5 Том, 12 Розділ – Предмет Примирення – Чоловік

ПРЕДМЕТ ПРИМИРЕННЯ – ЧОЛОВІК

РОЗДІЛ 12

Що Це Чоловік ? – Відповідь “Ортодоксальних” – Відповідь Вчених – Відповідь Біблії – Тіло Чоловіка – Дух Чоловіка – Людська Душа -Замішання 3 Причини Злого Перекладу – Розмноження Душ – Що Є “Шеол”, “Гадес”, До Якого Всі Душі Йдуть В Часі Між Смертю І Воскресенням? – Вислови Писання Переглянеш Окремо.

” Що таке людина, що Ти дбаєш про неі, і син людський, що Ти згадуєш про нього? Бо Ти вчинив його мало меншим від Ангелів, та проте Ти увінчав його славою і честю. Ти поставив його володарем над ділами рук Твоїх, все дав під ноги його: усіх овець і волів, також і дикого звіра; птаство піднебесне, і риби морські, і все, що ходить морськими шляхами.” – Псал. 8:4-8.

Як важною істотою є чоловік, що Творець Всесвіту був заінтересований його добром так далеко, що приготовив такий великий засіб для його примирення – навіть через жертву Його Сина? Ми повинні вповні знати, так багато як це є можливим, про це земське найвище Боже створіння, та проте наші сили розсуджування є так ограниченими, і наше знання так обмежене, що відносно цього предмету ми мусимо майже вповні сполягати на те, що наш люблячий Творець дав нам пізнати з Його Слова. Хоча цей понищий вислів стався приповідкою, що “Найбільшим предметом досліджування людства е сама людина”, то проте є досить дивним, що є небагато предметів, які баламутять людство більше від того – Що це є Чоловік ? Відносно цього є два головні погляди, і ми твердимо, що жодний з них не є правильний, не є Біблійний. Хоча обидва мають в собі певні частини правди, вони обидва е дуже блудні і звідничі, так що навіть ті, які не є вповні обманені ними, все ж таки є під їх впливом і так збаламучені цими блудами, що багато правд є позбавлені своєї сили і вартости, і помилки є так представлені, що вони мають вигляд правди. Тому наш предмет є важний для всіх тих, що хочуть знати правду і бажають, щоб її вплив приніс користь для їх серця і життя. Цей предмет е особливо важний в зв’язку з головною темою, яку беремо під увагу – Примирення. Тому, хто не має доброго поняття про те, що є чоловік, то такому буде тяжко, а може і неможливим, добре зрозуміти науку Св. Писання про примирення, про змазання гріха -про діяльність і наслідок цього.

Понище ми будемо розглядати так званий ортодоксальний, тобто загально прийнятий погляд на питання, Що це є чоловік? Опісля точно науковий погляд, і остаточно Біблійний погляд, який, віруємо, є відмінний від обох, є багато мудріший чим котрий-небудь, і є одинокою підставою властивої гармонії між тими обома.

ОРТОДОКСАЛЬНИЙ  ПОГЛЯД  НА ЧОЛОВІКА

Питання, Що це є чоловік ? коли відповіджене з так званої “теологічної ортодоксальної” точки погляду (якій ми перечимо), то відповідь була б такою: Чоловік є складовою істотою з трьох частин, тіла, духа і душі; тіло родиться в звичайний спосіб так як тварини, з тим вийнятком, що в часі народин Бог втручається, і в якийсь таємничий спосіб насаджує в тіло духа і душу, які є частиною Його самого, і, будучи частиною Бога, вони не підлягають знищенню і ніколи не вмирають. Цих двох частин, духа і душу, ортодоксія не в змозі відділити І розрізнити, І тому ці слова вони вживають напереміну так, як їм подобається. Вони вважають, що обидва вислови (дух і душа), мають в собі значення дійсного чоловіка, в той час як тіло вважається лиш як зовнішнє убрання дійсного чоловіка, в якому він під час літ його земського життя так мешкає, як у домі. Вони кажуть, що при смерти дійсний чоловік виходить з свого в’язничного дому і переходить до стану багато більше підхожого.

Іншими словами, “ортодоксія” твердить, що дійсний чоловік не є земською істотою, але духовою істотою, яка не є приспосіблена до землі, за вийнятком його досвідів в плотському тілі. Ця теорія говорить, що коли він є звільнений з тіла через смерть, то одержує велике благословення, хоча чоловік, як він жив, робив всяке старання, щоб продовжувати життя в цьому тілесному дому і до цього він вживав різні ліки і подорожі (до лікувальних місць) і всякі гігієнічні прилади і винаходи, щоб продовжити це життя в тілі, яке теоритично, як вони говорять, є бідно приготоване до його вживання і потіхи. “Визволення”, яке називають “смертю” вважається за інший крок в еволюційному процесі – і для багатьох така майбутня еволюція, з земського стану до небесного, з тваринного до духового, виглядає мудрою пропозицією і логічним наслідком наукового заключення, що чоловік не був створений чоловіком, але розвинувся через довгі віки з протоплязми передісторичних часів до мікроба, а з мікроба через різні довгі стадії і дороги до мавпи, і від мавпи остаточно до чоловіка. Дальше твердять, що людство в свойому ранньому періоді було багато нище від теперішнього людства, що еволюція привела людство до вищого стану і що дальший крок є для кожної людської істоти переміною, або еволюцією до духового стану, подібного до Ангелів і богів, або дияволів.

Це все лестить гордість дев’ятнадцятого століття, бо хоча з одної сторони, це визнає, що предки мали дуже малу інтелігенцію, то про себе сьогодні говорить, що осягнуло найвищий рівень і також майбутнє вивищення. Цей погляд не є ограничений тільки до цивілізованих країв, бо в загальному поганські народи, і навіть дуже примітивні, мають майже цю саму думку відносно чоловіка, з тим вийнятком, що вони не просліджують його походження так далеко взад. Цей погляд знаходить піддержку в усіх поганських філософіях і в значній мірі він є піддержуваний науковими теоретиками наших днів, які, хоча визначають цей предмет відмінно, все ж таки люблять потішати себе надією майбутнього життя по лініях еволюції, і дізнають втіхи з своєї марноти по лініях, які навіть не гармонізуються з їх власними науковими висновками відносно іскри життя в людині.

ЯК  НАУКА  ДИВИТЬСЯ НА  ЧОЛОВІКА

Відповідь науковців на це питання, Що є чоловік ? сказана короткими словами є така: Чоловік є твариною найвищого типу, який до цього часу був знаний і розвинений. Він має тіло, яке різниться від тіла інших тварин в тім, що це є найвищий і найшляхотніший розвиток. Будова його мозґу відповідає будові ниших тварин, але він має кращий розвиток і вищої якості порядок, з більшими можливостями, які ставлять чоловіка паном природи, володарем нищого створіння. Віддих, або дух життя чоловіка є такий самий, як у інших тваринах. Організм і іскра життя чоловіка походить від його прародича, в такий самий спосіб як звірі одержують своє життя і тіло від їх засновників роду.

Наука визнає кожного чоловіка як душу, тобто, чутливу істоту; але коли йде про майбутність, про вічність людської істоти, наука не має жодної думки, бо не знаходить нічого, на чім могла б робити висновки, або навіть гіпотези, тобто припущення. Однак, хоча наука не спекулює, її надія про майбутність лежить по лінії еволюції, яку, як вона вірить, може простежити в минувшині. Наука є горда з тих вже досягнених еволюційних ступенів через її бога, природні закони, і має надію, що ця сама діяльність природнього права приведе (без особистого Бога) людство остаточно до ще вищої богоподібности і владного стану, кращого чим теперішній.

ЧОЛОВІК  З ТОЧКИ  ПОГЛЯДУ  БІБЛІЇ

Хоча Біблійний погляд годиться в деяких точках з цими обома, однак в найважніших точках вповні їм противиться. Біблія не спекулює, не додумується, але відповідно, як голос, або об’явлення Боже, говорить певно і з авторитетом, повідомляючи про початок, теперішність і майбутність чоловіка. Одиноко Біблійний погляд є послідовний і тому дійсно науковий і правовірний щодо цього предмету. Але подання Біблії не потурає людській гордості; вона не робить чоловіка своїм власним розвивачем і не приписує цього богові природи, яка не є Богом. Погляд Біблії відносно людини віддає славу Богові за Його первісне створіння (Адама) на Божу подобу і кладе вину на чоловіка за те, що не задержав цієї подоби і що впав у гріх, і стягнув на себе усі наслідки гріха – умове, фізичне і моральне зубожіння, аж до смерти. Біблійний погляд знову прославляє Бога, показуючи нам Його милосердя і великодушність супроти чоловіка в його упавшому стані, і Його приготування для викуплення чоловіка і для його реституції через Його Відкупителя під час Тисячоліття.

Великою причиною замішання між Християнським народом, коли досліджується природу чоловіка, а особливо, коли є старання одержати погляд Біблії відносно цього предмету, є те, що вони не зуміють розрізнити між людством в загальному, а Церквою, малим стадом, яке Бог вибирає з поміж людей в теперішнім часі, і яких приготовляє і приспосіблює для нового понадлюдського стану – духового стану. Не будучи здібними “правильно розбирати слова Правди”, вони стосують вислови і обітниці Біблії, особливо Нового Завіту, до всіх людей, а вони є звернені тільки для кляси Церкви і не мають нічого 310 спільного з реституційними надіями, що відносяться до людства. Ці “дуже великі і дорогі обітниці” не є правдивими, коли йде про світ, лиш правдивими, коли йде про Церкву. Наприклад, такі слова Апостола “Коли ж Христос у вас – то хоч тіло мертве через гріх, але дух живий через праведність” (Рим. 8:10), які відносяться тільки до Церкви і показують на особливі вимоги поклику Церкви під час цього віку Євангелії, є пояснювані, що вони відносяться також до цілого людства. 

Тут наведені слова “мертве” і “живий” є вживані у порівняльному значенні відносно тих, яких після виправдання через віру, через Божу ласку, негайно вважається як звільнених з під прокляття смерти, а це для того, щоб вони могли представити свої тіла в жертву живу, вважаючи і трактуючи свої тіла як мертві, так далеко, коли йде про земські права і привілеї, і вже більше не вважаючи себе як тілесні, або людські істоти, але як “нове створіння” сплоджене до нової природи через обітниці Божі. Ці виправдані і освячені віруючі (Церква), дивлячись на це з точки Божого погляду, розпізнають себе як таких, що через їх віру в Христа і через послух для Нього одержали нового духа життя. Але таке вживання слів “мертвий” і “живий” для світу є зовсім невластиве, тому що світ не має іншої природи, крім людської, він в жодному значенні цього слова не був знову сплоджений.

Інший текст, що є часто невластиво стосований до світу, а який належить до посвяченого народу Божого, говорить, “А скарб цей маємо в глиняних посудинах, щоб видно було, що велика велич сили є від Бога, а не від нас” (2 Кор. 4:7). Тут ці слова відносяться до самої Церкви -до тих, які одержали скарб нового ума, нової природи. Вони мають цей скарб нового ума в природньому тілі, яке вважається за мертве і яке тут є назване “глиняними посудинами.” Ілюстрація є зовсім правильна для кляси, до якої вона стосується, до Церкви; але це є зовсім неправильним стосувати її до людства в загальному і припускати, що кожна людська істота має небесний скарб, 311 або нову природу, і що через те кожне людське тіло є земською, або глиняною посудиною для такої нової природи. Світ має лиш одну природу – людску природу: він не має нової природи, ні в значенні скарбу, ні в якому іншому значенні, і там (в Біблії) немає жодної обітниці, що він коли-небудь буде мати. Зовсім противно, найвищим можливим прагненням людства, згідно з обітницею Божого Слова, є “реституція” – бути приверненим до повної досконалости людської природи, яка була страчена в Едені, а відкуплена на Голгофті. – Діян. 3:19-23.

Ми зовсім подібно могли б розглядати багато інших висловів з Нового Завіту, які не стосуються до світу, лиш до посвяченої Церкви, яка стала знову сплоджена через Святого Духа до нової природи. Буде корисним для всіх звернути пильну увагу на вітання, якими Апостол розпочинає свої різні листи. Вони не є звернені, як багато помилково думає, до загального людства, але до Церкви, “святих”, до “дому віри”.

Тому пам’ятаймо, що розбираючи питання: Що це є чоловік? ми в цім розділі не застанавлясмося, що це є Церква, “нове створіння” в Христі Ісусі, ані над тим, що це є духова природа до якої Церква є вже сплоджена через Духа і коли буде вірна то станеться її повним учасником у першому воскресенню. Навпаки, ми розбираємо першого чоловіка Адама і його дітей. Ми бажаємо знати хто і що ми є з природи, яко рід, – Що є чоловік? В такий спосіб ми можемо краще розуміти від чого чоловік відпав, і до чого, або де чоловік впав; від чого чоловік став відкуплений, і до чого він буде привернений, і інші схожі предмети.

ЧОЛОВІК –  ТІЛО,  ДУХ,  ДУША

Принимаючи загальну дефініцію слова “тварина” -“чутливий живучий організм”, ми не потребуємо отягатися, коли хочемо клясифікувати чоловіка як такого, що є головний і є царем над земськими тваринами, і так далеко, то тут Біблія є в повній згоді з заключеннями 312 науки. Зверніть увагу на текст, який є на початку цього розділу: в ньому пророк Давид особливо показує, що чоловік, в його природі, с нищий від Ангелів і що він є царем і головою над усім земським створінням, є представником Бога для всіх нищого рівня чутливих істот. 

Біблія ніде не говорить, ні прямо, ні посередньо через натяки, що частка, або іскра Божого життя стала передана для кожного людського створіння. Це є безпідставне припущення з сторони тих, які бажають збудувати теорію, для якої їм є брак багато матеріалу. І це безпідставне припущення, що частина Бога є передана для кожного людського створіння при народженню, сталася підставою для багатьох фальшивих доктрин (наук), які дуже принизують Божий характер – нешанобливі для Божої мудрости, справедливости, любови і сили.

Це с те припущення, що іскра Божої істоти с передана при народженні для кожного людське створіння, яка робить необхідною теорію про пекло, про вічні муки. Тут думка є, що коли б чоловік став створений так, як інші тварини були створені, то він міг би померти так, як інші тварини, без страху вічних мук; але, коли Бог передав чоловікові іскру свого власного життя, то чоловік є вічний, бо Бог є вічний, і тому для Бога е неможливим знищити своє створіння, хоча таке знищення могло б бути побажане. І коли чоловік не може бути знищений, то він мусить десь перебувати через цілу вічність, і тому що велика більшість с, за загальною згодою, злою і лиш “мале стадо” святих, які подобаються Богу, то вважається, що майбутність несвятих мусить бути в муках в пропорції до вічного благословення цих небагатьох святих.

Але загально визнають, що коли б було інакше, то це було б краще для чоловіка і більше для Божої слави, і більше для миру і добра всесвіту, – коли б безбожні могли бути знищені. Твердження є, що Бог, маючи силу створити чоловіка, не має сили знищити свого створіння, тому що іскра Божого життя стала в якийсь непояснений спосіб злучена з ним. Ми сподіємося показати, що ця ціла пропозиція, ціла теорія є неправильною: що вона не тільки не має піддержки в Біблії, але, що це с фабрикацією Темних Віків і що вповні противиться Святому Писанню. Писання визнає чоловіка, що він складається з двох елементів, тіла і духа. Ці два творять, або становлять душу, чутливу істоту, інтелігенцію, самого чоловіка, істоту, або душу.  Слово  “тіло”  відноситься  тільки  до  фізичного  організму.  Це  не  відноситься  до життя, яке його оживляє, ні до чутливої істоти, яка повстала наслідком оживлення, Тіло не с чоловіком (людиною), хоча без тіла не може бути чоловіка. Дух життя не є чоловіком, хоча не може бути чоловіком без духа життя. Слово “дух”, яке знаходиться в Стараому Завіті, походить з єврейського слово руах (ruach). Його основне значення с дихання, або віддих, і тому ми маємо вислів “дихання життя”, або “дух життя”, бо іскра розпочатого життя є підержувана через дихання.

Однак слова “дух життя” вказує на щось більшого, чим саме дихання; вони відносяться до самої іскри життя, без якої дихання було б неможливим. Ця іскра життя, яку ми одержуємо від наших батьків є відживлювана і розвивана через наші матері. Це зовсім не є правдою, що іскра людського життя є передана в чудесний спосіб, в інший від іскри тваринного життя. Нищі творива, коні, пси, худоба тощо, с сплоджені самцями і народжені самками по їх родові, в такий самий спосіб, як людський рід є створюваний, і в Святому Письмі немає нічого, що вказувало б на щось відмінне. Це є чисто людським винаходом, з наміром піддержування фальшивої доктрини, що говорить, що Бог втручається в народний людського потомства. Припускати, що Бог є прямим творцем кожного людського немовлятка народженого на цьому світі, є припущенням, якому Писання перечить, тому що в такий спосіб Бог був би автором гфха, недосконалости і безладдя, тоді як Писання говорить, “Його діла є досконалі” (5 Мойс. 32:4). Ні, умово, фізично і морально нечисті і спотворені, не є ділом Божих рук. Вони є далеко відсунені, далеко упавшими від стану їх досконалих предків, Адама і Еви, 314 за створення яких одиноко Бог бере відповідальність. Ті, які твердять, що Бог прямо створює кожну людську істоту, розуміють, що Бог є відповідальний за всі ненормальності, божевілля і слабоумство в світі, але так наука, як і Біблія заявляє, що діти унасліджують від родичів свої пороки і свої чесноти, свої слабості і свої таланти. Апостол дуже виразно заявляє, “Через одного чоловіка гріх увійшов у світ, а через гріх, смерть (як наслідок гріха), так і смерть перейшла на всіх людей, бо в ньому (через спадковість) всі згрішили.” Пророк відноститься до тої самої речі, коли говорить “Отці їли скислий виноград, а в синів на зубах оскома” – вони всі є зіпсуті- Рим. 5:12; Єрем. 31:29,30; Езек. 18:2.

Але дехто запитає: Чи це не було б можливим, що Бог вмістив іскру свого божественного безсмертя в наших перших родичах, і що в той спосіб ця іскра переходить волею-неволею на всіх нащадків ? Перегляньмо слова Писання відносно цього предмету, і роблячи це, пам’ятаймо, що тут немає іншого об’явлення, чим запис Біблії, який би був відкритий для когось іншого, тому ми можемо знати все, що кожний може знати відносно цього предмету. Що ми знаходимо в записі в книзі Буття? Ми дійсно бачимо, що про створення чоловіка там особливо згадується, а про створення тварин не так особливо згадується. Однак ми пізнаємо, що вислови є подані дуже простою мовою і що вони не містять в собі жодної думки про передавання якоїсь надлюдської іскри життя. Вищість чоловіка над тваринами, згідно з записом 1 Книги Мойсея, міститься не в посіданні відмінного дихання життя, або духа, але в посіданні вищої форми, вищого тіла, кращого організму – який є надарений таким органом мозгу, який дає йому змогу роздумувати на такому рівні, який є багато вищий поза здібністю, або інтелігенцією нищих  тварин, диких тварин. Ми пізнаємо, що це власне в тому відношенні чоловік був створений тілесною подобою свого Творця, Який є духовою істотою. -Йоана 4:24.

ДУХЧОЛОВІКА

Як ми вже бачили слово ” дух ” в наших Бібліях є переложене з єврейського слова руах а грецького пневма, і тому щоб правильно розуміти слово дух Божий ми мусимо завжди мати на умі оригінальне значення, яке ці слова передають. Як ми бачили, “дух” спершу означає вітер, а дальше вказує на невидиму силу. Ми бачимо, що в зв’язку з Богом це вказує, що Він є сильний, але невидимий; і коли воно є вживане відносно Божого впливу і діяльности, то вказує, що вони відбуваються через невидиму силу. Воно є стосоване до ума, бо він є силою, яка є невидимою і її не можна відчути дотиком; до слів, які також є невидимі, однак сильні; до життя, яке, хоча таке важне і таке усюди проникаюче, є невидимою силою, або якістю, подібно до електрики. Тому слово “дух” є стосоване до всіх цих різних речей.

