ПЕРШЕ ВИДАННЯ цього Тому було надруковане у 1899 році. І тепер воно знаходиться в руках великої кількості Божого народу на різних мовах по всьому цивілізованому світу. Численні листи говорять нам про одержану з його сторінок велику допомогу у висвітленні Божественної Правди – в поясненні Біблії. Деякі знайшли особливу допомогу в одному напрямку, деякі – в іншому, а ще одні – в усіх напрямках. Розділ під назвою “Непорочний”, який стосується прийняття нашим Господом земних умов, коли Він народився у Віфлеємі, привернув особливу увагу і був визнаний багатьма як такий, що кидає велике світло на різноманітні біблійні та наукові теми.
При наявності теологічної системи, яка визнає власну схильність до помилок і просить та сподівається Божественного керівництва та освічення до кінця подорожі Церкви, здається дивовижним, що цей том, написаний 19 років тому, потребує лише незначного виправлення, щоб бути в цілковитій відповідності з останньою думкою дослідників Біблії щодо вчень Божественного Слова.
Основний наголос цей том кладе на ціну Викупу. Безсумнівно, ця доктрина, від якої, мов промені, розходяться всі інші доктрини, пов’язані з нашим спасінням, була великою мірою втрачена з поля зору, затемнена відтоді, як апостоли поснули в смерті, і дотепер. Дослідники Біблії зрозуміли, що Викуп є ключем, який відмикає всю Біблію – вирішує одразу, що є Правдою, а що – неправдою.
Тому не дивно, що по мірі того, як ми оцінюємо дану тему й старанно її досліджуємо, наші погляди стосовно Викупу стають більш ясними. Біблійні вислови щодо Викупу в жодному разі не змінились, як і не змінилось наше довір’я до них. Вони ще більш висвітлені; ми [іі] розуміємо їх ще краще. Ми вважаємо, що біблійні вислови на цю тему непомильні, а оскільки ми не є непомильні, то наші погляди здатні розширятись, коли ми досліджуємо Писання і є ведені Святим Духом до їхнього зрозуміння, як і було обіцяно. Ми не сумніваємось в тому, що Божественний План розкривається поступово, і тішимося цим. Тут немає нічого, за що б ми просили вибачення. З кожним свіжим променем Божественного Світла Викуп вимальовується перед нами більш велично.
Тепер ми бачимо, що наш Господь Ісус залишив Небесну славу, щоб мати змогу виконати викупну працю для Адама та його роду. Ми бачимо, що зміна Його природи з духовної на людську мала на меті дати Йому змогу стати ціною Викупу: досконалою людиною за досконалу людину – Antilutron, – відповідною ціною. Ми бачимо, що Ісус в час Свого посвячення в ріці Йордан у віці тридцяти років віддав Себе, щоб бути ціною Викупу за всіх. Він продовжував давати цю ціну Викупу, тобто класти Своє життя, яке у відповідному часі становитиме ціну Викупу за батька Адама та його рід. Він завершив цю працю покладання Свого життя, зрікаючись його, жертвуючи його, дозволяючи, щоб його забрали від Нього, тоді, коли вигукнув на хресті: “Звершилось!” Нічого більше не могло бути покладено, ніж те, що було покладено ? Викуп, відповідна ціна за батька Адама. Але Викуп не був заплачений як ціна покриття заборгованості Адама, бо Адам та весь грішний рід були б тоді й там передані Ісусу. Ціна була лише дана в руки Божественної Справедливості як депозит на рахунок Того, Хто помер, щоб Він міг пізніше застосувати її в згоді з Божественним Планом. В нагороду за вірність та відданість Богу в жертовному віддаванні Свого земного життя наш Господь був піднятий з мертвих як духовна істота Божественної природи. “Тому й Бог повищив Його, та дав Йому Ім’я, що вище над кожне ім’я”.
