5 Том, 14 Розділ – Необхідність Примирення – Прокляття

 НЕОБХІДНІСТЬ ПРИМИРЕННЯ – ПРОКЛЯТТЯ

РОЗДІЛ 14

Прокляття Є Теперішнім, А Не майбутнім Злом – Де І Чому Ця Хвороба Прийшла На Всіх – Коли Цей “Гнів” Божий Проти Гріха Скінчиться – “Втеча” Тепер І В Майбутності – Примирення Є Конечне Тому Що Бог Прийняв Такий План – Чоловік Має Бути Прикладом Для Ангелів І Для Майбутніх Створінь.

“І вже більше не буде жодного прокляття.”- Об’яв. 22:3

Наш текст є в повній згоді з загальним змістом Святого Писання, що приходить час, коли праця примирення буде вповні довершена, і коли наслідком того, прокляття буде зовсім усунене з чоловіка і з землі, з його володіння. Але це вказує, що прокляття ще не є знесене, що воно ще дальше лежить над людством і над землею. Крім того, це означає, що був певний час, коли це прокляття прийшло на всіх, коли воно було насамперед наложене на людство і на землю. Той, хто потурбується, щоб провірити цю  справу, знайде на ці три пункти чудову гармонію в Біблії, і це можливо його здивує і переконає, що Святе Письмо не є людського походження, але, що хоча писане різними особами, і в різних часах, напротягу дві тисячі літ, всі вони є цілістю в свойому свідченню, їх свідчення не є так точні, певні і послідовні в жодних інших предметах як в цьому щодо прокляття, про його наслідок на чоловіка, про викуплення з нього і про остаточне його усунення.

Але загально розуміють і навчають, що це прокляття, яке тяжить над людством, є майбутним прокляттям вічних мук – не теперішним прокляттям. Однак, згідно з Біблією, це є теперішним прокляттям, а саме, смертю, яка буде знесена в майбутності. Ми також не повинні думати про це прокляття смерти в звичайному вузькому значенні -лиш як про хвилю вмирання, або як про кілька годин чи днів вмирання, тоді як віддаємо останній віддих, тобто, коли тратимо віддих життя. Противно, щоб розуміти, чим це прокляття смерти є, нам треба мати перед нашими умовими очима першого досконалого чоловіка, з усіма його силами ума і тіла – образу його Творця в його умових якостях, який фізично, умово і морально був “дуже добрий”, бо таким він став названий найвищим авторитетом в цій справі.- 1 Мойс. 1:31

Дуже коротка частина історії дана нам в книзі Буття, і також те, що потоп майже зовсім затер усі докази зручности і геніяльности отця нашого роду і його перших нащадків, не дає нам підстави до припущення, чи завбачення щодо його умових і фізичних здібностей. Ми нашу інформацію витягаємо з того факту, що всі Божі діла є “досконалі”, бо Він сам так заявив (5 Мойс. 32:4); також Він дальше сказав, що “Бог створив чоловіка правим, та люди пустились на всякі вигадки” (Еккл. 7:29); і факт, що навіть під прокляттям і під несприяючими умовинами, в яких чоловік жив після усунення з Городу Едену – помимо усіх тих різних несприятливих обставин, так велично досконалим був цей людський організм, що отець людства був підтриманий при життю через довгий час, через дев’ятсот тридцять літ.- 1 Мойс. 5:5

Коли ми порівняємо цю фізичну життєвість, яка не мала помочі від жодних ліків чи якихсь досвідів медичного розвитку, ні від санітарних улаштувань теперішнього часу і пізнаємо, що з усіма науковими досягненнями нашого часу, і в світлі всіх досвідів многих віків, сьогодні майже половина населення вмирає не доживши десять літ, і як цілість пересічне життя є тридцять три літ (згідно з статистикою при кінці 19-го століття – Ред.) то можемо судити, скільки життєвости ми стратили від часу упадку -до якої міри це “прокляття” зробило свій ефект на нас фізично. І відколи ми знаємо, що умові і фізичні сили зумовлюють правильне співвідношення в людині, так що, коли фізичний організм є здоровілий, і коли всі речі є рівні, то умові сили і якості повинні бути теж сильніші – з того ми можемо витягнути досить добре поняття про умову здібність отця Адама, якого великий Творець назвав дуже добрим, і вважав за гідного визнати його своїм сином, Його умовою і моральною подобою.- Луки 3:38

