6 Том, 14 Розділ – Різіні Земні Зобов’язання Нового Створіння

РОЗДІЛ 14

РІЗНІ ЗЕМНІ ЗОБОВ’ЯЗАННЯ НОВОГО СТВОРІННЯ

ДБАЙТЕ ПРО ДОБРО ПЕРЕД УСМА ЛЮДЬМИ Римлян 12: 17

Хоча Нові Створіння є названі вмерлими для світу, а живими для Бога через Ісуса Христа, то метафора (переображення) відноситься тільки до переображених надій, стремлінь і амбіцій. Доки новий ум є ще змушений діяти через людське тіло, ждучи на нове тіло в часі Першого Воскресення, він мусить визнавати певні зобов’язання супроти своїх ближніх – супроти світу. Так як він має відповідальність супроти земної родини і супроти “дому віри” відносно теперішніх справ, і вони не зменшуються, лиш збільшуються, коли наступає переміна ума, то так само є відносно певних зобов’язань супроти ближніх.

Усе людство повинно визнавати всякі принципи справедливости в їх діяльності, в їх стосунках з іншими; але Нове Створіння, через те, що дістає особливі інструкції про ці принципи Божого Права в школі Христа, повинно бути більше свідоме, чим інші, щодо того як поступати і впроваджувати ці засади в свойому щоденному житті. Чи це є властиво, чи це є правильно, що усі люди повинні дбати про речі добрі і чесні перед усіма іншими своїми ближніми? Напевно так є, і тому напевно відповідальність Нового Створіння в цьому напрямку збільшилася, а це з причини його вищого рівня. Чи від інших людей не 

вимагається, щоб вони були чесні, справедливі, благородні і щирі? Від Господнього народу напевно буде вимагано мати більше вирозуміння по всіх цих лініях і щоб вони старалися щоденно підходити до досконалого рівня в своїх думках, словах і поступованню.

“Нікому нічого не будьте винні” – таким є правило Боже, висловлене Апостолом. (Рим. 13:8) Було б добре, коли б цілий світ знав про це правило і його придержувався, і ми знаємо, що у властивому часі це правило мусить бути строго заховуване – підчас Тисячолітнього віку. Але Нове Створіння має це за своє правило тепер, хотяй інші не можуть тепер цього розпізнати і за ним поступати, Господній народ має вповні повинуватись цим інструкціям. Навіть для природнього Ізраїля, дому слуг, Господь пояснив, що коли вони будуть вірні для Нього, вони будуть винаймати, а не позичати (5Мойс.15:6) і цей принцип стосується до кожної особи, яка має здоровий ум, бо в ній криється мудрість, яку було б добре, коли б було можливо, застосовати до світу – мудрість яку світ визнає, але якої небагато в світі, і небагато з Божого народу стараються стисло придержувати.

Іншими словами, кожний член Нового Створіння, повинен, коли йде про земні речі, жити в границях своєї спромоги, не понад міру. Коли він може заробити на день одного доляра (чи карбованця, чи марку) то ні на хвилину не повинен думати, щоб витратити більше, чим це, хіба що в екранних випадках, але і тут повинен відповідно пристосуватись до даних обставин, поки не настане зміна на ліпші обставини. Визнаючи, що Божа опіка є над ним і над усіма його справами, він повинен в як наймудріший спосіб влаштувати свої теперішні справи, знаючи, що так дочасні, як і духові залежуть від Божого провидіння і що Господь постановив для нього благословення в зв’язку з його різними обставинами. Тому він повинен бути вповні вдоволений з них, помимо того, що вони можуть бути дуже прикрі – ждучи терпеливо на Господа, на таку поміч, яку Божа любов і мудрість може принести у властивім часі. Якщо його приходи є добрі, то він повинен керуватись поміркованістю в цих як і в інших справах. “Нехай ваша помірність (стриманість) буде знана всім людям ” (Це є згідно з правильним англійським перекдадом – не “лагідність”, ні “тихість”). Економія є частиною Божої постанови, або влаштування, як це було показано через нашого Господа та Апостолів, особливо зілюстроване тоді, коли вони позбирали окрушини з хлібів, якими Він чудесно накормив велике число людей.

Наскільки наше багатство (засоби) є ограничене, то настільки наші розходи мають бути зменшені, не лиш вниз до приходів, але дещо нижче – так, що без різниці як мало заробляємо, ми повинні певну частину складати на будучі потреби, або на жертву для Господа, або як Апостол подає, щоб ми могли дати тим, які більше потребують, чим ми. Пам’ятаймо завжди, що сполягання на Господа означає задоволення і що це означає відпочинок в серці. Під такими обставинами хліб і вода, картопля і сіль буде краще смакувати і принесе кращий результат, чим багатша пожива в іншому дусі. Довір’я завжди вказує також на вдячність і тому, коли Божа дитина буде жити на простім харчі, то однак повинна бути все переповнена вдячністю для Дателя усього добра, сполягаючи вповні на Його мудрість в кожних справах нашого життя. Це не означає байдужности для розвитку, якщо двері до цього розвитку і більшої нагоди є праведними дверми -чесними засобами до поліпшення нашого стану. Коли б ми знайшли такі “двері” перед собою, ми повинні з вдячністю їх прийняти як такі, що є від Божого провидіння і що, можливо, будуть вести нас до дальшої лекції від нашого великого Вчителя.

Стих поданий, “нікому нічим не задовжуйтесь тільки любов’ю один одному” означає, що коли ми колинебудь ненавмисне і проти Божої мудрости сталися довжниками другим, то ми повинні в розсудний і чесний спосіб старатись позбутись цього довгу – сплатити наш довг. Однак, якщо довг повстав з провадження інтересу (бізнесу) то боржники (позичаючі) знаючи в тому часі, коли позичали, що менш більш наражуються на риск, але мали на думці прибуток і тому рискували, і якщо довг повстав з причини дійсної невдачі (не фальшування справи) і став позбавлений законної сили – і особливо коли наступив перед зміною природи, перед тим як власник стався Новим Створінням, то це не буде невластивим для Нового Створіння скористати з “банкрутьського забезпечення”, або скористати з права яке є визнане правом держави і яке, забезпечує, що довг, або суд стається неважним після п’яти літ, хіба що відновлений в суді, або через обітницю якоїсь особи. В Біблії знаходимо важний приклад для такого поступовання в типічнім Ізраїлі, відносно відпущення (даровання) довгів, коли настав сьомий суботній рік, і ще більше відпущення (даровання) усіх довгів чи зобов’язань в п’ятидесятім році Ювілею. Світ розпізнав мудрість такої Божої постанови і деякі нації включили це до свого цивільного права. Нові Створіння, користаючи з таких земних постанов, в згоді з Божою волею, можуть почуватись спокійними відносно таких довгів, хіба що через провидіння Боже вони могли б бути благословенні достатком, то тоді, безсумніву, Золоте Право диктувало б їм, що це є властивим сплатити всі довги, ломимо того, що вони стали анульовані (уневажнені) законом.

Однак, коли така позичка не була для провадження інтересу, лиш приятельською позичкою, і за що приятель не вимагав зиску, то справа буде зовсім відмінна. Такий довг треба вважати, що триватиме так довго, як триває життя і старання, щоб його сплатити, повинно завжди бути на увазі довжника. Але, як скорше стало показано, ті, які стаються членом Нового Створіння під проводом Святого Духа і його Слова, Святого Письма, і є під керівництвом духа здорового розуму, то ніхто з них не повинен бути довжником, але повинен вважати, що під Божою опікою повинні жити згідно з прибутком. Напомин “нікому ж нічим не задовжуйтесь” не наказує, щоб не ставити застави на чиюсь власність на суму меншу, чим ця власність вартує. Це не буде означати позичати в забороненім значенні, лиш, щоб себе забезпечити, аж довг буде сплачений.

Вдови і сироти не є відповідальні за довг попередньої голови родини, згідно з людським і Божим правом. Речі продані мужові, або батькові є продані на їх власну відповідальність і чесність, і інші не можуть бути відповідальні за їх довг, за вийнятком, що вони зроблять себе особисто такими через пряму, або через посередню відповідальність, їх довги мали заставу на їх майно (за вийнятком родинної частини зарезервованої правом), але при його смерти справа кінчиться, хіба деякий член родини добровільно прийме відповідальність. Ми про це згадуємо, бо чули про випадки, де бідні вдови і сироти почувались зобов’язаними через Боже і людське право платити довги чоловіка і батька, і тим журилися роками, стараючись так зробити.

Господня порада з другої сторони цього питання є дуже виразна. Коли вони бачуть своїх братів в потребі, вони повинні зробити добро і “позичити, але нічого з того не сподіватися” – не мати на думці, щоб з того одержати назад якусь користь. Однак ми мусимо розуміти цей наказ “позичати” братові в згоді з іншим наказом, що ми не повинні позичати від нікого. З того треба розуміти, що брат має відповідні засоби і може звернути позичку, але тимчасово є в потребі, однак може дати якесь запевнення, чи застав тому, що йому позичає. Але таке позичення, щоб помогти братові в потребі, повинно бути зроблене добровільно, не сподіючись винагороди – без вимоги проценту, лиш щоб повернув позичену суму. Це має бути тільки в цілі допомоги і як вияв братньої любови.

Якщо брат знаходиться в таких обставинах, що не може вернути позички, ані дати забезпечення на гроші, то не треба робити позички, лиш дати дарунок – наскільки цей, що дає, може дати, і це відповідно до потреби брата. Цей брат може схоче платити назад, але тут треба наполягати, що це був подарунок, хіба що обставини брата дуже змінились і він с в змозі повернути подарок, бо в такому випадку він дійсно повинен мати щире бажання це вчинити. Навіть тоді, коли давець має змогу на це собі позволити, то він міг би сказати до брата “я не бажаю брати назад подарунку, дай комусь іншому, який може потребує такої допомоги”. Однак справа була б зовсім відмінною, коли брат, чи хтось інший бажав би позичати гроші на поширення інтересу з метою побільшити свої доходи. Позичати такому і вимагати забезпечення і проценту є зовсім властивим. І такий процент не є “лихвою” в значенню використання, але с в гармонії з тим, що Господь сказав в своїй притчі “Тобі треба було віддати мої гроші тим, що орудують ними, і повернувшись, я одержав би своє з лихвою” (процентом).- Мат.25:27.

В повній згоді з цим наказом, Писання дає нам інший, на якого треба звернути увагу, бо є корисний, не тільки для Нового Створіння, але також для цілого світу в загальному. Наказ звучить, “Не має глузду той, хто зобов’язується і дає запоруку перед ближнім” (Прип.17:18). Згідно з тою думкою усі забезпеки і запоруки за інших, підписування чиїхсь векслів і т.п. було б заборонено, і для всіх з народу Божого було б дуже властивим поступати згідно з цим правилом. Навіть у дуже важній справі, в якій може бути дуже потрібним поручитись за брата, треба пильно розважити, чи зобов’язання, яке беремо на себе не загрожує нам самим небезпекою. Якщо запорука виносить на суму, яку ми радо позичили б, або дали б братові, тоді можна поручити за нього, але не в іншім випадку. Не поручаймо ніколи, коли б це було понад наш кредит, коли б могли пошкодити свому інтересові, і коли б могли довести до бідноти нашу родину.- Прип.22:26; 11:15; 6:1-5.

Багато людей любить позичати, або давати дрібні речі, головно домові як напр. мило, цукор, сіль, знаряддя тощо, і над тим варто застановитись також- Нове Створіння під контролею духа здорового розуму мусить позбутися таких налогів чи звичаїв, вони повинні, наскільки можуть, так контролювати свої справи домові, щоб не йшли позичати цих річей, хіба що в дуже конечному випадку, в часі хвороби чи чогось подібного. Нарід Божий повинен вважати, що це є частиною його обов’язку, щоб не непокоїти своїх ближніх. Коли часом через недбальство, або недогляд бракує їм масла до хліба, то краще з’їсти сухий хліб, чим турбувати сусідів. Коли мають лиш одне залізко до прасовання і не можуть купити друге, то нехай обходяться з тим одним.

Ті, які стисло заховують ці правила відносно своїх справ, будуть напевно відчувати неприємність, коли їх сусіди будуть приходити до них, щоб щось позичити. Все ж таки Господній народ має позичати іншим, а не .позичати від когось, і нашою радою було б, щоб через свою поміркованість Господній народ став помічений в цих двох відношеннях – що вони радо іншим позичають, але самі не позичають для себе. Таких осіб будуть звичайно вважати за добрих сусідів, хотяй, коли йде про їх стан як “особливий народ” задля їх відданости для Господа і Його Слова, то можуть думати так, або ні. Правда, ті що позичають, не все віддають позичене і це може спричинювати трудності, щоб це одержати назад, а позичену поживу можуть ніколи не вернути. Тоді ми повинні сподіватись, що такий, який позичив щось і не віддав, то вже другий раз не прийде позичати. Якщо обставини позволяють, то ми радше ніколи не питали б їх щоб повернули позичений предмет. Тут ми повинні вважати, що є добра нагода “робити собі приятелів з мамони” (Луки 16:9). Це може бути для нас доброю нагодою жертвувати малозначні земні речі, щоб через те осягнули більший моральний і духовий вплив між нашими сусідами.

Застановляючись над цим предметом, можемо згадати про інший близько споріднений з ним, а саме, про звичай деяких, які думають що їм вільно заходити часто до своїх приятелів і забирати їм час. Це є частиною духа любови бути гостинним і всі з народу Божого повинні розвивати цю добру прикмету при кожній властивій оказії, бо вона подобається Господу і буде поміччю для їх власного духового зросту (Жид. 13:2). Вони повинні радуватися гостити приятелів, сусідів, попросити їх на обід, чи на ніч і т.п. так як обставини дозволять. Бажання в серці повинно все бути, щоб гостити, чи до того е нагода, чи ні. Однак гостинність не означає, щоб викидати багато грошей, понад чиїсь можливості, не щоб приготовляти для гостя щось кращого, чим для своєї родини. Це означає бажання ділитися з ними тими речами, які маємо для себе .

Але спогляньмо на це питання з другої сторони. Посвячений Божий народ, Нов. Створіння, ніколи не повинен бути влізливий. Вони повинні бути певні, що мають виразне запрошення і чи їх бажають, перш ніж приймуть гостинність на обід, чи на нічліг. Як чудову ілюстрацію про це дав нам наш Господь, подорожуючи з двома учнями в дорозі до Емаус. Його бажанням було, щоб іти з ними до їх дому і споживати з ними вечерю, щоб Він міг дати їм більше благословення. Все ж таки, коли вони дійшли до свого дому “Він хотів іти дальше” (Луки 24:28) і ждав аж вони наполягали, перш ніж погодився остатись з ними. Це не було обманення, і не було б обманчивим з нашої сторони чинити щось подібне. Наш Господь не лишився б з ними, коли б вони не наполягали на це, і також ми не повинні стояти з кимсь, хіба що дістанемо щире запрошення і не задержуватися довше, чим хтось собі дійсно бажає, без різниці в яких ми є обставинах.

В деяких переважає думка, що вони можуть свобідно “сидіти комусь на карці” так з духової родини як і тілесної, а це є велика помилка. Такого права немає. Ми маємо право давати і бути щирими, але не дістали права питати чи вимагати таких річей від других. Вони мають право дати або задержати це, що є їх власне, це, чого вони є управителями. Відносно того, як далеко Нові Створіння можуть дозволити, шоб хтось до них впихався, хтось з нерозважних братів чи з тілесної родини, то це буде залежати від обставин, головно на фізичнім і фінансовім стані відвідуючого. Однак, бажаючи бути справедливим для себе самого і для гостя, який не має здорового розсудку відносно тої справи і який хоче зробити з своєї малої візити довгі відвідини, то господар повинен лагідно і мило, але виразно сказати “Я хочу тебе повідомити, що для мене може не буде вигідно, щоб ти перебував з нами довше чим…”, є ще інший спосіб поступовання з такими людьми, а це, щоб їм на початку їх відвідин сказати до якого часу було б властивим, щоб вони перебували, або коли запрошується, то сказати точно, на який час запрошується: на день, чи на два, чи на тиждень. Виглядає, що воно є конечно так поступити для справи дому і родини, і для Господньоі справи, і також для цих людей, які не мають здорового розуму в цій справі. Але це не є конечним для нас думати чи говорити немило до них, або про них. Вони можливо впали нижче в цім напрямку, чим ми, або інші, і можливо, що ми по природі впали нижче від них в чімсь іншім. В кожному разі ми повинні завжди думати благородно і з пошаною про них, і тим більш повинні постановити, щоб і ми самі більше уникали невластивого поступовання.

“НЕ ЖУРІТЬСЯ ПРО ЗАВТРА” Мат. 6:34,19,20

Повищий висказ Господа, і Його інші вислови “не складайте собі скарбів на землі, де нищить їх міль і ржа, і де злодії підкопуються і крадуть, але збирайте собі скарби на небі”, були, думаємо, дуже мильно зрозумілі через багатьох щирих і ревних послідовників. Деякі думали, що Господь мав на думці, щоб вони жили “від руки до рота” і цілком не дбали про майбутність. Противно, ми бачимо, що наш Небесний Отець не виставив такого прикладу, що Він постійно думає про нас і встановив пори року, збіжжя, ярину, овочі в свойому порядку. Також бачимо, що Він намірив, що ми повинні розпізнати подібні принципи і так влаштував природу, що це є конечним для нас садити і сіяти, якщо хочемо їсти, і прясти, і ткати, якщо хочемо зодягатися; і також приготовити наперед оливу, яка дасть нам світло в ночі. Ця сама засада відноситься до всіх життєвих справ, і ми повинні позбутися думки, що наш Господь Ісус думав заперечувати, або усунути цю Божу постанову, що є показана в усій природі.

Що ж тоді наш Господь мав на думці? Вібповідаемо, що в оригіналі думка цього першого тексту є така: “Оце не журіться (не турбуйтесь) про завтра., доволі в кожному дні своїх турбот”. Господній народ не мас турбуватися про майбутність. Вони мають бути “у роботі не ліниві, духом горючі, Господеві служачі” (Рим.12:11). Коли вони садять, сіють, сапають і полять то вірою знають, що всі їх справи є під Божою опікою, і що Бог обіцяв, що всі речі вийдуть на добро тим, що Його люблять (Рим.8:28). Вони повинні вповні пристосувати ці дорогі обітниці про Божу опіку над ними так, щоб в своїм серці не мати журби.

Ми мусимо зрозуміти, що тут є велика різниця між недбальством, а боязливим (стривоженим) старанням. Коли б наш Господь був недбалим, марнотравним, неощадним, не думаючи про майбутність, Він не сказав би ученикам позбирати окрушини з хлібів, які зістались, коли Він накормив много людей (Йоана 6:12,13). Тут Він дав приклад як треба дбати про слідуючий день, про поживу. Він не говорив їм, щоб вони про це надто журились. Ученики мали вживати це, що було в їх руках і не марнувати нічого з того. Але коли їх засоби скінчились не з їх вини, і коли вони не мали можливості їх доповнити, вони повинні довіряти Господу і не журитись, хоча не треба послабляти свої енергії в пошукуванні за такими засобами. Ця сама думка с показана через Йосифа в Єгипті, де під Божим керівництвом він наскладав много пшениці підчас “товстих” літ, і через те поробив заходи для семи голодних літ.

Також другий стих не натякає на недбалість відносно щоденних справ життя – про відповідне заосмотрення нашої рідні тощо. Отже що ж він означає? Це означає, що ніщо з земних річей не повинно статись для нас скарбом – що ми повинні оцінювати наш небесний скарб понад усе. На цей скарб наше серце повинно бути завжди спрямоване і тим ми повинні все кормити наш ум, і таким чином повинні мати вірою духовий відпочинок, вповаючи на Божі обітниці. Світ нічого не знає про ці великі і дорогоцінні речі, які Нове Створіння має через віру. І так як співаємо в пісні:

Кожного серце буде там

Моя мета Христос і лиш Христос сам

Вибираючи Христа, ми вибираємо не тільки славу, честь і безсмерття, приобіцяне для тих, що є Його, але ми вибираємо також терпіння цього теперішнього віку, особливі проби і досвідчення, і досвіди приобіцяні для тих, які бажають йти в Його сліди, а що є необхідним вишколенням і приготовленням для майбутньої слави. Більше того, усі, які в такий спосіб шукають Христа, усі, які в такий спосіб учинили повне посвячення для Господа, не мають нічого з земних річей, щоб називали як своє. Коли вони були на землі, земні, вони рахували свої земні інтереси як особисту посілість, але коли вони стались Господнім народом, вони віддали себе і те все, що мали, для Нього. Доми, поля, діти, муж, жена, брати і сестри – усе стало віддане, посвячене для Господа. Отже нічого з того не може бути тепер скарбом для Нового Створіння.

Це не означає, що чоловік не може любити своєї жінки, або жінка свого чоловіка – вельми оцінюючи одне одного. Це не означає, що вони не можуть любити своїх дітей і високо цінити якостей їх серця і ума. Це не означає, що вони не можуть більше любити і оцінювати краси Природи. Це не означає, що вони не можуть мати дому, чи своєї худоби. Але це означає, що нічого з тих земних посілостей не може більше бути їх скарбом, ані в жодному значенні цього слова бути нарівні з Господом, Якого вони прийняли як “Мій любий білий та рум’яний, Його з десяти тисяч розпізнати”.- Пісня Пісень 5:10. Грошей не треба любити, убожати; ми не маємо бути їх рабом. Ми віддали нашу вірність як слуги і сини для Всесильного Творця, і гроші є одною з послуг і засобів, і ми розумно повинні за таких їх вважати, бо ми стались управителями усього того, чим Боже провидіння нас надарило.

Але чи ми не пам’ятаємо слів Господа до молодого чоловіка, який прийшов до Нього, питаючи, “Що ще мені бракує?” і якому наш Господь відповів “коли хочеш бути звершений, іди продай, що маєш, і дай убогим, а матимеш скарб на небі; і приходи та й іди слідом за мною” (Мат.19:16-22). Чи це не вказує нам на конечність, щоб увесь посвячений Господній народ стався бідним? Ми відповідаємо, що так! Дальше Господь сказав: “Як тяжко тим, що мають багатство, ввійти до Царства Божого. Легше верблюдові пройти через вушко в голці, ніж багатому ввійти в Царство Боже.” Мат.19:24.

(У великих старинних містах на сході були великі ворота, через які входилось до міста. Ці ворота замикано при заході сонця і не дозволено їх відчиняти аж до ранку, щоб вороги не використали нагоди в ночі і не напали на місто. Але вони мали малий отвір, якого пильнували, і через який чоловік з верблюдом міг увійти до середини міста, але треба було з верблюда зняти все, що він мав на собі, і тоді верблюд мусів на колінах влазити до середини. Цей малий перехід називано “оком голки”. Таким чином багатий чоловік може ввійти до Царства, але не з обтяженим земним багатством, або скарбом).

Багаті мають різні спокуси в зв’язку з добром і вигодою теперішнього життя, які приваблюють їх серця і стаються для них божком і скарбом. Тому вони є в цьому відношенні в менш сприяючих обставинах, чим бідні, які не мають багато добра в цьому світі, щоб ним любуватись, і які є більш схильними почути веселу новину Божої ласки, це велике багатство, яке Бог має для Його вірних. Однак, було б помилкою вважати, що ніхто не може мати добра цього світу, щоб його не убожав, не робив собі ідола, чи скарбу з нього. І це було б також помилкою припускати, що ті, які не мають земного багатства, не можуть його убожати і робити собі скарбом. Хто не чув про бідних людей, які убожали багатство, тужили за ним і постійно намагались його здобути, і були вельми розчаровані тому, що не могли положити рук на те, що їх серце вважало як великий скарб?

Усі які прийшли до Господа, багаті чи бідні, коли йде про земне добро, мусять прийти з тим зрозумінням, що треба вповні посвятитися – повне посвячення їх серця, їх волі і усього, що мають – інакше не будуть прийняті. Бідний чоловік, який приходить до Господа, мусить зректися ідола свого уявлення і амбіції, свої жадоби земного багатства, якого ще не осягнув. Багатий чоловік, що приходить до Господа, мусить подібно прийти з повним підкоренням своєї волі, зрікаючись своїх планів і бажань земного виду, для яких він скорше присвячував свій час і енергію; він мусить жервувати не тільки те, що має, але все, чого надіявся, до чого стремів і чого бажав досягнути в земних речах – усе мусить бути зложене на Господнім вівтарі, бо в інший спосіб він не може бути послідовником Ісуса.

Багатий молодий чоловік міг би був розуміти нашого Господа краще, коли б був у властивому стані ума, тому що ми віримо, що Господь був би пояснив йому цю справу більше. Коли б він був сказав, Господи, я принимаю умовини (вимоги), я віддаю все моє для тебе, як Божого представника. Як дальше я повинен виконувати Твої інструкції? Чи я повинен спродати мої стада і вівці, і землю, і доми і взяти цілу суму грошей, і скликати всіх бідних, і кинути гроші в повітря, і нехай вони гонять за ними, чи можливо якось інакше зробити? Прошу, дай мені інструкцію.

Господь напевно так сказав би йому, Ти тепер дійшов до місця, до якого я бажав, щоб ти прийшов, і я поясню тобі це більш докладно. Ти тепер все своє посвятив для Господа, піддав під Його волю – щоб це вживати згідно з твоїм розумінням, якою є Його воля, і тепер ти питаєш мене відносно Його волі. jOrxe, я скажу тобі, що Його волею є, щоб ти стався Його управителем (економом, доморядником), не лиш, щоб держати посілість, але Його управителем в тім, як це майно витрачати, щоб це чинити так добре і мудро, як тільки зможеш. І я радив би, щоб ти розпочав від грошей, що маєш в банку, і їх вживав. Ти би міг, коли б хотів, почати тут з моїми Апостолами і послідовниками. Подивись, що добре ти міг би зробити для них. Коли зужисш гроші, продай дім, або стадо овець, або худобу, і в той спосіб дальше вживай це, що Бог дав під твою контролю – і цим стаючись Його управителем і сподіючись, що, посвятивши все для Нього, Він остаточно покличе тебе до обрахунку. Тоді, коли зможеш показати, що ти вживав те, що посвятив для Нього так мудро і вповні, як ти тільки знав, то тоді можеш сподіватися цих блаженних слів, “Гаразд, добрий і вірний слуго, увійди до радости твого Господа.”

