1 Том, 13 Розділ – Царства Цього Світу

РОЗДІЛ ХІII

ЦАРСТВА ЦЬОГО СВІТУ

  Перше володіння – Його втрата – Його відкуплення та відновлення – Образне царство Боже – Узурпатор – Дві фази теперішнього володіння – Існуючі влади встановлені від Бога – Видіння Навуходоносора про них – Видіння Даниїла та його пояснення – Царства цього світу, розглянуті з іншої точки зору – Належне ставлення Церкви до теперішніх урядів – Стислий перегляд божественного права царів – Фальшиві претензії християнства – Краща надія на П’яту Універсальну Імперію.

  В першому розділі Божественного Об’явлення Бог виявляє Свій намір щодо Свого земного створіння та його правління: «І сказав Бог: “Створімо людину за образом Нашим, за подобою Нашою, і хай панують над морською рибою, і над птаством небесним, і над худобою, і над усією землею, і над усім плазуючим, що плазує по землі”. І Бог на Свій образ людину створив, на образ Божий її Він створив, як чоловіка та жінку створив їх. І поблагословив їх Бог, і сказав Бог до них: “Плодіться й розмножуйтесь, і наповнюйте землю, оволодівайте нею, і пануйте над морськими рибами, і над птаством небесним, і над кожним живим на землі”».

Таким чином, володіння землею було покладено на людський рід, представлений в першій людині Адамі, який був досконалим, тому вповні відповідним для того, щоб бути паном, володарем або царем землі. Це доручення розмножуватись, наповнювати землю, оволодівати та панувати над нею стосувалося не лише до Адама, але всього людства: «Хай панують [вони]» і т.д.

246

Якби людський рід залишився досконалим і безгрішним, то це володіння ніколи б не було втрачене.

Зауважте, що ця постанова не давала жодній людині панування чи влади над ближніми, натомість, все людство було наділене правом панувати над землею, щоб обробляти її та користуватися її плодами для загального добра. В розпорядження людини були дані не лише рослинні та мінеральні багатства. В її розпорядженні та службі було також все розмаїття тваринного життя. Якби людство залишилось досконалим і виконувало цей досконалий задум Творця, то по мірі свого розмноження виникла б необхідність, щоб люди разом радились, систематизували свої справи і визначали шляхи і способи справедливого й мудрого розподілу загальних благ. І якби з часом, через великий ріст їх числа, для різних класів людей стало неможливим зустрічатися і консультуватися один з одним, тоді виникла б необхідність вибирати когось з-поміж себе, щоб ті могли їх представляти, озвучувати їх загальні інтереси і діяти від їх імені. Якби всі люди були розумово, фізично та морально досконалими, якби кожна людина понад усе любила Бога і Його закони, а свого ближнього, як самого себе, то в такому суспільстві не було б ніяких непорозумінь.

Отже бачимо, що початковий задум Творця щодо форми земного уряду – це республіка, уряд, в якому кожен особисто мав би участь; в якому кожна людина була б правителем, достатньо кваліфікованим в будь-якій сфері, щоб виконувати обов’язки свого становища як для власного добра, так і загального.

Це панування над землею, що було дане людині, мало лише одну умову, від якої залежало, чи буде воно тривати вічно: це дароване Богом володіння завжди мало бути у згоді з Верховним Правителем Всесвіту, єдиним законом Якого, стисло кажучи, є Любов. «Любов – виконання Закону». «Люби Господа Бога свого всім серцем своїм, і всією душею своєю, і всією своєю

247

думкою… Люби свого ближнього, як самого себе» (Рим. 13:10; Мат. 22:37-40).

Давид, прославляючи Бога, так сказав про цю даровану людині ласку: «Ти його зробив мало меншим від ангелів, Ти його увінчав славою і честю. І Ти його поставив над ділами твоїх рук» (Пс. 8:6,7, KJV). Це володіння, дане людству в особі Адама, було першим встановленням Божого Царства на землі. Отже людина мала володіння як представник Бога. Та непослух людини Верховному Правителю не лише позбавив її життя, але й усіх її прав і привілеїв як Божого представника в якості володаря землі. Відтоді людина стала бунтарем, скинутим з престолу і засудженим на смерть. Після того Царство Боже на землі одразу припинилося і більше не було встановлене, хіба що на короткий час, в образний спосіб, в Ізраїлі. Хоча людина втратила в Едені своє право до життя і володіння, вони не були забрані від неї зненацька; і доки це засуджене життя триває, людині дозволено володіти землею на її власний розсуд та відповідно до її здібностей, доки не настане властивий у Бога час, щоб передати його Тому, Хто має право на володіння, яке Він відкупив.

Смерть нашого Господа відкупила або купила не лише людину, але також всю її початкову спадщину, включно з пануванням над землею. Відкупивши це все, Він тепер має на нього право. Тепер Він є повноправним спадкоємцем, і у властивому часі, і то вже скоро, Він оволодіє тим, що купив (Еф. 1:14). Але, як Він купив людину не для того, аби тримати її за раба, а щоб відродити її до початкового стану, так само буде і з володінням землею: Він купив його і всі початкові людські благословенства задля того, щоб відновити їх згідно з Божою волею. Отже, царювання Месії на землі не буде вічним. Воно триватиме доти, доки Він своїм могутнім залізним пануванням не поконає будь-який бунт та непокору і не поверне занепалий рід до початкової

248

досконалості, коли цей рід буде цілком здатний належно застосовувати владу на землі, як було передбачено з самого початку. Після такого відновлення це знову буде Царство Боже на землі, що буде під володінням людини – призначеного Богом представника.

Під час Єврейського віку Бог зорганізував ізраїльський народ як Своє царство, на чолі якого стояв Мойсей та Судді (свого роду республіка), але воно було лише образним. А більш авторитарне правління, встановлене вже пізніше, особливо за часів правління Давида і Соломона, було в певному відношенні образом обіцяного Царства, коли має царювати Месія. На відміну від оточуючих народів, Ізраїль мав за свого Царя Єгову, а їх керівники номінально служили під Його керівництвом, про що ми дізнаємося з Пс. 78:70,71. Про це досить виразно сказано в 2 Хр. 13:8 і 1 Хр. 29:23, де Ізраїль названий «Царством Господа» і де сказано, що «сів Соломон на Господньому троні за царя на місці свого батька Давида», який сидів, або правив на цьому ж троні протягом сорока попередніх років, після Саула, першого Царя.