Умова і фізична досконалість в обставинах, які є показані в біблійних записах про створення, виразно і точно натякають на моральну досконалість; бо ми повинні пам’ятати, що згідно з Писанням, там не було морального відхилення і послідовної деградації. Також було б невластивим припускати, що чоловік, без моральних елементів для свого умового розвитку, міг би бути названий в Біблії як “дуже добрий” чоловік, або як подоба свого Творця. Створити Адама досконалим фізично і досконалим умово, крім моральних якостей, було б створенням його дуже злим чоловіком, на тій основі, що коли є більші здібності, то і більший лиходій, хіба що здібності будуть під моральною контролею.

Вирок смерти, або “прокляття”, сказаний проти Адама, а саме, “Вмираючи помреш” (1 Мойс. 2:17), не був тільки проти його м’язів і фізичної будови – це включувало цілу людину, умову і фізичну, і це також включувало моральні якості, тому що вони є частиною умових. То, що ми сьогодні бачимо, що чоловік є упавшою істотою в кожному значенні цього слова, вповні це потверджує. Він с фізично здеґрадований і його пересічний вік життя впав до тридцяти трьох літ, навіть під сприяючими обставинами; ми також бачимо, що умово і морально він є дуже недостатній, та проте посідає органи, які можуть багато більше розвинутися, чим на це позваляе його коротке життя. Висловлюючись про моральні якості, Апостол говорить, “Нема праведного ні одного … всі бо згрішили і позбавлені слави Божої” – усі є учасниками первого гріха і його наслідків.- Рим. 3:10,23

Апостол дальше показує, що отець Адам, коли був Богом пробований, був добровільним переступником, не був обманений (1 Тим. 2:14). Тим він показує нам, що в моральних якостях він був здібний виказати послух для Божих вимог, тому що було б несправедливо з сторони Бога пробувати і осудити когось, який з причини недосконалого створення не міг встояти в пробі, не міг виказати послуху для Його розказу. Факт, що Адам мав пробу, наслідком якої мало бути вічне життя, або вічна смерть, і факт, що в цій пробі його непослух був добровільний і що це справедливо спровадило на нього осуд великого Судді згідно з повною карою закону, мусить доказати для кожного неупередженого ума, що Адам був в кожному значенні цього слова досконалий і у відповідному стані, щоб поставити його на суд.

І факт, що Бог, навіть після того, коли ціна викупу стала заплачена, відмовляється ставити на суд людство знову перед тим самим найвищим і бездоганним Судом, і заявляє, що причиною того є те, що ми в упавшому стані є нездібні до такої проби перед лавою Його  повної  справедливосте,  і  що  через  наші  найліпші  діла  ніхто  не  може  бути виправданий перед Ним – отже це все виразно доказує, не тільки, що рід дуже впав, але також доказує, що Бог зовсім не судив би Адама, коли б він не був багато кращий від нас і зовсім відповідно приготований на пробу – як досконалий чоловік. Це є в повній гармонії з тою думкою, що Бог пропонує суд (або пробу) Церкви під час цього віку Євангелії за нагороду вічного духового існування, а суд, або пробу, світу під час віку Тисячоліття за нагороду вічної людської досконалосте. “Бо Отець нікого не судить, а ввесь суд передав Синові.”- Йоана 5:22