Посвячення нашого всього для Господа не означає, щоб наша вся посілість була вжита тільки для релігійної праці. Ми, як Господні управителі, повинні старатись постійно пізнавати, що Йому подобається, дістаючи свої інструкції з Його Слова. Там ми научувані прославляти Його, і стараючись Його прославляти, ми маємо намагатись вживати не тільки наші голоси і пера, але усі наші таланти, включаючи наші гроші і посілості.

Це є Божою волею, щоб ми розпізнали ці зобов’язання і щоб ми день за днем в мудрий спосіб задовільняли їх вимоги – при тому не забуваючи, що ми не повинні бути марнотравними в справах Господа, але старатись звернути в такі проводи, щоб це було найбільш корисним в поширенню релігійної правди – проголошувати новину великої радости – і теж що є нашою ціллю і нашим найкращим поняттям річей добрих для стогнучого створіння. Ми тут бажаємо показати, що опіка про жінку і дітей, або старших осіб є визнана Господом як добре вживання частини, яку ми посвятили для Нього. Але ми не повинні дозволити на надмірні або марні витрати в цьому напрямку, щоб це не перешкоджало вживанню цих засобів на те, що є нашою головною працею життя -проголошування Євангелії, веселої новини Царства.

Ми не тільки не маємо відбирати від нашої родини річей потрібних для властивої над ними опіки, але Писання повідомляє нас, що це є частиною нашого обов’язку, аби до певної міри поробити певні старання відносно їх будуччини. Послухаймо, що мудрець нам говорить, “Йди, лінивий, до мурашки, приглянься до її роботи, і помудрій” (Прип.6:6). Пізнаємо, що мурашки стараються зробити добрий запас поживи для свого потомства, і тому Апостол говорить нам, що “родичі мають збирати маєток для дітей” (2Кор.12:14). Згідно з природними схильностями нашої упавшої самолюбної природи ми менше потребуємо напомину по цих лініях, чим потребуємо поради, щоб не йти задалеко в противну сторону. Думка Писання про цей предмет є знова виражена в словах Апостола, “Дбайте про добро перед усіма людьми”, і дальше “Коли хто про своїх не дбає..той відрікся віри і гірший від невіруючого”.- Рим. 12:17; 1Тим.5:8.

Виглядає, що тут думкою є, що кожний родич повинен дати своїй дитині щось більше на початок його життя, чим лиш це недосконале вмираюче мале тіло народжене на світ. Привівши на світ дітей, обов’язком родичів є, щоб допомогти їм влаштуватись в цім життю; це включує не тільки кормлення і вбирання в дитячім віці, але також старання давати їм моральні і розумові поучення, про які ми скорше говорили. І це все означає, щоб відкладати для дітей дещо на бік від нашого особистого вжитку. Бачучи непевність в житті, то це не було б невластивим застосованням наказу Св. Письма, для родичів, щоб вони дещо складали для потреби родини і випадку смерти, перш ніж діти дійдуть до повноліття. Це не є нашою думкою, щоб Апостол розумів, шо родичі повинні старатись складати великі багатства для дітей, про яке вони опісля могли б сваритися і яке було б на їх шкоду. Дитина вроджена в добрих обставинах, одержавши добре вишколення і провід до повноліття, мається добре і має добру спадщину за собою. І родичі, які зробили таке випосаження для своїх дітей, мають повну причину відчувати, що вони керувались в цих справах духом здорового ума, Святим Духом, правильною настановою, признану Господом, хоча навіть вони не лишили посілостей для своєї родини, або не більше, чим дім над головою. Такий чоловік виконав сумлінно своє управління і такі діти напевно зрозуміють це вкінці і будуть цінити вірність родичів.

ОРГАНІЗАЦІЇ ВЗАЇМНОЇ ДОПОМОГИ

Ми живемо в днях організацій і треба признати, що деякі з них були і є дійсно мудрі і корисні організації. Товариства обезпечення (страхування) різного рода є, очевидно, заложені на комерційних засадах, так що, стисло кажучи, вони не є філянтропійними організаціями. Вони стараються зменшити труднощі, що випливають з непевності теперішнього життя – зробити наперед певні забезпечення перед смертю і її болючих наслідків для залежних осіб. Ми не потребуємо входити в деталі відносно різного рода обезпечення, але можемо сказати, що це є справа інтересу, а не релігійним питанням, чи Господній народ має користати з тої нагоди (щоб забезпечуватися), чи ні.

Знаємо такі обставини, в яких ми вважаємо, що батько родини поступив мудро, маючи забезпечуючу полісу на користь жінки і дітей. Це особливо є мудрим заходом, де жінка не є в симпатії з Теперішньою Правдою ні з поглядом чоловіка відносно недалекої майбутності, і коли жінка бажає обезпечення як охорони і для заспокоєння, і полегші її ума. Якщо думка чоловіка до певної міри годиться в тій справі з думкою його жінки, то вважаємо, що він добре зробить, коли буде вдержувати таке обезпечення. Ми не накликуєм до обезпечення, і коли йде про автора, то він не має жодного. Ми лиш показуємо, що в Св. Письмі немає нічого такого, що регулювало б поступованням Нов. Створіння в цьому відношенні, і що кожний мусить послуговуватися своїм власним умом в зв’язку з його особливими обставинами.

Згідно з нашим сподіванням початок великого часу горя спаде незадовго на нас, десь між часом 1910, або 1912, а найбільше розгориться прикінці “Часів Поган”, в жовтні 1914р. (Ці слова були писані в 1904 р. і тоді Автор, Бр. Руссел сподівався, що велике горе, яке дійсно пічнеться в 1914 p., зовсім закінчиться у всіх його трьох фазах – війна, революція і анархія – і ми бачимо, що це горе дійсно тоді розпочалось, однак це лиш була перша його фаза, яка дійсно вельми підірвала основи старого злого світу; віримо, що 1939 р. був слідуючою фазою, яка ще більше його розторощила, а який буде зовсім знищений в анархії, в третій фазі цього великого часу горя.- Редакція)

Початок горя не є точно позначений в СвЛисмі, це радше буде залежати від збігу обставин. Ми приходимо до висновку, що таке велике горе, така світова катастрофа не відбудеться так скоро, на це треба принайменше трьох літ, вона не може дуже довго тривати, бо є сказано, що коли б ці дні не були скорочені то “не спаслося б жодне тіло”. В зв’язку з тими передбаченнями сподіємось, що фінансова буря перейде через Християнство, через інтереси, банки, обезпечення і вартість посілостей піде в долину; і це буде становити важну рису горя, створюючи розчаровання і огірчення для сердець, які не мають нічого іншого, на що могли б надіятися і опиратися – вони не розуміють і не мають небесного скарбу.

Зовсім властиво можна припускати, що ті, що називаються товариствами братньої допомоги, впадуть перед регулярними товариствами обезпечення, тому що ці перші не мають капіталу і є узалежнені на звичайних оплатах членів. Ці товариства будуть щораз більше слабнути з причини зменшення членів, тому що небезпечний стан в часі горя підірве довір’я людей до таких організацій. Упадок цих організацій, безсумніву, підірве надії багатьох людей і спричинить те, що ці особи не будуть прикладати великої уваги до земних користей. Тому кожний мусить рішити як йому поступати, як завідувати в справах свого майна і особистих приходів. Але ніхто з Нового Створіння, проваджений вірою в Господа, не буде почувати такого страху відносно майбутності, щоб це приводило до розпуки в його серці; така кляса також не буде так довіряти в людські середники охорони, чи обезпечення, щоб на них зовсім сполягала як на свій скарб, і опісля була розчарована у випадку її провалу.

Це ставить перед нами питання щодо систем, товариств, організацій тощо, і які привілеї має Нове Створіння в зв’язку з такими товариствами. Чи це є властивим для них бути членами цих товариств? Ми відповідаємо, що тоді, коли стоваришення Церкви є чисто релігійне, а робітничі і допомогові організації є в загальному чисто світськими, то тут є ще інші порядки, які злучують релігійні і світські риси. Так як ми розуміємо справу то Вільні Масони, Лицарі Питії тощо, переводять певні обряди і церемонії релігійного характеру. Ми бажаємо, щоб нас не розуміли, що ми хочемо боротись проти тих, які є членами цих різних орденів, так як ми не воюємо проти різних сектанських релінійних системів. Ми ставимо на одному рівні всіх тих, які мають які-небудь релігійні церемонії, поучування тощо, і вважаємо їх всіх як частину Вавилону, частини, або кватери одних є чистіші, а частини інших менше чисті, але всі є повні блуду і замішання – проти Божого заміру, який є показаний в організації Первої Церкви і в інструкціях, даних про те словами і прикладами через надхненого Заснувателя і Його дванадцяти Апостолами.

Ми напоминаєм Нове Створіння, щоб вони не мали нічого до діла з цими напіврелігійними товариствами, клубами, орденами, церквами, але щоб “Вийдіть з поміж них і відлучіться, і до нечистого не доторкайтесь”(2Кор.6:17). їх речі, їх навчання, їх доктрини, їх убожування є для нас нечистим, хоча вони можуть не такими бути для них. Очі нашого вирозуміння стали відкриті і тому тепер для нас усі речі проявляютьсчя в новому світлі, так що речі, які ми колись любили, тепер не любимо, і речі, які колись ненавиділи, тепер любимо.

Але щодо інших товариств і орденів, які не мають жодних релігійних виявів, убожування, навчання чи звичаїв, але є лиш допоміжними обезпечуючими товариствами і які приймають ознаки і гасла тільки для відрізнення, або відносно інших товариств робочого народу і юній для спільної користі і також охорони проти несправедливости і для вдержування відповідної платні -ми не маємо нічого до сказання проти них. Вони всі говорять, що є зорганізовані по лініях справедливости, такої, яку ми можемо признати. Вони всі говорять, що не мають заміру виступати проти права, людського чи Божого. Тому ми не бачимо дійсної підстави противитись тим з Нового Створіння, які в свому отеченню вважають за властиве бути злучені з ними. Нашим власним вибором і нашою порадою для інших, так далеко як це практично стосується до їх справ, щоб були вільними від всяких людських організацій, злучені тільки з Господом і з тими, які мають Його духа. Ми всі знаємо опозицію, під якою робоча організація дійшла до свого існування, і коли б їх не було, то платня робітників була б напевно нижча, чим є тепер і також їх загальне положення було б гірше.

Проте, хоча ми відчуваємо загальну симпатію з ціллю тих товариств, то однак не можемо попирати всіх метод, які часом ці товариства стосують, бо кожний признає, що вони часом надуживають свою силу в диктаторський спосіб. Ми симпатизуємо з їх загальною ціллю, а це є тоді, коли вони противляться тому, щоб багатство стало зібране в руках самолюбних одиниць, які гноблять бідних. Однак радимо братам, щоб, коли мешкають в терені, де зорганізована робоча юнія має силу і старається про підвишку платні, щоб добровільно оплачували певні суми на покриття їх організаційних видатків, так як би були членами і щоб це охочо чинили і слухали наказів даної організації, коли ці накази не противляться їх сумлінню. Але при тім, коли є можливість, нехай не стараються бути регулярними членами, пояснюючи свій стан в цей спосіб, щоб це не вражало товаришів праці і не противилось їхньому переконанні. Таке поступовання докаже, що бажання не бути членом, не є самолюбним відхилом від відповідальности за видатки цієї організації, яка старається вибороти для всіх кращі обставини праці.

Однак, коли організація так вимагає, щоб бути регулярним членом, то ми не знаємо жодного наказу в Писанні, чи якоїсь іншої причини, щоб забороняли таке членство – особливо, коли від цього членства залежить їх щоденний хліб. Нехай під такими умовинами стаються членами і нехай платять свої повинності регулярно, але не учащають на зібрання, хіба лиш тоді, коли думають, що можуть сказати “слово на час”, яке може бути поміччю і для добра організації по лінії миру і справедливосте. У випадку страйку, нехай вони послухають наказу не йти до праці, але не брати жодної участі в чімсь, що може бути розбещеним, або противитись законові свободи інших; і про те треба вповні поінформувати чиновників товариства, так щоб вони не думали вимагати такої служби.

НАРУШУВАННЯ СУМЛІННЯ

Втручатися в чужі справи є теж гостро заборонено Апостолом, як зовсім незгідне з новим умом Нов. Створіння (1Тим.5:13; Шет.4:15). Настирливий є той, хто втручується в справи інших, з якими він не має нічого до діла. Навіть “сини цього світу” є теж досить мудрі в свому роді, щоб розуміти, що в так короткому часі цього життя, чоловік здорового ума не має так багато часу, щоб журитись і втручатись в справи інших; але повинен пильнувати свої, бо коли буде дуже інтересуватись і давати поради іншим (там де цього не потрібно) то буде занедбувати свої інтереси. Нове Створіння сплоджене Господом до духа здорового ума, повинно добре розуміти цю правду, і дальше знати, що вони мають ще менше часу, чим світ, бо їх час не є їх самих, а його вони посвятили для Господа і Його служби.

Такі, хоча їм було брак природнього здорового ума щодо цього предмету, будуть звернені на властивий шлях через накази Писання, і через зрозуміння, що час є короткий для виповнення, бо мусить слухати наказу Писання відносно їх угоди жертви. Вони повинні також зрозуміти, шо Золоте Право, право Нового Створіння, забороняє чинити щось, що є споріднене з обмовою. Вони напевно не любили б, коли би хтось втручався в їх справи, і тому повинні бути обережні і чинити іншим те, що вони любили б, щоб їм чинити. Все ж таки Апостол розумів, що загальний дух світу є відмінний від цього, і тому напоминає святих досліджувати, практикувати і вчитись по лінії цього ж. Він говорить, “Щоб пильно дбали бути тихими, доглядали своїх справ”- 1Сол.4:11.

Ця природня вдача обережно стежити за справами других і подавати їм руку для поправи, і витягати порошину з ока свого брата, так як це Господь зілюстрував в Мат.7:3-5, часом атакує Нове Створіння в особливій формі. Вона говорить, що це є його обов’язком винаходити блуди, досліджувати, радити і картати. Як він над цим думає, то починає переконувати себе, що не чинити цього було б гріхом і тому він стається сумлінною одиницею, що мусить впихатися і втручатися в справи других – через неправильне зрозуміння справи і неосвічене сумління. Такі, часто щирі і добрі люди і правдиві Нові Створіння, натрапляють на прешкоди через цю помилку у всьому, що вони пробують чинити в Господній службі. Кожний повинен взяти себе в руки і навчитися, і пристосуватися до правила справедливости і любови згаданого повище. Він повинен навчити своє сумління добре розрізнювати між братерською любов’ю, а втручуванням в чужі справи, і так далеко як можемо спостерігати, більшість Божого народу, так як і світ, менше будуть винаходити блуди і напоминати інших, після того як прийдуть до зрозуміння права любови і справедливости, що знаходиться в Золотому Праві.

Є дуже добре і безпечно запитати себе відносно кожної справи, що приходить нам на думку по цих лініях, Чи це е моя справа? В наших зносинах з світом ми після точного перегляду пізнаємо звичайно, що це не є нашою справою лаяти, чи картати його. Ми стали покликані Господом і відвернулись від дороги світу, щоб іти по вузькій дорозі, і це є нашою справою. Ми хотіли б, щоб світ полишив нас в спокою, щоб ми могли свобідно йти за Господом, і так само ми повинні полишити світ, звертаючись з нашим післанництвом Євангеліею до тих, які мають “вуха до слухання”. Світ, який не є покликаний Господом і не ввійшов на вузьку дорогу, мас право тепер вибирати собі свою власну дорогу, і має право сподіватись, що ми не будемо йому перешкаджати, так як ми самі не бажали б мати перешкоди. Це не буде перечити ні шкодити тому, що наше світло буде світити і таким чином ми посередньо будемо проявляти постійний вплив на світ, хоча ми не картаємо і не вмішуємось в справи інших людей.

Коли це є справа інтересу, в якому ми є фінансове заінтересовані, то це не буде вказувати на вмішування в справи інших людей, але на пильновання свого власного інтересу, коли звертатимемо відповідну увагу в такій справі. Також це не є вмішуванням, коли родич хоче знати і керувати справами свої родини і свого дому. Але навіть тут особисті права кожного члена родини треба мати на увазі і їх шанувати. Чоловік є батько родини, якого вважається за голову і авторитет, і він повинен вживати свій авторитет в милий і розсудний спосіб. Особистість жінки, значить те, що вона любить і воліє, треба брати під увагу і як його представникови їй треба визначити всю силу і авторитет в засягу її праці, як його помічника і господині дому; і в його неприсутності вона має представляти вповні його авторитет в усіх справах дому. Дітям також треба дати ті права, що прислуговують до їх віку, а родичі повинні вживати свій авторитет і нагляд, щоб держати порядок і добро в дома, те, що є для властивого розвитку його членів у справах умових, моральних і фізичних. Дітей слід скоро навчати, щоб не перешкоджали одне одному, не мішались в справи інших, але шанувати один одного права, і поступати лагідно і мило одно з одним згідно з Золотим Правом.

Цей напомин, щоб не мішатись в справи інших, ніде не є так важним як в Церкві. Брати повинні скоро навчитися з Слова Божого, як і з прикладів старших, що це не є Божим заміром, щоб вони втручувались до справ один одного, але, що Боже правило “Не говоріть зле про нікого” відноситься тут так, як і де іноді. Думати і говорити про приватні справи інших, з якими ми не маємо прямої стичности, провадить до лихословлення і обмови, і збуджує ненавість, злість і колотнечу, і всякі злі діла тіла і противника, як про це Апостол говорить. (Кол.3:5-10) І через те часто є, що мале зерно лихослів’я є засаджене, і що з того виросте великий корінь гіркості, через який много є опоганені. Усі, які мають новий ум, напевно пізнають, яким поганим є це зло і всі з них повинні бути прикладом в цьому відношенню в своіх домах і сусідстві. Світовий ум може розуміти, що убійсгво і рабунок є злом, але тут треба вищого зрозуміння справедливости до оцінення духа Божого права – що обмова є убійством характеру і красти добре ім’я ближнього з якого-небудь приводу, є рабунком. До певної міри світські люди розуміють цю справу, і почування таких є виражене в словах поета, “хто краде в мене гаманець (мошонку), краде сміття..,але той, хто краде моє добре ім’я, краде це, що його не збагачує, але мене лишає дійсно бідним”. 

“БЛАГОСЛОВЛЯЄМО БОГА І ПРОКЛИНАЄМО ЛЮДЕЙ”

Не дивно, що Ап. Яків називає язик невгамованим членом, повний отрути смертельної. Не дивно, що він говорить, що цього члена в нашому тілі е найтяжче контролювати. Не дивно, що він каже, що він запалює круг нашого життя (Яків 3 розділ). Чи ж хто не мав досвіду по цій лінії? Хто не знає, що принайменше половина труднощів у життю виходить з невгамованого язика, що скорі і поривчі слова стягнули війни, які коштували мільйони грошей і сотки тисячі побитих людей, що вони є причиною половини судових розправ, і більше чим половину домових чи родинних клопотів, які турбують наш рід понад шість тисяч літ. Про цей язик Апостол дальше говорить, “ним ми благословляємо (хвалимо) Бога й Отця, і ним ми проклинаємо людей, які були створені на подобу Божу. Це не повинно так бути, брати мої.” (9 в.) Християнин, який щойно дійшов до стану, де більше не краде в ближнього, ані не вбиває його, але який знецінює цього ближнього своїм язиком -зневажуючи, посуджуючи чи підриваючи його репутацію, його добре імено – є Християнином, який зробив дуже малий поступ на правій дорозі і який ще є далеко від умовин Царства небесного.

Усі знають як тяжко є конролювати язик, навіть після того, як ми зрозуміємо його злобну диспозицію (схильність) в нашій упавшій природі. Тому ми звертаємо увагу на одиноку властиву методу повздержування язика, або контрольовання язика, а саме, через серце. Надхнене Слово говорить, “З повноти серця уста промовляють”. Коли таким є правило, то це вказує, що коли ми маємо велику трудність з нашим язиком, то в великій мірі щось є невластивого з нашим серцем, і що наскільки будемо вчитися, тобто справляти наше серце, настільки буде нам легше контролювати наш язик. Уста, які стало говорять зневажливо про інших, вказують на гордість, зарозумілість, самовпевненість серця. Уста, які постійно говорять зле про других, прямо або через натяки, показують, що позаду цього наше серце не є чисте і не є наповнене духом любови Господа – тому, що “любов не бажає лиха для ближнього”, навіть в думці. Вона “не думає злого”. Вона не дозволить собі підозрівати зло проти нього. Вона радше буде думати добре про нього і піддасть під сумнів зле говорення про нього.

Любов самого себе є досить сильно вкорінена в людстві, щоб здержувати язик від говорення чогонебудь для власної шкоди; і властива несамолюбна любов, що буде любити ближнього так, як себе самого, буде гидитися говорити щось понижуюче про свого ближнього чи брата, чи навіть кинути тінь на нього, так як не любив би робити цього для себе. Тому бачимо, що не грає ролі з якої сторони дивимось на це, то для Нового Створіння найважнішою справою є осягнення досконалої любови в їх серцю. Такий стан серця супроти Бога буде нас побуджувати більше до ревности і самопосвяти в співпраці для Божої служби, для служби Правді; коли йде про людей, то це буде побуджувати нас, щоб бути не тільки справедливими і милими, але думати і говорити ласкаво і люб’язно про всіх, так далеко як це є можливим. Це є Святий Дух, про якого наш Господь навчав нас молитись, щоб його одержати, і відносно якого Він заявив, що Небесний Отець є більш радий дати нам, чим земні родичі дають добрі дари для дітей своїх. Щирість молитви про духа святости, духа любови, вказує на те, що ми повинні палко бажати і старатись в думках, словах і ділах, щоб любов розлилась по всіх частинах нашоі істоти. Таким чином ми будемо дітьми нашого Отця, Який є на небі, і будемо визнані за гідних Його любови і всіх дорогих річей, які Він приобіцяв і приготовив для тих, які Його люблять.

ТОВАРИСЬКІ ЗОБОВ’ЯЗАННЯ

Так довго як Нові Створіння мають ці смертельні тіла, вони мають через них соціяльну (товариську) сполуку з природнши людьми, І через те мають певні громадські зобов’язання. Звичайно новий ум тужить за спільнотою з іншим новим умом і по мірі розвитку чеснот Правди, він не буде почуватись так добре з світським товариством, його замірами, амбіціями, літературою та змістом його говорення. Для багатьох повстає питання, До якої міри Нове Створіння, яке вважається за померше до земних справ та його інтересів, повинно мати сполуку з своїми приятелями по тілу – непосвяченими. Це є справа, яка вимагає серйозної застанови для кожного посвяченого; немає двох, щоб були в таких самих обставинах, і жодна порада не буде відповідною для всіх випадків.

Апостол радить, щоб ми не дружили з лиходіями, з тими, яких поступовання не видається нам чистим, щоб ми мали нашу дружбу в згоді з нашим новим умом. Таке поступовання буде, безсумніву, на нашу користь тому, поперше, що не буде постійно заохочувати наших упавших апетитів і природних зіпсутих нахилів, і по друге, допомагатиме нам до того, що Апостол дораджує, щоб думати, говорити і практикувати те, “що добре, що чисте, що справедливе, що чесне, що любе, що гідне похвали”.- Фил. 4:8.

Однак, ми повинні бути заінтересовані тими, які є споріднені з нами тілесно, більше, чим світ в загальному. Тому, коли Дух Господа провадить і заставляє нас бути ласкавими і поблажливими для людства в загальному, то це означатиме, що наші почуття супроти родини повинні бути особливо пильними і, в міру нашої спромоги, помічними. Але, не зважаючи на те, згідно з нашою думкою і інструкцією Писання, та з прикладами, що нам полишив Господь і Апостоли, не було б мудрим для нас виявляти дуже особливу дружбу для нашої земної рідні, або, щоб принимати їх і трактувати краще навіть від членів дому віри. Ми вважаємо, що слова Апостола “Хто не дбає про своїх., є гірший від поганина” (ІТим.5:8) не включують такого дуже близького товариства. В загальному ми повинні застосовувати слова Апостола “Чиніть добро всім, а зокрема рідним у вірі”. Слідуючими після дому віри повинна бути наша дальша рідня.

Видно, що це було наміром Господа притягати разом Його послідовників як нову родину, як новий дім, “дім віри”. І тому маємо часті напомини і заохочування для спільної дружби, спільної допомоги і регулярного зібрання, з обітницею, що де двох чи трьох збируться в ім’я Господа, то Він буде присутний з ними, щоб їх благословити; і що Його народ не повинен забувати збиратися спільно. Поступовання нашого Господа було в повній згоді з Його даною нам інструкцією, бо бачимо, що в часі обходження Свята Пасхи, яке мало бути обходжене кожною родиною віддільне, (2Мойс.12:1-2І) наш Господь зібрався з Його дванадцяти Апостолами як віддільна родина – відлучена від усіх їх і теж Його минулих^ зв’язків. Цю саму ду^мку знаходимо в Його словах, коли Його повідомили, що Його мати і брати є на дворі і бажають говорити з Ним, то Він їм відповів, “Хто мати моя? І хто браття мої?’ і показавши рукою на своїх учнів, сказав ” Ото моя мати і браття мої, бо хто чинить волю мого Отця, що на небі, той мені брат, і сестра, і мати”.- Мат.12:47-50.

Тому, поступаючи за цим божественним прикладом, ми повинні звертати наші почуття і симпатії більш особливо до співчленів “тіла Христового”, співучасників Нового Створіння. Однак цього не треба розуміти, що воно анулює в якій-недудь мірі стислу правильність, або пристойність між статями (полами – чоловіком і жінкою) Нового Створіння; це також не означає, шо невіруючий чоловік або жінка, мають бути занедбані, що час і дружба має бути віддана для тих, що мають новий ум. Противно, обов’язком кожної сторони є, щоб друга сторона (чоловік, або жінка) мала відповідну вигоду, привілеї і товариство. Це знова не означає піддаватись під тиранство, таке, де не було б мудрого забезпечення, щоб придержуватися Божого наказу, “Не забувайте зібрання свого., і то тим більше, як ви бачите, що наближується цей день”.- Жид. 10:25. 

УСІХ ШАНУЙТЕ

“Поведіться як вільні, а не як ті, що використовують волю на прикриття зла, але як слуги Божі, усіх шануйте, братство любіть, бійтеся Бога, царя поважайте,” ‘Віддавайте кожному, що йому належиться, кому податок, тому податок, кому страх, тому страх, кому честь, тому честь. Не будьте винні нікому нічого, крім любови один до одного.”-Шет.2:16,17; Рим.13:7,8.

Нове Створіння, звільнене від суперництва і амбіцій тілесної волі, і надхнене благородними і чесними поривами Св. Духа, не має нагоди до гордости чи зависного суперництва, яке перешкоджало б правильному оціненню добрих якостей серця і ума інших. Він повинен бути задоволений розпізнати і вповні признати земні права і вимоги інших – він зрікся своїх власних земних прав та претенсій на користь духових, небесних. Такий зовсім природньо буде найбільш щиро визнавати великих цього світу і буде найбільш послушним до законів і вимог права, за вийнятком тоді, коли б вони були противні небесним вимогам та законам. Сьогодні дуже мало є таких земних володарів, які вважали б це за переступ, коли б хтось визнавав найвищого Творця і найвищу вірність для Його законів. Тому, Нове Створіння повинно знайтись між тими, що найбільш заховують право в теперішнім часі -не бунтівники, не сварливі і не вишукуючі блуди в інших. Дійсно, то вони бачуть більш виразно, чим інші, підстави до винаходження блудів, бо вони бачуть недосконалість в усіх теперішних установах, основаних на законі самолюбства. Але вони також бачуть, своїми очима вирозуміння, які стали освічені через Слово Боже, що людська агітація і революція с безсильна привести потрібну зміну; навіть коли б людські зусилля були десять разів сильніші, то напевно і так були б ще далеко від досконалости, яку Господь нам показує; Господь заохочує нас, щоб ми вірили, що у властивому часі, під володінням Царства, Він встановить такі обставини, в яких воля Божа буде виконуватись на землі так, як виконується в небі.

Розуміючи важливість людського старання, Нове Створіння має духа здорового ума відносно теперішнього стану, якого не мають інші, що менше це бачуть. Він бачить, що навіть найгірша форма людського уряду, навіть диктаторство, що злорадно вживає силу і авторитет для вдержання порядку і права, є краща, чим було б беззаконня і анархія. Він також пізнав, що Великий Бог Єгова інтересується цими справами, і що Його способи, і час є мудрими, і відповідними до осягнення такого наслідку. Тому Нове Створіння є терпеливе, веселе і має надію. І як Ап.Яків говорить, “Будьте терпеливі, Браття,., бо прихід Господній наблизився” (Яків 5:7,8). Незабаром Царство запровадить благословення і праведність для цілого світу.

Нове Створіння чує також повідомлення Господа “Не палай гнівом на злочинців” – бо у властивий час вони зникнуть. (Пс.37:1,2) Тому, коли для інших є важним говорити про різні справи політики, доброго чи злого уряду, фінанси тощо, Нове Створіння, противно, розуміє, що Бог передбачив теперішню ситуацію, і рішення вже стало зроблене щодо теперішних самолюбних інституцій “Мене, мене, текель упарсін – Ти став зважений і знайдений легким” (Дан. 5:25-28). Він розуміє, що Божий вирок показаний в Писанню, с правильний і незмінний, і він жде терпеливо на Господа, Який змінить ці справи згідно з Його волею і ласкавими обітницями. І хоча він розуміє, що це означатиме велике горе для світу, Нове Створіння відпочиває в Божій обітниці, і в руках Христа лишає ключі завтрішнього дня. Він розуміє, що його слова, або думки, або діла не можуть змінити остаточного наслідку, і його серце відпочиває вірою в мудрість і силу Божу. Говорячи про Нове Створіння в зв’язку з надходячим часом горя, пророк говорить, “Бог серед нього, він (Сіон) не захитається” – його довіря і сполягання, і віра є добре уґрунтовані, не в забобонах і пересудах, але в живім і триваючім Слові Божім.- Пс.46:5. 

Нове Створіння знас, що не є і не було б властивим страшити світ відносно горя. Він насамперед пам’ятає, що Господь особливо заявив, “ніхто з безбожних не зрозуміє”. (Дан.12:10) Він також пам’ятає, що бідне стогнуче створіння має так досить тягару носити щоденно, без того, щоб страшити його про надходяче горе (Це було писано в 1904 р.) якого воно не зможе відвернути, і що “Доволі кожному дневі своїх турбот”. Хоча вони не будуть здержуватись “проголошувати всю раду Божу” для тих, які дають певні докази, що мають вуха до слухання, вони будуть в мудрий і властивий спосіб уникати побуджувати до злости тих, які не оцінюють Господа, ні Його Слова. Вони не будуть кидати перел свиням, але мудрість, яка походить згори, буде в них – насамперед чиста, потім спокійна, лагідна, покірлива, повна милосердя та добрих овочів”.- Яків 3:17.

Віддаючи честь людям, шануючи їх після їх характеру, або чину, і слухаючи права, не означає конечно учасництва чи мати сполуку з світом в чинності його правління. Скажім, що десь стало запропоноване право, яке змушувало б усіх людей голосувати; там, де це право стало прийняте, то Нові Створіння, ставшись підлеглим йому, повинні без нарікання виказати послух для нього; і виконуючи цю вимогу, вони повинні згідно з своїм найкращим зрозумінням голосувати на такого, якого вважають за найкращого кандидата. Однак, коли немає такої вимоги, нашою радою було б, щоб вони заховували цілковиту невтральність в політиці і зовсім уникали голосування. Нашою причиною є це:

(1) Згідно з нашим розумінням, ми не можемо сподіватись знайти когонебудь відповідного на таке становище.

(2) Ми не сподіємось, щоб наш голос міг мати вплив на результат вибору.

(3) Ці з Нового Створіння, які мішаються до політики і її аргументів, пізнають не тільки, що в тім всім їх час є зайнятий, але також їх енергія і засоби, а це все є посвячене для Господа, для небесних річей, щоб поширювати новину великої радости. Не тільки це, але й їх ум буде зайнятий цими політичними справами до такої міри, що це може поважно пошкодити їх приватному думанню, медитації над вищими і кращими речами – їх духовій сполуці з Господом.

(4) Ті, що голосують на чоловіка, або на партію, стаються менш більш зобов’зані піддержувати вислід вибору (голосування), коли б зайшла потреба то з мечем і стрільбою. І хотяй це є правда, що кожний горожанин може, під законом, бути покликаним боронити з зброєю в руках права і інституції, під якими він живе; помимо цього, беручи активну участь у виборах, такий бере на себе більш особливе моральне зобов’язання і відповідальність за наслідки загального поступовання уряду, якого він в цей спосіб підпирав. Тому ми воліли б зайняти таку позицію, яка була б найбільш похвальною для Господа, для суспільства і для нас самих, а це була б позиція чужинця. (Пс.30:126 1Пет.2:1І) Чужинець має бути послушний для права держави, і так само ми. Чужинець мусить платити податок, так само і ми: чужинці можуть старатися про опіку і охорону, і то саме нам прислуговує. Але чужинців не змушується, щоб іти боротися проти власного царя, для якого вони визнають вірність; і ми воліємо бути в такому стані, так далеко як це с можливим, тому що ми є “перенесені в Царство улюбленого Сина Божого” – в його зародковому стані.- Кол.1:13.

Чи ж ми не є піддані цьому великому Цареві? І чи не всі царства цього світу є пов’язані з “князем цього світу” і його правом самолюбства? Отже, чи ми не є чужинцями і теж пілігримами тут, і до певної міри іноземцями? Це є властивим, щоб ми любили і цінили кожне добре право і усіх слуг земного права і тішились, що більшість Нового Створіння жиє під найкращою формою цивільного уряду, якого можна знайти на цілім світі сьогодні, і оцінювати це як Божу ласку і благодать. Тому ми не лихословимо нашій родимій країні, їй правителям та її законам, але це не означає, що ми мусимо боротись тілесною зброєю за них, або, що мусимо збільшувати нашу відповідальність через голосування за них.

