1 Том, 9 Розділ – “Викуп і Реституція”

РОЗДІЛ IХ

ВИКУП І РЕСТИТУЦІЯ

  Реституція, запевнена викупом – Викуп гарантує не вічне життя, а випробування до нього – Умови та переваги цього випробування – Христова жертва була необхідна – Як людство може бути і буде відкуплене завдяки смерті Одного – Віра і діла все ще необхідні – Заплата за гріх очевидна – Чи буде на землі місце для мільйонів, що воскреснуть? – Реституція проти еволюції.

  З обрису об’явленого Божого плану, наскільки він описаний, є очевидним, що Його задумом для людства є реституція або відновлення до досконалості і слави, втрачених в Едені. Найсильніший і найбільш переконливий доказ на цю тему найбільш ясно можна побачити, якщо вповні оцінити міру і природу викупу. Провіщена апостолами і пророками реституція мусить слідувати за викупом як справедливий та логічний результат. Згідно з Божим планом забезпечення викупу всі люди (хіба що вони добровільно відкидають рятівну силу Великого Визволителя) повинні бути врятовані від початкового покарання – «рабства тління», смерті. В іншому випадку викуп не приніс би користі для всіх.

Роздуми ап. Павла на цю тему є ясними та виразними. Він каже (Рим. 14:9): «Бо Христос на те й умер, і ожив, щоб панувати [керувати, контролювати] і над мертвими, і над живими». Інакше кажучи, метою смерті та воскресіння нашого Господа було не просто благословити, царювати і відродити живе людство, але дати Йому владу над ними, або повний контроль, так над мертвими, як і над живими, запевняючи користі від Його викупу,

150

як одним, так і іншим*. Він «дав Самого Себе на викуп [відповідну ціну] за всіх», щоб міг благословити всіх і дати кожній людині особисте випробування до життя. Стверджувати, що він дав «викуп за всіх», і в той же час заявляти, що лише жменька відкуплених зможе одержати будь-яку користь від нього – це абсурд! Це або означало б, що Бог прийняв викупну ціну і після того несправедливо відмовився звільнити відкуплених, або, що Господь, після того, як усіх відкупив, не був в стані або не бажав довести до кінця початковий милосердний замір. Незмінність Божих планів, не менш, як досконалість Божої справедливості та любові, відкидає та заперечує таку думку, і запевняє нас, що початковий милосердний план, в якому «викуп за всіх» був основою, буде повністю здійснений в Божому «своєму часі» і принесе вірним віруючим благословення від звільнення з Адамового осуду та можливість повернення до прав і свобод синів Божих, якими вони втішались перед тим, як з’явились гріх і прокляття.

Достатньо ясно зрозуміти справжні користі та результати викупу, і будь-які заперечення щодо його універсального застосування неминуче зникнуть. «Викуп за всіх», даний «людиною Христом Ісусом», не дає і не гарантує вічного життя чи благословень кожній людині, але він гарантує кожній людині ще одну можливість або випробування до вічного життя. Завдяки передбаченому Богом викупу перше випробування людини, наслідком якого була втрата дарованих на початку благословень, насправді перетворилось на благословенний досвід для вірних сердець. Але той факт, що люди були відкуплені від початкової


* Ми цілком можемо прийняти додаткове і значно ширше значення слів Апостола, а саме, що весь людський рід був включений у вислів «мертві». З Божої точки зору все людство під вироком смерті трактується Ним як уже мертве (Мат. 8:22); тому вираз «живі» відноситься не до людського роду, а до декого з тих, чиє життя не було втрачене – тобто ангелів.


151

кари, не гарантує, що вони, ставши на особисту пробу до вічного життя, не відмовляться виявляти послух, без якого ніхто не одержить права жити вічно. Людина, завдяки теперішньому досвіду з гріхом та гіркоті його покарання, буде цілком застережена. І коли вона, внаслідок викупу, одержить інше, особисте випробування, під наглядом і контролем Того, Хто так її полюбив, що віддав за неї Своє життя, і не хоче, щоб хтось загинув, але щоб усі могли повернутися до Бога і життя, – ми можемо бути певні, що лише добровільний непослух одержить кару під час другого випробування. Цією карою буде друга смерть, з якої не буде викупу, ані звільнення, тому що не було б сенсу у ще одному викупі чи подальшому випробуванні. Усі на той час побачать і скуштують як добро, так і зло; всі досвідчать і відчують Божу доброту і любов; всі матимуть повне, справедливе, особисте випробування до життя в найбільш сприятливих умовах. Неможна просити чогось більшого, і нічого більше не буде дано. Це випробування назавжди визначить, хто буде праведним і святим під тисячею випробувань; також це виявить, хто буде несправедливим, грішним і нечестивим під тисячею випробувань.

Це не принесло б користі, якби було дане інше випробування до життя в таких самих обставинах. Та хоча обставини випробування осіб будуть іншими, більш сприятливими, все ж, вимоги або умови їх особистого випробування до життя будуть такими ж самими, як і в Адамовій пробі. Божий закон залишиться таким самим – незмінним. Він і далі казатиме: «Душа, що грішить, – вона помре». Умови для людини, наскільки це стосується оточення, не будуть більш сприятливими, аніж умови та оточення в Едені, а велика різниця полягатиме в побільшеному знанні. Досвід зі злом, протиставлений досвіду з добром, що буде набутий кожним під час випробування майбутнього віку, становитиме ту перевагу, завдяки якій результати другого випробування будуть настільки відрізнятися від

152

результатів першого, і задля якої Божа Мудрість і Любов приготували «викуп за всіх», гарантувавши таким чином всім благословення нового випробування. Не можна уявити більш сприятливого випробування, більш сприятливого закону, більш сприятливих умов та обставин, що могли б стати причиною ще одного викупу або подальшого випробування для будь-кого після Тисячолітнього віку.

