4 Том, 8 Розділ – Голосіння Женців

РОЗДІЛ VIII

ГОЛОСІННЯ ЖЕНЦІВ

     КОНСЕРВАТИВНИЙ ЕЛЕМЕНТ СУСПІЛЬСТВА – СЕЛЯНИ, ФЕРМЕРИ – НОВІ УМОВИ В ХРИСТИЯНСТВІ – АГРАРНА АГІТАЦІЯ – ЇЇ ПРИЧИНИ – ВАРТІСТЬ ЗОЛОТА ТА СРІБЛА ЯК ФАКТОР – ВИКОНАННЯ ПЕРЕДБАЧЕНЬ СВЯТОГО ПИСЬМА – СТОСУНОК ЦИХ РЕЧЕЙ ДО БОРОТЬБИ ВЕЛИКОГО ДНЯ

     “Спасти їх не зможе в день гніву Господнього ні їхнє срібло, ані золото їхнє” (Соф. 1:18).

     З того часу, як мислячий дослідник історії крок за кроком слі-дував за нашою темою і зауважив правдивість поданих фак¬тів, а також логічність зроблених висновків, він все ще може бути нев-певненим в остаточному підсумку. Він може сказати собі: “Автор забуває, що в цивілізованих, а також в напівцивілізованих країнах, знаходиться великий, домінуючий суспіль¬ний елемент, який є над-звичайно консервативний, і який в суспільстві завжди відігравав роль хребта. Цим елементом є фермери”. Але ж ні, ми не забули про цей факт і усвідом¬люємо його значення. Споглядаючи в мину-ле, бачимо, що Європа була б не раз кинутою в вихор революцій, коли б не цей консервативний елемент. Бачимо, що революції у Франції були започатковані і велися переважно з ініціативи робіт-ничо¬го класу великих міст, і що чинником, який остаточно прино-сив спокій та мир, були консервативно настроєні селяни-фермери. Не важко збагнути причини таких обставин. (1) Життя фермера значно менше підлягає стресам та соціальним напруженням. (2) Його розум не біжить так квап¬ливо за користями 386 достатку, а амбіція збагачення та розкіш¬ного життя практично бездіяльна. (3) В більшій чи меншій мірі він пов’язаний з землею і свої надії звик покладати лише на неї, сподіваючись від природи нагороди за вкладену пра¬цю. (4) Ступінь освіти з наступ-ним пробудженням розуму, а також активність фермерів, були досі надзвичайно обмежени¬ми. Власне, як наслідок всіх вищезгаданих обставин, фер¬мерський клас цивілізованого світу вважався прик-ладом скромного добробуту та вдоволеності.

     Проте, останні тридцять років стали свідком надзвичайної зміни в житті фермерів – в багатьох відношеннях дуже корис¬ної. Фермери Сполучених Штатів, Канади, Великобританії та Ірландії завжди перебували в іншому становищі, ніж фер¬мери решти світу. Сьогодні вони не є ані кріпаками, ані селя¬нами, вони не позбавлені знань, в них відсутня тупість, і вони рахуються розумними, хоч не завжди мають освіту. Грома¬дянська війна в Сполучених Штатах мала той наслідок, що зібрала разом жителів кожної частини країни та емігрантів зі всіх сторін світу і створила деякий вид освіченості – знання речей та справ. Ця війна більш рішуче, ніж коли-небудь попе¬редньо, підняла з перебігу століть ідеї фермерів і зіткнула їх з симпатіями, прагненнями та нахилами, що спрямовують життя великих міст. Як наслідок, похилені, збиті з дощок шкільні будинки не могли більше задовольнити амбіцій юна¬ків та дівчат, тому зі зростом кількості вищих шкіл, коледжів та семінарій прийшов також розвиток літератури (і особливо газетних видань), що стало знаменним чинником в процесі розвитку всього народу Спо-лучених Штатів – тих, хто наро¬дився поза їх межами, і тих, хто народився в самій країні. Ре¬зультатом цього було застосування в землеробстві багатьох прийомів та методів, що належали до діло-вого життя великих міст, а це, разом зі збільшенням кількості ви-находів, позбави¬ло працю фермера одноманітності та принесло значно 387 більші врожаї на його землях. Як наслідок, не тільки суттєво збільши¬лось число сільського населення, але й самі жителі міст в да¬ному випадку намагалися дотримати кроку. Тому, крім забез¬печення продуктами харчування власних дев’яносто мільйонів жителів, ми можемо надати для решти світу сільсько-господарських продуктів на суму близько вісімдесяти мільйо¬нів доларів щорічно, тобто чотири п’ятих загального обсягу експорту. На протязі останніх двадцяти п’яти років для аме¬риканського фер-мерства це означало період великого розкві¬ту. З ним прийшли мо-жливості скористатися з життєвих ви¬год, з загального прагнення багатств та достатку, і, як наслі¬док, прийшло також деяке незадо-волення зі свого становища, яке в багатьох відношеннях є набагато кращим, ніж стано¬вище фермерів в інших частинах світу.

     Водночас французько-прусська війна справила, хоч набагато менший, проте, схожий вплив на жителів Франції та Німеччи¬ни, однак, їхнє пробудження наступило в дещо інший спосіб. Нена-висть, яка запанувала після війни між переможцем Ні¬меччиною та переможеною Францією, прямо спонукала обид¬ві країни, а посе-редньо Італію, Австрію та Росію створити систему військових на-вчань, яка накладала обов’язок на кож¬ного молодого чоловіка зга-даних країн і буквально впихала в нього інструкції по військовій підготовці та дисципліні, періо¬дично викликаючи його разом з іншими на військові збори. Це було особливо корисним з точки зору освіти. Під час пере¬бування в казармах частина годин прис-вячувалась вивченню книг. В той час, як утримання цих діючих армій було, на пер¬ший погляд, страшним злочином проти мешка-нців згаданих країн, бо кожна молода особа чоловічої статі була відірвана від звичного перебігу щоденного життя суспільства на термін від одного до трьох років, віримо, що це мало надзвичайний вплив на загальне просвічення і, як ніколи, пробудило та спов¬нило запалом та енергією згадані народи. 388 Однак, поряд з освітою та частими контактами з вигодами, комфортом, роз¬кішшю та добробутом міського життя, зростало незадоволен¬ня – відчуття, що інші живуть набагато краще, і весь час слід пильнувати, щоб пок-ращити власні умови. Це, в свою чергу, породило падіння мораль-ності.

     Попутно відступали окови неусвідомлення та релігійної забо-бонності, хоча впливи папства та православ’я і надалі за¬лишалися значними. І хоча сьогодні тільки половина людей вірить, що свя-щеник, єпископ чи папа мають владу послати 

людину до чистилища, на вічні муки або призначити до неба, од-нак, їхня влада ще в великій мірі викликає страх і пошану. Якщо дивитися з релігійної точки зору, то в цілому серед усіх класів ста-лась велика зміна. Між протестантами головна тенденція, мов мая-тник годинника, хитнулася в крайнє поло¬ження. Хоч іще вдається зауважити прояви побожності та боязні Бога, однак, справжня по-шана перестала бути надбанням мас протестантства. Так звана “вища критика” та теорії ево¬люції фактично зруйнували пошану до Божого Слова. Ці теорії, проймаючись теософією Сходу, чинять великий пролом у справжній християнській вірі сотень тисяч лю-дей в Європі та Америці.

     Варто зауважити, що всі ці впливи ось вже декілька років мають тенденцію до зміни становища класу, досі відомого як “хрис-тиянська ліга фермерів-консерваторів”. Власне тепер, в такому критичному поєднанні ми бачимо могутній вплив, який поступово, однак невтомно, діяв і далі діє, руйнуючи добробут цього консер-вативного класу. Протягом останніх двадцяти років фермери різних цивілізованих країн сти¬каються зі щораз більшими перешкодами в здобутті 389 навиків, а також частки у вигодах та розкошах щоденного життя. Це правда, що останнім часом ціни на їхню продукцію пішли дещо вгору. Проте, ці кошти в ще більшій мірі перекрива¬ються вартістю кращої, а, значить, більш дорогої техніки, хоча була надія, що ріст продукції більш ніж компенсуватиме такі витрати, і що ціни, замість постійних збитків від частих коли¬вань, в той чи інший спосіб досягнуть потрібної рівноваги.

     В той час, як американський фермер був оточений згада¬ними обставинами, його європейському братові велося знач¬но гірше, бо умови для нього були ще менш сприятливими: (1) Розпочинаючи власну справу, він переважно орендував ферму, до того ж менших розмірів. (2) Він не мав таких мо¬жливостей набути кращі знаряддя. Такі обставини позбав¬ляли європейського фермера можливості збільшувати про¬дукцію зерна і тим самим усувати збитки від па-діння цін. В результаті, йому доводилось терпіти більше, ніж його амери¬канському братові, хіба що він брався за вирощування цук-рових буряків. Філософи, державні мужі та вчені багато роздумують над цим питанням і, в загальному, досить швидко приходять до висно-вку, що кожне падіння цін на збіжжя є викликане “над-продукцією”. Вважаючи, що їм вдалося знайти правильну від¬повідь, вони відкладають справу вбік. Однак, деякі, більш дбайливі, вивчивши її і прийнявши до уваги статистичні дані, приходять до висновку, що неправда, мов би склади збіжжя цілого світу є наповнені запасами пшениці для потреб на¬ступних років. Виявилося навпаки: з року в рік зберігається порівняно малий запас збіжжя – тобто в світі вирощують при¬близно стільки пшениці, скільки її споживають.

     М-р Роберт Ліндблом, член Промислової Ради Чікаґо, уважно вивчив сказане і в повідомленні до Департаменту Сіль¬ського Гос-подарства уряду Сполучених Штатів, 26 грудня 1895 року, пи-сав:.390

     “Загальна продукція зерна в основних країнах-виробниках не збіль-шилась. І хоч є правдою, що в деяких країнах тимчасово позна¬чилось його зростання, проте, також є правдою, що інші країни характеризу-ються відповідним спадом виробництва. Щоб бути аб¬солютно безсто-роннім, наведу кінцеві дані про останній врожай 1893 року”.

     “Для ілюстрації даних про врожай в інших країнах, я скористався інформацією, поданою спеціальним міжнародним кореспон¬дентом Про-мислової Ради і складеною секретарем Промислової Ради Чікаґо. Що стосується виробництва зерна нашою країною та його експорту, я скори-стався даними вашого Департаменту. В порівняльному зведенні я зму-шений не згадувати Австро-Угорщини, бо в мене немає даних за 1893 рік, однак, дозволю собі запропонувати перелік, який показує рівень продукції зерна усіх основних країн за 1893 рік в порівнянні з роком 1883:

                                                                          1893                1883

Англія……………………………………………………53 000 000        76 000 000

Франція…………………………………………………277 000 000       286 000 000

Росія…………………………………………………….252 000 000       273 000 000

Сполучені Штати……………………………………..396 000 000       421 000 000

Німеччина……………………………………………..116 000 000       94 000 000

Італія……………………………………………………119 000 000       128 000 000

Індія…………………………………………………….266000000         287 000 000

Разом                                                           1 479 000 000     1 565 000 000

     “З вищеподаного можна спостерегти, що в 1893 році основні країни-виробники зерна в світі виростили на 86 000 000 бушелів (1 бушель США = 352 393 л – ред.) зерна менше, ніж десять років тому, в той час, як згідно ваших даних, вироб¬ництво зерна в Аргентині за весь цей період зросло лише на 60 000 000 б. В 1871 році Великобританія виростила понад 116 000 000 б. збіжжя, а в попередньому і наступному роках уро-жай сягав 105 000 000 б., або в середньому 109 000 000 б. за всі три роки, тоді як цього року, за даними спеціального міжнародного кореспондента розташованої в Лондоні Промислової Ради, вирощено ледь понад 48 000 000 б.”.

     “Якби було правдою, що внаслідок конкуренції Сполучені Шта¬ти залишилися 391 позаду інших країн-виробників, то, за логікою, їхній експорт до країн Європи мав би зменшитись, однак, за попередні роки, до 1890 року включно, середня щорічного експорту становила 119 000 000 б., в той час, як у 1891 році було 225 000 000 б., у 1892 р. – 191 000 000 б., у 1893 р. – 193 000 000 б. і, у 1894 р. – 164 000 000 б. То¬му, навряд чи мав місце факт, мов би ми затримували власне збіж¬жя, тоді, як інші країни свого позбувалися. Факти суперечать такому припущенню і, якщо потрібні подальші докази, ваш Департамент володіє інформацією, що запаси зерна фермерів за березень є над¬звичайно малими. У мене немає статистичних даних про рівень врожаю в Австралії, про який так багато говорено декілька років тому, проте, відомо, що експорт з цієї країни становив у 1893 році 13 500 000 б., тоді як десять років тому було 23 800 000 б., а в 1894 та 1895 роках Австралія взагалі імпортувала зерно з Америки”.

     “Я нічого не згадав про ріст споживання, який в останньому десяти-річчі сягнув в Англії відмітки 18 000 000 б., а в нашій країні за цей самий період виріс не менш, ніж на 50 000 000 б., і це зростання відзначено скрізь, за винятком Франції, що дає можливість більш ніж поглинути будь-який приріст продукції, навіть в межах цілого світу”.

     Якою б не була причина зниження цін на пшеницю (а ми мо-жемо про себе зауважити, що на протязі останніх трьох років част-кове покращення сталося мабуть внаслідок того, що фермери, знайшовши ціну пшениці дещо меншою від ці¬ни інших зернових, більше зайнялися вирощуванням вівса, кукурудзи, жита і т.д.), очевидним стає факт, що майже всюди – в Америці та в Європі – з фермерів вичавлюють майже всі життєві сили. Багато американсь-ких фермерів, які потрапили в борги через високі кошти закупленої ними сільської техніки, або які працюють, щоб сплатити кредит, взятий для будів¬ництва дому та закладення господарства, не в змозі справи¬тись з виплатою таких великих коштів – навіть у найбільш врожайні роки. Вони скаржаться на кредиторів і, що часто несправедливо, на вартість оплат, визначених залізницею за перевезення їхнього врожаю. Задля покриття дійсних коштів продукції шляхом збереження існуючої ціни збіжжя або про¬позиції своєї, більш високої, євро-пейські фермери 392 звернулися до деяких урядів за “захистом” від імпорту пшениці з інших країн, твердячи, – з чим, зрештою, погодиться всяка розсудли¬ва людина, – що п’ятдесят або шістдесят центів за бушель пшениці є набагато дешевше, ніж належна вина-города дійсно спожитого часу і сил землероба.

     Це приводить на пам’ять надзвичайно актуальне про¬роцтво, яке стосується останніх днів віку Євангелії і є подане апостолом Яковом (Як. 5:1-9). Звернувши нашу увагу на тепе¬рішні дні і на те дивне нагромадження багатств, яке приведе до великого часу горя, апостол далі згадує його безпосередню причину – неспокій серед досі консервативного класу су¬спільства, серед фермерів. Здається, що описаний ним стан речей цілком відповідає тому, що сьогодні можуть зауважити всі дбайливі спостерігачі. Для пояснення справи він додає, що все це є наслідком обману, і говорить:

     “Ось голосить заплата, що ви [“багатії”] затримали в робітників, які жали на ваших полях, – і голосіння женців досягли вух Господа Саваота”.

     В попередньому розділі ми побачили, що ті, хто працює з ма-шинами, а також робітники в містах вже до певної міри терплять труднощі, хоча їхні теперішні переживання є, по суті, лише страхом перед набагато гіршими обставинами, які при нинішніх суспільних умовах – поряд зі зростом самосві¬домості, рівня техніки та кількості населення – з кожним днем все більше посилюються. Грамотний фермер не тільки пови¬нен зі всім цим боротися, але й, як побачимо далі, його оточе¬но “обманом”, який не шкодить, а швидше приносить користь його брату – механіку.

     Дивлячись на факти, ми не погоджуємось, що в “останніх днях” теперішнього віку робітники в загальному і зокрема ті,

хто трудиться біля землі, є обмануті в своїй платні праце¬давцями. 393 Насправді діється навпаки: коли мова йде про захист прав одержувачів платні, то існуючі тепер закони є більш суворі, ніж коли-небудь досі. Кожен з них може затримати або продати влас-ність свого наймача і переважно викликає найбільше довір’я в кре-диторів. Віримо, що загально це пророц¬тво стосується фермерів, які в цілому світі виробляють продукти харчування, “женців”, і нам варто пошукати якийсь загальнопоширений у світі закон, котрий більшменш однаково сто¬сувався б всіх цих “женців”. Ми повинні сподіватися, що знайдемо законодавство, прийняте спритним обманом або хитріс¬тю, і що таке спритне законодавство, тобто узаконений “об¬ман” має служити багатим цього світу для задоволення їхніх власних інтересів. Тільки така, а не жодна інша річ, на нашу думку, відповідала б вимогам цього пророцтва. Ми переконані і спробуємо довести, що всі ці пророчі вимоги знайшли своє відображення в справі виведення срібла з монетарного обігу.

     Однак, нехай ніхто навіть на мить не подумає, мов би ми сподіваємось або намовляємо до повернення сріблу його пер¬винного становища основної монетарної одиниці в світі! Ми зовсім не маємо наміру робити його панацеєю від усіх тепе¬рішніх та майбутніх клопотів! Якраз навпаки, з пророцтва Якова ми переконані, що срібло вже не повернеться до своєї монетарної влади, однак, прагнемо вказати на виконання зга¬даного пророцтва, щоб всі скористалися зі світла, яке вказує на теперішні та майбутні клопоти світу.

     Для деяких класів демонетизація срібла країнами християнства є на користь, натомість, для деяких інших класів того ж “христи-янства” є на некористь.

     Вона принесла втрати для виробників пшениці, рису та бавов-ни, бо на ринку вони змушені продавати плоди своїх зусиль, пере-носячи конкуренцію з боку виробників тих країн, які ведуть торгі-влю на основі срібла, тобто на ділі продають за знецінене срібло, в той час, як їхня земля, знаряддя, одяг, праця, відсотки по закладних 394 – все сплачується щораз більш вартісним золотом. Якщо вони одержують платню сріблом і таку ж суму сплачують золотом, то втрачають рівно половину – тобто золото є вдвічі дорожчим від срібла. В 1873 p., ще перед виведенням срібла з обігу країнами християнства, срібний долар був вартий на два центи більше, ніж золотий долар, на¬томість сьо-годні, внаслідок дії згаданого закону, потрібно два срібних долари, щоб зрівнятися з одним золотим доларом (при їхній фактичній вартості за межами тієї країни, яка виго¬товляє і користується ними, як фіксованою вартістю на зразок банківських знаків). Цю зміну можна охарактеризувати, як визнання або подвоєння вартості золотого долара, або ж, як знецінення чи девальвацію срібного долара, – в залежності від того, як доповідач або автор бажатиме це назвати. Однак, факт залишається фактом. Вартість 1 бушля пшениці становила:

в 1872 р.      в сріблі  $1,51 за бушель,  в золоті $1,54 

в 1878 р.      в сріблі   1,34 за бушель,  в золоті  1,19 

в 1894 р.      в сріблі   1,24 за бушель,  в золоті  0,61

     З цього видно, що в країнах, які все ще визнають вартість срібла, пшениця на протязі тих років впала в ціні лише незнач¬но, тоді як позначився спад її вартості в золоті, і то, перш за все, в країнах християнства. Англія, основний покупець зерна, купує його саме там, де за свої гроші може закупити найбіль¬ше пшениці. Міняючи один золотий долар на два срібні, з’яв¬ляється можливість закупити в Індії в два рази більше пше¬ниці, ніж тоді, коли срібло ще не було виведено з обігу. Таким чином, ціна пшениці в золоті зменшилась. В Сполучених Штатах виробники рису та бавовни мають схожі труднощі і зі схожих причин. Рис і бавовна виробляються в країнах з обігом срібла, і коли купляються країнами, де основною моне-тарною одиницею є золото, їхня вартість становить лише по¬ловину початкової ціни.

     Цілком випадково згадані труднощі прийшли і на тих, хто ви-рощує інші культури, бо виробники пшениці, бавовни та рису після даремних намагань компенсувати падаючі ціни шляхом збільшення врожаїв в розпачі почали вирощувати інші культури, ціна яких 395 не падала так швидко. Наслідком цього стала надпродукція і знеохочення. Одночасно на цьому потерпіла дрібна торгівля. Врешті, всі класи до певної міри повинні відчути важку ношу зем-лероба.

     Але які класи мають користь від усунення срібла з обігу?

їх є кілька: (1) Передусім банкіри, лихварі та кредитори, бо кожний долар їхнього маєтку подвоївся в своїй вартості, і кожний долар отримуваного сьогодні прибутку має вдвічі більшу вартість, ніж попередньо – подвійну вартість, – в тому значенні, що дає мо-жливість набути вдвічі більше для життєвих потреб і розкошів. (2) В вигідних умовах опинилися всі особи з фіксованими прибутками, такі, як конгресмени, законодавці, судді, клерки та інші, що отримують заробітну плату. Чи вони отримують десять доларів за тиждень, за день, чи навіть за годину, за ці десять доларів вони можуть придбати вдвічі більше бавовни, шерсті, пшениці і т.д. і остаточно май¬же вдвічі більше готової продукції.

     Коли фермери, які першими зрозуміли, що саме є причи¬ною їхніх клопотів, виявили справу про роль срібла жителям Сполучених Штатів, то здавалося, що на виборах 1896 року ця справа стане предметом всезагального обговорення. Оскільки в даній справі кожний дбав про власні інтереси, то клас заможних, клас службо-вців, клерків та інші працівники спостерегли, що їхній хліб нама-щений маслом саме з золотого боку. Власники дрібних магазинів та заможні фермери кон¬сервативно віднеслись до власних поглядів і пішли за намо¬вою своїх банкірів – проти власних інтересів. Срібло зазнало поразки серед народу, для інтересів котрого було річчю найбільш життєво важливою – серед єдиного народу, котрий, з огляду на характер і розміри свого експорту та імпорту, був в змозі перехилити шальки терезів і відновити срібло до по¬чаткової вартості, як грошової одиниці.

     Зараз ця справа є безнадійною; срібло вже не вдасться поверну-ти до того становища, яке воно втратило у 1873 році. Сьогодні це питання елементарного егоїзму, і хоч фермери, як клас, є кількісно більш численними від будь-якого іншого класу, проте, вони не становлять 396 більшості; всі решта само¬любно зацікавлені про-тилежною стороною справи. Бідні фер¬мери! Бідні женці полів! Ваші скарги кількох останніх років, завдяки штучному зростанню цін, стихли лише на короткий час – ставшись малим перепочинком перед більшим, ніж коли-небудь досі, натиском і щораз гучнішим голосінням женців християнства. Ось так підірвано та знищено терпеливість та консерватизм найбільш терпеливого та консервативного кла¬су суспільства, що стало подальшим приготуванням до ве¬ликого часу горя, великого дня помсти.

     Однак, як трапилося, що срібло перестало бути монетар¬ною одиницею? Хто був зацікавлений, щоб спровадити на світ таку катастрофу? Відповідаємо: Перед в цьому вели фі¬нансисти. Це “сфера їхніх інтересів” – обходитися і працювати з грішми, так як фермер працює на своїй землі, щоб принести для себе, свого син-дикату та інституції якомога більший при¬буток. В цьому відношенні фінансисти Англії передують у світі – ведуть інтереси довше і вивчили їх набагато краще.

     Прислів’я каже: “На війні всі методи законні”, тому фінан¬систи і державні мужі Англії, які в даних справах пробудилися на п’ятдесят років раніше решти світу, вважають, що торго¬вельна війна є на порядку денному і приносить переможцям більше користі, ніж бувала торгівля невільниками і грабіж¬ницькі наїзди. Британці до-сить рано усвідомили, що, володію¬чи відносно малою територією, вони для свого найбільшого розквіту повинні спиратись на розви-ток сфери виробництва та фінансові операції, – думаючи не лише про себе, але й, наскільки це можливо, про решту світу. Їхні гро-мадські діячі дбайливо сприяли цьому задуму; отож, здатні виго-товляти на той час більш дешеву, ніж решта світу, продукцію, вони прийняли політику, яка найбільш сприяла їхнім власним ін¬тересам – застосували вільну торгівлю, – і відтоді накинули її всьому цивілізованому світу. Такі умови 397 на довгий час зробили Великобританію не лише всесвітньою фабрикою, але й тор¬говим, грошовим та банківським осередком.

     Близько ста років тому передбачливі англійські фінансисти зро-зуміти, що, оскільки вони не є народом землеробів, то в їхніх інте-ресах викликати депресію цін на сільськогоспо¬дарські продукти, які вони змушені купляти в сусідніх краї¬нах. Вони також спостерегли, що основною грошовою одини¬цею в світі є срібло, і воно було такою від самого почину історії; тому, коли б їм вдалося змінити грошовий стандарт таким чином, щоб вести свої інтереси на основі золота, а решта світу щоб використовувала срібло, тоді вони могли б змінити взаємовідношення вартості обох металів на свою користь. В результаті Великобританія демонетизувала срібло ще в 1816 році. Коли б їй вдалося перешкодити ви¬робництву в інших країнах, як вона намагалася це зробити, і спробувати (внаслідок наявності великої кількості фабрик, обладнання і досвідчених ро-бітників) займатися виробниц¬твом тканин з бавовни та шерсті, а також машин по цінах, нижчих ніж решта світу, яка не має такого обладнання, Англія могла б відокремити свої гроші від решти світу і остаточно отримати для себе величезну користь. Та в жодному з цих на¬прямків вона не досягла всього бажаного: Франція і зокрема Сполучені Штати, а пізніше Німеччина, ввели, як захист, си¬стему мит і тим самим сприяли розвитку в межах своїх країн технічних галузей виробництва, поступово зумівши не тільки подбати про більшість власних потреб, але також вийти в світо¬вій торгівлі на рівень конкуренції з Великобританією. Індія, Китай, Іспанія, Португалія, Півд. Америка, Росія – всі ці краї¬ни, як ми могли за-уважити, по черзі прагнуть наслідувати згаданий шлях, розвиваючи власне виробництво; однак, в за¬гальносвітовому виробництві та в торгівлі Великобританія да¬лі є першою. Щоправда, їй не вдалось відокремити 398 золото від срібла, яке загально рахується основною грошовою одини¬цею світу. Справді, хоча на протязі років співвідношення вартості між цими двома металами – сріблом та золотом – було шістнадцять до одного, однак, здається, існувала своя тенден¬ція зростання вартості срібла і знецінення золота, тому що срібло, як грошова одиниця, знаходилось у світі в постійному вжитку, і, за винятком Великобританії, люди цінили його по¬над золото. Отже, нічого дивного, що, як подає статистика, саме сріб-ний долар мав в 1872 році перевагу в два центи над вартістю золо-того долара.

     Зрозумівши, що самі вони не зможуть контролювати ані золото, ані виробництво, британські фінансисти вирушили на пошуки співпраці зі Сполученими Штатами та Європою, маючи надію, що спільними зусиллями вдасться вартісно роз¬ділити золото та срібло і таким чином піднести ціну золота. Об’єднавшись для демонетизації срібла як грошового стан¬дарту, цивілізовані країни мали б досягнути наступного:

(1)В цивілізованих країнах срібло мало б стати об’єктом самої лише продажі, а, значить, бути більш дешевим, ніж зо¬лото, вартість (прийнята) котрого зростала б пропорційно падінню вар-тості срібла. Це дозволяло б цивілізованим краї¬нам закупляти в менш розвинутих країн все, що вони бажають – бавовник, пшени-цю, каучук та іншу сировину – по надзвичай¬но низькому курсу грошей, срібла, і в цей спосіб одержувати їх дешевшими, за півціни, тоді як вбогі язичники змушені бу¬ли б розплачуватись за предмети розкоші, техніку і т.д., за¬куплені в цивілізованих країнах, подвійною ціною, тому що в результаті прийняття законодавства їхніми цивілізованими братами з країн християнства, керованими “Шайлок”, інакше відомими як фінансисти, срібний долар язичників демонетизовано і знецінено до половини його вартості. Таке викори¬стання освічених розумів для одержання користі за рахунок язичників виправдовується поняттям “вимогливості інтере¬сів”. Чи з Божої точки зору це було справедливим, чи підступ¬ним? 399 Без сумніву, для ближніх з числа язичників це не було тим, чого вони бажали, щоб їм чинили інші язичники.

     (2) Хоча в сфері зовнішньої торгівлі це поставило б всі ци-вілізовані народи в один ряд з Великобританією, однак, Вели-кобританія сподівалася, що, займаючи провідне становище, вона завжди матиме більшу частку в міжнародній торгівлі.

     Коли йдеться про пшеницю, ми зовсім не легковажимо законом попиту та пропозиції, а, навпаки, пам’ятаючи його значення, пока-зуємо, що сьогодні в світі не існує жодного надвиробництва. Навіть статистичні дані м-ра Лінблома свід¬чать, що постачання зерна не встигає за темпами приросту населення світу. Далі, бачимо, що хоч 1892 рік вважався од¬ним з найбільш врожайних на пшеницю за всю історію світу, проте ціна пшениці в тому році в Нью-Йорку становила пере¬січно 90 центів за бушель; з того часу внаслідок зменшення врожаїв ця ціна постійно падала, аж врешті її було штучно піднято в кількох останніх роках.

     Стрибок цін також може бути викликаний певними непе-редбаченими обставинами, що постають у світі. Врожаї пше¬ниці в Росії, Республіці Аргентина, Австрії, Угорщині та інших країнах можуть виявитися набагато нижчими середнього, натомість в Індії, котра майже завжди володіє значним надлишком пшениці для експорту, для її 35 000 000 населення може запанувати голод, і вона потребуватиме американського збіжжя, щоб ліквідувати дефіцит. Таке становище в минулих роках – скажімо навіть у 1892 році, коли був найбільший в іс¬торії світу врожай, – встановило б ціну пшениці на рівні при¬близно 1,30 дол. за бушель (унція (31,1035 г) срібла ще в 1892 р. була вартою 87 центів у золоті), тоді як при грошових відно¬синах, що панували у 1873 p., світова ціна пшениці зросла б у 1896 р. навіть до 1,90 дол. за бушель (в сріблі) по відношенню до ціни, за яку вона продавалася в Індії. Більше того, розгля¬даючи цю річ, потрібно взяти до уваги факт, що хоч 400 за останні тридцять років ціна пшениці з певних причин суттєво впала (а це, як ми побачили, зовсім не сталося внаслідок надвироб¬ництва), то ціни на деякі інші товари знизились відносно мало. Наприклад, порівняймо цілком звичайні роки 1878 та 1894. Нижченаведені дані показують середні ціни за ці роки у Нью-Йорк Сіті:

                                                                                                1878        1894

Жито, за бушель……………………………………………………………..$0,65       $0,68

Овес, за бушель……………………………………………………………….0,33        0,37

Кукурудза, за бушель…………………………………………………………0,52        0,51

Тютюн Кентуккі, за фунт…………………………………………………….0,07        0,095

Свіжа яловичина, оптова ціна………………………………………………0,525      0,055

Свіжа свинина, оптова ціна…………………………………………………0,0425     0,055

Сіно, за тонну………………………………………………………………….7,25        8,50

     Порівняймо три інші позиції – пшеницю, бавовну та срібло, до яких це мало особливе і водночас схоже відношення – вна¬слідок демонетизації срібла християнством.

                                                                                       1878          1894

Бавовна, за фунт………………………………………………………$0,11        $0,07

Пшениця, за бушель…………………………………………………..1,20         0,61

Срібло, за унцію……………………………………………………….1,15         0,635

     Однак, в когось може виникнути питання: Чи не могло статися, що демонетизацію срібла народам християнства нав’язано законом попиту та пропозиції? Чи причиною падіння вартості срібла не стала надто велика його кількість, а не ті чи інші задуми збільшити вартість золота?

     Відповідаємо, що ні. Хоч золота та срібла останнім часом з’яви-лося дуже багато, однак, ріст загальної ділової активності і кількості населення був пропорційно значно більшим. Коли б все золото і срібло світу відчеканити в монетах, то для діло¬вих інтересів його було б абсолютно недостатньо, і потрібні були б додаткові асигнування в вигляді державних, банківсь¬ких та комерційних вкладень, клірингових сертифікатів і т.п. Лише лихвар 401зацікавлений в тому, щоб мати невелику суму платіжних засо-бів, щоб він міг завжди запропонувати їх на жадання і позичити під вигідний процент, вимагаючи при цьому подвійної гарантії. У 1896 році всього золота світу, відчеканеного і невідчеканеного, було майже шість мільярдів доларів (6 000 000 000 дол.), тоді як державні борги і борги окремих осіб становили в Сполучених Штатах суму втричі більшу. Росія на протязі деякого часу – до 1873 року – намага-лася відійти від знецінених паперових грошей і запровадити срібний стандарт, та через відсутність можливості здобути достатню кількість срібла, вона і далі користується паперови¬ми грішми. Ми згадуємо про це, щоб показати, що падіння срібла було продумано наперед, і що причиною цього був не закон попиту та пропозиції (бо в 1872 році срібла потребува¬лося більше, ніж золота, при значно вищому попиті), але саме законодавство.

     Чи реально, щоб особи, які виступають від імені всіх наро¬дів “християнства”, ввійшли в змову проти язичників і проти власних фермерів? Ні, факти не дають підстав для такого ви¬сновку, а, на-впаки, вказують, що фінансова верхівка (назвемо її “Шайлок”) об-думала спосіб, як ошукати законодавців і осяг¬нути потрібні нас-лідки. Щодо цього, в нас є вислови принца Бісмарка та багатьох американських конгресменів. Як ба¬чимо, шляхом “обману” непо-мітно був вбитий законодавчий клин між обома половинами моне-тарного світу з наміром знецінити срібло і подвоїти вартість золота; і тепер, коли підступ виявлено, державні діячі розгублено спо-стерігають за масштабами того, що сталося, усвідомлюючи собі, що від¬новлення срібла до його попереднього стану означатиме труднощі і значні витрати для всіх кредиторів, – при намаганні покрити збитки і втрати, яких, внаслідок знецінення срібла, вже зазнав клас дебіторів. Крім того, “Шайлок”, здобувши для себе таку велику користь (подвоєння вартості всіх своїх маєтків та прибутків), швидше піде на те, щоб суспільство опини-лося в паніці або навіть у революції, ніж ослабить пальці на 402 фінансовій артерії людства. “Шайлок” володіє достатньою владою, щоб накинути власні вимоги. Він контролює числен¬ний клас тих, хто бере позику, хто з благанням вистоює біля банківських прила-вків; він контролює уряди-боржники; він контролює пресу, яка вмовляє громадськість вірити в велико¬душність та добре ім’я “Шайлок” і водночас боятися його гніву та могутності. Крім цього, дуже великий та впливовий клас службовців, клерків та кваліфіко-ваних робітників зау¬важує, що його інтереси співпадають з полі-тикою “Шайлок”. І якщо вони не виступають на його підтримку, то в своїй опо¬зиції до його політики виявляють холодність та бай-дужість і схильні дуже мало перечити, а то й зовсім мовчати.

     Серед численних висловів щодо практикованої брехні та обману вважаємо достатнім навести кілька:

     СЕНАТОР ТУРМАН сказав:

     “Коли законопроект було представлено в Сенаті, ми думали, що перед нами звичайний законопроект про впорядкування грошової емісії, кар-бування монет і покращення ще чогось там іншого, і думаю, не було жодної людини в Сенаті, за винятком члена комітету, від якого дана пропозиція виходила, котра б мала хоч найменшу уяву про те, що в цьому всьому був натяк на демонетизацію”. Congressional Record, том 7, част. 2, Сорок п’яте засідання Конгресу, друга сесія, стор. 1064.

     30 березня 1876 p., під час слухань в Сенаті пропозиції (S.263) “Про внесення змін до законопроекту про обіг срібних монет, як законного платіжного засобу”, на зауваження сена¬тора Боґі СЕНАТОР КОНКЛІНҐ зі здивуванням запитав:

     “Чи дозволить сенатор задати собі або комусь іншому з се¬наторів питання? Чи правда, що в нас тепер немає жодного за¬конного американ-ського долара? Якщо так, то чи правда, що результатом запровадження цього законопроекту буде те, що монети вартістю пів і чверть долара будуть єдиними срібними монетами для ведення законних платежів?”

     СЕНАТОР АЛЛІСОН сказав 15 лютого 1878 p.:

     “Коли таємна історія цього законопроекту з 1873 року стане яв¬ною, вона відкриє факт, що 403 Палата Представників початково мала намір карбувати одночасно золото та срібло і думала, що обидва метали по-винні співіснувати на зразок монетарної французької системи, котрій ще в 1873 році дано наукове обґрунтування, а не на зра-зок власної. Однак, в подальшому законопроект фальси¬фіковано”.

     Шан. ВІЛЬЯМ Д. КЕЛЛІ, який займався законопроектом, у своєму виступі в Палаті Представників, 9 березня 1878 p., сказав:

     “Щодо звинувачень, мов би я захищав законопроект, який демонети-зував загальноприйнятий срібний долар, пояснюю, що хоч мною і був очолюваний комітет до справ монетарної політики, однак, я навіть не підозрював факту, що таким чином срібний долар буде виведений з на-шої монетарної системи, як не знали цього відомі сенатори панове Блейн та Вурхіс, котрі були членами Палати і котрі ще кілька днів тому запи-тували один одного: “Чи після прийняття законопроекту хтось про це згадував?”. “Ні, – відповів м-р Блейн, – а ви щось чули?” “Теж ні, – сказав м-р Вурхіс, – я взагалі не думаю, щоб було хоч троє членів Палати, які про це знали”.

     10 травня 1879 р. м-р КЕЛЛІ сказав:

     “Все, що я можу сказати, так це те, що Комітет до справ мір, ваг та монетарних знаків, який початково вносив законопроект, заслу¬говував довір’я, мав відповідну кваліфікацію і дбайливо переглянув постанову: що, як член комітету, я теж вносив законопроект, і той містив в собі всі умови для обігу звичайного срібного долара і комер¬ційного долара. Дов-гий час після введення законопроекту в дію мені не доводилось чути нічого про розпуск відповідного підроз¬ділу Сенату, який випустив з уваги справу стандартного долара, і тому заявляю, що про цю історію не знаю нічого. Але я також го¬товий сказати, що у всій законодавчій практиці цієї країни немає таємниці, яка б могла зрівнятись з демонетизацією стандартного срібного долара Сполучених Штатів. Я ніколи не зустрічав людини, котра могла б сказати як це сталося і чому”.

     СЕНАТОР БЕК В промові до Сенату, 10 січня 1878 p., сказав: 

     “Він (законопроект, який спричинив демонетизацію срібла) ніколи не був зрозумілий в Палаті Конгресу. Говорю це з повним знанням фактів. Жодний газетний кореспондент – а вони, на¬скільки я знаю, надзвичайно ретельні, коли мова йде про здобут¬тя інформації, – не виявив нічого про те, що сталося”. 404

     Коли б дозволило місце, ми процитували б схожі авторитетні свідчення багатьох інших осіб. На неправильний шлях наво¬дила сама назва законопроекту: “Акт перегляду Законів про монетний двір, про підбір кадрів та карбування монет в Спо¬лучених Штатах”. Демонетизацію срібла приховано: 

(1) внесенням параграфу 14, що відтепер золотий долар повинен бути “одиницею міри вартості”; і (2) внесенням параграфу 15, який містив в собі визначення і характеристики срібних монет, однак, зовсім не згадував про “стандартний” срібний долар. Акт від 22 червня 1874 року завершив вбивство “стандартного” срібного до-лара, навіть не згадавши про нього, а лише передбачивши, що не можна карбувати жодних інших монет, за винятком згаданих Актом 1873 року. Кажуть, що навіть президент США Ґрант, чий підпис надав Актові чинності закону, не усвідомлював його характеру, про що, зрештою, признався згодом, через чотири роки, коли з’явилися перші наслідки. Справді, лише кілька завбачливих “фінансистів” звернули увагу на таку річ як готівка, а оскільки народ ще не одержав виплати готівкою, то, правдоподібно, це було допоміжним підготовчим кроком в вибраному напрямку.

     М-р МЮРЕТ ГАЛСТІД, редактор “Commercial Gazette”, Цінціннаті, був одним з надзвичайно здібних людей свого часу. Наступний уривок з-під його пера вийшов 24 жовтня 1877 р. і є цитований з “Journal”, Нью-Йорк:

     “Британська політика щодо золота була виключно справою експертів. Для успіху потрібен був спритний хід і, мабуть, тому, що монета не зна-ходилась в обігу, і тому, що це відбувалось поза полем зору громадсько-сті, з’явилась можливість фальсифікації без звернення на це зайвої уваги. Таким чином, уникнувши дебатів, одномонетна система великої нації-кредитора була нав’язана великій нації-боржнику”.

     Наступні слова, як вважається, належали колишньому пол-ковнику Р. ДЖ. ІНҐЕРСОЛУ:

     “Я наполегливо вимагаю повернути срібло назад в обіг. Його демоне-тизовано обманом. Кожній платоспроможній особі цю річ нав’язано, і це великий обман по відношенню до всіх чесних боржників Сполучених Штатів. Це злочин проти праці. Це вчинено з недоситу та жадібності і чесними людьми має бути скасоване”. 405

     Те, що наслідок буде саме такий, багато сидячих на той час в залі засідань державних діячів Конгресу передбачили ще тоді, коли усвідомили ситуацію – в період з 1877 по 1880 рік. Деякі з них були сліпі до проблеми, деякі, керовані влас¬ними інтересами, мовчали, інші сполягали на ради “фінансистів”, а ще інші з відвагою повстали проти неправди.

     Нині покійний, шан. ДЖЕЙМС ДЖ. БЛЕЙН В промові до Се¬нату Сполучених Штатів (1880 р.) сказав:

     “Думаю, що коли боротьба, яка ведеться в цій та інших країнах за єдиний золотий стандарт, буде успішною, вона принесе загальне лихо для всього промислового світу. Руйнування срібла, як грошей, і впровадження єдиної міри вартості – золота, – справить руйнівний ефект на всі форми власності, за винятком тих інвестицій, які да¬ють гарантоване повернення вкладень. Вони непомірно зростати¬муть вартістю і давати-муть непропорційно велику і несправедливу перевагу над кожним іншим видом власності. Якщо, як ствер¬джують найбільш гідні довір’я статисти, в світі існує близько 7 000 000 000 дол. у вигляді монет або зливків з золота та срібла, по¬ділених однаково, то неможливо вивести срібні гроші з обігу без наслідків, які принесуть для мільйонів людей розчарування, а для десятків тисяч – велике нещастя. Вірю, що золоті та срібні монети с законними; більше того, гроші американського народу йдуть попереду конституції, і наш основний закон вважає їх цілком неза¬лежними від свого існування. Конгрес не наділено жодною владою винести вердикт: котрий з цих двох металів не повинен бути гріш¬ми; отже, Конгрес, на мій погляд, не має повноважень вивести один із них з обігу. Тому, якщо срібло демонетизовано, я прихильник того, щоб його повернути назад в обіг. Якщо випуск таких монет заборонено, то я за те, щоб дати розпорядження його відновити. Я навіть за те, щоб цей випуск ще більш розширити”.

     Колишній СЕНАТОР ВЕНС дещо пізніше сказав:

     “Влада грошей та її союзники по всьому світу вступили в цю змову, щоб вчинити найбільший злочин віку або й навіть всіх часів, 406 щоб повалити одну другу наявних в світі грошей і таким шляхом подвоїти власне багатство, збільшуючи вартість другої половини, яка знаходиться в їхніх руках. Міняльники грошей ганьблять святиню наших свобод”.

     Уряд Сполучених Штатів розіслав офіційні листи до своїх представників закордоном з вимогою інформувати його про фі-нансові справи. Доповідна м-ра Керрі, радника в стосунках з Бель-гією, була широко публікованою і є достатньо промо¬вистою, пока-зуючи схожість подій, через які перейшли жите¬лі Сполучених Штатів. Ось відповідь на його питання, дана йому шан. Альфонсом Аллардом, Директором до справ фі¬нансів Бельгії:

     “З 1873 року панує постійна криза, яка полягає в падінні всіх цін, і, як нам здається, її темпи затримати неможливо. Такий спад цін, що позначається на заробітках, в даний час переростає в соціальну та промислову кризу”.

     “Ви запитуєте, чому в 1873 році ми повернулися до мономета¬лізму, хоч він весь час кульгавить. Не вбачаю в цьому жодної ін¬шої причини, за винятком, що таке було на руку деякому класу фінансистів, які здобули з цього користь – класу, який взяв для доказу надумані теорії і знайшов підтримку деяких політекономістів, особливо членів Інституту Франції”.

     “Ви запитуєте, який вплив мали такі кроки в монетарній політиці на промисловість та заробітки в Бельгії? Грошей, яких вже в 1873 році було обмаль, стало ще менше. В результаті прийшло передбачуване падіння цін. Починаючи з 1873 року середній спадок цін на всі продукти вироб-ництва становив 50 відсотків, а з них на зернові – понад 65 відсотків. Промисловість перестала бути рента¬бельною, сільське господарство перетворюється в руїну, кожен вимагає законного захисту, в той час як наші зубожілі жителі подумують про війну. Ось такий сумний стан Єв-ропи”.

     В своєму листі до Національної Республіканської Ліги (11 червня 1891 р.) СЕНАТОР ДЖ. Д. КЕМЕРОН писав:

     “Єдиний золотий грошовий стандарт, як нам здається, чинить руїну з такою швидкістю, що проти нього ніщо не встоїть. Якщо цей вплив і в майбутньому поширюватиметься такими ж темпами, як на протязі останніх двадцяти років, 407 коли світом заволоділа золо¬та монетарна система, то одне з не дуже далеких поколінь побачить на розлогому аме-риканському континенті лише півдюжини перена¬селених міст, які на-глядатимуть за величезною масою капіталу, позичаючи його узалежне-ному працюючому населенню в позику за їхній ще незібраний врожай і незавершену продукцію. В світовій історії таких прикладів було достат-ньо, однак, ми виражаємо проти цього протест. Бідні і багаті, республі-канці, демократи і популісти, праця і капітал, церкви і коледжі – всі од-ноголосно, з твердим, незмінним переконанням ухиляються від такого майбутнього”.

     Англійські фінансисти добре знають, чому фермери в ці¬лому світі і особливо фермери Сполучених Штатів та Канади, які займаються експортом пшениці, зазнають труднощів; ча¬сом вони погоджуються, що так діється внаслідок їхнього са¬молюбства. Для прикладу пропонуємо уривок з передової статті “Financial News” (Лондон) за 30 квітня 1894 p.:

     “В нас часто виникають розбіжності зі Сполученими Штатами по дипломатичній лінії; однак, як правило, на цьому ґрунті дуже рідко ви-никають які-небудь прояви ворожнечі між народами обох країн; непоро-зуміння проминають і забуваються. Однак, в нас щораз більше з’являється відчуття, що коли мова йде про добробут мільйо-нів американців, наша країна схильна живити недружні почуття до Спо-лучених Штатів. Звичайно, ми розуміємо, що така неприязність не є над-то суттєвою, і що наша монетарна політика керується виключно само-любними міркуваннями – настільки самолюбними, що ми навіть не за-думуємось над тим, що Індія терпить від нашої діяльності набагато бі-льше, ніж сама Америка…” 

     “Сенатор Кемерон наводить просту мораль, зазначаючи, що ко¬ли б Сполучені Штати наважились розірвати стосунки з Європою і цілковито повернулись назад до срібла, вони здобули б підтримку всієї Америки та Азії і могли б господарювати на ринках обох кон¬тинентів. “Золотий бар’єр виявиться набагато фатальнішим, ніж будь-яка митниця, а ланцюги срібла – набагато міцнішими, ніж будь-яка позбавлена мита вільна торгі-вля”. Не може бути жодного сумні¬ву в тому, що коли б завтра Сполучені 408 Штати прийняли срібну мо¬нетарну систему, британська торгівля була б зруйнована ще до за¬кінчення року. Кожна галузь американської промисловості була б захищена не лише на домашньому, але й на кож-ному іншому ринку. Без сумніву, сплачуючи свої закордонні борги золо-том, Сполучені Штати зазнали б деяких збитків, однак, втрати при обміні в даному випадку становили б мізерну долю в порівнянні з прибутками, отри¬маними на ринках Південної Америки та Азії, не кажучи вже про Європу. Дивує те, що Сполучені Штати лише недавно скористали з такої можливості, і коли б не віра, що шлях Англії є єдино можли¬вим шляхом до комерційного успіху і добробуту, то така річ наступи¬ла б вже давно. Сьогодні американці прокидаються до зрозуміння факту, що “так довго, як вони обмежуватимуть свої амбіції лише тим, щоб стати великою Англією”, їм нас не подолати. Для нас бу¬ло немалою вдачею, що ніколи досі американці не натрапили на можливість усунути нас за допомогою срібла зі світових ринків, і, напевне, було б добре, коли б уражені погордливою апатією нашого уряду до серйозності питання про срібло, американці нам у відплату позбулись би ще й золота. І це легко зробити… Останнім часом в країні не було недостатку в прикладах зрос-таючого незадоволення безвідповідальним відношенням до згаданого питання (питання срібла), яке лихоманить два континенти і наражає на майбутні труднощі більш вбогі країни Європи”.

     Голосіння фермерів про те, що їхню винагороду за працю за-тримано підступом, є характерним для всіх країн з золотим стан-дартом – для всього християнства. Цитуємо наступне:

     22 вересня 1896 року газета “World”, Нью-Йорк, опублікува¬ла широке телеграфне повідомлення, підписане провідними виробни-ками продукції сільського господарства в Європі, зібраними на Міжнародний Конгрес в Будапешті, Угорщина, і наді-слане тодішньому кандидату в президенти У.Дж. Браяну. В ньому говориться:

     “Ми бажаємо вам успіху в вашій боротьбі проти всевладдя класу кре-диторів, який протягом минулих двадцяти трьох років подбав в Європі та Америці про грошове законодавство, яке руйнує до¬бробут ваших та 409 всіх інших фермерів… Віримо, що коли таке по¬вернення (срібла до становища грошової одиниці) не досягне успіху, то вища вартість золота у всій Азії та Південній Америці продовжуватиме обкрадання фермерів (Америки та Європи) з усієї винагороди за їхню працю, і що обрання вас може запобігти сподіваним в Європі аграрним та соціальним потрясін-ням”.

     Видання “World”, Нью-Йорк, за 24 вересня 1896 року, опу-блікувало слова Принца Бісмарка до Гер фон Кардорфа, лі¬дера Партії Вільних Консерваторів в Німецькому Рейхстазі:

     “Я надто старий, щоб йти до школи і вивчати предмет грошового обі-гу, однак, розумію, що пропонуючи поради, я, починаючи з 1873 року, чинив так, як вважав за найкраще, і тепер, зважуючи на наслідки, гадаю, що мої дії були надто поспішними”.

     “Єдиний клас, який ми не можемо дозволити відштовхнути від себе, це клас аграріїв. Якщо вони переконані, а вони, будьте певні, справді переконані, що депресію в сільському господарстві спричинено саме такими монетарними змінами, то наш уряд повинен переглянути свою позицію”.

     Нинішнє крайнє падіння цін срібла та предметів спожи¬вання, які продаються за срібло, йшло дуже повільно. Для цього існувало дві причини. (1) Потребувало часу і маніпу¬лювання, щоб понизити вартість срібла – товару, який в біль¬шої половини населення світу все ще користується великим попитом. (2) Власники копалень срі-бла та інші зацікавлені особи, а також державні діячі, котрі перед-бачували майбутнє зло, так міцно натиснули своїми аргументами на Конгрес Спо¬лучених Штатів, що було вжито засобів, одним з яких було прийняття в 1878 р. Акту про ремонетизацію, а в 1890 р. – Акту про закупівлю срібла. Однак, пропоновані заходи вия¬вились нездійсненними. Срібло має бути або грошовою оди¬ницею з повною, рівною золоту, як законному платіжному засобу, вартістю або вважатись предметом купівлі-продажу – таким як алмази, пшениця і т.д., – і бути податним коливанням згідно вимог попиту та пропозиції. Коли в 1893 р. останній з цих заходів було відмінено, ціна срібла відразу сповзла до половини ціни золота і до 1895 р. стали очевидними всі лиха його демо-нетизації – окрім того, що постала паніка могла виявитись ще більш далекосяжною, зростаючою і тривалою. 

     Ось факти:

     (1) Женці жнив світу, фермери “християнства” пробувають в стані розпачу, без огляду на існуючу сучасну техніку, і голосно благають своїх співгромадян та законодавців про допомогу. (Це голосіння тимчасово зупинено зростаючими цінами на пшеницю, що, очевидно, стало наслідком деякого дефіциту в південно-східній Європі, Росії, Австралії та Аргентині; однак, в міру того, як ці відносини змінюються, і в усьому світі вдалось зібрати середній за розмірами врожай, ціна пшениці може опуститися вниз слідом за ціною срібла навіть до 43 центів – за винятком, коли б втручання обставин змінило умови, – і голосіння женців озветься зі ще більшим відчаєм, ніж досі).

     (2) Законодавці усвідомлюють труднощі і шлях, яким вони ви-никли, твердячи, що все це сталося шляхом обману, через хитрощі фінансистів – тих, хто вміє поводитись з грішми.

     (3) Маючи на меті покращити несприятливі умови, зако¬нодавці, котрі бачать, що така річ може викликати паніку і навіть революцію, приходять до висновку, що оскільки хво¬роба не може бути гіршою, ніж ліки від неї, вони не впро¬ваджують нічого радикального. Отже, срібло вже ніколи не повернеться до обігу в колишньому відношенні 16 до 1.

     (4) Зі всіх сторін переважає думка, що цей “обман” не тільки руйнує і знеохочує фермерів, але й дратує та оздоблює досі най-більш консервативний елемент суспільства.

     (5) Всі мислячі люди світу погоджуються, що такі класи хрис-тиянства, як робітники та механіки, вже визріли для ре¬волюції, котра буквально змете своїми нищівними масшта¬бами нинішні суспільні інституції; і коли б цей великий і досі консервативний фермерський елемент мав поповнити ряди невдоволених і рево-люційно настроєних, то постале по¬єднання було б неможливо по-долати.

     (6) Докази обох сторін свідчать про те, що достатньо лише кі-лькох років, щоб всі ці речі збулися.

     Той, хто виявить бажання порівняти всі ці факти з про¬роцтвом ап. Якова, буде здивований акуратністю їхнього виконання – пункт за пунктом, – і буде змушений прийняти їх, як ще одне незаперечне свідчення того, що сьогоднішні дні, з усіма їхніми подіями, є передбачені Богом, як приготування до великого часу горя, що відкриє шлях для Еммануїла та Його славного царювання миру на землі і доброї волі між людьми.

     Прочитаймо ще раз пророцтво ап. Якова (5:1-9):

     “А ну ж тепер ви, багачі, – плачте і ридайте над лихом своїм, що вас має спіткати: ваше багатство згнило, а ваші вбрання міль поїла! Золото ваше та срібло поіржавіло, а їхня іржа буде свідчити проти вас і поїсть ваше тіло, немов той огонь! Ви скарби зібрали свої на останні дні! Ось голосить заплата, що ви затримали в робітників, які жали на ваших полях, – і голосіння женців досягли вух Господа Саваота! Ви розкошували на землі й насолоджувались, серця свої вигодували, немов би на день [вашого] заколення. Ви [ваш клас] Праведного [Христа] засудили і уби-ли, – Він вам не противився”. [Чи можливо, щоб Господь мав намір звер-нути нашу увагу, що юдейські банкіри та фінансисти більш ніж інші винні в такому обмані затримання заплати женцям? І чи є особливий зміст в словах, “Ви Праведного засудили і вбили?”]

     “Терпіть же, оце, брати, аж до приходу Господнього [Котрий розсу-дить речі справедливо – підносячи того, хто вбогий і хто позбавлений допомоги, і віддаючи помсту всім, хто чинить зло]! Ось хлібороб очікує дорогоцінних плодів землі; терпеливо чекає на них, – аж поки одержить дощ ранній та пізній. Терпіть же й ви також; зміцніть серця ваші, – бо прихід Господній вже наблизився. Не нарікайте один на одного, брати, щоб вас не було (також) осуджено. Ось, – Суддя перед дверима стоїть!” (Кул.). 412

*     *     *

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.