3 Том, 8 Розділ – Відновлення Ізраїля

Р О З Д І Л 8

ВІДНОВЛЕННЯ ІЗРАЇЛЯ

Відновлення Ізраїля в Палестині Це Подія, Якої Треба Сподіватися в Цьому Періоді Жнив – Як, До Якої Міри і з Якою Клясою Ми Повинні Сподіватися Цього Відновлення – Дата Його Початку і Докази Його Поступу Відтоді – Чому Благословення Тисячоліття Замірені Для Цілого Людства Досягнуть і Відродять Насамперед Євреїв – Відродження Єврейських Надій – Спостереження Видатних Єврейських і Поганських Авторів – їх Гармонія з Пророцтвами – Сліпота Ізраїля Відносно Христа Вже Відвертається – Поширення і Швидкість Цього Руху – Бог їм Допоможе.

“Того дня я поставлю упалу Давидову скинію, (в інших перекладах с “Давидове царство”) і проломи в ній загорожу, і поставлю руїни його, і відбудую його, як за днів стародавних. І долю народу свого, Ізраїля, я поверну, і побудую міста попустошені і осядуть вони, і засадять вони виноградники, і питимуть їхнє вино, і порозводять садки, і будуть їсти їхній овоч. І я посаджу їх на їхній землі, і не будуть їх більше виривати з своєї землі, яку я їм дав, говорить Господь, Бог твій”- Амоса 9:11,14,15.

Між остатками старовини, які дійшли до наших днів, нічо не с так цікавим, як єврейський народ. Дослідники стародавного вчення пильно переглядають кожний неживий предмет, який міг би дати їм малу історичну, або наукову інформацію. З цією метою вони вдаються до дослідження пам’ятників, вівтарів, гробів, руїн громадських та приватних будинків, картин скульптур, срогліфів і навіть мертвих мов. Деякі з великою терпеливістю пошук­ують за тими рисами правди, які правдоподібно давали надхніння до створення фантастичних традицій, легенд, пісень і т.п., що спливали віками, для того, щоб довідатись, наскільки можливо, про походження людства, його історію і долю. Але найбільш цікавим залишком, або пережитком, і таким, якого історія може бути легко розшифрована і зрозуміла, є Єврейський Народ. В ньому маємо неоціненої вартости пам’ятник старинности, в якому с записано в чітких буквах початок, розвиток і остаточна доля цілого людства – живий і інтелігентний свідок постепенного виконування чудового і славного заміру в людських справах, згідно з провіщеннями їх, Богом надхнених пророків і доглядачів.

Як народ вони с позначені, як відмінні і особливі в кожних випадках їх історії, і через їх спільну релігійну віру, як також через кожну частину їх народнього характеру, і навіть через їх фізіоґномію, і їх поведінку та звичаї. Народні характеристики багатьох віків с ще дальше помітні, навіть їх любов для цибулі, чесноку Єгипту, і їх стійку наполегливість. Як народ, вони дійсно мали велику перевагу в різний спосіб, бо для них були передані провіщення Божі, розвиваючи між ними поетів, державних мужів, правників, філософів, і їх проваджено крок за кроком від невілництва, щоб бути – як за часів Соломона, вершка їх слави – народом видатним і почесним між народами, звертаючи увагу і подив світу.- Рим. 3:1,2; 1 Цар. 4:30-34; 10:1-29

Що відновлення Ізраїля в землі Палестини с тим, чого маємо сподіватися в цьому Дні Господа, ми маємо повне запевнення через повищий вислів пророка. Помітіть особливо, що пророцтва не можна пояснити в жоднім символічнім значенні. Це не є Ханаан в небі до якого вони є призначені, лиш Ханаан на землі. Вони мають бути посаджені на “їх землі”, землі, про яку Бог сказав, що була ш дана, земля, яку Він обіцяв Авраамові, кажучи, “Зведи очі свої, та поглянь із місця, де ти, на північ і на південь, і на схід, і на захід. Бо всю землю, яку бачиш, дам її навіки тобі та потомству твоєму на віки вічні. І вчиню я потомство твоє, як той порох землі, так що, коли хто потрапить злічити порох земний, то і потомство твоє перелічене буде. (Натяк про дуже віддалений період в майбутньому, даючи багато часу на таке розмноження його насіння). Устань, пройдись по краю вздовж його та вширшки його, бо тобі його дам.” “І дам я тобі та потомству твоєму по тобі землю скитання твого – увесь край ханаанський на вічне володіння.” (1 Мойс. 13:14-17;) “

Це є земля, до якої вони колись мали привілей увійти і в якій вони віками мешкали. Але підчас того часу вони були багато разів виривані і проваджені в неволю до інших земель, тоді як чужинці пустошили їх міста, пили вино з їх виноградників і їли плоди з їх садів. І вкінці вони зістали цілком викорінені, їх міста лежали спустошені і порожні, а вони стали гонені як мандрівники і вигнанці, з краю до краю по цілому світі. Але, коли будуть знову насаджені на їхній землі, то згідно з обітницею “вони більше не будуть вирвані з їх землі”, яку їм дав Бог; і “вони побудують спустошені міста (міста, в яких вони скорше жили) і вони будуть в них жити.” Розпорошені, бездомні, спустошені і переслідувані люди, вони дальше с відмінним однорідним народом. Злучені сильними зв’язками кровного споріднення, спільними надіями навіяними спільною вірою в чудові Божі обітниці, хоча вони дуже неясно розуміють ці обітниці, і дальше пов’язані симпатією з причини спільного терпіння і злиднів на вигнанні, вони по сьогоднішний день очікують і дивляться за надією Ізраїля.

Як народ, вони ще мають віру в Бога, хоча в їх сліпоті і гордості серця вони спіткнулися на покорі Божого Післанця, призначеного для спасення світу; так що замість прийняти Його, вони розп’яли Спасителя, Господа слави. Та однак, Апостоли і пророки показують нам, що навіть цей страшний переступ, до якого їх гордість і впертість привела, не був таким, щоб не був ніколи їм прощений. Задля нього вони були тяжко покарані. Коли вони осудили Справедливого і сказали: ” Його кров на нас і на діти наші,” вони не багато знали про велику кару, яка наступила.

Велике горе і страта життя, знищення їх святого міста і святині, повне закінчення їх державного існування, і розпорошення залишків як вигнанців поміж всіх народів, закінчило працю часу їх жнив. Вона розпочалась внутрішними чварами, суперечками і закінчилась нападом римської армії. Вогонь, меч і голод виконали над ними жорстоку відплату.

І від того часу Ізраїль був фактично розбитим і розпорошеним народом. Гонені як засланці з одного краю до другого, з провінції до провінції, вони були позбавлені майже всякого права і привілею, якими втішались інші народи. Відкидаючи Християнство, так в його спотвореній як і в чистій формі, вони стались предметом зневаги і постійного переслідування Церквою Риму, Історик так про те говорить:

“У Німеччині, в Франції, в Англії і Італії вони були обмежені в своїх правах через спеціяльні укази та закони церковних і цивільних властей, виключені від почесних занять, гнані з місця на місце і змушені до зайняття лише торгівлею і лихварством. У містах були придушені великими податками, мусили мешкати в найгірших, найтісніших частинах міста, і їх вбрання було позначене знаками зневаги; свавільні барони і нужденні князі грабували їх часто, під час кожної розрухи і в часі кожної громадянської війни вони були першими жертвами. Імператори і царі торгували ними як невільниками, а натовпи розправлялись з ними при кожній нагоді, монахи завзято переслідували їх, аж нарешті рицарі-хрестоносці почали палити їх цілими тисячами, і вони також палили їх братів у Єрусалимі в їх синагогах, або піддавали тортурам через глумливі і зловживані проповіді, через жахливі обвинувачення і судами, погрозами і спробами навертання .. Вони не могли мати землі, не могли належати до цеху механіків і не мали займатися жодною формою мистецтва; вони були зачинені майже цілковито в торгівлі. І бачучи, що майже все населення с проти них, їх народня гордість і ароґанція зовсім не послабла, і постепенно прогалина між євреями і їх сусуідами поганами всюди поширилась.”

В такий спосіб, відчужені від Бога та всіх своїх ближніх з кожного народу, їх доля була дійсно нужденна і жалюгідна. Під час безжалісних папських переслідувань вони терпіли разом з святими і мучениками Ісуса -Християне за відкинення Антихриста, а євреї за відкинення Христа і Антихриста. В той час, як Бог дозволив на таке горе і переслідування, щоб це прийшло на них, як кара за їх народний злочин відкинення Євангелії і розп’яття Відкупителя, все ж таки, Він у властивім часі нагородить їх за стійкість їх віри в Його обітниці, яких вони так довго і завзято держалися. Бог передбачив їх гордість і затверділість серця і про це провістив, так як і про зло, яке спало на них; і також не менше багато значно Він провістив про те, що сліпота відійде від них і про остаточне сповнення для них всіх земських обітниць, сказаних давно до Авраама і також повторених через одним за одним із святих пророків.

Коли час на приобіцяне відновлення Божої ласки для Ізраїля наближується, ми бачимо як до того є роблене приготування. Всередині цього століття між ними с помітний роздільчий і пересівуючий процес, розділюючи їх на дві клясі правововірних (ортодоксів) і неправовірних (Неортодоксів) євреїв. Перша ще дальше держиться обітниць Божих, і дальше надіється, що Богом назначений час для ласки для Сіону може внедовзі настати. Другі тратять віру в особистого Бога, і також в обітниці Авраама і відходять в сторону лібералізму, раціоналізму і невірства. Правовірні складаються в більшості з бідних, і також пригноблених євреїв, і також з деяких багатих і вчених, і їх с багато більше, чим неправовірних; хоча ці останні, часто банкері, купці, редактори тощо, с багато більше впливові і поважані.

Наступаюче є коротким підсумком віри правовірних євреїв:

“Я вір’ю з правдивою і досконалою вірою (1) що Бог є Творець, Володар і Виконавцем усіх створінь, і що Він все зробив; (2) що Творець с один, і що Він сам був, с і буде нашим Богом; (3) Що Творець не с тілесним, що Його не можна порівняти з жодними тілесними властивостями і що немає ніякої тілесної сутности, яка могла б бути Йому подібна; (4) що нічого не було перед Ним і що Він буде перебувати повіки; (5) що Йому треба покланятися, а нікому іншому; (6) що всі слова пророків с правдиві; (7) що пророцтва Мойсея були правдиві; що він був головним з усіх мудрих людей, які жили перед ним, та які будуть коли-небудь жити після нього (Ми можемо дивитись дещо поблажливо на цю надмірну оцінку такого шляхетного і достойного характеру); (8) що ввесь закон, який в тих днях знаходиться в наших руках, був переданий самим Богом для нашого вчителя Мойсея; (9) що цей самий закон не мас бути ніколи змінений, ні жодний інший даний нам від Бога; (10) що Бог розуміє всі думки і чини людей, як написано в пророцтві “Він створив серце кожного з них, наглядає всі їх діла”; (11) що Бог нагородить тих, які заховують Його заповіді, і покарає тих, які їх переступають; (12) що Месія мас ще прийти і хоча Він затримується з своїм приходом, проте я буду ждати, аж Він прийде; (ІЗ) що померші будуть привернені до життя тоді, коли це Богові уподобається, Творцеві, Якого ім’я нехай буде благословенне і пам’ять Якого нехай святиться без кінця. Амінь.”

Від часу знищення їх храму і їх розпорошення, заперестано приношувати жертви; але в усіх інших відношеннях вимоги Мойсея дальше заховується між правовірними євреями, їхнє богослуження, як і колись, складається з читання Писання, молитви і славлення (Господа). На другий день їхнього свята труб, вони читають запис про жертвування Авраама його сина Ісаака, і Боже благословення для нього і для його насіння. Тоді вони трублять в труби і моляться, щоб Бог припровадив їх до Єрусалиму.

Неортодоксійні, тобто реформовані євреї, “радикали”, дуже різняться від правовірних; багато з них є відверто визнані атеїстами, заперечуючи існуванні особистого Бога. Вони заперечують, що колись має прийти Месія, і якщо не вповні заперечують пророцтвам, то говорять що єврейський народ сам в собі с Месією і що постепенно реформує світ, і що терпіння провіще’ні для Месії, виповнюються в їх терпіннях і переслідуваннях як народу. Інші з поміж них заявляють, що одиноким Спасителем світу, якого вони очікують є цивілізація.

Безсумніву, це буде ця перша кляса, що буде згромаджена і благословенна, коли Месія прийде вдруге в славі і в силі, які скажуть: “Це наш Бог, що на Нього ми вповали і Він спасе нас; Ось Він Господь, на Нього ми вповали, то й радуватись і веселитисьмемо спасенням Його.” (Ісаї 25:9) І в яснішому світлі через науки Месії, зникне всяка віра в пусті традиції, яких вони ще тримаються як вартісний додаток до Божого закону. Швидко наближується той час, коли Бог говоритиме мир до Ізраїля і потішати їх і вповні відверне від них їх сліпоту. Ми не бажаємо тим натякати, що ті, які відійшли далеко до недовірства, ніколи не будуть мати усуненої їхньої сліпоти. Борони Боже. Сліпі очі у всіх, і в кожному народі будуть відчинені, і глухі вуха всіх людей будуть також відчинені, Але жодна особлива ласка не прийде для тих невіруючих євреїв в часі привернення ласки, тому що “той не є єврей, який с назовні” таким – лиш через родинні зв’язки і зовнішний вигляд. Євреї визнані Богом за дітей Авраама с ті, які задержують віру Авраама і мають довір’я в Божі обітниці.

АНГЛО – ІЗРАІЛІТИ

Тут ми мусимо висловити нашу незгоду з поглядом тих, які твердять, що Англо-Сакси с Ізраїлем обітниці Святого Письма. Коротко кажучи, вони твердять, що англо-сакси, люди США і т.п. с потомками десяти поколінь Ізраїля, які відлучилися від поколінь Юди і Веніямина після смерти Соломона і про яких часто говориться, як про “десять загублених поколінь”, тому що після неволі (всіх дванадцяти поколінь) у Вавилоні, десять поколінь ніколи не відновились в ханаанській землі як “Ізраїль”, але стали розпорошені як покоління і як особи між різними народами. Ті, яких теорію ми критикуємо, твердять, що вони можуть прослідити їх шлях до Великої Британії, і що велич і вплив народу, який говорить по англійському в світі, с з тої причини, що вони належуть до Ізраїля і одержують обітниці зроблені для Ізраїля.

На це ми відповідаємо: деякі докази наведені ними як потвердження, що вони с з тих “загублених поколінь”, виглядають дуже слабі; але коли б ми прийняли те все, що вони про те заявляють, то це не потвердило б їх позиції, що велич і вплив англо-саксонської раси с завдяки того, що вони є Ізраїлітами з походження, більше від того, що вони були “загублені”, їх велич с приписана їх вільності і інтелігенції, які можна прослідити не до того, що вони були “загублені”, не до того, що були народжені Ізраїлітами по тілу, але до наук Христа – до світла, яке просвічує між ними від деяких, що с духовним насінням Авраама.

Факт, що десять поколінь відійшли від тих двох поколінь, не приносить їм жодної користи, але противно. Це с доказом, що вони були схильні відкинути Божі обітниці: це с знаком невірности, невіри, бо вони добре знали, що Бог провістив, що Законодавець, Спаситель, Визволитель, Цар, в Якому і через Якого обітниці мали здійснитися, мав прийти з покоління Юди. Тому покоління Веніямина було одиноким поколінням, крім Юди, яке під час бунту, проявило віру в Божі обітниці. Але в часі повороту з вавилонської неволі, хоча ті, які показали дальше свою віру в Бога і Його обітниці в тім, що вернулись назад до землі Ханаану, були в більшості з поколінь Юди і Веніямина, однак не всі, які вернулись, були з тих двох поколінь. Між ними були деякі з різних поколінь, які любили Господа і шукали за Ним з покутою, дальше надіючись на Його обітниці. Однак, більшість з десяти поколінь, як також з тих двох поколінь, не скористали з нагоди, щоб повернути до обіцяної землі, воліючи Вавилон і інші краї, і багато з них впали в ідольство і стратили свою пошану для Божих обітниць.

Ми мусимо пам’ятати, що лише мала частина з тих, що повернули до свого краю під проводам Ездри і ніхто з тих, що повернули під Неемією, не був з тих, які були забрані в неволю, бо велика більшість з них померли в Вавилоні в роках перед виходом з Вавилону. Ці були їх дітьми, в серцях яких віра їх батьків ще дальше горіла, і які дальше надіялись на благословення і почесті обіцяні для насіння Авраама. Отже, та невелика група, яка нараховувала менше, чим п’ятдесять тисяч, була цілим оставшим Ізраїлем, з усіх поколінь, які через те, що повернули до обіцяної землі, показали, що вони ще дальше держались віри Авраама. Це тим відповідним потомкам, які були пересіяні з усіх поколінь Ізраїля, і які представляли святий народ, цілого Ізраїля – хоча переважно з двох поколінь, і всі називались євреями, згідно з царським і головним поколінням – наш Господь пред­ставив себе і Царство Ізраїльське при своїм першім приході.

Наш Господь відноситься до них, як до Ізраїля, а не як до частини Ізраїля, не як до Юдеїв тільки. Він говорить навіть про тих, які держались обітниць і до кожного іншого, як “загублені вівці дому Ізраїля”, а це тому, що вони відійшли далеко від правди, і пішли за традиціями фальшивих пастирів, які провадили їх своєю власною дорогою, а не так, як Бог приказав. Він сказав: “Я післаний тільки до овечок загублених дому Ізраїлевого.”

Отже Його місія була ограничена до дому Ізраїля, в гармонії з вищенаведеним, показуючи, що за Його днів євреї були одинокими представниками “дому Ізраїля” як назви: “увесь Ізраїль” “наших дванадцяти поколінь, що постійно служать Богові”, і багато подібних висловів нашого Господа і Апостолів на це вказують. І також слід пам’ятати, що наш Господь, в зв’язку з тим висловом, що Його місія була для Ізраїля, заборонив своїм послідовникам іти до кого іншого поза євреями Палестини.- Мат. 10:5,6; 15:24.

Завважте також, як Апостоли вживали слово “Ізраїль”, а не “Юда”, коли говорили про тих, які в той час жили в Палестині (Діян. 2:22; 3:12; 5:35; 13:16; 21:28), і як вони стосували слова Ісаї відносно остатків Ізраїля, до небагатьох які одержали Євангелію (Рим. 9:24,27,29,31-33; 10:1-4; 11:1,7-14,25,26,31), і говорять про всіх інших, що вони спіткнулися і є сліпі. Тому, коли б це могло бути довед­ено, що англо-саксонські люди були частиною “десятьох загублений поколінь”, то ми виразно бачимо, що з цього приводу ласка не могла прийти до них під тою угодою, тому що вони покинули угоду Ізраїля і сталися ідолослужителями, невіруючими, і майже поганами.

Крім того, як вже було помічено (2 том роз.7), що всі визнані за природне насіння Авраама, які дальше відкидали Христа, були відкинені від всяких ласк, від часу смерти Христа до 1878 р., коли, хронологічно, настав час, щоб Божа ласка вернулась до них, і їх сліпота почала зніматись. Отже, видатне становище англо-саксів в минулих століттях не могло в жодному значенні бути поверненням ласки Ізраїля. Ті, від котрих ласка була віднята з причини відкинення і розп’яття Господа, є тими, до яких ласка має повернутись тепер. В тому часі, і цілий час відтоді, Ізраїль був представлений через “євреїв” (в нових Бібліях “юдеїв”, в старих “жидів”) (Рим. 2:9,10) і це с Євреї, які будуть тепер привернені до ласки, як природне “насіння Авраама.” Вони, разом з духовним “насінням” (вибраним під час віку Євангелії – залишки з Ізраїля, євреї, і решта зібрані з поган), мають бути Божими представниками, щоб благословити всі народи землі.

Також ласка, що повернеться до Ізраїля, не буде вийнятковою. Усі, які будуть вірити у обітниці угоди (завіту), зможуть мати участь в тих повертаючих ласках з природним насінням, точно так, як під час віку Євангелії, кожний єврей, який прийняв Христа, міг користати з усіх духовних благословень і користей представлених в цьому віку Євангелії. Подібно, як лиш малі остатки з початку повірили і прийняли ласки Євангелії, то так само, крім євреїв, лиш мале число з людства буде готове для нових законів і обставин Тисячолітнього віку, що буде^під праведною адміністрацією прославленого Господа і Його прославленої Церкви; і тому з початку небагато, крім євреїв, будуть під нею благословенні.

Євреї, будучи від давна призвичаєні намагатись чинити і покладатись на діла послуху для Закону, щоб забезпечити собі Боже благословення, спіткнулися на перших властивостях, або рисах, віку Євангелії -прощення гріхів, без діл, для кожного, хто повірить в досконале діло Ісуса і Його повно вистарчаючу жертву за гріх. Але пошана єврея до Закону обернеться на його користь у свитанні Тисячолітнього віку, і ніхто не буде більш готовим до гострих вимог і законів того віку, чим він, після того, коли його сліпота відносно Христа і вартости Його жертви за гріх, промине; тому що після віри в Христа є вимагані діла, хоча вони не с прийняті перед тим. І Євреї, принимаючи любов і ласку в Христі, не будуть так схильні стратити вид Божої справедливосте, як с багато інших в наших днях. Інші, противно, будуть засліплені на певний час і не будуть готові визнати правил Царства, в якому право буде поставлене за мірило, а справеливість буде вагою.

Як єврей був засліплений фальшивим поняттям Закону, який став порожній через фальшиве навчання, так само тепер багато поган будуть здержувані від того, щоб схопитися, або прийняти ці ласкаві обставини під час віку Тисячоліття, а це з причини фальшивого научування доктрин про ласку прощення гріхів, які стали видумані фальшивими учителями теперішніх часів, і які уневажнили Євангелію Божої ласки через софістичні (підроблені, перекручені) пояснення – “відрікаючись від Господа, Який купив їх” (2 Петра 2:1), і що не було дано жодної ціни викупу, і що її не потрібно для відродження чоловіка. Вони говорять, що помилятись то це діло людини, а прощати, діло Боже, і тому роблять висновок, що випадковий гріх с зовсім вибачений, і що строгість кари, викуп і т.п. не с допускасмі, тобто непотрібні, бо, якщо немає гріхів до прощення, то це забрало б Богові приємність і обов’язок прощення. Стративши погляд (правильне зрозуміння) Божої справедливости, вони не можуть бачити філософії Його плану примирення через кров хреста, що дає прощення гріхів через жертву викупу лиш таким, які принимають Христа і боряться проти гріха. Засліплені своїми непевними ідеями щодо Божої справедливости і точности, небагато буде так добре приготованими, як євреї, до того точного послуху згідно з здібністю, яка буде вимагана від всіх в наступнім віці.

Як приклад приготовлення євреїв до розпізнання смерти Ісуса Христа як його викуп – відповідна ціна -правного примирення за гріхи чоловіка, ми цитуємо тут слова одного молодого єврея, наверненого до Христа, який так пише про щорічне святкування “Великого Дня Примирення”, так як його обходять тепер правовірні євреї. Цей артикул появився в “Єврейський Християнин” і подає:

“Йом Кіппур”, або Великий День Примирення, був чудовим днем для мого батька, тому що він не тільки постив, молився і мертвив себе в цей святий день покутування, але він дійсно провів цілу ніч в синагозі в побожності. Я часто бачив мого побожного батька, як він плакав в цей великий день, коли повторював зворушливі визнання після переліку жертв, що були Богом призначені, щоб їх жертвувати за гріхи недогляду і учиннені більш свідомо; і я також часто проливав свої співчутливі сльози, коли злучився з ним в плачі, що ми не маємо тепер ні храму, ні первосвященика, ні вівтаря і ні жертв. В день, перед тим урочистим днем, він разом з іншими євреями, взяв півня (когута) і під час повторювання певних форм молитви, він крутив того живого птаха три рази довкола своєї голови, повторюючи такі слова: “Це нехай буде моїм заступництвом, це нехай буде моєю заміною, це нехай буде моїм примиренням; цей птах нехай іде на смерть, а я до щасливого життя.” Після того він поклав руки на нього так, як кладено руки на жертви, і скоро після того його віддано на забиття. Це є одинока кров, що с тепер пролята у Ізраїлі. Кров волів і козлів більше не плине при мідянім вівтарі.

” Мій батько докладав великих старань, щоб дістати білого півня, і зовсім уникав червоного; і “коли я запитав його, чому він це робить, то він сказав мені, що червоний півень вже є покритий гріхом, тому що сам гріх є червоний, бо с написано “коли ваші гріхи будуть як кармазин, стануть білі, мов сніг; якщо будуть червоні, як багряниця, то вони стануть мов вовна” (Ісаї 1:18). Він продовжував: “Ти побачиш, що рабини поставили це в Тальмуді, що коли півень с білий, він не є заражений гріхом і тому може взяти гріхи євреїв, але, коли він с червоний, він вже с покритий гріхами і не с відповідний, щоб нести наші переступи.

“Причиною, що вони вживають півня, замість інше створіння, с це: В єврейській мові чоловік називається гевер (^еуег). Отже, якщо гевер (чоловік) згрішив, ґевер мусить також понести кару. Але відколи кара с тяжча, чим євреї можуть нести, рабини поставили на його місце півня, який в халдейському діалекті називається ґевер, і в такий спосіб думається, що Божа справедливість мас бути задоволена, тому що, як гевер згрішив, то гевер, тобто півень, с жертвований.

“Цей пустий винахід можна вважати як чудовий доказ того важного факту, що, хоча багато євреїв в теперішніх днях зовсім заперечують примиренню, то тіло народу ще альше має почуття повної необхідносте жертви за гріх, і що без примирення, покаяння не має вартости для спасення. Якщо, замість читання байок рабинів, євреї студіювали б Біблію, то вони пізнали б, що Господь Ісус, правдивий Месія, зробив своєю власною благословенною особою це саме примирення за гріхи, яке вони в своїй несвідомості думають, що може бути зроблене через півня. Гевер (чоловік) згрішив, і гевер (чоловік), а це чоловік Ісус Христос, віддав свою душу в жертву за гріх.- Ісаї 53; 10.”

ДО ЄВРЕЇВ ПЕРШЕ

Отже, ми бачимо, що Боже провіщення, що Ізраїль (за вийнятком небагатьох вірних) буде засліплений через їх Закон (Рим. 11:9), сповнилось в природній спосіб, і також, що Його дальше провіщення, що ласки і обставини Тисячолітнього віку принесуть благословення для багатьох з них багато скорше, чим іншим, також прийде в природній спосіб і це буде наслідком з раціональних причин.

В такий спосіб ласки Тисячоліття будуть насамперед для євреїв, навіть з причини угоди і т.п., ласки Євангелії були вперш їм представлені. І остаточно це буде так, як провістив Симеон, “Ось призначений Цей (дитя Ісус) багатьом на падіння й уставання в Ізраїлі.” І час на піднесення того народу, так довго відсуненого від ласки, є близько.

Однак, остерігаймось від загальної помилки, яку багато робить, які бачуть щось в тих обітницях, і думають, що наступаючий вислів треба брати літеральне, “Потім вернуся і відбудую Давидову скинію (дім) занепаду, і відбудую її руїни, і наново поставлю її.” “І Господь Бог дасть Йому престол Його батька Давида.” “А раб мій, Давид, буде царем над ними.” (Діян. 15:16; Луки 1:32; Єзек. 37:24) Тоді, як приобіцяний поворот Ізраїля до його власної землі і відбудова Єрусалиму на його купах, є безсумніву літеральними висловами, то ми також є певні, що, коли говориться про дім і престол Давида, то там не мається на думці літерального каміння, ні дерева. Відновлення дому Давида відноситься до відновлення царської влади і володіння в руках когось з Давидового потомства. Ісус Христос є приобіцяним нащадком^ Давидового дому і спадкоємцем його престолу, і коли Його авторитет зачне встановлюватися, то це буде початком закладання (вічного встановлення) минувшого тимчасового дому, або намету Давида, який був повалений і який через багато літ лежав в поросі. Подібно “престол” Давида, на якім Месія буде сидіти, не відноситься до деревляної, золотої, або з слоневої кости лави, на якій Давид сидів, але до гідности, сили і авторитетного чину, який Він виконував. Цей авторитет, або престол, який Давид занимав через певні літа, має бути заповнений на багато більшу скалю через Помазанця Єгови, Ісуса Христа.

Але, який авторитет Давид мав і виконував? Ми відповідаємо: Це був авторитет Єгови: Давид “сів на Господньому троні” (1 Хронік 29:23); і це саме є тим авторитетом, який буде підтримувати Христа в Його Тисячолітнім Царстві. І коли на це дивимось з правильної точки погляду, то стає ясним, що Давид і його престол, тобто Божий авторитет, встановлений у типічному народі Ізраїля, були лиш образовими ілюстраціями Христа і Його Царства; і головною славою Давида буде, якщо він буде зарахований гідним, бути одним з “князів”, яким Імануїл доручить земську фазу Його Царства.- Пс. 45:16.

Ім’я Давида, як також його Царство було образове. Ім’я Давид означає Улюблений; і це є Божий Улюблений Син, Який буде в тому часі царем над цілою землею, а не типічний улюблений Давив з старих часів. Є властивим також, щоб добре розрізнити між Новим Єрусалимом, небесним, або духовним містом, якого дванадцять Апост­олів є дванадцятми підвалинами, а старим Єрусалимом, який мас бути відбудований на старих руїнах. Приобіцяна відбудова старого Єрусалиму вказує не тільки на відбудову будинків і т.п., але особливо відбудову уряду Ізраїля, тому що місто в пророцтві завжди с символом, або репрезентацією володіння. Тому приобіцяна відбудова Єрусалиму на його старих фундаментах, вказує на державну реорганізацію Ізраїля на основах подібних до тих, які він мав скорше як народ, над яким Помазанець Єгови мав авторитет. Новий Єрусалим зображує Церкву Євангелії в славі і силі Царства, духовну і невидиму для людей, однак дуже сильну, її схід на землю (Об. 21:2) позначус здійснення тої просьби молитви нашого Господа, в якій говориться, “Нехай прийде Царство Твоє”, і його “прихід” буде постепенним, а не раптовим. Воно вже “сходить”, бере контролю і наслідком того ми бачимо початкові кроки, що провадять до відновлення старого Єрусалиму; і остаточно наслідок згаданий в Господній молитві буде зреалізований – Божа воля буде виконуватися на землі так, як виконується в небі. Новий Єрусалим і Нові Небеса с синонімами, що вказують на нове духовне володіння.

Пророцтва, які вже були переглянеш, вказують на рік 1878, як на дату, в якій подвійність часу очікування Ізраїля на Царя здійснилась, і від якого їх поворот до ласки і відвернення сліпоти мали датуватися: час після якого буде властиво “Утішати і промовляти до серця Єрусалиму і кликати до нього, що виповнився його призначений час (очікування – його “вдвоє”), що вина йому пробачена, що він за свої всі гріхи вдвоє взяв з руки Господа”.- Ісаї 40:1,2.

Тому, дальше від того часу, ми бачимо те, чого повинні сподіватись, а саме, помітних знаків повертаючої ласки для того народу – рух, пожвавлення, до їх дійсного засадження знову на їх власній землі і їх відбудову як великого народу, згідно з різними Божими обітницями для здійснення того; бо “Так говорить Господь, Бог Ізраїлів: Як фіґи ці добрі, так оберну я на добре вигнанців Юдиних, яких я післав з цього місця до краю халдейського (Вавилону — містичного Вавилону, Християнства, як показано в 9 вірші; бо від часу їх повалення, вони стали розпорошені поміж всіх народів так званого Християнства) для їх добра (для навчання і карання: добра річ, хоча нерозпізнана). “І зверну я своє око на них на добро, і поверну їх до цього краю, і збудую їх, а не розіб’ю, і засаджу їх, а не вирву. (Це не може відноситися до повороту з вавилонської неволі, бо після їх повороту, вони знову були вирвані.) І дам я їм серце пізнати мене, що я Господь. І вони мені будуть народом, а я буду їм Богом, бо вони навернуться до мене всім серцем своїм.”- Єрем. 24:5-7.

“Так говорить Господь: Ось я поверну з полону шатра Яковові, і змилуюся над місцями його пробування, і на пагірку своїм побудується місто (Єрусалим), а палац (храм) осядеться на відповіднім місці своїм. І сини його стануть, як перше, а збір його буде міцний перед лицем моїм, і я покараю всіх тих, хто його переслідує. І буде з нього Потужний його, і постане Володар його з-поміж нього. Ось я їх приведу з північного краю, (Росії, де тепер проживає майже дві третини всіх євреїв). І зберу їх із кінців землі … сюди повертаються збори великі. Вони прийдуть з плачем, та я попроваджу їх у втіхах .. Народи, послухайте слова Господнього, і далеко звістіть аж на островах та скажіть: Хто розсіяв Ізраїля, Той позбирає його, і стерегтиме його, як пастир отару свою. Бо Господь викупив Якова, і визволив його від руки сильнішого від нього. І вони поприходять, і будуть співати на вершинах Сіону, і до добра Господнього будуть горнутися, до збіжжя і вина, і до оливи, і до молодої дрібної худоби та до товару великого. І стане душа їхня, немов той напоєний сад, і не відчують уже більше стомлення.”- Єрем. 30:18,20,21; 31:8-12.

Великий Відкупитель, Котрий був давно ними відкинений, не тільки відновить і піднесе в такий спосіб жиючу генерацію того народу, але померші також мають бути привернені, бо “Так говорить Господь Бог: Ось я повідчиняю ваші гроби і повиводжу вас із ваших гробів, і введу вас до Ізраїлевої землі. І пізнаєте ви, що я с Господь, коли я повідчиняю ваші гроби, і коли позводжу вас із ваших гробів. І дам я в вас свого Духа, і ви оживете, і вміщу вас на вашій землі, і пізнаєте ви, що я, Господь, сказав це і зробив, говорить Господь.” Езек. 37:12-14.

Ці чудові обітниці не сповняться в двадцяти чотирьох годинному дні, лиш на протягу Тисячоліття. Початок їх позначився в 1878 р. наслідком Берлінського Конгресу Народів. Тепер євреї тішаться в краю їхніх батьків багато більшими привілеями, чим це було їм дано віками перед тим. Вони вже більше не с “псами” для зухвалих турків.

Думаємо, що не всім відомо, що Англія вже встановила протекторат над Палестиною, і вдійсності над всіма азійськими провінціями Турції, з яких вона с одною. Через довший час Англія відчувала потребу охорони Туреччини, а це з трьох причин: перше, її багаті кляси с великими держателями турецьких облігацій (бондів); друге, коли б Туреччина пішла до кого-небудь з її сусідних держав, або була поділена між ними, то Англія одержала б дуже мало, або зовсім нічого з тої здобичі, і інші суперничі народи стали б через те піднесені до сили і важливості в контролюванні справами Европи більше, чим Англія; третє, і найважніше, Англія розуміє, що, коли б не було турецького уряду, вплив Росії в середній Азій дуже збільшився б і міг би внедовзі втягнути Індійську Імперію, якої королева Англії с імператрицею, і з якої Англія тягне великі доходи з торгівлі і т.п.

Тому ми бачимо, що Роял, або Торі партія в Англії дуже піддержує Туреччину, і коли, в 1878 році, Росія вже майже вступала до Константинополя, тоді Англія вмішалась і післала воєнну флотилю до пристані. Наслідком того наступила Берлінська Конференція 13 червня 1878 р., на якій головною фігурою був єврей, лорд Біконсфілд, преміср Англії; і тоді справи Туреччини полагоджено в той спосіб, щоб наразі зберегти її народне існування, але так влаштувати її провінції, що коли б треба було їх розділити, то великі держави знали б, яку частину кожна з них могла б взяти. Це було в тому часі, що всі провінції Туреччини одержали більшу релігійну вільність, і Англія через таємний договір з Туреччиною сталась протектором азійських провінцій. Щодо того читаємо слова історика, Юстинія Мек’Карті:

“Англійський уряд постановив гарантувати Туреччині її азіятицькі посілості проти всяких інвазій … він формально зобов’язався обороняти і піддеджувати Туреччину перед всяким нападом і в тій цілі зайняв острів Кипр, щоб мати кращу перевагу до виконання цього проекту.”

Отже з того можна бачити, що Палестина, як одна з азійських провінцій, є вже під опікою Англії: і з тої причини турецький уряд зробив певні полегші в своїх неприязних законах для єврейських інтересів. І після того провіденціяльного відчинення Палестини для євреїв, наступило нове переслідування євреїв в “північних країнах” – Росії і Румунії – напевно, щоб спонукати їх до еміграції з тих країв до їх власної землі. Наслідком такої комбінації обставин, Палестина, а особливо, Єрусалим, скоро збільшується єврейським населенням типу “правовірних.” Євреї в Єрусалимі вже тепер перебільшують всі інші національності взяті разом, тоді як віками вони становили малу меншість.

Ню Йорк Геральд (амер. газета), коментуючи якийсь час скорше відносно набуття Англією острова Крети, її окупацію Єгипту і обставини Туреччини і в загальному її провінцій, говорить:

“Ми тепер жисмо в швидкому віці і навіть історія є продукована більшою швидкістю. Колись війни тривали десятки літ; цивілізація поступала повільно; комунікація між народами і наступаюча з того спільна користь приходила згідно з тим повільно. Тепер те, що с винайд­ене в одній державі с негайно знане тисячі миль далеко від того місця, і цілий світ може користати одночасно з того винаходу. Дух поспіху с помітний особливо в політиці. Раніше плани і розрахунки державних діячів вимагали цілих поколінь, щоб втілити їх в життя; тепер найсміліші плани виконуються плановиками і мапа континенту с змінена під час тижня. Як скоро переходять події і є творена історія, с дуже виразно явним у питанні сходу, що притягає увагу багатьох …В самій середині суперечних інтересів лежить Палестина – яка с дорогою для євреїв, християн і магометан. Державний діяч говорить, що це є ключ до становища; і дивлячись на користі її селян, він говорить, що з причини її великої родючости, яка в старовині піддержувала багато мільйонів, і з причини великих комерційних можливостей, які в минув-ших днях зробили морські пристані багатими і рухлив­ими, і які зробили Тир і Сидон знаним по сьогоднішний день, і з причини, що вона є на перехрестю Європи і Азії, і тому в місці найбільш чудовім, то посідання Палестини с для його патріотичного серця найбільше бажаним.

“Історик каже, що першим міжнародним записаним епізодом (випадком) була інвазія Палестини; від того дня, аж дотепер, вона є центром заінтересовання; тому він з свої сторони турбується майбутністю Палестини. Релігійний чоловік не може знайти слів, щоб висказати своє заінтересовання тим, що він називає Святою Землею: для нього кожний камінь є епопеєю, кожне дерево, поемою. Передбачливий купець помічус, що коли азійська залізнична система буде збудована, а вона буде збудована скоро сталий уряд буде встановлений, то географічне положення Палестини зробить її державою, до якої великі залізничні дороги будуть сходитися, привозячи продукти з Азії на ринок Європи і Америки і навпаки, бо як торгівля трьох континентів стрінулась в її границях за днів Соломона, то так само майбутня торгівля тих самих континентів поплине знову до цього вигідного місця. І він в жодній мірі не полишить своїх надій через те, що їх зреалізування виглядає далеким. Пам’ятаючи скорий зріст Чікаґо, або Сан Франціско, скоре обернення незаселених місць на заселені штати, він звичайно висловлюється, “сьогодні події наступають скоро”, і він жде.

“Однак, в той час, коли великі християнські держави стоять з готовими руками, щоб захопити жадану частину, тоді, коли вмираючий турок випустить свою посілість, історична фігура виступає наперед і заявляє, “Земля є моя!” І коли ці сили обернуться, щоб подивитися на промовця, вони пізнають Єврея – дитину патриярхи, який жив у Палестині тоді, коли вона була вперш захоплена, і який сам був би охочим бути присутним, щоб її одержати як свою власну, коли про її посілість сперечаються тридцять шість століть після того.

“Що за чудовий збіг обставин! Не так, говорить єврей: Це не є збіг обставин, це є моя доля. Тепер спогляньмо коротко на позицію євреїв в цій справі про майбутність Палестини. Народи родяться з ідей. З ідеї німецької юнії виросла німецька імперія як дійсність, проголошена світові з Версалю з французькими канонами, щоб, на німецькі молитви про допомогу сказати, Амінь. З заклику, Італія іррідента’, народилась нова Італія, якого грім знову пробудить середземські береги. З традиції старинних греків, повстала модерна Греція. Тому Християне розуміють як ті довго очікувані і вирощувані прагнення євреїв ще можуть здійснитися; і коли вони вповні визнають, що Палестина належить до євреїв, бо вони більш, чим хто інший, є особливо приготовані до розвинення майбутности тої плодючої країни, і тоді як їі посідання ними розв’яже побоювання завидних великих держав, то допущення євреїв до неї буде ділом справед­ливим, і заслуженою відплатою за жахливі діла, за кривди, що їм були зроблені – мученикам історії.

“Щодо самих євреїв, то тут зовсім зайвим писати про те, як вони прагнуть цього повернення. 9-го дня їх місяця Аб, вони постять на пам’ятку зруйнований їх храму і тих нещасть, що спали тоді на їх народ. Немає ранку, ні вечора, щоб вони не молились “Збери нас разом з чотирьох сторін землі”; “Відроди наш народ, як в старих часах”; “Замешкай у середині Єрусалиму”. І ці слова є висказувані в кожнім місті, де живуть євреї – це значить по цілому світі. Така стійкість переходить майже границі, і по сьогоднішний день євреї, які походять з Іспанії (навіть в цьому далекому краю) кладуть порох з Палестини, або “тієра санта”, як вони це називають, на очі їх померших -зворушливий і поетичний вияв їх любови для святої землі.

“Коли залізниця досягне Єрусалиму, тоді прийде Месія, натякаючи до пророцтва Ісаї 66:20, в якому пророк в свойому видінні бачить, як вигнанці в різний спосіб вертаються, а між ними ті, яких він називає “кіркарот”. Англійський переклад подає “швидкі тварини”, а що, очевидно, не є ясне, або “дромадер” (одногорбний верблюд), що напевно є неправильним. Много Філологів кажуть, що це слово походить від слова кар, “вогнище”, і кар-кар, “колисатись, махати” – кажучи, що пророк в такий спосіб хотів створити нове слово на те, що йому було показано у його видінні, поїзд в швидкім русі. “Коли Николай царює прийде відкуплення” є натяк до Ісаї 63:4, з вірша якого гебраїсти розвивають те, що вони називають “Раше Табот”, речення, “Всі Юдеї почують і побачуть упадок Николая, Імперетора Московії, з причини переслідування дітей Юди, і після випадку нашого падіння настане наше відкуплення, і незадовго після того буде для синів Юди весела новина пророка Тішбіта (Ілії). Ці наведення, і подібні їм, є важні, так далеко як вони виказують думки євреїв.”

Ми одержуємо сильну пригадку, як часом світові люди, не знаючи правди, є близько неї, через повищий вислів, що патріярха Авраам “сам був би радий бути присутній, щоб одержати” обіцяну землю за свою власну і для свого потомства, тридцять шість століть після його смерти. Святе Писання заявляє, що те, що деякі можуть вважати за політ поезії, буде дійсним фактом. Бо, як ми вже бачили, Авраам, Ісаак і Яків, з Даниїлом і всіма святими пророками, “стануться досконалі” – пробуджені з смерти до досконалого людського існування, після прославлення Церкви Євангелії (Євр. 11:40); і вони будуть “князями по цілій землі” (Пс. 45:16), і також земськими видимими представниками Христа, духовного, невидимого володаря. Для Авраама і для його потомства ця обіцяна земля була дана на вічну посілість, і він мусить її в майбутності одержати, бо до того часу не одержав її ні на крок.- Діян. 7:5.

Лист, що був надрукований у чікаґовському журналі, дає знамените свідоцтво про постепенний розвиток реституції в Палестині і приготовлення для Божого обіцяного майбутнього благословення для того краю і для його народу. Лист подає:

Єрусалим Лис. 23, 1887.

“Маю велику приємність сказати вам про славні речі, яких ми є свідками під час шести літ нашого життя тут. Коли ми тут прибули, шість літ тому, ми начислювали чотирнадцять дорослих і п’ять дітей. Коли ми їхали з Яффи, ми були глибоко вражені запустінням землі. Ніде не можна було побачити ні клаптика зелені; оливкові дерева та виноград були настільки вкриті пилом гарячого та сухого літа, що тяжко було уявити собі, що там під сподом може бути якась зелень; і ціла земля виглядала висохлою аж до грунту. Але ми вже ніколи не бачили її, щоб вона так виглядала від цього часу. Кожного року вона виглядає зеленішою, і тепер багато тих голих горбів є вкриті виноградними і оливковими садами, і це дуже змінює їх вигляд.

“Ви може запитаєте: яка причина такої великої зміни? Бог обіцяв, що так як Він спровадив усе це зло на цей край, то Він спровадить також велике благословення для нього, і це, очевидно, почалось через зсилання більше дощу, чим через багато минулих століть. Він зсилас чудові дощі і великі роси там, де не було жодних, і посилає хмари підчас літа, які не були знаними, навіть двадцять літ тому. Це стримує горячість, так що вона не дуже висушує землю. П’ять літ тому Він післав у липні і серпні (місяці, в яких ніколи не падав дощ) три години дощу в Яффі і шістнадцять годин в Дамаску, і багато довкруги, так що американська газета позначила це як доказ, що клімат в Палестині змінюється. Також, коли ми прийшли тут, дуже мало євреїв приходило назад до цього краю, але переслідування в Росії і Німеччині і інших місцях, почали їх виганяти; і помимо указу султана, вони почали вертатися до цього краю, купують землю, засаджують і будують, і беруть в посілість торгівлю міста, так що сьогодні тут с багато тисяч більше, чим тоді, як ми прийшли.

“Єрусалим с тепер дійсно в руках євреїв, так далеко, коли йде про торгівлю, і єврей не є більше під ногами магометан, так як він колись був. Вони скоро відбудовують нове місто, точно по лінії опису з Єремії 31:38-40; 32:43,44, так що навіть турки, які с при власті, помічують це і говорять один до одного, “Це с Бог, і що ми можемо зробити?” і що ми можемо сказати про це все, лиш то, що Бог скоро, в наших днях, сповнює своє Слово і угоду (заповіт), який Він зробив з Авраамом? І ми с свідками тих речей.”

Не зважаючи на гноблення і тиранію, які розбили їх в порох, ми в останніх роках знаходимо багато з них, що піднеслися і стали багатими і визначними, багато більше чим їх поганські сусіди. І в багатьох випадках з такими засобами і відмінностями, виринає корисна амбіція, щоб це поширити для піднесення євреського народу; і мудрі і правильно спрямовані зусилля довершують багато в цьому напрямку. Увага думаючих людей, так євреїв, як і поган, с звернена на цей оборот в єврейських справах.

З висловів провідних єврейських журналів і з різних рухів з метою колонізації Палестини і допомоги тим, які вже там живуть, с ясним, що тисячі тепер звертають свої очі на обіцяну землю. Цей оборот в справах єврейських почався від 1878 р., і формування випадків від тої дати спричинило, і дальше спричинює, чудове пробудження відносно цієї справи, а що само собою, с важним знаком часів. З Євреського Світу (Серп. 20, 1886) цитуємо:

“В хмарах, які кидали пригнічуючу тінь на Святу Землю, с розколини. Майбутність цього нещасливого краю, так довго завиненого в непроникливу темноту, починає ставати дещо яснішою; і мигтіння більш щасливого стану речей с майже у досяжній відстані нашого провіщення. Дві інституції є призначені відіграти помітну ролю в поліпшенні стану євреїв у Палестині – Сільське господарська школа в Яффі і Інститут Ліонела Ротсчайлда в сусідстві Єрусалиму. Ми можемо додати третю в формі Заповітнього Фонду Монтефіора, який підтримує будівельні товариства і їх будову дешевих будинків, що зробила багато до піддержання економії і зменшення нужди і тягарів домашнього життя в Святім Місті. .. Те, що ми тепер хочемо сказати, с, що ми помічусмо, що вигляд для євреїв в Палестині вже не с більше затемненим. Там, з одної сторони є сили, які працюють для поліпшення долі наших братів, які були в мудрий спосіб і майстерно зорганізовані, і які тепер с старанно застосовувані; з другої сторони, люди стаються змучені з їх нужди і нечинности і щораз більше показують нахил, щоб використати зусилля, зроблені для їх реабілітації (відбудови, поновлення в правах). Це є стан речей, який с наповнений щасливими наслідками, і жодний єврей не перестане з приємністю роздумувати над ними.”

В наступаючім числі тої самої газети, головний артикул про “Майбутність Палестини” закінчується такими словами:

“З останнім напливом сільсько господарських елементів в колоніях, заснованих через фонди Монтефіоре, Гірша і Ротсчайлда, повинні знайтись охочі руки, щоб працювати при перемінюючих сценах, коли “пустиня буде цвисти як рожа”, охочі руки і охочі серця, щоб повертати Святу Землю від довгої ночі смерти, і відновляти до життя і світла народній дім євреїв.”

Інший журнал, Єврейський Післанець, пише:

“В той час, коли люди с зайняті своїми маленькими турботами, маючи напереміну надії і страхи, великі і важливі події йдуть вперед і невпинно йдуть до кінця, здійснюючи неминучий закон, який контролює людськими чинами. Люди тут і там підносять свої слабкі голоси, немов би хотіли зупинити хвилі поступу і затримати укази Вічного. І немов би старались зупиняти закони, які правлять всесвітом. Людські раси мають так визначений шлях для поступовання, як зорі, що миготять над нами, і раса Ізраїля є закріпленою ясною зорею між ними. У всіх її мандрівках вона залишалась вірною для визначеного її напрямку, її місія була передбачена і провіщена, і про її остаточне повернення до Святої Землі говорили пророцтва. Що ці пророцтва є здійснювані, то на це вказують знаки часів. Це відбувається так тихо і так постепенно, що лиш ті, які звертають на цей предмет увагу, розуміють важливість зробленої праці.

“Палестина є політичною необхідною конечністю для єврейської раси. Засновання народу в Святій Землі означає ще раз вивищення цілого Ізраїля. Це ставить його як народ між народами на землі. Це дає для євреїв цю політичну власть і суверенне право, яке означає охорону. Це робить його горожанином його держави і дає йому паспорт між народами землі. Це може виглядати непракт­ичним для чоловіка в його конторі, зайнятого своїми книжками, для чоловіка в склепі, зайнятого численням своїх приходів і страт, для чоловіка, що віддасться розкошам товариського життя, але це є ясним, як сонце в полудні для кожного, що досліджує політичні гороскопи.

“Розуміючи політичну автономію, не всі розпорошені по світі євреї, будуть згромаджуватися до Палестини разом. В Азії с 300,000 євреїв, 400,000 в Африці, 5,000,000 в Европі. Це з поміж тих, що Палестина буде черпати життя для свого відродження. Єврей уроджений в Америці, безсумніву, залишиться в Америці, і якщо він коли-небудь відвідає Святу Землю, то це буде для приємності і подорожування, і щоб бачити гаку славну землю, що була головним місцем народження його героїчної раси.

“Хтось може сказати, що під оглядом географічним, Палестина є замала, щоб зробити такий великий вплив як політична, інтелектуальна, або моральна сила поміж народами землі. Ми відповідаємо, що в старих часах Греція була силою, і що в нових часах малий остров Британії є силою. Географічне кажучи, хто вони с ? Це є інтелект, моральна сила і гордість національна, що робить націю великою, а не велич території. Це є інтелект і моральна сила, що зробить Ізраїля славним між народами.”

Єврейська Хроніка говорить:

“Цей рух с неспинний. Ми не можемо стояти з заложеними руками тоді, коли бачимо, що цей новий вихід відбувається. Ми, євреї, вірили майже дві тисячі літ, що закінчення віків терпіння, через які ми переходили, буде осягнене лиш тоді, коли ми знову одержимо землю наших батьків. Чи це довіря має вмерти, саме в той момент, коли виглядає, що воно має здійснитися? Або, чи треба сподіватися, що поворот буде здійснений в таємничий спосіб, без кооперації людських істот? Бог виконує свою волю через бажання людей, і якщо пророцтва мають бути здійснені, то це буде через людське бажання і енергію. Ці, може виглядати, що с високими темами, щоб їх втягати до зв’язку з практичним планом для визначування місця кільком єврейським колоніям в Палестині. Але це є з малих початків таких, як ті, що великі події повстають; і поворот малого тіла євреїв до Святої Землі ніколи не зазнає невдачі, щоб привести на ум можливість і практичність для більшого повернення, на яке ціла єврейська історія і всі свреські стремління передтим вказували.”

Крім євреїв, інші визначні люди в світі, бачуть і коментують про зростаюче видатне становище Ізраїля. Завважте, наприклад, те, що пише Централ Презвитерян:

“Замість завмирання, єврейське тіло показує збільшену життєвість. Вони не можуть бути розтоптані ні поглинуті. Вони переходять з країни до країни і стаються практично хазяїнами, або власниками всюди, куди вони йдуть. Вони дістають землі в Німеччині і Угорщині, і стаються багатими в Росії; вони с великими банкерами в Лондоні і Парижі, і центрами європейської торгівлі. В останніх десяти літах Ротсчайлд виділив 100,000,000 фунтів на пожичку для Англії, Австрії, Прусії, Франції, Росії і Бразилії.”

Лорд Шафтсбурі з Англії останню сказав:

“Є велика заздрість для того великого народу, який тепер виходить наперед. І який це знак часів є, що всюди, де є євреї, то вони с або найбільш видатні люди, які є переслідувані, або найбільш видатні люди, які беруть керівництво в усіх різних професіях! В Берліні запитали одного визначного чоловіка: Яка с історія того сильного проти-сврейського почуття, яке ви масте в Берліні і в цілій Німеччині? Він відповів: ‘Я вам скажу: Ці євреї, коли вони підуть до торгівлі, стаються першими купцями, коли вони підуть за банкерів, то стаються першими банкерами, якщо підуть до права, вони стаються першими адвокатами, якщо підуть до літератури, то вони нас всіх побивають. Яку б вони не взяли каріеру, вони відпихають інші народності, і я вам кажу, пане, що ми на це не дозволимо.’

“Переслідування євреїв у Росії і Польщі не залежить від релігії чи національности. Це не мас нічого до діла з тим. Росіяни будуть переслідувати який-небудь народ в такій самій позиції як євреї. Пам’ятайте, що євреї обклали боргами велику частину земельної власности в Росії, і що велика частина місцевих селян заборгована в євреїв, подібно, як більшість ремісників та дрібних власників. Тому російське населення користується кожною нагодою, щоб нападати і грабувати євреїв. У нищенні євреїв і їх паперів, росіяни позбудуться документів, якими вони є зв’язані, і які можуть бути представлені як докази проти них; і так довго, як селянські землі будуть знаходитися в заставі євреїв, так довго російський народ буде повставати проти євреїв.”

Нище подаємо витяг листа поміщеного в англійській газеті паном Чарльс Рід, знаним в літературних колах письменником, який кілька років тому навернувся до Христа і Біблії:

“Єврейський народ, хоч і знаходиться тепер у тяжкому становищі, осягне остаточно старинні території, котрі, безсумніву, очікують на нього. Пророцтва с ясними як день у двох точках: Що євреї мають знову одержати Палестину і, очевидно, володіти від Левану до Євфрату; і що ця подія має бути першою з великих змін, що провадитимуть до поліпшення стану бідного, терплячого людства і створіння в загальному. Тепер ми маємо вид славної події, так певної, як те, що завтра сонце зійде. Тут різниця є лиш та, що сонце зійде в точній годині, а євреї займуть Сирію і одержуть свою народню славу в незнаному дні. Це безсумніву є в слабості людства припускати, що непевна дата мусить бути дуже далекою. Але це не с розсудно. Це напевно с обов’язком мудрих і тверезих людей стежити за провісними знаками і подавати свою покірну кооперацію, щоб той великий привілей був даний нам.

“Це раптове переслідування євреїв в тих саме краях, де їх с найбільше – чи не с це попереджувальним знаком, і пригадкою Провидіння, що їх постійним містом не с європейська Тартарія? Палестина може бути зовсім відповідно заколонізована з самої Росії, де перебуває три мільйони євреїв, тремтячи за життя і власність, а решта наслідувала б. Історія є зеркалом поза нашими плечима. Все те, що євреї зробили, вони можуть знову зробити. Вони є ґеніяльним народом, і геніяльність не обмежується природою, лиш волею, звичкою, або випадком. Чого ці люди не пробували, і чи це їм не вдалось? Воїни, письменники, будівничі, купці, правники, хлібороби; і у всьому були найвищими! У цьому історія повторюється.

“Вони будуть великими в справах миру і війни, а їх вороги розтопляться перед ними, так як сніг перед проміннями сонця. І коли, очевидно, вони на початку будуть потребувати допомоги від іншої держави, то благословенним буде цей народ, який йому допоможе; а народ, який буде переслідувати їх, стане в якийсь спосіб прикладом. Тому, якщо в якийсь спосіб теперішні жорстокості наклонять єврейських провідників до колонізації Палестини з Росії, то радо даймо їм кораблі, моряків і гроші – все, чого вони попросять у нас. Це буде кращим народним вкладенням капіталу, чим єгипетські, бразилійські, або перувські облігації.”

Єврейська приказка останніх років говорить: “Коли залізниця досягне Єрусалиму, тоді прийде Месія”, і та приказка узгоджується з символічними уявленнями залізниці в пророків Наума (2:3-5) та Ісаї (66:20). І дійсно, ця приказка не дуже розминулась з знаком, тому що залізниця досягне Єрусалиму “в дні приготування” – в часі присутности Месії. Наступаючий витяг, який ми витяли з щоденної преси, подає цікаві речі щодо цього предмету:

“Галілей мав рацію: світ рухається. Залізниця має бути збудована від Єрусалиму до Яффи на узбережжі Середземного Моря, на віддалі 31 миль, яка злучить старинну пристань свреської столиці і місце виладування кедрів, з яких була збудована Святиня. Єрусалимський єврей, Йосиф Набон, який є підданець Оттаманів (Туреччини), одержав від султана концесію, або право для тієї цілі. Цей дозвіл є добрий на 71 літ. Підрахований кошт тої будови є 250,000 долярів. Отже, у майбутньому цивілізація буде культивована в Палестині. Дев’ятнадцяте століття завітає в тих частинах тоді, коли перша залізниця задимить до Єрусалиму.”

Наступаючий лист, від кореспондента Пітсбурського Діспечу, який останньо появився в тому журналі, є потвердженням теперішнього поступу в Палестині, особливо в Єрусалимі.