Дивлячись на чоловіка як на цілість (умово, морально і фізично), так як це робить Св. Писання, ми можемо бачити, що прокляття, вирок смерти, діє проти кожної частини його істоти; і коли дивимося довкруги нас, то ми по цілому світі і на кожнім кроці бачимо потвердження цього. Як у занепаді фізичних сил, найслабшим місцем у деяких с жолудок, у інших м’язи, у інших кості, то, переглядаючи цілого чоловіка, ми знаходимо, що в одних найбільша хвороба, слабість, занепад, є умислова, в інших фізична, а ще в інших моральна, однак всі мають хиби під кожним оглядом; всі стали безнадійно “страчені” через прокляття. Тут для нікого немає жодної надії, щоб він міг видістатися з пут зіпсуття, в яких ми народилися, як написано “Ось я в беззаконні родився, і в грісі зачала мене мати моя” (Пс. 51:5). Це прокляття смерти лежить на нас від самого уродження і тим показує, що це не є наслідком наших особистих гріхів, але унасліджених гріхів -прокляття, або зарази, яка через спадковість досягла нас від отця Адама.

Було сказано, що ми “народились вмираючими”, і всі можуть засвідчити, що це є правдою; хвориби, псуття, болі, слабості і недуги є лиш первісними діючими в нас процесами смерти. Тому, коли б це не було з причини додатково внесеної сатаною сліпоти, в якій Божий план є фальшиво представлений, люди бачили б всюди ясну маніфестацію цього прокляття так, як Апостол говорить, “Відкривається бо гнів Божий з неба на всяку безбожність і неправедність”, тому що найменша неправедність є гріхом. (Рим. 1:18) Апостол не говорить, що в майбутнім життю і в полум’яних муках буде об’явлений гнів Божий, але він правильно заявляє як про теперішний час і теперішнє життя, і що це має бути бачене усіма, яких очі є відчинені, щоб бачити дійсні факта цієї справи. Гнів Божий є показаний кожним оголошенням лікарів, які вказують на хвороби і смерть, що є чинними в людстві. Гнів Божий є показаний через кожне оголошення похоронного заведення, яке звертає нашу увагу на факт, що людство вмирає, що осуд, прокляття Боже лежить на людстві. Гнів Божий є показаний в кожній похоронній процесії, в кожній труні, в кожній могилі, в кожних нагробних каменях і жалобних описках. Гнів Божий виявляється не тільки проти великих грішників, але й проти всякої неправедности, навіть найменшої. Тому тут немає виходу, бо немає нікого праведного, ні одного; і тому діти, як також сивого волосся люди підлягають під цей “гнів”, це “прокляття.”

У свойому горю під цим прокляттям, цим гнівом, прор. Йов покликував, “О якби Ти в шеолі (небутті) мене заховав, коли б Ти мене приховав, аж минеться Твій гнів, коли б Ти призначив мені час, тай про мене згадав. Кликав би Ти, то я^відповів би Тобі, і Ти подав би ласку творові рук Твоїх” (Йов 14:13,15). Цей час гніву, що триває шість тисяч літ, має прийти до свого закінчення через День Пімсти, для якого Справедливість приписала додаткове горе для людства, тому що воно відкинуло великі нагоди і привілеї, і не слухало Божих законів справедливости, в такій мірі, як вони були розпізнані Християнством. Тому є сказано, що цей День Пімсти і особливий гнів, доданий до цього, який панував попередньо, буде “часом горя, якого не було, відколи є народи.” Для святих Господніх є запевнення, що вони будуть гідні втекти від усього того, що прийде на світ, і станути перед Сином Чоловічим. Вони втечуть від цього особливого гніву, але вони не втечуть від загального гніву, який об’являється з неба проти всякої неправди. Це вони ділять з світом у багатьох відношеннях, та проте тут є позначена ця остаточна різниця, яку Писання виразно показує, а саме:

Тих, які принимають Христа під час цього віку Євангелії, і які вповні посвячуються для Нього, вважається, що вони перейшли зі смерти до життя; що вони втекли від гніву і прокляття “втікаючи від тлінних пожадливостей у цьому світі” (2 Петра 1:4; 2:18,20). Правда, вони ще є в світі, ще підкорені смерті, і можуть ще ділити з світом слабості, болі і горе, і різні клопоти виникаючі з прокляття, і з світової точки погляду тут немає різниці, але з Божої точки погляду, який має бути поглядом віруючих, тут є велика різниця. Таких не вважається більше як вмираючих задля Божого “прокляття” і “гніву”, але з причини їх виправдання і наступного представлення себе в жертву живу, їх смерть вважається як частину Христової жертви. І як Апостол про це говорить, таких уважається за вмерлих, як померших з Христом, учасників Його жертви, а не як вмираючих з Адамом, подібно як решта з людства. “Коли ж ми померли з Христом, то віруємо, що й жити будемо з Ним.”- Рим. 6:8

Подібно наша участь у фізичних лихах і болях є наслідком фізичних слабостей, спадковості тощо. Господь запевнює нас, що коли щось з того роду буде дозволено в таких справах, то цього не треба вважати за вияв Його гніву, але, що все зло, яке є дозволене, щоб на них приходило, буде через Божу мудрість і любов і силу покероване на їх добро; це буде вправою для розвитку в них більшої міри Його Духа, щоб остаточно в такий спосіб приготовити їх, як Його дітей, до слави чести і безсмертя – виробляючи в них мирні овочі праведности і в той спосіб “приготовляти для нас безмірну вагу вічної слави” (Фил. 2:13; Рим. 2:7; Жид. 12:11; 2 Кор.4:17; 2 Петра 1:4-11). Все ж таки, в усіх цих відношеннях, вони поступають вірою, а не видінням. Так далеко як береться під увагу зовнішний вид, то вони не мають нічого більше, чим світ, і дійсно, часом може виглядати, що Божий народ має більше труднощів, більше проб, більше горя і болів, чим звичайний чоловік, з яким Бог ще не має нічого до діла, тому що він ще не став приведений до стану покути і примирення з Ним. Навіть ця збільшена вимога віри є сама в собі блаженством, вправою, розвитком характеру, добрим овочем Духа.

Але ми розглядаємо наш предмет – необхідність примирення – в загальному з точки погляду світу, цілого людства. Прокляттям, осудом, або вироком Божого права проти всякої недосконалости є знищення. Бог створив усі речі дуже добрими, і це є одинокий стан, в якому що-небудь і коли-небудь буде Ним вповні признане. Факт, що на певний час Він дозволяє на недосконалі речі – недосконалі істоти і недосконалі обставини – не є доказом зміни плану зі сторони Бога; цей період недосконалости є дозволений, тому що Божа мудрість передбачила можливість славного наслідку і в тій цілі Бог це все “чинить за радою своєї волі” (Ефес. 1:11). Він, наприклад, міг знищити сатану в тій самій хвилині, коли той стався переступником – подібно і тих Ангелів, які відпали, і також чоловіка, і в такий спосіб можна було б уникнути створювання недосконалого людського роду. Але, противно, Божий план був такий, щоб дозволити недосконалим і грішним іти по своїй власній дорозі в справах, які не будуть перешкаджати для великого наслідку Божого влаштування, або планування, щоб в такий спосіб можна дати приклад про низькі деградуючі впливи і схильності гріха, в сатані, в упавших Ангелах і в людстві.

Упадок людства під справедливу кару смерти, знищення, було посереднім наслідком браку знання Еви, і висказана до неї брехня, якою юна стала зведена; і опісля через спадковість це втягнуло багато, які недобровільно і несвідомо переступили Боже право. Цей факт відчинив нагоду для виявлення Божої любови і милосердя і дав ілюстрацію чинности і співдіяльности Божих якостей, або прикмет, які не могли б бути вповні заманіфестовані і поставлені за приклад в жодний інший спосіб, про який ми могли б думати. Тому це було частиною оригінального заміру Творця, щоб об’явити себе, якості свого характеру, перед своїм створінням – не тільки перед людством, але й перед Ангельськими силами. Безперечно, коли Божий план спасення буде вповні закінчений, тоді небесні Ангели, як також примирені з людства, будуть знати Божий характер – мудрість, справедливість, любов і силу -у багато більшому степені, чим він коли-небудь був знаний і оцінений, або міг бути оцінений без великих лекцій, які є тепер научувані через дозволення гріха і через викуплення, яке було приобіцяне в Божому плані через Христа. Про це нятякає Ап. Петро, який запевнює нас, що на ці речі “бажають дивитися Ангели” – є глибоко заінтересовані ними- 1 Петра 1:12

Як ми вже бачили, вирок виданий на людство є зовсім справеливий і там не було б жодного місця, чи підстави для апеляції, щоб усунути цей вирок виданий справедливістю (стало признаним, що Адам мав досить знання, що розпорядження його Творця говорило про точний послух, і також стало признано, що це була справедлива постанова з сторони Бога, що життя, яке не буде проваджене в гармонії з Його справедливими і добродійними планами, або постановами, повинно бути страчене, відібране). Все ж таки, ми можемо легко бачити, що в справі чоловіка Бог міг встановити відмінну кару, і це також зовсім без переступу принципу справедливости. Про це ми маємо доказ в Його діяльності з упавшими ангелами. Вони не були піддані під кару смерти; противно, карою для них було те, що вони стали збережені в кайданах і ще є так дальше збережені, ждучи на останній суд.- Юди 6

Подібно, Бог міг дозволити чоловікові жити через ці шість тисяч літ від часу, як згрішив в Едені, без ушкодження його фізичної системи, не ставлячи його під вирок і силу смерти. В такий спосіб чоловік, подібно як і Ангели, які не задержали свого первого стану, міг би бути збережений жиючим на день суду великого дня, щоб остаточне там його справу закінчити. Але, Бог не є ограничений у своїй діяльності, і ця сама різноманітність, яку ми бачимо в природі, в тому, що в славі і красі одна квітка різниться від другої, і одне створіння різниться від другого створіння, то так само с, як говорить Апостол, під “різноманітною мудрістю Божою” (Ефес. 3:10), Бог в своїй діяльності з Ангелами, які згрішили, вибрав один спосіб, а іншу методу діяльности з людьми, які стались грішниками. Божий гнів с виявлений проти обох; гнів любови і справедливости, який ненавидить всякий гріх, всяке зло і Він його знищить, але Він зробить все, що можна зробити, для всіх тих з поміж злочинителів, що стануться лояльними слугами праведности, після того, коли вони матимуть досвід з гріхом і праведністю, і з їх наслідками.

Ділаючи з чоловіком, Бог вибрав такий спосіб, щоб дати приклад того, який буде остаточний кінець гріха і грішників – знищення. Це є засвідчено в різних висказах звернених до чоловіка, “Душа, яка грішить, вона помре”; “карою за гріх є смерть.” Це значить, що в цих Божих висловах до чоловіка є лиш показане загальне право, яке вкоротці буде повним правилом у всьому Його володінні -усіх створінь, а саме, все що не є досконале, буде знищене і що лиш те, що є досконале, вповні досконале, в повній гармонії з Божою волею і заміром, буде дальше жити на віки, воно буде благословенням для себе, буде славою для Творця, і користю для всіх Його створінь.

Але в той час, як чоловік був ілюстрацією діяльности цього принципу, так що кожний член людського роду зістав стятий смертю -“смерть перейшла на всіх” – все ж таки, це не є Божим заміром, щоб в такий спосіб вживати людство як приклад жорстокости Божої справедливости у викорененню злого, і дозволити, щоб людство терпіло лиш задля того, щоб бути таким прикладом. Противно, Божою постановою є, щоб людство одержало не менше Божого милосердя і ласки, і любови, чим якісь інші Божі створіння. Власне тому Бог приготовив у властивому часі відкуплення всіх, яке в цьому випадку зовсім відповідає його вимогам, щоб, як через непослух одного чоловіка (Адама) багато сталося грішниками, так через послух одного (Ісуса), багато могло статися праведниками- Рим. 5:19

Це не говорить і не означає, що багато мусять статися праведниками під час цього віку Євангелії, або ніколи; противно, Писання подає, що це буде лиш “мале стадо”, яке станеться праведним під час цього злого часу – лиш ті, які є особливо притягнені Отцем і покликані до високого поклику співнасліддя з Його Сином. Решта людства не будуть навіть покликані, ні притягнені, поки Христос (Голова і тіло) не буде піднесений, так в терпіннях, як і в славі, згідно з самими словами нашого Господа, “І ніколи я буду піднятий від землі, притягну всіх до себе” (Йоана 6:44; 12:32). Це загальне притягування належить до майбутнього віку Тисячоліття, а не до теперішнього віку, ні до минулих віків. Це не буде притягування кількох, ані кляси, ні народу, як це було в минувшині, але притягування цілого людства, яке стало відкуплене дорогоцінною кров’ю.

Все ж таки, це притягування не означатиме силування, тому що, як це є можливим впиратися Божому притяганню в теперішньому віці, так що багато є покликаних, але мало вибраних, то так само це буде можливим для притягання Христа, якому людство в майбутнім віці буде могло опиратися. Однак, Писання запевнюс нас, що дорога буде зробленя такою простою і вимоги такі помірковані, що лиш ті, які люблять гріх і добровільно його виберуть, після одержання знання праведности і правди, будуть між тими, які противляться великому Пророкові і будуть Ним знищені в Другій Смерті- Діян. 3:23

Дивлячись на Божу діяльність з людством з точки погляду закінчення Віку Тисячоліття, ми бачимо, що цей Божий спосіб не чинив жодної кривди для людства, але, що виконання найвищої кари Божого закону проти нас, було в супроводі з Божим милосердям через Христа, у викупі і в реституції, і це дійсно було цим великим благословенням. Але цього не можна бачити, лиш з одної точки погляду. З цієї точки ми бачимо не тільки сум і горе, і болі, плач і вмирання теперішного часу, справедливу кару за переступ, яка, дійсно, є його природнім наслідком, але ми теж бачимо відкуплення чоловіка з гріха і прокляття, купленого Відкупителем на Голгофті, і що згодом буде доконане через того самого Відкупителя – Церква, вибирана під час цього віку Євангелії, згідно з Божою постановаю, має бути Його Дружиною і співспадкоємцями в Царстві.

Кара за гріх Адама була сувора як смерть (включаючи болі і смуток, і горе цього вмираючого стану через шість тисяч літ), то однак ми віримо, що доля чоловіка була більше сприятливою, чим Ангелів, які не задержали свого першого стану, і які не були засуджені на смерть, і які через те не стратили своїх життєвих сил в смерті, і не досвідчували хворіб, ні болю, але які лиш мали ограничену свою свободу і були відлучені від спільноти з святими (Ангелами). Коли б чоловік був трактований подібно до тих упавших ангелів, і дальше мав свободу щодо землі і т.п., то ми можемо уявити собі, який жахливий стан речей настав би до цього часу – як зло, не будучи здержане, поширилося б на землі, як хитрість і проникливість в злім поступованню збільшила б горе на землі. Навіть так, як справи тепер є, ми можемо бачити, що навіть коротке життя людей є достатним до розвитку чудових геній самолюбства, чудової мудрости для самовивищення і пригноблювання своїх ближніх. Коли ми подумаємо, що багато мільйонерів в наших днях були бідними хлопцями і що їх нагромадження сто, або двісті мільйонів долярів було зроблене скорше, чим в п’ятдесятьох літах, то що ми можемо сподіватися від такого генія, коли б він мав сотки літ для своїх операцій? Це напевно в свойому наслідку спричинило б поневолення і повну деградацію до розбещення більшої частини людського роду на користь кількох геніяльних умів розвинених в хитрості і пожадливості.

Коли будемо дивитись на справи з такої точки погляду, наші серця зносяться з подякою до Бога, що форма “прокляття”, або вироку, що прийшла на нас, була такою, на яку Господь дозволив – вмираючи, помреш. І якщо в міжчасі наші досвіди як роду, були предметом лекції, або науки, не тільки для нас, але й для святих Ангелів і для упавших Ангелів, то ми можемо тим більше радуватися; і наскільки знаємо, то це може бути в Божому замірі, щоб використати цю велику лекцію про надмірну гріховність гріха і його неуникнених наслідків, в інших світах для нествориних ще там чутливих істот. І хто знає, чи в далекій майбутності, інструктори праведности для ще нестворених мільярдів істот, не будуть покликані з поміж гідних земських істот, викупленого і відновленого людського роду, які мали дійсний досвід з гріхом і які будуть здібні говорити з досвіду, остерігаючи інших проти найменшого відхилення від повного послуху для Божої волі.

Приклад цього принципу відхилення невигоди на благословення для тих, які є вжиті за ілюстрацію, ми бачимо в Ізраїлі. Ізраїль, як народ, був покликаний з інших народів і був вжитий як образовий, або типічний народ, їх Угода Закону, хоча виглядала корисною, то висловлюючись точно, скажемо, що вона становила для них другу пробу, невдача якої принесла для них другий осуд – залишаючи їх, очевидно, більше осудженими, чим решта світу, якому Бог вже запропонував (в Його Угоді з Авраамом)  виправдання з віри, відколи ніхто не міг бути виправданий ділами Закону. Угода Ізраїля вимагала досконалих діл, але Ізраїль, не будучи здібним з причини унасліджених слабостей тіла виконувати досконалі діла, підпав під “прокляття”, або кару смерти, їх власної Угоди (Заповіту).

Тому ця Угода, яка була призначена на життя (ціллю якої було дати їм вічне життя) принесла їм смерть. (Рим. 7:9-14) Але хоча Бог в такий спосіб вжив Ізраїля за образовий народ і за ілюстрацію цього факту, що жодний недосконалий чоловік не може здійснити досконалого Божого закону, Він не дозволив, щоб це вживання їх за таку ілюстрацію, яке принесло їм прокляття, виконувало для них вічну шкоду; і тому, коли відкуплюючи решта людства, Його план був так влаштований, що ця сама жертва, через яку цілий людський рід став викуплений через Ісуса Христа, займила також цей особливо привілейований народ, який під Угодою Закону був також особливо осудженим народом. (Рим. 2:11-13; 3:19-23) Власне в тій цілі наш Господь народився під Угодою Закону, щоб міг викупити тих, які були осуджені під тим Законом, і це Він учинив тою самою жертвою, якою відкупив цілий світ людства засудженого оригінально в Адамі.- Гал. 4:4,5

Отже бачимо, що необхідність поєднання між Богом і чоловіком, необхідність їх примирення, лежить в тому, що Бог сам є джерелом життя, і що коли хтось з Його створінь буде втішатися вічним життям, то це життя мусить бути як Його дар. “Дар Божий є життя вічне в Христі Ісусі, Господі нашім” (Рим. 6:23). Згідно з принципами Божого володіння і права, Бог не може дивитися на гріх, щоб його в якійсь мірі признавати (Аввак. 1:13); Він не може закривати гріха, ні признавати, що він є^в якій- небудь мірі потрібний. Він самий є досконалий і Його^наказом с, що ніхто недосконалий не буде визнаний за Його синів, для яких вічнотривале життя є приготоване. І тому, відколи чоловік через упадок не тільки підпав під осуд смерти, але в додатку сплямив, понизив і здеґрадував себе, і в великій мірі вимазав з свого ума і сумління Божу подобу, то його одинока надія на вічне життя лежить в якійсь силі, або способі, або засобі, через який дві речі можуть бути доконані: 

(1) Звільнення людства з осуду смерти наложеного Справедливістю; (2) Піднесення людства з деградації гріха і розбещення до стану досконалої святости і досконалости, від якої він відпав. Якщо ці дві речі можуть бути здійснені, тоді там є надія. Якщо вони обидві не можуть бути здійснені, людина не може мати жодної надії на вічне життя. Ми намарно шукаємо помочі в людській родині, бо хоча деякі є менше упавші, чим інші, менше розбещені, менше зіпсуті, однак всі згрішили, і всім бракує слави Божої. Якщо там був би один справедливий, він дійсно міг би дати викуп за свого брата (за Адама і всіх осуджених в переступі Адама) і в той спосіб під Божим влаштуванням статися спасителем (визволителем) його роду з вироку; але жодного такого не можна було знайти. “Нема праведного ані одного”- Пс. 49:7; Рим. 3:10,23

Бог в своїй мудрості це все передбачив і зробив для того всього приготовлений, ще перед початком створення людства, і у властивім часі Він об’явив свій план про визволення чоловіка з під його погубного вироку і розбещення. Коли там не було ока, щоб виказати жаль і не було рамени, щоб спасти, тоді Боже рамено принесло спасення. Раменем (силою) Господа, яке с об’явлене, простягнене з неба, щоб допомогти людині видістатися з тої жахливої безодні смерти і з болота гріха і зіпсуття, був наш Господь Ісус. (Пс. 40:2; Ісая 53:1) Через Нього Бог повідомив, що Його заміром є:

(1)Викуплення людства з під сили гробу, з вироку смерти, з “прокляття”, з під “гніву”, що тепер лежить над світом. Цей викуп став здійснений через смерть нашого Господа Ісуса Христа; Божа Справедливість є вповні задоволена і цілий світ людства вважається за такого, що є переданий для Господа Ісуса Христа, як його купно, за яке Він заплатив своєю дорогоцінною кров’ю.

(2)Він тепер вибирає з викупленого роду “мале стадо” спадкоємців, яких з причини саможертвуючої посвяти для Нього буде вважатись як учасників Jloro терпіння і жертви, і вони також одержуть участь у Його небесній славі і в майбутній праці благословення світу – плоду, або овочу Його жертви.

(3)Через Того великого Відкупителя і Його співспадкоємців, Його Дружину, має бути виконана праця реституції під час “часів реституції всіх речей, про що Бог провіщав відвіку устами всіх святих своїх пророків” (Діян. 3:19-21). І коли добровільні грішники, які відкинуть Божу ласку і милосердя, під умовами Нової Угоди, стануть знищені через цього великого Посередника, Христа, то решта викупленого роду стане передана Небесному Отцеві. І коли вони будуть досконалими і вповні відновленими до Його власної подібности, і матимуть збільшене знанням про Нього і про праведність, і про гріх – одержану через досвіди теперішнього панування гріха, як також під час панування праведности в часі реституції – то тоді велика праця Примирення стане завершена. Всі, які бачуть виразно ці справи, можуть легко розпізнати необхідність Примирення, і що тут не може бути благословення людства, лиш тоді, коли вони будуть припроваджені до повної гармонії з їх Творцем; і що таке примирення вимагає насамперед відкуплення грішників – вимагає заплати за його кару. Бо Бог мусить бути справедливий у виправдуванню грішників, інакше Він ніколи не виправдає їх. – Рим. 3:26

Маючи на увазі те, що ми скорше навели, бачимо виразно, що число викуплених жертвою нашого Господа за гріхи – загальне знесення “прокляття” в спосіб законний – не дає нам критерію (мірила), при помочі якого ми могли б судити, яке число через послух віри звільниться остаточно з гріха і його прокляття і поверне до єдности з Отцем, користаючи з нагод, які будуть відкриті для всіх через нашого дорогого Відкупителя. Тут з Божої сторони немає жодної пропозиції, ані жодної розумної підстави, щоб чоловік міг припускати, що Божа ласка вічного життя через Христа буде коли-небудь осягнена ким-небудь, за вийнятком тих, які прийдуть до повної гармонії з Богом і з Його законами праведности. Однак, ми радуємося, що знання Божої ласки і інші привілеї, багато кращі від тих, якими тепер людство втішається, будуть у Божім “властивім часі” простягнені для кожного створіння. – 1 Тим. 2:6

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.