5 Том, 10 Розділ – Дух Здорового Розуму

[249]
РОЗДІЛ X

ДУХ ЗДОРОВОГО РОЗУМУ

Дух Бога в Його народі проганяє дух страху – Людство в цілому нездорове розумово й фізично – Значення, в якому святий Дух є Духом здорового розуму – Дії, які приводять до цього результату – Докази Духа здорового розуму

“Бо не дав нам Бог духа страху, але сили, і любові, і здорового розуму” (2 Тим. 1: 7).

ЗГІДНО з кожним мовним правилом дух страху тут протиставляється іншому духу. Якби Дух любові, сили, здорового розуму був особою або трьома особами, тоді цілком слушно дух страху слід було би вважати ще однією особою. Помилковість такого аргументу настільки очевидна, що для його спростування достатньо простого твердження.
Наскільки Господній народ наповнюється Його святим Духом, або впливом, і завдяки ньому ширшає та більшає, настільки він має менше духа страху. Дух страху в християнині є духом сумніву і свідчить про брак віри, брак святого Духа. Цей дух страху є рясним джерелом зла в духовних справах, у кожній рисі християнського росту – як особисто, так і Церкви. Він також тісно пов’язаний з фізичною слабкістю та недієздатністю. Божа дитина, наповнена святим Духом, є велетнем у порівнянні з її власним природним “я”, бо її побоювання затамовані, її серце утверджене, її віра [250] вкорінена й заснована, а душа надійно й міцно заякорена за завісою. Ось так вона збережена, щоб не наштовхнутись на скелі нещасть, коли лютують штормові вітри утиску. Ось так святий Дух є силою тих, хто ним володіє, і часто є причиною здивування їхніх ворогів.
Ми не стверджуємо, що Євангеліє Христа захоплює тільки тих, у кого сильний розум і сильне тіло, і що ті, які Його, сильні. Зовсім навпаки, ми стверджуємо, як факт і як біблійне свідоцтво, що Євангеліє Христа зазвичай захоплює тих, хто слабший, хто відчуває свою кволість і розуміє – більше, ніж той, хто сильний, – що він потребує допомоги. Але перетворюючий вплив святого Духа на тих, хто його отримує, настільки великий, що вони у своїй слабкості стають міцнішими. Немічне цього світу Бог (через Дух, Свою силу) робить сильним для зруйнування твердинь неправди та гріха, для стійкості в добрій боротьбі як добрих воїнів Господа Ісуса Христа – на превеликий подив тих, хто вищий від них з природи (1 Кор. 1: 27; 2 Кор. 10: 4; 2 Тим. 2: 3, 4).
І так було в минулому, коли слабкі світу займалися Христовою справою і були, як мученики, непохитними до кінця життя, мужньо зносячи випробування й труднощі, яких лякались навіть найсильніші зі світу. Те саме далі вірно про той самий клас, бо хоча окремі риси переслідування значно змінилися, далі треба “терпіти лихо, як добрі вояки” і “класти душі за братів”. Тому немічне світу (ті, які є нічим, але яких обрав Бог) як і раніше викликає замішання в мудрих та сильних цього світу (1 Кор. 1: 27, 28).
Як каже апостол, цей Божий Дух в нас є не тільки Духом сили, але й Духом любові. Згадана любов – це не та природна любов, якою до певної міри володіє все людство, і навіть німі створіння (яка великою мірою є духом самолюбства). У тих, хто отримує святий Дух любові, ця природна любов повинна посилюватись, [251] розширюватись, поглиблюватись і щораз більше втрачати свої самолюбні риси, стаючись щедрою, самовідданою, заснованою не на самолюбстві, а на принципах праведності, істини, добра і на наявності в цілому Духа, вдачі Бога. Цей Дух любові повинен існувати постійно, зростаючи і рясніючи щораз більше, поки не прийде те, що досконале, а те, що частинне, не мине (1 Кор . 13: 10).
Немає прекраснішого прояву святого Духа в Господньому народі, ніж те, що апостол у нашому вірші називає “Духом здорового розуму”. За своєю природою Господній народ не має більшої міри тверезого розуму, ніж люди у світі. Цілком навпаки. Як ми вже переконались, тенденція Євангелія спрямована на те, щоб привабити більш недосконалих, які усвідомлюють власне безсилля та потребу в благодаті й силі з гори, а не вплинути на тих, у кого більш сильний і здоровий розум – хто, порівнюючи себе з іншими, має самовдоволений і самовпевнений дух, тобто розум.