Ісус ніяк не міг скористатись з ціни Викупу, доки [ііі] був на землі. Він не міг навіть привести своїх учнів до спільності з Отцем. Тому Він сказав: “Я йду до Свого Отця й Отця вашого, і до Бога Мого й Бога вашого!” Він також сказав: “Бо як Я не піду, Утішитель [Святий Дух] не прийде до вас”. Через десять днів після вознесіння нашого Господа Його послідовники, зустрівшись, як Він повелів, у горішній кімнаті, одержали благословення П’ятидесятниці – доказ, що вони були прийняті Отцем через заслугу жертви Ісуса. Заслугу Викупу, яку Ісус передав в руки Отця, Він використав як приписання; але Він не дав її Своїм учням. Вона не належалася їм як власність, а була для світу – “Викупом за всіх”. Всі учні Ісуса відмовились від своєї частки у благословеннях Викупу, які приходять для світу в Другому Приході нашого Господа, щоб могти мати частку з Відкупителем у ще більшому благословенні – славі та безсмерті. Ціна Викупу передбачена для того, щоб повернути Адаму та його роду земне життя й земні права та почесті, втрачені батьком Адамом, коли через неслухняність він став грішником, і цей збиток перейшов на всю його родину, на весь людський рід. Час, коли будуть застосовані результати Викупу, тобто Реституція для Адама та його роду, настане після Другого Приходу нашого Господа, коли Він встановить Своє Царство, призначене якраз з метою повернення назад бунтівничого роду до повної спільності з Отцем й до вічного життя – тих, які захочуть.
Поклик Церкви не є для того, щоб дати додаткову ціну Викупу, ані щоб додати до того, що Ісус дав. Достатньо того, що Він дав. Запрошення Церкви є з метою продемонструвати, що вона має той самий дух, ту саму вдачу, які мав Ісус, щоб за всяку ціну чинити волю Отця – аж до смерті. І ті, які це проявляють, можуть бути прийняті Отцем як члени Царського Священства, якого Ісус є Головою; як клас Нареченої, якого Ісус є славним Небесним Нареченим. Для цього існує вимога, щоб вони повернулись до Бога під тією самою [iv] угодою, яку уклав Ісус: “Позбирайте для Мене побожних Моїх, що над жертвою склали заповіта зо Мною” (Пс. 50: 5).
Час для того, щоб Христос і клас Його Нареченої взяли контроль над світом для його піднесення, прийде не швидше, аж він буде покликаний, вибраний, виявиться вірним і буде прославлений; і тільки тоді буде властивим для Спасителя передати Божественній Справедливості заслугу Своєї смерті, яку Він передав в руки Отця як депозит, коли, вмираючи, промовив: “Отче, у руки Твої віддаю Свого духа!” – Своє життя і всі його права. Коли ця ціна Викупу буде формально вручена Справедливості в кінці теперішнього віку, вона більше не буде депозитом до послуг Спасителя; відбудеться обмін її на Адама та його рід, і всі вони негайно будуть передані Отцем Синові, щоб могло розпочатись Його Тисячолітнє Царство і щоб всі роди землі були піддані Відкупителю, щоб Він міг підняти їх зі стану гріха та смерті до всього втраченого в Адамі, – до всього, за що Ісус помер, щоб повернути це людині.
Але клас Церкви, який вибирається протягом майже дев’ятнадцяти століть, не міг бути прийнятною жертвою для Бога, як це було з її Відкупителем, Ісусом, бо тільки Він був святим, невинним і непорочним – ми ж є недосконалі, грішні, а Бог не приймає недосконалі, заплямлені і грішні жертви. Що ж можна було зробити, щоб ми стали прийнятними жертвами і щоб це дало нам можливість з’єднатися з Ісусом на духовному рівні? Властивий крок вже зроблено: завдяки Божественній Справедливості заслуга Ісуса була приписана усім, хто укладає Угоду Жертви і для кого Ісус стає Заступником, тобто Поручителем. Це приписання Ісусом заслуги Його жертви Церкві можна порівняти з закладною або заставною на Викупну жертву, яка не дозволяла їй бути застосованою за світ, доки не завершиться її застосування за Церкву. [v] Угода Церкви полягає в тому, щоб жертвувати все земне життя та всі права, щоб її члени могли стати Новими Створіннями в Христі й співспадкоємцями з Ним на духовному рівні.
Саме на основі такого приписання нам прийдешніх реституційних благословень і на основі нашого особистого посвячення Господу наш Відкупитель, діючи як Первосвященик та Заступник, привів нас до споріднення з Планом Отця, що дозволило нам одержати зачаття Святим Духом й перестати належати до людської родини, а стати членами духовної родини, Головою якої є Ісус. Тому всі члени Церкви є співучасниками Ісуса в праці самопожертвування, в якій ми віддаємо себе Господу, а Він, як Божий Первосвященик, жертвує нас як частину Своєї власної жертви. Так ми “доповнюємо недостачу скорботи Христової”. Так ми страждаємо з Ним, щоб ми могли з Ним царювати. Доки всі духовно зачаті не перейдуть у смерть, заслуга Христа, розміщена як депозит в руках Справедливості тоді, коли Він помер, і заставлена на користь Церкви, не буде звільнена з-під тієї застави й не буде готова для цілковитого використання, щоб купити Адама та його рід під умовами Нової Угоди.
Коли б ми писали цей Том знову, ми тут і там зробили б зовсім незначні зміни у висловах в згоді з тим, що ми тут представили. Ми просимо наших читачів про це пам’ятати. Відмінності не є того роду, щоб це дозволило нам сказати, що вислови в цій книжці помилкові: вони лише не такі повні й ясні, як могли би бути, коли б ми писали тепер.
За деякими останніми коментарями щодо Нової Угоди ми просимо нових читачів звернутись до Передмови автора до “Викладів”, Том VI.
Ваш слуга в Господі
Чарльз Т. Рассел
Бруклін, Н. Й.,
1 жовтня 1916 рік.
Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.
Бо ми маємо не такого Первосвященика, що не міг би співчувати слабостям нашим, але випробуваного в усьому, подібно до нас, окрім гріха. Отож, приступаймо з відвагою до престолу благодаті, щоб прийняти милість та для своєчасної допомоги знайти благодать — Євр. 4:15, 16.
В хвилини спокуси ми повинні серцем піднестися до великого Учителя, з цілковитою певністю віри, визнаючи Його любов, Його мудрість і Його здатність допомогти нам, Його бажання зробити так, щоб усе допомагало на добре тим, які люблять Його. Коли ми прохаємо про поміч в часі такої потреби, то це напевно принесе нам Господню пораду, поміч і силу ходити в праведності, правді, чистоті і любові. Завдяки цьому ми будемо переможцями щогодини, щодня і остаточно – повними переможцями. – R 2248
* * *
Немає таких досвідчень, які переносить Божий люд від тіла, світу і сатани, щоб їх не переходив наш Господь. Та хоча Його спокуси не стосувалися гріха, але світовості і природного самолюбства, то були, все ж, болісними і виробили в Ньому симпатію до нас, які перебуваємо в подібних випробовуваннях. Це повинно наповнити нас довірою і наблизити до Бога через Нього і в Ньому для отримання допомоги в кожній потребі.
Хто вірний в найменшому, – і в великому вірний — Лук. 16:10.
Це не означає, що Божий люд має бути задоволений звичайною рутиною щоденного життя вдома чи на роботі, і має говорити собі: «Бог приймає мою працю так, немов би вона була зроблена безпосередньо для Нього в якійсь іншій, більш прийнятній формі»; натомість, це означає, що кожен, хто знаходиться в такому становищі, повинен день за днем старанно переглядати свої земні обов’язки і зобов’язання, щоб побачити, яким чином можна було б правильно і справедливо викроїти хвилини, години або дні від служби земним речам і земним інтересам, щоб пожертвувати їх для духовних речей і духовних інтересів, своїх та інших. Посвячене серце, самовідданий учень, буде використовувати так швидкоплинні хвилини, вживаючи їх, наскільки це можливо, для справи Отця. – R 3265
* * *
Характер особи проявляється у всьому, що вона робить. Тому її ставлення до малих справ і малих обов’язків є таким же добрим свідоцтвом її характеру, як і поводження у великих справах. Такою є Божа засада оцінення характеру, оцінення святих, вірність Господу яких у малих справах теперішнього життя Він розглядає як достатню гарантію вірності в майбутніх великих справах.
Бо чим серце наповнене, те говорять уста. Добра людина з доброго скарбу добре виносить, а лукава людина зо скарбу лихого виносить лихе — Мат. 12:34, 35.
Отож, нашою найпершою турботою повинно бути наше серце, щоб його почуття і нахили могли бути вповні під контролем Божої ласки, щоб кожен принцип правди і праведності міг бути там укорінений, а справедливість, милосердя, доброта, братерська ввічливість, любов, віра, тихість, стриманість, найвища пошана до Бога і Христа і гаряча любов до всіх рис святості могли бути міцно закріплені як провідні принципи життя. Якщо ці принципи будуть закріплені, утверджені в серці, тоді з доброго скарбу серця уста будуть говорити слова правди, розсудливості, мудрості і ласки. – R 1937
* * *
Серце є джерелом наших слів і вчинків; тому, якими є слова і вчинки людини, таким є її серце. Добре серце наповнене добрими словами і вчинками; лихе серце – лихими словами і вчинками. Наскільки ж необхідним є берегти серце в чистоті! Наступна настанова призначена особливо всім послідовникам Господа: «Над усе, що лише стережеться, серце своє стережи, бо з нього походить життя» (Пр. 4:23).
Улюблені, не дивуйтесь огневі, що вам посилається на випробовування, немов би чужому випадку для вас. Але через те, що берете ви участь у Христових стражданнях, то тіштеся, щоб і в з’явленні слави Його раділи ви й звеселялись — 1 Пет. 4:12, 13.
В неприязному ми світі можемо сподіватися, що одержимо лише зневаги, такі ж, як впали на нашого Господа, тому що учень не більший від свого Учителя. Світ, тіло і диявол противляться нашій дорозі. Існує боротьба всередині і страх назовні, і є багато стріл і вогненних жал, спрямованих на праведних. Якою ж є найбезпечніша постава душі в нещастях і суворих пробах? Чи це не є тихість перед Богом – очікування і пильнування, щоб перш за все пізнати Його керівництво, Його волю в кожній справі, перш ніж наважимось братися до якихсь справ, які часто мають велике значення? Тому Псалмист говорить: «Занімів я в мовчанні, замовк про добро [навіть від чинення чи говорення того, що виглядає добрим в моїх очах]». – R 1937
* * *
Нехай Божі Діти не дивуються, коли приходять випробовування, тому що їх посвячення означає страждання з Христом. Ці випробовування також не повинні їх знеохочувати, а радше мають бути причиною радості, бо вони дають їм привілей страждання з Христом, а такий досвід зробить нашу майбутню славу набагато солодшою. Чим більше ми переносимо страждань, тим більшою буде й майбутня слава. Нехай ця думка буде для нас заохоченням.
А помазання, яке прийняли ви від Нього, – воно в вас залишається — 1 Ів. 2:27.
Благословення і сила Господа супроводили в якийсь спосіб помазання Давида, – хоча як саме, ми не можемо зрозуміти, – даючи йому здібність зростати в знанні і т.п., пристосовуючи і приготовляючи його до обов’язків уряду, на який він був помазаний. Чи у зв’язку з цим ми не можемо розглядати помазання, яке сплинуло на Церкву від часу прийняття її Господом, як прообраз цього? Помазання Церкви не було фізичним помазанням; благословенства, які вона отримала, не були дочасними, бо члени Церкви зростали в ласці, знанні й любові як Нові Створіння, і як такі в майбутньому, в першому воскресінні, вони будуть вдосконалені і зійдуть на престол разом з нашим Господом і Учителем, своїм Головою. – R 3225
* * *
Старожитні ніколи не розуміли, що Помазанець буде складатися з певного числа осіб. Однак ця таємниця була вияснена Церкві Євангельського віку, а вірним є запевнене становище в цьому помазаному гроні. Святе серце і розум, сплоджені при посвяті, були завдатком їх спадщини, незмінним гарантом вірності Бога щодо вірних.
І будуть Мені вони власністю, – каже Господь Саваот, – на той день, що вчиню, і змилосерджусь над ними, як змилосерджується чоловік над синами своїми, що служать йому — Мал. 3:17.
Якби Господь послав нас шукати Його вибраних, то, мабуть, ми зібрали б таких, яких Він відкинув би як негідних, тому що ми не можемо читати сердець. Ця думка повинна розвинути в нас покору, ввічливість і лагідність в стосунку до всіх і повне сполягання на Господа, а також схильність шукати Його керівництва щодо нашої праці як Його слуг, подібно, як Самуїл пошукував Господа у зв’язку з помазанням Давида. – R 3225
* * *
Господь дав славні обітниці тим, які шукають Його як головної мети свого життя. Він чинить їх Своєю власністю, а навіть Своїми синами, що особливо буде заманіфестоване в цей великий день. Він поводиться з ними з делікатною доброзичливістю. Жоден земний батько не трактує своїх дітей з більшою поблажливістю, ніж це чинить Єгова щодо Своїх дітей, які знаходять задоволення у виконуванні Його волі.
Отче, у руки Твої віддаю [в депозит] Свого духа! — Лук. 23:46.
Наш дорогий Відкупитель звернувся з повним довір’ям до Отця, і сповнений віри заявив, що Він усе Своє життя і всі блаженні надії на майбутнє віддає любові Отця і силі Отця, щоб бути в гармонії з Планом і Словом Отця. І так само ми, як послідовники нашого Учителя, мусимо дивитись вперед з вірою, і в нашу смертну годину передати усі наші справи Тому, Який виявив Свою велику любов до нас не лише в даруванні Сина Свого, як нашого дорогого Відкупителя, але і в передбачливій опіці впродовж усієї нашої мандрівки, в Його великих і дорогоцінних обітницях, які йдуть перед нами і дають нам силу, заохочення і запевнення. – R 2473
* * *
Хоча на кілька хвилин перед Своєю смертю наш Господь відчув себе покиненим Богом, та, однак, в момент смерті до Нього повернулось усвідомлення Божої ласки, тому Він звернувся до Бога як до Отця. Його довір’я до Божої ласки було так повним, що Свої надії майбутнього існування Він без тіні сумніву доручив Отцівській силі, маючи досконале запевнення, що Отець знову поверне Його до життя. Дослівний переклад вказує, що Господь, також для блага інших, віддав на зберігання Отцю Свої людські життєві права і Своє право до людського життя.
Вірші Зоріння: 189. Статті з Вартової Башти: R 5621
Питання: Що означала для мене заслуга Христа на цьому тижні? Як на мене вплинуло Його довір’я Богові? Які благословенства вилились на мене, а через мене на інших?
Що на смерть віддав душу Свою, і з злочинцями був порахований — Іс. 53:12.
Як кожен, хто йде слідами Господа, мусить пережити певні гефсиманські досвідчення, то так само кожен, принаймні в якійсь мірі, мусить скуштувати всіх досвідчень свого Учителя. Тож не забуваймо шукати довкола себе нагод служити «братам», «малим», співучням Христа! Будьмо обережні, щоб не додавати наруг, які мусять впасти на всіх послідовників Агнця, але, навпаки, дарувати слова співчуття і допомагати нести один одному тягарі в труднощах і випробуваннях на цьому шляху. Таким чином ми найкраще покажемо нашому Господу і Голові, як ми оцінили б нагоду допомагати Йому нести Його хрест дорогою на Голгофу. – R 2473
* * *
Смерть нашого Господа не була вдаваною смертю. Його смерть була дійсною. Він був у всій Своїй істоті підданий смерті. Цей процес був повільним. Він тривав три з половиною роки і складався з Його фізичного виснаження, розумового смутку та фізичного насильства. Він так сильно нас полюбив, що для нашого блага впродовж трьох днів перебував у стані смерті. Його останні години життя також не пройшли в кращих умовах. Хоча Господь не вчинив ані гріха, ані злочину, все ж, був засуджений на смерть як грішник і злочинець з грішниками і злочинцями.
Якщо ви споживати не будете тіла Сина Людського й пити не будете крови Його, то в собі ви не будете мати життя — Ів. 6:53.
З радістю, любий Господи, ми споживаємо (присвоюємо для наших потреб) заслугу Твоєї чистої природи, принесеної в жертву за нас – для нашого виправдання. Ми також радо будемо учасниками з Тобою в чаші страждання, розуміючи, що це великий привілей – терпіти з Тобою, щоб у властивому часі також царювати з Тобою; бути померлими з Тобою, щоб у вічній майбутності жити з Тобою і бути подібними до Тебе й ділити Твою любов і Твою славу, як Твоя Наречена. О, щоб ми були вірні, не тільки у виконуванні цього символу, але також і в дійсності! Благословенний Господи, ми слухаємо Твоє Слово, яке говорить: «Чашу, що Я її п’ю, ви питимете, і хрищенням, що Я ним хрищусь, ви охриститеся». Господи, ми самі не здібні так жертвуватися, але Твоя ласка є достатньою для нас, тому що ми повністю Твої, тепер і навіки. – R 2436
* * *
Споживати тіло Сина Людського означає, серед іншого, присвоювати собі через віру Його досконалу людську природу, а пити Його кров означає, серед іншого, присвоювати собі через віру Його досконале життя. Таким чином ми присвоюємо собі з заслуги Христа докладну рівноцінність нашого боргу, який виник в результаті гріха Адама. Завдяки цьому присвоєнню досконалої людської природи і життя ми є визнані за досконалих і таких, що мають досконале життя. Без цього присвоювання ми є мертвими в Адамі і не можемо мати життя, але завдяки йому ми маємо життя. Споживання Його тіла і пиття Його крові, особливо останнє, означає, серед іншого, також участь Церкви в жертвенній смерті.
Чаша благословення, яку благословляємо, – чи не спільнота то крови Христової? Хліб, який ломимо, чи не спільнота він тіла Христового? Тому що один хліб, тіло одне – нас багато — 1 Кор. 10:16,17.
Це одна чаша, хоча вона має сік з багатьох виноградних грон, так як один хліб, хоча він складається з багатьох зерен. Зерна не можуть зберегти своєї індивідуальності і свого власного життя, якщо мають стати хлібом для інших. Подібно, грона не можуть залишатися гронами, якщо мають стати оживляючим напоєм. Тому бачимо красу слів Апостола, що Господній люд є учасником одного хліба і однієї чаші. Тут немає іншого шляху, яким ми могли б осягнути нову природу, як тільки прийняття Господнього запрошення пити Його чашу і бути переломленими з Ним, як члени одного хліба [буханця], і бути поховані з Ним в хрещенні в Його смерть, і в такий спосіб осягнути з Ним воскресіння слави, честі і безсмертя. – R 2771
* * *
Хоча основною думкою, символізованою в Господній Вечері, є виправдання, то наступною є посвячення. З цієї точки зору чаша, наповнена для нас Отцем, символізує страждання, пов’язані з процесом жертвенного вмирання, а хліб символізує людську природу Церкви, складену в жертвенній смерті. Так в Пам’ятці є представлена смерть Ісуса і Церкви.
Вірші Зоріння: 54. Статті з Вартової Башти: R 5341
Питання: Чи я страждав на цьому тижні з Господом і братами? Яким чином? В яких обставинах? Що мені в цьому допомагало або перешкоджало? З якими результатами?
Повідомити про помилку
Текст, який буде надіслано нашим редакторам: