5 Том, 7 Розділ – Посередник Примирення Син Чоловічий

ПОСЕРЕДНИК ПИМИРЕННЯ СИН ЧОЛОВІЧИЙ

РОЗДІЛ 7

Що Цей Титул Не Означає – Що Він Означає – Його Незаперечної Слави Ніхто Не Може Собі Привлащувати – Син Чоловічий Так Як Його Світ Бачить – Погляд Пилата, Погляд Руссо, Погляд Наполеона -Важливість Вислову – “Краси Не Було, Щоб Його Пожадати” і ‘Такий Був Змінений Образ Його” – “Найкращий Між Десяти Тисяч” – ‘Так, Він Є Дуже Милий”.

Між багатьма титулами, що відносяться до нашого Господа, і один, який є часто вживаний Ним самим, є “Син Чоловічий” (Людський). Деякі є схильні думати, що це була концесія (поступка) з сторони нашого Господа, що Він був сином Йосифа, але це є великою помилкою; Він ніколи не визнавав, що Йосиф був Його отець. Противно, слід завважити, що цей титул, якого він вживав для себе, є вживаний не тільки jio відношенню до Його земського життя, але також до Його теперішнього стану в славі. І з цього факту деякі пішли до іншої скрайности, і говорять, що це вказує, що наш Господь є тепер в небі чоловіком -що Він ще дальше задержує людську природу. Ми будемо старатися показати, що це є безпідставна думка і помилкове уявлення про титул “Син Чоловічий.” Але, вміжчасі завважмо, що така думка є вповній розбіжності з 154 цілим напрямком вчення Біблії. Заява Св. Письма дуже виразно подає, що нашого Господа приниження до людської природи не було навіки, але тільки в тій цілі, щоб викупити людство, заплатити за людську кару, і при тім доказати свою вірність для Отця, задля якоі Він негайно після того став вивищений, не тільки до слави, яку мав у Отця заки світ повстав, але до ще більшої слави, понад Ангелів, князівства і сили – до Божої природи і правої руки Бога, місця дуже почесного, місця ласки Маєстату на вишинах.

Зверніть пильну увагу на деякі тексти, в яких цей титул є вжитий нашим Господом: “Пішле  Син  Чоловічий свої Ангели”,  в жнивах цього євангельського віку.-  Мат.13:41.

“Як було за днів Ноя, так буде під час приходу (присутносте) Сина Чоловічого”, в жнивах, в кінці цього віку- Мат.24:27,37.

“Як же прийде Син Чоловічий у славі своїй, і всі святі Ангели з Ним”.- Мат. 25:31. “Того і Син Чоловічий буде соромитися, коли Він прийде у славі Отця свого.”- Марка 8:38.

“Що ж коли побачите Сина Чоловічого, що сходить туди, де Він був перше.”- Йоана 6:62.

“І ніхто не сходив на небо, тільки, Хто з неба зійшов, Син Чоловічий.” (слів “що на неді” нема в старших Манускриптах)- Йоана 3:13.

Ці слова утотожнюють “Сина Чоловічого” з Господом слави і з чоловіком Ісусом Христом, який дав себе (на жертву), і з передлюдським існуванням Лоґоса, який зійшов з неба і стався тілом. І, очевидно, жиди не мали на думці, що титул “Син Чоловічий” означає син Йосифа, або, в звичайному значенні син чоловіка, щоб одержати життя від людського отця; це є показано в тім, що вони питали, кажучи, “Ми чули з закону, що Христос перебуває повік, Як же ти кажеш, що Син Чоловічий мусить бути піднятий? Хто є цей Син Чоловічий’? (Йоана 12:34). Очевидно, жиди утотожнювали вислів “Син 155 Чоловічий” з їх Месією, Якого вони сподівалися, і їх надія безсумніву в великій мірі опиралася на пророцтві Даниїла (7:13,14) “Бачив я в нічних видіннях, аж ось на небесних хмарах ішов ніби Син Чоловічий, дійшов Він до Ветхого (Старого) дням, і приведено Його до Нього. І дано Йому владу, славу і царство^ щоб всі народи, племена і язики Йому служили. Влада Його – влада вічна, що не минеться, і царство Його не занепаде^ ніколи.” Наш Господь уподібнює себе з тим описом в Його Об’явленню (14:14), де Він представляє себе як “подібний до Сина Чоловічого, маючи на голові Його вінець золотий, а в руці гострий серп” – Жнець жнив цього віку Євангелії.

