4 Том – Передмова Автора

 ПЕРЕДМОВА АВТОРА

     ПЕРШЕ ВИДАННЯ цього тому опубліковано в 1897 році. Він стосується заключної епохи Євангельського віку, тобто перехідної пори між цим віком і Новою Епохою – періоду, який приносить світу дивовижні благословення, які, в свою чергу, через непідготовленість сердець все більше і більше стають причиною тертя, незадоволення, клопотів. Коли б благословення останніх 43 років продовжували зростати на теперішньому рівні, то незадоволення людства зростало б схожим чином, і мета Бога – встановлення Царства Месії і благословення людства через нього – зазнала б невдачі.

Отже, Бог дозволяє, щоб світанок Тисячоліття приходив на світ поступово. В міру того, як люди прокидаються від ко­лишнього заціпеніння, вони не зважають на Господа і не ви­знають Його милості, з якою пов’язані теперішні і прийдешні благословення. Ми підрахували, що ці 43 роки принесли люд­ству в тисячу раз більше багатств, ніж створено протягом по­передніх шести тисяч років. Покращені умови людей, які за­мешкують цивілізовані землі, скорочення годин праці і т.д. поступаються місцем більшому знанню і незадоволенню, яке його супроводжує. Все це погоджується з Господнім свідчен­ням про цей час. Змальовуючи наші дні в пророцтві Даниїла, Господь говорить: “Багато буде бігати сюди і туди, і так по­більшає знання” (KJV). “Розумні зрозуміють.” “І буде Час Утиску, якого не було від існування люду аж дотепер” (Дан. 12:1-4,10).

Іншими словами, зростаюче знання є відповідальне за зро­стаюче невдоволення і страх, приносячи з собою на весь світ Армаґеддон, тобто День Божого гніву. В теперішній жахливій війні бачимо, як великі народи бояться процвітання один одного. Хоча всі вони стали ii казково багатими, однак вияв­ляють більше незадоволення, ніж будь-коли досі, і більшу бо­язкість, що трапиться річ, яка перешкодить їхньому збагаченню і поверне ріки достатку до пристані конкурента. В своїй взаємній боязні вони постановили, що має бути війна, і тепе­рішній час обрано за найбільш сприятливу нагоду – перш ніж слабосильний стане надто дужим. Скрізь виявляється той самий дух: невдячність до того, що є сьогодні, і до того, що було в минулому, а також страх перед майбутнім і самолюбст­во, яке дуже мало оглядається на Золоте Правило. Конфлікт між капіталом та працею існує саме в цьому напрямку, і треба сподіватися, що згадані речі швидко прямуватимуть від пога­ного до ще гіршого.

     Згідно авторитетних джерел борги воюючих народів нара­ховують суму п’ятдесят п’ять мільярдів доларів – суму, яка ні­коли не може бути сплачена золотом; кожному відомо, що немає стільки золота, щоб сплатити відсотки від боргів світу. Це свідчить про банкрутство – коли тільки закінчиться війна, і випуск облігацій перестане забезпечувати грошову сплату відсотків по інших видах облігацій. Отже, народи падають у провалля банкрутства; проте, з ними стається те, що стається з кожною людською істотою, якій доводилось падати, – відчут­тя не є такі вже й погані, доки все не закінчиться знепритомнюючим струсом. Очевидно, що війна не зупиниться ні від недостатку тих, хто стріляє, ні від недостатку тих, в кого стрі­ляють, але від недостатку провізії або внаслідок фінансового виснаження. На думку автора, трапиться власне останнє.

Королі – політичні і фінансові – та їхні радники вже є у ве­ликому заклопотанні, що їм робити після війни, щоб запобігти всесвітній революції всіх незадоволених. Двадцять мільйонів чоловіків, які сьогодні є під зброєю, потребуватимуть зайня­тості. Припустимо, що одна четверта з них залишиться у війську. Але що робити з позосталими? Ось питання, яке ставить у безвихідь багатьох розумних людей цього світу. Сьо­годні світ обходиться без них і виробляє при цьому величезну кількість військового спорядження та боєприпасів. Очевидно, що він може зовсім обійтися без цих двадцяти iii мільйонів чоло­віків. Зневажливі в своєму ставленні до людського життя, во­ни в тій чи іншій мірі будуть становити загрозу в кожній землі. Британці чинять приготування, щоб спонукати цей надлишок людей стати фермерами в Канаді та Австралії. Інші народи, без сумніву, йтимуть схожим шляхом – наскільки це можливо для них. Але всі вони свідомі того, що, аби впоратися з си­туацією, вони матимуть повні руки клопотів.

Біблія звертає увагу, що близько цього часу номінальні церковні системи світу знову піднімуться до надзвичайно ви­сокого становища в своїх стосунках з цивільними владами. Ми без труднощів зауважуємо основу для цього. Всі царства, ослаблені фінансово, усвідомлять потребу міцно тримати в руках громадськість і запобігти будь-чому на зразок соціалізму та анархії. Звичайно, вони сподіватимуться підтримки з боку великих релігійних інституцій, званих церквами, щоб за­лякати людей майбутніми катуваннями і, в загальному, не дозволити державному кораблю перекинутися. Церкви також виявлять готовність і зрадіють можливості скористатися з та­кої нагоди. Вони вже згортаються докупи, мов сувій, – католи­цизм з одного боку і протестантизм – з іншого, ворожі і спо­ріднені одночасно, – кожна сторона об’єднана та з’єднана на федеральній основі настільки, наскільки це можливо.

Однак, Біблія стверджує, що це панування, “як цариці”, буде коротким, і падіння Вавилону буде приголомшливим – мов великий жорновий камінь, кинутий в море. Під час корот­кочасного панування цієї так званої “цариці” світ опиниться в дуже натягнутих відносинах в стосунку до будь-якого пред­ставлення Правди. Той, хто буде знайдений лояльним до Бога та Його принципу, безперечно зазнає від цього терпінь.

Під час падіння Вавилону сильні цього світу, фінансові та політичні князі та королі, стоятимуть здалека, намагаючись бути вільними від надто тісних зв’язків з ним, хоча вони го­лосно лементуватимуть над його знищенням, розуміючи, що воно провіщає їхнє власне знищення. Після цього дуже швид­ко надійде повне повалення і знищення теперішніх погансь­ких урядів, символічно представлене в Біблії як велика поже­жа, iv що поглине цілу землю – всі релігійні, суспільні, політичні та фінансові інституції.

Враховуючи, що цей том був написаний двадцять років тому, ніхто не повинен дивуватися, знаходячи, що деякі йогo твердження, хоч початково разюче міцні, сьогодні не виправ­довують себе перед лицем повної Правди. Наприклад, за ос­танні двадцять років багатство світу в великій мірі намножило­ся. Об’єднання капіталу значно зросли своїм рівнем ка­піталізації, а також своєю силою та впливом. Підраховано, що за останні чотири роки капітал Сполучених Штатів збіль­шувався зі швидкістю десять мільярдів доларів за рік.

В цьому томі вказувалося, що хоча всі трести приносять більше користі, аніж шкоди, однак ці велетні, породжені жа­дібністю і збудовані на егоїзмі, остаточно стануть лихом і не­безпекою для людей та їхніх інтересів. Ми досягли цього часу, і багато хто усвідомлює, що небезпека є спрямована власне проти нас. Нічого злого не може трапитися, доки техніка пра­цює добре і перебуває під контролем; та коли прийде мить, що інтереси менеджерів та капіталістів стануть протилежни­ми інтересам найманих робітників та громадськості, тоді будьте насторожі! Пам’ятайте натхнене Слово, згідно котрого це має бути “час горя, якого не було відколи існує народ”.

Ми радіємо, що в цьому Часі Горя людська скрута буде Господньою нагодою! Він чекає, щоб виявити ласкавість. Він прагне злити на людство благословення Міленійного Царства – протягом тисячі років, – щоб підняти людство зі стану гріху та смерті назад до образу та подоби Бога. Господь знав за­здалегідь, що люди повинні насамперед мати випробування. Він вже виявив це тим, котрі мають видющі очі, даючи їм більше сорока років пори світанку. Однак, замість принести благословення та щастя для світу, ці роки приносять щораз більше незадоволення.v  Господь дозволить людям чинити все, що їм заманеться, ради здійснення їхніх власних планів та за­думів. Він також дасть можливість виявити даремність всіх цих задумів, і ніщо інше, окрім Божественного втручання, не врятує їх від краху всієї громадської будівлі. Справді, Він дозволить на цю руїну, а наступно реорганізує людство під правлінням Месії; бо Він обіцяє, що Його Царство буде “ба­жанням всіх народів” (Ог. 2:7, Кул).

Ваш слуга в Господі,

     Чарльз Т. Рассел  

Бруклін, Нью-Йорк, 1 жовтня 1916 року

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.