Служба Доручена Для Царського Священства – Помазані, Щоб Проповідувати Примирення – Чому Весела Новина Не Є Оцінена -Наслідок Цієї Служби – Переслідування І Слава – Як Вона Випробовує Вірність – Тільки Вірні Зможуть Мати Участь В Майбутній Праці Примирення.
“А чести цієї ніхто не бере сам собою, а покликаний Богом, як і Аарон. Так і Христос, не сам Він прославив себе, щоб Первосвящеником стати.”- Жид. 5:4,5
В службі примирення, або поєднання, має участь ціле “Царське Священство”, якого наш Господь Ісус є Головним Священиком, тобто Первосвящеником. Усі Священики участвують в “кращих жертвах”, які відбувались через цілий цей вік Євангелії, а які закінчуться, коли цей вік закінчиться (Рим. 12:1): і всі, які в такий спосіб участвують в терпіннях Христа, будуть подібно участвувати в Його майбутній славі, як учасники з Ним у великій і славній сужбі примирення в Тисячолітнім Царстві.
Відносно тих священиків, то вони “з природи були дітьми гніву, як і інші”, і потребували насамперед бути поєднаними, або примиреними з Богом, заки могли бути покликані Богом до цього священства – тому що “чести цієї ніхто не бере сам собою, а (тільки) покликаний 494 Богом.” Не скорше, аж ми одержали примирення з рук нашого великого Відкупителя, Первосвященика, ми є упривілейовані бути вважаними за співжертвуючих, спів-посередників, спів-примирюючих, спів-поєднавців.
Кожний, хто одержав “духа всиновлення”, що встановлює його сином Божим і священиком, є негайно спонуканий через цього духа почати служіння примирення, або поєднання, кожний згідно з його власними здібностями і нагодами.
Кожний розуміє, так як Первосвященик розумів, провідництво Святого Духа, кажучи, “Дух Господа Бога на мені, бо Господь помазав мене принести благу вість убогим (не тепер гордим і ароґантним, і затверділого серця, і нечестивим), лікувати скрушених серцем, проголошувати невільникам свободу, ув’язненим відкрити очі, і проголошувати рік уподобання Господу” – період, під час якого Богу уподобалось прийняти мале стадо, як живі жертви через заслугу Відкупителя.
Апостол Павло, як один з священиків, відчував вплив цього Духа, заохочуючи його включитися до праці, щоб сказати всім, з якими мав сполуку, які мали “вуха до слухання”, про “викуп за всіх”, що став виконаний через’ жертву нашого дорогого Відкупителя; і закликати усіх, щоб вони примирились, поєднались з Богом і почали негайно поступати по дорозі праведносте.
Зверніть увагу на вислів Апостола в цих справах в 2 Кор. 5:17-20“Тому то, коли хто в Христі, той нове створіння; старе минуло (старі гріхи, амбіції, надії тощо), ось усе нове стало. Усе (ці нові речі) від Бога, Який примирив нас із собою через Ісуса Христа і дав нам служіння примирення (катталаґе – це саме слово переложене “примирення” в Рим. 5:11); а саме, що Бог був в Христі, примиряючи (поєднуючи) із собою світ, не зараховуючи їм провин їхніх (тому що їх кару поніс Христос) і доручив нам слово примирення (поєднання).”
“Отож, ми оце (тому що Бог покликав нас і дав нам, 495 як священикам, цю службу в Його імені проповідувати це післанництво ласки) посли, замість Христа (нашої дійсної Голови, або Первосвященика і представника Отця), ніби Бог благає через нас, благаємо замість Христа: примиріться (поєднайтеся) з Богом.”
Ця весела новина, яка, коли правильно оцінена, повинна принести скорі відгуки в кожному місці і в кожній клясі, є загально відкидана, і Пророк, говорячи за Царське Священство, голосить, “Хто нашій звістці повірив і над ким відкрилось рамено (Христос, сила Божа для спасення) Господнє (Єгови)? (Ісая 53:1; Йоана 12:38). Це тепер є ефективним для небагатьох – точно так, скільки Господь наш Бог покличе, щоб бути Царським Священством, тому що ніхто сам собі не бере цієї чести, лиш той, хто є покликаний Богом.
Причина загального відкинення післанництва є ясна: примирення, поєднання з Богом означає спротив до гріха: мир з Богом означає боротьбу проти усіх закріплених слабостей і розбещених бажань нашої людської природи: це означає повну зміну, або навернення від служіння гріхові до служіння праведності. Багато, які відкидають гріх (принайменше в його більшій і поганій формі) і які тужать за дійсним примиренням з Богом і за тими благословеннями, які Він дає тільки для “синів Божих”, роблять початок до праведности через особисту реформу, але пізнають, що їх слабості є завеликі для них до поборення і що крім того цілий світ є настроєний по стороні гріха. Лиш ті можуть звільнитися з цієї неволі, в якій всі народилися, які, шукаючи визволення, звертають увагу на свідчення Господа: “Ніхто не приходить до Отця, лиш через мене” – одного Посередника – “Дороги, Правди і Життя.” Крім того, Апостол повідомляє нас, що великий противник “бог цього світу засліпив уми” великої більшости брехнею, так що вони не можуть оцінити користей, які знаходяться в пропозиції поєднання через Відкупителя.
Чи це є дивним, що під такими обставинами, в яких 496 гріх кишить, бути правдивим амбасадором Божим і на місці Христа (як члени Його тіла), означає, що священики мусять поступати в сліди Первосвященика – мусять задля праведноститерпітизНим?ВеликийПервосвященик,Якийнайбільшвиразно проголосив “слово примирення”, був погорджений і відкинений і розп’ятий тими, які говорили, що люблять і йдуть за праведністю. Подібно Апостоли були зле трактовані задля їх вірности – тому що не погодились компромітувати післанництва, “слова примирення.”
“І зненавидять вас усі люди задля мене” “говоритимуть на вас усяке лихе слово не по правді, ради мене.” Не дивуйтесь, коли світ вас ненавидить, знаєте, що він мене скорше від вас ненавидів. Ці слова сказані великим Учителем, мали бути правдою “навіть аж до кінця цього віку”, і вони є так само правдою сьогодні, як були коли-небудь. Кожний, хто буде вірно виконувати своє посольство і не буде встилатися говорити усю раду Божу, скоро довідається про певні терпіння Христа, і зможе дійсно сказати “Зневаги тих, що Тебе зневажають, впали на мене.”- Мат. 5:10-12; 10:22; Пс. 699; Рим. 15:3.
І тут знову ми помічуємо чудову мудрість Божого плану; тому що це тоді, коли виконується Його священичу службу “слова примирення”, до якої спонукує дух помазання, що кожний священик спізнає конечність, щоб принести себе самого в жертву живу, святу і приємну для Бога, і свою мудру службу.- Рим. 12:1.
Отже міра самопожертвування і терпіння для Христа, переношувана кожним посвяченим, стається мірою (з Божої точки погляду – тому що чоловік не все може це розпізнати) вірности кожного як амбасадора, або посла. Кожний священик, який отягається терпіти для справи Христа, задля правди, мусить через те бути невірним амбасадором і слугою Нової Угоди. І лиш для тих, які є тепер вірні, як добрі воїни хреста, буде даний неоцінений привілей бути учасником з великим Первосвящеником у славній праці примирення під сприяючими обставинами 497 Тисячолітнього віку. Якщо ми терпимо з Ним, будемо також царювати з Ним. Коли ми відречемося Його, то Він відречеться нас.- Рим. 8:17; 2 Тим. 2:12,13; Тита 1:16
Пильнуй, щоб ніхто не взяв вінця твого.- Об’яв. 3:11.
