5 Том, 13 Розділ – Надія Вічного Життя Безсмертя Забезпечені Через Примирення

НАДІЯ ВІЧНОГО ЖИТТЯ І БЕЗСМЕРТЯ

РОЗДІЛ 13

Палке Бажання І Надії Стогнучого Створіння – Не Є Доказами -Обітниці І Виконання Примирення Як Доказ – Відмінність І Різниця – Чи Людська Душа Є Безсмертна, Або Чи Має Надію Статися Безсмертною? -Чи Ангели Є Безсмертні? – Чи Сатана Є Безсмертний? – Освітив Життя і Безсмертя Через Євангелію – Грецькі Слова Переложені На Смертний І Безсмертний В Святому Письмі – В Чім йзниться Надія Церкви І Надія Світу.

“Як помре чоловік, то чи він оживе ? Буду мати надію по всі дні свого життя, аж поки не прийде заміна для мене.”- Йов 14:14

“Через з’явлення Спасителя нашого Ісуса Христа, Який знищив смерть і освітив життя і нетління Євангелією.”- 2 Тим. 1:10

Між людьми є довго існуюча надія, що смерть не кінчить повного існування. Там с неясна надія, що десь в якийсь спосіб життя, яке тепер розпочалось, буде продовжуватися. В деяких ця надія обертається в страх. Відчуваючи, що вони не с гідні вічної щасливости, багато боїться майбутнього горя, і чим більше вони страхаються за себе і за інших, тим більше в це вірять.

Ця невиразна надія про майбутнє життя і її протилежність, страх, походить безсумніву з Господнього прокляття вужа після упадку Адама в гріх і смерть, що остаточно насіння жінки зітре вужеві голову. Це, безсумніву, розумілося, що це вказує, що принайменше частина людського роду остаточно побідить сатану, гріх і смерть, в яку він їх заманив. Безсумніву Бог піддержував таку надію, хоча невиразно, говорячи через Ноя і Еноха “Ось іде Господь зі своїми десятками тисячами святих.” Але, Євангелія (весела новина) спасення з смерти, яка має бути представлена у відповідному часі для цілого людства, була очевидно насамперед виразно висказана Авраамові. Апостол говорить: “І Писання, передбачивши, що Бог вірою виправдує поган, благовістило Авраамові, кажучи: В твойому насінню будуть благословенні всі народи.” Це, принайменше, було підставою жидівської надії воскресення; і тому що від тоді багато з людського роду померло і дальше вмирало, то це приобіцяне благословення вказувало на майбутнє життя. І коли сотки літ пізніше Ізраїль став розпорошений між народи в часі Вавилонської неволі, вони безсумніву несли частини Божих обітниць і їх надій усюди, куди пішли. 

І чи це є наслідком злиття думання інших з жидівським думанням, чи тому, що надія є частиною людської природи, чи обох, цілий світ вірить в майбутнє життя і майже всі вірять, що це буде вічне. Про це Апостол Павло так пише: “Палке бажання створіння” – стогнучого створіння. Але такі надії не є доказом науки, і обітниці Старого Завіту дані жидам є невиразні, неясні і тому не можуть становити підстави для виразної віри, а тим менше для “догматичної теології” щодо цього предмету.

Не скорше, аж знаходимо в Новім Завіті виразні заяви нашого Господа і опісля також виразні заяви Апостолів відносно цього дуже важного предмету про Вічне Життя, що ми можемо замінити неясні надії за певне і ясне переконання. В їх словах ми не тільки маємо позитивні, тобто певні заяви щодо того, що можливість вічного життя  є забезпечена для всіх, але філософія цього факту, і як воно може бути осягнене і задержане, є там так добре 389 представлені як ніде Інде.

Багато не помітило цих точок і тому вони є “слабими в вірі.” Отже стараймось побачити якою є ця філософія, щоб бути більше упевненим, чим коли-небудь перед тим, що будуче життя, вічне життя є можливе до осягнення для кожного члена людського роду, завдяки приготовленню нашого великого і мудрого Творця.

Починаючи від основи цього Нового Завіту про запевнення Вічного Життя, ми зі здивованням пізнаємо, що, перш за все, він показує нам, що ми самі від себе не маємо нічого, що дало б нам надію вічного життя – що життя нашого роду було страчене через непослух нашого отця Адама; що хоча він був створений досконалим і пристосованим до вічного життя, його гріх не тільки спровадив для нього кару смерти, але і на його діти, які були народжені в стані вмирання, спадкоємці вмираючих впливів. Божий закон, як і сам Бог, є досконалий, і таким було Його створіння, Адам, заки він згрішив, бо про Бога є написано “Його діла є досконалі.” І Бог через свій закон признає лиш те, що є досконале, і засуджує на знищення все те, що є недосконале. Тому рід Адама, “народжений в беззаконні і початий в гріху”, не має надії вічного життя, хіба під умовами, які є виставлені в Новому Завіті, а які названі Євангелією – доброю новиною – що дорога виходу з упадку до досконалости, до Божої ласки і вічного життя стала відкрита через Христа, і що юна є відкрита для всіх з роду Адама, які схочуть з цього користати.

Провідну думку цієї надії примирення (поєднання) з Богом, і тим самим для нової надії вічного життя, знаходимо в словах (1) що “Христос помер за гріхи наші” і (2), що “воскрес знову для нашого виправдання”; бо “чоловік Ісус Христос дав себе самого на викуп (відповідну ціну) за всіх.” Адам і його рід, який, коли Адам згрішив, був ще в ньому ізовсім   природньо   ділив   його   осуд,такожстав “викуплений (куплений) через дорогоцінну кров (життя) Христа.”- 1 Петра 1:19

Але хоча це Господнє забезпечення є багате для всіх, 388 389 прокляття вужа після упадку Адама в гріх і смерть, що остаточно насіння жінки зітре вужеві голову. Це, безсумніву, розумілося, що це вказує, що принайменше частина людського роду остаточно побідить сатану, гріх і смерть, в яку він їх заманив. Безсумніву Бог піддержував таку надію, хоча невиразно, говорячи через Ноя і Еноха “Ось іде Господь зі своїми десятками тисячами святих.” Але, Євангелія (весела новина) спасення з смерти, яка має бути представлена у відповідному часі для цілого людства, була очевидно насамперед виразно висказана Авраамові. Апостол говорить: “І Писання, передбачивши, що Бог вірою виправдує поган, благовістило Авраамові, кажучи: В твойому насінню будуть благословенні всі народи.” Це, принайменше, було підставою жидівської надії воскресення; і тому що від тоді багато з людського роду померло і дальше вмирало, то це приобіцяне благословення вказувало на майбутнє життя. І коли сотки літ пізніше Ізраїль став  розпорошений  між  народи  в  часі  Вавилонської  неволі,  вони  безсумніву  несли частини Божих обітниць і їх надій усюди, куди пішли.