Все ж таки, хоча ми є запевнені, що цей титул в жодному значенні не відноситься до сина Йосифа, і хоча є повні докази, що людська природа, яка була прийнята, була навіки пожертвована, і що тепер Він є Духом, оживляючою істотою на найвищім рівні (Жид. 2:9,16; 1 Петра 3:18; Йоана 6:51; Фил. 2:9), питання дальше повстає: Чому наш Господь вибрав таке ім’я, такий титул? Чи ж ми не маємо підстави вважати, що до того там мусить бути певна особлива причина, бо інакше цей особливий титул не був би вживаний, відколи кожний титул Господа має особливе значення, коли він є зрозумілий?

Тут є дуже важна причина для вживання цього титулу. Це є титул високої чести, задля постійної пригадки Його великої Перемоги – Його вірного, покірного послуху для всіх постанов Небесного Отця навіть аж до смерти, смерти на хресті, через якого (через послух) Він забезпечив титул до всіх Його теперішніх і майбутніх почестей, і слави, і гідности, і сили, і Божої природи. Через цей титул “Син Чоловічий”, так Ангели як і люди є прямо звернені до великого вияву покори з сторони Єдинородного у Отця і до підставового принципу Божого володіння – той, що вивищує себе, буде понижений, а той, хто принижує себе, буде вивищений. Таким чином кожного разу, коли це імено є вживане, воно передає дуже багато важних інструкіцй для всіх, які є научувані від 156 Бога, і які бажають шанувати Його і чинити ці речі, які є приємні перед Його обличчям.

В такому самому значенні, як наш Господь стався “насінням Давида” і “насінням Авраама, Ісаака і Якова”, Він також був насінням Адама через матір Еву – однак, як ми вже бачили, “непорочний, відлучений від грішників.” Про “насіння жінки” є сказано, що воно буде противне насінню вужа, однак тут немає згадки чи натяку, що Ева буде мати якесь інше насіння, крім того, що буде від її чоловіка, Адама; і як властивим є думати і говорити про нашого Господа як про насіння Давида, то це є також властиво думати про Нього, як про насіння Адама, через Еву. І такою, віримо, є думка, що лежить в основі цього титулу – “Син Чоловічий”.

Адам, як голова роду і його призначений житгедавець, не здолів дати свому потомству вічного життя, з причини свого непослуху. Помимо того, Божа обітниця дивилась наперед до часу, коли Месія, утотожнений з родом Адама, мав викупити Адама і ціле його потомство. Адам був чоловіком вищим в тому значенню, що був головою людського роду, і він мав титул до землі і її володіння. Завважте пророчі слова, що відносяться до нього, “що таке людина, що Ти дбаєш про неї, і син людський, що Ти згадуєш про нього. Бо хоч Ти зробив його трохи меншим від Ангелів, то проте Ти увінчав його славою і честю. Ти поставив його володарем над ділами рук Твоїх, усе положив під ноги його; усіх овець і волів, і також польового звіра. Птаство небесне і риби морські, і все, що ходить морськими шляхами.”- Пс. 8:4-8.

