6 Том, 16 Розділ – Теперішнє Насліддя Нового Створіння

РОЗДІЛ 16

ТЕПЕРІШНЕ НАСЛІДЦЯ НОВОГО СТВОРІННЯ

Не всі благословення Нов. Створіння належать до майбутностп- поза завісою. Перші овочі Духа, передсмак надходячих благ, є даний Н. Створінню в теперішнім часі. Між тими першими овочами можна вичислити різні овочі і чесноти Св. Духа – віра, надія, любов, радість, мир, і т.д. Деякі можуть говорити, що вони є невідчутні, недійсні, але ми відповідаєм, що вони є так дійсні, як дійсним є Н. Створіння і в такій самій пропорції як зростає Н. Створіння, так розвиваються ці частини його життєвого досвіду і благословення. В дійсності треба признати, що ці самі якості, коли відносяться до земних річей, є найбільшим благословенням природнього чоловіка, які дають йому найбільшу міру блаженства і привілеїв. Н. Створіння в Христі замінило земні надії і привілеї, і любов за небесні, і пізнало, що ці останні є о много кращі і дорожчі. Земна любов є часто мінлива і загально самолюбна. Земні надії є скороминаючі і обманні. Земні радощі також скоро минають і є плиткі. Земні амбіції є дуже рідко задоволені, і навіть коли так, то мають багато гіркости в собі. Помимо того бачимо, що цілий світ намагається досягти цих амбіцій, радостей, надій, любови і ми всі є свідками, що їх найбільша приємність є в їх погоні, в їх старанні – що коли вони осягнуть те, про що так старались, то стають дещо розчаровані.

Не так є з Н. Створінням, їх надії, їх радість, їх любов, їх амбіції постійно зростають, будучи піддержувані через великі і дорогі обітниці Слова Божого. І вони не приносять розчаровання, тільки задоволення і мир Божий, що переходить всякий розум, і наповнює щораз більше їх серця, як очі їх розуміння щораз більше відчиняються до зрозуміння довжини і ширини, височини і глибини Божої мудрості і любови, і вони стались спадкоємцями цього великого благословення і співнаслідниками через Господа Ісуса Христа.

Цей обіцяний край, до якого Н. Створіння образово входять з хвилиною їх повного посвячення Господу, коли одержують Духа всиновлення, є краєм опливаючим молоком і медом; і хоча він має свої різні проби, підбої і боротьбу внутрі і назовні, то проте не тільки побіди приносять їм радість і мир, але під Божим научуванням і керівництвом навіть поразки і невдачі змінюються на джерела надії, віри і радости, тому що Він є здібний і радий зробити так, що всі речі будуть діяти на їх добро.

ПРАВДИВІ І НЕПРАВДИВІ НАДІЇ

Апостол звертає нашу увагу на те, що сатана старається шкодити Н. Створінню, представляючись їм як ангел, або післанник світла. Коли хтось визнає, що став сплоджений з світла, з Правди, з Св. Духа, тоді противник розуміє, що такий є на дорозі повного виходу з цеї темноти, пересудів, забобон, якими він покрив і опутав людство. Тоді він перемінюється і замість старатись вести дальше до темноти і пересудів, він вдає за провідника світла; і хоча він є особливо пильний і чинний по цій лінії тепер, коли просвічує ясніше світло, то ми не повинні забувати, що він енергічно діяв по цій самій лінії від часу, коли Апостол писав ці слова. Докази цього знаходимо в різних “визнаннях віри” Християнства, які показують, що там було старання видістатись з темноти, але вони є попереплітувані різними ложними науками, теоріями і надіями звідничого характеру. Вони, хоча претендують бути поміччю для Християн, вдають, що шанують Бога і що пояснюють Його Слово, є вдійсності оманами і перешкодою до правильного розуміння Правди. Божа чудова постанова, Його план, де є виражена любов і милосердя, і яка є мудра в кожній подробиці, є предметом спротиву противника, не лиш прямого, але й посереднього. Він представляє перед Божим народом щось, що для їх недосконалих умів може з початку виглядати вищими надіями, чим ті, які представляє Правда. Все ж таки, тенденція блуду є відходити щораз дальше від Правди, від Божого плану, від простоти Євангелії до замішання думок, забобону і чарівництва.

Між цими обманливими надіями є надія, що коли чоловік помер то він вдійсності не вмер – що коли померший, він є більше живий, чим був скорше. Ця надія є впроваджена противником, щоб протидіяти надії Св. Письма про воскресення з мертвих. Одна або друга з тих надій мусить бути фальшивою. Тут противникові добре вдалось підсунути таку фальшиву надію для Християнства, яка не має попертя Божого Слова і яка прямо і дійсно противиться науці Божого Слова відносно воскресення мертвих, бо коли ніхто не є дійсно мертвий, то не може бути “воскресення мертвих”.

Іншою обманливою надією є час, коли Господні вірні одержуть нагороду. Тут також противник мав успіх обманути номінальну Церкву, щоб вірити, що зараз після смерти вони одержують свою нагороду, а не в Першім Воскресенню; що до нагороди входиться через двері смерти, а не двері воскресення, як про це нам подає Св. Письмо. Ці фальшиві надії, подібно як і інші фальшиві речі, є шкідливими, помимо того, що назовні виглядають приємними. Слово Боже мусить бути нашим провідником, і воно навчає нас, що наші надії відносно майбутніх благ, радостей тощо, лежать у воскресенню мертвих.

Фальшиві спекуляції минувшини, що хвилина смерти буде хвилиною слави (що противиться не тільки усім фактам і обставинам доступним людському розуму, але й противляться великому числі доказів і свідчень Св. Письма щодо воскресання – яке на своє виповнення очікує другого приходу нашого Господа) були дуже шкідливі для Божого народу, бо вони відводять від науки Слова Божого і від правдивих надій, що воно дає і що є в згоді з здоровим розумом і всіма фактами, яких бачимо довкруги нас.

Хтось може сказати, що ця надія раптової зміни до небесного стану в хвилині смерти є для останніх членів Нов. Створіння і що про те ми говоримо в наших писаннях. Це є правда, однак тут є важна причина до того, що ми піддержуємо таку надію в теперішнім часі, почавши від 1878 р. бо від цього часу, як ми голосимо, збільшились надії Господнього народу. Це побільшення надії для Нов. Створіння в часі жнив є в повній згоді з Св. Письмом. Ми думаємо, що ніхто з людей і навіть ніхто з членів Нов. Створіння підчас віку Євангелії не були змінені в хвилині смерти, але віримо згідно з Писанням, що вони заснули в Ісусі; і на основі цього самого Писання віримо, що їх надія є в пробудженню, яке Бог обіцяв, що настане в новому дні, в дні Тисячоліття. Нашою надією, збудованою на Слові Божім, є, що ми жиємо в світанку цього нового дня, що Іммануїл (Христос) вже є присутний і закладає своє Царство; що першою частиною є обрахунок з слугами, як це Він особливо показав в притчі^ що ілюструє працю, яка має бути виконана в часі Його повороту, щоб встановити Царство на землі. Притча подає, що Він покличе своїх слуг, яким роздасть гроші і таланти, і що буде з ними рахуватися, перш ніж розпічне рахуватись з світом- Луки 19:15; Мат.25:14.

Ця праця зачинається насамперед від самого дому Господнього, Церкви, Нового Створіння; і як вже було показано (2 Том, 7 Роз.) 1878 р. по Хр. позначус дату, в якій померші в Христі мали повстати “перші”. Тому це є в повній гармонії з Писанням, що ми віримо, що Апостоли і інші святі з цілого Євангельського Віку, аж до наших часів, стали прославлені, одержавши славні духові тіла, що були обіцяні їм, але, тому що вони є “перемінені” і є подібні до нашого Господа на духовому поземі, вони є невидимі для людського ока, вони є поза завісою. Це є в повній згоді з надією виставленою в СвЛисьмі, про що ми навчаємо, що кожний член Нового Створіння, який ще є в тілі, не буде тепер потребувати “спати” і ждати на заложення Царства, тому що Цар і Царство вже є тут; життєдайна чинність нової епохи вже розпочалась, більша частина вибраного Н. Створіння вже стала прославлена, а живучі члени є приготовлювані і очищувані і випробовувані до свої участи в Першому Воскресенні – бути “підхопленими”, або зміненими “у хвилину, в миг ока” – щоб бути в хвилині смерти одягненими новою домівкою, духовим тілом.-2Кор.5:1, 1Сол.4:17

Однак, застановляючись над цим предметом, ми мусимо мати на умі не тільки ці особливі надії цього “часу жнив”, але також мати ясне зрозуміння, які були надії усіх братів, усіх членів Н. Створіння – надії виставлені нам в Євангелії. Нехай надхнене Слово Боже вискаже ці надії і нехай цей факт, що вони різняться вельми від тих, які в загальному плекає номінальне Християнство, нас не турбує. Правда, що “Християнський світ” в своїх віруваннях виказує про другий прихід Христа і про воскресення мертвих, але це є лиш словні вискази, через які вони стараються вдержувати певний зв’язок з Св. Письмом. Це однак не є надіями Християнського світу -номінальної церкви, це радше є для них страхом. Вони бояться другого приходу Христа, замість надіятись його; і вони бояться воскресення мертвих, замість надіятись і очікувати його, а це тому, що стали зведені противником і неправильно розуміють Божий характер і план, і загально розуміють, що другий прихід Господа зробить кінець усім їх надіям, кінець досвідам і кінець милосердю; вони не розуміють, що Писання показує, що це вдійсності буде початком великого благословення усіх родів землі, про що Бог давно обіцяв і що приготовляв напротягу чотири тисячі літ.

Вони воскресення також вважають як щось страшного, тому що через ложні науки думають, що дух, або віддих життя має свідомість поза тілом, І що тіла є немов в’язницею, з якої дух (або душа) радо звільнюється; отже поворот його до тіла буде в роді кари для цього духа, або душі. В такий спосіб людскі традиції уневажнили Слово Боже під впливом великого противника, бога цього світу, який засліпив так багато людей. Але подивімся, що Писання говорить про цей важний предмет, щоб побачити як виразно і точно воно показує на другий прихід Христа і на воскресення як, 1-ше, на надію Церкви, КСтворіння і, 2-ге, на надію світу.

“Тому то, підперезавши поясниці свого розуму, будьте тверезі і майте повну надію на благодать, що буде принесена вам у з’явленню Ісуса Христа”.- Шет.ІгІЗ

“І ми самі, маючи первогагід Духа, самі в собі стогнемо, очікуючи всиновлення – відкуплення (визволення) нашого тіла (Церкви, Нов. Створіння). Надією бо ми спаслися (ще не спаслися вдійсності, але це означає, що того спасення надіємося, сподіємося)”- Рим.-8:23Д4.

“Благословенний Бог і Отець Господа нашого Ісуса Христа, що великою своєю милістю відродив нас до живої надії через воскресення з мертвих Ісуса Христа на спадщину нетлінну і непорочну та нев’янучу, заховану в небі для нас, що ви бережені силою Божою через віру на спасення, що готове з’явитись останнього часу. Тіштеся з того, засмучені трохи тепер, якщо треба, всілякими випробовуваннями, щоб досвідчення вашої віри було далеко дорогоцінніше за золото, яке гине, хоч і огнем випробовується, на похвалу, і честь, і славу при з’явленні Ісуса Христа.- Шет. 1:3-7.

“Тепер же приготований мені вінець праведности, якого мені того дня дасть Господь, Суддя праведний; і не тільки мені, але й усім, які полюбили Його прихід”.-2Тим.4:8.

“З цієї причини я й терплю все це, але не соромлюсь, бо знаю в кого я увірував і певний, що Він сильний зберегти те, що я довірив Йому на той день.- 2Тим.1:12.

“Божа благодать, що спасає всіх людей, навчає нас… жити помірковано, праведно і побожно в цьому віці, очікуючи блаженної надії та з’явлення слави великого Бога і Спаса нашого Ісуса Христа. що самого себе дав за нас, щоб нас визволити від всякого беззаконства..”.-Тита 2:12-14.

“Але признаюсь (Я Павло) тобі (Феліксові), що в дорозі оцій, яку вони звуть єрессю, я Богові отців служу так, що вірю всьому, що в Законі і в Пророках написане, і маю надію в Бозі, чого вони і самі сподіються, що настане воскресення праведних і неправедних”. Діян.- 24:14-15.

“Коли з’явиться Христос, наше життя, тоді і ви з’явитеся в славі з Ним”.- Кол.3:3,4.

“За надію на воскресення мертвих мене судять”.-Діян.23:6.

“Промовив до неї Ісус: Я воскресення і життя. Хто вірує в мене, хоч і вмре, буде жити”.- Йоана 11:25.

“Не дивуйтесь цьому L бо надходить година, коли всі, що в гробах, почують Його голос і повиходять; ті, що чинили добро, на воскресення життя (Перше Воскресення), а ті, що чинили зло (спосіб життя яких в теперішнім часі не одержав Божого признання, щоб їм дати вічне життя) на воскресення суду (постепенне воскресення через випробовування, через кари і нагороди підчас віку Тисячоліття)- Йоана 5:28,29.

“В домі Отця мого багато осель, а коли б не так було, то сказав би я вам, що йду приготовити місце для вас. А коли відійду і приготую вам місце, то знову прийду і заберу вас до себе, щоб де я і ви були”.- Йоана 14:2,3.

“Син Чоловічий має прийти в славі Отця свого з Ангелами своїми, і тоді віддасть кожному згідно з його ділами”.- Мат. 16:27.

“Ось приходжу скоро, і нагорода моя з мною, щоб віддати кожному згідно з його ділами”.- Об’яв.22;12.

“Ось приходить спасення твоє, ось і з Ним нагорода Його, і заплата Його перед Ним”.- Ісая 62:11.

“Отож, брати, довготерпіть аж до приходу Господа, зміцніть серця ваші, бо наблизився прихід Господній”.- Яків 5:7,8.

“Скажіть тим, що боязливого серця: Будьте міцні, не лякайтесь, Ось ваш Бог, пімста прийде, як Божа відплата, Він прийде і спасе вас. Тоді розплющаться очі сліпим, і відчиняться вуха глухим, тоді буде скакати кривий немов олень і буде співати безмовний язик, бо води в пустині заб’ють джерелом і потоки в степу.”- Ісая 35:4-6.

“І того часу буде врятований із народу твого кожен, хто буде знайдений записаним в книзі (життя). І багато з тих, що сплять в земному поросі, збудяться, одні на вічне життя (Перше Воскресення), а одні на наруги, на вічну гидоту (безчестя, сором, з якого будуть могти видістатись через реституційний процес, який буде тоді діяти). А розумні (Мале стадо, мудрі діви) будуть сяяти як світила на небі (як сонце – Мат. 13:43), а ті, які привели багатьох до праведности, немов зорі, навіки віків…А ти йди до кінця (аж до жнив, до кінця цього віку), і відпочинеш, і встанеш для свої частки при кінці днів”.- Дан.12:1-3,13.

“Перед Ним почала списуватись пам’яткою книга для тих, що Господа бояться і поважають Його ім’я. Вони будуть моїми, говорить Господь сил, в той день, що я готую, стануть моїм скарбом.”- Мал.3:16,17.

Скривлені теорії та приваблюючі уяви приходять головно від людських філософів, які не керуються світлом Божого Слова і які викривили ум і думання багатьох з дорогого Божого народу, так що повищі стихи і інші виразні вискази відносно правдивих надій Божого народу, стали заперечувані і ограблені з їх краси і сили через інші більш менш образові писання, чи вискази, а які е так повиривані з свого місця і правдивого значення, що заперечують цим виразним висловам. Ми мусимо їх переглянути для того, щоб віра, надія і послух були виразними для очей нашого розуміння. Дальше ми звернемо увагу на різні інші благословення додаткові до наших надій, які належуть до нас в теперішнім життю, як часть первоплоду нашої спадщини.

ЗЛОЧИНЕЦЬ В РАЮ

“І сказав до Ісуса: Спогадай мене Господи, коли прийдеш у Царство своє. І промовив до нього Ісус: Поправді кажу тобі сьогодні, ти будеш з мною в раю”.-Луки 23:42,43.