І чи це є наслідком злиття думання інших з жидівським думанням, чи тому, що надія є частиною людської природи, чи обох, цілий світ вірить в майбутнє життя і майже всі вірять, що це буде вічне. Про це Апостол Павло так пише: “Палке бажання створіння” – стогнучого створіння. Але такі надії не є доказом науки, і обітниці Старого Завіту дані жидам є невиразні, неясні і тому не можуть становити підстави для виразної віри, а тим менше для “догматичної теології” щодо цього предмету.

Не скорше, аж знаходимо в Новім Завіті виразні заяви нашого Господа і опісля також виразні заяви Апостолів відносно цього дуже важного предмету про Вічне Життя, що ми можемо замінити неясні надії за певне і ясне переконання. В їх словах ми не тільки маємо позитивні, тобто певні заяви щодо того, що можливість вічного життя  є забезпечена для всіх, але філософія цього факту, і як воно може бути осягнене і задержане, є там так добре представлені як ніде шде.

Багато не помітило цих точок і тому вони с “слабими в вірі.” Отже стараймось побачити якою є ця філософія, щоб бути більше упевненим, чим коли-небудь перед тим, що будуче життя, вічне життя є можливе до осягнення для кожного члена людського роду, завдяки приготовленню нашого великого і мудрого Творця.

Починаючи від основи цього Нового Завіту про запевнення Вічного Життя, ми зі здивованням пізнаємо, що, перш за все, він показує нам, що ми самі від себе не маємо нічого, що дало б нам надію вічного життя – що життя нашого роду було страчене через непослух нашого отця Адама; що хоча він був створений досконалим і пристосованим до вічного життя, його гріх не тільки спровадив для нього кару смерти, але і на його діти, які були народжені в стані вмирання, спадкоємці вмираючих впливів. Божий закон, як і сам Бог, є досконалий, і таким було Його створіння, Адам, заки він згрішив, бо про Бога є написано “Його діла є досконалі.” І Бог через свій закон признає лиш те, що є досконале, і засуджує на знищення все те, що с недосконале. Тому рід Адама, “народжений в беззаконні і початий в гріху”, не має надії вічного життя, хіба під умовами, які є виставлені в Новому Завіті, а які названі Євангелією – доброю новиною – що дорога виходу з упадку до досконалости, до Божої ласки і вічного життя стала відкрита через Христа, і що вона є відкрита для всіх з роду Адама, які схочуть з цього користати.

Провідну думку цієї надії примирення (поєднання) з Богом, і тим самим для нової надії вічного життя, знаходимо в словах (1) що “Христос помер за гріхи наші” і (2), що “воскрес знову для нашого виправдання”; бо “чоловік Ісус Христос дав себе самого на викуп (відповідну ціну) за всіх.” Адам і його рід, який, коли Адам згрішив, був ще в ньому ізовсім   природньо ділив його осуд, також став “викуплений (куплений) через дорогоцінну кров (життя) Христа.”- 1 Петра 1:19

Але хоча це Господнє забезпечення є багате для всіх, 390 391 воно не стосується до нікого, за вийнятком на певних умовах, а саме: (І) що вони приймуть Христа як свого Відкупителя, і (2) що вони будуть старатися позбуватися гріха і відтоді жити в гармонії з Богом і праведністю. Тому нам є сказано, що “Вічне Життя є даром Божим через Ісуса Христа нашого Господа.” (Рим. 6:23) Слідуючі тексти Біблії є дуже виразні по цьому предмету:

“Хто має Сина, той має життя (право або привілей, як Божий дар), хто ж ^Сина не має, той не побачить (досконалого) життя.”- Йоана 3:36; 1 Йоана 5:12.

Ніхто не може одержати вічного життя, лиш від Христа, Відкупителя, і призначеного Життєдавця; і тому правда, яка дає нам нагоду проявляти віру і послух, і в такий  спосіб  “держатися  життя  вічного”,  є  названа  “водою  життя”  і  “хлібом  життя”.”- Йоана 4:14; 6:40,54

Це вічне життя буде дане лиш для тих, які, коли почують про нього і про умови, на яких воно буде дане як дар, будуть шукати його, через їх власне поступовання в життю, щоб було згідне з духом святости. Вони жатимуть його як дар, як нагороду- Рим. 6:23; Гал. 6:8

Щоб одержати вічне життя, ми мусимо статися Господніми “вівцями” і йти за голосом, за інструкціями Пастиря- Йоана 10:26-28; 17:2,3

Дар вічного життя не буде накинений нікому, противно, усі, які його осягнуть, мусять його бажати і за ним пошукувати, і його держатися- 1 Тим. 6:12,19

Таким чином це є надія, радше чим дійсне життя, яку Бог нам дає тепер: надія, що ми остаточно його осягнемо, тому що Бог приготовив спосіб, через який Він може бути справедливий і виправдати (або усправедливити) усіх, які дійсно увірували і прийняли Христа.

З Божої ласки наш Господь Ісус не тільки купив нас через жертву свого життя за наше, але Він стався нашим великим Первосвящеником, і як такий, “стався для всіх, що Йому слухняні, Творцем спасення вічного.” (Жид. 5:9) “А. це та обітниця, яку Він обіцяв нам: Життя вічне.”- 1 Йоана 2:25

“А це свідчення (таке), що життя вічне дав нам Бог (тепер через віру і надію, а опісля дійсно, “коли Він, наше життя, з’явиться”), а це життя є у Його Сині. Хто має^Сина, має життя; хто не має Сина, не має життя.”-  1 Йоана 5:11,12

Це вічне життя, яке Творець зробив можливим через нашого Відкупителя, для Адама і цілого його роду, є намірене і приобіцяне лиш для вірних і послушних, і яке тепер є дане для них лиш як надія, буде дійсно дане для вірних у “воскресенню.”

Слід помітити, що чітко висловлені обітниці Божого Слова відносно того предмету, дуже різняться від світських філософій. Вони твердять, що чоловік мусить мати майбутнє вічне життя, тому що він його сподіється, або, що в багатьох випадках боїться його. Але надія і страх не є мудрою підставою для віри в що-небудь. Також немає підстави для твердження, що в людині є щось, що мусить жити, і жити вічно – жодна така частина людського організму не є знана, і не можна вказати де юна могла б бути, щоб це потвердити.