Коли ізраїльський народ грішив проти Бога, Він неодноразово карав його, аж поки повністю не позбавив їх царства. За часів Седекії (останнього, хто царював з лінії Давида) скіпетр царської влади був забраний. Саме тоді було повалене образне Боже царство.

Рішення Бога у цій справі виражене в словах: «А ти, недостойний, несправедливий князю Ізраїлів, що надійшов його день у час провини кінцевої, так говорить Господь Бог: Зняти завоя й скинути корону! Це не зостанеться так… Руїною, руїною, руїною покладу його! Та цього не станеться, аж поки не прийде Той, Хто має право, – і Я Йому дам!» (Єз. 21:30-32). На виконання цього пророцтва цар Вавилону виступив проти Ізраїля, забрав в полон людей і позбавив їх царя. Хоча після цього перський цар Кір повернув їх до національного існування,

249

однак, вони були підлеглими і платили данину наступним імперіям: Медо-Персії, Греції та Риму, аж до остаточного зруйнування їх національної самобутності в 70 р. З того часу вони були розпорошені між усіма народами.

З часу гріхопадіння ізраїльське царство було єдиним, яке Бог коли-небудь визнавав як таке, що в певний спосіб представляло Його уряд, закони і т.п. До них жило багато народів, але жоден з них не міг справедливо заявляти, що Бог був їхнім засновником, або що їхні керівники були Божими представниками. Коли у Седекії була забрана корона, а ізраїльське царство було повалене, було постановлено, що воно має залишатись в такому стані аж до повернення Христа, законного спадкоємця світу. Тож, зрозуміло, що до відновлення Божого царства всі інші пануючі царства затавровані назвою «царства цього світу», знаходячись під владою «князя цього світу», а тому будь-які претензії котрогось з них на роль Божого царства є безпідставними. Також це Боже царство не було встановлене при першому приході Христа (Лук. 19:12). Відтоді Бог вибирає з-поміж світу тих, які будуть визнані гідними царювати з Христом як співспадкоємці престолу. Також цього не мало статися аж до другого приходу, коли Христос одержить царство, владу і славу і зацарює як Господь над усіма.

Всі інші царства, окрім ізраїльського, названі в Святому Письмі язичницькими або поганськими царствами – «царствами цього світу» під владою «князя цього світу», сатани. Усунення Божого царства за днів Седекії залишило світ без будь-якого уряду, який визнавав би Бог, або якого законами та справами Він би спеціально займався. Поганські уряди Бог визнав непрямо, публічно оголосивши Своє рішення (Лук. 21:24), що протягом того проміжку часу контроль над Єрусалимом і світом буде здійснюватися поганськими урядами.

Цей інтервал, або проміжок часу між

250

відібранням Божого скіпетра і уряду та їх поверненням в більшій силі і славі через Христа, названий у Святому Письмі «Часами Поган». І ці «часи» або роки, під час яких «царствам цього світу» дозволено панувати, чітко визначені та обмежені. Так само в Святому Письмі визначений і позначений час відновлення Божого Царства під владою Месії.

Хоча ці поганські уряди й були злими, то, однак, вони були «встановлені Богом» задля мудрої мети (Рим. 13:1). Їх недосконалість та невміння керувати становлять частину загальної лекції щодо надзвичайної грішності гріха і доводять неспроможність грішної людини керувати собою, навіть задля власного задоволення. Бог переважно дозволяє їм втілювати їхні наміри в міру їх можливостей, втручаючись лише тоді, коли вони могли б перешкоджати Його власним планам. Він передбачив, щоб по можливості все вийшло на добро, і щоб врешті-решт навіть «гнів людський Його вихваляв». Все, що не було б на добро, не служило б ніякій добрій цілі і нічому не вчило б, Він стримує (Пс. 76:11).

Неспроможність людини запровадити досконалий уряд пояснюється її власними слабостями в її занепалому, деградованому стані. Цими слабостями, які самі по собі перешкоджали б спробам людини створити досконалий уряд, до того ж скористався сатана, який першим спонукав людину до невірності Верховному Правителю. Сатана постійно використовував людські слабості, видаючи добро за зло, а зло за добро; він також неправдиво представляв Божий характер і плани та засліплював людей на правду. Діючи таким чином в серцях дітей непослуху (Еф. 2:2), він підкорив їх своїй волі і зробив себе тим, ким його називали наш Господь і апостоли – князем або правителем цього світу (Ів. 14:30; 12:31). Він є князем цього світу не законно, а через узурпацію – через шахрайство, обман та контроль над грішними

251

людьми. Саме через те, що є узурпатором, він невдовзі буде скинутий. Якби він мав справжнє право бути князем цього світу, то з ним би такого не сталося.

Таким чином, стане зрозуміло, що володіння землею, яке існує тепер, має видиму та невидиму фази. Одна фаза є духовною, а інша – людською, тобто видимими земними царствами, що до певної міри перебувають під контролем духовного князя – сатани. Оскільки сатана здобув такий контроль, він міг запропонувати нашому Господу стати найвищим видимим правителем землі під його керівництвом (Мат. 4:9). Коли закінчаться Часи Поган, обидві фази теперішнього володіння завершаться: сатана буде зв’язаний і царства цього світу будуть повалені.

Грішне, засліплене, стогнуче створіння століттями долало свій виснажливий шлях, зазнаючи поразки на кожному кроці, і навіть його найкращі зусилля виявлялися безуспішними. При тому, воно не втрачало надії, що омріяний його філософами золотий вік вже близько. Воно не знає, що має прийти ще більше визволення, аніж те, якого вони сподіваються і за яким тужать, через зневаженого Назарянина та його послідовників, які мають бути об’явлені як Божі Сини в силі царства, щоб його визволити (Рим. 8:22,19).

Щоб Його діти не були в темноті щодо дозволення Ним теперішніх злих урядів і стосовно Його остаточного наміру встановити кращий уряд, коли ці царства, під Його контролюючим провидінням, послужать тій меті, задля якої вони були дозволені, Бог через Своїх пророків дав нам кілька величних панорамних видінь «царств цього світу», за кожним разом показуючи, для нашого заохочення, їх повалення через встановлення Свого власного справедливого та вічного царства під пануванням Месії, Князя Миру.

