом сміливим, –
Що відкидають догми, що панують нині,
Яких обридлі секти вчать і школи,
Щоб нав’язати розуму свої закони, –
Хай прагнуть й можуть вже про Тебе правду знати,
Яке становище ми в Тебе будем мати,
Яку роль в цьому плані так предивно
Відіграє Творець всесильний і людина.
Завіса піднімається і відкриває
Для тих, хто в світлі неземнім перебуває,
Ту славну таємницю Його трону,
Закриту від віків, та вже тепер відому».

Таке благословення приходить тепер для світу через розкриття Божого заміру і відкриття Божого Слова, і ми сподіваємося, що цей твір є частиною цього благословення й об’явлення.

Ті, які відвернуться від звичайних людських спекуляцій і посвятять час на дослідження Святого Письма, вживаючи при тому свій розум, до чого запрошує сам Бог (Іс. 1:18), побачать благословенну веселку обітниці, яка вже з’являється на небесах. Це є помилкою, вважати, що ті, які не мають віри, а відповідно й виправдання, можуть ясно розуміти правду; ні, це не так. Псалмист говорить: «Світло [правда] сіється для справедливого» (Пс. 97:11). Для Божої дитини є приготована лампа, світло якої розганяє на його шляху велику темряву. «Для моєї ноги Твоє слово світильник, то світло для стежки моєї» (Пс. 119:105). Але це є лише «путь праведних», що «ніби те світло ясне, що світить все більше та більш аж до повного дня» (Прип. 4:18). Насправді, нема ні одного справедливого, «нема праведного ані одного» (Рим. 3:10); клас, про який тут іде мова, є «виправданий вірою». Це є привілеєм лиш цього класу, іти по шляху, що світить все більше й більше – бачити не лише ті речі з Божого плану, що розкриваються тепер, але й те, що має настати. Хоча це є правдою, що путь кожного окремого віруючого є сяючим, то, проте,

21

особливе застосування цього твердження відноситься до справедливих (виправданих) як класу. Патріархи, пророки, апостоли, а також Святі минулого і теперішнього ходили в цьому зростаючому світлі; і це світло буде  й далі зростати поза теперішній час – «аж до повного дня». Це незмінна дорога, а тим незмінним і зростаючим світлом є Божественне Свідоцтво, яке освічує, коли приходить на те відповідний час.

Тому, «радійте, праведні, Господом», очікуючи сповнення цієї обітниці. Багато мають так мало віри, що не шукають більшого світла, а також через невірність і байдужість їм дозволено сидіти в темряві, тоді як вони могли б ходити в зростаючому світлі.

Дух Божий, даний, щоб провадити Церкву до правди, візьме з тих речей, що були написані, і покаже їх нам; але ми не потребуємо нічого більше, окрім того, що є написано, тому що Святе Письмо може зробити мудрим на спасіння вірою в Христа Ісуса (2 Тим. 3:15).

Хоча це все ще є правдою, що «темрява землю вкриває, а морок народи», світ не завжди буде залишатися в такому стані. Ми маємо запевнення, що «настане ранок» (Іс. 21:12). Так як тепер Бог наказує, щоб натуральне сонце світило на праведних і неправедних, так само Сонце Праведності світитиме на користь цілого світу і «висвітлить таємниці темряви» в Тисячолітній день (1 Кор. 4:5). Воно розвіє шкідливі випари зла і принесе життя, здоров’я, мир і радість.

Дивлячись в минуле, ми бачимо, що тоді світло світило, але неясно. Обітниці минулих віків були невиразними й неясними. Обітниці, дані Авраамові та іншим, що були типічно зображені в законі і церемоніях тілесного Ізраїлю, були лише тінями і давали невиразне поняття про Божі чудові й милосердні задуми. Коли ми доходимо до днів Ісуса, світло збільшується. До того часу найвищим сподіванням було те,