Але, в Біблійному погляді відносно цього предмету не має місця для жодного такого заперечення: це є зовсім розсудливо вважати наше існування, душу, істоту, так як ми скорше тут цю справу представили – як “дар Божий”, а не як невід’ємне наше власне посідання. Більше того, це уникає більшої і серйозної труднощі, для якої ідея поганської філософії є відкрита; бо коли поганський філософ заявляє, що чоловік не може загинути, що він мусить жити вічно, що вічне життя не є даром від Бога, так як Біблія говорить, але природньою властивістю, яку посідає кожна людина, то його претенсії є завеликі. Така філософія не тільки дає вічне існування для тих, які вживатимуть його правильно і для яких це буде блаженством, але також для других, які не вживатимуть його правильно і для яких це було б прокляттям.

Противно, наука Писання говорить, як ми вже показали, що цей великий і неоцінений дар (Життя Вічне) буде дане лиш для тих, які вірують і слухають Відкупителя і Життєдавця. Інші, для яких це було б шкодою, не тільки що не посідають його тепер, але ніколи не зможуть його одержати. “Заплата за гріх є смерть, а дар Божий є вічне життя, через Ісуса Христа нашого Господа.” (Рим. 6:23). Усі безбожні, (які після одержання чистого знання правди, ще дальше будуть непослушні для неї), будуть зшищені з поміж Божого народу в Другій Смерті. Вони будуть “так як би їх зовсім не було”, “вони будуть вповні знищені.” 

“Вічне знищення” буде їх долею -знищення, яке триватиме по вічні віки, з якого не буде піднесення, ні воскресення. Вони стратять вічне життя і всі його привілеї, радощі і блаженства – усе те, що одержуть вірні- Діян. 3:23; Пс. 37:9,20; Йов 10:19; 2 Сол. 1:9

Божий дар вічного життя є дорогоцінним для усього Його народу, і для добре зрівноваженого і постійного життя є дуже важним, щоб його сильно держатись руками віри. Лиш ті, які в такий спосіб “держуться вічного життя”, через прийняття Христа і посвячення для Його служби, є в змозі відповідно і успішно поборювати спокуси теперішнього бурхливого життя.

РІЗНИЦЯ І  ВІДМІННІСТЬ

Однак тепер, прослідивши надію безсмертя з звичайного розуміння цього слова (вічного життя) і пізнавши, що вічне життя с Богом забезпечене для всіх тих з Адамового роду, які приймуть його у “властивому часі” під умовами Нової Угоди, ми є приготовані йти крок вперед і помітити, що вічне життя і безсмертя не є синонімами (словами відмінними, але того самого, або подібного значення), як люди в загальному припускають. Слово “безсмертний” означає більше, чим саму силу жити вічно; і згідно з Писанням, мільйони можуть остаточно втішатися вічним життям, але лиш “мале стадо” стануться бесмертними.

Безсмертя є елементом, або якістю Божої природи, але не людської, ні Ангельської, ні якоїсь^ іншої, від Божої. І тому, що Христос і Його “мале стадо”, Його “Невіста”, мають бути “учасниками Божої природи”, вони будуть вийнятками з поміж інших створінь, так на небі, як і на землі- 2 Петра 1:4

ЧИ ЛЮДСЬКА ДУША Є БЕЗСМЕРТНА, ЧИ МАЄ НАДІЮ СТАТИСЯ БЕЗСМЕРТНОЮ?

Ми бачили, що людська душа (чутлива істота) настала з сполуки віддиху життя (руах – пневма), з людським організмом або тілом, точно так само, як в душах нищих тварин (чутливих створіннях), з тим вийнятком, що людина була надарена вищим організмом, вищим і більш складним тілом, яке посідало вищі якості і сили. Отже нашим теперішнім розслідуванням є: Чи всі тварини є безсмертні? І якщо відповідь на це буде негативна, то ми мусимо питати: Що чоловік посідає більше від нищих тварин, що дає йому надію для його безсмертя?

Вислів Соломона, як також наша власна обсервація, засвідчує, що чоловік так як нищі тварини підлягає смерті “як оці вмирають, так само вмирають ті, і одно дихання (дух життя – руах) у всіх.” (Еккл. 3:9). На кожному кроці жалоба, труна, похорон, цвинтар, усе свідчить, що чоловік вмирає і тим самим, що він не є безсмертний, тому що слово “безсмертний” означає не підлягаючий смерті, вказує на те, що не може вмерти. Якою не була б надія чоловіка про безсмертя, вона не є його теперішньою посілістю і що найбільше може бути його надією в якомусь Божому забезпеченню про майбутність.

Заки будемо досліджувати цю справу дальше, для нас буде корисним застановитися над значенням слів “смертний” і “безсмертний”, тому що відносно значення цих слів існує велике мильне поняття і це часто приводить до мішанини понять.

Слово безсмертний означає не смертний – де смерть є неможливою, нетлінний, незнищимий, що не псується. 394

Яка-небудь істота, якої існування є узалежнене в якийсь спосіб на інших, або на обставинах так як на поживі, світлі, повітрю і т.п., не є бесмертна. Ця якість оригінальне належала до самого Бога Єгови, бо є написано “Отець має життя в собі” (Йоана 5:26), тобто, Його існування не походить від чогось і не с піддержуване чимсь. Він с вічний Цар, безсмертний і невидимий (1 Тим. 1:17). Це Писання е рішучим, певним авторитетом про цей предмет, і тому ми можемо знати понад всякий сумнів, що люди, Ангели, Архангели, і навіть Син Божий, перед і підчас, як Він “стався чоловіком і мешкав між нами” – не були безсмертні, але були смертні.

Але слово “смертний” не означає вмираючий, лиш тільки, що може вмерти – що має життя, якого тривалість залежить від Бога. Наприклад, Ангели не є безсмертні, лиш смертні і можуть померти, можуть бути знищені Богом, якщо стануть бунтарами проти Його мудрого, справедливого і милого володіння. В Ньому (в Його провидінню) вони жиють і рухаються і мають своє існування. Дійсно, про сатану, який був таким Ангелом світла, і який стався бунтарем, є виразно сказано, що у властивім часі він буде знищений (Жид. 2:14). Це не тільки доказує, що сатана є смертний, але це доказує, що ангельська природа є смертною природою – такою, яка може бути знищена її Творцем. Коли йде про чоловіка, то він є “трохи менший від Ангелів” (Пс. 8:5), і тому також смертний, як це є багато засвідчено фактами, що наш рід вмирав через шість тисяч літ і що навіть святих в Христі напоминається старатися про нетління (безсмертя).- Рим. 2:7

Загальною дефініцією смертности є вмирання, а безсметрности вічність – вони обидві є неправильні. Щоб виказати помилковість цих загальних дефініцій поставмо під розгляд таке просте питання:

ЧИ АДАМ БУВ СТВОРЕНИЙ СМЕРТНИМ ЧИ БЕЗСМЕРТНИМ  ?  

Якщо відповідь буде, що – “Адам був створений 395 безсмертним,” то ми дальше запитуємо: То як він дістав погрозу, а опісля вирок смерти, і як міг він померти, якщо він не міг померти, тобто, коли був безсмертний ? І чому Бог за кару вигнав його з Городу Едену від піддержуючого життя саду, від дерева життя, щоб не попоїв і жив навіки ? 1 Мойс. 3:22

Якщо відповідь буде, що він був створений смертним (згідно з помилковою загальною дефініцією, що смерть означає вмирання), то ми запитуємо, Як міг Бог засудити чоловіка після його непослуху на смерть, якщо він вже був вмираючим створінням, і ніколи не був інакшим? І якщо Адам був створений вмираючим, то як міг Бог сказати, що його смерть прийшла через його гріх?

Отже, тут не можна уникнути замішання, поки не розпізнається правильної дефініції слів смертний і безсмертний, а саме:

Безсмертний – стан, або становище, в якому смерть є неможливою – стан, який зовсім не підлягає смерті.

Смертний – стан, або становище, в якому смерть є можливою, – становище можливости смерти, але не конечно вмираючий стан, хіба що вирок смерти був виданий.

З цієї точки погляду ми в миг ока можемо бачити, що Адам був створений смертним – в стані, в якім смерть була можлива, і також вічне життя було можливе, згідно з тим як він подобався, або неподобався своєму мудрому, справедливому і милому Творцеві. Коли б він остався послушним, він продовжував би жити аж дотепер – і повіки – та проте він цілий час був би смертним, міг померти, коли б став непослушним. Такий стан не був би станом непевности, тому що Бог, з Яким він мав до діла, є незмінний: тому Адам мав би повне запевнення вічного життя, так далеко, як він буде дальше вірним і послушним для свого Творця. І згідно з розсудком, більше від того не можна вимагати.

Стан життя Адама перед його непослухом був подібний до того, яким тепер втішаються святі Ангели; він мав життя в повній мірі – триваюче життя – яке він міг задержати на віки, виказуючи дальше послух для Бога. Але тому, що він не був в стані, в якому смерть не є можлива, і тому, що він не мав “життя в собі”, але його існування було узалежнене від обставин, які Богу уподобалось виставити, тому Божа погроза, що коли він буде непослушний, він помре, мала своє значення. Вона означала страту іскри життя “віддиху життя”, без якого тіло розсипеться в порох і жива душа, або чутлива істота перестане існувати. Коли б Адам був безсмертний, в стані, де смерть є неможлива, то Божий вирок був би порожньою погрозою. Але, тому що Адам був смертний, в стані, в якім міг померти, хіба, що піддержуваний засобами його Творця, він помер так, як було сказано “того дня”, коли стався непослушний.- Гляди 2 Петра 3:8

Для тих, які думають, що в Біблії є багато таких висловів як безсмертна душа,  невмираюча душа, ніколи невмираюча душа і т.д. ми не можемо дати кращої поради, чим ця, щоб вони взяли Біблійну Конкорданцію і шукали за такими, або подібними словами. Вони не знайдуть жодних, і тому правдивий пошукувач правди скорше переконається, що Християнський народ в загальному через віки старався додавати до Слова Божого, хоча в думці, і це спричинилось до їх власного замішання.

Згідно з Святим Письмом, Ангели втішаються вічним життям, але вони є смертні; це значить, що вічність їх Ангельського існування не є з тої причини, що вони є безсмертні, в стані де смерть є неможлива, де їх Творець не міг би їх знищити, але тому, що Він бажає, щоб вони жили так довго, як їх життя буде в гармонії з Його справедливим і добрим влаштуванням. Це є легко показане; бо чи сатана не був одним з святих Ангелів, заки через гордість і амбіцію згрішив? І чи не стався він через те одним з злих (добровільно, свідомо противиться Богу), про яких є написано, “Бог … усіх безбожних погубить”, “Вони приймуть кару – вічну погибіль” (Пс. 145:20; 2 Сол. 1:9). Зверніть увагу на особливий висказ відносно знищення сатани, яке в засаді відноситься до всіх, які поступають злою дорогою і відкидають добровільно і свідомо Божі постанови.- Жид. 2:14

В той час як різні тексти Писання говорять про смертність чоловіка, і дійсно майже у всіх подробицях обмежуються до зв’язку чоловіка з Богом, то вони також в інший спосіб, не менше виразно, навчають про смертність Ангелів, коли заявляють, що Ісус Христос “тільки має безсмертя,” (1 Тим. 6:16) – Отець завжди є вийнятком, Він завжди є найвищий. (1 Кор. 15:27) І як ми вже бачили, наш Господь одержав безсмертя (яке є елементом, або властивістю тільки “божественної природи”) при своїм воскресенню, і як нагороду за Його вірний послух для Божої волі, аж до міри саможертвування – “аж до смерти і смерти на хресті, і тому Бог вельми вивищив Його.” Хоча Він був завжди вищий ^понад усіх як “Єдинородний”, це вивищення піднесло Його, як Апостол заявляє, “вище всякого правління і влади, і сили, і панування, і всякого імени, що назване не тільки в цьому віці, але й в майбутньому, так на небі, як і на землі.” – Ефес. 1:21

Отже, з Божого власного об’явлення цього предмету, це виглядає зовсім ясним, що тільки Сам Бог і Його Єдинородний Син посідали цю властивість безсмертя, в той час, коли Апостоли писали свої листи. Дійсно, коли б Єдинородний мав безсмертя скорше, чим в часі вивищення, то Він не міг би був статися Спасителем світу – тому що Він не міг би був померти; і згідно з Божою постановою, для того, щоб бути нашим Відкупителем, Він мусів померти; запис подає, “Христос помер за наші гріхи” і після того став вивищений до безсмертя.