Те, що нинішня спроба людини панувати не є успішним спротивом волі та силі Єгови, але дозволяється Ним,

252

показано в Божому посланні до Навуходоносора, де Бог дозволяє правити (до часу встановлення Христового царства) чотирьом великим імперіям: Вавилону, Медо-Персії, Греції та Риму (Дан. 2:37-43). Воно показує, чим цей дозвіл на володіння закінчиться.

Коли коротко переглядаємо ці пророчі видіння, пам’ятаймо, що вони починаються з Вавилону під час повалення ізраїльського царства – образного царства Господа.

Видіння Навуходоносора про земні уряди

Поміж тим, що «давніше написано нам на науку», щоб ми (яким наказано коритися існуючій владі) через терпіння та потіху з Писання мали надію (Рим. 15:4; 13:1), знаходиться сон Навуходоносора з його Божественним поясненням за посередництвом Пророка (Дан. 2:31-45).

Даниїл пояснює сон, кажучи: «Ти, царю, бачив аж ось великий бовван, – бовван цей величезний, а блиск його дуже сильний; він стояв перед тобою, а вигляд його був страшний. Цей бовван такий: голова його – з чистого золота, груди його та рамена його – зо срібла, нутро його та стегно його – з міді, голінки його – з заліза, ноги його – частина з заліза, а частина з глини. Ти бачив, аж ось одірвався камінь сам, не через руки, і вдарив боввана по ногах його, що з заліза та глини, – і розторощив їх».

«Того часу розторощилося, як одне, – залізо, глина, мідь, срібло та золото, і вони стали, немов та полова з току жнив, а вітер їх розвіяв, і не знайшлося по них жодного сліду; а камінь, що вдарив того боввана, став великою горою, і наповнив усю землю».

«Оце той сон, а його розв’язку зараз скажемо перед царем. Ти, царю, цар над царями,

253

якому Небесний Бог дав царство, владу й міць та славу. [Тоді поганські царства, або існуючі влади, були уповноважені Богом]. І скрізь, де мешкають людські сини, польова звірина та птаство небесне, Він дав їх у твою руку, та вчинив тебе пануючим над усіма ними. Ти – голова, що з золота».

«А по тобі постане інше царство, нижче від тебе [срібло], і царство третє, інше, що з міді, яке буде панувати над усією землею. А царство четверте буде сильне, як залізо, бо залізо товче й розбиває все, так і воно стовче й розіб’є, як залізо, що все розбиває. А що ти бачив ноги та пальці частинно з гончарської глини, частинно з заліза, то це буде поділене царство, і в ньому буде трохи залізної міці, бо ти бачив залізо, змішане з глейкою глиною. А пальці ніг частинно з заліза, а частинно з глини, то й частина царства буде міцною, а частина буде ламлива».

Серед багатьох менших імперій, які повставали на землі, досліднику історії неважко простежити ці чотири, які описує Даниїл. Вони названі УНІВЕРСАЛЬНИМИ ІМПЕРІЯМИ: перша, Вавилон – голова з золота (38 в.); друга, Медо-Персія (завойовник Вавилону) – срібні груди; третя, Греція (завойовник Медо-Персії) – мідний живіт; і четверта, Рим, могутнє царство – залізні ноги та змішані з глиною стопи. Три з цих імперій проминули, а четверта, Рим, тримала всесвітню владу під час народження нашого Господа. Як читаємо: «І трапилося тими днями, – вийшов наказ царя Августа переписати всю землю» (Лук. 2:1).

Залізна імперія, Рим, була значно могутнішою і протрималась довше, аніж попередні. Фактично, Римська Імперія існує ще й досі, будучи представлена в народах Європи. Цей поділ показаний в десятьох пальцях боввана.

254

Стопи із заліза, змішаного з глиною, зображують змішання церкви й держави. Це змішання Святе Письмо називає «Вавилоном» – замішанням. Як побачимо далі, камінь є символом правдивого Божого Царства, а Вавилон замінив його на імітацію каменя – глину, змішавши її з уламками, що залишились від [залізної] Римської Імперії. Ця змішана система – церква і держава (номінальна церква, обвінчана з царствами цього світу, яку Господь називає Вавилоном, замішанням) – насмілюється називати себе «Християнством» – Христовим Царством. Даниїл пояснює: «А що бачив ти залізо, змішане з глейкою глиною, то вони змішані будуть людським насінням [церква, змішана зі світом – Вавилон], а не будуть прилягати одне до одного, як залізо не змішується з глиною». Вони не можуть злитись повністю. «А за днів тих царів [царства, представлені пальцями, так звані «Християнські царства» або «Християнство»] Небесний Бог поставить царство, що навіки не зруйнується, і те царство не буде віддане іншому народові. Воно потовче і покінчить усі ті царства, а само буде стояти навіки» (Дан. 2:43,44).

Тут Даниїл не визначає часу кінця цих поганських урядів. Це ми знаходимо в інших місцях. Але кожна провіщена деталь вказує, що сьогодні цей кінець вже близький, при дверях. Папська система довгий час стверджувала, що вона є тим царством, яке небесний Бог тут обіцяв встановити, і що на виконання цього пророцтва потовкла на куски та знищила всі інші царства. Та правдою є те, що номінальна церква просто злучилися з земними імперіями, як глина з залізом, і що папство ніколи не було правдивим Царством Божим, а лише вдавало його з себе. Один з найсильніших доказів того, що папство не зруйнувало і не знищило цих земних царств, є те, що вони все ще існують. І тепер, через те, що в’язка глина стала сухою та

255

крихкою, вона втрачає свою зв’язуючу силу, і залізо з глиною виявляють ознаки розпаду, і вони швидко покришаться від удару «каменя» – правдивого Царства.

Продовжуючи своє пояснення, Даниїл каже: «Бо ти бачив, що з гори відірвався камінь сам, не руками, і потовк залізо, мідь, глину, срібло та золото. Великий Бог об’явив цареві те, що станеться потім. А сон цей певний, і певна його розв’язка» (45 в.).

