1 Том, 14 Розділ – Боже Царство

РОЗДІЛ XIV

ЦАРСТВО БОЖЕ

  Важливість теми – Характер Царства – Царство під час Євангельського віку – помилкові погляди, виправлені ап. Павлом – Наслідки помилкових поглядів на Царство – Дві фази Божого Царства – Духовна фаза та її праця – Земна фаза та її праця – Їх гармонійна діяльність – Слава земної фази – Слава небесної фази – Корінь Заповіту, з якого виростають ці галузки – Земна фаза Царства буде ізраїльською – Загублені племена – Небесний Єрусалим – Ізраїль як образний народ – Занепад та відновлення Ізраїля – Вибрані класи – Спадкоємці Царства – Залізне володіння – Ілюстрація мети Тисячолітнього панування – Царство, передане Отцеві – Початковий Божий намір буде повністю сповнений.

  Кожен, хто не дослідив цієї теми уважно, з симфонією та Біблією в руках, буде здивований, коли це зробить, побачивши її важливість в Святому Письмі. Старий Заповіт переповнений обітницями та пророцтвами, в яких центральне місце займає Царство Боже і його Цар, Месія. Це було очікуванням кожного ізраїльтянина (Лук. 3:15), що Бог вивищить їх як народ під пануванням Месії. І коли Господь прийшов до них, то Він прийшов як їх Цар, щоб встановити на землі давно обіцяне Боже Царство.

Іван, предтеча та провісник нашого Господа Ісуса, розпочав свою місію з проголошення: «Покайтесь, бо наблизилось Царство Небесне» (Мат. 3:2). Господь розпочав своє служіння з такого ж самого проголошення (Мат. 4:17); апостоли також були послані проповідувати це саме послання (Мат. 10:7; Лук. 9:2). Царство не лише було головною темою, з якою наш Господь розпочав Своє служіння, але насправді воно було головною темою усіх

274

Його проповідей (Лук. 8;1; 4:43; 19:11), тоді як усі інші теми були згадані лише у зв’язку з нею або для її пояснення. Більшість Його притч були або ілюстрацією Царства з різних точок зору і в різних обрисах, або служили для того, щоб звернути увагу на повне посвячення Богові як на підставу участі в Царстві, і щоб спростувати помилкове уявлення євреїв, ніби Царство обов’язково належатиме їм, оскільки вони є природними дітьми Авраама, і тому природними спадкоємцями обітниць.

Наш Господь Ісус у розмовах зі Своїми послідовниками зміцняв та підбадьорював їх очікування майбутнього Царства, кажучи: «Я вам заповітую Царство, як Отець Мій Мені заповів, щоб ви в Царстві Моїм споживали й пили за столом Моїм, і щоб ви на престолах засіли судити [управляти] дванадцять племен Ізраїлевих» (Лук. 22:29, 30). І знову: «Не лякайся, черідко мала, бо сподобалось Отцю вашому дати вам Царство» (Лук. 12:32). І коли замість того, щоб бути коронованим та посадженим на престол, визнаний ними цар був розп’ятий, Його учні були вкрай розчаровані. Як двоє з них виразили це (як їм здавалося) незнайомцеві по дорозі до Еммаусу після Його воскресіння: «А ми сподівались були, що це Той, що має Ізраїля визволити» – визволити їх з-під римського ярма і зробити Ізраїль Божим Царством в силі і славі. Але зміни, що сталися протягом кількох останніх днів, дуже їх розчарували. Тоді Ісус дав їм зрозуміти, показуючи з Писання, що перш ніж буде встановлене Царство, була необхідна Його жертва (Лук. 24:21,25-27).

Бог міг би дати Ісусові панування на землі без відкуплення людини, бо «над людським царством панує Всевишній, і дає його тому, кому хоче» (Дан. 4:22). Та Бог мав вищий задум, аніж можна було б досягти завдяки такому плану. Таке царство

275

принесло б благословення, які, хоч би як добрими не були, мали б лише тимчасовий характер, тому що все людство було під осудом смерті. Аби зробити благословення Свого Царства вічними і повними, людство мало бути перш за все відкуплене від смерті, і таким чином звільнене з-під осуду, який прийшов на всіх в Адамі.

Те, що Ісус, пояснюючи пророцтва, оживив надію Своїх учнів на майбутнє Царство, очевидно з того, що коли Він їх залишав, вони запитали: «Чи не часу цього відбудуєш Ти, Господи, царство Ізраїлеві?» Його відповідь, хоча й не була вичерпна, не заперечувала їхніх надій. Він сказав: «То не ваша справа знати час та добу, що Отець поклав у владі Своїй» (Дії 1:6,7).

Дійсно, спочатку учні разом з усім єврейським народом мали недосконале уявлення про Царство Боже, вважаючи, що воно буде виключно земним царством, подібно, як сьогодні, багато помилково впадають в іншу крайність, вважаючи, що це буде лише небесне Царство. І багато притч та незрозумілих висловів нашого Господа Ісуса якраз були призначені для того, щоб у свій час виправити ці помилкові уявлення. Але Він завжди відстоював погляд, що царство, або уряд, має бути встановлене на землі і має панувати серед людей. Він не лише вселяв в них надію на участь у царстві, але також вчив їх молитися про його встановлення – «Нехай прийде Царство Твоє, нехай буде воля Твоя, як на небі, так і на землі».

По світському мудрим євреям наш Господь здавався самозванцем та фанатиком. Його учнів вони вважали жертвами обману. Його мудрість і тактовність, а також Його чуда вони не могли ні заперечити, ні логічно пояснити. Та, все ж, з точки зору їхньої невіри, Його слова про те, що Він був спадкоємцем світу, і що Він встановить обіцяне Царство, в якому буде правити світом, і що його послідовники,

276

кожен з яких займав низьке становище в суспільстві, стануть співправителями з Ним у цьому Царстві, виглядали надто абсурдними, аби брати їх до уваги. Рим, з його вимуштруваними солдатами, талановитими генералами та величезним багатством, був володарем світу, і з кожним днем ставав ще більш могутнім. Ким же тоді був цей Назарянин? І хто були ці рибалки, без грошей і впливу, що мали лише кілька послідовників серед простолюду? Ким були ті, котрі говорили про встановлення давно обіцяного Царства, що має бути найвеличнішим та наймогутнішим з усіх, що були коли-небудь знані на землі?

Фарисеї, намагаючись викрити, як вони вважали, безпідставність тверджень нашого Господа, і тим самим відкрити очі Його послідовникам, домагалися від Нього відповіді: Коли це Царство, про яке Ти проповідуєш, стане видиме? Коли прибудуть Твої воїни? (Лук. 17:20-30). Відповідь нашого Господа дала б їм зрозуміння нових для них думок, якби вони не були упереджені до Нього і засліплені власною вдаваною мудрістю. Він відповів, що Його Царство ніколи не об’явиться в такий спосіб, як вони сподіваються. Царство, яке Він проповідує, і до якого запрошує Своїх послідовників стати співспадкоємцями, було невидиме, і тому вони не повинні сподіватися побачити його. «Він їм відповів і сказав: “Царство Боже не прийде помітно [із зовнішнім виявом], і не скажуть: «Ось тут», або «Там». Бо Боже Царство всередині* вас!”». Одним словом, Він показав, що коли прийде Його Царство, воно буде всюди присутнє і всюди сильне, хоча ніде не буде видиме.

*В перекладах Діаґлотт та Ротергам цей вислів звучить «серед вас», що є синонімом вислову «між вами». Це, звичайно, не погоджується з жодною теорією, ніби Царство, про близьке встановлення якого проповідував Ісус, могло б бути в серцях фарисеїв, яких Він називав лицемірами та побіленими гробами. Але це Царство, коли буде встановлене, буде «серед» або «між» усіх класів, керуючи та судячи всіх.

