5 Том, 2 Розділ – Автор Примирення

АВТОР ПРИМИРЕННЯ

РОЗДІЛ 2

Всемогучий, Єгова – Спаситель Грішників Через Христа – “Гідний Є Агнець” – “Самоіснуючий” – Я Є – Ложна Традиція – Основана На Підробці – Як Святе Письмо Показує Про Єдність Отця 3 Сином – Як Слово Єгова І Титул Господь Є Вживані в Св. Письмі – Слово Бог У Старому Завіті – В Новому Завіті – Гармонійне Біблійне Свідчення -“Хто Бачив Мене, Бачив Отця” – Він Не Вважав Хижацтвом (За Захват) Бути Богові Рівним. – “Ми Маємо Одного Бога, Отця, І Одного Господа, Ісуса Христа.”

Бог Єгова приписує собі самому авторство великого плану Примирення, який, як ми щойно бачили, є в процесі розвитку – що почався на Голгофті і не буде скорше довершений, аж при кінці віку Тисячоліття, коли Господь Ісус Христос, Посередник Примирення, передасть володіння землею Отцеві, яка в тому часі буде привернена до досконалости і вповні Йому підкорена. В Біблії є багато текстів, які з тим годяться, наприклад: “Бо я Господь (Єгова), Бог твій, Святий Ізраїлів, твій Спаситель”, і дальше, “Я Господь (Єгова) і крім мене немає Спасителя”, “Я Господь (Єгова), твій Спаситель і твій Відкупитель, Потужний Яковів”, і дальше, “Я є Господь (Єгова) твій Бог від краю єгипетського, і Бога крім мене не будеш ти знати, і крім мене немає Спасителя”, і дальше, “Єдиному премудрому Богові, Спасителю нашому, слава, могутність, 34 сила та влада тепер, і на всі віки, Амінь”, І дальше, “Надію кладемо на Бога Живого, Який усім людям Спаситель, найбільше для вірних”- Ісая 43:3,11; 60:16; Осії 13:4; Юди 25; 1 Тим. 4:10; Тита 1:3; 2:10.

Коли б ці думки були вповні прийняті – що Всемогучий Єгова є сам Спасителем, Автором великого плану Спасення і його виконавцем через Його охочі чинники і представники – то це звільнило б багато людей від мильного поняття про відношення між небесним Отцем і Його небесним Сином, відносно спасення людства. Це не залишило б місця для майже богохульного погляду на цю справу, якої держиться велике число номінальних Християн, а саме, що небесний Отець є в гніві, стараючись вбивати, або мучити людських грішників, а небесний Син, наш Господь Ісус, маючи велику любов і милосердя (а якої, згідно з тою теорією, бракує Отцеві) вставився за нами і переблагав Божий гнів бо прийняв на себе кару замість чоловіка, і що тепер Єгова є заспокоєний, і лишень тому, що будучи справедливим, Він не може вимагати знову з рук грішників того, що вже було заплачене дорогоцінною кров’ю Христа. Отже, чим скорше цей жахливий погляд про Примирення буде усунений тими, які його держаться, тим кращим буде їх вигляд для поступу в духових справах – в знанню, в ласці, і в любові правдивого Бога.

Правдивий погляд на цю справу показує нам нашого небесного Отця досконалого в усіх властивостях шляхотности характеру: також досконалого в своїй справедливості, так що справедливий вирок Його справедливого права не може бути порушений навіть Ним самим; досконалого в мудрості, так що Його план і влаштування, не тільки відносно створення чоловіка, але й відносно спасення чоловіка, Примирення, тощо, були так повними, що тут жодна хиба ні жодний випадок не може виникнути, щоб заходила потреба змінити Його план; бо є написано, “Я той самий, я не змінююся, ^сказав Господь”, і що “Господеві відвіку відомі всі вчинки Його”. Він також є 35 досконалий в любові, так далеко, що ніхто не може перевищити цієї любови, та проте ця любов є в повній єдності з іншими Божими прикметами, так що юна може зберегти грішника в гармонії з справедливою програмою (планом), яку позначила Божа мудрість. Він є досконалий в силі, так що всі Його добрі наміри і цілі, і справедливий план, і любі задуми, які вповні співпрацюють з собою, будуть виконані, і спровадять первісне замірені наслідки; бо є написано,  “Слово  моє,  що  виходить  з  уст  моїх,  порожнім  до  мене  не  вертається,  але зробить те, що я пожадав і буде мати поводження в тому, на що я його післав.”- Ісая 55:11; Мал. 3:6; Діян. 15:18.

Коли ми з біблійної точки зору бачимо, що великий Єгова є сам Автором спасення, яке спровадив нам Ісус Христос, то це веде нас до більше повної і більше відповідної пошани і любови для нашого Всемогучого Бога, хоча це не відтягає нас від відповідної пошани і любови, і оцінки, яку ми маємо для нашого Господа і Спасителя, Ісуса Христа, тому що ми бачимо в Небесному Синові подобу Небесного Отця і розпізнаємо Його як “Післанника Угоди (заповіту)”, через Якого усі приобіцяні благословення Єгови мають бути спроваджені для людства, і без Якого жодні Божі благословення не можуть бути осягнені. В згоді з тою думкою, що наш Господь Ісус в усіх справах діє як представник Отця, Єгови, в чинності спасення, зверніть увагу на слідуючі вислови Св. Письма:

“Та коли з’явилась до людей ласка та любов Спасителя, нашого Бога, то не з діл праведности, що ми робили, Він нас спас, а з свого милосердя, через купіль відродження і обновлення Духом Святим, якого Він щедро вилив на нас через Ісуса Христа, Спасителя нашого.”-Тита 3:4-6.

“Його Бог підвищив правицею своєю, як князя і Спаса, щоб дати Ізраїлеві покаяння і прощення гріхів”- Діян. 5:31.

“І ми бачили і свідчимо, що Отець післав Сина, бути Спасителем світу11- 1 Йоана 4:14.

“Павло, Апостол Ісуса Христа, за повелінням Бога, 36 Спасителя нашого й Господа

Ісуса Христа, надії нашої”- 1 Тим.1:1.

“Це бо добре і приємне перед Спасителем нащим Богом, … Один бо Бог, один Посередник між Богом та людьми, чоловік Ісус Христос”- 1 Тим. 2:3,5.

Зверніть увагу також на самі слова нашого Господа щодо цього предмету, “Бо не післав Бог Сина свого Єдинородного, щоб осудити світ, але, щоб через Нього спасти світ”- Йоана 3;17.

“Я не можу чинити нічого сам від^себе, як я чую, так суджу”, “Я прийшов в ім’я Отця мого”.- Йоана 5:30; 5:43.

“Як Отець мій післав мене, так я посилаю вас”- Йоана 20:21.

“Та про день же той і годину (коли буде заложене Царство), ніхто не знає, ні Ангели, що на небі, ані Син, тільки Отець”- Марка 13:32.

“Не вам знати час і пору, які Отець у своїй власті призначив”- Діян. 1:7. “Діла, що я чиню в ім’я Отця мого, вони свідчать про мене”- Йоана 10:25. “Ось я посилаю обітницю Отця мого на вас”- Луки 24:29.

“Отжеь що я промовляю, то кажу так, як Отець мій говорив”- Йоана 12:50. “Іду до Отця, бо Отець мій більший за мене”- Йоана 14:28.

“Я йду до Отця мого і до Отця вашого, до Бога мого і Бога вашого”- Йоана 20:17. “ДОСТОЙНИЙ АГНЕЦЬ ЗАКОЛЕНИЙ”

Сам наш Господь Ісус дав нам з останній книзі Біблії “Об’явлення Ісуса Христа, яке дав Йому Бог, щоб показати слугам своїм” (Об’яв. 1:1), найбільш чудовий образ про цей предмет Примирення, зілюстровуючи загальний план визволення з гріха і прокляття. Це знаходиться в Об’яв. 5 р. Там Небесний Отець, Давній Днями, є показаний, що 37 сидить на небесному престолі, тримаючи в своїй правиці книгу написану всередині і назовні, запечатану сімома печатками. Ця книга представляючи Божий^ план, який був знаний лиш Отцеві, Єговові, зберігалась Його власною силою – в Його власних руках – так довго, аж хтось покажеться гідним, щоб її знати і статися її виконавцем, як почесний представник Єгови. Символічний образ дальше показує, що до часу терпінь Господа Ісуса,  які  Він  переносив  за  нас  на  Голгофті,  “справедливий  за  несправедливих,  щоб привести нас до Бога”, ніхто не знайшовся гідний, щоб братися за Божий план, та навіть, щоб розуміти його змість.

Але, коли наш Господь Ісус доказав Небесному Отцеві свою лояльність через свій послух, не тільки в тім, що упокорив себе для того, щоб взяти стан чоловіка і перенести смерть, але також в Його послусі “аж до смерти”, та крім того, “в ганебній смерті на хресті”, то тоді Він доказав, що є гідний довір’я і гідний одержати це відповідальне становище. І так як Апостол говорить, ‘Тому то й Бог вельми вивищив Його, і дав Йому ім’я, що понад усяке ім’я. Щоб перед іменем Ісуса приклонилось кожне коліно, що на небі, і що на землі” (Фил. 2:9-11). Це є в цьому місці, що образ, який беремо під увагу (Об’яв. 5:9-13) показує нашого Господа Ісуса як Агнця, що був заколений, і перед яким був зроблений поклін, і Якого назвали, Достойним Агнцем! “Достойний Ти взяти книгу, і розломити печатки її, бо Ти був заколений, і кров’ю своєю відкупив нас Богові з усякого племени і язика, і люду, і народу.”

В такий одинокий спосіб є зображене для нас велике вивищення представника Небесного Отця, “Післанника (слугу) Угоди (заповіту)”. Задля Його покори і повного підкорення, і послуху для волі Отця, Він з цього часу є названий учасником Божого престолу, і задля власної постанови Отця це проголошення стало зроблене небесними силами, “Достойний Агнець заколений прийняти силу і багатство, і мудрість, і міць, і честь, і 38 славу, і благословення”. І остаточно “всяке створіння” зрозуміє, що Єгова вельми прославив Свого Єдинородного Сина, аж до спільноти з собою в Царстві, і всі скажуть “Тому, Хто сидить на престолі (всесвіту – Єгові) і Агнцеві -благословення і честь, і слава, і влада на віки вічні!” Отже, не дивно, що нам е сказано, що відтоді усі люди будуть шанувати прославленого Сина так, як вони шанують Отця, Який в такий спосіб прославив Його.- Йоана 5:23.

Апостол заявляє, що це прославлення Ісуса дає ілюстрацію Божого права, що “той, хто себе понизить, буде піднесений.” Але помітім в тім символічнім образі (13), що вивищення нашого Господа до слави і чести, і сили, і панування не вказує, що Небесний Отець зрікся небесного престолу на Його користь, ані це не означає, що Отець і Син є тою самою особою, тому що обидві особи є визнані, Отець як такий, що завжди занимає перше місце і честь, і славу. І це знову пригадує нам слова нашого Господа, “І як Отець мій призначив мені царство, так і я призначую вам (моїм послідовникам) царство” (Луки 22:29). І знову Він говорить до своїх вірних послідовників, “Хто переможе, тому дам сісти з мною на престолі моїм, як і я переміг, і сів з Отцем моїм на Його престолі”- Об’яв. 3:21.

Яко дальший доказ, що ціла чинність Відкуплення є від Отця, хоча через Сина, зверніть увагу на заяву Апостола, що Бог “в остатні ці дні промовив до нас через Сина, Якого Він настановив наслідником всього (обіцяного), через Якого Він і світи створив … зробивши собою очищення гріхів наших, засів по правиці Величности (Єгови), настільки Він був ліпший від Ангелів, наскільки славніше за них успадкував ім’я”. І дальше, “Ми маємо Первосвященика, Який засів по правиці престола Величности на небесах (Єгови). Служителя святині й справжнього намету, що його Господь (Єгова) збудував, а не чоловік.” І знову цей самий Апостол заявляє, “Він же (наш Господь Ісус) принісши раз на завжди одну жертву, засів по правиці Божій” (Жид. 1:2.4; 8:1; 10:12). І дальше він напоминає нас продовжувати 39 “дивитись на Ісуса, Творця (автора) і Довершителя нашої віри, Який задля радости, що була перед Ним, витерпів хрест, не звертаючи уваги на сором, засів по правиці престолу Божого.” Знову він напоминає нас, щоб ми взяли під увагу що “Бог Господа нашого Ісуса Христа, Отець слави,” і “яка безмірна велич Його сили до нас, що віруємо, згідно діяння могутньої сили Його, яку Він об’явив в Христі, коли воскресив Його з мертвих і посадив Його праворуч себе на небі, вище всякого правління і влади, і сили, і панування, і всякого імени, що назване не тільки в цьому віці, але й в майбутньому, і все підкорив під ноги Його” (Жид. 12:2; Ефес. 1:17-22). І знову Ап. Петро говорить про нашого Господа Ісуса, що Він “є по правиці Бога, зійшовши на небо, і Якому (через Отця) підкорились Ангели, влади і сили”- 1 Петра 3:22.

Усі ці різні вірші Писання показують дуже виразно про велике вивищення^нашого Господа Ісуса Христа, як нагороду від Отця за Його чудовий послух і вияв духа любови Отця в пожертвуванню себе самого на користь грішників; але вони не показують, що Господь Ісус був Отцем, ані не показують, що Він став вивищений, щоб зайняти місце Отця на небесному престолі, або в почутті і шануванню Його інтеліґентеих створінь. Навпаки, вони виразно показують Небесного Отця як найвищого в славі і силі, як Доброчинця, Який так прославив і вивищив Сина, і посадив Його на своїй власній правій стороні, тобто в місці головної ласки, і зробив Його учасником престолу, або володіння небесного царства, Ангелів і всіх небесних сил, які стали Йому підкорені. Дійсно, ця мова вживана часом відносно прославлення нашого Господа Ісуса і величі сили даної Йому Отцем, є така сильна, що в одному випадку надхнений письменник вважав за властиве звернути увагу на те, що жодний з цих висловів про Його велике вивищення не вказує, що Він є рівний Отцю, ані що є вищий від Нього: тому говорячи про Тисячолітнє царювання Христа, він каже, “Мусить бо Він (Христос) царювати, аж поки не покладе всіх ворогів під 40 ноги Його. Останній ворог, що буде знищений, це смерть. Бо Він (Отець) усе підкорив під ноги Йоги (Сина). Коли ж Він (Отець) каже, що впокорено все (під Сина), то ясно, що окрім Того (Отця), Хто впокорив все Йому (Синові). А коли Йому (Синові) все (земські речі) Він підкорить, тоді і сам Син упокориться Тому (Отцеві), Хто все впокорив Йому (Синові), Щоб Бог (Отець) був у всьому все.”- 1 Кор. 15:25-28.

“САМОІСНУЮЧИЙ”

Всемогучий Бог собі привласнює і точно заявляє, що Його ім’я є Єгова, яке означаеи”Самоіснуючий”, або “Безсмертний”. Тому читаємо Його слова сказані до Мойсея: “Я з’являвся Авраамові, Ісаакові і Яковові Богом Всемогучим (Найвищий, або Найбільший Бог). Але іменим моїм Господь (Єгова), я не дався їм пізнати” (2 Мойс. 6:3). Через це ім’я, Єгова, Бог був опісля визнаний у Його народі. Це ім’я є вживане сотки разів у Старому Завіті, але є в великій мірі закрите від наших читачів через помилку перекладачів, які переклали його на “Господь”. Однак, його можна легко розпізнати, бо воно є завжди друковане малими головними буквами, коли вони перекладали це святе слово, Єгова.

Тому в першій заповіді даній Ізраїлеві Господь скзав: “Я, Господь (Єгова), Бог твій … не будуш мати інших богів (могучих володарів) передо мною (рівних мені) … бо я Господь (Єгова) Бог твій, ревнивий Бог.”- 2 Мойс. 20:2-5.

І знову Мойсей говорить, “Слухай Ізраїлю, Господь (Єгова) Бог наш, є один Господь (Єгова), І люби Господа (Єгову) Бога твого усім серцем твоїм, і всією душею твоєю, і всією силою твоєю” (5 Мойс. 6:4,5). І то є власне цим уривком Писання, про який сам наш Господь Ісус говорить, як про дуже важну правду. Коли Його питали про найбільшу заповідь, то Він сказав, цитуючи це Писання, “Люби Господа (Єгову) Бога свого всім серцем своїм, і всією душею своєю, і всією своєю думкою. Це найбільша і найперша заповідь” (Мат. 22:37,38). І знову 41 читаємо, “Я Господь (Єгова), це ім’я моє, і не дам іншому своєї слави” (Ісая 42:8). Але не відвернім уваги від контексту, тому що після цієї виразної заяви, що Ім’я Єгова належить тільки до “Отця світла, в Якому нема переміни”, негайно наступає Його пророча заява про Месію, як достойного і вибраного Сина-слугу Єгови, яка говорить:-

“Ось слуга (отрок – раб), що я підпираю його, мій Обранець, що його полюбила душа моя. Я злив мого Духа на Нього. Він правосуддя народам подасть, не втомиться, і не знеможеться, поки присуду не покладе на землі, і острови ждатимуть на Його закон. Так говорить Бог, Господь (Єгова), що створив небеса … Я Господь (Єгова), покликав тебе в справедливості, і буду міцно тримати за руки тебе, і тебе берегтиму, і поставлю тебе у завіт (угоду) народам, за світло поганам, щоб очі сліпим відчиняти, щоб виводити в’язнів з в’язниці (смерти), а з темниці тих, що сидять у темниці. Я Господь (Єгова), це ім’я моє.” Іса. 42: 1-8.

ІМ’Я  ЄГОВА ВІДНОСИТЬСЯ ТІЛЬКИ ДО ОТЦЯ  СЛАВИ.

Деякі часом заявляють, що ім’я Єгова відноситься в Св. Письмі до нашого Господа Ісуса і тому воно не є особливим і одиноким іменем Небесного Отця. Це є помилка; але для користи всіх, ми тут прослідимо уривки Писання, які на думку деяких піддержують їх твердження. Ми покажемо, що вони не противляться попереднім Писанням, які заявляють, що це є властиве і особливе ім’я великого “Я Є”.

(1)Текст, на якого головно сполягають ті, що хочуть доказати, що слово Єгова можна відповідно вважати за ім’я Ісуса Христа, звучить, “Я поставлю Давидові праведну Парость (пагонця), і Цар зацарює і буде Він мудрий, і правосуддя та правду в краю запровадить … і це Його Ймення, яким Його кликатимуть “Господь (Єгова) праведність наша”- Єрем. 23:5,6.

Очевидно, ці слова, названі по єврейскому є 42 ‘Jehovah-Tsidkenu” відносяться до нашого Господа Ісуса в Його Тисячолітнім царюванню. Отже, яке тут є пояснення? Звичаєно те, що перекладачі в своїй ревності, щоб знайти місце, де ім’я Єгови можна б сполучити з ім’ям Ісуса, переложили його неправильно. Тут не було б жодної трудности, коли б воно було переложене “Наша Справеливість Єгови.” І як відповідним це ім’я є до праці і чину нашого Господа Ісуса. Чи Він не стоїть як представник Божої праведности і чи не потерпів кари Справедливости як Викуп людини – щоб Бог міг бути справедливий і при тім виправдати того, хто вірить в Ісуса? Напевно, що жодне інше ім’я не було б тут властиве.

Не треба стратити з уваги, що точно це саме ім’я, Jehovah-Tsidkenu, знаходимо знову в писанню цього самого Пророка. Але наші приятелі не звернули на це уваги, і перекладачі, хоча передали його цими самими словами, не поставили цих слів в англійській мові великими буквами, так як в попереднім вірші, Чому? тому, що тут ці слова, Jehovah-Tsidkenu, будуть іменем цілої Церкви, Нового Єрусалиму – “Єрусалим буде жити безпечно, і його будуть кликати так, “Господь (Єгова) наша праведність” (в наших Бібліях ці слова в обох місцях однако пишуться, в 33:16 вони відносяться до Єрусалиму, який зображує Церкву, і вона (Церква) також є зображена в подібних словах в 23:6. Це зовсім не доказує, що Ісус Христос є Єговою – це лиш вказує, що Він є Праведністю Єгови – Ред.) – Єрем. 33:16.

Що це ім’я буде відповідно застосоване для прославленої Церкви, усі можуть легко бачити; вона не тільки має участь ділити терпіння свого Господа задля справедливости, “доповнюю недостачу горювання Христового” (Кол. 1:24; 1 Пет. 5:9), але має обітницю ділити славу свого Господа, як жінка ділить честь і імено свого чоловіка: так само як і Церква несе ім’я Христа як члени Христового тіла- Об’яв. 3:12; 19:7; 21:9.

Це також не є одинокими випадками, де ім’я Єгови є вжите, щоб з’єднувати з іншим ім’ям. Зверніть увагу, що гора, на якій Авраам жертвував Ісаака і на якій Бог 43 приготовив барана на жертву на місці Ісаака, була названа – Єгова Уре (Jehovah Jireh), Господь бачить (1 Мойс.22:14). Мойсей назвав жертівник “Ягве-Ніссі” (Jehovah-Nissi) Прапор Єгови (2 Мойс. 17:15). Ґедеон збудував жертівник і назвав його Єгова Шалом (Jehovah Shalom) – Мир Єгови. (Суд. 6:23,24). Езекіїл пророкував про майбутнє місто, якого ім’я буде Jehovah- Shammah – Диво Єгови.- Езек. 48:35.

(2)Деякі припускають, що коли є записано, що Єгова показався Авраамові (1 Мойс. 18:1) і опісля  Мойсееві (2 Мойс.   3:3-15), то це мусів бути Ісус Христос у Його передлюдськім стані, і що тому це ім’я є Його. Ми відповідаємо, що таке розсуджування не є обґрунтоване; що коли б ім’я було стосоване до іншого, то тільки вказувало б, що такий слуга був високо поважаний Єговою і дійсно його вважалось при цій оказію як управителя, або представника – післаний, щоб також послуговуватись Божою силою. В 2 Мойс. 3:2 нас є виразно поінформовано, що той, який представляв Єгову і вживав Його найбільш славне ім’я, ” я є”, був “Ангелом (післанником) Єгови.” Що цей удостоєний післанник був “Словом” з Йоана 1:1, тобто, наш Господь в Його передлюдськім існуванню, то ми ні на хвилинку не сумніваємося. Але найвищого й найбільше вдостоєного післанника не слід змішувати з тим, кого Він представляє, і в якого ім’я Він говорить, і якого силу Він вживав, і якою обдарив Мойсея.

(3)Ісая 40:3 відноситься до чинности Йоана Хрестителя. “Стеліть Господеві (Єгові) дорогу в пустині”, і нам говорять, щоб ми вважали це за доказ, що Ісус є лиш іншим ім’ям Єгови. Але ми знову відповідаємо, що Ні! Ісус був дійсно почесний слуга Єгови і Його представник між людьми в повному цього слова значенню, але Він сам сказав, “Отець післав мене”; “Як я чую, так суджу”; Від себе самого я нічого не роблю”; “Отець є більший від мене.” І ми мусимо вірити післанникові. Фактом є, як ми вже показали, що Иоан Хреститель лиш зображував великого Месію, навіть цілу Християнську Церкву в тілі; яка по черзі буде проголошувати Христа, голову і тіло, у духовій 44 славі, і праця цього прославленого Христа буде дальшим кроком цієї великої праці приготовлення дороги Єгови і чиненням місце Його ніг славним. І ця праця, коли скінчиться при кінці Тисячоліття, буде повним завершенням цього пророцтва.- 1 Кор. 15:24-28; Йоана 6:57; 5:30; 10:28.

(4)Про нашого Господа Апостол говорить, як про “Господа Слави” (1 Кор. 2:8), і нам говорять, щоб ми це вважали за доказ, що Він є Отець Єгова, тому що Отець в Пс. 24:7-10 є названий “Цар Слави.” Ми відповідаємо, що такий слабий аргумент як цей, доказує лиш, як слабою є ця теорія, яку вони поперають. Наш Господь дійсно буде величний, Цар Слави, коли під час Тисячолітнього віку буде мати в руках берло (скіпетр) землі в імені і в силі Єгови; але цей самий надхнений Апостол виразно показує в цьому самому листі, в якому називає Ісуса “Господом Слави”, що коли Його Царство дійде до найвищого ступеня слави, воно буде передане Отцеві, Тому, “Хто впокорив Йому (Синові) все, щоб Бог був у всьому все”.

(5)В двох пророцьких образових описах Христового Тисячолітнього Царства є сказано, “Та буде наприкінці днів, гора (царство) дому Господнього (Єгови) буде наставлена головою гір (панувати над іншими царствами) і буде вивищена понад горби, і поплинуть до неї премногі народи і скажуть, зійдемо на гору Господню (Єгови)… і Він покаже нам свої дороги, і будемо ходити стежками Його … і Він буде судити народи.”- Ісая 2:2-4; Михея 4:1-3.

Деякі твердять, що тому, що Христос має царювити і судити, і посідати Царство під час Тисячоліття, то ім’я Єгова треба тут вважати як ім’я Христа. Ми відповідаємо, Ні! Не треба забувати, що всі благословення є від Отця, хоча всі є через Сина (1 Кор. 8:6). І так само навчав нас наш Господь в Його молитві, щоб ми говорили, “Отче наш, що на небі … нехай прийде Царство Твоє, нехай буде воля Твоя на землі, так як на небі” (Мат. 6:10). Це є також показане в зв’язку з прор. Михея 4:8, де Христос (Голова і тіло – Новий Єрусалим) є названий “Баштою стада”, до 45 Якого прийде перша власть – страчена Адамом в Едені, а відкуплена Ісусом на Голгофті.

(6)”А ти Вифлиєме-Евфрато … з тебе вийде мені той, хто має бути мені Володарем в Ізраїлі, а Його народини -від початків, від днів вічности.” (Михея 5:1-2). Нам є сказано, що ці слова доказують, що Ісус був Єгова – від вічности до вічности, тому, що Мойсей сказав про Єгову … Від вічности до вічности ти є Бог.”- Пс. 90:1,2. 

Ми відповідаємо, що такі питають, щоб тут витягнути невластивий висновок – який є противний не тільки соткам випадків, в яких вживається ім’я Єгова в інших Писаннях, але й противне зв’язкові в якому ці слова знаходяться. Читаючи дальше до Михея 5:4 знаходимо, що це сказано про Месію: “Стане Він кріпко і пастиме (стадо Господнє {Єгови}

-Пс.23:1) в силі Господній, в величності імени Господа, Бога свого.”

Нічого не може бути більш виразне відносно цього предмету. Що ж тоді означають слова Михея 5:2? Ми відповідаємо, що їх зовсім правильно можна так розуміти -“Якого прихід був провіщений з давен давна, від вічности (Його прихід і Месіянство були намірені і приготовлені в Божому плані)”.

(7)Нас посилають до пророцтва про Тисячолітнє Царство в Ісая 25:6-9. щоб ми прийняли це як доказ, що ім’я Єгова відноситься до нашого Господа Ісуса, тому що там є сказано “І приладить Господь (Єгова) сил на цій горі гостину для всіх народів з товстих страв … Потоптана буде смерть по всі віки, і повтирає Господь (Єгова) сльози з усіх лиць.”

Ми відповідаємо, Ні. Це зовсім не є доказом того. Ми мусимо мати на увазі, що наш Господь, прославлений Христос, є представлений як той, що говорить, і Його праця в Тисячолітнім дні є коротко підсумована в першому вірші цього розділу – “Господи (Єгово), Ти мій Бог, я буду Тебе прославляти, буду хвалити ім’я Твоє.” Це буде наслідок Тисячолітнього царювання і при його закінченні усі речі будуть назад підкорені Єгові, Якого 46 сила, що працює в Хрисгі, підкорить Йому усі речі. Месія приходить на землю як великий слуга і намісник Єгови, Іммануїл, “Бог з нами.” Цей погляд є потверджений вповні через Апостола Павла, який після цитовання цього пророцтва і вказання на його здійснення в знищенні Адамової смерти під час Тисячоліття, так говорить, “Богові ж дяка, Який дає нам перемогу через Господа нашого Ісуса Христа.”- 1 Кор. 15:57.

(8)Нам кажуть, щоб те, що наш Господь є названий “Дивний Порадник” (або провідник, або чудовий зразок), Бог сильний, Отець вічности, Князь миру – ми прийняли як доказ, що ім’я Єгова відноситься до Господа Ісуса.- Ісая 9:6 (5).

Ми прослідимо повне значення цього Писання пізніше, а тепер лиш зазначимо, що в тім нічого немає, щоб виправдувало нас стосувати це ім’я Єгова до нашого милого Господа і Учителя, Ісуса. Завважте, однак, що коли б такою була думка, то не можна би було знайти жодного іншого місця, чим це, щоб додати ім’я Єгова поміж інші титули. Але, противно, зараз слідуючий вірш говорить, “Ревність Господа (Єгови) Саваота це зробить”, в. 7 (6).

(9)”Скажи містам Юди: Ось Бог ваш. Ось прийде Господь (Єгова), Бог (Adonai) як сильний, і буде рамено Його панувати для Нього … Він буде пасти свою отару, як Пастир.”- Ісая 40:9,10,11.

Нам говорять, що тут напевно є один уривок, в якому наш Відкупитель є названий цим великим іменем Єгова. Але ми відповідаємо, що Ні, – Він тут є названий “раменом” Єгови, так як і в інших місцях: сильне Рамено Єгови “буде панувати для Нього”, поки Він не знищить усякого ^правління і всякої  влади та сили, що противиться Єгові і Його справедливому праву – поки не приведу суду до побіди; поки не зробить підніжок ніг (землю) Єгови славним – і поки не передасть Царства Богові, Отцеві.- 1 Кор. 15:24-28; Мат. 12:20.

Інші місця, в яких наш Господь Ісус є пророчо представлений як “праве рамено”, або сила Єгови є: 47

“Хто повірив тому, що ми чули (наше проповідування правди), і кому рамено Господнє (Єгови) об’явилось? (небагато розпізнає рамено Господа під час цього віку – “не багато великих” і T.JI.) … Він є зневажений і відкинений людьми.”- Ісая 53 р. Йоана 12:38.

“Острови будуть мати надію на мене, і сподівання свої покладуть на рамено моє.”- Ісая 51:5-9. 

“Господь (Єгова) обнажив на очах всіх народів (в часі заложення свого Царства) святе Рамено своє, і спасіння нашого Бога побачуть всі кінці землі.”- Ісая 52:10.

“Та Рамено Його (Єгови) Йому допомогло … І прийде Відкупитель Сіонові і тим, що вернуться із прогріху в Якові, кажеГфсподь (Єгова).”- Ісая 59:15-20.

(10)у Йоана 12: 41 читаємо: “Це сказав Ісая, коли він бачив Його славу, і говорив про Нього.” Нам говорять, щоб ми признали, що це відноситься до Ісаї 6:1. ми відповідаємо, що ми віруємо, що так, але помітіть, що єврейське слово передане Господь в цьому вірші не є Єгова, але Адонаї; нашим теперішним твердженням є, що правильно ім’я Єгова не відноситься до нікого, тільки до Небесного Отця – хоча воно може відноситися до Його особливих післанників, коли вони говорять, або виконують якусь чинність в Його ім’я, як Його представники.

Ми також не перечимо що Адонаї (Adonai) є часом вживане як одно з багатьох титулів Небесного Отця. Ми також твердимо, що в цьому вірші це не відноситься до Отця, але до Сина. Подібно це слово Адонаї відноситься до Христа в Його Тисячлітньому царстві в Пс. 2:4-9, “Господь (Адонаї) висьміє їх. Тоді промовить Він до них в гніві своїм, і пересердям своїм перелякає їх … Звіщу постанову, сказав Господь (Єгова) до мене; Ти Син мій, сьогодні породив я тебе.”

Але дехто може говорити, що Адонаі в Ісаї 6:1 мусить відноситися до цієї самої особи як Єгова в 3 і 5 (4 і 6). Ми відповідаємо, Ні; “Післанник Угоди”, представник Єгови може теж бути славлений в ім’я Отця, Якого Він представляє, Помітіть знову, що в 8 вірші, то це не Єгова, 48 Який дас післанництво і Який видає суд, але Адонаі, тому що Отець “передав увесь суд Синові.”- Мат.23:34,36,38; Йоана 5:22-27.

Тут можна цитувати інші приклади, що відносяться до нашого Господа Ісуса в близькій сполуці з ім’ям Єгови, однак тут в євреській мові є вжите інше слово, але переложене на слово Господь в наших Бібліях. Звернім увагу на слова пророка Малахії, “Ось я посилаю свого Ангела (післанника), і він приготує дорогу передо мною, і Господь (Адон, цього самого корення як Адонаі), що ви його шукаєте, прийде негайно у свій храм, Ангел союзу (Угоди), що ви його бажаєте – ось він іде – говорить Господь (Єгова) … Він очистить синів Левія і їх перечистить як золото і срібло, щоб приносили жертву Господеві (Єгові) в праведності (згідно з перекладом католицьким і англійським, які в цьому випадку є кращі. Ред.).”- Малахії 3:1-4.

Інша подібна виноска цього роду знаходиться в чудовім Месіянськім псалмі, який говорить, “Красотою Ти понад синів людських; люба врода розлилась на устах Твоїх, тому благословив тебе Бог повіки … Престол твій, Боже, по вічні віки, берло праведности, це берло царства Твого. Ти полюбив праведність і зненавидів беззаконня, тому помазав тебе Бог, твій Бог, оливою радости понад друзями твоїми.” Дальше про Церкву говориться, як про дочку Отця і як невісту, жінку Агнця, і її є сказано, щоб шанувала Сина Царя як її Господа – “І буде люба врода твоя цареві, бо він є твій Господь (Адон – не Єгова), йому поклонися.”- Пс. 45:2-11; Жид. 1:8,9; 1 Кор. 11:3; Ефес. 5:23; Йоана 5:23.

(11)Нам говорять, щоб ми прийняли вислів Ісаї (8:13,14) як доказ, що ім’я Єгова є правильно стосоване до нашого Господа Ісуса. Він звучить, “Господа (Єгову^) Саваота – Його свято шануйте, і Його вам боятись, Його вам лякатись.” і робиться натиск на слідуючий вірш, який, без визначення когось, говорить, “Він один ваше освячення, та 49 камінь спотикання та скеля згіршення обом домам Ізраїля.” Ми не можемо визнати цього як доказ, бо зовсім противно контекст показує третю особу (крім Єгови і Пророка), нашого Господа Ісуса Христа, який говорить, “Зв’яжи свідоцтво, запечатай закон між моїми учнями. І буду чекати Господа (Єгову) … ось я та ті діти, що дав мені Господь (Єгова).”- Ісаї 8:16-18; порівняй з Жид. 2:13.

(12)Псалом 110 вказується за доказ, що наш Господь Ісус є в Писанні названий Єгова.  Ми  відповідаємо,  що жодний  аргумент не  може  бути  більше  вивернений, або неправдивий. Навпаки, це доказує відмінно. “Сказав Господь (Єгова) моєму Господеві (Адон): Сядь праворуч мене, доки я не покладу ворогів Твоїх підніжком ніг Твоїх … Господь (Адонаі) по правиці в Тебе (Єгова) поторощить царів” і т.д. І знову “Поклявся Господь (Єгова), і каятись не буде: Ти священик навіки за чином Мелхеседека.”- Пс. 110:1,4,5.

Хто не може бачити, що Той, про Якого говориться, є вивищений до правої руки Єгови, тобто найголовнішої позиції, і став зроблений священиком нового чину, є дійсно засліплений традицією. Таких ми звертаємо до пояснення самого нашого Господа і Його пристосовання цих слів до себе самого, показуючи, що Він самий є Адон, Господь Давида, що став прославлений Його Господом, Єговою.- Мат. 22:44,45.

Промовляючи під впливом Св. Духа в П’ятидесятниці, Ап. Петро зробив таке саме застосовання цих слів. І Ап. Павло також відноситься до них з подібним значенням.-Діян. 2:34; Жид. 1:13; 10:12,13.

(13)Відколи наш Господь є визнаний за Великого Учителя, то деякі твердять, що Він здійснив предсказання – “Діти твої навчатиме сам (Єгова) Господь” (Ісаї 54:13). Відповідаючи і заперечуючи цьому, ми відносимося до слів самого Господа Ісуса. Він цитує ці слова Пророка в своїй промові і виразно показує, що Він не був і не претендував бути Єговою з цього пророцтва. Отже він говорить, “У пророків написано: І всі будуть навчені від Бога. Отож 50 кожний, хто почув і навчився від Отця, приходить до мене .”- Йоана 6:45.

Сам Отець, великий Єгова, є не тільки великий законодавець, але також Великий Учитель свого закону. Його власний великий план людського спасення ще побачуть усі Його інтелігентні сини, і він містить в собі якнайбільшу ілюстрацію Справедливости, Любови і Мудрости в сполуці, та проте кожна з них досконала і непорушна.

Наш Господь Ісус був і дальше є Великим Учителем людей через призначення від Небесного Отця, Учитель понад усіх інших учителів. І це є точно тим, що наш дорогий Відкупитель твердив і навчав. Чи ж Він не сказав публічно, що Його научування було про речі, які Він вже навчився від Отця? Він сказав, “Моя наука не моя, а Того, Хто післав мене, коли хто хоче Його волю чинити, він буде знати про науку, чи від Бога вона, чи від себе я говорю, той, хто шукає слави для Того, Хто післав його, він правдивий і нема в ньому неправди.” “Я говорю те, що бачив у Отця мого.” “Слово, що ви чуєте, не моє воно, а Отця, Який післав мене.” “Бо слова, які Ти мені дав, я їм передав” “і вони зберегли слово Твоє.” “Освяти їх правдою Твоєю, слово Твоє є правда.”- Йоана 7:16-18; 8:38; 14:24; 17;6,14,17.

Подібно наш Господь призначив особливих учителів під собою, Апостолів; і опісля інших в Церкві, щоб вони були учителями і підпастирями Господнього стада. Він сказав до них, “Пасіть вівці мої” “пасіть ягнята мої.” “Отож пильнуйте себе та всієї отари, в якій Св. Дух поставив вас наглядачами (пастирями), щоб пасти Церкву Божу, яку Він (Улюблений Син) купив своєю власною кров’ю” (Діян. 20:28). Однак жодний з тих учителів не мав навчати своєї власної науки, яка була б тільки “мудрістю цього світу.” Нарід Божий має бути научуваний Єговою, і ніхто не може бути правдивий учитель, якщо він не представляє людям слів і плану, і характеру Єгови, як стандарт, або зразок правди і досконалости. Коли так чинять, то з 51 конечности звертають увагу на “науки Христа” і “науки Апостолів”, всі які є лиш виявом і впровадженням вічного і величавого закону Отця.

Відмінно від тих, які тепер називаються вчителями, ні Ісус, ні Апостоли не висували претенсії до ориґінальности. Завважте покірні слова нашого Господа Ісуса, від яких нічого не може бути кращого, “Сам від себе я нічого не чиню, але як Отець мій мене навчив, так говорю” (Йоана 8:28). Чи можемо дивуватися, що ніхто не знайшовся такий покірний і такий лояльний для Єгови, якому стала повірена така велика честь і сила – що став так  високо  вивищений  до правої руки  Отця? І  що  лекцій,  які  були  для нашого Господа в такий спосіб дані, Він добре навчився, то про те маємо надхнене свідчення, “Хоч і Син Він був, однак Він навчився послуху з того, що страждав.”-Жид. 5:8; Фил. 2:8.

Та більше того, Господь через пророків показав, що Ісус, Великий Учитель назначений Головним Учителем, Єговою, буде сам навчений Єговою; і для того, щоб Він стався “милосерним і вірним Первосвящеником” для людства, і доказати, що заслуговує бути “Провідником нашого спасення”, то це було конечним, щоб Він був удосконаленим через досвіди, через те що терпів. (Жид. 2:9,10). Звернім увагу на те, як давно і виразно слідуючі пророцтва заявляють, що наш Господь буде навчений Єговою, і що добре навчиться лекцій, і покаже любов для закону і послух для Законодавця:

“Господь Бог (Адонаі Єгова) дав мені язик мудрих (навчених), щоб я підтримував моїми словами знесиленого. Щоранку Він будить моє вухо, щоб я, як учень, слухав. Господь Бог (Адонаі Єгова) відтулив мені вухо, і я не спротивився, назад не подався (не відвернувся від Його научування). Плечі мої віддав я тим, які мене били; щоки мої тим, які бороду в мене рвали; обличчя мого не відвертав я від плювків і глузування.”- Ісая 50:4- 10; Мат. 26:67; 27:26,30; Ісая 53:11.

Послухаймо що більше подають Господні слова 52 відносно приготовленім нашого Господа Ісуса до великого чину Царського Первосвященика для людства:

“І вийде паросток із пня Єссея, і вітка виросте з його коріння. Дух Господній (Єгови) спочине на ньому, дух мудрости і розуму, дух поради і кріпости, дух знання і страху (пошани) Господнього (Єгови), він судитиме не як око бачить, і не як вухо чує присуд видаватиме” – Він бо був діткнений почуттям наших немочей і тому може краще допомагати усім тим, які через Нього приходять до Бога – Його Церква тепер і незадовго світ, під час Тисячолітнього Царства.- Ісая 11:1-10; Жид. 2:18.

Знову пророчо Месія є представлений як такий, що говорить: “Ти покажеш мені (даси мені знання про те) дорогу життя.” “Благословитиму Господа (Єгову), Який дає мені пораду.” Ці вислови знаходяться в зв’язках цитованих Апостолами, як такі, що відносяться до Спасителя, “чоловіка Ісуса Христа” (Пс. 16:7-11). В такий спосіб через пророцтво є потверджений вислів Євангелисти, “А дитя (Ісус) росло і міцніло духом, сповнюючись мудрістю, і благодать Божа була на Ньому … І зростав Ісус премудрістю, станом і ласкою у Бога і в людей”.- Луки 2:40,52.

Прослідивши найсильніші тексти Біблії відносно цього предмету, ми певні, що Писання не уповажнює нас вживати і стосувати це велике ім’я “Єгова” до якоїсь іншої істоти, крім Небесного Отця: ми впевнені, що вони ограничують його вживання і забороняють пристосовувати його до інших.

Усі можуть бачити правильність рішення Всевишнього, що Він повинен бути визнаний як центр, або осередок авторитету, мудрости, справедливости, любови і сили; тому, що це є правдою, а що-небудь іншого буде неправдою, і до такої міри злим і шкідливим. І ми бачили з попередніх цитат, з власних слів нашого Господа і з слів Апостолів, яких Він особливо навчив словами своїх уст, і надхнув після П’ятидесятниці Святим Духом, що ніхто з них навіть не натякнули, що Небесний Отець і Небесний 53 Син були одною особою, ані що Вони є рівні в славі і в силі – як це є, без Божого авторитету, висказано в людських віровизнаннях і катехізмах.

Все ж таки, Небесний Отець не виказав заздрости щодо величности Його великого Головного Слуги, “Післанника Завіту, якого ви бажаєте”: навпаки, Він вельми вивищив Його, щоб Він був слідуючий після Нього самого в почесті і славі. Слухаймо слів самого Господа Ісуса: “Істинно, істинно кажу вам: Не може Син нічого сам від себе робити, а тільки те, що він бачить, що Отець робить. Бо що робить Отець, те робить Син. Отець бо любить Сина і показує Йому все, jno Він сам робить. І ще більші діла від цих Він покаже Йому, щоб ви дивувались. Бо як мертвих Отець воскресає і оживлює їх, так і Син оживлює кого хоче. Бо Отець не судить нікого, а ввесь суд передав Синові, щоб усі честь віддавали Синові, як вони віддають честь Отцеві. Хто не шанує Сина, не шанує й Отця, Який післав Його.”- Йоана 5:19-23.

Лиш тоді, коли ми ясно зрозуміємо заяву Писання відносно великого Автора плану Примирення, Єгови, і бачимо різницю між Ним j Його прославленим Слугою “Єдинородним у Отця”, Його “Улюбленим Сином”, в чинності Примирення, є ми відповідно приготовлені розуміти філософію Примирення. Це є у великій мірі з причини замішання в думках, тобто неясного розуміння, відносно Отця і Сина, що дуже багато Християнського народу є вповні збаламучені відносно Примирення, і тому є в небезпеці, бо можуть стратити віру в цю основну і найважнішу науку Божого об’явлення.

Апостол Павло найбільше ясно і переконливо представляє справу споріднення між Отцем і Сином відносно нашого відкуплення, кажучи, “окрім одного Бога, іншого Бога нема … для нас є тільки один Бог, Отець, від Якого все походить і ми для Нього: і один Господь, Ісус Христос, через Якого все, і ми через Нього” (1 Кор. 8:4,6). Іншими словами кажучи: Є лиш один вічний всемогучий Бог, Автор і Джерело усіх речей, до Якого ми належимо, і 54 є лиш один Господь, Ісус Христос, через Якого Небесний Отець діє відносно всіх різноманітних рис Його плану, і через Якого самого ми одержали прощення гріхів через віру в Його кров і приступ до Отця, і до ласки, в якій стоїмо, і радіємо надією слави Божої- Рим. 5:2.

ТРАДИЦІЇ ОТЦВ ПІДДЕРЖУВАНІ ФАЛЬШИВСГВОМ – ДОПИСКАМИ

Ми будемо в слідуючих розділах розглядати про велич і гідність нашого Господа Ісуса Христа, через Якого ціла чинність Примирення була і буде довершена – і про велику честь, яка була дана Йому, ні тільки від часу, коли Він відкупив світ, але також про велику славу і гідність, які були Його, заки Він стався Відкупителем. Тепер ми стараємося ясно відрізнити дещо відносно великого Автора плану: але, так далеко як загальна думка християнства є дуже збентежена через те, що називають “наукою про Трійцю”, про яку найбільше знані її оборонці признають, що її не розуміють і не можуть пояснити; тому є властивим, щоб ми тут прослідили ці тексти Писання, які мали б, як багато думає, піддержувати цю сплутану доктрину людей, для якої не можна знайти доказу в Божім Слові. Ми вже звернули увагу на різні Писання, які точно заявляють, що є лиш один Всемогучий Бог – не два, ні три, ні більше.

Тепер ми звертаємо увагу на цей факт, що слово “Трійця” не знаходиться в Св. Письмі, ні не знаходимо там слів подібного значення, і не має жодного вислову, який би хотяй нерозсудливо міг бути пояснений так, щоб це вказувало на щось подібного. Дійсно ті, які тримаються науки Трійці, стараючись пояснити їхні власні думки, самі себе плутають, так само як і слухачів. Вони заявляють, що є тільки один Бог (тому що Писання цю точку дуже підкреслює, так що її не можна нехтувати), та проте в тому самому часі вони заявляють, що є три Боги (тому що з тою наукою вони стали пов’язані через “передання старших”, 55 яке прийшло від самих початків розвитку папства).

Але як може бути три Боги і проте лиш один Бог? Якщо є три Боги, “рівні в силі і славі”, як навчає катехізм, то не є правдою говорити, що є лиш один Бог. Якщо є лиш “Один Бог, Отець, від Якого все походить”, як Ап. Павло говорить, і якщо, як говорить Ісус, Отець є більший, чим Його прославлений Син, і якщо Отець підніс свого Улюбленого Сина з мертвих і вельми Його вивищив, і призначив для Нього Царство, і якщо остаточно Син передасть знову Царство Отцеві, щоб Отець був всім у всьому, то це не може бути правдою, що є кілька Богів, які, мають таку саму силу. Все ж таки, ми покажемо виразно в наступаючім розділі, що наш Господь Ісус Христос є Богом, але що хоча Він має бути прославлений так як Отець є прославлений, і що коли ми прославляємо Його то прославляємо Отця, який вивищив Його, все ж з’єднані голоси Писання найбільш виразно потверджують, що є лиш один Всемогучий Бог, Отець всіх. І так як Апостол говорить, “кожному чоловікові голова Христос, а гголова жінці – чоловік, голова ж Христові – Бог.”- 1 Кор. 11:3.

У Св. Письмі є один вислів, і лише один, який здається в певній мірі натякає на науку Тріох Богів, і цей уривок є визнаний усіма дослідниками за фальшивий – інтерполяцією. Тому його немає в тих нових перекладах, які є більш точно переложені, хоча перекладачі тих нових перекладів вірили в трійцю. Хоча вони любили б задержати ці вірші як одинокі уривки Писання, що піддержує таку науку (однак і цей вірш слабо піддержує цю науку) вони не могли сумлінно його задержати.

І також не можна викувати перекладачів загальних видань за те, що вони вмістили цей додаток, тому що в тому часі як вони перекладали, не було можливим знати, Що це є додаток. Від часу цих перекладів знайдено сотки грецьких манускриптів, а ні один з них з перед сьомого століття не містить в собі цього речення, яке піддержує науку Трійці. Тому вчені, не дивлячись на деномінаційні погляди, не заперечують тому, що ці слова були вставлені, 56 щоб піддержувати науку Трійці в тому часі, коли в церкві ведено дискусію над нею, і коли оборонці тої науки були збентежені перед їх противниками, бо вони не мали Біблійного доказу, щоб потвердити цю теорію. Фальшиві слова були безсумніву вміщені кимсь з дуже ревних монахів, який був певний, що ця наука е правдива, і думав що Св. Дух поповнив блуд, що не замістив цього в Біблії. Отже, безсумніву, він мав добрий замір і хотів допомогти Богові і правді, через впровадження цього блуду. Але всі такі сугестії, що Бог не дав нам повного об’явлення “корисного до навчання … щоб людина Божа була досконала і до всякого доброго діла готова”, і що воно потребує додавання, є від противника, так як була ця думка, що це буде властивим поповнити фальш, щоб це було для добра і щоб поправити помилку Всемогучого. Писатель монах, або священик, який поповнив цей фальш, можливо на початку сьомого століття, с відповідальний за цей додаток до Божого Слова і за злий вплив, який він зробив на Божий народ, який шукаючи правди відносно цього предмету, був зведений через цю підробку.

Цей додаток знаходиться в 1 Йоана 5:7,8 і звучить, “І троє свідкують на небі: Отець, Слово і Святий Дух, і ці трос є Одно. І трос що свідкують на землі.” Ці слова, усунені з тексту, роблять його легким до зрозуміння і в повній згоді з оставшою частиною Писання, але з цими словами в тексті, так як вони там були віками, заходить мішанина, бо вони захищають безглуздя. Наприклад, коли ці слова залишаються в тексті, то з того виходить, що Отець і син, і Святий Дух годяться нести одне свідчення в небі, а саме, що Ісус є Христос. Що за безглуздя! Хто є там в небі, що не знає того, що Ісус є Христос? Отже, для кого було б потрібно, щоб Отець, Син і Св. Дух свідчили? Нікому. Але це було вигідне місце для противника, щоб перекручувати правду і він знайшов такого слугу, що йому радо служив.

(Бажаємо при тім зазначити, що з усіх нових перекладів, знаних нам до цього часу, лиш католицький 57 переклад – Рим, Видавництво ОО. Василіян, 1963 р. -усунув ці додані слова, і за це їм належиться відповідна похвала, що не хотіли давати цього, що не знаходиться в найстарших Манускриптах, а лиш стало додане пізніше, В інших нових перекладах ці слова полишаються, бо видно, що перекладачі вважали за відповідне дальше піддержувати науку про Трійцю цими доданими словами. -Ред.)

В Англійській мові не тільки Revised Version опускає ці слова, але також всі новочасні переклади – Emphatic Diaglott, Young’s Bible traslation, the American Bible Union translation, the Improved Version. Цей останній говорить:

“Цей текст відносно Небесного Свідчення не знаходиться не тільки в жодному грецькому Манускрипті, MS,, які були писані скорше чим п’яте століття. Він не є цитований жодним грецьким релігійним писарем; ані жодним раннім латинським отцем, навіть хоча, пишучи про цей предмет, було б природнім звернутися до його авторитету; тому ясно, що він є вставлений.”

Критичний Коментар Lang’a, говорячи про цей вставлений текст, каже:

“Цих слів немає в жодних грецьких кодексах; Також в Codex Sinaiticus (найстарший знаний грецький Манускрипт) і в усіх інших перекладах, включаючи латинські, так пізно як восьме століття; і в Манускриптах від цього часу ці слова знаходяться лиш в трьох варіаціх. Помимо спорів про Трійцю, на них не покликується ні один грецький Отець, ані один Отець з старшоі латинської Церкви.”

Грецька і англійська Конкорданція Hudson’a говорить:

“Ці слова не знаходяться в жоднім грецькім Манускрипті перед 15-им, або 16-тим століттям і в жодних скорших перекладах.” Цей уривок є названий додатком через слідуючих вчених-знавців Біблії: Ісаака Нютона, Бенсона, Кларка, Горне, Ґрізбаха, Тішендорфа, Треґеліса, Лахмана і Алфора. Цей останній говорить:

“Хіба що хтось з примхи схоче держатися цього 58 тексту, бо тут немає жодної причини вважати, що він є правдивий.”

Др. Константин Тішендорф говорить:

“Коли цей доданий текст с дальше друкований як частина Листа (Йоана). то я вважаю це за безбожність.”

Проф. Т.Б. Волсей запитує:

“Чи правда і чесність не вимагає, щоб такий уривок усунути з нашої англійської Біблії – уривок, якого Лютер не подав у своїм перекладі і який не вліз до німецької Біблії, аж по п’ятдесяти літах після його смерти?’

Др. Адам Кларк, коментуючи цей уривок, говорить:

Виходить, що цей вірш не є правдивий. Його немає в жоднім Манускрипті цього листа, написаного перед винайденням друкарської преси, за одним вийнятком -Codex Montfortti в Коллеґіюм Трійці в ^Дубліні. Інші, які опускають ці слова начислюють 112. Його немає в обох Ман. Syriac, в усіх Арабських, Етіопських, Коптицьких, Сагадських, Арміанських, Славонських і т.д. іншими словами, в усіх старинних перекладах, лиш у Vulgate, але навіть в цьому перекладі, багато найстарших і правильних копій не мають його. Його також немає у всіх старинних грецьких (писаннях) Отців, і навіть в більшости латинських.”

Іван Веслей, засновник Методистів, старався піддержувати науку Трійці, однак в одній з своїх промов з цього тексту, він зацитував слова Серветуса: “я вагаюся вживати слова “трійця” і “особи”, тому що я не знаходжу тих слів в Біблії – і до цієї цитати Веслей додав “я би оперався лиш на прямих словах, невияснених, так як вони там знаходяться в тексті.” Він старався доказати науку Трійці, тому що він вірив, що цей доданий уривок був правдивий і точно переданий з старих Манускриптів до Біблії, яку вони недавно набули. Наприклад, в часі приготовлення нашого перекладу Короля Якова (King James) в 1611р., перекладачі мали доступ лиш до вісьми грецьких Манускриптів, і ні оден з них не був старший від десятого століття. Однак, тепер с понад сімсот 59 Манускриптів, а деякі з них, особливо Синайський і Ватиканський Ман. 4.1209, є дуже старі, вертаючись взад до около 350 р. по Христі.

ЩО НАВЧАЄ БІБЛІЯ ВІДНОСНО ОТЦЯ, СИНА І ПРО ЇХ ЄДНІСТЬ?

Треба визначити виразну різницю між віруванням в Трійцю, а віруванням в єдність Небесного Отця, Єгови, і Небесного Сина, нашого Господа Ісуса Христа і Святого Духа. Наука Трійці твердить, що Отець, Син і Святий Дух “є одною особою, рівні в славі і силі”, як це є сказано в церковному віруванні. Біблія, хотяй показує повну єдність між Отцем і Сином і Святим духом в різних етапах великого плану спасення, зовсім перечить думці, що Отець і Син є одною особою, воно заперечує, що вони є рівні в маєстаті і силі, за вийнятком, як це було скорше^ показано, що Отець прославив Сина, високо вивищив Його і дав Йому імено понад усі імена, крім свого власного, роблячи Його виконавцем і представником для виконування “усієї сили в небі і на землі.”

Усі різні вискази Писання годяться в своїх заявах з тим, що Отець післав Сина на світ; і що Син, задля радости, яка була перед Ним, витерпів хрест, не звертаючи уваги на сором; і що Він був Єдинородним Сином у свого Отця; і що після того, коли Він виконає працю, яку Йому Отець дав до виконання, Він при кінці Тисячолітнього віку передасть царство землі Отцеві. Є ще інші вислови, на які ми вже звертали увагу, в яких Син з радістю і вповні визнає, що Він “прийшов від Отця”, що “він прийшов чинити не свою волю, лиш волю Отця свого”; і що сила, яку Він вживав, не була Його силою, але силою Отця; також Його власний вислів, “Отець більший від мене”, і заява пророцтва, що Він є Післанник, або слуга Угоди, але не Творець Угоди; це все разом з повторюваними заявами в Новому Завіті, що Він є Посередником Нової Угоди -“один Посередником між Богом і людьми, чоловік Ісус 60 Христос, Який дав себе на викуп за всіх.”

Усі ці різні Писання послідовно і гармонійно навчають про відмінність особи і слави, і сили між Небесним Отцем і Небесним Сином, але про найбільшу єдність в плані, волі і цілі, тому що Син був гідний бути виконавцем великого плану Єгови, бо Він не мав своєї волі, але відрікся своєї волі, щоб міг бути наповнений Духом Отця і чинити Його волю у всіх подробицях- Йоана 6:38,39.

Крім того, самі слова “Отець” і “Син” вказують на різницю, і заперечують думкам Трійці і єдности особи, тому що слово “отець” означає життєдавець, а слово “син” вказує на того, хто одержав життя від другого. Небесний Отець не одержав життя від нікого, Він є джерелом життя, не тільки для нашого Господа Ісуса, свого Єдинородного Сина, але через Нього джерелом життя для всіх інших створінь. І це все є в повній гармонії з висловом Св. Письма, який є на початку цього розділу, в якому Апостол виразно заперечує, що Отець і Син є одним в особі і в силі, він говорить “Для нас є тільки один Бог, Отець, від Якого все походить, … і один Господь, Ісус Христос через Якого все, і ми через Нього.”

Думаючий читач скоро розпізнає гармонію і простоту Писання в цьому погляді, який є тут представлений, в той час як всі признають, що науки про Трійцю не можна відповідно зрозуміти, ні пояснити, її найбільші оборонці це признають, і замість старатися цю неможливу річ до пояснення, пояснити, вони її уникають, і кажуть, що це є “великою таємницею”, якої неможливо пояснити. Але це виглядатиме дивним, коли скажемо, що ця наука про три Боги в одному Богові, яка не тільки не має потвердження Біблії, але противиться Біблії від 1 Книги Мойсея до Об’явлення, так прямо як і посередньо, і яка противиться розумові, є помимо того сильно вкорінена між Християнами, а навіть і між Протестантами – тими, які визнають віру в Біблію і протестують проти наук, які там не знаходяться. Чому так є? Ми відповідаємо, що це є одною з темних таємниць, через які сатана через папство 61 затемнив Слово і характер, і план Божий, бо як написано, “бог цього віку осліпив розум невіруючим, щоб не засяяло їм світло Євангелії слави Христа, Який є образ Бога,” (2 Кор. 4:4). Він зовсім засліпив бідний світ блудним вченням, темними науками і ложною таємницею,  щоб перешкаджати тим, які знаходять Господа, щоб їх вдержувати від чистого знання правди.

Але чому сатана є заінтересований, щоб додавати більше слави і величі для нашого Господа Ісуса Христа? Чи його працею не є, щоб радше знижувати славу Христа? Ми відповідаємо, що бажанням сатани завжди було мильно представити правду і Біблію, і зробити так, щоб її науки виглядали немудрими, що собі заперечують, а це для того, щоб людям перешкаджати в пошукуванні краси і мудрости, і гармонії, які знаходяться в Божому плані і Його Слові. Чим більше нісенітниць сатана може переплести до людських поглядів відносно Творця, тим більше йому вдасться відлучити від служіння Богові тих, які мають мудрий і логічний ум. І чим більше йому вдастся зробити людські вірування немудрими, тим більше він знищить дійсну віру між тими, які обороняють ці віровчення, і тим більше він буде сприяти легковірності, замість правдивій вірі.

В такий спосіб великий противник віками успішно працював, щоб усунути з Церкви усіх, які правильно думали, і зібрати до неї найбільш легковірну і забобонну і нерозважну клясу. Він закрив і сховав деякі з найдорощих правд під найбільш широкі і огидні блуди, і поступ Божого народу відбувався поволі. Але, Богу дякувати, ми тепер живемо в часі, коли заслона незнання зникає, і коли Божий народ вчиться відходити від таких вірувань, які стали сформовані для поневолення під час Темних Віків, і сам звертається прямо до Божого Слова. Але, на жаль, для багатьох це приходить за пізно, особливо для мудрих цього світу; вони вже так злучили ці віруваннями з Біблією, що коли відкидають це перше, вони також відкидають це останнє (Біблію); і замість шукати правдивого світла з 62 Слова Божого, вони є більше схильні нехтувати, або відкидати його, і схилятись до свого власного розуміння -до людської Філософії.

Тому повстала Вища Критика, Еволюція, Християнське Знання, Теософія і інші теорії, які перечуть Біблії, і вони сьогодні роблять великий поступ; в той сам час старі вірування розпадаються і їх залишають. Лиш невелике число пізнали, що помилка не є в Біблії, тільки у віруваннях, і такі шукають за “старими шляхами” і за “вірою раз святим передану.”- Єрем. 6:16; Юди 3.

Але як могла наука про Трійцю так поширитися між Християнами, якщо вона не була наукою першої Церкви? Чи не є вона одною з найстарших наук в Церкві, що сягає до третього століття? Ми відповідаємо, Так, наука про Трійцю мала свій малий початок в другому і третьому століттю. Для кожного, хто досліджує Писання без упередження, мусить бути очевидним, що наука про Трійцю не була в жодній мірі прийнята в першому століттю, бо це є виразно показано через писання Апостолів в Новому Завіті. Наука про Трійцю повстала в дуже природній спосіб – насамперед через боротьбу.

В першому століттю Апостоли в своїх писаннях твердили дуже виразно про Христа, не що Він є Отцем, не що Він є Єгова, але що Він був Сином Єгови, Месією, післаний на світ, щоб благословити світ, і заложити Боже Царство, і остаточно запровадити порядок з цього теперішнього стану гріха і хаосу. Твердження, що Він був Сином Божим, зустрілось з противним твердженням; деякі твердили, що Ісус був самозванець; деякі говорили, що Він був лиш добрим чоловіком; інші, що Він народився в чудесний спосіб, але ніколи не мав передлюдського існування; а інші трималися правди, а саме, що Він мав передлюдське існування як Син Бога на духовому рівні, що Він стався Сином Божим на людському рівні, для того, щоб відкупити людство, і що тепер Він є вельми вивищений, так що всім є сказано, щоб прославлили “Сина так, як вони прославляють Бога.” Але, як це є добре 63 знаним, що схильніть боротися (перечитися) веде до перебільшення твердження, і тому так було, що багато з тих, які старалися заперечувати різним мильним поглядам відносно нашого Господа, пішли до скрайности і твердили, що Вш був Отцем, самим Єговою.

Релігійний словник, одним з складачів якого був Др. Лиман Аббот, на стороні 944 говорить:

“Це не було скорше, аж на початку четвертого століття, що погляд про Трійцю почав вироблятися і формуватися як наука, і зроблено старання, щоб її погодити з вірою Церкви в одного Бога … З цього намагання, щоб розв’язати цю проблему, виникла наука про Трійцю … Трійця є дуже важною рисою Гіндуїзму, і є помітна в мітології Персів, Єгиптян, Римлян, Японців, Ідндусів і найстарішй Грецькій.”

Ідея політеізму (про більше богів) була дуже поширена в старинних часах, за вийнятком народу Ізраїля. Як кожний знає, в грецькій мітології є повно богів, багато з яких мають цю саму силу: і для них поняття жидів про одного Бога виглядало смішним і натякало на недостачу богів. Отже з того виглядає, що погляд тих, що обстоювали Трійцю, був легко прийнятий між віруючими, які були навернені з поган; це був компроміс між загальним поглядом світу, що називався Політеїзмом і Монотеїзмом (наука про одного Бога), якої придержувався Ізраїль.

Твердження, що є три Боги і що в той самий час ці три є лиш одним Богом, вважалось, безсумніву, за майстерний твір в теології, через який погляди багатьох віруючих навернених з жидів, могли бути припроваджені до блищої згоди з загальним почуттям поган, яких бажали задоволити і припровадити до Церкви. Подібно Маріологія

– шанування Діви Марії – було впроваджене, щоб задовольняти і приєднатися до забобону, який довго перебував між поганами відносно Ізіс, Діяни, і інших богинь, які мали мільйони своїх поклонників. Треба пам’ятати, що в тому часі, коли ці науки впроваджувано, 64 провідники Церкви полишили їхню надію в другий прихід Господа, щоб встановити своє Царство, і вони дістали нову надію, а саме, надію навернення світу і в той спосіб заложення земської Церкви, як Єрархії, або Царства Божого в якому представник, або папа буде царювати замість Христа, як Його заступник.

Загальне прийняття науки про Трійцю і сила, з якою її тримаються, є основана на забобоннім страху, що є защеплений римським клером і пізніше також протестантським клером, під загрозою, що хто заперечує Трійці, той бере пряму дорогу до пекла на вічні муки, В тому самому часі вони признають, що ця наука є незбагнена і тому ніхто дійсно в неї не вірить, бо ніхто не може вірити в незбагнену річ. І різні науки і практикування, не тільки Протестантів, але й Католиків, заперечують науці Трійці: завважте, наприклад, що всі Протестанти моляться до Отця “в ім’я Ісуса”, “задля Ісуса” і т.п. визнаючи в той спосіб цей факт, що Вони є дві відокремлені особи, а не одною в особі. Римське Католики подібно визнають різницю особи, тому що вони моляться до менших святих, щоб вони вставлялись за них до Марії, щоб вона вставлялася до Ісуса, щоб Ісус вставлявся за них до Отця.

Так твердо є закорінена і дальше сильно вдержувана ця фальшива наука, одержана Протестантами від Папства під час Темних Віків, що віра в цю нерозумну, непонятну і небіблійну науку є зроблена мірилом ортодоксії (правовірности). Тих, які в це не вірують, називають єретиками, не тільки через Римську Церкву, але й через більший стандарт авторитету між Протестантами -Євангельського Зв’язку. Правда є сильна і вона остаточно переможе: все ж таки, в міжчасі, стан на який Бог дозволив, є такий, щоб створити пробу характеру і лояльнрсти для Бога і Його Слова між тими, які говорять, що є Його народом і що мають бути навчені Богом. Тому це заставляє кожного шукаючого правди, поступати чесно з собою і з Словом Небесного Отця, Який одиноко може 65 зробити нас мудрими на спасення. Памятаймо, що сама правда освячує, і що, навпаки, блуд завжди стремить до злого.

БОГ ОТЕЦЬ І БОГ СИН

Тут може бути властивим представити і переглянути деякі вірші Писання, які мнимо піддержують науку Трійці, хоча вони її не викладають.

Твердять, що про нашого Господа Ісуса говориться як про Бога, і що є лиш один Бог, і що тому Бог Отець і Бог Син мусять бути два імени одної особи. Отже перегляньмо це питання в світлі Божого Слова, і не робім жодних припущень, лиш стараймося давати доказ на кожний крок нашої дороги. В нашій праці ми натрапляємо на труднощі, тому що майже всі перекладачі Старого Завіту не були точними, і не однаково перекладали різні назви богів. Наприклад:

НАЗВИ БОГІВ В СТАРОМУ ЗАВІТІ 

(Виглядає, що ті які вірили в Трійцю, і які перекладали Святе Письмо, побоювалися подавати власне ім’я Єгова, щоб люди не зрозуміли того факту, якому теологія заперечує

– що титул Єгова належить тільки до великого “Я Є”, до Отця, Подібно англійський переклад Leeser’a, який був зроблений для жидів, закриває це слово, можливо з причини страху, що деякі жиди могли б спотикатися відносно деяких вживань цього слова, що попередньо були розглянені.

Жиди воліють вживати слово Господь, можливо з тою надією, що брати жиди будуть визнавати слово Господь як таке, що відноситься тільки до Єгови, і тому є обурені на тих, які говорять про Ісусу як “нашого Господа і Спасителя Ісуса Христа” – бо думають, що це богохульство.

Перекладачі, які вірували в Трійцю, прадоподібно воліли вживати слово Господь, замість Єгова, тому що Християне, які є призвичаєні вживати слово Господь як 66 титул нашого Спасителя Ісуса, і вони, читаючи Старий Завіт, могли думати, що там говорилось в більшості про Нього, а не про Отця, Єгову.)

(1)Ім’я Єгова є правильно переложене чотири рази (в англ. Біблії в нашій один раз), там де їм виглядало, що не було можливим його інакше переложити. Слово Бог переложене около 300 разів, слово Господь около 5,000 разів.

(2)Цей титул Адонаі, в загальному правильно переложений на Господь є раз переложений на Бог.

(3)Титул Адон є переложениний на Господь, Учитель.

(4)Слово елогім з своєю відміною елоаг, елаг і ел трапляється понад 2500 разів. Ці слова найчастіше відносяться до Єгови, але в багатьох випадках зовем властиво є стосовані до інших; тому тут зв’язок мусить рішити до кого це відноситься. Ми дамо Біблійні ілюстрації, які зроблять цю справу зовсім ясною, і докажемо без найменшого сумніву, що елогім означоє могучий. Це є властиво стосоване до Єгови, тому що Він є Всемогучий, Всесильний. Це є властиво стосоване до якого-небудь Ангела, тому шо вони могучі, сильні, і коли приходили до людей, як це є записано в Старім Завіті, вони були особливо могучі, бо були представниками Єгови, Всемогучого. Великі, впливові люди були також відповідно називані як елогім-могутні. Це слово без змін вживалось в однині і множині, залежно від вимог обставин.

Це є Факти і наші біблійні цитати вповні їх піддержують; в такий спосіб це покаже біблійну правильність і послідовність, коли будемо говорити про нашого Господа Ісуса Христа як Бог (елогім), як Адон (Господь, Учитель) і як Адонаі (мій Господь),  однак ніколи як Єгова.

ЕЛОГІМ (МОГУЧИЙ) ПЕРЕЛОЖЕНО “АНГЕЛ”

Псал. 8:5. “Бо Ти (Єгова) вчинив його мало меншим від Ангелів (елогім), то проте Ти увінчав його славою і честю.” 67

Що це є властивий переклад слова елогім, є доказано тим, що надхнений Апостол так переложив його на грецьку мову, анґелос – коли, говорячи як наш Господь принизив себе, він говорить, “Ти зробив його малощо меншим від Ангелів. – Жид. 2:7,9.

ЕЛОГІМ (МОГУЧИЙ) ПЕРЕЛОЖЕНИЙ “БОГИ”

Відносячись до фальшивих богів поган, слово елогім (могучий) є вжите 196 разів, і зовсім властиво, тому що для тих, які в них вірили, вони були впливові і могучі.

ЄГОВА (ВСЕМОГУЧИЙ) ЕЛОГІМ ПОРІВНЯНИЙ З ІНШИМИ ЕЛОГІМ (МОГУЧИМИ) 

Псал. 86:6-8. “Прихили Господи (Єгова), вухо до молитви моєї … нема між богами (елогім – могутніми) такого, як Ти.”

Псал. 95:3. “Бо Господь (Єгова) Бог (ел – могутній) великий і Цар великий над усіма богами (елогім -могутніми)”.

Псал. 50:1. “Всемогучий Бог (літ. Бог богів – ел елогім – могучий могучих), Господь (Єгова) прорік.”

Псал. 29:1. “Дайте Господеві (Єгові), ви сини можних (ел – богів), дайте Господеві (Єгові) славу та силу. Дайте Господеві (Єгові) славу імени Його, поклоніться Господеві (Єгові) у красі Його святости.”

1Мойс. 17:1. “Явився Господь (Єгова) Авраамові і промовив до нього, Я Бог (ел) Всемогітній.”

2Мойс. 15:11. “Хто подібний Тобі, Господи (Єгово) серед богів (ел – могітніх)

1 Мойс. 14:22. “Араам же сказав, я звів свою руку до Господа (Єгови) Всевишнього Бога (ел), Творця неба і землі.”

Псал. 96:4. “Бо Бог великий, і вельми достойний слави; Він страшний понад усіма богами (елогім – могутніми).”

Ці приклади вистарчають: інші можна знайти тими, які бажають їх шукати. 68 ЕЛОГІМ ВІДНОСИТЬСЯ ДО ЛЮДЕЙ

Зповищезгаданих196перекладівсловаелогім,правдоподібнополовина відноситься до людей – могутніх, царів, князів, благородних тощо, але тепер ми помічаємо деякі випадки, в яких елогім відноситься до Господнього народу.

1Мойс. 23:6. Авраам є названий елогім. те слово було переложене Божий в укр. Бібліях ‘Ти Божий князь (елогім) серед нас.”

2Мойс. 7:1. Мойсей є названий Богом (елогім) для фараона. “Я поставив тебе за Бога (елогім) для фараона.”

2 Мойс. 21:6. Судді Ізраїля (володарі, могутні) були названі елогім. “то нехай його пан приведе його до суддів (елогім).”

2 Мойс. 22:8,10 “Якщо злодій не буде знайдений, то власник дому буде приведений до суддів (елогім) … нехай справа обох прийде до судді (елогім). Кого суддя (елогім) узнає за винного, той відшкодує вдвоє своєму ближньому.”

2 Мойс. 22:28,(27). “Бога не будеш лихословити, а начальника (елогім – судді) в народі твоїм не будеш проклинати.” Завважмо як Ап. Павло потверджує цей переклад. – Діян. 23:5.

СВЯТІ НАЗИВАНІ ЕЛОГІМ

Псал. 82:6,7. “Я сказав, ви боги (елогім – могутні), всі ви діти Всевишнього, однак як (інша) людина ви помрете, як кожен князь (як один з князів – англ. переклад) упадете.” Святі мусять усі померти, але як Ісус Христос їх голова, жертовно, а не як Адам за свій власний гріх.

Цей уривок був цитований нашим Господом Ісусом і застосований до тих, які одержали Слово Боже з Його уст -ті, які мали “вуха до слухання”; і це дальше відноситься до тої самої кляси. “Улюблені, ми тепер є Синами Божими”, приписано, маючи надію, що при помочі Божої ласки станемося “учасниками Божої пророди.”- Йоана 10:34,35; 1 Йоана 3:2; 2 Петра 1:4. 69

(Цей цілий Псалом (82), виглядає, відноситься до нашого Господа Ісуса, як Богом призначеного Визволителя і Суддю Християнства, тепер в часі пароусії. До Нього ми стосуємо слова, “Бог (елогім, Христос призначений Богом, щоб судити світ тепер) стоїть серед громади сильних (між фінансовими, політичними і церковними великими людьми); Він судить між тими суддями (елогім -великими)”; Він насамперед є представлений як такий, що докоряє тим великим, і закликає до справедливосте, але “вони не знають нічого, не розуміють нічого; вони у темряві блукають (відносно того, який буде вислід їх політики); всі основи землі (суспільства) хитаються”; це є Його рішення; це не є корисним старатись латати теперішні інституції; вони всі мусять зникнути, щоб на це місце могли прийти нове небо і нова земля – новий суспільний світ.

Дальше вірші 6 і 7 є звернені до вірних “малого стада.” Коли вони будуть зібрані – коли, вмираючи, ціла “вибрана” Церква перейде поза заслону – тоді Христос буде покликаний, “Устань, Боже (елогім), суди землю, Бо Ти маєш право судити всі народи.” Для того, щоб встановити своє Царство, Він дозволить на суд, який у “великому горю, якого ще не було на світі, відколи існують народи”, знищить гордість і вивищить покірних і впровадить “часи реституції”, які були давно приобіцяні через усіх пророків. – Діян. 3:19-23).

ЕЛОГІМ ПЕРЕЛОЖЕНИЙ НА “ВЕЛИКИЙ”, “СИЛЬНИЙ” І Т.П.

Це слово є часом переложене на сильний, сила, великий і т.п. в зв’язку з неживими речами: як “Великий (елогім – великий) сполох” ( Сам. 14:15), “Велика (елогім -могуча) боротьба” (1 Мойс. 30:8); “Високі (елогім – високі) гори” (Пс. 36:6>, “Сильніші (ел) з хоробрих” (Езек. 32:21) “Я маю в руці своїй силу (ел).”- 1 Мойс. 31:29. 70

“БОГ” І “ГОСПОДЬ” В НОВОМУ ЗАВІТІ

В Новому Завіті ця справа є спрощена, тому що менше слів уживається; Але можна сказати, що в тих вживаних словах, Бог і Господь, нічого не відрізнює Отця від Сина. Справу цю полишено зовсім для розваги читача і вона є показана лиш через будову речення – за вийнятком того, де це слово Теос (Theos) є вжите два рази в цьому самому підрядному  реченні,  то там  грецький  препозитивний  член  є  часом  вжитий  так,  щоб відрізнити “Бог” від “бог”. Як приклад цього знаходимо в Йоана 1:1 “Слово було з Богом (ho theos) і Слово було Богом (theos).” Але пильний дослідник (звільнений з пересуду) в загальному не буде мати трудности рішити, якою була думка Апостола. Дійсно, мова є так виразна, що воно є дивним, що ми були такі неуважні щодо того через так довгий час. Слово Бог в нашім Новім Завіті, чи воно відноситься до Небесного Отця, чи до Його небесного Сина, нашого Господа Ісуса, чи до фальшивих богів, є майже стало переложене з  грецького  слова  Теос  (Theos).  Вийнятками  с,  що  слово  куріос  (kurios)  c  один  раз переложене Бог, а юно повинно бути переложене Господь, або Учитель, а саме в Діян.

19:20; знову в Діян. 17:18 слово даімоніон є переложене боги, а повинно бути демони.

Титул “Господь”, чи він відноситься до Єгови, чи до Христа, чи Ангела, чи чоловіка, с загально переложений з грецького слова куріос, що означаю Учитель, або Господь. Це е часто переложене Добродій (Об’яв. 7:14), Господь, або Пан (Йоана 4:19), або Учитель. Вийнятки є в п’ятьох місцях, (в анг. Біблії – в укр. дещо відмінно) де слово Господь є переложене з слова грецького деспотес (despotes), яке радше повинно бути переложене на владика, або автократ. Є це слідуючі місця:

(1)Луки 2:29. Це слово в цьому стиху в укр. Біблії є правильно переложене “Нині відпускаєш раба свого, Владико (деспотес) з миром.”

(2)Діян. 4:24. “Господи (деспотес) – Ти Бог, Який 71 створив небо і землю … чого лютують народи і люди задумують марне. Повстали царі землі, правителі зібрались докупи на Господа (куріос) та на Христа Його. Бо справді були зібралися проти Святого Сина Твого Ісуса, Якого Ти помазав.” 

(3)2 Петра 2:1. “які введуть погубні єресі, і відрікшися Господа (деспотес), Який їх купив.”

(4)Юди 4. Це слово є тут правильно переложене “і самого єдиного Владики (деспотес), і Господа нашого Ісуса Христа відрікаються.”

(5)Об’яв. 6:10. “Доки, Господи (деспотес), святий і правдивий, не будеш судити і не мстити за нашу кров?”

Раббоні (rabboni) – (учителю) є один раз переложене Господи (в анг. Біблії) в укр. с правильно “Учителю”-Марка 10:51.

Куріено (kurieno) – (бути Господами) є раз переложене панами.- 1 Тим. 6:15.

БОЖЕСТВО – БОГ ГОЛОВА

Перекладачі англійских Біблій Нового Завіту були дуже нещасливі у виборі і вживанню слова “Godhead” (дослівно “Бог Голова”) три рази, щоб ними переложити три відмінні слова – жодне з яких не має такого значіння, яке випливає з цього слова і спричинюється до того, що звичайний англійський читач думає, що Бог складається з кількох тіл, але має лиш одну голову. Ці слова знаходяться Діян. 17:29, яке там є переложене з грецького слова Теіос (theios), в Рим. 1:20, з грец. слова Теіотес (theiotes), і в Кол. 2:9, грец. слова Теотес (theotes). В укран. Бібліях ці слова є переложені на “Божество”.

У прославленому Христі, Який є Голова Церкви, перебуває уся повнота – достаток мудрости, ласки і сили, не тільки щоб керувати усіма справами Церкви, Його тіла, але також, щоби, як представник Отця, чинити все, що є потрібне, для дальшого виконування і успішного завершення Божого плану, який став Йому переданий. 72

“ГОСПОДУ БОГУ ТВОЄМУ БУДЕШ ПОКЛОНЯТИСЯ І ЙОМУ ЄДИНОМУ СЛУЖИТИ” Мат. 4:10

Деякі говорять, що коли^наш Господь Ісус приймав пошану і не ганив тих, які Його шанували, то це вказує, що Він був Єговою. Вище цитовані слова нашого Господа повинні немов доказувати, що комусь іншому, крім Єгови, є невластивим одержувати пошану. Ми відповідаємо, що це не є так. Так поясноювати ці слова, означало б, давати їм значення, якого вони не мають, і робити їх противними для інших научувань Св. Письма Постанова Єгови відносно Христа, “Ти є мій Син, сьогодні я породив Тебе”, вже була записана пророками, і також Його наказ, “Нехай всі Ангели Йому поклоняться.” (Пс. 2:7;97:7; Жид. 1:5,6) Наш Господь Ісус знав про це. Він також знав, що Ангельські післанники Єгови в минувшині одержували пошану як представники Єгови; і що Він сам був головним післанником, Єдинородним Сином, “Післанником Угоди”, Якого Отець освятив і післав у світ; тому Він знав, що хто шанував Його, шанував також Отця.

Отже Він так сказав: “Хто не шанує Сина, не шанує Отця, Який післав Його”- Йоана 5:23; Мал. 3:1.

Слово шанувати в Новому Завіті є переложене з грець, слова “proskuneo”, яке означає “цілувати руку”, так як пес лиже руку свого пана. Значення є шанування.

Єврейске слово переложене на пошану в Старому Завіті є “shaw-kaw” і означає поклонитися. Значення є шанування. Це слово знаходиться 170 разів і лиш около половина цього числа відноситься до шанування Бога. (Так є в англ. Бібліях – в укр. є дещо відмінно) Але це є закрите від звичайних читачів, тому що 74 рази є переложене поклонитися, вшанувати, виказати пошану і т.п., коли відноситься до віддання пошани для великих земських людей. Ми зацитуємо певні приклади:

Авраам “вклонився (shaw-kaw) до землі, та й промовив, Господи, (Адонаі) … нехай принесуть трохи води, і ноги свої помийте і спочиньте перед деревом.” Ці слова і ця 73 чинність були виконана тоді, коли він думав, що це були лиш звичайні “три мужі”.- 1 Мойс. 18:2-4.

Лот “вклонився обличчям до землі” (shaw-kaw) перед двома з цих трьох мужів.- 1 Мойс. 19:1.

Ісаак благословив Якова,  кажучи: “народи нехай тобі  кланяються (shaw-kaw)… і нехай тобі кланяються (shaw-kaw) сини матері твоєї.”- 1 Мойс.27:29.

“Давид схилився обличчям до землі та й поклонився (shaw-kaw)”.- 1 Сам. 24:8 Авіґаїл “впала перед Давидом і поклонилась (shaw-kaw) до землі, і також перед

представниками Давида- 1 Сам. 25:23,41.

Жена з Текої “впала на обличчя своє і вклонилась (shaw-kaw) перед Давидом. І Йоав і Авесалом подібно вчинили, “поклонились” (shaw-kaw).- 2 Сам. 14:4,22,23.

“І прийшов Мефівошет … і впав на обличчя своє і поклонився (shaw-kaw)”- 2 Сам.9:6.

На основі цих доказів є очевидним для всіх, що заборона Першої Заповіді, “Не будеш покланятися (shaw-kaw) їм, ні їм служити”, не треба було розуміти, як заборону шанувати, поважати і т.п. людей, які занимають високі позиції між людьми. І жиди не помилялися, коли поклонились (shaw-kaw) Ангелам, які прийшли з післанництвом в ім’я Єгови і Його визнавали. І таке шанування було признане – його ніколи не ганили. Заповіді остерігають перед шануванням ідолів, ^бо яким-небудь служенням іншим богам. На це Єгова не може дозволяти. Тому тут не було нічого невластивого для якого- небудь жида, який визнавав Ісуса, як “Післаного від Бога”, щоб Його шанувати, віддавати Йому пошану; і це є тим більше властивим для тих всіх, які пізнають, шд наш Господь Ісус, згідно з Його словами, є Сином Божим.

Дійсно, можемо бути певні, що ті фарисеї, які брали каміння, щоб вбити нашого Господа через те, що Він назвав себе Сином Божим, були б такими розлюченими, що не тільки вкаме^нували б нашого Господа Ісуса, але також тих, що Його шанували, закидуючи їм 74 ідолопоклонство, коли б вони як народ прийняли таку скрайну думку щодо пошани, поклонювання (proskuneo), яка є прийнята тими, яких скрайні погляди відносно цього слова ми збиваємо і виказали, що є помилкові.

Вийнятком для цієї свободи буде в таких випадках, де людина, яку щанусмо, яку поважаємо, є знаним представником ложних богів – як псевдо-Христос, або фальшивий Христос – Антихрист. Віримо що така велика пошана, яку люди віддають папі підходить під цю назву неправильного шанування, тому що у його посаді він ложно претендує, що є “Намісником Христа.” Це було на цій основі, що наш Господь відмовився признати сатану і його велику силу в світі. Це була діюча зла сила, яка навмисне противилась законам Єгови. Тому пропозиція, що коли Ісус не буде злому противитись, але буде респектувати, або шанувати злі звичаї, які вже були заложені під урядом сатани, то він (сатана) буде кооперувати з нашим Господом в установленню Його царства, стала негайно відкинена і відповідь показує, що -я є в повній згоді з Богом Єговою і тому в повній згоді з пророцькою заявою: “Будеш покланятися Богові Єговові і Йому одному служити” – і тому, що ти стався Його добровільним противником, я не можу дати пошани для тебе, ні для твоїх способів, і я не можу служити твоїй справі, ні співпрацювати з тобою. Наші справи (цілі) є виразно відмінні. Я не матиму нічого до діла з тобою. Порівняй Мат. 4:10; 5 Мойс. 10:20,21.

Коли б наш Господь Ісус привів себе до стану суперника Єгови, замість, як Син і слуга, тоді яка-небудь пошана для Нього вказувала б на зневагу для Отця і була б гріхом – ідолопоклонством. Однак, навпаки, принимаючи пошану, як Син Божий, Він публічно і виразно заявив, “Отець є більший від мене”, і навчав своїх учеників, щоб вони звертались в своїй молитві до Отця, кажучи, “Чого тільки ви попросите Отця в ім’я моє, дасть Він нам.” Йоана 16:23. 75 

“Я І ОТЕЦЬ – ОДНО”

Цей текст вважається як доказ, що наш Господь Ісус має право до імени Єгови – що Він був Отцем і Сином, -або, що Він не мав Отця і не був Сином.

Маючи неясне і містичне поняття відносно “Трійці”, досить велике число людей, які є досить інтелігентні, виглядає забувають, що тут є ще якась інша єдність, крім особистої єдности. Однак, противно, в усіх інших випадках, де це слово вживається, то там думка є про гармонію – єдність плану, цілі, волі, ума. Те, як сліпими теорія може нас зробити, є добре зілюстровано фактом, що пояснення і приклад самого Господа відносно способу, в якому Він і Отець є одно, є в великій мірі недоглянене через загал. В своїй молитві до Отця Він сказав:

“За них я молю, не за світ молю, але за тих, що Ти мені дав, бо вони Твої … І не тільки за цих одних молю, але також і за тих, що через їх слово увірують в мене, щоб усі були одно, навіть так, як Ти Отче в мені, а я в Тобі, щоб вони також у Нас одно були …  щоб вони були одно, так як і ми одно. Я в них, а Ти в мені, щоб вони були досконалі в одно.”- Йоана 175,20-23.

Тут про єдність Церкви, про яку Господь молився, є особливо сказано, щоб вона була точно така сама, якою є єдність між Отцем і Сином. Що єдність Церкви є єдністю ума, а не єдністю особи, не треба дискутувати. Очевидно, що наш Відкупитель мав на думці єдність серця, єдність цілі, єдність бажання, або стремління між Його послідовниками; і ця єдність є подібна до єдности між Отцем і Ним самим. І ця єдність мала бути досягнена з сторони Церкви точно в такий самий спосіб, як єдність між Отцем і Сином стала досягнена. Син був одно з Отцем, тому що Він вповні прийняв волю Отця як свою волю, кажучи, “Не моя воля, лиш Твоя нехай буде.” Так само кожний член Церкви має прийти до досконалої гармонії з Отцем і з Сином, через виконування не своєї власної волі, але відложивши на сторону свою власну, має 76 прийняти волю Христа, яка є волею Отця. В такий спосіб, і тільки в такий, Церква прийде до сдности, про яку наш Господь молився і про яку він говорив, що є такою самою, як єдність між Отцем і Ним самим. Як це є дивним, що хтось пробує надуживати і перекручувати ці слова нашого Господа, стараючись ними піддержувати невластиву і небіблійну науку Трійці – три Боги в одній особі. Навпаки, як чудовою є біблійна єдність духа Отця і Сина і Церкви.

“ХТО БАЧИВ  МЕНЕ, БАЧИВ  ОТЦЯ”

Коли наш Господь сказав про себе, що Він є Дорога, Правда і Життя, і що ніхто не може прийти до Отця, лиш через Нього, і що хто знає Його, буде знати також Отця, Филип сказав до нашого Господа, “Господи, покажи нам Отця, то й вистачить для нас.” Ісус йому відповів, “Стільки часу я з вами, і ти ще не пізнав мене, Филипе? Той, хто бачив мене, бачив Отця. Як же ти ще кажеш, покажи нам Отця? Чи ти не віриш, що я у Отці, а Отець в мені? Слова, що я говорю вам, не від себе я говорю, Отець, Який у мені перебуває, Він чинить діла.”- Йоана 14:7-10.

Нам говорять, щоб ми прийняли ці слова нашого Господа як доказ, що Він є Єговою (а не Єгови Син), і що, будучи таким, ім’я Єгова є правильно стосоване до Нього. Але всі повинні завважити, що цілий контекст показує різницю між Отцем і Сином, таку, якої жодний мудрий чоловік не буде вживати, якщо він бажає зробити вражіння, яке оборонці Трійці стараються з того витягнути. Отже, ціле питання є, Що наш Господь бажав, щоб ми розуміли через ці Його слова, “Хто бачив мене, той бачив Отця?” Ми відповідаємо, що Він хотів, щоб ми розуміли, що це є неможливим для чоловіка (земської істоти) бачити Бога, духову Істоту. Апостол Йоан так свідчив, “Бога ніхто ніколи не бачив; 

Єдинородний Син, Який в лоні Отця -Він об’явив (Його)” (Йоана 1:18). Він хотів, щоб вони розуміли те, що Господь сказав до Мойсея, “Ніхто не може бачити лиця мого і жити”, і тому, що коли б Отець 77 показав себе для людства, то це лиш могло б бути через чудесне вітчинення очей людини, щоб розрізнити духову славу (в такий спосіб виставляючи людину на смерть), або, щоб Бог показався в людськім тілі, – в такий спосіб, що люди могли б розпізнати дещо з Його характеру через спілкування і зв’язки.

І чи це не було точно тим, що Бог вчинив? Божа вола була вповні представлена в Його Єдинороднім Сині, нашім Господі, коли Він стався тілом і мешкав між людьми. Тому Він був найкращим, найблищим і найбільш виразним зображенням Бога, яке могло б бути коли-небудь дане людству. Будучи близько і знаючи добре Господа Ісуса, Филип і інші Апостоли знали Отця в найбільш повнім значінню, яке є лиш можливе для людства, щоб Його знати. Вони знали Його в значінню найбільш можливім для Отця об’явити себе людству. Ніколи не було, ніколи не буде, і ніколи не може бути, ясніше і точніше, і повніше об’явлення Бога для людини, чим в особі Ісуса Христа; тому що, коли Він “стався тілом”, Він був “Бог явився (об’явлений) (грец. передав вигляд) в тілі” (1 Тим. 3:16). Подібно Апостол говорить про Церкву, вірних членів Христа – На смерть видають (нас), “щоб і життя Ісусове було явним (грец. – передавало вигляд) у смертному тілі нашому”,- 2 Кор. 4:11.

Досконалий чоловік є досконалою подобою невидомого Бога, і тому він є найкращим розумінням, або ілюстрацією, яка може бути зображена. Подібно, під час Тисячоліття, старинні святі, які будуть досконалі, будуть між людьми найкращими представниками Небесного Отця, Небесного Сина і Небесної Невісти Христа. Хто бачитиме їх, бачитиме Бога об’явленого в тілі – подобу Божу в тілі. І це до цього славного стану ціле стогнуче створіння буде мати привілей дійти, якщо вони підпорядкуються під провід Царського Священика і Його “братів” підсвящеників, діючих через старинних святих, які, як тілесні предствавники царства, будуть “князями” на землі- Пс. 45:16. 78

БЛАЖЕННИЙ І ЄДИНИЙ ВОЛОДАР, ЦАР НАД ЦАРЯМИ, І ПАН НАД ПАНАМИ, ЄДИНИЙ, ЩО МАЄ БЕЗСМЕРТЯ

1 Тим. 6:15,16

Багато вважає, що цей уривок вказує, що при другому приході, коли Він покажеться, наш Господь покаже для світу велич Небесного Отця. Але, хоча цей погляд має дещо розсудливі сторони, то однак як цілість ми є схильні стосувати цей вислів до слави і чести Христа – датуючи від початку Тисячолітнього віку. Правда, усі, які приймуть Його, признають Бога Єгову також, але це не буде при появленню, але при закінченню царювання, коли Він “передасть Царство Богу, Отцеві.”- 1 Кор. 15:24-28.

Коли будемо стосувти цей уривок до Отця, ми заперечували б, що наш Господь посідає безсмертя, тоді як Писання виразно навчає, що Він і всі, які мають участь в Першому воскресенню, одержуть в ньому безсмертя, і що в такий спосіб Отець, Який має життя в собі (самоіснування – безсмертя) дав це для свого Сина, щоб і Він мав життя в собі (самоіснування – безсмертя),- 1 Кор. 15:42-44,53,54; Йоана 5:26.

Але стосувати це Писання до Христа, виглядає, що це пасує досконало до всіх обставин, і в жодний спосіб не нехтує Отця, Єгову – ні не доказує, що наш Господь Ісус є Отцем, Єговою – тому що у всіх таких випадках ми маємо пам’ятати незмінне право встановлене надхненим Апостолом, а саме, що в порівнанню, в славі і т.п. згаданій відносно Сина, Отець є завжди вийнятком^ як істота, яка є невимовно вища понад всяке порівнання. Його слова є, “це ясно, що це не включає (Отця)” і не треба вважати  ні думати, що Отець міг би бути підкорений Ісусові Христові і різним силам, які Отець передав Йому, тому що, коли Син знищить гріх в світі, “тоді й сам Син упокориться Тому (Отцеві), Хто впокорив усе Йому (Синові).”- 1 Кор. 15:27,28.

Інший дуже подібний ^вислів про славу царства нашого Господа Ісуса, яка є Йому дана Отцем, є, що “Він 79 Голова всякого князівста і влади” (Кол.2:10). Відповідь на це є така сама. Володіння і авторитет Отця ніколи не є протиставлені до того, що належить до Сина, тому що Син є в єдності з Отцем і є Його представником.

“ВІН НЕ ВВАЖАВ ЗА ЗАХВАТ (ХИЖАЦТВОМ) БУТИ РІВНИМ БОГОВІ”

В Фил. 2:6 Ап. Павло висказує цікаві слова, що Христос, “бувши в Божій подобі не вважав хижацтвом бути рівним Богу.” Перш за все, слід помітити, що цей уривок напевно не вчить про Трійцю (хоча деякі коментарі стараються його так нагнути), ані, що наш Господь Ісус є Отцем Єговою; бо коли б так було, то чому тут були б слова хижацтво (захват), або вважати бути рівним (коли б Він був рівним). Ці слова “хижацтвом” і “рівним” виразно навчають, що Отець і Син не є одним в особі, не є одною особою, але дві особи. Але як дивним це виглядає, що слова Апостола є такі відмінні від слів нашого Господа, щодо цього предмету. Він говорить, “Отець є більший від мене”; “Я нічого не чиню від себе самого,” Ми питаємо, Чи є можливим, щоб наш Господь Ісус стратив свою покору, і пізніше прийшов до заключення, щоб старатися бути рівним Богові, Отцеві?

Але, подруге, ми помічаємо як багато такий погляд противиться науці, яку Апостол старався прищепити. Чи Апостол старався про те, щоб Церква прагнула захопити честь Отця, або честь один одного? Напевно ні! Навпаки, він перестерігає перед марною славою, але, напоминає, щоб вони старались мати покору і щоб кожний вважав другого за вищого від себе. Він запевнюс своїх слухачів, що ця покора (ума, серця) була вдачею нашого Господа Ісуса, і говорить, “Нехай цей ум (думання) буде в вас, який був в Христі Ісусі.” Якщо думання, яке було в Христі Ісусі, було, щоб захопити славу і честь Отця, і не думати про те, Що це є хижацтво, тоді такий самий ум, або думання в Господній Церкві означав би, що кожний з нас повинен 80 намагатись здобувати славу і почесті, які тільки ми можемо осягнути, і повинні вважати це як властиве поступовання, і що в такий спосіб будемо мати ум, якого Христос виказав.

Але це є помилкою. Це є помилковий переклад, який дає відмінне значення, від того, що Апостол мав на думці. Грецьке слово гарпагмос, яке є тут переложене на хижацтво (захват), трапляється лиш один раз в Новому Завіті, і насуває на думку хижацтво, або неправильне осягнення (чогось), але думка Апостола є зовсім противно виражена з причини злого укладу речення. Його думка може бути переложена майже тими словами, але з противним значенням, отже “Який не думав через хижацтво бути рівним Богу.” Шлях нашого Господа Ісуса є протиставлений до шляху сатани, який старався незаконно захопити Божу позицію і славу (Ісая 14:12-14). Це є ясно показано через контекст, що попереджує і слідує після цих слів. – щоб нічого не було роблено через суперечку, чи для марної слави – що Христос був дуже покірний і що нами повинні також правити ті самі думки, які були в Ньому і що ми повинні в такий спосіб іти в Його сліди. Зверніть увагу на слідуючі переклади цього слова гарпаґмос, які знані знавці з різних деномінацій воліють:

“Не думав це як справу, якої треба палко бажати.” -Кларк. “Не думав жадібно задержати.” Вакфілд.

“Не вважав як предмет особливого бажання.” Споварт.

“Який в Божій формі існуючи, не вважав буття рівне Богу за річ до захоплення.”Ротердам.

“Який будучи (ориґінально) в Божій формі, не вважав це за нагороду (річ, яку можна вхопити), бути на рівні з Богом.” Нов. Пер. 

“Який існуючи в Божій формі, не вважав за річ до осягнення, бути рівнотою з Богом.” Ам. Ревіз, Комітет.

“Не думав …  речі для осягнення. Шарпе. “Не вхопив жадібно (нетерпляче) Ніланд. 81 “Не старався сильно.” Дженсон.

“Не думав про незаконне захоплення (узурпацію).” Турнбул.

Ця остання дефініція виглядає найкраще пасує з контекстом, і є перекладом, що є даний в “Emphatic Diaglott” який передає цей цілий уривок так: “Який, хоча був в Божій формі, однак не думав про узурпацію (насильне захоплення) бути таким як Бог, але понизив себе самого, беручи форму слуги.”

Цей переклад є згідний не тільки з фактами справи, але також з твердженням Апостола, якого частину він становить. Його заява є, що, коли наш Господь Ісус був духовою істотою, коли мав подібну до Бога форму і природу, Він не був наповнений духом амбіції і бажанням захопити Божий авторитет і силу, і славу, і пошану – Він не мав духа сатани, який старався вивищитися, кажучи, “Буду подібний Всевишньому.” Навпаки, хоча Він занимав найвищу позицію після Небесного Отця, Він був такий покірний, що через послух для волі Отця зрікся слави і маєстату духового стану, замінюючи цю вищу природу і славу за нищий стан, людський стан “дещо менший від ангельської.”

Апостол дальше показує, що не тільки ця покора була показана, але що опісля ще більша покора була показана в тім, що наш Господь Ісус, як чоловік Ісус Христос, став відданий на смерть і це ганебну смерть на хресті. І усе це упокорення, як каже Апостол, було в послусі до Божої волі, волі Отця. Тоді Апостол показує, який був результат цього, кажучи, “Тому (для того, що Він виказав лояльність, покору, і^послух аж^ до смерти) Бог (Отець) вельми вивищив Його, і дав Йому ім’я, що є понад усе ім’я, щоб перед іменем Ісуса приклонилося кожне коліно, і кожний язик визнав … на славу Бога Отця.”- Фил. 2:9; 1 Тим. 2:5,6; Жид. 2;7.

Коли в такий спосіб бачимо цей текст, то пізнаємо, Що він не є поміччю, ні підпорою для науки про Трійцю, але сильно її противиться, і ставить себе в місце повної 82 гармонії з цілим Словом Божим і з освяченим здоровим глуздом і розумом.

Ми лишаємо цю рису нашого предмету з збільшеною оцінкою довготи і ширини, і височини і глибини величі особи і характеру, і плану Небесного Отця, і з більшим поважанням, чим коли-небудь, для Його великого Сина, Якого велика любов, лояльність і довір’я в мудрість Отця, в Його ласку і силу, була так щедро нагороджена; і ми маємо дійсно радість “шанувати Сина, так як ми шануємо Отця.” І після повного і точного розгляду об’явлення, даного нам в Слові Божім, ми також вповні годимося з надхненим свідченням Ап. Павла, “Для нас є тільки один (найвищий) Бог, Отець, від Якого все походить, і ми для Нього, і один Господь Ісус Христос, через Якого все, і ми через Нього.”- 1 Кор. 8:6.

“Благодать вам і мир від Бога, Отця і Господа Ісуса Христа. Благословенний Бог і Отець Господа нашого Ісуса Христа, Який у Христі поблагословив нас усяким духовним благословенням на небесах … призначивши нас наперед на всиновлення Собі через Ісуса Христа … Бог Господа нашого Ісуса Христа, Отець ^слави, дав вам духа премудрости і відкриття для пізнання Його.”- Ефес. 1:2-18.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.