Ці земські права, царський чин, і володіння, впали в безладдя і через упадок стали страчені, але це було частиною того, що стало викуплене через велику жертву за гріхи. І як є написано в пророцтві про нашого Господа, “А ти Башто стада, до тебе прийде давна власть” (Михея 4:8). Отже, бачимо, що надія світу, згідно з Божою постановою, лежить у майбутнім великім сині і спадкоємці Адама, великім сині Авраама, великім сині Давида і 157 великім сині Марії. І це не означає, що життя цього сина прийде від Адама, чи Авраама, чи Давида, чи від Марії. Як ми вже бачили, зять, згідно з Божою постановою, рахується як член родини, який може викупити і взяти страчену посілість. У^випадку нашого Господа, то ми вже виразно бачили, що Його життя не прийшло від земських родичів, лишень Його фізичний організм – що Його життя походило від Бога, і що оригінальне Він був знаний як Логос.

І чим більше будемо розбирати цей предмет, то тим більше очевидним він так показується, тому що дослідник грецької мови може легко дістати собі інформації про цей факт, що у всіх випадках, в яких наш Господь вживав цей вислів “Син Чоловічий”, Він вживав його в емфетичній (виразній) формі, яка не є відрізнена в англійськім перекладі (і також не є відрізнена в інших перекладах), в якому для відрізнення треба було б класти натиск на два слова (в англ. the Son of the Man) – (в укр, мові це могло б бути – той Син того Чоловіка). І право нашого Господа до того титулу є незаперечуване. Як сам Адам був досконалим, а всі інші з його роду стали здеґенеровані, за вийнятком цього одного Сина, який злучився з родом Адама, щоб бути Відкупителем усієї його страченої посілости, то коли Він здійснив це відкуплення, і відколи Він відкупив його з вироку, або прокляття, смерти, то цей титул (той) Син (того) Чоловіка прийшов легальне і незаперечне у Його посілість.

І цей титул не тільки належав правильно до Нього під час періоду, коли Він здійснював це велике діло “викупу всіх”, але він є властивий для Нього під час віку Євангелії, коли відбувається вибирання Його співробітників для великої реституційної праці. І багато більше цей титул буде правильно належати до нашого Господа під час Тисячолітнього Царства, коли Він буде як (тепер високо вивищений і перемінений) Син чоловіка (Адама) виконувати реституційне діло “визволення (вирятування) викуплених” – викупленої посілости. Ефес.1:14; Рути 4:1-10. 158

“ЧОЛОВІК ІСУС ХРИСТОС” З ТОЧКИ ПОГЛЯДУ НЕВІРУЮЧИХ

Не тільки віддані послідовники Господа Ісуса Христа розпізнали Його мудрість і милість, і помітили, що Він був “сповнений усією повнотою Божою”, але навіть Його противники визнають Його, як далеко вищого від звичайних людей з нашого роду, бо читаємо, “Всі ж говорили про Нього ^добре і дивувались словам благодаті, що линули з уст Його.” (Луки 4:22). Інші говорили, “Ніколи ще так чоловік не говорив, як цей Чоловік говорить” (Йоана 7:46). І Пилат, неохочий знищити життя найбільш шляхетного жида, якого коли-небудь бачив, намагався остаточно примирити злорадність товпи, пізнавши, що ця товпа була підбурена письменниками і фарисеями, які були злі і заздрісні з причини популярносте Господа.

Остаточно Пилат казав привести Ісуса, щоб Він зустрів своїх обвинувачів, маючи на думці, що коли вони подивляться на ці шляхотні риси то їх злість і ненавість зникне. Отже, представляючи Його їм, Пилат сказав, “Ось, Чоловік!” Підкреслюючи слова, які не є видимі в наших перекладах, хиба що буде переложено “Ось це Чоловік!” Немов би казав, Цей чоловік, якого ви хочете, щоб я розп’яв, є не тільки жидом вищим понад усіх жидів, але є Чоловіком вищим, від усіх інших чоловіків. І це відносно мужности нашого Господа Йоан говорить, “Слово (Логос) тілом сталося … і ми бачили Його славу, як Єдинородного від Отця, повне благодате та правди.”- Йоана 1:14; 19:5.

І в зв’язку з тим пам’ятаймо часто згадувані і цитовані похвальні слова для “Сина Чоловічого” і Його навчання, які висказав знаний французький письменник Руссо:

“Як незначними є книжки різних філософів з їх чванливістю, в порівнанню до Євангелій. Чи це може бути, щоб писання відразу такі величні і такі прості були твором чоловіка? Чи може Він, якого життя вони описують, не бути більшим від чоловіка? Чи в Його характері є щось 159 з ентузіясти або амбітних сектантів? Яка милість, ^яка чистота е в Його поведінці, яка зворушлива ласка в Його науках! Як високими є Його принципи! Яка велика мудрість у Його словах! иЯка присутність духу, яка делікатність і доречність у Його відповідях! Що за контроля над почуттям! Де е чоловік, де є мудрець, який знає, як поступати, терпіти і померти, без слабости, без хвастощів? Мої приятелі, люди не винаходять чогось подібного; і факти відносно Сократа, про які ніхто не сумнівається, не є так добре потверджені, як про Ісуса. Ті жиди не могли ніколи вдарити на таку струну, або думку моральности. І Євангелія має риси правдивости такі великі, такі виразні, так досконало неперевершені, що їх винахідники були б навіть більше чудовими, чим той, якого вони змальовують.”

Слідуюча похвала для Сина Чоловічого є приписана славному Наполеонові Бонапарте:

Від початку до кінця Ісус є той самий; завжди той самий – маєстатичний і простий, безконечно строгий і безконечно лагідний. Напротягу свого життя, яке переходило перед публічними очима, Він ніколи не давав приводів до винаходження хиб. Обережність Його поступовання збуджує в нас подив, через її сполуку з силою і шляхотністю. Так в проповідях, як і в ділах, Він є просвічений, послідовний і спокійний. Кажуть, що величність є прикметою Божества; отже яке ім’я ми дамо Тому, в характері Якого були злучені усі елементи величности?

“Я знаю людей, і я вам скажу, що Ісус не був чоловіком. Усе в Ньому мене подивляє. Є неможливим порівнювати Його з іншою істотою в світі. Він дійсно є одинокою істотою в своїм роді. Його ідеї і почування, правда, яку Він проголосив, Його спосіб порад, є поза межами людського і ^природнього порядку^ речей. Його народження і історія Його життя, глибина Його доктрин, які скидають усі труднощі, і є їх повною розв’язкою; Його Євангелія, простота цього таємничого єства і Його поява, Його імперія, Його прогрес напротягу цілих віків і царств – 160 це все є для мене чудом і нерозв’язаною таємницею. Я тут не бачу нічого людського. Так близько, як я можу підійти і прослідити, це все є без порівняння – велика велич, що мене придушує. Це намарно, що я роздумую – усе лишається нез’ясованим.! Я викликаю вас показати мені інше життя, яке було б подібне до життя Христа!”

Правда є дивніша, чим вигадка, і досконалий чоловік Ісус Христос, помазаний Святим Духом Найвищого, був так відмінним від недосконалого роду, якого Він опанував для того, щоб його викупити, так що світові можна вибачити за те, що питає, чи Він був більший від чоловіка. Він напевно був багато, багато більший, чим звичайний чоловік – багато більший від грішного чоловіка; Він був відлучений від грішників, і як досконалий чоловік, був дійсним образом і подобою невидимого Бога.

“В НЬОМУ НЕ БУЛО КРАСИ, ЯКА БИ НАС ПРИТЯГАЛА”

“Бо він виріс перед нами, мов галузка, і мов корінь із сухої землі, Не мав він принади і не мав пишности, і ми бачили та краси^не було, щоб Його пожадати. Він погорджений був, Його люди покинули, чоловік болів, що зазнав недуги, що перед Ним обличчя закривають, зневажений і ми Його нізащо мали.”. Ісая 53:2,3.

