6 Том, 13 Розділ – Родинні Зобов’язання Нового Створіння

РОЗДІЛ 13

РОДИННІ ЗОБОВ’ЯЗАННЯ НОВОГО СТВОРІННЯ

Батьківські Зобов’язання є між найбільш важливими, які відносяться до справ людства. Сила розмножувати людський рід, разом з усіма можливостями зв’язаними і злученими з істотою припроваджену в той спосіб до життя, є чудовою – найблищим приступом людства до Божої сили. В дійсності це е вживанням Божої сили чоловіком, як Божим представником. Можливості пов’язані з народженням кожної дитини поширюється в дві противні сторони до обставин корисних і некорисних, в напрямку доброго, або злого, в напрямку чесноти, або нечесноти. Коли б людство дійсно розуміло і дивилось на цю справу з цього становища, вони піднесли б справу сплоджування дітей з місця пристрасті і послаблених інтелектуальних і моральних принципів, до посвяченого місця, на якому відповідальності батька і матері були б зрозумілі в такий спосіб і до такої міри, яка до цього часу стала досягнена напевно лише дуже малим числом. Ці думки про обов’язки повинні поширитись не тільки відносно дітей, яких умові, моральні і духові якості, або характеристики є узалежнені від родичів, але також до Творця, Який доручив людству цю так чудову силу розмножування, і Якому, (як повинні сподіватись), вони, як управителі, будуть мусіли здати рахунок.

Це почуття відповідальности є збільшене, коли ми розуміємо, що в Божій постанові родичі не тільки мають вплив на характер дітей в часі їх сплодження, але через цілий час ваптности; під час цього часу ум матері, її думки, її почування, її настрій – це все впливає і справляє вражіння на зародок дитини; та не тільки це, але в такому часі сама матір є особливо вразлива на оточуючі впливи, багато з яких, якщо не всі, є відповідно під опікою чоловіка. Якщо ум матері буде вдержуваний ясним і спокійним і її серце відчуватиме щастя і задоволення, то це впливатиме корисно на зародок дитини; але противно, коли вона є занепокоєна, виснажена, стурбована і окружена сваркою і збентеженнями, то це лихо буде напевно відбите на зародку, даючи сердиту, або дразливу, або сумну вдачу цій дитині на ціле її життя. Якщо обставини, які відбуваються перед народженням, будуть по лінії розпусти і самолюбства, і підлоти, які напевно мають вплив на зародок, то не дивно, що народжена дитина в таких обставинах, буде зла і незгідлива, і матиме велику схильність до підлоти і самолюбства тощо.

Тут ми не говоримо, що все зло цього світу є безпосередньо наслідком родинної спадщини гріха і слабостей переданих дитині під час вагітності, ані також, що це наслідком виховання дитини з часу немовляти до її дозрілости. Ми признаєм, що є можливим, що деякі злі мужчини і жінки, порівняльно народились в досить добрім оточенню, так як сатана був створений досконалим і пізніше згрішив добровільно під навчанням свого Творця: однак ми є вельми схильні сумніватись, чи багато з тих злих характерів мали колись ці дві важні речі, які допомагали б до праведности. Ми вповні годимося з словами Писання щодо загального правила: “Наставляй малого на добру путь, а він навіть як постаріється, не зверне з неї” (Прип.22:6). Чи багато є таких родичів, які в більшій чи меншій мірі були б схильні піддавати під сумнів правдивість Писання, які пам’ятають, що час навчання дитини починається від його сплодження і що так бідно сплоджена дитина потребує більшого вишколювання, щоб усунути її слабості та недоречності гріха, які були вириті на ньому перед народженням.

Ми не бажаєм натякати на можливість народження досконалої дитини під теперішними упавшими і недосконалими обставинами. Противно, ми пам’ятаєм слова Господа, “Хто може вивести чистого з нечистого?” (Йова 14:4) Ми признаєм, що це є зовсім правдою, що “Я в беззаконні народжений, і в гріху зачала мене мати моя” (Пс.50:7) і тільки наполягаєм, що, незалежно від того, що світ може бачити, чи не бачити відносно цього предмету, Господній народ, Нове Створіння, повинен розуміти про можливість полекшення і піднесення до певної міри з слабостей і плям, які належуть до упавшого роду. Вони повинні принайменше дбати, щоб їх діти були народжені з такими шляхетними рисами, які вони могли б їм передати під Божим зарадженням. Вони будуть дальше упавшими і дальше потребуватимуть Спасителя, і без Нього вони ніколи не зможуть осягнути досконалости ні бути гідними вічного життя. Природна людина може до певної міри збагнути цю правду і до певної міри мати користь чурез ці сугестії, але не до такої міри, як Нове Створіння.

Нехай він старається як хоче, природний чоловік є дальше природним – з землі, земний – і тому може вирити на свою жінку, а вона на свій зародок, лиш такі думки і почування, які вони самі мають, і вони з конечности є недостатні, коли брати під увагу найвищі почуття – духові почуття. Тоді як ум Н. Створіння розуміє і хапається духових надій і обітниць і ідеалів, і старається їх вселяти всім тим, яких Господь, наш Бог кличе через Його правду і ласку – особливо старається розвинути дітей Божих – все ж таки, якщо з якоїсь причини вони вступили в подружний зв’язок і вважають за властиве мати діти, то вони матимуть велику перевагу і користі в цьому відношенню від природнього мужа і природньої жінки. Вони мають вищі ідеї, більші надії, шляхетніші прагнення, чистіші радості; і розуміючи про вплив їх думок і почувань на зародок дитини, такі родичі будуть в стані багато більше зробити для своєї дитини, чим інші родичі для їх дітей.

Світ набув дещо самолюбної мудрости по тих лініях. Наприклад, ці, що є заінтересовані годівлею вибірної худоби, коней, овець тощо, не тільки вибирають відповідних самців і самиць, але також прикладають велику увагу до самиць в часі її вагітности. Вони є заосмотрені в кожну потребу і вигоду, їх стайні є чисті, ясні, добре освічені і навіть на стінах є образи кінських перегонів, її навіть беруть близько перегонного шляху, щоб приглядалась перегонам. Усе це е намірене, щоб викликати в матері амбіцію, яка впливатиме на її зародок лошати і буде корисним для розвитку його швидкости, і в той спосіб побільшить фінансові приходи власника.

Людські родичі не мають таких фінансових інтересів в їх потомстві; але вони мають, або повинні мати, багато глибші і несамолюбні інтереси, їх надії і амбіції на користь дитини повинні бути, щоб вони старались їх наділити добрими умовими і моральними якостями, або прикметами. І хоча Нове Створіння неможе сподіватися сплодити свою дитину до духового стану існування (бо не такою є його сфера) воно може сподіватися дати йому таку земну спадщину доброї природи, яка буде близько в згоді з вищими духовими речами. Багато дітей було сплоджених чесними, що бояться Бога, родичами, і вони були відповідно благословенні, і цей вплив корисний для високого людського рівня розійшовся усюди, куди пішла Євангелія Христа. Тому ми маєм вищі типи, рівні і зразки, які є помітні сьогодні переважно в краях цивілізованих, більше чим у многих поганських, хоча в загальному Християнський народ не оцінив відповідно привілеїв і зобов’язань в зв’язку з сплодженням і виховуванням своїх дітей.

Шдсумкою наших аргументів є: Якщо Нові Створіння одружуються і хочуть мати діти, вони повинні добре зрозуміти і бажати, щоб час сплодження не був тільки виявом спільної любови і пошани, але також виявом пошани для Творця і оціненням божественної сили родження дітей. Це в додатку повинно бути оказією до молитви про Його благословення; і в кожний слідуючий день і годині треба мати на увазі добро дитини і відповідно, і по змозі так влаштовувати обставини. Це не треба вважати як звичайний випадок в життю, але за дуже важну річ. Це було б особливою оказією проявляти чесноти духа, які в більшій мірі були скорше розвивані -віру в Бога і Його обітниці, надію, довіря, терпеливість, братню любов, лагідність і лобов до всіх. Очевидно, ці чесноти завжди проявляються в великій мірі між тими, які є Нов. Створіннями, але в такому часі вони повинні тим більше пильнувати, бо добре розуміють, що тепер вони позначують і впливають на характер іншого покоління.

Так далеко як можливо, дім повинен бути ясний і милий, і ум повинен бути зверненний на такі проводи, що є корисні – читання, писання, математичне численн і інші практичні обов’язки життя. Треба також пам’ятати про зріст серця – розвивати по лініях повної гармонії з засадами справедливости, любови і мудрости, і постійно визнавати Господа в усіх справах нашого життя; з милим довірям між мужом та жінкою і доброзичливим почуттям для світу в загальному. Коли є щирість, доброта, любов і справедливість злучена з усіма справами життя, то такий стан був би дуже корисний, але такий стан ледви чи можна уявити собі без повної кооперації мужа і без його повного і пильного старання; тому що, як ми вже згадували, матір в такому часі не дуже може доглядати навіть ці справи, що належуть до неї в її домі. Тому чоловік повинен бути багато більше пильним, щоб провадити розмову, через яку даватиме відповіну поживу так для тіла, як і для ума, але найважніше, щоб звертати чистий ум жени до Господа і до Його славного плану і на всі риси Божого характеру, на Його мудрість, доброту, справедливість і любов.

Багато Християнських родичів може на це сказати, що вони в своїх життєвих обставинах не мають всіх вигід, ні часу, ні свободи, бо мусять старатись про дім та інші речі. 

Ми відповідаємо, що тут ми подали лиш ідеальний приклад поступовання, і що кожний з Божого народу повинен старатися поступати якнайкраще по цих згаданих лініях. Але Нове Створіння не повинно ніколи забути, що так в цьому, як і в інших досвідах життя, Господь через свою ласку і свого духа надолужує для нього, або для неї за усі земні недомагання і браки. Коли хтось знаходиться в неприязних обставинах, то такий повинен ревно молитися, щоб серце було наповнене миром Божим, який переходить всяке людське розуміння, і постійно придержуватись цього правила. Одним наслідком цього миру в серці, що хоча матір є окружена безладдям, якого не може уникнути, буде те, що дитина буде дійсно втішатися більшим миром і любов’ю, чим інші – більше чим її брати, або сестри, які народились під іншими обставинами. Ця дитина повина бути менш нервовою та дразливою, але більше здержаною і тихою, більше схильною до праведности в засаді і в поведінці.

“НАСТАВЛЯЙ МАЛОГО НА ДОБРУ ПУТЬ”

“Хто щадить різки, ненавидить сина, хто його любить, той завчасу карає.” (Прип.13:24) “Хиба є такий син, що батько його не карає… А коли ви без кари … тоді ви не сини” (Жид.12 7).