Наслідком того ми маємо тексти Писання, які говорять про духа нашого ума, а це є невидиму силу нашого ума; про духа чоловіка, тобто про чоловіка умові сили і волю; про духа життя, а це є про силу життя, яка побуджує наші тіла і все створіння; Дух Божий, тобто силу і вплив, яку Бог проявляє у живих і неживих речах; дух мудрости, тобто про мудрий ум; дух любови, тобто про ум і вдачу збуджену любов’ю; дух правди, тобто сила збудженя через правду; дух злого, або злоби, тобто ум або схильність спонукана злобою; дух світу, тобто вплив, або сила, яку світ проявляє. Також небесні істоти є названі духовими істотами, а це є невидимими істотами, які мають силу і інтелігенцію тощо. Це стосується не тільки до Бога, Отця, про Якого Ісус сказав “Бог є Дух’^але це також стосується до нашого Господа Ісуса від часу Його воскресення, бо про Нього є сказано “Тепер Господь є тим Духом.” Це також стосується до Ангелів і до Церкви, яка має запевнення, що в першому воскресенню кожний переможець матиме духове тіло. Це також стосується до Св. Писання, до сатани і його товаришів, духових істот, невидимих, однак сильних. 316

ДУХ  ВІДНОСНО НОВОЇ  ПРИРОДИ  В  НОВОМУ   ЗАВІТІ

Думаючи про вживання слова дух у зв’язку з чоловіком, ми зазначуємо: 

(1)Слово “дух” і “духовий”, (або духовний) є в Новому Завіті часто вживане відносно (а) волі, особливо в новому умі святих, сплоджених через Слово і Духа Божого. “Нові створіння в Христі” є покликані до зміни природи, з людської до духової, і мають обітницю, що коли будуть вірні, то у воскресенню вони будуть мати (б) духові тіла, подібні до воскресшого тіла Христа і подібні до славної особи Небесного Отця. В виду цього їх майбутня перспектива (вигляд), надія Церкви, є називана як (в) духова і небесна, в протиставленню до надій і обітниць, до яких світ прийде під час Тисячоліття. Слово дух є також вживаний (г) відносно Ангелів, які з природи є духовими істотами – не плотськими (тілесними) істотами. Але думка невидимости є завжди сполучена з словами “дух” і “духовий”, усюди, де вони є вживані.

Нище подаємо кілька прикладів вживання цих слів:

(а) “Павло в дусі (пневма – ум, воля) задумав іти до Єрусалиму.”- Діян. 19:21.

(а) “Коли Павло очікував їх в Атенах, кипів у ньому дух (пневма – ум, почуття)”.- Діян. 17:16.

(а) “Павло, будучи спонукуваний в дусі (пневма – в умі, він був умово порушений) ревно свідчив жидам, що Ісус є Христос”.- Діян. 18:5.

(а) “Він (Аполлос) був навчений дороги Господньої, і палаючи духом (пневма – ревним умом) промовляв та ревниво навчав.”- Діян. 18:25.

(а) “Свідок мені Бог, Якому служу духом (пневма -моїм новим умом, моїм новим серцем, моєю відновленою волею), благовіствуючи Євангелію Його Сина.”- Рим. 1:9.

(а) “Ви бо куплені ціною, отож прославляйте Бога в тілі вашому і в дусі (пневма – умі) вашому, вони Божі.”- 1 Кор. 6:20.

(а) “Я хоч відсутний від вас тілом, але присутний 317

духом (пневма – умово), уже розсудив, немов би присутний.”- 1 Кор. 5:3.

(а) “а нетлінного і лагідного і тихого духа (пневма -ума, вдачі, схильністі), що в очах Божих дорогоцінне.”- 1 Петра 3:4.

(б)  “Сіється тіло тілесне, встає тіло духовне (пневматікос)”,- 1 Кор. 15:44. (б) “Бо є тіло тілесне, і тіло духовне (пневматікос)”.- 1 Кор. 15:44

(б) “Та не духовне (пневматікос) було перше”- 1 Кор. 15:46. (б) “духовне ж (пневматікос) потім”.- 1 Кор. 15:46.

(в) “думання  духовне  (пневма  –  мати  ум контрольований Божим Святим Духом, або волею), це життя та мир.”- Рим. 8:6.

(в) “ви, що духовні (пневматікос – сплоджені з духа і маючи нову волю) направляйте такого в дусі (пневма -успосібленню) лагідности.” – Гал. 6:1.

(в) “Бог і Отець нашого Господа Ісуса Христа, Який поблагословив нас усяким духовним (пневматікос -благословення духового роду) благословенням у небі”. -Ефес. 1:3.

(в) “Наповнюйтесь духом (пневма – святим Божим Духом) розмовляючи між собою псалмами і гимнами та піснями духовними (пневматікос – піснями в згоді з новим умом)”- Ефес. 5:19.

(в) ” Щоб ви наповнились розумінням Його волі у всякій премудрості і розумом духовним (пневматікос -розумінням усіх справ пов’язаних з вашим новим духовим спорідненням до Бога і Його плану)”- Кол. 1:9

(в) “вбудовуйтеся в дім духовий (пневматікос – родина, або дім духового порядку, або роду)”- 1 Петра 2:5.

(г) “одна дівчина служниця, яка мала духа (пневма -невидиму силу) віщунського” – через спілкування з упавшими духовими істотами.- Діян. 16:16

(г) “Павло..обернувшись промовив він до духа (пневма – 318

зла духова істота, яка опанувала дівчину) Наказую тобі … вийди з неї.”- Діян. 18:18. (г) “і злі духи (пневма) виходили з них.” – Діян. 19:12,13 23:8 

(г) “та злий дух (пневма), озвавшись, сказав.”- Діян. 19:15.

(г) “Садукеї бо кажуть, що нема ні Ангела, ні духа (пневма – духової істоти).”- Діян.

(г) “А коли Ангел, або дух (пневма) промовив до нього, то не воюймо з Богом.”- Діян. 23:9

ДУХ У  СТАРОМУ  ЗАВІТІ

(2)Слово “дух” е в Старому Завіті вживане до людства в загальному, але завжди або відносно (г) духа життя, оживлюючої іскри, яку Бог вперш запалив в Адамі, а яка відтоді перейшла (пошкоджена) на ціле його потомство -яка є невидимою силою, або якістю; або (д) духа ума, волі – невидимої сили, яка контролює життям.

РУАХ,  ПНЕВМА  – ОЖИВЛЮЮЧА СИЛА

Коли говориться про створення чоловіка то тут треба розуміти, що це є дух життя. Писання виразно показує, що цей дух є спільний для всіх Божих створінь, і його не тільки люди мають, як про це слідуючі цитати з Бібліїі виразно покажуть:

(ґ) “щоб знищити кожне тіло, що в ньому дух життя (руах – дух, або віддих життя в кожнім тілі)”- 1 Мойс. 6:17; 7:15

(ґ) “Усе, що в ніздрях його дух життя (руах – дух, або сила життя)”- 1 Мойс. 7:22

(ґ) “то ожив дух Якова (руах – життєві, або оживлюючі сили Якова стали розбуджені)”- 1 Мойс. 45:27

(ґ) “І він (Самсон) напився, і вернувся його дух (руах), і він ожив (його сили, енергія, вернулись до нього)”-Суддів 15:19

(ґ) “В Якого руках є … дух (руах) кожного ^людського тіла (дух життя усього людства є в Божій силі)”- Йов 12:10

(ґ) “Боже, Боже духів (руах – життєвої сили, духа життя) кожного тіла, як згрішить один чоловік, чи Ти будеш гніватися на всю громаду?’- 4 Мойс 16:22

Теорія за якою різниця між чоловіком, а твариною полягає в відмінному дусі життя, відмінному роді життя, і що при смерти один іде вгору, а другий вниз, була очевидно дуже старою між філософами світу, тому ми бачимо, що Соломон, мудрий чоловік, запитує:

(ґ) “Хто знає, чи дух (руах – дух життя) людський знимається вгору, а дух (руах – дух життя) звірячий сходить вниз до долу” (Еккл. 3:19-21) Як сам Соломон розумів цю річ, то про те він говорить скорше:

(ґ) “Бо доля людей і доля тварин – одна в них доля, як помирають ці, так помирають ті, і один дух (руах – дух життя, віддих життя) у всіх них; людина нічим не ліпша від скотини” – в цьому відношенню, в справі посідання відмінного роду життя – його вищість мусить бути дешоді, як це будемо бачити.

(ґ) “В руки Твої віддаю я духа (руах . духа життя, або життєву енергію).- Пс.31:5

Ці слова були пророчою заявою про слова нашого Господа, коли Він вмирав на хресті. Він одержав духа життя від Отця як дар: Він, будучи послушний для Божого плану, стався чоловіком, щоб бути Відкупителем чоловіка: і коли віддавав свого духа життя, або життєву енергію, Він висказав своє довір’я і сполягання на Бога і Його обітниці, що Бог дасть Йому знову духа життя у воскресенню.

Людство одержало духа життя від Бога, Який є Джерелом життя, через отця Адама. Адам через непослух стратив своє право до сили, або духа життя, і постепенно випустив його з рук – вмираючи постепенно через дев’ять сот тридцять літ. Тоді тіло вернулось до землі, до земського пороху, бо тим воно було перед створенням, а дух життя, привілей життя, сила, або дозволення на життя, вернулось 320 до Бога, Який дав цей привілей, або право, так як який-небудь можливий привілей вертається до того, що його дав, якщо його умови не е виконані. (Еккл. 12:7) В цьому тексті нічого не вказує, що дух життя “відлітає назад до Бога”, як деякі це представляють, тому що дух життя не є інтелігенцією, ні особою, лиш тільки силою, або привілеєм, яке було страчене і тому переходить до того, хто дав цю силу, або цей привілей. Тут є думка, що коли чоловік згрішив, відтоді він не має права до життя; повернення його життєвого права до Бога і повернення його тіла до пороху землі знижує його стан точно до того, яким він був перед його створенням.

Але, так як наш Господь мав надію в Божу обітницю, що Його “дух життя”, або життєва сила і право, буде під Божим провідництвом привернений, то так само з причини відкупляючої жертви нашого Господа певні надії і обітниці є відкриті для цілого людства через “Ісуса, посередника Нового Завіту” (Жид. 12:24). Тому віруючі в Нього “не сумують так, як інші, які не мають надії.” Наш Відкупитель купив духа життєвих прав, якого отець Адам стратив для себе, і для цілої його родини. Тому тепер віруючі також можуть за себе (і задля знання Божого плану, також і за інших) передати їх духа (їх сили до життя) в руки Божі так, як це вчинив наш Господь і Степан – в повноті віри, що Божа обітниця воскресення буде виповнена. Для світу воскресення означатиме перетворення людського тіла і його оживлення, або розбудження життєвою енергією, духом життя (свр. руах, грец. пневма). Для Євангельської Церкви, учасників “першого (головного) воскресення” це означатиме наділення духа життя, або життєвої енергії (євр. руах; грец.  пневма) для духового тіла.- 1 Кор. 15:42-45

В цьому живому образі земського воскресення, який є даний в прор. Єзекіїла (37:5- 10,13,14) відношення тіла до духа життя, дихання, є виразно представлене. Це не робить різниці, що пророк вживає це лиш як символ, бо це все ж таки показує (потверджує), що людський організм не має 321 життя, поки не одержить руах – віддиху життя – який, як це є на інших місцях показано, є спільним, тобто таким самим, для всіх тварин, бо жодне з них не може жити без нього. Звернім добру увагу на слідуючі вислови Єзекіїла:

(д) “Ось я введу у вас духа (руах – духа життя, життєву енергію) і ви знову оживете” (д) “І виросте на вас тіло і простягну на вас шкіру, і дам у вас духа (руах – дух життя,

життєва енергія) і ви знову оживете.”

(д) “І побачив я, а ось на них жили, і виросло тіло, і була натягнена на них шкіра зверху, та духа (руах – духа життя, життєвої енергії) в них не було.”

(д) “І сказав Він мені: Пророкуй до духа (руах – духа життя, життєвої енергії) і скажи до духа (руах – духа життя, життєвої енергії). Так говорить Господь Бог, із чотирьох вітрів (руах) прийди духу (руах – віддих, або дух життя) тай подихни на ці повбивані, щоб вони ожили.”

(д) “І я пророкував, як Він наказав був мені, і увійшов у них дух (руах – дух життя, віддих життя, життєва енергія) і вони ожили.”

(д) “І пізнаєте, що я Господь, коли я повідчиняю ваші гроби, мій народе, і дам я в вас свого духа (руах – духа життя, віддих життя) і ви оживете.”

Цього духа життя, або силу життя дану Адамові Його Творцем, він мав привілей задержувати навіки, коли б був послушний. Він стратив це право через непослух, і право до життя повернене до великого Давця, не як особа, не як річ, але як право або привілей, дух життя вертається до Бога, Який дав це право, або привілей під умовою, і ці умови стали нарушені.- Єккл. 12:7.

(д) “Ніхто не має власти над духом (руах – духом життя, іскрою життя), щоб задержати духа (руах – духа життя) життя”- Еккл. 8:8.

З ласки Божої ці страчені права або привілеї життя, які при смерти кожний чоловік передає Богові, стали відкуплені дорогою кров’ю і купець є названий новим Життєдавцем, відновник, отець для роду, Який дасть життя і це більш повне для всіх, Які остаточно приймуть Його. Ми дамо лиш один приклад з Нового Завіту:

(д)  “тіло без духа (пневма – життя, іскра, віддих життя) мертве.”- Яків 2:26 РУАХ,  ПНЕВМА  – УМ,  ВОЛЯ

Тому що ум, або воля є невидомою силю, або впливом, він є представлений тими самими словами в єврейській і грецькій мовах, як понищі приклади показують:

(е) “Анна відповіла: Ні Господи, я жінка скорбна духом (руах – умом, вдачею)”.- 1 Самуїла 1:15

(е) “Дурний усю свою досаду (руах – плани, думки, заміри) виливає.”- Прип. 29:11 (е) “став я думати і знемігся духом (руах – ум).”- Пс. 77:3

(е) “і дух мій (руах – розум) допитувався.- Пс. 77:6 (е) “Вірнодухий (руах – вдача, ум).”- Прип. 11:13

(е) “Всі дороги людини чисті в очах її, та зважує душі (руах – ум, думки заміри)

Господь.”- Прип. 16:2

(е) “Попереду погибелі йде гордість, а поперд упадком – надуте серце (руах – схильність, воля, ум).”- Прип. 16:18

(е) “Лучше з тихим духом (руах – ум, вдача) смиритись.”- Прип. 16:19 (е) “марнота та й утома духа (руах – ума).”- Еккл.6:9

(е) ” Терпеливий в дусі (руах – умі, вдачі), гордий в дусі (руах – умі, вдачі), Не давай духу (руах – умові) хутко в гнів попадати,”- Еккл. 7:8,9

кілька ілюстрацій з Нового Завіту:

(е) “Хлопчина (Йоан) ріс та скріплявся в дусі (пневма -ум, характер).”- Луки 1:80

(е) “У дбайливості не ліниві, палкі духом (пневма – ум, вдача, характер).”- Рим. 12:11 (е) “Ми не духа (пневма – ум, вдачу) світу прийняли”.-1 Кор. 2:12

(е) “не мав я спокою для духа свого (пневма – ум).”- 2 Кор. 2:13. (е) “а відновлятися духом (пневма – характером, стремлінням) розуму вашого.”- Ефес. 4:23

(е) “Вашою окрасою … в нетлінні лагідного і тихого духа (пневма – ум, схильність).”- 1 Петра 3:3,4

Ці біблійні тексти вживані в цих оригінальних словах показують, що наше слово дух є добрим перекладом, бо не тільки говоримо про духа життя, але також про лагідного духа, доброго духа, і злого духа, або вдачу, гіркий дух, і гарячий дух; і ми також вживаємо ці вислови щодо нищих тварин, так як і відносно людей. Те, що ми доказуємо, є вповні доведене, а саме, що дух не є дійсним чоловіком, ні іншим чоловіком, але що це слово, коли вжите відносно створення чоловіка, вказує звичайно на іскру життя, або життєву силу, яка є спільною для всіх тварин.

НЕШАМАГ –  ВІДДИХ ЖИТТЯ

Хоча слово руах є часом переложене на слово віддих тощо, єврейська мова має інше слово на віддих, а саме, нешамаг. Воно трапляється двадцять шість разів і у дев’ятнацяти випадках є переложене “віддих” -“надхніння” один раз “дух” два рази, “душа” раз, “подув” три рази – (це так в англ. Бібліях). Як приклад значення цього слова і як доказ, що це слово звичайно означає життєву силу, а в жодному значенню не вказує і не передає думки про вічне життя, або безсмертя, зверніть увагу на понищі вживання цього слова:

“І сотворив Господь Бог чоловіка з землі з пороху земного. І вдихнув (нафаш – вдув) у нізрі його дихання (нешамаг) життя (каіяг).”- 1 Мойс. 2:7

“І вмерло всяке тіло, що рухається на землі, серед птаства і серед скотини, і серед звірини, і серед усіх плазунів, що плазують по землі, і кожна людина; усе, що в ніздрях його було (в старших Бібліях є дихання) дух (нешамаг) життя (каіяг), з усього що на суходолі – вимерло було.”- 1 Мойс. 7:21,22 

Ці два випадки слова нешамаг в Біблії є вповні 324 вистарчаючі, щоб доказати наше твердження, що це слово не відноситься до безсмертя, ані до принципу безсмертя, але звичайно відноситься до життєвости, до сили життя. Нам є сказано, що ця сила життя була дана Адамові, і про цю саму силу життя в другому тексті говориться, що вона знаходилась у всіх тваринах на землі, в птахах, в скотині, в плазунах так як і в людині, і коли стали позбавлені цього дихання життя, вони всі погинули – тварини і люди. Вони всі померли однаково, за вийнятком, що відносно чоловіка Бог мав певний замір, згідно з яким у властивому часі став приготований викуп, і, згідно з обітницею, у відповідному майбутному часі буде довершене визволення з в’язниці смерти через воскресення істоти, душі.

ЛЮДСЬКАДУША

Читаючи в книзі Буття запис про створення, багато помітили цей факт, що, коли Бог сформував чоловіка з пороху землі і передав йому дихання (духа) життя, то там говориться, “Чоловік (людина) стався душею живою”. Цей вислів для пересічного читача впровадженого в блуд через його вчителів відносно слова “душа”, є таким, що може його дуже заплутати і дати причину думати, що тут є якась підстава для поширеного блуду, якого він не розуміє, бо це не було йому правильно пояснено тими, які самі повинні були цей предмет розуміти. Він припускає, що його вибрані теологічні вчителі цей предмет досліджували і безсумніву це доказали.

Не розуміючи значення слова душа, багато відчувають, що вони можуть вживати його в необачний спосіб, і тому вони перемінюють вислів Св. Письма, і замість говорити, що чоловік є душею, вони говорять, що чоловік має душу, а це є зовсім відмінна думка. Тому є конечним, щоб кожний шукаючий правди старався, так далеко як це є можливо, очистити свій ум з пересуду відносно цього предмету, а особливо відносно тих речей, про які він сам говорить, що не розуміє, тому що це є природною схильністю приписувати властивості І силу тому, що є таємниче і незрозуміле. Тому загальною ідеєю про душу є, що вона є чудовою інтелігентною істотою, яка посідає чудові сили, що не підлягає знищенню, є невідчутною і незрозумілою.

Один методиський єпископ подав таку дефініцію душі, і це напевно годиться з їхними так званими ортодоксольними теоріями, навіть хоча є безглуздною, коли ми її блище приглянемося – “Вона не має внутра ні зовнішносте, немає тіла, ні форми, ні частин, і ви могли б поставити мільйон їх в шкарлупу оріха.” Такі різні речі є стверджувані про душу, щоб допомогти доповнити теорію, яка є блудною. Теорія заявляє, що душа є дійсною істотою, іскрою Божества, посідає божественні якості і інтелігентне життя і т.п. відлучена і осторонь тіла, і що вона замешкує в тілі на певний час, і вживає його за свій дім, а коли тіло є знищене, або знесилене, вона його опускає. Оскільки ніхто ніколи не бачив, щоб душа входила до тіла, і беручи до уваги, що душа, тоді, як вона є в тілі, не може бути знайдена через найбільшу екзамінацію і при помочі новочасних удосконалених знарядів, так як мікроскопів, фотографічних апаратів і промінів “X”, то тому припускається, що вона є “без тіла, без форми, і без частин”; і відколи думається, що вона є така мала, що не може бути розпізнана через мікроскоп, то зовсім властиво можна сказати, що ви могли б помістити 50 мільйонів таких душ у шкарлупі оріха. Дійсно, цей єпископ дав добру дефініцію нічого, і всі погодяться з тим, що сотки мільйонів нічого можна помістити в найменшій шкарлупі, і там ще буде місце.