Деякі суґерують, що ці вірші Писання вказують, що особистий вигляд нашого Господа був поганіший, чим вигляд інших людей і вважають це за доказ, що Він не був відлучений від грішників, але був учасником гріха і кари цього здеґрадованого роду. Однак ми тут розходимося з тими поглядами, які є противні цілому напрямкові наук Св. Письма, і думаємо противно, що ці Бійблійні вірші годяться з загальним свідченням Біблії щодо цього предмету, і ми віримо, що це може бути доказане, не переступаючи властивих засад пояснення.

Є різні типи благородносте, краси і миловидности -дуже відмінні є ідеали різних людей, і навіть тих самих 161 людей у відмінних обставинах. Ідеал краси, який є прийнятий варварами, є відразою для більш цивілізованих народів. Воїни Індіянів (на Амер. континенті), які малюють себе червоною і жовтою краскою, і прикрашені шкаралупами і мальованими перами і з опасками з закривавленими черепами, були б побажаним ідеалом перед умами певних дикунів. Боксер на арені, розібраний до змагання, є ідеалом мужескої форми в тому, що називають “мистецтво мужности” – для деяких. Для інших, дуже вистроїний матадор, тобто борець биків, є великим ідеалом мужнього розвитку, якого оплескує і вихвалює багато людей. Отже, ідеали міняються згідно до часу, обставин і середовища. Тому, що це Писання говорить нам про Ісуса у Його першім приході, то треба розуміти, що в поняттю жидів Він не був ідеалом. Це є дуже очевидне, бо Того, Кого Пилат їм предствив і сказав, “Ось, Чоловік!”, був власне Тим, про Кого жиди кричали: “Розпни Його, розпни Його, Ми не маємо царя, крім Цезаря!”

Ми повинні пам’ятати, що в часі першого приходу Ісуса жидівський народ був підкорений Римом, був в ярмі, і був “топтаний поганами” понад шістсот літ. Ми також повинні пам’ятати про надії Ізраїля, зроджені обітницями даними Авраамові, Ісаакові і Яковові і потверджені усіма пророками, що Бог у властивім часі пішле їм Помазанця, більшого Законодавця від Мойсея, більшого Генерала від Ісуса Навина і більшого царя від Давида і Соломона. Ми повинні пам’ятати, що в цьому часі Ізраїль очікував Месії згідно з їх ідеалом – згідно з їх поняттям, яким має бути цей Месія. Є написано, що всі люди очікували Месії. Але коли Ісус став проголошений як їх Месія, то Його поява була такою відмінною від того, що вони сподівалися, що їх горді серця встилалися Його, і так як є сказано, відвертали свої обличчя від Нього – відвернулись від Нього – особливо провідники і інші великі люди цього народу, за проводом яких пішов простий народ.- Луки 3:15.

Вони сподівалися великого Генерала, великого царя, великого законодавцця, з великою амбіцією, гордістю, 162 повагою і зарозумілого, який буде поводитись деспотично в словах і ділах. Це був їх ідеал того, які кваліфікації є потрібні для царя, який має підбити світ і зробити Ізраїля провідним народом. Вони бачили гордість, зухвальство і ароґанцію Ірода, який був призначений римським Імператором на їх царя; вони бачили дещо якими були римські Генерали, ґувернатори і сотники тощо. Вони уявляли собі, що римський імператор є ще більше позначений такими характеристиками, які виносять його до першенства в царстві. Отже, дивлячись на них, вони сподівались, що Месія буде посідати багато з тих якостей ще більше помітними, представляючи більшу  гідність, честь і славу Небесного Двора і Його перенесеного на землю авторитету.

