Багато праці кожного слуги Божого є зроблено немов в темноті – інакше кажучи, ми, так як ткач, то виробив чудовий диван, стоїмо позаді, і бачимо не багато наслідків нашої праці, і надіємося, що у властивім Господнім часі, почуємо Його голос “Гаразд, добрий слуго” і побачимо певні овочі, “Я ж у праведності побачу лице Твоє, і, збудившись, буду видом Твоїм насичатись”,- Пс.17:15.
Все ж таки, Господь ласкаво дав нам заохочення відносно впливу цього Тому в різних частинах світу, в серцях Божого народу. Нам було приємно почути від багатьох відносно благословення, яке вони одержали через краще зрозуміння оправдання, освячення і визволення, яке є приобіцяне для Церкви в Слові Божім. Багато, які читали цей Том, повідомили нас про благословення, які вони одержали з поради Св. Письма, що є дана для мужчин, для жінок, для родичів і для дітей відносно доріг миру, праведності і зросту в чеснотах. Також багато повідомило нас, що вони одержали велике благословення і допомогу відносно обов’язків і привілеїв, і зобов’язань Старших і Дияконів в Екклезії. Ми з цього радуємося і надіємось, що добра праця під Божим керівництвом буде продовжуватися на Його славу і для потіхи і збудування Його народу.
При тім бажаємо звернути увагу на факт, що відколи цей Том був написаний, світло зросло ще більше і ясніше відносно великих Божих Угод (Завітів). Ми тепер бачимо, що Угода Закону заповідала, або вказувала на Нову Угоду (Закону, Права), яка має бути невдовзі встановлена при Другім Приході Ісуса, великим Посередником, Ісусом як Головою, і Церквою Його Тілом – позаобразовим Мойсеєм, який сказав: “Пророка з посеред тебе, з братів твоїх, такого як я, поставить тобі Господь.” Мойсей був лиш типом, або образом, на цього великого Пророка, і Угода Закону, якої Мойсей був посередником, була лиш типом, або тіню більшої Угоди Закону (Права) в Тисячолітньому віку.
Бог насамперед підіймив Ісуса, Голову цього великого Посередника, коли Він підніс Його з смерти. Від цього часу Він підносить Церкву, як Нове Створіння, і коли всі брати Тіла Христа будуть зібрані з світа через знання Правди і освячення Святим Духом, і покажуться гідними через вірність аж до смерти, і коли всі будуть піднесені до стану Божої сили, з земного стану до небесного стану як Тіло Христа, коли великий позаобразовий Мелхиседек стане доповнений, як Священик на своїм престолі, тоді великий Посередник Нової Угоди, надарений Божою силою, сяде на своїм престолі. Тоді пічне діяти Нова Угода, так як Бог сказав до Ізраїля: “Ось настануть дні, говорить Господь, і я створю з домом Ізраїля і з домом Юди Новий Завіт (Нову Угоду).”
Після заплачення Божій Справедливості вповні і назавжди ціни Викупу за Адама і його рід, позаобразовий Посередник візьме повну контролю, і під Новою Угодою, яка стала запечатана Його кров’ю, розпічне працю благословення і відновлювання (припроваджування до досконалости) усіх охочих і послушних з Адамового роду. Усі, які прийдуть до гармонії з Богом, будуть зараховані як частина земного насіння Авраама, аж остаточно при кінці Тисячоліття, усі, проявляючи віру і послух, будуть знані для Господа як насіння Авраама. “Ставшись цим насінням, усі народи землі будуть благословитись.”
Через неувагу, назва “Нова Угода”, яка належить до Божої діяльности з світом підчас Тисячоліття, була вживана відносно Угоди, яка є чинною тепер підчас віку Євангелії з Церквою. Очевидно, наш шлях е новою угодою в тому значенню, що вона е відмінна від Жидівської Угоди при Горі Синай, але це не є ця Нова Угода (про яку говориться в Єрем. 31:31). Про Угоду Церкви говориться в Біблії, як про “Угоду Жертви.” Це буде корисним, щоб тримати ці речі ясними в нашому умі. Усі ці Угоди е споріднені з собою. Усі вони були зображені в Авраамі і в Угоді, яку Бог зробив з ним. Церква є названа Духовим Насінням Авраама і є уподіблена до зір на небі. Людство, коли прийде до повної гармонії з Богом, станеться земним Авраамовим насінням – як пісок на березі морськім. Духове насіння буде проводом благословення для природнього насіння.
Предмет Оправдання не змінився, але став поширений і більш вияснений. Коли б цей Том писано сьогодні, автор поробив би малі зміни в мові, але не якісь дійсні зміни щодо значення і застосовання слова Оправдання.
Тепер ми бачимо, що оправдання до життя є одною справою, а оправдання до більшої чи меншої дружби з Богом є іншою справою. Авраам, наприклад, і вірні перед П’ятидесятницею були оправдані до дружби з Богом і щоб мати меншу чи більшу сполуку з Ним через молитву тощо; але вони не могли мати повного оправдання, поки Кров Примирення не стала пролята, і поки не була представлена Божій Справедливості і нею прийнята – прийнята Отцем. Так само про грішників, які приступають до Бога тепер, можна сказати, що вони є в дорозі оправдання – такі будуть мати більше Божої ласки, чим мали б, коли б звертались до гріха.
Ми говорили про грішника в такому стані, що є оправданий, тому що він вірив в Ісуса як Його Відкупителя і досягав до стану повного посвячення себе самого. Тепер ми бачимо, що в той час як постава грішника, що є подібна до тої, яку проявляли Старинні Святі, може бути названою “тимчасовим, або умовним, оправданням”, вона не досягне до стану повного оправдання з гріхів, поки грішник не посвятиться вповні для великого Первосвященика, Ісуса, і не стане прийнятим Ним і через Нього Отцем. Тоді під приписаної заслуги Христової жертви, грішник буде прийнятний для Отця під Христовою Шатою і сплоджений з Святого Духа.
Для мас, які чули про Ісуса і частинне вірили, е щастям, що їх стан перед Господом не е станом повного оправдання, що Він не годиться їх вповні оправдати, поки вони не стануться через угоду Його учнями, Його послідовниками. Це тому, що оправдання може прийти лиш один раз для кожної одиниці, і якщо ця одиниця зловживатиме це оправдання і не здоліє одержати вічного життя, вона буде в гіршому стані, чим була б, коли б не одержала оправдання. Якщо хтось не є оправданий і не сплоджений з Духа в теперішнім часі, такий не належить до Церкви, але матиме свою частку в заслузі Христової жертви і в оправданню, яке Його Царство запропонує для кожного члена людського роду – осторонь Церкви – бо Церква одержить кращі речі, які Бог мас в запасі для тих, що Його люблять: славу, честь і безсмертя, Божу природу.
Для багатьох виглядатиме, що це не варто згадувати про ці дрібні різниці відносно справи оправдання, однак ми, діставши це ясніше оцінення Божого Плану, маємо радість передати це до всіх, які є голодні і прагнуть праведности – до всіх Біблійних Студентів усюди. Нехай Господь дальше благословить цей Том для добра Його народу, таким є бажання і молитва автора.
Ваш Слуга в Господі, Чарльз Т. Руссель
Бруклін, Н.Й. Жовтень 1, 1916
Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.
Бо ми маємо не такого Первосвященика, що не міг би співчувати слабостям нашим, але випробуваного в усьому, подібно до нас, окрім гріха. Отож, приступаймо з відвагою до престолу благодаті, щоб прийняти милість та для своєчасної допомоги знайти благодать — Євр. 4:15, 16.
В хвилини спокуси ми повинні серцем піднестися до великого Учителя, з цілковитою певністю віри, визнаючи Його любов, Його мудрість і Його здатність допомогти нам, Його бажання зробити так, щоб усе допомагало на добре тим, які люблять Його. Коли ми прохаємо про поміч в часі такої потреби, то це напевно принесе нам Господню пораду, поміч і силу ходити в праведності, правді, чистоті і любові. Завдяки цьому ми будемо переможцями щогодини, щодня і остаточно – повними переможцями. – R 2248
* * *
Немає таких досвідчень, які переносить Божий люд від тіла, світу і сатани, щоб їх не переходив наш Господь. Та хоча Його спокуси не стосувалися гріха, але світовості і природного самолюбства, то були, все ж, болісними і виробили в Ньому симпатію до нас, які перебуваємо в подібних випробовуваннях. Це повинно наповнити нас довірою і наблизити до Бога через Нього і в Ньому для отримання допомоги в кожній потребі.
Хто вірний в найменшому, – і в великому вірний — Лук. 16:10.
Це не означає, що Божий люд має бути задоволений звичайною рутиною щоденного життя вдома чи на роботі, і має говорити собі: «Бог приймає мою працю так, немов би вона була зроблена безпосередньо для Нього в якійсь іншій, більш прийнятній формі»; натомість, це означає, що кожен, хто знаходиться в такому становищі, повинен день за днем старанно переглядати свої земні обов’язки і зобов’язання, щоб побачити, яким чином можна було б правильно і справедливо викроїти хвилини, години або дні від служби земним речам і земним інтересам, щоб пожертвувати їх для духовних речей і духовних інтересів, своїх та інших. Посвячене серце, самовідданий учень, буде використовувати так швидкоплинні хвилини, вживаючи їх, наскільки це можливо, для справи Отця. – R 3265
* * *
Характер особи проявляється у всьому, що вона робить. Тому її ставлення до малих справ і малих обов’язків є таким же добрим свідоцтвом її характеру, як і поводження у великих справах. Такою є Божа засада оцінення характеру, оцінення святих, вірність Господу яких у малих справах теперішнього життя Він розглядає як достатню гарантію вірності в майбутніх великих справах.
Бо чим серце наповнене, те говорять уста. Добра людина з доброго скарбу добре виносить, а лукава людина зо скарбу лихого виносить лихе — Мат. 12:34, 35.
Отож, нашою найпершою турботою повинно бути наше серце, щоб його почуття і нахили могли бути вповні під контролем Божої ласки, щоб кожен принцип правди і праведності міг бути там укорінений, а справедливість, милосердя, доброта, братерська ввічливість, любов, віра, тихість, стриманість, найвища пошана до Бога і Христа і гаряча любов до всіх рис святості могли бути міцно закріплені як провідні принципи життя. Якщо ці принципи будуть закріплені, утверджені в серці, тоді з доброго скарбу серця уста будуть говорити слова правди, розсудливості, мудрості і ласки. – R 1937
* * *
Серце є джерелом наших слів і вчинків; тому, якими є слова і вчинки людини, таким є її серце. Добре серце наповнене добрими словами і вчинками; лихе серце – лихими словами і вчинками. Наскільки ж необхідним є берегти серце в чистоті! Наступна настанова призначена особливо всім послідовникам Господа: «Над усе, що лише стережеться, серце своє стережи, бо з нього походить життя» (Пр. 4:23).
Улюблені, не дивуйтесь огневі, що вам посилається на випробовування, немов би чужому випадку для вас. Але через те, що берете ви участь у Христових стражданнях, то тіштеся, щоб і в з’явленні слави Його раділи ви й звеселялись — 1 Пет. 4:12, 13.
В неприязному ми світі можемо сподіватися, що одержимо лише зневаги, такі ж, як впали на нашого Господа, тому що учень не більший від свого Учителя. Світ, тіло і диявол противляться нашій дорозі. Існує боротьба всередині і страх назовні, і є багато стріл і вогненних жал, спрямованих на праведних. Якою ж є найбезпечніша постава душі в нещастях і суворих пробах? Чи це не є тихість перед Богом – очікування і пильнування, щоб перш за все пізнати Його керівництво, Його волю в кожній справі, перш ніж наважимось братися до якихсь справ, які часто мають велике значення? Тому Псалмист говорить: «Занімів я в мовчанні, замовк про добро [навіть від чинення чи говорення того, що виглядає добрим в моїх очах]». – R 1937
* * *
Нехай Божі Діти не дивуються, коли приходять випробовування, тому що їх посвячення означає страждання з Христом. Ці випробовування також не повинні їх знеохочувати, а радше мають бути причиною радості, бо вони дають їм привілей страждання з Христом, а такий досвід зробить нашу майбутню славу набагато солодшою. Чим більше ми переносимо страждань, тим більшою буде й майбутня слава. Нехай ця думка буде для нас заохоченням.
А помазання, яке прийняли ви від Нього, – воно в вас залишається — 1 Ів. 2:27.
Благословення і сила Господа супроводили в якийсь спосіб помазання Давида, – хоча як саме, ми не можемо зрозуміти, – даючи йому здібність зростати в знанні і т.п., пристосовуючи і приготовляючи його до обов’язків уряду, на який він був помазаний. Чи у зв’язку з цим ми не можемо розглядати помазання, яке сплинуло на Церкву від часу прийняття її Господом, як прообраз цього? Помазання Церкви не було фізичним помазанням; благословенства, які вона отримала, не були дочасними, бо члени Церкви зростали в ласці, знанні й любові як Нові Створіння, і як такі в майбутньому, в першому воскресінні, вони будуть вдосконалені і зійдуть на престол разом з нашим Господом і Учителем, своїм Головою. – R 3225
* * *
Старожитні ніколи не розуміли, що Помазанець буде складатися з певного числа осіб. Однак ця таємниця була вияснена Церкві Євангельського віку, а вірним є запевнене становище в цьому помазаному гроні. Святе серце і розум, сплоджені при посвяті, були завдатком їх спадщини, незмінним гарантом вірності Бога щодо вірних.
І будуть Мені вони власністю, – каже Господь Саваот, – на той день, що вчиню, і змилосерджусь над ними, як змилосерджується чоловік над синами своїми, що служать йому — Мал. 3:17.
Якби Господь послав нас шукати Його вибраних, то, мабуть, ми зібрали б таких, яких Він відкинув би як негідних, тому що ми не можемо читати сердець. Ця думка повинна розвинути в нас покору, ввічливість і лагідність в стосунку до всіх і повне сполягання на Господа, а також схильність шукати Його керівництва щодо нашої праці як Його слуг, подібно, як Самуїл пошукував Господа у зв’язку з помазанням Давида. – R 3225
* * *
Господь дав славні обітниці тим, які шукають Його як головної мети свого життя. Він чинить їх Своєю власністю, а навіть Своїми синами, що особливо буде заманіфестоване в цей великий день. Він поводиться з ними з делікатною доброзичливістю. Жоден земний батько не трактує своїх дітей з більшою поблажливістю, ніж це чинить Єгова щодо Своїх дітей, які знаходять задоволення у виконуванні Його волі.
Отче, у руки Твої віддаю [в депозит] Свого духа! — Лук. 23:46.
Наш дорогий Відкупитель звернувся з повним довір’ям до Отця, і сповнений віри заявив, що Він усе Своє життя і всі блаженні надії на майбутнє віддає любові Отця і силі Отця, щоб бути в гармонії з Планом і Словом Отця. І так само ми, як послідовники нашого Учителя, мусимо дивитись вперед з вірою, і в нашу смертну годину передати усі наші справи Тому, Який виявив Свою велику любов до нас не лише в даруванні Сина Свого, як нашого дорогого Відкупителя, але і в передбачливій опіці впродовж усієї нашої мандрівки, в Його великих і дорогоцінних обітницях, які йдуть перед нами і дають нам силу, заохочення і запевнення. – R 2473
* * *
Хоча на кілька хвилин перед Своєю смертю наш Господь відчув себе покиненим Богом, та, однак, в момент смерті до Нього повернулось усвідомлення Божої ласки, тому Він звернувся до Бога як до Отця. Його довір’я до Божої ласки було так повним, що Свої надії майбутнього існування Він без тіні сумніву доручив Отцівській силі, маючи досконале запевнення, що Отець знову поверне Його до життя. Дослівний переклад вказує, що Господь, також для блага інших, віддав на зберігання Отцю Свої людські життєві права і Своє право до людського життя.
Вірші Зоріння: 189. Статті з Вартової Башти: R 5621
Питання: Що означала для мене заслуга Христа на цьому тижні? Як на мене вплинуло Його довір’я Богові? Які благословенства вилились на мене, а через мене на інших?
Що на смерть віддав душу Свою, і з злочинцями був порахований — Іс. 53:12.
Як кожен, хто йде слідами Господа, мусить пережити певні гефсиманські досвідчення, то так само кожен, принаймні в якійсь мірі, мусить скуштувати всіх досвідчень свого Учителя. Тож не забуваймо шукати довкола себе нагод служити «братам», «малим», співучням Христа! Будьмо обережні, щоб не додавати наруг, які мусять впасти на всіх послідовників Агнця, але, навпаки, дарувати слова співчуття і допомагати нести один одному тягарі в труднощах і випробуваннях на цьому шляху. Таким чином ми найкраще покажемо нашому Господу і Голові, як ми оцінили б нагоду допомагати Йому нести Його хрест дорогою на Голгофу. – R 2473
* * *
Смерть нашого Господа не була вдаваною смертю. Його смерть була дійсною. Він був у всій Своїй істоті підданий смерті. Цей процес був повільним. Він тривав три з половиною роки і складався з Його фізичного виснаження, розумового смутку та фізичного насильства. Він так сильно нас полюбив, що для нашого блага впродовж трьох днів перебував у стані смерті. Його останні години життя також не пройшли в кращих умовах. Хоча Господь не вчинив ані гріха, ані злочину, все ж, був засуджений на смерть як грішник і злочинець з грішниками і злочинцями.
Якщо ви споживати не будете тіла Сина Людського й пити не будете крови Його, то в собі ви не будете мати життя — Ів. 6:53.
З радістю, любий Господи, ми споживаємо (присвоюємо для наших потреб) заслугу Твоєї чистої природи, принесеної в жертву за нас – для нашого виправдання. Ми також радо будемо учасниками з Тобою в чаші страждання, розуміючи, що це великий привілей – терпіти з Тобою, щоб у властивому часі також царювати з Тобою; бути померлими з Тобою, щоб у вічній майбутності жити з Тобою і бути подібними до Тебе й ділити Твою любов і Твою славу, як Твоя Наречена. О, щоб ми були вірні, не тільки у виконуванні цього символу, але також і в дійсності! Благословенний Господи, ми слухаємо Твоє Слово, яке говорить: «Чашу, що Я її п’ю, ви питимете, і хрищенням, що Я ним хрищусь, ви охриститеся». Господи, ми самі не здібні так жертвуватися, але Твоя ласка є достатньою для нас, тому що ми повністю Твої, тепер і навіки. – R 2436
* * *
Споживати тіло Сина Людського означає, серед іншого, присвоювати собі через віру Його досконалу людську природу, а пити Його кров означає, серед іншого, присвоювати собі через віру Його досконале життя. Таким чином ми присвоюємо собі з заслуги Христа докладну рівноцінність нашого боргу, який виник в результаті гріха Адама. Завдяки цьому присвоєнню досконалої людської природи і життя ми є визнані за досконалих і таких, що мають досконале життя. Без цього присвоювання ми є мертвими в Адамі і не можемо мати життя, але завдяки йому ми маємо життя. Споживання Його тіла і пиття Його крові, особливо останнє, означає, серед іншого, також участь Церкви в жертвенній смерті.
Чаша благословення, яку благословляємо, – чи не спільнота то крови Христової? Хліб, який ломимо, чи не спільнота він тіла Христового? Тому що один хліб, тіло одне – нас багато — 1 Кор. 10:16,17.
Це одна чаша, хоча вона має сік з багатьох виноградних грон, так як один хліб, хоча він складається з багатьох зерен. Зерна не можуть зберегти своєї індивідуальності і свого власного життя, якщо мають стати хлібом для інших. Подібно, грона не можуть залишатися гронами, якщо мають стати оживляючим напоєм. Тому бачимо красу слів Апостола, що Господній люд є учасником одного хліба і однієї чаші. Тут немає іншого шляху, яким ми могли б осягнути нову природу, як тільки прийняття Господнього запрошення пити Його чашу і бути переломленими з Ним, як члени одного хліба [буханця], і бути поховані з Ним в хрещенні в Його смерть, і в такий спосіб осягнути з Ним воскресіння слави, честі і безсмертя. – R 2771
* * *
Хоча основною думкою, символізованою в Господній Вечері, є виправдання, то наступною є посвячення. З цієї точки зору чаша, наповнена для нас Отцем, символізує страждання, пов’язані з процесом жертвенного вмирання, а хліб символізує людську природу Церкви, складену в жертвенній смерті. Так в Пам’ятці є представлена смерть Ісуса і Церкви.
Вірші Зоріння: 54. Статті з Вартової Башти: R 5341
Питання: Чи я страждав на цьому тижні з Господом і братами? Яким чином? В яких обставинах? Що мені в цьому допомагало або перешкоджало? З якими результатами?
Повідомити про помилку
Текст, який буде надіслано нашим редакторам: