5 Том, 8 Розділ – Шлях (Провід) Примирення Святий Божий Дух

ШЛЯХ (ПРОВІД) ПРИМИРЕННЯ СВЯТИЙ БОЖИЙ ДУХ

РОЗДІЛ 8

Діяльність Святого Духа – Тепер І В Тисячоліттю – Різні Назви Святого Духа, “Дух Любови”, “Дух Правди” і т.п. – В Супереч, Дух Безбожний, “Дух Блуду”, “Дух Страху” і т.п. – Особистий Прийменник Пристосований – Значення Слова Дух – “Бог Є Дух” – “Святий Дух Ще Не був Даний” – Дари Духа – Переображуюча Сила Святого Духа – Дух Під Міру І Без Міри – “Дух Світу” – Антихрист – Боротьба Між Тим  І Святим Духом – Боротьба Духа Внутрі І Назовні Святих – Дух, Який Стремить До Заздрости – Навчені Віл Духа – Параклетос, Утішитель -Він Попровадить Вас До Всьої Правди І До Повного Примирення -Нагляд Святого Духа Не Є Менший Відколи Перестали Чудесні Дари.

“Які бо Духом Божим водяться, ті сини Божі … Ви прийняли духа всновлення, яким кличемо: Авва, Отче. Самий цей Дух свідчить нашому духові, що ми діти Божі.”- Рим. 8:14-16

“І станеться після того, що на всяке тіло зіллю мого Духа”.- Йоіла 2:28

Велика праця Примирення не може бути правильно розбирана, ані ясно зрозуміла, якщо зігноруємо і недоглянемо в зв’язку з тим праці Святого Духа. Святий 168 Дух мас дуже багато до діла з представленням Примирення – показуючи віруючим Боже прощення, і також провадить їх до повного поєднання серця з Богом. Це було під сплоджуючими впливами Святого Духа, якого наш Господь одержав при хрещенню, на початку своєї місії, що Його посвячене серце було здібне ясно і виразно бачити волю Отця, правдивий шлях, вузьку дорогу жертви, і оцінювати дуже великі і дорогі обітниці, виповнення яких мало наступити після Його упокорення, ганьби і смерти на Голгофті. Отже, через Святого Духа наш Відкупитель мав змогу виконувати велику працю, бо Він був ним проваджений, щоб чинити те, що було до вподоби і прийнятне перед Отцем, і що приготовило викуп для людства.

Подібно Святий Дух є з’єднаний з Церквою; усі, які прийняли заслугу великої жертви за гріхи, і які прийшли до Отця через заслугу жертви Сина, і які представили себе в жертву живу, згідно з високим покликом до Божественної природи, яка виставлена для таких під час віку Євангелії, потребували мати і мали поміч Святого Духа. Лиш в міру, як хтось одержує Святого Духа Божого, є він здібний прийти до властивої лінії сполуки з Отцем, і з Сином, так щоб міг “переконатися, що воля Божа є добра, приємна і досконала”, і її виконувати. Лиш через Святиго Духа ми є проваджені дальше поза саму літеру Божого свідчення до дійсного оцінення “глибоких речей Божих” і всіх тих речей, які Бог мас приготовані для тих, що Його люблять, яких людське око не бачило і людське вухо не чуло, і ні на серце людське не вступило, щоб їх розуміти і оцінювати.- 1 Кор. 2:9,10.

Чинність Святого Духа буде нарівні важною під час віку Тисячоліття у припровадженню світу назад до гармонії з Богом під вимогами Нової Угоди, через заслугу жертви нашого дорогого Відкупителя. Згідно з тим Господь через пророка Йоіла (2:28,29) звертає увагу на цей факт і показує, що так як Він виллє Духа лиш на слуг і служебниць під час цього віку Євангелії, то “після того” 169 Його Дух буде загально виллятий на світ, на людський рід, “усе тіло”. (Порядок цього благословення в цьому пророчому вислові є перемінений, правдоподібно для того, щоб притемнити цю справу аж до властивого часу, і в той спосіб закрити дещо з довжини і широчини, височини і глибини Божого плану, щоб у властивім часі його розпізнати і оцінити.)

Отже, під час віку Тисячоліття прогрес світу буде йти в повній гармонії з Святим Духом; і наскільки люди будуть приходити до повної гармоні з тим Святим Духом, то настільки вони будуть ставатися підхожими до обставин вічного життя і радости, і благословення, які лежать поза віком Тисячоліття. Це, що Святий Дух буде співпрацювати з прославленою Церквою у благословенні усіх родів землі, є також засвідчено нашим Господом. Після зображення для нас Тисячолітньої слави і його великих засобів правди, як великої ріки води життя, чистої як кришталь, Він говорить. “Дух і Невіста кажуть: Прийди! І хто чує, нехай каже, прийди, і хто хоче, нехай бере воду життя дармо!”-Об’яв. 22:17.

Але ця справа відносно Святого Духа, його становища і чинности, була віками дуже мильно зрозуміла через багатьох з Божого народу. І тільки при сході Сонця Справедливости – в світлі пароусії (присутносте) Сина Чоловічого – цей предмет стається зовсім ясний і мудрий, так як він, очевидно, був для первої Церкви, і в гармонії з усіма різними свідченнями Писання, що відносяться до того. Доктрина про Трійцю, яка, як ми бачили, почала повставати в другому століттю, і досягла більшого розвитку в четвертому століттю, є в великій мірі відповідальна за темноту і незрозуміння того предмету; це мішається з правдою в умах багатьох Християн, і це є на їх некористь, бо їх баламутить і містифікує (оточує таємницями) усі релігійні переконання.

В науці Святого Письма, що Отець і Син є в повній гармонії і єдності заміру, цілі і діяльності, як це ми щойно бачили, є послідовність, є логічність. І таким самим 170 послідовним є навчання Писання відносно Святого Духа -що це не є інший Бог, але дух, вплив або сила вживана Богом, нашим Отцем і Його Єдинородним Сином – в повній єдності з Ними Обома, Які є також в єдності, або в повній згоді. Але, як відмінною є ця єдність Отця і Сина, і Святого Духа від тої, про яку навчають ті, які прийняли науку Трійці, яка в мові катехізму (Питання 516) говорить: В одному Бозі є три особі – Отець, Син і Дух Святий: “ці три є одним Богом, такі самі по суті, рівні в силі і славі.” Такий погляд пасував добре для “темних віків”, які помогли його витворити. Той час, коли дуже шанували таємниці замість їх пояснювати, був дуже відповідний для цієї науки, яка не є біблійна і не є розсудлива. Як можуть три особи бути в одній, бути одною істотою, одним Богом, одним існуванням? І якщо лиш “одною істотою”, то як вони можуть бути рівні? Чи кожна інтелігентна особа не знає, що коли Бог є один в особі, то Він не може бути три? І якщо три в особі то тут може бути лиш одне значення, в якому три можуть бути одним, і це не в особі, але в замірі, в дусі, у волі і в співпраці?

Дійсно, коли б це не було через те, що ця нелогічна наука про Трійцю була впоювана нам від дитинства, і те, що вона є научувана в теологічних колегіях старшими і поважними професорами, які в багатьох справах є мудрі, то над нею ніхто не застанавлявся б ні на хвилину. Як великому противникові вдалось накинути її на Господній народ, щоб їх збаламутити і ввести в оману і через те уневажнити багато висловів Писання, то це є дійсно таємницею, яка правдоподібно не буде розв’язана, аж ми “будемо знати так, як ми є пізнані”, в славі.

Пильний дослідник минувших розділів, знайшов багато доказів на те, що є лиш Один Всемогучий Бог -Єгова; і що Він високо підніс свого Первородного і Єдинородного Сина до своєї власної природи, і до свого престолу всесвіту; і слідуючою після Нього по порядку і ступені буде прославлена Церква, Невіста Агнця і 171 співспадкоємець – інакше названа “братами.” Вони стануться спільниками Його слави, так як в теперішнім віці від них вимагається, щоб були спільниками Його терпіння. Дослідники також помітили, що всі тексти Писання гармонізуються і годяться з повищим твердженням; і дальше, що тут немає жодних текстів Писання, які прямо, чи посередньо, дійсно чи на вигляд, перечили б тим висновкам. Отже питання повстає: Хто, Де і Що є Святий Дух?

Розглядаючи це питання, стараймося триматися того самого способу, при помочі якого ми досліджували інші питання. Звернімся до закону і до того, що для нашої інформації подає нам Бог. Не йдім до чоловіка. Не приймаймо сумнівів і спекуляцій добрих людей, які померли, або добрих людей, які жиють, ані наших  власних. Пам’ятаймо заяву Апостола, що Слово Боже є дане в тій цілі – “Щоб досконала була Божа людина, до всякого доброго діла готова” (2 Тим. 3:17). Покладім наше довір’я вповні на Господа і стараймося пізнати, яке є значення того, що Він говорить відносно Св. Духа, зводячи усі вислови Писання до гармонії. Будьмо певні, що правда, і тільки вона, встоїть перед таким іспитом (екзаменом). Коли будемо так пильно і з молитвою робити, то наше старання буде нагороджене. Тому, хто стукає, двері знання будуть відчинені, тому, хто шукає, знання про Святого Духа буде об’явлене- Ісая 8:20; Мат,7:7,8.

Святий Дух є по різному окреслюваний в Святому Письмі, і щоб правильно зрозуміти цей предмет, нам треба розглядати ці різні визначення разом і дозволити, щоб вони кидали своє світло один на одного. Завважте, що Святи Дух є по різному називаний

– “Дух Божий”, “Дух Христа”, “Дух Святости”, “Дух Правди”, “Дух Здорового Розуму”, “Дух Свободи”. “Дух Отця”, “Святий Дух Обітниці”, “Дух Покори”, “Дух Розуміння”, “Дух Слави”, “Дух Мудрости”, “Дух Ради”, “Дух Ласки (Благодати)”, “Дух Всиновлення”, “Дух Пророцтва.”

Ці різні назви, часто повторювані і напереміну 172 вживані, дають нам повне і відповідне запевнення, що вони всі відносяться до того самого Святого Духа – дійсно, часом слово “святий” є додане в зв’зку з іншими, як наприклад: “Святий Дух Божий”, “Святий Дух Обітниці” тощо. Ми мусимо старатись дійти до такого зрозуміння цього предмету, яке не буде відкидати жодного з тих назв, але буде їх гармонізувати. Це є неможливо гармонізувати ці різні вислови з загальною ідеєю трьох Богів; але це є зовсім логічним з кожною з них розуміти ці різні вислови, як описи духа, вдачі і сили одного Бога, нашого Отця, і також духа, вдачі і сили нашого Господа Ісуса Христа, тому що Він є в єдності з Отцем – і також до певної міри це є духом, або вдачею усіх, які є дійсно Господніми, Ангели чи люди, в міру як вони дійшли до єдности і гармонії з Ним.

Це може бути помічним для деяких завважити, що є інший дух часто згадуваний в багатьох місцях Писання і в противних словах, а саме: “Дух Страху” “Дух Неволі”, “Дух Світу”, “Дух Блуду”, “Дух Віщунства”, “Дух Антихриста”, “Дух Дрімоти.” Ніхто не думає, що ці різні дефініції, якщо б взяти разом, виправдали б думку, що там є два або більше сатанів. Всі зовсім природньо і відповідно розуміють значення цих слів, які в загальному вказують на невластивого духа – духа, вдачу або силу, які мають свою головну ілюстрацію в сатані; дух проявляючися у всьому, що є в гармонії з гріхом і сатаною. Зовсім властиво, що ніхто про них не думає, як про особисті духи – що кожний з них є особою. І не більше треба вважати, що ці різні очеркнення слова “дух” у його доброму значенню, вказують також на відмінні духові істоти, ані, що разом означають, або вказують на іншого Бога. Ці вислови, розглянені в сполуці, представляють різні риси характеру, вдачі, Духа нашого Бога, Єгови, і вони також відповідно представляють духа, або вдачу усіх, які одержали Його Духа, і сталися учасниками Його вдачі (натури) і прийшли до гармонії з Божим умом.

Певні небіблійні ідеї, і тому блудні ідеї, відносно духа 173 чоловіка, які будемо розглядати в слідуючім розділі, лежать близько в основі мильного і небіблійного погляду щодо Святого Духа, який є тепер так загально поширений. (При тім слід помітити, що в ЗагальнімПерекладіАнглійської   Біблії   оригінальнегрецькесловопневмастало дев’ятдесят два рази неправильно переложене на “Holy Ghost”, [ghost -привид, примара, дух], а повинно бути “Holy Spirit” (Св. Дух). В наших Бібліях це є правильно переложено. – Ред.)

Тут немає жодної підстави думати, або говорити, про Святого Духа Божого як про іншого Бога, відмінного в особі від Отця і Сина. Зовсім противно, зверніть увагу на факт, що це був Дух Отця, який був переданий для нашого Господа Ісуса, бо є написано, “Дух Господній на мені, бо Він помазав мене звіщати добру новину (Євангелію)” Луки 4:18. 

Звертаючись до пророцтва, звідки ця цитата є взята, читаємо (згідно з єврейською мовою), “Дух Господа (Єгови) Бога на мені, бо Господь (Єгова) помазав мене благовістити смиренним” (Ісаї 61:1). І згідно з тим самим значенням, читаємо, “І спочине на Нім Дух Господній (Єгови), дух мудрости і розуму, дух поради і мужности, дух знання і страху (пошани) Господнього (Єгови)” (Ісаї 11:2,3). Подібно про той самий Дух в Христі говориться як, “Дух Христа”, ум Христа – “Нехай ті самі думки правлять вами, що в Христі Ісусі.”- Фил. 2:5.

Деякі наполягають, що згадка нашого Господа про Святого Духа, яка є подана в Йоана 14:26, доказує, що Дух є особою, тому що загальний переклад цього уривку є такий: “Але Утішитель (який є) Святий Дух, якого пошле Отець в ім’я моє, Він навчить вас усього, і пригадає вам усе, що я говорив вам.” Але грецький текст цього уривку показує нам, що перекладачі були під впливом блудної науки відносно цього предмету, тому що там не має підстави на вживання слова “якого” і “Він”. Diaglott так передає цей вірш: “Але помічник, Святий Дух, що Отець пішле в ім’я моє, навчить вас усіх речей і пригадає вам ці речі, які я вам говорив.”

Ця сама критика є стосовна до 17-го вірша тої самої 174 голови, який в нашому загальному перекладі читається, “Духа Правди, Якого світ не може прийняти, бо не бачить його і не знає його, але ви знаєте його, бо він з вами перебуває, і у вас буде.” Тут вислів “Дух правди” є очевидно вжитий в противенстві до “духа блуду.” цей уривок зовсім не відноситься до особи, але до впливу правди і про її ефект на Божий народ. Згідно з Diaglott цей вірш звучить, “Дух правди, шо його (тут, згідно з грецькою мовою, цей займенник є вжитий так, як до речей, а не до осіб – подібно як в англ. мові займеннк “it”, якого не вживають до осіб) світ не може прийняти, тому що його не бачить і не знає його, але ви знаєте його , тому що це діє у вас, і буде в вас”. Иоана 14:17

Візьмім інший приклад,- “Коли Він, Дух правди, прийде, то приведе вас до всякої правди, бо не від себе Він буде говорити, а все те, що чутиме, буде Він казати, і що має настати, звістить він вам” (Йоана 16:13,14). В цьому уривкові грецьке слово геаутоу є переложене “від себе” (що відноситься до осіб), однак це слово часто є відповідно переложене “себе” (що відноситься до речей). В нашім загальнім Перекладі це слово геаутоу” є переложене в роді мужеськім, жіночім і середнім. Наприклад, в повищім тексті це є переложене в мужеськім роді (але тут займенник йде після його іменника, Утішитель

– в грецькому мужеський – але довільно, не дивлячись на стать, так як в українській мові, в якій стіл, дім і олівець належуть до муж. роду, а кухня хата, жінка до жіночого роду; а дитя, перо до середнього роду); в 1 Кор. 11:5 це слово є передане після іменника жіночого роду “осоромлює свою голову”; подібно в Об’яв. 2:20 “яка зве себе пророкинею”; і знову в 1 Кор. 13:5 ” Любов … не шукає свого”. В 1 Кор. 11:31 воно є переложене в загальному, або спільному роді, “коли б ми самі себе судили”: подібно в 1 Кор. 16:15 “вони віддали себе”: і знову в Луки 22:17 “поділіть між собою”; і дальше в Иоана 6:53 “не будете мати життя в собі.” Як приклади того, що це слово геаутоу стало переложене в нашім загальнім Перекладі в середному 175 роді, помліть слідуючі частини:

“Завтра подбає про себе”.- Мат. 6:34.

“І коли царство поділиться само проти себе.”- Марка 3:24. “І коли дім поділиться проти себе.”- Марка 3:25

“Від якого все тіло … чинить зріст тіла на збудування самого себе в любові”.- Ефес.4:16

В речах неживих і уявних цей займенник є також вживаний: “Вітка не може овочу родити сама з себе.”- Йоана І5:4.

“Коли віра не має діл, то вона мертва сама в собі.”-Яків 2:17.

Подібно  слово  грецьке  екінос  переложене  “він” в повищім тексті може зовсім властиво бути переложене “той” “цей”,  “тій”, “це саме”, “вона”, “воно”, і це слово є переложене в тих різних формах, і частіше в інших родах, чим в мужеськім. Грецько- Англійська Конкорданція показує ці різні переклади, а ми подамо тут деякі з них:

“Кажу вам, що Содомлянам буде дня того легше, ніж місту тому”- Луки 10:12. “Вона ж думаючи, що то садівник, каже”- Йоана 20:15.

“Це ж знайте, що коли б господар знав.”- Мат. 24:43. “Не за такий кажу я молитися.”- 1 Йоана 5:16. “Сталось одного з тих днів, як Він навчав.”- Луки 20:1 “Була ж субота того дня.”- Иоана 5:9.

“І видужав хлопчина тієї ж таки години.”- Мат. 17:18.

Однак часто трапляється, що до чесноти, або якості стосується рід тої особи, або речі, до якої ця чеснота, чи якість належить; тому, наприклад, що Небесний Отець є означений в мужеськім goni, то це було б властивим, щоб Його сила, Його дух, Його вплив і інші якості були подібно означені в мужеській формі, і не рідко для речей середнього роду бути означеними як мужеські, або жіночі відповідно до того як вони є сильні чи активні, або нечинні і делікатні. (В нашій мові найчастіше закінчення іменника є рішальним фактором) Отже наприклад, сонце є в загальному (в анг. мові) очеркнене займенником “він”, а 176 місяць “вона” (в нашій мові “сонце” – воно, а “місяць”- він). Тому, коли б не було загального мильного розуміння, що Святий Дух є особою, а не силою і впливом Отця, то тут не було б спорів відносно вживання мужеського займенника при слові Святий Дух, тому що Отець є визнаний як мужеський, як Автор і джерело життя і благословення. Отже не пропустім того факту, що вживання особового займенника не доказує, що Святий Дух Божий є іншою особою від Отця і Сина – іншим Богом. Святий Дух, або вплив, є духом, або впливом Отця, і також Сина, тому що Вони є одним в замірі і впливі.

ЗНАЧЕННЯ СЛОВА “ДУХ”

Отже питання повстає: Яке значення є долучене до слів “Святий Дух”, так як вони є вживані в Біблії? Які якості або кваліфікації Божого характеру, або сили, є представлені через слово “дух”? Відповідь найкраще знайдемо, коли насамперед точно розберемо значення цього слова “дух”, і тоді розберемо усі відмінні способи, в яких це слово вживається в цілій Біблії.

(1)Слово “дух” в Старому Завіті є переложене з євреського слова “руах”, корінним значенням якого є “вітер. Слово “дух” в Новому Завіті” походить з грецького слова “пнеума”, якого основне значення також є “вітер.” Але нехай хтось скоро не думає, що ми стараємося доказати, що Святий Дух є святий вітер, бо ми цього зовсім не маємо на думці. Але ми бажаємо представити цей неясний предмет в такий спосіб, щоб це було поміччю для вчених і невчених; тому зачинаємо від основи, тобто звідки це слово виникло, щоб ми могли упевнитися як і чому воно було вживане в цьому зв’язку.

Тому що вітер є невидимий і сильний, ці слова руах і пнеума з часом набрали багато більшого значення і стали зображувати яку-небудь невидиму силу, або вплив – добру, або злу. І тому, що Божа сила діє через проводи, або засоби поза межами людського бачення, тому це слово 177 “дух” стало постепенно стосоване до всіх чинностей Господа. В природній спосіб його почали вживати в зв’язку з такими людським впливами, що є невидимі, як наприклад, щоб представити віддих життя, силу через яку чоловік жиє, яка є невидима, тому названо його “духом”, або “віддихом життя”; також силу ума, яка також є невидимою, названо “духом ума”. Само життя є силою і є невидиме, і тому старинні люди його також називали “духом.” Кілька ілюстрацій про те, як в єврейській і грецькій мовах вживали ці слова руах і пнеума може бути помічним. 

Руах в Старому Завіті є переложене на подух (в Англ, 4 рази), на віддих (в англ. 28 разі), на ум 6, на нюх 8, на вітер 91. В кожнім з тих випадків міститься думка про невидиму силу. Ось кілька прикладів перекладу цього слова руах:

“А подувом ніздер Твоїх води скупчились.”- 2 Мойс. 15:8. “Винищити кожне тіло, що в ньому дух життя.”- і Мойс. 6:17; 7:15″ “В Нього в руці….дух кожного людського тіла.” Нова 12:10.

“І для всіх один подих і нема над твариною вищости людям.”- Еккл. 3:19. “І вони стали гіркотою духа для Ісаака.”- 1 Мойс. 26:35.

“І почув Господь (Єгова) пахощі’.”- 1 Мойс- 8:21. “Ніздра мають, і нема в них нюху.”- Пс. 115:6.

“І Бог навів вітер на землю.”- 1 Мойс.-8:1.

“Та дмухнув Ти був духом своїм.”- 2 Мойс. 15:10

“Ти буйний вітре, що виконуєш слово Його.”- Пс. 148:8. “Як хитаються дерева лісові від вітру.”- Ісая 7:2.

Пнеума в Новому Завіті є переложене на “дух”, “життя”, “духовний”, і “вітер”: “І дано йому вложити духа в подобу звіра.”- Об’яв. 13:15.

“Якщо ви ремствуєте про дари духовні.”- 1 Кор. 14:12. “Вітер віє, куди хоче, і голос його ти чуєш.”- Йоана 3;8. 178

І не забуваймо, що всі ці різні переклади були зроблені тими, шо вірили в Трійцю. Ми не противимося тим перекладам – вони є досить добрі, але ми звертаємо увагу на них, щоб доказати, що слово руах і пнеума, які є переложені на “дух”, не означають особистости, але означають невидиму силу, або вплив.

“БОГ Є ДУХ”

(2)”Бог є Дух”; інакше кажучи, Він є сильною, але невидимою істотою; подібно Ангели є називані духами, тому що вони також в їх природнім стані є невидимі для людей, хіба що об’явлені чудесною силою. Наш Господь Ісус, коли був чоловіком, не був названий духовою істотою, але відколи став прославлений то про Нього написано, “Господь же Дух” – Він є тепер великою, сильною, але невидимою істотою. Церкві цього віку Євангелії є приобіцяна зміна природи, на подобу свого Господа, так як є написано, “Ми будемо подібно до Нього, бо побачимо Його так, як Він є.” Про Церкву говориться як про духову, так далеко як вона є в гармонії з своїм Господом, і є сказано, що вона була знову сплоджена Духом до нової природи, духової природи, з тим запевненням, що те, що стало сплоджене з Духа, буде у воскресенню народжене з Духа. Можна легко зрозуміти, що тут це вживання слова “Дух”, відноситься до особистости -до духових істот.- 2 Кор. 3:17; 1 Йоана 3:2; Йоана 3:6.

(3)Інше вживання слова дух, є в значенню творчої сили, або плодючости, так як це є в 1 Мойс. 1:2, де с сказано, “І Дух Божий ширяв над поверхнею води” – тобто, сила Божа, Його провідник енергії, зробила води плідними. Подібно, були “Побуджувані Духом Божим святі мужі Божі, і промовляли”, Святий вплив, або сила Божа ділала на їх ум, спричинюючи повстання в них таких думок, які Бог бажав, щоб вони їх висказували. (2 Пет. 1:21) Подібно, здібні робітники, яких Мойсей вибрав до зроблення і оздоблення Намету, були приведені під вплив 179 Божої сили, щоб вона розбудила і збільшила їх природні здібності, зовсім не нарушуючи їх морального почуття, подібно як води в морях не були зворушені в такому напрямку. Отже є написано:

“Мойсей сказав … Господь назвав ім’я Бацл’їла .. І наповнив його Духом Божим, мудрістю, і знанням до всякої роботи, на обмислення мистецьке, на роботу в золоті, і в сріблі, і в міді, і в обробленню камення, щоб всаджувати, і в обрлоблення дерева, щоб робити у всякій мистецькій роботі. І вклав у його серце, щоб навчав, він і Оголіяв … Він наповнив  їх  мудрістю  серця,  щоб  вони  робили  всяку  роботу  обрібника,  і  мистця, гаптівника в блакиті, і в пурпурі,, “- 2 Мойс. 35:30-35; 28:3; 31:3,4.

Подібно, нас поінформовано, що Єгова Бог поклав на Мойсея і на старших в Ізраїлі свого Духа, з особливою силою для судження, для заховання порядку тощо. (4 Мойс. 11:17-26) В такий самий спосіб Божий Дух був з царями Ізраїля, якщо вони були вірні Йому. Пригляньмось, наприклад, до справи Саула (1 Сам. 11:6); і що цей Дух мудрости і розсудливости, що належав до правління Ізраїлем, відійшов від Саула і був даний Давидові, якого розсудливість і обачність після того є дуже помітною. (1 Сам. 16:13,14). Після того, місто духа мудрости і відваги, і впевненосте, як прикмету слуги Божого, Саул мав злого духа, більш літеральне сумного духа, або пригніченей настрій; він стратив довір’я, бо знав, що Бог його не визнає більше як свого представника на престолі. І цей пригнічений дух, який думав про лихо, є сказано, що походив від Бога – правдоподібно в тому значенні, що це було наслідком Божої діяльности в тому, що Він відтягнув від Саула своє признання і скріпляючу силу, і керівництво в справах Ізраїля.

“СВЯТИЙ ДУХ НЕ БУВ ЩЕ ДАНИЙ”

Але жодна маніфестація Святого Духа, перед першим приходом Господа Ісуса, не була точно такою самою, як 180 маніфестація і діяльність Господнього Духа з нашим Господом Ісусом від часу Його хрещення, аж до Його розп’яття, і з Христовою Церквою від П’ятидесятниці, аж до тепер – аж до самого кінця цього віку Євангелії і закінчення шляху Церкви при першому воскресенню. В гармонії з тим читаємо: “ще бо Дух Святий не зійшов на них (за вийнятком нашого Господа Ісуса), бо Ісус ще не був прославлений.”- Йоана 7:39.

Діяльність Божого Духа під час цього віку Євангелії є дуже відмінною від діяльности в минулих часах; ця різниця є виражена в словах “Дух прийняття”, “Дух всиновлення”, “Дух святости”, “Дух правди” і в подібних висловах. Як ми вже бачили, після упадку Адама ніхто з його нащадків не був прийнятий за синів Божих, перед першим приходом Ісуса; найвищий титул даний отцеві вірним, Авраамові, був як “приятель”: “Авраам^ був названий приятелем Божим.” Але, як пояснює Ап. Йоан, коли Лоґос стався тілом, Він представив себе для свого власного народу, Ізраїля, і для стільки, скільки прийняло Його (тоді і відтоді) Він дав їм власть (право, привілей) статися синами Божими; і такі, як він сказав, були сплоджені від Бога – сплоджені з Духа, як “те, що народилось з Духа, є духом.”- Иоана 1:12,13; 3:3-8.

В цьому значенні Святий Дух є запевнений лиш для дому синів, і дім синів не був знаний, поки Улюблений Син не був заманіфестований в тілі (не стався тіломН не відкупив світу; тоді Він дав тим, які прийняли Його, нагоду одержати всиновлення (Гал. 4:5; Ефес. 1:5). Це всиновлення, як Апостол пояснює, було ориґінально спадковістю Ізраїля, але тому, що там не було вистарчаючого числа до прийняття, після прийняття залишків Ізраїля, “Бог взглянувся, щоб вибрати собі людей з поміж поган”, щоб вони були синами Божими, співнаслідниками з Христом, і це було передбачене і предвіщене через пророків.- Рим. 9:4, 29-33; Діян. 15:14.

Але в чому ця маніфестація Божої сили, впливу, або Духа в цьому віку Євангелії, різниться від маніфестації в 181 минувших часах? На це питання відповідає Ап. Петро, заповнюючи нас, що старинні святі, хоча високо удостоєні Богом і порушувані Святим Духом, говорили і писали речі, які вони не розуміли. Бог вживав їх як своїх слуг, щоб вони писали про речі, які не мали бути зрозумілі ними, але, які у властивому часі мали бути об’явлені нам, домові синів, через діяльність ттого самого Святого Духа, тобто святої сили Божої, яка діє в тих, що стали сплоджені тим Духом. В минувшині діяльність Духа була головно механічною; для нас ця діяльність є головно пояснюючою і співчуваючою, розкриваючи Божий план через Апостолів і учителів, які час від часу були особливо “установлені в Церкві”; тут ціллю було, щоб уздібнити синів “зрозуміти з усіма святими довжину і ширину, височину і глибину” Божої мудрости і доброти, які є зілюстровані в Божому плані і його об’явленню. Дійсно, з слів Апостола стає очевидним, що навіть Ангелам (які часом були вживані Господом, як Його проводи порозуміння з пророками, середниками Його Святого Духа) не було дозволено розуміти значення їх післанництва, не більше, чим пророкам, які писали це об’явлення для нашої користи. Подивімся, що Апостол говорить:

“Про це спасення розвідували і допитувались пророки, які про благодать, що мала прийти вам, пророкували. Вони бажали дізнатися на котрий і який час (літеральний, чи символічний), Дух Христів, який був в них, показував, коли Він наперед сповіщав про Христові страждання, та про славу, що мала настати після них. їм було відкрито, що не самим собі, а вам служили вони тим, що тепер звістили вам ті, які через Духа Святого, з неба післаного, проповідували Євангелію – на що й Ангели бажають подивитися.”- 1 Пет. 1:10-12; 2 Пет.1:21 182

ДАРИ ЦЬОГО САМОГО ДУХА, ЦЕЙ САМИЙ ГОСПОДЬ, ЦЕЙ САМИЙ БОГ.

“Між дарами є різниця, Дух же той самий, і між служінням є різниця, та Господь же Той самий. Є різниця і між ділами, Бог же Той самий, що все в усіх робить. Та кожному (в Церкві) дасться виявлення Духа на (спільну) користь, Бо одному Духом дається слово мудрости, а другому слово знання тим же Духом, іншому віра тим же Духом, а ще іншому дар сцілення тим же Духом; іншому сила творити чуда, іншому пророкування, іншому розпізнавання духів (думок), іншому різні мови, а іншому вияснення мов. А все це чинить один і той же самий Дух, уділюючими осібно кожному, як він хоче.”- 1 Кор. 12: 4-11.

Тут є вичислені деякі дари, дані для Церкви через Святого Духа, але ми маємо відрізнити виразно між самим Святим Духом, а цими дарами, або виявами даними в ранній Церкві. І як вони не мали розуміти, що різні духи діяли в різних членах Церкви, через те, що вони одержали різні дари, то так само вони не мали розуміти, що це був відмінний Господь, або Учитель, що дав їм ці дари, але всі мали бути визнані, що вони походили від одного святого впливу виллятого Господом, представника одного Бога (Єгови), і мали бути пояснені як відмінність, або різниця діяння, або чинности. Не тільки те, але Дух Божий, Святий Дух по різному виконував свою чинність в Церкві, так що, оскільки згадані там “дари”, були загальними в первій Церкві, то прийшов час, як це Апостол пояснив, що пророцтва проминуть і мови замовкнуть, і особливе знання зникне. (1 Кор. 13:8). Усі ці “дари” були, очевидно, потрібними на початку Церкви, на початку нового віку, але стали непотрібні, коли Церква стала заснована і Писання надхнених писателів були скінчені. Ці, як Апостол заявляє, є вистачаючі, “щоб Божий чоловік був досконалий і до всякого доброго діла готовий.”- 2 Тим. 3:17.

Правда, не всі дари зникли, і зникнення тих, які перестали, не доказує, що Господь мас менше сили 183 сьогодні, чим Він мав вісімнадцять століть тому; це також не доказує, що Господній народ є тепер менше любимий Господом. Противно, це показує на “різні маніфестації”, і натякає, що Божий народ не потребує більше тих простих метод научування і доказів їх прийняття Господом. Тепер, замість мати ці дари, даних в чудовий спосіб, діяльність Божого Духа або сили, виглядає є на кожнім з Його посвяченого народу, частинне в пропорції до їх природних здібностей, і частинно до їх ревности в Господній службі. І тому ми пізнаємо, що в зв’язку з тим Апостол в своїх пізніших листах, заохочує Церкву старатися розвивати духові дари, сили, здібності в службі і для служби Господа і Його народу в Його Правді. 

Ці особисто розвинені дари мають бути більше цінені, чим ті, дані в чудесний спосіб і тому Апостол говорить: “Бажайте ж ревно про ліпші дари, а я вам покажу ще кращу дорогу”; “Побивайтесь за любов’ю і прагніть (розвивайте) духовного дару, а найбільше дару пророцтва (публичного пояснення)” (1 Кор. 12:31; 14:1). Апостол показує, що говорений мовами були лиш на “знак”, щоб звернути увагу невіруючих на Церкву і її діяльність (1 Кор. 14:22). І тому він показує, що цей дар, який був високо цінений через деяких Коринтян, є одним з найменших духових – найменше спосібний для духового розвитку Церкви і головно корисний в зв’язку з невідродженим світом. Цей дар і подібні йому, скоро зникли в Церкві, коли юна стала добре заснована і визнана в світі.