Камінь, що сам, не руками, відірвався з гори і вдарив та розтрощив поганські уряди, зображує правдиву Церкву, Царство Боже. Під час Євангельського віку цей «камінь» Царства утворюється, «відривається», обтесується і формується для майбутнього становища та величі – не людськими руками, а силою духа і правди, невидимою силою Бога Єгови. Коли буде укомплектований, він буде вповні відірваний, вдарить та знищить царства цього світу. В цьому боввані зображені не люди, а уряди, і вони мають бути знищені, тоді як народи мають бути врятовані. Наш Господь Ісус прийшов не знищити людські життя, а спасти їх (Ів. 3:17).

Цей камінь під час свого приготування, коли відривається, може бути названий зародковою горою з точки зору його майбутнього. Так само і Церква може бути (і часом є) названа Царством Божим. Фактично, камінь не може стати горою, поки не вдарить у боввана. Так само Церква стане Царством в повному значенні, щоб наповнити всю землю, лише тоді, коли закінчиться «день Господа», «день гніву на народи» або «час горя», і коли воно буде встановлене, а всі інші правління будуть піддані йому.

Тепер пригадайте обітницю нашого Господа переможцям християнської Церкви: «Переможцеві

256

сісти Я дам на Моєму престолі зо Мною»; «а переможцеві, і тому, хто аж до кінця додержує Мої вчинки, Я дам йому владу над поганами, і буде пасти їх залізним жезлом; вони, немов глиняний посуд, покрушаться, як і Я одержав владу від Свого Отця» (Об. 3:21; 2:26,27; Пс. 2:8-12).

Коли залізний жезл завершить працю руйнування, тоді рука, яка вдаряла, повернеться, щоб лікувати, і люди вернуться до Господа, і Він їх вилікує (Іс. 19:22; Єр. 3:22,23; Ос. 6:1; 14:5; Іс. 2:3), даючи їм замість попелу оздобу, оливу радості замість жалоби, одежу хвали замість темного духа.

Видіння Даниїла про земні уряди

У видінні Навуходоносора ми бачимо земні імперії зі світової точки погляду – вияв їх людської слави, величі та сили. Хоча тут ми також бачимо ознаку їх розпаду та остаточного знищення, що показано в пониженні від золота до заліза з глиною.

Клас каменю, правдива Церква, під час свого вибору або відділення від гори, оцінювалася світом як нічого не вартий. Люди зневажили та відкинули його. Вони не бачать в ньому краси, щоб її пожадати. Світ любить, захоплюється, оцінює і захищає правителів і уряди, представлені в цьому великому боввані, хоча ті його постійно розчаровують, обманюють, ображають та пригноблюють. Світ вихваляє прозою та поезією великих та успішних представників цього боввана: його Александрів, Цезарів, Бонапартів та інших, чия велич проявилась у вбивствах їх ближніх, і котрі в своїй жадобі до влади зробили мільйони людей вдовами та сиротами. І таким ще й сьогодні є дух в тих «десяти пальцях» боввана. Сьогодні він проявляється в дванадцятимільйонній армії, озброєній усіляким

257

диявольським знаряддям сучасної винахідливості, щоб вбивати один одного за наказом «існуючих влад».

Горді вважаються сьогодні щасливими, а ті, що чинять беззаконня, знаходяться при владі (Мал. 3:15). То, чи ж ми не помічаємо, що знищення цього великого боввана через удар каменя і встановлення Божого Царства означає визволення пригноблених і благословення усіх? І хоча ця переміна стане на деякий час причиною нещастя та горя, врешті-решт вона принесе мирні плоди праведності.

А тепер, пам’ятаючи про різницю поглядів, давайте поглянемо на ці самі чотири світові імперії з Божої точки погляду і тих, хто є в гармонії з Ним, як це зображено у видінні вірного Пророка Даниїла. Як для нас ці царства виглядають ганебними та звірячими, так і Даниїлові ці чотири універсальні імперії були показані у вигляді чотирьох великих та хижих диких звірів. І в його очах майбутнє Боже Царство (камінь) був відповідно більш величним, аніж ті, які бачив Навуходоносор. Даниїл каже: «Бачив я в своєму видінні вночі, аж ось чотири небесні вітри вдарили на Велике море. І чотири великі звірі піднялися з моря, не схожі один на одного. Передній був, як лев, а крила в нього орлині… А ось звір інший, другий, подібний до ведмедя… аж ось звір інший, мов пантера… Потому я бачив у видіннях тієї ночі, аж ось четвертий звір, страшний і грізний, та надмірно міцний, і в нього великі залізні зуби. Він жер та торощив, а решту ногами своїми топтав, і він різнився від усіх звірів, що були перед ним, і мав десять рогів» (Дан. 7:2-7).

Ми пропускаємо деталі щодо перших трьох звірів (Вавилону – лева, Медо-Персії – ведмедя, і Греції – пантери), разом з їх головами, ногами, крилами і т.д., всі з яких є символічними, як менш важливі в нашому теперішньому дослідженні, аніж деталі четвертого звіра – Риму.

258

Про четвертого звіра, Рим, Даниїл каже: «Потому я бачив у видіннях тієї ночі, аж ось четвертий звір, страшний і грізний, та надмірно міцний… і мав десять рогів. Я приглядався до тих рогів, аж ось поміж ними піднісся ріг інший, малий, а три з тих передніх рогів були вирвані з коренем перед ним. І ось у того рога очі, як очі людські, і уста, що говорили про великі речі» (Дан. 7:7,8).

Тут показана Римська Імперія. Різні частини її влади показані в десятьох рогах, а ріг – це символ влади. Малий ріг, що виріс між ними і захопив владу трьох з них, правлячи поміж іншими, зображує малий початок і поступовий ріст влади римської церкви, папської влади або рога. В міру того, як зростав його вплив, ці три частини, роги або влади, Римської Імперії (Герулі, Східний Екзархат і Остроготи) були витіснені з дороги, щоб звільнити місце для його встановлення як цивільної влади або рога. Цей останній, особливо помітний ріг, папство, вирізняється своїми очима, що зображують розум, і своїми устами – своїми висловлюваннями, заявами і т.п.

Цій четвертій звірині, що зображує Рим, Даниїл не дає жодної описової назви. В той час, як інші описані як подібні до лева, ведмедя та пантери, ця четверта була настільки люта й огидна, що її не можна порівняти з жодною твариною на землі. Іван Богослов, бачачи у видінні таку саму символічну звірину (уряд), також не міг знайти для неї відповідної назви і, в кінцевому результаті, дав кілька назв. Серед інших, він називає її «дияволом» (Об. 12:9). Без сумніву, він обрав відповідну назву, тому що Рим, якщо на нього дивитися в світлі його кривавих переслідувань, безперечно, був найбільш диявольським з усіх урядів на землі. Навіть після свого переходу з поганського Риму до папського він відображав одну з головних характерних рис сатани; він перемінюється, щоб

259

прикидатися ангелом світла (2 Кор. 11:14), так само як Рим перетворився з язичницького на християнський і заявляв, що є «Християнством» – Царством Христа*.

Після подання певних деталей щодо цього останнього, римського звіра, особливо щодо його надзвичайного, папського рога, пророк каже, що проти цього рога має бути винесений вирок і він має почати втрачати своє панування – він поступово буде занепадати, поки цей звір не буде знищений.

Цей звір, Римська Імперія, все ще існує в своїх рогах або частинах, але він буде забитий внаслідок бунту людських мас і повалення урядів в «День Господа» під час приготування до визнання небесного правління. Це виразно показано в інших біблійних текстах, які ще будуть розглядатися. Але спочатку мало відбутися падіння папського рога. Його сила та вплив почали занепадати, коли Наполеон забрав папу в’язнем до Франції. Коли ані папські прокляття, ані моління не могли визволити його з рук Бонапарта, це стало доказом для народів, що божественний авторитет і влада, про які заявляло папство, були безпідставними. Після того тимчасова влада папства почала швидко послаблюватися, поки воно не втратило останні крихти своєї тимчасової влади з рук Віктора Еммануїла у вересні 1870 року.

Проте, протягом усього цього часу, коли розпочалося це «падіння», папство не припиняло говорити гордовитих, бундючних та богозневажливих слів. А його остання велика заява прозвучала в 1870 році, коли, лише за кілька місяців до свого повалення, папство заявило про непомильність папи. Усе це записано в

* Той факт, що Рим названий «дияволом», не виключає існування особового диявола. Скоріше навпаки: саме по тій причині, що існують такі тварини як лев, ведмідь та пантера, з відомими характерними рисами, ці уряди були прирівняні до них. Так само через те, що існує диявол, з відомими характерними рисами, ця четверта імперія нагадує його.

260

пророцтві: «Я бачив того часу [тобто після вироку на цього «рога», після початку його занепаду], що від голосу великих слів, які цей ріг говорив…» (Дан. 7:11).

Таким чином, з ходом історії ми досягаємо наших днів і бачимо, що все, чого ми можемо сподіватися щодо земних імперій – це їх повного знищення. Наступна по порядку подія описана в словах: «Я бачив, аж ось був забитий той звір, і було погублене тіло його, і було віддане на спалення огню». Забиття та спалення є символічним, так само як і сама звірина, і вказує на повне і безповоротне знищення теперішніх організованих урядів. В 12 вірші Пророк зауважує різницю між кінцем цього четвертого звіра та його попередників. Ті троє (Вавилон, Персія та Греція) по черзі втратили своє панування; вони перестали панувати над землею, проте їх припинення існування як націй не було раптовим. Греція та Персія все ще існують, хоча минуло вже багато століть відтоді, як вони втратили своє універсальне панування. Але з Римською Імперією, четвертим і останнім з цих звірів, є дещо інакше. Вона втратить панування і життя одночасно – будучи повністю знищена. Разом з нею залишаться в минулому також і інші (Дан. 2:35).

Незважаючи на те, які засоби чи інструменти можуть бути вжиті, причиною цього падіння буде встановлення П’ятої Універсальної Імперії на землі – Божого Царства під пануванням Христа, Котрому належить право прийняти владу. Перехід царства від четвертого звіра, який був на визначений час «встановлений Богом», до п’ятого царства під пануванням Месії, коли настане на це визначений час, описаний Пророком в наступних словах: «Аж ось разом з небесними хмарами йшов ніби Син Людський, і прийшов аж до Старого днями, і Його привели перед Нього. І Йому [Христу – Голові і Тілу разом] було дане панування й слава та царство,

261

і всі народи, племена та язики будуть служити Йому. Панування Його – панування вічне, яке не спиниться, а царство Його не буде зруйноване». Ангел пояснив, що це означає, що «царство, і панування, і велич царств під усім небом буде дане народові святих Всевишнього. Його царство буде царство вічне, а всі панування – Йому будуть служити й будуть слухняні» (Дан. 7:13,14,27).

Отже, володіння землею має бути передане в руки Христа Єговою («Старим днями»), бо «під ноги Його Він усе впокорить» (1 Кор. 15:27). Сівши на престолі Божого Царства, Він має царювати, аж поки не впокорить будь-якого авторитету і влади, що суперечать волі і закону Єгови. Для завершення цієї великої місії потрібне повалення поганських урядів, тому що «царства цього світу», як і «князь цього світу», не підкоряться добровільно, але мусять бути зв’язані та обмежені силоміць. Так і написано: «Пов’язати їхніх царів ланцюгами, а їхніх вельмож залізними кайданами, щоб над ними чинити суд написаний; це – слава усіх Його святих» (Пс. 149:8,9, КJV).

Після того, як ми побачили теперішні уряди з точки погляду Господа і Пророка Даниїла, і зрозуміли їх жорстокий, нищівний, звірячий та самолюбний характер, наші серця прагнуть закінчення поганських урядів і з радістю виглядають за тим благословенним часом, коли переможці теперішнього віку сядуть на престолі разом зі своїм Головою, щоб управляти, благословляти та відновлювати стогнуче створіння. Без сумніву, всі Божі діти можуть від щирого серця молитися зі своїм Господом: «нехай прийде царство твоє, нехай буде воля Твоя, як на небі, так і на землі.

Кожен з цих урядів, зображених в боввані і звірах, існував ще до того, як став універсальною імперією. Так само і з Божим Царством:

262

довгий час воно існувало окремо від світу, не намагаючись взяти владу, але очікуючи свого часу – часу, визначеного Старим днями. Як і інші, воно мусить отримати своє призначення і прийти до влади, тобто бути «встановлене» ще перед тим, як почне вживати свою владу для вдарення та забиття цього звіра або царства, яке було перед ним. І це відповідає словам: «А за днів тих царів [коли вони все ще матимуть владу] Небесний Бог поставить [встановить в силі і владі] царство». А після свого встановлення «воно потовче й покінчить усі ті царства, а само буде стояти навіки» (Дан. 2:44). Отже, як би ми не виглядали за Божим Царством, ми повинні сподіватись, що воно буде встановлене перед тим, як царства цього світу впадуть, і що його владою та вдаренням вони будуть повалені.

Теперішні уряди з іншої точки погляду

Найвище право та авторитет до панування світом належить, і завжди буде належати Творцеві, Єгові, не дивлячись на те, кому Він може дозволити або уповноважити мати підпорядкований контроль. В умовах недосконалостей та слабостей, які стали наслідком невірності Цареві царів, Адам швидко став слабким і безпомічним. Як правитель він почав втрачати владу, завдяки якій він, у першу чергу, міг керувати та тримати в послусі нижчих тварин силою своєї волі. Він втратив також контроль над собою, так що, якби він хотів робити щось добре, то його слабості заважали і перед ним поставало зло. Тому, якби він навіть хотів робити добро, то не міг, і якщо навіть не хотів би робити зло, то робив.

Отже, зовсім не намагаючись виправдати наш бунтівний рід, ми можемо поспівчувати його даремним спробам правити над собою та забезпечувати власний добробут. Але можна зауважити і певний успіх світу в цьому напрямку, тому що, навіть усвідомлюючи справжній характер цих звірячих урядів, з усім їхнім зіпсуттям, вони значно кращі,

263

аніж їх відсутність – значно кращі, аніж беззаконня та анархія. І хоч анархія була б, правдоподібно, більш прийнятною для «князя цього світу», з його підданими є по-іншому, а його влада не є абсолютною. Він обмежений мірою своїх можливостей діяти через людство, а його політика повинна у значній мірі пристосовуватися до людських ідей, захоплень та забобонів. У людини з’явилась ідея самій керувати собою незалежно від Бога. І коли Бог дозволив їй на цей експеримент, сатана скористався нагодою поширити свій вплив і панування. Отже, через бажання забути Бога (Рим. 1:28) людина підпала під вплив цього підступного та сильного, хоча й невидимого ворога. Тому відтоді вона змушена протидіяти махінаціям сатани, як також своїм власним слабостям.

 В такому разі, давайте ще раз поглянемо на царства цього світу, дивлячись на них тепер як на спроби грішного людства управляти самим собою незалежно від Бога. Хоча особиста розбещеність та самолюбство викривили шлях справедливості, так що рідко хто добивався повної справедливості в царствах цього світу, все ж, офіційним завданням усіх урядів, які будь-коли були зорганізовані між людьми, було сприяння справедливості і добробуту всіх людей.

Наскільки це було досягнуто, це інше питання, але такими були заяви всіх урядів і таке завдання стояло перед підданими, якими вони керували і яким служили. І де в значній мірі нехтувались засади справедливості, там або маси були засліплені та обмануті щодо них, або наслідком ставали війни, заворушення та революції.

Темні справи підлих тиранів, які були при владі в урядах світу, не представляли законів та інституцій цих урядів, але узурпували владу і використовували її в підлих цілях, надавши

264

цим урядам їх звірячий характер. Кожен уряд мав мудрі, справедливі та добрі закони – закони для захисту життя та власності, для захисту приватних та комерційних інтересів, для покарання злочинів і т.п. Також вони мали апеляційні суди для вирішення спірних питань, де, принаймні до певної міри, відстоювалась справедливість. І як би погано не працювали виконавці, користь та необхідність таких інституцій очевидна. І якими б поганими не були ці уряди, без них підлі елементи суспільства (через свою чисельність) здолали б справедливі, кращі елементи.

Ми визнаємо звірячий характер цих урядів. Вони стали такими через прихід до влади багатьох несправедливих правителів і в результаті інтриг та обману сатани, що використовував людські слабості і зіпсуті нахили та ідеї. Але ми також визнаємо, що це найкращі спроби бідного занепалого людства керувати собою. Століття за століттям Бог дозволяв їм робити спроби і бачити їх наслідки. Але після століть цього експерименту сьогодні наслідки є далекими від задовольняючих, так само, як і в будь-який інший період історії. Фактично, незадоволення є більш загальним і поширеним, аніж коли-небудь перед тим; і це не через те, що сьогодні є більше гніту і несправедливості, аніж будь-коли, а через те, що завдяки Божому передбаченню людські очі відкриваються через зростаюче знання.

Різні уряди, які повставали від часу до часу, показували пересічні здібності людей, що виявлялися в їх керуванні собою. Навіть там, де існували деспотичні уряди, сам факт, що їх підтримували маси, доводить, що як народ вони не були здатні створити і підтримувати кращого уряду, хоча, без сумніву, завжди було багато особистостей, які були далеко попереду загальної позиції.

265

Коли ми порівнюємо стан світу сьогодні з тим, який був у будь-який попередній період, ми бачимо виразну різницю в настроях мас. Сьогодні дуже поширений дух незалежності, і керівникам і політикам уже не так легко засліплювати, обманювати і вести за собою людей, тому вони вже не потерплять ярма минулого. Ця зміна суспільного настрою не була поступовою зміною від самого початку їх спроб керувати собою. Вона стала чітко виражена лише у шістнадцятому столітті, а найшвидшим її поступ був протягом останніх п’ятдесяти років. Отже ця зміна не є наслідком досвіду минулих століть, а є природним результатом нещодавнього росту і загального поширення знання серед людських мас. Приготування до цього загального поширення знання розпочалося разом із винайденням друку (близько 1440 року н.е.,) і подальшим збільшенням кількості книг та періодичних видань. Вплив цього винаходу на загальний рівень освіти суспільства почав відчуватися десь близько шістнадцятого століття, а його прогресивні кроки з того часу відомі усім. Загальна освіта людських мас стала популярною, а винаходи та відкриття стають буденною річчю. Цей ріст знання серед людей, який визначений Богом і відбувається у визначений Ним час, є одним із потужних впливів, вжитих сьогодні для в’язання сатани – зменшення його впливу та обмеження його влади в цей «День Приготування» до встановлення Божого Царства на землі.