Ті, які вважають, що спасення с втечею від вічних мук до райських приємностей і є узалежнене на випадкових обставинах та ласках, думають, що в цих висловах мають докази про доктрину вибору – що нашому Господу подобались слова одного злочинця і тому вибрав його до неба, а другого призначив немилосерно і невідклично на вічні муки. Дійсно, якщо Бог зробив спасення такою лотерією, такою випадковою річчю, то ті, що в те вірять, не повинні виступати проти лотерій по Церквах, а тим більше в світі.

Але не так справа мається. Ці стихи Писання були дуже мильно зрозумілі. Щоб дістати їх правильне значення, мусимо приглянутись до обставин і причини.

Господь став засуджений і тепер відбувалась Його екзекуція, будучи оскаржений за зраду проти уряду Цезаря, за те, що говорив, що Він є Царем, хоча Він виразно сказав їм, що Його Царство “не є з цього світу”. Там на хресті над Його головою був напис в трьох мовах, що вказував за яку провину Він є караний “Це Цар Юдейський”. Ті, що були довкруги Нього, знали про що Він говорив і сміялись з Нього, за вийнятком одного злочинця, що був розп’ятий коло Нього. Він безсумніву чув про Ісуса, і про Його чудовий характер і діла, і він думав собі: Це є дійсно великий і дивний чоловік. Хто може знати, чи це, що Він говорить, не є правдою? Він дійсно жив близько до Бога. Я відізвусь до Нього з співчуттям, це мені не пошкодить. Тоді він зганив свого співтовариша, згадуючи про невинність Господа, і після цього розпочалась вищезгадана розмова з Господом.

Ми не можемо припускати, щоб цей злочинець мав добре і точне знання про Ісуса – нічого більше від звичайного почуття, що тоді, як він вже мав незадовго померти, яканебуть нитка надії була кращою, чим нічого. Приписувати йому щось більше від того, означало б ставити його віру наперед усіх Апостолів і послідовників Господа, які в цьому часі повтікали в страсі, і які три дні пізніше сказали “А ми сподівались, що це Той, що має Ізраїля визволити”.- Луки 24:21.

Ми не сумніваємось відносно важливості його прохання. Він мав на думці, що коли Ісус осягне силу свого Царства, то він бажає, щоб і для нього там знайшлась ласка, щоб і ним заопікувались. Тепер завважмо, що Господь сказав. Він не сказав, що Він не має Царства, але противно, через свою відповідь Він показує, що просьба злочинця була правильна. Слово переложене на “поправді”, або “дійсно” є з грецького слова амен і означає “нехай так буде”, або “твоя просьба виповниться”. “Я кажу тобі сьогодні, (в цьому темному дні, коли виглядає, що я є обманник, і я вмираю як зрадник) ти будеш з мною в раю”. Суть цієї обітниці є, що коли Господь залежить своє Царство, то воно буде Раєм, і про цього злочинця буде згадано і він там буде. Завважте, що ми змінили кому (,) і замість перед словом сьогодні, ми дали її після цього слова.

Це показує слова нашого Господа зовсім виразними і розсудними. Він міг би був сказати злочинцеві більше, коли б захотів. Він міг би був сказати йому, що він матиме привілей бути в Раю з тої причини, що Господь віддає тепер своє життя в жертву, щоб заплатити Викуп за гріхи. Він міг би був сказати йому, що Він також викупить цього другого злочинця і тих, що сміються тепер з Нього і цілий світ. Ми про це знаємо, бо ми знаємо, що “Ісус з ласки Божої пожив смерти за всіх”, “дав себе на Викуп за всіх”, щоб у властивому часі усі могли повернути до райських обставин, які були страчені Адамом через його гріх, а відкуплені Христовою праведною жертвою.-Жид- 2:9; 1Тим.2:5,6; Діян.3:19.

Як вже було показано, Еденський сад був лиш ілюстрацією того, якою буде земля, коли буде вповні звільнена з прокляття – буде досконалою і прекрасною. Слово “рай” є арабського походження і означає город. Один старинний переклад (Септуаґінт) так подає стих з 1Мойс.2:8 “Бог засадив рай в Едені”. Коли Христос залежить своє Царство і буде усувати зло, то ця земля постепенно ставатисьме раєм, і ці два злочинці і усі інші, які є в гробах, повиходять звідти, і коли будуть послушні для законів Царства, будуть могли радуватися і жити в ньому по віки. Однак ми не сумніваємося, що милі слова висказані до нашого Господа в цій темній годині терпіння, не стратять своєї нагороди, подібно як те, коли хтось подасть чашу холодної води для тих, яких цей Цар “не соромиться називати своїми братами”.- Мат.10:42.

В Св.Письмі слово рай є вживане на означення первісного блаженного стану чоловіка, в гармонії з його Творцем, перш ніж прокляття і горе, і гріх увійшли на світ. Цей страчений для людства Рай є знов приобіцяний і він знов має бути привернений, і в певний неясний і невиразний спосіб усе створіння очікує і надіється, що Золотий Вік буде встановлений. Писання представляє перед нами думку, що стан Раю був відкуплений для чоловіка через смерть Ісуса Христа і наслідком цього буде відреставровання цього стану, і це буде частиною славної праці реституції – “цього, що було страчене” – викуп здобутого- Мат.18:11; Ефес.1:14; Об’яв.2:7.

Але чи ми маємо право змінити місце коми (,)? Напевно так. Розділові знаки, які є тепер в Біблії, не є з надхніння Божого. Писателі Біблії не вживали розділових знаків. Вони стали винайдені понад чотириста літ тому. Це є лиш для теперішньої вигоди і повинні бути завжди вживані так, щоб задержати правильне значення речення і щоб це було в згоді з іншими висловами Писання.

Прикладів подібного вживання слова сьогодні в новочасній літературі є багато і тут ми подаємо деякі, що знаходяться в Св.Письмі:’Тому я наказую тобі про цю річ сьогодні.”- 5Мос.15:15.

“Дивись, я сьогодні дав перед тобою життя та добро, і смерть та зло”. – 5Мойс.ЗО:15.

“Благав би я Бога, щоб чи мало, чи багато, не тільки ти, але усі, що чують сьогодні мене, зробились такими як я, крім оцих кайданів”.- Діян.26:29.

Не тільки сенс цього речення вимагає наведеної пунктуації, але цього вимагає теж його гармонія з усіма іншими стихами Писання і з його цілістю, і тому немає підстави противитись тому. Припускати, що наш Господь пішов зараз до Раю, було б немудрим припущенням, тому що в той час Рай ще не був привернений. Та більше того, бо Писання виразно подає, що тіло нашого Господа було поховане в гробі Йосифа з Ариматеї і що Його душа, або життя, пішла до шеолу, гадес або забуття і що він був мертвий, а не живий в Раю, чи де інде. Писання виразно запевнює нас, що наш Господь не прийшов з неба чи з Раю в часі свого воскресення, але що Він “був похований і що третього дня воскрес, згідно з Писанням”. (ІКор.15:4) Слова нашого Господа після воскресення були: “Так написано, і так потрібно було Христові постраждати, і воскреснути третього дня” (Луки 24:46). І дальше Він сказав до Марії “Я ще не зійшов до Отця мого, але йди до братів моїх і скажи їм: я йду до Отця мого і до Отця вашого, до Бога мого і до Бога вашого”.-Йоана 20:17.

ПАЛКЕ БАЖАННЯ АП. ПАВЛА

“Бо для мене життя Христос, а смерть надбання. Та коли життя в тілі, то для мене плід діла, то не знаю, що вибрати. Тягне бо мене одне і друге, бо моє бажання розв’язатись (“померти” в нових укр. перекладах, а це не є правильне) і бути з Христом, бо це значно ліпше (тут правильним перекладом було б – я маю палке бажання для повернення і бути з Христом, бо це багато ліпше); а щоб полишитися в тілі, то це більш потрібним для вас”,- Фил. 1:21-24.

Тут слід завважити, що 23 стих є по різному перекладаний, головно слова “бо моє бажання померти і бути з Христом.”