Правда, держава не завжди може звільнити цих, що противляться війні, щоб не брали в ній участи, хоча різні цього рода добрі заходи вже були в минувшині зроблені для деяких, що подібно до нас, вірили, що війна не є справедливою тощо. Такими були Приятелі (Френдс) і Квакри і вони були звільнені з військової служби. Від нас може бути вимагано, щоб виконувати військову службу, не зважаючи на те, чи ми голосуємо, чи не голосуємо; і коли була б такою вимога, то ми повинні повинуватись і вважати, що Господь дозволив на конскрипцію і що Він є в змозі так покерувати, що це остаточно вийде на добро для нас і для інщих. В такому випадку ми вважали б за властиве пояснити справу відповідним старшинам наше становище і попросити про приділення нас до медичного відділу, де наша служба буде свобідно виконувана без нарушування нашого сумління – але навіть, коли б ми були змушені служити як воїни і стріляти з зброї, то ми не маємо почуватись, що мусимо стріляти до наших ближніх.

НОВЕ СТВОРІННЯ І МОРАЛЬНІ РЕФОРМИ

Кожний член Нового Створіння мусить з конечності симпатизувати з моральністю, праведністю і різного роду добротою. Він бажатиме бути чистим не тільки в серці, але, коли це розвивається, то це напевно вестиме його до чистоти його особи і навичок, і також включатиме не тільки одежу, але й уста (мову). Проте такі не будуть тут робити таких помилок, як світ робить, думаючи, що те, що входить в уста, є більш поганим, чим слова, які виходять з уст. Чистота серця вестиме до чистоти і правди його уст, і дальше до обережности відносно того, що їсти і пити і в що вбиратися – для того, щоб прославляти Бога в своїм тілі і дусі, які є Його. Ми не повинні накладати на когось пут і кайданів, які не знаходяться в Слові Божім. Кожний член Нового Створіння мусить зрозуміти так далеко, як можливо, що шлюб його посвячення заторкує кожний чин його життя. Тому, якщо він був схильний до пиятики, чи обжирства, чи до якоїнебудь поганої звички, то він повинен добре і з молитвою роздумати, чи він у всіх речах прославляє Господа і чи через те має добрий вплив на своїх ближніх. Припускаємо, що дуже мало з Нового Створіння буде думати, що вони прославляють Господа через їдження і пиття, яке буде перешкоджати в якій-небудь мірі в їх умовій, моральній і духовій чинності. Напевно більшість зрозуміє, що наші таланти і здібності є дуже послаблені через упадок і тепер потребують скріплення, а не підривання та послаблювання.

НОШЕННЯ ДОРОГОГО ОДЯГУ

Можемо сильно твердити, що ніщо не є задобре для правдивої, вірної, доброї Божої дитини, яка посвятила своє життя і все для Божої служби. Ми можемо також думати, що, безсумніву, Ангели в небі і все небесне урядження є чудовим і славним у свойому вигляді і що краса і велич представляють Божий ум і волю відносно Божого народу. Дивлячись на ці справи з цієї точки погляду, ми з початку можемо бути схильні сказати, що члени Нового Створіння можуть правильно прикрашувати свої смертельні тіла золотом і клейнодами, і дорогою одежею, але перш ніж рішимо так чинити, пригляньмося другій стороні цього питання – на причину, чому Нове Створіння не повинно вельми і надмірно прикрашувати свого смертельного тіла.

(1) Надмірна особиста прикраса звичайно провадить до певної пихи, і ми всі знаємо, що любов показуватися, любов виглядати гарно перед другими, є особливою спокусою для упавшого тіла і є некорисною для розвитку духа покори і скромности. Тому все, що допомагатиме до гордости, а шкодити покорі, буде йти проти добра Нового Створіння.

(2) Більшість людського роду не може дозволити собі на надмірне прикрашування свого тіла з причини бідноти і вони, будучи контрольовані упавшими нахилами людського ума, дивляться з зависло на багатих, особливо на тих, які надмірно показують своє багатство. Тому дух любови буде підказувати Новому Створінню брати під увагу обставини і почуття інших – не побуджувати їх до заздрости і зависти і т.п., не робити так, щоб їх життя і стан виглядали їм більш прикрим і мізерним в порівнанні до інших.

(3) Кожний член Нового Створіння зробив посвячення усього свого для Господа і Його служби і він має вживати все, що приходить до нього з добра цього світу, не так, щоб це надуживати, але згідно з прикладом Того, Який стався нашим Спасителем і Провідником і Господом. Взір виставлений нам вказує на жертву – не тільки часу і впливу, але також багатства тощо, “Той, Хто був багатий стався бідним задля нас”. Тому, кожний член Нового Створіння, наскільки він розуміє свою угоду і старається виповнювати її вимоги, пізнає, де краще може вживати свої гроші надарені йому як управителеві, чим витрачувати на багаті строї, які можуть пошкодити не тільки йому, але й іншим. Він буде старатись вживати кожний гріш так далеко, як це є можливим, для Господньої служби.

Віримо, що буде властивим тут звернути увагу на факт, що посвячення, яке не дозволить нам витрачувати гроші на клейноди і дуже гарне убрання, не буде більше вірно виконуване нами як управителями, якшо будем вкладати гроші в бонди чи реальності і т.п. подібно як би видавали на себе, на дорогі строї, чи марнувати на наші доми. Гроші мають свою вартість там, де їх можна правильно вживати, і кожний член Нового Створіння, який має майно, повинен старанно роздумати про свою відповідальність управління, (завідування) і завідувати, або розпоряджати ним так, щоб це було згідно з його розумінням, що такою є Божа воля. Він повинен пам’ятати, що всі тенденції і нахили упавшої природи є по лінії самолюбства, і що тому новий ум мусить боротися з таким успосібленням тіла, і мусить його побороти, якщо має виграти нагороду.

Якщо світський чоловік з високими принципами заявляє, що він не є Християнином, але, що коли б він мав взагалі якусь релігію, то був би так як буддиста, який виставляє правило, що це є “ганьбою для кожного чоловіка вмирати багатим”, отже як багато більше повинен член Нового Створіння відчувати – що це було б встидом для них, коли б вони, посвятивши все своє для Господа, марнували посвячені гроші нерозважно для себе, або старались нагромадити цього майна багато, коли до цього бачуть нагоду, замість вживати свої таланти там де є потрідно в службі для Господа. Ціле створіння стогне, мучиться в болях, так як Апостол говорить, і як Господь пояснює, що ми завжди маємо бідних між нами. Безсумніву, що всі, які мають добрі пориви, знайдуть багато нагоди для милосердя і добрих діл, і милостині в спосіб світський і в тимчасових речах. Наскільки більше Нове Створіння повинно в мудрий і поміркований спосіб завідувати своїми особистими справами, і пильнувати, щоб вживати всі нагоди, які бачить довкруги, розділюючи духові добра, яким Господь так щедро їх наділив. Можливо, що вони зможуть через такий провід перенести для других шату Христової справедливости і хліб, що зійшов з неба; що через таке мудре керівництво і управлювання вони можуть більше проявляти славу Того, Хто покликав нас і їх з темряви у дивне своє світло, коли дозволять, щоб їх світло світило щораз ясніше. Безсумніву, є це властивим дати Його народові нагоду служби в цій справі, шоб показувати свою посвяту і вірність як управителі, що Господь полишив свою справу в такому стані, що постійно апелює до Його посвячених, щоб відрікались себе і брали свій хрест, і йшли слідом за Ним, Якого Бог післав бути нашим прикладом.

Ми не наполягаєм, щоб хтось сам стався бідаком, стався залежним на милостині інших, віддаючи все своє для Господньої служби і навіть не лишаючи насіння, з якого міг би сподіватись в майбутності овочу, тобто користи. І ми не стараємся когось переконувати, щоб жертвування було виконуване до такої скрайности, що через те Господній народ виглядав би диваком, скупарем і нуждарем. Ми розуміємо, що відповідним убранням є те, яке є чисте і охайне, і відповідне до оточення і обставин, і не настирливе для очей, і відповідне до фінансових засобів. Напевно, що Нове Створіння повинно бути прикладом для світу по цій лінії. Головно, вони повинні бути особливо обережні, щоб не вбиратися поза їхні обставини і можливості, не показувати багатства, якого вони не мають, але завжди так вбиратися, як на це позволяють їхні можливості – заробіток, чи інші приходи; Господній народ має жити в міру своїх можливостей, не тільки, щоб могли мати певні засоби наперед для звичайних потреб, але також, щоб могли бути приготовані виявляти побожні якості доброти, щедроти і милости для інших, коли б зайшла потреба.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.