Навпаки, “овочі Духа” мають бути заохочувані, щоб їх більше і більше розвивати, щоб вони видали повний і досконалий плід любови для Бога і один для одного, і любов і співчуття для світу. Ці овочі Духа є названі Апостолом “любов, радість, мир, довготерпіння, добрість, милосердя, віра, лагідність, здержливість” (Гал. 5:22,23). Слово “овоч” (плід) передає подвійну думку, що це є даром, але постепенного розвитку і зрілости, і наслідком праці. Так само з даром Духа “Кожний добрий і досконалий дар походить від нашого Отця,” але такі, подібні до овочів, не 184 є чудесними дарами, але постепенними і непрямими дарами, які є надхнені обітницями Отця і через інструкції нашого Господа і Апостолів, і пророків. Вони є вироблені в нас в пропорції як ми приходимо до гармонії і послуху в думках і словах, і ділах з Духом нашого Отця, яким ми стали сплоджені, і через якого, якщо є послушні, ми розвинемо більше і більше овочів святости, тобто овочів Святого Духа, або характер на подобу дорогого Божого Сина, нашого Господа і Відкупителя. В такий спосіб, під служінням Святого Духа Правди, вірні є приспосіблювані до “народження з Духа” у першому воскресенню, щоб стались духовими істотами, так як вони були сплоджені з Духа в часі їх посвячення. Ті удосконалені послідовники як духові істоти, Церква, будуть спадкоємцями Божими і співспадкоємцями з Ісусом Христом, нашим^ Господом в повноті і єдності, і спільноті з Отцем і з Його сином, завершені в Нім, Який є Головою усіх сил і князівства, і спільником Отця в Царстві, і повні Духа Отця і Сина -Святого Духа.

З повищого загального погляду на цей предмет, можна бачити, що цей самий Дух, або сила небесного Отця, Єгови, який^був чинний в створенню світу, і який діяв відмінно з Його слугами в минувшині, підчас віку Євангелії також діє відмінно, бо діє для розвитку Церкви, щоб припровадити Церкву до гармонії з Богом і приготовити, і приспособити її як “Тіло Христа” до спільної участи в Царстві. І це буде той самий Святий Дух, або вплив Божий, що буде ще більше відмінно діяти під час віку Тисячоліття, через прославленого Христа і Церкву, щоб припровадити світ до гармонії і єдности з принципами праведности і з Царем Царів і Паном панів. Нічого, що може бути пов’язане з тою працею в якому-небудь значенні, не вказує на потребу іншого Бога. Противно, факт, що є один Бог, який діє під різними обставинами і в різному оточенню, і через різні середники для завершення свого одного заміру, дає нам більше запевнення, що всі Його добрі заміри будуть здійснені і 185 що, як Він говорить, “Слово моє, що виходить з уст моїх, порожнім до мене не вертається, але зробить те, що я бажав, і буде мати поводження в тому, на що я післав його.”- Ісая 55:11.

БОЖА ВОЛЯ, ВПЛИВ, СИЛА, ДУХ

З повищого ми можемо завважити, що широкою дефініцією слова “Божий Дух”, або “Святий Дух”, буде -Божа воля, вплив, або сила, що є виконувана, або вживана там, де заходить потреба і в гармонії з Божою волею, яка, будучи святою волею, натякає, що кроки і діяльність Святого Духа буде в гармонії з святістю. Бог вживає свого Духа, або енергію  в  різний  спосіб,  послуговуючись  різними  чинниками  для  здійснення  різних замірів. Все, що є здійснене Господом через механічні, або інтелігентні чинники, є дійсно Його ділом, так немов би Він був прямим актором, а це тому, що всі чинники, або середники є Ним створені. Як між людьми, будівничий контрактор не мусить працювати в кожній частині будинку, але кожний робітник є його представник і під його контролею: в загальному ця праця є його працею, хоча він міг ніколи не піднести знаряддя в ній. Він це виконує своїми матеріалами і за допомогою його середників і представників.

Таким чином, наприклад, коли читаємо “Бог створив небо і землю” (1 Мойс. 2:4) ми не повинні думати, що Він особисто мав справу з елементами. Він вживав різні чинники – “Він сказав, і так сталося (Він дав наказ і вони негайно стали виконані) Він повелів, і збулося” (Пса. 33;6,9). Створені речі не виникли відразу і не відразу впорядкувались, це взяло час, тому читаємо, що на це було вжито шість днів, або епох (періодів). І хоча нам є виразно сказано, що “Всі речі походять від Отця” – через Його енергію, Його волю, Його Духа, однак ця енергія, як ми скорше бачили, була вживана Його Сином, Логосом.

Переображуюча сила Божого Свято Духа, так як вона діє під час віку Євангелії, щоб припровадити своїх людей 186 до повного поєднання з Собою, е більш незрозумілою і не легко зрозумілою діяльністю, чим вживання Його сили, згаданої в 1 Мойс. 1:2. Це має до діла з вищим предметом, з умом і вільною волею, замість з мертвою матерією.

В світлі Писання ми можемо розуміти, що Святий Дух означає:

(а) Божу силу вживану в який-небудь спосіб, але завжди згідно по лінії справедливости і любови, і тому завжди є святою силою.

(б) Цією силою може бути енергія життя, фізична творча сила, або сила думки, створюючи і збуджуючи думки і слова, або оживляючі життєдайні сили, як це було показано у воскресенню нашого Господа, і дальше буде показано у воскресенню Церкви, Його тіла.

(в) Сплоджуюча, або переображуюча сила, або вплив знання Правди. В цьому відношенню це є назване “Духом Правди.” Бог виконує свою діло згідно з праведністою і правдою; тому^ Боже Слово, чинність об’явлення Його поступовання, Його плану, є назване Правдою, “Слово Твоє є Правдою.” Подібно про всіх, які приходять під вплив Божого плану Правди і праведности, правильно говориться, що вони є під впливом Духа, або сили Правди: вони правильно є названі як сплоджені з Правди до новости життя.

Отець притягає грішників до Христа через загальне просвічення ума, переконання, що вони є грішні і що вони потребують Відкупителя. Про тиких, які приймають Христа як свого Спасителя і Заступника, і приходять до місця повного посвячення для Бога, через Христа, говориться, що вони є сплоджені від Бога, “сплоджені словом правди”, сплоджені Божим Духом до нового життя. Це значить, що прийшовши до гармонії з Божими вимогами і правилами, Бог приймає цей їх посвячений стан, як властивий, і покриваючи слабости їх тіла шатою Христової праведности – виправдання вірою – Він приймає таких як “нові створіння в Христі Ісусі”, які бажають бути проваджені Святим Духом до всієї правди, і 187 бути проваджені тим Святим Духом до повного послуху до міри саможертвування навіть аж до смерти. Про таких говориться, що вони одержали Духа Всиновлення, тому що від того часу Бог, через Христа, входить в певну угоду з ними, як з синами. І Отець, через Провідника їх Спасення, запевнює таких, що коли вони будуть перебувати в Дусі Правди, то Він спричинить, що всі їх справи і випадки життя будуть діяти разом на їх добро – для розвитку в них більше і більше духа праведности, правди, миру і радости; вони матимуть більше і більше Святого Духа, коли вони виказуватимуть більше послуху для Духа Правди. Тому для таких є напомин “Будьте наповнені Духом”, “ходіть по Духу”. “Нехай Дух Христа замешкає у вас у великій мірі, то не залишить вас лінивими і безплідними.” Цей Святий Дух, який діє в віруючих від часу їх повного посвячення для Господа, є тим самим Святим Духом, або вдачею Отця, який діяв в нашім Господі Ісусі Христі, і тому він є також названий “Духом Христа”, і ми маємо запевнення, що “коли хто не має Христового Духа, той не є Його.”- Рим. 8:9.

ДУХ ПІД “МІРУ” І “БЕЗ МІРИ”

Наш Господь Ісус був сплоджений з Святого Духа пріл Його хрещенню, Його посвяченню; і подібно члени Його тіла, Його Церква, є сплоджені при їх “хрещенню в Його смерть”, у часі їх повного посвячення. Але тут є різниця, яку треба завжди пам’ятати, а саме: що наш Господь Ісус, Голова Церкви, одержав Святого Духа “без міри, без ограничення” (Йоана 3;34), тоді як Його послідовники одержують його по мірі, тобто ограничено – певна міра Святого Духа є дана кожному (в Церкві). (1 Кор. 12:7; Рим. 12:3) Причиною цієї різниці є^те, що наш Господь був досконалим чоловіком, а ми, Його послідовники, хоча прийняті як приписано досконалі (почислені за досконалих, бо стали виправдані вірою), є в дійсності недосконалі. Досконалий чоловік, як повна подоба Божа, може бути в повній гармонії з Богом і Його Духом святости 188 в усіх подробицях, але в пропорції до деградації з причини упадку, наша гармонія з Богом і з Його Духом святости стала пошкоджена; і хоча це є обов’язком і привілеєм кожного вповні старатися, щоб знати і чинити Божу волю, і не мати жодного бажання, яке є противне Його волі, то помимо того жодний член упавшого людського роду не є в змозі одержати Господнього Духа вповні – щоб в кожній подробиці бути в цілковитій гармонії з Богом. І тому між тими, які вірують і які посвятили себе, і які одержали Святого Духа всиновлення, ми пізнаємо, що вони посідають його в неоднаковій мірі і ця міра залежить на ступені, або мірі нашого упадку від Божого образу і подоби, і ступені ласки і віри одержаної, відколи ми увійшли до членства тіла Христа. І швидкість, з якою ми можемо набувати більше і більше Святого Духа, приходячи до повнішого знання і згоди з кожною рисою Божого плану, залежить у великій мірі на нашому зрозумінні наших власних слабостей і хиб, і на мірі нашого посвячення для Господа – для досліджування Його волі, в Його Слові, і для виконування цього в справах нашого життя.

До такої міри, до якої посвячені віруючі зречуться себе самого і віддадуться для Господа, і, ігноруючи свою власну волю і забаганки, стараються поступати по Його дорозі, с вони “проваджені Духом”, “научувані Духом,” і можуть “служити Господеві в новості Духа”. Щоб перебувати під цим проводом і інструкцією, вони мусять мати “Духа покори” (Гал. 5:22,23; 6:1), так щоб “Бог нашого Господа Ісуса Христа, Отець слави” міг дати їм “Духа мудрости та відкриття” для пізнання Його, щоб очі їх розуміння стали просвічені, щоб зрозуміли до якої надії Він їх кличе, і яке то багатство Його славної спадщини у святих.”. Ефес. 1:17,18.

У цих різних виявах чинности Святого Духа, і в багатьох інших, які прийдуть до уваги дослідників Біблії, нічого не можна знайти, щоб вказувало на потребу іншого Бога. Навпаки, правильне зрозуміння про одного Бога 189 показує, що Його всемогуча сила і засоби є вповні вистарчаючі, що Той, Який сказав до Ізраїля, “Слухай, Ізраїлю, Єгова твій Бог є один”, не потребує допомоги. Дійсно, щоб бути послідовним, ті, які твердять, що є потрібний інший Бог, щоб доглядати справ, про які говориться як про діяльність Святого Божого Духа, можуть з такою самою послідовністю твердити що є багато духових Богів – дух всиновлення, дух покори, дух Христа. дух Отця, дух любови, дух справедливости, дух милосердя, дух святости, дух правди, дух терпеливости, дух слави,, дух знання, дух ласки

-відмінний Бог для кожного відділу. Але, як Апостол пояснює, усі ці відміни діяльности належуть до одного Духа всемогучого Єгови.

ДУХ СВІТУ – ДУХ АНТИХРИСТА 

Дух світу є противний Духові Божому. Відколи цілий світ є в упавшому стані і знаходиться під осліплюючими і звідничими впливами противника, то його дух і напрям неминуче буде в постійній боротьбі з святим, правдивим, справедливим, люблячим Духом, або характером Бога: і тому в боротьбі з Святим Духом, якого одержав Божий народ через Його Слово, і через всі його різні святі впливи діючі на них. Як дух сатани, дух самолюбства, ненависти, заздрости і колотнечі в великій мірі має контролю і діє в дітях цього світу, так Святий Дух Божий, Дух любови, лагідности, покори, терпеливости, доброти, братерської любови діє, і в великій мірі контролює дітьми Божими. І ці два духи, або вдачі, характери, один любови і доброти, а другий самолюбства і зла, є постійно в боротьбі, і вповні непримиримі.

Про цього духа, який діє в світі в опозиції до Святого Духа, Писання говорить як про “духа Антихриста” – духа, або настрій, який противиться Христові. Насамперед, він старається Його зовсім ігнорувати, твердити, що Він ніколи не прийшов у світ; тоді як йому тут не щастить, він буде твердити, що Ісус був тільки чоловіком, грішним 190 чоловіком; якщо таке твердження буде непризнане, то він дальше буде твердити, що Він нічого не довершив, або що Він є лиш прикладом, а не Відкупителем. Тому нам є сказано в Святому Письмі, щоб випробовувати, провіряти, досліджувати духи (науки, які представляють себе перед нами, кажучи, що вони є духом правди). Ми маємо їх випробовувати не тільки через їх зовнішний вигляд і претенсії, але через Слово Боже. “Любі, не коному духові вірте, а випробовуйте духів, чи від Бога вони … з цього пізнаємо духа правди та духа обмани.”- 1 Йоана 4:1,6.

СВЯТІ І БЕЗБОЖНІ ВПЛИВИ У БОРОТЬБІ

Досконалі риси Божого характеру є стандартами, або зразками святости, праведности і правди для всіх Його створінь. Кожна річ і кожне створіння, що противиться цьому, або не є в повній згоді з цими зразками, є несвяте, неправдиве, неправедне. Ті противні впливи є часом приписувані сатані, тому що він є головний ворог Божий і був перший конспіратор, або змовник, проти праведности – творець, винахідник блуду, “отець брехні” і обмани. Але ми маємо розрізнити між злими духовими істотами, а злими духовими впливами, так як ми відрізняємо між святими духовими істотами, а святими духовими впливами. Напрям еволюційного думання між вивченими людьми, що занедбують Біблію (включаючи так званих Вищих Критиків) є такий, щоб ігнорувати особистість сатини і його спільників злих духів, що є на вищих позиціях (Ефес. 6:12), і твердити, що тут немає злого впливу самого в собі, і що чоловік бореться тільки з своєю власною несвідомістю і неправильним керівництвом своїх добрих якостей. Подібно інші, які є більше поступові (в блудах), ще більше вишколені (в неправді) і більше озброєні філософією (так ложно називаною) приходять до заключення, що особистого Бога нема, але тільки добрі впливи, які, як вони твердять, є вроджені в людині і є постепенно розвивані до досконалости. 191

Але ми звертаємо увагу на пророцтва Божі і на Слова Божі, які, як нас Апостол запевнює, можуть учинити нас мудрими на спасення, і в яких ми побачили джерело життя і світла, і Святого Духа Правди, з яким людські теорії і науки не можуть рівнятися. Це показує нам, що Бог є Святим Духом (істотою), і що Його Святий Дух (влив, сила) є завжди вживаний в гармонії з праведністю, і що всі, які є в гармонії з Богом і в поєднанню з Ним, мусять мати Його Духа святости; – Єдинородний Син, в Якому перебуває вся повнота Божого Духа; – святі Ангели, які не мають іншої волі, чим святої волі Отця, або Духа; – Церква, вибрана з людей, члени якої мають певну міру Духа, або ума їх Голови (бо інакше вони не є Його) і які стараються бути більше і більше наповнені цим Духом Святости, і позбутися усіх безбожних впливів і нахилів. Подібно, Слово Боже навчає, що сатана є духовою істотою і має безбожного духа, ум, характер, і що він вживає свій злий вплив через різні проводи та чинники. Також деякі Ангели, духові істоти, стали упавшими через те, що стратили духа святости і слухняности для Бога і Його праведного стандарту, не мають тепер святого духа, або характеру, і вони виконують злий вплив там, де мають нагоду. І людство, яке впало в Адамі, стало слугами гріха, деякі з них грішуть добровільно задля насолоди гріха, деякі недобровільно, хоча “мають почуття до Бога”, але зведені і засліплені противником, і є під контролею духа блуду.

Людство – уми і “серця” людей – є полем боротьби, на якому Святий Дух світла^ любови, справедливости, правди, святости, Дух Єгови і Його Сина, Відкупителя людей, бореться зі злим духом сатани, гріха, темноти, неправди, ненависти, заздрости, злоби тощо. Людство, запродане під гріх через свого першого родича Адама, сталось “невільником гріха”, “через упослідження”, через унасліджені слабості. (Рим. 5:12,21; 6:16- 23; 7:14; 8:20,21). В Цьому невільничому стані вони були засліплені богом (володарем) цього теперішнього злого світу (стану), який 192 ставить зло, як добро, перед їх умами, і темноту, як світло (2 Кор. 4:4; Ефес. 6:12; Ісая 5:20). І коли він в такий спосіб збаламутив велику більшість і зробив так, що є легше чинити зло, чим добро і розставив усі користі теперішнього часу по стороні злого і зробив так, що їх неможливо інакше досягти, лише через пристосовання себе до його безбожного духа, який е “духом цього світу”, то в такий спосіб він осягнув загальну контролю, поперше через несвідомість над масами, і подруге, над більше інтелігентними через гордість, пиху, самолюбство тощо.

Ця боротьба не зачалась скорше, аж від першого приходу нашого Господа; тому що дух Правди прийшов насамперед на нашого Господа Ісуса, і в П’ятидесятницю на Церкву. (Боротьба Закону Праведности була ограничена до одного малого народу Ізраїля, і як Бог передбачив “Закон не удосконалив нічого” – ніхто з упавшого роду не міг, і від нього не сподівалося, щоб він виграв у цій боротьбі. Це в дійсності було для того, щоб вказати на Ісуса Христа, Який одиноко здійснив Закон, як на провід, або середник Божого милосердя; і при тім навчити народ і приготовити “остаток” з них до Духового Віку і його боротьби через вказання на Христа.)

Світ був темний, коли прийшов наш Господь Ісус, Який був наповнений Духом Божим, світлом Божої правди, що зробило Його “Світлом світу”. Тоді негайно почалась боротьба; правдиве світло, святий Дух, був від П’ятидесятниці представлений, не через номінальні Церкви, лиш через правдиві члени Христового тіла, посідачів Святого Духа їх Голови. Боротьба не могла початися скорше, бо ніхто з людства (усі були грішниками) не міг бути проводом Божого Святого Духа, Його представниками – амбасадорами справедливосте, і правди, воїнами хреста. Насамперед мусіло бути зроблене Примирення, або ублагання за людські гріхи, заки могло б бути дане яке-небудь доручення для Святого Духа до виконання – заки щось могло б бути, щоб за нього боротися. Людство було засуджене на смерть – на вічне 193 знищення, як ворог праведности; отже чого ж боротись за проклятих? чому старатися впливати на них, щоб чинили праведність, коли б не було виставлено надії про заплату за їх старання? Тому це було правильним, що насамперед прийшов викуп, і це було наслідком прийняття цього викупу через Отця, що Святий Дух був даний для тих, що стали прийняті до Його родини, як сини через Христа.

Але, комусь може виглядати на основі його спостереження, що відколи ця боротьба почалася то юна йде не на користь Святого Духа, але духа злого – тому що слуг злого сьогодні, з причини природного зросту населення, є багато більше, чим їх було, коли боротьба розпочалась, і ще скорше збільшується, чим навіть номінальних Християн, хоча боротьба відбувалася через більше чим дев’ятнадцять століть.

Та більше того, дух зла і ненависти, і блуду мав верх над Святим Духом у справі нашого Господа до такої міри, що Він став розп’ятий; і подібно він мас верх над усіма вірними членами тіла Христа – він їх очорнює, і говорить про них неправду і по різному їх обвинувачує, залежно від обставин і часу. Ціль тих нападів цього злого духа і його слуг на Духа святости і його вірних слуг, є завжди та сама – підірвати вплив Духа правди, зробити святе таким, щоб воно виглядало безбожне, щоб чисте і несамолюбне виглядало нечисте і самолюбне, і ставити темноту за світло. Слуги беззаконня не все розуміють, що вони роблять, бо вони стають наповнені духом злим, духом ненависти, злоби, заздрости і сварні, і це засліплює їх, часом до такої міри, що вони “не знають, що роблять”, і часто “дійсно думають, що вони служать Богу.” Чому така поразка Духа Святости? Чи це завжди так Буде?

Ми відповідаємо, що ця поразка Духа святости є лиш мнимою поразкою, а не дійсною. Дійсно, Дух святости побіджував від часу, коли боротьба почалась. Його подвійна місія, або чинність під час цього віку Євангелії стала виконана.

(1)Це для Божого народу мало бути пробою їх 194 характеру, згідно з тим, до якої міри е їх посвячення і якою є їх ревність для Бога і для Його праведности, і з причини переважання сили і духа злого довкруги них в світі, і через те, що теперішні обставини вимагають, що кожний, який хоче жити побожно, буде переслідуваний, то вони мусять погодитись з тим, що на них будуть говорити “всяке зло”, і вони мають це терпеливо зносити так, як їх Господь, і дальше за всяку ціну бути вірними для Господа і Його справи

-але нічим тим не турбуватися і не вважати дорогим їх життя.- 2 Тим. 3:12; Мат. 5:11; 1 Пет. 2:23; Діян. 20:24.

(2)Світло Духа святости, яке є в Божому народі, мало так просвічувати на світ, щоб воно притягало всіх, які не с цілком засліплені через фальшивого духа противника. Воно мало світити в темноті і ганити гріх – свідчити проти всякої неправди і в той спосіб збуджувати сумління навіть засліплених, щоб вони зрозуміли свою відповідальність перед Богом і про майбутній день суду. Тому наш Господь казав своїм послідовникам, що після того, коли вони одержуть Святого Духа, вони мають свідчити про Правду між усіма народами – чи люди будуть їх слухати, чи неслухати.

Святий Дух перемагав по обох тих лініях, для яких він був післаний. Він вибрав “мале стадо” “побідників”, які йшли по дорозі праведности – Ісус, Провідник і Його вірна громада воїнів хреста, які всі посвятилися “аж до смерти”, і яким незадовго буде дана нагорода Царства – коли останні члени будуть вповні випробувані і через терпіння задля справедливосте стануться досконалими. Він також переміг коли йде про свідчення світові. Наш Господь провістив, що це свідчення буде в тій цілі, щоб переконати світ про гріх, про праведність і про майбутній день справедивого суду, в якому злі діла теперішнього життя дістануть справедливу заплату, відповідно до міри світла, яке мав переступник.

Це свідчення пішло далеко і близько, і сьогодні світ як цілість визнає ці три пункта, які Дух святости в Церкві представив перед ним – гріх, праведшсть і суд. Правда, світ 195 не має ясного І точного поняття про праведність, ні про гріх і також не розуміє цілі і способу майбутнього суду -ні, що він буде тисячлітний день; світ також не розуміє ясно поклику Церкви під час цього віку, яка втече від суду світу, щоб статися Його суддями в цьому судному дні тому, що вона тепер задля праведности добровільно жертвує земські інтереси, поступаючи в сліди Відкупителя. Це не є конечним для світу знати ці всі подробиці – вони до них не відносяться. Вони є між “глибокими речами Божитми”, яких ніхто не може оцінити, хіба що вони стануться вповні і зовсім послушними для Господнього поклику до праведности, і посвятившися, одержуть Духа Отця, і як сини будуть в такий спосіб запізнані з подробицями Божого плану.- 1 Кор. 2:10,11.

У відповідь на питання: Чи це завжди так буде? Ми відповідаємо, Ні! Так скоро як цей вік розвине “мале стадо”, яке є покликане, щоб бути співнаслідниками з Христом, це припинеться. Слідуючою діяльністю Святого Духа Єгови, тобто Його сили, буде заложення цього Царства і коли воно буде заложене, то діяльність Святого Духа буде по лініях цього Царства – засновуючи суд і справедливість на землі. Він покладе суд по лінії, і справедливість – вагою, і фальш і обман якого-небудь роду будуть заступлені чистим знанням Правди. Замість довшого свідчення для світу, що “суд прийде”, це буде свідчити, що суд розпочався і що кожний переступ скоро одержить відповідну справедливу кару. Замість свідчити для Церкви, “не судіть нічого перед часом”, він буде свідчити противно, що вони, як Боже знаряддя, були відповідно уздібнені судити світ праведним судом.

Ті, що були в гармонії з Богом і які мали Його Духа праведности і правди, і від яких вимагалось, щоб задля справедливости терпіли, будуть укороновані як царі і священики праведности, і призначені царювати на землі Для її благословення і реституції до досконалости, до праведности, і щоб “відтяти від життя” у “вічному знищенню” усіх тих, які добровільно відкинуть нагоди 196 цього благословенного дня суду, які були забезпечені через Божу любов, через викуп даний Господом Ісусом. В такий спосіб великий Єгова і Його Дух святости і всі, які з’єднались з тим, затріумфують, а гріх і сатана, і дух зла будуть навіки усунені, і там вже більше не буде прокляття.- Ісая 28:17; 1 Кор.4:5; 6:2; Діян. 3:23; 2 Сол. 1:9; Об’яв. 22:3

ДУХОВІ БОЇ НАЗОВНІ І ВНУТРІ СВЯТИХ

Ми розглядали цю боротьбу як цілість; але пригляньмося деяким її теперішним фазам. Хоча це можна вважати як боротьбу Церкви, вона мимо того є особистою боротьбою з гріхом. Хоча Церква вийде як побідник, то вона буде складатися тільки з поодиноких переможців. І як перемога в Церкві є перемогою Божого Святого Духа, сили, або впливу над духом зла і неправди, то вона є такою самою в окремих святих.

Більшість Християнського народу (номінальні Християне, включаючи навіть так зв. “духових борців” і т.п.) дуже мало знає про дійсні духові бої і перемоги, тому що більшість ніколи не зробила повного посвячення і ніколи не одержала Святого Духа Правди. Деякі посвятилися для секти і одержали сектантського духа любови і посвяти для секти, духа служби і жертви для секти тощо. Інші визнали один, або більше моральних принципів і посвятилися, щоб ніколи не переступити цих моральностей. Такі одержали духа тих моральностей, духа самозадоволення, самоправедности. Інші вибрали собі якусь одну чесноту, яку дуже поважають і духа якого вони одержали – наприклад терпеливість – і вони є дуже вдоволені, коли досягнуть вищий рівень терпеливости і її духа.

Інші посвятили себе до “праці” для Ісуса і виглядає, що є вдоволені тоді, коли є дуже зайняті в цій праці; для них не грає ролі, якого роду є ця праця, щоб тільки вона не була виразно на послугах сатани, і щоб її було багато, і 197 щоб вони мали там визначне місце; вони не дбають багато, який буде наслідок, лиш щоб була праця і тому вони є зовсім задоволені, як каже Апостол, “бити повітря”, надіючись, що вкінці вони пізнають, що вони не зробили багато шкоди. Для таких брати час на досліджування Божого Слова, щоб упевнитися, яких працівників Він пошукує і якої праці Він хоче, щоб була зроблена, було б переступом їх угоди посвячення – тому, що вони посвятилися до праці, і є задоволені в серцю лиш тоді, коли є в гарячці схвильовання. Інші дещо мудріші, але також не дійсно мудрі, посвячуються до особливого роду праці, для Бога і чоловіка – для служби, яка, як вони думають, дуже їх потребує. Якщо вони посвячують для “праці повздержливости”, вони одержують духа цієї праці і мають таке благословення, яке з того приходить. Або, коли вони посвятяться до праці суспільної реформи, то вони дістануть духа суспільної реформи і його благословення.

Усі ці посвячення і духи або характери (диспозиції), що походять з того, мають добрий і злий вплив. Кожний з них є багато кращий, чим посвячення для самого себе і духа самолюбства, який йде в супроводі з тим. Кожне з них, є багато краще, чим безцільне життя,  до  нічого  не  посвячене.  Але  жодного  з  них  не  можна  в  жодному  значенні порівнювати до посвячення, про яке навчає Святе Письмо і приклад якого полишив наш Господь Ісус Христос, Відкупитель світу, Який є прикладом для свого тіла, Церкви. Це правдиве посвячення, само приносить для серця Святого Духа, Духа Правди, якого світ не може одержати.

Це правдиве, правильне посвячення різниться від усіх інших. Воно має лиш одну святиню, в якій воно приклонюється; воно клониться перед волею Єгови, віддаючи себе і свою волю, як живу жертву на Господнім жертівнику, як мудру службу. Воно не робить вимог, ні застереження. Мова Первосвященика є така, як і кожного члена “царського священства”, “я прийшов не чинити своєї волі, але волю Того, Хто післав мене”, “Ось іду (як це 198 є записано в звої книги про мене), щоб чинити Твою волю, мій Боже.” Такі сталися учасниками Святого Духа.

Про тих, які посвятили свою волю і прийняли беззастережно Слово і волю Божу через Христа, є сказано, що вони мають небесне, або “духовне думання”. Вони є так переображені, так багато відмінні від того, якими вони були в їхньому скоршому тілесному стані, що їх називають Новими Створіннями, і ця назва не є невідповідною для них, якщо вона не означає і не вказує на нічого іншого, лиш на радикальну зміну серця і волі, яку вони досвідчили. Але це означає більше; це означає, що ті, які є тепер вибирані з світу через Святого Духа Правди, і які приходять до Бога через нову і живу дорогу, яка стала відчинена через велику жертву за гріхи, є дійсно зародком нового створіння, яке жде на свою досконалість у Божій природі, а це буде доконане через зміну воскресення при кінці цього віку; і це також буде вповні залежати на вірності тих нових створінь, тобто як вони будуть піддавтися під керівництва Святого Духа.

Однак, це нове умове створіння, тобто перемінений ум, зародок нового створіння, яке прийде вповні до свого існування у воскресенню, є ще дальше утотожнене з людським тілом, і тому Апостол говорить про таку клясу, “А скарб цей (новий ум, нову природу) маємо в глиняних посудинах” (2 Кор. 4:7). Говорячи про цю саму річ, Апостол запевнює нас, що коли наш земський будинок розпадеться, то ми, які жертвувались і померли з Христом, будемо мати будівлю від Бога, новий дім, славне тіло, в гармонії і в кожний спосіб пристосоване для мешкання нового ума і його Духа святости (2 Кор. 5:1), якщо ми є вірні переможці, які до самого кінця своєї пілігримки поступаємо на вузькій дорозі в сліди нашого Провідника.

Слово святий походить з слова цілий (в анг. мові “whole”) і вказує на повноту, цілість, і тому Святий Дух є цілий, або повний дух. І тому, не дивуючись, бачимо, що ті, які одержали Святого Духа, або повного духа в якій-небудь мірі, є через нього заокруглені, тобто 199 вирівнювані, або заповнювані з усіх сторін їх характеру -краще зрівноважені в їх розсуджуванню, чим могли бути коли-небудь перед тим – вони мають “Духа здорового розуму”, не дивлячись на те, що ворожий засліплений дух світу буде говорити про таких “Ти маєш диявола і шалієш”, тому що вони живуть, працюють і втішаються речеми невидимими, захованим на небесах.- 2 Тим. 1:7; Иоана 10:20; 6:27.

Розважаючи окремо, бачимо, що одним з найбільш поважних ворогів тих, які стали сплоджені до святости духа через Божі поради і обітниці, є злий дух страху. Він хоче нас переконати, що правдоподібно тут є якась помилка, що або Бог не надхнув великих і дорогих обітниць, або що вони не є для нас, або що з певної причини, ми їх ніколи не осягнемо. Усі з Божого народу є наражені на атаку з сторони цього духа сумніву і страху – деякі більше а деякі менше наполегливо, і тому всі потребують відважно поборювати цього злого духа і його знищити, бо інакше він знищить овочі Святого Духа і остаточно погасить його – зовсім вижене його з нас.

Однак, “дух страху” не є дух бог, ні дух диявол, що увійшов до наших серць: це є звичайний умовий вплив, природній для кожної людської істоти скромного ума. Він є зроджений з зрозуміння, з свідомости особистої недосконалосте і негідносте Божої ласки. 

Ліком для такого духа страху є Святий Дух Правди і його інструкції, яких треба прийняти і держати з повним запевненням віри. Дух Правди говорить нам, що колись були добрі причини мати цього духа страху, але що ці причини не існують більше, відколи ми прийшли до Христа як нові створіння. Він відвертає нас від недобровільних слабостей до великого Поєднання завершеного нашим Господом Ісусом і звертає нас до слів надхненого Апостола:

“Що ж тоді на це скажемо? Коли Бог за нас, то хто проти нас ? Той же, Хто Сина свого не пощадив, а за всіх нас видав Його (аж на смерть), хіба ж із Ним і всього (потрібного) нам не подарує. Хто буде оскаржувати 200 вибраних Божих? Бог же Той, що виправдує. Хто ж той, що засуджує? Христос Ісус, Він той, що вмер (і заплатив за їх кару – вирівнюючи всі їх недостачі) та й воскрес (став високо прославлений). Він по правиці Бога і Він також заступається за нас.”- Рим. 8:31-34.

Якщо “Дух віри”, який є одною з багатьох частин діяльносте “Духа святости”, Духа Правди”, в такий спосіб прийде і буде прийнятий і піддержуваний через нове створіння, то перемога над духом страху є скоро виграна, і мир і радість у Святому Дусі віри і любові, і довір’я в Бога настане. Все ж таки, ці бої мусить відбуватися цілий час в кожному досвіді Християнина. І дійсно, “духа страху” можна зробити вартісним слугою для нового створіння, але не можна допустити, щоб він був паном, ні приятелем ні мешканцем в серцю. Зробіть з нього пильнуючим псом і держіть його поза дверима серця, і тоді він може зробити добру прислугу, звертаючи увагу на злодіїв і рабівників, які тайно підходять, щоб обрабувати нас з нашого скарбу святости, радости, миру, любови і спільноти з Отцем і з братами. І як Апостол наполягає, “біймося” атаків з назовні, після того, як ми прийшли до гармонії з Богом, відкидаючи всякі противні впливи і одержуючи Його Духа до нашого серця. Біймося, щоб так як ті, які є готові йти вперед з Женихом скоро в ранці, хто з нас не став покопаний духом лінивости, духом байдужносте, духом дрімоти тощо, і подібно до “необачних дів”, були неприготовані до великої події – “весілля” – до якого все наше приготовлення було зроблене.

Отже пам’ятаймо, що хотяй як слуга, він може бути дуже корисний, – “дух страху” не є від Бога і ніколи не можна його впустити до дому Християнського серця, яке має бути вповні віддане на мешкання для різних членів родини Святого Духа – любови, радости, миру і т.п. бо досконала любов відкидає страх так само, як і іншших членів родини безбожного духа – гнів, ненавість, злість, заздрість, страх, невдоволення, гордість, світську амбіцію тощо. Апостол говорить: “Бо дав нам Бог не духа страху, 201 але сили і любови, і здорового розуму”- 2 Тим. 1:7.

Часом напад прийде з заду, а не з переду – страх за приятелів, страх за світ і т.п.г нехіть довіряти Богу про інших, хоча готові довіряти Йому про нас самих. Це є важна справа також, тому що це в великій мірі виганяє духовий мир і радість і звертає енергію у невластивий напрям. “Дух страху” говорить: Це є великою помилкою думати, що Христос за всіх помер, і це є великою самопевністю вірити, що остаточно всі мусять одержати благословення і нагоду життя наслідком викупу. А коли цей страх вхибить нас підбити, то тоді його товариш “дух блуду” може старатися провадити в противну сторону, щоб ми вірили в універсальне спасення вічного життя -суґеруючи гордість з сторони Бога, що перешкодить Йому знищити добровільних грішників.

“Дух блуду” претендує бути мудрішим від Слова Божого і піддає думку людському розумові, що він повинен судити Бога згідно з своїм мірилом, або зразком, замість справляти свій зразок (і свій спосіб поступовання) через Слово Божого об’явлення. Таким чином, дух блуду, дух страху і дух невільництва, всі які є частинами духа противника, безбожного духа, в різний спосіб намагаються зробити брехнею це твердження Духа Правди, яке заявляє, що “Ісус Христос з ласки Божої скоштував смерте за всіх людей” і що для всіх буде дана благословенна нагода прийти до гармонії з Богом  під умовинами Нової Угоди, і що, коли кожний буде припроваджений до точного знання Правди, то він буде через те суджений, і або признаний за гідного одержати вічне життя, або бути засудженим на вічне знищення, на другу смерть. Власне, “Із цього пізнаємо Духа Правди та духа обмани.”- 1 Йоана 4:5,6; Діян. 3:23.

Дух Божий, Дух святости, є духом радости і миру, у всіх, які одержують його, в такій пропорції як вони його одержують – в пропорції як вони приходять до згоди з Небесним Отцем і з Відкупителем, Який має цей самий ум, або характер. Дух Господа провадить до віри в Божі 202 обітниці; дух блуду веде в противну сторону, до невірування в Божі обітниці і до людських спекуляцій, і легковірности, і забобонів – до вірування в речі, які Бог не говорив і які є немудрі для тих, які мають “Святого Духа”, “Духа здорового розуму.” Дух Правди провадить до чинности і енергії в Божій справі, він оцінює бути в якій-небудь мірі співпрацівником Божим; дух блуду, противно, є “сплячим духом” і недбалим про небесні речі, але дбалим про земські речі – недбалим для правдивої Церкви і її зв’язків любови, але дбалий про людські організації і зв’язки їх віровчення.- Рим. 11:8.

ДУХ СХИЛЬНИЙ ДО ЗАЗДРОСТИ

Як вже було сказано, Божі посвячені діти – сплоджені з духа “нові створіння” є тепер подвійними істотами; нова не в повні розвинена, ще не “народжена” і, не маючи ще відповідного тіла, жиє в старому земському тілі, яке вважається за померше – захоплене новою волею для виконування служби під час періоду його розвитку. (Це однак не означає, що Християне мають дві природі, тому що така думка є противна науці і Біблії.) Самий новий дух, ум Христа, свята вдача, або воля, є визнана Богом, і повинна сама бути визнана через “святих братів, учасників небесного поклику”: все ж таки, там є постійна боротьба між новою натурою сплодженою Божим Словом, а старою волею, духом, або натурою нашого упавшого тіла. Часом Святе Письмо говорить про противного духа або вдачу нашого тіла, як про нашого духа, як читаємо, “Або думаєте, що даремно Писання каже: Жадає аж до заздрости дух, що перебуває в нас ?’- Яків 4:5.

Новий дух, нове створіння, що є сплодженя з Святого Духа любови, не заздростить, бо є написано, “Любов не завидує, не величається” (1 Кор. 13:4). Тому, де би ми не знайшли духа заздрости, ненависти, колотнечі і марної слави, що в якій-небудь мірі контролює наші діла, слова і думки, то це напевно є знаком, що наш початковий злий 203 дух осягає перемогу над нами, яко новими створіннями. І в такій мірі, як ми це все усуваємо і є наповнені частинами Святого Духа – лагідністю, добротою, скромністю, покорою і братерською лобов’ю – ми зростаємо на подобу Христа, який є подобою і образом Отця – в міру як ми стаємо наповнювані Святим Духом. Не наповнені духом особою, але наповнені духом, впливом або волею особи, а це є нашого Отця Єгови – тим самим духом, який був і дальше є в Єдинороднім Сині.

Апостол Павло також пише відносно тої самої боротьби духа, вдачі, або ума, до якого ми стали відроджені. Але він підходить до справи з точки погляду приписання – так немов би наше тіло не було нами, але нашим ворогом, і він визнає нас тільки як нове створіння, і Святий Дух нашим одиноким духом, або думанням. Він говорить: “Я ж кажу: Ходіть за Духом, і не будете чинити пожадливостей тіла. Бо тіло бажає того, що противне Духові, а Дух, що противне тілові, бо вони противні один одному, так, що ви не можете чинити те, чого (ви як нові створіння) хочете” – постійна опозиція і обман тіла є перешкодою для досконалих діл, хоча з Божої ласки це не перешкаджає, тому що ми є прийняті Богом як “нові створіння”, яких серця, дух, заміри є святі і прийнятні для Отця в Улюбленім.- Гал. 5:16-17.

НАВЧЕНІ БОГОМ ЧЕРЕЗ ДУХА 

З того, що ми пізнали відносно Духа Господа і його діяльністи між Божим народом через освічуючі їх ум впливи, його усунення блудів, і його освічення Слова,  що  дає жиючу правду, ми є тепер приготовані до зрозуміння і оцінення слів Апостола: “Чого око не бачило і вухо не чуло, і на серце людині (природної людини)ине прийшло те, що Бог приготовив тим, хто люблять Його. Нам же об’явив Бог Духом Святим, бо Дух усе досліджує, навіть глибини Божі” (1 Кор. 2:9,10). Інакше кажучи, коли ми підкорили нашу волю Богові, щоб Він нас навчав, і щоб 204 поступати Його дорогою, ми прийшли до гармонії з Його волею, умом, Духом; і з цього нового становища -становища нового ума, який є правильно наставлений -ми є приготовані бачити речі в новому світлі – усі речі стаються новими для нас. Новий ум, нова воля заставить нас досліджувати глибокі Божі речі, досліджувати Боже Слово, щоб ми знали і чинили Божу волю, як послушні сини. Маючи ум, або Духа нашого Отця, ми будемо пильнувати Його інструкцій в кожних подробицях і старатися поступати в гармонії з Ним. Бо “хто з людей знає думки (плани, заміри) людини, як не дух людський, що в ній перебуває? Так само Божих (думок) ніхто не знає, тільки дух Божий” (1 Кор. 2:11). Іншими словами кажучи, жодний чоловій не знає думок ні планів другого чоловіка, хіба що вони будуть об’явлені для нього, отже, так само ніхто не може розуміти Божого ума і плану, хіба він прийде до гармонії з Божим умом – одержить Святого Духа.

“Ми прийняли Духа (ум, волю, склонність), що від Бога, щоб знати про речі даровані нам від Бога … Тілесна ж людина не приймає того, що від Духа Божого – це для неї глупота – бо їх треба духовно розбирати.” Вони є зрозумілі лиш тими, які мають Духа, або ум Божий, Духа Його плану, Духа Правди. Усі такі мусять мати вдачу в гармонії з праведністю і правдою, так далеко, як вони ці принципи розуміють; і вони мусять щоденно старатися щораз більше розуміти ум Божий, волю Божу і мати в собі більше Його Духа. Такі послушні сини є шораз більше “наповнені Духом” Правди і духом послуху для неї. Але вони не одержують цього стану через порівнання духових речей з земськими речами, так як природній чоловік є схильний робити, але через принимання Божої поради і “подаючи духовні (речі) з духовними”. – 1 Кор. 2:13.

“Духовна ж людина (яка одержала Святого Духа) судить усе (є здібний розуміти і відповідно оцінити так людські як і духові речі в світлі Божого плану), та її ніхто не може судити.” Жодний природний чоловік не може правильно розуміти, або судити мотивів, спонук, які 205 заставляють духово наставлені “нові створіння” добровільно жертвувати речі, які є вартісні для природного чоловіка, тому що їх надії і перспективи виглядають для тих останніх недійсними, нереальними. Тому послідовників Господа вважається за “немудрих” світськими людьми, тими, що мають духа світу.- 1 Кор. 2:12-16: 4:10

ПАРАКЛЕТОС, УТІШИТЕЛЬ

Грецьке Слово Параклетос є переложене Утішитель в Йоана 14:16,26, але думка звичайно передана словом потіха (а саме заспокоєння, утихомирення) не є тут властивою. Правильною думкою було б те, що помагає, заохочує, підсилює. Отже, обітниця нашого Господа натякає, що Святий Дух, якого Отець пішле в ім’я Ісуса і як представника Ісуса, буде близько Його послідовників, буде постійною поміччю в часі кожної потреби – свята сила якою Він буде керувати свій народ і дасть їм змогу “поступати вірою, а не видінням.” Дійсно наш Господь дає до зрозуміння, що вся услуга Духа є Його власною услугою, “Не полишу вас сиротами, я прийду до вас” (в.18) таким чином Він ототожнус Святого Духа з самим собою. “Коли хто не має Духа Христового, той не є Його” – і не має параклетос, Божоі допомоги. 

Ця сила Божа є з цілою Церквою, проте кожний одержує свою частину святого впливу особисто – через особисте получення з проводом Духа. Сама Правда є головним проводом Духа Правди, але всі, які є близько злучені з Правдою і мають її Духа, є також до такої міри проводами, через які Дух помагає і впливає на інших.

Сила, або Дух Божий є невидимий для людей, але його ефект, або наслідок, є дійсний і видимий. Це може бути зілюстровано через електричний струм в мідяному дроті; він (струм) є невидимий, але в хвилині як цей струм є злучений з мотором даної машини, цей мотор стане в русі і при помочі коліс, чи трибів буде тягнути цю машину. Сам цей струм може у іншім влаштуванню 206 дати світло, або тепло, або буде передавати голос на сотки миль. Усі ці благосовення є в сприяючих обставинах, але це також може спричинити біль, або смерть – як у електричнім кріслі. Отже Святий Дух є духовою єнерґією, або силою Божою – вона рухається, освічує, огріває і навчає усіх тих, які, будучи самі у властивому стані, є припроваджені до того через відповідні проводи; і вона може також принести смерть – Другу Смерть для всіх добровільних грішників. Отже бачимо, як конечним є, щоб кожний з Божого народу мав відповідне обладнання і відповідне получення для того, щоб бути наповненим Духом і бути чинним в кожному доброму ділі.

Нічого з того, що тут є зв’язане з тим згадуванням про Святого Духа як про іншого утішителя, або помічника, або підсилювача, не натякає і не вказує на іншого Бога, або іншу особу Трійці. Навпаки, зв’язок показує, що потішаючий, або скріплюючий Святий Дух, є Дух Отця і Дух Сина. В 18-тім і 23-тім віршах про Отця і Сина говориться як про Тих, Які підкріплюють, провадять і потіщають Церкву – через Духа. І тому наш Господь дальше сказав, “І ось, я звами по всі дні, аж до кінця віку” – через Святого Духа, а не в тілі.

Слід пам’ятати, що слова він, його, самий, вживані відносно і в зв’язку з параклетос, можуть бути зовсім правильно переложені на вона, її, її самій. Слово Геаутон, переложе на себе, самий (в означенню мужеського займенника) в цьому зв’язку, переложене себе (в значенню середнього займенника) кілька разів в Загальному Перекладі Біблії. Слово екінос переложене він в цьому зв’язку, є частіше ^переложене той і тих. Екінос є переложене цей в 1 Йоана 5:16 “Не за цей кажу молитися (гріх на смерть).”

ВІН ПРИВЕДЕ ВАС ДО ВСЯКОЇ ПРАВДИ

Наш Господь вказав на провід, через який ця сила Божа, “Дух Правди” прийде до Його народу, кажучи: 207 “Слова, що я говорю вам, вони є дух і життя” (Йоана 6:63). Тобто, Мої слова виражають ум, волю, Духа Божого. Тому ми маємо постійно мати на увазі те, що є конечним для нашої перемоги, а саме: досліджування Слова Правди. Ми чуємо напомин нашого Господа “Досліджуйте Писання”. Ми чуємо, що Ап. Павло похвалював добре поступовання Вериян за те, що вони “досліджували Писання щоденно.” І дальше чуємо, що він говорить “Тому ми повинні дуже пильно вважати на те, що ми чули”; і ми маємо його напомин для Тимотея, яке запевнює нас, що “Все Писання є корисне, щоб людина Божа була досконала і до всякого доброго діла готова.” Ми чуємо також, що Ап, Петро напоминає “Ми маємо ще певніше слово пророче (про Боже об’явлення) і ви добре робите, що вважаєте на нього.”- Йоана 5:39; Діян. 17:11; Жид. 2:1; 2 Тим. 3:17; 2 Пет. 1:19.

Обітниця бути “наповненим Духом”, або умом Божим, не є для тих, які лиш посідають Слово Боже, ані для таких, які тільки читають Слово Боже, але для тих, які його досліджують і палко бажють його розуміти, і які, зрозумівши, хочуть бути  послушні йому. Якщо ми хочемо бути наповнені Божим Духом, ми мусимо пити глибоко з джерела Правди – Його Слова. І тому, що наші земські посудини є недосконалі і протікаючі, то духові речі можна легко стратити (Жид. 2:1); тоді дух світовий, який постійно нас оточує, скоро там ввійде, щоб заповнити порожнечу. Дійсно, тут є сталий тиск світового духа на Божий народ, що намагається витиснути новий дух, новий ум, Духа і духовий настрій святости. Тому нехай всі Божі вірні нові створіння стараються жити дуже близько до джерела Правди, Господа, і дуже близько коло Його Слова, щоб Дух Божий не був погашений, і ми не стали наповнені духом цього світу.

Виглядає конечним перестерігти деяких, що хоча знання Правди, знання Писання, є дуже важне і конечне для посідання Духа Правди, то мимо того, хтось може мати багато знання Божого Слова, але не мати його Духа. Щоб 208 одержати Духа Правди, треба прийти до серцевої гармонії з Правдою, прийти до умової згоди і кооперації з Божою волею, яка е виражена в Його Слові. Цей стан може бути осягнений лиш в один спосіб: через, поперше, прийняття Ісуса Христа як їх Відкупителя і Заступника, і подруге, треба безумовно і беззастережно посвятити себе самого, щоб старатися знати і чинити Його волю.

Але цей “Дух Правди”, цей “Святий Дух”, або ум в гармонії з Богом і Його праведністю, не повинен бути сплутаний з “дарами Духа”, ані ще не з “овочами Духа,” хоча його посідання завжди видає ці останні, “мирний овоч праведносте” – терпеливість, тихість, шляхетність, братерську любов і любов до всіх. Дух Правди мусить бути нашим,  заки він може приносити такі овочі в нашім щоденнім життю; і в деяких час розвитку дозрілих овочів, відповідної величини і смаку, є довший, чим у інших; але кожний повинен пам’ятати слова нашого Господа “У тому прославиться мій Отець, що багато плоду приносите – і стаєте у^чениками моїми.” При тім ми повинні пам’ятати також Його притчу про Виноградину, в якій галузки представляють Його поодиноких посвячених послідовників. Про них Він говорить, “Кожну галузку в мені, яка не родить овочу, Він відтинає; кожну, що родить овоч, обчищує її, щоб більше приносити овочу.”- Йоана 15:2.

Християнин є галузкою від часу його посвячення, і кормиться соком з кореня і є учасником Святого Духа, однак від нього не сподіється, щоб він відразу приносив усі овочі Святого Духа, ані який-небудь з них в повній досконалості. Першими доказами споріднення Церкви-Виноградини буде дружба з другими галузками, зв’язок з корінем, і докази життя. Опісля будуть щупальці і вусики, через які буде шукатися поступу і буде робитись поступ. Опісля прийде листя, або визнання віри, а дальше треба дивитись за цвітами, і пізніше за овочами. Але овочі є з початку дуже малі і квасні; тут треба часу для розвитку грона винограду, його величини і смаку, щоб був прийнятий великим Виноградарем. Такими є “овочі Духа” 209 Христа, яких сподіється в кожній “галузці” Виноградини -в кожнім члені тіла Христа, Церкви. Коли у відповідному часі ці овочі Духа

– покора, лагідність, терпеливість, братерська любов, віра, надія і любов до всіх – не появляються, цю галузку не буде більше вважатись за галузку, але як “паразит”, і вона буде відтята від дальшої зв’язку і привілею.

Ми вже бачили, що “дари Духа”, дані на початку віку Євангелії для заложення Церкви, різнилися від “овочів Духа”. “Дари” були передані через кладення рук Апостолів: вони прийшли безпосередньо лиш у виняткових випадках (Діян. 2:4; 10:45); Симон (який скорше був чарівник) хоча був охрещений і одержав дар для свого власного вжитку, не міг передати його для інших і дістав догану від Ап. Петра за те, що хотів за гроші купити цю силу (щоб передати другим), яка належала тільки до Апостолів. (Діян.8:13-21) І той самий запис подає виразно, що навіть Филип Євангелист, хоча був здібний виконувати “знаки і чуда великі”, не міг передати дарів Духа, але був змушений післати за Апостолами, щоб вони це вчинили для його навернених. Це все годиться з висловом Ап. Павла, що багато дарів “зникне”, “проминуть”: отже так мусіло бути, що скоро всі Апостоли померли, то сила передавати ці дари також з ними померла. Дари віри, надії і любови, які, як Апостол сказав, будуть перебувати, не були чудесними дарами, але розвитком – “овочами”, як він усюди їх описує.- 1 Кор. 13:8; Иоана 15:16. 

Між дарами Духа Апостол відзначає – (1) Апостолів, (2) пророків, (3) вчителів. Ми ще дальше маємо з нами дар Апостолів, в тому значенню, що ми маємо їх науки в Новому Завіті, такі багаті і цілковиті, що не потребують додавання; і тому дванадцять Апостолів не мають наслідників і їх не потребують, бо є лиш “дванадцять Апостолів Агнця”; вони є “дванадцяти звіздами”, короною Церкви; вони є “дванадцяти основами” прославленої Церкви, Нового Єрусалиму (Йоана 6:70; Об’яв. 12:1; 21:14). Ми також маємо дальше в Церкві дари пророків, або 210 тлумачів і вчителів, слуг Божих і Його Церкви, що говорять різними мовами; але Дух вже не постачає їх відразу і в чудесний спосіб, без вишколення і без талантів через положення на них Апостольких рук. Такі чуда не с вже більше потрібні і не є більше вживані – напевно не в такій самій мірі, як передтим. Замість того, Господь звичайно вибирає деяких, які через природні кваліфікації і вишколення є припасовані до Його служби. Все ж таки, ми маємо пам’ятати, що стан серця є багато більше важний перед лицем Господа, чим які-небудь кваліфікації взяті разом; і що Він є вповні здібний вживати тих, яких Він вибере (тому що є наповнені Його Духом), щоб були Його особливими слугами і представниками; Він може провіденціальне давати їм допомогу в який-небудь спосіб, так як Йому подобається; як наприклад для Мойсея, Його особливого слугу, який був повільний у мові – Він дав Аарона, щоб цей був його речником.

Господній народ не має забувати, що хоча спосіб керівництва змінився, то той самий Господь через того самого представника Святого Духа, дальше керує справами Його Церкви – менше явно, менше розпізнавано назовні, але не менше в дійсності, не менше пильно і в кожних подробицях її справ. І ціле Господнє стадо, проваджене Його Духом, і навчене Його Словом, повинно добре розбирати відносно тих, які видаються бути вчителями і євангелистами, і які представляють себе за таких. Господній народ не має принимати таких, які говорять, що вони є вчителями і євангелистами, але тільки таких, яких вони розпізнають, що є позначені Господом, маючи ці дари; і одною з проб відносно їх вірности для Божого Слова є те, щоб вони не навчали про себе, але про Ісуса Христа і Його розп’ятого – силу Божу і мудрість Божу для кожного, хто повірить. Коли хтось приходить до нас з іншою Євангелією, то ми є особливо поінформовані, що такого ми не маємо прийняти за вчителя Правди, але вважати його за слугу блуду, свідомого, чи несвідомого.

В такий спосіб Дух, або вплив Божий, Святий Дух, 211 або вплив Правди, навчає Його народ і провадить їх (прямо чи посередньо) в знанню Бога. В такий спосіб він є проводом поєднання, або примирення Церкви тепер, і зовсім подібно він буде проводом примирення світу в майбутнім віку, коли “Дух і Невіста (прославлена Церква) скажуть: Прийди, і хто хоче, нехай бере воду життя дармо!”- Об’яв. 22:17.

РИМЛЯН 8: 1-16

1.Отож, немає тепер жадного осуду тим, хто ходить у Христі Ісусі не за тілом, а за духом.

2.Бо закон духа життя в Христі Ісусі визволив мене від закону гріха і смерти.

3.Бо що було неможливе для Закону, у чому був він безсилний тілом, – Бог післав свого Сина в подобі тіла (в якому гріх знаходився – Etiaglott); і за гріх осудив гріх в тілі,

4.щоб виконалось виправдання Закону на нас, що не за тілом ходимо, а за Духом.

5.Бо ті, хто ходить за тілом, думають про тілесне, а ті, хто за Духом – про духовне.

6.Бо думання тілесне – смерть, а думання духовне -життя та мир.

7.Думка бо тілесна – ворожнеча на Бога, бо не кориться законові Божому, та й не може.

8.      І ті, що ходять за тілом не можуть Богові догодити. 

9.Ви ж не в тілі, а в дусі, бо Дух Божий живе в вас. А коли хто не має Христового Духа, той не є Його.

10.Коли  ж  Христос  у  вас,  тоді  тіло  мертве  для  гріха;  але  дух  живий  через праведність.

11      А коли живе в вас Дух Того, Хто підняв Христа з мертвих, то Той, Хто підняв Христа з мертвих, оживить і смертельні тіла ваші через Духа свого, який живе в вас.

12.Тому то, брати, ми не довжники тіла, щоб за тілом жити.

13.бо  коли  живете  за  тілом,  то  помрете;  а  коли  ж  духом  умертвляєте  тілесні вчинки, то будете жити.

14.Бо всі, хто водиться Духом Божим, вони сини Божі;

15.бо не взяли ви духа неволі знов на страх, але ви взяли Духа синівства, що через нього кличемо: Авва, Отче!

16.Сам це й Дух свідчить разом із духом нашим, що ми діти Божі. 212 ЧИННІСТЬ   СВЯТОГО  ДУХА 1 Кор. 12: 1-13.

1.Про духовні ж дари, брати, не хочу, щоб ви були несвідомі.

2.Ви знаєте, що коли ви були ще поганами, то ви ходили до цих безголосих ідолів, наче б щось вас вело.

3.Тому кажу вам, що ніхто, промовляючи Духом Божим, не проклинає Ісуса; і ніхто не може назвати Ісуса Господом, як тільки Святим Духом.

4.Між дарами ж є різниця – Дух же той самий.

5.І між служенням є різниця, та Господь же Той самий.

6.Є різниця і між ділами, – Бог же Той самий, що все у всіх робить.

7.Та кожному дається виявлення Духа на користь.

8.Бо одному Духом дається слово мудрости, а другому знання тим же Духом;

9.іншому ж – віра тим же Духом, а іншому – дар зцілення тим же Духом;

10.іншому – сила  творити  чуда;  іншому  -пророкування; іншому – розпізнавання духів; іншому – різні мови, іншому – вияснення мов.

11.А це все чинить один і той же Дух, уділяючи осібно кожному, як він хоче.

12.Як бо тіло одне, а членів має багато, і всі члени тіла, хоч багато їх, становлять собою одне тіло – так і Христос.

13.Бо одним Духом усі ми в одне тіло хрестились -чи то жиди, чи то греки, чи невільники, чи вільні; і всі ми одним Духом наповнені.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.