В англ. Бібліях ніде немає “померти” лиш “відійти” і воно є переложене з грецького слова аналюсаї. яке також означає повернути. Знавець грецької мови (Б.Вілсон), який також перекладав Новий Завіт, так пише: “Бажання Апостола не було, щоб він помер, чи розв’язався з тілом, на що вказувало б слово відійти, переложене з аналюсаї в загальних Бібліях, тому що, як виглядає, для Апостола не було різниці, котре з них він вибере, смерть, чи життя, але він тужив за аналюсаїт що вказує на третю річ. Це слово знаходиться також в Луки 12:36 і там воно є переложене на “вернутися” – “Будьте подібні до людей, які очікують пана свого, щоб, коли Він вернеться з весілля і прийде на зустріч..” (Луки ^ 12:36) Ісус навчав своїх Учеників, що Він знову поверне (Йоана 14:3,18) і так само Ангели сказали їм, після Його вознесення (Діян.1:11) Ап.Павло вірив в цю науку і інших навчав так само, і очікував за поворотом (аналюсаї) Господа з неба, щоб бути вічно з Ним.-Фил.3:20; 1Сол.1:1О, 4:16,17.

Ближче досліджування цього грецького слова аналюсаї показує, що воно є вживане в грецькій літературі Платоном в обох значеннях – вказуючи часом на відхід і часом на поворот , але це слово знаходиться лиш два рази в Новому Завіті, до Фил.1:23 і Луки 12:36. В Луки 12:36 є переложене на поворот (вернутися), і там воно не могло бути інакше переложене, бо не мало б сенсу. Ми твердимо, що в Фил. 1:23 воно також мало бути переложене поворот, з тої простої причини, що префікс ана в слові аналюсаї в грец. мові значить знову, наново (подібно як в нашій мові префікс від- вказує на повторну чинність, від-новити, від-свіжити тощо). Вживання цього префіксу до відійти в справі Апостола (знова відійти) не мало б сенсу, тому що Апостол ніколи передтим не був в славі з Христом і тому не міг знову, або наново відійти там. Але коли ми переложемо це слово вернути, або повернути і пристосуємо до нашого Господа, то всякі труднощі зникають.

Звернім увагу на обставини, які були причиною цього ж вислову. Апостол був через певний час в’язнем в Римі і хотяй був часом добре трактований деякими імператорами, то однак його життя було узалежнене від їх примх. Цей лист він написав як признання і подяку за гарний подарунок від Збору в Филипах і при тім розказує їм про свій стан, поступ в праці Господній тощо, і щоб їх заохотити більше до вірности і витривалости в службі для Господа аж до кінця.

Тому, що вони хотіли б знати про можливість його звільнення, він говорить їм, що вороги (бачучи його вільність через два роки – Діян.28:30) пояснювали по свойому Християнство, надіючись через те додати йому горя і можливо смерть для нього у його неволі. (Фил.1:16-19). Але він розуміє, що Церква молилась за нього і сподівався, що його суд перед Нероном принесе йому визволення – або через звільнення з в’язниці, або через смерть. І тоді він їм говорить, що коли йде про те, що він би любив, то для нього було б тяжко вибрати між життям (з терпіннями), а смертю (з її відпочинком від труду); але тому, що він не має вибору між тими двома можливостями, він тужить, він палко бажає за тим, що він добре знає є можливим, про те, що він добре знав і навчав Церкву, що воно ще є далеко (2Сол.2:1-8) – поворот Христа і бути злученим з Ним. Тоді, лишаючи неможливе, і повертаючись до можливого, він запевнює їх про своє передчуття, що Бог має для нього ще працю до виконання для Церкви і тому буде звільнений. І хоча Писання не подає нічого про те, то традиція говорить, що він був звільнений Нероном і дальше служив Церквам около п’ять літ, перш ніж став знову ув’язнений і страчений.

Слід також завважити, що так Лука як і Павло вживають постійно інших слів в їхніх писаннях тоді, коли правильне значення слова відійти мається на думці. І також треба пам’ятати, що Лука був писарем Апостола, багато подорожував з ним і привик до вживання слів в цьому самому значенню і там, де воно мало сенс.

Але якщо хтось ще думає, що слово відійти мас там бути, а не “вернути”, то подаємо слідуюче:

Апостол безсумніву бажав би, особливо через те, що знав, що Господній другий прихід не наступить скоро, щоб він відійшов до неба, чи деінде, щоб бути з Господом якнайскорше. Але він добре знав, що таке бажання не сповниться, бо це не є в гармонії з Божим планом; і тому, хотяй це було б його великим бажанням, про це він не думав як про річ можливу. Він ще не рішив, що волів би -чи жити і служити Христові в терпіннях, або чи померти і відпочити з трудів і мозолів, через які переходив -“очікуючи блаженної надії та з’явлення слави великого Бога і Спасителя нашого, Ісуса Христа.”, “Який перемінить тіло пониження нашого, щоб воно стало подібне до Його прославленого тіла”- Тита 2:13; Фил.3:21.

“НАШ ЗЕМНИЙ ДІМ” І “НАШ ДІМ З НЕБА”

Апостол пише до Н. Створіння відносно його стану -не включаючи природнього чоловіка. Він визнає нову волю як Нове Створіння, а старе тіло як шатро, або намет, який є кращий від нічого, хоча досить незадовільний. Нове Створіння не може почуватись досконало в нім, так як в дома, але тужить за досконалим тілом, що буде його в воскресенню – його постійним домом, або участю в “оселі”, яку обіцяв наш Господь, що приготовить для КСтворіння. (Йоана 14:2) “Знаємо, що коли земний будинок нашого намету, тіла, розпадеться, то ми маємо будівлю, тіло, від Бога – дім нерукотворний, вічний на небесах”.

Це є правда, що в цьому теперішньому тілі, або тимчасовому домі, ми стогнемо – стиснені не тільки злими впливами світу і сатани з кожної сторони, але також головно через слабості і немочі нашого власного тіла. Бо колими хочемо чинити добре, зло є коло нас, так що часто маємо перешкоди, коли хочемо чинити добро і не зробимо так як хотіли б, а проте зло, якого не признаєм, часто впихається на нас і тому потребуємо постійно пильнувати і поборювати його. І так як Апостол усюди говорить, “ми самі, маючи первоплід Духа, самі в собі зітхаємо, очікуючи всиновлення, відкуплення нашого тіла” – Церкви, до славного подобія Господа.

Але наше стогнення не є злучене з бажанням, щоб бути неубраним. Ми не бажаємо бути без тіла, тому що це означало напротягу цілого віку Євангелії бути в стані “сну”, ждучи на світанок воскресення, щоби бути “приодітим домом з неба”, тобто нашим новим небесним тілом, що буде нашим постійним “домом”. Ми прагнемо, щоб маленька іскра теперішнього життя не згасла, але щоб увійшла в досконалі умовини досконалого життя, до якого ми стали сплоджені. Ми бажаємо і тужимо за народженням через воскресення з його досконалим тілом.

“А Той, Хто на це саме створив нас, то Бог, що й дав нам завдаток Духа”. Цей досконалий стан, якого маємо одержати у воскресенню, буде величавим завершенням нашого спасення, яке Бог обіцяв; новий ум, нова воля є сплоджена через слово Правди і вважане як початок цього Нов. Створіння, яке буде удосконалене в Божій природі, коли Перше Воскресення завершить його. Святий Дух даний нам тепер є, так би сказати, передплатою -“завдатком”, або запевненням великого наслідку, якого надіємось і до якого прямуємо, зітхаючи і молячись.

“Тому будьмо завжди відважні, і, знаючи, що поки живемо в нашім тілі (так довго як ми почуваємось вповні задоволені з теперішних обставин – нас самих і нашого оточення), доти ми не вдома з Господом”. Коли живемо близько Нього, “ходячи з Господом”, то не будемо вповні задоволені з теперішних обставин тощо, але будемо почуватись як переходні, як пілігрими, як чужинці, шукаючи за кращим спокоєм, за кращим домом “який Бог мас для тих, що Його люблять”. Але це, як пояснює Апостол, є правдою лиш для тих, “які ходять вірою, а не видінням”.

“Ми ж відважні (повні віри в Бога, ми радуємось поступати вірою) і бажаємо краще покинути дім тіла (переходні і чужинці на землі) і мати дім у Господа” в дусі нашої спільноти.

