5 Том, 4 Розділ – Посередник Примирення Непорочний

[97]
РОЗДІЛ IV

ПОСЕРЕДНИК  ПРИМИРЕННЯ
НЕПОРОЧНИЙ

Узгодження на вигляд несумісних віршів – Безпідставність римо-католицької доктрини про непорочне зачаття Марії – Народження Ісуса, відлученого від грішників – Невід’ємна часьига Божественного Плану – В іншому разі Викуп неможливий – Останні висновки науки в питанні зв’язку життя і протоплазми – Логос став тілом – Народжений від жінки, однак непорочний – Як недосконала мати могла народити і дійсно народила непорочного? – Той самий принцип діє в інших особливостях Божественного Плану, про що свідчить Писання

“Хто чистого може вивести з нечистого? Ані один!” (Йов.14: 4).
“Він з’явився, щоб гріхи наші взяти, а гріха в Нім нема”. “Отакий бо потрібний нам Первосвященик: святий, незлобивий, невинний, відлучений від грішників” (1 Ів. 3: 5; Євр. 7: 26).

Перед нами твердження Святого Письма, зовні суперечливі: перше заявляє, виходячи з нашого досвіду, що все потомство Адама заражене вірусом гріха від отруєного джерела; останнє стверджує, що наш Господь Ісус, як людина, відрізнявся від інших людей – був бездоганним, невинним, незаплямленим. А оскільки вся теорія Примирення, представлена у Писанні, вимагає, щоб наш Відкупитель обов’язково був непорочною людиною – з нашого роду, але все ж відокремлений від нього, – це питання стає дуже важливим для Господніх думаючих людей. Як Бог у випадку нашого Господа Ісуса міг досягти того, що неможливе для людини (виходячи зі всього людського досвіду і за свідченням Йова)? Захоплююче завдання цього розділу – дати достатній доказ того, як божественний задум здійснив цю бажану, хоча, здавалося, неможливу річ: вивести члена людства, відокремленого від його вад, щоб Він став його викупом – дав [98] відповідну ціну за першу досконалу людину, гріх якої та його прокляття завдають шкоди людству.
Річ не в тому, що знання про спосіб важливе чи то для віри, чи для спасіння справжнього учня, навченого Богом; просто у світлі нинішньої нищівної критики (розсудливої і нерозсудливої) суттєво, щоб ця істина, так тісно пов’язана з Примиренням – самим осередком і фундаментом істинного християнства, – мала міцну підтримку, щоб віра Господнього народу могла протистояти нападкам з боку Противника з кафедр, лавок і видань на вчення про викуп. Дякувати Богу, біблійного твердження про факт непорочності нашого Господа було цілком достатньо для Його святих протягом століть. Та тепер для дому віри приходить, як “харч у пору”, наукове і філософське підтвердження можливості всього того, про що сказано на згадану тему в божественному Слові і що знаходиться у повній гармонії з “законами природи”.
Римо-католицька церква у своєму вченні про “Непорочне зачаття” Марії намагається вселити віру в те, що матір нашого Господа була непорочна, незаплямлена, досконала, і тим самим довести, що Ісус міг народитися чистим і відлученим від грішників. Але ми так не твердимо. Ми визнаємо, що мати нашого Господа була членом роду Адама, як і всі інші його члени, – що її життя походило з лінії Адама, що вона успадкувала людські слабості і недоліки і неминуче була, як всі інші, під вироком смерті. Ми стверджуємо, що “людина Ісус Христос” була винятком – єдиним винятком.
Було би добре не забувати, що Божа провіденціальна опіка над людськими синами часто проявляється у винятках, які існують в природі. Наприклад, за законом природи тепло викликає розширення, тоді як охолодження викликає стиснення. Як пощастило людству, що вода є винятком з цього правила – що вона, всупереч загальному правилу, при замерзанні розширюється. Якби вона відповідала загальному закону природи і стискалася при замерзанні, то лід був би важчим від незамерзлої води, [99] і це привело би до осідання його на дні рік, через що наші річки стали би суцільним льодом, який не розтопила б навіть літня спека. І як добре, що серед мінералів сурма також є винятком з закону природи, інакше було би неможливо забезпечити чіткі контури на друкарських шрифтах, які досягаються шляхом змішування цього металу, який стискається, з іншими металами, які розширюються при нагріванні. Таким чином, Той, Кого, як виняток, не торкнулося осквернення гріхом нашого роду, був його єдиною надією – його викупом, його спасінням під божественним провидінням. З цими думками ми перейдемо до розгляду того, як Logos “став плоттю”, “народженим від жінки”, з “насіння Авраама”, проте був незабрудненим і міг бути відповідним й прийнятним викупом за Адама та його рід.
Святе Письмо притримується думки, що все існування, живильна енергія, буття, походить від батька, а не від матері. Мати отримує від батька сперму, тобто насіння життя, якому надає яйцеклітину, з якої формується тіло, і живить зародок істоти доти, доки той не зможе підтримувати незалежне існування, тобто доки той не зможе засвоювати для своєї підтримки життєдайні елементи, які постачає земля та повітря. І тоді він народжується.
Слово “батько” означає “життєдавець”. Відповідно, Бог був “Отцем”, тобто життєдавцем, тоді як земля була матір’ю Адама і, відповідно, людського роду (Лк. 3: 38). Тіло (організм) Адама було зі землі і від землі (яка, бачимо, служила йому матір’ю), але його іскра життя, яка робила його людиною, походила від Бога (Який, отже, був його Отцем, життєдавцем), і з тих пір в чоловічих особинах людства знаходилась сила передавати іскру життя, життєдайне насіння, потомству.
Відповідно до цього принципу про дітей кажуть, що вони – від своїх батьків, народжені через матерів. (1 М. 24: 47). Тому, коли Яків прийшов до Єгипту, у нього було сімдесят дітей (якщо рахувати через його синів). Про ці сімдесят душ, тобто істот, прямо сказано, що вони вийшли зі стегон Якова (1 М. 46: 26, 27; 2 М. 1: 5). І про Соломона сказано, що він вийшов зі стегон Давида [100] (1 Цар. 8: 19??; 2 Хр. 6: 9). Так само апостол Павло та ізраїльтяни в цілому стверджували, що всі вони вийшли зі стегон Авраама, а про Левія написано, що “ще в батькових стегнах він був, коли стрів його Мелхиседек” (Євр. 7: 5, 10).
Так і весь людський рід був в Адамі і з’явився від нього, їхнього батька, через матір Єву, але не від неї. І так написано, що “всі в АДАМІ вмирають”, не в Єві. Оскільки людський рід походив від Адама, він був випробуваний у його пробі, засуджений через його невдачу і включений у його покарання.
Те, чого навчає Святе Письмо, відповідає останнім висновкам науки в питанні розмноження людей і всіх ссавців. Вчені знаходять в природі достатній і переконливий доказ того, що життя, існування, походить завжди від особи чоловічої статі. Найпростішою ілюстрацією є куряче яйце: саме по собі воно спочатку не містить в собі життя, а є лише зародковою клітиною з її живильними речовинами, готовою створити організм, як тільки вона буде оживлена, запліднена життєвим зародком, життєвим насінням, від птаха-самця.
Яйце містить не тільки зародкову клітину, але й відповідні елементи живлення у відповідних пропорціях, потрібні для маленького організму, зачатого в ньому спермою, тобто життєдайним насінням; і в належних умовах такий організм розвивається. Зародкова клітина, “формуючий жовток”, або протоплазма, отримує життєвий зародок, сперму, і це стає ембріоном курчати, який для свого розвитку засвоює “їжу-жовток” і білок, аж поки він не проб’є шкарлупу і не зможе підтримувати себе сам, харчуючись більш твердою їжею. Показані тут принципи стосуються однаково людей і тварин.
З урахуванням цих гармонійних свідчень Біблії і науки приходить логічний висновок, що коли би батько був досконалим, то досконалою була би і дитина. Навіть при помірно сприятливих умовах досконала сперма, або життєве насіння, в сукупності з жіночою зародковою клітиною може створити такий сильний і здоровий живий ембріон, який буде здатний засвоювати відповідні елементи живлення і позбуватись непотрібних, витісняючи їх або нейтралізуючи. Досконала істота, що з’являється таким чином, [101] буде також володіти здатністю нейтралізувати або відкидати (за допомогою своїх досконалих функцій і без шкоди або поганих наслідків для себе) всі елементи, які не приносять користі. І навпаки, наскільки сперма (життєдайне насіння) буде недосконалою, настільки живий ембріон буде слабким і нездатним долати несприятливі умови свого середовища, засвоюючи все, що дає йому мати – добре чи погане, – і стаючись жертвою хвороби. Будучи недосконалим, він не в змозі повною мірою відторгнути отруйні елементи, і наслідком цього є слабкість та хвороба.
На викладений тут принцип опирається старе прислів’я: “Що корисне одному, те шкідливе іншому”. Той, у кого добре працює система травлення, може їсти і отримувати поживні речовини та силу з їжі, яка швидко знесилила би і, врешті, вбила би іншого, слабшого. Більш міцні беруть для себе корисні елементи і уникають шкідливих, натомість більш слабкі не здатні це робити і по суті отруюються, в результаті чого часто хворіють. Але пам’ятаймо, що жоден член нашого роду не близький до досконалості: ніхто не в змозі захистити свій недосконалий організм від міріад ворогів, які атакують через їжу, пиття і повітря. Тому ніхто не народжується досконалим і ніхто не може довго уникати хвороби. Вона спочатку полює на найслабші органи, після чого швидко руйнуються всі інші.
З цього виникає, що якби згрішила тільки мати Єва, людство не вмирало би. Якби Адам залишився досконалим, якби його життя залишалося незайманим і він не втратив його, потомство народилось би без вад. І навіть якби смертний вирок перейшов на матір Єву, приносячи їй недосконалість, це не ослабило би її потомків. Будучи досконалими, вони могли би засвоювати потрібні елементи, при цьому нейтралізуючи (природно і без шкоди для себе) всі отримані неповноцінні елементи харчування або позбуваючись їх чи взагалі обходячись без них.
З іншого боку, припустимо, що Адам згрішив би, а Єва залишилась би безгрішною: осуд і смерть Адама все одно вплинули би на потомство. Якими б досконалими не були зародкові клітини та живлення [102] від матері Єви, все одно з ураженої сперми, з життєвого насіння Адама могли би вийти тільки недосконалі вмираючі істоти. Звідси доцільність біблійного твердження, що “в Адамі вмирають всі” і “через непослух одного чоловіка… смерть у всіх” (1 Кор. 15: 22; Рим. 5: 12, 19).
Яка чудова відповідність між першим і другим Адамом та їхніми нареченими. Як смерть людства не залежала від Єви, але повністю від Адама (хоч в її появі була і частка Єви), так повернення життя відкупленого роду залежить не від Нареченої Христа, а від Ісуса, Відкупителя, хоча по божественній милості передбачено, що Його Наречена братиме участь у реституції “того, що було втрачено”.
Якщо джерело, Адам, заразилося гріхом і смертю, то ні один з його нащадків не може уникнути зараження, бо “Хто чистого вивести може з нечистого? Ані один!” Слід розуміти, що цей вірш відноситься до чоловіка, а не до жінки: жодна річ, яка виходить із забрудненого джерела, не може бути чистою. Тому “Нема праведного ані одного”,  ніхто не може викупити власне життя, а тим більше дати викуп Богові за свого брата (Рим. 3: 10; Пс. 49: 8).
Добре відомо, що розум матері в період вагітності має вагомий вплив на характер та вдачу її дітей у напрямку добра чи зла. Є багато випадків розумових та фізичних “родимих ??плям”. Тому, чи може взагалі (і наскільки) злий розум матері зашкодити досконалому ембріону, зачатому від досконалого життєвого зародка, людство в нинішніх умовах визначити не може, бо в нас немає жодної можливості представити докази в цьому напрямку. Та й у випадку нашого аргументу немає необхідності визначати, чи так воно є, бо “людина Ісус Христос” народилася не в таких умовах. Писання виразно підкреслює: (1) що Господь вибрав для матері Ісуса святу жінку, “благословенну між жонами”, яка “знайшла благодать в Бога” (Лк. 1: 28, 30, 42); (2) що Марія була сповнена віри і радості Господа за те, що вона може бути знаряддям у Його плані; і (3) що вона, не боячись [103] докорів з боку Йосипа чи світу, жила, радіючи в Бозі, говорячи: “Величає душа Моя Господа, і  радіє мій дух в Бозі, Спасі моїм” (Лк. 1: 45-47). Тому ми усвідомлюємо, що розум матері Ісуса не тільки не протидіяв Його досконалому розвитку, але сприяв, щоб його досягти.
З цього виникає, що єдиною перешкодою для народження досконалої людини від недосконалої (з вадами), але доброзичливої матері є відсутність досконалого батька, щоб дати досконалий сперматозоїд. Звідси узгодженість вчення Писання, що у випадку Ісуса Його досконале життя (не з Адамового джерела і не від нього) було перенесенебожественною силою з передлюдського стану до зародкового людського стану, і Він народився “святим” (чистим і досконалим), хоч не від досконалої матері (Лк. 1: 35). Те, що Ісус не був заражений розумовими, моральними або фізичними вадами, які були в Його матері (як і у всього людського роду), є цілковито розсудливим і, як ми бачили, повністю узгоджується  не тільки зі Святим Письмом, але й з останніми науковими відкриттями і висновками.
Ще один факт, який висувають вчені і який, здається, погоджується зі свідченнями Писання, полягає у тому, що хоча життя, існування, походить від батька, будова і природапоходять від матері. Наукові докази цього важкі для зрозуміння і їх не так легко збагнути звичайним розумом. Річ у тому, що Бог у Своїй мудрості не тільки відокремив різні види, тобто природи, але великою мірою обмежив їх, так що поза певними рамками вони не можуть змішуватись, сполучатися, не втрачаючи сили запліднення. Загальною ілюстрацією цього є мул, гібрид, який не може розмножуватись.
Сучасні дослідники природи відмовилися від старого поняття, що будова та природа походять від особи чоловічого роду. Тепер вони погоджуються, що істота жіночого роду дає організм, а також підтримку – тобто по суті дає все, окрім життєвого насіння, або сперми, яка походить від батька, життєдавця. Візьмемо, як біблійну ілюстрацію таких тверджень, неправомірне єднання “дочок людських” з ангелами, які не зберегли [104] свого початкового стану (1 М. 6: 2, 4; Юд. 6; 2 Петр. 2: 4). Коли ангели, маючи досконалі життєві можливості, приймали людський вигляд, вони зачинали дітей, які набагато перевищували гостротою розуму та фізичними силами досить деградований на той час рід Адама. Тому написано, що вони “були славні від віку”. Варто пам’ятати, що цих надзвичайних людей народили недосконалі вмираючі матері, хоча вони були зачаті сильними, непотерпілими батьками.
Вмираючий рід Адама мав би жорстоких панів в особі вищих від себе Нефілімів (євр. тих, які впали), яких Бог ніколи не признавав – ні через пробу до життя, ні через засудження на смерть. Це дійсно була милість, яка, не дозволивши на їхнє існування, позбавила їх цього існування в потопі, зберігши – як новий початок для людського роду – Ноя і його сім’ю. Написано, що “Ной був праведний і невинний у своїх поколіннях”, що означає, що більшість нащадків Адама виявилась значною мірою забрудненою і так чи інакше новим родом через зв’язок з ангелами, які мали людський вигляд. Ми говоримо новий рід, бо їхнє нове життя і сили походили від нових батьків.
Слава цих “Нефілімів” була такою великою, що страх перед ними можна побачити тією чи іншою мірою в язичницьких міфологіях ще донині. Навіть сотні років після їхнього знищення в потопі неправдиві відомості, що деякі з них залишились ще живими, викликали паніку серед ізраїльтян, в той час окрилених перемогою під час останніх битв (див. 4 М. 13: 33; 14: 36, 37). Немає сумніву, що в Ханаані були люди високого росту, як про це свідчать інші вірші, але ніколи, за винятком цієї “злої вістки”, їх не називали Нефілімами.
Ще одна ілюстрація принципу, що життя (життєвість) походить від батька, а організм (природа) – від матері, – знаходиться у тому, що Єгова, маючи Сам божественну природу, зачав синів різної природи. Він є батьком, життєдавцем, синів ангельської природи (Йов. 2: 1; 38: 7; Євр 2: 9), синів людської природи (Лк. 3: 38), а також “нових створінь”, які у першому воскресінні стануть учасниками Його власної божественної природи (2 Петр. 1: 4). Дух, енергія, Єгови, діючи на [105] духовні субстанції, створила і розвинула ангелів; та сама енергія, або дух, діючи на земні субстанції, створила людину і нижчі тварини (1 М. 2: 7; 1 Кор. 15: 47). Бажаючи дати нам чітке уявлення про зародження нових створінь до божественної природи, Бог представляє їх, як зачатих Його словом обітниці в утробі Заповіту, який Він уклав з Авраамом. Символічно цей Заповіт був представлений жінкою, Саррою. Він каже нам, що так само як Ісак був спадкоємцем Авраама і дитиною обітниці (через Сарру), так і ми, подібно до Ісака, є Божими дітьми, будучи дітьми обітниці, тобто Заповіту Сарри (див. Гал. 4: 23-31; 1 Петр. 1: 3, 23; 2 Петр. 1: 4).
Той же принцип проілюстрований фактом, що в образній юдейській епосі, до християнського віку, дитина успадковувала благословення і привілеї свого батька відповідно до прихильності до її матері та її становища. Це знову говорить про те, що дитина отримувала природу, права, привілеї і свободи матері, а не обов’язково батька (див. 1 М. 21: 10; 2 М. 21: 4; Гал. 4: 30).
Вищевикладені аргументи скріплюються фактом, що наш Господь Ісус був народжений жінкою. “Святе”, народжене жінкою, взяло природу жінки, тобто людську природу – “з землі, земне”. Зберігаючи всю чистоту і досконалість попереднього (духовного) стану, перенесений зародок істоти (згідно зі законом, який ми розглядаємо) отримав природу матері і став “тілом”, будучи “народжений від жінки”. Проте “чистий” не вийшов з нечистого роду, а “від Бога вийшов і прийшов”, а в Марії просто розвивався і годувався (Ів. 8: 42; Гал. 4: 4).
З цим принципом узгоджується сказане про нашого Господа Ісуса (хоча Він був відтоді високо звеличений до божественної природи і більше не є людиною), що Він буде життєдавцем, “батьком”, всього людського роду, хоча також показано, що Його діяльність стосовно людства полягатиме у відновленні досконалості людської природи, втраченої для всіх через гріх Адама. Таким чином, хоча “батько”, життєдавець, буде на божественному рівні, Його діти, [106] народжені Угодою реституції, зображеною Кетурою, третьою дружиною Авраама, будуть на людському рівні.
Отже, переглядаючи нашу тему, ми бачимо, що “дивовижне” народження нашого Господа Ісуса, досконалого, непорочного, від недосконалої матері, не суперечило звичайному способу виконання планів Творця, а повністю з ними узгоджувалось: ми бачимо, що так само отець Адам народився в досконалості, тому що він був народжений від Бога, хоча його мати (земля) все ще була недосконалою, за винятком особливо приготовленого Едемському саду. Тому біблійне запевнення, що наш Господь мав передлюдське існування, життєвий принцип якого був перенесений в утробу Марії і народився від неї “святим”, є достатнім доказом того, що Він був, як говорить те саме Писання, “святим, незлобивим, невинним, відлученим від грішників”. Саме Такий “потрібний нам”, тобто був придатний до потреб у нашому випадку, – Такий, Якого могла би прийняти Справедливість як нашу викупну ціну; а тоді, ставши Первосвящеником для людства в речах, що належать до Бога, Він зможе співчувати слабким та обтяженим, пізнавши почуття людських немочей, коли Він Сам із співчуття взяв на Себе наші недуги (Мт. 8: 16, 17; Євр. 7: 26).
Переходимо тепер до розгляду того, як Він міг бути без гріха і все ж бути “подібним до братів”.