22

що Бог дасть визволителя для порятунку Ізраїлю від їх ворогів, і вивищить їх як головний народ на землі, і в такому становищі сили і впливу Бог буде вживати їх як знаряддя для благословення всіх народів землі. Дана їм пропозиція про насліддя в Божому царстві настільки відрізнялась, якщо говорити про обов’язкові вимоги, від того, чого вони сподівалися, а перспективи осягнення обіцяної величі класом, який тоді вибирався, були (зовні і з людської точки зору) настільки неправдоподібні, що всі, за винятком небагатьох, були дійсно засліплені на це післанництво. І їх сліпота і неприязнь до нього вочевидь збільшились, коли, в процесі виконання Божого плану, прийшов властивий час на поширення післанництва і запрошення до участі в обіцяному Царстві. І воно стосується кожного створіння під небом, яке, розвинувши віру, буде вважатися дитиною вірного Авраама і спадкоємцем даної йому обітниці.

Але, коли прийшов час, щоб Євангелія, якої навчав Ісус, ставала зрозумілою після П’ятидесятниці, Церква зауважила, що благословення для світу мали носити тривалий характер, і що для виконання цього заміру Царство буде духовним, і буде складатись з дійсних ізраїльтян, «малого стада», вибраного як з-поміж євреїв, так і з-поміж поган, щоб бути піднесеними до духовної природи і сили. Тому читаємо, що Ісус вивів на світло життя та нетління Євангелією (2 Тим. 1:10). І від днів Ісуса світло більше світить, як Він провістив, кажучи: «Я ще маю багато сказати вам, та тепер ви не можете знести. А коли прийде Він, Той Дух правди, Він вас попровадить до цілої правди… і що має настати, звістить вам» (Ів. 16:12,13).

Однак, коли апостоли позасинали, настав час, в якому більшість Церкви почала занедбувати світильник і шукати проводу людських вчителів;

23

а ці вчителі, переповнившись пихою, присвоїли титули і посади, і почали панувати над спадщиною Божою. І так поступово з’явився особливий клас, що називався «кліром» (духовенством), який вважав себе сам, як також вважався іншими, властивим проводом для віри і практики, але осторонь Божого Слова. Таким чином, з бігом часу, з причини надмірної пошани до наук людей, що помилялись, а також нехтування Словом непомильного Бога розвинулась велика система папства.

Це нехтування правдою призвело до серйозних поганих наслідків. Як усі знають, так церква, як і цивілізований світ були майже вповні поневолені цією системою, яка довела їх до шанування традицій і людських віровчень . Для визволення з цього поневолення до свободи і Біблії був зроблений сміливий і благословенний крок, відомий як Реформація. Бог збудив відважних поборників Його Слова, серед яких були Лютер, Цвінглі, Меланхтон, Вікліф, Нокс та ін. Вони звернули увагу на той факт, що папство відклало Біблію і замінило її декретами й догмами церкви, і виказали деякі його помилкові науки і практики, показуючи, що вони були збудовані на традиції, що суперечить правді і противиться Божому Слову. Цих реформаторів з їх прихильниками називали Протестантами, тому що вони протестували проти папства і стверджували, що Боже Слово є єдиним відповідним правилом для віри і практики. Під час Реформації багато віруючих душ ходили в світлі, настільки, наскільки воно тоді світило. Але з тих пір Протестанти зробили малий поступ, тому що, замість того, щоб ходити в світлі, вони тримались навколо своїх улюблених провідників, воліючи бачити лише те, що вони бачили, і не більше. Вони встановили межі для свого поступу на дорозі правди, загороджуючи велику кількість помилок, які були отримані від «матері» церкви (маючи при тому маленьку міру правди). Більшість Християн мають забобонну пошану до тих віровчень, що були в такий спосіб сформовані багато років тому, вважаючи, що

24

тепер не можна знати більше про Божий план, аніж було знано Реформаторами.

Ця помилка дорого коштувала, тому що, окрім небагатьох важливих засад правди, які були тоді віднайдені серед сміття помилок, є ще особливі обриси правди, які постійно стають актуальними, і Християни були позбавлені їх через огорожі їх віровчень. Наприклад: за днів Ноя було правдою, і це вимагало віри від тих, які тоді ходили в світлі, що настане потоп, тоді як Адам та інші нічого про це не знали. Проповідувати тепер про те, що настане потоп, не було б правдою, але є інші епохальні зміни, які постійно стають актуальними, про які ми, якщо ходимо в світлі світильника, будемо знати. Отже, якщо ми маємо лише те світло, яке було знане кількасот років тому, то ми до певної мірі перебуваємо в темряві.

Боже Слово – це велика житниця з поживою для зголоднілих мандрівників на ясніючій дорозі. Там є молоко для немовлят і тверда їжа для більш розвинутих (1 Пет. 2:2; Євр. 5:14); і не тільки це, воно містить в собі також поживу для різної пори і обставин. Ісус сказав, що вірний домоправитель повинен давати харч визначену своєчасно для домочадців віри – «старе і нове» (Лук. 12:42; Мат. 13:52). Неможливо було б винести такі речі з сектантського віровчення або житниці. Ми можемо винести з них деякі старі і добрі речі з кожної секти, але нічого нового. Правда, що міститься у віровченнях різних сект, настільки прикрита й змішана з помилками, що її природна краса і вартість лишається не зауваженою. Різні віровчення постійно конфліктують і сперечаються між собою; і тоді як кожне стверджує, що Біблія є його основою, провина за плутанину понять і очевидні розбіжності покладається на Боже Слово. Це стало причиною виникнення поширеної приказки: «Біблія – це стара скрипка, на якій можна грати будь-яку мелодію».

25

Наскільки яскраво тут виражене невірство нашого часу, викликане помилковим представленням Божого Слова і характеру через різні людські традиції, а з іншого боку зростаючий інтелект, що більше не схиляється перед сліпим та забобонним шануванням людських поглядів, але вимагає підстави нашої надії. Вірний дослідник Писання завжди буде здібний вказати на підставу своєї надії. Лише Слово Боже може зробити нас мудрими, і воно є корисним до навчання, до направи і т.п., «щоб Божа людина була досконала, добре підготовлена» (1 Пет. 3:15; 2 Тим. 3:15-17, KJV). Лиш ця єдина житниця містить в собі невичерпані запаси речей старих і нових – харч в пору для дому віри. Напевно ніхто з тих, хто вірить словам Писання, що «путь праведних ніби те світло ясне, що світить все більше та більш аж до повного дня», не буде стверджувати, що повний день настав за часів Лютера; і якщо ні, то ми добре робимо, якщо пильнуємо за нашим світильником, «що світить у темному місці, аж поки зачне розвиднятися» (2 Пет. 1:19).

Але для нас недостатньо усвідомлювати, що ми знаходимось на стежці світла; ми повинні «ходити в світлі», продовжувати робити поступ, бо інакше те світло, яке не стоїть на місці, пройде повз нас і залишить нас в темряві. Трудність для багатьох полягає в тому, що вони сидять і не поступають по дорозі світла. Візьміть симфонію й перегляньте речення зі словами сидіти й стояти та порівняйте з тими реченнями, де зустрічаються слова ходити й бігти, і ви зауважите велику різницю. Люди «сидять у темряві», і «на сидінні злоріків», і «стоять на дорозі грішних», але «ходять в світлі» і «біжать за нагородою» (Іс. 42:7, Хом.; Пс. 1:1; Євр. 12:1).

Досконалість знання не є справою минулого, але майбутнього – і ми віримо, що дуже близького майбутнього; і поки ми цього не зрозуміємо, ми не будемо готові оцінити та очікувати нового відкриття плану нашого Отця. Дійсно, ми знову і знову повертаємося до слів пророків і апостолів, щоб одержати будь-яке знання

26

щодо теперішнього і майбутнього, але, тим не менш, оскільки вони завжди розуміли Божий план і Його наміри краще від нас, і оскільки Бог вживав їх як своїх речників, щоб нам, як і всій Церкві протягом цілого Християнського віку, переказувати правду щодо Його планів, як тільки вона стає своєчасною. Цей факт неодноразово доведений Апостолами. Ап. Павло говорить нам, що Бог відкрив Християнській Церкві таємницю Своєї волі, яку Він Сам замірив і перед тим не об’явив нікому, хоча записав у неясних висловах, які не могли бути зрозумілі аж до властивого часу, для того, щоб очі нашого розуміння були відкриті на оцінення «високого поклику», призначеного виключно для віруючих Християнського Віку (Еф. 1:9,10,17,18; 3:4-6). Це виразно показує нам, що ні пророки, ні ангели не розуміли значення сказаних пророцтв. Апостол Петро говорить, що коли вони допитувались про їх значення, Бог сказав їм, що правди, заховані в їх пророцтвах, не були для них самих, але для нас у Християнському Віці. І він закликає Церкву мати надію на подальшу ласку (благодать, благословення) в цьому напрямку – ще більше знання Божого плану (1 Пет. 1:10-13).

Хоча Ісус обіцяв, що Церква буде проваджена до цілої правди, то, зрозуміло, що це відкриття мало бути поступовим. І хоча Церква за часів Апостолів була вільною від багатьох помилок, що виникли в папстві і під його впливом, ми, все ж, вважаємо, що рання Церква бачила настільки глибоко і ясно Божий план, наскільки це було можливим на той час. Також зрозуміло, що не всі Апостоли мали однакову міру знання Божого плану, хоча всі їх послання були написані під керівництвом і натхненням Бога, так само, як і слова пророків. Як приклад такої різниці в знанні, ми можемо пригадати тимчасову непослідовність Петра та інших апостолів, за винятком Павла, коли Євангелія починала проповідуватися для поган

27

(Дії. 10:28; 11:1-3; Гал. 2:11-14). Нерішучість Петра була прямою протилежністю впевненості Павла, натхненої словами пророків, Божою діяльністю в минулому та об’явленнями, що були дані безпосередньо йому.

Звичайно, Павло мав значно більше об’явлень, аніж будь-хто інший з апостолів. Ці об’явлення йому не було дозволено відкривати ані Церкві, ані вповні і ясно іншим апостолам (2 Кор. 12:4; Гал. 2:2). Проте, в цих видіннях і об’явленнях, даних Ап. Павлу, ми можемо бачити цінність для всієї Церкви, тому що, хоча йому не було дозволено ні розповідати про те, що він бачив, ані виявляти всього, що він знав про Божі таємниці стосовно «майбутніх віків», однак те, що він бачив, додало сили, відтінків та глибокого значення його словам. Ці слова, в світлі наступних фактів, виконаних пророцтв і під керівництвом Духа, ми можемо оцінити більше, ніж могла рання Церква.

Для підтвердження вищесказаного ми пригадуємо останню книгу Біблії, Об’явлення, що була написана приблизно в 96 р. н.е. Вступні слова представляють її як особливе об’явлення тих речей, що раніше були не зрозумілі. Це переконливо доказує, що принаймні до того часу Божий план не був вповні об’явлений. І ця книга ніколи раніше, аж дотепер, не була тим, на що вказує її назва – відкриттям, об’явленням. Якщо говорити про ранню Церкву, то, правдоподібно, ніхто не розумів будь-якої частини цієї книги. Навіть Іван, який бачив ці видіння, правдоподібно не знав значення того, що бачив. Він був як пророком, так і апостолом; хоча як апостол він розумів і навчав про те, що було «своєчасною поживою», як пророк він говорив про ті речі, що будуть «поживою» для челядників в майбутньому часі.

Під час Християнського Віку деякі святі, досліджуючи цю символічну книгу, намагались зрозуміти майбутнє Церкви і, без сумніву, всі, хто читали і хоча б частково розуміли її науки, одержали благословення згідно з обітницею (Об. 1:3).

28

Для таких ця книга залишалася відкритою, і в часи Реформації вона дуже допомогла Лютеру прийти до висновку, що папство, сумлінним слугою якого він був, було дійсно «Антихристом», якого згадує апостол, і якого історія, як ми тепер бачимо, заповнила велику частину цього пророцтва.

В такий спосіб Бог поступово відкриває свою правду й об’являє надзвичайні багатства своєї ласки, і внаслідок цього відкривається значно більше світла, аніж в будь-якому минулому періоді історії Церкви.

«Та ми ще побачимо нову красу

І більше яскравого світла».