6 Том, 17 Розділ – Насліддя Воскресення Нового Створіння

РОЗДІЛ 17

СПАДЩИНА ВОСКРЕСЕННЯ НОВОГО СТВОРІННЯ

Лиш наскільки очі віри і вуха віри є навчені Словом Божим, настільки Нові Створіння зможуть оцінити велич і славу майбутньої спадщини. Як природні люди вони не можуть мати найменшого поняття про те, навіть аж до самого посвячення, після якого є споджені з Св. Духа, а що є завдатком майбутнього насліддя. Аж до цього часу, навіть хотяй вони прийшли до спільноти з Богом через віру і оправдання, їх знання майбутности є зображене в Левитах, які, хотяй служили при Наметі, не могли ввійти до його середини і не могли там нічого бачити. Знання, яке Левити могли мати про славу “Святої” (тих золотих річей – стола, вівтаря і свічника), вони одержали від священиків, які там входили.

Звертаючись до цього Царського Священства Нового Створіння, Апостол показує, що навіть з їх повним одержанням ласки і знання, і віри, і духового зору, вони в теперішнім життю не будуть могли ясно збагнути майбутніх річей, але мусять дальше принимати їх вірою. Він говорить: “Ще не виявилось, що ми будемо; знаємо ж, що коли Він з’явиться, то будемо до Нього подібні, бо побачимо Його такого, як Він є” (ІЙоана 3:2) Це є вистарчаючим для Божого народу, хоча вони можуть бути цікаві знати всі подробиці відносно їх духових тіл, їх форми, величини і субстанції тощо, однак вони добре розуміють, що цей новий стан буде дуже різнитися, так що людський розум цього не може вповні зрозуміти, не грає ролі як в подробицях це було б описане. Але ця справа є вповні полагоджена через запевнення, що Церква буде подібна до Господа і буде Його бачити, не таким як Він був в тілі, і не таким як Він показувався Апостолам після свого воскресення, коли прибирав різні людські тіла – але побачим такого, Яким Він е тепер, в великій славі. Це є вистарчаючим.

Однак ми е втішені, що Господь підніс заслону до певної міри, дозволяючи нам бачити проблиск нового стану нашої майбутньої спадщини через опис Першого Воскресення, даний Ап. Павлом в ІКор. 15:41-44. Цілий цей розділ с дуже важний і цікавий для Нов. Створіння -не лише вірші, що відносяться до Першого Воскресення, через яке Церква буде удосконалена і увійде в радощі свого Господа, але також через виразний натяк про майбутню надію світу. І дійсно, хоча Апостол звертає свій лист до святих, а не до інших, все ж таки, коли б він описав лиш Перше Воскресення, то деякі мали б певну підставу говорити, що блаженства для світу будуть незначні і про них не варто згадувати, а ще інші могли б думати, що всі інші одержуть таке саме воскресення, але дещо пізніше. Отже згадка про два воскресення є дуже помічна, яка годиться з іншими заявами і свідченнями Писання, що Бог має для Церкви особливу частину, особливу нагороду – духову частину – і що Він має земну частину, яку в своїм часі об’явить і предложить для цілого світу в загальному. З причини цього відношення між Першим Воскресеням блаженних і святих, Церкви (Об’яв.20:6) і слідуючим воскресенням усіх людей, які остаточно приймуть Божу ласку, ми вважаємо, що буде зовсім властиво над цим предметом застановитись так, як Апостол його подає, і розважити обидва воскресення.

“ЯК БО В АДАМІ ВСІ ВМИРАЮТЬ, ТАК У ХРИСТІ ВСІ ОЖИВУТЬ”

– 1 Кор.15:22 –

Цей вислів с даний як заключення аргументу

Апостола, що його попереджує. Він тут обговорює науку про воскресення з мертвих, яку деякі заперечували, а яку він підтверджує. Він виказує, що їх твердження є немудре, тому, що коли мертві не можуть воскреснути, то тоді і Христос не воскрес з мертвих, і якщо Христос не воскрес з мертвих, то ми не маємо Спасителя, ні Посередника, ні помічника і тоді справа Церкви і світу є безнадійна, пропавша. Тому що карою за гріх є смерть, то тут треба було, щоб Христос помер за наші гріхи, згідно з Писанням, але, коли б Він не повстав з мертвих, наша надія була б марною, це було б так, немов би Він ніколи не піднявся чинності нашого примирення; тому що, хотяй людство стало б звільнене з прокляття переступу Адама, хотяй було б звільнене з осуду смерти, воно дальше знаходилося б в безнадійному стані, потребуючи відновлення, а щоб цього доступити, воно потребуватиме Великого Лікаря, Великого Відновителя.

Представивши сильні аргументи, вказуючі на конечність Христового воскресення, як також Його смерти, він говорить, “Коли Христос не воскрес, то даремна віра ваша, і ви ще в гріхах ваших. Тоді ті, що померли в Христі, загинули”. Дальше цей сам Апостол продовжує обговорювати цей предмет, як доказаний, як рішений і правдивий, і поза межами якого-небудь сумніву, і говорить, ” Тепер же Христос воскрес із мертвих, первісток з тих, що померли”.

Доказавши в цей спосіб цей предмет, і утвердивши віру читачів в цю важливу правду, що воскресення є не тільки можливим, але конечним, і що доказ про те знаходиться в тому, що наш Господь не претендував (як багато збаламучених людей вірує), що Він помер, але дійсно помер, дійсно був мертвим через три дні за наші гріхи, і дійсно воскрес з мертвих, він показує, що через таке вірування ми маємо привілей думати про наш рід як померший в Адамі – не як на віки пропавший, але як такий, що спить. Ми маємо привілей надіятись, що згідно з Божою обітницею, в світанку воскресення вони стануть пробуджені і повиходять до кращих обставин, які є сьогодні, до обставин, в яких гріх і смерть не буде панувати, в яких сатана не буде мати сили смерти, але буде зв’язаний, і в яких Відкупитель буде мати повну силу і вживатиме її для звільнення в’язнів з великої в’язниці смерти. Ці, які під тими сприяючими обставинами послухають голосу Господа і вступлять на святу дорогу, яка буде їх провадити щораз вище до досконалости, до життя, до миру і до блаженства приготованого для них Богом, осягнуть життя; це життя було страчене через непослух Адама і стало відкуплене Другим Адамом і дане тим, які будуть послушні Йому. В 21-м стиху Апостол пояснює, що “так як смерть прийшла через чоловіка, так через Чоловіка і воскресення з мертвих”. Тут немає помилки, говорить Апостол, що перший чоловік, через якого прийшла смерть, був Адам, і що другий чоловік, через якого прийде воскресення, є “чоловік Ісус Христос”, Який за часу свого тіла сказав, “це тіло моє, що я дам за життя світу”. І дальше, коли говорив про свою чинність і який буде вислід цього, Він сказав,”Я воскресення і життя”.- Йоана 6:51;11:25.

Вислів, що знаходиться в наших Бібліях, що “як в Адамі всі вмирають, так і в Христі всі оживуть”, не с добре переложений, бо це є в незгоді з іншими стихами Писання, які виразно ограничують число тих, які стануться живими через Христа. Цей злий переклад попирає радше універсальне спасення, в тім, що натякає, що Бог і Христос не будуть брати під увагу характеру тих, яким життя буде дане. Однак інші стихи Писання показують дуже виразно, що не всі “одержуть життя”, лиш ті, “які чинять волю Отця, Який є в небі”. Про це також виразно говорить сам Господь, “Хто^має Сина, має життя, хто ж Сина не мас, не має життя”.- ІЙоана 5:12.