Єрусалим, 12 липня, 1889

“З поміж сорока тисяч людей Єрусалиму, тридцять тисяч є євреї. Турецький уряд, який століттями забороняв їм жити в Святій Землі не довше, як три тижні, під впливом чужих держав звільнює цю заборону, і тепер євреї приходять туди сотками. Вони занимаються торгівлею і зараз контролюють великою частиною торгівлі в Єрусалимі. Деякі з них відчувають, що пророцтво Біблії про те, що вони знову оселяться в їх краю, незадовго здійсниться; і одне цікаве покоління з південної Арабії говорить, що вони мали об’явлення, що вони мусять залишити пустинний край і йти назад до Палестини. Ці євреї жили в Єман Арабії через минулих 2,500 літ. Вони походять з покоління Гад, і вони залишили Палестину 700 літ перед народженням Христа. Вони приносять з собою цінні документи, які доказують про їх походження, і вони тепер близько Єрусалиму занимаються рільництвом. Переслідування євреїв у Росії і Австрії виганяє багато з них туди, і в Єрусалимі є також велике число польських і іспанських євреїв. Час перебування в Палестині для євреїв був продовжений і їхні обмеження проживання в Єрус­алимі є майже цілком скасовані. Пів століття тому там, в цілому Єрусалимі, було лиш 32 Єврейських родин, а їх число в цілій Палестині було 3,000. Зараз там їх є майже 50,000 в Святій Землі, і три четвертих населення Єрус­алиму складається з них.”

“Вони є цікавим народом! Не подібні до жодних євреїв на обличчі землі. Вони є блище типу, що існував тут в минувшині. Число, яке через переслідування було змушене йти туди, є майже вповні піддержуване різними єврейськими церквами з цілого світу.

“Одним з великих знаків Єрусалиму є єврейський мур плачу, де кожної п’ятниці певні секти збираються поза муром мечету Омара, який займає місце положення храму Соломона, і з їх головами нахиленими до каміння, горюють над стратою Єрусалиму і просять Бога, щоб Він дав землю назад для Його вибраного народу. Цей звичай задержався з часів середньовіччя і є одним з найсумніших видів. Я відвідав його останнього тижня. У вузькій алеї оточеною бідними хатами – на кам’яних плитах витертих босими ногами тисячів євреїв – під стіною з величезних кам’яних блоків, що сягають п’ятдесять або більше футів понад ними, довга лінія мужчин зодягнених в довгий одяг і жінок з покривалами на їх головах, похилились, молились і плакали. Багато з мужчин мали білі бороди і довге закручене срібне волосся. Інші були в іх розквіті життя, і я чудувався, коли побачив, що їх форми часом немов були в конвулсії з причини схвилювання. Кожний мав в своїх руках добре витерту єврейську Біблію, і час від часу вони почали монотонне співати, а старий сивого волосся чоловік був як провідник, а решта приспівувала. Спів був в дивній мові, але був переложений так:

Керівник – За палац, що лежить спустошений –

Хор – Ми сидимо в самотності та в жалобї-

Керівник – За стіни, що є знищені –

Хор – Ми сидимо в самотності та в жалобі –

Керівник – За нашу велич, що залишила нас –

Хор – Ми сидимо в самотності та в жалобі –

Керівник – За наших великих мужів, що вмерлі лежать –

Хор – Ми сидимо в самотності та в жалобі –

Керівник – За наших священиків, що спіткнулись –

Хор – Ми сидимо в самотності та в жалобі –

Керівник – За наших царів, котрі Ним згордували –

Хор – Ми сидимо в самотності та в жалобі –

“Ефект того співу не можна оцінити, коли його не чується. Старі мужчини і плачучі жінки, які цілують каміння муру, що відлучує їх від того, що колись було місце славної Соломонової святині, і яка навіть тепер є найсвятішою частиною на землі для євреїв; правдиве почуття виявлюване через всіх, і віра, яку вони показують тим, що приходять тут рік за роком, тиждень за тижнем, справляє глибоке вражіння. Це є дійсно один з дивних місць в тому найдивнішому місті.

“Там, в різних частинах Палестини є вісім рільничих колоній. Одна з тих шкіл близько Яффи, мас більше, чим сімсот учнів і господарство на двадцять вісім тисяч акрів землі. Воно знаходиться на рівнині Сарон, де колись жили филистимляни, а сьогодні тут бачиться десятки тисяч виноградників та оливкових дерев. Турки не хотіли продавати землі євреями, але ці останні показуються такими добрими рільниками, як були купцями. І тераси на схилах горбів довкола Єрусалиму показують, що Свята Земля була багато краще оброблювана через них, чим вона була під їх побідниками. Велика частина землі поза містом Єрусалиму, є тепер в руках євреїв, або в їх добродійних інституціях. Пан Бегар, голова школи Ротсчайлда, сказав мені, що вони недавно купили готель-Єрусалим, і додадуть його до свої школи. Пан Мойсей Монтефіор, який є управителем фонду, що його полишив багатий Ізраїліта з Ню Орлеане, збудував багато добрих підприємств (домів) для євреїв на дорозі між Вифлисмом і Єрусалимом, і там є певне число єврейських шпиталів (лікарень).

“Між людьми, які щиро вірять, що внедовзі євреї матимуть Палестину, є колонія п’ятнадцяти осіб, які жиють в гарному домі, збудованому на самих мурах Єрусалиму, і які є знані як “американці” Ці люди не є євреями. Вони є Християнами, які прийшли тут з відмінних частин США, а найбільше з Чікаґо, щоб ждати на сповнення пророцтва, що Бог відродить світ, починаючи з Єрусалиму. (Вони не бачуть, що вибір Церкви Євангелії мусить насамперед закінчитися.)

“Немає зовсім сумніву, що Єрусалим поліпшується. Більшість його вулиць є тепер добре забрукувані, а санітарні умови міста дуже поліпшилися. Єрусалим поза мурами є майже такий великий, як обмуроване місто, і мені було сказано, що вартість землі збільшилась до такої міри, що можна сказати, що Святе Місто переживає бум (великий рух) в продажі землі. Я довідався, що вздовж дороги до Яффи, зараз поза брамою, ціни на землю підскочили за один рік кілька соток процентів. Одна частина, що належить до добродійного товариства була куплена недавно за 500 долярів, а тепер вартує 8,000 долярів, і не можна її купити за ці гроші. Телеграфічна лінія тепер біжить звідси до морського берега, і залізнична компанія приготована будувати колісву лінію від Яффи до Єрусалиму. Первий раз у історії, Єрусалим мас свою поліцію, і його порядок тепер є так добрий, як той в Ню-Йорку.”

Нище наведені рядки є витяги з письма Єврейський Християнин з липня 1889, є дальшим цікавим звітом візити одного американського єврея до місця плачу євреїв у Єрусалимі. Він говорить:

“Провівши кілька годин на візиті у євреїв, мій старший приятель, рабин з Ковна, Росія, запитав мене, чи я не пішов би з ним до місця плачу оплакувати спустошення Єрусалиму і молитися про відновлення Ізраїля до його попередньої слави. ‘Я відповів, я піду з тобою і буду ревно молитися, щоб Бог приспішив той день, коли Юда навернеться до Господа.’ Це було в п’ятницю пополудні, коли багато євреїв збирається на молитву коло муру старинної святині. Я приєднався до їх громади. Це дійсно було найбільш незабутнє видовище. Тут були євреї з поміж всіх народів в їх особливих орієнтальних строях, і деякі були зібрані в своїх Таліт’ах (одіж до молитви). Вони читали Псалом 22 так голосно, як тільки могли. Жінки з великою ревністю кричали голосно “Боже мій, Боже мій, нащо мене Ти покинув. Чому Ти не помагаєш мені? Далекі слова мого зойку від спасіння Твого. Мій Боже, взиваю я вдень, та Ти не озвешся, і кличу вночі, І спокою немає мені.” Мужчини також плакали і повторювали псалми, молебні і молитви. Більшість з них натискались на каміння і цілували їх. Коли я прислухувався їх жалісним молитвам, я пригадав собі, що рабини сказали в Тальмуді – що “від часу знищення Святині, замкнулись ворота молитви, і що тільки ворота сліз є ще відкриті.” Рабин сумним тоном повторяв:

“За палац, що лежить знищений”, і т.п.

Найбільш діймаючим почуттям до живого плачу над Єрусалимом можна також бачити в домах побожних євреїв. О півночі вони одягаються в свої молитовні шати, кладуть попіл на свої голови і простягаються на землі. Тоді жалісним голосом повторюють:

 

“Голос горя з старої вежі Рами,

Голос зайку з святої гори Сіону;

На жаль! мій вінець і царський посаг,

І молодечу славу я ще пам’ятаю.

Темним є для мене це самітне житло

Яке в давнині престол пишности наповняло.

 

“Я була названа гарною супругою Єгови;

Але тепер я покинута, сумна і змушена,

Його великий гнів і пімсту зносити;

Моя радість зникла, моє серце спустошене.

Прийдіть, ви дочки, плачте коло мого

спотикаючогось боку,

Бо ніхто не приходить, щоб мій сум заспокоїти.

 

“Понижена з чудового високого стану,

Жертва гордости і розбещеної марноти,

Моє б’юче серце з тремтячою шаленістю,

Б’є по її клітці безнадійного лиха.

Юда ридає з слізьми у великій жалобі,

Вдова сумує в неволі.

 

“Я була в Солимі блискучою царицею,

Золотою хмарою була, Божою горою,

Але, тепер пограбована невірними, я думаю,

Що не бідніший пілігрим поступав по пустині.

Вирвані з лона усі мої діти були

Повбивані, старші просочили землю кров’ю.

 

“Чи ніхто не бере собі до серця мого нещастя?

І ніхто не спиняє скоро проливаючих сліз?

І ніхто не заспокоює душу проникаючого болю?

І ніхто не скаже, погане не відважуться

Називати його моїм мужом? О, затросну стрілу,

Жорстокі насміхи я мушу переносити!

 

“Милосерний Отче, прийди, повернися з ласкою,

До мешкання Сіону прикрашеного знову.

Нехай очі Ізраїля побачуть місце Твого мешкання

Відновленого; тоді почують похвальні пісні,

Виспівуючі голоси відкупленого роду,

Витаючи піднімаючіся стіни того вічного храму.”

“Після того читають кілька Псалмів і моляться. Коли стають з землі, вони кажуть, “Отрясись з пороху, встань і сідай, О Єрусалиме. Звільнися з пут на твоїй шиї. О, полонена дочко Сіону.”

“При тій оказії с сказана гарна молитва, яка, безсумніву, мас відношення до Ісаї 7:14, вона с:

“Послухай, Господи, молитву народу Твого,

І уділи ласки сумуючому Ізраїлеві.

О, охороно Авраама, пішли нам Спасителя,

І назви Його славним ім’ям Іммануїл.”

Не скорше, аж дальші переслідування гнатимуть більш бідніших євреїв до Палестини, і сучасна цивілізація не зробить більших кроків в тому краю, доти багаті кляси євреїв не будуть приваблені туди, і тоді це буде в великій мірі з самолюбних мотивів – коли загальний і великий час горя призведе до того, що їх стан і майно будуть менш безпечні в інших краях, чим це є тепер. Палестина, далека від соціялізму і анархізму, буде виглядати як притулок і безпека для багатих євреїв. Але при теперішнім темпі поступу в різних напрямках, наступаючі п’ятнадцять літ будуть свідками багатьох подій у Палестині.

СЛІПОТА ІЗРАЇЛЯ ЗНИКАЄ

Тут с інша риса пророцтва, що відноситься до Тілесного Ізраїля, виповнення якої ми повинні тепер починати бачити. Ап. Павло говорить: “Осліплення (згідно з перекладом І. Куліша, яке в тому випадку є краще – в інших є, жорстокість) від части сталося Ізраїлеві, доки сповнення поган увійде – тобто аж вибране число з поган, які разом з остатками Ізраїля, мають становити духовну фазу Царства, всі ввійдуть до тої найвищої ласки, від якої Ізраїль, як народ, був відкинений, і на користь яких вони, як народ, є дальше сліпі. Отже, в повному значенні сліпота тілесного Ізраїля, що інакше називаний Яковом, не скорше промине, поки вибір Духовного Ізраїля не буде завершений. І для нас є виразна порада (Рим. 11:26), що їх відновлення і визволення з сліпоти і пересуду прийде з (гори) Сіону, прославленої Церкви, або Царства. Але, відколи Царство Сіону в певній мірі почалось в 1878 р. коли наш Цар взяв для себе велику власть, щоб царювати, і хоча ця кляса “ніг” не була ще вповні розвинена і прославлена, тому ласка Божа для Якова, через Сіон, почалась вже там, хоча вона не досягне їх вповні, аж члени “ніг” Христового тіла будуть також прославлені. І як в 1881 р. був час паралелі для відвернення світла від Якова до поган, то це позначус час для початку навернення знову особливого світла для довго засліплених євреїв. І відповідно до єврейського прототипу, номінальна Християнська Церква тепер через сліпоту спотикається, в той час як лиш малі його залишки є благословенні. Як сильними і відповідними с тут слова Апостола до нас: “щоб не були високої думки про себе, бо коли Бог природніх галузок не пожалував, то Він і тебе не пожалує”, і т.п.

Але загальне розпізняння правдивого Месії і Його Царства прийде, безсумніву, під і через повернених назад патриярхів і пророків, яких досконале відновлення буде першим ділом Христа, після прославлення цілого “тіла.” Але їх сліпота пічне зникати скорше; і вже тепер великий рух до Христа почався, особливо між російськими євреями.

Дивлячись в той напрям, знаки часів с такими виразними, що є разючі. Видатний релігійний рух, що розвивається між євреями в південній Росії приводить тисячі тих людей до визнання Ісуса Христа як довго очікуваного Месію, і до визнання їх народнього гріха поповненого через їх відкиненням і розп’яттям Христа. І це не є в жодному значенні наслідком місійного руху Християн; це є зовсім незалежний рух, що виплинув із самої єврейської землі. Керівником цього руху є єврей пан Йосиф Рабінович, бувший купець і пізніше правник, і чоловік, який втішається великою пошаною між своїм народом. Рабінович не був єврейським рабином, і ні він, ні хто інший з провідних людей того руху, не були священиками чи пасторами в якій-небудь секті чи віровченні. Відносно того руху цитуємо артикул, який появився в Гарпер Віклі, і інших півідомленнях, а саме:

“Його розвиток був такий, що його не можна більше вважати як лиш експеримент з сумнівною можливістю постійного існування. Він проявив велику життєвість; його зріст с постійний і здоровий, позитивний у характері, однак уникає всіх неприродніх поспіхів і небезпечних скрайностей. Будучи визнаний російським урядом як дозволена релігія, він мас тепер легальне існування і легальні права. Його характер позначус його як такого, що є єдиним в своїм роді явищем в різнокольоровім калейдоскопі національних, соціяльних і релігійних інтересах, що ділить серця і уми сто шістнадцять мільйонів підвладних царя.

“Віра тої нової громади с дальше особливою в тім, що вони пропонують не формувати жодного органічного зв’язку з якою-небудь існуючою формою Християнства, але з відвертим наміром ігнорувати історичний розвиток доктрин від Апстольського віку; вони черпають свої науки прямо з джерел Нового Завіту, не звертаючи жодної особливої уваги на формули доктрин сучасних правовірних церков. Вона твердить, що с формована за зразком єврейсько християнських зборів за часів Апостолів.

“Будучи енергійного характеру і бажаючи поліпшення і поступу політичного, суспільного і морального для свого народу, пан Рабінович вже кілька літ передтим був знаний як старанний прихильник реформи між східними євреями. Значно переважаючи своїх братів щодо освіти та ініціятивности, він приступив до підібрання засобів та способів для досягнення своїх ідеалів і цілей. Він зробив, що міг, щоб забезпечити для них кращі політичні права, але не міг хоронити їх перед жорстоким переслідування, що посилились проти нещасливих Ізраїлітів в Росії, Румунії і сусідних державах. Він запізнався з поступовою філософією заходу в надії, що шляхом прийняття тих філософських думок його народ піднесеться до вищого рівня і в той спосіб забезпечить собі вищі ідеали і більш шляхетні цілі. Але він незадовго почав сумніватися в успішність засобів і можливість їх пристовання до народу, якого вікові переслідування і надмірний консерватизм зробили його несприйнятливим до всіх основ, що є в суперечності з його традиціями. Він дальше старався відхилити їх від їх погоні і жадоби зиску, яка, після їх формалістичних виконувань, була контролюючим і деградуючим чинником в умах східних євреїв. Але його старання заснувати сільсько господарські колонії, так в дома, як і в Святій Землі, сказались невдалими. Коли він був у Палестині, він, через самостійне досліджування Нового Завіту, прийшов до переконання, що Ізраїль зробив велику помилку в свойому національному житті і заблукав у свойому історичному післанництві через відкинення Ісуса Христа.

“Це переконання відносно Христа, як втілення і здійснення старих пророцтв, і ідеалів, і стремлінь Ізраїля як народу, є центральною думкою, довкруги якої цілий цей рух обертається. Принципи проголошені покірним Назореєм, с визнані за такі, які самі можуть завершити долю народу і дати їм змогу осягнути ціль, для якої вони були відлучені, як вибраний народ. Таким чином це вважається як серйозний розкол в нормальному й історичному розвитку Ізраїля, що вісмнадцять століть тому його люди, як народ, відмовились прийняти ці принципи і ці науки, які є визнані всіма Християнами, і тепер також Рабіновичом і його послідовниками, як законний і одиноко правильний наслідок цілого минувшого розвитку Ізраїля. Щоб загоїти це порушення закону, цей рефор­матор з Кишенева розпочав свою працю, бажаючи поновно вивести свій народ на ту дорогу, з якої він зійшов. У 1880 році він видав програму, в якій обстоював повну реорганізацію рабиністичної системи. Він був дальше активний у суспільній праці для заохочення євреїв до землеробства в південній Росії; і в часі переслідування в 1882 р. він наполегливо заохочував повернення його народу до Палестини. Під час того періоду наступила зміна в його переконанню. Це не було наслідком місіонарської праці Християн, і він не с наверненим в звичайнім значенні цього слова. Зміна наступала постепенно і лиш після довгого міркування, в нього дозріла думка, щоб організувати Християнську конгрегацію, тобто збір з євреської нації. Після його повернення з Палестини його переконання було: ‘Ключ до Святої Землі лежить в руках нашого Брата Ісуса’. В словах, ‘Ісус наш Брат’, лежить суть його релігійного погляду. Його праця була успішна, і багато принимас його навчання.”

Коли пан Рабінович почав думати, що він повинен бути відданим і відвертим віруючим в Христа, то був дуже здивований числом сект між Християнами, і стягався злучитись з якою-небудь з них. Він, каже, “Як треба перейти Йордан, щоб дійти до Ханаану, так Ісус с дорогою до духовної посілости і відпочинку.” Відносно Господньої Вечері, він говорить, що члени Нової Угоди (Завіту) не обходять її, за вийнятком як Пасхальну Вечерю. Вони (як ми) ще не бачуть, щоб вони мали святкувати її в інших часах. Він каже, що Господь Ісус Христос не наказав своїм ученикам пам’ятати Його воскресення, але Його пам’ятати. І ні він, ні його послідовники не обходять неділі як сабату, але обходять єврейську суботу. Обрізання с дальше вдержуване, але його не вважається конечним для спасення.

Повідомляють, що лютеранський пастор пропонував комітетові в Лондоні, щоб пан Рабінович був затруднений їх товариством як місіонар для євреїв. Цей комітет відмовився на тій підставі, що він ще не був охрищений. Однак від того часу він вже був охрищений у Берліні, не в лютеранську церкву, не в англіканську церкву, але в Церкву Христа. Пан Рабінович має листи від євреїв, які одержує з різних частин Росії і Румунії, в яких вони запитують про цей рух, його правила й науки, з тим наміром, щоб злучитись з ним, або розпочати інший подібний.

“Пан Рабінович мас милого, покірного і люблячого духа і скоро відповідає, навіть до сліз, для запевнення християнської любови. Він не бажає пов’язувати себе з якою-небудь сектою, але бажає черпати своє Християнство з Нового Завіту і виростати з старих звичаїв і доктрин до нових, як Святий Дух може його навчати у його постійній і богомільній студії цілого Божого Слова.”

Проф. Франц Деліч з Лайпцігу, керівник єврейських місій у Німеччині, і редактор газети Саат авф Гофнунґ’а, квартальника присвяченого цій праці, видав брошуру на около сімдесять п’ять сторінок про цей новий релігійний розвиток, де більшу частину занимають оригінальні документи в німецькій і єврейській перекладах відносно цього руху. Ці документи містять тринадцять тез; Визнання Віри Народньої Єврейської Церкви Нового Завіту; Пояснення Віри в Месію, Ісуса з Назарету, в розумінні цієї конґреґаці ; Гаґґада для Ізраїлітів віруючих у Месію, Ісуса з Назорету; і остаточно Порядок Господньої Вечері. Як додаток, тут с додана заява учителя, Фрідмана, для єврейських віруючих в Христа і заяви, що були останню прийняті конференцією, що відбулась в Кишеневі. Ця мала брошурка містить увесь матеріал до студіювання для нового руху.

Ці тези, яких треба вважати як основу віри нового руху, розпочинаються згадкою про жалюгідний стан євреїв у Росії, і твердять, що всі старання поліпшити це з сторони самих євреїв показалися неуспішними, і тому дальше говориться:

“Тут заходить потреба глибокого і внутрішнього відновлення, духовного відродження. Ми мусимо відкинути наших фальшивих богів – любов до грошей – і на місці того мусимо в наших серцях заложити дім для любови правди, і страху від злого”. Однак, для того потрібно керівника. Хто буде цим керівником? В Ізраїлі не можна знайти жодного. “Чоловік, який мас всі кваліфікації керівника – любов Ізраїля, жертвовання життя, чистоту, глибока знання людської природи, палке бажання виявляти гріхи і зло свого народу – то ми, після пильного досліджування в усіх книжках історії нашого народу, знайшли лиш одного чоловіка, Ісуса з Назарету”. Мудрі Ізраїліти за Його днів, не могли Його розуміти; “але ми зовсім певно можемо сказати, що Він, Ісус, Він сам шукав помочі для Його братів. Тому ми повинні освятити ім’я нашого Брата Ісуса”. Ми повинні приймати книги Євангелії до наших домів як блаженство, і з’єднати їх з усіма Святими Писаннями, які були нам передані нашими мудрими людьми.”

Одна з найбільш гідних уваги серія артикулів віри, яку вони накреслили є така:

“Згідно з постановою незбагненої Божої мудрости наші батьки були наповнені затверділістю серця і Господь покарав їх духом глибокого сну, так що вони противились Ісусові Христові і грішили проти Нього аж по сьогоднішний день. Але через їх невіру, вони зволили іншим народам виказати більшу ревність, і в такий спосіб вони спричинились до умилостивлення людства, які повірили в Ісуса Христа, сина Давида, нашого царя, коли вони почули веселу новину через обіцяючих мир післанників (Ісаї 52:7), які були ганебно виключені від спільноти з Ізраїлем. Однак, наслідком того нашого гріха проти Божого Христа, світ стався багатим через його віру в Христа, і народи в повноті увійшли в Царство Боже.

(Тут вони не мають ясного вирозуміня. Це є повне число “малого стада” з поміж народів, до яких Ап. Павло відноситься в Рим. 11:25, а не всі народи, фальшиво названі Християнством.) Тепер також прийшов час на нашу повноту, і ми, насіння Авраама, маємо бути благословлені через нашу віру в Господа Ісуса Христа; і Бог наших прабатьків, Авраама, Ісаака і Якова зжалується над нами і прищепить вирвані галузки, які були відтяті до нашого власного Святого Кореня – Ісуса. І в такий спосіб Ізраїль матиме участь у вічному спасенні, і Єрусалим, наше Святе Місто, буде відбудований і престол Давида буде встановлений на вічні віки.”

Нище наводимо частину листа пана Рабіновича, з датою 2 січня 1885 р., до одного пана в Лондоні:

“Ваш цінний лист одержано. Моє серце радувалось, коли я читав його і зрозумів як великою і сильною с любов у вашому серці для братів Ісуса Христа, Месії, згідно з тілом, і як дорогим с спасення Ізраїльського народу в ваших очах.

“Я падаю ниць перед Єговою, Богом нашого Господа Ісуса Христа, і з глибини мого серця випливають слова милого співака Ізраїля (Пс. 35) ‘Нехай будуть поганьблені і посоромлені всі ті, що веселяться з болю мого. Але ті, що кохаються в справеливості моїй, нехай співають і радіють, і нехай говорять постійно: хай буде прославлений Господь, Який посилає спокій свойому слузі’. Амінь.

“При цьому я посилаю вам свою думку й твердження відносно тих дітей Ізраїля в південній Росії, які вірять в Ісуса (нашого тілесного брата), Месію. Він є найглибшим прагненням і бажанням наших сердець. Наші англійскі приятелі і брати в Ісусі, нашім Спасителі, може будуть переконані повищими брошурками, що після того, як Господь простягне свою святу руку перед очима всіх народів, і коли всі кінці землі побачуть спасення нашого Бога, що тепер прийшов час, що з поміж Ізраїля відійдуть всі нечисті особи, і носії Господніх посудин будуть очищені.

“Правда, спасення Господа не може виходити і входити у світ з поспіхом (Ісуса Навина 6:1), також вона не може йти з швидкістю, але тепер, коли Єгова, Передній Вартівник і Цар Всесвіту, перейшов перед народом Ізраїля, Бог Ізраїля прийде також як Замикаючий Вартівник, як Збирач вигнанців Ізраїля. Я посвячую свій час і ім’я для помочі мого впертого і нещасливого народу, щоб свідчити їм з мідяним лобом, в силі Бога, Євангелію обітниці, яку наші батьки одержали, а саме, що Бог воскресив Ісуса з Назарету, з насіння Давида, як Спасителя Ізраїля.

“Через глибину багатства і мудрість Божу, яка є найвищою, наші отці, які покладались на обітниці, збунтувались проти Ісуса, так щоб ласка могла бути дана поганським народам, не через якусь обітницю, але через ласку Євангелії Месії. Тепер після того, коли повнотата з поган увійшла, час прийшов для нас, синів Ізраїля, щоб повернути до Бога Ізраїля і Його Царя, і бути Його улюбленими дітьми. Ми повинні прийняти нашу спадщину Якова, яка не мас меж, тому що ми с законними спадкоємцями, дітьми Авраама, учнями Мойсея, вічними слугами дому Давида. Таким чином наша повнота (тобто прихід багатьох Ізраїлітів до Христа) буде нашим багатством і багатством народів згідно з словами Єгови через Ап. Павла, первородного з Ізраїля, і в тому самому часі найголовнішого посеред навернених поган.

“Між моїми братами і на великих зібраннях, я гаряче закликаю, ‘Отрясіться з пороху, повстаньте, вложіть на себе гарну одіж, мій народе; через сина Єссея, Ісуса з Назарету, Господь вчинив велику річ з тобою, О Ізраїле, щоб Він міг також чинити великі речі між народами землі, які були благословенні в наших батьках.’

“Я дуже дякую Богові, що бачу тисячі, які пильно слухають. Багато гідних синів Ізраїля ждуть і тужуть за тою годиною, годиною ласки нашого Бога. Благаю вас, в ім’я наших братів у Росії, які шукають спасення, щоб приятелі нашого Господа Ісуса Христа, де вони не були б, щоб не мовчали, але щоб давали пораду і говорили відважно, допоки Іммануїл не буде також знову з нами, допоки Єгова не покаже нам Його і Його дому.

“Це є покірні слова написані з далеку.”

Йосиф Рабинович.

В додатку до того чудового пробудження, подібний рух розвивається в Сибіру, про який маємо такий звіт з Рresbiterian Witness:

З закутого льодом Сибіру надходять повідомлення про свангелький рух, який в основі с подібний до руху розпочатого паном Рабіновичем. Його керівником с Яків Шейнман, польський єврей, який двадцять літ тому, через незалежне від нікого роздумування, дійшов до свого переконання, що Ісус з Назарету, Син Давида, був правдивим Месією. Євреї, які строго держаться Талмуду, постарались про те, що його заслано на Сибір, де він п’ятнадцять літ працював, майже непомітно, щоб збудити віру своїх товаришів на вигнанню. Між невідібраними почтовими листами в Томську, де він був зайнятий, була брошурка Рабиновича, з яким він відразу нав’язав зв’язки. Він був зайнятий поширюванням свого погляду брошуркою, що називалась, Голос Покликуючого з Пустині. Єврейський перекляд Нового Завіту Деліцш’а читають пильно євреї на Сибірі. Говорять, що в такий спосіб ним користуються там 36,000 копіями.”

Отже ми бачимо чудові знаки повороту Божої ласки до Ізраїля в тім, що вони через переслідування с гнані з інших країв, що Палестина с відчинена, щоб їх прийняти, що особливе Боже провидіння працює на їх користь в такий спосіб, що там робляться поліпшення і що в тій цілі вони дістають допомогу, і також в тому знаменному рухові, який є початком усунення сліпоти Ізраїля. І як воно є очивидним, що це все походить від Бога! У цій праці відновлення Тілесного Ізраїля, як також у великій праці жнив для збирання Духовного Ізраїля, чинники відкиненої тепер номінальної церкви с зовсім полишені. В обох тих великих чинностях, які тепер відбуваються, різні організації номінального “Христянства” с тихо відсувані в бік, і в свій власний час і спосіб, і через нові покірні незначні інструменти, подібно як і єврейському віці, Бог приводить свою велику працю до розвитку і успіху.

І тепер ми питаємо. На що це вказує? Який буде вислід цієї дивної і чудової праці, якої позначений початок і швидкий поступ є так заманіфестовані в цьому часі жнив? Ап. Павло показує виразно, що збирання Ізраїля вказує на зібрання, або реституцію для цілого людства. “Бо коли їхній занепад – багатство для світу, а їхнє упокорення – багатство поганам (як це було, коли Божа ласка обернулась до них) – скільки ж більше повнота їхня?” (Рим. 11:12) Через відкинення Тілесного Ізраїля, погане одержали ласку високого поклику, і тих “небагато”, які це оцінили, і які перемогли перешкоди на дорозі її осягнення, будуть вивищені до співнасліддя з Христом. Вони будуть становити тіло великого Визволителя. Таким був замір і таким буде наслідок відкинення Тілесного Ізраїля; але їх поновне зібрання і привернення до обіцяної землі позначус інший крок у великому Божому плані: вони сповіщають, що реституція усіх речей “насамперед до євреїв”, але остаточно “для всіх народів землі”, мас скоро початися. Земський Великий Ювілей мас бути внедовзі впроваджений, і згідно з Божим порядком, пічнеться від євреїв.

Дивлячись в такий спосіб, ми бачимо, що Брати Рабінович і Шейнман, і інші співпрацівники, є Божим знаряддям для приготовлення Його старинного народу до реституці, так як це с нашим теперішнім привілеєм бути співпрацівниками з Господом у праці зжинання, яка відбувається під час жнив віку Євангелії, і її вибором духовної кляси. Напевно, що повне привернення Ізраїля до його власної землі і до Божої ласки буде означати, що великий Визволитель, Голова і Тіло, через Якого мас бути завершена реституція, став вивищений до слави, що Царство прийшло, і що праця реституції, якої Тілесний Ізраїль буде першим овочем, вже почалась. Тому, “Коли їх відкинення є примиренням світу, то що їх прийняття, як не життя з мертвих?” – реституція – не тільки для живих, але, згідно з обітницею, і для померших; і не тільки для Ізраїля, але для цілого людства, якого Ізраїль був образом, і має бути першим овочом цього. Теперішні початки ласки для Ізраїля с тільки краплями перед великим дощем, який відсвіжить не тільки Ізраїля, але й ціле людство. І хоча великі хвилі боротьби ще будуть тяжко натискати на Ізраїля, і на певний час приведуть для них більше горе і нещастя, то в середині того всього Бог буде з ними, і у властивім часі допоможе їм і вивищить їх.

В зв’язку з тим нищенаведений витяг з повідомлень світової преси с дуже важним. Про вислід того руху будуть пильно слідити всі, які ходять в світлі теперішньої правди, і які, на основі Божого Слова, розуміють, що прийшов час, який Бог провістив через свого пророка Ісая, кажучи: “Утішайте, утішайте нарід мій, говорить наш Бог. Промовляйте до серця Єрусалиму, і закличте до нього, що його доля тяжка (на марґінесі, що її призначений час) виповнилась, що вина йому вибачена, що він за всі свої гріхи вдвоє взяв від руки Господа.”- Ісаї 40:1,2

Згадане повідомлення звучить так:

ПРОПОНОВАНЕ ЄВРЕЙСЬКЕ ЦАРСТВО

Вашингтон, Д.С. 5, марта 1891

“Віліям Е. Блекстон, з Чікаґо, відвідав сьогодні президента США в супроводі секретаря Блейна і вручив йому меморандум (дипломатичну ноту) у справі російських євреїв.

“Він пояснив, що меморандум є наслідком конференції євреїв і християн, яка недавно відбулась в Чікаґо і звернув особливу увагу на факт, що він не с ворожим до Росії, але старається в мирний спосіб дати євреям контролю над їх старим домом – Палестиною.

“Він наводив багато доказів про можливість великого розвитку цієї держави під енергічним урядом, так під оглядом рільництва, як і торгівлі, і сказав, що наколи залізниця, що тепер будсться між Яффою і Єрусалимом, була б продовжена до Дамаску, Тадмору і дальше до Євфрату, то безперечно вона стала б міжнароднім шляхом.

“Він сказав, що біднота турецького уряду схиляється до пропозиції відшкодування, яке могло б бути вирішене в той спосіб, що частину державного боргу Туреччинм сплатять єврейські капіталісти, і що мова йде лиш про мирне, дипломатичне посередництво для тої цілі, щоб приватна власність землі та майна була там вповні респектована і хоронена. При кінці він сказав, що, будучи в таких приязних відносинах з Росією і не маючи жодних супуречностей з сходом (Оріент), то це є зовсім властивим і надійним, що наш уряд повинен започаткувати цей дружній рух, щоб дати тим мандруючим мільйонам з Ізраїля надійний і постійний дім.

“Президент уважно слухав завваг пана Блекстона і обіцяв, що над тим поважно застановиться.”

 МЕМОРАНДУМ

Текст меморандум с такий:

“Що треба зробити для російських євреїв? Це не є мудрим ні корисним старатись диктувати Росії щодо її внутрішних справ. Євреї жили в ній віками як чужинці, і вона дійсно думає, що вони с тягарем для її ресурсів (запасів) і шкідливі для добра її сільського населення, і не дозволить їм залишатися. Вона рішила, що вони мусять іти. Тому, подібно до шефардінів у Іспанії, ті Ашкенази (рос. євреї) мусять емігрувати. Але куди два мільйони того бідного народу піде? Европа є перенаселеною і не має більше місця для сільського населення. Чи вони підуть до Америки? Це було б великою витратою і вимагало б багатьох літ.

“Чому не віддати їм знову Палестини? Згідно з Божим розподілом народів, це с їх дім – незаперечною власністю, з якої їх вигнано силою. Під їх доглядом вона була дуже родючою землею, даючи поживу мільйонам Ізраїлітів, які старанно обробляли її схили горбів і долини. Вони були рільниками і продуцентами, як також народом великої комерційної важливости. – центром цивілізації і релігії. Також є сказано, що там тепер більше падає дощ, і що є багато доказів, що земля привертається до свої старинної урожайности.

“Чому держави, які на Берлінськім Коґресі в 1878 р. дали Булгарію булгарам, Сербію сербам, не дають тепер Палестини назад Євреям? Ці провінції, подібно як Румунія, Монтенегро і Греція, були відібрані від турків і дані їм дійсним власникам. Чи ж по справедливості Палестина не належить до євреїв?

“Коли б вони могли мати автономію в управлінні, євреї з цілого світу гуртувалися б, щоб перевести і умістити своїх терплячих братів у їх почеснім житлі. Через більше як сімнадцять століть вони терпеливо ждали на таку привілейовану нагоду. Вони ніде не стались землеробами, тому що вірили, що вони с переходнями в різних народах і що мали повернути до Палестини, і обробляти свою власну землю. Які це не були б законні права через посідання, що припадали б Туреччині, то вони дуже легко могли б бути вирівняні, можливо євреї могли б взяти на себе відповідну частину державного довгу.

“Ми віримо, що це с властивий час для всіх народів, і особливо Християнських народів Европи, виказати доброзичливість для Ізраїля. Мільйони засланців, через їх великі терпіння, жалібно звертаються до нашого співчуття, справедливости і людяности. Привернім їм зараз землю, з якої вони були так жорстоко вигнані нашими предками римлянами.

“З цією метою ми з пошаною звертаємось до його Величности Веніямина Гаррісона, президента УСШ, і почесного І.Ґ. Блейна, державного секретаря, щоб вжили свій автортет і вплив на уряди їх імператорських маєстатів – Александра III, царя Росії; Вікторію, королеву Великої Британії і царицю Індії; Вільгельма II, імператора Німеччини; Франца Йосифа, імператора Австро -Угорщ­ини; султана Туреччини Абдул Хаміда II, королеву-реґентку Іспанії Марію Критсини; уряд Французької Республики, а також на уряди Бельгії, Голандії, Данії, Швеції, Португалії, Румунії, Сербії, Болгарії та Греції, щоб постарались по можливості про скликання міжнародної конференції, яка розважила б стан Ізраїлітів і їх претенсії до Палестини, як їх старинного дому і запровадити в усіх інших місцях справедливі і відповідні умови для полекшення їх терплячого стану.”

(Меморандум є підписаний видатними людьми різних професій і різних вірувань з Чікаґо, Бостону, Ню-Йорку, Філадельфії, Балтіморе і Вашингтону.)

АНГЛО – ІЗРАЇЛЬСЬКЕ ПИТАННЯ

Після публікації першого видання цього тому, в англ. журналі – Тhе Ваnner of Isrаеl (Прапор Ізраїля) – появилась його критика, особливо цього розділу, що є присвячений теорії, що англо-сакський народ с представлений в “десятьох загублених поколіннях” Ізраїлн. Те, що ми тут подаємо, було надруковане в грудні 1891 р. в нашому журналі Zion’s Watch Tower (Вартова Башта Сіону). Цю статтю ми поміщусмо тут, віруючи, що буде цікава, бо заторкує додаткові точки.

До редактора Прапору Ізраїля:

“Дорогий Пане: Останній артикул у вашому журналі, який обговорював Студії Святого Письма том III, а особливо його відношення до Англо-Ізраїльського питання в зв’язку з поворотом євреїв до Палестини, звернув мою увагу. Оскільки виглядає, що це вимагає відповіді, то я бажаю коротко відповісти.

Пункт дискусії обертається на питанні, чи, після відділення десяти поколінь від двох поколінь Ізраїля за днів Рехобоама, ті покоління коли-небудь з’єдналися, дійсно чи приписано. Ваш кореспондент твердить, що там не було поєднання і що назва, Ізраїль, від тої дати дальше належить виключно до десяти поколінь, а не до двох поколінь, Юди і Веніямина, знаних як євреї (юдеї). Виглядає, що ця помилка є необхідною для його теорії: що англо-сакські народи с тими десяти поколіннямии, і що їх успіхи випливають саме з тої причини. Ми вважаємо, що від часу сімдесяти літ спустошення, і, особливо, від повороту з вавилонської неволі, народ Ізраїля був визнаний Богом як один, включаючи всіх з усіх поколінь, які шанували і цінили Божі обітниці, і повернули до Палестини тоді, коли Кир видав указ дозволу. Ми вважаємо, що всі, які не повернули, не були з спільноти Ізраїля, не дійсними Ізраїлітами, але, що від того часу їх вважалось за поган. Ми також твердимо, що ті “загублені”, які не були дійсними Ізраїлітами, будуть потребувати признання і благословення під Новою Угодою під час майбутнього віку Тисячоліття, а не під час віку Євангелії.

Виглядає, що в певних пунктах наше становище не було добре зрозуміле. Ми не заперчуємо, що десять поколінь відділились від двох поколінь, ані, що десять представляли більшість, задержуючи як такі оригінальну назву всіх (Ізраїль), ані, що два покоління стали знані як Юда, ані, що там була важлива причина до відлучення, ані, що це було в згоді з Божим планом для їх карання, ані, що десять поколінь пішли до неволі сімдесять літ скорше від двох поколінь, ані, що Бог можливо має деяку частину благословення для нащадків десяти поколінь, як також для тих з двох поколінь і для всіх народів землі під час “часів відновлення всього, про що провіщав Бог від віку устами всіх святих пророків.”- Діян. 3:19-21.

Те, що ми твердимо, є, що Великий Учитель був правий, коли Він сказав, що “Спасення є від євреїв”, і що великий Апостол був правий, коли він заявив, що Божим порядком є “Слава і честь, і мир усякому, хто чинить добро, юдесві перше, та (також) гелленові (грекові). Бо не дивиться Бог на обличя.” (Рим.2:10,11) Наше розуміння цього с, що після вавилонської неволі ім’я Юдей (Єврей) сталось синонімом з Ізраїлем і включало всіх, які держались Закону і надіялись сповнення обітниці Авраама – обіймаючи також деяких з десяти поколінь, як і навернених поган – всіх, які були обрізані. Більше того, бо навіть в часі повстання тих десяти поколінь, не всі з посеред них приєднались до повстання. Деякі залишились вірними для царства Юди і дальше жили між юдеями.- 1 Царів 12:17

Ми пізнали і виказали важливий факт, що наш Господь і Апостоли звертались до “дванадцяти поколінь” під одним іменом “Дім Ізраїля” – і так само, коли говорили прямо до людей, що жили в Єрусалимі, які, як всі признають, були головно з покоління Юди, але частинно з усіх дванадцяти поколінь. Факт, що наш Господь і Апостоли в такий спосіб зверталися до дванадцяти поколінь як одного народу і стосували до них пророцтва, як до таких, виглядає нам достатньою причиною, щоб ми те саме чинили.

Щоб наводити тексти Святого Письма, які підносяться до різних сторін цього предмету, то це вимагало б дуже багато місця; але, якщо хтось візьме копію Конкорданції Йонґа і подивиться на 528 сторону, то помітить багато випадків, в яких слово Ізраїль є вживане в Новому Завіті, тому буде мати великий доказ, що Дім Ізраїля не вважався більше нашим Господом і Апостолами як виключно “десять поколінь”, але, як є сказано “увесь Ізраїль.” Помітіть особливо слідуючі тексти: Мат. 8:10; 10:6; 15:24,31; 27:9,42; Марка 12:29; 15:32; Луки 1:54,68, і особливо вірш 80; також 2:25,32,34; 24:21; також зверніть пильну увагу Иоана 1:31,49; 3:10; 12:13; також Діян. 2:22,36; 3:12: 4:10,27; 5:21,30,31, 35; 13:16,24; 21:28; Рим. 9:6,31; 10:19; 11:25,26; 1 Кор. 10:18; Гал. 6:16; Ефес. 2:12; Фил.3:5; Євр. 8:8

“Спасення від євреїв”, або від Ізраїля, що задержує угоду, в тому значенню (1) що наш Господь, Спаситель, вийшов з тої лінії; (2) що остатки тих євреїв (Апостоли і більшість ранньої Церкви), яких називали залишками Ізраїля (Рим. 9:27; 11:1,5,7) стались слугами примирення, щоб нести післанництво до поган: і (3) що постановою Господа с, що в праці реституційній в майбутності, тілесний Ізраїль, оздоровлений з сліпоти, буде вжитий як посередник, через якого ріки спасення, виходячі з прославленого духово Ізраїля, будуть спливати до всіх родів землі, так як написано, “Бо вийде з Сіону (Церкви Євангелії, або духовного прославленого Ізраїля) Закон, а Слово Господа з Єрусалиму (відновлений тілесний Ізраїль).”- Ісаї 2:3

Але, в кожному разі десять поколінь с полишені, с поза тими всіма обітницями, тому що ні Сіон, ні Єрусалим (ні образовий, ні дійсний) не належали до них. Щоб взагалі мати участь в угоді зробленій з Авраамом, вони мусять бути злучені, або з духовим Ізраїлем, якого Лев з покоління Юди є головою, або вони мусять статися з’єднані з літеральним Юдою в Єрусалимі, для того, щоб мати участь з Ним в майбутніх часах реституції, “бо Господь спасе намети Юди вперш.”- Зах. 12:7

Аргумент вашого кореспондента, виглядає, зводиться до наступаючого витягу з вашого журналу, який ми цитуємо. Він говорить:

“Щодо неповернених з Ізраїлю, то порівнання Єрем. 29:1,4,10 з Єздра 1:1 показує нам, що указ Кира був виповненням пророцтва, яке відносилося виключно до євреїв: і з Єзек. 4:3-8 є очевидним, що час неволі Ізраїля мав тягнутися далеко поза час Юди. Тут взагалі немає доказу, що десять поколінь були охоплені в пропозиції Кира.”

Ми мусимо тут заперечувати тим заявам і просити ваших читачів прослідити більш обережно цитовані тексти. Єремії (29:1-10) не радить свойому народові, щоб вони постійно і з задоволенням поселялись, і ніколи не сподівались повернути до Єрусалиму, але, щоб вони вигідно пристосовили себе в домі на землі Вавилону, тому що визволення не буде скорше, аж після сімдесяти літ -багато довший час неволі, чим вони коли-небудь перед тим досвідчили.

Єздра 1:1 не ограничус для членів Юди і Веніямина привілею, або вільности повернути. Противно, вірш З подає, що Кір простягнув пропозицію до “Хто між вами з усього Його народу”; вірш 4 повторює “кожному”, і запрошує всіх з усюди, де було Кіра володіння, через слова “кожному позосталому в тих містах” а 5 вірш подає, що не тільки голови Юди і Веніямина відповіли, але також “священики і левити, і до всякого, що Бог збудив духа його – тобто всіх, яких серця, подібно до Симеона, “ждали на потіху для Ізраїля”. Між ними були деякі з десяти поколінь, хоча їх було менше. Наприклад, між тими, що ждали з Симеоном в храмі для потіхи Ізраїля, була Анна пророкиня, дочка Фануїлова з племени Асирового.- Луки 2:36.

Коли йде про цитату з Єзек. 4:3-8, то там не піддасться думки щодо того, коли сорок літ для Юди, або триста і дев’ятдесять літ для решта з Ізраїля сповнилися. Ваш кореспондент недоглянув факту, що, хоча це горе є поділене на дві частини, воно ціле с представлене, що приходить на один народ, який с зілюстрований через одне головне місто, Єрусалим, що був зображений пророком як частина його яскравого навчання. Деякі припускають, що тут с наука, що Божий гнів проти десяти поколінь датується від часу їх повстання, коли вони пішли в ідольство, около 390 літ перед спустошенням Єрусалиму, і що гнів проти двох поколінь датується від сорока років перед спустошенням, коли під царем Манасієм, ці два покоління стали ідолослужителями, і що Божий гнів спинився, або вичерпався через спокутування їх гріхів у повнім спустошенні Єрусалиму і землі. Коли б це було правильним, то Його ласка повернула б вже тоді, коли вони були в Вавилоні, для всіх, які цінили і шанували Його обітниці і ждали, щоб сімдесятилітнє спустошення скінчилося, щоб вони могли повернути і прославляти Бога в їх святім місті і храмі.

Ми відповідаємо, що там немає доказів, що охочі, вірні з десяти поколінь, мали перешкоди і не повернули до святої землі після сімдесяти літ її спустошення. Навпаки, докази вказують, що вони мали свободу повернути і що деякі цю свободу використали.

Після цитовання з Студій Св. Письма, том III, “Вони (десять поколінь) покинули угоду Ізраїля і сталися ідолопоклонниками, невіруючими і практично поганами”, ваш кореспондент продовжує:

“Це є зовсім правильне: десять поколінь відступили і скорше відійшли від Мойсеевої угоди. (Єрем.3:8) Але він не доглянув супровідної дорогоцінности – а саме, вони мали одружитись (вступити) з новою і кращою угодою (Ісаї 54:4-8; Осії 2:7,19; Єрем. 31:31-33). Ізраїліти були, дійсно, майже поганами і с вважані за поган до цього дня, але це с в згоді з пророцтвами, бо “повнею народам” Єфраїма с гоїм, або номінальні погани (1 Мойс. 48:19) і діти Єфраїм-Ізраїль, яких не можна змірити, ні почислити, є потомками Ло-Аммі, або номінальних поган.- Осії 1:9,10″

Ми перепрошуємо, але відносно повищого твердження ми різнимося. Господь не одружився наново і ніколи не одружиться з десяти поколіннями. Ці цитати цього не доказують. Осія дає деякі суворі образи поганих людей. Розділ 1:4,6,7 здасться згадують десять поколінь відмінно від двох, однак не обіцяє більшого милості, але, скорше, її забрання від десяти, а милосердя для Юди. Вірші 9 і 10 показують відкинення (на певний час) цілого Ізраїля (природніх галузок оливини) і вщеплення духовного Ізраїля на оригінальному корені обітниці – тих з поміж поган, які скорше не були визнані Господом як Його народ, які були чужинцями і незнайомими і ворогами для спільноти Ізраїля, але, які тепер с наближені і зроблені учасниками через Христа. Таке стосування цього Писання є зроблене Ап. Павлом. (Рим. 9:23-26) Вірш 11 подає, що “тоді” в часі відкинення і в часі признання духовного Ізраїля, Юда і Ізраїль будуть з’єднані під одною головою.

Осії 2:1-7 містить в собі один з представлених доказів, але більш докладна студія тих віршів не показує жодної обітниці від Господа, що Він подружиться з ними. Коли будемо читати до вірша 13, то побачимо, що це на щось інше вказує. Тоді вірші 14-18 показують, “двері надії” для того збунтованого народу, які Тисячолітнє царювання правдивого духовного насіння Авраама відчинить (Гал. 3:16,29); бо 18 вірш поміщує дату тих “дверей надії”, кажучи, що це буде після часу горя, коли війн більше не буде.

Вірш 19 і 20, якщо б взагалі його застосовувати до тілесного насіння, то треба стосувати до “цілого Ізраїля” (тепер, після вищезгаданого) – гляди розділ 1:11 ( це в старих Бібліях, в нових розділ 2:2) – і в тому випадку не вимагало б сповнення перед закінченням віку Євангелії, коли не буде більше війн. Але тут с добра причина вірити, що ті вірші (19 і 20) відносяться до духовної кляси, вибраної в часі, коли тілесний Ізраїль був відтятий. Цей погляд е піддержаний 23 віршем як також з розділу 1:10, і вони обидва с цитовані в Рим. 9:23-26, і добре годяться з іншими висловами Апостола, що “Чого Ізраїль шукав, того не одержав, та одержали вибрані, а останні затверділи (засліплені).”- Рим. 11:7.

Щодо Ісаї 54:1-8, то Ап. Павло кинув на нього світло надлюдської мудрости і пристосував його до духовного Сіону, нашої матері, або Угоді, символом якого є Сара. Тілесне насіння Авраама стало відкинене від спадщини обітниці, а правдиве насіння, Христос (зображений Ісааком і Ревекою) став прийнятий як одиноке насіння обітниці.-Гал. 4: 22,24, 26-31.

Єремії 31:29-33 с зовсім на місці. Це було написано в часі, коли десять поколінь, названі Ізраїлем, були відлучені від двох, названих Юдою; і тому було потрібно, щоб пророк згадав обох, щоб вони не зрозумілим зле, що це відноситься тільки до десяти поколінь. Але тут у вірші 31 він ставить їх разом, і після такого з’єднання в одно, він вживає одне ім’я для всіх у віршах 33 і 36; і це є потверджене віршами 38-40, які описують місця, що лежать в частині тих двох поколінь у Єрусалимі, і довкруги Єрусалиму.

Але завважмо дальше, що це с пророцтво, яке ще не сповнилося; так що десять поколінь, навіть, коли б могли ясно розпізнати себе тепер, ще не мають причини чванитися. Для них краще, щоб ждали до часу аж Нова Угода (Новий Заповіт) буде зроблена з ними, і аж закон тої Нової Угоди буде написаний на їх серцях. Тоді вони напевно не будуть більше хвалитися своєю старою угодою, лиш новою.

На протязі віку Євангелії Нова Угода і всі її благословенні глибокі духовні науки, не були для десяти поколінь, ні для двох. Вона мусить насамперед бути запечатана кров’ю (смертю) Посередника – Голови і Тіла з євреїв і поган. Тілесне насіння (Ісмаїл) мусить ждати аж духовне насіння (Ісаак) унаслідить усе, і тоді мусить одержати свою частину через Ісаака. В тих днях – коли тілесне насіння одержить свою частину – благословенні привілеї Тисячоліття, згадані в віршах 29 і 30 будуть зрозумілі.

Улюблені, стараймося наш поклик і вибір запевнити собі через віру й послух і не надіятись, щоб духовні блаженства прийшли до нас по причині тілесного зв’язку – про що Слово Боже виразно показує, що так не може бути. Якщо Англо-сакські люди с літерельні нащадки десятьох загублених поколінь, то це напевно с на їх користь, що Господь не дивився на споріднення і зачислив їх як поган, тому що Його ласка була відтягнена від природнього насіння, коли вибрано остатки і коли Він звернувся до поган, щоб вибрати людей для свого імени, які скорше не були Його народом; і як ми бачили, нема обітниці на поворот Його ласки, допоки вибрана Церква не буде доповнена на початку, або в зорінню Тисячоліття.

У нашому вирозумінню навчання Св. Письма не мас нічого, щоб заперечувало ідеї, що Велика Британія, Німеччина і Америка може мати деяких нащадків тих десяти поколінь, які відлучились від двох за днів Рехобоама. Однак, як хтось знайомий з різноманітною мішаниною народів, особливо в США, то він не буде твердити, що хто-небудь з тих народів с чисто Ізраїльської крови. Ми тут не вдаємось в дебати про те, що успіхи і розквіт тих народів, більше чим яких небудь інших народів в світі, виникає з приводу їх походження. Можливо, це є правда.

Те, що ми обстоюємо, с, що так далеко як мається на увазі Господній “високий поклик” Церкви, то середня розділююча стіна стала переломлена; походження Ізраїльське одиниць, або народів під умовами Угоди Ласки не дає особам чи народам особливої переваги над другими особами чи народами з інших рас. Від того “увесь Ізраїль”, “природне галуззя” були відломані, за вийнятком “остатків”, які прийняли Христа, посередника Нової Угоди: і ці “остатки” не мали переваги над другими з причини їх народности. Бог, через Апостолів, під час вибирання духовного Ізраїля, не навчав про ласки для Ізраїля по тілу, але Він заявив, що коли ця громада духовного Ізраїля буде доповнена, тоді Його ласка поверне до тілесного Ізраїля.

Через те, що ми віримо, що духовний Ізраїль є майже доповнений, тому сподіємось благословення для тілесного Ізраїля і відвернення їх сліпоти, і вважаємо, що вони будуть першою реституційною клясою, що буде благословенна духовним Ізраїлем, аби “для помилування вас, і самі були помилувані” (Рим. 11:31). І коли вони в такий спосіб одержуть милосердя через повну і прославлену Церкву Христа, вони будуть дійсно вжиті як Господнє знаряддя для благословення всіх родів землі, і в такий спосіб виповняться обітниці Авраама для обох насінь – тих, що по тілу і тих що по духу – “Щоб обітниця певна була всім нащадкам, не тільки, хто з Закону, але й тому, хто з віри Авраама.- Рим. 4:16. З пошаною до Вас,

Автор Студій Святого Письма

Ті, які твердять, що “назва Ізраїль відноситься тільки до десяти загублених поколінь”, а “Юда є одинокою назвою правильно стосованою до тих, що повернулись до Палестини після вавилонської неволі”, повинні заперестати так твердити, аж зможуть відповісти на наступні прості факти. Наш Господь сказав, “Я післаний тільки до загублених (в нових Бібліях, загинутих) дому Ізраїлевого” (Мат. 15:24, 10:6.) Він не сказав ні одного слова про Дім Юди – та проте все Його навчання відбувалось в Палестині, про яку Анго-Ізрайліти говорять нам, що вона не є зовсім Домом Ізраїля, але Домом Юди. І дальше, згідно з тою самою теорією, Св. Петро зробив велику помилку коли, говорячи під прямим надхнінням Святого Духа, сказав: “Отож, нехай ввесь Ізраїлів Дім твердо знає, що і Господом і Христом учинив Бог Його, Того Ісуса, що ви Його розп’яли” (Діян. 2:36) Англо-Ізрайліти говорять нам, що не Дім Ізраїля, лиш Дім Юди є винний за розп’яття Христа. Нехай той, хто хоче, приходить до заключення, що наш Господь і Апостоли помилилися і що Англо-Ізрайлітів ідеї с правильні, однак ми кажемо, що Бог є правдивий – ми приймаємо погляд, який с послідовний з словами нашого Господа і Ап. Петра і з усіми науками Нового Завіту і з розсудком.

Прокляття, про які Мойсей виразно говорить, (5 Мойс. 28:15,46,49,63-67) що спадуть на Ізраїля (дванадцять поколінь), якщо вони не будуть вірними для Господа, очевидно, здійснились літеральне на Ізраїлі в днях нашого Господа (головно на двох поколіннях, Юди і Веніямина, але це включувало представників усіх інших десяти поколінь, які шанували Господа), до яких наш Господь сказав, що все те, що є написано в Пророках і Законі, сповниться, і про яких Ап. Павло сказав, що ці провіщення остаточно вповні здійснилися- 1 Сол. 2;15,16.

Але, якщо бритийський народ є якоюсь частиною тут згаданого Ізраїля, то виглядає, що вірші 64 і 65 ще не сповнилися.

Єремії 31:10-11, 27-28, 31-33

“Народи, послухайте слова Господнього

і далеко звістіть аж на островах та скажіть.

Хто розсіяв Ізраїля, Той позбирає його, і

стерегтиме його, як пастир отару свою!

Бо Господь викупив Якова, і визволив

його від руки сильнішого від нього”

“Ось дні настають, говорить Господь, і

засію Ізраїлів дім і дів Юдин, насінням

людини і насінням скотини.

І буде, як я пильнував був над ними,

щоб їх виривати і руйнувати, і губити, і

чинити лихе, так я попильную над ними,

щоб їх будувати і садити, говорить

Господь!”

“Ось дні наступають, говорить Господь, і складу я з домом Ізраїлевим і з Юдиним домом Новий Запопіт.

Не такий заповіт, що його з їхніми

батьками я склав був, у той день, коли

міцно за руку їх узяв, щоб вивести з краю

єгипетського. Та вони поламали мого

заповіта, і я їх відкинув, говорить Господь!

Бо це ось отой Заповіт, що його по

цих днях складу з домом Ізраїля, каже

Господь: Дам закона свого в середину їхню,

і на їхньому серці його напишу, і я стану

їм Богом, вони ж мені будуть народом!”

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.