Але якою є підстава на таку дивовижну спекуляцію? Ми відповідаємо, вона є зовсім безпідставна. Це є результатом того, що чоловік видумує свою власну теорію про майбутнє життя, і відкидає Божу теорію і план. Людська теорія говорить: Там мусить щось бути, що ніколи не вмирає, інакше не може бути майбутнього життя. Божа теорія говорить: Той самий Бог, Який на початку створив, 326 в спромозі воскресити з мертвих. Це є супуречність між Словом Божим і усіма людськими теоріями на землі, так між цивілізованими, як і між варварами; усі людські теорії навчають, що чоловік не вмирає і тому не потребує Життсдавця, ні воскресення. Теорія Біблії подає, що чоловік вмирає і що без Життєдавця і без воскресення смерть дійсно закінчила б усе, і не було б вічного життя.

Це є в цілі піддержання цієї теорії, що світ і всі його релігійні книги (включаючи, а що є нам прикро сказати, більшість есхатологічних праць написаних професійними Християнами) вчать доктрину про безсмертя душі – що в людині с душа, посідаюча окреме життя від свого тіла, і що вона с безсмертна, не підлягає знищенню, і тому призначена на вічну радість, або вічне горе. Отже приступаємо до розслідування:

ЩО  ЦЕ Є ДУША ?

Розбираючи це питання з Біблійної точки погляду, ми пізнаємо, що чоловік має тіло і має духа, але сам є душею. В тому наука годиться з Святим Писанням. Дійсно, одна галузь науки, Френологія, бере череп людей і нищих тварин як покажчик і з нього читає природні риси і характеристики власника; і чи не всі люди мають певну здібність фізіологічне розсуджувати характери? Усі можуть розрізнити між інтелігентною людиною, а упослідженою, між милим і лагідного характеку, а злобним і брутальним. Ті, які не навчилися, що організм (тілесна форма) є нерозлучно пов’язаний з вдачею, характером і схильністю, не багато навчились з життєвих лекцій і не є приготовані до росуджування нашої, чи якоїсь іншої теми.

Слово “душа”, як його знаходимо в Писанню, означає чутлива істота, тобто, істота посідаюча сили чуття, чуттєве сприймання. З чистим умом, звільненим з пересудів, ідім з тою дефініцією до книги Буття, до запису про створення чоловіка і завважмо (1) що організм, або тіло було сформоване; (2) що дух життя, названий там “живе 327 дихання” ( в інших Бібліях є “дихання життя”, або “віддих життя”) був переданий;

(3)що наслідком того повстала жива душа, або чутлива істота. Це є дуже просте і легке до зрозуміння. Це показує, що тіло не є душею, і що дух, або віддих життя не є душею, але, що коли вони є сполучені Господом, то наслідком того повстав жиючий чоловік, жиюча істота – жива душа, посідаюча сили чуття. Тут немає нічого тайного в тім – немає натяку, що божественна іскра була вщеплена в людство дещо більше, чим у нищих тваринах. Дійсно, в той час як створення нищих тварин є лиш загально описане, то ми мусимо знати, що з ними цей процес мусів бути дещо подібний. Ми знаємо, що там не могло бути пса без псячого організму, ані без духа, або віддиху життя в тому ж тілі. Коли б тіло пса не було оживлене, то не було б пса; це насамперед вимагає вселення іскри життя, дихання життя, тоді життя пса починається. Це саме стосується до усіх тварин.

В повній згоді з тим, ми тепер звертаємо увагу на факт, який здивує багатьох, а саме, що згідно з записами Писанням, кожний пес с душею, кожний кінь є душею, кожна корова с душею, кожний птах є душею і кожна риба є душею. Інакше кажучи, вони всі є чутливими створіннями, посідаючи сили чутливого сприймання. Правда, деякі з них є на вищому, а деякі на нищому рівні, але слово душа відповідно і згідно з Писанням стосується до створінь на нищих і на вищих рівнях, як також і до чоловіка, який є найвищий і найшляхотніший – до риб, плазунів, птахів, скотини і чоловіка. Вони всі с душами. Завважте, що ми не кажемо, що вони мають душу, в звичайнім і помилковім значенню цього слова, однак вони всі мають душу в тому значенню, що мають життя, існування – вони є жиючими душами. Дослідім це:

В першому, в другому і дев’ятому розділі 1 Мойсея слова “жива душа” є стосована в єврейській мові до нищих звірят дев’ять разів, але перекладачі (стараючись пильно хоронити ложну але загальну примху (або вигадку) 328 відносно душі, яку витягнули з філософії Платона) старанно хоронили свою працю, щоби, так далеко як це е можливе, держати читача в незнанні щодо цього факту – що слово душа є загальним для нищих створінь, і що в Святому Письмі воно так само стосується до них, як і до чоловіка. Отже чи це могло статися інакше, що у всіх інших випадках в Біблії вони пильно закривали думку, вживаючи іншого слова у перекладі евреського слова, яке в випадку чоловіка є переложене “душа1? Вони так пильно стерегли цього пункту, що лиш в одному місці в Біблії є це слово переложене “душа” в зв’язку з нищими тваринами, а саме в 4 Мойс. 31:28, і там вони, очевидно, були змушені так зробити, а це з причини особливої будови речення – жодний інший переклад не був би відповідно можливий. Цей уривок читається:

“І принесли данину для Господа від військових, що входять до війська, одну душу від п’яти сотень від людини і від великої худоби, і від ослів, і від худоби дрібної.” Тут бачимо, що слово “душа” є вживане відносно до нищих створінь так само як посилаючись на чоловіка; і так це виглядало б всюди в Писанню, коли б перекладачі не були збаламучені їхньою фальшивою теорією щодо цього предмету.

(Слід зазначити, що в понище розбираних текстах, єврейське слово “нефеш” є в англійських Бібліях переложене “living creature” – живе створіння – проте в українських Бібліях, за вийнятком Католицької, воно є правильно переложене на “жива душа.”- Ред.)

Тепер звернім увагу на цих дев’ять текстів з книги Буття, в яких єврейський оригінал слова душа (нефеш) трапляється в зв’язку з нищими тваринами:

“І сказав Бог: Нехай вода вироїть дрібні істоти, душу живу (нефеш)”.- 1 Мойс. 1:20. Завважте, що там пишеться душу, і що це було п’ятого творчого дня, або періоду, довго перед створенням чоловіка.

“І створив Бог риби великі і всяку душу живу (нефеш), що її вода вироїла за їх родом” (1 Мос. 1:21). Це 329 також було п’ятого дня – перед створенням чоловіка. Це були риби-душі.

“І сказав Бог, Нехай виведе земля живу душу (нефеш) за родом її, худобу і плазюче, і земну звірину.” (1 Мойс. 1:24) це були душі, що жили на суходолі, вищі від риб – але чоловік, людська душа, або існування, не був ще створений.

“І сказав Бог … земній усій звірині, і всьому птаству небесному і кожному, що плазеє по землі, що душа (нефеш) в ньому жива – уся зелень яринна на їжу для них.” (1 Мойс. 1:30) Тут є вичислені нищі тварини і є виразно сказано, що вони всі є живими душами – точно таке саме слово яке відноситься до чоловіка.

“І вчинив Бог з землі всю польову звірину, і все птаство небесне, і привів до Адама. А все як він зватиме їх … живі душі (нефеш), так вони зватимуться” (1 Мойс. 2:19). Тут коментар є зайвий, бо немає сумніву, що душа не тільки є власністю чоловіка, але зовсім правильно стосується до всіх чутливих створінь, від найнищого до найвищого – до всіх створінь, що мають чутливість.

“Все що плазує, що живе воно, буде вам на їжу, тільки м’яса з душею (нефеш) його, тобто з кров’ю його, не будете ви споживати” (1 Мойс. 9:3,4). Тут про звірят, яких можна їсти, не тільки є сказано, що вони мають душу (життєвість), але є сказано, що їх кров представляє їх існування, істоту, або душу, і тому чоловікові стало заборонено їсти кров – заборонено розвивати кровожерство.

“Ось я поставлю заповіт мій (зроблю угоду) з вами і з вашим потомством. І з усякою душею (нефеш) живою, що з вами, з птаством і скотиною, і з усім живим на землі” (1 Мойс. 9:9,10). Дуже виразні слова, що все живе створіння є душами, так як і чоловік, хоча нищі від нього в природі і організмі. 

“Оце знак заповіту, що даю я його поміж мною та вами, і поміж кожною живою душею (нефеш), що з вами на вічні віки”(І Мойс. 9:12). Чи може щось бути більш виразне, від того. 330

“І згадаю про свій заповіт, що між мною і між вами, і між кожною живою душею (нефеш) в кожному тілі” (1 Мойс. 9:15).

Цей самий вислів є повторений в 16-тім вірші. Отже тут є виразно показано, що живу душу мають всі Божі творива. Коли заслона неправильного перекладу є усунена, то немає місця, щоб причіплювати інше значення, і тоді ми схоплюємо думку, яку Бог бажає, щоб ми дістали з Його Слова. (В деяких українських Бібліях, подібно до англійских, це слово нефеш стало переложене на живе створіння як напр. в 1 Мойс. 9:9,10 “я устанавляю мій союз з вами і з кожним живим (нефеш) створінням”).

Ми могли б подібно цитувати певні місця з інших книг Біблії, але ми  навели досить, щоб встановити і підсилити наше твердження перед кожним розумним умом – що слово душа в Біблії є зовсім правильно стосована також до нищих тварин, як і до чоловіка; і тому всі претенсії, або теорії побудовані на ідеї, що надії чоловіка на майбутнє життя і його теперішня вищість від звірят є наслідком того, що він є душею, а вони не є (душами), є блудною теорією і вона повинна бути зовсім змінена, якщо хочемо це бачити з правдивої точки погляду Божого об’явлення.

Але нехай нас ніхто не розуміє, що ми навчаємо, що тому, що все живе створіння, яке рухається, від мурашки до слона, від пуголовки до кита є живучими душами, то тому всі вони мусять мати вічне життя через перехід до духового стану, або через майбутнє воскресення. Така думка була б безглуздям, не маючи жодної підстави. Мільярди живучих душ родиться кожної мінути на тих нищих рівнях тваринної природи, а інші мільярди гинуть кожної мінути.

Нашим твердженням є, що чоловік є душею, або істотою на вищому рівні – цар і пан над нищими родами душ, або чутливими створіннями, однак одним з них -земською, людською тваринною душею, та проте оригінальне (Адам) був так велично утворений, що він 331 зовсім властиво був названий як подоба Бога – образ Того, Хто створив Його.

Чоловік як душа є відмінний від нищих тварин, або душ з причини його вищого, і більш складного організму; його вищість є показана не тільки в його вертикальній формі, але також через його вище умове обдаровання, вищі розумові здібності, які є подібні до Божих і є відбиті в його обличчю. Але це є радше його умові і моральні здібності, чим його фізичні, що чоловік був створений на подобу Божу. Хоча багато з нищих тваринних душ посідає певні розумові сили і вони їх в різний спосіб проявляють, проте кожна з них має свій рівень, поза який не можна зробити жодного поступу. Але сили думання і розсуджування чоловіка є майже неограничені, тому що він був створений на “образ Божий”, “подобу Того, Хто створив його.” І помимо упадку чоловіка в гріх і його тисячлітніх літ великої темноти і деградації, ми ще дальше можемо бачити Божу подобу – особливо в тих, що прийняли Християнське післанництво про примирення з Богом і знову сталися “синами Божими” і які стараються бути пристосовані до подоби дорогого Сина Божого.

Наприклад: коні, пси і птахи – вони можуть бути навчені про значення багато слів і можуть розуміти про речі, які відносяться до життєвих справ. Вони часто показують свої сили, або здібності думання і деякі є здібні числити – аж до двадцять, але хто пробував би вчити коня, чи пса, чи птаха алгебру або астрономію ? Найвищі з нищих тварин можуть бути навчені до певної міри про моральну чесноту і їх обов’язки для їх власників – не забивати овець, не кусати, копати тощо, але хто пробував би вчити це німе створіння Десять Заповідей? їх можна навчити певну міру любови для їх панів і їх приятелів, але хто думав би навчати їх любити і шанувати Бога і більшої терпеливости для їх ворогів, які з ними зле обходяться.

Точка, яку тут слід помітити, є, що всі ці різниці не є з причини тої, що нищі тварини мають відмінне дихання, 332 або духа життя, бо ми вже бачили, що “вони всі мають те саме дихання” (Еккл. 3:19), не тому, що чоловік є душею, а тварини не є, бо ми бачили на основі Писання, що вони всі є також душами. Але, як ми пізнали, і чого всі люди є свідками, кожний має відмінний тілесний організм, який дає кожному створінню відмінні характеристики, або якості, і які самі становлять (або ставлять на) вищий, або нищий рівень інтелігенції. Завважте також, що не величина ні вага дає їм перевагу, або вищість, бо в такому випадкові слон, або риба кит, були б панами землі; вищість лежить у “органічній якості”, яка є головно показана в будові мозку і його функції.

Тому чоловік є найвищим типом земського створіння – “з землі, земський” – і його вищість є вищістю його умових, або розумових здібностей – а це не є розвитком, лиш даром від Творця.

ДУША ЯКА  ГРІШИТЬ,  ТА ДУША ПОМРЕ

Ці слова, що знаходимо в Біблії, які часто говорять про смерть душі є в гармонії з повищим твердженням, але не є в гармонії з загальною думкою в людей, бо про душу людська філософія і навіть релігійні співаники подають, що вона не може бути знищена. Читаємо, наприклад, що наш Господь, коли Він стався ціною викупу “виляв свою душу (істоту) на смерть” і “Він поклав душу свою на жертву за гріх” (Ісая 53:10,12). Це було потрібне, тому що це була Адамова душа, яка була засуджена на смерть, і для людства є обітниця відкуплення душі, або істоти з сили смерти. “Та Бог визволить душу мою із влади підземної країни (шеол – стану смерти)” (Пс. 49:15). І як ми вже бачили, задля того, що всі душі стали в такий спосіб відкуплені через одно відкуплення, то про всіх наших ближніх – усе людство – говориться в Біблії, що вони “сплять в Ісусі”.- 1 Солун. 4:14

Тут хочемо зазначити, що Апостол в цьому вислові не міг відноситися тільки до святих, тому що він про тих говорить, що вони є “в Христі”. Ті, про яких говориться як про “нові створіння”, є тими, які стали сплоджені від Бога через Духа до співнасліддя з Христом, як Його Церква, члени Його тіла. Але в тих, які “сплять в Ісусі”, є включене ціле людство, тому що наш Господь Ісус був ублаганням за наші гріхи, але не тільки за наші, а також за гріхи цілого світу, і завдяки цій жертві Він є Життєдавцем не тільки для нас, але також цілого світу – а свідчення про те і нагоди з того для великої більшості ще належуть до майбутности.- 1 Йоана 2:2; 1 Тим. 2:4-6.

Що Апостол мав це на думці, є показано в контексті; він тут напоминає віруючих не сумувати так, як інші, які не мають надії, і як причину для надії говорить про те, що Ісус помер за гріхи чоловіка і воскрес знову, щоб виправдати чоловіка, і що тому ті всі, які “сплять в Ісусі”, є законно звільнені з осуду (вироку) смерти і є піддані для Ісуса, Який через Божу силу може їх піднести з смерти. Коли б Апостол сказав, або коли б ми його розуміли, що тільки святі будуть в такий спосіб благословенні через Ісуса, то ми легко можемо бачити, що віруючі тоді і відтоді мали б небагато потіхи в його словах, тому що велика більшість віруючих приятелів, тоді і відтоді, не можуть бути названі святими; і якщо збудження з смерти є благословенням наміреним лиш для святих, то ця думка, замість бути потіхою, була б радше болем і стражданням. Але Апостол відноситься до цілого світу, який спить в Ісусі, хоча цього ніхто не знає (бо ще не можуть дивитися з Божої точки погляду), про це тепер знає лиш Небесний Отець і Його посвячений народ, яких Він через Слово Правди навчив відносно Його майбутнього славного плану, щоб вони радувалися з довжини і широчини, з висоти і глибини Божої доброти і “не сумували так, як інші, що не мають надії.”

Як звичайне спання, коли тверде, вказує на повну несвідомість (щодо того, що діється довкруги), то так само з смертю, образовим спанням – це є час повної несвідомости

– та більше чим це, бо це є часом повного неіснування, за вийнятком, що воно є заховане в Божому замірі і силі. Тому для привернених до життя збудження з смерти означатиме оживлення, або привернення свідомости від точно того самого часу, коли свідомість була страчена в смерті. Там не буде можна оцінити довжини часу, який був від часу смерти до часу пробудження. Час прибудження буде слідуючим часом після часу смерти, так далеко як іде про свідомість.

Такий самий стан помічено в зв’язку з особами, які були пошкоджені в певних випадках, наслідком чого був великий натиск на їх мозок і це тимчасово спричинило заник їх свідомости, але не погасило їх життя. Коли натиск з мозку був усунений, то особа, яка прийшла до свідомости, у багатьох випадках закінчувала ці слова, які були перервані через цей випадок. Отже Божа сила вповні занотує кожний рух і чинність кожного мозку і їх відтворить. В такий спосіб в часі пробудження людство в загальному буде оживлене з тими самими словами і думками, з якими вони повмирали. Але не забуваймо, що ми тут відносимося до світу в загальному, а не до особливої кляси, вибраної з світу, а саме: Церкви, тіла Христа, яка буде мати участь в першому воскресенню, і яка тепер в багатьох відношеннях має відмінні досвіди.

Але, хоча Адамова смерть стала відвернена з причини Божого плану і викупу, і замість бути знищенням життя, є лиш його тимчасовим припиненням, яке називається сном, все ж таки ми пізнаємо, що Писання дуже виразно зазначує, що після оживлення, або пробудження з сну смерти, це буде залежати від кожної особи, чи вона піде до досконалости і життя під керівництвом і опікою славного Христа, або чи вона свідомо і добровільно, і вперто вибере дорогу гріха. Якщо хтось вибере це останнє, то він одержить кару, яка була насамперед призначена Адамові, а саме, смерть, але вже більше не Адамова смерть, кара за гріх Адама: вона є названа Друга Смерть. Про цю Другу Смерть ніде не говориться як про сон, і там немає жодного натяку, що з неї буде ще якесь пробудження.

Противно, вона є названа “погибель вічна від лиця Господнього та від слави потуги Його.”- 2 Сол. 1:9

Про цю відкуплену і пробуджену клясу, яка в загальному буде мати свою пробу під час віку Тисячоліття, Писання так говорить, ‘Та душа, яка грішить, вона помре” (Єзек. 18:20). Що це писання не стосується до теперішнього часу, є очевидним з трьох міркувань:

(1)Це не мало б значення в теперішнім часі, коли всі вмирають – святі і грішники.

(2)Це є висказане в формі другої кари і основане на особистому поступованню, а це не може бути пристосоване до теперішнього часу, тому що тепер ми всі вмираємо задля “непослуху одного чоловіка” і кари смерти, яка спала на нього і посередньо вплинула на пілий його рід.- Рим. 5:12

(3)Контекст показує, що цей уривок відноситься особливо до тих, які стали звільнені з Адамового гріха, який є загально поширений сьогодні. Тому його особливе пристосування мусить належати до слідуючого віку, Тисячолітнього віку. Зверніть увагу на зв’язок, не забуваючи, що Угода Закону жидівського віку була аналогічна до Угоди віку Тисячоліття, з тою різницею, що ця остання буде мати кращого Посередника, який буде радий і здібний помагати і підтримувати усіх, які будуть старатися поступати праведно, не приписуючи їм недобровільних недомагань.

Контекст заявляє: Не будуть уже більше тої приповідки в Ізраїлі повторяти: Батьки їли кислі грони, а в дітях на зубах оскома. Але, противно, кожна душа буде за себе саму відповідальна перед Богом, і “Та душа, що грішить, вона помре. Син не понесе кари за батькову провину, а батько не понесе за провину сина -справедливість справедливого буде на ньому, а несправедливість несправедливого на тому буде” (Єзек. 18:2,4,20). Це є ясним, що цей час ще не прийшов. Діти ще дальше мають “оскому на зубах” з причини гірких грон гріха, які їх батьки їли; ми ще дальше є під правом 336

спадковости; дальше всі вмирають за гріх Адама, а не за особистий гріх. На доказ того завважте незаперечний факт, що майже поливина людського роду вмирає в дитинстві, не дійшовши до літ розважливости, або відповідальности за себе самого. Хто ж не може бачити, що болісне і вмираюче немовля, що має кілька днів, або місяців, не вмирає за свої власні гріхи, але вмирає тому, бо є членом Адамового роду, який є ще дальше під висказаним прокляттям проти нашого отця Адама, “Вмираючи  помреш?” Воно унаслідило частку цього прокляття і також унаслідить частку Божого благословення через Христа в майбутнім пробудженню, яке є забезпечене заслугою великого Примирення завершеного на Голгофті.