Багато, що читають цей стих, не звертають відповідної уваги на слова “оживуть”. Вони думають, що це лиш означає пробудження з сну смерти, але його значення є о много ширше і важніше. Смерть, що прийшла через

Адама, принесла не тільки страту частини життя, яке світ має сьогодні, але страту життя в його повному значенню і в повній мірі, яке Адам мав, як представник цілого людського роду. Як слово “помер” означало страту всього життя (досконалого), і вмирання Адама розпочалось зараз після видання осуду (вироку), то так само “оживити” буде означати не лише вихід з смерти і початок поступу до досконалого життя, але буде правильно означати повне привернення до життя, до досконалого життя, такого як Адам мав, перш ніж він згрішив. Це є побажаним, щоб це правильне значення цього слова “життя” було добре зрозуміле, коли розважаємо цей стих, і при тому добре пам’ятати, що з Божої точки погляду цілий людський рід знаходиться в смерти, не лиш ті, що пішли до гробу, але й ті, що є в дорозі до гробу. Слова нашого Господа показують як Він дивився на цей стан, “Йди за мною, нехай мертві ховають мерців своїх” (Мат,8:22). Тут про невіруючих говориться як про мерців, тому що вони не мають жодної сполуки з Господом, від Якого виходить життя, а про віруючих говориться як про живих, хоча вони тепер не є визволені з смерти, лиш через їх надію, і не є вдійсности визволені з сили смерти, але будуть аж при воскресенню.- 2Кор.1:1О, Рим.8:24.

ПІСЛЯ ВОСКРЕСЕННЯ ДО ЖИТТЯ

Ми перекладаємо цей стих в той спосіб, “Як всі в Адамі вмирають, так і всі в Христі оживуть”. Лиш ті, які с животно злучені з Адамом (його покоління), вмирають з причини гріха. Сатана, хоча отець брехні і убійця від початку, не помер з причини Адамового гріха, тому що він не був “в Адамі”, коли цей був засуджений на смерть; подібно Ангели, які не задержали свого первісного стану, не мають участи в смерті Адама, тому що вони також не були “в Адамі”. Апостол показує, що Адам був отцем, тобто життєдавцем, людського роду, і що через непослух він і його рід, який був в його стегнах, унаслідили смертний стан, який жене їх до гробу скорше або повільніше. Отже, як усі, які були “в Адамі” стались учасниками його осуду і прокляття, так само всі “в Христі” матимуть Божу ласку через Нього.

Рід Адама був в нім дійсно і легальне, без жодного вибору чи застереження – був в нім з природи. Ці “в Христі” приходять до Нього через ласку – особисто і під умовами. Згідно з Божою постановою визволення Адама з під прокляття смерти досягне остаточно цілий його рід, коли йде про звільнення його з осуду смерти, і дальше, даючи йому знання і нагоду прийти до Христа; але лиш ті, які приймуть і використають ці привілеї, і прийдуть до Христа, будуть “оживлені” в повнім і властивім того слова значенню. Вони будуть піднесені з стану смерти вповні. Жена Адама була від нього і представлена через нього, так як були його діти в його стегнах. І так само є з Христом. Його жена, або Церква, перша розвинулась і одержує життя з Його життя, а опісля цілий світ буде збуджений з “сну” смерти і буде приведений до знання Правди підчас Тисячоліття, і матиме привілей через посвячення прийти до Нього, як їх “отця” (Ісая 9:6); і якщо вони будуть перебувати в таких стосунках, ” в Нім”, то це означатиме розвиток до повної реституції людської досконалости – до всього того, що було страчене в першім Адамі. Таким чином всі в Христі будуть припроваджені до досконалого життя – “оживуть” в повному цього слова значенню. Вони були в першім життєдавці з природи, і вхибили через його вхиблення. Незадовго їм буде дана нагода прийти до споріднення з другим Адамом, тобто життсдавцем, і якщо будуть добрими дітьми, будуть послушними для Його голосу, то будуть жити – оживуть.

Таке пояснення, а не інше, узгіднює цей стих з контекстом. Апостол, після цього вислову, “Так і всі в Христі оживуть”, дальше додає “Кожний в своїм порядку”. Як першу в поряку він згадує Церкву, Невісту, тіло Христа, “перші овочі”, Перше Воскресення. (Фил.3:10) Ці приходять до споріднення з Христом підчас цього віку Євангелії, через “високий поклик”, і вони становлять “особливий скарб” Христа, і мають одержати життя на особливому рівні з доданням слави, чести і безсмертя, яку тут лиш очима віри бачимо, а пізніше вповні побачимо.

“А потім”, говорить Апостол, немов про відмінний порядок, остатки з тих, які будуть знайдені гідними життя, стануть оживлені, тобто вповні піднесені з гріха і смерти. Піднесення цієї другої кляси буде чинністю Тисячолітнього віку; їх “оживлення” буде постепенним процесом, завершеним при кінці цього періоду. Вийнятком будуть, і тому може бути названим іншим порядком, побідники з часів старинних, з перед П’ятидесятниці, вірні Старинні Гідні (Святі), про яких Апостол згадує в (Жид. 11:39,40) Вони були признані Богом, “одержали добре свідчення” – їх проби вже відбулись, тому не буде потрібно, щоб їх реституція з смерти до життя була постепенною чинністю, їх недостачі пішли перед суд. Тому їх воскресення буде негайним, але відмінним порядком, до відмінного стану і до відмінної кляси від Христа, Голови і тіла. Також негайне “оживлення” одержить кляса Великої Громади, які посвятились в часі віку Євангелії, але через брак ревности і великої пильности не здоліли осягнути місця в Тілі Христа.

Після воскресення Старинних Святих до повної досконалости людського ума і тіла, як першого порядку природнього чоловіка, ми можемо сподіватись, що тоді буде починатись праця воскресення з народами, або людством на землі, в часі заложення Царства – людей, які в дійсности є дев’ять десятих вмерлими, але загально називані живими. Хоча ці люди не будуть вже в гробах, з Божої точки погляду вони будуть “вмерлими”, і життєдайна чинність, або реституція, розпічнеться негайно з ними. Володіюче на світі Христове Царство, запровадить справедливі і ласкаві права для них, і вони будуть ясні і виразні, і для їх просвічення, і тоді знання Господа наповнить цілу землю. Тоді вони матимуть повну нагоду, щоб вибрати праведність, послух і вічне життя, або вибрати непослух, неправедність і другу смерть. Лиш ті, які виберуть життя через послух для голосу Сина Чоловічого і які пристосуються до вимог цього Царства, будуть могли дійти до повної реституції, до повного досконалого життя.

Коли ці зачнуть поступати дорогою, що веде до життя, тоді ті, які с у великій тюрмі смерти, будуть пссгепенно покликувані і будуть трактовані в такий самий спосіб. Коли світ буде готовий прийняти їх, тоді ще інші виходитимуть з гробів, щоб втішатись тими блаженними нагодами реституції, забезпечених для них Божою ласкою через викуплення в Ісусі Христі. Але в кожному випадку проба буде цією самою “Кожна душа, яка не послухає того Пророка (Христа) буде знищена з народу (в другій смерті -не одержить життя). Той, хто буде слухати цього Пророка, буде піднесений, крок за кроком, з стану смерти, аж в Христі, будучи вповні підкореним Йому, осягне життя, в його повноті і досконалості.

Для деяких виринає таке питання, Чи це не буде конечним, щоб кожний член людського роду пішов до гробу, занім може досвідчити сили воскресення? Ми відповідаєм, що це буде конечним для всіх тих, які будуть мати участь в Первім Воскресенню; вони мусять померти, перш ніж можуть мати участь в блаженствах цього ж первого Воскресення, тому що такою була їх угода, і такою була Господня обітниця для них. “Будь вірний аж до смерти, а дам тобі вінець життя”. Це було конечним, щоб Господь, Провідник нашого спасення, учинив не тільки посвячення до смерти, як жива жертва, але було також конечним, щоб Він завершив це посвячення в дійсній смерті. І цей самий принцип є застосований для цілої Церкви, яка с Його тілом, і яка мусить в своїм тілі “доповнювати терпіння тіла Христового”, щоб бути учасниками з Ним в славі і в блаженствах “Його воскресення”, Першого Воскресення. Але, коли йде про світ, то це не с конечним, щоб кожний з них мусів насамперед іти до гробу, перш ніж міг би мати участь в реституції, в підношенню, в воскресеншо. Як ми вже бачили, то цілий світ, з Божої точки погляду, є зарахований до мертвих, відколи осуд впав на Адама з причини його непослуху. Цілий світ є тепер у в’язниці, зв’язаний немочами умовими, фізичними і моральними. В цій в’язниці є відмінні відділи, і ці, яких люди називають живими, але Бог називає мертвими (в гріхах і переступах і під Божим вироком) ще дальше, що так скажем, ходять по в’язничнім подвірю, маючи певну свободу, настільки, що ще не є замкнені в її кімнатах, в гробах, але вони є в в’язниці і ніхто з них не може видертись з в’язів смерти. Коли би вийшов приказ, щоб звільнити всіх в’язнів, то ми розуміли б, що це би відносилось до всіх, які поза воротами тюрми. Так само є з смертю, великою тюрмою. Смерть післала мільйони людей до гробу, а інші мільйони ще мають частинну свободу на в’язничному подвірю, але вони є міцно там вдержувані і стогнуть і мучаться, ждучи на визволення.

Господь не пояснює в подробицях в який спосіб ті, що пішли до тюремних тісних кімнат гробу, будуть приведені назад, так щоб могли почути голос Сина Чоловічого і, виказуючи послух, могли жити. (Йоана 5:25) Тому не можемо певно сказати, в який спосіб це буде відбуватися. Очевидно це не є конечним, щоб ми розуміли всі подробиці цієї справи. Все ж таки, є це цікавим для нас думати про це, і ми припускаємо, що це не буде образою для Бога, коли будемо дещо уявляти собі як це буде відбуватися. Ми вже виказали, що кожний, який одержить Божу ласку, і як буде зростати в знанні і в любові, буде охочий кооперувати наскільки він буде міг в праці благосовення других, особливо тих, які близькі йому, які є з його родини, і що загальним проводом зближення до Господа буде молитва і відповідне приготовання, наслідком чого наступатиме пробудження. Ми думаємо, що світ тоді приступатиме до Царського Священства і буде просити про поміч в слабостях і т.п., подібно як жиди в образі йшли до Мойсеевого священства. Отже молитва буде головним джерелом благословення. 

АНАСГАЗІС – ПОВСТАННЯ АБО ВОСКРЕСЕННЯ

Правдиве значення слова “воскресення”, яко обітниці даної нам в Св.Письмі, с на загал мильно зрозуміле. Багато вживає це слово на означення пробудження, як у випадку Лазаря, сина вдови з Наїму і дочки Яіра; для них це має те саме значення, як те воскресення, що є приобіцяне в СвЛисьмі і яке має наступити на початку Тисячоліття. Ця велика помилка затемнила усі думки щодо цього важного предмету. Це не є правда, що Лазар, чи ті інші воскресли (в правильному значенні цього слова), вони лиш були пробуджені, привернені до свідомости (вони після певних літ знова померли). Тут є велика різниця між тільки пробудженням, а повним воскресенням з мертвих до досконалого життя. Збудити означає зачати знову машину життя, щоб привернути до того життя, яке мав (не до досконалого), і це було всім, що наш Господь учинив для Лазаря і інших. Вони дальше були під вироком смерти, лиш дещо продовжили свій вмираючий стан. Вони не були піднесені з смерти до стану досконалого життя.

Слово “воскресення”, яке знаходимо в Новому Завіті походить з грецького слова “анастасіс” в кожному випадку, за виїмком одного, (в Мат.27:53, де походить з грецького слова “еґерсіс” і правильно повинно бути переложене, “повернення до свідомості”). Слово анастасіс знаходиться в Н. Завіті сорок чотири рази і означає, “стати знову”, або “повстати знову”. Воно ніколи не є вживане на означення піднесення тіла з гробу до стоячої позиції, ані не означає також лиш оживлення, або саме розпочаття фізіологічних чинностей життя. Це означає щось багато важніше. Воно є вживане як антитеза, або протиставлення до смерти -вихід, звільнення з смерти. Щоб одержати правильне поняття про значення слова “анастасіс”, то ми насамперед мусимо правильно розуміти, що становить “життя” з Божої точки погляду. Тоді ми мусимо розуміти, що становить “вмирання” і “смерть” і маючи виразно перед умом ці два поняття, зможемо збагнути краще цю думку, або значення про воскресення, або піднесення знову з смерти до повної досконалости життя, від якої ми всі в Адамі відпали.

Лиш двох людей мало життя – в повнім значенню цього слова: першим був Адам, перед його переступом, перед стягненням на себе осуду смерти і з тим процесу вмирання, а другим був чоловік Ісус Христос. Від хвилини, коли осуд смерти став виданий проти Адама, його життя було страчене і процес вмирання розпочався, і він був в смерті – і тому вже не був “в життю”. Він падав щораз нижче в смерть, аж остаточно став зовсім мертвий, так як правно був мертвим від хвилини вироку. Потомство Адама ніколи не мало життя; іскра життя палає кілька літ і не є розпізнана Богом, задля того, що над усіма тяжить осуд смерти і тому, що ці, які народжуються на світ, не одержують життя в повнім значенню цього слова, але тільки вмираючий стан. Як вже було показано, цілий світ є мертвий, з точки погляду Справедливости; і Бог признає що життя має (хотяй приписано), лиш той, хто стається злученим з Сином Божим, Відкупителем всіх людей, Житгєдавцем.

Якщо це розуміння, що становить життя і що становить (що це є) вмирання, буде ясним в нашому умі -якщо будем пам’ятати, від якої славної височини і досконалости життя чоловік впав до теперішнього стану деградації і смерти – то тоді, і лиш тоді, можем добре оцінити значення слова анастасіс, що воно означає “повстати наново”, “піднести наново” до стану, від якого впав, до стану досконалого, в якому Адам був створений. Це власне до цього славного стану Бог пропонує привести через Христа усіх з людства, які будуть бажати. Умовою, або вимогою буде, що коли будуть приведені до знання правди, вони мають прийняти Божу ласку і виказати свою льояльність через послух до духа Божого Закону.

Слово анастасіс ніколи не с вживане в зв’язку з самим оживленням тих, що померли. Пильне досліджування сорок трьох стихів Писання, в яких слово анастасіс знаходиться, покаже, що вони с в повній згоді з дефініцією і означенням, яке ми подали для цього слова – наново поставлений, оздоровлений з смерти, – увійти наново до стану досконалого життя. Тільки один стих може виглядати для деяких неясний, він знаходиться в Жид.11:35. Там слово анастасіс е переложене на “воскресення”,тобто, “піднесений до життя знову”. Ціле речення звучить: “Жінки приймали мертвих своїх через воскресення”. Загально думають, що ці слова Апостол відносяться до двох женщин, яких померші сини були привернені до життя, один через пророка Ьгію, а другий через Єлисея (1 Царів 17:17-23; 2 Царів 4:18-37). Ми з тим не годимося з двох причин.

(1) Це не с в згоді з значенням слова анастасіс, як на це вказують інші винятки в числі сорок трьох вживаних в Новому Завіті.

(2) Тому, що таке пояснення не є в згодіз аргументами Апостола в Жид. 11 розділ. Там Апостол говорить про віру Старинних Святих в Бога і в майбутнє воскресення, які будуть нагороджені після прославлення Церкви, як зазначено в 39 стиху – вони “не одержали обітниці” -вони не одержали нагороди; тому яке-небудь пробудження їх сплячих з смерти не було тою нагородою, не було виповненням обітниці, яка була їх надією. Апостол згадує про Гедеона, Барака, про Самсона, Єфтая, Давида та Самуїла і Пророків, які доконали великих річей при помочі Божої сили і в згоді з їх вірою, посвячуючи своє життя на службу для Господа, і виставляючи його на небезпеку. Жінки мали менше нагоди до того, однак Апостол говорить нам, що матері, жінки і дочки Ізраїля, яких віра в Господа була така, що приводила їх до симпатії і співпраці з чоловіками, в їх боротьбах і жертвах мали участь у всьому з їх батьками, мужами і синами. І через таке заохочування їх до вірности, вони ставались учасниками з ними в тих жертвах віри і через віру дивились в майбутність, і розуміли про краще воскресення, яке остаточно прийде для Господніх вірних. Дивлячись очима віри в майбутність, вони вірою одержували своїх померших піднесених до життя знова, або через воскресення. І хто буде заперечувати, що, якщо віра Авраама, коли він був готовий принести в жертву свого сина Ісаака, подобалась Богу, то віра матерей, жінок і дочок Ізраїля, які вповні поділювали старання, терпіння і боротьбу мужчин, також подобалась Богу, і чи це не вказує, що коли б вони мали силу мущин, то також були б мужними в боротьбі, були б вірними в пробах, в різних труднощах, в побиттях і у в’язниці тощо? Такі жінки (напевно небагато, як і небагато було мужчин, що про них пише Апостол) були безсумніву признані Господом і напевно матимуть участь в “кращім воскресенню”, яке є приготоване Господом для тих Старинних Гідних.