Та скрізь, де Правду приймають до доброго і чесного серця, і вона приносить законні плоди, де Господні діти стають учасниками Його святого Духа (якими б сильними чи слабкими вони не були з природи), вони, тим самим, здобувають “Дух здорового розуму”: їхні судження стають більш зрозумілими, більш правильними, більш достовірними, аніж попередньо, тому що в них перед очима є, в першу чергу, виразні вказівки Господнього Слова про те, що вони повинні і що не повинні робити – вказівки, які охоплюють майже всі сторони та наміри життя. Хто прийняв Господа як свого наставника та вчителя і має Його Дух слухняності волі Отця, той має “Дух здорового розуму”, бо не покладається тільки на власну розсудливість, тільки на власне розуміння, а, завдяки слухняності Господнім вказівкам, є збережений у мінливому житті від пасток і труднощів, які випадають на долю тих, кого не веде й ким не керує надлюдська мудрість.
Унаслідок гріхопадіння нашого роду і його [252] осуду весь світ хворий розумово й фізично (хоч різною мірою, залежно від обставин і спадковості). Як деякі фізично слабші від інших, так деякі розумово слабші від інших, і всі нездорові, як говорить Писання: “Нема праведного [досконалого, здорового розумом чи тілом] ані одного” (Рим. 3: 10). Образно кажучи, всі вкриті ранами, синцями та гнійними болячками – розумовими й фізичними (Іс. 1: 5, 6). Прокляття гріха поклало свою важку руку на цілу людину – розум і тіло.
Добре відомий факт, що страждання одного члена тіла спричиняє нездужання всього тіла, у тому числі розуму. Розум не може бути абсолютно здоровим, якщо його підтримує і харчує нездорове тіло. Розладнаний шлунок внаслідок нетравлення має прямий вплив на розум людини, а також на весь її фізичний організм. Особа з хворими легенями не може уникнути відповідного погіршення роботи розуму. І якщо інші органи – серце, печінка, нирки – хворі і недостатньо виконують свої функції, наслідком, безсумнівно, будуть зміни в крові та розладнання нервової системи, центром якої є мозок. Подібно мозок, знесилений болем або виснажений недостатнім харчуванням, або запалений внаслідок послабленої діяльності органів секреції, обов’язково буде ослаблений у всіх своїх різних функціях: він не зможе думати й аргументувати так правильно й логічно, як у справному стані. Психічні розлади настільки поширені, що слово розлад використовується в крайніх випадках, коли мова йде про хворобливість, неврівноваженість, більшу від середньої. І ніхто зі здоровим глуздом і досвідом не ставитиме під сумнів ці висновки.
Виникає запитання: як або на основі чого надання християнину святого Духа дозволяє виправити його судження і стати для нього Духом здорового розуму? Відповідаємо, що божественний розум є досконалий, “тверезий”, і наскільки християни можуть відкласти вбік свій власний розум, або судження (у деяких або у всіх справах), [253]  і прийняти замість цього божественний розум, волю, судження, щоб керувати власним життям, настільки вони матимуть дух, вдачу здорового розуму – Божий розум. Цим ми не хочемо сказати, що мозок християн зазнає змін або починає діяти всупереч порядку в природі. Ні, вони під керівництвом святого Духа, Духа Правди поступово вчаться виправляти помилки своїх власних суджень щодо різних питань, які постають перед ними, щоб через Боже Слово узгодити їх із вченням святого Духа. Наприклад: уявіть, що в нас є годинник, який неправильно показує час, і немає засобів для його регулювання. Припустимо також, що ми одержали доступ до абсолютно точного хронометра, який показує, що наш годинник кожні двадцять чотири години відстає на тридцять хвилин. Тепер ми будемо знати, як це виправити, перевстановлюючи час кожні двадцять чотири години. Більше того, ми можемо визначити, наскільки він помиляється в будь-який момент дня. Так само справа мається з нашими судженнями й різними життєвими питаннями та справами: коли ми звіряємо їх з досконалим критерієм, то бачимо, що ми або занадто швидкі або занадто повільні, занадто слабкі або занадто сильні в наших розумових і фізичних почуттях. І хоча ми абсолютно не в змозі змінити наш спосіб мислення та дії настільки, щоб вони були досконалими й у повній згоді зі способом та діями нашого Господа Ісуса (нашого критерію), проте ми можемо регулювати наші думки, наші судження відповідно до представленого нашим очам критерію – регулювати таким чином і до такої міри, яких не зможуть ані оцінити, ані копіювати ті, хто не має цього досконалого взірця або не прагне пристосовуватись до нього.