Коли ми звернемося до Єремії 31:29-34, то знайдемо іншу довідку про точно такі самі обставини згадувані Єзекіїлом, тільки що в Єремії нам є дані більш точні подробиці, які показують, що цей стан належить не до теперішнього віку, але до майбутнього віку. Єремія говорить:

“У ці часи (Тими днями) не будуть уже докоряти: Отці їли скислий виноград, а у синів на зубах оскома. Ні, кожний вмиратиме за свій власний переступ, та хто їв скислий виноград, у того і оскома на зубах буде”

Ці слова, “у ці часи”, або, “тими днями”, виразно вказують на майбутні часи реституції, під царюванням Христа, а не на теперішні часи царювання гріха і смерти. Помітіть, що пророк дальше описує інші риси віку Тисячоліття, говорячи про Нову Угоду, яка має бути затверджена для Ізраїля і Юди, вічний заповіт, під яким вони одержуть свою довго очікувану частку Авраамового благословення і обітниць. – Порівняй Рим. 11:26-31.

Та сама думка, що смерть буде знову карою за гріх, для всіх відкуплених від Адамової смерти, які після припровадження до точного знання Божої ласки, не схочуть з неї скористати, є показана в словах нашого Господа, “І не лякайтесь тих, що вбивають тіло, а душі не зможуть вбити (не бійтесь тих, які можуть забрати теперішнє життя, яке вже є під осудом смерти, але пам’ятайте, що ви стали викуплені і тому для вас є можливе майбутнє життя і що ніхто не може вам того забрати, що Бог приготовив для вас через викуп в Ісусі Христі) але бійтеся Того, Хто може погубити і душу, і тіло в пеклі (в Ґегенні). (Мат. 10:28) Тут через неомильний авторитет є вповні підтверджено, що Бог має силу знищити душу. Ми знаємо, що викривлена теологія намагалась вивертати Писання і тому заявляє, що це означає, що Бог є здібний знищити щасливість душі в Ґегенні, але що Він не може знищити самої душі. Ми відповідаємо, що це є перекручуванням Святого Письма і їх перекручення напевно приведе погані наслідки на тих, які “послуговуються Словом Божим по звідничому.” Ми всюди показували, що слово Ґегенна, яке тут є вжите, означає “друга Смерть” – повне знищення – для всіх душ, які не будуть слухати того великого Божого Пророка, коли у властивому часі, Він буде говорити виразно до всіх народів, так як тепер Він говорить через притчі і неясні вискази, які є розяснювані лиш для Церкви.- Діян. 3:23; Мат. 13:11

Тому ми говоримо, що Біблія безумовно заявляє, що чоловік є душею, або істотою; що його право до існування в Божому влаштуванню було страчене через гріх, і що тепер він є під прокляттям, або карою Божого осуду, смертю; що всі привілеї чоловіка і права були куплені через чоловіка Ісуса Христа, Який дав себе на викуп за всіх; і що наслідком того смерть не вважається як повне знищення, але тільки як тимчасовий “сон”, з якого ціле людство, всі люди які померли, будуть пробуджені через їх Відкупителя в воскресенню, в заранні віку Тисячоліття.

ЗАМІШАННЯ З ПРИЧИНИ  ЗЛОГО  ПЕРЕКЛАДУ

Це не повинно нас дивувати, коли ми знаходимо, що, маючи дуже помилкове поняття відносно душі, відносно духа і дійсного чоловіка, перекладачі в наших загальних Бібліях були дуже спантеличені, і в свойому старанню нахиляти переклад так, щоб це було в згоді з їх заздалегідь уявленими ідеями щодо даних предметів, вони дуже змішали звичайного читача. Вони так покрили і змінили значення слів, щоб це утруднити читачам цю річ добре бачити, і це головно тому читач натрапляє тепер на подвійні перешкоди, (1) Фальшиве научування цього предмету, і (2) неправильні переклади, що піддержують це фальшиве научування.

Однак завдяки Божому провидінню, ми жиємо тепер в днях, в яких можна знайти різного роду поміч, так що чоловік чи жінка, навіть без високої освіти, маючи перед собою ці помічники, може одержати кращий погляд на цілий цей важний предмет, чим його мали навіть самі перекладачі. Тепер (в англ. мові) є три твори, які дають (англійському) читачеві багато краще розуміння загального перекладу Біблії і показують точно як там є переложено з єврейських і грецьких оригіналів. (1) Англійське Єврейська і Грецька Конкорданція Святого Письма (Безденомінаційна). (2) Аналітична Конкорданція Проф, Йонґа (Презвитеріянська). (3) Вичерпна Конкорданція Др. Стронга (Методистська). Усі ці три підручники помішують кожне слово з Біблії і показують на оригінал з якого це слово походить. Хоча ми згадували деномінації, які є представлені в цих відмінних Конкорданціях, то це є властивим сказати, що так далеко як ми завважили, там не було дозволено на деномінаційні упередження, які були б перешкодою для точносте кожної з них. Хоча вони стали сформовані в дещо відмінний спосіб, проте їх свідчення є гармонійні і точні, а різниці між ними є в зручності і вигідності.

Досліджуючи ці  підставові твори,  що там знаходимо? Отже знаходимо: що єврейське слово нефеш (neh-phesh), яке є загально переложене на “душа” (436 разів в анг. мові) в Старім Завіті, і яке означає “чутливе створіння” є переложене через тридцяти шести відмінні способи, ось так: “всяку” 4 рази; “голод”, 2; “звір”, 1; “тіло”, 4; “віддих” 1;

“створіння” 9; (Гл. 1 Мойс. 1:21,24; 2:19; 9:10,12, 15,16; З Мойс. 11:46) Це слово також було переложене на: “померший”, “дух” “людина”, “серце” “ум” і інші (В наших укр. Бібліях є дещо відмінно, і не маючи укр. Конкорданції, ми не можемо цього точно показати, а це тим більше, що тепер маємо кілька відмінних перекладів, в яких це слово не є онако переложене – Ред.)

Грецьке слово “псухе”, “psuche” (чутлива істота, або створіння) в Новому Завіті відповідає слову “нефеш” і є переложене (в анг. мові) на “душа” 56 разів, також 3 рази на “ум” і 1 раз на “серце”; “життя” 41 разів.

Між тими різними відмінними перекладами цього слова, ні одно не затемнило правди так, як це останнє. Тут є тенденція дати вражіння, що життя є одна річ, а душа друга річ, і це давало думку, що чоловік може стратити своє життя, однак не стратити своєї душі, своєї істоти. Понище даємо приклади, в яких слово психе є переложене на життя, але було б краще, коли б було переложене на істота, або душа, бо це запобігло б замішанню:

“Ті, що були напосілись на життя (психе – душу, істоту) Дитяти”- Мат. 2:20 ” Не журіться життям (психе – душа, істота) вашим, що вам їсти.”- Мат. 6:25 “Хиба життя (психе – душа, істота) не більше їжі.”-Мат. 6:25

“Той, хто зберігає своє життя (Психе – душу, істоту) погубить його, а хто задля мене погубить своє життя (психе – душу, істоту), той знайде його.”- Мат. 10:39 

“Хто хоче спасти життя (психе – душу, істоту), той погубить його; хто ж погубить життя (психе – душу, істоту) ради мене, той знайде його.”- Мат.16:25

“Син Чоловічий прийшов …щоб дати життя (психе -душу, істоту), як викуп за багатьох.”- Мат. 20:28

“Чи законно … життя (психе – душу, істоту) спасти, чи погубити?’- Марка 3:4

“Бо хто хоче своє життя (психе – душу, істоту) зберегти, той погубить його; хто ж загубить своє життя (психе – душу, істоту) ради мене та Євангелії, той спасе 340

душу свою. Що бо за користь людині, коли вона ввесь світ здобуде, а занапастить свою душу (психе – життя, істоту). Або що дасть людина взамін за свою душу (психе – життя, істоту)? (Небагато з читачів помічають, що “життя” і “душа”, кожне вжите два рази в цих віршах, є з цього самого грецького слова психе) – Марка 8:35-37.

“Бо Син Чоловічий прийшов не на те, щоб йому служити, лише щоб служити й віддати своє життя (психе – душу, істоту) як викуп за багатьох.” – Марка 10:45

“Чи законно в суботу спасти життя (психе – душу, істоту), чи погубити.”- Луки 6:9 “Хто  бо  хоче  життя  (психе  –  душу,  істоту)  своє  зберегти,  погубить  його,  хто  ж

згубить життя (психе -душу, істоту) своє ради мене, той збереже його. Яка ж бо користь людині, що ввесь світ здобуде, себе ж погубить.”-Луки 9:24

“Бо Син Людський не прийшов, щоб життя (психе -душу, істоту) людей нищити, а щоб спасти їх.”- Луки 9:56

“Не журіться про життя (психе – душу, істоту) ваше, що їстимете, ані про тіло, у що зодягнетеся. Життя більше від їжі, а тіло від одягу.”- Луки 12:22,23

“Коли хто приходить до мене і не зненавидить (не любитиме менше) батька свого, і матір, і дружину, і дітей, і братів, і сестер, та ще й своє життя (психе – душу, істоту), той не може бути учнем моїм.”- Луки 14:26

“Хто буде старатися, щоб життя (психе – душу, істоту) своє спасти, той погубить його, хто погубить його, той збереже його.”- Луки 17:33

Думка в цьому повищому вірші і в деяких попередніх є, що нарід Божий має пам’ятати, що їх теперішнє існування, або істота, або буття, є і так під осудом смерти; але, що Божа ласка приготовила відкуплення – не продовження існування, але оживлення, воскресення, життя нанову. Поклик цього віку Євангелії є, щоб складати своє життя в службі для Господа, як живу жертву, йдучи в сліди нашого Відкупителя. Обітниця є, що всі віруючі в Христа, які це вірно виконують, одержуть перше 341 воскресення, через яке стануться з Ним учасниками Божої природи. В такий спосіб вони знову одержуть свою душу, істоту, існування – “життя з подостатком”- Йоана 10:10

“Пастир добрий кладе своє життя (психе – душу, істоту) за вівців (наш Господь віддав свою душу (життя) на смерть за гріхи многих”- Ісая 53:11,12).- Йоана 10:11

“Я кладу своє життя (психе – душу, істоту) за вівців.”-Йоана 10:15

“Я кладу моє життя (психе – душу, істоту), щоб знову його прийняти.”- Йоана 10:17 “Хто любить життя (психе – душу, істоту) погубить його; хто ж ненавидить життя (психе – душуь істоту) свого на світі цьому, на вічне життя збереже його.”- Йоана 12:25

Тут думка є, що вірність для Бога під теперішними обставинами конечно означатиме невдоволення з теперішніх обставин і готовість жертвувати їх в службі для Бога і праведности, і наших ближних – і в такий спосіб, згідно з Божою постановою, бути почислені за гідних існування (душі, істоти) під кращими обставинами в майбутньому віці. Той, який любить теперішні обставини, теперішній стан речей, і який цінить втіху і приємності теперішнього часу більше, чим праведність і послух для Бога, через те докаже, що він не є гідний майбутнього існування, яке Бог запропонував нам, негідний, щоб його душа, його істота була відроджена в першому воскресенню.

“Життя (психе – душу, істоту) своє ти покладеш за мене?”- Йоана 13:38 

“Більшої любови ніхто не мас над ту, коли хто кладе життя (психе – душу, істоту) за друзів своїх.”- Йоана 15:13

“людьми, що віддавали своє життя (психе – душу, істоту) за ім’я нашого Господа.”- Діян. 15:26

“Не трівожтесь бо душа (психе) його є в ньому.”- Діян. 20:10

“І не дороге мені життя (психе – душа, істота) моє, тільки аби з радістю закінчити мені дорогу мою.”- Діян. 20:24

Апостол навчився правильно дивитися на теперішнє 342 життя, теперішнє існування, як на річ невеликої вартости в порівнанню до приобіцяного майбутнього життя, яке одержить через перше воскресення. Він не вважав це за “дороге”, цінне, в тому значенню, щоб його цінити більше, чим Господа і Господню ласку, і нагоду служити для Господньої справи. Він був готовий витрачати свої сили і себе самого в службі для Господа, з надією, щоб осягнути перше воскресення, як про це він нам говорить в листі до Филип’ян 3:8-11.

“Мужі, я бачу, що плавба буде з великою шкодою і втратою не тільки для вантажу і корабля, але й для життя (психе – душі, істоти) нашого.”- Діян. 27:10

“Бо ніхто з вас не втратить життя (психе – душі, істоти)”- Діян. 27:22

“І моєї душі (психе) вони шукають.”- Рим. 11:3

“Які за моє життя (психе – душу, істоту) шиї свої клали.”- Рим. 16:4

“Бо за діло Христове він був наблизився аж до смерти, життя (психе – душу, істоту) наражуючи, щоб доповнити ваш недостаток служіння для мене.”- Фил. 2:30

“У цьому ми пізнали любов, що Він за нас життя (психе – душу, істоту) своє поклав. І ми^ повинні за братів життя (психе – душу, істоту) класти.”- 1 Йоана 3:16

“І погибла третя часть створіння в морю, що мала життя (психе – душу, істоту).”- Об’яв. 8:9

“і не полюбили життя (психе – душі, істоти) свого.”-Об’яв. 12:11

Як тільки нам стане ясно відносно цього предмету душі і коли добре зрозуміємо як слова нефеш і психе є всюди в Біблії вживані через надхнених писарів (авторів), то це усуне всяку таємничість, якою під неясними і затемненими словами, були оповиті слова душа і дух, які не тільки для несвідомих, але й для вишколених мали якесь неясне, неописане і незрозуміле значення.

Але нехай ніхто не думає, що тіло є душею; це с блудом, як про це слова нашого Господа ясно показують -“Бог може тіло і душу знищити.” Але з другої сторони, не може бути душі, чутливої істоти, або створіння, без тіла -небесного чи земного, духового чи тваринного.

Звертаючись до записів книги Буття відносно створення чоловіка, ми бачимо, що тіло було сформоване насамперед, але воно не було чоловіком, душею, чи істотою, аж стало оживлене. Воно мало очі, але нічого не бачило, мало вуха, але нічого не чуло; уста, але вони не говорили; язик, який не відчував смаку; ніздра, але не відчуття запаху; серце, але воно не билося; кров, але вона була холодна, без життя; легені, але вони не рухалися. Це не був чоловік, але труп, неоживлене тіло.

Слідуючим кроком в процесі створення чоловіка було дати життєвість для добре уформованого і під кожним оглядом добре приготовленого тіла; і це є описане словами “вдихнув у його ніздрі віддих життя.” Коли здорова людина втопилася і пожвавлення (життя) стало зовсім припинене, то є сказано, що оживлення може бути виконане через розрухування руками, вживаючи в той спосіб легені як роздувальні міхи і таким чином можна постепенно відновити дихання в ніздрях. Коли йде про Адама, то очевидно тут не треба було зусилля з сторони Творця спричинити, щоб досконалий організм, якого Він створив, міг вдихати життєдайний кисень з повітря. 

Коли оживляючий віддих увійшов до середини, тоді легені розширились, корпускули крови стали насичені киснем і перейшли до серця, яке в свою чергу просунуло їх до всіх частин тіла, збуджуючи всі приготовані, але до цього часу нечинні нерви, до відчуття і енергії. Негайно енергія досягла мозок і почалось думання, розуміння, рішення, почуття, нюх, смак, бачення і слухання. Це, що було неживим людським організмом, сталося чоловіком, чутливою істотою; в той спосіб осягнено стан живої душї. Іншими словами, вислів “жива душа”, означає не більше, ні менше, чим вислів “чутлива істота”, тобто істота, яка є здібна, яка може мати відчуття, сприймання і думання.

Крім того, хоча Адам був досконалий в своїм організмі, для піддержання свого життя, душі, або чутливої 344

істоти, він мусів споживати овочі з дерева життя. І коли він згрішив, Бог вигнав його з городу “щоб не простяг своєї руки і не взяв з дерева (в множині “з дерев”) життя, і щоб не з’їв і жив повіки (споживаючи постійно).” (1 Мойс. 2:22) Як мряка і таємниця є розпорошена через світло правди, яке світить з Божого Слова !

Хоча з причини його упадку в гріх і смерть, стан чоловіка є далеким від того, яким він був у його оригінальній досконалості, коли Найвищий Суддя сказав “дуже добре”, так що деякі через розвивання нищих органів думки і невживання вищих інтелектуальних якостей, припинили розвиток тих органів мозку, що представляють ці вищі здібності, проте ці органи ще там є, і можуть бути розвинені, а це так не може бути з найбільш розвиненими тваринами. Отже це через те, що Творець обдарив чоловіка вищим і чудовим організмом, що Він відрізнив його від тварин. Вони мають подібне тіло і кості, дихають тим самим повітрям, п’ють ту саму воду і кормляться подібною поживою, і всі е душами, або створіннями, маючи інтелігенцію; але чоловік у своїм кращім тілі посідає можливості вищої інтелігенції і є трактований Творцем як зовсім на іншому рівні. І це є в пропорції як гріх деградує чоловіка від оригінальної подоби його Творця, що про нього говориться, що він “звірячий” – дещо подібний до звірів, позбавлений вищих і витончених чутливостей.

Ті, яких очі розуміння є відчинені на цей предмет, так що вони можуть бачити, що слово “душа” означає інтелігенцію, істоту, а слово “дихання”, або “дух життя” означає, або вказує на Божу силу життя, може з вище наведеного легко бачити, що кожне створіння, яке посідає свідомість життя (існування), має передусім тіло, або організм, а друге, духа життя, що його оживлює, і третє, яке є наслідком тих двох: існування, істоту, душу. Приклад, який може допомогти деяким збагнути цю справу, є подібність між теплом і душею. Якщо груда вугля є положена в відповідне місце, даючи йому доступ 345 до кисня з повітря і там його запалити, то тоді випродукується нова річ – тепло. Вугля не є теплом, хоча воно має деякі якості, які в сприяючих обставинах випродукує тепло; кисень також не є теплом, однак він також в сприяючих обставинах може бути складовою частиною для витворення тепла. Отже, продовжуючи аналогію, тіло не є душею, хоча тіло посідає якості конечні для душі; також дихання, або дух життя не є душею – це є сила, яка приходить від Бога, і яка є потрібна для вироблення чутливого створіння. Тіло, коли є відповідно злучене з віддихом, або духом життя, створює нову річ – істоту, душу, чутливе створіння.

І процес розкладання, тобто смерти, є в гармонії з тими фактами. Якщо віддих, або дух життя є відтягнений (відкликаний), наступає смерть. Тепер питання повстає: Що вмирає ? Що перестає існувати ? Чи віддих, тобто дух життя вмирає? Напевно ні. Він ніколи не був чутливою істотою, це є принцип, або сила, подібна до електрики, вона не має думки, ні почуття; юна не може померти. Чи тіло померло? Ми відповідаємо, Ні. Тіло може стратити життя, яким Отець його оживив, але тіло само в собі, осторонь віддиху, або духа життя, не мас свідомости, ні відчуття, ні розуму і тому не можна про нього сказати (в точному значенні цього слова), що воно померло: воно було неоживлене заки віддих, або дух життя увійшов до нього: воно стало оживлене тоді, як віддих, або дух життя був у ньому: і воно знову стає неоживлене, або стає мертве, коли віддих, або дух життя є відлучений.

Отже, що вмирає? Ми відповдаємо, що це душа вмирає – чутлива істота перестає існувати. Пам’ятаймо, що чутлива істота, душа, була створена через сполуку живиго дихання, тобто віддиху життя, з організмом, і що відлучення, або розірвання цих двох, спричинює припинення існування істоти, душі – спричинює смерть. Що це є правдою, коли йде про нищі тварини, то про це ніхто не сумнівається; але чи це не є так само правдою, коли йде про чоловіка, найвищу тварину, створену на 346 інтелектуальну подобу і моральний образ Бога ? Це зовсім не є меншою правдою і повинно бути так само очевидним для кожного правильно думаючого ума. Ми знаємо, що деякі уривки Писання можуть бути перекручені і незрозумілі і тому немов перечуть тому, але в належний час вони будуть взяті під розвагу і тоді стане зрозумілим, що вони є в повній згоді з тими поданнями.