Ріст знання в кожному напрямку пробуджує в людях почуття власної гідності та усвідомлення власних природних та невід’ємних прав, якими вони більше не дозволять нехтувати або зневажати. Вони, скоріше, підуть в іншу крайність. Огляніться на минулі століття, і подивіться,

266

як народи кров’ю записали історію свого невдоволення. Також і пророки заявляють, що через ріст знання ще більш загальне та поширене незадоволення врешті-решт виллється у всесвітню революцію, в повалення всякого закону і права, і що результатом цього буде анархія та страждання усіх класів. Але серед цього беззаконня небесний Бог поставить Своє Царство, яке задовольнить бажання всіх народів. Втомлені та зневірені через власні помилки, усвідомлюючи, що їх останні та найбільші зусилля завершились анархією, люди радо вітатимуть небесну владу і впадуть перед нею на коліна, визнаючи її сильне та справедливе правління. Таким чином, людська крайність стане нагодою для Бога, і «прийде бажання всіх народів» – Царство Боже у великій силі і славі (Ог. 2:7, KJV).

Знаючи, що це є Божим заміром, ані Ісус, ані апостоли жодним чином не перешкоджали земним правителям. Навпаки, вони навчали Церкву коритись цим владам, не дивлячись на те, що часто терпіли від них, бо ті зловживали владою. Вони навчали Церкву бути законослухняними і поважати тих, хто є при владі, через їх становище, навіть, якби вони особисто не заслуговували на повагу; платити встановлені податки і не чинити опору жодному встановленому закону (Рим. 13:1-7; Мат. 22:21), хіба що це суперечило б Божим законам (Дії. 4:19; 5:29). І Господь Ісус, і апостоли, і рання Церква були законослухняними, хоча були відокремлені від урядів цього світу і не брали в них участі.

Хоча існуючі влади, уряди цього світу, були встановлені або передбачені Богом, щоб людство могло отримати при них необхідний досвід, все ж, Церква, посвячені особи, які бажають служити в майбутньому Божому Царстві, не повинні шукати почестей чи службової вигоди в царствах цього світу,

267

ані противитись цим владам. Вони є співгромадянами і спадкоємцями небесного царства (Еф. 2:19), і як такі повинні вимагати лише тих прав і привілеїв в умовах царств цього світу, які належать чужоземцям. Їх місія не полягає в тому, щоб допомагати світові покращувати його теперішні умови, ані в тому, щоб мати щось спільне з його теперішніми справами. Спроби так робити були б лише марнуванням зусиль, тому що і шлях світу і його закінчення чітко визначені у Святому Письмі, і повністю знаходяться під контролем Того, Хто у Своєму часі дасть нам Царство. Вплив правдивої Церкви, як тепер, так і завжди, був незначним – настільки незначним, що з політичної точки зору його можна вважати нічим. Проте, яким би великим він не здавався, ми повинні наслідувати приклад і науку нашого Господа та апостолів. Знаючи, що метою Бога було дозволити світові повністю випробувати свої власні можливості управляти собою, правдива Церква, будучи в світі, не повинна бути зі світу. Святі можуть впливати на світ лише своєю відокремленістю від нього, дозволяючи своєму світлу світити; і в такий спосіб, через їх життя, дух правди докоряє світові. Таким чином, миролюбно, дисципліновано підкоряючись і схвалюючи кожен справедливий закон, засуджуючи беззаконня та гріх, вказуючи на обіцяне Боже Царство і благословення, яких можна в ньому сподіватись, не зв’язуючись загально прийнятими способами з політикою і не вплутуючись заради влади в інтриги зі світом, щоб потім не бути втягнутою у війну, гріх і загальну деградацію, майбутня Наречена Князя Миру повинна у славній чистоті бути рушієм добра як представник свого Господа у світі.

Церква Божа повинна звернути всю свою увагу та зусилля на проголошення Божого Царства та просування інтересів цього Царства згідно з планом, викладеним у Святому Письмі. Якщо це буде вірно виконуватися, то не залишиться ні часу, ні бажання втручатися в

268

політику теперішніх урядів. Господь не мав на це часу; апостоли не мали на це часу; а також не має жоден святий, який наслідує їх приклад.

Невдовзі після смерті апостолів рання Церква стала жертвою саме цієї спокуси. Проповідь про майбутнє Боже Царство, яке займе місце усіх земних царств, і про Христа розп’ятого як спадкоємця цього Царства, була непопулярною і спровадила переслідування, зневаги та презирство. Проте деякі надумали покращити Божий план, і, замість того, щоб страждати, вирішили здобути для Церкви милість світу. Завдяки союзу з земними правителями вони досягли успіху. Внаслідок цього розвинулось папство, і ця система згодом стала володаркою та царицею над народами (Об. 17:3-5; 18:7).

В результаті такої політики усе змінилося: замість страждань прийшла слава; замість покори – гордість, замість правди – неправда; замість того, щоб бути переслідуваною, вона сама стала переслідувати всіх, хто засуджував її нові і незаконні почесті. Невдовзі вона почала впроваджувати нові теорії і софізми, щоб виправдати свою поведінку, обманюючи в першу чергу себе, а потім – народи, щоб вірили, що обіцяне тисячолітнє панування Христа вже прийшло, і що Цар Христос був представлений у їх папах, які панували над царями землі як Його намісники. Її заяви мали успіх, звівши весь світ. Її фальшивими вченнями «впивались мешканці землі» (Об. 17:2), будучи залякані її вченням про вічні муки, що чекають на всіх, хто відкидає її заяви. Невдовзі вона вже коронувала і скидала царів Європи своїми едиктами та своєю надуманою владою.

Тому дійшло до того, що сьогодні царі Європи стверджують, що є християнськими царствами, і що їхні правителі панують «з Божої ласки» і т.п., будучи призначені папством або однією з протестантських сект. Бо хоча реформатори й відкинули багато папських претензій на

269

церковні повноваження і т.п., однак, вони далі тримались тієї честі, яку земні царі стали приписувати християнству. І через те реформатори потрапили в ту саму оману, виконуючи повноваження монархів і призначаючи або санкціонуючи уряди і царів, і називаючи їх «християнськими царствами», або царствами Христа. Тому сьогодні можна часто почути цей дивний загадковий вислів «Християнський світ» – дійсно загадковий, якщо його розглядати в світлі правдивих засад Євангелії. Наш Господь сказав про Своїх учнів, що «Не від світу вони, як і Я не від світу». А ап. Павло застерігає нас: «Не стосуйтесь до віку цього» (Ів. 17:16; Рим. 12:2).

Бог ніколи не схвалював називання цих царств іменем Христа. Будучи обмануті номінальною церквою, ці народи пливуть під фальшивими прапорами, стверджуючи, що вони є тим, чим насправді не є. Їх єдине право (окрім голосування людей) полягає в обмеженому Богом дозволі, вираженому Навуходоносорові – поки не прийде той, хто має право на це панування.

Заяви про те, що ці недосконалі царства, разом з їхніми недосконалими законами і часто самолюбними та розбещеними правителями, є «царствами нашого Господа і Його Помазанця», є серйозною дискредитацією правдивого Христового Царства, перед яким вони незабаром мусять впасти, а також «Князя Миру» та справедливих правителів (Іс. 32:1).

Ще однією серйозною шкодою від цієї помилки є те, що через це увага Божих дітей відволікається від обіцяного небесного царства. Це привело до невластивого визнання земних царств та тісного зв’язку з ними; до майже безрезультатних спроб прищепити цим диким земним племенам християнські чесноти та мораль; до занехаяння Євангелії про правдиве Царство і пов’язаних з ним надій. Сьогодні під впливом обману дехто домагається, щоб ім’я Бога було включене в

270

Конституцію Сполучених Штатів, щоб через це вони могли стати християнським народом. Реформовані пресвітеріани роками відмовлялись голосувати чи займати будь-які посади в цьому уряді, тому що він не є Царством Христа. Таким чином, вони вважають неправильним для християн приймати участь в будь-якому іншому уряді. Ми дуже симпатизуємо таким почуттям, але не висновкам, що якби Боже ім’я було згадане в Конституції, то це б змінило сам уряд з царства цього світу на Царство Христа, і дало б їм свободу голосувати чи займати в ньому якісь становища. Що за нісенітниці! Який великий обман, яким «мати розпусти» напоїла всі народи (Об. 17:2)! Подібним чином дехто заявляє, що царства Європи перейшли від сатани до Христа і стали «Християнськими народами».

Зауважте, що як найкращі, так і найгірші народи землі все одно є «царствами цього світу», чия оренда влади від Бога майже закінчилась, так що вони мають поступитися призначеному на їх місце наступнику – Царству Месії, П’ятій Універсальній Імперії на землі (Дан. 2:44; 7:14,17,27). Цей погляд значно допоможе встановити правду й усунути обман.

Та насправді дії папства в цьому відношенні, схвалені протестантськими реформаторами, поширюються серед християн, не викликаючи при тому сумніву. І оскільки їм потрібно підтримувати Царство Христа, то вони відчувають свій обов’язок захищати теперішні занепадаючі царства так званого «Християнства», час яких скоро закінчиться. Тому їхні почуття часто схиляються швидше на бік гноблення, аніж на бік права і свободи – на бік царств цього світу і князя цього світу, аніж на бік майбутнього Царства Христового (Об. 17:14; 19:11-19).

Світ швидко починає усвідомлювати, що «царства

271

цього світу» не подібні до Христових, і що їх заяви про їх призначення Христом не є незаперечним. Люди починають мислити в цьому та інших питаннях. І чим більше вони будуть усвідомлювати, що їх обманювали в ім’я Бога Справедливості і Князя Миру, тим відчайдушніше вони будуть втілювати свої переконання. Фактично, багато схильні робити висновок, що християнство було безпідставно нав’язане, і що зв’язавшись з цивільними правителями, воно має намір обмежувати свободи народних мас.

О, якби люди були настільки розумні, щоб схилити свої серця до зрозуміння праці і плану Господа! Тоді теперішні царства поступово розтопилися б – швидко відбувалася б реформа за реформою, свобода за свободою, переважали б справедливість і правда, поки праведність не була б встановлена на землі. Але вони цього не зроблять, ані не можуть цього зробити в своєму теперішньому грішному стані. Озброївшись самолюбством, кожен буде боротись за владу, і царства цього світу проминуть у великому часі утиску, якого не було, відколи існують народи. Про тих, котрі марно намагатимуться втримати минаюче володіння, тоді як воно передане Тому, Хто має на нього право, Господь говорить, переконуючи, що вони борються проти Нього – а це конфлікт, в якому вони безперечно впадуть. Отже, Він каже:

«Чого то племена бунтують, а народи задумують марне? Земні царі повстають, і князі нараджуються разом на Господа та Його Помазанця: “Позриваймо ми їхні кайдани, і поскидаймо із себе їхні пута!” Але Той, Хто на небесах пробуває – посміється, Владика їх висміє! Він тоді в Своїм гніві промовить до них, і настрашить їх Він у Своїм пересерді [кажучи]: “Я ж помазав Свого Царя на Сіон, святу гору Свою… А тепер – помудрійте, царі, навчіться ви, судді землі: служіть

272

Господеві зі страхом, і радійте з тремтінням! Шануйте [станьте друзями] Сина [Божого Помазанця], щоб Він не розгнівався, і щоб вам не загинути в дорозі, бо гнів Його незабаром запалиться. Блаженні усі, хто на Нього надіється”» (Пс. 2:1-6; 10-12).

Царство близько

– Вартовий, скажи про ніч!

Чи вже видно знаки дня?

– Подорожній, вдалині

Рання зірка вже сія.

– Вартовий, чи світло те

Провіщає мир святий?

– Подорожній, так це йде

День Ізраїлю благий.

– Вартовий, скажи про ніч?

Підіймається зоря?

– Подорожній, все сильніш

Світло милості сія.

– Вартовий, скажи, чи скрізь

Розіллється світло дня?

– Подорожній, в тій порі

Оживе уся земля.

– Вартовий, скажи, чи ранок

Для Сіона зазорів?

Слави ясної світанок

Чи не видно ще тобі?

– Подорожній, час вставати!

Ось палає неба край!

Підв’яжи швиденько шати.

Ранок вже! Вставай! Вставай!