Хто з нас не помічав у своїх друзів і сусідів (а також в собі) численних проявів такої нерозсудливості, коли вони не здатні вести власні справи як слід і при цьому викликають велике роздратування своїми намаганнями влаштовувати справи інших? У своїй зарозумілості вони судять інших, настирливо втручаючись у справи сторонніх людей, хоча самі цілковито неспроможні керувати своїми власними. Хіба це не [254] приклад нерозсудливості і навіть, певною мірою, божевілля? Хіба ми не бачимо, що той самий принцип (доведений до ще більшої крайності) помітний у тих, чий розум настільки розладнаний, що їх треба ізолювати в притулку для божевільних? Безсумнівно, зарозумілість, хвальба й страх є основою психічних проблем більшості тих, кого утримують у домах для божевільних; натомість серед решти багато хто опанований демонами. Приходячи в притулок для божевільних, бачимо, як деякі мешканці охоплені ілюзією, що вони напрочуд заможні, що вони царі або цариці, або вельможі, або князі, тому вони сповнені пихи та бундючності, легко ображаються. Іншим здається, що вони терплять, що їх недостатньо оцінюють, а їхні приятелі прагнуть прибрати їх з дороги, бояться їхнього впливу або применшують їхні здібності, або не дозволяють їм досягти успіху. Інші через страх уявляють собі, що всі посягають на їхнє життя, що весь світ зійшов з розуму, і тільки вони мають здоровий глузд, або що Бог проти них і їхньою долею є вічні муки, бо вони скоїли непростимі гріхи, і т. д.
Все це – крайності розумового стану й розумових прикмет, які кожен, хто спостережливий, може бачити довкола себе щодня у всіх сферах життя. Тенденція світу й духа світу з його амбіціями та гордістю, його забобонами, хибами й побоюваннями в тому, щоб підсилити ці природні умови, в результаті чого бачимо, що божевілля в його крайній формі швидко поширюється по всьому цивілізованому світі.
Те, чого вони потребують, – чого потребуємо ми та все людство, – це здоровий розум. Однак слушним часом для загального зцілення розумових та фізичних недуг світу руками Великого Лікаря є Тисячолітній вік, коли він буде повністю запроваджений. А цей вік не може бути запроваджений і його полегшення й благословення не можуть прийти, поки не настане свій час. Наразі лише покликана Євангельська Церква отримує (через свого Господа та Його Слово) Його святий Дух, дух Його [255] здорового розуму, а це те саме, що розум Отця, Дух Отця. І наскільки кожен член використовує в цьому напрямку свої привілеї, настільки він одержить допомогу в тілесних розумових і фізичних клопотах, які обсідають нас, а також весь світ. Господнє Слово через апостола радить: “Через дану мені благодать кажу кожному з вас не думати про себе більш, ніж належить думати, але думати скромно [не за плоттю, а за своєю новою природою], у міру віри, як кожному Бог наділив” (Рим. 12: 3). Багатьом потрібне ціле життя, щоб подолати занадто високу самооцінку й здобути Дух здорового розуму стосовно своїх талантів. При цьому приборкати власну гордість їм допомагають слова Учителя: “Блаженні лагідні, бо землю вспадкують вони”. Також їм допомагають слова апостола, що “Бог противиться гордим, а смиренним дає благодать [милість]”. “Покоріться під міцну Божу руку, щоб Він свого часу повищив” (Мт. 5: 5; Як. 4: 6; 1 Петр. 5: 5, 6).
Насправді не багато великих, не багато мудрих по міркам цього світу та відповідно до оцінювання ними власної мудрості вибрав Бог, а радше бідних цього світу, багатих вірою – тих, які довіряють не власній мудрості, ані власній праведності, а приймають Христа як свою мудрість, як своє виправдання, як своє все.
Подібно ті, які мають “дух страху”, одержують допомогу, щоб протидіяти йому “Духом правди”, “Духом любові”, коли вони його здобувають, адже “досконала любов проганяє страх” (1 Ів. 4: 18). Коли вони вчаться пізнавати Бога через Його Слово та благодатний план віків, викладений у ньому, це звільняє їхній розум з великого кубла страху й жаху, який мучить стількох. Замість страху це дає їм надію, яка не соромить, бо любов Божа вилилася в їхні серця через святий Дух – Дух здорового розуму.