“Будь вірний аж до смерти, і дам тобі вінець життя.”- Об’яв. 2:10
РИМЛЯН 12: 9-21
9.Любов нехай буде нелицемірна; ненавидьте зло, держіться того, що добре.
10.Братньою любов’ю будьте один до одного ніжні; в пошані один одного більшим робіть;
11.у дбайливості не ліниві, духом палкі, служачі Господеві;
12.веселі в надії, в горю терпеливі, безперестанно в молитві;
1З.у потребах святих беріть участь, до гостинности охочі.
14.Благословляйте тих, хто вас переслідують, благословляйте, а не проклинайте!
15.Радійте з тими, хто радіють, і плачте з тими, хто плачуть.
16.будьте між собою однієї думки, не величайтеся, а до смиренних схиляйтеся. Не будьте мудрі в своїх очах.
17.Нікому злом за зло не відплачуйте. Дбайте про добро перед усіма людьми.
18.Коли можливо, на скільки це залежить від вас, будьте у мирі з усіма людьми.
19.Не відомщайте самі за себе, любі, а дайте місце гніву Божому, бо написано: “Помста моя, я відплачу, говорить Господь.”
20.Отож, коли ворог твій голодний, нагодуй його; коли він прагне, напій його. Так роблячи, ти горюче вугілля згребеш на його голову (засоромиться своєю невластивою поведінкою).
21.Не дайся, щоб зло перемогло тебе, але перемагай зло добром!
Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.
Бо ми маємо не такого Первосвященика, що не міг би співчувати слабостям нашим, але випробуваного в усьому, подібно до нас, окрім гріха. Отож, приступаймо з відвагою до престолу благодаті, щоб прийняти милість та для своєчасної допомоги знайти благодать — Євр. 4:15, 16.
В хвилини спокуси ми повинні серцем піднестися до великого Учителя, з цілковитою певністю віри, визнаючи Його любов, Його мудрість і Його здатність допомогти нам, Його бажання зробити так, щоб усе допомагало на добре тим, які люблять Його. Коли ми прохаємо про поміч в часі такої потреби, то це напевно принесе нам Господню пораду, поміч і силу ходити в праведності, правді, чистоті і любові. Завдяки цьому ми будемо переможцями щогодини, щодня і остаточно – повними переможцями. – R 2248
* * *
Немає таких досвідчень, які переносить Божий люд від тіла, світу і сатани, щоб їх не переходив наш Господь. Та хоча Його спокуси не стосувалися гріха, але світовості і природного самолюбства, то були, все ж, болісними і виробили в Ньому симпатію до нас, які перебуваємо в подібних випробовуваннях. Це повинно наповнити нас довірою і наблизити до Бога через Нього і в Ньому для отримання допомоги в кожній потребі.
Хто вірний в найменшому, – і в великому вірний — Лук. 16:10.
Це не означає, що Божий люд має бути задоволений звичайною рутиною щоденного життя вдома чи на роботі, і має говорити собі: «Бог приймає мою працю так, немов би вона була зроблена безпосередньо для Нього в якійсь іншій, більш прийнятній формі»; натомість, це означає, що кожен, хто знаходиться в такому становищі, повинен день за днем старанно переглядати свої земні обов’язки і зобов’язання, щоб побачити, яким чином можна було б правильно і справедливо викроїти хвилини, години або дні від служби земним речам і земним інтересам, щоб пожертвувати їх для духовних речей і духовних інтересів, своїх та інших. Посвячене серце, самовідданий учень, буде використовувати так швидкоплинні хвилини, вживаючи їх, наскільки це можливо, для справи Отця. – R 3265
* * *
Характер особи проявляється у всьому, що вона робить. Тому її ставлення до малих справ і малих обов’язків є таким же добрим свідоцтвом її характеру, як і поводження у великих справах. Такою є Божа засада оцінення характеру, оцінення святих, вірність Господу яких у малих справах теперішнього життя Він розглядає як достатню гарантію вірності в майбутніх великих справах.
Бо чим серце наповнене, те говорять уста. Добра людина з доброго скарбу добре виносить, а лукава людина зо скарбу лихого виносить лихе — Мат. 12:34, 35.
Отож, нашою найпершою турботою повинно бути наше серце, щоб його почуття і нахили могли бути вповні під контролем Божої ласки, щоб кожен принцип правди і праведності міг бути там укорінений, а справедливість, милосердя, доброта, братерська ввічливість, любов, віра, тихість, стриманість, найвища пошана до Бога і Христа і гаряча любов до всіх рис святості могли бути міцно закріплені як провідні принципи життя. Якщо ці принципи будуть закріплені, утверджені в серці, тоді з доброго скарбу серця уста будуть говорити слова правди, розсудливості, мудрості і ласки. – R 1937
* * *
Серце є джерелом наших слів і вчинків; тому, якими є слова і вчинки людини, таким є її серце. Добре серце наповнене добрими словами і вчинками; лихе серце – лихими словами і вчинками. Наскільки ж необхідним є берегти серце в чистоті! Наступна настанова призначена особливо всім послідовникам Господа: «Над усе, що лише стережеться, серце своє стережи, бо з нього походить життя» (Пр. 4:23).
Улюблені, не дивуйтесь огневі, що вам посилається на випробовування, немов би чужому випадку для вас. Але через те, що берете ви участь у Христових стражданнях, то тіштеся, щоб і в з’явленні слави Його раділи ви й звеселялись — 1 Пет. 4:12, 13.
В неприязному ми світі можемо сподіватися, що одержимо лише зневаги, такі ж, як впали на нашого Господа, тому що учень не більший від свого Учителя. Світ, тіло і диявол противляться нашій дорозі. Існує боротьба всередині і страх назовні, і є багато стріл і вогненних жал, спрямованих на праведних. Якою ж є найбезпечніша постава душі в нещастях і суворих пробах? Чи це не є тихість перед Богом – очікування і пильнування, щоб перш за все пізнати Його керівництво, Його волю в кожній справі, перш ніж наважимось братися до якихсь справ, які часто мають велике значення? Тому Псалмист говорить: «Занімів я в мовчанні, замовк про добро [навіть від чинення чи говорення того, що виглядає добрим в моїх очах]». – R 1937
* * *
Нехай Божі Діти не дивуються, коли приходять випробовування, тому що їх посвячення означає страждання з Христом. Ці випробовування також не повинні їх знеохочувати, а радше мають бути причиною радості, бо вони дають їм привілей страждання з Христом, а такий досвід зробить нашу майбутню славу набагато солодшою. Чим більше ми переносимо страждань, тим більшою буде й майбутня слава. Нехай ця думка буде для нас заохоченням.
А помазання, яке прийняли ви від Нього, – воно в вас залишається — 1 Ів. 2:27.
Благословення і сила Господа супроводили в якийсь спосіб помазання Давида, – хоча як саме, ми не можемо зрозуміти, – даючи йому здібність зростати в знанні і т.п., пристосовуючи і приготовляючи його до обов’язків уряду, на який він був помазаний. Чи у зв’язку з цим ми не можемо розглядати помазання, яке сплинуло на Церкву від часу прийняття її Господом, як прообраз цього? Помазання Церкви не було фізичним помазанням; благословенства, які вона отримала, не були дочасними, бо члени Церкви зростали в ласці, знанні й любові як Нові Створіння, і як такі в майбутньому, в першому воскресінні, вони будуть вдосконалені і зійдуть на престол разом з нашим Господом і Учителем, своїм Головою. – R 3225
* * *
Старожитні ніколи не розуміли, що Помазанець буде складатися з певного числа осіб. Однак ця таємниця була вияснена Церкві Євангельського віку, а вірним є запевнене становище в цьому помазаному гроні. Святе серце і розум, сплоджені при посвяті, були завдатком їх спадщини, незмінним гарантом вірності Бога щодо вірних.
І будуть Мені вони власністю, – каже Господь Саваот, – на той день, що вчиню, і змилосерджусь над ними, як змилосерджується чоловік над синами своїми, що служать йому — Мал. 3:17.
Якби Господь послав нас шукати Його вибраних, то, мабуть, ми зібрали б таких, яких Він відкинув би як негідних, тому що ми не можемо читати сердець. Ця думка повинна розвинути в нас покору, ввічливість і лагідність в стосунку до всіх і повне сполягання на Господа, а також схильність шукати Його керівництва щодо нашої праці як Його слуг, подібно, як Самуїл пошукував Господа у зв’язку з помазанням Давида. – R 3225
* * *
Господь дав славні обітниці тим, які шукають Його як головної мети свого життя. Він чинить їх Своєю власністю, а навіть Своїми синами, що особливо буде заманіфестоване в цей великий день. Він поводиться з ними з делікатною доброзичливістю. Жоден земний батько не трактує своїх дітей з більшою поблажливістю, ніж це чинить Єгова щодо Своїх дітей, які знаходять задоволення у виконуванні Його волі.
Отче, у руки Твої віддаю [в депозит] Свого духа! — Лук. 23:46.
Наш дорогий Відкупитель звернувся з повним довір’ям до Отця, і сповнений віри заявив, що Він усе Своє життя і всі блаженні надії на майбутнє віддає любові Отця і силі Отця, щоб бути в гармонії з Планом і Словом Отця. І так само ми, як послідовники нашого Учителя, мусимо дивитись вперед з вірою, і в нашу смертну годину передати усі наші справи Тому, Який виявив Свою велику любов до нас не лише в даруванні Сина Свого, як нашого дорогого Відкупителя, але і в передбачливій опіці впродовж усієї нашої мандрівки, в Його великих і дорогоцінних обітницях, які йдуть перед нами і дають нам силу, заохочення і запевнення. – R 2473
* * *
Хоча на кілька хвилин перед Своєю смертю наш Господь відчув себе покиненим Богом, та, однак, в момент смерті до Нього повернулось усвідомлення Божої ласки, тому Він звернувся до Бога як до Отця. Його довір’я до Божої ласки було так повним, що Свої надії майбутнього існування Він без тіні сумніву доручив Отцівській силі, маючи досконале запевнення, що Отець знову поверне Його до життя. Дослівний переклад вказує, що Господь, також для блага інших, віддав на зберігання Отцю Свої людські життєві права і Своє право до людського життя.
Вірші Зоріння: 189. Статті з Вартової Башти: R 5621
Питання: Що означала для мене заслуга Христа на цьому тижні? Як на мене вплинуло Його довір’я Богові? Які благословенства вилились на мене, а через мене на інших?
Що на смерть віддав душу Свою, і з злочинцями був порахований — Іс. 53:12.
Як кожен, хто йде слідами Господа, мусить пережити певні гефсиманські досвідчення, то так само кожен, принаймні в якійсь мірі, мусить скуштувати всіх досвідчень свого Учителя. Тож не забуваймо шукати довкола себе нагод служити «братам», «малим», співучням Христа! Будьмо обережні, щоб не додавати наруг, які мусять впасти на всіх послідовників Агнця, але, навпаки, дарувати слова співчуття і допомагати нести один одному тягарі в труднощах і випробуваннях на цьому шляху. Таким чином ми найкраще покажемо нашому Господу і Голові, як ми оцінили б нагоду допомагати Йому нести Його хрест дорогою на Голгофу. – R 2473
* * *
Смерть нашого Господа не була вдаваною смертю. Його смерть була дійсною. Він був у всій Своїй істоті підданий смерті. Цей процес був повільним. Він тривав три з половиною роки і складався з Його фізичного виснаження, розумового смутку та фізичного насильства. Він так сильно нас полюбив, що для нашого блага впродовж трьох днів перебував у стані смерті. Його останні години життя також не пройшли в кращих умовах. Хоча Господь не вчинив ані гріха, ані злочину, все ж, був засуджений на смерть як грішник і злочинець з грішниками і злочинцями.
Якщо ви споживати не будете тіла Сина Людського й пити не будете крови Його, то в собі ви не будете мати життя — Ів. 6:53.
З радістю, любий Господи, ми споживаємо (присвоюємо для наших потреб) заслугу Твоєї чистої природи, принесеної в жертву за нас – для нашого виправдання. Ми також радо будемо учасниками з Тобою в чаші страждання, розуміючи, що це великий привілей – терпіти з Тобою, щоб у властивому часі також царювати з Тобою; бути померлими з Тобою, щоб у вічній майбутності жити з Тобою і бути подібними до Тебе й ділити Твою любов і Твою славу, як Твоя Наречена. О, щоб ми були вірні, не тільки у виконуванні цього символу, але також і в дійсності! Благословенний Господи, ми слухаємо Твоє Слово, яке говорить: «Чашу, що Я її п’ю, ви питимете, і хрищенням, що Я ним хрищусь, ви охриститеся». Господи, ми самі не здібні так жертвуватися, але Твоя ласка є достатньою для нас, тому що ми повністю Твої, тепер і навіки. – R 2436
* * *
Споживати тіло Сина Людського означає, серед іншого, присвоювати собі через віру Його досконалу людську природу, а пити Його кров означає, серед іншого, присвоювати собі через віру Його досконале життя. Таким чином ми присвоюємо собі з заслуги Христа докладну рівноцінність нашого боргу, який виник в результаті гріха Адама. Завдяки цьому присвоєнню досконалої людської природи і життя ми є визнані за досконалих і таких, що мають досконале життя. Без цього присвоювання ми є мертвими в Адамі і не можемо мати життя, але завдяки йому ми маємо життя. Споживання Його тіла і пиття Його крові, особливо останнє, означає, серед іншого, також участь Церкви в жертвенній смерті.
Чаша благословення, яку благословляємо, – чи не спільнота то крови Христової? Хліб, який ломимо, чи не спільнота він тіла Христового? Тому що один хліб, тіло одне – нас багато — 1 Кор. 10:16,17.
Це одна чаша, хоча вона має сік з багатьох виноградних грон, так як один хліб, хоча він складається з багатьох зерен. Зерна не можуть зберегти своєї індивідуальності і свого власного життя, якщо мають стати хлібом для інших. Подібно, грона не можуть залишатися гронами, якщо мають стати оживляючим напоєм. Тому бачимо красу слів Апостола, що Господній люд є учасником одного хліба і однієї чаші. Тут немає іншого шляху, яким ми могли б осягнути нову природу, як тільки прийняття Господнього запрошення пити Його чашу і бути переломленими з Ним, як члени одного хліба [буханця], і бути поховані з Ним в хрещенні в Його смерть, і в такий спосіб осягнути з Ним воскресіння слави, честі і безсмертя. – R 2771
* * *
Хоча основною думкою, символізованою в Господній Вечері, є виправдання, то наступною є посвячення. З цієї точки зору чаша, наповнена для нас Отцем, символізує страждання, пов’язані з процесом жертвенного вмирання, а хліб символізує людську природу Церкви, складену в жертвенній смерті. Так в Пам’ятці є представлена смерть Ісуса і Церкви.
Вірші Зоріння: 54. Статті з Вартової Башти: R 5341
Питання: Чи я страждав на цьому тижні з Господом і братами? Яким чином? В яких обставинах? Що мені в цьому допомагало або перешкоджало? З якими результатами?
Повідомити про помилку
Текст, який буде надіслано нашим редакторам: