5 Том, 5 Розділ – Посередник Примирення “Подібний до Братів” і Випробуваного у Всьому, Як і Ми

ПОСЕРЕДНИК ПРИМИРЕННЯ “ПОДІБНИЙ ДО БРАТІВ”

І “ВИПРОБУВАНОГО У ВСЬОМУ, ЯК І МИ”

РОЗДІЛ 5

Хто Є Його Братами? – В Чому Є Подібність? – Як Він Був Пробований У Всьому, Так Як Ми, Однак Без Гріха? – Проби В Пустині – їх Подібність До Наших – Деякі з Них “Звели б, Коли Би Було Можливо, Особливо Вибраних – В Якому Значінню Наш Господь Стався Досконалий Через Терпіння? – Хоча Був Син, Однак Навчився Послуху – Як Він Стався На Подобу Грішного Тіла – Та Проте Без Гріха – Узяв На Себе Немочі Наші – Як Він “Дізнав” (Усякої Спокуси)?

“Тому мусів Він бути у всьому подібний до братів, щоб стати милосерним та вірним Первосвящеником у справах Божих, для вблагання за гріхи людей.”- Жид. 2:17.

Два популярні, але противні погляди відносно різних висловів Св. Письма, які говорять про відношення нашого Господа до людства, цю справу заторкують і перечать собі; а третий правдивий і одинокий, є в змозі погодити ці різні частини Писання, або задовільнити освячений розум. З цих двох мильних, але популярних теорій одна твердить, що наш Господь Ісус був Всемогучим Богом, Єговою, Який лиш зодягнувся в людське тіло, без дійсного 110 відчуття людських досвідів: проб, спокус та оточення. Друга теорія твердить, що Він був грішним чоловіком, учасник хиб нашого роду, так як і всі інші, але мав більший успіх від інших у спротиві і поборюванню злого. Ми будемо старатися показати, що обидві ці теорії є помилкові, і що правда лежить між ними в тому, що Логос “існуючий в подобі Божій”, духова істота, коли “стався тілом”, був дійсно чоловіком, “Чоловік Ісус Христос”, але був “відлучений від грішників”, був досконалим чоловіком, приготований бути “відповідною ціною” за першого досконалого чоловіка, якого упадок охопив і включив цілий наш рід, і якого викуп також охоплює цілий рід.

Тому, стараючись встановити правильний погляд Писання щодо цього предмету, є зовсім властивим, щоб ми переглянули різні вислови Писання, які були перекручені і неправильно вжиті, щоб доказати, що наш Господь був сплямлений і підданий таким самим пристрастям, як упавший рід. Ми говоримо, що коли б Він був у такому стані, то це було б неможливим для Нього, так як це с неможливим для нас, сповнити вповні і досконало кожну рису Божого Закону. Божий Закон є повною мірою здібности досконалого чоловіка, і є поза межами і можливістю для якого-небудь чоловіка, який не є досконалий. Тому сам факт, що в нашому Господі не було гріха, і що Він подобався Отцеві, і був прийнятий як жертва за гріхи, як ціна викупу за Адама (і страченого в нім роду), доказує побічно про Його досконалість, про що, як ми твердимо, Писання всюди навчає.

Але “брати” нашого Господа не були непорочні, ні відлучені від грішників. Отже, як міг Він бути “подібний до своїх братів” і все таки бути відлученим від грішників? Відповідь на це питання можна знайти тоді, коли ми визнаємо цей факт, що ці слова “своїх братів” не відносяться до світу, не до грішного людства. Чоловік Адам був дійсно Божим Сином тоді, коли Бог його створив і аж до того часу як згрішив (Луки 3:38), але не після того. І всі з його роду, згідно з Писанням, є названі “дітьми гніву” 111 (Ефес. 2:3). Лиш ті, які “втекли з під осуду, що є над світом”, і які прийшли знову до гармонії з Богом через Христа, мають авторитет Біблії вважати себе за Синів Божих (Йоана 1:12). Про інших наш Господь говорить, “Ви від вашого отця ^диявола, і пожадливості отця вашого хочете чинити” (Йоана 8:44). Наш Господь Ісус ніколи не зачислював себе до дітей диявола, ні до “дітей гніву”, але сказав, що Він “прийшов від Бога.” Він також не визнавав за “своїх братів” кого-небудь з тих, які були “дітьми гніву.” Лиш ті є визнані як “брати Господа”, які втекли від осуду (прокляття), що є над цілим світом, і які стали припроваджені до Отця через кров Христа, і одержали “духа всиновлення” до Божої родини, і обітницю повного “прийняття за синів” при установленню Царства.- Рим. 8:15,23; Гал. 4:5.

Це тому, що такі є вважані як оправдані, що вони є звільнені з осуду Адама і зараховані за праведних через кров Христа, що вони є в якому-небудь значенні цього слова подібні до нашого Господа Ісуса, “Його братами”, на подібній стопі Божої ласки і відлучення від світу. Про посвячених з цієї кляси наш Господь сказав, “Вони^ не з світу, як і я не з світу” і “Я вибрав вас з світу” (Йоана 15:19; 17:16). З такої точки погляду можна легко бачити, що наш Господь “стався подібний братам” – точно в кожних подробицях. Ці “брати” не були в такому стані тоді, коли Він принизив себе і стався тілом – тоді Він не мав братів, за вийнятком того, що така кляса була передбачена Богом (Ефес.1:5,11; Рим.8:9). Але Божа постанова була така, що Бог передбачив, що Він міг бути справеливий і виправдати тих з грішного роду, які приймуть Божу ласку через Христа, і яких гріхи були, на цей рахунок, покриті, не зараховані їм, але зараховані Йому, Який “поніс наші гріхи в своїм тілі на дереві.” Бог наперед передбачив і постановив покликати членів Церкви під час віку Євангелії, щоб вони були співспадкоємцями з Ісусом Христом нашим Господом “спадщини нетлінної й непорочної, що не зв’яне, захованої 112 на небесах” (1 Петра 1:4). І це було задля цього наперед установленого плану, що про тих, які становитимуть цю клясу, було наперед пророком сказано як про “братів” Христа. Пророчо наш Господь е предствлений як такий, що говорить до Отця, “Я звіщатиму ім’я Твоє братам моїм, хвалитиму Тебе серед громади” (Пс. 22:22; Жид. 2:12). Якщо це було Божою постановою – щоб наш Господь був не тільки Відкупителем світу, але також прикладом для “братів”, які будуть Його співспадкоємцями – тому у виконуванню цієї Божої постанови було відповідним, щоб Він у всіх своїх досвідах і пробах стався “подібний до своїх братів.”

“ЯКИЙ БУВ ВИПРОБОВУВАНИЙ У ВСЬОМУ, ЯК І МИ, ОДНАК БЕЗ ГРІХА” Жид. 4:15

Слід помітити, що цей вислів не подає, що наш Господь був спокушуваний у всіх точках так, як світ є спокушуваний, але, так як ми, Його послідовники, є спокушувані. Він не був спокушуваний по лінії розбещених забаганок для грішних речей, які є одержані через спадковість від земських родичів. Але, будучи святий, непорочний і відлучений від грішників, Він був спокушуваний по тих самих лініях, як Його послідовники в цьому євангеському віку – які поступають не по тілу, але по духу; – і які є суджені не відповідно до слабостей їх тіла, але відповідно до духа їх ума – відповідно до їх нової волі, нового серця- Рим. 8:4; 2 Кор. 5:16; Йоана 8:15.

Це бачиться дуже виразно в зв’язку з спокусами нашого Господа в пустині, які наступили скоро після Його посвячення і хрещення в Йордані.- Мат. 4:1-11.

(1)Першою спокусою була сугестія сатани, щоб Він вживав Божу силу, яку щойно одержав при хрещенню в Йордані, для своїх потреб, перемінюючи каміння на хліб. Це не було спокусою, яку можна б у якій-небудь мірі дослідити в унаслідженій недосконалості. Наш Господь був через сорок днів без поживи, досліджуючи Божий план, 113 стараючись пізнати і рішити під впливом Святого Духа, якого недавно одержав, яким має бути властивий спосіб Його життя, щоб здійснити велику місію, задля якої Він прийшов у світ, а саме, щоб світ відкупити. Сугестія, щоб вживати дані Йому духові сили, про які Він був свідомий, що їх має, на потреби тіла, на першу думку могло виглядати властивим, але наш Господь негайно пізнав, що таке вживання Його духового дару буде невластивим, бо він не був на це даний, і тому Він відкинув цю думку, кажучи, “Написано: не самим хлібом житиме людина, а кожним словом, що походить з уст Божих.” “Брати” Господа мають часом подібні спокуси від противника, підшепти, щоб вживати духові дари на користь теперішних інтересів. Цього роду спокуси є звідничі і є проводом, через який Божий посвячений народ часто є проваджений противником на манівці, щоб більше і більше вживати невластиво Боже благословення.

(2)Противник підсував думку нашому Господу, щоб Він розпочав свою місію для народу в дивовижний спосіб – щоб кинувся до долу з наріжника храму перед товпою народу так, що коли б вони побачили, що Йому нічого не сталося, то це було б доказом для нихг що Він має надлюдську силу і тому скоро прийняли б Його за Месією і співпрацювали б з Ним у Його чинності. Але наш Господь негайно побачив, що такий спосіб зовсім не був у гармонії з Божим розпорядженням, і навіть невластиве стосування Писання^ яке сатана Йому навів (очевидно на зло), не зрушило Його з принципу праведности. ^Він негайно відповів, що такий спосіб поступовання з Його сторони був би спокушуванням Божого провидіння, вповні необгрунтований, і тому не варто над тим думати. Коли цього вимагав обов’язок то навіть, хотяй там була небезпека, Господь не отягався чинити те, що було потрібне для справ Отця, бо розумів, що Бог є здібний пильнувати кожної справи; але правдиве довір’я в Бога не включає необачного виставлювання себе на небезпеку, без Божого повеління, яке було б лиш на те, щоб хвалитися. 114

Брати Господа мають також спокуси по тих лініях, і вони повинні пам’ятати цю лекцію і приклад, який їм виставив Провідник їх спасення. Ми не повинні спішитись до небеспеки, і думати через те, що ми є відважні воїни хреста. Сини злого часом показують “ризиковні діла” і думають, що це є властиве, але вони не є властиві для дітей Божих. Ці останні мають боротьбу, яка вимагає ще більшої відваги. Вони є покликані, щоб виконувати службу, якої світ не схвалює і навіть не оцінює, але часто переслідує. Вони є покликані переносити зневаги і наруги від світу. Так, ті, що не мають обрізки серця, “говорять всіляке зло” проти них, ложно задля справи Христа. В цьому відношенню послідовники Провідника нашого Спасення переходять таку саму дорогу і йдуть в сліди свого Провідника. І щоб не зважати на сором і зневагу світу в Божій праці, яка є неоцінена світом, вимагає більшої відваги, чим виконувати деякі великі чудові діла, які будуть подивляти звичайних людей.

Одним з головних боїв тих, які поступають по цій вузькій дорозі, є бій з своєю волею, щоб привести цю волю до повного підкорення під волю Небесного Отця і її там вдержувати. Володіти своїм власним серцем, усувати зростаючі амбіції, які є природні навіть для досконалого чоловіка; погашуючи той тліючий вогонь, і представляючи свої тіла і всі земські інтереси як жертву живу в службі для Господа і для Його справи. Це були проби, в яких наш Провідник одержав побіду і її лаври, і таким є також проби Його “братів”. “Більший є той, хто панує над своїм духом (підкорюючи все під волю Божу), чим той, хто здобув місто.” Такий також є більший, чим той, який через невластиве поняття про віру, буде скакати з вершка святині, або чинитиме якісь інші немудрі діла. Правдива віра в Бога складається не з сліпої легковірносте і дивних припущень відносно провіденціяльної опіки, але противно, вона складається з спокійного довір’я в усі дорогоцінні Божі обітниці, які Бог дав, довір’я, яке дає їм змогу вірно 115 противитися різним намаганням світу, тіла і диявола, щоб відвернути його увагу, і яка пильно йде по лініях віри і послуху, які є позначені в Божім Слові.

(3)В третій спокусі сатана пропонував нашому Господеві земське панування і скорий успіх заложення Його царства, без смерти і терпіння – без хреста, під умовою компромісу з противником. Противник твердив, і це твердження не було заперечене, що він мас контролю над світом, і що через співпрацю з ним Царство Справедливосте, якого наш Господь прийшов установити, могло б бути скоро встановлене. Сатана натякав, що він вже є стомлений провадити світ до гріха, темноти і забобонів, і що тому він співчуває з місією нашого Господа, яка має на меті допомогти бідному упавшому родові. Однак, він бажав задержати головний, або провідний контролюючий вплив у світі, і тому ціною його передання світу для справедливого шляху, ціною його співпраці з Господом Ісусом в реституційних благословеннях світу, було те, щоб він (сатана) став визнаний опісля як володар світу в його відновленім стані – щоб в той спосіб наш Господь віддав йому поклін.

Ми повинні пам’ятати, що бунт сатани проти Божого правління був спонуканий через його амбіцію, щоб він сам був монархом – “так як Найвищий” (Ісая 14:14). Ми пригадуємо собі, що це було головною спонукою його успішної атаки на наших перших родичів в Едені – щоб він міг відчужити і відлучити їх від Бога і в такий спосіб поневолити їх для себе. Ми можемо легко додуматись, що він волів би бути володарем щасливих людей, чим “стогнучого створіння”: він волів би мати під собою людей, які жили б вічно. Виглядає, що навіть тепер він не визнає цього факту, що вічне життя і правдиве щастя є інакше неможливе, лиш в гармонії з Божим правом. Тому сатана годився статися реформатором в усіх особливостях, за вийнятком одної – його амбіція мала бути задоволена – він мусить бути не меншим володарем між людьми – і чи він не був вже “князем того світу” і за такого визнаний в 116 Святому Письмі? (Йоана 14:30; 12:31; 16:11; 2 Кор. 4:4). Очевидно, він не мав до цього Божого повноваження, щоб бути “князем цього світу”, але він одержав в посілість людство через несвідомість, через представлення злого за добре, темноти за світло, – отже в такий спосіб він збентежив і осліпив світ, і легко держав стан володаря, або “бога того світу, який тепер орудує в серцях синів непокору” – великої більшості людей.

Тому особливою спокусою сугестії сатани було, що тут виглядало, що він пропонує нову розв’язку цього питання піднесення людини з його гріховного стану. Та більше цього, це виглядало, що там був натяк на частинну жалобу, або покуту з сторони сатани, і можливо його привернення на дорогу праведносте, з умовою, що йому буде забезпечене бажання його амбіції бути дальше володарем над людьми, більш щасливими і в кращому стані, чим вони були, коли були підневолені під гріх, бо це було одиноким способом, через який він міг задержати лояльність людини: тому що в пропорції як людство відкидає гріх і оцінює святість, в такій самій пропорції юно бажає служити і поклонятись Богу.

Наш Господь Ісус не стягався довго, Він мав повне довір’я, що мудрість Отця встановила найкращий і найбільш відповідний план. Тому Він не тільки не радився з тілом, ні з кров’ю і не торгувався з сатаною відносно співпраці в чинності підношування світу.

Тут також ми бачимо особливі засідки противника проти “братів” Господа. Він мав успіх в спокутуванні номінальної Церкви, з початку її діяльности, щоб вона відсунула дорогу хреста, вузьку дорогу відлучення від світу, але, щоб зробити союз з цивільними властями і таким чином постепенно статися впливовою в світовій політиці. Через співпрацю з “князями цього світу”, яка є скрито заохочувана і підсилювана противником, вона намагалась запровадити володіння Христа на землі, через представника папу, який твердив, що він був намісник Христа. Ми бачили, який наслідок був з цього погубного

117 впливу: як це ложне Царство Христа сталося дійсно царством диявола, тому що виконувало його волю. Ми бачили наслідок цього в ‘Темних Віках”, і те, що Господь називає цю систему “Антихристом.”

І хоча Реформація сміло розпочалась, ми пізнаємо, що противник знову представив перед Реформаторами цю саму спокусу, і ми бачимо, що вони лиш частинне її противились, що вони були охочі йти на компроміс, щоб коштом правди одержати охорону і допомогу від “царств цього світу” і в надії, що царства цього світу в якийсь спосіб стануться Царством нашого Господа. Але ми бачимо, що це сполучення Церкви і світового впливу, як це є представлене в Протестанстві, хоча менше згубною в своїх наслідках, чим папська сполука, є помимо того дуже шкідлива і є великою перешкодою для всіх, які підходять під його вплив. Ми бачимо, що постійною боротьбою “братів” є, щоб перемогти ці спокуси противника, і стояти твердо в вільності, в якій Христос зробив нас вільними -не в світі, лиш відлучених від світу.

Більше того, ми бачимо, що хоча така сама спокуса приходить на всіх “братів”, юна час від часу приходить в дещо відмінній формі, і що великий противник в дуже хитрий спосіб, в кожному випадку старається поступати з нами, так як з Господом, а саме, представити себе як провідника по лініях реформи, яку він дораджує -показуючи, що він^ сердечно співчуває з працею благословення світу. Його остання спокуса по цій лінії приходить в формі пропонованих “суспільних реформ”, які він успішно представляє перед умом багатьох “братів.” Він тепер подає думку, що хоча колись було дуже потрібно поступати “вузькою дорогою”, дорогою хреста, то це вже не є потрібним цього чинити, але що тепер ми дійшли до місця, де ціла справа може бути скоро і легко завершена, і Що світ в загальному може бути піднесений до вищого рівня суспільного, розумового, морального і релілігійного стану. Але плани, які він підсуває, завжди втягають сполуку з ним: в теперішнім випадку підсувається думку, 118 що всі, які будуть співпрацівниками в суспільних реформах, повинні також з’єднатися з суспільними і політичними рухами, які здійснють бажаний наслідок.

І він стався такий зухвалий і такий самовпевнений підмоги більшости, що він більше не претендує сприяти реформі по лінії особистого навернення від гріха і спасення від прокляття і поєднання з Отцем, через особисту віру і посвячення для Господа Ісуса Христа -Його пропозицією є суспільна реформа, яка нехтує особисті відповідальності і гріхи, а лише звертає увагу на суспільні обставини і робить суспільство назовні “чистим”. Він хотів би, щоб ми занехали вчення Господа, що лиш ті, які приходять до Отця через Нього є “синами Божими” і Його “братами”; замість того він хотів би, щоб ми вірили, що всі люди є братами, і що Бог є Отцем цілого людства, що ніхто не є “дітьми гніву”, і що це злочинним і немилостивим вірити в слова нашого Господа, що деякі є “від отця диявола”. Хотяй не вживає на це особливих висловів, він хотів би, щоб ігнорувати і заперечували про упадок в гріх і також ігнорувати і заперечувати викуп з гріха і цілу працю примирення – під, на вигляд пристойними, але звідничими гаслами про Отцівство Бога і Братерство людей і про Золоте Право.

Ці спокуси противника, які є перед “братами” сьогодні, зводять багато і мабуть ще всіх зведуть, за вийнятком “особливо вибраних” (Мат. 24:24). Ці особливо вибрані “брати”, є тими, які поступають близько в сліди Господа, і які, замість звертати увагу на сугестії противника, звертають увагу на Слово Боже. Ці особливо вибрані “брати”, замість схилятися до свого власного розуміння і вигадок сатани, мають віру у вищу мудрість Єгови і Його божественного плану віків. Тому вони всі є “навчені від Бога” і знають, що працею теперішнього віку є вибір “братів” Христа, і тепер їх випробування, і остаточно прославлення з Господом в Царстві, як насіння Авраама, щоб благословити світ; і що в слідуючім віці прийде “властивий час” для морального, фізичного і умового 119 піднесення світу. Тому особливо вибрані не можуть бути зведені жодними на вигляд пристойними аргументами, чи софістикою (підробкою) їх хитрого ворога. Більше того, “брати” не є в несвідомости відносно його хитрощів, тому що вони були остережені по цій лінії, і вони дивляться на Ісуса Христа, Який не тільки є Автором їх віри, через повне жертвування себе самого, але також має бути її звершителем, коли Він дасть їм часть в першому воскресеншо і зробить їх учасниками Його великої слави і Божої природи.

Такими є точки спокус “братів” і такими були точки спокус їх Провідника. Він був “спокушуваний у всьому, як і ми”, і Він знає як помагати тим, які є спокушувані, і які є охочі одержати поміч, яку JBiH дає, і в спосіб, всякий Він її дає – через научування з Його Слова, і через Його дуже великі і дорогоцінні обітниці. Слабості, які приходять до них через спадковість, не були частиною спокус нашого Господа. Він не мав бажання до пиятики, Він не мав схильгості до убійства, ні до крадежі, бо Він був святий, непорочний і відлучений від грішників. І Його “брати” не мають тих сильць для їх спокус. Ті,  які сталися Його “братами” через віру і посвячення, і сплодження з Святого Духа всиновлення, позбулись нахилу, який старається робити шкоду іншим, і замість того вони одержали новий ум, ум Христа, духа Христа, духа здорового розуму, Святого Духа – духа любови, який старається насамперед чинити волю Отця, і подруге, старається чинити добро всім людям, особливо домові віри.- Гал. 6:10.

І хоча в тілі тих “нових створінь”, які мають новий ум і нову волю, є унасліджені слабості і нахили до вибуху гніву чи сварні, так що вони будуть потребувати постійно бути на осторозі проти них і можуть часом бути поборені помилкою, проти їх волі, все ж таки, ці недобровільні слабості не є зачислені їм як гріхи, ні як діло “нового створіння”, лишень як хиби, що належуть до старої природи, які є, так довго як “нове створіння” їм противиться, прикриті заслугою викупу – великою жертвою 120 за гріхи, яку зробив Провідник нашого Спасення. Це е саме “нове створіння”, яке є пробоване, досвідчуване, пристосовуване, очищуване і приготовлюване до співнасліддя з Христом в Його Царстві, а не тіло земське, яке є вважане за мертве.

“СТАВСЯ ДОСКОНАЛИЙ ЧЕРЕЗ ТЕРПІННЯ”

“Годилось бо Тому (Отцеві), для Якого все, і через Якого все, щоб Того, Хто привів багато синів у славу, -Провідника їхнього спасення, стражданням удосконалити.”-Жид. 2:10.

Маючи на увазі те, про що ми вище говорили, можемо легко бачити, що наш Господь не був зроблений досконалим як чоловік через терпіння, які Він переносив як чоловік, ані що Він не терпів заки стався чоловіком. Думкою цього Писання є, що коли наш Господь був у світі, вже як досконалий чоловік, образ Отця в тілі, святий, непорочний і відлучений від грішників, Він осягнув через свої досвіди і терпіння іншу досконалість – досконалість іншого рівня існування, одержану відтоді. Це було одною річчю, що Логос був досконалий, коли Він був з Отцем, заки світ повстав – досконалий в своїй істоті, в свойому серці, або волі – досконало вірний для свого Отця; але це було іншою річчю, що коли Він добровільно принизив себе, шоб статися тілом і взяти нашу природу, нищу природу, Він стався досконалим чоловіком, відлучений від грішників: і це є ще третьою річчю, що Він тепер е досконалий в Його теперішнім вивищенім стані, як учасник божественної природи. Власне до цього останнього стану наш текст відноситься. Таке високе вивищення до “слави, чести і безсмертя”, до “Божої природи”, зовсім властиво в Божій мудрості вимагало, щоб певні проби були застосовані, переношування яких повинно зробити досконалим титул Єдинородного Сина Божого, щоб мати участь у всіх багатствах Божої ласки, і щоб “усі шанували Сина, так як вони шанують Отця.” 121

Ми повинні пам’ятати, що в зв’язку з тими пробами, які мали виказати Його послух для Отця, перед Ним була виставлена певна радість, певна надія, так як є написано “Задля (не “замість” – як це є помилково передано в наших Біліях) радости, яка була перед Ним, витерпів хрест, не звертаючи уваги на сором.” (Жид. 12:2). Ця радість перед Ним, ми можемо правильно вважати була:

(1)Радість виконати таку службу (завдання), яка буде приємна для Отця.

(2)Радість викупити людство і дати всім можливість бути звільненими з гріха і смерти. 

(3)Радість в серцю, що через довершення цього примирення, Його Отець буде вважати Його за гідного бути володарем і благословляючим Царем і Священиком для світу; об’явити світові знання Божого плану і підносити з гріху до Божої ласки кожного, хто прийме умови Нової Угоди.

(4)Радість, що Отець обіцяв Йому, не тільки поворот до слави духової істоти, яку Він мав з Отцем заки світ повстав, але багато вищу славу – бути вивищеним понад Ангели і сили, і власти, і всяке імено, що є називане, і статися спільником в Царстві всесвіту, слідуючим після Отця – по правій руці маєстату на вишинах, і учасником божественної природи, з його вродженим, або безсмертним життям.

Але вся ця радість була залежна на повному послусі для волі Отця. Правда, Він був завжди послушний Отцеві і любив дороги Господні, але Він ніколи не був поставлений на таку пробу, як тепер. До цього часу було приємно і почесне чинити волю Отця; тепер проба була, чи Він буде, чи не буде чинити волю Отця під такими обставинами, які будуть болючі, тяжкі і понижуючі -обставинами, які остаточно принесуть Йому смерть, та навіть ганебну смерть на хресті. Він успішно перейшов через ці проби і ніколи не хитався, ніколи не вагався, але в кожному випадку проявив повну віру в Справедливість Отця, Його Любов, Мудрість і Силу, і без вагання 122 переносив всякий спротив і противності від грішників, з усіма іншими нападами противника; і через ті всі терпіння Він “стався досконалий, тобто гідний усієї цієї радости, яка була виставлена перед Ним, внаслідок чого став досконалим як істота найвищого стану, тобто, “Божежественної природи.” В такий спосіб це було правдою про Єдинородного від Отця, що:

“ХОЧ ВИ БУВ СИНОМ, ОДНАК ВИ НАВЧИВСЯ ПОСЛУХУ З ТОГО, ЩО СТРАЖДАВ, А ВДОСКОНАЛИВШИСЬ, ВИ СТАВ ДЛЯ ВСІХ, ЩО ЙОМУ СЛУХНЯНІ, ТВОРЦЕМ ВІЧНОГО СПАСЕННЯ” Жид. 5:8-10. 

Надхнений Апостол пояснює в той спосіб, що наш Господь, вже був досконалий, непорочний, вже був “Сином”, вже був вповні послушний Отцеві під сприяючими обставинами, а тепер навчився (і пізнав), що означає бути послушним під противними обставинами, і будучи в такий спосіб досвідчений і випробуваний, Він показався гідним досконалости на вищому рівні існування, в Божій природі, і Він був удосконалений в ній, коли Отець підніс Його з мертвих до цієї великої слави, яка була виставлена перед Ним – перше, щоб бути Визволителем Церкви, яка є Його тілом, а опісля, “у властивім часі”, усіх тих, які, будучи приведені до точного знання правди, будуть Його слухати.

Помітіть гармонію між тими словами і свідченням Ап. Петра, – “Бог батьків наших воскресив Ісуса … Його Бог підвищив правицею своєю, як Князя і Спаса.”- Діян. 5:31.

Таким чином наш Господь Ісус показав перед Отцем, перед Ангелами і перед нами, Його “братами”, свою вірність для Отця і для принципів володіння Отця. Таким чином Він звеличав закон Отця і вчинив його славним; показуючи, що він не був надмірно вимагливий, що не був поза межами спроможности досконалого чоловіка, навіть під найтящими обставинами. Ми, як послідовники Ісуса, можемо дійсно радуватися разом з усіма Божими 123 інтелігентними і послушними створіннями, кажучи, “Достойний Агнець заколений прийняти силу і багатство, і мудрість, і міць, і честь, і славу, і благословення.”- Об’яв. 5:12.

І це натякає, що, як прославлений Господь є Провідником нашого Спасення, то так усі, які будуть воїнами хреста, послідовниками цього Провідника і співнаслідниками з Ним у Царстві, мусять так само статися досконалими як “нові створіння” через проби і терпіння. І як терпіння, через які Провідник стався досконалий як нове створіння, були речами, які Він переносив з причини спротиву світу, тіла і диявола, і через підкорення своєі волі під волю Отця, то так само є з нами. Наші терпіння не є звичайними терпіннями болю, такими які має “стогнуче створіння” і в яких ми також до певної міри маємо участь, як члени людського роду. Терпіння, які рахуються в розвитку “нового створіння” є ті, які добровільно і охочо переношується, задля, або на рахунок Господа і Господньої Праці, і Господнього народу – є це тягарі, які ми переношуємо, як добрі воїни Господа Ісуса Христа, тоді як не стараємося чинити своєї волі, але щоб удосконалити в нас волю нашого Провідника, волю нашого Небесного Отця. Тому ми маємо йти в Його сліди, розуміючи Його опіку і звертатися до престолу небесної ласки, просячи про поміч на цій дорозі; ми маємо довір’яти в Його обітниці, що всі речі працюють на добро для нас, що Він не дозволить, щоб ми були спокушувані більше понад те, що можемо перенести, але приготовить вихід з кожної спокуси; що в кожнім досвідченню Він дасть нам подостатком ласки – на час кожної потреби. Таким чином Його “брати” є тепер також на пробі, і тепер стаються Досконалими як “нові створіння в Христі – “достойними участи в спадщині святих в світлі.”. Кол. 1:12

“НА ПОДОБУ ГРІШНОГО ТІЛА”

Бо що Закон, ослаблений тілом не міг зробити (тому 124 що усе тіло стало розбещене через упадок і неспроможне виказати повний послух для Закону) то Бог зробив -піславши свого Сина в подобі тіла людського (що підпало під пануванням гріха) і як жерта за гріх, осудив гріх в тілі, і відкрив нову дорогу життя, на якій праведність Закону може бути виконана в нас (що не за тілом ходимо, а за Духом). Тому для таких нема осуду, бо закон Духа життя в Христі (під дорогоцінною кров’ю) визволив нас від Угоди Закону, яка осуджує усіх недосконалих як грішників і засуджує їх на смерть. – Римлян 8:1-4 – парафраза (переповідання).

Ті, які є більше, чи менше схильні вважати, що наш Господь був грішником, член упавшого роду, взяли цей уривок і намагаються його перекрутити так, щоб він не гармонізувався з розумом, ні з іншими уривками Писання, – це вони роблять тому, щоб піддержати їх теорію, щоб доказати, що Христос стався точно таким самим, як “гріховне тіло”, не як тіло, що не згрішило – тіло яке Адам мав, перед його переступом. Але з повищого переповідання цього тексту, ми віримо, що думка Апостола є нам добре представлена. Наш Господь полишив славу духової природи і “стався тілом”, стався таким самим видом природи як рід, якого Він прийшов відкупити – рід, якого природа, або тіло підпало під неволю гріха, який був запроданий під гріх, через непослух першого родича Адама. Тут нічого не натякає, за вийнятком вигляду даного перекладачами, що наш Господь був грішником. Дійсно, це є одною з простих проблем до подумання, що коли б Він був грішником, або в якій-небудь мірі учасником осуду, який тяжив над людством, то Він не міг би бути нашою жертвою за гріхи, тому що один грішник не може бути жертвою за другого грішника. Згідно з Божим правом “карою за гріх є смерть.” Коли б наш Господь був в якій-небудь мірі грішником, то Він стратив би своє власне життя і не був би відповідною ціною викупу для Адама, чи для якого-небудь іншого грішника. 125

“ВІН УЗЯВ НА СЕБЕ НЕМОЧІ НАШІ” Мат. 8:17

“Направду ж Він немочі наші узяв, і болі наші поніс, а ми уважали Його за пораненого, ніби Бог Його вдарив поразами і мучив. А Він був ранений за наші гріхи, за наші провини Він був мучений; кара на Ньому була за наш мир, Його ж ранами нас уздоровлено.”- Ісая 53:4,5.

Досконалість є чимсь противним до немочей, і факт, що наш Господь мав немочі можна б логічно доводити, що Він не був досконалий – що Він унаслідив деякі хиби упавшого роду. Слід пам’ятати, що в ночі в Гетсеманському Городі, наш Господь Ісус, коли під час мук потився кривавим потом, то це є, як деякі медичні вчені говорять, хворобою, яка дуже рідко проявляється в інших членах людського роду, Це є доказом великої нервової напруги і слабости. Знову, традиція подає, що коли в дорозі на Голгофту наш Господь мусів нести хрест, Він умлів під ним, і що це тому Симон Церенейчик був примушений нести хрест до кінця останньої дороги (Мат. 27:32). Дальше говориться, що смерть нашого Господа на хресті, яка наступила багато скорше, чим звичайно, була через літеральний розкол серця, розриву його м’язів, і що на це вказує виплив крови змішаної з водою, яка виходила з рани зробленої списом після Його смерти. В кожному разі, наш Господь не виказав повної життєвости, яка була показана в першому чоловікові Адамі, життєвість якого була такою, що він жив дев’ятьсот тридцять літ. Питання повстає: чи ці немочі нашого Господа не вказують на недосконалість що, або через спадковість, або в якийсь інший спосіб Йому було брак сил досконалого чоловіка і тому був чоловіком з хибами?

Зверху ця справа може так виглядати і тільки під провідництвом Божого Слова ми можемо задовільно пояснити, так для наших умів, як і для інших, про послідовність між цими фактами і запевненням Св. Письма, 126 що наш Відкупитель був “святий, чистий, непорочний і відлучений віл грішників.” Ключ до цієї справи є нам даний в Писанню, яке розбираємо. Пророк заявляє про те, що звичайно буде нам і іншим виглядати, а саме, що наш Господь, подібно до решти з людства, був побитий, що був під вироком смерти, був покараний Господом і поранений – так само під карою смерти, як всі інші з людства. Але тоді він показує, що те, що так виглядало, або здавалося, не було дійсністю, і він пояснює, що це за наші гріхи, а не за свої, Він терпів; Його слабості були наслідком несення нашого горя і болів; Його смерть була наслідком того, що Він взяв наше місце перед Божим правом, і що Він терпів “справедливий за несправедливих, щоб привести нас до Бога.” Говорячи про тілесного Ізраїля при першому приході, Пророк говорить, “Нам здавалось, що це Бог Його покарав і побив”, і пояснюючи, що такий погляд був невластивий, говорить, – Він же був поранений за гріхи наші і мучений за беззаконня наші; це кара за ввесь мир наш упала на Нього, і ми Його ранами оздоровлені.

Матей звертає нашу увагу на виповнення власне цього пророцтва, кажучи – “А коли настав вечір, привели до Нього багато біснуватих, і виганяв Він духів словом, і сціляв усіх недужих, щоб справдилось те, що сказав пророк Ісая, кажучи: Він узяв на себе немочі наші, і поніс недуги наші.”- Мат. 8:16,17.

Більшість з тих, що читають ці слова, не можуть добре доглянути зв’язку, який існує між ліченням хворих Господом, і Його взяттям немочей на себе. Загально припускається, що наш Господь лиш вживав силу оздоровлювання в такий спосіб, що це Його нічого не коштувало – що Він мав невичерпану^ силу з духового невидимого джерела, яке дозволяло Йому виконувати різного роду чуда, без найменшої шкоди для своєї сили і життєвости.

Ми не сумніваємося, що “сила Найвищого” дана нашому Відкупителеві без міри, дала б Йому змогу чинити багато надприродних речей і зовсім без умучення: 127 ми також не сумнівємось, що наш Господь вживав надприродню силу тоді, наприклад, як перемінив воду у вино, і коли чудесно накормив велике число людей. Але, на основі записів Писання, ми розуміємо, що лічення хворих, яке наш Господь робив, не було через надприродню силу, яку Він мав, але противно, що, коли Він лічив слабих, то Він видавав частину своєї власної життєвости; і тому чим більше число Він лічив, тим більше тратив свою життєвість, свою силу. На доказ, що так було, пригадаймо собі запис про бідну жінку, яка “була хвора на кровотечу дванадцять років, і багато натерпілася від багатьох лікарів, та витратила все майно, що мала, а полекші ніякої не одержала, але стало їй ще гірше” і т.п. 

Писання подає, що вона з вірою підійшла до Господа і доторкнулась до Його одежі, кажучи собі, “Коли хоч до одежі Його доторкнуся, то видужаю.” Запис подає, що “зараз цієї хвилини всох витік крови, і вона відчула в тілі, що вона зцілилась від недуги своєї. Ісус же зараз відчув у собі, що сила вийшла з Нього, і обернувшись між народом каже: Хто доторкнувся до моєї одежі? І сказали Йому учні: Ти бачиш, як нарід тиснеться до Тебе, і питаєшся: Хто доторкнувся до мене? А Він поглянув кругом себе, щоб побачити ту, що це вчинила. Жінка ж, налякавшись та тремтячи, бо знала, що з нею сталося, приступила і впала перед Ним, і оповіла Йому всю правду. Він же сказав їй: Дочко, віра твоя спасла тебе! Іди з миром, і будь здорова від недуги своєї.”- Марка 5:25-34.

Помітім також те, що подає Лука (6:19), який говорить “І ввесь нарід намагався, щоб доторкнутись до Нього, бо сила виходила з Нього і всіх оздоровляла.” Отже в такому значенню наш дорогий Відкупитель взяв слабості, або немочі людства, несучи наші хвороби. І наслідком того Щоденного видавання своєї життєвости для лічення інших, не могло нічого іншого бути, чим ослаблення Його власної сили, Його власної життєвости. І ми повинні пам’ятати, що Ця праця лічення, яка щедро витрачала Його життєвість, 128 була в зв’язку з Його проповідуванням і подорожуванням, а що було майже постійною працею нашого Господа під час три і пів року Його місії.

Це нам не повинно виглядати дивним, коли ми візьмемо під розвагу наші власні досвіди: хто з тих, які мають глибоко співчуваючу вдачу, не посвідчив би про те, що це є можливим для приятеля ділити горе другого приятеля і співчутливо в певній мірі помогти пригнобленому, і до певної міри передати свою і збільшити його життєвість і підкріплення на дусі? Але такі помічні впливи і таке почуття немочей інших, є узалежнене головно на мірі співчуття, яке побуджує того, хто відвідує слабих і терплячих. Не тільки те, але ми знаємо, що певні звірята мають різні ступені співчуття; наприклад голуб, будучи найбільш лагідним і співчуваючим, був одного разу образовим представником нашого Відкупителя в Мойсеевій епосі. Коли пізнали, що він у багатьох випадках був помічним, то часом голуба беруть до кімнати хворого, і бачуть, що вони є помічними для терплячих. Можливо, що з причини співчуваючої натури, голуб бере певну частину хвороби і передає певну частину своєї власної життєвости. Це показується в тому, що птах стається слабий (дістає в ногах щось в роді ревматизму) в той час як хворий почується в певній мірі краще.

Коли памятаємо, що наша любов і співчуття, є лиш така, що пережила упадок шести тисяча літ, і коли ми пам’ятаємо, що наш дорогий Відкупитель був досконалий і що тому в Ньому ця якість співчуваючої любови була в великій мірі, то ми можемо дещо зрозуміти, як “Він був діткнений почуттям наших немочей.” Він міг співчувати тому, що Його природа була ніжна, досконала, чутлива -не тверда, перейнята самолюбством і гріхом, так через спадковість, як і через особисте набуття. І знову читаємо про Нього, що Він “змилосердився над ними” (Мат. 9:367), і дальше, “Він змилосердився над народом”, а коли Він бачив жидів і Марію і Марту що плакали, то порушений 129 співчуттям “Ісус заплакав.” Отже ці співчуття не вказували на слабість характеру, але, навпаки, вони вказували на щось противного; тому, що правдивий характер людини, на образ і подобу Божу, не є твердий і без серця, без почуття, але ніжним, лагідним, люблячим і співчуваючим. Тому ці всі речі показують нам, що Той, “Який говорив так, як жодний чоловік не говорив”, так само співчував, як ніхто з упавшого роду не міг співчувати, з упавшими станом, горем і хворобами людства.

Не тільки це, але ми повинні пам’ятати якою була головна ціль, задля якої наш Господь прийшов у світ. Цією ціллю не було, щоб звичайно показати силу без жодного кошту, для себе, але, як це Він сам пояснив, що Син Чоловічий не прийшов, щоб Йому служили, але щоб служити іншим і дати своє життя на викуп за многих. Правда, карою за гріх не були терпіння, лиш смерть, і тому самі терпіння з сторони нашого Господа не заплатили б кари за гріх; тут було абсолютно потрібно, щоб Він “закоштував смерти за кожного чоловіка.” Тому читаємо, “Що Христос умер за наші гріхи, згідно Писання” (1 Кор. 15:3). Все ж таки, було властивим, щоб, беручи місце грішників, наш Господь досвідчив усе те, що містилось в осуді – карі смерти; і беручи до уваги що людський рід вмер, через процес постепенної утрати життя, через слабості, виснаження і немочі, то це було також властивим, щоб наш дорогий Відкупитель перейшов через такі досвіди. І тому, що Він сам не був грішником, усі кари гріха, які могли лежати на Ньому, мусіли бути наслідком того, що Він взяв місце грішників і поніс за нас кару Справедливости.

Наш Господь це вчинив, так далеко, коли йде про біль і неміч, в найкращий і найбільш можливий спосіб, а саме, через добровільне видавання свого життя, день за днем під час три і пів року Його місії, даючи свою життєвість тим, які не оцінювали Його мотивів – Його ласки, Його любови. Тому є написано, “віддав свою душу (істоту, існування) на смерть.” “Він принесе життя своє в 130 жертву примирення” рсая 53:10,12). І ми можемо легко бачити, що від часу Його посвячення, коли мав тридцять літ, і був охрещений Йоаном в Йордані, аж до Голгофти, Він постійно видавав свою душу (життя); життєвість стало виходила з Нього на поміч і оздоровлення тих, яким услугував. І тоді, як це все не було б вистарчаючим, бути ціною за наші гріхи, проте це все було частиною вмираючого процесу, через який наш дорогий Відкупитель перейшов, який закінчився на Голгофті, коли Він заголосив “Скінчилося” і коли остання іскра життя вийшла.

Виглядає, що це було так само потрібно, щоб Наш Господь в такий спосіб жертвувався, провів свої життєві сили і став діткнений досвідами нашого вмираючого процесу, як і цього останього, коли на хресті Він повинен хоч на хвилинку досвідчити стану грішників, а це є повного вілучення від Небесного Отця і відтягнення усієї надлюдської помочі в часі, коли Він заголосив, “Боже мій, Боже мій! Чого Ти опустив мене?” Як замісник грішників, Він мусів понести кару грішників в усіх її подробицях, і не скорше, аж це все стало довершене, Його жертвенна місія стала закінчена – не скорше, аж це стало вірно перенесене, Він перейшов усі проби, які Його Отець вважав як необхідні для того, щоб Він стався “Провідником нашого Спасення,” і бути вивищеним далеко понад Ангели і князівства, і сили, щоб бути спільником Отця на престолі Всесвіту.

Усі з тих досвідчень, через які Небесний Отець велів свойому Улюбленому Синові переходити перед вивищенням Його до маєстату своєї правої руки і надаренням Його повновластю до виконування великої праці благословення усіх народів землі, були не тільки пробами вірности Єдинородного, Лоґоса: Писання запевнює нас, що вони були конечні, щоб уздібнити нашого Господа, щоб співчувати з тими, яких Він в такий спосіб відкупив; щоб Він міг співчувати і помагати таким, які схочуть повернути до повної сполуки з Богом через 131 Нього – Церкву під час цього (Євангельського) віку, а світ під час Тисячолітнього віку: “Щоб стати милосерним та вірним Первосвящеником у справах Божих” “Який був випробуваний у всьому, як і ми”: Такий, Який може мати милосердя для несвідомих і таких, що зблудили, – бо Він сам оточений немочами” “Тому може спасти навіки всіх тих, хто через Нього приходить до Бога.” Дійсно, ‘Такого бо Первосвященика потрібно нам мати, святого, безвинного, непорочного, відлученого від грішників, підвищеного понад небеса.”- Жид. 2:17,18; 4:15,16; 5:2; 7:25,26. 132

 

ПРОВІД СВЯТОГО ДУХА (Пісня 54)

Святий Душе провадь нас,

Будь завсігди коло нас.

Веди Ти нас у любві,

Через пущі широкі;

Тихо шепни за мною,

Поведу тя до дому.

Радуються святі все,

Коли чують голос цей.

 

Милостивий Боже наш,

Дай нам чути все Твій глас.

Не позволь нам боятись,

В пітьмі життя скитатись.

Коли буря нас валить,

Серце болем накипить.

Тихо шепни: за мною,

Поведу тя до дому.

 

Як день трудів промине,

А ніч темна настане.

Дай нам в вірі дожити,

Тобі в дусі молитись.

Цей світ для нас марнота,

Вічним щастям кров Христа.

Тоді шепни: за мною,

Поведу тя до дому.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.