Тоді як слово анастасіс означає повне піднесення з смерти, воно в жодному значенні слова не ограничує чинности цього піднесення, то значить: чи вона буде постепенною, чи негайною. Знаємо, що воскресення нашого Господа було негайним, моментальним з смерти до досконалого життя, в той час як світ буде мати постепенне воскресення, або піднесення до життя, яке буде занимати велику частину тисячоліття, яке є призначене на чинність піднесення, або реституцію. Анастасіс також не змінює природи істоти, яка мас бути піднесена, тому що піднесений, або повернений з гробу, буде мати цю саму природу, яку мав, коли помер. Апостол це пояснює, коли говорить про воскресення, і виразно запевнює нас, що у воскресенню Господь дасть кожному насінню його відповідне тіло (ІКор. 15:35-38). Чинність воскресення не змінить людської істоти, яка померла, згідно з значенням цього слова анастасіс. Воно просто означає, що істота, яка є в смерти, є тою істотою, яка знову буде піднесена до життя.

Тут можем помітити гармонію научування СвЛисьма, що (1) наш Господь Ісус змінив свою природу, коли полишив свій духовий стан, славу у Отця, і стався чоловіком, принимаючи нашу природу, (2) що Він змінив свою природу знову, коли жертвував себе як чоловік і став сплоджений як Нове Створіння в часі Його хрещення як мав тридцять літ. Це було те Нове Створіння, вже не земне, але небесне, що стало воскресше третього дня і одержало тіло, яке Отцеві подобалось йому дати – духове тіло, відповідне для цього Нового Створіння. Він був вповні піднесений з смерти до досконалого життя до рівня, до якого був скорше сплоджений. Подібно Церква, Нове Створіння, сполучена з своїм Господом, Головою, має мати часть в цьому самому воскресенню, і тому що вони с зачислені як члени Його тіла, то про них говориться, що вони будуть мати часть в “Його воскресенню” – в Першому Воскресенню (головнім, найважнішім). Вони також е “сплоджені наново” як Нове Створіння, і тому матимуть відмінне воскресення.

Природній чоловік, який не стався Новим Створінням, який не одержав сплодження до нової природи, залишається природним чоловіком, і його анастасіс, або піднесенням наново, означатиме його піднесення як людської істоти до повної досконалосте людської природи, від якої цілий людський рід відпав в Адамі. “Краще воскресення” якого, як Апостол говорить, сподівались Старинні Святі, не буде Першим Воскресенням, яке є ограничене лиш до тих, що були покликані підчас віку Євангелії – Христос Голова і Церква Його тіло. “Краще воскресення”, яке одержуть ці Старинні Святі, буде вище від загалу людства і буде моментальним воскресенням до людської досконалості на початку Тисячолітнього віку, замість постепенного воскресення “через суд” під час цього віку. Це дасть їм нагоду бути почесними слугами Христа, слугами Царства під час Тисячоліття, і як досконалі люди, бути поставлені князями по цілій землі”. Пс.45:16.

Це буде привілеєм для тих Стар. Святих управляти і видавати права Цього Царства, як представники духового Христа, невидимого для людей. Тому, їх блаженство, вище від людей, буде подвійне; поперше, що вони вже не будуть переходити через проби, бо вони їх мали в минувшині, і що їх нагорода досконалосте буде моментальною, даючи їм через те перевагу під оглядом часу, бо майже тисячу літ скорше, і по друге, що під Божим провидінням, це дозволить їм мати участь у великій праці реституції і благословення, як земної фази Царства, людські представники, людські проводи, через яких Христос буде найбільше діяти. Анастасіс світу буде в загальному залежати, в справі кожної особи, на їх власнім поступі по “святій дорозі”. І так як Господь сказав, “Прийде година, коли всі, що в гробах, почують голос Сина Божого, і повиходять”, але це “повиходять” є тільки пробудженням у випадку тих, які в минувшині не перейшли через суд, проби тощо, а такими були лиш в віку Євангелії Церква, а в віку ще скоршім, Старинні Святі. Останні з світу вийдуть, так як Господь сказав, на воскресення суду.

В Йоана 5:25 наш Господь виразно показує, як буде довершений перехід з смерти до життя, кажучи: “Прийде година, і уже тепер с, коли мертві почують голос Сина Божого, а ті, що почують, оживуть.” Маючи на умі, що з Божої точки погляду цілий світ є мертвий, ми бачим, що Апостоли і рання Церква були викликані з цього мертвого світу, і як його члени одержали нагоду почути новину про життя від Сина Божого. В пропорції як вони прийняли цю новину, вони приходили до ближчого і ближчого життєвого споріднення з Життсдавцем. І також всі, які сталися з Ним одно , від того часу^ до теперішнього, чули і слухали Його го^лосу, Його післанництва і відповідно вступили у Його ласку, участвуватимуть в Його нагороді. Подібно буде відбуватись в майбутнім віку. “Знання Господа наповнить цілу землю” і там “Не буде один одного навчати, казавши: Спізнай Господа, усі бо (люди) будуть мене знати, від найменшого, до найбільшого” (Єр.31:34). “Усі, що в гробах, повиходять”, будуть пробуджені, щоб могли почути голос Сина Божого, і ці що почують (що будуть послушш) будуть жити.

Так як з Церквою в теперішнім часі, слухання голосу Сина Божого є ділом постепенним, припис за приписом, заповідь за заповіддю, то так само буде з світом підчас Тисячоліття. Послушні прийдуть постепенно до щораз яснішого зрозуміння і оцінення ширини і довжини, глибини і височини Божої любови, і справедливосте, і плану. Але ті, які будуть слухати заповідей цього великого Пророка, не будуть переслідувані і не будуть мати опозиції, тому що сатана буде зв’язаний і права Царства будуть в силі, і ті, які будуть в згоді з праведністю, будуть благословлені і підкошувані, а ті, які будуть виступати проти Царства і противитися його володінню, в чімнебудь, будуть після відповідної проби визнані за шкідників і таких, що відкидають Божу ласку, і тому будуть вигублені з поміж народу,- Діян.3:23; Ісая 65:20.

Отже можем бачити, що заява Ісуса про це загальне пробудження з мертвих означає велике благословення, як овоч Його праці Викуплення. Бачимо, що ті, які чинили добро, які “вийдуть на воскресення життя”- це значить, які в воскресенню вийдуть вповні живими, досконалими -відноситься тільки до кляси побідників: Церкви, Великої Громади і Старинних Святих. Лиш про тих можна говорити, що вони чинили добро, що Господь одобрив їх діла. Вислів “чинили добро” не маємо розуміти, що чинили досконало, вповні до Божого рівня в думках, словах і ділах, тому що Апостол виразно сказав “нема праведного ні одного”, коли йде про всі подробиці. Найбільшим зближенням до досконалости, яке є можливе для кожного з нас тепер, є чистота серця – праведні наміри і бажання.

Решта людства є включена в словах “Ті що чинили зло” – які не були прийняті Богом. Це включає не тільки поган, які не знали і не чули про великого Спасителя, і тому не могли приблизитися до Бога через Нього, але це включає теж усіх тих, які розуміли дещо про Його поєднуючу чинність, і які, маючи це знання в різних ступенях, не скористали з цієї даної їм нагоди, і не посвятились на службу Господу. З Божої точки погляду всі такі “чинили зло” – Бог не одобрив їх поступовання.

З цього можем завважити, що до цієї кляси входять ті, які є “високо поважані між людьми”, так у номінальних мудрих, багатих, великих і вчених. Це дійсно дає нам радість в серці, що Господь пробудить і всіх таких, і хоча вони не прийдуть на воскресення життя, вони вийдуть на воскресення суду, в якому матимуть нагоду постепенно, під сприяючими тоді обставинами, дійти до повноти життя, до людської досконалости.

Вони почують голос Сина Божого – не жаргони суперечних віровизнань, які виходять з відмінних Християнських сект і з інших сторін світу”. Це буде чиста мова, чисте і виразне повідомлення, що їм буде дане. (Софонії 3:9). їх сліпі очі будуть відчинені, їх глухі вуха будуть також відчинені – вони будуть чути, бачити і знати, і це буде вповні їх вина, якщо вони не скористають з веселої новини і не приймуть ласки Божої представленої їм через Життєдавця, Христа, щоб крок за кроком побіджувати свої умові, моральні і фізичні недосконалості; вони, чинячи так, при кінці своєї проби зможуть осягнути повну досконалість і все те, що було страчене Адамом, але відкуплене дорогою кров’ю Ісуса Христа.

НЕ СУД ЗА МИНУВШІ ГРІХИ, АЛЕ СУД ДО ЖИТТЯ

Ми повинні пам’ятати, що суд і проби, через які людство буде переходити, не буде таким судом, перед який ставлять злочинців в теперішнім часі, на якому суддя і присяжні (жюрі) переглядають його справу, щоб упевнитись, чи він дійсно заслуговує на кару, і якщо так, то на яку кару. Тут немає питання відносно вини щодо людського роду, і жодний суд, ні проба, не має виказувати, що чоловік був непослушний для Бога, або упевнятись, чи Божий засуд смерти був справедливий.

Суд, або випробовування в Тисячоліттю буде по іншій лінії, і буде більше подібний до поступовання родичів з дитиною, якій батько, переконавшись про її вину, застосовує певне карання, і яку опісля запитає, “чи ти признаєшся до вини? Чи признаєш, що згідно з справедливостю ти заслужив на цю кару і тому одержав її? Чи тепер будеш послушною дитиною?” Коли дитина скаже, що так, то батько може сказати: “Добре, побачимо, я нині буду стежити за твоїм поступованням якщо будеш робити так як я тобі кажу, то поверну тебе до нашої спільноти і дам тобі все те, що ти мав скорше перед переступом”. Таким буде характер суду, або проби в майбутнім віку – проба, випробовування, щоб упевнитись, який член з людського роду, що провинився і за те одержав карання і терпів через шість тисяч літ, навчився відповідної лекції про зло гріха, і чи він буде бажати поступати згідно з Божою волею, коли зрозуміє, яку нагоду Бог дає йому.

Послух буде вимаганий від початку і лиш ті, які рішучо відмовляться від поправи, щоб постепенно робити поступ по лінії праведності, будуть після столітньої нагоди до поправи знищені; але ті, які будуть робити хотяй незначний зовнішній поступ і будуть пристосовуватись хотяй назовні до законів Царства, будуть мати змогу йти дальше і матимуть нагоду зростати в ласці, і в знанню, і в любові. Але при кінці Тисячоліття прийде тяжка проба на всіх – не відносно їх зовнішнього поступовання, яке саме собою мусить бути добре, бо інакше вони не задержали б свого стану, але були б скорше відтяті від життя через Другу Смерть. Ця друга проба буде відносно лояльності їх серця для принципів праведности. Усі будуть пробовані відносно цього, і всі, що не будуть вповні лояльними і послушними для Господа, будуть відтяті через Другу Смерть, і не будуть більше втішатись Божою ласкою. Отже тут бачимо як милостивою є Божа постанова для людей. Яка велика терпеливість Небесного Отця і нашого Відкупителя супроти людей є показана в цьому Божому плані. Напевно така терпеливість і поблажливість буде притягати до Господа усіх, що будуть гідні вічного життя; а коли йде про знищення інших, усі згідно з Господом будуть готові сказати словами надхненого Писання: ‘Так, Господи Боже, Вседержителю, правдиві і праведні суди Твої”.- Об’яв. 16:7.

ДОСТОЙНІ ОСЯГНУГИ ВОСКРЕСЕННЯ

З цієї точки погляду ми розуміємо значення слів Господа, “Ті ж, що будуть достойні того віку й воскресення з мертвих” (Луки 20:35). Дуже мале число, “мале стадо” є почислені за гідних осягнути цей вік і краще воскресення перед віком Тисячоліття. Велика частина людства, включаючи тих, до яких Господь говорив ці слова, вийдуть на “воскресення суду”, і тоді буде залежати від них, чи вони докажуть бути гідними досконалого життя, бо лиш гідним буде дозволено перейти поза вік Тисячоліття до вічних віків майбутності. Лиш послушним буде дозволено дійти до воскресення, бути вповні піднесеним з смерти, -постепенний процес, постепенне досягнення. Як ми вже бачили, ті, які будуть тоді поступати по святій дорозі, мусять підійматися вгору. Це буде висхідним переходом, і вимагатиме зусилля, і старання і поборювання з сторони тих, що одержуть назад усе те, що було страчене -людську досконалість.

Коли ми добре приглянемося цій рисі Божого плану, ми є здивовані і захоплені її мудрістю і послідовністю, і тим, які користі і блага є пропоновані для тих, яким це є приготовлене. Можемо виразно бачити, що інший план не був би на користь тим, для яких Тисячолітні користі є особливо приготовлені. Візьмім наприклад римського імператора Нерона. Припустім, що йому було б дане негайне воскресення до життя – припустім, що він вийшов з гробу досконалий умово, фізично і морально; це не був би Нерон. Ця істота досконала не могла б зовсім розпізнати або уподібнити себе з Нероном з минувшини, ані ті, що були з ним, не могли б розпізнати його. І також ми не можемо уявити собі його такого, що вийшов з гробу з досконалим людським організмом, але з недосконалим умом і характером. Усі, які пізнали хоча лиш початкові принципи законів фізіології, мусять відразу побачити безглуздя такої пропозиції. Ці закони дуже виразно навчають нас, що характер і організм є одно, що досконалий організм вказуватиме на досконалий характер. Але коли б ми на хвилину прийняли таку можливість, то скоро повстала б думка, що тисяч літ с за довгим періодом для випробовування досконалої істоти. Адам, як досконалий чоловік, одержав дуже коротку пробу, так далеко як можемо це бачити з Св. Письма.

Дальше, якщо ми могли б уявити собі досконалий світ на пробі, то мусимо прийняти і те, що вони були б піддані під досконале право і що, не маючи немочів, вони також не мали б і не потребували б жодного прикриття і були б в такому самому стані, як був Адам на початку своєї проби. В таких випадках не потрібно було б Христового посередничого Царства і володіння через тисячу літ, тому що досконале право представляє Божу справедливість, цю саму, що діяла з Адамом на початку і цю саму, яка буде рахуватися з людством при кінці Тисячоліття, перш ніж світ буде прийнятий Богом до вічної ласки. Такий погляд, як можемо бачити, не був би в згоді з Божим розпорядженням.

Тепер завважмо велику красу і гармонію, і мудрість, і послідовність Божого плану воскресення через суд. (1) Світ, повертаючи з гробів в цьому самому умовому, фізичному і моральному стані, в якому вони пішли до гробу, негайно розпізнає себе особисто і у відношенню до других. ‘Там де дерево впало, там воно і буде”, і пробудження, або покликування з гробу буде немов закінченням сну, цього самого образу, якого Господь вживає не тільки відносно тіла Христового, але до світу в загальному, про майбутнє пробудження якого також говориться як про збудження з сну. Як особа пробуджена з сну знаходиться майже в такому самому стані, в якому пішла до ліжка, бо може скоро пригадати собі всі речі і випадки перед своїм сном, то так, віримо, буде з світом в загальному, коли люди “почують голос” Сина Божого і повиходять.

Через те ми не розуміємо, що вони повиходять точно в такому самому стані, як пішли до гробу, тому що це теж не було б властивим. Напр. хтось помер з причини зіпсуття легенів; коли віддав останній віддих то легені були зовсім знищені. Ми не думаємо, щоб така людина, коли повстане з гробу, буде мати такі самі знищені легені. Або, коли б хтось мав випадок, в якому стратив ногу, чи руку, чи голову і так помер. Трудно уявити собі, щоб така людина повстала з гробу без цих членів тіла. Про те Писання нічого певного не подає, щоб ми могли мати дефінітивне поняття; ми думаємо, що всі люди будуть виходити з гробів в такому стані, про який ми тепер висловлюємось, як нормальний стан, в пересічнім здоровлю і силі нормального чоловіка, в такім стані, до якого Господь привернув різних хворих, коли їх вилічив. Ці оздоровлені не стались досконалими людьми, бо коли б так було, то багато з них жили б через кілька століть, подібно як Адам. Ми радше віримо, що їх вилічення привернуло їх до звичайного доброго здоровля природнього упавшого чоловіка, і що це так само буде в тому загальному пробудженні з сну смерти, щоб усі могли почути Його голос і через послух осягнути життя вічне, і повну людську досконалість умову і тілесну, бо для того Бог приготовив реституцію і суд, і проби, і благословення Царства.

Нитка існування буде піднесена, або злучена там де була перервана через смерть і життєвий процес з його досвідами буде продовжуватись, і коли людина буде пристосовуватись до нових обставин, то в тому самому часі вона не стратить своєї особистості, і не стратить її перед родиною, знакомими, між якими жила. Таким чином минувші досвіди з гріхом і самолюбством становитимуть вартісний додаток знання, що буде дуже помічним для правильного порівнання в майбутності, даючи змогу пробудженим оцінити вищість добра і користі, які походитимуть з під панування праведности і життя, замість панування гріха і смерти. На його користь буде також те, що він буде мусів насамперед прийняти Христа, Царя і Відкупителя, визнати свою власну недосконалість і негідність – мусить зблизитись до Життєдавця і прийняти Його за свого Спасителя, перш ніж може вступити на святу дорогу. Це буде також корисним, що він буде мусіти сам починити відповідні кроки в побіджуванню його хиб та немочів на шляху досягання виставленої перед ним досконалості.

В такий спосіб одержана наука буде глибоко вирита в його умі, в його характері, і приготовить його до остаточної проби при кінці віку Тисячоліття, коли буде вимагана повна лояльність серця. Однак, в міжчасі його немочі не будуть діяти проти і не перешкодять йому у його старанню осягнення досконалості, тому що вимоги суддів будуть в пропорції до його слабостей, або сили характеру – ці судді є тепер приготовувані через їх власні досвіди з гріхом і слабостями, щоб були співчуваючими і помічними для всіх. Такі досвіди з сторони суддів не були би конечні, коли би не було такого Божого плану постепенного підношування – “воскресення через судження” (через випробовування).

Цей погляд вповні годиться з заявою прор. Даниїла відносно воскресення: “І багато з тих, що сплять в земному поросі, збудяться, одні на вічне життя (триваюче життя), а другі на вічний сором (триваючий сором) і на ганьбу” (Дан.12:2). Тут маємо подібний розподіл тих, що повиходять з гробів, про яких наш Господь в більших подробицях пояснив. Одна кляса є пробуджена до життя в повному значенні – триваюче життя; друга кляса є пробуджена, але не в життя. Коли збуджена вона є дальше в смерти, тому що не признана Богом – ще не є життєво пов’язана з Сином. “Хто має Сина, має життя, а хто не має Сина, не має життя”. Отже світ в загальному вийде з гробів, щоб був припроваджений до пізнання того, що життя і реституція стала приготовлена Божою ласкою через жертву Викупу, що Життєдавець взяв свою велику силу і славу, як Пророк, Цар і Священик, і що, коли вони прийдуть до Нього і підпорядкуються під Його встановлені вимоги, матимуть змогу постепенно, крок за кроком, осягнути життя. Вислів пророка відносно цієї другої кляси – що вони вийдуть на вічний, тобто триваючий, сором і ганьбу – є цікавий. Коли б вони вийшли досконалими, то не були б в стані сорому, чи ганьби, тому що досконалість є завжди схвалювана і цінена. Тому ці слова потверджують, що вони повиходять недосконалими, і додане пояснення нашого Господа дає нам запевнення, що, вийшовши в своїй недосконалості, вони зможуть, коли дійсно захочуть, дійти до воскресення, до досконалости, під пробами цього суднього дня, під які вони тоді стануть підкорені -нагороджуючи їх послух і караючи непослух.

Ми вже брали за приклад Нерона, і тому що ми певно знаємо, що він буде один з тих, які повстануть на сором і ганьбу, то можемо ним послужитись для іншого прикладу. Коли пам’ятаємо, що збудження сплячого світу не розпічнеться скорше, аж теперішня генерація буде впроваджена під володіння Царства, під певну міру праведности і інтелігенції, то ми можемо легко пізнати, що коли Нерон вийде з гробу, то знайдеться в зовсім відмінних суспільних обставинах, в відміннім середовищі від того, в якім колись жив і помер. Він побачить, що ці речі, ці злочини, які він робив і схвалював, є огидні, а те, що він вважав за погане і що нищив, є тепер схвалюване і є основою правління і сили. Він буде відчувати, що знайшовся в середовищі зовсім незгідним з його думанням, більше чим інші, які не були такі жорстокі і погані, і немилосерні як він. Він зрозуміє, що про нього писали на сторінках історії, і мали його в зневазі і презирстві задля надужиття його сили і нагоди – не тільки як убійця своєї матері, але як мучителя і убійця вірних послідовників Господа.

Кожний добрий і оцінюючий добрі чесноти чоловік, повинен мати в погорді і в презирстві такий характер, який мав Нерон, і тому в таких обставинах він буде відчувати свій великий “сором”. Однак, він вийде на воскресення суду – в цілі, щоб мати нагоду піднестися з цього соромного і низького стану до повної досконалости людської природи; І до якої міри він досягне до життя, І до якої міри він дійде до воскресення з смерти, то це буде вповні залежати від нього. Він насамперед буде мусів знати Правду, він буде мусів пізнати себе, свій стан, яким він був в порівнанню з праведністю, в порівнанню з святими мужами – які будуть “князями” в цей час. Він мусить бачити чинність справедливих законів і різницю між ними, а тими, якими він колись керувався, і про діяльність гріха і самолюбства. І якшо тоді він рішучо буде триматися свого злого думання і через те затвердить більше своє серце і не підпорядкується під вимоги Царства, то буде знищений Другою Смертю – після відкинення привілеїв, які Господь представить йому і всім людям.

Але, противно, коли він упокорить себе, визнає свій гріх і стане послушним для прав Царства, то тоді він негайно розпічне свою висхідну дорогу до життя – своє воскресення, своє постепенне піднесення з гріха і смерти до повної досконалосте. Коли він буде так поступати по дорозі святій, то в той самий час він буде позбуватися сорому та ганьби від людей і остаточно зовсім звільнить себе з цього. Ми не сумніваємось, що коли, як сказав наш Господь, в небі є радість як один грішник кається, то й на землі буде радість між праведниками, коли вони час від часу будуть бачити як грішники будуть каятись і відвертатись від блудів їх життя, і будуть ставатись послушними для Господа; і на місці погорди за їх гріхи, буде проявлятись співчуття і оцінення їх старання вчитись і поступати праведно. Отже, якщо Нерон станеться послушним до законів Господа, і осягне вічне життя у “воскресенню суду”, його будуть поважати і його минувшина буде призабута – подібно як і тепер, коли ми думаємо про Ап. Павла, якого головно пам’ятаємо і оцінюємо за його велику самопожертву і вірність для Господа, а не закидуємо йому того, що він чинив, бувши Савлом і що переслідував послідовників Господа, і який сам себе назав “великим грішником”.

КАРИ ЗА ГРІХИ ТЕПЕРІШНЬОГО ЖИТТЯ

Дехто питає: чи за теперішні гріхи не буде кари? Ми відповідаємо, що Справедливість вимагає кари за кожний гріх. Гріх Адама, як ми всі признаємо, був караний через шість тисяч літ, і під цією карою усе твориво стогнало і мучилось, і сходило і ще сходить вниз до смерти. Цей гріх і інші випливаючі з нього гріхи, є всі включені в поєднуючій чинності, доконаній великою жертвою за гріхи. Гріхи, які вимагають додаткової кари, були б такими, які не виходять прямо з Адамового упадку, зіпсуття тощо, але які є до певної міри свідомі і добровільні. Такі добровільні гріхи мусять усі бути покарані; але ми в теперішнім часі не є здібні судити, якою була б властива кара за такі гріхи – вповні, або частинно добровільні.

Це безсумніву було одною причиною, що наш Господь повідомив нас, щоб “нічого не судити перед часом”. Остаточно суд буде в наших руках (як ми будем вірні і гідні того), бо є написано “Хіба не знаєте, що святі будуть судити світ” (1Кор.6:2) – наш Господь Ісус буде головний Суддя з поміж цих суддів. Сам наш Господь заявив, що той, хто знав волю свого пана, але не поступав згідно з цією волею, буде тяжко битий (Луки 12:47,48). Це показує нам, що мірилом вини добровільного гріха буде головно наше знання Господа і Його волі. Тому Церква і ті, які підчас цього віку Євангелії приходять під світло і вплив Церкви, будуть відповідальні в більшій мірі, чим інші. Нерон, хотяй не з Церкви, не сплоджений з Духа, і тому менше відповідальний від Церкви, мав однак певну сполуку з дітьми світла; і тому можемо припускати, мав велику міру відповідальности в зв’язку з його злочинами.

ГРІХИ ДЕЯКИХ ЛЮДЕЙ ЯВНІ 1ЦЕ ПЕРЕД СУДОМ

Беручи під увагу кару за добровільні гріхи, які стали доконані, коли було дане певне світло, ми не повинні забувати слів Апостола, що “Гріхи деяких людей явні ще перед судом, а інших виявляються опісля” (1Тим.5:24). Ми не знаємо до якої міри гріхи Нерона вже одержали кару, ми не знаємо до якої міри він терпів умово, чи фізично, тому ми не знаємо в якій мірі він одержить карання опісля в цьому дні суду. Припустім, що він не одержав особливої кари в минувшині і що карання за його гріхи будуть опісля; тому стараємось пізнати якими можуть бути скарги проти нього і якими будуть карання? Ми не в змозі відповісти на такі питання, без зроблення певних застережень, але ми всі признаємо загальні принципи, які діють в кожній людині, позначуючи в нім наслідки його власних переступів знання того, що є добре і переступів свого сумління. Бачимо, що по мірі як знання, світло, правда і сумління є нехтоване, є зневажені, то в такій самій мірі є підриваний характер; і опісля до такої міри для таких одиниць реституційний процес буде тяжчим.

Ми можемо властиво думати, що Нерон підірвав свій характер і сумління до великої міри. Отже, якщо в пробудженню він вийде таким, як помер, щоб одержати нагоду поправи, то кожний його злий чин в минувшині, кожне знечулення сумління, кожний чин скерований проти правди, робив шкоду для його характеру, а яких, щоб усунути і побороти, треба буде багато зусилля, коли він схоче осягнути досконалість. Ми тепер не можемо сказати, що це, чи тамте може бути карою за гріхи теперішнього часу, але нам виглядає, що так буде. Тепер цю справу лишаємо, маючи повне довір’я, що рішення Господа і прославленої Церкви матиме повне признання усіх, які матимуть Господнього Духа. Ми зовсім не думаєм, щоб Господь мав приємність, чи бажання віддавати зло за зло і спричинювати непотрібний біль, навіть для найгірших людей, але що рішення Найвищого Суду, яке вже було видане, буде стояти, а саме, “кара за гріх є смерть” – Друга Смерть.

‘ТАК САМО Й ВОСКРЕСЕННЯ З МЕРТВИХ” – 1 Кор. 15: 42

Воскресення Церкви є назване Перше Воскресення, не в тім значенню, що воно буде перше (хотяй воно і буде перше), але в значенню, що буде головне, найкраще, найвище. Ми вже бачили, що є відмінні порядки в воскресенню – три з них є до життя, до досконалости, хоча на відмінному рівні існування: Церква занимає перше місце, Велика Громада і Старинні Святі слідують по порядку, а остаточним буде загальне воскресення світу, яке є назване “воскресення суду”, яке буде довершене при кінці віку Тисячоліття. В цьому значенні слова “решта померших” не буде жити “аж закінчиться тисячу літ” -вони не матимуть життя в повному значенню, не будуть вповні піднесені з смерти, аж тоді. Дивлячись так, доданий стих в Об’яв. 20:5 годиться з загальним вченням Писання. Усі ці воскресення, слідуючі за першим будуть безсумніву під силою і контролею прославленої Церкви, Голова якої для цієї цілі одержав усю силу і авторитет від Отця.

Розваживши працю воскресення Церкви для других, застановімся тепер над тим, що Писання показує особливо відносно Першого Воскресення. З яким тілом Нове Створіння повстане? Якими будуть його якості і сили?

Апостол говорить: “який земний, такі і земні, і Який небесний, такі й небесні” (1Кор.15:48). ми розуміємо, що ці слова означають, що світ в загальному, який буде переходити через реституційний процес до людської досконалості, буде так як земний – так як перший Адам, перш ніж згрішив і так як досконалий “Чоловік Ісус Христос”, перш ніж став сплоджений до нової природи. Ми тішимось з світом, що він матиме можливість знову статись повним образом і подобієм Божим. Але ми ще більше радуємось з дорогих обітниць зроблених для Євангельської Церкви, “покликаних” згідно з Божою постановою, які мають мати подобіє Небесного – подобіє Творця, у ще вищому і більш особливому значенню – щоб бути не тілесним подобієм, але духовим подобісм. “Ми будемо подібні Йому, тому що побачим Його, яким Він е”. Він е духовою істотою “повний образ особи Отця”, “вище понад Ангели і сили, і власті, і всяке імено”, і тим самим багато вищий від досконалого чоловіка. Якщо ми будемо такими як Він у характері, і участвувати в Його природі і славі, то це означає, що ми також будемо образом особи Отця “Якого ніхто не бачив (людським оком) і бачити не може, Який мешкає в світлі неприступнім,” але до Якого ми можемо приступати, і Якого ми зможемо бачити таким, як Він є, тому що ми будемо змінені- ІЙоана 3:2; 1Тим.6:16; 1:17.

Але, щоб хтось не зрозумів зле, то Апостол додає “І як ми (Церква) носили образ земного, так і образ небесного будемо носити”. Думкою Апостола в цьому реченні не є, що всі будуть носити образ небесного. Таким не був замір Творця. Коли Він створив чоловіка, Він намірив мати земну, людську істоту на свій образ (умовий, моральний), щоб він був паном, володарем землі, як представник свого Творця (Буття 1:26-28; Пс.8:4-7). Вибір Нового Створіння є зовсім відмінним і відлученим від земного створіння. Вони є вибрані з світу і становлять лиш “мале стадо”, і є покликані аби бути Господньою царською клясою, щоб благословити світ в Тисячоліттю; з того слідує, про що можемо бути певні, що вони будуть занимати дуже високі і відповідальні становища, і можливо, що будуть виконувати важну працю, продовжуючи Божі заміри в зв’язку з іншими світами і іншими творивами.

Але Апостол робить ще дальше застереження, кажучи: “Це ж кажу вам, брати, що тіло й кров Царства Божого успадкувати не можуть”. В той спосіб він відрізнює наш теперішній стан в тілі, і наш майбутній стан як духових істот, і з певністю заявляє, що так довго як ми є в тілі, ми не можемо становити Господнього Царства в жодному дійсному значенні, тому що це Царство має бути духове і буде складатись з духових істот. Сам наш Господь, Голова, Провідник і Приклад для своєї Церкви, є славною духовою істотою, проблиск Якого Ап. Павло бачив (1Кор.15:8), і видиво Якого було дане Ап. Йоанові в Об’явленню. “Ми будемо подібні Йому” – не в тілі, як решта людства, з якої ми стали вибрані, реституція, і воскресення і суд якої припровадить їх назад до досконалості стану тіла і крові, і ця сама реституція приверне нашу землю до стану представленого на початку в Еденському Салі.

Але Апостол знав, що це буде тяжко для нас вповні зрозуміти думку про таку повну переміну Церкви з стану земного, тілесного до стану небесного, духового. Він збагнув, що нам легше буде зрозуміти цю справу, коли йде про тих, що померли, чим про тих, що остануться живими до присутності Господа. Для нас є о много легше збагнути, що сплячі воскреснуть в нових духових тілах, в таких, які Господь обіцяв приготовити, чим зрозуміти в який спосіб ці, що будуть жити в часі другої присутності Господа, стануть прийняті Ним до Його Царства. Господь через Апостола Павла робить цю річ виразною для нас, кажучи: “Ось кажу вам таємницю, не всі ми заснемо, та всі перемінимось, у хвилину, у миг ока, при останній сурмі; бо засурмить вона, і мертві в Христі воскреснуть, а ми перемінимось”,- ІКор. 15:51,52.

Хоча Господь, через Апостола, пояснив до певної міри таємницю в цих словах, ломимо того певна міра таємниці затемнює навіть це пояснення, тому що багато з дорогого Божого народу змішали слово “заснемо” з словом “помремо” і припускають, що пояснення вказує, що святі, які залишуться аж до присутності Господа, будуть перемінені без вмирання, а тут не так говориться. Візьмім напр. справу Апостолів; вони померли і від часу смерти їх вважалось за “сплячих”, аж до часу воскресення. Вмирання, або смерть, було моментальною чинністю, а спання, або несвідомість, тривало віками.

Думка в словах “спати” мусить бути прилучена до слів Апостола, для того щоб їх можна зрозуміти, а саме: Це не буде потрібним, щоб Господній нарід, який лишиться до другого приходу Господа, мав спати в несвідомості смерті навіть на хвилину. Однак вони помруть, як Господь заявив через пророка, говорячи про Церкву: “Я сказав: Ви боги; і сини Всевишнього всі ви. Однак помрете, як усі люди, і впадете, як один з князів” (Пс.82:6,7). Світ в загальному вмирає як князь Адам, як його діти мають участь в його осуді; але вірні в Христі Ісусі вмирають з Ним – з Князем Ісусом (Ісая9:6; Діян.3:15; 5:31). Оправдані через жертву, вони стались вмерлими з Ним, як співжертвуючі. Вони “впали” в смерть через саможертву, подібно до другого Князя. “Коли ми померли з Ним, то з Ним будемо жити”. Але, як Апостол показує нам, що смерть для тих (в часі другої присутности Христа) не означатиме “спання” несвідомості, тому що для них момент вмирання буде моментом “переміни”, тобто вони будуть убрані небесним убранням, тілом духовим.

“Зміна”, яку одержуть ці члени Церкви, що остануться до присутності Христа, буде в повному значенні цього слова Першим Воскресенням. Вона в нічому не різниться від смерти, яку переходять усі члени одного тіла. Тут буде лиш одна різниця, яку власне Апостол докладно позначує, а саме: вони не будуть “спати”. Ці останні члени тіла не будуть потребувати спати – не будуть потребувати ждати, щоб прийшло Царство, тому що воно буде тоді заложене (духова фаза – Ред) Вони негайно перейдуть з стану служби по цій стороні завіси в тілі, до стану служби по другій стороні завіси, як досконалі Нові Створіння в Христі.

“ЩЕ НЕ ВИЯВИТЬСЯ ЧИМ БУДЕМО”

Коли йде про сили і властивості удосконаленого Нового Створіння, Апостол говорить нам, що вони не всі будуть мати цей самий ступінь слави, хоча всі матимуть цей самий вид слави – вони всі будуть духовими, або небесними істотами. Там буде одна спільна слава для тих всіх небесних істот і інша спільна слава для людських, або земних істот. Кожна в своїй досконалості буде славною, але слава небесних буде вищою, найвищої якості. Писання говорить нам, що Церква яко цілість, буде “сяяти, як сонце

в Царстві Отця” (Мат. 13:43). Цей нашого Господа опис відноситься до майбутньої слави усіх, які належуть до кляси “пшениці”, однак в світлі пояснення Апостола (41 вірш) ми розуміємо, що там буде індивідуальна різниця в стані і в честі Церкви. Усі будуть досконалі, усі будуть дуже щасливі, але так як Отець є понад усіх, і так як Він прославив Сина і поставив Його слідуючим по собі, і як це вказує на різницю слави, і авторитету, то так само між послідовниками Господа, які стануть прийняті, буде різниця стану “зоря від зорі відрізняється славою” у величі і в світлі.- ІКор. 15:41.

В двох своїх притчах наш Господь натякає на цю саму різницю між Його прославленими послідовниками. Той, що був вірний в п’ятьох талантах мав дістати особливе признання від Господа, як Він повернув; а ці два інші, які мали менше талантів, одержуть нагороду також, але в пропорції. Той, хто вірно вживав свою міну, так що набув десять мін, одержав владу над десятьма містами, а той, хто вірно вживав міну і набув п’ять мін, то відповідно до того дістав владу над п’ятьма містами.- Мат.25:14-30; Луки 19:11-27.

Тут ми не повинні дивуватись, бо коли дивимось взад то бачимо, що хотяй наш Господь вибрав дванадцятьох Апостолів і всіх їх любив, все ж таки між ними було трьох, яких Він особливо любив, і які при різних оказіях були близько Нього і були в ближчій сполуці з Ним, чим інші. Ми також можемо бути певні, що коли “Книга Життя” буде відчинена і коли найближчі до Господа місця на Його престолі будуть розділені, то ці по правій і ці по лівій (ближче до Нього), будуть визнані за найбільш гідних цієї чести і слави (Мат.10:41). Ми зовсім не були б здивовані побачити Ап. Павла найближче Господа з одної сторони і Ап. Йоана найближче з другої сторони. Тут думка не є про місце, чи позицію на лаві – престолі – але близькість відношення в силі і величчі Царства. Можемо бути певні, що всі, які будуть становити “мале стадо”, будуть так наповнені Духом Господа, що кожний з них буде шанувати один одного, буде задоволений з свого стану, і ми е певні, що там не буде заздрости, але, що всі Нові Створіння будуть годитися з Божою постановою і Його рішенням відносноно гідносги і стану кожного члена. Це є так в теперішнім часі і можемо сподіватись, що тим більше буде в майбутності. Про теперішній час читаємо, “Бог розподілив члени в тілі, кожного з них, як хотів”, і всі що є в згоді з Господом, вони не стараються змінити Божої постанови, але її признають і з нею співділають. І так само напевно буде в майбутності.

Описуючи різниці між теперішніми станами і тими, що будуть в майбутності, Апостол говорить “Сіється в тлінні, а встає в нетлінні”. Тут Апостол говорить про Нове Створіння, якого існування почалось від його посвячення і сплодження з Духа; воно розвивалось і також старалось контролювати своє тіло і зробити його слугою, щоб поступало згідно з Божою волею. Про Нове Створіння є сказано, що воно живе в тілі так як в наметі, очікуючи на нове тіло. Воно було посіяне в тілі, що псується (тліннім) і воно померло, але не вважається за мертве, але за таке, що спить, однак його земний намет став розложений. Це є те саме Нове Створіння, яке має бути вбране в небесне шатро, в небесне тіло при Першому Воскресенню.

Духове тіло, в якому Нове Створіння повстане, буде як каже Апостол, нетлінне, яке не може бути знищене, ні зіпсутись, ні померти. Це слово нетління переложене з грецького афтарсія і означає те, що не вмирає, не може бути знищене. Це є те саме слово, яке переложено на нетління в стихах 50, 53, і 54 цієї ж голови, і це саме слово є переложене на безсмерття в Рим. 2:7 і в 2 Тим.1:10.

Декларація, що наші духові тіла будуть нетлінні, безсмертні є надзвичайно важливою, тому що нас виразно поінформовано, що ця якість безсмертя належить з природи до самого^Бога, Єгови, а^про нашого Господа є сказано, що задля Його вірности Йому було дано життя в собі, так як самий Отець мас життя в собі. Тут думка є ця сама – що славний Голова Церкви одержав таку зміну до безсмертя, до нетління, до учасництва в Божій природі. Нас не дивує, що Божий план був такий поблажливий для нашого Відкупителя, але це дійсно дивує нас, що ця якість божественної природи, що була дана нікому іншому, лиш нашому Господу, повинна бути обіцяна для членів Його тіла, які йдуть в Його сліди, і згідно з обітницею, шукають слави, чести і безсмертя- 2Пет.1:4; