5 Том, 6 Розділ – Посередник Примирення Син Давида і Господь Давида

ПОСЕРЕДНИК ПРИМИРЕННЯ СИН ДАВИДА І ГОСПОДЬ ДАВИДА

РОЗДІЛ 6

В Який Спосіб Син Давида? – Генеалогія Йосифа Через Соломона -Генеалогія Марії Через Натана – Принижує Високих, Вивищує Понижених – Звідки Походить Титул Христа Бути Господом Давида? – Як Він Був Корінем  І Віткою Давида?  – Значення  Титулу “Отець Вічности”  –  Як Забезпечений  і Як  Має Бути Застосований? – Хто є Дітьми Христа? -Церква Його “Брати” – Діти Бога і Отця Нашого Господа Ісуса Христа.

“Ісус їх запитав: Що ви думаєте про Христа? Чий Він син? Вони кажуть Йому:о”Давидів”. Каже Він до них: Як же Давид в дусі, називає Його “Господом”, кажучи: Сказав Господь (Єгова) Господеві (адон, володар, учитель) моєму: Сядь праворуч мене, доки не покладу я ворогів Твоїх під ноги Твої? Отже, коли Давид зве Його Господом (адон, пан, владар), то як же Він його син?’- Мат. 22:42-45.

Насамперед слід завважити, що ця дискусія не відноситься до передлюдського існування нашого Господа, але тільки до споріднення з людською родиною. Він, як це ми бачили, став споріднений з людською родиною через те, що прийняв нашу природу через Його матір Марію. Генеалогія Марії заподана Лукою, провадить взад до Давида, через його сина Натана (Луки 3:31 – Иосиф тут є 134 названий “син Ілія” (23 в), тобто сином Ілія отця Марії через подружжя, або законно, або, як ми говоримо “зять” Ілія. Дійсним отцем Йосифа був Яків, як це є сказано в Мат. 1:16), а генеалогія Йосифа є дана Через Матея, яка також провадить взад до Давида через його сина Соломона (Мат. 1:6,16). Йосиф, принимаючи Марію за свою жінку, прийняв Ісуса, її сина так, як свого власного сина і це дало Ісусові право приписувати собі генеалогію Йосифа; але це слідкування взад до родини Давида не було потрібне, тому що, як ми бачили, Його матір походить також від Давида, однак з іншої лінії.

Однак, треба помітити, що право нашого Господа до престолу Ізраїля не опирається на спорідненню Його матері з Йосипом, як деякі думають. Противно, коли б Він був сином Йосифа, Він був би позбавлений родового, або спадкового права до престолу Давида, тому що, хоча Давидові наслідники в царстві виходили з лінії його сина Соломона, а не з лінії його сина Натана, все ж таки певні місця Писання виразно показують, що великий наслідник до Давидового престолу не вийде з лінії царської родини Соломона. Якщо ми це покажемо, то це буде дійсною і легальною перешкодою для твердження деяких, що наш Господь мусів бути сином Йосифа, так як і Марії. Отже стараймося пильно прослідити цю справу.

Божою виразно сказаною заявою було насамперед те, що безсумніву і беззастережно великий спадкоємець престолу світу, великий Цар Ізраїля має вийти з лінії Давида. Подруге, було також сказано, що Він має вийти з лінії Соломона, з пануючої родини, а це лиш на певних умовах. Якщо ці умови будуть задоволені, Він вийде з цієї лінії, але коли ці умови не будуть виконані, Він вийде з іншої лінії, але у всякому випадку Він мусить вийти через лінію Давида, і бути сином Давида і Господом Давида.

Звернім увагу на слідуючі слова Писання:

“Поклявсь Господь Давидові у правді, і не відступить від неї: 3 плоду тіла твого посаджу я на твоїм престолі. Якщо сини твої будуть берегти заповіт мій і свідоцтва мої, 135 які я навчатиму, то й сини їхні будуть повіки на твоїм престолі”.- Пс. 132:11,12.

“І з усіх моїх синів, (бо багато синів дав мені Господь), то Він вибрав сина мого Соломона, щоб сидів на престолі (троні) Господнього царства над Ізраїлем. І Він сказав: Соломон, син твій, збудує мій храм … і міцно поставлю я його царство аж на віки, якщо він буде сильний, щоб виконувати заповіді мої та постанови мої, як сьогодня.”- 1 Хронік (Парал.) 28:5-7.

“Якщо сини твої будуть стерегти свої дороги, щоб ходити перед лицем моїм у правді всім своїм серцем і всією своєю душею, то не буде переводу нікому від тебе на престолі Ізраїлевім.”- 1 Царів 2:4.

Обітниця Месіянського Царства з лінії Соломона і з лінії його нащадків по тілу, є виразно зроблена на особливих умовах, тобто вимогах, а саме, щоб бути вірним для Господа, і якою мовою чи мовними правилами ми це пояснювали б, то тут думка є та сама, а саме, що невірність для Господа напевно здержить нащадків Соломона і його лінію від престолу Ізраїля, пов’язаного з Месіянським Царством по тілу. Тому питання повстає: Чи Соломон і його наслідники на престолі Ізраїля “пильнували своїх доріг і ходили передо мною (Богом) в правді з цілим своїм серцем і душею”? Якщо вони не ходили, вони є відсунеш від тої родинної лінії, з якої мав вийти Месія по тілу.

Ми мусимо дальше йти до Писання, щоб упевнитися щодо відповіді на це питання. Там ми знаходимо безпомилково, що Соломон і його царська лінія не поступали згідно з Божим наказом. Тому ми певно знаємо, що та лінія була занехана і відтята від Месіянської ліній, яка через те мусить виходити від іншої родової лінії, але дальше від Давида. Послухаймо, що говорить Господь:

“А тепер, сину мій Соломоне, знай Бога, Отця твого, і служи Йому всім серцем та всією душею … Якщо бу^деш шукати Його, то ти знайдеш Його, а якщо залишиш Його, Він залишить тебе назавжди.”- 1 Хронік 28:9.

“І розгнівався Господь на Соломона, бо його серце 136 відхилилося від Господа, Бога Ізраїлевого … І сказав Господь до Соломона: Тому що було це з тобою і не виконував ти мого заповіту та постанов моїх, що я наказав був тобі, я конче відберу царство твоє … Тільки за днів твоїх не зроблю того ради батька твого Давида, – але з руки сина твого відберу його. Та всього царства я не відберу, але дам одне племя синові твоєму ради раба мого Давида та ради Єрусалиму, якого я вибрав.”- 1 Царів 11:9-13.

Згідно з тим є записано, що десять поколінь були відірвані від лінії Соломана після його смерти – десять поколінь ніколи не виказували вірности для Рогобоама, Соломонового наслідника. Але послухаймо, що говорить Господь відносно покоління Юди і його супутника Вем’янина, які осталися ще вірними для лінії Соломона і в той споіб, очевидно, злучені з обітницею позаобразового царства Месії, великого Царя. Останні три царі^з лінії Соломона, які сиділи на його престолі, були Йоаким (Єгояким), його син Єхонія (Єгояхін) і Седекія, брат Єхрнії. Подивімся що говорить Слово Боже про цих муяов, і Його запевнення, що ніхто з їх нащадків ніколи не буде сидіти на престолі Царства Господа – дійсного, або образового. Читаємо:

“Як живий я, говорить Господь, Коли б був Конія, син Єгоякимів, цар Юдин, печаткою-перснем на правій руці моїй, справді, я і звідти тебе зірву … чи цей муж Конія, це глиняний посуд, погорджений та розпорошений. Хіба він посудина та непотрібна, чому відкинений він та насіння його, та й закинені в землю, якої не знають? О краю, мій краю, послухайте Господнюго слова: Так говорить Господь: Запишіть людину оцю самітною, мужем, якому не буде щаститись у днях його, бо нікому з насіння його не пощаститься сидіти на престолі Давидовім та панувати в Юдеї.”- Єрем. 22:24-30.

“Тому так говорить Господь про Єгоякима, Юдиного царя: Не буде від нього сидячого на Давидовому престолі.”-Єрем.36:30. 137

Відносно Седекії читаємо: “Ти ж, негідний, безбожний князю Ізраїлів, що на тебе прийшов день твій, і твоїй безбожності прийшов кінець. Так говорить Господь Бог: Здійми з голови корону, скинь царський вінець, це вже минулось, угору піде низьке, вниз високе. Скину, скину, скину, і не буде його, аж прийде Той, що має до нього право, і кому віддам його.”- Єзек. 21:25-27 (30-32). 

Тут є сказано про повне повалення лінії Соломона; це була прославлена лінія, яка мала опісля бути понижена, в той час, коли понижена лінія Натана, яка ніколи не претендувала до престолу, мала бути у властивому часі прославлена в своїм представнику, Месії, народженому по тілі від Марії.

Хто може питати за більш виразними свідченями, від тих, що Месії не можна було сподівати з лінії Соломона -бо всі права і претенсії цієї лінії, під Божими обітницями і умовами були страчені через безбожність і бунт проти Бога? Тому є показано, що твердження, що наш Господь мусів бути сином Йосифа і що в такий спосіб унаслідив свої права через Йосифа, є зовсім помилкові, тому що жодний чоловік з цієї лінії не буде ніколи сидіти на Господнім престолі.

Ця зміна царства з галузки (вітки) Соломона до іншої галузки дому Давида, є виразно провіщена в інших місцях Писання, як читаємо: “Ось дні наступають, говорить Господь, і поставлю Давидові праведну Парость (пагонця), і Цар зацарює і буде мудрий … За днів його Юда спасеться, Ізраїль же буде безпечний, А це Його ім’я, яким будуть Його кликати “Господь – Праведність Наша.”- Єрем.23:5,6.

Марія, матір Ісуса, здається зрозуміла цю властиву думку, або була порушена Святим Духом, щоб говорити пророчо, коли висказала чудову пісню вдячности, яка є зацитована в Луки (1:46-55): “Величає душа моя Господа … Він виявив силу рамена свого. Він розпорошив тих, що горді в задумах сердець своїх, Він поскидав могутних із престолів і підніс угору смиренних. Він наситив добром голодних, багатих відіслав ні з чим.” Тут упривілейована 138 родина з лінії Соломона с порівняна з приниженою родиною лінії Натана. Вінець і корона були відняті від Седекії і від лінії Соломона, і мали бути дані тому, хто має до цього право – Праведному Пагонцеві з кореня Давида.

Ми бачили, як Господь є галузкою, або паростком Давида і лінією, через яку Його генеалогія є відповідно просліджена, і що це вповні годиться з Писанням. Тепер подивімся, в якому значенню Він був Господом Давида. Як Ісус міг бути Сином і Господом Давида?

Відповідаємо, що Він не с Господом Давида з якої-небудь причини, тому, що Він був духовою істотою, заки “стався чоловіком” і мешкав між нами – не більше, чим Він був Галузкою, або Сином Давида у свойому передлюдському існуванню. Наш Господь Ісус стався Господом Давида, або зверхником, так як і “Господом усіх” (Дїян. 10:36), з причини великої праці, яку Він виконав як Посередник Примирення. “На це бо Христос вмер і воскрес, щоб і над мертвими і над живими панувати.”-Рим. 14:9

Правда, Лоґос зовсім властиво міг бути названий Господом, високий у авторитеті, так як Він є названий Бог, тобто великий, або впливовий (Слід пам’ятати, що тепер ми не розглядаємо слова “Єгова”, яке так часто є переложене на “Господь” в Старому Завіті. Ми говоримо про інші слова переложені на “Господь”, так як в повищому тексті. Господь (Єгова), сказав Господеві моєму (Адон – моєму владиці), сядь по правиці моїй.”). Подібно як чоловік Ісус Христос, перед Його смертю, міг зовсім властиво бути названий Господом і Його так кликали Його учні, бо читаємо: “Ви називаєте^мене Учителем і Господом. І добре кажете, бо я ним с” (Йоан 13:13). Як особливий післанник Угоди, Якого Отець освятив і післав у світ, щоб відкупити світ, і якого Отець удостоїв в різний спосіб, кажучи,”Це є мій Улюблений Син, Якого я вподобав” – то це було дуже властивим, щоб всі, які бачили Його славу, як славу Єдинрродного від Отця, повного ласки і правди, прославляли Його, слухати Його і Йому повинувалися, і 139 Йому покланялись і віддавали належну пошану, як представникові Отця. Але, так як показано Апостолом в повищому тексті, наш Господь через Його смерть і воскресення стався в особливому і відмінному значенню Господом і Учителем.

Це особливе значення, в якому воскресший Христос був “Господом усіх” – “Господом живих і мертвих” – є суттєво  пов’язане з Його великою чинністю як Посередника Примирення. Власне для тої особливої цілі Він стався чоловіком. Людство у свойому розбещеному стані “запродане під гріх” через непослух отця Адама, було безрадне – під панування гріха і осудом смерти; і його визволення з того зла, і гармонія з Божим правом вимагали, щоб кара Адама, накинена на його рід, була вповні вирівнана. Треба було викупити людський рід з гріха, і Христос стався його покупцем, його власником -“Господом усього.” Для цієї власне причини Він полишив славу свого передлюдського існування і стався чоловіком Ісусом Христом. І Писання заявляє, що “Він дав себе на викуп” – ціну викупу – за осуджениий в Адамі рід. В такий спосіб цілий світ став “куплений ціною, дорогоцінною кров’ю (життям) Христа.”

Але, хоча через Його куплення роду, Він в очах Справедливости стався власником, володарем, “Господом усього”, Він не купив цього роду в цілі підневолення його, але, зовсім противно, в цілі визволення від гріха і смерти усіх, які приймуть ласкавий Божий дар через Нього. І головною ціллю встановлення Месіянського Царства є, щоб через нього надарити людський рід правами і привілеями синів Божих – страчених в Едені, а відкуплених, або викуплених ціною на Голгофті. Власне для того, щоб одержати ці права на звільнення людей, наш Відкупитель стався покупцем, власником, Господом усього. Отже через Його смерть Месія стався Господом Давида, тому що Давид був членом роду купленого Його дорогоцінною кров’ю. 140

“КОРІНЬ І РІД ДАВИДІВ” Об’яв. 22:16

Подібна думка є представлена в цих словах нашого Господа до Церкви. По тілу наш Господь Ісус був, через Його матір, сином, галузкою, паростком Давида. Це було задля жертви Його непорочного життя, що Він стався “корінем” Давида, так як і його Господом; тому що слово “корінь” насуває на думку дещо інше, чим слово “Господь.” “Корінь” Давида означає і вказує на походження, джерело життя і розвиток Давида.

Писання подає, що Давид був “пагонець із пня Єссеєвого”: отже його отець був його корінем, згідго з природним породженням. Коли і як Христос стався корінем, або отцем Давида? Ми відповідаємо, не перед тим як “стався тілом” – це було тоді, коли стався тілом, що як чоловік Ісус, Він стався споріднений з Адамовим родом через Його матір (Жид. 2:14-18). І в цьому спорідненню з родом Давида, Він був “галузкою”, а не “корінем”, Як і коли Він стася “корінем”? Ми відповідаємо: Через цей самий спосіб і в тому самому часі, коли стався Господом Давида: тим способом була Його смерть, якою Він купив життєві права Адама і цілого його роду, включаючи Давида; в тому часі, коли Він був піднесений з мертвих, Він стався Відкупителем Адама, Відкупителем роду людського і тим самим Відкупителем Давида.

Тому це не був передлюдський Лоґос, ні чоловік Ісус, що був Господом Давида і Корінем Давида, але воскресший Месія. Коли Давид в дусі (говорячи під пророцьким надхнінням, або впливом) назвав Ісуса Господом, кажучи: Єгова сказав моєму Господеві (Ісусові) сядь по правиці моїй” і т.п. то він не відносився до жертвуючого “чоловіка Ісуса Христа”, Який ще не скінчив своєї жертви, але до переможця Ісуса, Господа життя і слави “Первінця з мертвих, володаря царів земських” (Об’яв. 1:15). Це про Того Ап. Петро сказав, “Бог Його воскресив третього дня … Він же Господь усіх” (Діян. 10:36,40). Про 141 Нього також Ап. Павло говорить, що у Його другім приході Він покажеться як “Цар над царями і Пан над панами.”- 1 Тим. 6:15.

“ДРУГИЙАДАМ”

Перший “корінь”, або отець людського роду, Адам, вхибив з причини непослуху для Бога, привести родину на свою власну подобу, на образ Божий; він не тільки не здолів дати свойому потомству вічного життя, але стратив своє власне право до того і стягнув на своє потомство спадщину гріха, немочей, розбещеносте і смерти. Лоґос стався тілом, стався чоловіком Ісусом Христом, для того, щоб Він міг бути Другим Адамом, щоб Він міг виправити роботу першого Адама і взяти місце першого Адама, і дати йому і його родові (тобто так багато з них, які приймуть це на Божих вимогах) життя більш повне, вічне життя, під Його сприяючими обставинами, а яке було страчене через непослух.

Однак, деякі роблять велику помилку, коли думають, що “чоловік Ісус Христос” був дугим Адамом. Ні! Як Апостол заявляє (1 Кор. 15:45,47) “Стався перший чоловік Адам, душею живою, а останній Адам, духом оживляючим.” “Перший чоловік з землі – земний, другий Чоловік із неба – Господь”, – Який прийде з неба і Який при своїм другім приході прибере функцію і обов’язки отця для роду Адама, якого Він відкупив своєю власною дорогоцінною кров’ю на Голгофті. Викуплення роду Адама з під вироку Справедливосте було необхідним, заки було б можливим для нашого Господа Ісуса бути Життєдавцем, або Отцем для роду; і сама ця^ велика чинність була виконана^ нашим Господом при Його першім приході. Він буде, у Його другім приході, підносити людство через реституційній процес і дасть вічне життя, і всі привілеї і блаженства, що стали страчені першим Адамом. Проміжний час є призначений, згідно з Божою постановою, для вибрання з поміж викупленого світу 142 кляси, якої кваліфікації були призначені – щоб вони всі були “подібні до образу Сина Божого” (Рим. 8:29). Ця кляса є дійсно названа підсвящениками Царського священства, тіла Христа, або Церкви Христа, і Жінкою Христа, жінкою Агнця, і співспадкоємцями з Ним у всіх почестях і благословеннях  і службі Його Царства.

В такий спосіб майбутня праця, праця Тисячолітнього віку, для величавої цілі якої настане панування Христа, є виражена словом відродження. Світ був один раз народжений через отця Адама, але не здолів одержати життя; він був народжений лиш на гріх і його кару, смерть. Але новий Отець роду, другий Адам, пропонує загальне відродження. Час цього відродження для світу, є виразно позначений через слова нашого Господа до Його учнів, – що це має бути Тисячолітним віком. Він сказав: “Ви, що пішли слідом за мною, у новонастанню (відродженню) як сяде Син чоловічий на престолі слави своєї, сядете також на дванадцятьох престолах, судячи дванадцять родів Ізраїля” (Мат. 19:28). Факт, що Церква, вибирана під час цього віку Євангелії, переходить відродження (переображення), є загально визнаний дослідниками Біблії, але багато не завважили цього факту, що інше і відмінне відродження є пропоноване, і є приготовлене для цілого світу, для цілого людства. Це не означає, що всі досвідчать повного відродження, але що всі матимуть нагоду, яка, коли буде правильно використана, попровадить до повного і цілковитого відродження.

В зв’язку з тим було б добре, щоб ми більш особливо помітили велику різницю між відродженням Церкви і відродженням світу: у випадку Церкви, то багато є покликаних до відродження під час цього Євангельського віку, але мало є вибраних – мало доходить до повного відродження, до якого вони стали покликані – а саме, щоб бути новим«І створіннями в Ісусі Христі, учасниками Божої природи. Відродження приготовлене для світу, як ми вже бачили, не є до нової природи, але до привернення, або реституції людської природи і її досконалости. 143

Так і написано, “Стався перший чоловік Адам, душею живою, а останній Адам, духом оживляючим. Та не духовне було перше, а тілесне, духовне ж потім.” (1 Кор. 15:45,46). Дійсно, наш Господь Ісус за днів свого тіла прийняв стан, тобто став уподібнений до першого чоловіка Адама і його роду, через насіння Авраама (Жид. 2:16), і був зроблений мало “меншим від Ангелів… за перетерплення смерти … щоб благодаттю Божою за всіх скоштував смерти” (Жид. 2:7,9,16). Але, коли Він завершив цю ціль, Він був піднесений з смерти і стався учасником Божої природи, покупцем людського роду, однак вже більше не з нього – вже не більше “з землі земський”, але Господом з неба – Другим Адамома “духом оживляючим”.

Перший Адам був оригінальним “корінем”, з якого цілий людський рід виріс, і тому наш Господь Ісус в тілі, син Марії, син Давида, син Авраама, був у тому самому значенню паростком, або галузкою від Адама (але Він одержав, як ми бачили, незаплямлене життя з неба, яке було підставою того, що Він був відлучений від грішників). Це була Його жертва себе самого як чоловіка (будучи послуханим для волі і плану Отця), яка не тільки забезпечила Його вивищення до божественної природи, але купила для Нього цілий рід Адама і права Адама як отця, або “кореня” цього роду. Таким чином, через куплення Адамового місця і права, наш Господь є Другим Адамом. Як Він дав своє власне людське життя за життя Адама, то Він жертвував також можливості роду,  які Він міг випродукувати в природній спосіб, на користь дітей Адама – щоб Він міг у властивому часі прийняти “кожного, хто схоче” з родини Адама, за своїх власних дітей,  відроджуючи їх і даючи їм вічне життя під поміркованими умовами. Не будучи вже більше “галузкою” з коріня Єссея і Давида, наш Господь є новим корінем, готовим дати нове життя і засоби до існування для людства – Адамові, Авраамові, Давидові і кожному іншому членові, або галузці зі заплямленого гріхом людського роду, які приймуть це на умовах “Зв’язаної Присягою Угоди.” 144

Його праця для всіх з людства, які приймуть її під час Тисячолітнього віку, буде подібна до Його першої праці для Церкви під час цього віку. Його першою працею для Його Церкви тепер є випрадання до життя (людського життя) в гармонії з Богом, в спільноті з Богом. Тим самим втішався досконалий чоловік Ісус, перед Його посвяченням до смерти при хрещенню; і тим також втішався Адам перед своїм переступом – за вийнятком, що їх досконалість життя була дійсна, а наша лиш приписана. (Тому є цей вислів, що ми є “оправдані через віру”).

Наш Господь порівнює себе і свою Церкву до виноградної лози; і це дає нам добру ілюстрацію про галуззя і корінь. Адам і його рід були оригінальне виноградною лозою і галуззям, але заатаковані заразою гріха, видали злий овоч і смерть. Наш Господь Ісус стався новою галузкою, і Він був вщеплений до Адамової виноградної лози і приніс відмінного роду овоч. Особливістю виноградної лози є те, що її галузки, коли закопані в землю, можуть статися коріннями. Так само наш Господь, галузка вщеплена до Адамового роду, був погребаний, і тоді перестав бути галузкою, але стався корінем. Члени Його Церкви під час того віку є “галузками” в Ньому і подібно приносять свої “овочі в святости (Рим. 6:22), і їх нове життя с одержане від Нього. Але від усіх галузок в цьому віці є вимагано не тільки “приносити багато овочів”, так як Він приносив, але також подібно як Він, бути остаточно погребаним і статися з Ним частиною кореня, який під час тисячолітнього віку оживить і дасть потрібні засоби до життя для відродженого людського роду.

Упавший корінь, Адам (з першою Евою, його помічницею) зродив людський рід в неволі гріха і смерти; Другий Адам, Христос (з Його жінкою і помічницею), купивши права першого і також його самого, і його рід, буде приготовлений до відроджування усіх охочих і послушних. Це є назване “реституцією” (відновленням) (Діян. 3:19-23) – даючи назад гідним земські привілеї і 145 блаженства, які були страчені першим Адамом, щоб, яко Господня виноградна лоза, відновлене людство, вони могли приносити багато овочу на славу Божу. Але слід помітити, що цей привілей статися “корінем” с обмежений до Христа, Голови і Тіла, “вибраних згідно з передбаченням Бога Отця, через освячення Духом, і вірити правді, для покори Ісусові Христові” під час цього віку Євангелії (1 Петра 1:2). Давид і інші святі мужі з минувшини (які померли перед тим як “галузка” була погребана і сталась “корінем”) ніколи не можуть статися частиною цього кореня, ані не будуть ним вірні в Тисячоліттю. Однак, усі будуть задоволені, коли вони осягнуть Його подобу, чи це будуть земські чи небесні. Людство матиме привілей осягнути свою подібність таку, яку мав досконалий чоловік Ісус Христос, свята “галузка”, а Церква, Його “жінка”, Його “тіло”, Його вірні підсвященики, які тепер доповнюють те, що осталось з терпінь Христа і є “з’єднані з Ним подобою смерти Його”, будуть носити Його небесну подобу.- Рим. 6:5; 1 Кор. 15:48,49; Жид. 11:39.40.

“ОТЕЦЬ ВІЧНОСТИ”

“І дадуть Йому ім’я: Чудесний, Порадник, сильний Бог, Отець вічности, Князь Миру.”- Ісая 9:6/5).

Ми вже помітили властивість титулу “Могучий Бог”, який відноситься до нашого Господа Ісуса; і не багато буде перечити тому, що Він є дійсно (найбільш) Чудовим з усієї родини Небесного Отця. Ніхто не буде перечити, що Він є великий Потішитель, або Порадник, або Учитель; і що, хоча Його Царство має бути впроваджене через час горя і клопотів, в звязку з смертю теперішних різного роду злих інституцій, то помимо того наш Господь є Князем Миру – Який напевно запровадить дійсний і триваючий мир на властивому ґрунті – справеливості – в згоді з Божим характером і планом. Тепер приходимо до розваги титулу “Отець Вічности” і знайдемо, що він є так 146 властивий і значущий як інші.

Це не противиться, як деякі думають, багатьом текстам Біблії, які заявляють, що Єгова є Отцем вічности – “Бог і Отець нашого Господа Ісуса Христа”, як про це висловлюється Ап. Петро (1 Пет. 1:3). Противно, Писання виразно вказує на особливе значення, в якому цей титул буде стосуватися до нашого Господа у Його другому приході

– що Він буде Отцем людського роду, відродженого під час Тисячоліття. Дійсно, цей титул є лиш рівнозначний з тими, які ми щойно розбирали -назви такі як: новий “Господь” Давида і людства, новий “Корінь”, Другий Адам, лиш означають, або вказують на Отця Вічности, на Того, Хто дає вічне життя.

Тому, що наш Господь відкупив світ людства коштом свого власного життя, і тому, що через те викуплення Він стався його Господом, його Відновителем, його Життєдавцем, і тому, що головною думкою слова отець є життєдавець, наш Господь не міг прийняти більш властивого імени, або титулу, чим “Отець Вічности”, щоб зобразити своє споріднення до світу, який внедовзі має бути відроджений – народжений знову з мертвих через реституцію, через процес воскресення. Життя світу прийде прямо від Господа Ісуса, Який, як ми незадовго побачимо, з Божої постанови купив його і заплатив Справеливості за него повну (відповідну) ціну. Все ж таки, відновлене людство, після закінчення реституційного процесу, буде визнавати Єгову, як велике первісне джерело життя і благословення, Автора великого плану спасення, який став виконаний нашим Господом Ісусом – як Великого Отця і Господа над Усім. – 1 Кор. 15:24-28; 3:23; Мат. 19:28.

В повній згоді з тим, що ми щойно бачили, є пророцький висказ, який віками бентежив мудрих і немудрих, вчених і коментаторів і також дослідників, а саме: 147

НА МІСЩ БАТЬКІВ ТВОЇХ, БУДУТЬ ДІТИ ТВОЇ, ЗРОБИШ ЇХ КНЯЗЯМИ ПО ВСІЙ ЗЕМЛІ – Псалом  45:16

Патриярхи і пророки, і головно ті, які були в генеалогічній лінії, з якої походить наш Господь від Його матері Марії, були від давна удостоєні титулом “отці”, прародичі Месії, власне так як цей текст подає про Давида, що він буде корінем, з якого Месія, правдива Галузка має вирости і що Месія має бути сином Давида. Але це все має змінитися, коли Церква, тіло Христа, буде доповнена і злучена з Ісусом, її Головою, в славі, і як Отець Вічности людства, розпічне світове відродження. Ті, які скорше були отцями, будуть тоді дітьми. Авраам, Ісаак, Яків, Давид – ніхто з них, у властивому значенні цього слова, не мав життя; вони всі були членами роду, який був осуджений на смерть.

І коли Ісус злучився з людством і стався насінням Авраама і Давида, і закінчив працю примирення, то це стосується не тільки до світу в загальному, але також до тих Його праотців по тілу. Він купив усіх і ніхто не може одержати життя (повного, досконалого, вічного) лиш через Нього. “Хто вірує в Сина, той має життя вічне, а хто в Сина не вірує, той життя не побачить” (Йоана 3:36). Тому Авраам, Ісаак, Яків, Давид і всі пророки, і всі оставші з світу, мусять одержати майбутнє і вічне життя від Христа, бо без Нього ніхто його не одержить; поза Ним є лиш прокляття. Тому це є правдою, що коли в Божому властивому часі вони стануть пробуджені з смерти, то це буде через цього великого Життєдавця, Ісуса, Який таким чином буде їх Отцем, або Життєдавцем.

В зв’язку з тим також добре помітити, що Писання виразно показує, що це с Небесний Отець, Який сплоджус відроджену Церкву, Жінку Христа. На доказ цього звернім увагу на слідуючи вірші Св. Письма. Ап. Петро говорить, “Бог і Отець Господа нашого Ісуса Христа … знов породив (сплодив) нас” (1 Пет. 1:3). Ап. Иоан також говорить, що ми 148 є “народжені (сплоджені) від Бога” (1 Йоана 5:18). І також Ап. Павло говорить, “Для нас є тільки один Бог, Отець” (1 Кор. 8:6). Він передав свого духа у наші серця, через якого ми можемо кликати “Авва! Отче” (Рим. 8:15). Наш Господь Ісус після свого воскресення свідчив про те саме, кажучи, “Я йду дс^ Отця мого і Отця вашого, до Бога могоь і Бога вашого” (Йоана 20:17). В іншому місці в Євангелії^ Йоана е подібне свідчення, “Всім же тим, що прийняли Його, дав право дітьми Божими статися” і до таких сказав, що вони “не з крови, ні з хотіння тілесного, ані sjBom людини, але від Бога народилися (стали сплоджені)” (Йоана 1:12,13). Ап. Яків говорить про Отця світла, що “Схотів бо, то й породив (сплодив) Він нас Словом правди, щоб ми були немов первоплоди Його створіння.”- Яків 1:18.

Дійсно все, що відноситься до Церкви, вказує, що вірні цього віку Євангелії, не є дітьми Хрисга, але дітьми Отця, сплоджені з Духа Отця і до природи Отця, і мають бути “спадкоємцями Божими і співспадкоємцями з Ісусом Христом нашим Господом, якщо ми страждаємо разом з Ним, щоб разом з Ним і прославитися.”- Рим. 8:17

Навпаки, наше споріднення з нашим Господом Ісусом є особливо і часто показуване яко братів, а не синів. Говорячи про Церкву, Апостол пише “З цієї то причини не соромиться Він братами їх звати”, і про це було сказано пророком “сповіщу ім’я моє братам моїм, серед громади співатиму тобі хвалу”, і знову, “Ось я та діти (Божі), які Бог мені дав”. Це є ці “многі сини, яких Отець приводить до слави під керівництвом Провідника їх Спасення, Ісуса Христа. І відносно цієї Церкви є дальше сказано, що наш Господь у свойому воскресенню був “перворідний між багатьма братами.”- Рим.  8:29; Жид. 2:10-13.

Ця велика праця давання світові життя в загальному, є відложена, аж Тіло Життєдавця буде сповнене, поки “брати” з їх Господом і Відкупителем не будуть прийняті як сини слави і розпічнуть реституційну працю. Навіть у випадку тих з світу (старинних гідних), яких вірність і лояльність для Божої волі вже були випробовані і признані, 149 то і їм не може бути дане життя, поки тіло великого позаобразового Мойсея (Церкви) не буде доповнене (Діян. 3:22,23), бо с написано (про стариних гідних), “щоб вони не без нас (побідників цього євангельського віку, тіла Помазанця) одержали досконалість” – не унаслідили земських добрих речей їм приобіцяних. – Жид. 11:39,40.

З цієї точки викуплення, яке є в Ісусі Христі, і маючи на увазі авторитет, або владу над землею, що була страчена Адамом і тепер відкуплена Христом, куплена Його дорогоцінною кров’ю, ми бачимо титул Христа до посади, до функції Життєдавця і Отця для цілого роду Адама, для тих, які приймуть реституційні благословення під умовами Нової Угоди; і тільки з цієї точки зору ми можемо бачити, як наш Господь Ісус Христос може бути Корінем і Паростком Давида, сином Давида і отцем Давида, і Господом Давида.

В зв’язку з тим буде властивим довідатися: Як це є, що Церква цього віку Євангелії, частина світу, “дітьми гніву, як інші” (Ефес.2:3), і які потребують так само як і інші, щоб їм були прощені гріхи через заслугу великого примирення, є, в якому-небудь значенні, відлучена і відмінна від світу, так що її члени є названі “синами Божими”, тоді як світ має бути названий синами Життєдавця, Христа.

Різниця лежить в тім, що світ не тільки мав свої людські права викуплені Господом Ісусом, але послушні з людства будуть мати це куплене життя їм привернене через постепенні чинності Тисячолітнього віку. Церква, противно, не одержує реституції людського життя, яку її Господь викупив для неї. Реституційне життя є лиш приписане для віруючих цього віку Євангелії в тім, що вони є виправдані (тобто визнані за досконалих, привернені як людські істоти) через віру – не дійсно. І ця, через віру приписана людська досконалість, є для особливої цілі, щоб такі могли жертвувати це приписане досконале людске життя і його права і привілеї в Божій службі, і в заміну одержати надію участи в Божій природі. 150

Земське життя і земські блаженства були страчені Адамом, і ці самі, а не інші були відкуплені для людей нашим Господом, і тим, а не кому іншому, Він буде остаточно давати життя під час реституції. Але Церква, тіло, Жінка Христа, є покликана з світу насамперед, як особлива “вибрана” кляса, покликана “небесним покликом”, “високим покликом” – бути співнаслідниками з Ісусом Христом, її Господом і Відкупителем. Як “чоловік Ісус Христос” приніс себе в досконалу жертву, і був нагороджений Божою природою, то так само віруючим цього віку Євангелії є дозволено жертвувати себе, таких недосконалих (але виправданих, тобто визнаних за досконалих через заслугу дорогоцінної крови Ісуса) на Божім жертівнику; і коли вони це роблять, вони є сплоджені з духа, щоб бути “новими створіннями” “синами Найвищого”, і вони є прийняті як брати Христа -членами цього “царського священства”, якого Він є Первосвящеником.

Вони є притягнені Отцем, не притягнені Сином, як це буде з світом під час Тисячоліття (Порівняй Йоана 6:44; і 12:32). Тих, яких Отець притягає до Христа, Він, як старший брат, приймає їх як “братів” і допомагає їм поступати в Його сліди на вузькій дорозі саможертвування аж до смерти. В такий спосіб вони можуть статися помершими з Ним і бути зачислені як співжертівники з Ним, і через те почислені за гідних бути спінаслідниками з Ним в Царстві і його праці, яка має благословити світ, і дати вічне життя для тих всіх, які це приймуть. Вони, як нам є виразно сказано, мають “доповнювати недостачу скорботам Христового тіла” – “терпіти з Ним, щоб могли царювати з Ним” (Кол. 1:24; 2 Тим.2:12). Тому стан Церкви є особливо відмінний від стану світу в загальному, і як їх поклик є високим покликом, небесним покликом, то їх нагородою має бути Божа природа.- 2 Петра 1:4.

Це є велика “тайна”, яка, як говорить Апостол, є ключем, без якого є неможливо розуміти обітниці і пророцтва Божого Слова (Кол. 1:26). Небесний Отець 151 постановив в собі створення людського роду, дещо нищого від Ангельського, з землі земного, і приспособив до землі в її Райських обставинах; але Він також передбачив упадок і його наслідок, і Його нагоду виявити Божу справедливість, любов,и мудрість і силу. Він наперед зробив влаштування, щоб Його Єдинородний Син, Лоґос, дістав нагоду доказати свою вірність для Отця і для принципів праведносте, стаючись Відкупителем чоловіка і через те спадкоємцем усіх багатств Божої природи і бути паном усього, слідуючим після Отця, щоб у всьому Він мав першинство. Отже, Він також постановив, що, заки світ в загальному буде піднесений через Відкупителя, Він вибере, згідно з їх характером і згідно з  їх  вірністю,  “мале  стадо”,  щоб  вони  були  співспадкоємцями  з  Єдинородним  і  його спільниками в Царстві, далеко понад Ангели і князівства, і сили, і кожне імено.

Згідно з тим Апостол заявляє, що ми є “вибраними згідно з передбаченням Бога Отця через освячення Духом” (І Пет. 1:1-2) Ап. Павло потверджує цю думку, кажучи, “Бо кого Він наперед знав, тих і наперед призначив, щоб були подібні до образу Сина Його, щоб Він був перворідний між багатьми братами” (Рим. 8:29). Дальше він бажає, щоб очі нашого розуміння були просвічені, так щоб ми “зрозуміли до якої надії Він кличе нас, і яке то багатство Його славної спадщини у святих, і яка безмірна велич Його сили до нас, що віруємо.” Він говорить, що ця ласка для нас прийшла без жодної заслуги з нашої сторони. Бог, “коли ми ще були мертві в гріхах, оживив нас разом з Христом, і воскресив нас разом з Ним, і разом з Ним посадив нас на небесних місцях у Христі Ісусі, щоб в наступних віках показати безмірне багатство своєї ласки У своїй доброті до нас у Христі Ісусі… бо ми Його твориво, створені в Христі Ісусі на добрі діла .”- Ефес. 1:17-17; 2:4-10. 152

ЧЕКАЄМО СПАСЕННЯ (Пісня 156)

Царю, Спасе, чуваємо, На Твій глас даємо слух, Перед престол Твій стаємо, Най веде нас Святий Дух. Бачимо сонця зоріння. Котре освітить всіх нас, Вже зближаєсь воскресіння. Твого царства прийшов час.

Мольби знесім у покорі. Перед престол, де є Спас; Вірим, що вже не заснемо, Господь змінить усіх нас. Не боїмось сили гробу, Христос за нас кров проляв; Не зазнаєм більше гнобу, Але жити будем знов.

Ісус жнивами провадить, Світ у гірше дальше йде, Церква в праці поступає, На заплату свою жде. Терпеливо зносім труди, Спас дасть дождать хвилі щасть, Коли Церкву свою збудить, Вінець слави вірним дасть.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.