277

Таким чином, Він дав їм уявлення про духовне Царство, яке Він проповідував. Та вони були неготові і не прийняли його. Очікування євреїв містили певну міру правди щодо обіцяного Царства, яка буде реалізована у свій час, що ми пізніше покажемо. Але це звернення нашого Господа стосується духовної фази Царства, яка буде невидимою. І коли ця фаза Царства буде встановлена першою, то її наявність буде невидимою і якийсь час нерозпізнаною. Привілей стати спадкоємцями цієї духовної фази Божого Царства був тоді єдиною пропозицією і був єдиною надією нашого покликання протягом цілого Євангельського Віку, який тоді розпочався. Тому-то Ісус говорить виключно про нього (Лук. 16:16). Це стане більш зрозуміло, коли ми продовжимо цю тему.

Можливо через ворожі суспільні настрої, особливо серед фарисеїв, Никодим прийшов до Ісуса вночі, будучи занепокоєний виясненням цієї таємниці, хоча й соромився відкрито визнати, що такі твердження мають якесь значення для його розуму. Розмова між Господом та Никодимом (Ів. 3), хоча записана лише частково, дає можливість дещо більше побачити характер Божого Царства. Очевидно, що згадуються лише головні моменти цієї розмови, з яких не важко зрозуміти її цілий зміст, який можна логічно перефразувати наступним чином:

Никодим: – Учителю, знаємо ми, що прийшов Ти від Бога, як Учитель, бо не може ніхто таких чуд учинити, які чиниш Ти, коли Бог із ним не буде. Та деякі Твої твердження здаються мені дуже непослідовними, і я прийшов за роз’ясненням. Наприклад, Ти і Твої учні ходите, проповідуючи: «Наблизилось Царство Небесне»; але Ти не маєш ні армії, ні багатства, ні впливу, і всім здається, що це твердження неправдиве, і складається враження, що Ти обманюєш людей. Фарисеї загалом вважають Тебе

278

самозванцем, та я певен, що у Твоїх науках має бути якась правда, «бо не може ніхто таких чуд учинити, які чиниш Ти, коли Бог із ним не буде». Я прийшов, щоб запитати, що це буде за Царство, яке Ти проповідуєш, коли і звідки воно прийде? А також як і коли воно має бути встановлене?

Ісус: – Твоє прохання про повне зрозуміння щодо небесного Царства не може одержати тепер задовільної для тебе відповіді; і це не тому, що Я не все про нього знаю, а тому, що ти в своєму нинішньому стані не можеш зрозуміти та оцінити його, якби Я тобі навіть усе пояснив. «Коли хто не народиться* згори, то не може побачити [грецьке eidon** – знати або бути ознайомленим] Божого Царства».

Навіть Мої учні мають все ще невиразне поняття про характер Царства, яке вони проголошують. Я не можу сказати їм, так само, як і не можу сказати тобі,

* Грецьке слово gennao та його похідні слова, які іноді перекладаються словом зачатий, а інколи – народжений, насправді містять обидва поняття, і має перекладатися одним з цих двох слів, відповідно до значення віршу, в якому воно міститься. Ці два поняття, зачати і народити, завжди містяться в цьому слові, так що, якщо одне записане, то інше завжди мається на увазі, так як народження є природним наслідком зачаття, а зачаття є природною передумовою народження. Якщо у зв’язку з словом gennao дійовою особою є чоловік, то воно має перекладатися як зачатий; коли ж жінка, то воно означає народити. Так в 1 Ів. 2:29; 3:9; 4:7; 5:1,18 слово gennao має перекладатися як зачатий, тому що дійовою особою є Бог (чоловічого роду).

Але інколи переклад залежить від того, в який спосіб відбувається дана дія, незалежно від роду – чоловічого чи жіночого. Коли це слово виступає зі сполучником «ek», який означає «з» або «від», то воно має перекладатися як народити. Так в Ів. 3:5,6 gennao повинно бути перекладене як народити, на що вказує слово «ek» – «із води, «від тіла», «від Духа».

** Це ж саме грецьке слово перекладене на «розглянути» в Діях 15:6: «І зібрались апостоли й старші, щоб розглянути [пізнати, зрозуміти] справу оцю». Те саме слово віддане як «бач» в Рим. 11:22: «Отже, бач [розглянь, зрозумій] добрість і суворість Божу». Також і в 1 Ів. 3:1: «Подивіться [розгляньте, дізнайтесь, зрозумійте], яку любов дав нам Отець».

279

тому що вони з тієї ж причини не можуть зрозуміти. Але, Никодиме, один з принципів, за яким діє Бог, є те, що перш ніж дати більше світла, Він вимагає послуху до того світла, яке хтось уже посідає; і при вибиранні того, хто буде визнаний гідним успадкувати Царство, вимагається вияв віри. Вони повинні охоче йти за Божим керівництвом, крок за кроком, часто бачачи ясно лише один наступний крок. Вони ходять вірою, а не видінням.

Никодим: – Але я не розумію Тебе. Що Ти маєш на увазі? «Як може людина родитися, бувши старою? Хіба може вона ввійти до утроби своєї матері знову й родитись?» Чи Ти маєш на увазі, що покаяння, про яке проповідував «Іван Хреститель» і на яке вказувало водне хрещення, є якимось символічним народженням? Я зауважив, що Твої учні проповідують і хрестять подібно. Це те нове народження, необхідне для того, хто хоче побачити або увійти в Твоє Царство?

Ісус: – Наш народ є народом посвяченим, народом угоди. Всі вони були охрещені в Мойсея в морі і хмарі, коли залишали Єгипет. Бог прийняв їх при Синаї в Мойсею, посереднику їх угоди; та вони забули про свою угоду, і деякі відкрито живуть як митники й грішники, а багато інших є самовдоволеними лицемірами; тому Іван і Мої учні проповідують покаяння – повернення до Бога і визнання укладеної угоди, а Іванове хрещення вказує на покаяння та виправлення серця і життя, а не на нове народження. Але, якщо ти не зробиш більшого, ніж це, ти ніколи не побачиш Царства. Якщо, окрім цієї переміни, зображеної в Івановому хрещенні, ти не одержиш зачаття та народження від Духа, ти не зможеш побачити Мого Царства. Покаяння припровадить тебе до стану виправдання; в такому стані ти зможеш охоче визнати Мене Месією, антитипом Мойсея; тоді, посвятившись Мені, ти будеш зачатий

280

від Отця до нового життя і божественної природи, яка, якщо буде розвинута і стане оживлена, запевнить тобі народження нового створіння, духовного єства, в першому воскресінні; і таким чином ти не лише побачиш, а й успадкуєш Царство.

Ця зміна, що має статися через нове народження від Духа, дійсно є величною, Никодиме; бо що народилося з тіла, є тіло, що ж народилося з Духа, є дух. Тому не дивуйся Моєму першому твердженню, що перш ніж зможеш зрозуміти, пізнати та оцінити ті речі, про які запитуєш, ти мусиш бути зачатий згори. «Не дивуйся тому, що сказав Я тобі: вам необхідно родитись згори». Різниця між твоїм теперішнім станом, народженням з тіла, та станом тих, хто буде народжений з Духа, хто ввійде або стане частиною того Царства, яке Я проповідую, дуже велика. Дозволь привести тобі ілюстрацію, завдяки якій ти отримаєш певні уявлення про істот, які, будучи народжені з Духа, будуть становити це Царство: «Вітер віє, куди забажає, і шум його чуєш, а не відаєш, звідки приходить і куди відходить. Так бо і з кожним, хто народжується від Духа». Коли вітер віє туди чи сюди, ти не можеш цього побачити, хоч він і впливає на все кругом тебе. Ти не знаєш ані звідки він приходить, ані куди йде. Це найкраща ілюстрація, якою Я можу показати тобі народжених від Духа у воскресінні тих, хто «ввійде» або становитиме Царство, яке Я тепер проповідую. Всі вони будуть невидимі, як вітер, і люди, не народжені від Духа, не будуть знати, звідки вони приходять, ані куди йдуть.

Никодим: – Як так може бути? – Невидимі істоти!