Ми тут не маєм жодної інтенції, щоб наполягати, щоб вживати різку там, де не є властиво і часто, коли виховується дітей. Однак, ми цитуєм ці стихи Писання, щоб показати невластиве становище тих, які твердять, що фізична кара через родичів є невластива, навіть коли є потрібна. Дім, який рядиться різкою, напевно не є щасливим домом. Дім Нового Створіння повинен керуватись любов’ю, а не різкою. Різка має бути держана лиш як випадкова конечність для впровадження, або вдержання правила любови; і коли її вживається то нею має володіти рука любови, а ніколи рука злости. Нове Створіння кероване духом здорового розуму, пізнає поступенно, що порядок є одним з перших небесних законів і тому повинен бути одним з перших елементів і характеристик дому Нового Створіння.

Однак, порядок не конечно означає цілковиту тишину, бо в такому випадку пустиня та тихі міста померших були б одинокими місцями, де панував би порядок. Порядок може означати радість, так як і спокій, щасливість так як і відпочинок, свобода так як і право. Порядок означає право, (закон) – в Нов. Створінню Право Любови, Золоте Право, яке рядить головою родини і його помічником, як також рядить дітьми, чинячи з родичів приклади для дітей в усіх Християнських чеснотах. Право, навіть Право Любови, означає нагороду і карання, і в родині родичі мають це виконувати. Тому, що вони розуміють свої слабости, вони потребують провідництва від Небесного Отця, щоб могли прославляти Його не тільки в своїх серцях і умах, але щоб їх доми були земними прикладами домів справедливих, домів тих, які мають ум Христа.

Їх нагорода для дітей повинна бути в тім, щоб давати такі вигоди і блаженства, на які позволять обставини, що є під контролею признаного Божого провидіння, їх карання можуть бути менш більш острими згідно з сваволею дитини, але ніколи згідно до міри справеливости, ніколи не старатись карати вповні, на що її поведінка справедливо заслужила – ми самі не є під справедливістю, але під ласкою, під любов’ю, і тому маємо показувати милосердя, не тільки в нашім поступованню з іншими, але особливо в поступованню з нашими дітьми, яких недосконалості і хиби безсумніву в більшій чи меншій мірі походять від нас і наших отців. Любов може часом дати кару, коли відмовиться поцілувати дитину, як також може нагородити її через поцілунок; часом вона може також усунути непослушного від товариства послушних і від насолоди, яка є дана для них. Право Любови може часом вжити різки дисципліни до тої міри, що не дасть дитині іншої потрави лиш хліб і воду і задержить додаткові вигоди та лкжсуси; І часом може вжити літеральної різки, щоб припровадити до послуху і в той спосіб заховати порядок і благословення в дома, не тільки для послушних дітей, але також для покараного, якого, мається надію, в такий спосіб благословити і припровадити до згоди і спільноти.

Це не повинно бути конечним напоминати Нове Створ, що вони не повинні вживати злих, або грубоватих слів до своїх дітей; тому що вони знають, що такі слова не є властиві для нікого і в жодних обставинах. Противно, їх слова повинні бути милими, з любов’ю, навіть коли дасться догану. Також не потрібно говорити клясі, до якої звертаємось, що це не є властивим скоро вдарити, бо це може принести шкоду для дитини не тільки фізичну -можливість пошкодження слуху – але також поранить її почуття, і розвине страх перед родичами, замість любов, яку треба вважати як одиноку підставу, на якій послух і порядок дому є будований. Дальше, скорий удар, або різка заввага, буде невластивою, бо вказуватиме на невластиву поставу ума родича – стан, який не є сприяючий для доброго, справедливого рішення в даних справах по лінії Права Любови. Родичі повинні звертати увагу так для свого власного добра, як і для добра дітей, щоб не карати, перш ніж не розберуть добре справи, і якщо кара є потрібна, тоді спокійно і розважно її виконати, так щоб не була більшою, але радше меншою від вимоги справедливости. Треба також вважати, щоб дитина вповні розуміла ситуацію і чому є конечним: щоб вдержувати порядок в домі, щоб щасливість дому була продовжувана, і для благословення усіх домуючих; щоб дитина також вповні розуміла, що родичі не є злі на ню, не ненавидять її, але її люблять і бажають добра для неї.

Земні родичі можуть старатися мати таку контролю, але їм буде брак важної допомоги, щоб її виконувати, тому що, не піддавшись вповні під волю і контролю Небесного Отця і Його Слова, вони не можуть відноситись, так як Нове Створіння, до Божого Права і визнавати свою відповідальність перед ним, І признавати його вартість, І намагатись бути йому послушним. Християнські родичі мають багато річей – якщо вони будуть їх вживати – які дадуть їм велику перевагу в їх відносинах з дітьми. Вони мають змогу читати дітям з Слова Божого про Боже потвердження родинного авторитету, про Божі повеління, щоб родичі навчали і вказували дітям як вони мають поступати, і крім цього вони повинні пояснити, що це є конечним, тому що ми всі є упавші і не можем підходити, або дорівнювати до Божого зразка тощо; що ці всі кроки і справлювання є потрібні як допомога, щоб можна протистояти злим нахилам, під якими ми вродились. Це є великою помилкою думати, що діти не доцінюють цих принципів, що не розуміють, що є правильне, або добро, а що зло, і що є властивим карати за чинення зла, а нагороджувати за чинення добра.

Багато родичів забуває дивитись взад і помітити в як скорім віці вони сами навчились оцінювати принципи праведности – оцінювати опіку своїх родичів, які не занедбували направляти і навіть карати, коли заходила потреба. Пригадаймо собі також, як виразним було наше почуття справедливости, коли ми були дітьми – як ми в умі признали правильність родинної дисципліни, коли розуміли причини і старання родичів, щоб правильно розвинути наш характер, але як ми противились тому, коли не могли бачити в цьому принципу справедливости, коли ми дістали догану, або карання за речі, які ми не поповнили, або коли були надмірно карані. Це не тільки є найкращим і найпевнішим способом контролювання дитини і навчання її відносно доброго і злого, правди і ложі (фальшу), справедливости і несправедливости, але це також становить виховування, вправлювання і формування характеру дитини тоді, коли вона є найбільше чутлива на родинні впливи. Це є будовання характеру в такому часі, коли сумління і думання дитини є в формуючому стані і коли вона вважає родичів як її єдиного законодавця. Якщо Ця важна чинність будови характеру буде зігнорована в дитинстві, то ця праця буде о много тяжчою в майбутніх роках, та крім того в міжчасі, воно буде спричинювати невигоди, а може і шкоду, для родичів, сусідів і приятелів.

Дуже важним є помітити, що виховування дитини не міститься тільки в тім, щоб навчати її про зовнішну чемність, чистоту і послух тощо, але дальше, і що найважніше, про утвердження добрих принципів в її серцю – щоб там правильно визнавати ум Господа, що він є одиноким зразком життя, так для старших, як і для молодих. Золоте Право, Право Любови – благородности, щедроти, покори, скромности, терпеливости повинно бути прищеплюване, коли йде про відношення дітий, до інших членів родини і друзів дитинства тощо. Дитина, яка є навчена бути самолюбною, або така, якої природне самолюбство не є її у властивий спосіб виказане (очевидно не в присутності інших) і в милий спосіб докорене і справлене, не одержує найбільш важної лекції в найбільш приязному часі.

Родичі, які занедбують таку нагоду длядавання інструкцій і виправлення думання і також зовнішної поведінки, не тільки пропускають сприяючу нагоду супроти свої дитини, але дозволяють на вирощування буряну на полю серця, де лиш чесноти духа повинні рости, і в такий спосіб стелять дорогу до більшого, або меншого клопоту для себе, в своїй поведінці з такою дитиною в майбутніх літах. Багато розчаровання і сліз родичів, які мали добрі заміри, з причини самолюбства і непослуху їх дітей, було б спинено, коли б вони виконали свій обов’язок супроти своїх дітей, коли б родичі від початку старались відповінно навчати дітей в пошані для Бога, в любові, в послусі і в допомозі своїм ближнім. Крім того, такі родичі тратять велике благословення, бо, коли б відповідно навчали дітей, то й самі одержували б лекції для себе, зростаючи більше в знанню і любові. Родичі також пізнають, що діти сподіються бачити в них, в їх поведінці, приклади цих принципів, які вони хочуть защепити в них. Це зробить їх більше обережними в словах і в поведінці, і така обережність, така пильність, навіть в малих справах життя, публічних і приватних, напевно розвине в таких родичах більше чеснот Господнього Духа та зробить їх більше прийнятними для Господа і більш приготовленими до Царства.

Атмосфера дому, хотяй бідного, повинна бути чистою. Ми знаємо, що цілковита чистота думки, слова і чинів є неможливою в теперішнім стані, подібно як цілковита матеріальна чистота не є можлива, тому що саме повітря є часто наповнене порохом і димом і т.п. Однак кожний Християнський дім, повинен бути так чистий, як це є можливим – не занечищений зовнішньою землею та іншим брудом, якшо обставини на це дозволять, і вільний від моральної нечистоти і таких відхилів, які через недосконалі земні посудини можуть бути зроблені. Кожна дитина повинна бути в змозі пригадувати собі свій дім, хоч скромний, хоч бідно умеблюваний, як чисте місце, як дім Божий, дім святий. Вона повина бути в змозі дивитись взад і в пам’яті пригадати собі слова молитви перед родинним вівтарем, милі слова батька, або матері при різних оказіях і загальний дух миру і відпочинку, що походили з задоволення і піддання себе під Боже провидіння. Вона повинна бути в змозі відчути солодкий запах любови, що проникає дім і є зполучений з кожним членом, проявляючи себе в скромності, тихості, лагідності, доброзичливості і бажанню допомагати один одному.

Від дитини, вихованої і викормленої в такій атмосфері любови, можна сподіватись, що вона буде бажати угодити Господу і слухати Його від найраньшого часу його свідомости; і коли вона дійде до десяти, або дванадцяти літ, вона повинна бути заохочувана думати, що це було б властивим вповні посвятитися Господу – пам’ятаючи, що її стан перед Господом, під час недозрілого думання, є через її родичів, але що відповідно до того, як дозрілість ума є досягнена, Господь сподіється особистого посвячення. Коли така дитина занедбує, або відмовляється від посвячення Господу, то ми можемо бути певні, що домові впливи будуть продовжуватись, однак, коли осягнено літа дозрілости і жодної угоди з Господом не зроблено, то такий зовсім правильно може стягатися наближатися до престолу милосердя – вагатися присвоювати собі Господні благословення, які Він обіцяв лиш тим, які є Його, тому що він відмовився статись Його. Помимо того, з такими буде дальше стояти дорога пам’ять про часи молитви і Господню опіку над їх домом в часі їх дитинства, і там постійно буде бажання про дальшу Божу охорону і про привілей наблизитися до Творця з благанням “Отче, Отче” і відчуттям сполуки з Ним. Коли такий станеться родичем, він інстинктовно буде бажати виховувати своїх дітей, так як він був вихований, і усі ці впливи будуть постепенно впливати щораз більше на його серце, і є велика можливість, що навіть в такому часі він посвятиться. В кожному разі, впливи побожного дому будуть з ним, як свята охорона у багатьох випадках, без якої міг би впасти.

Порівняйте такий дім наповнений запахом любови, доброти, милости і терпеливости, з домом, в якому немає Духа Божого, в якому самолюбство є правом, в якому діти бачуть, як родичі сваряться і як кожний старається лиш про своє і це коштом другого, в якому дитина чує лиш нарікання, обвинувачення, погані слова, крики тощо. Ці речі стаються заразливими між дітьми і вони між собою починають сваритися про малі їх справи і говорять з злістю одне до одного, і держуть дім в постійній метушні. Сталий вияв самолюбтва в домі напевно розвине цю якість в умі і поступованню дитини.

Якщо з злобним голосом родич говорить до дитини “ти лайдаку” і почуття дитини є з початку зранене через таке зображення її характеру, то опісля, коли так дальше є називана, стає нечулою і постепенно думає, що бути лайдаком не є нічого поганого і може тим хвалитись. Коли вперше почує що зла і нетерпелива мама скаже “гони, бо тобі кости поломлю”, то може дійсно настрашитись, але коли чує ці погрози частіше, то скоро переконається, що це лиш пусті погрози, яких не треба багато боятися; і постепенно, коли пізнає, що цивільне право не дозваляє на насильство над дітьми, то її ум може тоді прийти до заключення, що родичі може і хотіли б так їх карати, але їм не вільно. З такого малого ума багато з початкового почуття любови буде усунено. Воно пізнає, що її родичі не говорять правди щодо обітниць – що часто обіцяється щось, але опісля не роблять найменшого старання, щоб це виконати. В такий спосіб дитина є научувана говорити неправду, страшити, обіцяти і обманювати інших. Отже, чи можна дивуватися, що така дитина виробляє поганий характер? Радше можна дивуватися, що між поганим і недбалим вихованням, і взагалі без ввиховання, цей цивілізований світ не є гіршим, чим є.

ДІТИ УГОДЖЕНІ В ОПРАВДАННЮ

В усіх цих справах Нове Створіння має рішучу перевагу понад усіма іншими відносно їх дітей. По перше, вони повинні краще народитись, бути краще наділені при уродженню. І це, ще перед народженням наділення, треба доглядати і виховувати від найранішого дитиньства. Дитя, яке мас кілька днів, напевно буде нервове і неспокійне, якщо його матір є такою; тут вплив переходить на диття не тільки через молоко матері, але телепатичне і через дотик тіла матері з тілом дитини. Тому бачимо, яку перевагу має Нове Створіння в тім, що Дух Господа мешкає в них, з його миром, радістю і любов’ю, і як упривілейоване є дитя під такою опікою. Говорячи по людському, як великими є його можливості, коли порівняти з можливостями інших відносно благородности дорослих мущин і жінок; і говорячи з становища Божого Слова, як великою є їх перевага, коли ми пам’ятаєм, що діти Божого посвяченого народу, так само як вони, є під опікою Божого провидіння у всіх справах їхнього життя; що діти віруючих, приходять також під умови обітниці, Що “всі речі будуть діяти разом на добро” для них!

Це не є трудно побачити, що діти Нового Створіння будуть мати стан оправдання перед Богом завдяки спорідненню їх родичів до Нього і до них. Як непослух і відчуження Адама і Еви від Небесного Отця призвело до відчуження їх потомства, так само примирення Господнього народу через заслугу великого поєднання, не тільки припровадить їх назад до гармонії з Богом, але також їх діти є почислені за оправданих через їх родичів і на рахунок їх родичів, аж до такого часу, коли дитина буде мати відповідну інтелігенцію і свою власну волю. Однак це питання є більш складне, коли один родич належить до Господа, а другий є відчужений, але Апостол запевнює нас, що Бог рахує таку дитину як свою через того родича, який є послідовником Господа. Вплив віруючого родича, посвяченого родича, рахується як такий, що відхиляє і бере верх над впливами непосвяченого родича, коли мається на увазі дитину. Відносно цього Апостол говорить –

“ІНАКШЕ НЕЧИСТІ БУЛИ Б ДІТИ ВАШІ”

“Освячується бо невіруючий чоловік у (віруючій) жені, а невіруюча жена освячується в (віруючім) чоловікові (в справі, про яку ми обговорюємо, а саме, про їх діти), інакше, нечисті були б діти ваші (грішники під осудом, неоправдані, відчужені від Господа і Його благословення) та тепер (з причини Божої постанови, з Його ласки) вони святі (це значить, вони є в оправданому стані, в стані прийнятнім перед Богом, в якому Він може трактувати їх не як ворогів)”.- 1Кор.7:14.

Справа виховування дітей не є легкою, але не за тяжкою до виконання для Господа; і тому родичі, які стались Християнами, можуть сподіватися, що Господня ласка проявлятисьме відповідно в їх справах, і вони повинні старатись набувати мудрости і помочі, що походить з гори, щоб могли правильно виконувати свої обов’язки під найтяжчими обставинами. Господня ласка є вистарчаюча для нас в кожних обставинах. Факт, що одна сторона є Новим Створінням, а друга сторона невіруюча, або непосвячена, не змінює Божої постанови відносно голови родини. Головою дальше є муж, і якщо він є Новим Створінням, він мусить керувати справами родинними найкраще як може в даних обставинах, послуговуючись мудрістю згори. Якщо жінка є Н. Створінням то її дух здорового розуму, відданість для засад праведности, доброти, покори, розсуку і обережности повинен зробити її великою дорогоцінністю в родині, повинен спричинити, щоб її світло так світило перед її чоловіком, що він буде любити віддати її майже повну контролю над дітьми, бо буде вважати, що вона до цього найкраще надається. Однак, яке-небудь правило, чи авторитет, який вона виконувала б, мас бути передане її мужом, який, святий чи грішний, є відповідальною головою родини.

Подібно мужчина повинен чинити так, щоб його світло світило, повинен сподіватися, що внедовзі його жінка, як також його діти, розпізнають різницю між ним, а нерелігійним чоловіком, його духа любови, лагідности і допомоги, і здорового розуму. Все ж таки, коли цих наслідків, яких треба сподіватись, немає – якщо тоді, коли є більша вірність, невірні будуть ще гірше трактувати -навіть до такої міри, що треба розлучитися, то пам’ятаймо, що Господь перестеріг нас, кажучи “не дивуйтесь тій вогняній спокусі, яку вам приходиться переживати у ваших випробуваннях”, і також “домашні будуть його ворогами”. І дальше, “не прийшов я принести мир на землю, але меч.” Хоча моє післанництво є післанництвом миру і благословення в теперішнім часі, воно часто спричинює боротьбу, тому що діти темряви ненавидять світла, і тому що багато з них, з причини обману сатани і хиб їх власної упавшої природи, вестимуть постійну боротьбу проти нього. Ви тому не дивуйтесь, знайте, що це є частиною вашої проби і переносіть як частину Божої волі, поки Господь не відчинить дороги виходу.

Деякі, що стались посвяченим Божим народом, членами Нового Створіння, звертаються до нас про пораду, кажучи: “В моїх скорших Християнських досвідах в номінальній Церкві, мене не навчали добре. Там я думала, що коли я дістала релігію, і стала спасенною, то я не потребувала нічого більше, лиш іти регулярно до Церкви і платити свою данину. Я мала дуже мало інструкцій відносно того, щоб викорінювати гріх і самолюбство з свого серця, і замість того одержувати більше Господнього Духа з його багатством любови й усіма внутрішними чеснотами, що е пов’язані з ним. Я віддала більше свого часу і енергії, щоб допомагати своєму мужеві в його інтересі і намаганню піднестися в світі, але нічого не знала про сплодження з Духа і що я повинна розвивати новий ум, який буде щораз менше старатися про земні речі, але щораз більше про небесний характер і чесноти, і сили, і розвиток. Підчас цього часу народились мої діти. Я вважаю, що вони унаслідили ці мої риси, які я розвивала, коли їх носила, і після їх народження я зрозуміла, що вони дуже занедбані згідно з тим, що я тепер розумію, яким має бути властиве виховання дитини і яким є властивий обов’язок родичів як Нових Створінь в Христі.

Мої діти тепер є дикі, злобні, самолюбні, капризні і непослушні. їм не тільки брак пошани до Бога, але також не мають пошани для мене і мого релігійного вірування. Що я маю робити з ними? Я розумію про Господнє прощення через Христа моїх несвідомих хиб щодо мого обов’язку супроти них в минувшині. Я також розумію, що тепер я жну те, що сіяла і що мої теперішні досвідчення є відповідною карою за мою недбалість у виконуванню мого обов’язку в минувшині. Де була моя Християнська свідомість? Як мені бракувало духа здорового ума і де були мої релігійні вчителі і провідники, які не тільки мильно навчали мене відносно Божого характеру і плану, але які навіть не навчали мене відносно звичайного природнього обов’язку – мого родинного обов’язку! На жаль, я зрозуміла, що видавала свої гроші на їх одержання за те, що не було хлібом, що не давало задовільнення – ні дочасного, ні духового. Але, який є мій обов’язок тепер? Як я повинна поступати? В який спосіб я можу направити мої минулі помилки і занедбання?

На таке питання ми відповідаємо, що в цій, і в інших справах, Господній народ не повинен сумувати, як ті, що не мають надії. Напевно Господь любить бачити, що ми жалуємо, що не виповнили нашого обов’язку в минувшині, і щоб ми просили пробачення за ці недосягнення і обіцяли бути відтепер більш вірними у виконуванню наших обов’язків супроти тих, які залежні від нас. Він напевно буде любити, щоб ми принимали теперішні досвіди з тими непокірними дітьми з терпеливістю і поблажливістю, як частину цього карання за гріхи з причини недогляду, коли ми їх виховували; і коли це так приниматимемо, то ці проби можуть служити для нашого очищування і приготовлювання для Царства.

Коли йде про обов’язок такого родича супроти таких дітей, безперечно вони повинні зачинати вчити те, чого їх треба було вчити вже від дитинства, а саме про відповідальність перед Богом, про принципи праведности, справедливости, любови один до одного і до всіх. І ця інструкція повинна бути дана з великою любов’ю і з поблажливістю, і з терпеливістю, яка буде заміткою лекцією для дитини про силу чесноти в серці родича. Згідно з віком дитини і інших пов’язаних з тим обставин – залежно до якої міри злі принципи були вкорінені -треба чекати на результат з терпеливістю; і лиш такі обмеження, що будуть конечно потрібні, повинні бути впроваджені з лагідністю і теж з розвагою, і поясненням. Авторитет родича повинен бути встановлений ласкаво, а не брутально. Тут від дітей, які привикли рядити домом, не треба сподіватись, щоб вони сталися добрими і послушними відразу. Треба пошукувати мудрости згори відносно подробиць влаштування і керування домом, тому Що ніхто назовні не є встані вповні розуміти усіх справ іншої родини, ані давати особливих вказівок відносно його властивого керування.