Для цієї причини пильнуємо, чи це буде пізніше, коли дійдемо до нашого дому, або тепер, коли ми є поза домом, як пілігрими і чужинці, і ми стараємось, щоб бути прийняті Господом, щоб могли мати Його ласку і благословення, і розуміти, і цінити Його товариство і присутність, і знати, що остаточно будемо прийняті Ним.

“Всі бо ми мусимо з’явитись перед Христовим судовим престолом, щоб кожний прийняв згідно з тим, що він чинив, коли був в тілі, чи то добре, чи лихе”. Через цілий час цього мандрування ми стоїмо перед судовою лавою нашого Господа. Він нас досвідчує і випробовує, щоб побачити чи Його любимо і чи любимо ці речі, що є справедливі і мирні, і якщо так, то наскільки будемо готові жертвувати себе і те, що маємо, для правди і праведности. Він позначує степені нашої^ любови мірою нашого самозречення і жертвування для Його справи і для Правди.

Але таке говорення про наші тіла і доми може бути правдою лиш по відношенню до святих, до Нов. Створіння в Христі. Інші з людства не мають подвійної природи і тому не можуть слушно стосувати до себе такого вислову, який знаходимо в листі до Рим.8:10,11 “Коли ж Христос у вас, то тіло (вважається) мертве через гріх; але дух живий через (приписану) праведність” Христа.

Нова природа святих, сплоджених з духа правди, є вдійсності лиш новою волею, яку відтоді вважається як дійсну особу, і лиш її Бог визнає, Який знає нас не по тілу, лиш по духу нашого нового ума – Христового ума. Звернім також увагу на Рим. 6:3,4. Ці “Нові Створіння” мають старого чоловіка, який гине, і нового чололвіка, внутрі, або захованого (скритого) чоловіка в серці, який є відновлюваний день за днем.- 2Кор.4:16; Кол.3:9,10; Ефес.4:23,24; 1Пет.З:4.

СЦЕНА ПЕРЕММЕННЯ Апостоли не багато могли розуміти, що вислів Ісуса, що деякі з них не скоштують смерти, аж поки не побачуть Сина Чоловічого, що йде у своєму Царстві (Мат. 16:28), виповняться в шістьох днях для Петра, Йоана і Якова на Горі Переображення. І це так було, і це очевидно мало великий ефект на свідків, один з яких так пише в свойому листі: “Не за байками хитро видуманими йдучи, але, бувши самовидцями Його величі, об’явили ми вам силу та прихід Господа нашого Ісуса Христа. Бо Він прийняв честь і славу від Бога Отця, коли на Нього зійшов від величної слави такий голос: Це Син мій улюблений, Якого я вподобав. І цей голос, що зійшов з неба, ми чули, як ми були на святій горі.” Сцена цього переображення не була такою, як вона виглядала. Це було “видиво”, так як наш Господь пояснив учням, коли вони сходили з гори. В цьому видиві, так як у всіх видивах, недійсне виглядає дійсним. Це так було у видиві яке мав Йоан на острові Патмос, яке є описане в книзі Об’явлення. Він бачив, він чув, він говорив; та проте речі показані йому у видиві не були дійсними речами – не звір з багатьма головами і багатьма рогами, ні Ангели, ні чаші, ні престоли, ні змій і т.п, лиш видиво; і це видиво було в кожному значенню добре і в дійсности було більш відповідним для даної цілі, чим була б дійсність.

ПЕРШІ, ЯКІ МАЮТЬ ПОВСТАТИ З МЕРТВИХ

На цій горі не було Мойсея, ні Ілії особисто, але вони були лиш представлені для учнів у видиві. Про те ми знаєм не тільки з слів нашого Господа, що це було “видиво”, але також з Його слів, що ніхто не зійшов на небо. (Йоана 3:13; Діян. 2:24) Ми також знаємо, що Мойсей і Ілія не могли бути там, бо вони ще не воскресли з мертвих, а це тому що наш Господь Ісус був сам “первісток з тих, що померли.” “Перворідень із мертвих, щоб у всьому Він мав першенство.” 1Кор.15:20; Кол.1:18.

Та більше того, бо Апостол до Жидів виразно згадує Мойсея і Пророків (де включений є Ілія) і їх вірність в минувшині і що вони подобались Богу; але він показує, що вони ще не одержали нагороди і що її не одержуть, аж після того як ми (Церква віку Євангелії) одержимо (у властивому^ часі) свою нагороду як співнаслідники з Христом в Його Царстві. “І всі вони, хоч добре засвідчення мали через віру, не одержали обіцяного, бо Бог щось краще для нас передбачив, щоб вони без нас не одержали досконалости”.- Жид. 11:39,40.

Отже, коли поява Мойсея і Ілії з нашим Господом була лиш з’явою, то тут повстає питання, яке значення, яка ціль була цього видива? Відповідаємо, що це був образ зілюстровуючий славне Царство Христа, так як Ісус предсказав і так як це учні розуміли. В цім образі ці три учні не творили жодної частини. Вони лиш були свідками, Христос там був центральною особою; Його лице засяяло як сонце і Його одіж стала біла як світло, зображуючи славу, яка належить до духоюї природи, яку наш Господь одержав при воскресенню “повний образ особи Отця.” Це є той самий дух слави, що є показаний у видиві в Об’явленню, де наш Господь є представлений з очима “як полум’я вогняне”, а Його ноги подібні до “міді розпаленої в печі” (Об’яв. 1:14,15) У свойому другому приході наш Господь не буде тілом, тому що, як Апостол засвідчив “тіло і кров не наслідить Царства Божого”. Він є тепер і завжди буде славною духовою істотою на найвищім поземі – в Божій природі; і це переображення було в тій цілі, щоб передати до умів Його учнів хоч мале поняття слави, яка є в небесах.

Мойсей представляв вірних побідників, що жили перед Христом, про яких Апостол говорить, що вони не можуть статись досконалими, аж поки не буде заложене Царство (Жид. 11:39,40). Ілія представляє побідників віку Євангелії.

ТЕПЕРІШНЯ РАДІСТЬ НОВОГО СТВОРІННЯ

“Це сказав я вам, щоб моя ^>адість перебувала в вас, і щоб радість ваша була повна”.- Йоана 15:11. 

Усі, які з точки погляду, що виходить, – не з дому синів, не від тих, що посвятилися і через те сталися членами Нов. Створіння Царським Священством – але від інших, які, бачучи, що члени тіла Христового вповні посвятилися, не тільки самі, але й усі свої земні інтереси Господу, можуть бути схильні думати, що в цьому жертвуванню вони стратять всяку радість; але кожний член Нов. Створіння знає, що це є інакше, і вони можуть свідчити, що це е великою помилкою – що хоча деякі земні радощі, що були колись дуже дорогими, є один по одному жертвовані, але на їх місце приходять небесні радощі, які є багато вищими і ціннішими. І так як наш Господь говорить “хоч^ви будете сумувати, ваше горе обернеться в радість” (Йоана 16:20) Усе Нове Створіння мусить закоштувати гіркої чаші, яку Господь випив до дна; вони всі мусять бути діткнені співчуттям для слабостей тіла; вони всі мусять виразно розпізнати велич гіркости гріха; вони всі мусять бути пробовані відносно їх лояльности до Небесного Отця і їх готрвости жертвувати кожну земну річ і інтереси для Його справи. Але блаженства, які приходять через такі сльози і горе, і розчаровання, с блаженствами, що повстають з зрозуміння, що Бог признає їх поступовання, і це дає їм радість, вищу від радости природних людей – радість спільноти з Господом і Небесним Отцем.

Тут не могло б бути такої радости, коли б не було цієї блаженної надії. Коли б наша радість була узалежнена на обставинах лиш цього життя, ми не мали б радости, і так як Апостол про це говорить, були б “від усіх людей найнещасніші”. (1Кор.15:19) Це тоді, коли надія вхопиться сильно дуже великих і дорогих обітниць Божого Слова, що радість виходить немов цвітки в пустині, відсвіжувані нашими сльозами – такі цвіти радости і благословення, яких бідний світ в свойому дикому стані не може видати ні уявити собі. І як наша радість є залежна на наших надіях, вони є також узалежнені на наших чинностях. Це не с досить, що для нас є виставлені обітниці, і наша надія вхопилась їх. Бог так зарядив, що радість, яка виходить з надії і обітниць, мусить бути відживлювана через молитви і чинність, або активність, в Божій службі. Наш Господь показує на близьку сполуку між молитвою і продовжуванням нашої радости, кажучи:

“ПРОСІТЬ І ОТРИМАЄТЕ, ЩОБ РАДКЛЬ ВАША БУЛА ПОВНА”

“Перед лицем Твоїм повнота радощів; по правиці Твоїй, блаженство вічне”, говорить пророк (Пс.16:11). Це тому, що молитва приводить душу перед обличчя Боже, що вона приготовляє дорогу для благословення і великої радости. Очевидно, ціллю відкриття дороги для Божого народу, щоб приблизитися до престолу ласки, не є для того, щоб вони змінювали Божу волю чи плани. Така думка с не згідна з здоровим розумом, тому Господь повідомляє нас, що правильна молитва не є така, в якій ми просили б, щоб наша воля (наше бажання) сповнилася, яка не годиться з Божою волею, але щоб це було згідно з Його волею. Апостол про деяких говорить “ви просите, і не одержуєте, бо ви просите на зле”.- Яків 4:3.

По цій самій лінії наш Господь напоминає: “Коли молитеся, не говоріть зайвого, як ті погани, бо вони думають, що за своє багатомовство будуть вислухані. Бо Отець ваш Небесний знає, чого вам потрібно, скорше, чим ви просите в Нього. Не турбуйтесь, що вам їсти, та що пити. І про одіж не журіться. Про все це побиваються погани. Ви ж шукайте насамперед Царства Божого та праведносте його, а все це додасться вам” (Мат.6:25-36) І дальше Він говорить: “Коли ж перебуватимете в мені, а слова мої перебуватимуть в вас, то що схочете, просіть, і станеться вам”.- Йоана 15:7.

(1) Той, хто молиться, мусить бути в Христі – мусить прийти до особливої сполуки, або споріднення, з Ним через прийняття заслуги Його поєднуючої жертви і через посвячення себе для Його волі і служби, та більше того, він мусить в такий спосіб стало перебувати в Христі як у члені Його тіла, як член Нов. Створіння, для того, щоб мати вищезгадані привілеї.

(2) В ньому також мусить перебувати Слово Боже; він мусить кормитись Словом правди і ласки, щоб мати потрібну мудрість, щоб знати, про що має просити згідно з Божою волею, щоб його молитва була вислухана, бо інакше, навіть в Христі, його молитви можуть бути часто не вислухані, бо не представляли правильного прохання. Це лиш ті, які проявляють ці дві вищезгадані кваліфікації, можуть сподіватися приступити до престолу небесної благодаті з повною надією, з повнотою віри, що їх просьби будуть відповіджені – у властивім Божім часі. Лиш такі можуть осягати повноту радости.

Як Писання пояснює, молитва є старанням одержати приступ перед лицем Божим і також вдержувати з Ним спільноту. Отже, хто може приступати перед престол небесної благодаті, “щоб знайти милість та ласку для нашої допомоги в часі потреби.” (Жид.4:16) Ми з Апостолом відповідаємо, що світ в загальному не має цього приступу, не мас того привілею молитви. Дійсно, міліони поган моляться до їх богів, яких вони уявляють собі в різних постатях, в роді особи, чи речі, але їх молитви не є прийняті Богом. “Без віри не можна Йому вгодити, бо той що приходить до Бога, мусить вірити, що Він є, і що нагороджує тих, які Його шукають” (стараються знати Його, слухати Його і служити Йому) (Жид. 11:6) Корнелій був один з таких, який вірив в правдивого Бога і шанував Його і старався більше знати про Нього і чинити Його волю, і коли Божий план дійшов до відповідного степення свого розвитку, щоб дозволити поганам одержати Божу ласку, він на його молитви і його милостині одержав відповідь. Однак йому не було дозволено мати сполуку з Богом вповні, але він був поінформований післати за АпЛетром, який розкаже йому, що він мав робити. Петро говорив йому про Ісуса, що “Він є призначений Богом суддею живих і мертвих іощо хто вірує в нього, має прощення гріхів через ім’я Його”. Повіривши в ці слова, він став прийнятий до родини Божої і мав приступ до Бога, до престолу Його благодаті.

Загальна думка, що кожна особа і в різних обставинах може приступати до престолу Божої благодаті, є мильною. Так як було конечним для Корнелія, перш ніж він міг мати привілей приступати до Бога, треба було, щоб прийняв слова Ап.Петра, тобто Євангелію (про Викуп, про примирення і про посвячення), то таке саме знання є потрібне для кожного чоловіка.

Ап. Павло висказує цю саму думку, заявляючи, що Христос відчинив для нас “нову дорогу життя” через завісу, тобто через своє тіло, і що ми можем входити до Святая Святих через кров Хрисга. Такі “брати” споріднені з Первосвящеником над домом Божим, є заохочувані “приступати з щирим серцем, в запевненні віри,” щоб розуміли, що їх гріхи і беззаконня стали вповні прикриті і що тепер вони самі стали прийняті Отцем (Жид.10:17-22). І знов цей самий Апостол говорить, що це є ми, які маємо Великого Священика, який “співчуває нашим немочам” і тому ми “приступаймо з відвагою до престолу благодаті, щоб знайти милість і ласку для нашої допомоги в час потреби”.- Жид.4:15,16.

Але, коли лиш кляса посвячена, Нове Створіння, є заохочувана до престолу благодаті з відвагою і з довірям, то очевидно всі ті, які в якому-небудь значенні належуть до “дому віри”, можуть до певної міри втішатися привілеєм молитви, привілеєм подяки і просьби, і можуть втішатись миром Божим, розуміючи, що їм були прощені гріхи через заслугу примирення. Помимо того, це не є їх привілеєм, щоб приступати сміло, чи в який інший спосіб, до стану Найсвятішого. Лиш посвячені, Нове Створіння, члени Священика, мають привілей приступати перед лице Боже в молитві в цьому особливому значенні; і тому лиш вони можуть мати повноту радости, яку Господь обіцяв. Отже, хоча ми навіть не можемо говорити невіруючим молитися (говорити, щоб просили про щось Бога і Він їм дасть), але насамперед повідомити їх так як Ап. Петро повідомив Корнелія, що вони можуть знати Того, в Кого мусять увірувати, перш ніж можуть мати певний стан, чи місце перед Богом; помимо того ми можемо заохочувати всіх, які повірили в Ісуса Христа, щоб молитись до Отця, дякувати і просити через Ісуса Христа. Однак таким треба виразно пояснити, що їх тимчасове оправдання вірою не є виповненням Божої волі супроти них, лиш початком правильної дороги зближення до Бога – першим кроком до цього зближення – і що треба підняти другий крок, а це е повне посвячення для Божої волі, для того, щоб вповні втішатися привілеєм синівства і привілеєм молитви, і спільноти з Богом, і повнотою приобіцяної радости.

їм треба пояснити, що коли вони не підіймуть цього другого кроку, то це буде вказувати, що вони одержують Божу ласку (оправдання) на марно. (2Кор.6:І) Після одержування такого привілею молитви, і відмовлятися йти дальше до повного посвячення для Бога, такі повинні відчувати за річ невластиву одержувати дальше Божу ласку і просити про більше, в той час, коли не бажали посвячуватися, не хочуть віддати свого серця Богу, ні жервуватись, а що має бути розумною службою з нашої сторони. Як посвячена кляса є названа в Писанню зарученою Дівою Христа, то учасникам загального “дому віри” є виставлена пропозиція бути членом цієї зарученої кляси. Нове Створіння є зарученою Дівою Христа, віддавши все своє, майно, привілеї, сили, час для Господньої служби, і тому вони тепер можуть одержувати благословення, охорону і дари, які Він обіцяв для своєї зарученої Діви.

Так як для дівчини, яка відкинула пропозицію хлопця бути його нареченою, було б невластивим вимагати від нього подарунків і охорони, які він скорше зовсім добровільно давав її, то так само ці, які постійно відкидають Божу благодать, до такої міри, що не бажають посвячувати того, що мають (того малого) для Господа, то такі не можуть дивитись на Нього і просити Його благословення, які Він обіцяв тим, що Його люблять і покажуть те через посвячення. Тут треба зробити цю різницю між тими, які оцінили цю Божу ласку і вповні посвятились. Факт, що ці Богом начеркнені лінії між різними клясами віруючих, не є більш виразно розпізнані, то це приносить певну шкоду для обох кляс. Різниця між віруючими і невіруючими повинна бути виразно окреслена, Усіх віруючих треба вважати як братів “дому віри”, але не тих останніх, невіруючих. Дальше, треба відрізнювати тих віруючих, що посвятилися, від тих, що не хочуть посвятитися. Тих, що посвятились треба вважати за членів Церкви, Нове Створіння, Царське Священство, для яких усі великі і дорогоцінні обітниці належуть.

Коли ці різниці є виразно розпізнані то користь з цього буде (1) для світу, приводячи його до більшого перегляду справ, досліджування і до яснішої віри; (2) на користь і для непосвячених віруючих, даючи їм нагоду більше розуміти, що поки вони не посвятяться, вони не є співнаслідниками з святими в жодному цього слова значенні, так в майбутній славі, як і теперішних привілеях і радості. (3) Зрозуміння цього, буде мати, віримо, великий заохочуючий вплив і на непосвячених, скеровуючи їх до більшого думання, щоб підняти правильні кроки і не бути в стані непевносте і уявлення, що може в якийсь спосіб і вони будуть признані за синів Божих і спадкоємців Його обітниць, що є дані на тепер і на майбутність.

Як ми завважили, Апостол говорить, що діти віруючих зачислені з ними як учасники Божої ласки оправдання -не як цілком нечисті, але як тимчасово оправдані. Цей оправданий стан і його відношення до Божої опіки і провидіння триває від уродження, аж до віку дорослого; і такі діти мають привілей оправданих, коли йде про молитву і одержують відповідну міру благословення і миру, їх треба вчити від дитинства поважати Всемогучого, Бога їх родичів, як і їх Бога, і від молодого віку їм треба дати до зрозуміння, що так як родичів становище перед Богом є через Ісуса Христа, то подібно їх становище перед Христом є через їх родичів. Посвяченого родича, або родичів, в кожнім Християнськім домі можна вважати, в певному значенні, як священика дому, і хоча є властивим, щоб дитину заохочувати молитися до Господа, то їх і тут треба навчати, що родина і всі її інтереси є під Божим наглядом з причини посвячених родичів, членів Нов. Створіння. Дитину треба вчити, щоб вона чекала на час, коли її поширений ум і краще зрозуміння дозволить їм вповні посвятитися для Господа, і в такий спосіб осягнути привілеї і радість, що є обіцяні таким.

В той час, як Нове Створіння в Христі має напомин в повищім стиху, щоб не шукати понад, і не молитися за земними речами – що будем їсти і чим вбиратися, але в цих речах сполягати на мудрість і любов Отця – вони є поінформовані відносно одної речі, про яку Отець любить, щоб вони просили і яку він їм радо дасть. Тою одною річчю, про яку вони повинні особливо просити, є Св. Дух – дух святости, Дух Божий, Дух Христа, Дух Правди, дух здорового розуму, дух любови. Слова Господа є такі: “Коли ви, бувши злі, можете давати добрі дари своїм дітям, скільки більше Небесний Отець дасть Духа Святого всім тим, хто буде просити в Нього”.- Луки 11:13.

Отже тут маємо виразну інформацію відносно того, що мас становити основу, чи підставу, наших молитов, якщо ми бажаємо відповіді. Ми повинні так молитись, щоб наші просьби були вислухані. Наші думки, наші почуття мусять бути звернені на речі вгорі, не на речі внизу (земні) – на шату Христової праведности і нашу майбутню славну одіж, коли будем подібні до Господа і побачим Його такого, який Він є. Ми маємо прагнути духового корму, хліба, що зійшов з неба, і маємо роздумувати над тими дорогими обітницями Божими, яких Христос є центром і дійсністю. Цього ми мусимо шукати, і це оцінювати і присвоювати собі; і ці речі будуть предметом наших молитов. Таким чином наше очікування, наші молитви і щоденні старання будуть в повній згоді. Та більше того, подяка має занимати велику частину нашої молитви, відколи ми пізнали височину і глибину, ширину і довжину Божого приготовання, так для Нов. Створіння, як і для наших дорогих по тілу і для цілого людства. Про що більше, чи краще, можемо просити від того, що Бог вже приготовив?

Ми напевно не можемо просити більше, від того, що було приобіцяне відносно слави Нов.Створіння; і також не можемо просити більших привілеїв та радости в теперішнім часі для цієї самої кляси. Кожний засіб, всяка потреба, про яку ми можемо собі уявити, були продумані і приготовлені для нас – дані нам, щоб їх брати. Нам лиш бракує мудрости як їх брати, як присвоювати ці засоби. Коли віддаємо подяку то ми в тім також просимо про мудрість і ласку, щоб нею керуватись, щоб правильно поступати і щоб наша радість була повна. Тому наша просьба повинна бути про більшу міру Св. Духа – про мудрість згори.

Чи можемо для світу просити щось більше від того, що Боже провидіння вже приготовило? Нічого більше! Славні “часи реституції” приобіцяні в Слові Божім заспокоять усі найбільші сподівання і надії, про які мудрі люди могли колинебудь думати. Тому ми можемо лиш дякувати Богу і визнати Його доброту, стараючись співпрацювати з тим і розуміти, що нам потрібно мудрости. Тому є порада, щоб ми просили про цю поміч Божого Духа, або силу -“мудрість згори”. “Коли кому з вас бракує мудрости, нехай просить у Бога, Який усім дає щедро, і не докоряє, і буде вона дана йому” (Яків 1:5). При помочі цієї мудрости ми зможемо так керуватись, що це буде добре для нас і буде поміччю для других; тому наші молитви повинні бути в цьому напрямку, щоб ми могли співпрацювати з Богом по добрих і благородних лініях, які Він вже позначив -питати про щось краще, було б немудрим і невластивим.

Великий привілей приступати до престолу благодаті, входити вірою поза завісу до Найсвятішого місця і одержувати милосердя в часі кожної потреби, може бути пристосований до різних обставин, якими ми е окружені.

Цей привілей є особисто нашим – ми можемо особисто замкнутися з Господом і з Ним перебувати; і через Його милосердя ця спільнота з Ним, це відлучення від річей, що дратують і перешкаджають, може бути тоді, коли ми дійсно відлучимось від товариства інших. Якщо це є неможливе і коли немає нагоди приклонити коліна і молитись словами, то привілеєм Нов. Створіння є звернутись умом до Отця. Коли на вулиці, коли оточені товпою, коли в замішанню то вони можуть в серці звернутися до Господа, просячи про силу і мудрість в часі потреби. Як блаженними є ці привілеї! Ці, які найбільше користуються ними, найбільше радуються ними. Відмінно до земних річей, вони стаються більш дорогими, як є більше нам знані.

Молитва в домашнім колі є входом родини до “тайного місця” – перед обличчя Господа, осторонь світу. Це не все є можливе, але там де є нагода, це повинно бути піддержуване. Однак, коли не можна мати сприяючої до того оказії, безсумніву Господь буде дивитись на бажання, замість діла, і надарить відповідним благословенням. Вплив родинного вівтаря, запах молитов, що зноситься до Небесного Отця і признання Його ласки, милости і сили, принесе напевно додаткові благословення, не тільки для Царського Священства, які в такий спосіб служать своій родині, але для кожного члена цієї родини. Почуття пошани для Бога, відповідальности перед Ним і розуміння про Його милу опіку, товаришить їм через цілий день. І коли в вечір є можливим разом помолитись і подякувати за опіку і милосердя, то благословення збільшуються, так як олива вдови, яку вона наливала з одної посудини в другу- 2Царів 4:1-7.

Молитва в Церкві є входом Божої Родини до “тайного місця”, перед обличчя Боже, осторонь від світу. Вона є дуже потрібна для поступу Церкви, її здоровля і її духового розвитку. Занедбання молитви напевно принесло б занепад сили, страту привілеїв служби і відповідну страту радости. Однак ми зовсім не симпатизуємо з такою публічною молитвою, про яку Бостонська газета згадує, коли написала про одно релігійне зібрання, на якому один проповідник “висказав найкращу і найбільш вимовну молитву перед Бостонською публікою”. Ми бачимо багато таких публічних молитов (в останніх літах кілька таких великих публічних проповідників в Америці стали посуджені за фінансові надужиття і неморальне життя, бо не поступали так, як говорить АпЛавло “нехай відступить від неправди всякий, хто іменує ім’я Христа” -2Тим.2:19. -Ред.) Ми не маємо молитись до публіки, але до Бога. Писання не тільки заохочує публічну молитву між Божим народом, але подає, щоб той, хто молиться, пам’ятав про слухачів в зв’язку з його службою і виконував таку службу, щоб той, хто слухає міг з серця сказати “Амінь”.-1Кор.14:13-17.

Це була мудрість згори, Святий Дух, який провадив Ап.Павла, коли він ішов до нового міста з Євангелією шукати за тими, які збирались там, “де за звичаєм відбувалася молитва” (Діян.16:13). І це є правдою дальше, що знання і любов Божа перебуває найбільше між тими з Його народу, які моляться одні за других і одні з другими, щоб їх радість була повна. Не залежить як багато зібрань може бути роблено для студій Божого Слова і для будовання один одного в найсвятішій вірі, ми дораджуємо, щоб кожне таке зібрання розпочинати молитвою, просячи Господа про благословення на дану студію, дякуючи Йому за привілей і просячи про благословення для всіх учасників, щоб більше пізнавати і чинити Його волю.

ВІРА ЯК ОВОЧ ДУХА І ЧАСТИНА ТЕПЕРІШНЬОГО НАСЛІДЦЯ НОВОГО СТВОРІННЯ.

Ми мусим мати віру, перш ніж можемо статися взагалі дітьми Божими – так, перед нашим оправданням – тому що ми є “оправдані вірою” перш ніж одержимо мир з Богом і прощення гріхів. Тому ця віра, яку ми мали, перед одержанням Святого Духа, не може бути вірою, яка є овочем Святого Духа – даром Духа. Віра е чинністю, діяльністю нашого ума по відношенню до Бога і Його обітниць. Ті, які не можуть проявляти віри, або довіря в Бога, чи то з причини незнання, чи з причини такого упавшого ума, є в такому стані, в якому не є можливим для них одержати цього благословення під зарядженням, чи влаштуванням віку Євангелії, але не в стані, який би повздержав їх від участи в блаженствах віку Тисячоліття. Поклик цього віку Євангелії є для тих, які можуть і які будуть поступати вірою, а не видінням – і кожний, хто не може і не буде так поступати, не може “ходити” з Богом. “Без віри не можна подобатись Богу”. Хто не має такої віри, той не може робити жодного початку в теперішнім часі, і навіть коли б він мав дещо віри, щоб почати, то коли вона не буде зростати і міцніти, він не буде мати сили статись побідником, бо написано, “А це перемога, що світ перемогла, – віра наша”.- ІЙоана 5:4.

Ми повинні помітити велику різницю між вірою, а легковірністю. Міліони людей на світі є легковірними і забобонними, і вірять в тисячу і один немудрих річей, про які вони не мають відповідного доказу. Такі люди, шо вірять в те, в що неповинні вірити, знаходяться не тільки в поганських краях. Міліони з них носять імено Християн з деномінаційним додатком. Пересуд і легковірність мають бути осуджені і усунені. Тут треба заохочувати, будувати і зрощувати правдиву і щиру віру. Віра в Бога є вірою, споляганням, довірям, яка є будована на Божих обітницях, а не на людській традиції, філософії та уяві.

Якщо ми віримо, що Бог с такий, на якого вказує Його ім’я: Самоіснуючий, Всесильний, і Мудрий, і Справедливий, і Люблячий Творець, і якщо ми віримо, що Він нагороджує JTHX, які Його пильно шукають – шукають, щоб розуміти Його Слово; і коли пізнаємо Його Слово і щораз більше розуміємо, ми будемо мати довіря в Бога і в Його Слово, і будемо скеровувати наше життя відповідно до того. Цей початок віри під Божою благодаттю провадить до Христа як на дорогу нову і живу, дорогу сполучення з Богом і повернення до Його ласки. Як ця віра також вхоплюється Ісуса і проявляється в послусі, вона зростає і на ню спливає більше Господнє благословення, яке більше просвічує її відносно вимог і прийняття в члени Нов. Створіння. Зростаюча віра також вхоплюється Божих обітниць- щоб статися спадкоємцями Божими з Ісусом їх Господом і Спасителем. Наслідком того наступає більше благословення Святого Духа – сплодження, помазання і всиновлення.

Дальшим блогословенням є освічування світлом золотого свічника в Святая, яке дає змогу для очей їх віри бачити речі, яких не можна бачити з назовні – розпізнати особливу службу Первосвященика відносно світла, відносно хлібів показних (появлення – Вихід 35:13), відносно кадила на Золотім Вівтари і Скрині Завіту поза завісою. Коли жива, послушна віра починає щораз більше обіймати ці різні риси Божої ласки, як вони є об’явлені в Божім Слові, вона помало зростає щораз більше і щораз ясніше, і стається елемантарною частиною нового ума. З цієї точки вона бачить речі, які не могла бачити скорше і про які Апостол говорить “Чого око не бачило й вухо не чуло, і що на серце чоловіка не прийшло, що Бог приготовив для тих, що Його люблять”.- 1Кор.2:9.

Через слово обітниці, представленого через Духа, вона бачить великі і дорогоцінні речі, небесні речі, честь і славу, які мають бути осягнені при Первому Воскресенню, – Царство, яке буде тоді встановлене, що принесе благословення для всіх народів землі. Нове Створіння бачить усі ці речі очима віри, очима зрозуміння і Апостол запевнює нас, що ці очі можуть бачити много таких річей, які не є ясними ні виразними для природнього чоловіка, а це тому, що “нам Бог відкрив це своїм Духом, усе бо досліджує Дух, навіть глибини Божі”.- 1Кор.2:10.

Духово сплоджена віра в речі, які ще є невидимі, є частиною насліддя, або спадщини Нов.Створіння, і є близько злучена з кожною надією і кожною радістю – даючи одинокий можливий передсмак “слави що наступить”. Дійсно, так як Апостол пояснює, це є основа, ґрунт, на якій усі наші надії і наші радості е збудовані. “Віра е запевненням того, чого ми сподіємося, доказ річей невидимих”. Через віру речі, яких ще не бачиться, стають дійсними в наших умах, так як речі видимі; та більше того, каже нам цей Апостол, що з цієї точки ми вчимось оцінювати, що речі, які ми бачимо нашими природними очима, є тимчасові, в той час як речі, яких не бачимо нашими природними очима, але бачимо очима віри, є дійсними і вічними.

Про те, як потрібною є віра до осягнення і вдержання свого теперішнього насліддя, є ясно показано Ап. Яковом, який говорить: “Коли кому з вас бракує мудрости, нехай просить у Бога, Який усім дає щедро і не докоряє, а буде йому дана” і він додає ‘Тільки нехай просить з вірою, без жадного сумніву, бо той, що сумнівається, подібний до хвилі морської, яку вітер жене та розбиває. Нехай бо така людина не думає, що вона одержить шось від Бога. Людина двоєдушна непостійна у всіх своїх дорогах” (Яків 1:5-8) Таким чином Апостол показує, що це є неможливим для такого, хто не має сильної віри, статись побідником. Тому Писання усюди дораджує, щоб зростати в вірі, що всі з Божого народу потребують молитися і просити, так як просили Апостоли “Господи, додай нам віри”, і коли так моляться, то вони повинні вживати усі засоби, які Бог призначив для вислухання цієї молитви. Якщо їх віра є щирою, вони будуть пильно вживати, або послуговуватись тими засобами – вони будуть шукати Господар молитві, будуть старатись знати Його Слово, знати яка^є Його воля і її чинити, старатись тішитись нагодою Його служби, старатись плекати чесноти Духа; і коли такою є їх настанова, вони матимуть сильну віру, повне запевнення віри, і “ніколи не спіткнуться. Таким бо чином, щедро буде їм даний відкритий вхід у вічне Царство Господа нашого і Спасителя Ісуса Христа.”- 2 Пет. 1:10,11.