[103]
РОЗДІЛ V
СПОСІБ ПОВЕРНЕННЯ І З’ЯВЛЕННЯ НАШОГО ГОСПОДА
УЗГОДЖЕНІСТЬ СПОСОБУ ДРУГОГО ПРИХОДУ НАШОГО ГОСПОДА ТА ІНШИХ РИС БОЖЕСТВЕННОГО ПЛАНУ – ЯК І КОЛИ ЦЕРКВА ПОБАЧИТЬ ЙОГО? – ЯК І КОЛИ СЛАВА ГОСПОДА БУДЕ ОБ’ЯВЛЕНА ТАК, ЩО ВСЯКЕ ТІЛО РАЗОМ ЇЇ ПОБАЧИТЬ? – ТВЕРДЖЕННЯ, НА ВИГЛЯД СУПЕРЕЧЛИВІ, ПОКАЗАНІ ЯК ЗЛАГОДЖЕНІ – ВІН ПРИХОДИТЬ “ЯК ЗЛОДІЙ” – “НЕ ПРИЙДЕ ПОМІТНО” – ТА ВСЕ Ж “З ОКЛИКОМ” – “З ГОЛОСОМ” – І “ПРИ БОЖІЙ СУРМІ” – “ВІН З’ЯВИТЬСЯ В ОГНІ ПОЛУМ’ЯНОМУ, ЩО ДАВАТИМЕ ПОМСТУ” – І ЩЕ ВІН “ПРИЙДЕ ТАК”, ЯК ВІДІЙШОВ – ВАЖЛИВІСТЬ ПРОРОЧОГО ЧАСУ, ПОКАЗАНА ПРИ ЦЬОМУ – УЗГОДЖЕНІСТЬ ТЕПЕРІШНІХ ЗНАКІВ
ЩОЙНО представлене нами бачення близького закінчення Часів Поган і запевнення, що здійснення надії Церкви має попередити1 їхнє закінчення, лише збуджує апетит тих, хто тепер очікує потіхи для Ізраїлю. Вони будуть голодні будь-якої інформації, яку наш Отець може дати через пророків, стосовно “жнива”, кінця, тобто заключного періоду цього часу (відділення пшениці від куколю серед тих членів номінальної церкви, які живуть) і стосовно часу переміни переможців, щоб вони були разом зі своїм Господом та Головою і були подібними до Нього.
——————-
1Дивіться Передмову автора (1916), стор. ііі-іv.
——————-
Але щоб оцінити обґрунтованість пророчого вчення відносно цих надзвичайно цікавих тем, нам абсолютно необхідно мати ясне зрозуміння мети другого приходу нашого Господа і способу, яким Він буде об’явлений. Ми надіємось, що читання I тому переконало всіх теперішніх читачів, що мета Його приходу – примирити з Богом “кожного, хто хоче” зі світу через процес керування, навчання і карання, який названий судом і благословенням. Тому спосіб приходу [104] та з’явлення нашого Господа має першочергове значення, перш ніж ми продовжимо наше вивчення часу жнив і т.п. Дослідник повинен тримати виразною у своєму розумі мету повернення нашого Господа, коли вивчає його спосіб, а також одне і друге, коли приступає до вивчення часу. Це необхідно, щоб відгородитись від помилкових поглядів, які вже заволоділи не одним розумом і основані на фальшивих уявленнях про мету та спосіб приходу нашого Господа.
Зрозумійте і закарбуйте в розумі, наскільки можливо, вже представлений факт, що Божий план – це єдине гармонійне ціле, яке втілюється через Христа; і що праця другого приходу пов’язана з працею першого, як наслідок з причиною: велика праця Реституції в другому приході слідує за працею Відкуплення, здійсненою в першому приході, як логічна послідовність, що виникає з божественного плану. Тому повернення Господа – це зоріння надії для світу, час дарування милостей, забезпечених відкупленням, а Вік Євангелії є лише проміжним інтервалом, протягом якого вибирається наречена Христа, щоб з’єднатись з її Господом у великій праці реституції, для виконання якої Він приходить.
А оскільки Церква Христа, яка розвивається протягом Євангельського віку, має бути з’єднана з її Господом у великій реституційній праці Тисячолітнього віку, то першою працею Христа у другому приході мусить бути зібрання Його вибраної Церкви, про яке згадує пророк (Пс. 50: 5), говорячи: “Позбирайте для Мене побожних Моїх, що над жертвою склали заповіт зо Мною”. Це збирання, або час жнив, є спільним періодом для двох віків. Як ще буде показано, це період сорока років2, який одночасно завершує Євангельський вік і впроваджує вік Тисячоліття (див. Том I, стор. 219-221; [105] 234-237; і Карту Віків). Цей жнивний період не лише здійснює відділення пшениці від куколю в номінальній Євангельській церкві та збирання і прославлення класу пшениці, але також проводить спалення (знищення) куколю (як куколю, імітації пшениці, але не як особистостей: вогонь знищення є символічним, як і кукіль) та зібрання й знищення зіпсутого плоду “земної виноградини” (людського честолюбства, захланності та самолюбства), який віками ріс і дозрівав у царствах цього світу та в різноманітних цивільних та громадських організаціях людей.
—————–
2Дивіться Передмову автора (1916 р.), стор. iіі-іv.
—————–
Хоча, обговорюючи тему повернення нашого Господа, ми показали, що це буде особистий прихід, давайте ще раз допоможемо досліднику уникнути непорозуміння в думках під час розгляду двох на перший погляд суперечних виразів нашого Господа: “Я з вами повсякденно аж до кінця віку” (aionos– вік) і “Я йду приготувати місце для вас… Я знову прийду й заберу вас до Себе” (Мт. 28: 20; Ів. 14: 2, 3). Наступний приклад послужить нам ілюстрацією гармонійності цих двох обітниць. Один товариш говорить іншому, розлучаючись: “Пам’ятай, я буду з тобою протягом всієї твоєї подорожі”. Як? Безумовно не особисто, бо вони сіли в потяги, які їхали у протилежних напрямках до віддалених пунктів. Суть полягала в тому, що в любові, в думках та в піклуванні один про одного вони будуть нерозлучні. В подібному, навіть більшому значенні, Господь завжди був зі Своєю Церквою. Його божественна сила дозволяла Йому доглядати за нею, керувати нею і допомагати їй – від початку до кінця. Та зараз ми розглядаємо не присутність нашого Господа з нами в цьому образному значенні, але спосіб Його другої особистої присутності й з’явлення, “як Він прийде того дня прославитись у Своїх святих, і стати дивним у всіх віруючих”.
Святе Письмо вчить нас, що Христос приходить знову, щоб царювати; що Він повинен царювати, доки не покладе всіх ворогів під ноги Свої [106] (всіх противників, все, що стоятиме на шляху великої реституції, для виконання якої Він приходить), а останній ворог, який буде знищений, це – смерть (1 Кор. 15: 25, 26); і що Він царюватиме тисячу років. Саме з цієї причини, чого й слід було сподіватись, ми бачимо, що в пророцтві набагато більше місця відведено другому приходу та його тисячолітньому тріумфальному царюванню й поваленню зла, ніж тридцяти чотирьом рокам першого приходу з метою відкуплення. І як ми вже переконались, пророцтво, окрім різноманітних важливих пунктів цих тридцяти чотирьох років – від Вифлиєма і Назарета до жовчі та оцту, поділеного одягу, хреста, гробу й воскресіння, – торкається також різноманітних пунктів тисячі років другої присутності, особливо їхнього початку та кінця.
Друга присутність нашого Господа охоплюватиме набагато довший період часу, ніж перша. Місія Його першого приходу була завершена протягом менш ніж тридцяти чотирьох років, тоді як для виконання призначеної праці Його другої присутності буде потрібно тисячу років. З першого погляду можна побачити, що хоч праця першого приходу була не меш важливою, ніж праця другого приходу (була настільки важливою, що праця другого приходу ніколи не була би можливою без неї), все ж вона не була такою різноманітною і потребувала меншого опису, ніж праця другого приходу.
Розглядаючи другий прихід, ми не повинні (більше ніж у першому приході) сподіватись, щоб всі пророцтва вказували на один особливо важливий момент прибуття нашого Господа і звертали увагу усіх людей на факт Його присутності. Божий метод зазвичай не такий, і так не було при першому приході. Перший прихід Месії не був ознаменований якимось несподіваним або дивовижним проявом, що виділявся б зі звичного порядку речей, а був виявлений і доказаний поступовим виконанням пророцтва, показуючи уважним спостерігачам, [107] що події, яких слід було сподіватись, виконувались своєчасно. І так буде у Його другому приході. Виявлення точного моменту Його прибуття є менш важливим, ніж те, що ми бачимо факт Його присутності, коли Він вже прибув, – так само як при першому приході було важливо зуміти розпізнати Його присутність (чим швидше, тим краще), і не так важливо знати точну дату Його народження. Розглядаючи другий прихід, дуже часто мають на увазі акт приходу й момент прибуття, а варто було би мати на увазі період присутності, як у випадку першого приходу. Точний момент, з якого починається ця присутність, здавався би тоді менш важливим, а Його меті та праці під час періоду Його присутності приділялась би більша увага.
Ми також повинні пам’ятати, що наш Господь вже не є людською істотою; що як людська істота Він дав Себе як викуп за людей, ставши для цього людиною (1 Тим. 2: 6; Євр. 10: 4, 5; 1 Кор. 15: 21, 22). Тепер Він повищений до божественної природи. Тому ап. Павло сказав: “Коли ж і знали за тілом Христа, то тепер ми [такого] не знаємо вже” (2 Кор. 5: 16). Він був піднятий з мертвих як духовна істота, котра дає життя (1 Кор. 15: 45), а не як людина, із землі земна. Він в жодному значенні, в жодній мірі вже не людина, адже ми не повинні забувати те, чого вже навчилися (див. Том I, розділ 10), тобто, що природи роздільні та відмінні. Оскільки Він в жодному значенні чи степені вже не є людською істотою, то ми не повинні сподіватися, що Він прийде знову як людська істота, як у першому приході. Його другий прихід має відбутися по-іншому, а також з іншою метою.
Помічаючи факт, що зміна нашого Господа з людської до божественної природи в Його воскресінні була навіть більшою зміною, ніж та, яка відбулась близько тридцяти чотирьох років раніше, коли Він залишив славу духовної істоти і [108] “стався тілом”, ми можемо з великою користю для себе детально розглянути кожний Його чин протягом сорока днів після воскресіння, перш ніж Він пішов “до Отця”, тому що саме воскреслий Ісус протягом тих сорока днів є Тим, Хто має прийти знову, а не людина Ісус Христос, Котрий дав Себе як викуп за нас у Своїй смерті. Той, Кого віддали на смерть як фізичну істоту, був у Своєму воскресінні оживлений [став живим] як духовна істота (1 Петр. 3: 18)*
——————–
*Грецький текст цього уривка звучить просто: “Омертвлений тілом, оживлений духом”. Наш Господь був виданий на смерть як тілесна, як людська істота, але зі смерті був піднятий духовною істотою. А оскільки Церква має бути “змінена”, щоб стати подібною до Христа, то очевидно, що зміна, яка відбулась із Головою, була подібного роду, що й зміна, приготована (як записано) для переможців. Вони будуть змінені з людської до духовної природи і стануть подібними до Нього – “учасниками божественної природи”. Тому наступний опис зміни святих можна застосувати і до їхнього Господа: “Сіється в неславу, – у славі встає, сіється в немочі, – у силі встає, сіється тіло звичайне, – встає тіло духовне”.
——————-
У Своєму другому приході Він не приходить, щоб підкорятись існуючим владам, щоб платити данину кесарю і терпіти приниження, несправедливість та насилля, а приходить царювати, вживаючи всю силу на небі та на землі. Він не приходить у тілі Свого приниження, людському тілі, яке взяв для терпіння смерті і яке було нижчим від Його попереднього славного тіла (Євр. 2: 9), а у Своєму славному духовному тілі, яке є “сяєвом слави та образом істоти Його [Отця]” (Євр. 1: 3). Бо завдяки Своєму послуху аж до смерті Він тепер повищений до божественної природи та подоби, і Йому дане ім’я понад всяке ім’я – за винятком імені Отця (Фил. 2: 9; 1 Кор. 15: 27). Апостол показує, що “ще не об’явилось” нашому людському зрозумінню, яким Він є тепер, тому ми не знаємо, якими ми будемо, коли станемо подібними до Нього, але ми (Церква) можемо тішитись [109] запевненням, що одного дня будемо разом з Ним, будемо до Нього подібні й побачимо Його, як Він є (1 Ів. 3: 2) – не такого, яким Він був у першому приході в приниженні, коли залишив Свою попередню славу й ради нас стався бідним, щоб Його бідністю ми могли збагатитись.
Роздуми про мудрість та розсудливість методів нашого Господа, за допомогою яких Він виявляв Свою присутність учням після воскресіння, а також раніше, можуть допомогти нам зрозуміти, що ця сама мудрість буде виявлена і в Його методах об’явлення Себе Церкві та світу в другому приході – методах не обов’язково подібних, але в кожному випадку повністю відповідних Його меті. А цією метою ніколи не було тривожити чи збуджувати людей, а переконати їхній тверезий, спокійний розум у великих правдах, щоб ці правди справили на них враження. Перший прихід нашого Господа не був вражаючою, захоплюючою чи хвилюючою подією. Як тихо і скромно Він прийшов! Настільки тихо, що лише ті, хто мав віру та покору, змогли розпізнати в немовляті бідного походження, в людині смутку, в другові покірних та вбогих і, зрештою, у розп’ятій людині довгоочікуваного Месію.
Після того як Він воскрес, прояв Його присутності мав по своїй суті бути ще більш вражаючим фактом, особливо коли брати до уваги Його змінену природу. Однак факт Його воскресіння, а також факт зміни природи, мав бути повністю виявлений не всьому тогочасному світу, а лише вибраним свідкам, котрі дали би про цей факт достовірне свідоцтво наступним поколінням. Якби світ був ще тоді ознайомлений з цим фактом, то свідоцтво, дійшовши до наших днів, напевно було би менш вірогідним – було би так прикрашене і спотворене людськими ідеями та змішане з їхніми традиціями, що правда могла би здатися майже або зовсім неймовірною. Та Бог довірив її лише вибраним, вірним та гідним свідкам. Звертаючи увагу на запис, нехай кожен зауважить, як [110] досконало була досягнута мета, і наскільки ясно, конкретно й переконливо був представлений їм доказ Христового воскресіння та зміни. Зверніть також увагу на дбайливість, з якою Він оберігав їх від тривоги чи зайвого хвилювання, коли давав їм зрозуміти ці великі правди і клав на них натиск. І будьмо певні, що ця сама мудрість, обережність та майстерність проявиться в Його методах оповіщення факту Його славної присутності у Його другому приході. Розсудливий, спокійний розум буде переконаний в будь-якому випадку, а от всьому світу будуть потрібні суворі заходи, щоб він прийшов до властивого стану для прийняття свідоцтва, хоча ті, в кого буде праведне серце, матимуть ці блаженні знання раніше. Усі докази Його воскресіння та переміни до духовної природи були дані учням не одразу, а в міру їхньої здатності їх сприймати і способом, який мав справити якомога глибше враження.
Протягом трьох з половиною років служіння нашого Господа Його учні жертвували своїми друзями, репутацією, заняттям і т.п., щоб присвятити час та енергію для проголошення присутності Месії і встановлення Його царства. Але вони мали невиразні уявлення про спосіб та час вивищення свого Учителя та їхнього обіцяного вивищення разом з Ним, бо інакше не могло бути. Однак на той час не було потрібне повне знання: було цілком достатньо, щоб вони вірно робили кожний крок, коли він ставав своєчасним. Тому Учитель навчав їх потроху, наскільки вони могли сприймати. І вже при закінченні Свого служіння Він сказав: “Я ще маю багато сказати вам, та тепер ви не можете знести але прийде він, той Дух правди, він вас попровадить до цілої правди… і що має настати, – звістить вам, і пригадає вам усе, що Я вам говорив” (Ів. 16: 12, 13; 14: 26).
Неможливо описати їхнє велике розчарування (хоча [111] вони, наскільки можливо, були підготовані до цього), коли вони побачили, як несподівано Він був забраний від них і ганебно розіп’ятий немов злочинець – Той, Чиє царство і славу вони вижидали і проголошували, і яке лише за п’ять днів до Його розп’яття здавалося їм таким близьким і здійсненним (Ів. 12: 1, 12-19). Хоч вони знали, що Його фальшиво оскаржили і протиправно розіп’яли, це не змінювало факту, що їхні давні національні сподівання мати юдейського царя, який повернув би їхньому народу вплив та владу разом з особистими надіями, стремліннями та мріями про важливі посади та великі почесті у цьому царстві, були несподівано зруйновані таким несприятливим поворотом подій – розп’яттям їхнього царя.
Учитель добре знав, якими покинутими, безпорадними й розгубленими вони будуть себе відчувати, тому що пророк написав: “Удар пастиря – і розпорошаться вівці” (Зах. 13: 7; Мр. 14: 27). Тому протягом сорока днів між воскресінням та вознесінням Його головною турботою було зібрати їх знову і відродити їхню віру в Нього як довгоочікуваного Месію, доказуючи їм факт Свого воскресіння і те, що відтепер Він (зберігши Свою індивідуальність) вже не є людиною, а звеличеною духовою істотою, яка має “всяку владу на небі й на землі” (Мт. 28: 18).
Звістку про Своє воскресіння Він відкривав їм поступово: спочатку через жінок (Марію Магдалину, Іванну, Марію – матір Івана, Саломію та інших з ними – Мр. 16: 1; Лк. 24: 1, 10), котрі прийшли вранці до гробу, щоб намастити Його мертве тіло пахощами. Поки вони роздумували, хто би міг відкотити від гробу камінь, стався землетрус, і коли вони прийшли, то виявилось, що камінь вже відкочений. [112] На ньому сидів Господній ангел, котрий звернувся до них: “Не лякайтесь, бо я знаю, що Ісуса розп’ятого це ви шукаєте. Нема Його тут, – бо воскрес, як сказав. Підійдіть, – подивіться на місце, де знаходився Він. Ідіть же хутко і скажіть Його учням, що воскрес Він із мертвих, і ото випереджує вас в Галілеї, – там Його ви побачите” (Мт. 28: 5-7).
Очевидно, Марія Магдалина залишила інших жінок і побігла оповістити Петра та Івана (Ів. 20: 1, 2), тоді як інші пішли повідомити решту учнів; а коли вона їх залишила, Ісус з’явився іншим жінкам по дорозі і сказав: “Радійте!” (Мт. 28: 9, 10). Вони підійшли, обняли Його ноги і вклонились. Тоді Ісус сказав їм: “Не лякайтесь! Ідіть, повідомте братів Моїх, – нехай вони йдуть у Галілею [їхній дім], – там побачать Мене!” Зі страхом і радістю ті побігли повідомити інших учнів. Із змішаними почуттями подиву, збентеження, радості й страху, у повному замішанні вони навряд чи знали, як поділитись своїми дивними та чудовими переживаннями. Марія, зустрівши Петра та Івана, сказала сумно: “Взяли Господа з гробу, і ми не знаємо, де поклали Його!” (Ів. 20: 2) Інші ж жінки розповіли, як біля гробу вони бачили видіння ангелів, котрі їм сказали, що Він живий (Лк. 24: 22, 23), і як після цього зустріли в дорозі самого Господа (Мт. 28: 8, 10).
Мабуть, більшість учнів сприйняла їхню історію лише як забобонне піднесення, але Петро та Іван сказали: “Ми підемо і побачимо самі”, – і Марія вернулась до гробу разом з ними. Все, що Петро та Іван побачили, це те, що тіло зникло, похоронна одежа була дбайливо складена й лежала збоку, а камінь був відкочений від дверей. В такому збентеженні вони пішли назад, а Марія так і залишилась стояти, плачучи. Як вона плакала, то нахилилась вниз, заглянула до гробу й побачила двох [113] ангелів, котрі сказали: “Чого плачеш ти, жінко?” Вона відповіла: “Узяли мого Господа, і я не знаю, де Його поклали”. І як вона повернулась назад, то побачила Ісуса, що стояв, та вона Його не впізнала. Він запитав: “Чого плачеш ти, жінко? Кого ти шукаєш?” А вона, думаючи, що то садівник, відповіла: “Якщо, пане, узяв ти Його, то скажи мені, де поклав ти Його, – і Його я візьму!” Тоді з давньою, добре знайомою інтонацією Господь покликав: “Маріє!”
Цього було досить, щоб зміцнити її віру в слова ангела, що Він встав, – слова, які до цього часу здавались сном або пустою вигадкою. І вона радісно вигукнула: “Учителю!”Першим її поривом було обняти Його і залишитися з Ним. Та Ісус лагідно пояснив їй, що зараз вона має виконати дуже важливе завдання – засвідчити факт Його воскресіння; їй треба швидко занести звістку й зміцнити віру інших учнів, все ще збентежених та невпевнених. Він сказав: “Не торкайся [гр. haptomai– обнімати] до Мене [не затримуйся, виявляючи зараз свої почуття], бо Я ще не зійшов до Мого Отця [якийсь час Я ще буду з вами]. Але йди до братів Моїх та їм розповіж: Я йду до Свого Отця й Отця вашого, і до Бога Мого й Бога вашого” (Ів. 20: 17). Також через інших жінок Він послав їм вістку, що зустріне їх у Галілеї.
Далі Він наздогнав двох засмучених та збентежених учнів, коли вони йшли з Єрусалима до Еммаус, і запитав про причину їхнього смутку й відчаю (Лк. 24: 13-35). Один з них відповів: “Ти хіба тут у Єрусалимі єдиний захожий, що не знає, що сталося в нім цими днями? І спитав Він їх: “Що таке?” А вони розповіли Йому: “Про Ісуса [114]Назарянина, що Пророк був, могутній у ділі й у слові перед Богом і всім народом. Як первосвященики й наша старшина Його віддали на суд смертний, – і Його розп’яли… А ми сподівались були, що це Той, що має Ізраїля визволити. І до того, оце третій день вже сьогодні, як усе оте сталося [тут вони, можливо, пригадали слова з Ів. 2: 19, 21, 22]. А дехто з наших жінок, що рано були коло гробу, нас здивували: вони тіла Його не знайшли, та й вернулися й оповідали, що бачили й з’явлення анголів, які кажуть, що живий Він. І пішли дехто з наших до гробу і знайшли так, як казали й жінки; та Його не побачили”.
Не дивно, що вони були розгублені. Яким незвичайним все це виглядало! Якими особливими і хвилюючими були події останніх п’яти днів!
Тоді незнайомець звернувсь до них зі зворушливою проповіддю з пророцтв, показавши їм, що ті самі події, які їх так засмутили, були якраз тим, про що провіщали пророки відносно дійсного Месії: що перш ніж Він міг би управляти, благословити і піднімати Ізраїль та весь світ, Він повинен спершу відкупити їх Своїм життям від прокляття смерті, яка прийшла на всіх через Адама; і що тільки після того їхній Учитель, піднятий Єговою до життя та слави, повинен виконати все, що було записано пророками відносно Його майбутньої слави й честі – так само, як Він виконав пророцтва, що провіщали Його страждання, приниження і смерть. Який чудовий проповідник! І якою чудовою була ця проповідь! Це дало початок новим думкам і відкрило нові сподівання та надії. Коли вони вже наблизились до села, то почали наполягати залишитися з ними, бо смеркалось і день закінчувався. І Він зайшов та залишивсь з ними. А коли Він сів їсти із ними, то взяв хліб, переламав і дав їм. Тоді їхні очі відкрились, але Він зник з-перед їхніх очей.
[115] Тільки в цю мить вони впізнали Його, хоча разом з Ним ішли, розмовляли та сиділи за їжею. Вони впізнали Його не по обличчю, а по простому вчинку благословення й ламання хліба старим знайомим способом, що зміцнило їхню віру в почуте – що Він встав і побачиться з ними знову.
Того ж часу обидва здивовані й сповнені радістю учні підвелися і повернулися в Єрусалим, говорячи один одному: “Чи не палало нам серце обом, коли промовляв Він до нас по дорозі, і коли виясняв нам Писання?” Прибувши в Єрусалим, вони знайшли інших, котрі також раділи, говорячи: “Господь дійсно воскрес і з’явився був Симонові”. А ті розповіли, що трапилось з ними в дорозі і як вони розпізнали Його в ламанні хліба. Мабуть, вони майже всі були там того вечора, забувши про доми, роботу та все інше. Марія Магдалина зі сльозами радості розповідала: – Я впізнала Його, як тільки Він покликав мене по імені. До того часу я не могла повірити запевненням ангелів про Його воскресіння. Інші жінки ділилися своїми чудовими переживаннями того ранку і тим, як вони зустріли Його по дорозі. Своя історія для розповіді була також і у Симона, а тепер були ще два інших свідки з Еммаус. Який багатий на події день! Нічого дивного, що після цього їм захотілось зустрічатися разом кожного першого дня тижня, щоб все це обговорювати і пригадувати всі обставини, пов’язані з чудовою подією Господнього воскресіння, щоб їхні серця “палали” знову і знову.
І коли ця невеличка громадка, схвильована й переповнена радістю, зібравшись в тісному колі, ділилась один з одним своїми переживаннями, посеред них раптом став Сам Господь Ісус (Лк. 24: 36-49), кажучи: “Мир вам!” Звідки Він прийшов? Всі такі зустрічі відбувались таємно, при зачинених дверях через страх перед юдеями (Ів. 20: 19), а тут така раптова поява, без будь-яких видимих [116] ознак приходу. І вони злякались, думаючи, що бачать Духа. Тоді Він заспокоїв їх, кажучи не боятись, і показав Свої руки та ноги: “Це ж Я Сам! Доторкніться до Мене й дізнайтесь, – бо не має дух тіла й костей, а Я, бачите, маю”. І коли вони з радості все ще не вірили й дивувались, Ісус їм сказав: “Чи не маєте тут чогось їсти?” І вони дали Йому кусок печеної риби, й Він взяв її та їв перед ними. Тоді Він відкрив їхнє зрозуміння, очі їхнього розуму, пояснюючи їм Писання і показуючи із Закону та пророцтва, що ці речі виконались точно так, як були провіщені. Але Хома був відсутній (Ів. 20: 24). І коли інші учні розповіли йому, що бачили Господа, він не повірив, кажучи: “Коли на руках Його знаку відцвяшного я не побачу, і пальця свого не вкладу до відцвяшної рани, і своєї руки не вкладу до боку Його, – не ввірую”.
Минуло вісім днів без наступних з’явлень. В них був час спокійно обдумати й обговорити події того чудового дня. І коли учні знову зібрались, як раніше, Ісус став посеред них, як першого вечора, говорячи: “Мир вам!” (Ів. 20: 26). В цей час Хома вже був присутній, і Господь звернувсь до нього: “Простягни свого пальця сюди, та на руки Мої подивись. Простягни й свою руку і вклади до боку Мого. І не будь ти невіруючий, але віруючий”. Тим самим Він показав, що Йому відоме все сказане Хомою, хоч Йому ніхто про це не розповідав, і дав саме такий доказ Свого воскресіння, який, зі слів Хоми, міг би його задовольнити. Хома з радістю відповів: “Господь мій і Бог мій!”
Після цього, мабуть, пройшов доволі довгий відрізок часу, перш ніж відбулося наступне об’явлення Господньої присутності, тому учні, які були галілеянами, почали думати про дім та майбутнє. А пам’ятаючи Господнє послання через жінок, що Він випередить їх у Галілеї, [117] вони пішли туди. Мабуть, коли вони йшли, Господь зустрів їх, як пише Матвій, на горі. Вони розгубилися. Вони вже не відчували тієї близькості з Ним, як раніше. З часу розп’яття Він, здавалося, дуже змінився в порівнянні з тим, яким звик бути: з’являвся і зникав у несподівану мить і в несподіваному місці. Він вже не виглядав як “людина Христос Ісус”, тому Матвій сказав: “Вони поклонились Йому,.. а дехто вагався”. Після короткої розмови з ними Господь “зник” з їхніх очей, залишивши їх у здогадках, що ж може трапитись далі. Протягом якогось часу після їхнього повернення в Галілею нічого незвичайного не відбулось, і не було жодних дальших доказів Господньої присутності. Без сумніву, вони збирались разом і обговорювали ситуацію, дивуючись, чому Він не з’являється частіше.
В такому очікуванні дні та тижні здалися їм довгими. Вони вже давно відмовились від звичних прагнень в житті заради того, щоб слідувати за Господом з місця на місце, навчаючись від Нього і проповідуючи іншим: “Наблизилось Царство Небесне” (Мт. 10: 5-7). Вони не хотіли тепер повертатись до старих занять. Але як їм продовжувати Господню працю? Вони досить ясно збагнули ситуацію і знали, що більше не зможуть проповідувати, як раніше, що Царство наблизилось, бо весь народ знав, що їхній Учитель і Цар був розп’ятий, і ніхто, крім них, не знав про Його воскресіння. І коли всі одинадцять були у такому збентеженні та тривозі, чекаючи чогось, самі не знаючи чого, Петро сказав: “Не годиться сидіти без діла. Я повернусь до свого давнього рибальства. Шестеро інших сказали: – Ми зробимо так само, ми підемо з тобою” (Ів. 21: 3). Напевно решта також повернулась до свого старого ремесла.
Хто може сумніватись, що Господь неодноразово невидимо був присутній з ними під час їхніх розмов, маючи під наглядом і [118] направляючи хід подій і т.п. для їхнього найвищого добра? Якщо б їм дуже поталанило і вони захопилися прибутком у роботі, то дуже скоро вони стали б непридатними до найвищої служби. А коли б їх спіткала невдача, то це виглядало б як змушування. Тому Господь обрав план, який навчив їх такої лекції, якої Він часто навчає Своїх послідовників, а саме: Він може контролювати успіхом чи невдачею їхніх зусиль в будь-якому напрямку, якщо захоче.
Стара артіль рибалок знову взялася до роботи: зібрала свої човни, сітки і т.п. і вийшла на першу ловлю. Але потрудившись всю ніч і не впіймавши жодної риби, вони почали смутитися. Вранці якийсь незнайомець на березі поцікавився як їм ведеться. – Та що там! Ми нічого не впіймали, – відповіли вони. – Спробуйте ще раз, – сказав незнайомець. – Закиньте тепер сітки з іншого боку човна. – Даремно, чоловіче, ми цілу ніч намагалися закидати з обох боків, і якщо б риба була з одного боку, то була б і з іншого. Але спробуємо ще раз, і ти сам побачиш. Закинувши, вони витягли великий улов. – Що за дивина! – говорив дехто з них. Але прудкий і кмітливий Іван відразу все зрозумів: – Брати, тільки Господь міг це зробити. Не пам’ятаєте, як Він нагодував тисячі людей? Там на березі мусить бути Господь; просто Він вирішив ще по-іншому показатись нам. Хіба ви не пам’ятаєте, що так вже було, коли Він вперше покликав нас? Тоді ми також трудились всю ніч і нічого не впіймали, доки Він не обізвався до нас: “Закиньте на полов свій невід” (Лк. 5: 4-11). Це напевно Господь, хоч від часу Його воскресіння ми не можемо розпізнати Його по зовнішності. Тепер Він з’являється в різному вигляді, але кожного разу ми знаємо, що це Він, – через якусь особливу обставину, подібну до тої, що пригадує нам якусь відому подію з нашого спільного з Ним минулого.
І коли вони дістались до берега, то побачили, що Ісус має хліб, і рибу. Це навчило їх ще однієї лекції, що під [119] Його керівництвом та опікою і в Його службі вони не будуть приречені на голод (Лк. 12: 29, 30). Вони не питали Його, чи Він – Господь, бо тепер, як і в інших випадках, очі їхньогозрозуміння були відкриті, і вони впізнали Його не фізичним зором, а завдяки чуду. Ці радісні хвилини принесли з собою Господні настанови, які ще раз запевнили Петра, що він далі прийнятий, незважаючи на відречення від Господа, в якому він розкаювався і через яке плакав. Тепер він заново зрозумів любов свого Учителя і свій привілей надалі пасти вівці та ягнята. Ми наче чуємо Господні слова: – Петре, тобі не треба повертатись до рибальства. Я вже раз покликав тебе бути рибалкою людей, і, знаючи, що твоє серце залишилось відданим та ревним, Я поновлюю твої повноваження рибалки людей.
“А, зібравшись з ними, Він звелів, щоб вони не відходили з Єрусалиму, а чекали обітниці Отчої, що про неї ви чули від Мене. Іван бо водою христив, ви ж охрещені будете Духом Святим через кілька тих днів” (Дії 1: 4). Отже, як і було сказано, вони прийшли до Єрусалима, і тут, через сорок днів після воскресіння, Він останній раз зустрівся і розмовляв з ними. Тим разом вони набрались відваги, щоб спитати Його про обіцяне їм царство: “Чи не часу цього відбудуєш Ти, Господи, царство Ізраїлеві?” Ця думка про царство була найважливішою в розумі кожного юдея. Ізраїль, як вони розуміли, мав бути провідним серед народів під головуванням Месії. Вони не знали про довгі Часи Поган і не розуміли, що головне благословення вже забране від тілесного Ізраїлю (Мт. 21: 43; Рим. 11: 7), що самі вони мають бути членами нового (духовного) Ізраїлю, царським священством і святим народом, через який, як тіло Христа, прийдуть благословення для світу. Вони ще нічого цього не розуміли. [120] Та й як могли розуміти? Вони ще не одержали Святого Духа всиновлення і далі були під осудом. Бо хоч викупна жертва і була складена Відкупителем, вона ще не була формально представлена на нашу користь в Святеє Святих, в самому небі (Ів. 7: 39). Тому Господь навіть не намагався дати якусь виразну відповідь на їхнє запитання, а лише сказав: “То не ваша справа знати час та добу, що Отець поклав у владі Своїй, Та ви приймете силу,* як Дух Святий злине на вас, і Моїми ви свідками будете в Єрусалимі, і в усій Юдеї та Самарії, та аж до останнього краю землі” (Дії 1: 7, 8).
————–
*Ця обіцяна сила знати й розуміти часи та пори, а також все, що має відношення до властивого свідчення, стосується цілої Церкви – від першого до останнього. І під керівництвом та силою святого Духа є забезпечена своєчасна пожива відносно кожної риси плану, щоб ми могли бути Його свідками, навіть до кінця цього віку. Порівняйте з Ів. 16: 12, 13.
————–
Коли вони дійшли до Оливної гори, Господь, Який ішов з ними, підняв Свої руки і поблагословив їх, а тоді став віддалятись від них і возноситись, аж хмара закрила Його з-перед їхніх очей (Лк. 24: 48-52; Дії 1: 6-15). Тепер вони почали дещо більше розуміти Божий план. Господь, Який зійшов з небес, повернувся до Отця, як і говорив їм перед Своєю смертю – пішов приготувати їм місце і знову прийти й взяти їх, – пішов далеко, щоб одержати обіцяне царство і повернутись (Лк. 19: 12). Тим часом вони мали бути Його свідками по цілій землі, щоб кликати і приготовляти людей прийняти Його, коли Він прийде прославитись у Своїх святих і царювати як Цар царів і Пан панів. Вони зрозуміли свою нову місію: проповідувати кожному створінню Царя, грядущого з небес із “всякою [121] владою на небі й на землі”. Вони зрозуміли, що ця праця є набагато важливішою, ніж праця минулих років, коли вони звіщали про “людину Христа Ісуса” і слідували за Тим, Хто був “погорджений і покинутий людьми”. Їхній Господь, який встав, дійсно змінився, і не тільки Своєю зовнішністю – з’являючись то в одному вигляді та місці, то зовсім в іншому, демонструючи “всю силу” Свою, – але Він змінився також Своїм станом, тобто природою. Він більше не звертався до юдеїв і не показувався їм. З часу Його воскресіння ніхто Його не бачив в жодному значенні, за винятком друзів та послідовників. Так підтвердились Його слова: “Ще недовго, і вже світ Мене не побачить”.
Ось так зміцнилася віра апостолів і ранньої Церкви у факт Господнього воскресіння. Їхні сумніви зникли, а серця раділи. Вони повернулися в Єрусалим і перебували в молитвах, просьбах та вивченні Писання, очікуючи на обіцяне Отцем всиновлення і на отримання духовного зрозуміння та особливих чудесних дарів сили в день П’ятидесятниці, щоб зуміти переконати справжніх ізраїльтян і заснувати Євангельську Церкву (Дії 1: 14; 2:1).
Хоч наш Господь в другому приході не виявлятиме Своєї присутності таким самим чином, як протягом сорока днів після Свого воскресіння, все ж ми маємо Його запевнення, що “браття” не будуть “в темряві”. Навіть більше: ми матимемо підтримку, якої вони не могли мати і не мали для допомоги протягом сорока днів, а саме: “силу з висоти”, щоб спрямовувати нас до зрозуміння кожної своєчасної правди і навіть, як обіцяно, щоб показати нам майбутнє. Отже, у відповідну пору ми матимемо повне зрозуміння способу, часу та супутніх обставин Його з’явлення, які (якщо їх уважно чекати і помічати) будуть не менш переконливими, ніж надані ранній Церкві докази [122] воскресіння нашого Господа – хоча й іншого роду.
В тому, що наш Господь в другому приході міг би прийняти людський вигляд і показатись людям, як Він показувався Своїм учням після воскресіння, не може бути жодного сумніву. І не тільки тому, що Він власне так (в людському вигляді) з’являвся протягом сорока днів, але й тому, що духовні істоти в минулому також проявляли здібність показуватись як люди в тілі і в різному вигляді. Але, як переконаємося, таке з’явлення не відповідало б загальному напрямку Божого плану, а також наданим вказівкам Святого Письма відносно способу Його з’явлень. Адже Божий план полягає якраз в тому, що Його духовне Царство підтримуватиме зв’язок, діятиме й виявлятиме свою присутність та силу через людські, земні знаряддя. Подібно як князь цього світу, сатана, хоч невидимий для людей, здійснює широкий вплив у світі через тих, хто йому підкорений, ким володіє і кого контролює його дух, так і новий Князь Миру в основному діятиме і виявляти Свою присутність та силу через людські істоти, які Йому підпорядковані і якими володіє й керує Його дух.
Бачити природними очима й чути природними вухами ще не означає бачити та чути все. Так, наприклад, “ніхто Бога ніколи не бачив”, і все ж усі Божі діти бачили Його, пізнали Його і спілкувались з Ним (Ів. 1: 18; 5: 37; 14: 7). Ми чуємо Божий поклик, наш “високий поклик”, ми чуємо голос нашого Пастиря, ми постійно дивимось на Ісуса і бачимо нагороду, корону життя, яку Він обіцяє, але не фізичним зором та слухом, а нашим розумінням. Набагато ціннішим є вид нашого прославленого Господа, звеличеного Царя слави, нашого Відкупителя і нашого Царя для нашого зрозуміння та віри, ніж вид, представлений буквальним очам напередодні П’ятидесятниці.
[123] Існувала потреба, щоб наш Господь з’являвся Своїм учням після воскресіння так, як Він це робив, і чого не буде у Його другому приході. Тоді мети вдасться краще досягти іншим шляхом. Дійсно, така поява в Його другому приході лише б нашкодила меті, яка в той час має виконатись. Метою Його з’явлення учням після воскресіння було переконати їх, що Той, Хто був мертвий, є живий навіки, щоб вони могли йти і свідчити про факт Його воскресіння (Лк. 24: 48), і щоб їхнє свідоцтво могло бути міцним фундаментом для віри прийдешніх поколінь. Оскільки жодна людина не може прийти до Бога прийнятним чином (щоб одержати Святий Дух прийняття) без віри в Христа, то стає обов’язковим – не тільки заради учнів у той час, але й заради усіх відтоді, – щоб докази Його воскресіння та зміни були такими, щобїх могли зрозуміти та оцінити звичайні люди. Після того, як вони стали причасниками святого Духа і зрозуміли духовні речі (див. 1 Кор. 2: 12-16), вони змогли би повірити ангелам біля гробу, що Він піднятий зі стану смерті, навіть якщо б побачили, що тіло людини Ісуса Христа все ще лежить у гробі. Але не так було раніше: тіло мало бути відсутнім, щоб в них з’явилася віра у Його воскресіння. Після того, як святий Дух дав їм змогу розуміти духовні речі, вони могли повірити свідченню пророків, що Він мусить померти, що Він встане з мертвих і буде повищений як Цар слави, не маючи при цьому потреби з’являтися як людина і приймати різні тіла з плоті як одежу, щоб вони могли торкатись Його і бачити Його вознесіння. Все це було потрібним для них і для всіх звичайних людей. Вірою ми приходимо до Бога через Нього й одержуємо прощення гріхів та Духа прийняття, щоб зрозуміти духовні речі.
Навіть забираючи природні перешкоди для віри, наш Господь, приймаючи людський вигляд і т.п., переконував учнів [124] і робив їх свідками для інших не через їхній буквальний зір та дотик, а завдяки спільним роздумам над Писанням: “Тоді розум розкрив їм, щоб вони розуміли Писання. І сказав Він до них: «Так написано є, і так потрібно було постраждати Христові, і воскреснути з мертвих дня третього, і щоб у Ймення Його проповідувалось покаяння і прощення гріхів між народів усіх, від Єрусалиму почавши. А ви свідки того»” (Лк. 24: 45-48). Петро також чітко пояснює цю річ, говорячи: “Оцього Бог воскресив третього дня і дав, щоб Він явним зробився НЕ ВСЬОМУ НАРОДУ, але свідкам, заздалегідь вибраним Богом, – нам, котрі разом їли і разом пили з Ним після того, як воскрес Він із мертвих. І Він наказав нам звістити народу і засвідчити, що Той [воскреслий Ісус] є визначений Богом Суддя живих і мертвих” (Дії 10: 40-42, переклад Diaglott)
Для нашого Господа після Його воскресіння було питанням практичної доцільності, який спосіб Його появи учням дозволив би найкраще добитися мети: дати знати про Своє воскресіння і зміну природи. Якби Він з’явився у вигляді полум’яного вогню, як ангел з’явився Мойсею у палаючому кущі (2 М. 3: 2), то Він міг би порозмовляти з ними, але такий доказ був би не настільки переконливим (для апостолів і для всього світу, якому вони свідчили), як вибраний Ним спосіб.
Якби Він з’явився у славі духовної подоби, як ангел з’явився Даниїлу (Дан. 10: 5-8), то слава була би набагато більшою, ніж свідки могли би знести. Вони, певне, так би налякались, що не змогли би сприйняти Його вказівки. Нікому, за винятком Павла, Господь ніколи так не показувався. Та й Павло настільки був вражений цим проблиском Його слави, що впав на землю і [125] осліп від її сяєва, що було яскравішим від сонця в полудень.
Розглядаючи спосіб з’явлення, прийнятий нашим Господом під час сорока днів, ми побачили, що навіть вибраним свідкам Він “дозволив” Собі об’явитись лише кілька разів, та й то ненадовго. Якби весь час, який Він їм показувався, зібрати в один день, замість коротких відрізків часу протягом сорока днів, то, напевне, це складало б менш ніж дванадцять годин, або одну вісімдесяту частину всього часу. Якщо так, то Він був присутній з ними невидимий близько сімдесяти дев’яти вісімдесятих з цих сорок днів. І навіть тоді, коли вони бачили Його з’явлення, Він не мав такого ж вигляду (за винятком одного разу, коли з’явився повторно св. Хомі), який вони так добре знали протягом трьох років і який бачили кілька днів тому. Жодного разу ніде не згадується про те, що вони впізнали Його по знайомих рисах обличчя, чи хоча б по зовнішньому вигляді, який був під час інших з’явлень.
Марія подумала, що це “садівник”. Для двох учнів по дорозі до Еммаус Він був “незнайомцем”. Також Він був незнайомцем для рибалок на Галілейському морі і для одинадцяти у горішній кімнаті. Кожного разу Господа впізнавали по Його вчинках, по Його словах чи по знайомій інтонації Його голосу.
Коли Хома заявив, що він прийме лише доказ, який промовить до його фізичного зору та дотику, Господь, хоч і задовольнив його вимогу, все ж лагідно докорив, кажучи: “Тому ввірував ти, що побачив Мене? Блаженні, що не бачили й увірували” (Ів. 20: 27-29). Найсильнішим якраз був доказ, який не був звернений до фізичного зору. І тому більш благословенними є ті, котрі тримають себе в готовності прийняти правду з допомогою будь-яких доказів, якими Бог бажає її підтвердити.
[126] Ось так Він не тільки показав їм, що тепер має силу з’являтись різним чином і в різному вигляді, але й показав, що жодне з цих тіл, які вони бачили, не було Його духовним славним тілом, – хоча власне так їм були представлені факти Його воскресіння та присутності. Різний вигляд і довгі проміжки невидимої присутності без жодного видимого прояву показували, що хоч їхній Господь та Вчитель живий і ще не зійшов до Отця, все ж Він є тепер духовною істотою, дійсно невидимою для людського ока, але наділеною можливістю виявляти Свою присутність і силу по-різному, як Він Собі забажає.*
——————
*Випадок, описаний Лукою (4: 30), не повинен вважатись аналогічним Його появі та зникненню після воскресіння. Це не було зникнення в значенні стати невидимим для людей. Це був лише вправний, швидкий рух, за допомогою якого Він ухиливсь від злочинних намірів Своїх ворогів. Перш ніж вони здійснили свої плани, щоб Його вбити, Він повернувся і пройшов повз них, і ніхто не мав відваги або сили напасти на Нього, бо ще не прийшла Його година.
—————–
Створення тіла й одягу, в яких Він їм показувався в тій самій кімнаті, де вони зібрались, було незаперечним доказом того, що Христос вже не був людською істотою, хоча Він запевнив Своїх учнів, що тіло, яке вони бачили і до якого доторкався Хома, було справжнім тілом із плоті і костей, а не видивом чи примарою.** Як людська істота, Він не міг увійти в кімнату, [127] не відкривши дверей, але як духовна істота – міг, і Він умить створив і прийняв на Себе таке тіло із плоті та одяг, які вважав відповідними для заздалегідь задуманої цілі.
——————-
**Хай ніхто не спішить робити висновки, що ми тут наслідуємо спіритизм чи будь-який інший ізм. Ми просто йдемо за апостольськими записами і логічно їх пов’язуємо. Ми чітко розмежовуємо і будемо розглядати в наступному томі величезну різницю між біблійним вченням та його імітацією, яку розповсюджує сатана, знаною як спіритуалізм. Тут достатньо підкреслити, що спіритизм робить вигляд, що він вміє підтримувати зв’язок між мертвими та живими людьми, тоді як Біблія це засуджує (Іс. 8: 19) і вчить, що такі зв’язки (які були дійсними) мали місце лише за участю духовних істот, таких як ангели, а також нашого Господа – і не тоді, коли Він був “людиною Христом Ісусом”, ані коли був мертвим, а лише після Його переміни у воскресінні, коли Він став життєдайною істотою, або “духом оживляючим”.
——————-
Також ми ані на мить не можемо прийняти припущення деяких осіб, що наш Господь відчинив двері, не будучи поміченим. Адже запис є очевидним і виразним, що Він увійшов і став посеред них, коли двері були зачинені – мабуть, дуже надійно замкнені на замок, “бо [учні] боялись юдеїв” (Ів. 20: 19, 26).
Урок про Його змінену природу був ще більше був підкреслений Його способом зникати з-перед їхніх очей: “Він став для них невидимий”. Людське тіло із плоті й костей і т.д. з його одягом, раптово з’явившись при зачинених дверях, не вийшло за двері, а просто зникло або розпалось на ті ж елементи, з яких було створене Ним кілька хвилин тому. Він зник з їхніх очей і вже не був для них видимий, коли плоть, кості й одяг, в яких Він з’явився, розпалися, хоча, без сумніву, Він і далі залишався з ними – невидимо присутній, як це було більшість часу протягом сорока днів.
В особливих випадках, щоб дати особливі вказівки, Бог обдаровував подібною силою інших духовних істот, ангелів, даючи їм змогу з’являтись як люди в тілах із плоті та костей, які їли і розмовляли з тими, кого вони навчали, подібно як це робив наш Господь (див. 1 М. 18; Суд. 6: 11-22; 13: 3-20 і коментарі до них в I Томі, стор. 178-184).
Продемонстрована нашим Господом і вже згаданими ангелами здібність створювати і розчиняти одяг, в якому вони з’являлись, була такою ж надлюдською, як і створення та розчинення людських тіл, які вони брали на себе. Ці тіла так само не були їхніми славними духовними тілами, як і одяг, в який вони були одягнені. Слід пам’ятати, що суцільно тканий [128] хітон та інший одяг, який наш Господь носив до розп’яття, поділили між собою римські воїни, а похоронна одежа залишилась складеною в гробі (Ів. 19: 23, 24; 20: 5-7). Тому одяг, в якому Він з’являвся в наведених випадках, мусив бути спеціально створений і, напевно, найбільше відповідав кожним обставинам. Наприклад, коли Він з’явився Марії як садівник, то, мабуть, мав на Собі одяг, який носить садівник.
Тіла, в яких наш Господь з’являвся, були справжніми людськими тілами, а не лише ілюзією. Це Він дав ясно зрозуміти, коли їв з ними і пропонував доторкнутись до Себе, аби переконатись, що тіло було дійсно з плоті та костей: “Чого ви стривожились… Погляньте на руки Мої та на ноги Мої, – це Я Сам! Доторкніться до Мене й дізнайтесь, – бо не має дух тіла й костей, а Я, бачите, маю”.
Деякі християни роблять безглузді висновки з вислову нашого Господа відносно реальності взятого Ним тіла із плоті та костей. Вони вважають тіло, яке Він взяв для Себе, Його духовним тілом і твердять, що духовне тіло, так само як людське, складається з плоті та костей, за винятком чогось невизначеного, що тече в людських жилах замість крові, що вони називають духом. Вони, здається, не звертають уваги на слова нашого Господа, що це не було духовне тіло, і що духовне тіло не має плоті та костей. Невже вони забули твердження Івана, що “ще не виявилось”, чим є духовне тіло, і ми не знатимемо цього, доки не будемо змінені та не станемо подібні до Нього, коли побачимо Його не таким, яким Він був, а таким, як Він є (1 Ів. 3: 2)? Невже вони забули також недвозначний вислів апостола Павла, що “тіло й кров посісти Божого Царства не можуть”, і його запевнення, що саме тому всі спадкоємці Христа також мусять “перемінитись” (1 Кор. 15: 50, 51)?
Багато хто з християн вважає, що славне духовне тіло [129] нашого Господа є, власне, тим самим тілом, яке було розп’яте й покладене в гробі Йосипа: вони сподіваються, що коли вони побачать Господа в славі, то впізнають по ранах, завданих Йому на Голгофі. Це велика помилка, котра після найменшого роздумування стає очевидною. По-перше, це доказувало би, що Його воскресле тіло не є славним, тобто досконалим, а пораненим і знівеченим. По-друге, це доказувало би, що ми знаємо, яким є духовне тіло, не дивлячись на апостольське твердження про зворотне. По-третє, це доказувало би, що наша викупна ціна була забрана назад, бо Ісус сказав: “Тіло Моє, яке Я за життя світові дам”. Це було Його тіло, Його життя як людини, Його людська природа, пожертвувана для нашого відкуплення. І коли Він силою Отця знову був піднятий до життя, то не для того, щоб бути людиною, тому що це життя було пожертвуване як наша викупна ціна. І коли б ця ціна була забрана назад, то ми й далі залишались би під осудом смерті та без надії.
Для припущення, що духовне тіло нашого Господа з часу Його воскресіння є людським тілом, ми маємо не більше підстав, ніж для припущення, що Його духовне тіло до першого приходу було людським, або що інші духовні істоти мають людські тіла. Адже дух не має плоті та костей, і, як каже ап. Петро, наш Господь був “умертвлений тілом, але Духом оживлений”.
Людське тіло нашого Господа було забране з гробу надприроднім чином, бо коли б воно там залишилось, то стало би нездоланною перешкодою для віри учнів, котрі ще не були навчені духовних речей – “не було бо ще Духа на них” (Ів. 7: 39). Ми нічого не знаємо, що з ним сталось, крім того, що воно не зазнало тління або зіпсуття (Дії 2: 27, 31). Чи воно розпалось на гази, чи все ще десь зберігається, як велична пам’ятка Божої любові, Христового послуху і нашого відкуплення, ніхто не знає – та й немає необхідності [130]в такому знанні. В 5 М. 34: 6 і Юд. 9 ми маємо запевнення, що Бог чудовим чином заховав тіло Мойсея. Ми також знаємо, що Бог чудовим чином зберіг від зіпсуття, як пам’ятку, манну в золотій посудині, яка була поміщена в ковчезі під Ублагальнею в Наметі, і що вона була символом плоті нашого Господа, хліба з неба (2 М. 16: 20, 33; Євр. 9: 4; Ів. 6: 51-58). Тому ми не здивуємось, якщо в Царстві Бог покаже світові тіло з плоті, розп’яте за всіх, дане за них на викуп, – не віддане на знищення, а збережене як вічне свідоцтво безмірної любові і досконалого послуху. Можливо, що Ів. 19: 37 і Зах. 12: 10 матимуть, власне, таке виконання. Ті, що кричали: “Розіпни Його!” – ще можуть, як свідки, впізнати це саме тіло, проколене списом і зранене цвяхами й терниною.
Вважаючи славне тіло нашого Господа тілом із плоті, важко знайти найменше пояснення Його дивним і несподіваним з’явленням протягом сорока днів перед вознесінням. Як Він міг з’являтись так несподівано, а тоді зникати? Як Він міг майже весь час бути невидимим протягом сорока днів? Чому Його поява кожного разу була такою іншою, що в Ньому неможливо було впізнати Того, Кого вони бачили раніше, Кого всі так добре знали і любили перед розп’яттям, лише кілька днів тому?
Недостатньо сказати, що це були чудеса, бо тоді треба назвати якусь користь або потребу в чудесах. Якщо Його тіло після воскресіння складалось із плоті та костей і було тим самим тілом, котре було розіп’яте, зі всіма його характерними особливостями та шрамами, то чому Він робив чудеса, які не лише не підтверджували цей факт, а, як бачимо, радше вчили протилежного: що Він більше не був людиною із плоті та костей, а був духовною істотою, котра могла іти і приходити як вітер, так що ніхто не міг сказати, звідки Він [131] прийшов чи куди пішов. Він, щоб їх навчати, з’являвся як людина в різних тілах із плоті та костей, які створював і розчиняв залежно від ситуації
До Свого розп’яття наш Господь перебував у дуже близьких стосунках зі Своїми учнями, однак після воскресіння (хоч Він любив їх не менше) Його відношення до них стало стриманішим. Це, безумовно, робилось для того, щоб Своєю гідністю та честю високого становища справити на них сильніше враження і вселити в них відповідну пошану до Себе й Своєї влади. Хоча Ісусу, ще як людині, ніколи не бракувало тієї гідності в поведінці, яка викликала пошану, все ж після Його зміни до божественної природи більша стриманість була необхідною і доцільною. Такої стриманості завжди дотримувався Єгова по відношенню до Своїх створінь, і вона є доцільною за таких обставин. Ця стриманість була характерною для всіх розмов нашого Господа з учнями після Його воскресіння. Вони були дуже короткі, як Він і сказав: “Небагато вже Я говоритиму з вами” (Ів. 14: 30).
Ті, котрі вірять, що наш Небесний Отець є духом, а не людиною, не повинні мати труднощів зрозуміти, що наш Господь Ісус, Який тепер піднятий до божественної природи і є не тільки моральною подобою Бога, але дійсно “образом істоти Його [Отця]”, вже не є людиною, а духовною істотою, Котру ніхто з людей не бачив і не може бачити без чуда. Для людей так само неможливо побачити відкриту славу Господа Ісуса, як неможливо побачити Єгову. Згадайте, як сам лише відблиск духовної слави вразив Мойсея та Ізраїль на Синаї (Євр. 12: 21; 2 М. 19; 20: 19-21; 33: 20-23; 34: 29-35). “І таке страшне те видіння було”, таке всеохоплююче і проймаюче жахом, “що Мойсей проказав: «Я боюся і тремчу!»”. І хоч Мойсей був зміцнений надприродною силою, щоб бачити славу Господа і протягом сорока днів та ночей (наодинці з [132] Богом, в тіні Його слави, без жодної їжі та пиття) приймати й записувати божественний закон (2 М. 34: 28), то все ж, коли він захотів побачити Господа лицем до лиця, йому було сказано: “Ти не зможеш побачити лиця Мого, – бо людина не може побачити Мене – і жити” (2 М. 33: 20). Тому все, що Мойсей взагалі бачив, – це лише явлення, яке представляло Бога, і ніщо більше не було можливе. Це погоджується зв словами апостола: “Ніхто Бога ніколи не бачив”. Він є безсмертним Царем, невидимим, Якого не бачив ніхто із людей, ані бачити [ніколи] не може (1 Тим. 6: 15, 16). Але духовні істоти можуть бачити і бачать Бога, Котрий є духовною істотою, як про це виразно сказано (Мт. 18: 10).
Якщо наш Господь далі – “людина Христос Ісус, що дав Самого Себе на викуп за всіх” (1 Тим. 2: 5, 6); якщо, померши в плоті, Він знову був піднятий в плоті, а не, як стверджує апостол, як життєдайний дух, – тоді замість того, щоб бути повищеним понад ангелів та всяке ймення, яке назване на небі й на землі, Він далі є людиною. І якщо Він зберігає вигляд слуги, який прийняв, щоб перетерпіти смерть за кожну людину, і є трохи нижчим від ангелів, то Він ніколи не зможе бачити Бога. Яким нелогічним виглядає цей погляд, коли його розглянути у світлі апостольського свідчення. Зважте також, що якщо плоть нашого Господа, проколена і зранена цвяхами, списом та терням, і позначена смутком, є Його славним духовним тілом, і якщо шрами і спотворені людські риси є невід’ємною частиною звеличеного Господа, то Його вигляд не є прекрасний, навіть якщо б ми любили ці рани, завдані за нас. Отже, якщо Він носить таке недосконале, зранене й спотворене тіло, і якщо ми будемо подібні до Нього, то чи це не означає, що апостоли й святі, розп’яті, обезголовлені, побиті камінням, спалені, порубані на куски й роздерті дикими звірами, і ті, з ким трапилось нещастя, також залишаться зі своїми вадами та ранами? Хіба в такому вигляді небеса не були б жахливим видовищем, та ще й на всю вічність? Але це не [133] так, і ніхто довго не міг би притримуватись такого безглуздого і небіблійного погляду. Духовні істоти є досконалими у всіх відношеннях, і апостол нагадує Церкві, котра є спадкоємцем небесної, тобто духовної, слави й честі, що хоч сіється [в смерті] в немочі [із шрамами, ранами і т.п.], встає [істота] в силі; хоч сіється в неславі [із зморшками клопотів, печалі і т.п.], в славі встає; хоч сіється тіло звичайне [буквально “тваринне тіло”], встане тіло духовне; і якщо ми носили образ земного батька, то носитимемо образ небесного Господа (1 Кор. 15: 42-51). Наш Господь Ісус ради нас взяв і носив певний час земний образ, щоб відкупити нас. Та у Своєму воскресінні Він став небесним Господом (Рим. 14: 9), і ми, якщо будемо вірні, незабаром також понесемо образ небесного Господа (духовні тіла), так само як тепер ще носимо образ земного пана, Адама (людські тіла).
Пам’ятаєте, як було у випадку з Павлом: щоб бути одним із апостолів, він мав стати свідком – мав бачити Господа після Його воскресіння. Він не був одним із тих, хто бачив ознаки Його воскресіння і присутності під час сорока днів, тому отримав особливий проблиск Господа. Та він бачив Його не так як інші, прихованого завісою плоті і одягу різного виду. Один лиш короткий погляд на відкриту славну постать нашого Господа привів до того, що він впав на землю, осліплений славою, яка була “ясніша від світлості дня”. І щоб йому повернути хоча би частково зір після осліплення, потрібне було чудо (Дії 9: 17, 18). Чи ж Павло не бачив Господа таким, як Він є – духовною істотою? І хіба наш Господь не з’являвся протягом сорока днів (для особливих цілей і з особливих, вже згаданих, міркувань) таким, яким Він був, тобто таким, яким був раніше? Немає причини сумніватися в цьому. Але Господь з певною метою з’явився Павлу саме так, натомість решті з’являвся [134] по-іншому, маючи іншу мету. Цю мету пояснює Павло, кажучи: “А після всіх явився й мені, як комусь НАРОДЖЕНОМУ ПЕРЕД ВЛАСТИВИМ ЧАСОМ” (1 Кор. 15: 8 – дослівний переклад). Як воскресіння нашого Господа було Його народженням зі смерті до повної досконалості духовної істоти (Кол. 1: 18; Рим. 8: 29), так і воскресіння Церкви, тіла Христа, є показане тут і деінде як народження. У нашому народжені (воскресінні) як духовних істот ми побачимо Господа таким, яким Він є – яким побачив Його Павло. Але ми, змінені,тобто народжені як духовні істоти, не будемо повалені і не осліпнемо від вигляду славної постаті нашого Господа. Слова ап. Павла означають, що він бачив Його так, як побачимо ми – “як Він є”: він побачив Його (як побачить все Тіло Христа) ПЕРЕД ВЛАСТИВИМ ЧАСОМ, перед своїм народженням з мертвих, а, отже, перед тим, як він міг це знести. Та все ж він побачив так, “як” побачить Його відповідного часу кожний народжений.
Мойсей, сходячи з гори, щоб передати Ізраїлю Угоду Закону, був образом більшого Законодавця і Посередника Нової Угоди, Котрий у Своєму другому приході вийде керувати світом і благословити його. Тому Мойсей представляв цілу Церкву, Головою якої є наш Господь. Обличчя Мойсея світилось так, що люди не могли дивитись на нього, тому надалі він мусив носити покривало, як образ духовної слави Христа і як ілюстрація того, що ми зараз розглядаємо. Христос має справжню славу і ясність, є образом істоти Отця, і ми будемо подібними до Нього. Жодна людина не може бачити цієї слави. Тому яким би не було об’явлення Законодавця світові, коли відкриється слава Господня, бачити славу духовних істот неможливо. Вони промовлятимуть через заслону – з-під покриття. Це, а також багато-чого іншого, було показане в покривалі Мойсея (2 М. 34: 30-33).
[135] Старанно вивчаючи це питання, ми щораз більше усвідомлюємо божественну мудрість, показану в способі виявлення воскресіння нашого Господа апостолам, щоб вони були абсолютно переконаними й надійними свідками, і щоб покірні світу могли прийняти їхні свідчення й повірити, що Бог підніс нашого Господа зі смерті – щоб вони могли впізнати в Ньому Того, Хто був мертвий, а тепер живий навіки, і, віруючи, могли через Нього прийти до Бога. І коли ми роздумаємо про Нього під керівництвам Святого Духа правди, наш розум ширшає, і ми бачимо, що Він вже не є людиною Ісусом Христом, а Господом слави й сили, учасником божественної природи. Ось так ми впізнаємо в Ньому Того, про Чий прихід і царство так ревно молилась й мріяла Церква. І ніхто, правильно розуміючи Його велике повищення, не може сподіватися в Його другому приході людини Ісуса Христа в тілі із плоті, приготовленому для жертви, зраненому й відданому на смерть як наш викуп. Ми також не повинні сподіватись, що у Своєму другому приході Він буде “з’являтись”, тобто виявляти Себе світу, в різноманітному вигляді із тіла й костей – що було потрібно для перших свідків, але не тепер. Він виявить Свою другу присутність (і ми в цьому переконаємось) зовсім по-іншому.
З того, що ми дізнались про духовних істот і про їхнє з’явлення в минулому, стає очевидним, що якби наш Господь у Своєму другому приході виявив Себе, відкриваючи людям очі, щоб вони бачили Його славу (як було у випадку з Павлом і Даниїлом), чи приймаючи на Себе людське тіло, то це було би згубним для плану, об’явленого в Його Слові. З’явитись перед світом у славі, чудовим чином підготувавши очі людей до того, щоб вони могли Його бачити, означало би майже паралізувати їх цим надзвичайним видовищем, а Його поява як людини була би пониженням рівня величі і давала би нижчу, ніж насправді, оцінку божественній [136] природі та подобі. Та оскільки жодний з цих методів не здається необхідним чи доцільним сьогодні, ми не можемо вважати, що будь-який з них буде застосований.
Навпаки, ми повинні сподіватись, що Христос об’явиться в тілі людства таким самим чином, як Бог об’явився в Його тілі, коли Господь “став тілом” й перебував серед людей. Людська природа, якщо вона досконала і в згоді з Богом, є подобою Бога в тілі. Отже, початково досконалий Адам був Божою подобою. Також нею був досконалий чоловік Ісус Христос, тому Він міг сказати учневі Пилипу, котрий хотів побачити Бога: “Хто бачив Мене, той бачив Отця”, бачив подобу Бога в тілі – “Бог в тілі з’явився”.
Так і все людство (в міру того, як його члени поступово повертатимуться до давно втраченого образу Бога) буде тілесним образом та подобою Отця й Христа. На самому початку Тисячоліття, як ми вже говорили, перед світом постануть приклади людської досконалості (Том I, стор. 287-293): Авраам, Ісак, Яків і святі пророки, вже випробувані та схвалені, будуть “князями” між людьми, інтерпретаторами та представниками духовного невидимого царства. В них об’явиться Христос – в їхній плоті, – як Отець об’явився в Його плоті. І коли кожний, “хто хоче”, досягне досконалості й прийде до повної згоди із волею Христа, він стане образом Бога й Христа, і в кожному з них об’явиться Христос.
Створена на моральний образ Бога, повністю посвячена досконала людина зуміє досконало оцінити святий Дух і Боже Слово, а прославлена Церква керуватиме нею. Немає також сумніву в тому, що видіння й прямі об’явлення, а також широке спілкування між духовним царством та його земними представниками й інтерпретаторами, будуть набагато доступнішими та більш поширеними, ніж схожі стосунки [137] раніше. Це більше нагадуватиме спілкування в Едені, до того як гріх приніс осуд і позбавлення Божої милості та спільності.
Отже, ані розум, ані Писання не вимагають того, щоб наш Господь у Своєму другому приході з’являвся в різних тілах із плоті й костей. Те, що такий спосіб не є потрібний, видно з успіху царства сатани, котрий діє за посередництвом людських істот як своїх знарядь. Ті, котрі є співучасниками духа зла й неправди, найяскравіше представляють великого невидимого князя. Саме так він об’являється в їхній плоті, хоч сам є духовною, невидимою для людей істотою.
Ті, з кого складатиметься “перемінений” Христос, будуть учасниками божественної природи, будуть такими ж невидимими для людей духовними істотами як сатана. Їхні дії будуть схожими, однак прямо протилежними за характером і наслідками. Їхні почесні знаряддя, не зв’язані і не поневолені незнанням та слабкістю (як більшість слуг сатани), а вдосконалені та “справді вільні”, діятимуть мудро й злагоджено – з проникливістю та любов’ю, – а їхнє призначення буде нагородою за праведність.
Присутність нашого Господа буде об’явлена світу проявами “сили і великої слави” не тільки для фізичного зору, але й для очей зрозуміння, коли вони відкриватимуться для гідної оцінки великих змін, які впроваджуватиме в життя новий Правитель. Його присутність і праведне панування стануть явні і через покарання і через благословення, які спливатимуть на людство від Його царювання.
Давно прийнято вважати, що нещастя і горе приходять на поганих людей як кара за злі вчинки. Оскільки це здавалося природним і правильним законом, люди в загальному прийняли його, гадаючи, що саме так має бути, навіть якщо це не так. Але переконливі факти, взяті з досвіду, погоджуються з Біблією, що в минулому саме побожні [138]найчастіше терпіли нещастя й переслідування (2 Тим. 3: 12). Однак у “День Горя” (під час сорокарічного періоду запровадження царювання Месії) цей порядок почне ставати зворотним. В цей час сили зла повинні бути повалені, а праведність, встановлена шляхом поступового процесу, швидко визначить відповідну відплату тим, хто робитиме зло, і благословення тим, хто робитиме добро: “Недоля та утиск на всяку душу людини, хто чинить зле,.. а слава, і честь, і мир усякому, хто чинить добре” – в “день гніву та об’явлення справедливого суду Бога, що кожному віддасть за його вчинками” (Рим. 2: 9, 10, 6, 5). Оскільки тепер є стільки усілякого зла, відплата спочатку буде дуже важкою, викликаючи “час утиску, якого не було від часу існування люду”. Отже, у помсті, у горі, у гніві на народи Господь об’явить світу факт зміни епохи й заміни керівників. Таким чином, “коли на землі Твої суди, то мешканці світу навчаються правди” (Іс. 26: 5-11). Вони зрозуміють, що за нового порядку речей доброчинці мають бути повищені, а злочинці – обмежені та покарані. Щоб одержати ясне пророцьке свідоцтво про царство і його дії на користь покірних, чесних, вбогих, нужденних та пригноблених, про повалення монополій та всілякої системи несправедливості та гніту, а також про загальне зрівняння людських справ, уважно прочитайте Псалми 71: 1-19; 36: 1-14.