Треба керуватись двома принципами: Перш за все, любов’ю для Господа і для дітей, і ця любов повинна бути керована Словом Божим; і по-друге, постійно треба звертатись до Слова Божого, як до джерела авторитету і научування. Дальше, усі родичі повинні навчитись трактувати дітей розважно. Чи це є діти добре виховані, чи не добре, вони повинні зрозуміти, що родичі шанують іх сумління і іх переконання і стараються поступати з ними в гармонії з тими елементами характеру. Коли дитина дійде до стану дорослого, тоді особливо треба звертатись до його розуму і в цьому часі сила, або тілесне карання мусить бути занехане.

Принцип праведности, про який ми вже згадували, знаходиться до певної міри майже в кожній людській істоті, і особливо, коли почуття справедливосте співдіє з самолюбством. Таким чином, коли хлопець, або дівчина дійде до дозрілого віку, вони шстинктовно відчувають, що вони переступили лінію, і не повинні бути більше трактовані як дитина, але як товариш; що їм не мається в нічім наказувати, але питати, що не повиненні давати точного розрахунку з грошей, які заробили, але треба дати їм більшу свободу і пошану для їх особистости. Мудрий, справедливий і люблячий родич не буде старатися надуживати ці права зрілости своїх дітей, але буде старатись від цього часу поводитись з ними так як з молодшим братом, або молодшою сестрою – як дорадник і найкращий друг. Добрі родичі є часом немудрі і несправедливі під цим оглядом, і надуживають авторитет, якого діти визнавали до часу зрілости. Вони нехтують новий стан зрілости і стараються продовжувати родинний авторитет так як перед тим; і таким часом це до певної міри вдається, але ми думаємо, що це ніколи не є для їх дійсної користе, ані для користи їх дітей. Вони знають, так як і їх діти, що вони використовують доброту дитини, і що коли б дитина збунтувалась, справи були б поладнані відмінно. Вони повинні розуміти, що таке поступовання з дорослими дітьми спричиняє упередження відносно їх родинної любови. Коли діти бачуть такі докази несправеддивости і самолюбства в поступованню їх родичів, про сентименти яких вони думали колись відмінно, їх синівська любов є висушена до коріня, і родичі часто аж при смерти пізнають помилку свого поступовання, хотяй їм частинне пощастило. Ми не маємо на думці натякати, що обов’язок дитини супроти його родичів кінчиться, коли вона дійде до літ своєї зрілости. Зовсім противно, ми вважаємо, в гармонії з цивільним правом світу, що дитина є зобов’язана піддержувати своїх родичів так довго, як родичі живуть і коли дитина має силу і можливість забеспечити їх в потрібні речі. Ми говоримо, що, коли перед зрілістю родич мав повну контролю, то після зрілости дитина має свою особистість і відповідні права, які повинні бути її признані і шановані. Це є обов’язком дитини приготовляти засоби для родича і коли родичі звертаються правильно до неї, то це повинно бути скорше і з більшою охотою зроблене. Обов’язок дітей до старших родичів, щоб їх піддержувати, відповідає точно відповідальності родича про дбання і піддержування дитини від раннього дитинства до юнацтва. Родич, який це чинив справедливо і в любові, напевно не буде полишений своєю дитиною, коли ця дитина буде мати змогу і силу його піддержувати.

При роздумуванню над обов’язками родичів супроти дітей, виринають різні питання щодо того, яким є відповідний рівень виховання, або освіти, відносно того, що треба читати, а що не читати та якими інформаціями наповнювати ум. Ми є з тих, які вельми цінять освіту, та проте ми віримо що тут треба керуватись великою мудрістю відносно того, що становить освіту. Освіта є так як полиск, або блиск. Майже кожний камінь можна зробити гарним через пильне шліфування, але пильне шліфування не є так само вартісним і корисним для всіх каменів. У випадку діаманту, або рубіну, чи інших Дорогих каменів, шліфування є вповні конечним для виявлення прихованих якостей цих каменів бо без фасетів (гранів) їх слава і ясність не могла б бути оцінена, бо не могла б кидати свого блеску. Але це саме шліфування виконане на бруковім камені з вулиці було б стратою енергії; та гірш того, це зробило б бруковий камінь за вартісний і за гарний, щоб вживати як бруковий камінь. Більше того, він менше надавався б до свої служби, як бруковий камінь після того як дістав фасети, чим такий, якого залишили, або звичайно обтесали, щоб пасував до свого місця.

І так само, думаємо, є з освітою, шліфування ума “клясичним курсом” на університетах. Деякі користають з такого курсу, а іншим це може зашкодити. Хто не бачив чоловіка такого освіченого, що він не може зайняти місця в життю, до якого його природні таланти пасують? Вони були забагато вишколені і так як чоловік в приповісті, “вони не могли копати, а просити встилались, та до нічого іншого не надавались”. Коли в Божому провидінню родичі пізнали, що вони мають дитину з дуже здібним умом і якщо це провидіння так керує їх фінансовими справами, так що під оглядом фінансовим і з інших причин дорога до університету для такої дитини є відчинена, то вони можуть над тим застановитися, чи ці вказівки є Господним керівництвом відносно їх обов’язку до дитини і тоді повинні поступити згідно з своїм переконанням. Все ж таки, посилаючи дитину до університету в теперішнім часі, вони повинні відчувати тривогу і страх, щоб це зовнішнє шліфовання в мудрості цього світу, не усунуло, або не виполішувало віри і характеру, і серця, якими вони, як родичі і відповідні інструктори дитини, обдарили її з дитинства.

Господній народ Н. Створіння повинен навчитись оцінювати освіту серця і характеру, і віру в Бога, як найвищу освіту, або вишколення, під кожним оглядом від усього того, що може бути досягнене в школі цього світу -що “мудрість згори є найперше чиста, потім мирна, поблажлива, примирлива, повна милосердя та добрих овочів, безстороння і нелицемірна” (Яків 3:17) має бути пошукувана більше, чим мудрість земна. Вони повинні добре застановитися, чи їх дитина була добре уґрунтована і вкорінена в характері, в принципах, в лояльності для Господа і Його слова, так щоб нахили невірних в школах в наших днях і їх т.зв. раціоналістичне научування, або Вища Критика, Еволюція і т.п. не могли ніколи усунути доброї уґрунтованої віри в Господа і Його Слово. Дійсно, небеспека є так велика, що ми були б радше схильні бути задоволені з такої освіти, яку можна набути в публичних школах, у вищих (середніх) і приготовляючих школах.

Ми це пишемо з тим переконанням, що для світсько думаючих людей, ця порада є глупотою, або чимсь гіршим. Помимо того, ми навчились дивитись на ці справи з точки Божого погляду і дораджуємо, щоб усі з Божого посвяченого народу старались в цих і в інших справах шукати такої точки погляду – Господнього погляду на ці справи. Ми можемо дальше додати, що в напруженому часі, в якому ми тепер живемо, з поспіхом і метушнею і нервовістю нашого дня, особа, яка провела час в школі аж до двадцяти один літ, будучи шліфованою для різних чинностей життя, оминулася з іншою школою, яка є осягнена хлопцем, (тепер також дівчатами) що скінчив свою середню школу в чотирнадцятому, або п’ятнадцятому році життя, і коли після закінчення цієї школи (в Америці називають вищу школу, а в Европі середню) йде на практику в торгівлі чи в промислі, щоб дістати працю і “спинатись по драбині.” Коли такий має шість літ навчання в практичнім ремісяі, чи в торгівлі, можливість є, що він буде багато більше приготований до життя в теперішних обставинах, чим молодий чоловік, який провів таке саме число літ в уніврситеті.

Щодо забави: Одною з головних користей з забави, або спортової гри є те, що в зв’язку з нею є приємні тілесні вправи, бо це є знаним, що вправи виконювані з приємністю, є о много більше корисні, чим з примусу. В зв’язку з певними не вповні знаними хемічними процесами в нашім організмі, ум і його настрій має до діла з усіма чинностями життя. Коли ми в добрім настрою то це найкраще співдіє з іншими силами і чинностями природи для відбудовання нашої системи і направи, або доповнення витрат. Але мильним є переконання, що то, що є корисним, є тяжкою працею, а лиш те, що не є корисним, є приємністю і іграшкою. Ми думаємо, що така невластива думка, зв’язана з тою справою, спричинилась до того, що багато мудрих людей займається виключно забавою і бездіяльністю, замість, щоб противитись тим природним спонукам, чи імпульсам, упавшої людської природи в цьому напрямку. Про дитячі садки, які недавно стали впроваджені, думаємо, що йдуть по властивій дорозі, бо стараються робити навчання приємним для дітей. І усі дальші іграшки, вибирані родичами повинні проходити по подібній лінії – нічого не повинно бути дозволене, що є лиш стратою часу і енергії.

Відпочинок і розгривки повинні бути забезпечені головно через заняття, радше чим через безділля, або некорисні вправи. Мала дівчина має приємність вбирати ляльку і дбати про ню. Малий хлопець бавиться в “майстерні” і в піску будує домики, або вдає, що є купцем і продає цукор, бараболі, або бавиться на конику, або вдає, що є місіонарем і бесідником. Усі такі іграшки є добрі і тому повинні бути заохочувані між малими. Як вони підростають то такі забавки повинні бути поміччю для них, щоб помагати родичам в дома, чи в варстаті, чи в склепі. Коли їх навчиться, щоб мали приємність в корисних і помічних речах для других, фінансове чи в інший спосіб, коли їх навчиться, що безділля є гріхом і соромом, і стратою дорогого часу, і нагоди, то вони будуть у властивому стані зустріти обов’язки життя з радістю, з приємністю і не заздростити тим, які тратять час і гроші (надмірно) на різні спортові гри, (футболи і т.п.), або самі беруть участь в подібних некорисних іграшках,

Економія часу, як також засобів, повинна бути прищеплена в умі дитини з малку – не в цілі, щоб розвивати самолюбство, але економію згідну з Божою волею, щоб нічого не тратити. Господь, після накормлення великого числа людей, велів позбирати всі окрушини, щоб це не стратити, показуючи тим, що Він думав про всі справи, щоб нам нічого не тратити; щоб ми відчували відповідальність перед Ним в кожнім часі – щоб не тратити ні грошей, ні енергії, ні часу. Це не має бути почуття, щоб вдержувало нас в страсі, але відповідальність, яка радо помічує Божу волю, і хоче бути в згоді з нею наскільки це є можливим, і яка розуміє, що такий шлях є приємний Богу і тому може бути вповні вдоволяючим.

ВЛАСТИВЕ ВПРАВЛЮВАННЯ УМА ДИТИНИ

Як дитина підростає і бачить, як багато в світі можна навчитися, то її треба заохочувати читати, але від початку її треба навчати, щоб відрізняти між безвартісними “дурничками”, а “овочами” знання, її треба показати, що кожна дурничка, яку вона складає в своїм умі, (запам’ятує) є безвартісною і робить шкоду і крім того коштує много часу, який можна вжити до набування знання, що буде внедовзі дуже потрібне в виконуванню своїх життєвих обов’язків, її треба заохочувати читати такі книжки, що дадуть їй інформації, а не лиш байки. Вона повинна знати дещо історію свого власного краю і також решти світу. Ми не маєм на думці лиш історію царів і воєн, але особливо про соціяльний, моральний і інтелектуальний розвиток минувших віків і про світ, який є сьогодні. В приємний і милий спосіб дитині треба показати, що таке знання є важне для його майбутньої освіти – треба звертатися до його розуму і розсуджування і в той спосіб звернути його бажання на таке поучуюче читання, а не на читання книжок переповнених буряками, сміттям і порожними мріями, що принесуть йому шкоду і полишуть неприготованим до життєвих обов’язків.

ЛИХО ЗЛИХ СУҐЕСТІЙ

Нище подаємо критику одної новелі, що була подана на колюмнах письма Church Standard Критика вказує на найгіршу сторону лекції, яку бажаєм показати:-

“Одною з найгірших думок зв’язаних з цим предметом є те, що погані вражіння заховуються все в людській пам’яті. Кілька літ тому – не грає ролі як багато, і чи в цім краю чи в іншім – одна шляхетна женщина лежала на смертельній постелі і вмирала в присутності своїх приятелів. Жінка ця була ще молодою і її минувшина була бездоганна. В усіх своїх словах і ділах відзначалась великою чистотою. Про ню не думали, щоб вона мала нагоду в своім життю чути злі слова. Однак, коли вмирала в горячці, її уста почали говорити погані і образливі слова, так що це впровадило в подив усіх присутних. Де ця жена могла чути такі погані слова, то про це ніхто не знав і ніхто не довідався. Але чи її приятелі мали з цього робити висновки, що вона потаємно любила і вживала їх? Напевно ні. Правильним поясненням цього випадку є те, що колись, в якійсь злій хвилині, вона чула ці слова і це її обурило і хотіла про них забути. Але це намагання, щоб забути ці слова, зробило те, що вони тим більше вглибились в її пам’яті і там залишились в скритості і виявились аж при її смерті. Це не є старання, щоб оправдати помершу жінку, але це є наш дійсний погляд, який віруємо є правдивий. Але часом є інакше. Коли ум і людська уява є стало виставлені через много годин і много днів на сприймання різних нечистих думок і роздумування над безсоромними образами, то хто може сказати, яким буде поганий наслідок з такої умової сполуки? З усіх найгірших злих річей в цьому світі, де є багато зла, ми не знаємо більш поганого в своій делікатній і постіній звідничості, і шкідливім впливі як погана книжка, написана чоловіком, якого вважають за ґенія.”

Релігійні сторони дитини вимагають особливого школення, і в тім Християнські родичі повинні бути вчителями. В теперішньому замішаному стані світу в справах релігійних і з причини поступових поглядів в справах публічних шкіл і публічного навчання, яке-небуть намагання, щоб вчити якусь релігію, натрапляє на спротиви упереджених, або сумлінно переконаних деяких з цих заінтересованих. Тому тут справедливість вимагає, щоб публічні школи не мали релігійної закраски, ні інструкцій, ні церемоній. Хоча ми шануєм Біблію як Боже Слово, то однак віримо, що той факт, що Жиди противляться научуванню Нового Завіту, що багато є під впливом Вищої Критики, і що деякі невіруючі, скептики, Буддисти, Теософісти і т.п. зовсім противляться Біблії, а інші негодяться з загальним перекладом – і також з тої причини, що всі ці згадані кляси платять податки на піддержання шкіл і бажають користати з них – то це буде справедливо і мудро залишити релігійне навчання в школі і полишити Біблію як релігійну книжку, а прийняти як старинну історію, радше чим зражувати так багато людей, які не годяться з нами.

Приймаючи до уваги нашу признану пошану для Біблії, як Божого надхненого Слова, ця сугестія може для деяких виглядати дивною, але ми вірим, що це є властивий спосіб в гармонії з Золотим Правом. Правда, нас є мало, так що наш вплив, коли б ми хотіли його вживати, не мав би сили, і Нове Створіння не повинно вважати, що це є його обов’язок боротись про це – ніщо більше, чим за якісь інші реформи. Усе Нове Створ, має вищу місію і більш величаве завдання в зв’язку з розвитком Н. Створіння і тому може полишити тепер такі моральні реформи в руках світу, поки не прийде Царство. Все ж таки, воно є дуже властивим, щоб ми мали духа здорового ума і повну згоду з справедливістю, хоча навіть не будемо мати відповідної нагоди висловити нашого почуття відносно цього предмету.

В кожному випадку, шість годин на день через п’ять днів в тижні і через менше як шість літ в життю, є досить, щоб віддаватися для різних лекцій в світських справах, які обтяжують уми дітей в наших часах. Такий розклад часу на світські студії лишає для родичів і їх вибраних духових провідників досить часу, щоб передати такі релігійні інструкції, які вважатимуть за найбільш відповідні для них. З 168 годин кожного тижня світські студії потребують напевно повних тридцять годин і треба це дітям призначити, особливо тому, що напружені часи, в яких жиємо, часто перешкаджають дитині одержати більше, чим три роки такого вишколенім.

ВПЛИВ НЕДІЛЬНИХ ШКІЛ

Недільні Школи стались великою інституцією в цілім Християнстві. Коли б їх вважати як дитячий соціяльний клуб, який притягає їх разом раз в тижні і відвертає їх ум від звичайної щоденної праці, і звертає їх уми в загальний соціяльний і релігійний напрям, то можна вважати, що Недільна Школа доконала досить в світі, головно для нищої кляси суспільства. Коли йде про вплив Недільної Школи на дітей віруючих, то ми вважаємо його шкідливим. Ми знаємо, однак, що таке розуміння буде вважатися за скрайне, поки наші причини не є вповні вияснені і оцінені. Вони є такі:

(1) Недільна Школа була тому шкідливою для Християнських родичів, що вона давала причину дітям вважати себе як звільнених від відповідальности для родичів, яка була вложена на них Господом. Вчитель Недільної Школи є часто майже зовсім невідповідний до такої відповідальности, він часоми є новаком, що не знає добре як навчати дітей; дуже рідко є такий, який визнає повне посвячення і слодження з Святого Духа. Такий учитель займає місце родича відносно найважніших батьківських обов’язків. Страта досвіду Християнських родичів є майже необчислена. Це є знаним правилом в духових речах, що той, який підливає інших, також і сам є підлятий. І так само родичі, які стараються пильно поучувати і керувати своїми дітьми в моральних і духових справах, не тільки наділюють їх благословенням, але також самі одержують велике благасловення в зв’язку з цією службою. Це благословення Християнські родичі тратять сьогодні, тому що вони несвідомо відійшли від Божого розпорядження.

(2) Недільна Школа с рішучо некорисною для дітей Християнських родичів, тому що вони не дістають від учителів Недільної Школи таких інструкцій, які інтелігентний і сумлінний родич може і повинен їм дати.

(3) Урядження недільної Школи відбивається некорисно на обох, на родичів і дитину ще з іншої точки погляду: це спричинює зменшення пошани дітей для їх родичів і через те розвиває брак батьківської гідности з одної сторони, і синівської пошани з другої. Безсумніву, це має багато до діла з нинішним станом так званого “Християнського світу”, що тут с такий непослух до родичів і така родинна непокора. Релігійні органи людського ума лежать на верху в голові і вони, коли є активні і відповідно розвинені, повинні бути пануючими. Убожування, або шанування, є одним з тих, і він потребує керівництва. Якщо діти бачуть, що родич шанує Бога і Його Слово, і з цього джерела бере інструкції, вони мають перед собою наочну лекцію, яка повинна бути корисною для них через ціле їх життя і переходити на їх діти, але коли вони бачуть, що родичі не шанують Бога, ні Його Слово і звертаються до духівництва, так щоб ніби то одержати Боже післанництво через них і самі не вживають свого розуму, ані не студіюють Божого Слова, то вплив на дітей буде такий, що вони теж стануть піддані під священство, і не будуть самі хотіти досліджувати, а це не буде здоровий духовий стан.

Якщо крім того, дитина буде післана до вчителя Недільної Школи, щоб одержати інструкцію відносно Біблії, то дитина буде думати, що родичі не с здібні дати їм цих інструкцій. Дальше, коли родичі одержують від священиків, яких вважають людьми вищої категорії, прикази і науки, то дитина буде вважати свого Нед.Школи вчителя вищого від свох родичів. Це все буде зменшувати повагу і пошану дитини для її родичів.

Противно, дититна, яка була правильно научувана на підставі Біблії, що Бог говорив через Слово, і що Він встановив, щоб деякі з Його дітей помагали іншим в поясненню і в зрозумінню Слова, і що родич є одним з тих назначених і навчених, і вповні уповажнении священик Божий в його власній родині, щоб навчати -уповажнении учитель для свої власної родини – то дитина несвідомо прив’язує релігійну пошану до родича так, як Бог замірив. І в такий спосіб Божа установа, Його влаштування, дасть тому родичеві більшу міру корисного впливу над своєю дитиною, а що буде на його користь на ціле життя. Та більше того, родич після защеплення наук Писання, після показання з Слова Божого про Божий рівень життя, характеру, думок і слів, і діл, і про Золоте Право життя, пізнає, що він сам став скріплений тим, що навчав дітей з Божого Слова. Він буде відчувати, що йому треба давати приклади для його навчання і буде розуміти, що навіть ум малих дітей може стосувати ці релігійні правила до справ щоденного життя.

Такий родич зауважить, що він сам старається жити щораз блище до зразка, про який він заявляє, що це є Божий зразок, і у випадку невдачі в певній мірі одержить благословення як буде визнавати свою помилку перед тими, що є обізнані з тим, навіть коли б це були його діти. В такий спосіб усі – родичі і діти – будуть вчитись щораз більше оцінювати Божий зразок, і звертатись до Господа про милосердя і прощення; і в такий спосіб навіть випадкові недомагання родича можуть статись для дитини сталою наукою про покору і каяння і підкорення під Божу волю.

(4) Очевидно, багато, що робить велику помилку відносно того, якою є правильна чинність Нед.Шкіл , роблять таку саму помилку, коли думають, що Господь і Апостоли помилились в тім, що не встановили такої Церкви, яка є тепер в її сектанськім стані – думаючи, що поділи, які є тепер в Церкві, є ділом мудрости, що більший результат можна осягнути через деномінації і поділ віровизнань, чим було б осягнено, коли б держатись близько Господнього плану, а саме, “Один Господь, одна віра, одне хрещення”, одна Церква.

Коли Недільна Школа була започаткована, вона була досить відповідною. Вона зачалась як “школа лахміття” в Ґлосестер, в Англії, в 1781 р. Роберт Раікс редактор журналу, “Християнський чоловік”, дав працю чотирьом жінкам і вони мали навчати дітей, від десять до чотирнадцять літ, читати, писати, шити і т.п. від 10 рано аж до полудня кожної Неділі; і в Неділю пополудні навчати їх катехізму і брати до Церкви. Від цього малого початку велика праця цієї Недільної Школи нашого часу розвинулась. Очевидно, що план був добрий і це не противилось наукам нашого Господа і Апостолів. Це лиш сталось незгідне з ними, коли усунуло Християнських родичів як учителів і наставників їх дітей.

Ми радимо кожному членові Нов. Створіння, що, незалежно які помилки вони зробили щодо їх відповідальности як релігійних вчителів своїх власних дітей, вони повинні відразу старатись розпочати виконувати свої обов’язки. Згідно з обставинами і відповідно до віку їх дітей, до міри непослуху чи до браку пошани для родичів, треба в мудрий спосіб розпочати направлювання – з лагідністю і з любов’ю, пам’ятаючи що, в більшій частині їх помилки є з причини родичів, які занедбали Богом приділену їм відповідальність. Ні ми, ні інші не є мудрійші від Бога, тому ні ми, ні інші не повинні вважати, що можемо поліпшити загальні принципи встановлені Головою Церкви і дванадцятьми Апостолами, яких Він уповажнив бути нашими інструкторами і провідниками. Тому ми не маємо шанувати і піддержувати людських інституцій, не дивлячись на те, як вони не були б закріплені, і як великими і показними могли б бути їх вигляди і претенсії. Всі вони мають бути суджені через один стандарт (мірило) – Боже Слово. Якщо вони не годяться з Словом Божим то це тому, що “нема в них світла” – вони не від Бога.- Ісая 8:20. 

ДОВІРА ДИТИНИ

Якщо довіря дитини для своїх родичів основується на тім, що родич є членом Царського Священства, Божою дитиною, і що родич має спільноту з Богом через молитву і є научуваний через Боже Слово – усі інші слуги (священики, старші, вчителі) є лиш помічниками для зрозуміння цього Слова – і якщо в додатку дух любови в його різних чеснотах покори, і терпеливости, і лагідности панує в дома і переходить через його різні проводи, і якщо родичі стараються, і керуються мудрістю згори, що є чиста, спокійна, милосерна, то зовсім природньо, що довіря дитини буде лежати в цьому родичі відносно усіх справ життя. Тоді усі питання, які природньо повстають в таких відкритих умах, в справах релігійних, моральних, фізичних чи суспільних, будуть звичайно представлені для такого родича.

Треба сподіватися, що такі питання будуть, і дітей треба заохочувати, а не знеохочувати, щоб ставляли питання, і на них треба дати мудру і розважну відповідь, відповідно до їх віку. Конфідентні (секретні) питання не треба легко трактувати і секрету не можна ломити. Багато родичів тратить опісля довіря своїх дітей через те, що не трактують поважно їх почуття, або секрету. Ми не розуміємо, що всі питання мають мати повну відповідь (незважаючи на вік); часом часткова відповідь може бути найбільш властивою, з натяком, що повне пояснення буде дане пізніше – можливо встановити дату – як наприклад, “Я поясню цю справу тобі вповні, коли будеш мати тринадцять літ, коли твій ум і характер буде відповідно розвинений, щоб ти міг добре це зрозуміти. Тоді ти можеш прийти до мене з тим питанням, але тепер старайся не думати про це.”

Для правильно вихованої дитини таке поступовання подобається, і в кожному випадку вона повинна розуміти, що слово родича є певне, що воно не було сказане без відповідної розваги, і що раз сказане, воно так мусить бути, хіба що якісь інші іно>ормації в цій справі змінять постанову родича. Правильне додержування слів Господа, “Слово ж ваше нехай буде: Так, так і ні, ні.”- заощадить родичам много клопоту і вельми допоможе задержати загальний мир і порядок в домі. Від раннього свого віку дитина повинна навчитися послуху і це без сталого повторюваня наказу. Але це вказує, що родич повиненн розпізнати свою відповідальність і бажання задоволити всі властиві прохання його дітей, так далеко як на це дозволять обставини. Любов, мудрість і справедливість мусять злучитися в родичах, для того, щоб зробити його силу і авторитет вартісними для дому і всіх його членів.

СИЛА СУҐЕСГЙ У ВИХОВАННЮ ДИТИНИ

Не багато розуміє про важливість людської волі відносно здоровля і слабостей, радости і болю, послуху і непослуху, правильного поступовання і неправильного поступовання – дійсно відносно кожного діла і слова, і думки в життю. Воля дитини є особливо вразлива і податна на інші вражіння і сугестії тоді, коли ум дитини починає бути відритий до справ життя і коли основи характеру є закладані. Суґестії і умові уявлення є споріднені з проникливістю, гіпнотизмом, і спритними впливами, що їх виконюють так звані Християнські Саєнтисти – але ми захищаємо і підтримуєм лиш такі сугестії, які є правдиві, помічні і скріплюють волю дитини і є в повній згоді з Божим Словом, і нічого більшого.

В Біблії є повно суґестій – усі правильні проповіді є в роді сугестії – що самолюбні і грішні думки і чини спровадять Божу неласку і діятимуть на нашу некористь; але милі думки, слова і діла видають блаженні овочі для других як також для нас самих на майбутній і також на теперішній час. Завважте як Апостол, після виказання, що вислідом добровільного гріха буде Друга Смерть, звертається і заявляє в роді сугестії, а що є допомогою для багатьох: “Ми ж не з тих, що відступають собі на загибіль, але з тих, що вірують на спасення душі,” (Жид. 10:39) Противно, сугестії одної вищезгаданої секти е фальшиві -“Гріху нема, і нема болю, і нема смерти”; отже, коли так, то нема і не потрібно викуплення, ні Відкупителя, ні реституції. Є велика різниця між такими ложними суґестіями, а правдивими і властивими, які Боже Слово і Божі післанники передають, а саме, сугестію Правди -Божої любови і милосерного забезпечення в Христі для повного видужання усіх, які будуть радо Його слухати.

Застосовування цього права доброї і правдивої сугестії до дитини є таємницею успіху родичів. (Працівники, керівники і наставники карних і поправних інституцій добре розуміють вартість суґестій – в дійсності то кожний може корисно стосувати цей принцип доброї, і правдивої, і благородної, і чесної сугестії до тих, які є під їх впливом і для їх власних умів. Дійсно, багато з поміж найбільш успішних людей в життю, завжди це практикують, хоча півсвідомо. Бо що ж е надіями і похвальними амбіціями, як не ці умові сугестії?) Деякі родичі стосують цей принцип постійно, не будучи свідомі того, і вони є щасливими родичами. Наприклад, матір, яка кожного ранку здоровить свою дитину з веселим лицем і милим голосом, дає своїй дитині щасливу сугестію, що є добра під оглядом умовим і фізичним. Коли вона вбирає цю дитину, її завваги, що пташки співають і сонце заглядає через вікно і кличе всіх, щоб ставали і були добрі і веселі, і вчились більше про Бога, і щоб помагати одні другим, є також дуже корисні сугестії. Проте нарікання, що “нині будем мати знов дуже гарячий день” – буде немилою сугестією, вказуючи на спеку і невигоду, і це навіватиме невдоволення і впливатиме від’ємно на ум дитини.

Коли, замість сонячного дня маємо дощ і є хмарно, то говорити дитині про погану погоду, збільшить її невеселий настрій. Дощеві дні є також блаженством, бо земля потребує води, яку її дає дощ і тому таке пояснення слід передавати дитині під цей час; що гарні квіти і трава, і дерева також хочуть пити і тому Бог час від часу зсилає дощ; і також худоба – коні, корови, вівці і люди потребують води, не тільки щоб пити, але митися і бути чистими, і за це все ми повинні дякувати Богу. При тім можна подавати такі думки: “Дощ дає нам нагоду вбиратися так, щоб не змокнути і ми є вдячні Богу, що маємо таке убрання”, при тім також є добре напімнути, щоб діти не йшли до болота, не брудили шмаття, щоб старались все виглядати чисто і гарно, а не так як безроги, які не мають розуму і люблять качатись в болоті, і тому їх треба держати в загороді; але нам Бог дав розум і силу оцінювати те, що є гарне і чисте; отже коли ми наслідуєм свиней, чи інші звірята, в їх нечистоті, то зневажаєм себе і Бога і упідлюсмося. Це є властивим, навіть почесним, для когонебуть забрудитися на певних роботах, де цього не можна уникнути, але ніхто не повинен цього робити, там де це не є конечним, і повинен очиститись так скоро, як ця праця скінчилась і тоді відпочивати.” Ми не потребуємо виказувати, як корисними будуть ці сугестії, не тільки для дитини, але й для родичів. Невдоволення, яке є головним злом в наших днях, не буде розвиватись в такій родині, в якій всі сугестії стремлять до щастя, задоволення і заохочення для себе і для других.

Цю саму методу треба прийняти при застосуванню дієти під час хвороби і здоровля. Дитині не треба натякати про болі чи хворобу, тому що ум напевно спиниться на тому і буде схильний погіршувати яку-небудь слабість чи біль; і також слабості чи болі не повинні бути предметом розмови – особливо не при столі, де кожна думка і вплив повинні бути веселі і здорові. Добра сугестія повинна бути дана передчасно і повинна бути повторювана: ” Чи мій хлопчик є веселий нині рано? Чи він любить тата і маму, і сестри, і песика? Так, Добре, Я так думала! Чи він хоче мати добрий сніданок? Дещо каші з цукром, і молоко з хлібом і маслом, і мармолядою? Але ми мусимо пам’ятати, щоб не їсти вогірків нині, ані квасних яблук, бо це дасть мому хлопцеві біль в животику. Але, замість того ми будем мати для нього щось доброго. Я і мама будемо мати на обід кукурудзу, яка тобі шкодить і тому ти не бери кукурудзи. Ти дістанеш щось іншого. Ти хочеш бути сильним і здоровим так як тато і мама хоче бачити свого хлопця, і також Бог любить таких.” Це буде доброю лекцією самовідречення і тато, і мати будуть радуватись, як побачуть, що їх діти завчають важних лекцій, що є потрібні для їх зрілости. Бог бажає, щоб усі Християне проявляли самоконтролю відносно гріха і всього того, що робить перешкоду в Його справі в якій-небудь мірі. І навіть світські люди пізнають, що ті люди, які є невільниками своїх забаганок і апетитів, не є мужніми, але слабими і несталими. І тепер тато і мати будуть пильнувати як сильною є воля їх хлопця, і ми відчуваємо, що такий матиме успіх. Як вельми Бог оцінює самоконтролю, є показано через слідуючі слова Писання: “Хто панує над собою, ліпший від того, хто здобув місто.”-Прип.16:32.

В моральних справах лекції через сугестії є також сильними, так для добра як і для зла. Слова “Робім щось злого”, є великою спонукою до злих діл. Вислів “Робім добре”, є великою спонукою до чинення добра. Тому на добро і зло, правду і лож, благородність і нечесність треба часто вказувати, так як їх бачимо щодня і у всьому – і що правда, добро і справедливість показується славною і величною і є признана не тільки Господом і Творцем, але також між шляхотними і найкращими мужчинами і женщинами, одиноко яких ми повинні наслідувати. Ум дитини, навчений в такий спосіб ще в молодому віці, щоб оцінювати те, що є шляхетне і чесне, і справедливе, матииме там збудовану дуже сильну твердиню проти загального злого і нечесного поступовання. Якщо він ніколи не був освячений Правдою, якщо ніколи не був сплоджений з Духа, все ж таки він дав основи для характеру, що є потрібний для благородної жени, або чоловіка; але коли був освячений і сплоджений з Духа, він, або вона, будуть мати багато більшу нагоду для успішної служби, так в теперішнім як і в майбутнім життю.

У випадку непослуху дитини і потреби догани чи поправи, вона повинна бути напоминана з співчуттям і вірою, що вона має добрі заміри. “Я знаю, що моя дівчина, яку я дуже люблю і стараюсь щоб вона була щаслива, і хочу її навчати так, як Господь бажає, не навмисне не послухала мене. Я є певний, що цей непослух є через те, що ти йшла за прикладом других і не зовсім старалась робити те, що мама казала робити. Тим разом я тобі це дарую і зовсім не буду карати, але нині ввечір я не поцілую тебе, коли ти йдеш спати, лиш тому, щоб ти про те добре подумала. Отже, я думаю, що на другий раз ти будеш більше вважати і контролювати себе і робити те, що я скажу. Я певний, що це буде так.” На другий раз треба брати справу більш серйозно, але ніколи не треба піддавати під сумнів властивих бажань і замірів дитини. “Мені досить прикро, що моя дочка знова провинилась. Я не сумніваюсь, що ти мала добрий замір, але мене дивує, що ти не роздумуєш над тою справою, бо я певний, що ти можеш, і я дійсно надіюсь, що ти так будеш робити в майбутності. Це є конечно, моя дитино, щоб я виконав свій обов’язок і покарав тебе, хоча я о много більше волів би похвалити тебе. Надіюсь, що незадовго я буду міг радуватись з тобою в твоїй побілі цієї хиби.

Ця справа є чимсь більшим, чим сам непослух, вона має вплив на ціле твоє життя, бо коли ти не навчишся тепер сказати “Ні” до спокуси, ти також вхибиш в більш важніших справах життя, з якими ти зустрінешся в майбутності. Але я маю довіря, що моя любов і старання, і навчання принесе свої добрі овочі. І пам’ятай, моя дитино, що ця невдача, як у цьому твойому випадку, може статись поміччю для нас, якщо ми більше звернемо нашу волю до того, що є правильне. Ми вчимося бути особливо на осторозі в таких точках, де через досвіди переконаємся^ що ми є слабі. Похилім голови перед Господом і просім Його благословення, щоб ця помилка могла бути корисною лекцією, і просім Його помочі, щоб постановити в серцю і більше старатись, щоб твоє поступовання було більш приємне в очах Господа, коли знова знайдешся в спокусах.” У всіх суґестіях треба брати під увагу Господа, “Страх (пошана) перед Господом, початок мудрости.” Стихи з Біблії в кожній кімнаті повинні постійно пригадувати родичам і дітям, і відвідуючим приятелям, що Божа воля є одиноким визнаним зразком, що Господь знає всі наші діла і справи, і інтереси, і що Бог є дійсно “за нами,” Його ново сплодженими дітьми і за всіма, які в покорі шукають праведности.

НАШІ ДІГИ В ЧАСІ ГОРЯ

Ці з Нового Створ., які тепер живуть і які визнають факт, що ми живемо в часі “жнив”, що тепер відбувається розділення “пшениці” і її збирання до “клуні” (до засіків), і що незадовго на цілий світ спаде час великого горя, а особливо на номінальне Християнство – отже ці з Нов. Створіння думають про своїх дітей і вони бажали б, наскільки можливо, приготовити їх якнайкраще на цей час великого горя. З огляду на факт, який в Писанню є виразно зазначений, що горе простягнеться на всі кляси і займе усі теперішні інституції: фінансові, суспільні, релігійні і політичні, не було б властивим для нас сподіватися, що діти Н. Створіння будуть в чудесний спосіб виключені з цього горя; ми також не повинні думати, щоб знайти якесь місце на землі, де вони були б відокремлені в природних умовинах. Коли цей час прийде, люди будуть викидати своє золото і срібло на вулицю і це золото не буде могти їх врятувати (Езек.7:19; Соф.1:18); золото і срібло, банкові ноти і бони, матимуть дуже малу вартість, і не зможе дати охорони, ні вигоди, ні розкошів. Якщо ми думаємо, що поза містами, по селах, буде краще і що там принайменше буде більше поживи, то Писання нам подає, що горе навідає також села, так само як і міста. ‘Та й миру не було для того, хто виходив, ані для того, хто входив, бо я пустив усіх, кожного проти сусіда свого”.- Захарії 8:10. В Біблії є лиш одна обітниця, яка, як виглядає, є загальною, що відноситься до всіх, які є покірні і люблять праведність. Ця кляса буде включати усіх дорослих дітей посвяченого Божого народу, які були правильно научувані про правила Господні, правильно інформовані з Божого Слова. Обітниця говорить: “Шукайте Господа, ви всі покірні краю, що Його веління виконували; шукайте смирности, справедливости, може знайдете захист в день гніву Господа.- Софонії 2:3.

Християнські родичі часом не хочуть лишати своїх дорогих, хоча мають повну надію, що самі будуть з Господом негайно як перейдуть поза завісу – що вони будуть змінені і матимуть участь в Першім Воскресенню, і будуть з Господом і з усіма Його святими, і матимуть участь в Його славі. Часом новий ум журиться і про членів свої родини, що лишуться на землі, бажаючи дальше бути з ними і допомагати їм, радити їх, і дальше простягати над ними свою опіку і піклування. Такі повинні розуміти, що коли вони віддали все своє для Господа, і коли Господь прийняв їх, Він прийняв усю їх власність, усі їх інтереси, і що вони повинні передати Йому також усі їх земні турботи. Коли вони щораз більше пізнають про ширину і довжину Божої любови і яким буде остаточний вислід з викуплення, що з того будуть користати всі народи, вони матимуть більше довіря в Господі відносно їх дорогих. Крім того, такі повинні пам’ятати, що вони самі, по другій стороні завіси, матимуть таку саму добру нагоду слідити за інтересами їх дорогих членів родини, так як тепер мають, і багато кращу нагоду, чим тепер, хоронити їх – керувати їх справами в Божому провидінню під Божою мудрістю, з якою тоді вони будуть вповні співділати.

Отже, яким може бути тоді найкраще забезпечення для їх тілесних дітей? Ми відповідаємо, що найкращим забезпеченням є їх правильне виховання. Це, як вже було показано, включає відповідне навчання в загальних галузях, а особливо навчання і інструкції в справах, що відносяться до Бога – в пошані для Нього і для Його Слова, у вірі в Його обітниці і у розвиванню цих якостей, на які показує Писання, як на Божу волю, Золоте Право. Такі діти, хоча не мають земного багатства, с багаті, тому що вони в серцю і в умі, і в уформованім характері мають такі багатства, яких ні міль, ні ржа, ні анархія, ні жодна інша річ в світі не зможе від них забрати. Вони будуть багаті перед Богом так, як про це Апостол говорить “Побожність з задоволенням є великим надбанням”, великим багатством. Стараючись пильно, щоб в такий спосіб при Божій ласці вирядити і навчити своїх дітей до всякої скрайної необхідносте – так до життя, яке є тепер і яке має прийти – Нове Створіння може почуватися відносно вільним від журби, щодо теперішніх інтересів, пам’ятаючи, що цей самий Господь, Який приготовив потрібні і конечні речі в минувшині, є також здібний і радий дальше мати свою опіку і постачати такі засоби, що будуть відповідні до обставин цього часу, як також в тамтому часі – для тих, які люблять і сполягають на Нього.

ВЛАСТИВІ ЗАБАВИ

Веселість і гумор є елементами нашої людської природи і вони є часто розвивані надмірно в порівнанню до інших більш важних і корисних якостей. Дітей псується тим, що родичі стараються все їх забавляти, і щоб вони все чимсь захоплювались, а коли це захоплення скінчиться, діти плачуть і хочуть щось нового, щоб їх захоплювало. Ця думка забави і ігранки продовжується під час дитинства, коли дитина повинна забавляти себе через досліджування справ життя і питати родичів про пояснення, або про книжки. Розвинене бажання бути все в такий спосіб забавлюваний, буде пізніше стало тягнути до театрів і до інших дурниць блазенства. Члени Нов. Створіння повинні від початку навчати своїх дітей по лінії противній – бути актором у великій драмі життя, щоб відсунутись від сорому, а старатися виконувати великі чини, які є корисні, доброзичливі і милосерні на світовій ареш, так як на це дозволять їх таланти І нагоди. ПОДРУЖЖЯ ДІТЕЙ НОВОГО СТВОРІННЯ

Ми вже цитували напомин Апостола для Нового Створ., що ті, які женяться, роблять добре, але ті, які не женяться, роблять краще. Однак ця порада не відноситься до їх непосвячених дітей. Відносно цих останніх Апостол пише: “Ото ж я хочу, щоб молодші виходили заміж, дітей родили, домом рядили, і не давали противникові жодної причини до лихомовства.”- 1Тим.5:14.

Віримо, що багато з Нового Створіння, серйозно помиляються, хоча ненавмисне, відносно цієї справи. Вони зовсім правильно розуміють, що в більшості випадках подружний стан не тільки збільшує відповідальність, але також гірке розчаровання і смуток, і біль серця. Але, коли син, чи дочка дійшли до віку, що можуть женитися, і не віддали свого серця для подружнього шлюбу для Господа, і не с приготовлені бачити мудрости в пораді Апостола -даного лиш для Нов. Створіння – то для них є багато краще одружитися, “ніж розпалюватися” (ІКор.7:9) невгамованим бажанням.

Пам’ятаймо, що сам Бог приготовив подружжя для природнього чоловіка і жени – Адама і Еви – перш ніж гріх увійшов на світ, і що, хоча подружний стан може бути зловживаний, так як кожна інша добра річ, і хоча загально є дуже зловживаний, все ж таки, це не є вина подружжя, але тих, що цей стан зловживають. “Подружжя нехай буде у всіх в пошані, і ложе непорочне; бо блудників і перелюбників буде судити Бог.”- Жид. 13:4.

Це є зовсім природним, що дорослі діти не будуть схильні прийняти поради навіть від найліпших родичів в цій справі – загальна спрямованість природи є в іншому напрямку; і крім того, вони мають приклади в своїх родичах. Якщо вони занедбають пораду Господа, щоб зовсім Йому віддатися, і рішили вчитися з життя через досвіди, радше, чим через науки і поради, то чим скорше вони зачнуть, тим краще це буде для них. Багато життєвих лекцій можна навчитись через різні пережиття в подружжю і для того це є краще, щоб новоподружені були піддані під свої досвіди, свої тягарі і відповідальності – це значить, щоб їх заохочувати, щоб закладали собі віддільне своє родинне середовище, свій дім тощо. В такий спосіб вони скорше навчаться цінити самосполягання, відвагу, терпеливість та спільне переношування труднощів, і співпрацю.

Під обставинами, які Апостол очеркує словами, “теперішних труднощів” (1Кор.7:26), ми дораджували б, щоб входити в стан подружжя в скоршому часі. Чоловік у віці 21 літ, а дівчина 18 літ, було б, як ми вважаємо, кращим в певному відношенню, від старшого віку, перш ніж особисті привички і налоги стануть закріплені (яких опісля буде тяжче усунути, чи змінити). Молоде подружжя повинно злучитись одно з другим, і тому податливість, пристосованість і поступливість почуття є дуже потрібне -особливо з сторони жінки, яка повинна прийняти як партнера (співтовариша) лиш такого, якого вона зможе поважати і якого зможе добровільно слухати, і на нього здаватись. Крім того більша елястичність фізичного тіла молодої мами буде діяти на її користь у переношуванню її особливої частини осуду. (1Мойс.З:16) Також не забуваймо цінних лекцій, що були дані кожним добрим родичем, для того, щоб навчити своїх дітей. Ці лекції можуть припроваджувати їх до Небесного Отця багато скорше, чим що іншого, і це є ті речі, яких мають бажати Нові Створіння, більш від чого іншого, для своїх дітей.

Мудрі родичі не будуть старатись розбивати природніх бажань їх дітей, щоб вступити в стан подружжя, але будуть в мудрий спосіб співпрацювати, будуть намагатись згідно з їх мудрістю помогти допасувати їх відповідно. І ті, що відповідно навчені, не будуть ігнорувати поради люблячих і обережних родичів в найважнійшім починанню в природньому життю. Однак, нехай в такій хвилині поблажливий родич не забуває, щоб припасовання було на такому самому рівні -невіруючий з невіруючим – оправданий з оправданим, посвячений з посвяченим – так як про це було пояснено. Іншими словами, їх синів і дочок, які не є посвячені, не треба нахиляти, щоб женились з кимсь з Нов. Створіння, а які повинні женитись “тільки в Господі”; але вони повинні визнати, що така сполука відмінних природ, буде правдоподібно некорисною для обох, і в кожнім випадку є противна наказови Господа, що Його народ, якщо хоче, повинен женитися тільки “в Господі.”

ДОГЛЯД НАД ЗДОРОВЛЯМ НАШИХ ДІТЕЙ

Родичі добре зроблять, коли будуть пам’ятати, що, як чисті тіла будуть помагати їх дітям для чистого ума, так само здорові тіла є великим помічником для здорового ума. Кожний член Нов. Створіння повинен з його “духом здорового ума”, бути добрим провідником його дітей до осягнення і піддержування відповідного фізичного здоровля, наскільки їх фізична будова на це позволить. Чисте повітря, чиста вода, чиста їжа і чисті вправи, умові і фізичні, лежуть в основі для найкращого використання того, що ми одержали від своїх родичів і передали нашим дітям.

Кожний родич повинен знати, що туманне, тобто густе повітря, не є “чистим повітрям”, і якщо воно є сполучене з відповідною вентиляцією, повинно бути усунене, щоб не входило до легенів; що внутрішня вентиляція повинна включувати усе сонячне проміння наскільки це є можливим і що ті, які є чутливі, делікатні, не повинні бути назовні, коли там є велика вогкість і мряка, вранці і ввечері. Він повинен звертати увагу на чистоту усього начиння і т.д. в зв’язку з доставок) води, і тут слід встановити велику обережність. Він повинен пильнувати, щоб кожна дитина мала певну призначену працю відповідно до їх віку і сили, і щоб вони виконували це добре і пильно; і ця праця повинна бути частинне фізична, а частинне умова. Треба добре зважати, на характер читання і студіювання, як також і на фізичну працю, і це повинно бути змінюване час від часу, в цілі кращого розвивання ума і тіла у приготовленню до різних обов’язків життя. Дитина повинна бачити і розуміти, що родичі інтересуються нею, і повинна знати, що це є з причини любови і дбання про її майбутнє добро, і є зобов’язанням, яке походить від Бога.

Відповідне, або правильне харчування е не добре зрозуміле, і це безсумніву є причиною багатьох хворіб -умових і фізичних. Кожний родич повинен знати, що харч, або їжа може бути поділена на три категорії:-

(1) Ці харчі, що мають много азотових зв’язків, які збудовують тіло, м’язи і мускули. До них належить м’ясо з худоби, з риби, з птахів, яйця, горох, фасоля. Вважається, що п’ять унцій такої поживи є задовільною порцією для пересічного чоловіка, що виконує пересічну працю – діти вимагатимуть відповідно менше. Ці харчі тратять свою вартість, коли їх за довго вариться.

(2) Ця їжа, шо містить в собі багато муки і цукру, які постачають енергію для нервів – жвавість, животність, силу, тепло. До них входять: пшениця, овес, картопля, кукурудза, риж і різні їх продукти – хліб, тісточка, каша, пудинг і т.п. Вони повинні бути свіжо зварені і добре зварені, щоб були найбільш поживні і легкими до споживання – і це в міру природньої спромоги травлення. В наших днях машинерії і легкого подорожування, наші нерви і енергія скоро вичерпується, скорше чим з м’язів і мускулів, і тому слід споживати більше такої їжі, чим цієї першої. Порцією для пересічного чоловіка була б около двадцяти унцій на день – підростаючі діти вимагають дещо більше від їх звичайної кількосте, а це задля їх збільшеноі чинности ума і тіла.

(3) Ці харчі – овочі і ярина – які мають дуже багато води і є багаті на біохемічні соли, і мають велику вартість. Ці поташові і вапняні соли, що не тільки допомагають в розвитку костей і до регуляції шлунка, але їх різні волокняні елементи (як в капусті, брукві і т.п.) які, хоча не дають нічого для нашого відживлення, однак допомагають до чищення кишок, і в той спосіб не допускають, щоб твердша їжа збивалась, обтяжувала і заважала в системі. Деякі з тих, так як гарбузи, буряки, солодкі яблука, мають також відживлюючу вартість відподідно до їх солодкости. А деякі з сильною кислотою розріджують і очищують кров. Такими є виноград, квасні яблока, цитрина, помаранчі тощо. Кожний пересічний чоловік повинен щоденно пити около п’ять фунтів плину – в формі молока, зупи, водяних овочів і ярини, або саму воду; діти відповідно до віку, їжа містить в собі досить води в часі споживання. Пиття води повинно бути годину, або більше після споживання їжі. Вищезгані числа показують, що більшість людей п’є багато менше води і їсть менше ярини, чим потрібно.

Дальше, слід помітити, що багато з цих артикулів, згаданих як такі, що мають много муки і цукру, (пшениця, кукурудза, овес) мають теж азотові складники, так що коли б заходила потреба з причини економічної чи якоїсь іншої, чисто вегетаріанська (з рослин) дієта може бути застосована, яка буде багато менше коштувати і буде також добре відживляти родину, і буде корисним для мозку, сили і енергії.

Не добре зрівноваження цих харчів (головно цих других, найважніших) стремить до розвитку хворіб – коли є забагато то це спричинює, що кров стає за густа і млява і спричинює прищі, і боляки на тілі, або темну поволоку на язику і біль голови і провадить до перестуди. Брак відживлення, щоб задовільнити вимоги природи, спричинює безсильність, нервовість і також податливість до зимна (тоді язик може бути покритий білою поволокою). Діти повинні бути навчені, щоб розпізнавали свої симптоми (ознаки) слабостей і відповідно харчувались, щоб протистояти хворобам, коли вони починаються, або краще запобігати їм через поміркованість і добре роздумання при столі, що їсти і скільки їсти. Але не всі мають такий самий здоровий ум в тих справах, тому тим більше родичі, які з ласки Божої мають “духа здорового ума”, повинні так регулювати і перемінювати постачання харчу на своїх столах, що споживаючі не мусять бути дуже обережними у вибиранню їжі – різні харчі повинні бути приношувані по порядку, а не поставити відразу всі, різного роду.

Ми не радимо, щоб “випасати” дітей, ані не стараємся відвернути уми Нов. Створіння від духового корму і прив’язатися до фізичного здоровля і журитись, що будемо їсти і пити і т.п., бо за такими речами погане гоняться. Ні, ми шукаєм головно духових річей. Але в той час, коли наші уми і розмови є звернені особливо на духові, є це нашим обов’язком вживати найбільш здорового розсудку, який маємо у вихованню наших дітей, переданих нам Божим провидінням.

Ще одно слово в зв’язку з справою дієти. При кожнім споживанню харчів мусить щось бути, щоб викликати милі або немилі почуття – любов, радість, мир, надію тощо, або злість, ненавість, злобу, сварню тощо. Тепер є всіма визнано, що умовий настрій має сильний вплив на травлення. З незнаних точно причин, правдоподібно через хемічні процеси, через хемічну діяльність на нерви, злість і гнів так дражнять нерви, що це перешкаджає травленню, а зате радісні і веселі впливи діють в противному напрямку і помагають травленню. Нове Створіння може само зберігати внутрішний “мир з Богом” під різними несприяючими обставинами, але цього не можуть чинити інші; тому коли він є відповідальною головою в родині, його обов’язком є стежити, щоб був мир в родині і так далеко, як можливо, піддержувати коло стола розмову про приємні і корисні, а також і релігійні речі.

Коли передаємо справи нашого власного здоровля і справи наших дітей Господу, ми повинні бути певні, що по змозі наших здібностей, вживаємо так мудро як можемо благословення і привілеї, якими ми вже Богом стали обдаровані. У такому випадку, а не в іншому, ми можемо привласнювати для нашої утіхи запевнення, що усі речі працюють для нашого добра.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.