Даний викуп нікого не звільняє від гріха. Він не пропонує рахувати грішника святим і припровадити його таким чином до вічних благословенств. Він лише звільняє грішника, що приймає його, від першого осуду та його наслідків – прямих і непрямих – і ставить його знову на випробування до життя, в якому його добровільний послух або добровільний непослух буде вирішувати, зможе чи не зможе він мати вічне життя.

Також не слід вважати (що багато, здається, схильні робити), що всі ті, які живуть в цивілізованих умовах, бачать і посідають Біблію, мають завдяки цьому достатню можливість або пробу до життя. Потрібно пам’ятати, що гріхопадіння не всім Адамовим дітям завдало однакової шкоди. Деякі прийшли на світ настільки слабкими та деградованими, що були легко засліплені богом цього світу, сатаною, і поневолені гріхом, що переслідував та оточував їх; усі в більшій чи меншій мірі знаходяться під його впливом, так що, якщо вони навіть хочуть чинити добро, все одно проявляється зло і має більший вплив через їх оточення, а добро, яке вони хотіли б чинити, є майже неможливим, тоді як зло, якого вони не хотіли б чинити, є майже неминучим.

Мало є таких, хто в теперішній час дійсно і на власному досвіді вчиться свободи, якою Христос зробив вільними тих, хто прийняв Його викуп і піддав себе під Його контроль для подальшого керівництва. Поки що лише небагато, тобто Церква, були покликані і випробувані наперед з особливою метою – стати співпрацівниками з Богом у благословенні світу (тепер свідкуючи, а у віці проби правлячи, благословляючи та судячи світ). Лише вони до певної міри втішаються користями з викупу, тобто є тепер на пробі до життя.

153

Лише цим небагатьом приписані (і вони їх отримують через віру) всі благословення реституції, які будуть дані світові під час майбутнього віку. Вони, хоча не є досконалими і не були в дійсності відновлені до стану, в якому був Адам, трактуються так, ніби ця різниця їм компенсована. Через віру в Христа їм приписана досконалість, і таким чином вони відновлені до досконалості і Божої ласки, і більше не вважаються грішниками. Їх недосконалості і неминучі слабкості, будучи компенсовані викупом, більше не зараховуються їм, але є прикриті досконалістю Відкупителя. Таким чином, випробування Церкви, по причині її приписаного перебування в Христі, є таким самим, як матиме світ під час свого випробування. Весь світ буде приведений до повного знання правди, і кожен особисто, наскільки він прийматиме засади та умови, більше не буде вважатися грішником, але сином, якому призначені усі благословення реституції.

Перша різниця між досвідом світу під час випробування та досвідом Церкви під час її випробування буде полягати на тому, що послушні зі світу одразу почнуть отримувати благословення реституції через поступове усунення їх вад (чи то розумових, чи фізичних), тоді як Євангельська Церква, посвятившись на Господню службу до самої смерті, помирає і одержить свою досконалість миттєво у першому воскресінні. Інша різниця між двома випробуваннями полягає в більш сприятливих умовах наступного віку, у порівнянні з теперішнім, тому що суспільство, влада і т.п. сприятимуть праведності, нагороджуючи віру і послух та караючи гріх, тоді як тепер, під пануванням князя цього світу, випробування Церкви відбувається в умовах, несприятливих для праведності, віри і т.п. Але це, як ми вважаємо, має бути компенсоване нагородою слави і честі божественної природи, запропонованої Церкві, в додатку до дару вічного життя.

Смерть Адама була неминучою, хоча наступила через дев’ятсот тридцять років вмирання. Оскільки сам Адам був у стані

154

вмирання, то всі його діти народилися в такому самому стані вмирання і без права на життя. Подібно до своїх батьків, усі вони помирають після більш чи менш тривалого процесу. Слід, все ж, пам’ятати, що карою за гріх не є болі і страждання під час вмирання, а смерть – припинення життя, що є кульмінацією вмирання. Страждання лише супроводжують її, і на багатьох ця кара випала з невеликими стражданнями або й без них. Далі слід також пам’ятати, що коли Адам втратив життя, він втратив його назавжди, і серед його нащадків не було нікого, здатного спокутувати його провину або повернути втрачену спадщину. Все людство є мертвим або вмираючим. І якщо вони не можуть спокутувати провину перед смертю, то вони, напевно, не можуть зробити цього, коли помирають – коли не існують. Карою за гріх не була просто смерть з подальшою можливістю і правом повернутися пізніше до життя. У передбаченій карі не було навіть натяку на звільнення (Бут. 2:17). Реституція, таким чином, не є дією дарованої благодаті або ласки з Божої сторони. І як тільки була накликана на себе кара, – ще під час її винесення, вже тоді був натяк на даровану ласку від Бога, яка, коли буде реалізована, у всій повноті виявить Його любов.

Якби не промінь надії, даний в словах, що насіння жінки зітре голову змієві, людство було б у повному відчаї; але ця обітниця вказувала на те, що Бог має певний план для їх добра. Коли Бог клявся Авраамові, що в його насінні благословляться усі народи землі, то це вказувало на воскресіння і реституцію всіх. Адже багато людей на той час були мертві, а інші помирали, так і не одержавши благословень. Тим не менш, обітниця все ще залишається певною: усі будуть благословенні, коли настануть часи реституції та відсвіження (Дії 3:19). Більше того, оскільки благословення вказує на ласку, і оскільки Божа ласка була забрана, а замість неї через гріх прийшло прокляття,

155

то ця обітниця майбутніх благословень вказувала на усунення прокляття, і, як наслідок, повернення до Його ласки. Це також вказує на те, що або Бог пом’якшить, змінить Свою постанову й очистить людство з провини, або, що Він має певний план, завдяки якому воно буде відкуплене, заплативши за кару людини через когось іншого.

Бог не залишив Адама в непевності щодо того, який Він має план, але показав, через різні типічні жертви, які мав приносити кожен, хто наближався до Нього, що Він не пом’якшить ані не простить гріха; а також, що єдиним способом очистити і скасувати кару була б відповідна жертва, яка б зрівноважила цю кару. Це було показано Авраамові в дуже промовистому образі: син Авраама, в якому були зосереджені обіцяні благословення, спочатку мав бути принесений в жертву, перш ніж настануть благословення, і Авраам прийняв його з мертвих в образі (Євр. 11:19). В цьому образі Ісаак зображує правдиве насіння, Ісуса Христа, Який помер для відкуплення людей, щоб усі відкуплені могли одержати обіцяні благословення. Якби Авраам думав, що Господь пробачить або очистить винного, то відчув би, що Бог був непостійним, і тому не міг би мати цілковитої певності в даній йому обітниці. Він міг би подумати: Якщо Бог змінив Свою думку один раз, то чому б Він не міг змінити її знову? Якщо Він не був постійним у проклятті смерті, то чи не може Він бути непостійним також щодо обіцяної ласки і благословень? Та Бог не залишив цього питання в такій невизначеності. Він дав нам достатнє запевнення, як щодо Його справедливості, так і щодо Його незмінності. Він не міг очистити винних, хоч навіть любив їх так сильно, що «Сина Свого не пожалів, але віддав Його [на смерть] за всіх нас».

Як все людство було в Адамі, коли він був засуджений, і втратило через нього життя, так, коли Ісус «дав Самого Себе на викуп за всіх», Його смерть включала можливість ненародженого людства в Його стегнах. В такий спосіб в руки Справедливості була передана

156

цілком задовільна або відповідна ціна за всіх людей, що має бути застосована «часу свого», а Той, Хто таким чином купив всіх, має достатньо влади, щоб відновити всіх, хто приходить до Бога через Нього.

«Як через переступ одного на всіх людей прийшов осуд, так і через праведність Одного прийшло виправдання для життя на всіх людей. Бо як через непослух одного чоловіка багато-хто стали грішниками, так і через послух Одного багато-хто стануть праведними» (Рим. 5:18,19). Це твердження є ясним: Всі, що стали учасниками смерті через гріх Адама, одержать привілеї життя через нашого Господа Ісуса, Який помер за них і через жертву замінив Адама перед лицем порушеного закону, і тим самим дав «Самого Себе на викуп за всіх». Він помер, «щоб привести нас до Бога, Праведний за неправедних» (1 Пет. 3:18). Проте, ніколи не слід випускати з уваги те, що все, що Бог приготував для нашого роду, враховує людську волю, забезпечуючи нас божественними ласками, що так щедро були приготовані. Дехто не звертає уваги на цю важливу рису, аналізуючи щойно процитований текст – Рим. 5:18, 19. Але Апостол стверджує, що, як вирок осуду поширився на все Адамове насіння, так, завдяки послуху нашого Господа Ісуса Христа плану Отця, через принесення Себе в жертву на нашу користь, щедрий дар поширюється на всіх – дар прощення, який, якщо буде прийнятий, буде виправданням або основою вічного життя. І «як через непослух одного чоловіка багато-хто стали грішниками, так і через послух Одного багато-хто стануть [не стали] праведними». Якби викуп сам по собі, без нашого прийняття, робив нас праведними, то мало б бути написано: через послух Одного багато-хто стали праведними.

Однак, хоча ціна викупу була дана через Відкупителя, лише дехто під час Євангельського віку стали праведними – виправданими – «через віру в Його кров». Та оскільки Христос є ублаганням (задоволенням) за гріхи

157

цілого світу, то всі люди завдяки цьому можуть мати прощення і звільнення від кари Адамового гріха через Нього – під Новою Угодою.

В Бога немає несправедливості, тому «коли ми свої гріхи визнаємо, то Він вірний та праведний, щоб гріхи нам простити та очистити нас від неправди всілякої» (1 Ів. 1:9). Як несправедливим було б з Його боку дозволити нам уникнути винесеного вироку раніше наданого відшкодування, так само тут Він дає нам зрозуміти, що це було б несправедливим, якби Він перешкодив нашій реституції, оскільки Він Сам так влаштував, щоб було заплачено за нашу кару. Та сама непохитна справедливість, яка колись засудила людину до смерті, сьогодні є запорукою звільнення всіх тих, хто, визнаючи свої гріхи, шукає життя через Христа. «Бог Той, що виправдовує. Хто ж той, що засуджує? Христос Ісус є Той, що вмер, надто й воскрес, – Він праворуч Бога, і Він і заступається за нас» (Рим. 8:33,34).

Довершеність викупу є найсильнішим з можливих аргументів на користь реституції всього людства, яке прийме її на запропонованих умовах (Об. 22:17). Запорукою цього є сам Характер Бога – Його справедливість і честь; кожна обітниця, яку Він дав, вказує на це; кожна образна жертва вказує на велику і достатню жертву – «Агнця Божого, що на Себе гріх світу бере», Котрий є «ублаганням [задоволенням] за наші гріхи [Церкви], і не тільки за наші, але й за гріхи всього світу» (Ів. 1:29; 1 Ів. 2:2). Оскільки смерть є карою або заплатою за гріх, то ця заплата у властивий час має бути скасована, коли цей гріх буде усунений. Будь-який інший погляд був би нелогічним і несправедливим. Той факт, що відновлення всього втраченого в Адамі ще не відбулось, хоча минуло уже близько двох тисяч років відтоді, як помер наш Господь, так само не є аргументом проти реституції, як і те, що пройшло чотири тисячі років до Його смерті, не є доказом того,

158

що Бог не запланував відкуплення ще перед закладинами світу. І дві тисячі років після і чотири тисячі років перед смертю Христа були часом, визначеним для інших частин праці приготування до «часів відновлення всього».

Нехай ніхто не робить висновку, що в цьому погляді є якась суперечність з навчанням Святого Письма, що віра в Бога, покаяння за гріх і реформування характеру є обов’язковими для спасіння. Більш детально цей аспект розглядатиметься пізніше, а зараз ми нагадаємо, що лише небагато людей мали достатньо світла, щоб досягти повної віри, покаяння та реформування. Дехто був засліплений богом цього світу частково, а дехто повністю, і всі вони повинні бути звільнені від сліпоти, так само, як і від смерті, щоб кожен особисто міг одержати повний шанс довести, через послух або непослух, гідний він чи негідний вічного життя. Тоді ті, які доведуть, що вони негідні вічного життя, помруть знову – другою смертю, від якої більше не буде відкуплення, а значить і воскресіння. Смерть, що приходить по причині Адамового гріха, а також усі спричинені нею недосконалості будуть усунені завдяки відкупленню в Христі Ісусі. А смерть, яка приходить як результат особистого, повного відступництва, є остаточною. Цей гріх ніколи не буде прощений, і його кара, друга смерть, буде вічною – не вічним вмиранням, а вічною смертю, яка не буде перервана воскресінням.

Філософія плану відкуплення буде розглянута в наступному томі. Тут ми лише підтверджуємо той факт, що відкуплення через Ісуса Христа має бути настільки ж далекосяжним в його благословенних результатах та можливостях, як і гріх Адама в його деградації та руйнуванні – так що всі, які були засуджені і страждали через одну людину, «часу свого» будуть звільнені від усіх тих немочей за рахунок Іншого. Не може оцінити цих

159

біблійних аргументів той, хто не визнає слова Писання, що заплатою за гріх є смерть – припинення існування. Той, хто думає, що смерть – це життя в муках, не лише нехтує значенням слів смерть та життя, які є антонімами, але й заплутує себе в двох абсурдах. Бо це абсурд, припускати, що Бог міг би зберегти назавжди існування Адама в муках за який-небудь гріх, який він міг поповнити, а особливо за такий порівняно невеликий переступ, як споживання забороненого плоду. Тоді, якщо наш Господь Ісус відкупив людство, помер замість нас, став нашим викупом, пішов на смерть, щоб ми могли бути звільнені від неї, то хіба це не очевидно, що смерть, яку Він поніс за грішних, була точно такого ж роду як та, до якої було засуджене все людство? Чи Він терпить вічні муки за наші гріхи? А якщо ні, то як певним є те, що Він помер за наші гріхи, так само є певним, що карою за наші гріхи була смерть, а не життя в будь-якому значенні чи стані.

Та виглядає дивним, що деякі, пізнавши, що теорія про вічні муки є несумісною з твердженням, що «на Нього Господь поклав гріх усіх нас», і що Христос «помер за наші гріхи», і бачачи, що або одне, або інше мусить бути відкинуте як несумісне, є настільки відданими теорії про вічні муки і так дорожать нею як ласим шматком, що тримаються її, нехтуючи Писанням, і свідомо заперечують, що Ісус заплатив ціну викупу за світ, хоча про цю істину вчить кожна сторінка Біблії.

Чи Реституція Практично Можлива?

Деякі вважають, що коли мільярди померлих воскреснуть, то для них не буде місця на землі, і що якщо для них буде місце, то земля не буде в стані утримати таке велике населення. Деякі навіть стверджують, що земля – це одне суцільне кладовище, і коли всі померлі воскреснуть, то вони топтатимуть один одного через брак місця.

160

Це важливе питання. Наскільки було б дивним, якби ми дізналися, що хоча Біблія заявляє про воскресіння всіх людей, однак, відповідно до дійсних підрахунків, вони навіть не мали б де стати на землі! Тож давайте подивимось. Порахуйте, і ви переконаєтесь, що такі побоювання безпідставні. Ви побачите, що є достатньо місця для «відновлення всіх», як «провіщав Бог від віку устами всіх святих пророків Своїх».

Давайте припустимо, що з моменту створення людини минуло шість тисяч років, і що тепер на землі живе мільярд чотириста мільйонів людей. Наш рід бере свій початок від однієї пари, але давайте зробимо дуже щедру оцінку і припустимо, що на початку на землі жило стільки ж людей, як і тепер, і що в усі часи їх число ніколи не було меншим, хоча насправді потоп зменшив населення до восьми осіб. Давайте далі будемо щедрими і оцінимо по три покоління на століття, або тридцять три роки для покоління, хоча, згідно Бут. 5, було лише одинадцять поколінь від Адама до потопу, за період тисячу шістсот п’ятдесят шість років, або приблизно сто п’ятдесят років на кожне покоління. Тепер давайте подивимось: шість тисяч років – це шістдесят століть; по три покоління на кожне століття дали б нам сто вісімдесят поколінь від Адама; а помноживши один мільярд чотириста мільйонів на кожне покоління, ми отримаємо двісті п’ятдесят два мільярди (252 000 000 000) як загальне число нашого роду з моменту створення до теперішнього часу, відповідно до нашої щедрої оцінки, що, напевно, більш як вдвічі перевищує реальне число.

Де ж знайти достатньо місця для такої маси людей? Давайте міряти землю і дивитись. Штат Техас у Сполучених Штатах займає двісті тридцять сім тисяч квадратних миль. Миля налічує двадцять сім мільйонів вісімсот сімдесят вісім тисяч чотириста квадратних футів. Тож площа Техасу становить шість трильйонів шістсот сім мільярдів сто вісімдесят мільйонів

161

вісімсот тисяч (6 607 180 800 000) квадратних футів. Беручи десять квадратних футів як площу, яку покриває кожне мертве тіло, ми бачимо, що Техас, як кладовище, вмістив би шістсот шістдесят мільярдів сімсот вісімнадцять мільйонів вісімдесят тисяч (660 718 080 000) тіл, або майже втричі більше за наше завищене число нашого роду, який міг жити на землі.

Людина в стоячому положенні займає приблизно одну цілу і дві третіх квадратного фута простору. При такій оцінці теперішнє населення землі (один мільярд чотириста мільйонів людей) могло б стояти на площі вісімдесят шість квадратних миль – площа, що значно менша, аніж місто Лондон чи Філадельфія. А острів Ірландія (площею тридцять дві тисячі квадратних миль) міг би вмістити більш як вдвічі більше число людей, аніж жило на землі – навіть при нашій завищеній оцінці.

Отже, не так важко спростувати це заперечення. І якщо ми звернемо нашу увагу на пророцтво Ісаї (35:1-6), що земля збільшить свій урожай, що пустиня радітиме і зацвіте, мов троянда, що води в пустині заб’ють джерелом і потечуть потоки в степу, то побачимо, що Бог вказує на те, що Він передбачив усе необхідне в Своєму плані і зробить щедре забезпечення потреб Його створінь в спосіб, який виглядатиме цілком природним.

Реституція проти еволюції

Деякі можуть заперечувати, кажучи, що це свідоцтво Святого Письма стосовно реституції до попереднього стану суперечить свідченням науки і філософії, які, здавалося б переконливо, вказують нам на вищий інтелект цього двадцятого століття. Вони стверджують що це є незаперечним доказом того, що первісній людині бракувало порівняно багато розумових здібностей, які, як вони стверджують,

162

є результатом розвитку. З цієї точки зору реституція до попереднього стану була б далеко небажаною, і, звичайно, протилежною до благословень.

Таке міркування на перший погляд виглядає правдоподібним, і багато, здається, були схильні прийняти його як істину без належного розгляду, повторюючи за славетним бруклінським проповідником: «Якщо Адам упав, то упав він взагалі догори, і чим більше і далі ми впадемо від його первісного стану, тим краще буде для нас і для всіх, кого це стосується».

Таким чином, філософія, навіть з-за кафедри, хотіла б позбавити Боже Слово впливу і, якби це було можливо, переконати нас, що апостолам бракувало розуму, коли вони говорили, що смерть і всяке нещастя прийшли з причини непослуху першої людини, і що вони можуть бути усунені, а людина зможе повернутися до Божої ласки та життя тільки завдяки викупу (Рим. 5:10,12,17-19,21; 8:19-22; Дії 3:19-21; Об. 21:3-5). Але ми не повинні поспішати з висновком, ніби цю філософію неможна спростувати, бо якби нам довелося відкидати вчення апостолів про первісний гріх і смерть, про реституцію до первісної досконалості, тоді, щоб бути чесними, ми були б вимушені відкидати їх свідоцтва цілком по кожному питанню як ненатхненні, а значить такі, що не мають особливої ваги та авторитету. Тож давайте в світлі фактів стисло розглянемо цей погляд, що набирає популярності, і побачимо, наскільки глибокою є його філософія.

Ось, що говорить один з захисників та представників цієї теорії: «Спочатку людина була в такій стадії існування, в якій переважала і майже повністю нею керувала її тваринна природа. Тоді вона поступово розвивалась, крок за кроком, аж до теперішнього часу, коли пересічна людина дійшла до стану, в якому вона, можна сказати, починає керуватись розумом. Отже, цей вік можна вважати і називати Віком Розуму. Розум є рушієм великих досягнень сьогодення. Розум бере кермо влади, підкорюючи елементи землі, повітря й води.

163

Людина підкорює всі фізичні сили, і поступово, але впевнено досягає такої влади над світом природи, що стає зрозуміло, що врешті-решт вона зможе вигукнути словами Александра Зелкірка: «Я володар всього, що бачу!»

Те, що ця теорія на перший погляд здається логічною, не повинно спонукати нас до її поспішного прийняття чи до спроби перекрутити Біблію, так щоб вона пасувала під цю теорію. Ми тисячами способів підтвердили Біблію, і навіть не сумніваємось, що вона містить надлюдську мудрість, яка робить її свідчення непомильними. Ми повинні також пам’ятати, що хоча ми маємо поважати наукові дослідження і брати до уваги їх гіпотези, їх висновки, все ж, не можуть бути в жодному значенні непомильними. І не дивно, що наука тисячі разів доводила помилковість своїх теорій, якщо ми пам’ятаємо, що справжній вчений є лише студентом, який, в різних несприятливих обставинах, борючись з майже нездоланними труднощами, намагається дізнатися з великої Книги Природи історію і долю людини та її дому.