Надія вічного життя не є виразно пропонована в Старому Завіті, а про безсмертя там навіть не згадується. Дійсно, надхнений Апостол говорить про нашого Господа Ісуса, що Він “знищив смерть (зломив її владу над чоловіком) і освітив життя і нетління (безсмертя) через Євангелію” (2 Тим. 1:10) Це показує дві речі: (1) Що досконале життя, вічнежиття, є відлучене і відмінне від безсмертя, незруйновности. (2) Це показує, що жодна з тих великих благословень не була виявлена, не була досяжна перед Євангелією – “великим спасенням, яке наш Господь почав проповідувати”. – Жид. 2:3 

Отже, що Євангелія нашого Господа вивела на світло, тобто вияснила, відносно тих великих благословень -життя і безсмертя? (а) Вона показала, що з Божої ласки наш Господь купив цілий світ Адамових нащадків, і в такий спосіб забезпечив для кожного члена людського роду нагоду повернути з смерти до життя – іншими словами це звіщає про “часи реституції всіх речей, про що Бог говорив устами усіх святих пророків від віку.” Реституція в її найвищому і кінцевому значенні буде не тільки випровадженням людей з гробів, але також з різних ступенів смерти (зображених у хворобах і недосконалостях) до життя – вічного життя, такого, яким втішався Адам перед його непослухом. Євангелія Христа запевнює нас, що повна нагода одержання цього життя буде дана для всіх під відповідними вимогами Нової Угоди – “у властивім часі.” – 1 Тим. 2:6

(б) “Світло” Христової Євангелії показує особливі постанови в Божому плані для особливого поклику, випробування  і приготовлення^ малого числа Його створінь до чогось більшого, чим до Його моральної і розумової подоби – запрошення, щоб так пристосувати себе до волі Отця і так виказати свій вірний послух для Нього, що Він може зробити їх “новими створіннями”, “точною подобою Його особи”, і “учасником божественної природи” -важним складником якої є безсмертя. Це наш Господь Ісус з Божої ласки розпочав, освітив (вияснив) у своїй Євангелії.

Ми зі здивованням запитуємо: До кого з Божих святих Ангелів, Херувимів чи Серафимів – цей високий поклик є простягнений? Євангелія Христа відповідає, що він зовсім не є простягнений до Ангелів, але до Сина Чоловічого і Його “молодої” (нареченої), яка має бути вибрана з поміж тих (з людства), яких Він відкупив своєю дорогоцінною кровю.

Подумаймо про Того, Який задля радости, що була перед Ним, витерпів хрест, не дивлячись на сором і наслідком цього є тепер по правиці престолу Божого. Він був багатий, але задля нас стався бідний. Беручи до уваги, що чоловік і рід, який мав бути викуплений, був родом людським, то для Нього було конечним статися чоловіком, людиною, для того, щоби дати викуп, або відповідну ціну. Тому Він упокорив себе і прийняв форму слуги; і після того, коли стався подобою як людина, Він понизив себе і був слухняний аж до смерти – навіть найбільш ганебної смерти на хресті. “І тому Бог вельми вивищив Його (до приобіцяної Божої природи у Його воскресенні) і дав Йому ім’я, що понад усяке ім’я (за вийнятком ім’я Єгови” – 1 Кор. 15:27).- Жид. 12:2,3; 2 Кор. 8:9; Фил. 2:8,9

“Достойний Агнець заколений прийняти силу і багатство, і премудрість, і кріпость, і честь, і славу, і благословення.” – Об’яв. 5:9-12

Багатство Божої ласки могло б закінчитись з вивищенням цього Великого і Гідного (Ісуса), але так не було; Бог, Отець постановив, що Ісус Христос, як Провідник, попровадить громаду Синів Божих до “слави, чести і безсмертя” (Жид. 2:10; Рим. 2:7), однак, кожний з них мусить бути духовою “відбиткою”, тобто подібністю “Первородного.” Великою наукою Божого суверенітету (верховної влади) і великою суперечністю для всіх теорій еволюції, є те, що Бог постановив покликати до цього почесного місця (як “молоду”, дружину Агнця” і Його “співспадкоємців” – Об’яв. 21:2,9; Рим. 8:17) не Ангелів, ні Херувимів, але деяких з поміж грішників, які стали викуплені дорогою кров’ю Агнця. Бог вибрав число, яке має бути так вивищене (Об’яв. 7:4), і призначив, якими мають бути їх характеристики, якщо вони хочуть запевнити собі свій поклик і вибір для місця в цій громаді, щоб бути так високо вивищеним; і все інше є полишене для Христа, Який тепер працює так, як Отець працює аж досі. – Йоана 5:17 Вік Євангелії, від П’ятидесятниці до встановлення Царства у другому приході, є часом для вибору цієї кляси Нареченої (Молодої) Христа, яка є по різному називана: “Церква”, “Тіло  Христа”, “царське  священство”, “насіння Авраама” (Гал. 3:29)  тощо; і продовжене дозволення гріха е в цілі розвинення тих “членів тіла Христа” і дання їм нагоди жертвувати своє мале і все, що було викуплене, в службі для Того, Який купив їх своєю дорогою кров’ю. І вони, розвиваючи в такий спосіб в свойому серці Його духову подобу, будуть при кінці віку представлені їх Господом і Відкупителем перед Отцем, щоб Бог міг бачити в них “подобу Його Сина.” – Кол. 1:22; Рим. 8:29

Як нагорода “слави, чести і безсмертя”, і всі інші риси Божої природи, не були дані “Перворідному” скорше, аж Він скінчив свою дорогу через завершення своєї жертви і послуху в смерті, так само є з Церквою, Його “нареченою” – яку рахується як одно і трактується спільно. Наш Господь, ^Перворідень і Провідник, “увійшов у свою славу” під час Його воскресення: там Він стався вповні учасником Божої природи, “повставши з мертвих”, “народжений з Духа”; Він там був вельми вивищений до Божого престолу і найвищої ласки (“по правиці” Бога) і Він так само обіцяв, що Його Церква, Його “молода” буде через Божу силу перемінена в воскресенню з людської природи до слави, чести і безсмертя Божої природи. – Жид. 13:20; 2 Петра 1:4

І тому відносно “воскресення” Церкви є так написано: “Так само й воскресення мертвих: сіється в тлінні, а встає в нетлінні (безсмерті); сіється в безчесті, а встає в славі; сіється в немочі, а встає в силі, сіється тіло тваринне, а встає тіло духовне.” – 1 Кор. 15:42- 44,49

Умовини наложені на всіх тих, які хочуть своє покликання і вибрання до того привілейованого стану зробити певним, є надмірно вимагливі, але помимо того це є “розумною службою”; і як нагорода за вірність є їм приобіцяна “слава, честь і безсмертя” “Божої природи” -щоб в той спосіб вони ділили високе вивищення Відкупителя “далеко понад Ангели”, якщо будуть поступати в Його сліди і через те ділити Його сором в теперішнім часі, коли ще є дозволено, щоб зло мало верх.

Зверніть пильну увагу на те, що кожна обітниця, або сугестія надії безсмертя в Божім Слові, є для тої особливої Церкви. Це є вроджене життя, про яке наш Господь сказав, “Як Отець має життя в собі (життя, яке не потребує підтримки – безсмертя), так дав Він і Синові, життя мати в собі (безсмертя)” і що Він дасть його тому, кому захоче -Його Невісті, Його Церкві – “членам Його тіла ” – Йоана 5:26; Ефес. 3:6

Два грецькі слова є переложені на безсмертя:

(1)Атанасія (athanasia) , яке словник Strong’a окреслює як “безсмертя”, або несмертя. Це слово знаходиться в слідуючих текстах:

“Мусить бо … це смертне зодягнутись у безсмертя (анастазія – несмертя) – це відноситься до першого воскресення, в якому лиш Церква буде мати участь.- 1 Кор. 15:53

“І коли оце смертне зодягнеться в безсмертя (анстазія -несмертя)” – що відноситься до того самого першого воскресення Цереви. – 1 Кор. 15:54

“Єдиний, що моє безсмертя (анастазія – безсмертя)” -це відноситься до нашого Господа Ісуса, і тут, як у всіх інших випадках, принимається Отця, що Він все є найвищий.

– 1 Тим 6:16

(2)Аптарсія і аптартос (з цього самого корення) є передані безсмертність два рази і безсмертний один раз (це так в старших англ, перекладах, в наших є відмінно -Ред.) але краще було б перевести на нетління і нетлінний, (незіпсуття) і вони так звичайно є переложені укладачами словників. Усі випадки цих слів в Біблії є, як слідує:

“Тим, хто витривалістю в добрім ділі шукають слави, чести і нетління (аптарсія – незіпсуття).” – Рим. 2:7

“Сіється в тління, а встає в нетління (аптарсія -незіпсуття)”- 1 Кор. 15:42

“Тіло і кров не можуть успадкувати Царства Божого -ані тління успадкувати нетління (аптарсія).”- 1 Кор. 15:50 402

“Мусить оце тлінне зодягнутись у нетління (аптарсш)”.- 1 Кор. 15:53 

“І коли це тлінне зодягнется в нетління (аптарсія).”- 1 Кор. 15:54

“Благодать з всіма, що люблять Господа нашого Ісуса Христа любов’ю незотлінною (аптарсш)”- Ефес. 6;24

“Ісуса Христа, Який  знищив  смерть  і  освітив  життЯі  нетління(аптарсія)

Євангелією.”- 2 Тим. 1:10

“У всьому ж подавай себе за зразок добрих діл; у навчанні – правильність, повагу,  щирість (аптарсія).”- Тита 2:7

“І змінили славу нетлінного (аптарсш) Бога.”- Рим. 1:23

“Вони ж, щоб тлінний вінець одержати – ми ж нетлінний (аптарсш).”- 1 Кор. 9:25 “мертві в Христі (Церква) воскреснуть нетлінними (аптарсія).”- 1 Кор. 15:52

“Цареві  вічному,  безсмертному  (аптарсш  –  нетлінному)  Єдиному  Премудрому Богові”- 1 Тим. 1:17

“До спадщини нетлінної (аптарсія) і непорочної, що не зів’яне, захованої для нас на небесах.”- 1 Петра 1:4

“бо народжені ви не з тлінного насіння, але з нетлінного (аптарсш).”- 1 Петра 1:23

“в нетлінні (аптарсія) лагідного і тихого духа, що в очах Бога дорогоцінне.”- 1 Петра3:4

В цих словах є думка про те, що не може бути знищене, не зіпсується, не стратить вартости; отже аптарсія у багатьох випадках рівняється атанасії. або безсмертю, коли стосується до чутливої істоти, тому що того, хто має безсмертне життя, можна вповні назвати нетлінним.

НАДІЯ ЛЮДСТВА НА ВІЧНЕ ЖИТТЯ

Найсміліші і найздібніші вчені і еволюціоністи намагались показати, що життя чоловіка не було даром Творця. Вони теоритично виводять чоловіка і всі нищі тварини через еволюційний процес з мікроскопічного зародку (мікроба), та навіть з протоплязми, яку проф. Гукслей (Huxley) назвав “фізичною базаю життя”. І вони є схильні зовсім ігнорувати Творця і Життєдавця, але в дійсності вони не можуть навіть піддати думки, в який спосіб протоплазма могла одержати життя з інертної (недіяльної) матерії. Тому, до такої міри вони мусять признати першу причину життя. Але поважний дослідник Біблії не повинен мати найменшої трудности щодо твердження Святого Писання, що Сам Бог є Першою Великою Причиною, джерелом життя, від Якого походить усе життя на кожному рівні чи поземі. Апостол говорить, “Є тільки один Отець, від Якого все походить, і один Господь Ісус Христос, через Якого все сталося, і ми через Нього” (1 Кор. 8:6). Християнин не тільки знаходить докази про Творця в книзі Природи, але в Біблії він знаходить виразне і особливе об’явлення про цього Творця і про цю творчість. Він принимає як факт це твердження, що Бог створив наших перших родичів і надарив їх життям і зробив відповідне приготовання для розмноження цих чутливих істот, тобто душ, з їх власного роду, так як Він зробив приготовлення для подібного процесу у німих тваринах.

Дивлячись взад до Еденського городу, ми бачимо Адама і Еву в їх досконалості, посідаючи моральні і інтелектуальні (розумові) сили, на подобу свого Творця, і тому багато вищими від підданих їм тварин – душами вищого порядку, наслідком їх вишого і складнішого організму; і ми запитуємо: Якою була Божа ціль відносно чоловіка у Його творчості? Ми бачимо, що так далеко, коли йде про німі тварини, то Божим виразним заміром було, щоб вони жили кілька літ і тоді гинули, даючи місце для інших родів; і щоб в такий спосіб вони служили для вигоди і задоволення людині, їх господареві. Але, як це є відносно чоловіка? Чи чоловік став створений, щоб вмирати подібно до тварин? Ми щойно бачили,  що він  не  був надарений  безсмертними  якостями,  але  ми  знаходимо много свідчень  про Боже  влаштування для вічного  життя,  для всіх,  які підійдуть під відповідні умови; це забезпечення не лежить в тім, щоб їм дати безсмертні сили і якості, але в добрій волі і замірі його Творця, в Якому одиноко він “жис, рухається і має своє існування.”

Часом плиткий мислитель буде твердити, що чоловік є безсмертний, незнищимий, тому що наука прийшла до заключення, що “матерія є незнищима”. Але, як вже було показано, матерія не є чоловіком, ні душа, тобто істота, не є матерією. Тіло є матерією, але, щоб матерія була людським тілом, вона мусить мати особливу організацію і тоді дух життя мусить бути доданий, заки воно станеться чоловіком, або душею. Ніхто не буде твердити, що організму не можна знищити, і тому кожний, що добре думає, може добре бачити, що істота, або душа, яка основується і є залежна від організму, може бути знищена. Крім того, це безглузде думання, або нездібність добре думати, мусіло б аналогічно твердити, що всі тварини, комахи, плазуни тощо, мають безсмертя, що їх не можна знищити. Тут є велика різниця між знищенням інертної (недіяльної) матерії, а знищенням істоти.

Згідно з записом, Бог сказав до нашого отця Адама, що його життя є забезпечене і буде продовжуватися так довго, як він буде послушний син Божий; що тільки непослух виставить його (істоту, душу) на смерть. Це саме Писання говорить нам про непослух наших перших родичів і про Божий висказаний осуд смерти, як кару за гріх. І ми повинні звернути пильну увагу на слова нашого Господа відносно цього вироку. Бог не звертався в своїй мові до нечутливого тіла, перед тим як воно було оживлене; і Бог не звертався до дихання, або духа життя, що не є інтелігентною, тільки оживляючою силою. Він говорив до Адама, душі, інтелігентної чутливої істоти, після того як Він її створив. І ми всі годимося, що це був раціональний і одиноко властивий спосіб – що тільки чутливій істоті, душі, треба було це сказати. А тепер завважте слова Господа: “Бо того самого дня, коли з нього скоштуєш, напевно вмреш.”

Коли Адам переступив Боже право і через те підпав під осуд, або вирок, що його душа має померти, Господь міг виконати цю кару негайно, це значить, що він міг відразу померти; але замість того Він лиш відтягнув особливий засіб який піддержував  його життя і в такий спосіб зволив, щоб Адам вмирав постепенно. Нам є сказано, що умовами і засобами його життя були овочі з особливих дерев, споживання яких піддержували досконале життя чоловіка, доповнюючи щоденно його потреби і тому його тіло не псулося. Але, так скоро, як чоловік стався переступником, приступ до цих дерев життя був йому заборонений, і в той спосіб, подібно до нищих тварин, які були під його володінням, він став виставлений на смерть. Однак, у випадку чоловіка, смерть є названа “прокляттям”, тому що вона прийшла наслідком переступу Божих реґул (постанов), і тут, між іншим, слід згадати, що з причини прокляття, яке спало на царя землі, прокляття лежить і на цілому його володінню і на всіх його підданих, нищих тваринах, тому що, коли цар стратив свою досконалість, в цілому володінню повстав непорядок.

Та більше того, діти Адама, як його нащадки, не могли одержати від нього прав ні привілеїв, або фізичної досконалости, які він стратив і дальше тратив; тому, як Писання показує, цілий рід Адама впав з ним під прокляття – на смерть. І тому ми, як створіння на подобу Божу, маючи силу інтелігентного оціннення вічного життя, звертаємось до Бога, щоб побачити чи нескінчена мудрість, нескінчена любов, нескінчена справедливість і нескінчена сила може разом створити план спасення чоловіка, в якому Бог був би справедливий та проте міг би виправдати того, що вірить в Ісуса.- Рим. 3:26

І ця надія не є марною. Божа постанова в Христі, так як вона є об’явлена в Писанню, є про воскресення з мертвих, про реституцію чоловіка до його першого стану. Правда, тут є ограничення і умови, і не всі вернуться до Божої ласки, але нагода повернутися буде всім дана, і ми віримо, що правдоподібно більшість Адамових нащадків, коли пізнають правду, з вдячністю приймуть Божу ласку через Христа, і пристосують своє життя до закону Нової Угоди через віру в Відкупителя.

Однак, це не для нас, ні для кого іншого відповісти на питання, на яке наш Господь не хотів відповісти, а саме: “Господи, чи тих мало, що спасаються?1 (Луки 13:23) Найбільш, що ми маємо привілей робити, є вказати, що “викуп за всіх” був даний через нашого Господа, і на обітницю, що у “ластивому часі” усі прийдуть до знання цієї великої правди і матимуть нагоду одержати від Нього вічне життя, від цього великого Світла, яке ще “освітить кожного чоловіка, що приходить на світ” (1 Тим. 2:4-6; Иоана 1:9). Ми повинні говорити і повторювати під час цього віку до всіх, які мають “вуха до слухання” слова Господа: “Силкуйтеся ввійти тісними ворітьми, бо кажу вам, що багато шукатиме увійти, та не зможуть, коли Господар стане і зачинить двері” (Луки 13:24,25). Іншими словами, поклик, одинокий поклик цього віку Євангелії, є до вузької дороги саможертви, і жодна любов якогось інтересу не повинна спиняти ні звільнювати нашого бігу за великою нагородою безсмертя, яка є тепер пропонована. Коли число “вибраних” буде заповнене і велике горе при кінці цього віку дасть знак, що Церква є зібрана і прославлена, там буде багато, які будуть інакше дивитися на світові дрібнички, які тепер роблять перешкоди для виконування їх обітниць (приречення) посвячення.

У Божому плані спасення для загального роду Адама є, щоб під час Тисячоліття представити для кожного члена людського роду пропозицію вічного життя на умовах Нової Угоди, що стала запечатана для всіх дорогою кров’ю Агнця. Але там ніде не має згадки, що безсмертя, Божа Природа, буде коли-небудь запропонована, або дана для кого’небудь, за вийнятком “вибраної Церкви віку Євангелії” – “малого стада”, “Невісті Агнця.” Для всіх інших з роду Адама буде пропозиція “реституції” (Діян. 3:19-21) до життя і здоровля і досконалосте людської природи, такої самої, яку посідав Адам як земська подоба Бога, заки він відпав від Божої ласки, а впав у гріх і смерть. І коли при закінченню Тисячолітнього віку всі послушні з людства осягнуть все те, що було страчене в Адамі і відкуплене Христом, то тоді всі узброєні повним знанням і досвідом, і тому вповні здібними встояти в пробі, будуть остро пробовані (як був Адам), але ця проба буде особистою (Об’яв. 20:7-10), і лиш тим, які будуть в повній серцевій спільноті, як також в зовнішній гармонії з Богом і Його сраведливими постановами, і улаштуваннями, буде їм дозволено увійти поза Тисячоліття до вічної майбутности, або “світу (віку) без кінця.” Усі інші будуть знищені в Другій Смерті – “знищені з поміж народу.”- Діян. 3:22

Але хоча там не буде більше смерти, ні стогону, ні плачу, то це не буде тому, що побідники Тисячолітнього віку будуть укороновані безсмертям, але тому, що вони, навчившись розрізнювати добре між злом, а добром і які є їх наслідки, вироблять собі характер, що буде в повній гармонії з Богом і праведністю; і тому, що вони встоять у пробі, яка покаже, що вони не бажають грішити, коли б до цього була нагода і не було за це кари. Вони не будуть мати життя в собі, але будуть дальше залежні від походячих від Бога засобів харчу тощо, для піддержання їх життя- Об’яв. 21:4,6,8; 7:16; Мат. 5:6

Як прокляття призвело смерть для людства, так усунення прокляття означає усунення заперечення для повернення чоловіка до всіх первісних благословень даних йому в Едені. Але чоловік, здеґрадований тепер і недосконалий умово, морально і фізично, не є спосібним, так як був Адам, втішатися досконалостями стану Едену, або Раю; тому ціллю Божою є, щоб в “часах реституції”, під час Тисячолітнього віку, всі люди, яких гріхи стали прощені через смерть Ісуса Христа, могли бути Ним, їх Життсдавцем і Визволителем, випроваджені назад з неволі гріха і смерти до повноти досконалости, до оригінальної подоби Бога. Не тільки то, але ми пізнаємо, що Божим планом є, щоб досвід чоловіка з гріхом зробив таку 408 лекцію, яка матиме вічний вплив на деяких, даючи їм змогу знати, через особистий досвід, дещо про “надзвичайну гріховність гріха” і його певну заплату, або кару, а це е смерть; так що, коли підчас Тисячолітнього віку, такі будуть припроваджені до знання праведности, правди, доброти, любови і всіх чеснот і якостей Божого характеру, то охочі і послушні будуть знати і цінити привілей вічного життя в такий спосіб, в який отець Адам ніколи не міг його знати і ніколи не міг його так оцінити. В тій цілі вмирання було постепенним процесом в людському роді в загальному, і для цієї самої цілі воскресення буде постепенним процесом. Крок за кроком людство буде підноситися щораз вище з болота гріха, з жахливої безодні деградації і смерти до височини досконалосте і життя, від якого воно відпало в особі отця Адама. Одиноким вийнятком в цій загальній програмі для світу, як показує нам Слово Боже, будуть деякі, які стали припроваджені до гармонії з Богом скорше, а це є насіння Авраама, природне і духове.- Гал. 3:29; Жид. 11:39,40

Коли це бачиться в світлі Святого Писання, то цей предмет безсмертя просвічує блискучо. Це лишає дорогу ясною для загального “Божого дару”, яким є “вічне життя”, що має бути поширений на всіх, яких Відкупитель знайде радими і готовими прийняти його на одиноких умовах, під якими це буде благословенням; і це лишає негідних як таких, що будуть передані під справедливу кару, яка є все проголошена великим суддею всіх, а саме: “Заплата за гріх є смерть.”- Рим. 6:23 ‘Та душа, що грішить, юна помре.”- Єзек. 18:4,20 “Хто в Сина не вірує, ^той життя не побачить, а гнів Божий на нім перебуває.”- Йоана 3:36

В такий спосіб в цьому предметі, так як і в інших, пізнаємо, що філософія Божого Слова є глибша і виразніша, і багато більше раціональна, чим поганські системи і теорії. Нехай буде Богу честь і слава за Його Слово Правди і за серця, які є схильні її прийняти як об’явлення Божої мудрости і сили!

Але чи сумнів не викрикує, Як може Бог у воскресенні відтворити з землі мільйони (істот) так вповні, що кожний буде знати себе і буде пам’ятати, і користати з теперішніх життєвих досвідів? Ми відповідаємо, що в фонографічнім циліндрі навіть чоловік може тепер зберегти його власні слова і їх відтворити; тим більше наш великий Творець може відтворити для цілого роду такі організми мозку, які будуть могли досконало відтворити кожне почуття, думку і досвід. Здається, що Давид відносився до сили Божої в такий спосіб, що це може стосуватися пророчо до воскресення, або також і до першого народження. Він говорить:

“Прославлю Тебе, що я так дивно створений! Діла Твої предивні, душа моя добре знає про це. Не були втаєні кості мої перед Тобою, коли таємничо повстав я, як та грудка в долішних місцях землі, штучно зложена. Очі Твої бачили зародок мій, і в книзі Твоїй все було записано -всі члени мої та всі дні мої, призначені мені, коли ще жодного з них не було.” – Пс. 139:14-16 410

СВЯТЕ ЖИТТЯ ХРИСТИЯНИНА 1  Петра  4: 7-17 

7.Усьому ж кінець наблизився. Будьте ж оце мудрі та тверезі до молитов.

8.Понад все – майте щиру любов один до одного -бо любов покриє много гріхів !

9.Будьте гостинні один до одного, без нарікання.

10.Кожен, який дар прийняв, тим і служіть один одному, як добрі доморядники різноманітної благодаті Божої.

11.Коли хто говорить, – нехай говорить як слова Божі; коли хто служить, – нехай служить від сили, яку дає Бог, – щоб у всьому прославився Бог через Ісуса Христа, Якому слава та влада по віки вічні ! Амінь. 

12Любі – не дивуйтес тій вогняній спокусі, яку вам приходиться переживати у ваших випробуваннях наче б вам щось дивного довелося,

13але радійте, коли маєте участь у стражданнях Христових, щоб і у явленні слави Його, ви радістю превеликою веселились.

14.Коли ганьблять вас за ім’я Христове – то блаженні ви; бо Дух слави і Божий на вас спочиває; ними він зневажається, – вами ж прославлюється.

15.Але ніхто з вас нехай не постраждає, як дущогуб, або злодій, або злочинець, або як той, що в чужі справи втручається.

16.Коли ж хто, як Християнин страждає, то нехай не соромиться, а прославляє Бога за те.

17.Бо вже настала пора розпочати суд від дому Божого; коли ж він найперш від вас розпічнеться, то який кінець тих, що не коряться Євангелії Божій?

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.