Візьмім ще інший приклад про споріднення між людським і тваринним тілом, духом і душею; незасвічена свічка відповідала б неоживленому людському тілу; засвічення свічки відповідало б іскрі життя, яка була оригінальне передана Творцем; полум’я, або світло відповідає чутливій істоті, або інтелігенції, або якості душі; насичена киснем атмосфера, яка лучиться з вуглецем свічки для піддержання полум’я, відповідає диханню, або духові життя, який лучиться з фізичним організмом і створює душу, тобто інтелігентне існування. Якщо трапиться випадок, який знищить свічку, то полум’я зникне; і так само, коли тіло людини, або тварини буде знищене через хворобу, або випадок, то душа, істота, інтелігенція, особистість, зникає. Або, коли постачання повітря буде припинене, відтяте, від полум’я свічки через покриття його якоюсь посудиною, або вогнегасником, або зануренням свічки в воду, то світло, або полум’я буде згашене, хоча свічка не буде пошкоджена. Так само душа, життя, існування людини або тварини зникає, якщо віддих життя буде від нього відтятий через затоплення, або удушення, хоча тіло може бути досить здорове.

Як засвічена свічка може у сприяючих обставинах передати світло іншим свічкам, але коли полум’я стало раз погашене, то свічка не може знову засвітити ні себе, ні інших свічок, то так само людське, або тваринне тіло, коли воно живе, як жива істота, або душа, може так само під Божим влаштуванням розпочати, або розводити інші душі, або істоти – нащадків. Але скоро іскра життя відійде, душа, або істота зникає, і вся сила думати, відчувати і родити зникла. В гармонії з тим у Святому 347 Письмі читаємо про дітей Якова: “І було всіх душ, що вийшли з стегна Якового сімдесят душ” (2 Мойс. 1:5). Яків одержав свою іскру життя, як також свій фізичний організм, і звідси цей сполучений продукт цих двох, свою душу, або інтелігентну істоту, від Ісаака і йдучи взад, від Адама, одиноко якому Бог прямо наділив життя. І Яків передав життя і організм і душу для свого потомства, і так само було з цілим людством.

Свічка може бути наново засвічена ким-небудь, що має здібність це вчинити; але з Божої постанови людське тіло позбавлене іскри життя “псується”, і вертається до пороху, з якого воно було взяте, і іскра життя не може бути знову передана, хіба через особливу Божу силу, через чудо. Тому обітниця воскресення є обітницею поновленого засвічення, поновленого відтворення фізичного (тваринного) існування, або душі; і відколи тут не може бути істоти, або душі без тіла і приверненої сили життя, або духа, то з того виходить, що у приобіцяному воскресенню, тобто реконструкції, (або відновленні) душі, або істоти, мається на увазі нові тіла, нові організми. Таким чином Писання запевнює нас, що людські тіла, які вернулись в порох, не будуть відновлені, але що у воскресенню Бог дасть такі нові тіла, які Він захоче дати-1 Кор. 15:37-40.

Тут Апостол заявляє, що у воекресенню буде особлива кляса визнана за гідну одержати нову природу, духову природу, замість тілесної, і, як ми повинні сподіватись, він показує, що ця велика зміна природи буде виконана через дання їм відмінних тіл. Тут свічка може знову служити за приклад: припустім, що тілесна, тобто людська природа є зілюстрована через свічку з лою, а нове тіло через воскову свічку, яка має ясніше світло, або через електричну лампу.

Ми могли б слушно побоюватися, що з якою-небудь силою, меншою від нашого Творця, яка запевнює воскресення, могла б наспупита певна перерва, або помилка, через яку ідентичність, тобто тотожність, або індивідуальність, могла б бути страчена, особливо, коли 348 йде про тих, які матимуть велику переміну природи, через участь в першому (головному) воскресенню, до духового існування. Але в тому і в інших речах, ми можемо вповні довіряти Тому, з Яким ми маємо до діла в тих справах. Той, Хто знає всі наші думки, може їх відтворити в новому мозку, так що ні одна корисна лекція, або дорогоцінні досвіди не будуть страчені. Він є за мудрий, щоб помилятися і за добрий, щоб бути немилосерним; і все, що Він обіцяв, Він сповнить в спосіб багато кращий, чим ми могли б просити і думати.

Багато припускає, що погребані тіла мають бути відновлені, що ті самі атоми мають бути зібрані в будові нових тіл, але Апостол говорить відмінно, він пише, “і те що ти сієш, то не майбутнє тіло сієш.” Це є душа, чутливе єство, або істота, що Бог пропонує відновити через силу воскресення; і у воскресенню Він дасть для кожної особи (для кожної душі, або чутливої істоти) таке тіло, яке Його нескінчена мудрість приготовила; для Церкви, “невісти” вибраної в теперішнім віці, духові тіла, для реституційної кляси, людські тіла, але не ті страчені в смерті.- 1 Кор. 15:37-38.

Як у створенні Адама сполучення організму з віддихом життя витворило чутливу істоту, або душу, то так само їхнє розірвання з якої-небудь причини робить кінець чутливій істоті – здержуючи всяке думання і відчуття. Душа (чутливе єство) зникає; тіло вертається до пороху землі звідки воно було взяте, а дух, або віддих життя вертається до Бога, Який наділив його Адамові і через нього його родові. (Еккл. 12:7) Він вертається до Бога в цьому значенні, що він вже більше не є підданий під людську контролю, так як в розмноженню тощо; він ніколи не може бути привернений, хіба через Божу силу. Визнаючи цей факт, ті, які є навчені від Бога, покладають свою надію майбутнього життя через воскресення на Бога і Христа, Який є Його прославлений Представник. (Луки 23:46; Діян. 7:59) Отже, коли б Бог не поробив засобів для майбутньго людського життя через викуп і приобіцяне воскресення, смерть була б кінцем всяких надій для людства.- 1 Кор. 15:1418.

Але, Бог зробив забезпечення для того, щоб ми знову жили; і відколи Він дав пізнати про свій ласкавий план, то ті, які говорять і розумно пишуть про цей предмет (наприклад, надхнені писателі Біблії), так немов би змовились, всі говорять, що про час несвідомости між смертю і поранком воскресенням, в якому чутливість, тобто чутливе існування, є тимчасово припинене, як про “сон”. Дійсно, тут ілюстрація є дуже добра, тому що час пробудження буде виглядати для них як час, коли вони померли. Читаємо наприклад, що Ісус говорив про смерть Лазаря “Лазар, наш друг, заснув, я йду,о щоб його  розбудити.” Після того, коли Він побачив, що Його учні не зрозумули Його слів, Він сказав їм “Лазар помер” (Йоана 11:11). Коли б теорія про свідомість в смерті була правильна, то чи це не є дивним, що Лазар нічого на сказав відносно його досвідів під час цих чотирьох днів його смерти? Ніхто не може сказати, що він був в “пеклі”, де, як багато говорить, душі мучаться, тому що наш Господь назвав його “приятелем”, і коли б він був в небі, в блаженному стані, наш Господь не кликав би його з відтам, тому що це не був би благородний чин. Але, як наш Господь сказав, Лазар спав і він пробудив його до життя, до свідомости, до його чутливого буття, тобто його душа зістала знову оживлена, і це все було ласкою, яка була дуже оцінена Лазарем і його приятелями.

В Святому Писанні є поширена думка, що ми тепер є в ночі вмирання і спання, і це є порівняне з ранком пробудження і воскресення “посилає на ніч сльози, а досвіта радість” (Пс. 30:5) – ранком воскресення, коли сплячі повиходять з гробів, як це є висказано Пророком: “Пробудіться і співайте, ви мешканці пороху (з землі)”.-Ісая 26:19

4  Апостоли також часто вживають цю відповідну, надійну і мирну образову мову.

Наприклад: Лука говорить про Степана, першого мученика, “він заснув”; Ап. Павло в 350 своїй  промові в Антіохії ужив подібних слів “Давид уснув” (в нових перекладах “спочив”), (Щян. 7:6О, 13:36) Ап. Петро послуговується тим самим висловом, кажучи:

“як позасипали наші батьки” (2 Петра 3:4). І Ап. Павло подібно говорить в багатьох місцях, як понищі вірші показують:

“коли умре (згідно з грец, засне) чоловік її.”- 1 Кор. 7:39

“З яких більшість живе й досі, деякі ж спочили.”- 1 Кор. 15:6

“Коли нема воскресення мертвих … тоді ті, що померли (в грец. заснули) в Христі, загинули.”- 1 Кор. 15:13:18

“Христос воскрес із мертвих, первісток із тих, що померли (грец. заснули)”- 1 Кор.15:20

“Ось таємницю вам кажу: Не всі ми заснемо,”- 1 Кор. 15:51

“Не хочу ж, брати, щоб ви були в незнанні про тих, що померли (грец. заснули).”- 1Сол. 4:13

“Так Бог тих, що померли (грец. заснули) в Ісусі приведе з Ним.”- 1 Сол. 4:14

Коли прийде Царство і час воскресення, то “ми, що залишимось живими до приходу Господнього, не попередимо тих, що померли (грец. заснули).”- 1 Сол. 4:15

Ця сама думка є представлена прор. Даниїлом. Описуючи воскресення, він говорить, “І багато з тих, що сплять у земному поросі, збудяться” – і цей опис подає, що в склад тих сплячих входять добрі і злі (Цан. 12:2). Добрі заснули в мирі і очікують Господнього дня – Христового дня, Тисячолітнього дня – вповні переконані, що Він (Христос) є в змозі виконати те, що вони довірили Йому на цей день (2 Тим. 1:12). Ця сама думка також перебігає через Старий Завіт – від часу, коли Бог насамперед провістив Євангелію воскресення Авраамові: вислів, “Він заснув з своїми батьками”, часто повторяється в Старому Завіті. Але Йов представляє справу більш сильними словами, кажучи, “О якби Ти мене в гробі (шеолі) заховав, 351 аж поки минеться твій гнів”. Теперішній час вмирання, є часом Божого гніву – прокляття смерти є над всіма, з причини первого переступу. Однак, нам є приобіцяно, що у властивому часі прокляття буде знесене і що через Відкупителя прийде благословення для всіх народів землі. І тому Йов продовжує, “Буду мати надію по всі дні свойого життя, аж поки не прийде заміна для мене, (тоді) Кликав би Ти, (Йоана 5:25) то я відповів би Тобі, Ти прагнув би діла рук Твоїх.” (Йов 14:14,15) І ми, з часів Нового Завіту, читаємо відповідь нашого Господа, “Всі, які в гробах, почують голос Сина Божого (покликуючи їх, щоб пробудились і прийшли до повного знання Бога і до повної нагоди вічного життя)” – Йоана 5:25Д8,29

Цей сон смерти є таким дійсним періодом несвідомосте, що пробуджені не будуть знати як довгий час проминув від їх смерти до збудження. Дійсно слово “сон” є лиш відповідним образовим очеркненням, бо мертві є дійсно мертвими, зовсім знищені, за вийнятком того, що Божа мудрість задержує їх тотожність, їх ідентичність, і постановила через Христа їх пробудити – їх перетворити і оживити. І це буде дійсно відновленням – це буде більшою маніфестацією Божої сили, чим було оригінальне створення Адама і Еви. Це буде новим створенням п’ятидесяти мільярдів, замість двох осіб. Це буде відтворюванням різних родів, не одного. Лиш наш Бог посідає таку велику мудрість і силу – і Він є спроможний і радий це виконати. Це має бути одною з користей, що вийде з дозволення злого, що його знищення заманіфестує усі риси Божого характеру, які не були б так розпізнані і заманіфестовані в жодний інший спосіб. Божа справедливість буде ясніти перед людьми і Ангелами, і так само буде Божа любов і Божа сила, і остаточно Божа мудрість, яка приготовила і дозволила, щоб такий вияв Божого характеру могли також бачити усі Його створіння.

Свідчення Святого Письма відносно конечности воскресення з мертвих є дуже ясні і точні – як могло б бути воскресення з мертвих, якщо ніхто не є мертвий, але, 352 як деякі впираються, що всі, які виглядає що померли, с більше живими, чим були перед тим”; в той спосіб вони противляться п’ятьом органам чуття кожної інтелігентної особи, і також точним висловам Святого Письма, що “Хто знаходиться між живими, той має надію, бо краще собаці живій, чим левові мертвому. Бо живі знають (навіть менше інтелігентні), що помруть, але померші нічого не знають, і їм вже нема заплати, бо забута і пам’ять про них (в загальному). І їх кохання і їх ненависть, та заздрощі їх загинули, і нема вже їм части (інтересу) навіки (євр. олам – на довгий неозначений час) в нічому, що дістається під сонцем … все, що в силі чинити рука твоя, те роби, бо нема в шеолі, куди ти йдеш, ні роботи, ні розуму, ні знання, ні мудрости.”- Еккл. 9:4-10; Ісая 26:14.

(Шеол – стан смерти для душі, у відміну до гробу, що є названим місцем для тіла, який в євр. мові є кебар. Гляди Пс. 30:3; 49:15; 89:48, де шеол є переведене на гріб, або могилу. Гляди 2 Пар. 34:28; Йов 10:19; Пс. 88:5; де кебар є гріб. Душа нашого Господа пішла до шеол (Пс. 16:10; Діян. 2;27), але “з злочинцями визначили Йому гріб, та поховали Його в багатого”- Ісая 535).

“Надію того (в ньому самому) Ти губиш Ти силою схопиш його назавжди і він відходить; Ти міняєш обличчя його і відсилаєш його. Чи сини його славні, він того не знає, чи в прикрому стані, він не відає.”- Йов 14:19-21 Ісая 63:16

Завважмо важливість слів Апостола в його чудовім научуванню про воскресення в 1 Кор. 15:12-54. Він говорить:

“Коли про Христа проповідується, що Він із мертвих воскрес, то як же дехто між вами каже, що нема воскресення мертвих ?’

Якщо мертві не є мертвими, але більше живими, тоді ніхто не є мертвий і тоді напевно не могло б бути воскресення з мертвих. Апостол так не вірив і не говорив, але противно, він говорить, що мертві загинули б як німі тварини, хіба що Бог їх воскресить, і що наша надія для них була б марною надією, і тут є лиш той вийняток, що Бог їх воскресить. Позначіть виразно слова цього дуже переконюючого аргументу, цього Апостола, який є одним з найбільших логіків на землі. Він каже:

“Коли ж нема воскресення мертвих, то й Христос не воскрес (але ще с дальше мертвий), і коли Христос не воскрес, то даремна проповідь наша, даремна ж і віра ваша (тому, що померший Христос не може нічого знати і нікому допомогти). І ми являємося неправдивими свідками Божими (ми є звідниками, замість Богом уповажненими представниками), бо про Бога ми свідчили, що Він воскресив Христа, Якого Він не воскресив, якщо (коли б це було правдою, що) мертві не воскресають. Бо коли мертві не воскресають, то й Христос не воскрес.”

Слід помітити, що Апостол не наполягає в свойому аргументі відносно воскресення тіла, але воскресення істоти, або душі ; “що Його душа не буде зоставлена в пеклі – шеол, гадес” (Діян. 2:31,32). Коли б відносно воскресення Апостол вірив в популярну теорію наших днів, то він сказав би приблизно так: Деякі з вас говорять про воскресення тіла немов би це було важною справою, бо вдійсності тіло є “путами”, перешкодою, “в’язницею” для душі, якій є багато краше, коли вона є “звільнена.” Воскресення тіла, коли б воно не прийшло, буде нещастям і вказує на нове ув’язнення і ограничення сил.

Апостол не говорить щось подібного, тому що це було б перевертанням правди. Він навчав про воскресееня душі, або чутливої істоти з стану несвідомости, з смерти; але заперечує воскресенню тіла, яке вмирає, кажучи “Ти не сієш того тіла, яке буде: … (в часі воскресення  душі,  або  істоти)  Бог  дає  (нове)  тіло,  яке  хоче,  кожному  насінню  його (відповідне) тіло” (1 Кор. 15:37,38). Маси людства людського насіння, або роду, одержуть людські  тіла,  але  не  ті  самі  тіла,  які  обернулись  в  порох  і  яких  частини,  або  атоми перейшли до рослин і дуже малих тваринних організмів. Церква одержить духові тіла подібні до тіла їх воскресшого Господа і вони будуть зовсім неподібні до земських тіл – 354 так далеко, що Апостол говорить, “ще не явилось, що ми будемо, знаємо ж, що коли

Він з’явиться, то будемо до Нього подібні, бо побачимо Його як він е” – не як Він був- 1 Йоана 3:2

Але йдім дальше за виводами Апостола. Він говорить:

“А коли Христос не воскрес, то даремна віра ваша, і ви ще в гріхах ваших. Тоді ті, що померли в Христі, загинули.”- вв 17,18

Ті, які говорять, що душа не може вмерти і тому не вмирає, і які через те заперечують воскресенню душі, тобто чутливої істоти, і які наслідком того є змушені говорити, що довідки Писання про воскресення, відносяться до тіла, є в скрутному положенню і не знають, що робити з тими словами надхненого Апостола. Якщо вони твердять, що наш Господь був більше “живий чим будь-коли іноді”, під час тих трьох днів, про які Писання говорить, що Він був мертвий, і думають про Його воскресше тіло як те, що лежало в гробі Йосифа, яке було зранене і покалічене, то як вони можуть твердити, що віра в Христа, Який не помер (але Який тільки скинув своє тіло на три дні) є “марною” вірою ? Як можуть вони признати, що така віра не звільнює з прокляття ? Як можуть вони твердити, що “більше живий, чим коли-небудь” Христос, “звільнений” від свого людського тіла, не міг би спасти грішників і тому усі ті, які заснули в Христі, “загинули” ?

Ціла їх теорія перечить науці Святого Письма і фактам. Вона перечить, що яка- небудь душа може загинути (грец. аполлоомее – бути знищена), а Апостол говорить, що може; і так само говорить наш Господь “Бог може знищити тіло і душу.” її оборонці також перечуть, що хтось “спить в Христі”, заперечують, що смерть є сном і що ці, які сплять очікують на ранок воскресення, в той час як наш Господь і Апостоли і святі Пророки разом заявляють, що смерть є “сном”, з якого сама Божа сила може пробудити до свідомости душу, чутливу істоту, на якому-небудь рівні існування. Бо слід пам’ятати, що ті, які 355 матимуть переміну в першому воскресенню до Божої природи, будуть так дійсними душами, як вони були в земській природі. Бог говорить, що Він є душею, і тут є вжите це саме слово психе – “Праведний буде жити вірою, і коли хто відступає, не матиме в ньому вподобання душа (психе – чутлива істота) моя.”- Жид. 10:38

Філософія Платона (що чаловік не вмирає і не може вмерти, і що це лиш так виглядає, що він вмирає) була поширена по цілій Греції під час першого приходу Ісуса Христа і вона становила велику перешкоду для поступу Євангелії між поганами. Наприклад, ми читаємо, що коли Ап. Павло проповідував в Атенах, то його і самі філософи слухали так як великого проповідника, але, коли він почав говорити про воскресення з мертвих, то тоді вони стратили заінтересовання, бо вважали, що вони є більше розвинені, чим жидівська ідея, що померші не можуть мати майбутнього існування, хіба лиш через воскресення. Коли вони почули про воскресення з мертвих (і в такий спосіб зрозуміли, що Павло негодиться з їх теорією, що мертві є більше живими, чим були колись) то “одні стали насміхатися, а інші казали, послухаємо тебе про це іншим разом.”- Діян. 17:32

Поганська ідея, що смерть не є смертю, але кроком до вищого стану життя, не мала жоного впливу на жидівське думання до першого приходу Ісуса. Фарисеї були головною сектою жидів і наш Господь назвав їх наслідниками Мойсеевого закону, кажучи “На сидінні Мойсея засіли книжники та фарисеї” (Мат. 23:2). Садукеї, яких було багато менше, були слідуючою впливовою сектою; вони були дійсно невіруючі. Вони зовсім заперечували можливості майбутнього життя, віруючи, що людина вмирає так само як німа тварина, і що не буде жодного воскресення з мертвих. Вони не вірили в Месіянські обітниці і також заперечували існуванню надлюдських інтелігентних істот, так як Ангелів тощо.

Правда, Йосефус (старинний жидівський історик) згадує про секту Ессенеїв, яка, як він говорить, вірила в 356 теорію Платона, що була поширена між поганами, що чоловік в дійсності ніколи не вмирає, лиш піднимає вищий крок в своїм життєвім розвитку в цім переломовім часі, якого називають смертю. Але ми повинні пам’ятати, що Йосефус писав свою історію жидів тоді, коли був на римському дворі, і що він писав її з наміром так вплинути на імператора і його двір, щоб вони були прихильні для жидів. Римляне вважали жидів так, як Писання говорить, що вони були “народом бунтівничим і твердого карку”, і зовсім природньо прийшли до заключення, що причиною такої їх вдачі була їх релігія. Це було правильне припущення; це безсумніву так є, що правда Божого об’явлення стремить до розвитку духа свободи усюди, де вона зайде – вона ломить і руйнує цю велику різницю, яка є між священиками і народом, між царями і його підданими, навчаючи, що всі є відповідальні перед одним великим Суддею і Царем.