Отже ми не бажаємо противитись чи перешкоджати науковим дослідженням, але, прислуховуючись до думок студентів Книги Природи, ми повинні уважно порівнювати їх висновки (які так часто доводили, що були частково чи повністю помилковими) з Книгою Божественного Об’явлення, і довести чи заперечити теорії науковців за допомогою «Закону і свідоцтва. Якщо вони не так кажуть, як це, то немає в них світла» (Іс. 8:20, KJV). Точне знання обох цих книг підтвердить їх гармонійність; але поки ми не матимемо такого знання, Боже Об’явлення повинно зайняти перше місце і повинно стати стандартом серед Божих дітей, за яким слід оцінювати мнимі відкриття людей, що схильні помилятися.

Але, тримаючись цієї засади, давайте подивимось, чи немає якогось іншого логічного пояснення зростаючому

164

знанню, майстерності та силі людини, аніж теорія еволюції, яка стверджує, що почавши свій розвиток з дуже низького рівня існування, людина досягла тепер вищого рівня або «Віку Розуму». Можливо згодом ми переконаємось, що винаходи та вигоди, загальна освіта і широке розповсюдження та зріст знання не є ознакою більшої здатності розуму, але більш сприятливих обставин для вживання розуму. Ми заперечуємо, що розумові здібності сьогодні більші, аніж в минулих віках. Але ми відверто визнаємо, що завдяки сприятливим обставинам використання розумових здібностей людей сьогодні стало більш загальним, аніж в будь-який з попередніх періодів, а тому є значно більш помітним. Чи учні цього «Віку Розуму», вивчаючи живопис та скульптуру не звертаються до видатних митців минулого? Чи ж цими діями вони не визнають їх силу розуму, оригінальність задуму і гідну наслідування високу майстерність? Чи ж сьогоднішній «Вік Розуму» не орієнтується в значній мірі на оригінальні задуми минулих віків в своїй архітектурі? Чи оратори і мислителі цього «Віку Розуму» не вивчають і не наслідують методів і способів міркування Платона, Аристотеля, Демосфена та інших з минулого? Чи ж багато-хто з ораторів сьогодення не могли б позаздрити мові Демосфена чи Аполлоса, а тим більш ясним логічним здібностям Апостола Павла?

Повернемось ще далі в минуле. Тоді як ми могли б звернутися до риторичних здібностей деяких пророків та до піднесених поетичних образів, які пронизують Псалми, ми звертаємо цих філософів «Віку Розуму» до мудрості та логіки, як і до високої моральної чутливості Йова та його утішників. А що скажемо про Мойсея, який «був навчений всієї мудрості єгипетської»? Даний через нього закон став основою для законів усіх цивілізованих народів, і все ще визнається втіленням дивовижної мудрості.

165

Розкопки стародавніх міст виявляють такі знання в галузі мистецтва і науки в минулих віках, які дивують деяких філософів цього так званого «Віку Розуму». Стародавні методи бальзамування померлих, гартування міді, виготовлення еластичного скла і дамаської сталі – все це досягнення далекого минулого, яких розум теперішнього віку, з усіма його перевагами, не може ні збагнути, ні повторити.

Повертаючись на чотири тисячі років назад, приблизно в часи Авраама, ми бачимо Велику Піраміду в Єгипті – предмет дивування та захоплення для найвидатніших науковців сьогодення. Її конструкція точно відповідає найбільш передовим досягненням цього «Віку Розуму» в галузі математики та астрономії. Вона подає настільки точні дані, отримати які сьогодні можна лише приблизно, навіть вживаючи сучасні засоби. Її дані є настільки вражаючими і точними, що деякі провідні астрономи світу без вагань заявили, що вона має божественне походження. Навіть, якби еволюціоністи нашого «Віку Розуму» визнали її божественний задум і надлюдську мудрість, вони далі повинні були б визнати, що вона була збудована людьми. А той факт, що в ті далекі часи хтось з людей мав таку розумову здібність, щоб реалізувати такий божественний задум, який сьогодні мало хто міг би виконати, маючи перед собою модель і всі сучасні наукові засоби під рукою, доводить, що наш «Вік Розуму» виявляє більше зарозумілості, аніж дозволяють можливості і факти.

Тепер, коли було доведено, що розумові здібності сьогодення не є більшими, аніж в минулих віках, а можливо й меншими, то як ми можемо пояснити зростання загального знання, сучасні винаходи і т.п.? Сподіваємось, що зможемо відповісти на це логічно і у згоді зі Святим Письмом. Винаходи та відкриття, які сьогодні виявляються такими цінними і які вважаються доказом того, що це є «Вік Розуму»,

166

насправді є дуже сучасними. Майже всі вони з’явилися в минулому столітті, а найбільш важливі з них були зроблені за останні шістдесят років (написано в 1886 р.). Наприклад, використання пари та електрики в телеграфі, на залізниці, в пароплавстві та в устаткуванні різних технічних галузей. Якщо це є доказом зростання сили розуму, то «Вік Розуму» мусить лише розпочинатися, і логічно припустити, що наступне століття буде свідком різних видів чудес, які стануть буденним явищем. А при такому темпі зростання, чим це все закінчиться?

Але давайте поглянемо ще раз. Чи всі люди є винахідниками? Як мало є таких людей, чиї винаходи є дійсно корисними і практичними, порівняно з числом тих, хто оцінює і користується винаходами, коли вони потрапляють до їхніх рук! Ми зовсім не хочемо принизити цей дуже корисний і високошанований клас служителів суспільства, коли кажемо, що ми бачимо, що число людей з великою потужністю мозку є меншим. Деякі з найбільш розумних людей в світі, найбільш глибокі мислителі, не є технічними винахідниками. Також деякі винахідники є настільки інтелектуально лінивими, що всі дивуються, як вони взагалі могли натрапити на зроблені ними відкриття. Великі джерела енергії (електрика, сила пари і т.п.), які люди протягом багатьох років використовують, застосовують і з кожним разом вдосконалюють, були відкриті переважно зовсім випадково, без прикладання великих розумових зусиль та порівняно без пошуку.

З людської точки зору ми можемо пояснити сучасні винаходи так: винахід друкарства в 1440 р. можна вважати відправною точкою. Разом з друкуванням книг з’явилися записи думок і відкриттів мислителів та спостерігачів, які без цього відкриття ніколи б не стали відомі своїм наступникам. Разом з книгами стала більш поширена освіта і, нарешті, загальноосвітні школи. Школи та коледжі не збільшують здібностей людського розуму,

167

вони лише сприяють поширенню розумової діяльності і тим самим допомагають розвивати вже наявні здібності. По мірі того, як знання стає більш поширеним, а книги більш доступними, покоління, яким вони належать, мають значну перевагу над попередніми. І не лише в тому, що на одного мислителя минулого сьогодні є тисяча, які спонукають та стимулюють один одного своїми ідеями, але й в тому, що кожне наступне покоління завдяки книгам має поєднаний досвід минулого в додатку до свого власного. Освіта й похвальна амбіція, підприємливість і бажання набути знання та вміння, що її супроводжують, при сприянні опису та характеристик винаходів у щоденній пресі, прояснили та стимулювали пізнавальні можливості людини, зробивши кожного готовим щось відкривати та винаходити, якщо це можливо, для добра і користі суспільства. Тому ми думаємо, що сучасні винаходи, дивлячись виключно з людської точки зору, вчать не про збільшення розумових здібностей, а про загострене сприйняття з натуральних причин.

Тепер звернемося до Святого Письма, щоб побачити, що воно вчить на цю тему. Оскільки ми віримо, як було сказано вище, що винаходи та збільшення знання між людьми є результатом природних причин, то ми також віримо, що всі ці природні причини були давно заплановані та впорядковані Богом Єговою, і що у властивому часі вони мали місце – під керівництвом Його провидіння, яким Він «все чинить за радою волі Своєї» (Еф. 1:11). Згідно плану, об’явленого в Його Слові, Бог вирішив дозволити гріху і нещастю правити світом та гнобити його протягом шести тисяч років, а пізніше, під час сьомого тисячоліття, відновити всі речі та з корінням вирвати зло – знищуючи його та його наслідки через Ісуса Христа, Якого Він наперед призначив до виконання цієї праці. Отже, коли шість тисяч років панування зла почали зближатися до кінця, Бог дозволив на

168

сприятливі для відкриттів обставини у вивченні Книги Об’явлення та Книги Природи, а також в приготуванні технічних та хімічних засобів, які б сприяли благословенню та піднесенню людства під час Тисячолітнього віку, що незабаром має бути запроваджений. Те, що це було Божим планом, чітко вказано в словах пророків: «А ти, Даниїле, заховай ці слова і запечатай цю книгу аж до часу кінця; [тоді] багато бігатиме туди і сюди, і так розмножиться знання [не здібності]»; «і ніхто із несправедливих не зрозуміє [Божого плану і шляху], але мудрі зрозуміють»; «і буде такий час горя, якого не було ніколи, відколи були люди, аж до цього часу» (Дан. 12:1,4,10, KJV).

Декому може видаватися дивним, чому Бог не зробив так, щоб теперішні винаходи і благословення прийшли до людства раніше, щоб тим самим полегшити прокляття. Та ми маємо пам’ятати, що Божий план повинен був дати людству можливість до кінця усвідомити прокляття, так, щоб коли на всіх прийдуть благословенства, вони могли назавжди переконатися в некорисності гріха. Більше того, Бог передбачив і провістив те, чого світ досі не усвідомив, а саме: що Його найкращі благословення спричинили б і викликали б ще більше зло, якби були дані тим, чиї серця не є у згоді зі справедливими законами Всесвіту. Врешті-решт стане зрозуміло, що теперішнє дозволення Богом на зростаючі благословення є практичним уроком на цю тему, що може слугувати прикладом цього принципу на вічність – як ангелам, так і відродженим людям. Як таке може бути? Ось наше припущення:

По-перше: Доки світ знаходиться в теперішньому грішному і деградованому стані, без суворих законів та покарань, а також досить сильного уряду, аби запровадити їх, самолюбні нахили в більшій чи меншій мірі пануватимуть над усіма. А якщо взяти до уваги неоднакові особисті здібності людей,

169

то стає зрозуміло, що можливий лише один варіант, коли результат винаходу такої техніки, що заощаджує працю (після різкого оживлення та заохочення виробництвом цієї техніки), призведе до того, що багаті стануть ще багатшими, а бідні ще біднішими. Явною є схильність до монополій та самозвеличення, що надасть перевагу тим, чиї розумові здібності і природні переваги вже й так є найбільш сприятливими.

По-друге: Якби було можливо узаконити рівномірний розподіл теперішнього багатства і його щоденного приросту між усіма класами (що наразі, без людської досконалості або надприродного уряду, який би врегулював людські справи, є неможливим), наслідки були б ще більш згубними, аніж в теперішньому стані. Якби користі від техніки, що заощаджує працю, і всіх сучасних засобів були розділені порівну, то вже скоро результатом було б значне зменшення годин праці і значне збільшення часу на дозвілля. Неробство – це найгірша річ для грішних істот. Якби не потреба трудитися в поті чола, псування нашого роду було б ще більш гострим, аніж воно було. Неробство – це матір розпусти, слідом за якою неодмінно приходить розумова, моральна та фізична деградація. Тому ми бачимо Божу мудрість і доброту у стримуванні цих благословень, доки не настане властивий час для їх запровадження як приготування до Тисячолітнього панування і благословенств. Під контролем надлюдського уряду Божого Царства не лише будуть справедливо рівномірно розподілені між людьми благословенства, але дозвілля буде так впорядковане та скероване тим самим надприродним урядом, що його наслідком буде розвиток доброчесності і скеровування догори, в напрямку досконалості – розумової, моральної і фізичної. Теперішньому множенню винаходів та інших благ зростаючого знання дозволено в цей «день приготування» статися настільки природним способом, що люди тішать себе думкою, що це все є з причини «Віку Розуму». Але йому буде дозволено

170

у значній мірі відбуватися таким чином, який, без сумніву, дуже розчарує цих мудрих філософів. Саме таке значне збільшення цих благ вже починає наводити на світ такий час горя, якого не було, відколи існують люди.

Пророк Даниїл (у приведеній вище цитаті) пов’язує ріст знання і час горя. Знання стає причиною горя через людську деградацію. Ріст знання не лише дав світові чудову техніку і винаходи, що заощаджують працю, але також провадить до розвитку медицини, завдяки чому було продовжено тисячі життів. Він настільки просвітив людство, що війна – людська різня – стає менш популярною, і таким чином були врятовані тисячі інших, щоб далі розмножувати людський рід, який зростає сьогодні так швидко, як можливо ніколи раніше в історії. Таким чином, в той час, як людство швидко розмножується, зменшується потреба його праці. Перед філософами «Віку Розуму» постає проблема, як забезпечити працею і засобами існування цей великий і швидко зростаючий клас, без послуг якого (в значній мірі через їх заміну машинами) можна обійтися, але потреби й прагнення якого не знають меж. Ці філософи мусять врешті-решт визнати, що вирішення даних проблем є за межами їх розумових здібностей.

Багаті й надалі будуть керуватися самолюбством, зосереджуючи в своїх руках силу і переваги, і воно засліпить їх здоровий розум і заглушить справедливість. В той же час подібне самолюбство, в поєднанні з інстинктом самозбереження і зростаючим знанням про свої права, додаватиме сміливості одним і розпалюватиме інших з бідніших класів. Результат цих благословень на якийсь час виявиться жахливим – це буде час утиску, якого справді не було, відколи народи існують. А все тому,

171

що людина в деградованому стані не може належно користуватися цими благословеннями без керівництва і контролю. І доки Тисячолітнє панування не перепише Божого закону у відновлених людських серцях, людина не буде здатна вповні користуватися свободою без шкоди чи небезпеки.

День утиску завершиться у відповідний час, коли Той, Хто наказав бурхливому Галілейському морю, в подібний спосіб владно накаже бурхливому морю людських пристрастей: «Мовчи, перестань!» Коли Князь Миру «повстане» в силі, настане великий спокій. Тоді розлючені, воюючі елементи визнають авторитет «Помазанця Єгови», «і з’явиться слава Господня, і разом побачить її кожне тіло». Так під час панування Христа, що розпочнеться таким чином, «поблагословляться всі народи землі».

Тоді люди побачать, що все, що вони приписували еволюції та природному розвитку і винахідливості «Віку Розуму», насправді було спалахами блискавок Єгови (Пс. 77:19) в «день приготування» для благословення людства. А поки що лише святі можуть бачити, і лише мудрі в небесній мудрості можуть це розуміти, бо «таємниця Господня з тими, хто боїться Його, і Свій заповіт Він покаже їм» (Пс. 25:14, KJV). Подяка Богові, що в той час, як зростало загальне знання, Він також так покерував, що Його діти не були «безплідними для пізнання Господа» і в оцінюванні Його планів. І завдяки цьому оцінюванню Його Слова і планів ми здатні розгледіти і протистояти пустим філософіям та безглуздим людським традиціям, які суперечать Божому Слову.

Біблійний опис створення людини подає, що Бог створив її досконалою і праведною, Своїм земним образом; що людина шукала різних вигадок і осквернила себе (Бут. 1:27; Рим. 5:12; Екл. 7:29); що всі люди, будучи грішниками,

172

були нездатні дати собі раду, і ніхто жодним чином не міг викупити свого брата або дати за нього викуп Богові (Пс. 49:8,16); що Бог у Своєму співчутті та любові зробив для цього усі відповідні приготування; що тому Божий Син став людиною і дав ціну викупу за людину; що в нагороду за цю жертву і задля завершення великої праці примирення Він був високо піднесений аж до божественної природи; і що свого часу Він здійснить відновлення людства до первісної досконалості і кожного благословення, яке тоді мало місце. Про все це виразно вчить Святе Письмо, від початку й до кінця, і це прямо суперечить теорії еволюції, або, точніше сказати, таке «базікання… знання, неправдиво назване так», є в гострому та непримиренному протиріччі з Божим Словом.

***

Ще хмари гніву досі над землею

І помсти Божої тягар навис над нею.

Та оживе вона – хоч карана спочатку, –

Щоб славу і красу тоді пізнати.

Так, Земле, встанеш ти – Отець поможе;

Він рани, завдані тобі, зцілити може;

Судитиме тоді гнобительське правління

І розірве кайдани – зробить вільним.

Твій ґрунт покриє зелень вічна й пишна.

Долини й гори, заспівайте гучно пісню!

Вже скелі ці не викличуть жалю повіки,

Ні жарту атеїста, ні насмішки.

Піски врожай дадуть десятикратний,

Й тернове поле там Еденом зможе стати.

Вже й зараз бачимо, як всюди над землею

Могутній ангел силою своєю

Видіння ясне про грядущу владу

Показує – ворота кожні, кожну башту –

Печатки усуває, що ще залишились,

Щоб Лев твій, Юда, царював у силі.

  • Гебер