Так і ті, хто занадто скромний (кому не вистачає [256] впевненості в собі), щоби досягти чогось в житті, одержують заохочення та підбадьорення й стають корисними для себе та для інших через той же Дух правди, який докоряє та виправляє занадто самовпевнених, настирливих, сором’язливих, самовдоволених. Перші отримують заохочення через запевнення їх про Божу допомогу, тоді як останніх треба стримувати, угамовувати, приводити до ладу й навчати того, що подобається Богу й корисне для них самих. Апостол каже: “Хто [впевнено] вважає, що він знає що-небудь [з власної мудрості], той нічого ще не знає так, як треба знати” (1 Кор. 8: 2, Гиж.). Але пам’ятаймо, що перетворення характеру настає не від повторення: “Господи! Господи!”, не від наявності Біблії, не від приєднання до якоїсь людської організації, званої церквою, а від приєднання до Христа та отримання від Нього Духа Його Слова, Духа правди, Духа святості, Духа здорового розуму – Його й Отця святого Духа.
Людина, яка (за Божою благодаттю і завдяки своєму сприйняттю цієї благодаті) здобула Дух здорового розуму, має у всьому значну перевагу над рештою людства, бо Дух здорового розуму є Духом мудрості. Така особа набагато правильніше, ніж інші, оцінює речі цього життя: багатство, славу, громадське становище і т. п. Зі свого нового погляду вона бачить те, що з цим пов’язане і чого інші не помічають. Її розум, навчений з Господнього Слова, бачить, що коли б вона навіть згромадила все багатство світу, то, померши, не зможе взяти з собою нічого. Вона розуміє, що слава – убога й скороминуща річ, і що в постійному життєвому поспіху мертвих швидко забувають. Вона бачить, що суспільство беззмістовне, що його запевнення в поважанні і т. д., часто нещирі, і зі смертю (якщо не раніше) його злет закінчується фінансовим крахом. Вона бачить, говорячи мовою світу, що “гра [з шансом на земну славу, багатство й задоволення] не варта свічок”. І справді, з погляду пересічного чоловіка та жінки у світі життя – лише [257] гра в карти, яка не дає задоволення своїми результатами, бо в кінці воно навіть для найуспішнішого не означає майже нічого.
З іншого боку, Божим дітям, зачатим тепер від святого Духа до “високого поклику” цього Євангельського віку, запропоновано щось, що відволікає їхній розум від дрібниць та ілюзій, які полонять і часто доводять до безумства людські розуми в цілому. У них вища радість, вищі прагнення – до вищого громадського становища, до більшого багатства й Царства – небесного багатства та небесного і вічного Царства. Прагнення, натхнені цими небесними обітницями, святі, повні милосердя та добрих плодів і керуються любов’ю, тоді як земні стремління керуються егоїзмом.
Чоловік (жінка), чия мета здійнялася вище цих земних забавок, суєт і амбіцій, і спирається на небесне, має, безумовно, набагато кращі можливості керуватись здоровим розумом щодо всіх дочасних справ, тому що він дивиться на них порівняно безкорисно. Він є у світі і змушений жити, забезпечуючи себе необхідними речами, пристойними та чесними в очах усіх людей. Звільнившись від непомірних амбіцій щодо земних речей, він відповідно звільнився від тиску користолюбства, жадібності, пихи і т. д. і більше здатний думати й поводитися справедливо, проявляючи люб’язне співчуття до всіх. Цей Дух здорового розуму, тобто кращої розважливості, досвідченого християнина вважається не виправленням або полагодженням його земного, тілесного розуму, але новим розумом (новою вдачею), зачатим у ньому згори надзвичайно великими і цінними обітницями Господнього Слова (2 Петр. 1: 4). Таким чином він одержує допомогу завдяки своїй новій вдачі, Духу, вдачі здорового розуму, святому Духу Господа. І його розум буде тверезим настільки, наскільки він приймає святий Дух і наповнюється ним. Чи швидко це [258] буде  чи повільно – все залежить від того, якою є його любов до Господа та Його праведності – палкою чи прохолодною.
Учитель запитав: “Що дасть людина взамін за душу свою [свою істоту – своє існування]?” (Мт. 16: 26). Людина тверезого розуму не проміняє найцінніше, що в неї є (свою істоту), ні на що – ні на багатство, ні на славу, ні на становище. І наскільки хтось отримує Дух здорового розуму, настільки він може це оцінити. І навпаки, бачимо, що світ сьогодні робить зворотне, доказуючи, тим самим, свою розумову неспроможність. Ті, які вважаються наймудрішими людьми у світі, витрачають свої зусилля на те, що не приносить задоволення, – накопичення багатства, боротьбу за почесті, громадське становище та просування по службі, марнославну хвальбу та гріховні утіхи. Навіть коли б не було майбутнього життя, всі, хто має Дух здорового розуму, можуть бачити нерозумність такого шляху. Адже більшість проводить теперішнє життя в пошуках насолод, а потім помирає, розуміючи, що не одержало того, чого шукало, – що багатство або слава, які люди залишають після себе, незабаром зникнуть, а якщо й не зникнуть, то залишаться пам’ятником їхньому безглуздю, жадібності та браку тверезого розуму.
Життя світу, позбавлене розсудливих цілей та амбіцій, апостол називає “марним [безплідним] життям, що передане від батьків” (1 Петр. 1: 18). Звичка працювати не покладаючи рук заради нікчемних цілей є спадковою. Люди  не зупиняються, щоб задуматись про якусь річ, але входять в колію, якою рухалися їхні батьки. Але апостол показує, що зміна нами шляху настала тому, що ми дізналися, що ми викуплені дорогоцінною кров’ю Христа. Через Слово благодаті ми виявили, що шлях світу марний і всі йдуть цим марним шляхом з причини гріховності – внаслідок втрати тверезого розуму через гріхопадіння. Тому дізнавшись про цю велику купівлю, ми [259] радо посвячуємось Тому, Хто відкупив нас, і отримуємо Його Дух – Дух здорового розуму.
Якщо на нинішнє життя дивитись з погляду святого Духа, представленого у Святому Слові, то воно схоже на період навчання в школі – на підготовку до майбутнього життя всіх, хто бачить цю нагороду й чує “поклик”. Однак тільки ті, хто розплющив очі й бачить немовби зсередини, можуть зрозуміти, якою немудрою є поведінка більшості. Навіть не намагаючись приборкувати свої самолюбні нахили й розвивати більш шляхетні та більш правильні риси своєї занепалої природи, люди в багатьох випадках руйнують свій характер і залишають цей світ при смерті ще слабшими в характері, ніж тоді, коли вони увійшли в нього через народження, найчастіше також передаючи ці слабкості в спадок своєму потомству.
З іншого боку, хоча Боже Слово та святий Дух цього Слова стримують наші амбіції мати земні багатства, переконуючи, що “корінь усього лихого – то грошолюбство” (1 Тим. 6: 10), вони захищають нас від протилежної крайності – ліні, неробства, напоумляючи, щоб кожен дбав про речі чесні в очах усіх людей, і особливо про потреби своїх домочадців. Вони закликають нас “У ревності не лінуватися, духом палати, служити Господеві” (Рим. 12: 11). Тому ті, хто має Господній Дух, є бережені від безглуздя усіх, хто проводить життя з “граблями” Буньєна*, громадячи скарби, які насправді не мають жодної справжньої вартості. Вони також бережені від нерозумного ледарства і чують настанову бути енергійними в усякій добрій службі, яка буде корисною для людства, матиме божественне схвалення й буде прийнята як служба, “зроблена для Господа”, і яка матиме  щедру нагороду у вічному житті.
—————
*Пол Буньєн – дроворуб із американської легенди, який робив різні надлюдські вчинки – ред..
—————
Дух здорового розуму бачить у нинішньому житті можливості для досягнення багатства характеру, багатства благодаті та для нагромадження скарбів, яких не [260] знищить ні міль, ні іржа, але які будуть тривалими – вічними радощами. Це зовсім не означає, що Дух здорового розуму спонукує нас жити майбутнім, нехтуючи сьогоденням: радше він мудро живе сьогоденням, постійно тримаючи в думці майбутнє.
Дух здорового розуму розширює й поглиблює характер у всіх його добрих напрямках. Він допомагає своєму власнику правильно дивитися не тільки на самого себе, але й на своїх спільників по деградації, що підсилює його співчуття. Він усвідомлює ушкодження свого розуму й тіла через гріхопадіння та свою власну потребу в милосерді й корисному виправленні, а ще він усвідомлює схожий розлад всього людства й загальну потребу в співчутті та допомозі для виправлення. Навчаючись виправляти вади й невідповідності власного розуму, він більше співчуває іншим, які не мають цього регулюючого принципу, цього Духа здорового розуму, одержати якого їм не дає протидія з боку Противника, “бога цього віку”, який засліплює розуми невіруючих, щоб славне світло божественної доброти в особі Ісуса Христа не освітило їхні серця й не дало їм Духа здорового розуму (2 Кор. 4: 4).
У міру того, як він розвивається в цьому святому Дусі свого прийняття, як “нове створіння в Христі Ісусі”, він, завдяки його діяльності, поступово стає більш терпеливим, більш співчутливим, більш великодушним, більш люблячим – більш Богоподібним. І ці чесноти характеру вплинуть не тільки на видимі вчинки в його житті, але й на його слова та думки. Наскільки його святий Дух не допускає ганебного чи нечесного вчинку, настільки він не допускає ганебного або нечесного слова на адресу друга, сусіда чи ворога; і так само він не допускає найменшої несправедливої або недоброзичливої думки на адресу будь-кого з них.
Тому Дух здорового розуму поступово, але впевнено, робитиме чоловіка кращим чоловіком, батька [261] кращим батьком, сина кращим сином, дружину кращою дружиною, матір кращою матір’ю, дочку кращою дочкою. Він робитиме це, бо основа думки, слова й поведінки змінилася з егоїзму на любов. Той, хто володіє цим Духом здорового розуму, святим Духом, Духом любові, буде (наскільки він здобуває його) менш вразливим стосовно власних прав, привілеїв, переваг і більш уважним до прав, почуттів та переваг інших. Звичайно, воля Господа повинна бути на першому місці, але, догоджаючи Господу, він буде отримувати задоволення від того, що робитиме приємне іншим – тим, з ким може спілкуватися, і особливо власній сім’ї. Виходячи з цього бажання служити й подобатися спочатку Господу, а тоді Господній сім’ї та всім людям, коли трапиться нагода, будуть функціонувати його думки, будуть керовані і контрольовані його слова й буде формуватися його поведінка.
З цього не випливає, що чоловік або жінка, які отримали Дух здорового розуму, будуть найкращим чоловіком, найкращою дружиною, найкращим братом, найкращою сестрою, найкращим батьком, найкращою матір’ю в усіх відношеннях. Адже, як ми вже згадували, місія Євангелія Христа (у його впливі на цивілізований світ) полягає в тому, щоб взяти убоге цього світу й невартісне [що не ціниться] і підняти його по мірі того, як воно стає посвяченим Господу й отримує Дух здорового розуму. І навпаки, деякі, народжені в кращих умовах, на вищому рівні, більш схильні до самовдоволення і відмовляються від допомоги, яку пропонує Господь. Вони можуть бути шляхетними чоловіками, шляхетними дружинами, шляхетними дітьми, шляхетними батьками з причини того, що вони більш шляхетного походження, що вони успадкували від християнських батьків кращу розумову врівноваженість та більшу мудрість. Та якщо вони не приймуть Спасителя і пропозицію нового розуму, то напевно деградують, а їхня доброта, м’якість і т. д. стане радше зовнішньою формою, ховаючи внутрішнє самолюбство, яке [262] рано чи пізно вийде на поверхню в їхніх нащадках, опускаючи їх, в свою чергу, на нижчий рівень.
Ми хочемо наголосити на думці, що на якому б рівні розумового одряхління, аморальності чи нерозсудливості Божа правда та благодать не торкнулась чоловіка (жінки), вона підніме його (її) і зробить більш шляхетним, більш чистим, більш добрим, більш м’яким і більш уважним до інших – у тій мірі, в якій він (вона) отримує цей новий розум, Дух здорового розуму.
Недужий стан людського розуму в загальному проілюстрований у безвідповідальному розмноженні людського роду. Воно відбувається майже без урахування законів здоров’я, без забезпечення засобами для належної підтримки потомства, з цілковитим ламанням законів природи, на які зважають при виведенні нижчих тварин, худоби, овець, коней, собак. Не дивно, що апостол заохочує віруючих керуватись здоровим розумом у використанні найвищої природної сили людини – продовження роду, кажучи: “Чоловіки,.. живіть із дружинами за розумом” (1 Петр. 3: 7). Якщо б до цієї поради прислуховувались, якщо б Дух здорового розуму переважав, скільки б більше уваги приділяли тендітним і переобтяженим дружинам чоловіки, які справді їх люблять – поводяться з ними за розумом.
Але тільки раби та рабині Господа отримали цей святий Дух Бога – цей Дух здорового розуму. Слава Богу, що наближається час, коли завдяки служінню цих рабів та рабинь, прославлених і наділених владою з Царем слави, весь світ буде благословенний, і Господь виллє Свій святий Дух, Дух здорового розуму “на кожне тіло”.