Але Йосефус бажав нейтралізувати це правильне оцінення жидівського народу і жидівської релігії, і тому він натягав правду, намагаючись з того зробити такі докази, які міг би показати для римського двора, що жидівська релігія була практично така сама, як інших поганських народів (1) відносно свідомости померших, і (2) віри в вічні муки. (Жиди ніколи не вірили в вічні муки, за вийнятком дуже малого числа; але римські імператори сприяли цій теорії, тому що вона збільшувала імператорський вплив на звичайний народ. Пізніше імператор прийняв титул “Pontifex Maximus” (Найвищий Священик) – головний релігійний володар – цей титул пізніше прийняли папи). Тому він наводить секту Ессенеїв так, немов би вони були головною релігійною сектою між жидами. Та навпаки, вони були такими незначними, що про них нічого не згадується в Новому Завіті і очевидно ніколи не вийшли на спротив Господу ні Апостолам, тоді як Фарисеї і Садукеї є там часто згадувані.

БО  ВСІ ЙОМУ  ЖИВУТЬ  – Луки 20:27,28

Коли наш Господь відповів законникам і письменникам, і Фарисеям, і завдав їм поразку, то після того до Нього приступили Садукеї, думаючи, що вони, можуть показати вищість свого невіруючого становища, через спростовання науки нашого Господа. До Садукеїв, які говорили, що мертві є назавжди мертвими, наш Господь сказав, “А  що мертві воскресають, то й Мойсей показав це при кущі, коли він назвав Господа Богом Авраама, і Богом Ісаака, і Богом Якова. Бог же не є Богом мертвих, а Богом живих – бо всі Йому живуть.”- Луки 20:37,38.

Наш Господь говорить, що це само в собі є доказом “що мертві воскресають”, тому що Бог не відносився б в такий спосіб до істот, які були б вповні і навіки вимазані з існування. Тоді Він показує, що Божий план для воскресення є встановлений і що ті, яких люди називають “мертвими” ” всі для Нього жиють” – з Божої точки погляду вони лиш “сплять.” Тому Боже Слово говорить про таких, що вони “сплять”, а не, що вони є знищені. Хоча оригінальний вирок був для знищення, він є тепер через викуп відсунений. Тому Мойсей говорить “Ти вертаєш людей у зотління, і кажеш (в часі воскресення), Верніться діти людські!” (Пс. 90:3; 103:4). У вислові, “Я є Бог Авраама”, Бог говорить не тільки про минулі речі як такі, що ще є, але також про речі, які мають прийти так, немов би вони вже відбувалися.- Рим. 4:17

таю, ДУХ І ДУША ЦЕРКВИ 1 Сол. 5:23

Вираз тіло, душа і дух є вжиті образово до Церкви як цілості. Наприклад. Апостол говорить, “Сам же Бог миру нехай освятить вас цілковито – а дух ваш, і душа ваша, і тіло ваше нехай будуть збережені непорочно до приходу Господа нашого Ісуса Христа.” Це прохання треба розуміти, що воно відноситься до Церкви в цілості – 358

вибраної Церкви, яких імена є записані на небесах. Правдивий дух був збережений в малому стаді. Його тіло є також розпізнане сьогодні, помимо того що є дуже багато кукілю, який хотів би закрити, або придусити її. І душа, її чинність, її інтелігенція, її чутлива істота є очевидною усюди, підносячи прапор перед усіма народами – хрест, Викуп.

В жодний інший спосіб ми не можемо стосувати слів Апостола, тому що, не зважаючи на те, як багато людей не годиться щодо збереження духа і душі людей, про яких тут говориться, усі погодяться з тим, що їх тіла не були збережені, але вернулись до пороху, так само як і інших. Крім того слова тіло, душа і дух є в однині, а не в множині.

НА ЩО ВКАЗУЮТЬ СЛОВА ” ШЕОЛ ”  АБО ” ГАДЕС ” КУДИ  ВСІ  ДУШІ ЙДУТЬ ?

Загально вважається, що коли душі йдуть до шеолу, до гадес, то тому душа чоловіка мусить бути чимсь відчутним, або реальним і свідомим після смерти – після відділення духа життя від організму, або тіла. Тому є властивим, щоб ми прослідили Слово Боже по цій лінЇЇ і побачили, що означають ці слова шеол і гадес?

Єврейське слово шеол трапляється шістьдесять п’ять разів у Старому Завіті. В старших англійських (в старших і новіщих українських це є дещо відмінно – Ред.) виданнях вони є три рази переложене на “pit” (яма, печера), тридцять один на “grave” – гріб, і тридцять один разів на “hell” – пекло. Це є невластиві переклади, коли порівнювати їх з значенням, яке мають на думці ті, що тепер загально вживають ці слова пекло, гріб і печере (яма),

Значення єврейського, слова шеол (гадес в грецькім є тим самим) не легко передати яким-небудь словом (так в анг. як і в укр. мовах); воно означає захований, погашений, або темний – стан смерти; це не місце, але стан і можливо що наше слово забуття, або неіснування краще від інших відповдало б цьому слову шеол в єврейській, а гадес в грецькій мовах. Нічого в слові шеол не вказує на радість, чи горе, чи якесь почуття; зв’язки, або сполучення мусять провадити нас до того. Тому розгляньмо як ці слова шеол і гадес є вживані, щоб упевнитися з зв’язків про все те, що можемо, відносно “пекла”. Ми пізнаємо, що в Біблії дуже виразно сказано, що до шеол, гадес, неіснування усе людство йде, так добрі, як і злі. Що воно не має ні світла, ні знання, ні мудрости, ні мови; що там нема жодного язика, щоб хвалити Бога, ні проклинати Його ім’я: що це є стан повної тиші і в кожному випадку небажаний стан, за вийнятком того, що до нього є долучена надія воскресення.

Слід помітити також, що це є “душі”, так злі як і добрі, що йдуть в стан шеолу, в стан неіснування, щоб ждати на голос Життсдавця в заранню Тисячолітнього віку. Тут не можна заперечувати, що перекладачі загальної англійської Біблії (і також в інших мовах) були часом непослідовні, але ми наполягаємо, що їм не закидується, що вони були нечесні, хоча є місця, які на це вказували б; ми радше віримо, що це було наслідком збаламучення, коли йде про їх розуміння цього предмету, а це з причини довговічних фальшиви научувань переданих з “темних віків”. На оправдання англійських перекладачів можна навести те, що в старій англійській мові слово hell (пекло) не мало такого значення, яке воно має в новочасній англійській мові. Воно зовсім не означало, ні не натякало на місце, де є гарячість, полум’я, муки і біль, але більше вказувало на гріб – таємний стан, забуття, неіснування. Вживаючи це слово hell (пекло) перекладачі правдоподібно частинне відчували, що роблять правильно, на підставі його старинного значення, його основного значення, як це є подано в повних англійських словниках.

Переглядаючи слідуючі випадки слова шеол, звертаємо увагу читачам, щоб вони помітили, яке було б значення уривку, коли б слово шеол було в кожному випадку переложене на “вогняне пекло”, або “місце мук”, і тоді 360

також помітити, як в кожному випадку переклад був би рівний і послідовний з контекстом, коли б воно було переложене на забуття, несвідомість, або непам’ять (або шеол в Стар. Зав; а гадес, в Нов. Зав., як це вже с в деяких Бібліях, і щоб було пояснено, що ці слова означють). Це точно доказує, що “душі” йдуть до шеолу, до стану небуття, і що вони там не мучаться, і не мають жодного знання, ні мудрости, ні праці, ні радости чи болю, чи якого-небудь почуття, але звичайно ждуть в непам’яті на голос Архангела і трубу Божу.”

“У жалобі зійду я до сина на той світ у землю (шеол, забуття, і так це є переложено в нових Біліях), і плакав за ним його батько.”- 1 Мойс. 37:35

Так Яків плакав по свойому синові Йосифові, про якого думав, що помер насильною смертю.

“Як станеться йому (Веніяминові) пригода в дорозі, якою підете, так зведете смутком моє сиве велося в землю (шеол) на той світ, (в Нових Бібліях є переложено – шеол).- 1 Мойс. 42:38

Це були слова Якова, коли він розлучався з Веніямином і боявся, щоб він не був забитий, так як він думав, що Йосиф був.

Ці самі слова с повторені під подібними обставинами у 44;29, коли брати Йосифа переповіли йому слова Якова сказані до них скорше відносно Веніямина. І в 31 вірші брати знову говорять про те між собою в подібний спосіб, кажучи, “то раби твої зведуть сиве волосся раба твого, панотця нашого, смутком в землю (шеол – і так переложено в нових перекладах Біблії).

Тут є чотири випадки, в яких слово шеол було переложене “земля” (в Англ. гріб) і ми просимо всіх, щоб застановились і побачили, як невластивим це було б, коли б це слово було тут переложене на пекло, прикладаючи до того звичайну просту думку про вогонь, муки і біль. Тут перекладачі були певні, що слово пекло, так як його загально розуміють, насунуло б читачам невластиві думки про те, чого Яків сподівався для себе і чого його сини сподівались для нього і тому переложили його на землю (в анг. на гріб). Все ж таки, вони не вірили, ні більшість людей не вірить, що Яків пішов тоді до гробу, або мав думку піти до гробу, і цей патріярха не думав про поховання свого тіла в гробі (коли говорив ці слова), тому що безсумніву, він вжив би того самого єврейського слова, яке він вжив, коли говорив про гріб Рахелі, а саме qeburah (ґевураг – гріб) (2 Мойс.^ 35:20), або він вжив би цього самого слова, що його син Йосиф вжив (qeber), коли він говорив про гріб Якова, якого Яків вже скорше сказав собі приготовити, ще перед його смертю. (1 Мойс. 50:5). Противно, ми бачимо, що Яків говорив про себе самого, як про душу, або істоту – що розчарування наслідком страти його сина Веніямина привело б його до смерти, до стану небуття, непам’яті, у його старому віці і слабому здоровлю.

“Коли нечуване диво сотворить Господь, і роззявить земля уста свої … і підуть вони живими під землю (до шеолу – небуття і так воно с подано в нових перекладах -до шеолу).- 4 Мойс. 16:30

“І провалились вони живими під землю (шеол, небуття) і покрила їх земля, і погинули вони з посеред громади.”- 4 Мойс. 16:33

Ці два тексти, що відносяться до Корея, Датана і Авірона, і показують як вони були знищені, не могли бути відповідно переложені “до пекла”, з причини страху, щоб деякі тим не доказували, що місце мук знаходиться під поверхнею землі. Але як виразним є той текст, коли його правильно розуміємо: земля відкрила уста свої і їх поглинула і вони відійшли від чинностей життя і пішли в небуття, в нечинність, в несвідомість.

“Запалав бо мій гнів і горітиме аж до дна підземної пропасти (шеол – небуття: в нових перек. “провалився до шеолу”) і пожере він землю і плоди її, і спалив основи її.”-5 Мойс. 32:22

Тут з певністю згадується вогонь, але це не є літеральний вогонь. Цілий контекст показує, що це с вогонь Божого гніву, і слідуючі вірші подають “Будуть виснажені вони голодом і поїджені вогнем та заразою лютою … Надворі забиватиме меч, а в кімнатах страхіття.” Ми не остались в непевності, але знаємо, як це пророцтво сдійснилося; Ап. Павло, промовляючи під впливом Св. Духа, покликується на цей уривок і стосує його до тілесного Ізраїля, і до горя, яке спало на них, як на народ, коли вони відкинули Господа Ісуса, і взаміну стали відкинені Господом. Апостол заявляє, що нарешті гнів спав на них (1 Сол.2:16): Божий гнів палав проти них і продовжував палати проти них, аж вони, як народ відтерпіли за свої народні гріхи.

Після того, коли Божий гнів спалить їх народний переступ, пошукуючи за ними навіть в найнищому шеолі, Він буде говорити мирно до них, кажучи до Церкви, “Утішайте, втішайте мій нарід, говорить Бог наш. Промовляйте до серця Єрусалиму, і закличте до нього, що час боротьби його вже скінчився, що неправедність його вже надоложена, бо він прийняв аж у двоє за гріхи свої з руки Господньої” (Ісаї 40:1,2). Тоді також прийде визволитель Якова предвіщений Ап. Павлом, на основі Божого висказу, “І це заповіт мій з ними, коли здійму з них гріхи їх” Рим. 11:26,27). Ця сама думка, що після цього вогня Божого гніву проти Ізраїля аж до найглибшого забуття, настане Боже благословення, є показана в інших текстах. Гляди 5 Мойс. 32:26-43.

“Господь і мертвить, Бог і живить; Він зводить у глибінь (шеол в забуття), і в гору підносить (через воскресення, з незнання, з шеолу).”- 1 Сам. 2:6

“Ланцюхи свої пекло (шеод – забуття, в нов. пер. є шеол) на мене кує”- 2 Сам. 22:6.

Тут пророк Давид говорить про те, що його життя було в небезпеці, але, що Бог визволив його з рук Саула. Однак контекст досить виразно показує, що Псалмист говорить пророчо про Христа (Голова і Тіло), і про час повного визволення тіла Христа, яким є Церква, визволення з цього злого світу до слави майбутнього світу, показуючи (8- 18 вірші), що визволення тіла Христа буде перед часом великого горя і буде маніфестацією Божої сили і виявом гніву проти безбожних.

“Оце ж чини по свойому розуму й не дай йому зійти в землю на той світ мирно (шеол – в забуття, в нових перек. до шеол) із волосом сивим … щоб пішов на той світ (шеол – забуття) з сивим волоссям скровавленим”- 1 Царів 2:6,9 

Тут Давид говорив, показуючи свойому синові, що Йоав був небезпечним чоловіком, кровопроливця, який справедливо заслуговує на певну кару, заки він помре. Очевидно перекладачі думали, що хотяй Йоав був злим чоловіком, все ж таки тут не було б відповідно перекладати слова шеол на пекло, тому що в контексті говориться про сиве волосся, а їх теорія твердить, що волосся і все оставше фізичне тіло є поховане і що тільки гола душа, або дух іде до пекла. Тому вони воліли передати це слово шеол через землю на той світ (в анг. гріб). Але, коли ми це правильно розуміємо, то тут немає труднощів з тим, що сиве волосся Йоава, і сиве волосся Якова ідуть разом до шеолу, до стану смерти, до забуття. Слова сиве волосся і лиса голова є звичайною образовою мовою, вказуючи на старший вік.

“Рідшає хмара і зникає, так і той, що ступає у глибоку яму (шеол – забуття, в нов. перек. “так, хто сходить в^шеол”) вже не вийде.”- Йов 7:9

Тут Йов вказує на повне знищення душі чоловіка в смерті. Все ж таки в 21 вірші він заключує своє твердження заявою, “та от я ляжу в землю, а завтра, хоч би ти й шукав мене, мене вже не буде.” Тут про цей проміжний час згадується як про спання, а про Тисячолітний вік згадується, як про ранок, а про теперішній час, як про ніч плачу і горя, і вмирання і зойку. Господь буде шукати Йова в ранці силою воскресення, і хоча він не буде, хоча смерть зробила повне знищення, все ж таки ця справа не є поза спроможністю Божої сили, і тому, коли прийде Господній властивий час “і Ти подавби ласку твору рук Твоїх”, коли промине день 364 гніву Господнього і прийдуть часи відсвіження – тоді Він покличе і Йов, і всі інші дадуть відповідь Йому.- Йова 14:14,15

“Та ж він вищий неба, що ти можеш вдіяти? Глибше він всіх безодень (шеол – забуття, в нових перек. є “глибша за шеол”); що можеш зробити ?’- Йов 11:8

Ці слова були сказані через Зофара, одного з приятелів Йова, якого Господь зганив. Тими словами він старався показати Йовові, що Божі принципи володіння є недослідимі для людства; як приклад дуже малого людського знання про Бога він відноситься до шеолу і ці два порівнює; як немає знання в шеолі, так подібно, він казав, не може бути знання Божої мудрости ні плану.

“О коли б Ти сховав мене в преісподній (шеолі – в забутті, в нових перек. є “заховав в шеолі”) і там держав мене, аж покіль Твій гнів^ перейде, і положив реченець, і спогадав знов про мене.”- Йов 14:13

Тут є найпростіший і найточніший вислів про надію Йова. Він не бажав продовження цього теперішнього стану гріху і болю, і горя; він був радий і готовий бути захованим в забутті, тобто бути на певний час призабутий, аж до часу, коли “прокляття” буде усунене з землі, а замість того настануть часи відновлення. Але він не бажає бути навіки вимазаним. Ні! маючи довіря в Боже приготовлення для майбутнього життя через воскресення, він молиться, щоб Бог у властивому часі, коли буде усунене прокляття гріху, згадав про нього, і покликав його з стану забуття, (небуття) знову до існування через реституційні сили, які в тому часі будуть діяти через Христа- Гляди Діян. 3:19-21

“Та хоч би я й дожидав у надії, то все ж таки глибокий гріб (шеол – забуття; внових перек. є “сподіюсь тільки шеолу”) – домівка моя, в темряві постелю я постіль собі, гріб своїм ^батьком назву, а червам скажу: ви мати моя і сестра моя.”- Йов 17:13,14.

Як виразною є ця мова: небуття, знищення с його домом, або ложем і це є в повній темноті – душа Йова, його істота або існування, спить; вона не е оживлена, вона жде на ранок воскресення, в той час як його тіло є піддане на знищення. 

“Де ж тут надія моя? а чого я дожидаю, хто це побачить? У глибінь земну (шеол – забуття; в нових перек. є “до шеолових засувів”) вона зійде, ляже спокійно з мною в порох.”- Йов 17:15,16

Слуга Божий висловлює свою власну надію, або довір’я, але сумнівається, чи багато може мати таку надію. Він вже висловив свою надію, що його смерть буде лиш сном, з якого він пробудиться в ранці. Але хоча кожний окремо йде до шеолу, до забуття, або небуття, то чи вони мають цю надію, чи не мають, вони всі йдуть туди і знаходять спочинок в поросі.

“Вони проводять дні свої в щастю і в хвильці сходять у (земну) глибину (шеол – забуття; в нов. пер “сходять в спокої у шеол”).- Йов 21:13.

Тут Йов описує добре життя деяких, які не є Господнім народом – протиставляючи його до горя і терпіння деяких з Божого народу і яких Він справляє палицею проб і досвідчувань, щоб їх приспособити і приготовити до кращих речей опісля.

“Посуха і спеки пожерають, хоч би сніжну воду; оттак безодня (шеол – забуття; в нов. перек. є “так шеол поїсть”) грішників.”- Йов 24:19

Ціле людство згрішило і тому всі люди є піддані під смерть і йдуть в забуття. Одинока надія є в Нім, Який відкупив нас від смерти, і Який в “заранню” випровадить нас з забуття, згідно з Його власною дорогою обітницею. Однак, Йов в цьому випадку відноситься особливо до злочинителів, які приспішують свою смерть через своє зле поступовання.

“Нага перед ним безодня (шеол – забуття; в нов. пер. “голий шеол”) і не закритий Аввадон.”- Йов 26:6

Тут Йов показує про велику мудрість Творця, який не тільки знає кінець з початку, але^ кожну тайну річ забуття, чи  небуття, яка є відкрита перед Його проникаючим зором. 

“Бо після смерти ніхто не споминатиме тебе; а в гробі (шеолі – в забуттю; в нов. пер. е “в шеолі”) хто возхвалить тебе.”- Пс. 6:5 (6)

Який виразний і точний вислів ми тут маємо, який доказує про несвідомість чоловіка в  його  смерті! Слід  також помітити, що  цей висказ  не відноситься  до неправедників, але відноситься до слуг Божих,и які бажають виказувати Йому свою подяку і хвалити Його за Його милосердя. Завважте також, що це не відноситься до мертвого тіла, яке є погребане в qeber, в гробі, але до душі, яка йде до Іпеолу, до небуття.

“Нехай повернуться безбожники в пекло (шеол – в небуття; в нов. пер. є “попрямують безбожні в шеол”) і всі народи, що забувають Бога.”- Пс. 9:17

Єврейске слово шуб, shub, в цьому тексті є правильно переложене повернуться. Це дає думку про когось, який повернувся з Іпеолу, з небуття, і що деякі з тих, що були привернені з того стану небуття, знову туди повернуться з причини їх безбожности і що вони забули про Бога. Загальне визволення людства з шеолу буде відбуватися під час віку Тисячоліття, як наслідок ціни викупу довершеної на Голгофті. Однак ті, які будуть пробуджені і дійдуть до пізнання правди, і будуть добровільно грішити, то вони повернуть знову до небуття – це буде “Друга Смерть,” з якої немає викупу ні реституції. Що цей уривок не стосуються до мас людства (поган), які ніколи не знали правдивого Бога, є дуже очевидним з його самих слів, які говорять до тих, що забули Бога, після того, коли стали припроваджені до чистого знання про Нього і до відповідної відповідальности.

“Бо ти не оставиш душі моєї в підземенній пропасті (шеолі – в забуттю: в нов. перек. є “Ти не опустиш моєї душі в шеолі”), і не даси твому побожному бачити зотління.”- Пс. 16:10 

Проповідуючи в дні П’ятидесятниці, Ап. Петро, під впливом Св. Духа пояснює нам, яке є правдиве значення цих слів, показуючи, що це не було б можливим стосувати їх до самого Давида, тому що душа Давида була залишена в шеолі, а його тіло бачило зіпсуття (зотління). Він говорить, “він вмер і поховано його і його гріб у нас до сьогодня.” “Бо Давид не зійшов на небо,”- Діян. 2:27-34

Слова Апостола є виразні і вповні переконюючі в двох точках, (1) що душа Давида пішла до шеолу, до небуття, і ще дальше там перебуває, і що до цього часу, коли Петро говорив, не пішла до неба; (2) що душа Ісуса Христа пішла також до шеолу, небуття,, але не осталась там, тому що воскресла третього дня і після того зійшла на небо.

Ці виразні вислови з надхненого джерела вияснюють цю справу для правдивих шукачів правди: (1) Душа (істота) нашого Господа Ісуса пішла у Його смерті до шеолу, а це слово означає стан небуття, або неіснування, або забуття. (2) Він був померший, або мертвий, через частину трьох днів. (3) Він воскрес, став оживлений, став третього дня силою Святого Духа Божого піднесений з стану неіснування, до стану існування у Божій природі, і стався “первоплодом тих, що спали.” Істота, або душа нашого Господа була неіснуючою під час періоду смерти: “він на смерть віддав душу свою”; “душу свою поклав, як жертву за гріх.” Але Його душа, істота, була оживлена у воскресенню, і дістала нове духове тіло.

“Пута пекольні (шеолу – забуття; в нов. перек. є “тенета смертелні мене оточили і погибельні потоки мене охопили”) обняли мене, сіті смертні охопили мене.”- Пс. 18:5

Це є образовий вислів і вказує на глибоку муку і страх смерти.

“Господи, Ти випровадив душу мою з пекла (шеолу -небуття; в нов, перек. є “з шеолу”) оживив мене з тих, що йдуть під землю.”- Пс. 30:3

Це є слова подяки за виздоровлення, за піднесення з великої хвороби, яка грозила смертю.

“Побий соромом беззаконних, нехай у пеклі німіють (шеолі – в небуттю; в нов. перек. є “нехай замовкнуть до шеолу”), заціпи уста брехливі” – Пс. 31:17,18

Тут, так як і в інших місцях, Псалмист тужить за очищенням землі з тих, які люблять і практикують зло. Це зовсім не відноситься до майбутнього життя, ні не натякає на надію воскресення. Коли Царство буде належите до Господа і як Він буде володарем між народами, і як справедливі права і правда будуть запроваджені, і коли милосердя і любов дасть кожному створінню нагоду знання і оздоровлення з гріха, то може бути, що деякі, які є тепер безбожні, тоді будуть шукати праведности, шукати справедливости і будуть покриті милосердям Христової праведности, і остаточно осягнуть через Нього вічне життя. І ні пророк Давид, ні хто інший, не могли противитися такій реформації, ні проти давання вічного життя тим, які вповні зміняться і стануть приведені до гармонії з Богом.

“Кладуть їх як овець в підземну країну (шеол -небуття; в нов. перек, с “вони зійдуть в шеол”), а смерть пасе їх, аж поки вранці візьмуть над ними верх праведні, і підземна країна (шеол – небуття) пожере постать їх, кожного далеко від домівки його (тут в англ. е “будучи домівкою кожного з них”, а в нов. перек. є “шеол буде мешканнням для них”). Та Бог спасе душу мою з рук підземної країни (шеолу – небуття).”- Пс. 49:14.15

Шо цей шеол не вказує на гріб в звичайному значенню, але, як ми перекладаємо його, на небуття, неіснування, то це є виразно показане в тексті, тому що вівці не є поховані в могилі (гробі), хоча всі вівці йдуть в небуття, с забуті так, немов би їх не було. Тут Пророк вказує на своє власне довір’я в воскресення, що Бог визволить його душу з шеолу, з небуття. Це є в повній гармонії з словами Ап. Петра, що “Давид не зійшов на небо.” Душа Давида пішла до шеолу, в стан неіснування, і одинока надія Давида лежить у визволенню його душі з цього шеолу, з стану неіснування до життя, через Відкупителя у воскресенню. Більше того, навіть ті, які йдуть до стану небуття як вівці, мають знову вийти з того стану небуття, тому що цей уривок виразно подає, що в “ранці” воскресення, в ранці Тисячоліття, “праведники

візьмуть верх над ними”, будуть володіти над ними, будуть мати над ними повну контролю, будуть їх судити по справедливості. І так само говорить Апостол, “Хіба не знаєте, що святі судитимуть світ?.”- 1 Кор. 6:2

“Погибель на них, живцем нехай проваляться під землю (шеол – в небуття); бо зло в домівках їх.”- Пс. 55:15

Ці  слова  Писання,   будучи  звичайно  незрозумілими,  були  великим  каменем ображення для багатьох з Божого народу. Вони кажуть, як це може бути, щоб такий добрий чололвік як Давид, молився, щоб його вороги пішли до пекла на вічні муки. Добрий чоловік не буде так молитися і не таким був напрям молитви Давида. Як ми бачили і бачимо, слово шеол не містить в собі жодної думки про вогонь, або муки у вогні, але звичайно означає неіснування, зникнення життя. З того слідує, що молитва Давида, або  його  бажання  відносно  його  ворогів  і  ворогів  праведности,  були  правильним бажанням і в гармонії з правом найбільше цивілізованих народів в наших освічених днях.

Сьогодні право цивілізованих народів заявляє, що всі убійці мають бути страчені і вони загально вживають до того найбільш легких і неболючих способів. В такий спосіб право говорить, так як говорив Давид, Нехай ці злочинці йдуть до шеолу, нехай вони помруть. Все ж таки, Бог у свойому милосерді через дорогоцінну кров Хрста викупив найгірших і ненайгірших грішникі, тому що “Ісус Христос з ласки Божої спожив смерти за коного чоловіка.” “Він дав себе на викуп за всіх, а що буде засвідчене у властивому часі.” Якщо хтось з наших ближніх є більше зіпсований від нас то це може бути з причини особливих засліплюючих впливів противника, під якими вони знайшлися (2 Кор. 4:4); або з причини гіршої спадковості. В кожному разі, Божою постановою с, що кожна одиниця людського роду буде мати повну, добру і безсторонню нагоду рішити і вибрати праведність і життя, або непрвадність і Другу Смерть – повернутися до шеолу. Це все є вповні загартоване для нас в Новій Угоді, яка е забезпечена і запечатана для нас заслугою дорогоцінної крови Христа. “Велика  милість  Твоя  наді  мною,  Ти  вибавив  душу  мою  з  підземної  пропасти” (шеолу – з небуття; в нов. перек. є “від шеолу глибокого”).- Пс. 86:13

Слова підземної пропасти, або з “шеолу глибокого” вказують на глибину, або повноту неіснування, забуття. Ми не можемо невластиво вважати, що тут Пророк зображує Господа Ісуса, так як він зображує у багатьох його Псальмах. Коли б так було, то слова “глибина шеолу” мали б особливе пристосовання. В справі світу людства смерть є лиш сном, і його небуття є лиш тимчасове, з якого буде пробудження в воскресенню, як наслідок його відкуплення. Але у випадку нашого Господа Ісуса, ця справа була відмінною; беручи до уваги, що Він зайняв місце грішника (Адама), смерть для нього мусіла означати повну кару за гріх, тощо, вічне небуття, з тим вийнятком, що через Божу ласку і силу, Він мав бути піднесений з мертвих і статися Визволителем тих, яких відкупив.

“Бо душа моя сита від муки і життя моє близько пропасті підземної (шеолу – небуття).- Пс. 88:3

Тут знову смуток близький смерті є коротко і поетично описаний.

“Котрий чоловік жиє і не побачить смерти, визволить душу свою від сирої землі” (шеолу – небуття; в нов. перек. є “від руки могили”)?- Пс. 89:48

Як відповідним є це питання і його застосована тут відповідь і як годиться з усіма фактами, які ми до того часу бачили, і як негармонійні є ті слова з загальною думкою відносно  цього  предмету.  Загальною  думкою  є,  що  жодний  чоловік,  жодна  душа  не досвідчує смерти, Що хвилина в смерти є хвилиною збільшеного життя, і через те душа є сильніша від сили шеолу, сили небуття – що душа не може померти; тому на питання, чи вона може звільнити себе від сили шеолу, відповідається, що шеол не має зовсім сили діткнути душі. Як послідовним є Біблія і Правда! І як непослідовною є загально прийнята філософія Платона!

“Обняли мене смертні пута, і підземна тіснота (шеол -небуття) постигла мене; (в нов. пер. є “і знайшли мене муки шеолу”) в горю і в тузі я зістарівся.”- Пс. 116:3

Тут знову страх смерти є описаний образово.

“Куди йти мені від духа Твого (сили – щоб втекти і сховатися від Божої сили), куди втекти мені від лиця Твого? Зійшов би я на небо, Ти там сси, спочив би я під землею (Іпеолі – в небутті) і Ти там єси.”- Пс. 139:7,8

Згідно з поширеною ідеєю, це означало б що Бог постійно мешкає в жахливій кімнаті тортур, на яке шеол, згідно з таким поняттям, вказує. Противно, Пророк глибоко роздумував над Божою силою і, говорячи нам про наслідок свого роздумування, заявляє, що у цілому всесвіті немає місця, куди б не доходила Божа сила. Навіть небуття, непамять смерти є підкорені нашому Господеві, Який сказав, “Я маю ключі смерти і аду (гадес – небуття).” Це є наше довір’я в Бозі – в Його всемогучу силу – що становить підставу нашоі віри в воскресення мертвих.

“Як земля зорана і розбита, так кості наші розсиплються в челюстях пропасти підземної (шеолі -забуттю)”- Пс. 141:7

Значення цього уривку є неясне, але в кожному випадку, він не має в собі нічого, що піддержувало б ідею пекла, де мали б мучитись душі. Переклад Йонґа цього вірша є такий; “Як хтось оре і розрізує землю, так наші кості були порозкидувані на  приказ Саула.”

“Проковтнемо його живого, мов безодня (шеол -небуття).”- Прип. 1:12

Це такою є мова убійців, які знищили б свою жертву скоро, і так щоб ніхто її не бачив і не пам’ятав – в небуття.

“Ноги її простують до смерти, ступні її доходять до безодні (шеолу – небуття).”- Прип. 5:5

Тут спокуси злої жінки і їх згубні наслідки є поетично висказані; її дороги ведуть до знищення, до смерти, до небуття.

“Дім її, це битий шлях у преісподню (шеол – небуття), 372 ведучий у саме мешкання смерти.”- Прип. 7:27

Вислів подібний до попереднього, але дає доказ, що пекло, або преісподня до якого він відноситься, не є вогняним місцем мук, але темною кімнатою смерти, є неіснуванням, є небуттям.

“А ті, кого вона закличе, є в преісподній” (шеолі -небутті; в нов. перек. (10:18) є “у глибинах шеолу запрошені нею”).- Прип. 9:18

Тут є гіперболічна (перебільшена) мова; гості нечестивої жінки є представлені як мерці, як такі що стратили самопошану і всяку гідність чоловіків -безсумніву вони є на дорозі до смерти, тому що дорога розбещення приспішує хвороби і смерть. Вони є в дорозі до небуття, не тільки в фізичному значенні цього слова, але в значенні страчення пошани і впливу між людьми.

“Преісподня (шеол – небуття) і ад явні Господеві, а надто серця синів людських.”- Прип. 15:11

Слід помітити, що тут немає жодного нятяку на муки, але противно, шеол є пов’язаний з знищенням. 

“Путь життя мудрого веде вгору, щоб йому відбитись від пропасті внизу” (шеолу – небуття: в нов. перек. є “щоб йому відбитись від шеолу внизу”).- Прип. 15:24

Наші перекладачі майже зробили цей вірш таким, щоб піддержував їх теорію, що праведні йдуть вгору до неба, а безбожні вниз до пропасті, або до пекла. Правильна думка цього тексту може бути так передана: Дорога життя мудрого є вгору до праведности, щоб він міг бути визволений силою воскресення з небуття.

“Ти покараєш його лозиною і врятуєш душу його від преісподньої” (шеолу – від погибелі, небуття; в нов, перек. є “і душу його від шеолу врятуєш”).- Прип.23:14

Це можливо не є потрібним пояснювати, що цей текст не навчає, що після смерти треба бити трупа, для того щоб душа могла бути витягнена з пекла, з мук. Значення є виразно показане в контексті. Напомин є, щоб не жалувати справляти дитину, якщо це є потрібне, тому що, коли так робиться, багато корисних літ можна буде додати до його життя – його душа, істота може бути здержана від передчасної смерти, небуття, і можливо також від Другої Смерти – може бути відвернена від повної погибелі, небуття.

“Ненаситна безодня і пекло (шеол – небуття), оттак і ненаситні очі людські.”- Прип.27:20

Це не значить, що вогняне пекло є таке велике, що воно ніколи не може бути заповнене, але це лиш означає, що тут немає границь для поємности смерти – загибіль, небуття ніколи не є переповнені.

“Ненаситність має дві дочки! А навіть три ненаситні, ба й четверта не скаже: годі!  Преісподня (шеол – небуття) та й утроба неплідна, пісковина, що води несита, земля що поливанням, та вогонь, що не скаже, годі.”- Прип. 30:15,16.

В цьому тексті так як і в попередньому, є сказано, що смерть, небуття не має ограничення в своїй поємності і тому не може бути переповнена.

“Все, що маєш снагу робити, роби руками твоїми, бо в могилі (шеолі – в небуттю; в нов. перек. є “бо не має в шеолі”), куди ти йдеш, нема вже роботи, ні роздумування, ні знання, ні мудрости.”- Еккл. 9:10

Тут є найбільше виразний і певний текст відносно пекла, тобто шеолу, що це є дійсно стан небуття. Це стосується не тільки до безбожних, але також до праведних – до всіх, які вмирають. Там в шеолі, в небуттю смерти, нема ні доброї роботи, ні злої роботи, ні прославлювання Бога ні проклинання Бога, ні думання доброго, ні думання злого, ні святого знання, ні безбожного знання, ні небесної мудрости, ні іншої мудрости. Як ця справа може бути більше виразно представлена, або висказана?

“Заздрість, як пекло люта (шеол – погибель, небуття).”-Пісня Пісень 8:6

Тут стан смерти, неіснування, є представлений як уособлення неспокою. Вона поглинає цілий людський рід, і не робить різниці в якому хто є стані чи в характері.

“За те й   безодня (шеол  –  погибіль, небуття;  в нов. перек. “розширив шеол пожадливість свою”) розтворилась, і без міри роззівила пащу свою.”- Ісая 5:14 Тут Пророк вживає слово шеол, небуття, щоб описати страту престижу, гідности і поваги Ізраїля. Вони сталися немов мертві, велике число їх пішло в забуття. Цей уривок не відноситься до літерального гробу, ні до вогняного озера.

“Глибінь пекельна (шеолу – небуття; в нов. перек. є “зворушивсь тобою іздолу шеол”) зворушилась, щоб стрічати тебе при вході.”- Ісая 14:9

Це є дуже символічна мова. Вона відноситься до Вавилону. Ми віримо, що її виповнення буде в недалекій майбутності. Великий Вавилон має бути поглинений; як камінь кинений у море, він буде зовсім знищений і забутий – він піде в погибель, небуття, шеол (Об’яв. 18:21) Це є показано через контекст, який подає, “Ось не стало мучителя – скінчився грабіж. Поломав Господь палицю в безбожних, скипетр у тиранів.” Ісая 14:4-8.

“Гордощі твої і життя твоє шумно в пекло (шеол -небуття) провалились.”- Ісая 14:11 Це  є  продовження  цього  самого  символічного  образу  знищення  містичного

Вавилону, якого велич внедовзі буде річчю минувшини – погребаною в забутті, а не в горючім пеклі.

“Ми з смертю вчинили умову, рядну ми вчинили з пеклом” (шеолом – знищенням, небуттям; в нов. перек. с “з шеолом зробили умову”).- Ісая 28:15

Тут Господь передрікає жахливе горе, упадок між тими, які через фальшиві доктрини незважали на вчення Писання, що карою за гріх є смерть. Час відплати є близький на тих, які послуговувались Словом Божим по звідничому, і які, замість бути освяченими правдою, воліли блуди. Наш великий противник, сатана, використовує теперішню поширену зневіру відносно цього предмету, щоб обманути світ різними фальшивими доктринами, які є представлені на цій фальшивій передумові. Він вже звів папство і цілий поганський світ, щоб вони молилися і виконували особливі богослуженнях за померших, про яких думають, що вони не є мертві, але дуже живі в муках чистилища. І тепер через Спіритуалістів, Теозофістів і так зване Хрстиянське Знання, противник виконує особливий наступ на Протестантів, які з причини їх вірування, що мертві не є мертвими, є дуже сприйнятливі на ці звідничі впливи.

Християне з різних деномінацій “зробили умову з смертю”, і заявили, що вона с їх приятелем, в той час як Писання говорить, що вона є найбільшим ворогом чоловіка і є карою за його гріхи. Номінальні Християне мають порозуміння з гробом; вони вважають, що він є лиш коморою для земських тіл, і вони говорять, що це добре, коли можуть його позбутися. Не в спромозі бачити, що смерть (небуття) є карою за гріх, вони готові вірити брехні сатани, що вічні муки є карою за гріх. І коли вони не вірують, що смерть є карою за гріх, то вони є готові заперечувати, що смерть Христа була ліком, відповідною ціною для звільненя чоловіка, і в такий спосіб усі чудові і ласкаві риси Божого плану викупу і реституції є більше, або менше невиразні для них і стають тяжкими до зрозуміння.

“І так ваші змовини з смертю розірвуться, і ваша рядна з пеклом не встоїть”  (шеолом – неіснуванням; В нов. перек. с “а ваша умова з шеолом не втримається”).- Ісая 28:18

Отже Господь говорить, що Він остаточно переконає світ, що Писання говорить правду відносно смерти і стану небуття, непамяті; але це буде зроблено через час великого горя і замішання для тих, які є під тою оманою, і які не хочуть слухати голосу Господнього Слова відносно цього предмету.

“Я сказав був собі: в середині літ моїх маю оце відійти до воріт преісподньої (Шеолу – небуття; в нов. перек. є “відійду до шеолових брам”) однято мені остаток віку мого.”- Ісая 38:10

Це с слова Єзекії, доброго царя Юди, задля якого було зроблене чудо, продовжуючи дні його життя, В цих словах він говорить, якими були його думки під час його хвороби. Він напевно не мав на думці, що він сподіється йти вниз до пекла на вічні муки. Перекладачі були досить мудрі, щоб бачити, що коли б вони це слово шеол переложили тут на пекло, то повстали б запити і дослідження з сторони читачів, які скорше звернули б загальну увагу на правду щодо цього предмету. Тут цар просто говорить, що він відчував, що є близько смерти, небуття, і що він стане позбавлений остатку його днів, а якими мав надію втішатися.

“Бо не безодня (шеол – небуття; в нов. перек. є “не буде ж шеол прославляти тебе”) славить Тебе, не смерть вихваляє Тебе.”- Ісая 38:18 

Це є також слова Єзекії, частиною того самого опису його хвороби, його страху смерти, його\запис про доброту і милосердя Боже, яка продовжила його життя, і його подяка Господеві. Він говорить “Ти бо вирвав душу мою з ями погибельної.” Перекладачі не передали того “бо пекло не славить Тебе”, щоб ті, які це більш критично досліджують, не питали, про яке пекло тут говориться. Єзекія злучує думку смерти з небуттям і вживає їх синонімічне (в однаковім значенню), і тоді заявляє, “Живий, тілько живий прославляє Тебе, як я оце тепер.” Іншими словами, живий чоловік може прославляти Господа, але коли чоловік помре, коли його душа піде до шеолу, до небуття, тоді він не може вихваляти Господа, ані в жодному значенню не може розповідати ngo Його милосердя – аж в ранці воскресення, як заявляє Иов, Бог покличе і всі відповідять Йому.

“Ти ходила й до царя з пахущими … та понижувалась як найглибше” (до шеолу – небуття; в нов. перек. є “і знижаєшся аж до шеолу”).- Ісая 57:9

Це є образовий вислів. Це не відноситься до пекла (де, як блудна теорія навчає, що мучать), ані до літерального гробу. Це зображує Ізраїля як жінку, яка забуває про свого чоловіка, Господа, шукаючи зв’язку з царями землі, аж до забуття -до такої міри, що образово стається мертвою, неіснуючою для Господа і до принципів правди і праведности, які походять з віри.

“Того дня, як він ізступить в яму (шеол – небуття; в нов. перек. “коли він зійшов до шеолу”), наведу я плач по нему … Гуком його впаду наведу перестрах на народи, як стручу його в преісподню (шеол – небуття) … бо і вони підуть з ним у преісподню (шеол – небуття) до тих, що мечем побиті.”- Єзек. 31:15-17

Тут Господь через Пророка описує образовою мовою упадок Вавилону. Як ми скорше бачили, упадок Вавилону і великі описи про те відносилися частинне до літерального Вавилону, але в більшій частині будуть стосуватися до повного упадку і розвалу містичного Вавилону. Стара Вавилонська держава була повалена Медо-Персами і пішла в забуття, в стан смерти, як держава перестала існувати; теперішній містичний Вавилон має також впасти в забуття, в небуття і більше не повстане.

“Посеред підземля (шеол – небуття; в нов. перек. є “з посеред шеолу”) говоритимуть про него передні між невміраками.”- Єзек. 32:21

Тут перехід народу єгипетського в небуття, тобто його зникнення, і нших великих народів, які зникнули перед Єгиптом, є представлене в такий спосіб, що до нього говориться про його упадок. Подібно ми говоримо, що історія говорить нам про певні речі – що історія повторює свої науки.

“А годі їм лежати коло невміраків побитих, необрізаних, що посходили в підземля (шеол – в небуття: в нов. перек. є “що зійшли до шеолу”) у своїй босвій зброї.”-Єзек. 32:27

Тут Пророк предвіщує знищення Мешеха і Тувала, як вони також підуть на знищення, в забуття з їх боєвою зброєю. Босва зброя також може йти^на знищення, в небуття, і ми є вдячні Господеві, що в Його плані не має постанов, щоб її відновити в часі славного майбутнього віку, коли Емануїл установить своє Царство, бо обітниця є певна, що “Як припиняє Він війни, аж до краю землі.”-Пс. 46:9 

“Та я вибавлю їх з потали пекла (Шеолу – небуття; В нов. ререк. е “з рук шеолу я викуплю їх”), відкуплю їх від смерти. А ти, пекло/шеоле – небуття), де твоя побіда? жалю за сього у мене не буде.”- Осії 13:14

Хто ще не став переконаний, що шеол не означає місця мук, може принайменше бути потішений цим текстом, через якого Господь беззастережно повідомляє, що шеол, або пекло, буде знищене. Отже, якщо хтось ще вірить і твердить, що це є місце мук, то такий нехай також признає, що це не буде тривати вічно, тому що сам Господь постановив його знищити. 

Але як чудовою і гармонійною є ціла та заява з правильної точки погляду! Ціна викупу вже стала заплачена через нашого дорогого Відкупителя і чинність визволення людства з шеолу, з небуття, з погибелі смерти, лиш жде на той час, коли Церква, тіло Христа, буде вибрана з між людства і стане прославлена з її Господом і Головою, Ісусом Христом. Так скоро, як воскресення Церкви стане довершене (перше, або головне воскресення), тоді, як говорить Апостол, “збудеться написане слово: Смерть поглинута перемогою. Де, смерте, твоє жало? Де, пекло, твоя перемога?’- 1 Кор. 15:54,55

Поглинення смерти перемогою буде ділом віку Тисячоліття, і це буде постепенною чинністю, так само як поглинення людства смертю було постепенне. Остаточно вирок смерти, який тепер тяжить над людством, і шеол, небуття, якого цей вирок привів на людство, зовсім промине, тому що всі були викуплені з під його сили. Під новими обставинами, під Новою Угодою, з її багатими засобами, ніхто не війде до смерти (небуття) знову, за вийнятком лише таких, які самі від себе стануться добровільними грішниками. Це буде Друга Смерть, з якої не буде надії визволення.

“Хочби зарились в преісподню (шеол, небуття; в нов. перек. є “якщо б закопались вони до шеолу”), то й звідти добуде їх рука (сила) моя.”- Амоса 9:2

В цій сильній образовій мові Господь говорить про повноту Його сили і контролі над людством, звертаючись головно до Ізраїля. Вони, як народ, не можуть втекти Божого суду, не більше, чим одиниці, і хоча вони зійдуть до смерти, особисто і народово, усі Божі обітниці і також погрози, будуть здійснені. Все ж таки, після проголошення про їх повалення і розпорошення поміж народи землі, як ми це сьогодні бачимо, Божою обітницею є (вірші 11-15) “У той час (в заранню Тисячолітнього дня) приверну я знов упавше царство Давидове (в нов. перек. є “Давидову скиню”) заправлю попуклини в ньому … І заверну з неволі нарід мій, Ізраїля … і не вирвуть їх більше з їх землі, що я їм дав, говорить Господь Бог твій.” Ніхто не думав би копати собі дорогу до вічних мук, але Ізраїль як народ купав собі дорогу до народнього знищення, до небуття. Однак Бог це відверне.

“Кликав я до Господа … з черева преісподньої (шеолу -небуття; в нов. перек. є “із нутра шеолу кричав я”) взивав я і ти вислухав мене.”- Йони 2:2

Черево пекла, або преісподньої, в якому Йона кликав до Господа, і з якого став визволений, було черевом великої риби, яка його поглотила. Це було б черевом знищення, забуття, смерти для нього, коли б він не був визволений з нього.

“Гордий чоловік похожий на вино, що граючи не швидко втихає, він розширює своє серце, неначе те пекло (шеол – небуття; в нов. перек. є “він роззявлює свою пащу як шеол”) і як смерть він усе голоден; він загортає всі народи, загарбує всякі племена.”- Аввак. 2:5

Тут очевидно говориться про амбітний народ, настирливий народ. Це може дуже добре стосуватися до народів в теперішньому часі, які беруть верх у світі, щоб взяти під свою контролю і опіку менше цивілізовані народи. Це також може відноситися до Чоловіка Гріха, і його на цілий світ широкого впливу, через який він тягне свої прибутки з усіх народів під сонцем. В кожному разі тут думка є, що пожадливість є подібна як смерть (забуття) 380

в тому, що ніколи не має досить; її місткість ніколи не може бути заповнена. ТАДЕС” У  НОВОМУ  ЗАВГП

В Новому Завіті грецьке слово гадес вповні відповідає єврейському слову шеол. Ми маємо зовсім повний доказ про те з того факту, що Апостоли, цитуючи з Старого Завіту, передали шеол словом гадес. Понище є всі випадки в Новому Завіті, в який слово гадес знаходиться: 

“І ти, Капернауме, що піднявся аж під небо, провалишся в саме пекло (гадес – забуття: в нов. перек. з “аж до аду ти зійдеш).”- Мат. 11:23

Це напевно не було правдою, що місто Капернаум пішло на вічні муки, і це також не було правдою, що воно пішло до гробу, в звичайному цього слова значенню, але це було дійсно правдою, що Капернаум пішов в забуття, в небуття, на знищення.

“Скажу ж і я тобі: Що ти єси Петр, і на сьому камені збудую Церкву мою, і ворота пекольні (гадес – знищення, небуття; в деяких нов. перек. є “і сили адові не переможуть її) не подужають її.”- Мат. 16:18

Ап. Петро щойно висказав слова, що Господь Ісус є Христос (Помазанець), Син Бога живого, Месія. Ця правда є сильною опокою (каменем), на якому ціла Церква Христа, як живі каміння, мусять будуватися, тому що тут немає іншого імени даного нам, через яке ми можемо спастися. Наш Господь говорить про Петра що він є одним з живих каменів, і також Петро говорить (1 Петра 2:5), що всі посвячені віруючі є подібно живим камінням, збудовані на тім великім підставовім камені, Христі, Памазанцеві. Ці живі каміння є будовані на оселю для Бога через духа, щоб бути славним храмом для Його перебування, і через який Він буде благословити усі народи землі. Незважаючи на цей факт, що Бог прийняв віруючих в Христа і вважає їх за членів цього майбутнього храму, Він дозволяє, щоб смерть існувала між Його народом тепер; вони вмирають так само, як інші, тому вони потребують Господнього заохочуючого запевнення, що смерть не буде панувати над ними, що двері небуття не будуть вічно закриті; що так як Він символічно розірвав окови смерти і повстав у воскресенню через силу Отця, то так само Церква буде визволена з під^ сили смерти – з погибелі, з небуття і буде мати участь в Його воскресенню, “першому воскресенню.” Це напевно є в гармонії з свідченнями усього Писання, і напевно інше пояснення слів нашого Господа не буде мати найменшого смислу.

“І ти Капернауме, що аж до неба піднявся, аж у пекло (гадес – забуття; в нов. перек. є “аж до аду ти зійдеш”) провалишся.”- Луки 10:15

Капернаум був дуже вивищений, він був дуже упривілейований через те, що там наш Господь через якийсь час перебував, там Господь проповідував і виконував великі діла; і тому в тих гіперболічних словах є сказано, що він піднявся аж до неба. Але через те, що він не використав відповідно цих своїх великих привілеїв і нагоди, наш Господь говорить, що відповідно до того місто стане понижене, повалене – буде скинене в стан небуття. І це сповнилося.

“І в пеклі (гадес – небуттю: в нов. перек. є “терплячи муки в аду”) зняв він очі свої, бувши в муках.”- Луки 16:23

Це є одинокий уривок Писання, в якому є певний натяк про можливість думки, почуття, терпіння або щасливости в гадес, або шеолі. З початку виглядає, що це противиться цьому твердженню, що в шеолі (гадес) немає ні роботи,, ні знання, ні придумування, і тому це можна розуміти тільки з одної точки зору, а саме, що це є притча (приповість). На інших місцях ми розглядали це в подробицях і показали, що багатий чоловік, який пішов в небуття, та проте був мучений тоді, як був в забутті (не існував як держава) с жидівський народ. Ізраїль напевно пішов в небуття, і як народ є мертвий (це було писано в 1899 році, – тепер Ізраїль є державним народом – Ред.), однак як народ є розпорошений між усіма народами землі; 382

Ізраїль жис і терпів муки від часу відкинення Месії, і буде переходити ці муки, аж міра їх горя буде виповнена, і тоді він буде привернений до Божої ласки, згідно з вимогами Божої Угоди- Рим. 11:26-29.

“Бо не зоставив душі моєї в пеклі” (гадес – небутті; в нов. перек. є “бо не позоставиш Ти в аду душі моєї”)-Діян. 2:27 

Це є цитата з Псальми, якою ми розпочали наше теперішнє розбирання, щоб впевнитися, чи це с душа, чи тільки тіло що йде до гадесу, до неіснування? Цей текст дуже виразно навчає, що душа нашого Господа пішла до гадесу, незнання, і що юна стала визволена звідсілля через воскресення. Контекст доказує, що душа Давида також пішла до шеолу, але, що вона ще не була визволена з шеолу – і не може бути визволена аж, згідно з Божою постановою, після того, коли ціла Церква, яка є тілом Христа, буде насамперед визволена, в часі коли перше воскресення стане довершене. Гляди вв. 29,34; Жид. 11:32,39,40

“Предвидівши це (Давид) глаголав про воскресення Христове, що душа його не зоставлена в пеклі” (гадес -небутті; в нов, перек. є “він говорив про Христове воскресення, що не буде зовставлений в аду”).- Діян. 2; 31

Ця ясна і певна заява є дальшим потвердженням того, що ми вже бачили

“Де в тебе, смерте, жало? Де в тебе, пекло (гадес -небуття) перемога?’- 1 Кор. 15:55 Апостол дає цю цитату з Старого Завіту, для потвердження його аргументу, що воскресення є одинокою надією для померших – не у воскресенню тіла, бо він виразно говорить, що поховане тіло не буде тим, що воскресне (вв 37,38); надія воскресення є для душі, істоти, не зважаючи на те, яке тіло Богу уподобається комусь дати. Це не є, “коли ваше тіло не воскресає … ваша віра є марна”, але, “коли мертві не воскресають … ваша віра марна … тоді і ті, що померли в Христі, загинули.” (вв 16-18). Це є те, що заснуло, а не те, що підлягає зіпсуттю, що має бути пробуджене, має воскреснути.

“І був я мертвий, і ось живу по вічні віки, амінь. І маю ключі пекла і смерти” (гадес – небуття: в нов. перек. є “і маю ключі від смерти і від аду”).- Об’яв. 1;18

Цей уривок є даний як заохочення для Божого народу, і тому тут напевно пекло,  гадес, не може означати місця мук, бо інакше, якою була б сила цього вислову? Ці слова вказують, що Господній народ іде до гадесу (небуття), так як і всі інші йдуть туди, і що надією для Божого народу, коли вони йдуть до гадесу, до забуття, є, що у властивому часі наш великий Відкупитель відчинить цю образову в’язницю смерти, і випровадить полонених з могили, з шеолу, гадесу, з небуття. Значення вислову є, що Він має ключі, а це значить силу, авторитет – Він може відчинити і замкнути; вся сила с дана Йому.

Під час проповідування в своїм першім приході, Ісус цитував про себе з прор. Ісаї, де є сказано, що Він відчинить в’язням в’язницю і полоненим звіщати свободу, і сказав, що це буде Євангелію. (Ісая 61:1; Луки 4:18) Це є Євангелія воскресення, післанництво, весела новина визволення в’язнів з небуття смерти, з сили противника, “того, хто має владу смерти, тобто диявола.” Яке велике значення мають ці тексти Писання, коли їх розглядати з властивої точки бачення: як неясними і безглуздними, коли на них дивитися з іншої точки бачення, хіба що несвідомість є така велика, що покриє і сховає недоречність.

“І поглянув я, і ось кінь білий, а що сидів верх него, ім’я йому смерть, а пекло (гадес – небуття; в нов. перек. є “за ним же слідом ішов Ад”) слідом за ним; і дана йому власть вбивати на четвертій часті землі мечем і голодом, і смертю, і звірми земними.”- Об’яв. 6:8

Тут, очивидно, треба було б мати велику уяву, щоб згармонізувати цей вислів з загально прийнятим поглядом, що гадес с таким великим місцем мук, яке могло б помістити і мучити около п’ятдесят мільярдів людського населення. І ніхто не міг би бачити найменшого сенсу у вживанню символу, який представляє, що таке місце мук 384

їде на коні. Але, можна доглянути розсудливість, коли бачимо що цей вислів є символом на смерть, на стан смерти, на знищення, несвідомость, небуття, що переходить через землю і забирає велике число людського роду. Тут ми будемо задоволені з того, щоб показати мудрість правильного погляду, не пояснюючи більше символів. 

“І дало море мертвих своїх, що в ньому, і смерть і пекло (гадес – небуття) дали мертвих, що в них; і суджено їх, кожного по ділам їх.”. Об’яв. 20:13.

Наслідком першої проби в Едені, кара смерти перейшла на всіх людей. Правдоподібно п’ятдесят мільярдів пішло вже до шеолу, гадесу небуття; і сотки мільйонів, яких ми ще називаємо живими, не є в повному значенні цього слова живими, але є дев’ять десяти мертвими, і знаходяться під впливами кари смерти. Наслідком ціни викупу, що був заплачений на Голгофті, має бути дана кожному членові людського роду нагода нової проби; і лиш упривілейовене мале число, тобто Церква, дістає цю нагоду і пробу під час цього віку.

Це означає відвернення оригінального вироку смерти і припровадження цілого людства до стану суду, або проби про вічне життя на основі його власних діл послуху, або непослуху. Це Писання показує нам, що у властивому часі не тільки мертві (ті під вироком смерти, які ще не пішли до гробу) одержуть повну пробу, або суд, яка рішить їх гідність, або негідність вічного життя, але також усі, які пішли до шеолу, гадесу, в небуття, також повиходять з несвідомосте, з сну смерти, щоб бути судженими. Для цієї сцени суду є визначене місце в віці Тисячоліття, який є “днем суду” для світу, подібно як вік Євангелії є днем суду для Церкви.

“А смерть і пекло (гадес – небуття; в нов. перек. є “смерть та ад були вкинені в озеро вогняне) вкинуто в озеро вогняне – це друга смерть.”- Об’яв. 20:14

Тут всі, які пробують пояснювати гадес як місце мук, мусять бути в великім замішанню, коли роздумують над цим текстом Біблії, але як відповідним і гармонійним воно є з правильної точки зору! Озеро вогняне (ґегенна) представляє повне знищення, Другу Смерть, яка вповні знищить усі злі речі. “Смерть і гадес” тут показані як знищені в другій смерті є тими самими, яких ми щойно описали в зв’язку з повищим 13 віршем. Теперішний стан осуду, що виник наслідком переступу Адама, є названий “смерть і гадес” – вмираючий стан тих, які називаються живими, і непам’ятний сон вповні померших.

Як 13 вірш повідомляє, що всі люди будуть у властивому часі піднесені з цього стану, щоб одержати пробу, так цей вірш повідомляє, що після віку Тисячоліття вже більше не буде Адамової смерти, ні спання в небутті, яке виникло наслідком цієї смерти; і він пояснює чому: отже це тому, що вони будуть вкинені, або поглинені станом другої смерти. В майбутності ніхто не буде вмирати за гріх Адама; в майбутньому суді він не буде взятий під розвагу. Одинокою смертю після того буде Друга Смерть, яка діткне лиш тих, які самі будуть грішити, ні батьків, ні дітей. В тому дні той, хто помре, помре за свої власні гріхи. “Душа, яка грішить, вона помре.”

Хоча такі будуть мати слабості Адамової природи, з яких вони ніколи не піднесуться, а це тому що відмовляться вживати всі засоби, які будуть їм представлені через Посередника Нової Угоди і яких зможуть досягати під час Тисячоліття; однак під Новою Угодою ці унасліджені слабості не будуть їм приписані, бо вони будуть відсунені через жертву їх Відкупителя. Тому від часу і після того часу, коли повна нагода цього Тисячолітнього віку буде дана кожній одиниці, то хоча вони ще будуть мати Адамові слабості і недосконалості, їх смерть не буде рахуватися як частина Адамової смерти, але як частина Другої Смерти – тому що вони не зробили поступу, а це буде наслідком їх власної сваволі, або впертости, а не наслідком Адамового переступу, ні їх унасліджених слабостей.

Ми прослідили кожний текст Писання, що має слово Ідеол І гадес І упевнились, що це є душа чоловіка, що при смерти переходить в такий стан, а не в місце, хоча часом про це образово говориться як про місце, дім в’язнів, з якого всі в’язні повиходять в ранці воскресення. Ми пізнали, що цей стан є образово описаний як темний, мовчазливий і що є ясно сказано, що там нема знання, ні роздумування, мудрости, ні роботи, ні проклинання ні прославлювання Бога через нікого, хто входить до цього стану небуття, або неіснування. Одинока надія є в Господі – що, відкупивши їх душі (істоти) від знищення через жертву своєї власної душі, Він у властивому часі, коли Його гнів, прокляття перемине і розпічнеться вік Тисячолітнього благасловення, визволить їх, викличе з того стану небуття, в таких тілах, які Йому подобається їм дати і до більш сприяючих обставин, чим теперішні.

Це не є дивним, що перекладачі наших Біблій і багато коментаторів, будучи під впливом блудних поглядів відносно природи чоловіка, і часу та місця його нагороди і кари, і незрозумівши про його стан, від часу смерти до воскресення, переложили деякі уривки Писання в згоді з їх блудними віруваннями, які є до певної міри каменем спотикання для тих, які пошукують правди. Тому є властивим, щоб ми взяли під розвагу деякі з тих каменів спотикання і усунули їх з нашого шляху; але тому, що ми не бажаєм переривати нашого предмету, то ми їх полишимо для розгляду з іншими незрозумілими уривками Писання в наших слідуючих томах Студій Святого Письма.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.