Ісус: – «Ти – учитель ізраїльський, – то чи ж цього не знаєш?» – що духовні істоти можуть бути присутні, хоча невидимі? Чи ти, який намагаєшся навчати інших, ніколи не читав про Єлисея та його слугу, чи про ослицю Валаама,

281

та про багато інших прикладів у Святому Письмі, які ілюструють цей принцип, що духовні істоти можуть бути присутні серед людей, залишаючись невидимі? Більше того, ти один з фарисеїв, які нібито вірять в ангелів як духовних істот. Але це ілюструє те, що Я сказав тобі спочатку: якщо людина не народиться згори, то вона не може побачити [розпізнати, ознайомитись, зрозуміти чи усвідомити] Божого Царства та всього, що з ним пов’язане.

Якщо ти хочеш ввійти в Царство, яке Я проголошую, і стати співспадкоємцем зі Мною, ти мусиш іти до світла, крок за кроком. Якщо ти так робитимеш, то отримаєш ще більше світла, і воно приходитиме так швидко, як тільки ти будеш до цього готовий. Я проповідую те, на що прийшов свій час, щоб ти це зрозумів. Я чиню чуда, і ти визнаєш Мене вчителем, що прийшов від Бога, але ти не поступаєш по вірі і не стаєш відкрито Моїм учнем і послідовником. Ти більше не можеш сподіватися більшого, доки не будеш жити відповідно до всього, що ти бачиш. Лише тоді Бог дасть тобі більше світла і доказів для наступного кроку. «Поправді, поправді кажу Я тобі: ми говоримо те, що ми знаємо, а свідчимо про те, що ми бачили, але свідчення нашого ви [фарисеї] не приймаєте. Коли Я говорив вам про земне, та не вірите ви, то як же повірите ви, коли Я говоритиму вам про небесне?» Марно було б намагатися говорити тобі про небесні речі, бо це тебе не переконало б, і Моя проповідь виглядала б для тебе ще більш безглуздою. Якщо те, чого Я навчав, що носило земний характер (що ти міг зрозуміти і зрозумів), не було для твого розуму достатньо переконливим, аби спонукати тебе відкрито стати Моїм учнем і послідовником, то тим більше тебе не переконало б те, що Я говорив би про небесні речі, про які ти нічого не знаєш, бо не сходив на небо ніхто, а тому ніхто не може підтвердити Мого свідоцтва. Тільки Я, Той, Хто з неба зійшов, можу

282

розуміти небесні речі. «І не сходив на небо ніхто, тільки Той, Хто з неба зійшов, – Людський Син».* Знання про небесні речі можна одержати лише після сплодження від Духа, а самі небесні речі можуть одержати лише духовні істоти після народження від Духа.

Тому проголошення природи Царства для тих, чиє упередження та освіченість заважали бачити що-небудь, окрім спотворених поглядів на земну його фазу, вимагало від Господа багато терпіння. Проте вибір відповідного класу для участі в Месіанському Царстві тривав, хоча не багато було вибрано з Ізраїля, до якого він був обмежений протягом семи років. Як Бог і передбачив, через їх неготовність і неспроможність збагнути і виконати запропоновані умови, привілей участі в Месіанському Царстві був відібраний від них як народу. Отримав його лише «останок». Цей привілей перейшов до поган, щоб також із них вибрати «люд для Ймення Свого». З-поміж них також лише «останок», «Мала Черідка», оцінила привілей і була визнана гідно співспадкоємства в Його Царстві і славі.

Серйозною помилкою, впровадженою в номінальній християнській церкві, було неправильне пояснення, що нібито це обіцяне Царство означає просто номінальну церкву в її теперішньому стані, а його діло означає просто діло благодаті в серцях віруючих. І ця помилка дійшла до такої крайності, що теперішній безбожний союз і панування номінальної церкви зі світом багатьма вважається царюванням Божого Царства на землі. Насправді, Церква в певному значенні є сьогодні Царством Божим і в серцях віруючих відбувається діло благодаті, але брати до уваги все це, і водночас заперечувати правдиве майбутнє Боже

* Слів «що на небі» (13 в.) немає в найстаріших і найбільш достовірних манускриптах.

283

Царство, що має бути встановлене під усім небом, в якому Божа воля буде виконуватися так, як виконується тепер в небі, означає відкидати та позбавляти значення найсильніші та найвиразніші обітниці, записані нашим Господом і апостолами та пророками для нашого заохочення та допомоги в перемаганні світу.

В притчах нашого Господа Церква часто названа царством. Апостоли також говорять про неї як про царство, над яким тепер царює Христос, кажучи, що Бог переніс нас з царства темряви в Царство Свого дорогого Сина. Ми, приймаючи сьогодні Христа, визнаємо Його куплене право на панування і виявляємо до Нього наш вдячний та добровільний послух, перш ніж Він силоміць встановить його в світі. Ми визнаємо різницю між законами праведності, які Він запровадить, та царством темряви, яке підтримує узурпатор, теперішній князь цього світу. Тим самим віра в Божі обітниці змінює наше підданство, і ми вважаємо себе підданими нового Князя, і з Його ласки співспадкоємцями з Ним в цьому Царстві, яке буде встановлене в силі і великій славі.

Але це зовсім не відміняє обітниці, що остаточно Христове Царство буде «від моря до моря, і від Ріки аж до кінців землі» (Пс. 72:8); що всі народи будуть йому служити і будуть слухняні; що кожне коліно вклониться перед ним, як на небі, так і на землі (Дан. 7:27; Фил. 2:10). Скоріше навпаки, теперішній вибір «малої черідки» підтверджує ці обітниці.

Якщо ми ретельно проаналізуємо притчі нашого Господа, то стане зрозуміло, що вони ясно навчають про те, що прихід або встановлення Божого Царства в силі належить до майбутнього і, звичайно, не раніше, ніж прийде Цар. Отже, притча про чоловіка роду славного, що відправлявся в далеку країну, щоб царство прийняти й вернутись і т.д. (Лук. 19:11-15), чітко прив’язує встановлення Царства до повернення

284

Христа. І послання до Церкви багато років по тому звучало так: «Будь вірний до смерті, і Я дам тобі вінця життя» (Об. 2:10). З цього очевидно, що царі, які царюватимуть з Ним, не будуть короновані і не царюватимуть у цьому житті.

Тому сьогодні Церква не є Божим Царством, встановленим в силі і славі, але в своєму початковому, зародковому стані. І так справді навчають всі вислови Нового Заповіту, що мають до цього відношення. Царство небесне терпить тепер насилля від світу; його Цар був зневажений і розп’ятий, і кожен, хто йтиме Його слідами, так само зазнаватиме переслідувань і насилля. Зауважмо, що це стосується лише правдивої Церкви, а не номінальної. Але є дана обітниця, що коли ми (Церква, зародкове царство) страждаємо тепер у Христі, то свого часу, коли Він прийме Свою велику силу і царювання, також будемо прославлені і царюватимемо з Ним.

У згоді з науками Господа Яків (2:5) каже нам, що Бог вибрав бідних та зневажених в очах цього світу не для того, щоб вони тепер панували, але як «спадкоємців Царства, яке обіцяв Він». Господь говорить: «Як тяжко отим, хто має багатство, увійти в Царство Боже!» (Мар. 10:23). Це очевидно, що Він не має на увазі номінальної церкви, яка тепер панує разом зі світом, тому що в неї пропихаються багаті. Ап. Петро закликає спадкоємців Царства до терпеливості, витривалості, доброчесності та віри, говорячи: «Тому, браття, тим більше дбайте чинити міцним своє покликання та вибрання, бо, роблячи так, ви ніколи не спіткнетесь. Бо щедро відкриється вам вхід до вічного Царства Господа нашого й Спасителя Ісуса Христа» (2 Пет. 1:10,11).

Дехто вважає, що слова ап. Павла в Рим. 14:17, відносяться до символічного царства. Але, якщо ми проаналізуємо їх в світлі контексту, то стане очевидним, що цей вірш означає

285

наступне: Ми, брати, перенесені тепер в Царство дорогого Божого Сина, маємо певні свободи в нашій їжі і т.п., яких ми, будучи євреями, не мали під Законом (14 в.); та нам краще не вживати цієї свободи там, де вона може стати причиною спотикання та порушення сумління тих братів, які ще цього не зрозуміли; ми не повинні нашою свободою, наприклад, в їжі, губити нашого брата, за якого помер Христос; але нам слід пам’ятати, що привілеї Царства – як тепер, так і в майбутньому – складаються з набагато більших благословенств, аніж свобода в їжі, а саме: з нашої свободи поступати правильно, нашого миру з Богом через Христа і нашої радості від участі у святому Божому Дусі. Ці свободи Царства (тепер і навіки) є настільки великі, що такою незначною свободою щодо їжі ми легко можемо сьогодні пожертвувати для добра наших братів.

Отже, незалежно від того, з якої біблійної точки зору ми б не дивилися, думка про те, що обітниці про Царство є міфічними вигадками, або, що наші теперішні обставини виконують ці обітниці, спростовується.

У випадку ранньої Церкви обітниці честі та співспадкоємства в Царстві з Учителем були сильним стимулом до вірності в теперішніх випробуваннях і переслідуваннях, про які вона була заздалегідь попереджена. Із усіх слів потіхи та заохочення в Об’явленні, даному семи церквам, ніщо не світить так яскраво і переконливо, як слова: «Переможцеві сісти Я дам на Моєму престолі зо Мною, як і Я переміг був, і з Отцем Своїм сів на престолі Його»; і «переможцеві… Я дам владу над поганами».

Ці обітниці неможливо логічно пристосувати до теперішнього діла благодаті в серцях, ані до царювання над народами в теперішньому житті, оскільки ті, хто переможе, повинні зробити це через смерть в службі, і в такий спосіб осягнути привілеї Царства (Об. 20:6).

286

Але людська природа намагається уникати страждань і завжди готова вхопитись за славу і владу. Як бачимо, навіть за апостольських часів деякі в церкві були схильні пристосовувати обітниці майбутньої слави і влади до теперішнього часу, і поводились так, ніби вже прийшов час, щоб світ вшанував церкву, і навіть був підданий їй. Апостол Павло пише спростування цієї помилки, знаючи, що такі погляди мали б шкідливі наслідки для Церкви, розвиваючи гордість і відволікаючи від жертвування. Він з іронією звертається до них: «Ви вже нагодовані, ви вже збагатились, без нас ви царюєте». А потім серйозно додає: «І коли б то ви стали царювати, щоб і ми [переслідувані апостоли] царювали з вами!» (1 Кор. 4:8). Вони використовували своє християнське становище, намагаючись отримати від нього і з його допомогою якомога більше привілеїв. Апостол також добре знав, що якби вони були вірними послідовниками Господа, то не були б у такому стані. Тому він нагадує їм, що коли довгоочікуване Царство вже розпочалось, то він також мав би царювати не менше від них. А з того, що він у своїй вірності переносить страждання за правду, які були доказом того, що їх царювання було передчасним, то воно скоріше є пасткою, аніж славою. Тоді з відтінком іронії він додає: «Ми [апостоли і вірні слуги] нерозумні Христа ради, а ви мудрі в Христі; ми слабі, ви ж міцні; ви славні, а ми безчесні!» Я не пишу цього лише для того, аби засоромити вас: я маю кращу і благороднішу мету – уберегти вас, тому що шлях теперішніх почестей не провадить до тієї слави і честі, що мають з’явитися; тому що саме теперішні страждання і самозречення є тією вузькою дорогою до слави, честі, безсмертя і співспадкоємства в Царстві. Тому, благаю вас, будьте наслідувачами мене. Переносьте страждання, ганьбу і переслідування тепер, щоб могли разом зі мною успадкувати корону життя, яку Господь, Суддя праведний, дасть мені в той день; і не тільки мені,

287

але й усім, хто полюбив Його з’явлення (1 Кор. 4:10-17; 2 Тим. 4:8, Куліша).

Однак після того, як рання Церква вірно перенесла багато переслідувань, почали поширюватися погляди, що місією Церкви є підкорення світу, встановлення небесного Царства на землі й панування над народами перед другим приходом Христа. Це заклало основу для світових інтриг, пишності та гордості, показних видовищ та церемоній в церкві, які були задумані, щоб справити враження, привабити й підкорити світ, а також крок-за-кроком допровадити до гучних претензій папства, що як Боже царство на землі воно може вимагати від кожного покоління, нації і народу пошани та послуху його законам і служителям. Прикриваючись такими заявами (якими воно, очевидно, обманювало і себе і інших), папство певний час коронувало і позбавляло корони царів Європи, та й досі претендує на повноваження, яких більш не в стані нав’язати.

Та ж ідея перейшла від папства до протестантизму, який також заявляє, хоча не так виразно, що тепер якимось чином має місце царювання Церкви. Подібно до коринтян, його прибічники вже «нагодовані», «збагачені» і панують «як царі», що образно описав наш Господь (Об. 3:17,18). Отже, дійшло до того, що ті, котрі лише називають себе членами Церкви (котрі насправді не були навернені, і насправді не були пшеницею, а куколем, лише імітацією пшениці), значно перевищують число правдивих учнів Христа. Вони дуже противляться будь-якій справжній жертві і самозреченню, не переносять переслідувань за праведність [правду], і замість цього притримуються здебільшого лише вигляду посту і т.п. Насправді вони панують разом зі світом і не займаються приготуванням до участі в дійсному Царстві, яке має бути встановлене нашим Господом під час Його другої присутності.

Кожен уважний спостерігач помітить невідповідність між цим поглядом і науками Ісуса й

288

апостолів. Вони вчать, що поки не прийде Цар, не може бути ніякого Царства (Об. 20:6; 3:21; 2 Тим. 2:12). Тому Царство небесне повинно терпіти насилля до того часу, коли буде встановлене у славі і силі.

Дві фази Божого Царства

Хоча це правда, що, як сказав наш Господь, Царство Боже не прийде (не виявить себе спочатку) видимо, та у свій час воно має об’явитися для всіх через зовнішні, видимі і безпомилкові знаки. Коли Царство Боже буде повністю встановлене, воно складатиметься з двох частин: духовної, або небесної, і земної, або людської. Духовна завжди буде невидимою для людей, тому що ті, які її становитимуть, будуть мати божественну, духовну природу, якої жодна людина не бачила, ані бачити не може (1 Тим. 6:16; Ів. 1:18); але його наявність і сила будуть надзвичайно відчутні, головним чином через своїх людських представників, які складатимуть земну фазу Божого Царства.

Духовну фазу Царства складатимуть святі, переможці Євангельського віку – прославлений Христос, Голова і тіло. Їх воскресіння і вивищення до влади передує воскресінню і вивищенню всіх інших, тому що саме через цей клас всі інші будуть благословенні (Євр. 11:39,40). Їх воскресіння є першим (Об. 20:5*). Велика праця чекає на цю славну помазану громаду (Христа),

* В цьому вірші слова «а інші померлі не ожили, аж поки не скінчиться тисяча років» є підробкою. Вони не містяться у найстаріших і найбільш достовірних грецьких манускриптах: Синайському, Ватиканському №1209 і №1160, ані в Сирійському. Ми повинні пам’ятати, що багато віршів, які є в сучасних копіях, є додатками, і насправді не належать Біблії. Оскільки заборонено щось додавати до Божого Слова, то це є нашим обов’язком відкидати такі додатки, як тільки буде встановлено їх недостовірність. Можливо вищенаведені слова випадково потрапили в текст у V столітті, тому що жоден більш ранній манускрипт (грецький або сирійський) не містить цього речення. Можливо воно було просто приміткою на полях, зробленою якимсь читачем, який виражав свою думку щодо цього тексту, яка потім була внесена до самого тексту кимось з наступних переписувачів, який не зумів відрізнити тексту від примітки.

Проте, усунення цього речення не має суттєвого значення для представленого «Плану», тому що решта померлих – весь світ – не оживе в повному значенні, в досконалому значенні, подібно до того, як жив Адам перед тим, як згрішив і підпав під вирок «вмираючи помреш». Досконале життя без слабостей та вмирання – це єдине значення, яке Бог вкладає в слово життя. З Його точки зору весь світ уже втратив життя, є вмираючим, і тепер може бути названий скоріше мертвим, аніж живим (2 Кор. 5:14; Мат. 8:22).

Слово «воскресіння» (грецьке анастасіс) означає підняття. В стосунку до людини воно означає підняття людини до того стану, від якого вона відпала – до повної досконалості людської природи, тобто того, що було втрачено Адамом. Досконалість, від якої відпав наш рід, це досконалість, до якої він поступово підніметься протягом Тисячолітнього віку реституції або воскресіння (підняття). Тисячолітній вік буде не лише віком випробування, але й віком благословенств, і через воскресіння та реституцію до життя все, що було втрачене, буде відновлене для всіх, хто, дізнавшись про це і одержавши можливість, з радістю виявить послух. Процес воскресіння буде поступовим, вимагаючи цілого віку для свого завершення, хоча саме пробудження до такої міри життя і свідомості, як сьогодні, буде, звичайно ж, миттєвою справою. Отже людство зможе осягнути повну міру життя, яке втратив Адам, не раніше, ніж закінчиться тисяча років. Оскільки будь-що хоч трохи позбавлене досконалого життя вважається частково мертвим, то з цього виникає, що хоча згадані слова не є частиною натхненого запису, властивим буде сказати, що решта померлих не оживуть (не повернуть повноти втраченого життя), поки не закінчиться тисяча років реституції і благословенств.

289

і вона вимагає їх вивищення до божественної природи, бо жодна інша сила, окрім божественної, не може цього зробити. Ця праця стосується не лише цього світу, але й усього, що на небі і на землі – як духовного, так і людського (Мат. 28:18; Кол. 1:20; Еф. 1:10; Фил. 2:10; 1 Кор. 6:3).

Праця земної фази Божого Царства буде стосуватися цього світу та людства. І тих, хто удостоїться честі мати в ньому участь, Бог найбільш піднесе і вшанує серед людей. Саме про ці класи говорить VIII розділ (145 стор.); їх судний

290

день випереджав вік Євангелії. Будучи випробувані і знайдені вірними, під час пробудження вони не будуть знову приведені на суд, але приймуть нагороду їх вірності – миттєве воскресіння до людської досконалості. (Решта, крім них і духовного класу, будуть підніматися до досконалості поступово протягом цього Тисячолітнього віку). Таким чином цей клас буде одразу готовий до великої праці, яка стоятиме перед ними як людськими представниками Христа – відновлення і благословення решти людства. Як для виконання праці Христа є необхідна духовна природа, так для майбутнього виконання праці серед людей відповідає досконала людська природа. Вони служитимуть людям і ті їх будуть бачити, тоді як слава їх досконалості буде сталим прикладом і стимулом для інших, котрі старатимуться досягнути тієї ж досконалості. А те, що ці Старожитні Гідні будуть у людській фазі Царства і видимими для людей, цілковито підтверджують слова Ісуса до невіруючих євреїв, яких Він відкинув. Він сказав: «Побачите ви Авраама та Ісака та Якова та пророків усіх в Царстві Божім». Також слід зауважити, що Учитель не мав на увазі, що вони побачать Його чи апостолів разом з Авраамом. Насправді люди бачитимуть і спілкуватимуться лише з земною фазою Царства, а не з духовною. І деякі, без сумніву, будуть прикро засмучені, коли побачать, що відкинули таку велику честь.

Ми не маємо докладної інформації, яким саме чином ці дві фази небесного Царства будуть гармонійно співпрацювати, але ілюстрація способу, в який це може бути, подана нам в Божій діяльності з Ізраїлем через їхніх представників: Мойсея, Аарона, Ісуса Навина, пророків та ін. – хоча майбутня маніфестація божественної сили значно перевищуватиме те, що мало місце в образному

291

віці, тому що праця майбутнього віку охоплює пробудження всіх померлих і відновлення послушних до досконалості. Ця праця буде вимагати встановлення між людьми досконалого уряду на чолі з досконалими людьми, які будуть в стані справедливо керувати державними справами. Це вимагатиме також визначення відповідних освітніх та різного роду доброчинних заходів. Ця шляхетна праця підняття людства впевненими твердими кроками (під керівництвом невидимих духовних представників того самого Царства) є великою честю, і до неї визначені Старожитні Гідні, які вийдуть на неї приготованими одразу ж після остаточного повалення царств цього світу і зв’язання сатани, їх князя. Як привілейовані Богом представники небесного Царства, вони дуже швидко завоюють пошану і співпрацю всіх людей.

Одержати місце в земній фазі Божого Царства означатиме знайти задоволення кожного бажання та прагнення досконалого людського серця. Це буде славним і радісним уже з першого кроку входу в нього, а з бігом часу і поступом благословенної праці слава буде зростати. І коли в кінці тисячі років велика праця реституції буде завершена Христом (у значній мірі через представників цих шляхетних людських співпрацівників), коли весь людський рід (за винятком непоправних – Мат. 25:46; Об. 20:9) буде випробуваний в присутності Єгови, не маючи плями, вади чи чогось подібного, ті, котрі були знаряддями в цій праці, сяятимуть серед своїх ближніх і перед Богом, Христом та ангелами, «немов зорі навіки віків» (Дан. 12:3). Їх праця, їх діло любові ніколи не буде забуте їх вдячними ближніми. Вони назавжди залишаться в пам’яті (Пс. 112:6).

292

Але якою б великою не була вся слава цих досконалих людей, які становитимуть земну фазу Царства, небесна слава буде найвищою. Якщо перші сяятимуть як зорі навіки, то другі сяятимуть як світила на небозводі – як сонце (Дан. 12:3). І слава небес і слава землі будуть покладені до ніг Христа. Людський розум може оцінити, але не може ясно зрозуміти тієї слави, що буде об’явлена в Христі протягом незліченних віків вічності (Рим. 8:18; Еф. 2:7-12).

Саме через ці дві фази Царства буде підтверджена обітниця Авраамові: «І благословляться в тобі та в нащадках твоїх всі племена землі». «Розмножу потомство твоє, немов зорі на небі, і немов той пісок, що на березі моря» – земне та небесне насіння, які будуть знаряддями благословення світу. Обидві частини обітниці були чітко передбачені та призначені Богом від початку, та Авраам бачив лише земну. І хоча Бог вибрав з природного насіння головних членів духовного класу (апостолів та інших) і запропонував головні духовні благословення всім представникам цього народу, які жили у відповідний час для небесного поклику, та значно більшим було те, що бачив Авраам у цьому завіті,– ласка за ласкою.

Ап. Павло (Рим. 11:17) говорить про Авраамову Угоду як про корінь, з якого природно виріс Ізраїль, але до якого були прищеплені віруючі з поган, коли природні галузки були відтяті через невірство. Це доказує про подвійне виконання обітниці у розвитку двох насінь – земного (людського) і небесного (духовного), які складатимуть дві фази Царства. Цей корінь Угоди видає два різні роди галузок, кожен з яких під час воскресіння видасть свій власний окремий рід досконалого плоду – людські і духовні класи в силі Царства. В порядку розвитку першими були природні

293

(земні) керівники, а потім – небесні; але в порядку важливості становища і часу його зайняття – першими будуть духовні, а потім – природні. Так останні будуть першими, а перші останніми (Мат. 19:30; Лук. 16:16).

Дана Авраамові обітниця, до якої звертається Степан (Дії 7:5), і в яку вірив Ізраїль, була земною: вона стосувалася землі. Бог «обіцяв дати її на володіння йому», – сказав Степан. Бог сказав Авраамові: «Зведи очі свої, та поглянь із місця, де ти, на північ, і на південь, і на схід, і на захід, бо всю цю землю, яку бачиш, Я її дам навіки тобі та потомству твоєму. І вчиню Я потомство твоє, як той порох землі, так, що коли хто потрапить злічити порох земний, то теж і потомство твоє перелічене буде. Устань, пройдись по Краю вздовж його та вширшки його – бо тобі його дам!» (Бут. 13:14-17). Степан показує, що ця обітниця ще повинна виконатись, оскільки він каже, що Бог не дав Авраамові «спадщини на ній [на землі]… навіть на крок».

Апостол, коли пише про цей самий клас Старожитніх Гідних (серед інших і про Авраама), погоджується зі словами Степана про те, що Авраамова обітниця ще не виконалась; і він іде далі, й показує, що ці земні обітниці не можуть і не будуть виконані, поки не виконаються вищі небесні обітниці щодо Христа (Голови і тіла). Про них він каже: усі вони повмирали за вірою, не одержавши [виконання] обітниць, бо Бог передбачив щось краще про нас [Христа], щоб вони не без нас досконалість одержали (Євр. 11:13,39,40). Тут знову показано, що Відкупитель і Відновитель є духовним, що віддав Свою людську природу на жертву за всіх, і що від цього духовного класу (коли він буде високо піднесений) повинні виходити всі благословення, не дивлячись на те,

294

хто матиме привілей бути його знаряддям або представником (Рим. 12:1; Гал. 3:29).

Таким чином земна фаза царства стане ізраїльською, і навколо цього факту зосереджені багато пророцтв, що пов’язані з важливістю цього народу в Божому плані у зв’язку з майбутнім благословенням світу, коли їх скинія, вщент зруйнована, буде відновлена і Єрусалим стане славою всієї землі. Ми знаходимо твердження пророків і апостолів, які виразно вказують на те, що в часи реституції Ізраїль, як народ, стане першим серед народів, що прийдуть до гармонії з новим порядком речей; що земний Єрусалим буде відбудований на його старих руїнах; і що їх державність буде відновлена, як на початку, під владою князів або суддів (Іс. 1:26; Пс. 45:17; Єр. 30:18). Чи можна було б більш логічно очікувати чогось іншого, аніж того, що Ізраїль стане першим, хто з радістю визнає пророків і патріархів, і що знання та тривале виховання під законом приготує їх до поступливості та послуху під владою Царства? Ізраїль тоді першим з усіх народів одержить визнання та благословенства. Про нього також написано, що «Господь допоможе найперше Юдиним наметам».

Ми не вважаємо за властиве вступати в дискусію, де саме потрібно шукати «загублені покоління» Ізраїля. Можливо це правда, а можливо і ні, що деякі стверджують, ніби ці «загублені покоління» простежуються до певних сучасних цивілізованих народів. Та хоча деякі подані докази не позбавлені логіки, все ж, переважно це здогадки й припущення. І навіть, якби це було ясно доведено, що деякі з цивілізованих народів є нащадками загублених поколінь, то це не давало б їм жодної переваги в «небесному» «високому поклику», який з моменту відкинення їх народу не робить ніякої різниці між євреями і греками, вільними і рабами. Якби такі докази коли-небудь стали

295

очевидними (а поки що цього немає), то це було б в досконалій згоді з пророцтвами та обітницями щодо цього народу, які все ще чекають свого виконання в земній фазі царства і під його пануванням.

Природна прив’язаність, досі збережена певна міра сподівання на досі невиконані обітниці, а також їх звичайні забобони будуть сприяти загальному і швидкому прийняттю Ізраїлем нових правителів, а їх звичка до певної міри бути послушними Законові також сприятиме їх швидкому пристосуванню до принципів нового уряду.

Як Єрусалим був центром імперії під час образного Божого Царства, так він знову займе те саме становище і стане «містом Царя Великого» (Пс. 48:2; Мат. 5:35). Місто є символом царства або володіння, і Царство Боже також символічно показане в Новому Єрусалимі, новому володінні, що сходить з неба на землю. По-перше, воно складатиметься лише з духовного класу, Нареченої Христа, яка, як це бачив Іван, поступово прийде на землю; тобто воно поступово приходитиме до влади, коли теперішні імперії будуть розпадатися на кавалки під час Господнього Дня. У свій час буде встановлена земна фаза цього міста або уряду, і її елементами або членами будуть Старожитні Гідні. Там не буде двох міст (урядів), але одне місто, один небесний уряд, якого шукав Авраам – «місто, що має підвалини» – уряд, встановлений в праведності, утверджений на твердій кам’яній основі праведності Відкупителя Христа, ціні людського викупу, яку Він заплатив, на непорушній Божественній справедливості, яка більше не може засуджувати відкупленого, так само, як раніше не могла вибачити винного (Рим. 8:31-34; 1 Кор. 3:11).

Славне Місто Миру! Його мури означають спасіння, захист і благословення для всіх, які входять в нього, а його основи,

296

утверджені на справедливості, більше не можуть бути порушені; його будівничим і архітектором є сам Бог! В світлі, що сяятиме від цього славного міста (Царства) Божого, народи (люди) ходитимуть дорогою святості в напрямку досконалості та повної гармонії з Богом (Об. 21:24).

Коли при кінці Тисячолітнього віку людство досягне досконалості, як уже було показано, воно буде прийняте до членства в Божому Царстві і одержить повний контроль над землею, як це було на початку передбачено – кожна людина буде володарем, царем. Це виразно показано в символічному пророцтві Івана (Об. 21:24-26). В цьому видінні він не лише бачив людей, які ходитимуть у світлі його, але також царів, що входили до нього в славі; та до нього не зможе ввійти ніхто, хто міг би його знеславити. Ніхто не зможе пов’язати себе з цим містом (Царством), якщо найперше не буде цілком випробуваний; ніхто, хто чинив би, чи кому подобалося б чинити неправду й несправедливість; лише той, кого Агнець запише як гідного вічного життя і кому Він скаже: «Прийдіть, благословенні Мого Отця, посядьте Царство, уготоване вам».

Тож, запам’ятаймо, що хоча, без сумніву, буквальне місто Єрусалим буде відбудоване, і хоча, правдоподібно, воно стане столицею світу, багато пророцтв, які згадують про Єрусалим та його майбутню славу, використовуючи цей символ, звертаються до Божого Царства, що має бути встановлене у великій славі.

Стосовно майбутньої слави земної фази Царства, яка зображена у Єрусалимі, пророки з великим запалом говорять так: «Радійте, співайте сумісно, о єрусалимські руїни, бо народа Свого Господь звеселив, – викупив Єрусалима!» «Бо ось Я створю

297

Єрусалима на радість, а народ його – на веселість!» «Радійте із Єрусалимом і тіштеся всі ним… щоб ви ссали та розкошували із перс його слави! Бо Господь каже так: Ось керую до нього Я мир, немов річку, і славу народів, немов той потік заливний». «Того часу назвуть Єрусалима: Господній престол, і до нього, до Єрусалиму, згромаджені будуть народи усі». «І підуть численні народи та й скажуть: Ходімо та й зберімось на гору [Царство] Господню, до дому Бога Якового, і доріг Своїх Він нас навчить, і ми підемо стежками Його! Бо вийде з Сіону [духовної фази] Закон, і слово Господнє – з Єрусалима» – з земної фази (Іс. 52:9; 65:18; 66:10-12; Єр. 3:17; Іс. 2:3).

Роздумуючи над багатьма дорогоцінними обітницями для Ізраїля щодо майбутнього благословення та сподіваючись точного їх виконання щодо цього народу, потрібно не забувати, що вони є не лише образним народом, а й дійсним. Серед іншого, вони зображують все людство, і їх Угода Закону (послуху і життя) була образом Нової Угоди, що має бути складена зі світом під час Тисячолітнього і майбутніх віків.

Кров примирення під їхньою образною угодою та їх священство, яке застосовувало її за цей народ, зображують кров Нової Угоди і Царське Священство, яке під час Тисячоліття буде застосовувати її, очищуючи та благословляючи весь світ. Таким чином, їх священство зображувало Христа, а цей народ зображував усіх, за кого була принесена справжня жертва, і на кого злинуть справжні благословенства – «на кожну людину», на «цілий світ».

Тож, запам’ятаймо, що хоча майбутні благословенства, як і минулі, будуть найперше для євреїв, а потім для поган, то євреї лише в питанні часу матимуть пріоритет в Божій ласці. І це, як ми вже показали, буде природним наслідком їх виховання під

298

Законом, який в належний час служитиме для того, щоб припровадити їх до Христа. Хоча в першому приході він привів лише їх «останок», в другому приході він приведе їх як народ, і як народ вони стануть первоплодом серед народів. Остаточно кожна благословенна обітниця щодо Ізраїля, за виключенням тих, які відносяться до вибраних класів, не лише матиме своє дійсне виконання на цьому народі, але також антитипічне виконання на всіх народах землі. Під цим урядом Бог «кожному віддасть за його вчинками – славу, і честь, і мир усякому, хто чинить добре, юдеєві ж перше та гелленові. Бо не дивиться Бог на обличчя» (Рим. 2:6,10,11).

Апостол Павло звертає нашу увагу особливо на запевнення Божої обітниці для Ізраїля на майбутнє, і показує, яку ласку вони втратили через невірство, а також те, яка ласка все ще належить їм. Він каже, що з причини пихи, затверділості серця та невірства Ізраїль як народ не отримав того, що шукав – головного місця в Божественній ласці і службі. Павло тут звертається не до всіх поколінь Ізраїля, починаючи від Авраама, але до тих поколінь, які жили під час першого приходу; та його слова можна застосувати до всіх поколінь, які жили протягом Євангельського віку, в якому була запропонована головна ласка – високий поклик до божественної природи та співспадкоємства з Ісусом. Цю ласку Ізраїль як народ не зміг зрозуміти і втримати. І хоча Бог навідав поган і покликав багатьох з них через Євангелію, вони, подібно до тілесного Ізраїля, не зуміють здобути небесної нагороди. Тим не менше, цей клас, «останок», Мала Черідка з-поміж усіх покликаних, зважає на поклик і завдяки послуху й самопожертві чинить міцним своє покликання та вибрання. Отже, що Ізраїль, як народ, не отримав, і що номінальна християнська церква також не отримає, те дане вибраному класу, вірним – «тілу Христа», вибраному

299

(згідно з Божим передбаченням) через освячення духом та віру в правду (2 Сол. 2:13; 1 Пет. 1:2).

Та хоча через відкинення Месії Ізраїль втратив усі цю особливу ласку, ап. Павло показує, що це не свідчить про те, що вони були повністю відкинені від ласки, тому що вони все ще мали той самий привілей прищепитися до Христа і до духовних ласк, який мали також інші з людства, якби протягом часу звучання поклику вони прийняли його з вірою; бо, як переконує ап. Павло, Бог так само може прищепити їх знову, як прищепив дикі галузки, і Він того бажає, якщо вони не залишатимуться в невірстві й надалі (Рим. 11:23,24).

Більше того, ап. Павло переконує, що хоча Ізраїль втратив головне благословення, «чого шукав», головне місце в Божому Царстві, все ж, незмінним залишається те, що величні обітниці для цього народу все ще будуть виконані, тому що (міркує апостол) Божі дари, покликання, угоди та обітниці не можуть повернутися, не виконавшись. Бог знав кінець від початку. Він знав, що Ізраїль відкине Месію, і враховуючи це знання, ці Його тверді обітниці дають нам запевнення, що Ізраїль все ще має бути вжитий Господом в службі як Його знаряддя в благословенні світу, хоча «чого Ізраїль шукав, того не одержав» – головної ласки. Ап. Павло далі продовжує, показуючи, що обітниці Божої угоди для Ізраїля були такого характеру, що залишалось відкритим і невизначеним питання, чи вони, як народ, будуть небесним насінням, чи земним – чи вони успадкують і виконають згадану в обітницях вищу службу чи нижчу. Бог залишив в таємниці вищу духовну ласку аж до відповідного часу, і дані їм обітниці згадували лише земну ласку, хоча Він дав їм привілей першими отримати пропозицію духовної ласки і запропонував їм більше, аніж будь-коли обіцяв. Одним словом, небесні обітниці були заховані в земних. Ці обітниці, як каже ап. Павло, не можуть не справдитись,

300

і пропозиція спочатку схованої ласки та її сліпе відкинення Ізраїлем жодним чином не знівечує та не відміняє інших рис цієї обітниці. Тому апостол говорить, що хоча Ізраїль як народ відкинутий від ласки на час, коли вибирається Наречена Христа з євреїв і поган, прийде час, коли Визволитель (Христос, Голова і Тіло) буде зібраний і Божа ласка повернеться до тілесного Ізраїля. Тоді славний Визволитель відверне безбожність від Якова,* і так увесь Ізраїль спасеться [повернеться до ласки], як писав пророк. Ось слова апостола:

 «Бо не хочу я, браття, щоб ви не знали цієї таємниці, – щоб не були ви високої думки про себе, що жорстокість сталась Ізраїлеві почасти, аж поки не ввійде повне число поган [поки повне число вибраних з поган не буде доповнене], і так увесь Ізраїль спасеться, як написано: “Прийде з Сіону Спаситель [Христос, Голова і Тіло], і відверне безбожність від Якова, і це заповіт їм від Мене, коли відійму гріхи їхні”. Тож вони за Євангелією вороги ради нас, а за вибором – [все ще] улюблені ради отців. Бо дари й покликання Божі невідмінні. Бо як і ви [погани] були колись неслухняні Богові, а тепер помилувані через їхній непослух, так і вони тепер спротивились для помилування вас, щоб і самі були помилувані [з рук прославленої Церкви]. Бо замкнув Бог усіх у непослух, щоб помилувати всіх (порівняйте Рим. 5:17-19). О, глибино багатства, і премудрості, і знання Божого!» (Рим. 11:25-33).

* Слово «Яків» тут відноситься до тілесного Ізраїля.

301

Спадкоємці Царства

«Хто зійде на гору [дослівно гора, символ царства] Господню, і хто буде стояти на місці святому [в храмі] Його? – У кого чисті руки та щире серце» (Пс. 24:3,4).

Місто Єрусалим було побудоване на вершині гори – роздвоєній вершині, розділеній долиною Тиропеон на дві частини. Однак, це було одне місто, оточене муром, з мостами, що з’єднували між собою дві частини. На одній з цих вершин був побудований Храм. Це можна зрозуміти символічно як поєднання царських та священицьких якостей в прославленій Церкві або як одне Боже Царство в двох фазах – духовний храм не земного походження, а нової, небесної або духовної природи (Євр. 9:11), окремий, але поєднаний з земною фазою.

Очевидно, Давид говорить про два цих місця. Для кожного було честю належати до цього міста, а ще більшою честю було піднятись в святий храм, в святі місця, до яких могли заходити лише священики. І Давид показує, що чистота життя і щирість серця необхідні кожному, хто хотів би удостоїтись однієї або другої честі. Ті, котрі хотіли б належати до Царського Священства, заохочуються до чистоти, – так само як чистим є Первосвященик нашого ісповідання, – якщо вони хочуть бути визнані гідними співспадкоємства з Ним. І той, хто має таку надію в собі, очищується, щоб бути чистим як Він. Це, як вже було показано, чистота намірів, порахована нам як абсолютна або дійсна чистота, приписана Христом, яка надолужує наші неминучі недоліки і компенсує наші неминучі слабості, коли ми живемо по духу, а не по тілу.

Але не забуваймо, що чистота, щирість і повне посвячення Богові необхідні всім, хто хоче ввійти в Боже Царство в земній фазі. Так було зі Старожитніми Гідними, які успадкують земну фазу

302

Царства під пануванням Христа. Вони любили праведність і ненавиділи беззаконня, і були глибоко засмучені та розкаювались, коли помилялись або спотикались через слабості чи перешкоди. Так само було з вірними Євангельського віку, і так буде з усіма в Тисячолітньому віці, коли дух Божий, дух правди, очистить кожне тіло. Переможцям того віку також потрібно буде докладати зусиль для очищення серця та життя, якщо вони захочуть мати право (згідно з Божою постановою) ввійти до цього міста – до Царства, приготованого для них від закладин світу – до відновленого початкового панування.

Залізне правління

Багато людей помилково вважають, що коли буде встановлене Тисячолітнє Царство Христа, всі будуть задоволені його правлінням. Та це не так. Його вимоги будуть набагато більш вибагливими, аніж за попередніх урядів, і свободи людей будуть обмежені до такого рівня, що це справді дратуватиме багатьох з тих, які тепер домагаються більшої свободи. Буде цілком усунена свобода обманювати, спотворювати, хитрувати та використовувати інших. Свобода шкодити собі їжею чи напоями, чи якось псувати добрі манери буде цілковито заборонена всім. Ніхто не матиме свободи або дозволу чинити будь-яке зло. Єдина свобода, яка буде дана кожному – це справжня та славна свобода синів Божих – свобода робити добро собі та іншим в будь-який можливий спосіб. Але у всьому Святому Царстві не буде дозволено ніщо, що б нищило чи шкодило іншим (Іс. 11:9; Рим. 8:21). Це правління відповідно багатьом здаватиметься суворим, ламаючи всі їхні попередні звички та звичаї, а також теперішні інституції, що були засновані на цих неправильних звичках та помилкових поглядах на свободу. Завдяки своїй рішучості та силі воно символічно назване залізним правлінням – «і буде [Він] пасти їх

303

залізним жезлом» (порівняйте Об. 2:26,27; Пс. 2:8-12 і 49:15). Ось так виповняться слова: «І право за мірило Я покладу, а справедливість – вагою; і притулок брехні град [праведний суд] понищить, а сховище води [правда] заллють», – і немає нічого захованого, що не відкриється (Іс. 28:17; Мат. 10:26).

Багато бунтуватимуться проти цього досконалого та безстороннього правління, тому що звикли в минулому, під правлінням теперішнього князя, панувати над своїми смертними ближніми і жити повністю за рахунок інших, не відплачуючи, при тому, ніякою службою. Теперішнє життя, сповнене потурання собі та самозадоволення, природно вимагатиме і отримає під цим правлінням багато покарань, і то суворих, перш ніж такі навчаться лекціям цього Царства: рівності, справедливості і праведності (Пс. 89:33; Лук. 12:47,48). Найперше урок на цю тему буде даний поколінню, яке тоді житиме, і це вже близько (Як. 5).

Яка благословенна думка! Коли Князь Життя разом із залізним правлінням запровадить закони праведності і справедливості, людські маси зрозуміють, що «праведність люд підіймає, а беззаконня – то сором народів». Вони зрозуміють, що Божий план і закони в кінцевому результаті будуть найкращими для кожного, і згодом вони навчаться любити праведність та ненавидіти беззаконня (Пс. 45:8; Євр. 1:9). Усі, хто під цим володінням не навчиться любити праведності, будуть визнані негідними вічного життя і будуть знищені з-поміж народу (Дії 3:23; Об. 20:9; Пс. 11:5-7).

Вічне Царство

«І стане Господь [Єгова] за царя над землею всією… того дня» (Зах. 14:9). Царство, яке Бог Єгова утвердить в руках Христа під час Тисячоліття, буде Царством Єгови, хоча перебуватиме під прямим контролем

304

Христа, як Його намісника, подібно, як уряд Сполучених Штатів ставився до південних штатів після Громадянської війни. Протягом деякого часу південним штатам не дозволялось на самоуправління через вибори власних урядовців, щоб ті часом не опирались конституційним законам Сполучених Штатів. До влади були призначені губернатори, які були наділені всіма повноваженнями, аби реформувати уряди тих штатів та привести їх у повну відповідність з центральним урядом. Так і спеціальне правління Христа над справами землі призначене на встановлений час і для особливої мети, і воно закінчиться, коли ця мета буде досягнута. Через бунт людина втратила дані їй від Бога права, серед яких право на самоуправління у згоді з законами Єгови. Бог через Христа відкуповує усі ці права, і не лише гарантує людині особисте повернення до попереднього стану, але й повернення до свого попереднього становища царя землі. Але, щоб повернути людину назад (згідно з Божим задумом) в такий спосіб, який був би найкращий, аби викарбувати в ній урок теперішнього досвіду, що вимагатиме прикладання зусиль для свого відродження, буде потрібен сильний і досконалий уряд. І ця честь здійснити це відродження (право до чого Він купив ціною Своєї смерті) дана Христу. «Бо належить Йому царювати, аж доки Він не покладе всіх Своїх ворогів під ногами Своїми» – поки не буде нікого, хто б не визнав Його і не віддав Йому честі і послуху. Після того, виконавши Свою місію відновлення або реституції людства, Він передасть Царство Богу Отцю, і тоді людство, як і на початку, матиме справу напряму з Єговою – бо тоді посередництво чоловіка Христа Ісуса цілком і повністю завершить величну працю примирення (1 Кор. 15:25-28).

Царство, коли буде передане Отцю, і надалі буде Божим Царством і його закони завжди будуть ті

305

самі. Все людство, відновлене тоді до досконалості, зможе досконало слухатися, як в букві, так і в дусі. Усе, на що здатні люди тепер, це дух послуху або спроби додержуватися Божого закону. Абсолютна буква цього досконалого закону відразу засудила б їх на смерть (2 Кор. 3:6). Тепер ми можемо бути прийняті лише через викуп Христа.

Доки немає дійсної досконалості, «страшна річ – упасти в руки Бога Живого!» (Євр. 10:31). Тепер, і до моменту досягнення дійсної досконалості, ніхто не може встояти перед законом точної справедливості. Всі потребують милосердя, даром даного завдяки Христовій заслузі та жертві. Та коли Христос передасть Царство Отцеві, Він представить людей перед Ним бездоганними, здібними і здатними втішатись вічними благословеннями під досконалими законами Єгови. Тоді втече всякий страх і Єгова буде в досконалій гармонії зі Своїми відродженими створіннями, як було на початку.

Коли в кінці Тисячолітнього віку Христос передасть володіння землею Отцеві, Він зробить це, передавши його людству як представникам Отця, яким ще з самого початку була приготована така честь (1 Кор. 15:24; Мат. 25:34). Таким чином, Боже Царство триватиме вічно. І про це ми читаємо в словах нашого Господа: «Тоді скаже Цар тим, хто праворуч Його [тим, хто під час віку Тисячолітнього панування досягне стану ласки завдяки згоді та послуху]: “Прийдіть, благословенні Мого Отця [ви, кого Мій Отець думає так благословити], посядьте Царство, уготоване ВАМ від закладин світу”».

Це Царство і честь, приготовані для людини, не треба плутати з тими ще вищими Царством і честю, приготованими для Христа, що їх «Бог перед віками призначив нам на славу» (1 Кор. 2:7), і для яких ми були вибрані у Христі ще перед закладинами світу. І хоча спеціальне втручання і панування Христа над

306

землею завершиться, як і було передбачено, ми не повинні робити висновку, що слава, панування і сила Христа дійдуть тоді до кінця. Ні, Христос назавжди з’єднаний з усією божественною славою і силою, знаходячись по правиці Єгови, а Його Наречена і співспадкоємці завжди ділитимуть Його зростаючу славу. Яка чудова праця в інших світах чекає силу цього високо піднесеного представника Єгови, ми не будемо гадати, а лише звернемо увагу на безмежність та діяльність божественної сили та безмежність Всесвіту.

І справді, на якій частині Царства не зосереджувалася б наша увага, воно є «бажанням всіх народів», тому що в ньому всі благословляться. Тому всі можуть щиро очікувати на той час, і всі можуть молитися: «Нехай прийде Царство Твоє, нехай буде воля Твоя, як на небі, так і на землі». Це саме те, за чим все створіння так довго несвідомо стогнало й очікувало – очікуючи з’явлення Божих Синів, очікувало Царства, яке знищить всяке зло і благословить та зцілить всі народи (Рим. 8:19; 16:20).