Отже, не дивно, що з такими надіями вони не були приготовані прийняти тихого і приниженого Назорея, Який принимав до свої громади митників і грішників, і якого одинокою зброєю для підкорення світу були “слова Його уст.” Не дивно, що коли Він став проголошений бути надією Ізраїля, Царем жидів, Месією, вони відвертались від Нього. Не дивно, що з їх довго очікуваною і любовно плеканою надією, вони були дуже розчаровані; не дивно, що вони соромились признати “Ісуса, за Царя Жидів”, і сказали: Він не є такої краси, гідности і чести, якої ми бажали: Він не є нашим ідеалом воїна, державного діяча і царя, щоб відповідав потребам нашого народу і здійснив його від давна любовно вирощувані надії. О, так! подібно і сьогодні є кляса, що очікує другого приходу Христа, вони припускали, що їх надії, які базуються на “переданнях старших”, все ж таки є правильні, і тому вони занедбали щиро і ревно досліджувати Писання, яке зробило б їх “мудрими на спасення.”

Отже стає ясним, що пророк відноситься до такого небажаного вигляду і до такого браку чести (краси), а що було противне тому, чого вони сподівалися. Це було б невластивим і непослідовним пояснювати пророцтво не в гармонії з історичними фактами, які засвідчують його 163 сповнення, І також не в такі логічній гармонії з провторюваними висказами про чистоту Агнця Божого, який бере гріхи світу – святий, невинний, непорочниі і відлучений від грішників.

ТАКИЙ БУВ ЗМІНЕНИЙ ОБРАЗ ЙОГО” Ісая 52:14,15

Тут знову неправильний переклад дав привід до помилкових думок відносно вигляду нашого Господа; та однак навіть для найбільш недбалого читача, який бачив обличчя людських створінь, які були опоганені через розпусту, через хворобу, або через якийсь випадок, є тяжко розуміти, щоб лице, або вигляд нашого Господа “було безображене понад лице усякого чоловіка і Його вид, над усяку людину,” Тут, очевидно, є щось неправильного в цьому вислові, тому що Пилат не представив би такого перед народ, кажучи, “Ось, Чоловік!”. Не такого вихваляв би народ, як Сина Давида, бо вони хотіли взяти Його силою і зробити царем. Крім того, чи ми не маємо запевнення, що жодна з Його костей не буде переломлена? Але як кращою буде ця заява, коли буде змінена – як багато більше послідовна з  ^фактами Біблійної історії і логічними висновками про Його святість і чистоту, коли буде так переложена:

“Як тобою були здивовані багато людей (так був змінений через чоловіка Його вигляд, і Його вид через синів людських) так Він здивує багато людей.” Як люди за Його днів були здивовані, що Він піддався під образи і лайки тих, які положили терневий вінець на Його голову і били Йогові плювали на Нього, і “розпняли Його”, і прокололи Його списом, то інші з усіх народів, тепер і в майбутності, чуючи, що Він “витерпів від грішників таке спротивлення” (Жид. 12:13) дивуються і будуть дивуватися, Що Він мав таку терпеливість і лагідність.

“Перед Ним царі затулять свої уста, тому що те, що не було записане (про інших), вони будуть бачити (показане 164 на Його прикладі); і те, чого вони ніколи передтим не чули, вони зрозуміють.” Великі на цій землі ніколи не чули про якесь добровільне підкорення під зневаги від Його підданих, і це для того, щоб Він міг зробити їм добро. Дійсно, “Він е люблений більше від брата.” Не дивно, що всі будуть здивовані “в свойому часі.”

Також не має сумніву, що лице нашого Господа носило знаки смутку і горя, бо як ми бачили, Його глибоко співчуваюче серце було “діткнене” почуттям наших слабостей;иі безсумніву ці знаки збільшувались аж до закінчення Його місії на Голгофті. Ми мусимо пам’ятати, що чим делікатніший організм, і більш відчутливий, то тим більше є вразливий на біль. Ми можемо легко розпізнати, що сцени горя, болю і гріховности, до яких ми менш більш привикли з причини нашої участи в упадку і через постійний зв’язок з людським горем, були б багато більш серйозною справою для досконалого чоловіка – святого, невинного, непорочного і відлученого від грішників.

Ця сама річ с зілюстрована в певній мірі в наших власних досвідах. Ті, які є більше відчутливі, які були призвичаєні до люксусів, краси доброго виховання і сприяючого оточення, коли відвідають бідніші і брудніші частини міста і побачуть деградацію і прикрі обставини, нечисте повітря, погані крики і стогін бідняків, напевно стануться хворими в серці і нехотячи їх обличчя буде перекривлене і зачнуть думати: Як поганим мусить бути життя в таких обставинах; Чи не кращою була б смерть. Однак, коли так думають, і їх очі побачуть дітей, які бавляться весело, і можливо прачку, яка при своїй роботі співає, або мужчину, який з задоволенням читає часопис, або хлопця, який пробує грати на старім інструменті. Щ речі показують, що ті, які стали призвичаєні до таких видовищ, і криків, і поганих запахів, і таких немилих обставин, с менше вразливі, і що їх такі обставини менше непокоять, чим тих, які від молодости були призвичаєні до чистіших і миліших обставин. 165

І ця лекція в певній мірі ілюструє нерівність між поглядом нашого Господа щодо грішного поганого стану, а нашим поглядом. Як досконала істота, який полишив стан небесної слави і принизив себе, щоб статися учасником людського горя, йому співчуваючим і його Відкупителем, Він напевно відчував багато більше, чим ми, бідноту “стогнучого створіння.” То чи це є дивне, що тягар нашого смутку і горя кинув тінь на досконале лице! Чи це дивно, коли сполука з земським горем і Його добровільна участь в земських слабостях і хворобах (при закінченні Його власного життя, Його власної життєвости, як ми бачили) позначились глибоко на лиці і формі Сина Чоловічого! 

Однак ми не можемо ні хвилину піддавати під сумнів, що Його сполука з Отцем, Його спільність Святого Духа і признання Його власного сумління, що Він завжди чинив ці речі, які подобались Отцеві, мусіли дати нашому Відкупителеві лице спокійного вигляду, яке зробило його сполукою радости і смутку, горя і миру. І Його знання Небесного Отця плану мусіло уздібнити Його радуватися в терпіннях, розуміючи, як вони вкоротці виконають благословення не тільки для Нього самого, але також “спасення аж до кінців землі.” Отже, якщо смутки людей кинули тінь на Його лице, то ми можемо бути певні, що Його віра і надія також проявлялись, і що мир Божий, який переходить всяке розуміння, хоронив Його серця і уздібнив Його завжди радуватися в середині найбільших спротивів грішників.

НАЙКРАЩИЙ  МІЖ ДЕСЯТИ  ТИСЯЧАМИ

Для грішного, зависного, злобного серця упавшої природи, усе споріднене з красою, добротою, правдою і любов’ю, є неприємне, в ньому нема краси, ні нічого бажаного – для них воно має лиш докір. Наш Господь висловився виразно про цю справу, коли сказав, “Світло прийшло на світ, та люди полюбили більше темряву, чим світло, бо їх вчинки були лихі” (Йоана 3:19,20). Ми бачимо 166 дальші приклади того, що зле серце може часом нанавидіти і зневажати славний вигляд лиця, гарне лице, не тільки в тому, що наш дорогий Відкупитель був в такий споіб зневажений тими, що кричали “Розпни Його”, але також у випадку інших. Помліть різні записи про тих, що були мучені за Правду, і помітіть як малим був зворушливий вплив на лице тих, які могли не зважати на свої особисті терпіння, але молилися про благословення для їх переслідувачів. Запис про першого Хрстиянського мученика, Степана, подає, що його лице ясніло і було гарне як Ангела. “І всі, що засідали в синедріоні, дивлячись на нього пильно, бачили його лице, як лице Ангела” (Діян. 6:15). Та помимо того, з причини твердости їх серця, хоча дивились на його лице, що було подібне до Ангела, яке однак було менше подібне до Ангела, чим лице Господа, і замість послухати його чудових слів, які були багато менше чудові від слів Великого Учителя, “вони кинулись на нього однодушне … і каменували Степана” подібно як вони кричали до Пилата, щоб розп’ята Господа Слави.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.