Таким чином, наш Цар об’явить Себе поступово: дехто впізнає нового Правителя раніше від інших, та остаточно “побачить [horao – розпізнає] Його кожне око” (Об. 1: 7). Але “Він із хмарами йде”; і в той час, коли довкола важкі й темні хмари горя, коли гори (царства того світу) тремтять і падають, а земля (організоване суспільство) трясеться, розпадається й топиться, дехто [139] почне усвідомлювати саме те, що ми зараз проголошуємо як близьку річ: що великий день Єгови вже прийшов; що провіщений день горя та гніву на народи починається і що Помазанець Єгови приймає велику владу і починає Свою працю, кладучи право за мірило, а справедливість – вагою (Іс. 28: 17). І “належить Йому царювати, аж доки” Він не усуне всі влади й закони на землі, протилежні до тих, які правлять на небесах.
Із посиленням горя люди шукатимуть, хоча даремно, захисту в “печерах” та ущелинах, великих скелях та фортецях суспільства (Вільному Масонстві, Товаристві Взаємодопомоги, профспілках, гільдіях, трестах та всіх світських і релігійних товариствах), а також в горах (урядах) землі, говорячи: “Поспадайте на* нас [сховайте, захистіть], і позакривайте ви нас від лиця Того, Хто сидить на престолі, і від гніву Агнця. Бо прийшов великий день гніву Його” (Об. 6: 15-17).
—————-
*Грецьке слово еpі, вжите тут, переважно перекладається як на, але також має значення над і навкруги,і саме так багато разів перекладається в загальному перекладі. Тут міститься думка про захист, а не про знищення. Прийнятий погляд, начебто цей уривок вчить, що злі люди матимуть достатньо віри, щоб молитись про падіння буквальних гір, є абсурдним. Насправді його виконання вже починається: великі, багаті, та й бідні, шукають в горах, скелях та печерах сховку від лиховісної бурі горя, яка, як всі бачать, насувається.
—————-
Ідолопоклонство грошам, від якого збожеволів весь світ, і яке займе таке важливе місце в цьому горі, викликаючи не лише жадобу до їх нагромадження, але й до їх збереження, має бути повністю знищене, як показано в Іс. 2: 8-21 і Єз. 7: 17-19.
Побачивши великий день горя, всі шукатимуть захисту від його бурі, хоча лише деякі усвідомлять суди Господа, які відбуватимуться по всьому світу як результат Його присутності, встановлення Його влади і [140] впровадження Його законів. Але в кінці всі розпізнають [“побачать”] Царя слави. І всі, хто тоді полюбить праведність, з радістю слухатимуться Його і повністю підпорядкуються Його справедливим вимогам.
Це буде час відплати всім, хто обманом чи силою – часом в ім’я закону і за його підтримки – несправедливо захопив права чи власність інших. Відплата, як ми вияснили, прийде від Господа через повстання народних мас. У своєму скрутному становищі, не бажаючи розлучитись із доларом, акром чи вигаданим правом або почестю, які так довго приносили радість і не викликали заперечень, і бачачи наближення відплати, багато хто шукатиме сховку в досі могутніх організаціях – громадських, суспільних та церковних – для підтримки й захисту своїх інтересів, відчуваючи, що самі вони обов’язково впадуть. Але ті не зможуть врятувати їх у день Господнього гніву. Конфлікт та відплата, які наближаються, спричинять ридання всіх племен землі, бо це буде час горя, якого не було відколи існує народ і більше не буде. Вони ридатимуть “через Нього”, через Його суди, які природним чином принесуть велике горе, бо Господь встає, щоб жахливо потрясти землю й знищити все зіпсуття (Іс. 2: 21). Ці суди й горе будуть такими далекосяжними, що ніхто не зможе їх уникнути. Остаточно кожне око помітить зміну і усвідомить, що Господь царює. Горе могло би бути набагато меншим, якби люди бачили й швидко реагували на принципи рівноправ’я, ігноруючи та полишаючи всякі несправедливі привілеї минулого, навіть легалізовані. Та самолюбство на це не дозволить, аж доки горе не зломить й не повалить гордих, не принизить сильних і не підніме покірних.
Але справжній стан речей величезна маса людства усвідомить тільки після того, як великий день горя наближатиметься до кінця – тільки після того, як поганські уряди будуть стерті на порох і повністю усунені, так що для них вже не знайдеться місця (1915 р. н.е.3, [141] як показано в попередньому розділі), після того, як великий Вавилон буде повністю повалений, а його вплив на світ – знищений. Тоді люди побачать, що велике горе, через яке вони перейшли, було тим, що символічно названо “війною великого дня Вседержителя Бога” (Об. 16: 14); що в міру того, як вони підтримували неправду і зло, вони боролись проти закону і сил нової імперії й нового Правителя землі; і що наскільки їхній язик, перо, руки, вплив та засоби використовувались для підтримки справедливості та правди в будь-якому питанні, настільки вони боролись на стороні Господа.
——————
3Дивіться Передмову автора (1916), стор. ііі-іv.
——————
Дехто, завдяки більшій здатності вчитися, засвоїть значення горя швидше, ніж інші. І протягом всього горя у світі знаходитимуться такі, які свідчитимуть про його причину, проголошуючи, що Господня присутність та встановлення Його царства, яке знаходиться в опозиції до сил темряви, є справжньою причиною горя, трясіння й повалення суспільства, і показуючи, що всі, хто противиться правді й справедливості, є ворогами нового царства, і якщо вони негайно не підкоряться, то незабаром зазнають ганебної поразки. Однак народні маси, як завжди, не звертатимуть уваги на мудру пораду, аж доки не будуть повністю впокорені під залізним правлінням нового царства, лише у кінці усвідомивши безумність своєї поведінки.
Справжній учитель і носій світла (Мт. 5: 14), справжня Церква, тіло Христа, не має бути залишена в темряві, щоб дізнатись про присутність свого Господа лише через вияви Його гніву та сили, як про це дізна?ється світ. Для її просвітлення передбачено особливі заходи. Завдяки певному пророчому слову, яке світить, як світло в темряві, [142] вона чітко й виразно поінформована, чого саме треба сподіватись (2 Петр. 1: 19). За допомогою пророчого слова вона не лише буде захищена від розчарування і зможе перемагати облогу, пастки й камені спотикання, які так поширені в “злому дні”, і цим одержати Боже схвалення, але й стає носієм світла та наставником світу. Таким чином, Церква здатна вказати світу на причину горя, оголосити присутність нового Правителя, ознайомити з діяльністю, планом та метою нової епохи і навчити світ, як дотримуватись найбільш розумного шляху. І хоч люди не братимуть до уваги цих настанов, аж доки горе не навчить їх уроку впокорення, все ж воно в значній мірі допоможе їм в той час засвоїти цей урок. Власне, про цю місію “ніг”, або останніх членів Церкви, котрі проголошуватимуть на горах (царствах), що царювання Христа почалось, говорить Ісая 52: 7.
НА ВИГЛЯД СУПЕРЕЧЛИВІ ТЕКСТИ ПИСАННЯ
Є деякі вислови Святого Письма відносно способу Господнього повернення і з’явлення, які, якщо їх критично не розглянути, виглядають суперечливими. Безсумнівно, вони протягом століть служили божественному наміру приховати правду аж до властивого часу для її зрозуміння. І навіть тоді вона залишалась прихованою від усіх, за винятком особливого класу посвячених, для якого і була призначена.
Наприклад, наш Господь сказав: “Ось іду, немов злодій”, а також: “І як було за днів Ноєвих, то буде так само й за днів Сина Людського [за днів Його присутності]: їли, пили, женилися, заміж виходили”, “і не знали, аж поки потоп не прийшов”. “А як фарисеї спитали Його, коли Царство Боже прийде, то Він їм відповів і сказав: Царство Боже не прийде помітно[відсилка на полях: [143] “без видимого вияву”]” (Об. 16:15; Лк. 17: 26, 27, 20; Мт. 24: 38, 39).
Ці вірші виразно формулюють та ілюструють спосіб Господнього приходу. Вони показують, що Він буде присутній невидимим, при цьому виконуючи працю, про яку світ якийсь час зовсім не здогадуватиметься. Отже, Його прибуття має відбутись тихо, непомітно, буде абсолютно невідомим світу, точно так як прийшов би “злодій” – без галасу чи інших проявів, щоб привернути увагу. Як за днів Ноя світ продовжував займатись своїми звичними справами, анітрохине турбуючись і не маючи найменшої віри в проповідь Ноя про наближення потопу, так і в ранній стадії Господнього Дня світ, не маючи віри у звістку про Його присутність і про наближення горя, житиме звичайним життям, не звертаючи жодної уваги на будь-яке таке проповідування, доки у великому потопі горя старий світ – старий порядок речей – не впаде, не промине, готуючи шлях цілковитому встановленню нового порядку, Царству Бога під усіма небесами. “І як було за днів Ноєвих, то буде так само й за днів [присутності] Сина Людського”.
З іншого боку, ми знаходимо вірші, які на перший погляд абсолютно суперечать вищесказаному. Наприклад: “Сам бо Господь із наказом, при голосі Архангола та при Божій сурмі зійде з неба”. “З’явиться з неба Господь Ісус з Анголами сили Своєї, в огні полум’яному, що даватиме помсту на тих, хто Бога не знає і не слухає Євангелії Господа нашого Ісуса”. “Побачать вони [світ] Сина Людського, що йтиме на хмарах небесних із великою потугою й славою”. “Ото Він із хмарами йде, і побачить Його кожне око” (1 Сол. 4: 16; 2 Сол. 1: 7, 8; Мт. 24: 30; Об. 1: 7).
Нам, шукачам правди, коли ми читаємо ці уривки, не личить говорити, що, мовляв, більшість з них підтримує [144] той погляд, до якого ми схиляємося, а інші можна проігнорувати. Доки ми не здобудемо такого бачення справи, де кожне біблійне твердження знаходило би своє логічне відображення, ми не повинні почувати себе впевненими, що знаємо правду про дану річ. Окремо взяте Боже твердження є настільки ж правдивим і міцним фундаментом для віри, як сто. І було би розумніше добиватися гармонійного зрозуміння, ніж приходити до висновку чи приймати теорію, побудовану на односторонній інтерпретації, і, таким чином, обманювати себе та інших.
Християни загально не докладають жодних зусиль, щоб узгодити ці твердження, і тому їхні погляди – односторонні й неправильні. Остання група тверджень така ж правильна, як і перша, і явно навчає абсолютно протилежного до тихого, невидимого і схожого на злодійський способу Господнього приходу й присутності. На додаток до цих тверджень ми звертаємось ще до двох інших ілюстрацій способу Його приходу, а саме: “Той Ісус, що вознісся на небо від вас, прийде так, як бачили ви, як ішов Він на небо”, і “Як блискавка та вибігає зо сходу і з’являється аж до заходу, так буде і прихід Сина Людського” (Дії 1: 11; Мт. 24: 27). Щоб прийти до правильного висновку, необхідно зважати також на ці вислови.
Досліджуючи цю тему, ми повинні зауважити, що наш Господь стверджував як незаперечний факт, що Його Царство буде встановлене без видимого показу, а Його прихід, Його присутність буде як злодія, вимагаючи прискіпливого, уважного пильнування, аби зрозуміти і розпізнати його, а от всі вище згадані вірші, в загальному цитовані як доказ зовнішнього, видимого прояву, висловлені глибоко образною мовою, за винятком одного, який говорить, що Він прийде схожим чином, як пішов. Пояснюючи щось символічне, завжди потрібно керуватись зрозумілішими, більш буквальними висловами, як тільки-но стає зрозумілим його символічний характер. Усюди, де буквальне пояснення суперечило б здоровому глузду і ставило [145] уривок у пряму протилежність до виразних висловів Писання, такий уривок треба вважати образним, а його інтерпретацію (як символу) намагатися віднайти у згоді з явно очевидними та буквальними уривками, а також загальним характером і метою об’явленого плану. Завдяки зрозумінню і саме такому поясненню символів відкривається чудова гармонія усіх тверджень. Давайте розглянемо їх зараз і переконаємось, як досконало вони погоджуються з твердженнями, які не є символічними.
“Сам бо Господь із наказом при голосі Архангола та при Божій сурмі зійде з неба” (1 Сол. 4: 16). Згадані тут голос і сурма у всіх відношеннях відповідають тим самим образам, які вжиті в Об. 11: 15-19: “І засурмив сьомий Ангол, – і на небі зчинились гучні голоси, що казали: «Перейшло панування над світом до Господа нашого та до Христа Його, і Він зацарює на вічні віки… А погани розлютилися, та гнів Твій прийшов, і час настав мертвих судити»” і т.д. До цих же подій звертається пророцтво Даниїла: “І повстане [візьме владу] того часу Михаїл [Христос], великий той князь… і буде час утиску, якого не було від існування люду… І багато хто з тих, що сплять у земному поросі, збудяться”. Ще Павло додає до своєї згадки про голоси та сурму: “І перше воскреснуть умерлі в Христі”. Далі в 2 Тим. 4: 1 він стверджує, що Христос судитиме живих (тих, які житимуть) і мертвих під час Свого з’явлення та царства. А початок цього суду народів, які житимуть, скрізь описаний як величезний час горя, якого світ ще не знав (Дан. 12: 1).
Отже, Павло, Іван та Даниїл відверто вказують на один і той самий час, на час з’явлення нашого Господа й встановлення Його царства посеред великого часу [146] горя, і на події, які йому передуватимуть і його розпочинатимуть. Кожний автор показує той самий результат повстання Михаїла, голосів і сурми, а саме: горе, гнів на народи і воскресіння мертвих. Тепер звернемо увагу на вжиті образи:
“З НАКАЗОМ”. Грецьке слово, перекладене тут як “наказ”, це keleusma, що означає “окрик підбадьорення”. Окрик означає публічне послання, яке мають почути своїми вухами не тільки окремі особи, але й широкі маси. В загальному воно призначене викликати тривогу і ляк, або допомогти й підбадьорити. Воно може мати певний вплив на один клас, і зовсім протилежний – на інший, в залежності від умов та обставин.
Стан справ у світі протягом останніх п’ятнадцяти років влучно відповідає цьому символу: скрізь у світі лунають заклики до всіх пробудитись і усвідомити свої права та привілеї як людей, переглянути взаємовідносини, принципи, на яких вони базуються, та цілі, яких вони повинні досягати. Де на всьому обличчі землі знайти такий цивілізований народ, який ще не чув цього окрику і не відчув на собі його впливу?! Весь цивілізований світ останні декілька років (як ніколи попередньо в літописах історії) вивчає політекономію, цивільні права та громадські свободи. Люди, як ніколи попередньо, заохочують один одного до вивчення цих питань до самої основи. Окрик підбадьорення, який розпочався ростом знання серед людей, вже охопив цілу землю. Під його впливом люди, за підтримки й допомоги вчених та геніїв, об’єднуються для боротьби і домагаються як дійсних, так і вигаданих прав та свобод. У міру того, як їхні організації зростають і множаться, цей окрик стає гучнішим і довшим, і незабаром, як було провіщено, він приведе до великого часу горя та заколоту розгніваних народів. Цей результат досить наочно описав пророк: [147] “Чути гамір у горах [царствах], як народу численного, чути гомін згромаджених тут царств народів: це переглядає Господь Саваот бойове Своє військо” (Іс. 13: 4).
“ГОЛОС АРХАНГЕЛА” – це інший влучний і дуже важливий символ. Ім’я “архангел” означає “головний посланець”. Наш помазаний Господь є Головним Посланцем Єгови – “Ангелом Заповіту” (Мал. 3: 1). Даниїл посилається на цю ж постать, називаючи його Михаїлом, чиє ім’я означає “котрий як Бог”– найвідповідніше ім’я для Того, Хто є “Образом істоти Його [Отця]” і представником Його влади та сили. Голос Архангела представляє владу та правління Христа. Отже, цей символ представляє Христа, Котрий бере владу, тобто розпочинає Своє царювання, віддаючи накази, Свої офіційні розпорядження, і проголошує зміну епохи шляхом запровадження законів Свого царства.
Цю ж думку дещо по-іншому виражає Даниїл, коли говорить, що Михаїл, великий Пророк, “повстане”. Встати означає прийняти владу, віддавати накази. (Див. “встане” в Іс. 2: 19, 21). Іншу ілюстрацію цього символу дає Давид, котрий говорить пророчо про Христа: “Він голос подав Свій – і земля розпливлася”. Великий час горя буде щораз швидшим, і земля (організоване суспільство) розтопиться, розпадеться під час зміни правління, яке відбудеться, коли новий Цар подасть Свій голос наказу. За Його наказом цивільні, громадські та релігійні системи неправди повинні впасти, якими б древніми, міцно вкоріненими та укріпленими вони не були. Меч з Його уст вчинить спустошення: Правда на будь-яку тему і в усіх її різноманітних аспектах судитиме людей і приведе (під Його владою та керівництвом) до повалення зла й неправди у тисячі різноманітних форм.
“БОЖА СУРМА”. Багато хто, мабуть не задумуючись, вважає, що ця сурма буквально звучатиме [148] в повітрі. Та безпідставність такого сподівання стає очевидною, коли зауважимо, що Павло має на увазі саме те, що об’явитель називає “сьомою сурмою”, “останньою сурмою” з низки символічних сурем (Об. 11: 15; 1 Кор. 15: 52). Доказ того, що все вищезгадане стосується однієї і тієї ж сурми, знаходимо в описах подій, пов’язаних з кожною з них. Павло, говорячи про воскресіння та встановлення Господнього Царства, пов’язує їх зі “сурмою Божою”, а об’явитель згадує про те саме ще докладніше. Відповідність назви “сьома сурма”, “остання сурма”, “сурма Божа” є очевидною, якщо пам’ятати про те, що події, пов’язані зі шістьма попередніми сурмами, відносяться до діянь людства, тоді як сьома сурма особливо стосується Господньої праці і охоплює “День Господа”. Оскільки шість попередніх сурем були символічними (і з цим в загальному погоджуються коментатори та дослідники, які намагаються тлумачити Об’явлення), то було би порушенням логіки та здорового глузду сподіватись, що сьома, остання з них, буде буквальним чутним звуком у повітрі. Більше того, це не погоджувалось би із загальними Господніми методами і тими твердженнями Писання, які вказують на таємницю Його приходу, адже злодій ніколи не сурмить в сурму, щоб повідомити про свій прихід.
Всі сім сурем Об’явлення є символічними і представляють сім великих періодів часу та їхні події. Ми розглянемо їх у наступному томі. А зараз достатньо сказати, що сьогодні ми знаходимось, власне, серед тих подій, які ознаменовують звучання сьомої сурми. Гучні голоси, ріст знання, розлючені народи і т.п., разом із пророцтвами часу, встановлюють це як факт. Перш ніж ця сьома, тобто остання, сурма перестане звучати, має відбутись ще багато подій, як, скажемо, нагородження святих та [149] пророків, воскресіння всіх мертвих тощо. Фактично, це охоплює весь період Тисячолітнього царювання Христа, на що вказують події, які мають відбутись впродовж нього (Об. 10: 7; 11: 15, 18).
Отже, ми приходимо до висновку, що “наказ”, “голос Архангела” та “Божа сурма” є символами і зараз знаходяться у процесі виконання. Також зверніть особливу увагу на факт, що кожне із трьох вже згаданих пророцтв (Дан. 12: 1; Об. 11: 15; 1 Сол. 4: 16) проголошує Господню присутність на той час, коли відбуваються вже згадані події. Вони були провіщені якраз з метою вказати на спосіб, яким якого Його невидима присутність буде виявлена тим, хто вірить у пророче слово. Ап. Павло говорить: “Господь із [буквально в чи під час] наказом [голосом, сурмою і т.п.] зійде”. Іван говорить, що царства цього світу стануть Його під час цих подій. А Даниїл каже: “І повстане того часу Михаїл, великий той князь [Христос]” (буде присутнім) і візьме Свою велику владу. Отже, якщо ми можемо розпізнати наказ, голоси й звучання великої сурми, то нам треба приймати їх не як вказівку, що Господь незабаром прийде, а радше, що Він вже прийшов і присутній тепер, і що жнивна праця збирання пшениці й палення куколю вже в процесі виконання. Ми незабаром побачимо, що це переконливо доказують пророцтва часу. Але Його присутність та працю можна розпізнати не природнім зором, а тільки очима віри, через вірне пророче слово.
Якраз тут не можна випустити з уваги ще один факт, а саме: що пояснені “Наказ”, “Голос Архангела” і “Божа сурма” є знаряддями проведення жнивної праці Євангельського віку. Отже, якщо ми бачимо не лише значення цих символів, але й передбачені наслідки, які мають тепер місце, в нас є додатковий доказ, що ми правильно [150] пояснили символи і що ми знаходимось у періоді, названому “жнивом”, в якому Євангельський вік і вік Тисячоліття накладаються один на одного: один закінчується і другий починається. Багато-хто не потребуватиме допомоги, щоб помітити працю розділення, яка зараз відбувається між дійсно посвяченими християнами і тими, які лише себе ними називають. Багато хто здатний бачити символічний вогонь вже в дії і розпізнавати “наказ [голосний крик]” народів, командування нового царя Еммануїла та події, названі “сьомою сурмою”, а також “хмари” горя, на яких приходить Господь, і від яких та в яких проявиться Його сила, підкоряючи Йому все.
Ми вже звернули увагу (Том I, стор.237) на факт, що розпізнання жнивної праці в її теперішньому процесі є доказом Господньої присутності, оскільки Він сказав, що буде головним жниварем і керівником усієї праці, і що це буде Його перша праця: “І я глянув, – і ото біла хмара, а на хмарі сидить подібний до Людського Сина. Він мав на Своїй голові золотого вінця, а в руці Його гострий серп… І той, хто на хмарі сидів, скинув додолу серпа свого, – і земля була вижита”. “А в жнива накажу Я женцям: зберіть” і т.д. (Об. 14: 14, 16; Мт. 13: 30). Праця жнив займе сорок років для її повного завершення, закінчуючись у 1914 році.4 Її різні риси здійснюватимуться поступово, але всі її дні – це “дні Людського Сина”, дні присутності та влади нашого Господа, яку остаточно розпізнають усі, але спочатку – лише клас, визначений апостолом словами: “Ви, браття, – не в темряві”.
—————–
4 Дивіться Передмову автора (1916 р.), стор. ііі-іv
—————–
“В ОГНІ ПОЛУМ’ЯНОМУ”. Наступний з цих символічних виразів можна легко зрозуміти, якщо пам’ятати значення вже пояснених символів: вогню і т.п. (Том I, стор. 317). Читаємо: “З’явиться з неба Господь Ісус з Анголами сили Своєї, – в огні полум’яному, що даватиме [151] помсту на тих, хто Бога не знає і не слухає Євангелії Господа нашого Ісуса” (2 Сол. 1: 8).
Ми розуміємо, що цей буквальний опис означає, що в Його дні (Тисячолітньому віці) присутність нашого Господа буде об’явлена, показана світу з Його позиції духовного контролю (“небес”) у гніві та покараннях, які в той час навідають зло та злочинців. Це буде поглинаючий гнів, як показано в символі, вогні, і він не залишить ані кореня, ані галузки від злих систем, неправди, насилля чи добровільних грішників. Всі горді та всі злочинці будуть спалені як солома в цей Тисячолітній день. На його початку – в періоді “жнив” – цей вогонь горітиме люто, знищуючи гордість та зло, які тепер зросли. Щасливі ті, хто віддасть свою гордість та зло на знищення, щоб і самим не бути знищеним (у “другій смерті”), що, безперечно, станеться з деякими, хто чинитиме спротив під час Тисячолітнього віку. Про цей час читаємо: “Бо ось наступає той день, що палає, як піч, і стануть всі пишні та кожен, хто чинить безбожне, соломою, – і спалить їх день той, який наступає, говорить Господь Саваот, який не позоставить їм кореня, ані галузки” (Мал. 4: 1).
“Ангели сили”, посланці, представники Його влади є різними, і можна властиво вважати, що вони включають усі різноманітні знаряддя, живі й неживі, які наш Господь вживатиме в ділі повалення злих систем сьогодення та покарання злочинців.
У той час, коли гнів, помста Господа має ось так проявитись у палаючому вогні, у всепоглинаючому горі, небаченому досі (такому загальному й повсюдному і такому нищівному для зла), праведність та праведники почнуть здобувати прихильність. Коли все це ставатиме більш очевидним, люди почнуть приходити до висновку, що нова влада взяла під контроль людські справи. [152] Таким чином присутність нашого Господа як Царя царів буде об’явлена світу. Він “з’явиться… в огні полум’яному, що даватиме помсту [і] на тих, хто Бога не знає [хто в дійсності не знайомий з Богом, але, попри це, не слухняний світлу сумління, яким всі певною мірою володіють], і [також на тих, хто, знаючи Бога, все ж] не слухає Євангелії Господа нашого Ісуса Христа”.
За допомогою покарань, зростаючого світла та сприятливих нагод Тисячолітнього дня всі прийдуть до такого ясного знання правди та шляху праведності, що не зможуть виправдати незнання чи нездатності коритися правді. А ті, які вперто залишатимуться ворогами Бога і праведності, будуть покарані вічним знищенням (з якого не буде воскресіння) від обличчя Господа та від слави Його могутності.
“ІЗ СИЛОЮ Й ВЕЛИКОЮ СЛАВОЮ”. Наступний вираз говорить про те, що світ побачить Сина Людського, Який приходить, ще перед тим, як Його царство буде повністю встановлене або перш ніж Його співспадкоємці будуть всі зібрані й прославлені разом з Ним. І, бачачи Його прихід, всі племена землі ридатимуть: “І побачать тоді Сина Людського, що йтиме… із силою й великою славою”.
Світ вже бачить навислі темні хмари горя. Він усвідомлює, що тепер у справах людей задіяна сила, з якою світ не може впоратись. Недалеке майбутнє, з теперішньої точки зору, є темним та зловісним для всіх, хто достатньо розумний, щоб помічати хід подій. Мислячі люди бачать настирність, з якою питання правди і неправди, справедливості та несправедливості є нав’язані їхньому розуму, вимагаючи прояву особистих принципи. Багато хто розпізнає славу та силу нового Правителя землі, але через хмари і темряву, які Його оточують, не розпізнає самого Царя. Люди бачать хмари і тому бачать, як Він приходить на [153] хмарах із силою та великою славою [славою сили та справедливості], але вони не впізнають Його. Хмари зникнуть і виявлять повну велич та славу Христової присутності не раніше, ніж з них випаде град і вогняний жар (Пс. 18: 12, 13), щоб розтрощити і знищити людську гордість, самолюбство та забобони. Коли б люди звернули увагу і прислухались до голосу Господа, Який тепер вказує шлях справедливості і попереджає про близьку відплату, то великі лиха недалекого майбутнього можна було би відвернути. Але “Бог промовляє і раз, і два рази, та людина не бачить того… Тоді відкриває Він ухо людей [гуркотом грому “дня горя”], і настрашує їх осторогою, щоб відвести людину від [власного] чину її, і Він гордість від мужа ховає”.
“Ото Він із хмарами йде”, і у відповідному часі “побачить [розпізнає] Його кожне око”, усвідомить Його присутність, владу та авторитет, і всі будуть змушені підкорятись їй, хочуть вони цього чи ні, аж сатана буде випущений на короткий час в кінці Тисячоліття. Тоді, після здобуття повного досвіду, їхня готовність чи небажання будуть випробувані в повній мірі, і ті, котрі не хотітимуть, будуть знищені другою смертю, символічно названою озером вогняним (Об. 21: 8).
Таким чином, всі ці символічні пояснення способу приходу нашого Господа цілковито погоджуються з чіткими твердженнями, що Його присутність якийсь час буде таємницею, відомою лише тим, хто пильнує.
ТАК САМО
Отже, про що нам говорять слова ангела, сказані під час вознесіння нашого Господа (Дії 1: 11): “Оцей Ісус, який від вас був взятий на небо, так само прийде, як його ви бачили відходячого на небо”?
Уважне дослідження цього тексту виявить нам його гармонію з вищезгаданим. Багато хто, здається, думає, що ці слова [154] говорять: як ви бачите Господа, Котрий піднімається на небо, так само (схожим чином) ви побачите Його, як Він приходитиме знову. Такі особи повинні читати це знову й знову, доки не помітять, що тут не сказано, що ті, котрі бачили Його відхід, побачать Його повернення, ані, що хтось інший побачить Його прихід. Тут сказано, що спосіб Його приходу буде схожим до способу Його відходу. Яким же, тоді, був спосіб Його відходу? Чи він був з великою урочистістю та показністю? Чи він супроводжувався звуком сурми, голосами та сильним окриком, який пронизував повітря? Чи постать Господа сяяла надприродною славою та блиском? Якщо так, то ми повинні сподіватись, що Його повторний прихід буде “так само”. Хіба, з іншого боку, він не був таким тихим і таємним, щоб, виходячи з Господнього наміру, мати твердо переконаних свідків цього факту? Ніхто не бачив Господа і не знав цього, за винятком Його вірних послідовників. Його слова (Ів. 14: 19): “Ще недовго, і вже світ Мене не побачить”, – ніколи не були спростовані, бо ніхто, окрім братів, не бачив Його з’явлень після воскресіння, і ніхто інший не був свідком Його вознесіння. І так само, як Він відійшов (тихо, таємно для світу, де ніхто про це не знав, окрім Його послідовників), так, таким же чином, Він приходить знову. І як тоді, відходячи, Він підняв руки й благословив їх, так і тепер, коли Він приходить знову, Він приходять, щоб їхня радість була повною, як Він сказав: “Я знову прийду й заберу вас до Себе”; “Побачу вас знову, – і серце ваше радітиме, і ніхто радості вашої вам не відійме” (Лк. 24: 50, 51; Ів. 14: 3; 16: 22).
Ангел, мабуть, також особливо наголосив на тому, що повторний прихід буде приходом того “самого Ісуса” – того, Хто залишив славу, яку мав з Отцем, перш ніж світ постав, і став людиною – став бідним, щоб ми могли стати багатими; того самого Ісуса, Котрий помер на Голгофі; того самого Ісуса, Котрий воскрес третього дня духом оживляючим; того самого Ісуса, Котрий [155] виявив Свою переміну під час сорока днів – того самого Ісуса, Котрий тепер піднявся вгору. Так, це той самий Ісус, Котрий зазнав двох перемін природи – спочатку з духовної на людську, а потім з людської на божественну. Ці переміни природи не знищили Його індивідуальності. Його особистість була збережена, як нас запевнює ангел, не дивлячись на те, чи філософія цього факту є зрозумілою, чи ні. І хоч ми не будемо більше знати Його по плоті (як людину), а повинні пам’ятати про Його вивищення – що Він тепер має божественну духовну природу – й очікувати Його приходу згідно з цією переміною та вивищенням, все ж ми повинні пам’ятати, що Він є Тим самим люблячим Ісусом – незміненим у цьому відношенні. Це “той самий Ісус”, Котрий (хоч і був присутнім сорок днів після Свого воскресіння) був видимим лише для учнів, до того ж короткий час, і Котрий у Своїй другій присутності буде невидимим для світу, як це було протягом сорока днів перед Його вознесінням. Ми повинні пам’ятати, що Він не приходить, щоб віддати Себе в жертву, тому більше не потребує людського тіла, приготовленого для жертви (Євр. 10: 5). Все це позаду: Він більше не вмирає, а приходить, щоб володіти, благословляти й піднімати викуплене людство.
Наш Господь дав нам чудову ілюстрацію того, як буде виявлена Його присутність, коли сказав: “Бо як яскраве світло виходить зо сходу і світить аж до заходу, так буде і присутність Сина Людського” (Мт. 24: 27 – Diaglott). Є очевидним, що більшість перекладів цього вірша містить помилку, вживаючи слово блискавка там, де мається на увазі сонячне світло. Адже спалахи блискавки не виходять зі сходу і не сяють до заходу. Вони зазвичай виходять з різних сторін, і рідко, якщо взагалі, яскраво пронизують небо навпоперек. Господня ілюстрація – як єдина, що погоджується з Його словами, – стосується сонячного світла, яке незмінно з’являється на сході і сяє аж до заходу. Таким чином, бачимо, що вжите тут грецьке словоastrape [156] перекладене неправильно у цьому вірші, а також в паралельних словах, вжитих Лукою (17: 24). Ще один приклад використання нашим Господом цього слова astrapeзнаходиться в Луки 11: 36, де воно стосується яскравого світла світильника і в загальному перекладі перекладене на “сяйво”. Неправильне уявлення про спосіб приходу та об’явлення нашого Господа, міцно вкорінене у розумах перекладачів, привело до помилки в перекладі слова astrape на “блискавка”. Вони думали, що Він буде об’явлений раптово, немов спалах блискавки, а не поступово, як ранкове сонячне світло. Але яким чудовим є образ сходу сонця, який ілюструє поступове світання правди та благословення в день Його присутності. В цьому образі Господь поєднує переможців із Собою, кажучи: “Тоді праведники, немов сонце засяють у Царстві свого Отця”. І пророк, вживаючи цей самий образ, каже: “Зійде Сонце Правди та лікування в проміннях Його”. Світання є поступовим, але остаточно повна, яскрава ясність цілковито розжене темряву зла, неуцтва, забобонів та гріха.
Невірний переклад слова parousiaпосприяв ще більшому затемненню значення цього уривка. В Emphatic Diaglott і в перекладі професора Янгавоно перекладене як присутність; в перекладі Ротергама – як прибуття; а в загальному перекладі – як прихід. І хоча в тексті Revised Version залишився помилковий переклад – прихід, – проте в примітці на полях стверджується, що правильним визначенням цього грецького слова є “присутність”. Грецьке слова parousia незмінно означає особисту присутність того, хто вже прийшов, прибув. І ніколи не треба розуміти його в значенні перебування в дорозі, як переважно вживається англійське слово прихід. Тому досліджуваний нами текст навчає, що як сонячне світло сходить поступово, так [157] і присутність Сина Людського буде відкриватись, тобто об’являтись, поступово.
До цієї ілюстрації наш Господь добавив слова перестороги, щоб вберегти нас від деяких помилок, які будуть поширені близько часу Його другого приходу, сподіваючись збити Його Церкву з пуття. “Оце Я наперед вам сказав: А коли скажуть вам: «Ось Він у пустині» – не виходьте, «Ось Він у криївках» – не вірте! Бо як ясне світло [сонце] вибігає зо сходу, і [поступово] з’являється аж до заходу, так буде і присутність Сина Людського”. Так наш Господь оберігає нас від двох помилок, які швидко поширюються в наші дні. Одна з них твердить, що наш Господь прийде в плоті в пустині або в пустелі Палестини. І, так вірячи, багато хто направився туди й очікує побачити Ісуса в плоті, зі шрамами, як при розп’ятті. Сподіваючись Його такого, як Він був, а не “як Він є”, вони серйозно помиляються і роблять себе сліпими до правди, як було з юдеями у першому приході. Такі помилкові сподівання штовхають цей клас до буквального пояснення слів пророка (Зах. 14: 4): “І стануть ноги Його на Оливній горі” і т.д.* Засліплені помилковими сподіваннями, вони не бачать, що “ноги” в цьому уривку образні, як і в Пс. 91: 12; Іс. 52: 7; Пс. 8: 7; 110: 1; Еф. 6: 15; 5 М. 33: 3 та в багатьох інших місцях. Коли б вони знали чого сподіватись, то знали б, що не треба йти до Єрусалима виглядати людину Христа Ісуса, тому що вивищений Цар приходить як сонячне світло, заставляючи весь світ відчути Його присутність та вплив. Тому: “Не виходьте”.
————–
*Розгляд цього пророцтва ми залишаємо на інший раз.
————–
“А коли скажуть вам: «Ось Він у криївках» – не вірте»”. Спіритизм (завжди готовий вводити в оману удаваним [158] наслідуванням і використовувати передові правди як одіяння світла (2 Кор. 11: 13, 14)) без вагань заявив, що ми знаходимось в періоді переміни епох, на світанку славного віку. При цьому багато хто з його прихильників навіть вчить, що Христос вже присутній, і ми не сумніваємося, що незабаром вони даватимуть сеанси, де твердитимуть, що показують Його в криївках. У якій би формі – тій чи іншій – не виявляла себе неправда, пам’ятаймо слова нашого Господа і відкидаймо всі такі заяви як фальшиві, знаючи, що не так Він об’явить Свою присутність: що як те “сонячне світло”, яке з’являється поступово, “зійде Сонце Правди та лікування в проміннях Його”.
PAROUSIA НАШОГО ГОСПОДА В ЖНИВІ
Грецька мова дуже точна. Цей факт значно збільшує її цінність у точному викладенні правди. Так, наприклад, в загальному англійському перекладі слово приходитивикористовується для перекладу тридцяти двох грецьких слів, кожне з яких має незначний, дещо інший відтінок. Приклади: ephistemi означає захопити, як у Лк. 21: 34 – “щоб на вас не прийшов [захопив] несподівано”; sunerchomai означає збиратись, або сходитись разом, як у 1 Кор. 11: 18 – “як сходитесь ви на збори”; proserchomaiозначаєнаблизитись,або підійти, як у Євр. 4: 16– “отож приступаймо з відвагою”; heko означає прибувати, приходити, прийти, коли дія приходу вже закінчилась, як у Ів. 2: 4 – “не прийшла ще година Моя”; enistemi означає бути присутнім, і саме так це слово перекладене, за винятком двох випадків, де його треба було перекласти таким чином: 2 Тим. 3: 1 – “настануть тяжкі часи” – будуть присутні; і 2 Сол. 2: 2 – “вже настав день Господній” – присутній. Вираз parousia також означає присутність, і його ніколи не слід переклади прихід, як у загальному англійському перекладі Біблії, де це слово лише два рази переклали правильно, присутність (2 Кор. 10: 10; Фил. 2: 12). “Emphatic Diaglott”, дуже [159] цінний переклад Нового Заповіту, перекладає слово parousia правильно – присутність – майже у кожному випадку появи цього слова.
Два грецькі слова hekoіparousia та їхнє використання в Новому Заповіті є тими, на які ми хочемо звернути зараз увагу, а особливо на останнє з них. Адже правильна оцінка їхнього значення в уривках, де вони зустрічаються, проливає світло на спосіб повернення нашого Господа, тоді як загальний, але помилковий переклад затемнює те, що мав би висвітлювати.*
————–
*Слово parousia зустрічається двадцять чотири рази в грецькому Заповіті, і лише двічі перекладене у загальному англійському перекладі (2 Кор. 10: 10; Фил. 2: 12) правильно на присутність. В інших випадках воно помилково перекладене на прихід, а саме: Мт. 24: 3, 27, 37, 39; 1 Кор. 15: 23; 16: 17; 2 Кор. 7: 6, 7; Фил. 1: 26; 1 Сол. 2: 19; 3: 13; 4: 15; 5: 23; 2 Сол. 2: 1, 8, 9; Як. 5: 7, 8; 2 Петр. 1: 16; 3: 4, 12; 1 Ів. 2: 28.
————-
Маючи правильне уявлення про значення слова parousia – не прихід (нібито в дорозі), а присутність (як після прибуття), – давайте розглянемо деякі уривки, де зустрічається це слово. Із них ми дізнаємось, що присутність – це не обов’язково видима річ, і що вона стосується також речей наявних, але невидимих. Так, наприклад, ангели, духовні істоти, можуть бути присутні з нами, хоч і невидимі, як наш Господь був присутнім у світі і часто з учнями протягом сорока днів після Свого воскресіння, залишаючись невидимим для світу або для Своїх учнів – окрім декількох коротких, вже згаданих нами, випадків. Ці дні були днями Його parousia (присутності), як і попередні три з половиною роки.
В розмові, перед запитанням із Мт. 24: 3, наш Господь провістив знищення святині та відкинення Ізраїлю по тілу аж до часу, коли вони радо визнають Його як свого Месію і скажуть: “Благословенний”. Він розповів Своїм учням, що піде, але прийде знову і забере їх до Себе. Він [160] назвав їхній день “жнивом”, або кінцем того віку, і розказав про майбутнє “жниво” під час Його другого приходу (Мт. 9: 37, 38; 13: 39, 40). Безумовно, усвідомлюючи, що лише деякі признали Його як Христа у Його першому приході, вони хотіли знати, як Його можна буде впізнати у Його другому приході – мабуть, сподіваючись, що Його другий прихід настане в їхні дні. Звідси запитання: “Яка буде ознака [вказівка] parousia [присутності] Твоєї й кінця віку?”
Через їхню схильність плутати завершальні події Юдейського віку, тобто жнива, в якому вони вже знаходились, з майбутнім (на той час) “жнивом”, тобто кінцем Євангельської епохи, наш Господь дав досить детальний перелік подій, які обов’язково мали відбутись, вказуючи на значний проміжний період між ними, але не даючи точного уявлення про його довжину, бо навіть Він тоді не знав, як довго це буде (Мк. 13: 32).
Відповідь нашого Господа у 1-14 віршах охоплює весь Євангельський вік, а Його слова у 15-22 віршах мають подвійне застосування – буквальне щодо закриття Юдейського віку і образне щодо кінця Євангельського віку, якого Юдейський вік був тінню. У віршах 23-26 містяться слова перестороги відносно лжехристів, а у вірші 27 Господь повертається до їхнього питання про Його parousia, кажучи: “Як ясне сяйво [сонячне світло] виходить із сходу і світить навіть до заходу, так буде parousia [ПРИСУТНІСТЬ] Сина Людського” [правильний переклад]. Сонячне світло з’являється відразу, але безшумно, і першими його помічають ті, котрі прокинулися першими.
Залишаючи інші проміжні подробиці промови нашого Господа для розгляду у відповідному місці, ми звертаємо увагу на другу відповідь на їхнє запитання про Його parousia у віршах 37 і 39. Він каже: “Як було за днів Ноєвих, так буде parousia [ПРИСУТНІСТЬ] Сина Людського”. Зауважте, [161] що порівняння тут не є між приходом Ноя і приходомнашого Господа, ані між приходом потопу і приходом нашого Господа. Це зовсім не стосується приходу Ноя, ані приходу нашого Господа, бо, як вже було сказано, parousia не означає прихід, а присутність. Отже, порівняння є між часом присутності Ноя серед людей “перед потопом” і часом присутності Христа у світі, в Його другому приході, передвогнем – перед надзвичайним горем Дня Господа, яким закінчується цей вік.
І хоч у дні Ноя, перед потопом, люди були злими, і будуть злими в час присутності нашого Господа, перед тим, як на них прийде розпалений вогонь горя, все ж це не єпредметом порівняння або подібності, яку наш Господь мав на увазі, бо зло процвітало в кожному віці. Предмет порівняння чітко виражений і його легко помітити, якщо ми читаємо уважно: люди, за винятком членів сім’ї Ноя, не підозрювали про наближення бурі і не вірили свідченню Ноя та його сім’ї, а тому “не знали”. Ось у чому суть порівняння. Такою ж буде присутність Сина Людського. Ніхто, крім членів Божої родини, не повірить: інші “не будуть знати”, доки суспільство в його теперішньому організованому вигляді не почне топитись від палючого жару часу горя, яке вже наближається. Це проілюстровано словами: “Як за днів до потопу всі їли й пили, женилися й заміж виходили [Лука (17: 28) додає “садили й будували”], аж до дня, коли Ной увійшов до ковчегу, і не знали,.. так буде і parousia [присутність] Сина Людського”. Отже, під час присутності Сина Людського світ продовжуватиме їсти, пити, садити, будувати та одружуватись. Про це згадано не як про грішні вчинки, а як про показник їхнього незнання про Його присутність та про горе, яке охопить світ. Саме це і є відповіддю нашого Господа [162] на запитання учнів: – Яким буде знак [вказівка] Твоєї [parousia] присутності і кінця, або жнив, віку? По суті Він каже: – Не буде жодного знаку для мас у світі. Вони не знатимуть про Мою присутність та про нові епохальні зміни. Знатимуть лише деякі, і вони будуть навчені Богом (шляхом, який ми тут не будемо пояснювати), перш ніж з’явиться якийсь знак (вказівка), який змогли би розпізнати люди у світі.
Запис Лукою тієї ж промови (Лк. 17: 26-29), хоча не тими ж самими словами, абсолютно відповідає цьому. Лука не вживає слова parousia,але виражає точно ту саму думку, кажучи: “І як було за днів Ноєвих, то буде так само й за днів Сина Людського” – за днів Його присутності. Світ буде їсти, пити, одружуватись, купляти, продавати, садити й будувати не перед Його днями, не після Його днів, а за (під час) Його днів. Тому ці вірші ясно навчають, що наш Господь буде присутнім в кінці віку, залишаючись повністю незнаним і невидимим для світу.
Хоча вже ніколи не буде іншого потопу, щоб знищити землю (1 М. 9: 11), все ж написано, що вся земля буде поглинута огнем Божої ревності (Соф. 3: 8). В кожному з цих випадків мова йде не про буквальну, фізичну землю, а про існуючий порядок речей: у першому випадку це знищення через потоп всіх людей, за винятком сім’ї Ноя, а в останньому – спалення всіх, за винятком сім’ї Бога, в символічному вогні – великому горі Дня Господа. Вірні Божі діти будуть вважатись гідними уникнути того, що приходить на землю (Лк. 21: 36) – не обов’язково через взяття їх із землі, а, можливо, через захист від вогняних проб, як в образній ілюстрації про трьох євреїв, котрі ходили всередині вогняної печі, розжареної всемеро, а на їхній одежі навіть не було запаху вогню, бо з ними був присутній хтось, подібний до Божого Сина (Дан. 3: 19-25).
[163] Далі ми звернемо увагу на вірші, які навчають, що багато хто в Церкві якийсь час не буде знати про Господню присутність, про “жниво” та закінчення віку, тоді як Господь вже дійсно буде присутнім і праця жнива відбуватиметься.
Заключні вірші із Мт. 24, починаючи з 42-го, дуже важливі. У 37 вірші наш Господь показав, що світ не знатиме про parousia Сина Людського. І тепер Він остерігає Своїх щирих учнів, що вони, якщо не пильнуватимуть, схоже опиняться в темряві відносно Його parousia. Він каже: “Тож пильнуйте, бо не знаєте котрої години Господь ваш прийде [erchomai– прибуде]”. Якби люди сподівались злодія в конкретному часі, то не спали б, щоб їх не захопили зненацька: так і ви повинні бути завжди пильними, завжди готовими, повинні завжди очікувати першого доказу Моєї parousia. У відповідь на ваше запитання: «Коли це буде?» – Я лише кажу вам бути пильними і готовими, бо коли Я прибуду, коли буду присутнім, то повідомлю про це всіх, хто очікував і був вірним, і лиш вони матимуть право це знати. Всі інші повинні і мусять бути в зовнішній темряві, мусять навчатись разом зі світом і як світ – через горе.
“Хто ж [у жниві] вірний і мудрий раб, якого пан поставив* над своїми челядниками давати своєчасно поживу для них? Блаженний той раб, що пан його прийде [erchomai – прибуде] та знайде, що робить він так! Поправді кажу вам, що над цілим маєтком своїм він поставить його” – вся величезна скарбниця дорогоцінних правд буде відчинена таким вірним слугам, щоб озброїти, забезпечити і нагодувати весь дім віри.
—————-
*Синайський та Ватиканський манускрипти говорять “зробить”.
—————-
Та коли серце у раба несправедливе, він скаже: – Мій Пан бариться [ще не прибув], – і почне бити [противитись і заперечувати] своїх товаришів [тих, хто не погоджується з ним, [164] тобто тих, хто говорить протилежне: – Мій Господь не бариться, а прийшов, є присутнім]. Такий може їсти й пити з п’яницями [оп’янівши від духа світу], але Пан того слуги прийде [грецьке heko – прибуде] дня, якого той не сподівається, і години, якої той слуга не знає, і розітне його [відсторонить від привілеїв одного зі слуг роздавати їжу у свій час для дому віри], і визначить йому долю з лицемірами [хоч він і не лицемір, а справжній слуга, все ж він мусить, через невірність та переобтяження, розділити участь із лицемірами в замішанні та горі, що приходять на Вавилон]. “Буде плач там і скрегіт зубів”.
Вищесказане, якщо його уважно вивчити, виразно навчає нас, що в кінці цього віку буде клас, який заперечуватиме, що наш Господь є присутнім (не заперечуватиме, що Він колись прийде, але що Він прийшов), б’ючи, тобто чинячи сильний опір тим спів-слугам, які повинні навчати протилежне – що Господь прийшов. Наш Господь чітко визначив, яким є вірний та правдивий слуга, а яким є той, хто помиляється. І той, хто вірний, кого Він знаходить при роздачі своєчасної “їжі”, буде піднятий вище, одержуючи ще більший доступ, щоб розпоряджатися скарбницею правди, і більшу можливість давати її дому віри, тоді як невірний слуга поступово буде усунений і все більше схилятиметься до тих, хто сповідує лише на словах, тобто лицемірів. І завважте факт, що невірний раб є відтятий, тобто відділений, в той час, про який він не знає – в час жнива, коли його Господь дійсно присутній, невпізнаний ним, шукаючи та збираючи Свої дорогоцінності (Мт. 13: 30; Пс. 50: 5; Мал. 3: 17; Мт. 24: 31).
Ми вдаємось в ці подробиці з єдиною метою – показати, що у відповідь на запитання учнів про знаки та прояви Його другої присутності наш Господь вчив, що ані світ, ані [165] невірні слуги не знатимуть про це, поки, принаймні, не почнеться сильний вогонь горя. Безперечно, вірні бачитимуть Його присутність лише очима віри – завдяки Писанням, написаним заздалегідь для їхнього навчання, щоб їх можна було зрозуміти, коли вони стають своєчасними. Теперішні правди на кожну тему є частинами “Його маєтку” і скарбів, нових та старих, які наш Господь відклав для нас і тепер щедро дає (Мт. 24: 45-47).
Отже, хоча Господь на основі провіщених ознак зробив детальні приготування, щоб Церква змогла впізнати Його присутність у властивому часі (хоча вона не має бачити Його фізичними очима), Він також дбайливо остерігає нас про облуду, яка появиться – яка виглядатиме настільки правдоподібною, щоб обманути навіть вибраних, якщо би це було можливо. Та це неможливо, тому що всі вибрані пильно дослухатимуться до перестороги і будуть уважно ознайомлюватися з провіщеними ознаками Його присутності, стежачи дбайливо за їхнім виконанням. Чий розум налаштований по-іншому, той не належить до вибраного класу. Лише переможці мають царювати з Господом. Ці омани, як буде показано в наступному розділі, вже існують і обманюють багатьох. Але, дякувати Богу, вибрані попереджені та озброєні, і не будуть ані обманені, ані знеохочені. Хоча навкруги Нього хмари й темрява, вони впізнають Його присутність і радіють, що їхнє визволення наблизилось. Якщо хтось скаже вам: – Ось тут Христос, чи там [в якомусь особливому місці], – не вірте. І якщо скажуть вам: – Ось Він у пустині, – не виходьте. – Ось Він у криївках, – не вірте, бо як [немовби] яскраве сонячне світло поступово сходить і наповнює землю, такою буде і Його присутність (Мт. 24: 23, 26, 27). Вона виявиться, як провіщено, у зростаючому світлі правди на кожну тему, швидке і славне відкриття якої ми бачимо тепер. Ще декілька років, і Сонце Справедливості [166] зійде повністю зі зціленням у своїх проміннях, щоб благословити й піднімати смертельно поранений світ.
Беручи до уваги докази, представлені тут, а також у попередніх та наступних розділах, ми без жодних вагань повідомляємо радісну для серця звістку, що ми знаходимося у жниві Євангельського віку, і що Учитель знову присутній як Головний Жнець – не в плоті, як в Юдейському жниві, а в силі та великій славі, як “повищений” божественний Христос, Чиє славне тіло є тепер “образом істоти Його [Отця]”, хоча Його славна зовнішність милостиво заслонена від людського зору. Він запроваджує Своє царювання праведності. Його серп правди відділяє; Він збирає докупи до єдності серця та розуму достиглі перші плоди духовного Ізраїлю; і невдовзі це повне вибране “тіло” буде керувати світом й благословити його.
Ми про це розповіли, щоб читач по ходу міг мати чіткіше уявлення про речі, на які особливим чином вказують пророцтва часу – після того, як буде показано, що хронологічно прийшов час жнива і всіх супутніх подій, і що вони мають відбутися як було провіщено.
Якщо дивитись так, то пророцтва часу та вся докладність настанов щодо способу та супутніх обставин Господнього з’явлення не були дані, щоб потривожити світ, ані щоб задовольнити марну цікавість, ані щоб розбудити сплячу номінальну церкву. Вони були дані, щоб ті, котрі не сплять, котрі не зі світу, а збудилися, є посвяченими, вірними та щирими дослідниками плану свого Отця, могли бути поінформовані про значення подій, які відбуваються, і не залишались у темряві щодо даної речі та подій, які жодним іншим шляхом не можна точно розпізнати: жнива, присутності Великого Женця, молотьби і просівання правдивої пшениці, в’язання та спалення куколю в час горя і т.п.
[167]
ПЕРЕДБАЧЕНІ НАСМІШКИ
Апостол Петро описує, як деякі невірні слуги та лицеміри насміхатимуться під час присутності Господа, як насміхались за днів Ноя (2 Петр. 3: 3, 4, 10, 12). Зауважте, що апостол писав до Церкви, і що насмішники, яких він описує, знаходяться в номінальній церкві і, за їхніми словами, цікавляться Господньою працею та планом, і, отже, вірять, що Він колись прийде. Згадані насмішки стосуються, власне, теми, на яку ми звернули увагу, і ми їх чуємо й будемо чути від тих, хто називає себе християнами, скрізь, де представляють тему Господньої присутності, жнивної праці і т.п. Християни загально, доки вони не вивчать цієї теми, уявляють собі, що буде буквальний вогонь, сурми, голоси і т.п., і що вони побачать Господа, Котрий спускатиметься в повітрі і буде мати сяюче тіло з плоті. І коли вони чують про Його невидиму присутність, то, не знаходячи часу на вивчення питання, в якому вони почуваються такими впевненими, і поглинуті земними планами, а також сп’янілі від духа світу, швидко залишають цю тему як не варту уваги.
Власне, до класу тих, які звуться християнами, відносяться слова апостола: “В останні дні [в останні роки віку Євангелії – в “жнива”] прийдуть із насмішками глузії, що ходитимуть за своїми пожадливостями [планами, теоріями і т.п.], та й скажуть: «Де обітниця Його присутності [parousia]? Бо від того часу, як позасинали наші батьки, усе залишається так від початку творіння»”. Якщо ж звернути їхню увагу на твердження нашого Господа (Мт. 24: 37-39; Лк. 17: 26), що в Його днях, в днях Його присутності, справи по суті продовжуватимуться так як попередньо; що, як у дні Ноя, люди будуть їсти, пити, женитись, садити й будувати, і, як тоді, світ не знатиме про Його присутність, не збагне знаків [168] близьких стрімких та великих змін, то бачимо, що вони надто зайняті, щоб уважно розглянути це свідоцтво, і лише продовжують насміхатись.
Жаль, – каже Петро, – що вони забули ті великі зміни, які стались за днів Ноя. Далі він описує під символом вогню всеохоплюючий потоп горя, який невдовзі заполонить весь світ, цілковито знищуючи всяке цивільне та церковне правління [небеса] і розтоплюючи весь суспільний лад [землю] – викликаючи анархію та громадський хаос, аж поки нові небеса [правлячі сили – Царство Бога], як також нова земля [суспільство, організоване на новій та кращій основі – на основі любові, рівності та справедливості] не будуть повністю встановлені. Тоді апостол нагадує нам (вірш 8), що цей День Господньої присутності, на який Церква так довго чекала й надіялась, є тисячолітнім днем – Тисячоліттям Христового царювання.
В 10 вірші він запевняє нас, що “День… Господній прибуде [грецьке heko], як злодій”* [непомітно, тихо: вже буде присутнім, коли деякі насміхатимуться та битимуть тих співслуг, котрі проголошують правду]. Далі апостол закликає святих відокремитись від світу, щоб їх не поглинула політика, накопичення грошей і т.п., і щоб вони звернули свої почуття до вищих речей. Він сказав: – Усвідомлюючи, що в Божому плані теперішні земні умови лише тимчасові, і що скоро вони звільнять місце для кращого порядку, якими ж ми повинні бути щодо святої поведінки та побожності? – “що чекаєте… ПРИСУТНОСТІ [parousia] Божого Дня” – чекаєте доказів (знаків), щоб упевнитись, що він прийшов.
—————
* Старі манускрипти оминають тут слово “вночі”.
—————
І нехай буде дяка Богу за те, що Він так щедро подбав, що всі побожні, котрі виглядають за цим днем, знатимуть про нього ще до повного вибуху вогню гніву. Через [169]Павла Він запевняє нас, що ніхто з дітей світла не буде залишений в темряві, щоб той день захопив його зненацька (1 Сол. 5: 4). І хоч ми вже знаходимося в дні Господньої присутності і на початку великого вогню горя, ми бачимо, що це відповідає показаному нам символу (Об. 7: 1, 2) – буря стримується, поки вірним слугам Бога не будуть покладені “печатки на чолах” їхніх, тобто поки їм не буде дано інтелектуальне зрозуміння часу, присутності і т.д., яке не лише утішить їх і захистить, але й буде знаком, печаткою, тобто доказом, їхнього синівства. На це вказав наш Господь, коли обіцяв, що святий Дух покаже вірним “що має настати” (Ів. 16: 13).
Дехто сприймає буквально слова Петра, що “небо, палючися, зникне, а розпалені стихії розтопляться”, а також опис об’явителем тих самих подій з допомогою дуже подібного символу: “І небо сховалось, згорнувшись, немов той сувій пергамену”. Адже, здавалось би, лише один погляд на міріади виблискуючих нічних самоцвітів на відстані мільйонів миль у космосі, які поміж собою не мають нічого, що могло би згорнутись чи згоріти, повинен бути аргументом, який одразу переконав би таких осіб, що вони помилились, сприймаючи ці слова буквально – переконав би, що їхні сподівання буквального виконання є відвертою нісенітницею.
Отже, в образах сурем, голосів, вогню і т.п. Бог заховав від людства інформацію (яка була не для мирських, а лише для “малої черідки” посвячених святих) про жниво, Господню присутність, Його духовне царство і т.п. Крім того, Він влаштував їх так, щоб у властивому часі вони промовляли виразно і однозначно до класу, для якого Він призначив цю інформацію. Як у першому приході, так і тепер, під час другого приходу, можна сказати до подібного класу посвячених: “Вам дано [170] пізнати таємниці Божого Царства, а тим, що за вами, усе відбувається в притчах” – в образах та неясних виразах, щоб навіть з Біблією перед собою ніхто інший, крім посвячених, не міг дійсно бачити та розуміти (Мк. 4: 11, 12).
Світ не є необізнаний з безпрецедентними подіями та обставинами теперішнього часу, які з кожним роком стають помітніші, але, не усвідомлюючи величного наслідку, люди лише заповнюють свій розум похмурими передчуттями лиха. Як було провіщено, вони з жахом очікують того, що приходить на землю, бо сили небес (теперішні правлячі сили) вже хитаються.
ЗВ’ЯЗУЮЧИ ПРОРОЦЬКИЙ ЛАНЦЮГ
В попередньому розділі ми представили доказ, що “Часи Поган”, або їх оренда панування, повністю закінчаться разом із 1914 роком н.е., і що в той час вони будуть повалені*, а Христове Царство буде повністю встановлене. Отже, цілком зрозуміло, що Господь повинен бути присутнім, встановити Своє Царство, вжити Свою велику силу, щоб порозбивати народи на куски, як посуд гончаря, тому що саме за “днів тих царів” – перед їхнім поваленням, тобто перед 1914 р. н.е. – Небесний Бог поставить Своє Царство. І ВОНО потовче і покінчить усі ті царства (Дан. 2: 44). У згоді з цим бачимо навколо себе доказ початку удару, струсу та скинення теперішніх властей, як приготування до встановлення царства (могутнього уряду), яке “буде стояти навіки”.
———————
*Скільки часу треба буде, щоб закінчити це повалення, нам не сказано, але в нас є причина вірити, що цей період буде “коротким”.
———————
Наступний розділ представить нам біблійний доказ того, що 1874 р. н.е. є точною датою початку “Часів [171] Реституції”, а, отже, повернення нашого Господа. Від цієї дати Він потверджує Свою обіцянку усім, хто знаходиться у відповідному стані очікування: “Блаженні раби ті, що пан, коли прийде, то знайде, що пильнують вони! Поправді кажу вам: підпережеться він і їх посадовить, і, підійшовши, буде їм послуговувати” (Лк. 12: 37). Саме так, Він відчинив нам Писання, показуючи правду про Свою теперішню славну природу, про мету, спосіб, час приходу й характер Його з’явлення дому віри та світу. Він звернув нашу увагу на пророцтва, які точно визначають наше місцезнаходження в течії часу, і показав порядок Свого плану дій в цьому часі жнива. Він показав нам, перш за все, що це – жниво святих, час їхнього цілковитого дозрівання й відділення від куколю; по-друге, це – час також для світу, щоб пожинати його ураганний врожай: збирати земну виноградину і давити її плоди в чавилі гніву Всемогутнього Бога. Він показав нам, що ці обидва дозрівання (Об. 14: 1-4; 18-20) довершаться протягом сорокарічного періоду, закінчуючись у 1915 р. н.е.5
————–
5Дивіться Передмову Автора (1916 р.) стор. iii-іv.
————–
Хоча читач поінформований про те, що буде представлено в наступних розділах, нехай він не сподівається знайти такі уривки з Писання, де ці питання та дати будуть написані прямим текстом. Навпаки, він мусить постійно пам’ятати, що всі ці речі були заховані Господом таким чином, щоб до відповідного часу їх не можна було ані зрозуміти, ані оцінити, та й навіть тоді це буде дано лише щирим та вірним дітям, які цінять правду набагато більше від рубінів і бажають шукати її, як люди шукають срібла. Правду, так само як срібло, потрібно не тільки видобути, але й очистити, відділити від шлаку, перш ніж можна оцінити її вартість. Все це, сказане тут в декількох [172] словах, буде доведене крок за кроком. Хоча багато хто схильний приймати твердження, не завдаючи собі клопоту перевірити його з Писання, справжній шукач правди робитиме по-іншому. Він повинен, наскільки можливо, зробити кожний аргумент, кожний доказ своїм власним, прямо з Божого Слова, простежуючи всі зв’язки і, тим самим, переконуючись у вірогідності представленого матеріалу.
Хоч Господь дає “своєчасну поживу для дому віри” і слуги роздають її, все ж, щоб нею зміцнитися, кожен повинен їсти її сам.
ВІРШ
Очима віри бачу, що присутній Господь знов,
Він чавить виноград, що переповнений є злом,
І бачу – Він з мечем вогнистим у руці прийшов:
Наш Цар присутній знов.
Вже скоро Він судитиме всіх мешканців землі,
По знаках видно, що вже близько воскресіння дні,
Поправу Він трощить усі престоли на землі.
Наш Цар присутній знов.
“Часи Поган” закінчились, минулись їх царі,
І незабаром зникнуть вже назавжди зло і гріх,
А Лев із покоління Юди владу візьме скрізь.
Наш Цар присутній знов.
Звук “Сьомої сурми” звучить! Цар переможно йде!
На троні справедливості судитиме людей!
Прийми ж, душе моя, Його і будь з Ним день у день!
Наш Цар присутній знов
Сьогоднішня манна
Чи є надія для когось з неспасенних померлих?ЧИ Є НАДІЯ ДЛЯ КОГОСЬ З НЕСПАСЕННИХ ПОМЕРЛИХ?
Досліджуючи головні цілі повернення нашого Господа і Тисячоліття, ми хочемо подати деталі на тему шостої цілі, згаданої в першому розділі (17 Епіфанічного Тому; ТП №10), тобто благословити, можливістю отримання реституції весь людський рід, живих і мертвих. Обговорюючи цю тему, ми не говоримо про другий шанс. Біблія не вчить про другий шанс для будь-кого з роду Адама. Вона лише вчить про один шанс для кожного з них – не більше і не менше. Деякі (відносно небагато) отримують цей один шанс спасіння в цьому житті: вони мусять перемогти або ж зникнуть назавжди – вони не будуть мати наступного шансу, бо вже використали свій уділ в заслузі Христа, і оскільки Христос більше не вмирає, то вони вже не мають ніякої жертви для прощення їхніх гріхів (Євр. 10:26). Тому в питанні, яке є темою цієї статті, ми не маємо на увазі, чи є якась надія для таких осіб. Для них вже немає жодної надії. Але що буде з тими, які в цьому житті не одержали користі від заслуги Христа? Чи смерть Христа не означає для них ніякого благословення? Без сумніву, є багато таких, які померли, не чувши в цьому житті про Христа, не отримавши прощення гріхів через Його смерть. До таких ми можемо зарахувати поган, магометан, євреїв нехристиян, вмираючих немовлят, розумово хворих, тих, які померли до того, як Ісус склав за них життя, і тих, які були повністю засліплені ворогом (2 Кор. 4:4), зведені сектантством, і тому не могли зрозуміти Божого Слова, без зрозуміння якого не можна бути спасенним (Рим. 10:13,14). Чи вони є безнадійно втраченими назавжди, чи може Біблія дає їм якусь надію? Деякі запитують: чи можливо, щоб вони були спасенні через своє незнання?
Ми вважаємо, що ні, оскільки в незнанні немає жодної сили, ані нічого доброго, щоб воно могло когось спасти. Святе Письмо вказує, що незнання не є підставою спасіння, але, навпаки, віддалення від Бога і знищення (Еф. 4:18; Ос. 4:6; Рим. 2:12). Більше того, Святе Письмо доводить, що пізнання є невід’ємне від віри в Христа і від спасіння (Рим. 10:14-17; Дії 4:12). На це вказує також той факт, що осягнення спасіння включає особисту активність розуму, почуттів, волі, а це відноситься до сфери характеру, оскільки вимагає з нашого боку покаяння, віри і посвячення. Саме тому Церкві було сказано навчати, тобто передавати
знання іншим, щоб навчені могли дізнатися, як отримати спасіння (Мат. 28:18-20; 2 Пет. 1:2,3; 2:20,21).
Теорія, що погани та інші люди спасенні через своє незнання, є звичайнісіньким абсурдом. Якщо вони спасенні через незнання, то для чого тоді посилати до них місіонерів і навчати їх про те, як отримати спасіння? Згідно цієї теорії, навчання їх про спасіння зробить так, що більшість з них, які не повірять, загинуть; а без навчання вони були б спасенні своїм незнанням. Отже, навчання всіх поколінь в часі Віку Євангелії було б причиною знищення більшості, хто почув це послання. Якщо хтось скаже, що ми повинні їм проповідувати, оскільки так нам сказав Бог, то ми погодимося з цим. Проте, будемо робити це для того, аби вони могли здобути спасіння, якого ніколи не осягнули б через незнання. Ця теорія передбачає, що Бог скасовує Свої власні заміри – бажання всіх благословити. Чи повинні ми вірити, що Богу, Який хоче, щоб люди отримали життя (Єзек. 18:32), бракує здорового глузду і практичності, що Він впроваджує обов’язок навчати Божому Слову як засобу спасіння людей, Слову, через яке тепер порівняно небагато одержали спасіння, тоді як залишення в несвідомості врятувало б усіх? Для чого взагалі встановлювати обов’язок вчити і проповідувати, якщо несвідомість врятує всіх? Погляд про те, що неспасенні померлі є спасенні через незнання, є звичайно небіблійний, нелогічний і незгідний з правдою. З багатьох причин ми віримо, що Біблія дає таким надію – не другий шанс, але їх перший шанс, бо в цьому житті вони не мали жодного; оскільки немає можливості спасіння без спасенного пізнання Христа (Дії 4:12), яке вони не отримали. Тепер обговоримо деякі з важливіших причин, які доводять існування біблійної надії для неспасенних померлих, які не мали такого шансу в цьому житті.
БОЖА ОБІТНИЦЯ Є ГАРАНТІЄЮ НАДІЇ
(1) Як доказ, що є така можливість для тих, які без неї померли, представляємо Божу обітницю (підтверджену присягою). Ця обітниця була спочатку дана Аврааму у великій Авраамовій Угоді: «І благословляться в тобі всі племена землі» (Бут. 12:3; 18:18). Св. Павло називає цю обітницю Євангелією (Гал. 3:8). Звичайно, не всі племена і народи землі є благословенні в цьому житті. Тому ті, які не отримали благословення Євангелії в теперішньому житті, повинні бути благословенні потім, бо інакше Євангелія, яка міститься в Угоді Авраама, виявилася б неправдивою, оскільки до цієї первинної обітниці, зв’язаної присягою, Бог додав заяву, що в насінні Авраама будуть благословенні всі народи землі (Бут. 22:16-18). Хто є тим Насінням Авраама, яке має благословити всі племена, роди і народи землі? З Божого натхнення святий Павло запевняє нас, що це Насіння складається з Ісуса і всіх тих, які в цьому житті вірно Його наслідують (Гал. 3:16,29). Отже, обітниця, підтверджена присягою, говорить, що колись через Ісуса і Його вірних послідовників будуть благословенні всі племена, роди і народи землі. Оскільки досі єдиними благословенними є ті, які стали послідовниками Христа (хоча частина з них все втратила через вчинення гріха на смерть), інші, які померли без цього благословення, мусять отримати його з рук Ісуса і Його послідовників після цього життя у воскресінні. Тому є надія для тих неспасенних померлих, які в цьому житті не отримали благословень, запевнених присягою.
Багато уривків Святого Письма розвивають цю обітницю, доводячи, що для тих, які померли без такої можливості, ще буде можливість отримати спасіння. Отже: Іс. 60:14, 15 запевняє нас, що всі ті, яких сатана засліпив так, щоб вони ненавиділи і переслідували правдивий Божий народ (Сіон), визнають його в часі Тисячоліття і будуть дуже благословенні і потішені ним. Також Іс. 29:18, 24 запевняє нас, що ті, яким сатана закрив очі і вуха зрозуміння в цьому житті, у Тисячолітті зрозуміють Боже Слово, через що отримають можливість спасіння. Іс. 35:5, 6 говорить про те саме; натомість 10 вірш говорить, що вони повернуться (з гробу) і прийдуть до Сіону (Христа і Церкви, Насіння, яке буде давати благословення) і отримають багато милості (ласки). Лук. 2:10 запевняє, що радісна новина, Євангелія, буде для всіх людей; однак ми знаємо, що до цих пір не всі почули цю велику радісну новину; насправді переважна більшість померла без цієї радості, отже вони мусять отримати її після цього життя. 1 Тим. 2:4 запевняє нас, що Бог налаштований спасти всіх (від вироку Адама) і привести до пізнання правди, що звичайно означає, що ті, які закінчили це життя без звільнення від вироку Адама, одного дня будуть від нього звільнені; що ті, які відійшли без знання правди, одного дня отримають її. А тому те, що Бог дав таку велику обітницю, підтверджену присягою, і розвинув її за допомогою інших обітниць, доводить, що є надія для тих неспасенних померлих, які не мали можливості спасіння в цьому житті. Ця підтверджена присягою обітниця є найбільшим біблійним доказом надії для неспасенних померлих.
ЖЕРТВА ВИКУПУ ІСУСА ЗА ВСІХ
(2) Другою причиною надії для неспасенних померлих є викупна жертва Ісуса, складена за кожну людину. Те, що Ісус помер за гріхи цілого людського роду, явно виникає з наступних віршів: Ів. 1:29,36; 3:14-17; 11:51,52; Рим. 5:18,19; 1 Кор. 15:3; 2 Кор. 5:14,15,19; Гал. 4:5; Кол. 1:20; 1 Тим. 2:6; Євр. 2:9; 1 Ів. 2:2. Біблія говорить про Його смерть як про віддавання Самого Себе на викуп за всіх людей (Мат. 20:28; 1 Тим. 2:6). Слово
викуп є перекладом грецького слова
antilutron, яке складається з двох частин:
lutron – ціна, і
anti – замість, у заміну. Воно означає – ціна замість або рівнозначна ціна. Перед нами образ торгівельної транзакції, в якій Бог є кредитором, Адам і людський рід в його стегнах є боржниками, а Ісус є покупцем. Кредитор жадає заплати цілого боргу, не більше і не менше. Боргом є ціла людська природа досконалого чоловіка Адама. Ціна, яка є необхідна, щоб відкупити боржника, мусить бути точним еквівалентом. Ісус став людиною і заплатив цю точну рівнозначну ціну Своєю смертю, коли віддав всю Свою досконалу людську природу як компенсацію за борг Адама. Оскільки ціла досконала людська природа охоплювала право на життя і всі досконалі людські життєві права, які він, коли згрішив, мусив віддати в смерті, як заплату його боргу, то Ісус, як відповідна ціна, мусив заплатити Своїм людським життям і всіма досконалими людськими життєвими правами. Вони обоє були досконалими людьми, які мали такі самі права, а життя і життєві права Ісуса є рівнозначною ціною за ті, які мав Адам. Отже, викупом є повне відшкодування боргу Адама кредитору. Через спадковість цей борг перейшов на весь людський рід, який знаходився в його стегнах, коли він згрішив. Тому викуп означає, що в Богом призначеному часі (1 Тим. 2:5,6), наступить повне звільнення цілого людського роду з-під вироку Адама.
Зараз ця рівнозначна ціна через
приписання скасовує гріхи послідовників Ісуса (Євр. 9:23; 10:14; 1 Ів. 4:10) і таким чином дає їм можливість отримати вічне життя. Вже скоро
застосування викупу, як дару, скасує гріхи цілого світу (1 Ів. 2:2). Тому світ, будучи тоді вже звільнений від Адамового вироку, отримає шанс спасіння від усіх наслідків цього вироку. Бо якщо було слушно і справедливо, щоб через втрату життя і життєвих прав Адама людство стало спадкоємцями його упадку, то також є слушним, щоб через забезпечення відповідної ціни за борг Адама людство було звільнене від цього вироку і кожного наслідку упадку. Отже, викуп гарантує кожному можливість спасіння. І ті, які не мали цієї можливості в цьому житті, отримають її в майбутньому житті. Отже, ми бачимо, що є надія для неспасенних померлих, які не мали такої можливості в цьому житті.
Саме так представляє цю справу Святе Письмо. В Ів. 12:32 наш Господь Ісус оголошує: «І, як буду піднесений з землі, то до Себе Я всіх притягну». Його смерть – це Його викуп, Його жертва, яка завершилася в момент, коли Його підняли на хрест. Ісус сказав, що внаслідок цього всі люди будуть притягнені до Нього, завдяки їх визволенню від вироку смерті і зверненню до Нього. Але величезна більшість в цьому житті не була ані звільнена, ані скерована до Нього. Це буде їхнім привілеєм в наступному житті. В Рим. 5:12-19 святий Павло стверджує це саме. В 12-14 віршах він показує, як гріх Адама стягнув вирок смерті (а не кару вічних мук!) на цілий людський рід. Далі, через порівняння і контрасти, Апостол показує гріх Адама та його результат для всього людства, і протиставляє його праведності Ісуса аж до смерті та її наслідкам для людського роду. Як цей перший стягнув на всіх гріх, гнів і смерть, так цей другий несе всім праведність і визволення від гніву і смерті, щоб після виконання відповідних умов всі могли через Христа отримати право до життя, «виправдання для життя». Ми свідки того, що «дар… виправдання для життя» в цьому житті стає уділом тільки небагатьох; отже, його застосування до
всіх мусить бути в майбутньому. Звернімо увагу на друге використання слова «прийшло» у 18 вірші, яке повинно звучати «прийде». Це доводять два факти: (а) те, що «дар», яким згідно 16 віршу є прощення гріхів, не став в цьому житті уділом
всіх людей, і тому він мусить відноситися до майбутніх подій; (б) те, що в 19 вірші подається причина і пояснюються слова «прийде виправдання для життя на всіх людей», вживаючи майбутній час «стануть праведними», якщо брати до уваги гріх Адама. Таким чином Рим. 5:12-19 дуже виразно доводить, що викуп гарантує шанс життя кожному сину і дочці Адама, і тому доводить, що ті, які не отримали такої можливості в цьому житті, отримають її в майбутньому.
1 Тим. 2:4-6 – наступний відповідний уривок. В 4 вірші, як вираз Божої доброї волі, дано дві славні обітниці: (1) що всі люди будуть спасенні, не на вічність, але від вироку Адама; та (2), що всі люди прийдуть до досконалого знання правди. В 5 і 6 віршах подані три причини цих благословень: (1) єдність Бога, що означає, що Він має мудрість, силу, справедливість і любов, які необхідні, щоб реалізувати ці два благословення; (2) жертва викупу і пов’язаний з нею уряд Ісуса Христа як Посередника для всіх людей; (3) відповідні періоди Божого плану, коли благословення викупу будуть проголошені на спасіння – тепер Церкви, як послідовників Ісуса, а в Тисячолітті – цілого світу. Отже, цей уривок вказує серед іншого на викуп як джерело шансу для всіх.
ПРИЧИНИ ЗВОЛІКАННЯ З КОРИСТЯМИ ВИКУПУ
В багатьох щирих, думаючих дослідників може виникнути питання: якщо Христос помер за цілий людській рід, то чому користі, які випливають з Його смерті, так довго відкладаються і не стають уділом людства? Чому вони не сплинули на всіх в момент Його смерті і воскресіння, чи найпізніше в день П’ятидесятниці?
Насправді, ми поставили два питання в одному, на які дамо відповідь в порядку їх значення, починаючи від другого з них. Користі зі смерті Христа не могли сплинути на всіх в момент Його смерті і воскресіння, оскільки заслуга Його смерті ще ні для кого не була призначена. Це сталося лише після Його вознесіння, в день П’ятидесятниці. Хоча на Голгофі наш Господь закінчив складати за нас Свої людські права і людське право на життя – Свою заслугу, то, однак, цим фактом Господь їх не приписав; таким чином Він зробив можливим приписання, яке пізніше мало бути вчинене. Іншими словами, на Голгофі Справедливість ще не була заспокоєна, тоді в Нього лише забрали право на життя з відповідними життєвими правами, так що Він більше не міг їх отримати для Себе; тому стало можливим використати їх для інших. Також Своїм воскресінням Ісус не приписав нам це право і життєві права, оскільки з точки зору Божої справедливості воскресіння Ісуса не було заплатою справедливості, а доказом того, що Він вірно виконав волю Отця аж до смерті, і що Його справедливість може бути використана для примирення, якого по суті Він ще не зробив. Інакше кажучи, Своєю смертю Він забезпечив необхідну ціну викупу, щоб купити світ, а Його воскресіння стало підтвердженням цього факту, але жодним з цих вчинків Він не купив світу. Через ці дві речі Христос опинився в ситуації чоловіка, який знайшов необхідні кошти, щоб купити певну річ, яку ще не купив, хоча твердо вирішив це зробити. Що мусить зробити чоловік, який має гроші для купівлі будинку, який продається, щоб здобути його для себе? Він мусить за нього заплатити, отримуючи відповідні документи, і лише тоді він стає покупцем і власником даного майна. Коли він це зробить, майно стає його власністю. Подібно і Христос: після приготування певної суми і запевнення через воскресіння, що ця сума є достатньою, щоб відкупити людський рід, Він мусив її вжити, щоб викупити власність. Після вознесіння Він це зробив тільки за Церкву, а не за світ, як читаємо в Євр. 9:24 (пор. 1 Ів. 2:2): «Бо Христос увійшов… в саме небо, щоб з’явитися тепер перед Божим лицем
за нас». Це означає, що Христос, як Заступник Церкви перед справедливістю, прийшов з ціною, якою заплатив борг Церкви – тих винних, в ім’я яких Він заступається перед Божою справедливістю. Власне тому Святий Дух не міг бути даний, доки Він не з’явився перед обличчям Бога в день П’ятидесятниці. Святий Павло в Євр. 9:24 описує цю справу з точки зору образу і позаобразу: як Аарон мусив спочатку принести жертву на подвір’ї скинії, щоб отримати кров покроплення ублагальні задля примирення, а далі він виконував це примирення, покропивши (Лев. 16:11-17) в Святая Святих, так і Христос через Свою смерть в праведному стані (позаобразного подвір’я) мусив учинити Свою заслугу доступною задля примирення, а пізніше, в день П’ятидесятниці, дійсно довершив примирення в небі (в позаобразній Святая Святих), але тільки за Церкву. Тому благословення, які випливають з Його смерті, могли досягнути кого-небудь лише в день злиття Святого Духа, через п’ятдесят днів після воскресіння. Таким чином ми відповіли на частину першого запитання.
Тепер ми дамо відповідь на решту аспектів першого питання і на ціле друге питання: Чому користі зі смерті Христа для всього людського роду так зволікаються? Чому вони не охопили всіх в день злиття Святого Духа? Без сумніву це правда, що величезна більшість людей померла не тільки не скориставшись смертю Христа, але навіть не маючи для цього жодної можливості, бо ніколи про такі користі не чула. Це також правда, що досі відносно небагато одержали ці користі. Ці факти викликають в щирому і думаючому розумі дослідника питання, яке ми зараз розглядаємо. Представимо кілька причин цього довгого зволікання застосування заслуги Христа за цілий світ: (1) Головною причиною є те, що Бог задля мудрих і високих цілей не хотів, щоб у Віці Євангелії ці користі стали часткою кожної людини, але щоб вони були обмежені до класу віри – вибраних, бо вони єдині, хто міг бути спасенний у важких умовах віку віри. Лише їм вистачило необхідної віри, яка вимагалася в умовах цього віку. Тому Бог через Своє милосердя залишив інших в невірстві, доки не доповнить клас вибраних, яким потрібне випробування віри в теперішніх умовах, щоб відповідно приготувати їх для функції благословення невибраних сприятливими можливостями для здобуття спасіння в реституції Віку Тисячоліття (Рим. 11:30-32). (2) Якби користі зі смерті Христа були застосовані у віці віри для класу невіри, усі вони були б навіки втрачені, бо їм бракує необхідної віри, аби перемогти у важких умовах цього віку (2 Сол. 3:2; Євр. 11:6). (3) Єгова милосердно дозволяє класу невіри проходити теперішній досвід зі злом, який порівняно з досвідом добра, яке Він запланував для цього класу в наступному віці, краще ніж будь-що інше зробить так, що вони зненавидять і покинуть гріх, а полюблять і виберуть праведність, оскільки досвід є найкращим учителем для таких характерів, які має клас невіри. (4) Майже 2000 років, які минули від Голгофи, потрібні були для народження достатньої кількості людей, щоб вони наповнили землю в Тисячолітті. (5) Єгова призначив вік Тисячоліття, щоб забезпечити відповідний час і умови для якнайбільш результативного розширення користей зі смерті Христа на цілий невибраний світ. Ці умови не будуть вимагати віри, яка тепер вимагається від вибраних. Саме тому під час Віку Євангелії Христос приписує Свою заслугу лише вибраним (Євр. 9:24; 10:4), а застосування цієї заслуги за світ залишає на Вік Тисячоліття, так як Аарон спочатку вчинив примирення лише за священиків і левитів, а потім вчинив друге примирення – за народ (Лев. 16:6,11,14,9,15,17; Євр. 7:27).
ГРІХИ, ПРОЩЕНІ В МАЙБУТНЬОМУ СВІТІ
(3) Святе Письмо ще іншим чином доводить, що всі, які в цьому житті не мали шансу на спасіння, отримають його в майбутньому житті. Ісус говорить, що всі гріхи, за винятком гріха проти Святого Духа (всі інші гріхи є гріхами Адама), будуть прощені людським синам. Мар. 3:28, 29 каже: «простяться людським синам усі прогріхи та богозневаги, хоч би як вони богозневажали. Але, хто богозневажить Духа Святого, повіки йому не відпуститься, але гріху вічному він підпадає». Цей уривок дуже виразно навчає, що кожен гріх, крім гріха проти Святого Духа, буде прощений людському роду. При цьому досвід показує, що величезна більшість людської родини не грішить проти Святого Духа (свідомо проти повного світла), та, не зважаючи на це, вмирає без прощення гріхів. Отже, гріхи таких осіб будуть прощені в майбутньому житті. Тому є надія для неспасенних померлих. В паралельному вірші в Мат. 12:31, 32 Ісус доводить, що є два періоди прощення гріхів: (1) в цьому віці і (2) в майбутньому віці, але в жодному з них не буде прощений гріх проти Святого Духа. Отже, цей фрагмент вказує на те, що гріхи не проти Святого Духа, які не були прощені в цьому віці, будуть прощені в майбутньому: «усякий гріх, навіть богозневага, проститься людям, але богозневага на Духа не проститься! І як скаже хто слово на Людського Сина, то йому проститься те; а коли скаже проти Духа Святого, не проститься того йому ані в цім віці, ані в майбутнім».
БОЖИЙ ХАРАКТЕР – ОСНОВА НАДІЇ
(4) Характер Бога та факт, що більшість неспасенних людей помирає з характерами, які можна реформувати в легших умовах, аніж тепер, доводить, що в майбутньому житті, в більш сприятливих умовах Тисячоліття, буде даний такий шанс тим, чиї характери зможуть бути реформовані. Досвід і Святе Письмо вчать, що в теперішніх злих умовах розвинути характери, які надаються до вічного життя, здатні тільки такі, які можуть довіряти Богу навіть тоді, коли не можуть Його зрозуміти (Євр. 11:6; Гал. 3:9). Досвід і Святе Письмо навчають, що клас невіри нездатний виявляти таку віру, він не може в теперішніх злих умовах розвинути характер, відповідний для вічного життя, оскільки сатана його засліплює і зводить через незнання і слабкості (2 Кор. 4:4); тому Бог залишає його в стані невір’я, щоб пізніше, в легших умовах, виявити милосердя, через яке він зможе реформуватися (Рим. 11:30-32). Тому ми бачимо, що деякі ідуть з життя з характерами, які зможуть направитися, якщо отримають таку можливість в сприятливіших умовах реформи, а такими будуть умови Тисячоліття, як нас запевняє Біблія. Смерть, як і природній сон, не свідчить ні про добрий, ні про злий характер. Отже, в смерті немає нічого, що могло б стримати прагнення Всемогутнього дати людям допомогу в направі, а єдиним, що може стримати Його від цього, є небажання свідомо злих направляти себе.
Біблія показує нам, що для Бога є радістю вживати Його мудрість, силу, справедливість і любов (головні прикмети Його характеру), щоб допомогти людям реформувати себе (Об. 15:3,4). Ці прикмети схилили Його послати Свого Сина на викуп за всіх. Віддати Свого Сина на смерть за всіх було найбільшою жертвою, яку тільки міг зробити Бог, щоб спасти людину. А якщо Його всемогутня мудрість, сила, справедливість і любов проявилися у відданні на смерть Сина, задля благословення всього людства, даючи можливість вилікуватися з прокляття і отримати вічне життя, то чи Його мудрість, сила, справедливість і любов не зробить набагато простіших речей, таких як створення сприятливих умов для реформування людства, навіть найслабших з людського роду, для яких Він зробив найважчу річ: дав Свого Сина на смерть за них (Рим. 8:32)? Дійсно, Його святий характер, який виявився достатньо сильним, щоб вчинити найважчу річ, безумовно зробить речі легші, тобто дасть шанс вилікуватися класу невіри в умовах, в яких він зможе реформуватися, оскільки він не може реформуватися тепер. Це означає, що тим, кому Бог не дав допомоги, щоб реформуватися в цьому житті, Він дасть її пізніше.
ВИБРАНІ ДЛЯ ТОГО, ЩОБ БЛАГОСЛОВИТИ НЕВИБРАНИХ
(5) Біблія подає п’ятий факт, який доводить існування сприятливої можливості для неспасенних померлих, яким в цьому житті не дано можливості отримати спасіння: Божа мета вибору Церкви з-поміж людського роду – вжити в майбутньому житті цю вибрану Церкву як Посередника в благословенні можливостями спасіння всіх невибраних, тобто тих, які були залишені осторонь в теперішньому житті, коли до уваги беруться лише вибрані – клас віри. Біблія вчить, що людська родина складається з двох класів: (1) класу віри (Гал. 3:7-9; 2 Кор. 5:7) і (2) класу невіри (2 Сол. 3:2; Рим. 11:30-32). Знаючи, що в умовах, в яких для перемоги потрібна сильна віра, спасіння зможе отримати тільки клас віри, Бог вирішив дати цей шанс тільки цьому одному класу.
Така поведінка є мудрою, слушною і милосердною, в інтересах усіх. Іншими словами, любляче серце Бога палко прагне допомогти усім упавшим створінням, і тому Бог склав Свій план найбільш корисним чином для всіх зацікавлених. Якби Він поставив клас невіри на пробу до життя в теперішніх умовах, в яких ні для кого з них не було б можливості спасіння, оскільки ці умови вимагають віри, якої цей клас не має, то поступив би всупереч Своїй мудрості, справедливості і любові, чого Він ніколи не зробить. Бог є добрий, і найбільш схоже на Нього – відкласти пробу класу невіри, доки не настануть умови, в яких він зможе перемогти, а тепер поставити на пробу лише тих, які в умовах, що вимагають ходити вірою, є в стані проявити цю необхідну рису і перемогти! Богові ближче вибрати саме клас віри, аби приготувати його, щоб допомогти реформуватися класові невіри тоді, коли настане його проба! І, оскільки клас віри є вірним у важчих умовах, Він, звичайно, дає йому більшу нагороду. Саме так представляє цю справу Святе Письмо. Св. Яків навчає (Дії 15:14-17), що під час віку Євангелії Бог навідує народи, щоб «вибрати» з них народ для Свого імені – вибраних. Він також вказує на те, що коли це буде довершене, Господь повернеться і заложить Царство для того, щоб
позосталі (Вебстер пояснює слово
зосталі (або
решта) як те, що залишається після забирання певної частини) люди могли шукати Господа, тобто спасіння. Вибрані є цією вибраною частиною, а невибрані є позосталими з людей, тими, які залишилися, коли з-поміж них забрали вибраних. Тому ми бачимо, що спочатку, в цьому віці, Бог займається вибраними, щоб їх спасти, а потім, у майбутньому віці, Він буде займатися невибраними, щоб спасти їх.
В Рим. 9,10 та 11 св. Павло доводить, що з причини невіри Ізраїль, як народ, не здобув місця серед вибраних, і що Бог зібрав клас віри як з євреїв, так і з язичників, зробивши їх вибраними. В 11 розділі Апостол представляє повний любові Божий план в цій справі. Особливо у 25-33 віршах він доводить, що Бог дозволив Ізраїлю спіткнутися і заблукати в невірстві, в той час як Сам збирав у віці Євангелії вибраних з усіх народів, щоб вжити їх після віку Євангелії, тобто в часі Тисячоліття, аби виявити милосердя для класу невіри. 25 вірш вказує, що вони мусять залишитися в своєму засліпленні, аж доки повне число вибраних серед язичників, «повнота поган», не осягне межі своєї проби. 28 і 29 вірші доводять, що Бог дозволив Ізраїлеві, який блукав у невірстві, потрапити в стан ворожнечі з Собою, щоб виконати вибір віку Євангелії; однак, з причини їх зв’язку з обітницями, даними отцям, – Аврааму, Ісааку і Якову, – Бог і далі їх любить, і не змінить Свого наміру благословити і зробити їх благословенням в Тисячолітті.
30 і 31 вірші показують, що хоча Ізраїль внаслідок невіри не мав у віці Євангелії такого привілею, який завдяки вірі мала Церква Євангелії, тобто не отримав проби виборчого спасіння, то однак Євангельська Церква проходила ці проби саме для того, щоб в Тисячолітті поставити на пробу до життя невіруючий клас в Ізраїлі, тобто клас, який цілий вік Євангелії помирає в невірі. 32 вірш доводить, що все це відбувається в гармонії з повним любові заміром Бога залишати невіруючий клас Ізраїлю в стані невіри, покоління за поколінням, протягом цілого віку Євангелії. Як же це пояснює слова Симеона у похилому віці (Лук. 2:34), який сказав про дитину Ісуса: «Ось призначений Цей багатьом на падіння й
уставання в Ізраїлі, і на знак сперечання»! Клас невіри Ізраїлю впродовж цілого віку спотикався через Ісуса і падав, помираючи в такому стані; проте хай буде Богу подяка, що ті, які упали,
«встануть». І оскільки вони не «встали» в цьому житті, то мусять «встати» в майбутньому, «
для помилування вас», помилування, яке вибрані виявлять їм в Тисячолітті, «
щоб і самі були помилувані. Бо замкнув Бог усіх у непослух [залишив їх усіх без допомоги],
щоб помилувати всіх. О глибино багатства, і премудрості, і знання Божого! Які недовідомі присуди Його [тілесній людині, але зрозумілі духовній людині (1 Кор. 2:7-16)],
і недосліджені дороги Його!» Ми славимо нашого Бога за зрозуміння цієї славної таємниці! Бо вона об’являє майбутню можливість для тих, які не мали її в теперішньому житті. Також інші фрагменти подають думку, що вибрані проходять тепер свою пробу, щоб пізніше пробою до життя благословити невибраних, наприклад: Рим. 8:16-23; Гал. 3:8,13-16,29; Ів. 17:20-23; Об. 22:17. Якою ж надзвичайно чистою, гармонійною і приємною є представлена наука Біблії на тему вибраних і невибраних! Дійсно, ми можемо любити і шанувати Бога, який склав настільки доброчинний і практичний план!
ПОДВІЙНИЙ ДОСВІД НЕВИБРАНИХ
(6) Біблія навчає про подвійний досвід невибраних: тих, яким в цьому житті не дано можливості отримати виборче спасіння. Вона вчить, що в цьому житті вони будуть мати досвід зі злом, під час якого, маючи
досвід в якості вчителя, пізнають, чим є гріх і які його наслідки. Вона також навчає, що тим, які в цьому житті проходять досвід зі злом, в майбутньому житті буде даний досвід з добром, під час якого, маючи
досвід в якості вчителя, вони пізнають, чим є праведність і які її наслідки. Більше того, Біблія вчить, що під пануванням прокляття людству дається досвід зі злом, в якому всі були задіяні через гріх батька Адама. Вона стверджує, що досвід з добром, гарантований всім через викупну жертву Христа, принесену в праведності, наступить після того, як буде знятий вирок Адама з людського роду, тобто в часі Тисячоліття – тисячі років влади Христа на землі. Біблія також подає, що ці два види досвідчень супроводжують протилежні умови. Отже, Бог найбільш ефективно навчить людей ненавидіти гріх, даючи їм знання, основане на пізнанні суті і наслідків гріха, і таким чином повніше покаже його протилежність – любов до праведності, і також через пізнання її суті і наслідків.
Досвід людської родини зі злом супроводжують наступні несприятливі речі: гріх, неправда, влада сатани над людськими справами, земля під прокляттям (з виверженням вулканів, землетрусами, припливами, ураганами, торнадо, паводками, посухами і кліматичними крайнощами). Людський рід зносить біль, хвороби, смуток, розчарування, втрати, труднощі, вади, ворожість, нещастя, тяжку працю, нещасні випадки, фальшиві релігії, гнобительські уряди, грабіжницьку аристократію, війни, революції, безправ’я, голод, епідемії, переслідування праведних, вивищення нікчемних, самолюбство, жорстокість, вмирання і смерть. Досвід з добром будуть супроводжувати наступні добрі речі, протилежні теперішнім злим речам: праведність, правда, керівництво Христа людськими справами, райська земля, задоволення, радість, процвітання, вигоди, потіха, достаток, дружба, помірний клімат, гідна праця
без мозолів, аварій і нещастя, правдива релігія, турботливий уряд, справедлива рівність, братерство, мир, правильна поведінка, добробут, загальне добро, нагорода праведних, докір тим, що чинять зло, братерська і безкорислива любов, ввічливість, повернення до здоров’я і життя. Біблія виразно навчає, що невибрані пройдуть ці два види досвіду. Коли ми доведемо це, то буде очевидним, що в майбутньому житті існує шанс для всіх невибраних померлих.
Рим. 8:19-22 це фрагмент, що говорить про ці два види досвіду. 19 вірш вказує на те, що людський рід,
створіння (це саме слово є перекладене так у 22 вірші – [людське]
створіння), будучи тепер під прокляттям (22 в.), з тугою виглядає й чекає кращого часу, в якому Божі сини – Ісус і Його вірні послідовники – з’являться в славі Царства (Кол. 3:4; Дан 7:13,14,18,22,27; Рим. 8:17; Юди 14). 20 вірш доводить, що людський рід не з власної провини, а через гріх Адама знаходиться під прокляттям, «марнотою», але він не полишений без надії, бо 21 вірш вказує, що він має бути звільнений з-під прокляття, щоб міг отримати свободу, яка стане уділом всіх, хто стане Божими синами; свободу, яку Ісус і Церква дадуть слухняним в Царстві. 22 вірш також показує, що досвідчення зла має бути загальним в людській родині. Таким чином 19, 20 і 22 вірші показують досвід зі злом, а 21 вірш – звільнення від прокляття зла, тобто досвід з праведністю, для всіх, які все своє життя були під прокляттям («марнотою»), а це для того, щоб вони на умовах послуху могли отримати життя. Рим. 11:30-32 має ту саму думку. Ізраїль, після того, як пережив недолю віку Євангелії, в якому як народ вони були позбавлені милосердя, Божої ласки, повинен досвідчити благословень, а ті, які в цьому житті пережили нещастя, отримають милосердя, Божу ласку через славні благословення, яких Євангельська Церква, піднесена до слави з Ісусом, дасть їм в милосерді.
90 Псалом пояснює те саме. 1 і 2 вірші представляють Єгову в Його вічності. Перше речення 3 віршу відноситься до досвіду зі злом, як про повернення до пороху, натомість останнє речення каже про досвідчення добра, як про повернення з пороху. 4 вірш відноситься до періоду тисячі літ (Тисячоліття) як часу повернення з пороху і початку досвіду з добром. 5-10 вірші описують різні аспекти прокляття (разом п’ятнадцять) під час досвіду зі злом; натомість 11 в. питає про силу (значення) досвіду зі злом і відповідає, що воно має на меті повернути честь для Бога, що згідно 12 в. наступить тоді, коли ці уроки будуть засвоєні в серці. 13 вірш є молитвою про повернення з тих досвідчень зі злом, тобто про зміну («пожалій») попереднього досвіду зі злом, а 14 в. вказує, що ті, які пережили смуток (досвід зі злом) «по всі дні» свої (9 в.), тобто аж до смерті, вони моляться, щоб в наступні дні, в майбутньому житті, в часі досвіду з добром, вони могли бути наповнені щастям і радістю. 15 вірш – це молитва, щоб подібно, як по всі дні першого життя вони були засмучені і переживали зло, так щоб і в другому житті були радісні і таким чином виконали ціль, яку мав Бог, дозволяючи, щоб зло наповнило їх перше життя. 16 вірш становить молитву, щоб Ісус і Церква, як Божі слуги, продовжували благословляти людство, тобто давали йому досвід з добром, і щоб людство, діти Ісуса і Церкви (які є другим Адамом і Євою), принесло славу для Бога; натомість 17 вірш є проханням про відновлення Божого образу (величність Господа) і Його подоби (володіння землею так, як Він володіє Всесвітом) в тих, які по «всі дні» цього життя переживали зло і які по «всі дні» майбутнього життя будуть переживати добро. Отже, цей Псалом та інші уривки Святого Письма, процитовані раніше, відносяться до подвійного досвіду (одного зі злом, а іншого з добром) доводять, що є надія для тих неспасенних померлих, які в цьому житті не отримали милосердя, ласки Єгови.
ФАКТИ ПІДТВЕРДЖУЮТЬ НАШЕ ТВЕРДЖЕННЯ
(7) Сьомим доказом того, що Біблія дає надію для неспасенних померлих, які не мали можливості спасіння в цьому житті, є факти, які вона подає. Оскільки Біблія вчить, що люди, знищені вогнем і сіркою в Содомі, Гоморрі та інших містах тієї рівнини, а також євреї десяти поколінь з північного царства та євреї двох поколінь з південного царства, повернуться на цю землю і знову будуть жити на ній (Єзек. 16:53), незважаючи на їх негідність (Єзек. 16:44-52). Вона також говорить, що євреї будуть шкодувати за свої гріхи (Єзек. 16:54,57-59,61,63); що Бог складе з ними Новий Заповіт (Єзек. 16:60,62); і що дасть жителів Содоми та Самаритян за дочок євреям, що означає, що вони (євреї) їх навернуть до Господа, оскільки ті, які є навернені кимось, в Святому Письмі названі їх дітьми (Гал. 4:19; 1 Кор. 4:15; Іс. 60:4). В Єзек. 16:55 справа відродження Содоми та її дочок (людей, залежних від неї), Самарії та її дочок та Єрусалима і його дочок, є зазначена як повернення до попереднього стану, реституція (Дії 3:21), повернення до первісного стану досконалості, в якому людський рід був
в Адамі до того, як гріх увійшов у світ, тобто повернення до Божого образу та подоби. Наш Господь Ісус підтверджує цю саму думку щодо народів, підлеглих Содомі (Мат. 11:23,24), і дає надію фінікійцям, мешканцям Тиру й Сидону (Мат. 11:21,22), доводячи, що вони менше винні, ніж Ізраїль. Як показує Святе Письмо, вони отримають таку можливість, і в День суду, коли Ісус буде володіти землею, їм буде легше, ніж невіруючим євреям Його часу (Луки 22:29,30). Оскільки вони будуть мати шанс, то зрозуміло, що всі інші неспасенні померлі, які в цьому житті були позбавлені можливості спасіння, також будуть мати її «в той день». Отже, свідчення Біблії підтверджує, що існує надія для багатьох з неспасенних померлих.
УРЯДОВІ ІМЕНА ХРИСТА
(8) Як восьмий доказ того, що Біблія дає надію тим померлим неспасенним, які в цьому житті не мали можливості отримати спасіння. Подаємо факт, що Біблія приписує Ісусу і Його вірній Церкві урядові імена, які доводять існування такого шансу для тих, стосовно яких буде виконуватися урядова діяльність, яка виникає з тих імен. Ми стверджуємо, що в своєму майбутньому відношенні до людства вони між іншими є названі (1) Спасителями, (2) Священниками, (3) Царями, (4) Пророком або Вчителем, (5) Батьками, (6) Первістками і (7) Насінням Авраама, яке буде благословити цілу людську родину. Розгляньмо коротко ці біблійні назви відносно Ісуса і Церкви – Його Тіла, в їх майбутньому відношенні до світу, і пізнаємо, яким чином Господь вказує через них на діло спасіння, яке буде довершене для тих померлих, які так і не отримали можливості спасіння з вибору. Візьмімо, наприклад, ім’я Спасителі, яке застосовується до них у Святому Письмі: «І спасителі прийдуть на гору Сіон, щоб гору Ісава судити, і царство Господнє настане!» (Овд. 21). Ми знаємо біблійну науку, що Яків є образом на вибраних, а Ісав – невибраних (Рим. 9:10-13). Так, як Бог більше любив Якова, ніж Ісава, так Він більше любить вибраних, ніж невибраних. Так, як Бог вибрав Якова, а відкинув Ісава, так тепер вибирає вибраних, а відкидає невибраних. Хоча Бог дає вибраним головні благословення, так як Ісаак дав головне благословення Якову (Бут. 27:28,29), то однак – як пізніше Ісаак дав Ісаву менше, проте щедре благословення (Бут. 27:36-39) – Бог дасть в майбутньому віці менші, проте багаті благословення невибраним. Саме таку думку насуває Овдій у 21 в. В цьому вірші гора Сіон зображує Царство, яке несе спасіння, Царство Тисячоліття (Йоіл 2:32; Овд. 17). Спасителі, які виходять на неї, це Ісус і Його Церква, вибрані (Іс. 2:2,3; 60:14,15,18; Рим. 11:26, 30-32). Як Спасителі вони будуть судити гору Ісава, невибраних, звільняючи їх від ворогів (гріха, смерті і гробу), так як судді рятували Ізраїль від ворогів. Цей славний стан буде осягнений, оскільки, як нас запевнює цей вірш, «буде царство самого Господа». Таким чином вибрані як Спасителі направлять упадок Адама, приведуть невибраних на стежки праведності, які покинув Адам і вони (Іс. 58:12). Це, звичайно, доводить існування в Царстві шансу для невибраних, який вони отримають з рук Спасителя, Ісуса і Його Церкви – Нареченої.
Також урядове ім’я
Священники, застосоване до Ісуса і його Церкви, підтверджує те ж саме (Євр. 3:1; 1 Пет. 2:5,9; Об. 1:6; 5:10; 20:6). Священник – це той, хто на підставі жертви, складеної Богу за інших, виконує функцію примирення між Богом і людиною (Євр. 5:1; 2:17). Ісус і Його співсвященники приносять жертви Богові в цьому житті (Євр. 5:1,5; 9:11,12; 13:15,16; 1 Пет. 2:5). Христос, як Священник, протягом цього віку з’являється перед Божим лицем за вибраних, не за невибраних (Євр. 9:24; 10:14; Ів. 17:9), подібно як Аарон, будучи образом на Нього, спочатку входив до Святая Святих з кров’ю бичка тільки за вибране покоління Левія (Лев. 16:15), так і Христос в Тисячолітті, коли жертва Церкви закінчиться, заступиться перед Богом за світ, і тоді Він з Церквою будуть благословити невибраних. Той факт, що тоді Священниками буде Церква з Ісусом (Об. 20:6), доводить, що будуть інші, за яких вони будуть виконувати примирення: невибрані. Отже, урядове ім’я Священники підтверджує, що Христос і Церква уділяють невибраним померлим можливість спасіння.
Урядове ім’я
Царі, застосоване до Ісуса і Церкви, доводить те ж саме. Ісус і Церква названі Царями (Об. 19:16; Рим. 5:17; 2 Тим. 2:12; 1 Пет. 2:9; Об. 1:6; 5:10; 20:4,6). Існує виразна заява, що панування Ісуса і Церкви має на меті знищити всі діла сатани, на чолі яких стоїть гріх, смерть і могила (Рим. 8:19-21; 1 Цар. 15:24-26; 55:57). Для контрасту, ми можемо подивитися на справу спасіння з точки зору Царів і Царства наступним чином: сатана, узурпатор, є тепер «князем цього світу» (Ів. 12:31; 14:30; 16:11); через гріх він тепер панує в серцях дітей непослуху (Еф. 2:2), засліпивши їх оманою (2 Кор. 4:4), мучить їх нещастями, які супроводжують процес вмирання і ведуть до стану смерті (Євр. 2:14). На початку Тисячоліття царства цього світу стають Царством Господа нашого і Христа Його (Об. 11:15). Сатана, як узурпатор, є схоплений і в’яжеться (Об. 20:1-3), а панування Христа і Церкви (Об. 20:4,6; 1 Кор. 15:24-26,55-57) звільнює людський рід з гробу, нещасть процесу вмирання і гріха. Це означає пробудження померлих, які помирають в Адамі (Пс. 22:29,30), і допомогу в реформуванні себе (Рим. 14:9). І тому урядові імена Царі, застосоване до Ісуса і Церкви, означає можливість спаcіння для невибраних померлих.
Урядове ім’я
Пророк, тобто Вчитель, є дане Ісусу і Церкві, а це означає, що вони будуть навчати людській рід про шлях спасіння. Ісус названий Пророком, Вчителем, у зв’язку з часом реституції, коли, як ми показали, неспасенні померлі вийдуть з гробів, щоб мати шанс спасіння (Дії 3: 22,23,21; Ів. 1:9). Є також сказано, що Церква буде навчати світ у Віці Тисячоліття (Іс. 60:1-4,14,15; 2:2,3; 62:1,2,10; Пс. 22:31,32,28-30; Іс. 42:6,7,10-12; 49:6,8-12, пор. 2 Кор. 6:1,2). Отже, це урядове ім’я Ісуса, як і Церкви, на що особливо виказує зв’язок процитованих вище уривків, доводить можливість для невибраних померлих отримати спасіння.
Імена Отець і Матір дані Христу і Церкві в стосунку до невибраних з людського роду, які у Віці Тисячоліття стануть їх дітьми. Ісус названий Отцем Вічності (Іс. 9:6), оскільки в майбутньому віці дасть слухняним з людей вічне життя. Його ім’я Другий Адам (1 Кор. 15:450) вказує на те, що Він займе місце Адама і стане другим Батьком людства, відроджуючи його в праведністю і житті. Про вірну Церкву Святе Письмо говорить як про Наречену, Жінку Агнця (Об. 19:7-9; 21:9,10, пор. Іс. 66:10-14, де вона представлена як мати, яка опікується та піклується, любить і потішає своїх дітей; под. також Іс. 60:4, де є поданий подібний образ). Як Ісус є представлений як позаобраз Адама (Рим. 5:14; другий Адам), так Церква представлена як позаобраз Єви (друга Єва; 2 Кор. 11:2,3; Еф. 5:31,32). А також, як перший Адам і Єва через догоджання собі ввели гріх на світ, так другий Адам і Єва терплять через жертвування самих себе, аби зняти гріх зі світу. І як перший Адам і Єва породили людство в гріху і смерті, так другий Адам і Єва відродять людство в праведності і житті. І оскільки ці народжені в гріху і смерті через заслугу викупу мають отримати можливість відродження в праведності і житті через нового Отця і Матір людства, то урядові імена Отця і Матері, застосовані в Біблії до Ісуса і Церкви, доводять існування шансу спасіння для невибраних померлих.
Це саме доводить ще інше ім’я, застосоване до Ісуса і Церкви – Первістки. Ісус є названий
Первістком (1 Кор. 15:20); як і Церква є разом з Ним названа
Первістками (Рим. 8:23; Як. 1:18; Об. 14:4). Логіка вказує, що якщо вони є первістками, то мусить також бути щось, що наступає після них – пізніші вівці: це послушні серед людей в часі Тисячоліття. Таким чином наступне ім’я, вжите щодо Ісуса і Церкви, вказує на можливість спасіння, яке пізніше буде можливим для невибраних померлих.
Сьоме урядове ім’я Ісуса і Церкви вказує на шанс спасіння для невибраних померлих:
Насіння Авраама, яке благословить усі племена, роди і народи землі (Бут. 22:18; 28:14; Дії 3:25). Цим насінням є Ісус і Церква (Гал. 3:16,29; Рим. 9:7,8; Гал. 4:28). Більшість людей з племен, родів і народів землі померли під прокляттям Адама, отже відійшли з цього життя без благословень. І тому вони мусять бути пробуджені з мертвих, щоб отримати благословення, обіцяні в Угоді, підтвердженій Присягою, що містить три славні частини: (1) що буде Насіння Авраама; (2) що це Насіння буде благословляти і, (3) що справа благословення досягне усіх невибраних: померлих і живих. Отже, урядове ім’я Ісуса й Церкви
Насіння Авраама вказує на шанс спасіння для невибраних померлих. На підставі семи урядових імен Ісуса і Церкви ми дізналися, що їх урядовою працею в Тисячолітті буде, серед іншого, дати можливість спасіння всім тим, які відійшли, не маючи такої можливості в цьому житті. Є ще інші урядові імена, застосовані Біблією по відношенню до Ісуса і Церкви, які це підтверджують, такі як Посередник, Суддя, Місто Бога, Відкупитель, Божий Храм, Дерево Життя, Нові Небеса і т.д., але сім імен, які були тут коротко обговорені, достатньо це доводять. В книжці «Біблія» (Е 12) ми подали список цього 21 уряду.
ПОВНА МОЛЖИВІСТЬ ДЛЯ ВСІХ
(9) Як дев’ятий аргумент, який доводить існування можливості для тих неспасенних померлих, які не мали можливості отримати спасіння, що має місце тепер, представляємо той факт, що всі речі, які дають можливість отримати спасіння, стануть уділом всіх, які будь-коли жили; отже ті, які не отримали цих благословень в цьому житті, отримають їх після пробудження з мертвих. Ми легко побачимо, що можливість отримати спасіння складається: (1) зі скасування Адамового вироку, (2) пізнання Божої Правди, (3) умов, які сприяють справедливості і не сприяють гріху, (4) притягнення до Христа, (5) визнання Христа і підкорення себе Йому, (6) пропозиції посвячення та (7) пропозиції Святого Духа. Якщо ми зможемо довести, що ці сім речей будуть уділом усього людського роду, який не мав такої можливості в цьому житті, то це буде доказом, що він отримає їх в майбутньому житті, а отже, що є надія для тих неспасенних померлих, які не мали шансу отримати спасіння в теперішньому житті. Тепер ми приступаємо до доведення на основі Біблії, що ці сім чинників будуть уділом всіх невибраних.
1. Всі будуть звільнені від Адамового вироку, тобто, всі будуть пробуджені з мертвих, бо ж смерть є вироком Адама (Рим 5:12; 1 Кор. 15:21,22). Тому звільнення їх від вироку смерті означає виведення зі смерті, вже без Адамового прокляття. Далі вірші Святого Письма доводять, що на підставі смерті Христа за кожного усі будуть звільнені від вироку Адамової смерті (Рим. 5:18,19; 11:26; 1 Тим. 2:4-6; 4:10; Ів. 1:29; 3:17; Євр. 2:9; 1 Ів. 2:2). Коли деякі з цих віршів говорять про спасіння всіх, то це не відноситься до вічного спасіння, але спасіння через смерть Христа від вироку смерті, який лежить на всіх за гріх Адама. Таким чином ці вірші доводять, що всі, які в цьому житті не були звільнені від вироку смерті Адама, завдяки жертві Христа будуть від нього звільнені в майбутньому житті; а якщо цей вирок приносить смерть, то звільнення від нього означає пробудження з мертвих вільними від цього вироку. Звільнення від н є необхідним, аби скористатися з можливості спасіння, бо так довго, як хтось знаходиться під вироком смерті, він не може отримати вічного життя.
2. Всі будуть навчені Божому Слову; оскільки люди не можуть бути спасенні через незнання, бо щоб одержати спасіння, вони мусять прийти до пізнання правди (Дії. 4:12; 11:14). Як Старий, так і Новий Заповіт доводять, що ті, які в цьому житті не отримали спасенного знання правди, отримають його пізніше. Ось деякі тексти Святого Письма, які говорять, що так буде у віці Тисячоліття, коли земля (Іс. 11:9; Ав. 2:14) буде наповнена знанням Бога, в той час як зараз (Іс. 60:2; 2 Кор. 4:4) темнота (омана) вкриває землю (Іс. 29:18,24; 35:4-6; 40:5; 42:6,7; 49:6; 50:10; Ів. 1:9; Дії 3:21,22; 1 Тим. 2:4,6; Об. 20:3; 22:17). Таке пізнання дійсно дасть їм можливість отримати життя; оскільки воно є другою складовою спасіння.
3. Біблія навчає, що всі будуть в таких умовах, які не сприяють гріху, а сприяють праведності, і в тих умовах зможуть реформувати себе, і вічне життя дійсно буде можливим навіть для найслабших і найбільш деградованих. Наступні умови, які не сприяють гріху, а сприяють праведності, стануть доступні для всіх під час царювання Месії: прокляття буде зняте з землі (Іс. 61:4), а земля стане приверненим раєм (Єз. 36:35; Іс. 35:1,2); сатана і його упавші ангели будуть зв’язані, щоб не могли зводити людей (Об. 20:1-3). А Христос і Церква візьмуть владу для добра людства (Пс. 72:8; Об. 20:4,6); неправда і гріх будуть назавжди знищені (Іс. 25:7; 1 Кор. 15:25,55-57), а правда і праведність переможуть (Іс. 11:9; 62:12); вирок смерті буде знятий з людини (Рим. 5:19), а замість цього вона одержить можливість реституції; смуток і зідхання минуть, а радість і щастя займуть їх місце (Іс. 35:10; Лук. 2:10); війни і боротьба зупиняться (Іс. 2:4), а їх місце займуть мир і добра воля (Іс. 9:6; Лук. 2:14); люди не будуть більше переслідувані і кривджені за праведність (Іс. 25:8), але, навпаки, дуже благословенні (Пс. 72:7); безбожні будуть одразу карані за чинення зла (Пс. 37:35,36) і биті з метою направи (Іс. 26:9); фальшиві релігійні системи будуть знищені (Іс. 65:15; Об. 18:8-24), і одна правдива релігія об’єднає усіх (Іс. 60:14,15); гнобительські уряди будуть повалені (Іс. 60:12), а запанує турботливий уряд Ісуса і Церкви (Пс. 72:12-14); люди не будуть вже позбавлені свого дому, ані не будуть змушені винаймати в інших (Іс. 65:22), але кожен в мирі буде радіти своєю власністю (Мих. 4:4); не буде більше виконувати непотрібної праці (Іс. 65:23), але їм буде вестися в їх стараннях (Іс. 60:17). Такі умови точно не сприяють гріху, а сприяють праведності; отже буде дуже сприятливий шанс для спасіння людства. Умови, що сприяють спасінню, є третьою складовою можливості спасіння, а подані вище цитати доводять, що вони призначені для неспасенних померлих світу.
4. Святе Письмо навчає, що всі ті, які в цьому житі не були корисним чином спрямовані до Христа, будуть спрямовані до Нього в майбутньому житті. Ісус говорить (Ів. 12:32): «І як буду піднесений з землі [в наступному вірші св. Іван пояснює, що цей вираз відноситься до жертовної, викупної смерті Ісуса і Його панування в Тисячолітті, через що Він прославить Бога], то до Себе Я всіх притягну». Ми усі знаємо, що в цьому житті порівняно небагато були притягнені до Христа (Ів. 6:44; Мат. 7:14). Тому всі, які в цьому житті не були притягнені (корисно спрямовані) до Нього, мусять бути до нього притягнені після цього життя, в іншому разі вірш з Ів. 12:32 був би неправдивим. Але цей вірш є правдивим, тому не притягнені до Нього в цьому житті, будуть скеровані до Нього в майбутньому, в Тисячолітті.
5. Біблія навчає, що всі підкоряться Ісусу і визнають Його право панувати над ними (Фил. 2:10,11; Іс. 45:23; Пс. 22:30; Рим. 14:9). В цьому житті не всі підкорилися Йому, і не всі визнали Його, щоб Він керував ними. Ті, які не зробили цього в теперішньому житті, мусять це зробити в майбутньому. Фил. 2:10 вказує, що це охоплює померлих, тобто тих, що під землею, а Пс. 22:30 і Рим. 14:9 прямо говорять про них. Таке підкорення себе і визнання є частиною досвідчень тих, які використовують можливість спасіння.
6. Святе Письмо навчає, що можливість посвячення Господу в часі Тисячоліття буде дана кожній людині на землі; це відноситься також до тих, які будуть тоді пробуджені з мертвих. Відповідним тут є текст з Іс. 35:8. У 4 вірші представлений другий прихід Христа, який відбувається у великому утиску під час повалення царства сатани і покарання його прибічників. 5 та 6 вірші говорять про те, яким чином Він буде просвічувати, реформувати і підносити грішне людство, а 7, 1 і 2 вірші навчають про привернення раю. 8 вірш навчає про відкриття Святої Дороги для нечистих (заплямлених гріхом Адамового роду), які мусять очиститися, якщо будуть прагнути іти нею до кінця. На відміну від вузької дороги (особистої дороги), Свята Дорога є публічною дорогою, відкритою для кожного. На ній все буде дуже просто і ясно, так, що і нерозумний не заблудить. 9 вірш вказує, що з цієї дороги будуть забрані всі перешкоди, а відкуплені, тобто ті, які через викуп будуть звільнені з-під вироку смерті (1 Тим. 2:4,5), отримають привілей іти нею. 10 вірш доводить, що у зв’язку зі Святою Дорогою померлі, яких також охоплює викуп Христа (Ос. 13:14), повернуться з гробу і прийдуть до Сіону, Ісуса і Церкви. Отже, цей фрагмент виявляє, що можливість посвячення буде відкрита тим померлим, які не посвятилися в цьому житті, і вона є шостою складовою шансу спасіння.
7. Останньою складовою можливості спасіння є пропозиція Святого Духа. Біблія навчає, що така пропозиція буде запропонована всім. В Йоіла 3:1, 2 зроблена цікава обітниця, яка подає думку в зворотному порядку виконання. У 2 вірші Єгова нам подає, що виллє Святого Духа на рабів і невільниць (вибраних), що Він робив у віці Євангелії, «за тих днів»; а в 1 вірші каже, що «потому», після віку Євангелії, тобто у віці Тисячоліття, виллю Духа Свого «на кожне тіло». Отже, ті, на кого він не був вилитий в цьому житті, пізнають це в майбутньому житті. Слухняні приймуть його (Дії 5:32), завдяки чому (якщо і далі будуть послушними) будуть піднесені до досконалості. Згідно Йоіла 3:1 усі будуть мати можливість отримати Святого Духа, хоча ніхто не буде примушений до послуху і його прийняття. Таким чином можливість отримати Святого Духа буде відкрита для всіх. Пропозиція прийняти Святого Духа є необхідною частиною можливості спасіння. Вона є сьомою і останньою складовою повного шансу спасіння.
Таким чином ми довели на основі Святого Письма, що сім чинників, які складають повну можливість спасіння, будуть доступні кожній людській істоті. Однак в цьому житті вони не були доступні кожному. Тому такі зможуть отримати їх пізніше, в Тисячолітті.
ПОСТУПОВЕ УСУВАННЯ ПРОКЛЯТТЯ
(10) Ми продовжуємо обговорювати цю тему, подаючи десяту причину надії для деяких з неспасенних померлих. Біблія навчає, що під час Тисячоліття прокляття, яке Адам стягнув на людську родину, буде поступово зніматися протягом тисячі років. Об. 21:3-5 вказує, що це станеться завдяки присутності серед людей на землі Божої Скинії (Христа і Церкви – «храм Божий святий, а храм той то ви»; 1 Кор. 3:17; Еф. 2:19-22). Об. 22:1-3 доводить це на підставі перебування серед людей Престолу Бога і Агнця (Божої царської влади, яку буде виконувати Ісус з Церквою), Ріки Життя (чистого Божого Слова) і Дерева Життя (Ісуса і Церкви). 1 Кор. 15:24-26 показує, що царська влада Христа викоренить в часі Його панування всі рештки узурпованого панування сатани і його впливу на людей, головними наслідками якого є гріх, смерть і могила. 1 Кор. 15:54-57 доводить, що Церква буде приймати участь з Ісусом в осягненню цієї перемоги над гріхом, смертю і могилою для добра людства, а Ос. 13:14 подає, що все це буде наслідком викупної жертви Христа. Хай лине Богові слава за таке прекрасне майбутнє! Цей перегляд підтверджує, що шанс спасіння чекає на тих, які не мали його в цьому житті; бо всі вони померли під прокляттям, знищення якого означає, що більше воно не буде тяжіти ні над ким.
Перед тим, як представимо наступні докази існування надії для неспасенних померлих, ми розглянемо кілька відповідних питань.
ЧИ «ВСІ» (1 ТИМ. 2:6) ОЗНАЧАЄ КОЖНОГО?
По-перше, чи правильним є твердження, що слово «всіх» в таких віршах, як 1 Тим. 2:4, 6 означає
всіх, беручи під увагу біблійне вживання цього слова в Мат. 3:5 і т.п., де воно, звичайно, не означає
всіх? Це правда, що деколи слово «всі» в Святому Письмі не означає кожного, тобто воно не є універсальним поняттям в своєму застосуванні, як це доводить випадок, процитований в питанні. Однак цей факт не перечить думці, що це слово майже завжди має універсальне застосування. Воно так загальне, що бажання дати доказ завжди приходить до того, хто переконує, що в процитованому уривку воно не охоплює кожної особи або кожної речі. Звичайно в 1 Тим. 2:4, 6 слово «всі» з трьох причин означає кожного: (1) Згідно з 1 Тим. 2:4, Святе Письмо ясно навчає, що Бог у Своїй любові прагне спасти від вироку Адама кожну людину. На доказ цитуємо серед інших наступні вірші: Бут. 12:3; 18:18; 22:18; Ів. 3:16,17; 1 Тим. 4:10; Тит. 2:11; 3:4; Євр. 2:9; (2) Біблія також виразно вчить, що Ісус Христос помер, щоб усіх людей спасти від вироку Адама (просимо знайти наступні тексти для підтвердження цієї думки: Ів. 1:29; 3:15-17; 12:32,33; Рим. 5:18,19; 1 Кор. 15:21,22; Євр. 2:9; 1 Ів. 2:2); (3) Біблія вчить, що внаслідок Божої любові та смерті Ісуса Христа за всіх людей, щоб врятувати їх від вироку Адама, всі люди будуть запрошені і підтримані Святим Духом, щоб прийти до гармонії з Богом. Зауважмо наступні вірші, які не є вичерпним переліком відповідних уривків Святого Письма: Пс. 2:8; 21:28-30; 85:9; 97:3,4; Іс. 2:2; 11:9; 25:6; 29:18,24; 35:5,6,10; 40:5; 45:22,23; 52:10; Єр. 31:34; Йоіл 3:1; Лук. 2:10,31-34; Ів. 1:9; 12:32; Тит. 2:11; 3:4; Об. 22:17. Якщо уважно дослідимо 1 Тим. 2:4-6, то ми зауважимо, що ці три думки є там виразно підкреслені. У 4 вірші Апостол в першу чергу відкрито заявляє, що Божа добра воля, любов, охоплює цілу людську родину для того, щоб вона могла бути врятована від Адамового вироку: «
що хоче, щоб усі люди спаслися [не навічно, але від вироку Адама]. Про другий пункт – жертву Ісуса, складену за всіх людей – безпосередньо навчає 6 вірш, де Павло говорить про Ісуса Христа, що «
дав Самого Себе [на смерть]
на викуп [рівнозначну ціну]
за всіх [за Адама і весь рід, який в момент гріха був в його стегнах]». 4 і 6 вірші навчають також про пропозицію допомоги Духа для всіх людей задля спасіння: «
Який хоче, щоб всі люди…
прийшли до пізнання правди… що буде
часу свого [
KJV; під час Тисячоліття]». Тому, ці три зауваження доводять, що «всі» в 1 Тим. 2:4,6 означає кожного з роду Адама, включно з ним.
УНІВЕРСАЛЬНЕ ВІДКУПЛЕННЯ ЧИ СПАСІННЯ?
Друге питання, яке може з’явитися: чи Святе Письмо навчає про універсальне
відкуплення, універсальне
спасіння чи про те і інше? Відповідаємо, що про це можна говорити різними термінами і, не дивлячись на це, правильно. Ми могли б сказати, що ми маємо універсальне відкуплення, бо ж воно є для всіх, а результат смерті Христа буде результативним для цілого роду Адама. Коли? Вони виявляться результативними для всіх, це буде означати їх спасіння, тобто дійсне і повне спасіння від гріха і умов смерті, або повну
можливість піднятися з гріха і смерті, в чому їм може перешкодити лише їхня власна воля. Справа першого Адама буде вчинена повністю недійсною через Христа. Кожен представник людського роду,
якщо захоче, отримає привілей повернення до всього, що було втрачене. Вічне спасіння, повне звільнення від гріха і смерті, буде вимагати повної співпраці людини. Порушення Божого права веде до вироку смерті, як було у випадку батька Адама. Порушення цього закону будь-ким з уже звільнених від вироку Адама і піднесених з упадку буде означати поновне засудження такої особи на смерть. Про це засудження Біблія говорить як про другу смерть, яка, за її словами, прийде на деяких. Перша смерть прийшла на всіх по причині гріха однієї людини. Друга смерть буде тільки для свідомих і добровільних грішників, якими, за словами Біблії, деякі стануть. Вчинення такого роду гріхів буде можливим лише після звільнення з попереднього вироку, виданого Адаму – вироку
першої смерті. Тобто світ не може тепер померти
другою смертю, оскільки він ще не є звільнений з
першої смерті. Жодна людина не може бути покарана судом
два рази карою смерті за ту саму провину. Щоб отримати
другий вирок, вона спершу мусить бути звільнена – дійсно чи приписано – від першого вироку, і далі вчинити другий переступ. Світ (Адам і цілий людський рід) був один раз засуджений. Лише коли він буде звільнений від цього осуду, буде можливим отримати новий.
Тому Біблія заявляє, що в Божому намірі буде великий День, День, який триває тисячу років, в якому Христос буде судити, випробовувати світ. Право втілювати цю пробу наш Господь Ісус отримав через Свою смерть, скуштувавши її за Адама і все його потомство, осуджене в ньому (Євр. 2:9). Смерть нашого Господа, досконалої людини, була повним відповідником вироку, виданого першій людині. Таким чином була відкрита дорога до великого часу відновлення, про яку говорить Апостол Петро (Дії 3:19-21). Отже, наш Господь Ісус став Відкупителем, набувачем Адама і цілого його роду. Він ще не довершив вповні акту купівлі, бо ж застосування заслуги Його жертви за світ має наступити під час Його другої присутності, коли Церква буде вже укомплектована. Як тільки дійде до цього набуття, настане скасування гріха світу. Тоді світ, вільний від кари первородного гріха, тобто Адамового гріха, буде відданий Христу. Кожна особа буде мати повну можливість, пробу, суд, щоб визначити свій справжній характер, справжні прагнення, дійсне відношення до добра і зла, до Бога і гріха. Спочатку це охопить народи, які будуть жити, а пізніше, поступово, тих, які є в гробах, в міру, як вони будуть вставати з них. Це буде універсальне відкуплення, тобто визволення з Адамової кари
смерті, загальне викуплення зі смерті, але не універсальне визволення, спасіння до
вічного життя, яке буде на умовах.
Говорячи про великий день випробування, День Суду світу, Апостол Павло говорить: «
Бo Він визначив день [в майбутньому],
коли хоче судити поправді ввесь світ через мужа, що Його наперед Він поставив, і Він подав доказа всім, із мертвих Його воскресивши» (Дії 17:31). Звичайно, слово «муж» вжите в цьому випадку образно, говорячи про Ісуса, як Голову, і Церкву, як Його Тіло, яка разом з Ним має складати в Тисячолітті великого Посередника між Богом і людьми з ціллю звільнення всіх від кари Адама, надання їм повної можливості повернення до Бога. Кожен, «хто хоче», зможе отримати цю повну можливість, а через поступ зможе бути визнаний гідним вічного життя. При закінченні тисячі років, в кінцевій пробі людства, він зможе довести, що може і прагне (може, бо став досконалим; прагне, бо має добрі прагнення серця) додержувати Боже право. Всі такі отримають від Отця вічне життя. Всі інші будуть знищені.
Адам був поставлений на пробу вічного життя, але впав на самому її початку. На початку Тисячоліття людство розпочне свою пробу іншим способом, бувши ще недосконалими. Однак вони, маючи досвід з натурою і наслідками гріха, будуть під прикриттям заслуги Христа (даної не в результаті індивідуального приписання, але внаслідок діяльності посередницького панування), зможуть підніматися щораз вище зі стану гріха та смерті. Маючи цей привілей, люди зможуть виявити свій справжній характер, скерований на добро чи зло. Якщо вони вірно стануть на бік добра, то отримають вічне життя, а якщо на бік зла, то втратять життя – знову помруть і вже назавжди залишаться мертвими: стягнуть на себе другу смерть. Отже, Біблія вчить про універсальне відкуплення, спасіння від Адамової кари смерті, проте вона не вчить про універсальне спасіння до вічного життя.
РОЗГЛЯД ОБЯВЛЕННЯ 20:4,5
Третє питання, яке можна задати, звучить так: як можна узгодити вчення, що невибрані померлі, позбавлені в цьому житті шансу отримати спасіння на основі вибору, будуть пробуджені в часі Тисячоліття, з Об. 20:4,5, яке після обговорення першого воскресіння мертвих каже: «а інші померлі не ожили, аж поки не скінчиться тисяча років»? Зауважимо, що цей фрагмент не говорить, що решта з мертвих не були пробуджені, аж скінчиться 1000 років, але що вони не ожили, аж поки не скінчились 1000 років. Хтось може запитати: яка різниця? Ми відповідаємо, що від цього залежить гармонійність або суперечність біблійних наук. Це прояснять кілька зауважень: Колись людство жило, було досконалим в отці Адамі. Однак, по причині прокляття Бог трактує ціле людство як померле, не дивлячись на те, чи воно знаходиться в процесі смерті, чи в стані смерті (Мат. 8:22; Ів. 5:24,25; 2 Кор. 5:14; Рим. 5:12,15,17; Еф. 2:1,5; Об. 20:12,13). Він робить це тому, що на всіх лежить вирок смерті, і тому, що коли йдеться про тих, хто знаходиться в процесі смерті, цей вирок виконується на них. Схожим чином ми могли б сказати про шанси на електричному стільці в момент увімкнення електрики – що «він вже не живе», а це тому, що є під вироком смерті, який виконується на ньому, хоча ще не приведений в дію. З цієї точки зору процес смерті ми називаємо порахованою смертю, а стан смерті – дійсною смертю. Подібно й Бог: усіх вільних від вироку смерті називає живими, не дивлячись на те, чи є вони досконалі приписано чи дійсно (Ів. 3:36; 5:24,25; 1 Ів. 5:12; Рим. 5:15; Ів. 1:4; Об. 21:3-5). Перших ми називаємо пораховано живими, а других дійсно живими.
Ця точка погляду дозволить нам гармонізувати нашу науку, яка каже, що решта з померлих (невибраних) будуть
пробуджені з мертвих
в часі Тисячоліття, з твердженням, що вони оживуть лише під його кінець. Відразу після пробудження зі смерті вони ще не будуть живими – дійсно досконалими. Процеси реституції будуть вимагати тисячі років, щоб довести їх до дійсної досконалості, щоб оживити їх так, як в дійсності на це дивиться Бог. Оскільки так довго, як в них буде залишатися якийсь слід недосконалості Адама, з Божої точки зору вони будуть мертвими (1 Кор. 15:24-26). Але як тільки стануть досконалими, вони оживуть, що станеться під кінець Тисячоліття, і що вимагає, аби вони були пробуджені в часі Тисячоліття. Тепер завдяки нашому виправданню вірою Бог трактує нас як живих з Божої точки зору, оскільки наше виправдання вірою приписує нам праведність, яку завершені процеси реституції довершать в послушних протягом тисячі років. Таким чином ми гармонізуємо мниму суперечність і стверджуємо, що обидва вчення є біблійними і розумними. Привернення недосконалих до стану досконалості – допровадження їх до такого
життя, яким його бачить Бог, займе цілу тисячу років, хоча
пробуджені вони будуть на початку Тисячоліття. І тому решта з померлих не ожили – не повністю воскресли, не стали знову досконалими, якими були колись в Адамі, аж поки не скінчилася тисяча років.
ЧИ «НЕПРАВЕДНІ» ВОСКРЕСНУТЬ?
Четверте питання є таке: у зв’язку з тим, що деякі ніколи не досягнуть стану досконалості, який означає слово
воскресіння, як нам зрозуміти слова апостола Павла в Діях 24:15, що воскреснути мають як праведні, так і неправедні? Цей вірш виявляється дуже зрозумілим, коли ми пильно звернемо увагу на те, що читаємо. Євреї, які стояли близько і чули оборону апостола перед намісником Феліксом, частиною якої є слова з Дій 24:15, вірили, що всі праведні отримають воскресіння з мертвих, і що неправедним також буде дана можливість воскресіння. Цього вони навчилися від своїх прабатьків. Тепер апостол повторив це, в чому вони були переконані. Він каже: «настане воскресення праведних і неправедних», тобто воскресіння, яке забезпечив Бог і яке має ще наступити, є не лише для добрих, але також і для тих, які тепер є злими.
Це не означає, що ті, які
залишаються в стані неправедності, осягнуть повне воскресіння з мертвих. Цей текст не говорить, що
всі неправедні воскреснуть, повернуться до досконалості життя. Тепер живуть виправдані, які матимуть можливість воскресіння, та інші, які тепер не є виправданими і які також будуть мати можливість воскресіння. Ціле людство буде мати нагоду в запевненій Богом
можливості воскресіння. Праведні отримають особливе воскресіння, яке буде нагородою за їх особливий послух. Але у віці, який надходить, перед усіма буде відкрита можливість здобути вічне життя через Христа. Праведні з класу Церкви є «перемінені дуже швидко, як оком змигнути» з земного стану в небесний – в досконалих духовних істот. Праведні з давніх віків, виправдані перед Богом через віру, мають повстати як досконалі люди, а не в стані, в якому вони померли. Це настане після застосування заслуги викупу Христа за цілий світ.
Отже, ми маємо воскресіння: найвищого класу праведних, Малої Черідки, до Божественного рівня; воскресіння Великої Громади до нижчого духовного стану; воскресіння Старожитніх і Молодих Гідних на земному рівні. Це чотири класи, які проходять свою пробу в цьому житті. Але Божий план передбачає, щоб решта людства поступово були піднесені з земної тлінності до первісної досконалості, якою на початку втішався Адам. Тепер вони неправедні і ніколи не ввійшли в стан відносин з Богом.
Божа мета – звершити звільнення всього людства від осуду в отці Адамі через смерть Ісуса. Тому ціле тисячолітнє панування Христа було призначене на воскресіння світу, але майбутнє покаже, скільки людей використає цей шанс. Святе Письмо подає, що в наступному віці столітній грішник – добровільний грішник – буде повністю відтятий від життя. Воно засвідчує, що такий грішник буде юнаком в порівнянні з тим, ким міг би бути, якби використав можливості того періоду (Іс. 65:20). Ті, які не використають благословення того дня, самі будуть нести за це вину. Лише добровільне особисте відкинення Бога і Його милосердного спасіння в Христі може засудити кого-небудь на другу смерть.
Зауважмо, що Святе Письмо не говорить, що
всі будуть мати уділ у воскресінні. Що буде з тими, які отримали оживлене виправдання? Чи всі вони воскреснуть? О ні! Будуть такі, які були виправдані і пішли на другу смерть. Подібно буде зі світом: якщо хтось після того, як отримає повний шанс, свідомо згрішить супроти ясного світла, отримає кару другої смерті. Але нічого не буде бракувати в цій можливості, яку дасть Бог. Наш Господь сказав, що «надходить година, коли всі, хто в гробах, Його голос почують, і повиходять ті, що чинили добро, на воскресення життя, а котрі зло чинили, на воскресення
Суду» (Ів. 5:28,29).
Ті, які задовольнили Бога своєю вірою, посвяченням самих себе для Нього і послухом щодо вказівок Його Слова, Духа і Провидіння, це ті, які робили добре. Бог не бажає від них нічого більше, лише те, щоб вони довели свою вірність через повне посвячення, старання жити у згоді з Його волею в міру своїх можливостей, чи то у віці Євангелії, чи у вічних віках. Авраам, Ісаак, Яків і всі пророки (всі інші менш знані), які згадані святим Павлом в Євр. 11, померли з вірою. Бог засвідчує, що ці Старожитні Гідні подобалися Йому, і що вони отримають «краще воскресіння» (Євр. 11:35). Вищість їх воскресіння буде полягати в тому, що вони повстануть в людській досконалості, в той час як світ буде змушений здобувати досконалість впродовж тисячі років.
Ті, які чинили добре, повстануть на воскресіння життя. Деякі з них воскреснуть до життя на людському рівні, інші – на духовному, а ще інші – на найвищому рівні духовного існування – в Божій природі. Далі Ісус каже про другий загальний клас – про тих, які чинили зло. До них зараховані всі, яких Бог не може визнати ані прийняти. Не прийняті це ті, які на думку Бога не робили добре, які поступали погано, які є невиправданими. Багато з них були шанованими і моральними людьми, але вони не гідні «кращого воскресіння». Вони також повиходять, щоб коли захочуть, могли отримати повне піднесення до життя. Вони будуть пробуджені для того, щоб отримати воскресіння. Вони будуть воскрешені з
гадесу, гробу, стану смерті, але їх пробудження буде лише початком воскресіння, тобто повернення до досконалого життя. Деякі встануть, щоб пізніше знову померти, якщо не приймуть умов Божого благословення.
Процес воскресіння буде просуватися день за днем, тиждень за тижнем і рік за роком впродовж періоду тисячі років – великого дня воскресіння, великого дня, останнього дня, коли всі будуть мати можливість отримати вічне життя. Але хто не зробить відповідного поступу, буде визнаний негідним повного воскресіння. Його здобудуть лише ті, які будуть визнані гідними вічного життя на Божих умовах. Отже, це буде воскресіння померлих, допровадження до досконалого життя, як праведних, так і неправедних. Усі, що в гробах, повиходять з них і дійдуть до пізнання правди, так щоб, коли захочуть і будуть слухняні, могли віднайти все те, що було втрачене Адамом і відкуплене Спасителем світу, Ісусом Христом. Вищі пояснення знаходяться в повній згоді з дослівним перекладом останнього речення Дії 24:15: «Настане воскресення праведних і неправедних», оскільки перед словами «праведних» і «неправедних» немає грецького означеного артикля.
ЧИ ВСТАНУТЬ ТІ САМІ ТІЛА?
П’яте доречне запитання: чи під час воскресіння встануть ті самі тіла, які йдуть до гробу? Дуже зрозуміла відповідь на подібне питання дана в 1 Кор. 15:35-38, де читаємо: «Але дехто скаже:
Як мертві воскреснуть? І в якім тілі прийдуть? Нерозумний,
що ти сієш, те не оживе, як не вмре. І коли сієш, то сієш не тіло майбутнє, але голе зерно, яке трапиться, пшениці або чого іншого, і Бог йому тіло дає, як захоче, і кожному зерняті тіло його». Ці вірші виразно показують, що поховане тіло не повертається, даючи за ілюстрацію посіяного зерна пшениці і т.п., яке вже не повертається, але видає нові зерна. Подібно і поховані тіла не встануть з мертвих.
Часом вважається, що Ів. 2:19,21 («Зруйнуйте цей храм, і за три дні Я поставлю його… А Він говорив про храм тіла Свого») навчає про пробудження того самого тіла, яке є поховане. Таке пояснення суперечить не лише вище процитованим словам святого Павла, але також багатьом іншим віршам зі Святого Письма і біблійним ученням, які ми подали книжці
Схема Божого Плану, Е 16:334 с., які доводять, що Ісус у воскресінні не забрав назад Свого земного тіла. По причині нерозуміння Ісуса слухачами, Його слова були пояснені святим Іваном як такі, що відносяться до храму, показаного в єврейському храмі, тобто що Він говорив про позаобразний храм, яким є Церква (1 Кор. 3:16,17; 2 Кор. 6:16; Еф. 2:19-22). Ми також знаємо, що Церква названа Тілом Христа (Рим. 12:5; 1 Кор. 12:12-27; Еф. 1:23; 3:6; 4:4,12,16; 5:23,30; Кол. 1:18,24). Тому Ісус обіцяв тут, що навіть якщо Його вороги вб’ють різних членів Його Церкви, то Він, незважаючи на це, поставить його (Церкву) третього (тисячолітнього) дня. Він сказав ці слова п’ятого тисячолітнього дня від упадку Адама в гріх; а ми вже дізналися, що Церква буде володарювати з Ним, отже воскресіння сьомого тисячолітнього дня, який є тим третім днем, рахуючи від п’ятого включно. Розуміючи так, цей вірш не відноситься до пробудження тіл святих.
Святе Письмо ніде не вчить, що поховані в гробах тіла воскреснуть в останній день, але заперечує такому погляду. Приймаючи ці біблійні вчення, ми убережемо себе від закидів невіруючих щодо воскресіння померлих – закидів, які виникають з того факту, що матеріальні складники окремих тіл стали частинами інших тіл через асиміляцію, людожерство чи поїдання фруктів та овочів і т.п., які присвоїли собі складники мертвих людських тіл.
Вірш з Іс. 26:19 (див.
Танах) інколи приводять як такий, що ніби доводить, що встає те саме тіло, яке йде до гробу. Однак в перекладі AV (англ.) є кілька сумнівних речей. Передусім, слова надруковані в цьому вірші
курсивом, були додані до тексту, не маючи будь-якого відповідника в оригіналі. Тут перекладачі вживають
курсив, щоб поінформувати читачів, що ці слова були додані. Додані слова «
також і» приводять до того, що цей вірш можна пояснити так, як це перечило б Біблії багатьма способами, як ми це вияснили. Більше того, гебрайське слово, перекладене як «тіло» не є у множині, але вжите колективно, як, наприклад, в Іс. 5:25, і має значення множини.
Англомовні переклади ARV та ERV, переклад Молтона, Лісера, Юдейського Видавничого Товариства і т.д. подають цей текст так: «Оживуть твої померлі; мої мертві тіла встануть».
Як ми знаємо (Лук. 20:36; див. також «Життя – Смерть – Майбутнє» 171-183 с.), воскресіння має дві частини: (1) пробудження померлих і (2) піднесення їх з фізичної, розумової, моральної та релігійної недосконалості занепалого стану Адама до фізичної, розумової, моральної та релігійної досконалості, від якої Адам відпав. Цей процес вимагає цілого Тисячоліття. Ми вважаємо, що про ці дві частини воскресіння навчає Іс. 26:19. Вираз: «померлі твої оживуть» відноситься до пробудження померлих – першої частини процесу воскресіння, а вираз: «мої мертві тіла воскреснуть» відноситься до повстання з недосконалості Адама до досконалості – другої частини процесу воскресіння мертвих. Вираз «мертві тіла» не відноситься до тих тіл, які дійсно є в стані смерті, але мертвих в гріхах (Еф. 2:1,5), оскільки кожного, хто не є у Христі і не має досконалості, Бог вважає мертвим (2 Кор. 5:14). Причина використання слова «моє» у виразі «мої мертві тіла» в тому, що Христос, як автор цих слів, завдяки своєму відкупленню – набуттю – буде їхнім власником і Господом (Рим. 14:9); отже Він може властиво називати їх Своїми. Розуміючи так, цей вірш в найменшій мірі не говорить про воскресіння останнього дня тих самих тіл, які були поховані, але відноситься до двох частин процесу воскресіння: (1) пробудження померлих і (2) їх повернення до досконалості.
До цього моменту в даному розділі було подано 10 біблійних причин, підтриманих багатьма віршами на доказ того, що в наступному житті шанс отримати спасіння матимуть всі ті представники грішного роду Адама, які в цьому житті не були обдаровані можливістю отримати спасіння, яке тепер діє – виборчого спасіння. Є багато інших біблійних причин для такої надії; нашим бажанням є представити деякі з них, оскільки ця доктрина не повинна прийматися без повних і задовільних доказів її правдивості. Щоб наша віра в цьому питанні не була оперта лише на прагненні такої надії, але на певних, розумних і дійсних доказах, до тих 10 вже представлених аргументів ми додаємо ще інші. Два з них вже були досить докладно обговорені на попередніх сторінках, з поданням численних віршів. Ними є (11) благословення цілої людської родини, живих і померлих, шансом отримати реституцію, що є шостою головною ціллю повернення нашого Господа, згаданою в першому розділі (ТП № 10), та (12) знищення серед людей кожної злої речі і впливу та запровадження серед них добрих речей і впливів з ціллю повернути їх до досконалості, що було представлено в п’ятому розділі в темі «Цілі Царства» (БП № 4).
ДЕВ’ЯТЬ ІНШИХ ДОКАЗІВ ТАКОЇ МОЖЛИВОСТІ
Тепер коротко представимо дев’ять інших доказів цієї самої правди. (13) Біблія вчить, що багато з тих, які не мали можливості здобути виборче спасіння, в Тисячолітті позитивно зреагують на пропозицію доступного тоді спасіння. Про це прямо навчає Іс. 35:5,9,10 і Єзек. 16:46-63. (14) Біблія вчить, що багато з померлих піддадуться розпорядженням Царства, коли вони будуть запроваджені на землі (Пс. 21:28-30; 1 Кор. 15:21-26; Рим. 14:9; Іс. 45:22,23; Фил. 2:8-11; Пс. 85:9). (15) Біблійне вчення, що Вік Тисячоліття і День Суду є рівнозначні, доводить те саме; оскільки показує, що в День Суду будуть виконуватися лише ті речі, які мають бути виконані в Тисячолітті. Наступні вірші доводять ідентичність Тисячоліття і Дня Суду: 2 Тим. 4:1; Лук. 22:29,30; Мат. 19:28; Овд. 21; Єр. 23:5,6; 33:14-16; Іс. 32:1; Пс. 71:1-4. Як ми знаємо, всі померлі будуть пробуджені на початку Дня Суду (Ів. 5:28,29; 11:24; Об. 20:11,12). Отже, всі померлі повстануть на початку Тисячоліття. В Тисячолітті всі отримають допомогу для спасіння; отже всі отримають допомогу для спасіння в День Суду. (16) Ця правда виникає також очевидним чином з біблійної науки, що слово
воскресіння, застосоване до людства, означає
повстання знову з упавшого стану до досконалості образу Бога (Дії 26:23,24; Лук. 20:31-37; Фил. 3:11,7-10; Дії 24:15; 23:6; 26:6-8). Цей факт означає можливість спасіння для неправедних в Тисячолітті, згідно зі словами святого Павла, що не лише праведні воскреснуть (вдосконаляться), але також і неправедні (Дії 24:15). (17) Вчення Біблії про дві дороги спасіння – індивідуальну для вибраних, названу вузькою дорогою (Мат. 7:13,14), та загальну, названу святою дорогою (Іс. 35:8) – є доказом тієї ж науки. Контекст вказує (Іс. 35:5,9,10), що ця дорога буде призначена для деяких з неспасенних померлих, і цілий цей розділ доводить, що тут описується Вік Тисячоліття. (18) Біблія також підтверджує це вченням, що світ в теперішній час проходить такі досвідчення з суттю зла та його наслідками, які зроблять гріх чимось огидним для нього, коли для контрасту через досвід вони пізнають суть і наслідки праведності (Рим. 8:19-22; 11:30-32; Пс. 89:11-17). (19) Доктрина про реституцію – повернення людства до початкової досконалості Адама, що має статися в Тисячолітті, доводить те, що Тисячоліття призначене для благословення невибраних можливістю спасіння (Дії 3:19-21; Об. 21:3-5; 22:1-3). (20) Біблія довела це також вченням, що після закінчення спасіння з вибору буде діяти спасіння з вільної ласки (Дії 15:14-16; 3:19-21; Ів. 17:21-23; Рим. 8:19-23), так як Тисячоліття, період дії спасіння з вільної ласки, наступає після віку Євангелії з його спасінням через вибір, що діє тепер. (21) Наостанок, Біблія підтверджує вчення, що врешті-решт всі Божі справи принесуть Йому славу (Чис. 14:21; Пс. 75:11; Об. 5:13). Це буде можливим лише тоді, коли чудові прикмети, які проявляються в реалізації Його плану, вповні доведуть, що Його справи і характер були і є гармонійні, до чого є необхідна повна і справедлива можливість спасіння для кожного.
АНАЛІЗ ІНШИХ ПІДТВЕРДЖУЮЧИХ ТЕКСТІВ
Таким чином в сумі ми представили двадцять один доказ, підтриманий Святим Письмом, що для неспасенних померлих дійсно є надія; що ті невибрані померлі, які в цьому житті не мали можливості отримати спасіння через вибір, будуть мати її під час тисячолітнього панування Христа. Цей двадцять один доказ в кожному випадку показує, що невибрані померлі будуть пробуджені з мертвих в часі Тисячоліття. Подаючи коментарі в дужках, ми приведемо тут кілька текстів, яких ми ще не цитували або не повністю вияснили. Вони прямо навчають або натякають на те, що під час Тисячоліття такі померлі особи будуть пробуджені зі стану смерті і повернуться на землю. Пс. 21:28-30 є одним з таких віршів: «
Усі кінці землі [весь людський рід]
спам’ятають [будуть настільки суворо навчені думкам з Божого Слова, щоб не забути (Єр. 31:33,34)],
і до Господа вернуться [зміняться],
і вклоняться [служитимуть]
перед обличчям Його [в Його інтересах]
всі племена народів [кожна родина],
бо царство Господнє, і Він Пан [буде]
над народами [тут є очевидний опис Тисячоліття; тому що царства цього світу триватимуть аж до Тисячоліття, і лише після того перейдуть під владу Божого Царства (Об. 11:15)]
! Будуть їсти [будуть присвоювати благословення Тисячоліття)]
й поклоняться [служити Богу за це]
всі багачі [повні ревної любові]
на землі, перед обличчям Його на коліна попадають [служитимуть]
всі, хто до пороху сходить [померлі]
і [йдеться про тих, хто до пороху сходить]
не може себе оживити, [по причині вироку Адама]
!» Цей останній вірш доводить, що йдеться про невибраних померлих, бо вони з причини вироку Адама не можуть зберегти живими своїх душ. Згідно цього фрагменту вони мають поклонитися Господу, як Володарю народів, що може бути тільки в Тисячолітті, часі Його панування.
Наступний уривок це Пс. 85:9: «Всі народи, яких Ти створив, поприходять і попадають перед лицем Твоїм, Господи, та ім’я Твоє славити будуть». Багато народів, створених Богом, таких, як сім народів Ханаану, асирійці, вавилоняни і т.п. вже не існують. Однак вони були створені Богом, але в цьому житті не шанували і не славили Єгову. Щоб могли це зробити, вони мусять бути пробуджені з мертвих і бути навчені славити і прославляти Бога, а це відноситься до Тисячоліття. Іс. 29:18,24 це наступний відповідний уривок: «
І в той день [в день Бога, у віці Тисячоліття]
слова [науки]
книжки [Біблії; Іс. 35:5,6]
почують [зрозуміють]
глухі [ті, які в цьому житті мають закриті вуха розуміння і тому не можуть зрозуміти речей віри (Мат. 13:9-17)]
, а очі сліпих [тих, які в цьому житті не могли побачити речей віри]
із темноти [мішанини правди й неправди, в якій знаходяться в теперішньому житті]
та з темряви [цілковитої омани]
бачити будуть… Тоді то хто блудить у дусі [в доктрині] (1 Ів. 4:1-3)
, ті розум пізнають, а хто ремствує [по причині суворості прокляття, під яким вони жили і померли, тобто невибрані померлі]
, ті поуки навчаться!». Цей вірш засвідчує, що в Тисячолітті ті, які в цьому житті не могли побачити чи зрозуміти справ віри, які, живучи з наріканням в неправді і під прокляттям, до кінця зідхали (Рим. 8:22), побачать і зрозуміють правду та будуть звільнені з часткової чи повної неправди. Рим. 14:9: «
Бо Христос на те [задля того]
й умер [як викуп за всіх (1 Тим. 2:6)]
, і ожив, щоб панувати і над мертвими [над цілим загубленим родом Адама в гробі і поза ним]
, і над живими [в Тисячолітті]». Фил. 2:10,11: «
Щоб перед Ісусовим Ім’ям вклонялося кожне коліно [коліна]
небесних [небесні воїнства вклоняються перед Ним]
, і [коліна]
земних [це досі відноситься до майбутнього, до Царства, оскільки тепер Йому ще не кланяються всі коліна на землі]
, і [коліна]
підземних [людського роду, який знаходиться в гробі і який буде пробуджений з несвідомого стану смерті, і тоді як ті, які колись знаходилися під землею, будуть вклонятись Ісусу]
, і щоб кожен язик [на небі, на землі і під землею – живих та померлих]
визнав: Ісус Христос то Господь, на славу Бога Отця!».
Ще інший уривок це 1 Кор. 15:21-26: «
Смерть [процес смерті і стан смерті]
бо через людину [Адама]
, і через Людину [Христа]
воскресення мертвих [пробудження зі стану смерті і повстання з процесу вмирання – відвернення того, що стягнув на нас Адам]
. Бо так, як в Адамі вмирають усі [охоплені прокляттям Адамової смерті]
, так само в Христі всі оживуть [будуть виведені зі стану прокляття до досконалості – життя]
, кожен у своєму порядку [буде оживлений – удосконалений]
: первісток Христос [буде оживлений – удосконалений; тим Христом не може бути Ісус, оскільки Він воскрес 25 років раніше, перш ніж св. Павло написав ці слова, в той час як він говорить про майбутнє воскресіння: тут ідеться, звичайно, про Церкву, яка разом з Ісусом також названа Христос – помазаний (1 Кор. 12:12,13; Гал. 3:16,29); отже тут говориться про перше воскресіння (Об. 20:4,6)]
, потім ті, що Христові, під час Його приходу [оживуть (в англійському перекладі Біблії на полях подається слово
присутність як відповідний переклад грецького слова
парусія). Він буде присутній тисячу років, Тисячоліття, коли ті, які через віру і послух стануть Його власністю, будуть оживлені – удосконалені, після пробудження і виведення з гробу. Це відноситься до померлого світу, що повертається з гробу і піднімається до досконалості в часі Тисячоліття в міру, як люди будуть вірити і тривати в послусі]
. А потому кінець [Малий Період після закінчення тисячі років (Об. 20:7-9)]
, коли Він передасть [перестане бути Посередником]
царство Богові й Отцеві, коли [потім]
Він зруйнує всякий уряд [наслідки панування сатани]
, і владу всяку [її форми]
та силу [вчинки сатани]. [Отже, царювання Христа має на меті знищити всі справи сатани – гріх, неправду, смуток, біль, хвороби, смерть і могилу (1 Ів. 3:8; Об. 21:4,5). Знищення гробу означає пробудження всіх померлих; знищення смерті означає звільнення всіх з процесу вмирання. Отже, спочатку через пробудження померлих буде знищений гріб, а потім, поступово через реституційні процеси буде усунений кожен елемент процесу вмирання, гріх Адама, смуток, біль, хвороби, прокляття на землі і т.п]
. Бо належить Йому царювати, аж доки Він не покладе всіх Своїх ворогів під ногами Своїми [тими ворогами є різні форми прокляття, бо в наступному вірші святий Павло називає смерть як одного з ворогів Христа; покласти їх під Його ноги означає повне їх опанування – знищення]
! Як ворог останній смерть знищиться [не стан смерті ані гріб, які через пробудження померлих будуть знищені перед гріхом, болем, смутком і хворобами, але процес вмирання – недосконалість, який внаслідок вироку Адама досягнув усіх. Знищення його останніх слідів завершить справу тисячолітнього Царства; отже, смерть буде останнім ворогом, який буде знищений]». Тому смерть, згадана у 26 вірші, виявляється Адамовою смертю, а не другою, як деякі припускають. Як ми уже зауважили, 24 вірш запевняє нас, що кінець цього посередницького панування наступить лише тоді, коли Христос знищить в людському роді усі рештки панування сатани, його владу і силу діяльності через гріх. 25 вірш доводить, що такою є ціль панування Ісуса. Всі наслідки панування сатани, його влади і сили є в цьому вірші представлені як вороги Ісуса; і оскільки 26 вірш називає смерть одним з ворогів, ми можемо зрозуміти, чим усі вони є. Цими ворогами є нищівні наслідки панування сатани над землею – гріх, неправда, смуток, біль, смерть, гадес. Вони є ворогами Ісуса, оскільки шкодять людству, для відкуплення якого Він помер. Отже, ми бачимо, що ворогами, про яких говорить цей уривок, є всі наслідки гріха Адама; а смерть Адама є першою, а не другою смертю.
Думка 1 Кор. 15:24-26 виражена іншими словами в Об. 21:3-5; 22:3. Смерть і прокляття, яких, як стверджує цей вірш, вже більше не буде, є, без сумніву, смертю і прокляттям Адама. Більше того, друга смерть не є ворогом Ісуса чи людської родини, але швидше приятелем і слугою, який проковтне їхніх ворогів, так як образ другої смерті, Червоне море, було приятелем і слугою Мойсея й Ізраїлю, коли забезпечило охорону Ізраїльтянам і дозволило їм перейти через нього, поглинувши фараона та його армію і залишаючи Ізраїль безпечним і переможним на східному березі. Отже, ми бачимо, що вираз «останній ворог» з 1 Кор. 15:26 не відноситься до другої смерті, але до смерті Адама – першої смерті. Вираз «
смерть Адама» охоплює кожний залишок недосконалості, яку гріх Адама стягнув на людський рід. Цей вираз тут, звичайно ж, не означає
стану Адамової смерті, оскільки ще довго після повернення усіх з гробу, з Адамового стану смерті, людська родина і далі буде виявляти недосконалість. Отже, вираз «останній ворог» тут означає
процес Адамової смерті. Коли останні рештки недосконалості, що є наслідком Адамового гріха, будуть повністю усунені потужною реституційною силою і діяльністю Христа, тоді «останній ворог» буде знищений, що буде кінцем реституційної праці.
Ці уривки так ясно доводять, що невибрані померлі, які в цьому житті були позбавлені можливості осягнути виборче спасіння, будуть пробуджені з мертвих в Тисячолітті й отримають можливість осягнути реституційне спасіння.
Саме такою є Євангелія для людини, яка була представлена в такий спосіб як ангелом при народженні Ісуса (Луки 2:10), так і апостолом Павлом (Гал. 3:8). І саме тому Святе Письмо так сповнене нею.
Зрозуміння цієї справи пояснює минуле і теперішнє поступування Бога з людськими поколіннями. В такому світлі Біблія стає книгою, згідною сама з собою, Божим характером, викупом Христа, з дією Святого Духа, потребами людини і з фактами. Таким чином, вона дійсно відкриється нам як скарбниця чудового плану віків, складеного Богом, і як славний образ Його чудового характеру. За це ми любимо Бога любов’ю, яка перевищує всяку любов, з радістю неба, що зійшла на землю. Славмо, вихваляймо і прославляймо Того, всі вчинки Якого приносять Йому славу! «Великі та дивні діла Твої, о Господи, Боже Вседержителю! Справедливі й правдиві дороги Твої, о Царю святих! Хто Тебе, Господи, не побоїться, та Ймення Твого не прославить? Бо один Ти святий, бо народи всі прийдуть та вклоняться перед Тобою, бо з’явилися суди Твої!» (Об. 15:3,4).
Епіфанічний Том 17, 127-177 с.
Теперішня Правда № 79, вересень-грудень 2002
Виконання Божої волі (1 Ів. 2:17)ВИКОНАННЯ БОЖОЇ ВОЛІ
«Хто Божу волю виконує, той повік пробуває» – 1 Ів. 2:17
Коли людина зі світу починає відчувати потребу пізнавати Бога, її думки можуть обійти багато шляхів у пошуках відповіді, як вона може знайти Бога. Після певного часу пошуків, молитов, запитань про те, як вона може стати Християнином, Бог почне працювати в такій людині через досвід вивчення слова Правди. Він надасть відповідну допомогу, яка скерує новий розум, серце і волю, щоб вона хотіла посвятитися виконанню Божої волі і визнати потребу Утішителя в часі кожної потреби: «Утішитель же, Дух Святий, що Його Отець пошле в Ім’я Моє, Той навчить вас усього, і пригадає вам усе, що Я вам говорив» (Ів. 14:26; BS ’69:50).
Єгова у Своїй милосердній, люблячій доброті дає наступне запрошення: «Прийдіть до Мене, усі струджені та обтяжені, і Я вас заспокою! Візьміть на себе ярмо Моє, і навчіться від Мене, бо Я тихий і серцем покірливий, і знайдете спокій душам вашим» (Мат. 11:28-29). Для ново-посвячених Божих дітей це як музика для їхніх вух! Ярмо (дерев’яна рамка, що використовується для пари волів на обидві їхні шиї) є символом підпорядкування і поневолення. Всі в світі є під ярмом різного виду: ярмо політичне, фінансове чи ярмо бізнесу, соціальне ярмо, ярмо бажань, звичок, егоїзму і ярмо гріха всіх видів.
Людина, яка знаходиться під політичним ярмом, відчуває його тяжкість. Вона зайнята день і ніч, плануючи, розраховуючи і працюючи на відповідальній посаді. Вона старанно вивчає всі хитрощі світової політики, щоб завоювати і утримати прихильність виборців. Вона віддає багато часу, грошей і роздумів та концентрує багато енергії на ризиковані справи, шукаючи певного рівня виконавчої влади; якщо вона в результаті й отримає бажану посаду, то це майже завжди приносить безліч клопотів і виставляє її перед великою кількістю ворогів в опозиційній партії чи партіях, які зазвичай готові очорнити її репутацію при найменшій провокації.
Ті, які знаходяться під фінансовим ярмом, або ярмом бізнесу, є подібним чином пригнічені. Вони працюють довго і важко; вони проектують, планують, вигадують, дратуються і переживають, щоб бути багатими і, роблячи це, потрапляють в тенета, які крадуть в них справжнє щастя, якого земні багатства не можуть принести (1 Тим. 6:8-10).
Ті, які знаходяться в соціальному ярмі, важко працюють і жертвують багато для того, щоб задовольнити вимоги суспільства, накладені на них. Деякі, невимогливі у житті люди, знають, як в дійсності це ярмо тисне на багатих, особливо на тих, які змагаються з іншими, які є більш успішними. Жінки часто виснажують себе в тій службі, яка не приносить задоволення, тоді як їхні чоловіки і батьки доведені до відчаю і розпачу, аби встигати за фінансовими витратами.
Ярмо бажань, звичок, самолюбства і гріха різного виду є насправді важким, а їх тягар є справді гнітючим. Скинути всі види ярма і звільнити себе з усіх тягарів неможливо в цей злий день. Сатана, князь цього світу, вже накинув це ярмо гріха різних форм. І немає можливості принести визволення з-під цього ярма і його обмежуючих кайданів окрім як через Христа, який дасть визволення усім, хто прийде до Нього через покаяння і віру.
В той час як ціллю Христа є остаточне звільнення всіх таких від будь-якого ярма і від всякого тягаря, Він бачить, що вони не здібні користатися і насолоджуватися славною свободою синів Божих; і так, шляхом дисципліни і тренувань, Він має намір привести їх до такого стану. Тому необхідно, аби ті, котрі тепер стали б звільнені від неприємного ярма гріха і теперішнього загального порядку речей, повністю піддали себе Христу, щоб взяли Його ярмо на себе. І Він запрошує усіх, хто прийшов до відчуття дискомфорту від інших видів ярма і від ваги інших тягарів, щоб вони прийшли до Нього для звільнення і відпочинку. З лагідним співчуттям до всіх пригноблених і засмучених Він каже: «Прийдіть до Мене усі струджені та обтяжені, і Я вас заспокою. Візьміть ярмо Моє на себе» і т.д. Мільйони людей відповіли на Його ласкаве запрошення, і вони без жодного сумніву свідчать про легкість ярма Христа і благословення Його обіцяного відпочинку. І все ж, цей відпочинок не є відпочинком загального теперішнього добробуту і свободи від турбот, праці і всіх обмежень.
Взяти ярмо Христа на себе означає стати спільниками ярма разом з Ним і терпеливо йти з Ним. Ярмо є символом залежності, і хто піддається під ярмо, той тим самим піддається під волю і керівництво іншого, і покірно йде, щоб виконати визначене завдання. Це зробив наш Господь Ісус, добровільно піддаючи Свою волю під волю Небесного Отця. Бог не нав’язував Йому цього ярма, і не нав’язує його нікому. Ісус з радістю взяв його і терпеливо його ніс, незважаючи на те, що це коштувало Йому найглибшого приниження; Він не вважав це невдячною службою, але з задоволенням виконував Божу волю (Пс. 40:8,9; Євр. 10:7).
До цілком посвячених звучить запрошення, щоб бути уярмленими разом з Христом, в тій самій службі і з тим самим Учителем. Він запевняє нас, що Його ярмо є любе і Його тягар є легким. Але ми не можемо бути уярмлені з Христом, якщо не маємо Його Духа. Необхідно, щоб двоє, які є під одним ярмом, мали один розум. (Ам. 3:3); а те, що робить це ярмо і надалі легким для нас, це наша радісна витривалість, котра не нарікає під тим ярмом і не намагається його позбутися, але з задоволенням носить його з огляду на кінець, який буде осягнений, як також спільність і товариство з правдивим Спільником у ярмі, що має подібний розум.
Яке благословенне запрошення: увійти під одне ярмо з Христом! І яка надзвичайна можливість навчатися на тій дорозі, по якій наш Небесний Отець хотів би, щоб ми ходили! Дійсно, як би ми могли зійти з цього шляху, коли ми в одному ярмі з таким Провідником! Від Нього ми вчимося цієї дороги; в нашій спільноті з Ним ми отримуємо Його благословенного Духа. Ми вчимося тієї лагідності, яка не нехтує упокоренням, не дивлячись на його глибину, і яка не лише задоволена і щаслива в будь-якій ситуації, але завжди радіє привілею іти цією дорогою, як і надії досягнення її славного кінця. І ми знаходимо відпочинок для наших душ – відпочинок від марних амбіцій і безцільних планів і справ, до яких би нас примусили інші провідники. О, якби всі, хто трудиться під іншим ярмом, і є сильно обтяжені, скинули його з себе, і навчилися, що вони можуть носити таке легке і приємне ярмо Христа, якщо будуть шукати Божої волі усім серцем!
Воля – це сила обирати, а постанова – це рішучість більшості з тих здібностей мозку, які складають інтелект. Тому вона включає більше, ніж самі лише думки. Насправді, воля є для того, щоб контролювати думки. Розум і воля неминуче є близько споріднені. Хоча вони явно не є одним і тим самим; бо розум може розмірковувати, роздумувати і обговорювати різноманітність суперечливих положень, тоді як воля – це рішучість щодо певних ясних визначених напрямків. Однак воля може скеровувати розум розглянути обидві сторони будь-якої пропозиції. Викликаючи здібності розуму, щоб розглянути будь-яку тему і викласти аргументи «за» і «проти», воля має справу з інтелектом.
Всі люди мають волю, слабку чи сильну, і це є важливо, що усі повинні навчитися, як її належно вживати. Яка є воля людини, такою вона є. Бути героєм у боротьбі означає, що сильна воля буде належним чином спрямована, і вплив та цінність особистості буде пропорційною до правильності волі та її сили. Діти повинні тренуватися, не щоб мати слабку волю чи бути взагалі без волі, але щоб мати сильну волю, належно спрямовану в самоконтролі і піддану своїм батькам під Господом і Його провідництвом в гармонії з принципами правди і праведності.
Людина зі слабкою волею схильна бути нерішучою, поступливою і невпевненою.
«Двоєдушна людина непостійна на всіх дорогах своїх» (Як. 1:8). «Ніхто двом панам служити не може», інтереси і цілі яких протилежні (Мат. 6:24). Воля, яка є поділена, яка не є постійною ні в одному ні в іншому напрямку, яка хоче догодити одним і другим або намагається іти по обидві сторони одночасно, звичайно, не може функціонувати правильно і ефективно.
Також ніхто не може з такою волею бути дійсно щасливим. Його життя віри буде роздвоєне через сумніви. Такий, розраховуючи на якусь успішну перспективу, може сказати собі: «Я житиму життям любові, змішаної з ненавистю», або «Я буду віддавати трохи свого часу для пошуку Правди, а трохи для розповсюдження неправди». Судячи з цього, душевний спокій вимагає узгодженої волі і однієї мети. І якщо дія повинна бути результатом чиїхось бажань, то воля повинна бути достатньо сильною, щоб відкинути всі сумніви, перемогти всі обставини та встати і бігти безоглядно у визначеному напрямку.
Апостол Павло адресує Еф. 6:7 тим Християнам, які піддали свою волю Богові, які прийняли Його волю замість своєї власної. Найбільш шляхетні і найкращі з Божих людей ті, хто має сильну, залізну волю, котру вони цілком піддали Його провидінню і керівництву – через Його Слово, Його Святого Духа і Його провидіння, яке нас оточує. Вагання і нерішучість не мають тут місця. Зверніть увагу на слова до Ізраїлю (1 Цар. 18:21): «Чи довго ви будете скакати на двох галузках? Якщо Господь Бог [Єгова], ідіть за Ним, а якщо Ваал [Сатана] ідіть за ним!» Бог бажає нашої повної прихильності і відданості, не лише часткової: «Сину мій, дай мені серце своє» (Пр. 23:26); «Люби Господа, Бога свого, усім серцем своїм, і всією душею своєю, і всім своїм розумом, і з цілої сили своєї!» (Мар. 12:30; Повт. 6:5; 10:12). Бог бажає від таких поклоніння «в дусі і правді» (Ів. 4:23,24).
Те, що Бог тішиться вільною волею у всіх Своїх створіннях, є очевидним також з того факту, що Він дав їм цю здібність – навіть найменшим комахам. Піди до мурашки (Пр. 6:6-8) – подивись на її приклад, і побач, яку велику силу волі вона виявляє. Візьми краплю води і поспостерігай під мікроскопом за її живими створіннями; те, що навіть вони мають свою власну волю, повинно бути очевидним для всіх. Скільки ж більше люди – вони створені, аби бути Божими представниками на землі і володіти нею. Кожен повинен мати (і кожен має) свою власну волю. Саме до неї Бог звертається, шукаючи вірності і послуху Йому і Його розпорядженням для найвищої користі людини.
Бог створив цю землю і дав її синам людським (Пс. 113:24); «ми в Нім живемо, і рухаємось, і існуємо» (Дії 17:28). Отже, на скільки для нас є правильним віддавати Йому нашу найвищу любов і відданість! Як наш Творець і Доброчинець, що любить нас, Він прагне нашого оцінення і вдячності взамін. Він хоче, щоб ми віддали Йому наші розуми, наші почуття і нашу волю.
Нова воля повинна вчитися контролювати наш мозок щодо того, які речі можуть бути властивими, щоб роздумувати над ними, а які ні. Ці особи з новою волею закликаються відкинути зі свого розуму всі самолюбні напрямки думок, відкинути злість, гнів, злобу, ненависть, колотнечу, гордість і т.д., і вкласти лагідність, покору, ввічливість, незлобливість, терпеливість, побожність, братерську доброзичливість, любов і т.п. Вони вчаться, що попередній дух, розум або схильність належить тілу і дияволу, а останній є духом, характером або розумом Христа, і є в згоді з Богом.
Коли Божа дитина зростає в ласці і знанні (2 Пет. 1:5-11; 3:18), вона отримує більший і більший контроль над розумом, тілом і вчинками. Нова воля утримує під собою тіло і веде його до підкорення (1 Кор. 9:27). Ми підкорюємо тіло, коли гамуємо його спроби контролювати нами, і доводимо, що ми не піддаємося його атакам. Ми приводимо його до підкорення, коли наша нова воля утримує тіло і змушує його виконувати Божу волю в праведності і святості. Ми робимо це через силу Божого Святого Духа, який діє в нас.
Нова воля прийняла Божий стандарт, який є вищий від стандарту занепалого людського розуму. Цей Божий стандарт, який є найвищий з можливих, і який не може бути змінений, є об’явлений нам в словах нашого Господа і Апостолів. Не потрібно хитатися через упередження грішного тіла, але потрібно управляти як розумом, так і тілом. Згідно з цим, боротьба, яку веде нова воля, це конфлікт між тілесним розумом (який ми вважаємо мертвим, але насправді він не є таким) і новою волею. Ці двоє супротивні один одному, але відколи посвячена Божа дитина віддала свою волю і прийняла Божу волю, цілі Бога, то її воля повинна контролювати її тілом відповідно до цього стандарту, доки остаточно досвідчення, які вона проходить в Школі Христа, не розвинуть її і не приготують її до Господньої оцінки: «Добре, слуго добрий і вірний», а також його славної нагороди у воскресінні.
Натхнені любов’ю Христа і спонукані Божою волею, ми зможемо все «в Тім, Хто нас підкріпляє, в Ісусі Христі». Це підстава нашої праці примирення! Христос біля криниці, розмовляючи з самарянкою, є прикладом чинення Божої волі, і в той же час освячення (відлучення) Себе заради інших. «Пожива Моя чинити волю Того, Хто послав Мене, і справу Його довершити» (Ів. 4:34). Тут ми бачимо таку відданість Божій праці, що навіть натуральна і звичайна підтримка і турбота про тіло відсунені набік. 36-38 вірші показують, що спеціальним аспектом Божої праці, який Ісус, як Його представник, мав намір тоді довершити, була праця Єврейського Жнива. Божий народ, Його представники, мали працю тут при кінці віку Євангелії у жниві духовних вибранців – Малої Черідки і Великої Громади, а також примирення інших з Богом. Як і у випадку з Ісусом, це було їх поживою – чинити Божу волю у виконанні праці збору духовних вибраних (РТ ’85:3).
Тепер, коли орач наздогнав женця і все духовне насіння було попечатане (
дивись РТ ’71:67), і отримало своє місце, як укомплектована Наречена і Молодий (Об. 19:7-9), все ще потрібно завершити важливу працю примирення віку Євангелії, а саме: працю збирання антитипічних чужинців і скопців (Іс. 56:1-8;
див. статтю «Велика Божа милість до вигнанців» у цьому ж номері), духовно-просвічених, оживлених Духом, але не сплоджених від Духа, які остаточно будуть антитипічними Левитами і Нетинеями в Царстві.
Щодо нас, Божих посвячених Євангельського Віку в наші дні, ми повинні розуміти, що маємо постійно бажати виконувати Божу волю в цьому Розширеному Віці Євангелії, в праці комплектування і приведення до успішного завершення, для слави нашого Небесного Отця і Господа Ісуса. Ми повинні бути старанними, продовжуючи це збирання через особисту євангелізацію, розповсюдження брошур, волонтерську працю та працю для людей в жалобі, разом з усіма іншими аспектами праці примирення. Єгово, благослови нас в цій праці!
НЕ БЕРІТЬ БОЖУ БЛАГОДАТЬ НАДАРМО
В 2 Кор. 6:1 Апостол благає Божий люд, щоб вони «Божої благодаті не брали надармо»; тому що вона не використовується взагалі або використовується достатньо чи неналежно. Ми зрозуміли, що цей текст вчить, щоб ті, які покаялись за гріх і прийняли Ісуса як Спасителя, і стали пробно виправданими, повинні продовжувати прямувати до посвячення, інакше вони втратять своє пробне виправдання для «цілей Віку Євангелії» (РТ ’85:4).
В Е4:346 Пастор Джонсон пише, що вчення про пробне виправдання, яке діє від часу Авеля, Еноха і Ноя (Євр. 11:4-7) до початку реституції, є біблійним. Розглянемо певні Правди щодо пробного виправдання, включаючи пробне виправдання в Епіфанічному Таборі.
Восени 1954 року усі пробно виправдані, які не посвятилися перед тим часом, назавжди втратили свою можливість стати Молодими Гідними, і були виставлені з Подвір’я до Табору; але у зв’язку з цим вони не втратили своєї віри в заслугу Христа як їх єдину надію отримати спасіння, і тому не втратили свого пробного виправдання, хоча вони не могли більше забезпечити собі становища на Подвір’ї. Все ж таки, в Таборі вони зберегли виправдання, АЛЕ ЗІ ЗМІНЕНИМ АСПЕКТОМ – тобто для цілей Епіфанічного Табору. Але вони назавжди втратили свою можливість стати антитипічними Левитами. Епіфанічний Табір складається з «Тих, хто збереже віру в Ісуса як Спасителя і Царя» (ТР ’59:181).
Якби пробно виправдані віруючі втратили цю «Божу благодать» (2 Кор. 6:1), тобто їх стан пробного виправдання для цілей Левитства як Молоді Гідні на Епіфанічному Подвір’ї, вони б не втратили його для цілей Епіфанічного Табору. «Посвячення є завжди на часі актуальним, і такі пробно виправдані мали б привілей посвятитися, і усі дійсно посвячені з них були б прийняті Богом, Він прийняв би їх не для цілей класу Молодих Гідних, але для цілей Табору Епіфанії, тобто для членства в класі Посвячених Табірників Епіфанії (РТ ’75:13).
Кажучи це, ми не повинні думати, що лише ті, які були відкинені з позаобразного Подвір’я, є вірними пробно виправданими в Епіфанічному Таборі. Бр. Джонсон згадує про «Епіфанічний Табір, який буде складатися з вірних виправданих і вірних навернених Євреїв». І він показує, що це буде включати багатьох нових пробно виправданих. Це є очевидним, що він розумів, що після укомплектування Епіфанічного Подвір’я восени 1954 року, деякі, які раніше не вірили в Ісуса, як їх Спасителя, повинні були зробити це і через те отримати пробне виправдання для цілей Епіфанічного Табору.
Ці добрі лідери Посвячених Табірників Епіфанії, як підпастирі, належно, з християнською любов’ю, дуже зацікавлені вівцями Господа, їх християнським добром та обітницями спадщини, інакше б ці брати, вступаючи в символічне подружжя (єдність) з непосвяченими пробно виправданими або з невиправданими, особливо в їх самолюбних і світових цілях, амбіціях, ученнях і практиках, втратили б своє право на їх обіцяну особливу спадщину як Посвячених Табірників Епіфанії і відпали б взагалі до реституційного класу (Чис. 36:3,4).
В R3329 читаємо: «Яку обережність повинна викликати в нас ця думка [прийняття почесного Христового імені] і як властивим буде сказати собі: «Я повинен подивитися, чи я не беру імені Господа надаремно… Я ходитиму обережно, намагаючись, наскільки це можливо, не зневажати цього імені, але навпаки, шануватиму його в кожній думці, слові і вчинку».
Ми можемо брати Боже ім’я надаремно (Вих. 20:7), не лише зневажаючи Його, але також занедбуючи використовувати або неналежно використовувати наші привілеї як служителів примирення. Відповідно, невірним є той, хто бере Боже ім’я надаремно, а вірним є той, хто бере Боже ім’я властиво і в гармонії з його цілями. Чинення цього має бути нашою щоденною метою.
В 1 Кор. 10:31 читаємо: «Тож, коли ви їсте, чи коли ви п’єте, або коли інше що робите, усе на Божу славу робіть!» Цей текст наголошує на чиненні того, що ми робимо в нашій поведінці і в нашій службі, нашій діяльності для Єгови. Натиск тут зроблений на те, щоб бути виконавцями, а не лише слухачами. В Як. 1:22-25 ми читаємо: «Будьте ж виконавцями слова, а не слухачами самими, що себе самих обманюють. Бо хто слухач слова, а не виконавець, той подібний людині, що риси обличчя свого розглядає у дзеркалі, бо розгляне себе та й відійде, і зараз забуде, яка вона є. А хто заглядає в закон досконалий, закон волі, і в нім пробуває, той не буде забудько слухач, але виконавець діла, і він буде блаженний у діянні своїм!» (РТ ’81:4).
Інший текст, в якому велика увага звернена на діяльність, це 2 Петра 1:10,11: «Бо роблячи так, ви ніколи не спіткнетесь. Бо щедро відкриється вам вхід до вічного Царства Господа нашого й Спасителя Ісуса Христа». Чинення «так» означає додавати чесноти, робити їх активними в нас, а потім рясніти ними.
Третім важливим текстом, який наголошує на активності в двох аспектах, це Еф. 6:6-8: «Як раби Христові, чиніть від душі волю Божу, служіть із зичливістю, немов Господеві, а не людям! Знайте, що кожен, коли зробить що добре, те саме одержить від Господа». Яким чином ми «все робимо на славу Божу», вірно виконуючи наші обітниць посвячення в нашій фізичній, розумовій, моральній та релігійній активності? Наша переміна характеру не є миттєвою, але через витривалість ми зростаємо більше і більше на подобу Христа, під впливом Святого Духа, який веде нас і навчає нас шанувати речі, які подобаються і є прийнятними для нашого Небесного Отця, і який, якщо ми дозволимо на це, формує нас на Його образ.
Рим. 2:7 подібно проливає світло на значення терпеливості: «Тим, хто витривалістю в добрім ділі шукає слави, і чести, і нетління, – життя вічне». Він отримає вічне життя. Це слово «витривалість» вжите перекладачами, щоб передати грецьке слово
гіпомоне, терпеливість. Перекладачі, вживаючи слово «витривалість», мали на увазі думку про стійкість, яка охоче зносить зло і наполягає на доброму поводженні, не зважаючи на зло. Ось тому вони переклали це слово як витривалість (в англійській додали прикметник «
постійна тривалість»). «Бо вам терпеливість потрібна, щоб Божу волю вчинити й прийняти обітницю» (Євр. 10:36). Ось кілька синонімів слова терпеливість: тривалість, рішучість, тривання, стійкість, сталість (РТ ’73:71).
Виконання Божої волі здійснюється серед несприятливих умов, серед різного роду перешкод. Господь бажає, щоб ми стикалися з такими умовами, тому що через долання цих перешкод ми розвиваємо силу характеру, аби перемогти. Тому ми повинні мати витривалість в наших характерах, і якщо це вимагає таких обставин для її розвитку, то Бог хоче, щоб ці несприятливі обставини приходили в наше життя, щоб ми, розвиваючи цю прикмету, могли бути здатними краще зустріти перешкоди, які не повинні сприйматися зі скаргою і духом нарікання, але з задоволенням і охочим духом.
Виконання Божої волі вимагає, щоб посвячена Божа дитина була добрим управителем! Управитель – це не той, хто має нешкідливий характер, чи той, хто із задоволенням обережно складе в хустинку таланти, які були довірені під його опіку, щоб Господь після Свого повернення знайшов Своє таким, яким Він залишив його
– ні, це той, хто виконує старанне та ефективне використання свого таланту чи талантів у Господній службі, так, щоб під час розрахунку Господь знайшов не лише Своє власне, але й такий великий приріст, який тільки є можливий, видимий у любові, ревності і вірності Його помазаного управителя щодо того, що було йому повірене. Ми бачимо, що Господні посвячені покликані не до бездіяльності чи забезпечення собі зручностей, але до дбайливої і завзятої активності їх служби, яка повинна виконуватися не в дусі найманця і «не про людське око, немов чоловіковгодники, а як раби Христові, чиніть від душі волю Божу, служіть із зичливістю, немов Господеві, а не людям» (Еф. 6:6,7).
ВИКОНАННЯ БОЖОЇ ВОЛІ
Виконання волі Єгови було і лишається привілеєм і обов’язком кожної посвяченої Божої дитини! Найвищою метою в житті людини є не лише робити добро чи завойовувати душі, хоча, очевидно, багато так вважають. Це, швидше, означає виконувати Божу волю. «Щоб ви досконалі були та наповнені всякою Божою волею» (Кол. 4:12). Іноді (або для декого) це може бути виконання певних добрих вчинків або завоювання душ, а іноді (або для інших) це можуть не бути ці особливі речі, які Бог бажає, щоб вони чинили. Для правдивого Християнина відповіддю на питання «Який кінець чи мета мого життя?» є «виконання Божої волі, що б не трапилося». Для декого це може бути проповідування для великих зібрань; для інших – проповідування малим; для деяких це може бути праця забезпечення сім’ї (1 Тим. 5:8); для інших – приємність солодкого відпочинку (BS ’71:50).
Видатний баптистський проповідник з Англії Чарльз Гаддон Сперджен був «покликаний» до величезної церкви проповідувати. Знаючи, що це не було Божою волею для нього, він відповів: «Я не маю амбіцій проповідувати до 10 000 людей, а виконувати Божу волю» – і відхилив запрошення. Ті, котрі цілком піддають свою волю Богові, є дійсно великими і дійсно успішними. Вони мають важіль, який може зрушити світ. «Коли Бог за нас, то хто проти нас?» (Рим. 8:31).
«А оце перемога, що світ перемогла, віра наша» (1 Ів. 5:4). Єдиною справді величною річчю у житті є те, що відбувається з Божої волі. Максимальне досягнення – це виконати Божу волю. Отже, найвищий принцип, згідно з яким ми повинні вести життя, це дотримуватися Божої волі, не дивлячись на добру чи погану репутацію, серед випробувань і спокус, в успіху і невдачах, куди б вона нас не привела.
Яким має бути найголовніше рішення у житті посвяченої Божої дитини? – «Ось іду, щоб волю чинити Твою, Боже!» (Євр. 10:7). Його найвищою освітою? – «Навчи мене волю чинити Твою, бо Ти Бог мій» (Пс. 143:10). Його підтримуючою життя поживою? – «Пожива Моя чинити волю Того, Хто послав Мене, і справу Його довершити» (Ів. 4:34). Його шлях до Божої любові? –
«Чоловік за серцем Моїм…, що всю волю Мою він виконувати буде» (Дії 13:22). Його спорідненість з Ісусом? – «Хто волю Мого Отця, що на небі, чинитиме, той Мені брат, і сестра, і мати!» (Мат. 12:50). Його великим задоволенням? – «Твою волю чинити, мій Боже, я хочу» (Пс. 40:9). Його надією вічного життя? – «А хто Божу волю виконує, той повік пробуває!» (1 Ів. 2:17).
Але як ми можемо «пізнати, добру, приємну та досконалу волю Божу» (Рим. 12:2)? Після того, як ми повністю піддамо нашу волю Богові, посвятимо себе Йому, Він навчає нас на дорозі, якою ми повинні йти (Пс. 32:8; Іс. 48:17) – Він «викликає в нас і хотіння, і чин за доброю волею Своєю» (Фил. 2:13). Ми приймаємо вказівки, щоб знати Божу волю через Його Слово, Його Духа, Його провидіння і через кожне досвідчення в нашому житті – і це завдяки Божій схильності в нас. Коли ми посвячуємо себе, ми бажаємо виконувати Божу волю. Але ми не бачимо її в повній мірі. Коли ми продовжуємо йти, ми бачимо Його волю все більш і більш чітко. Спочатку приходить бажання, потім активізація і виконання. Який же привілей бути слугами Христа і «
виконувати від душі волю Божу, служити із зичливістю, немов Господеві, а не людям!» (Еф. 6:6,7; 1 Кор. 10:31)!
РТ № 762, ’18:28; TP № 545, ’18:28
Теперішня Правда № 78, липень-серпень 2002
10 ТравняМою голову Ти намастив був оливою, моя чаша – то надмір пиття! — Пс. 23:5.
Повна чаша, яка переливається, має подвійне значення. Це є чаша радості й чаша смутку, і в обох випадках вона переливається. Той, хто хотів би брати участь в радості Господа, мусить також брати участь в Його чаші страждань. Ми мусимо страждати з Ним, якщо хочемо царювати з Ним. Теперішні страждання ми вважаємо негідними навіть порівняння з славою, яка об’явиться в нас, і тому ми можемо радіти в терпіннях, бо як терпіння будуть переливатись, то подібно і радість теж буде переливатись, і ми зможемо повторити за Апостолом: «Радійте… і знову кажу: радійте!». – R 3268
* * *
Голова Церкви, наш Господь Ісус Христос, був помазаний Святим Духом без міри, і це помазання спливало додолу по Тілі. Досвідчення, встановлені Богом для цього класу, були чашею, що переливалась, багатою на благословенства від Господа, що вимірювалися смутком і радістю. Але висота радості була більшою, ніж глибина смутку, і цього слід було сподіватися.
Співзвучні вірші: Пс. 45:8,9; 92:11; Іс. 61:1-3; Мат. 3:16; Дії 10:38; Ів. 14:16,17,26; 15:26; 16:7; 15:11; 16:20-24,33; 17:13; Дії 13:52; Рим. 14:17; 15:13; 2 Кор. 12:10; Євр. 10:34; Як. 1:2; 1 Пет. 4:13; 2 Кор. 1:8,9; 4:7-12,16-18; 6:4-10; 11:23-30; Євр. 12:6-9; 1 Пет. 5:9.
Пісні:
Вірші Зоріння: 26. Статті з Вартової Башти:
R 5653
Питання: Які я мав досвідчення на минулому тижні, пов’язані з думкою цього вірша? Як були сприйняті? Що мені в них допомагало або перешкоджало? В чому був результат?
9 ТравняОтже, як ви прийняли були Христа Ісуса Господа, так і в Ньому ходіть, бувши вкорінені й збудовані на Ньому, та зміцнені в вірі, як вас навчено, збагачуючись у ній з подякою — Кол. 2:6,7.
Загальна думка вчителів фальшивих доктрин, які вважають, що утвердження в вірі не є потрібним ані доцільним, є наступна: бути так утвердженим означає бути фанатиком. Це є правдою у випадку особи нечесної в своїх стремліннях щодо прийняття і непохитної оборони того, що ніколи не було доказане ані здоровою логікою, ані авторитетом Біблії. Але той, хто в простоті віри, опираючись на авторитет Бога, приймає Його Слово, не є немудрим фанатиком. І такі, і лише такі, що так роблять, є утверджені в Правді. Різниця між утвердженим і непохитним християнином та фанатиком полягає в тому, що один утверджений в Правді, тоді як інший – в неправді. – R 3215
* * *
Ми приймаємо Ісуса Христа як Господа, піддаючи свою волю і приймаючи Його волю як нашу власну. Так має бути завжди. Ми вкорінені в Ньому, коли з Нього черпаємо заспокоєння наших потреб. Ми на Ньому збудовані, коли будуємо характер, подібний до Його характеру. Ми утверджені в вірі, згідно з Його Словом, коли непорушно в ньому залишаємось. І збагачуємось в вірі з подякою, коли з вдячністю зростаємо в ній.
Співзвучні вірші: Ів. 1:12; Фил. 1:27; 1 Сол. 4:1; Юди 3, 20; Еф. 2:20-22; 3:17; 4:1; Кол. 1:23; 3:17; Іс. 61:3; 1 Кор. 3:9,11; 1 Пет. 2:5; 2 Пет. 2:12; Дії 20:32; 2 Кор. 1:21.
Пісні:
Вірші Зоріння: 23. Статті з Вартової Башти:
R 5557
Питання: Які я мав досвідчення на цьому тижні, пов’язані з думкою цих віршів? Як я їх сприйняв? Що мені в цьому допомагало або перешкоджало? Який був результат?
8 ТравняА оце та обітниця, яку Він Сам обіцяв нам: вічне життя — 1 Ів. 2:25.
Ми всі повинні розуміти, що теж маємо щось робити, аби дорогоцінні Божі обітниці здійснювались в нас. У зв’язку зі справами теперішнього життя Він обіцяв, що хліб і вода будуть нам забезпечені, але це не означає, що ми маємо занедбувати відповідні нагоди, щоб їх здобути. Він також обіцяв нам участь в майбутньому Царстві, але ми самі повинні зробити так, щоб наш поклик і вибір був певним. Бог є цілком здатний і завжди охочий виконати все зі Свого боку в кожній справі. Але Він покликав нас, щоб ми показали нашу віру в наших ділах, нашій співпраці з Ним усіма розумними способами. – R 3204
* * *
Вічне життя не є природною вродженою властивістю людини, але даром, даним Богом тим, характери котрих перебувають в гармонії з Його характером. Для вірних ця обітниця є певна, підтверджена присягою Єгови. Якщо ми вірні, то наша віра може з непохитною певністю очікувати виконання Божих обітниць. Чи ж така обітниця не має нас надихати до лояльності щодо Бога?
Співзвучні вірші: Пс. 21:5; 133:3; Дан. 12:3; Мат. 19:29; Лук. 20:36; Ів. 3:14-17; 4:14; 5:24,25,29,39; 6:27,40,47,50-58,68; 10:10,28; 12:50; 17:2,3; Дії 13:46,48; Рим. 2:7; 5:21; 6:22,23; 1 Кор. 15:53,54; 2 Кор. 5:1.
Пісні:
Вірші Зоріння: 251. Статті з Вартової Башти:
R 5608
Питання: Як цей вірш вплинув на мене на цьому тижні? Чому? З якими результатами?
7 ТравняІ горе мені, коли я не звіщаю Євангелії! — 1 Кор. 9:16.
Ми повинні завжди бути готовими розповісти іншим найкращі новини, які знаємо. Співчуття до стогнучого створіння в його різних життєвих труднощах повинно привести нас до того, щоб ми завертали увагу на Господні обітниці щодо наступаючого Царства і благословенств, які будуть доступні всім народам землі. Хто щоденно не проповідує таким чином при будь-якій відповідній нагоді, той дає доказ, що йому або бракує знання чи віри в об’явлені речі, або не робить цього з причини самолюбства, яке Господь не може похвалити. Перебування в такому стані остаточно позбавить його участі в Царстві. – R 3204
* * *
Під Євангелією розуміється добра новина про спасіння в Ісусі і через Ісуса. Найвищий привілей, який може отримати людина, це – надання їй функції вісника Євангелії. Ті, котрі сповнені духом цього становища, дуже засмучуються в своєму серці, коли не можуть виконати своєї місії. Виконання цієї функції так глибоко укорінене в їх характері, що позбавлення їх привілею звіщання Євангелії робить їхні серця нещасними.
Співзвучні вірші: Пс. 40:9,10; Екл. 11:6; Мар. 8:38; 2 Тим. 1:8; Єр. 1:17; 20:7,9; 23:29; Ам. 3:8; 7:15; Ів. 18:37; Дії 4:20; 9:6,15; 26:16-20; 1 Кор. 1:18; 15:58; 2:4; 15:2; Кол. 1:5,6; 4:17; Рим. 1:14-16; 1 Сол. 1:5; 2 Тим. 4:2; Євр. 4:12.
Пісні:
Вірші Зоріння: 138. Статті з Вартової Башти:
R 5893
Питання: Чи я проповідував Євангелію на цьому тижні? Як ? Чому? Що мені в цьому допомагало чи перешкоджало? Які були результати?
6 ТравняБо всі, хто водиться Духом Божим, вони сини Божі — Рим. 8:14.
Отже, Дух є тим провідником, завдяки якому ми можемо пізнати наше справжнє становище, і не лише на початку бігу, але й при його кінці. Якщо ми є проваджені Духом Божим, – якщо це той напрямок, у якому ми прямуємо, якщо це те, чого ми шукаємо, – тоді ми є синами Божими. Він визнає і підтримує всіх, які приходять до Нього через Христа, які надіються на заслугу Господа Ісуса і які надалі перебувають в такому стані серця. – R 3200
* * *
В цьому вірші під Духом Божим розуміється Божа вдача в Його дітях. Його вдача поєднує в собі мудрість, справедливість, любов і силу в досконалій гармонії. Ті, чиї мотиви, думки, слова і вчинки є побуджені і підтримувані цією вдачею, мають Божу печатку, яка свідчить, що вони належать Йому. Через те вони мають, можливо, найсильніше свідоцтво Божого синівства. О, яка ж за знатна та родина, знаком і печаттю якої є Божий характер!
Співзвучні вірші: Вих. 33:13,14; Чис. 9:15-23; 2 Хр. 5:13,14; Пс. 5:9; 23:2,3; 25:5,9; 32:8; 143:10; Пр. 8:20,21; Іс. 48:17; Ів. 16:13; 1 Кор. 3:16; 6:19; Гал. 4:6.
Пісні:
Вірші Зоріння: 113. Статті з Вартової Башти:
R 5582
Питання: Чи я маю свідоцтво Духа про яке говорить цей вірш? Як воно проявлялося? Які були результати?
5 ТравняКоли духом умертвляєте тілесні вчинки, то будете жити — Рим. 8:13.
Умови, на яких ми можуть тривати наші відносини з Господом і зберігатися надію участі в славі воскресіння, полягають, як це виразно зазначено, в умертвленні тілесних вчинків, стримуванні тілесних нахилів – умертвленні, розпинанні та вживанні їх в службі для Господа і Його справи. Таке умертвлення вчинків тіла, така боротьба проти слабостей тіла, є тим, про що Апостол в іншому місці говорить як про «війну», коли каже нам, що тіло воює проти духа, а дух проти тіла, тому що вони супротивні і будуть опонентами аж до кінця життя. Якщо, однак, дух є охочий і бореться в міру своїх можливостей проти слабостей тіла, то Господь зарахує таку боротьбу як повну перемогу через заслугу Відкупителя.
– R 3200
* * *
Під духом мається на увазі нове серце, розум і воля, а під тілом – людська натура. Під вчинками тіла маються на увазі самолюбні, світові, облудні і грішні нахили та їх вчинки. Вчинки тіла умертвляються особливо двома способами: через витіснення їх протилежними їм добрими якостями і вчинками і через обмежування вчинків тіла тими добрими якостями і вчинками, які не є їм протилежні. Хто так поступає – осягне життя.
Співзвучні вірші: Гал. 4:6; 5:16,17,22,25; 6:8; Еф. 3:16; Кол. 3:10; 1 Пет. 2:21; 3:4; Рим. 6:6-23; 8:11; 1 Кор. 3:16; 6:19; Еф. 4:22-32; Кол. 3:5-9; Повтор. 30:6; Єз. 18:21; 33:15,16; Зах. 4:6; Мат. 16:25; 19:12, 16, 21; Лук. 18:29,30; Ів. 12:25.
Пісні:
Вірші Зоріння: 144. Статті з Вартової Башти:
R 5805
Питання: Які я мав досвідчення на цьому тижні, пов’язані з думкою даного вірша? Який ужиток я зробив з цих досвідчень? Якими були результати?
4 ТравняБо Бог бачить не те, що бачить людина: чоловік бо дивиться на лице, а Господь дивиться на серце — 1 Сам. 16:7.
Якщо ми випустили з уваги той факт, що Бог дивиться на нас з точки зору волі, і якщо дійшли до того, що оцінюємо себе (і що Бог нас оцінює) за тілом, то напевно ми в такій же мірі впадемо в темноту, замішання та знеохочення. Але з іншого боку не забуваймо, що дух або воля вважається живою по причині її праведності, гармонії з Богом. Тому ніколи не будьмо недбалими щодо нашої волі чи намірів, які керують нашою поведінкою в житті, але пам’ятаймо, що кожна недбалість буде означати пропорційну втрату духовного життя. Для нас завжди є можливим правильне бажання, бо лише абсолютно лояльна воля може бути прийнята Богом в Христі. – R 3200
* * *
Критерій судження багато свідчить про характер особи, яка ним керується. Поверховість і помилковість, як риси характеру пересічної людини, проявляються в її судженні на підставі зовнішнього вигляду. Характер Єгови об’являється в Його способі судження. Замість оцінювати на підставі зовнішнього вигляду, Він проникає в суть справи і базує Свою оцінку на тому, що є дійсним, а не на тому, що тільки здається. Всі речі є оголені і відкриті перед Його всевидючим оком. Наскільки це можливо, ми повинні судити, опираючись не на тому, що здається, а на дійсності.
Співзвучні вірші: Повтор. 10:17; 2 Хр. 19:7; Йов 34:19; 37:24; Мат. 22:16; Ів. 7:24; Дії 10:34,35; Рим. 2:16; 2 Кор. 10:7; Гал. 2:6; Еф. 6:8,9; Кол. 3:25; Як. 2:1-6.
Пісні: 93, 64, 114, 27, 36, 40, 51 / 101, 126, 53.
Вірші Зоріння: 139. Статті з Вартової Башти:
R 5652
Питання: Чи я на цьому тижні судив по вигляду чи згідно дійсності? Чому? Як? З якими результатами?
3 ТравняА страва тверда – для дорослих, що мають чуття, привчені звичкою розрізняти добро й зло — Євр. 5:14.
Ті, які мають правдиву і щиру віру в Бога, охоче довіряють Його словам. Ці підставові засади вчення повинні бути вже раніше в них утверджені. Будована ними будівля з золота, срібла і дорогоцінного каміння повинна вже бути в більшій мірі зведена, а пов’язана з нею праця повинна постійно просуватись вперед. Коли вони лояльні і вірні Богу, тоді вони здатні відрізнити правду від неправди. Ми повинні
знати, у що ми віримо і чому так віримо, а тоді відважно і без компромісу це проповідувати, бо «коли сурма звук невиразний дає, – хто до бою готуватись буде?». – R 3199
* * *
Як буквальні діти не мають фізичних органів, достатньо сильних, аби перетравлювати тверду їжу, так і духовні діти не мають достатньо сильних органів, здатних засвоювати тверду духовну їжу. Треба бути добре розвиненим у Христі, щоб властиво правильно найглибші правди, а такий розвиток можна осягнути тільки через безперервне тренування розумових, моральних і релігійних здібностей в духовному значенні. Як фізичні, так і духовні м’язи зміцнюються через тренування.
Співзвучні вірші: Єр. 15:16; Єз. 3:3; Ам. 8:11-13; Рим. 16:19; 1 Кор. 2:6-16; 13:11; 14:20; 1 Пет. 2:2; Пс. 119:99; 131:2; Еф. 3:5; 4:13-15; Кол. 3:16; 2 Тим. 3:15-17; Євр. 6:1; 2 Пет. 3:16-18; Як. 1:18-25.
Пісні:
Вірші Зоріння: 8. Статті з Вартової Башти:
R 5688
Питання: Як досвідчення минулого тижня підтвердили цей вірш? Яке добро з того вийшло?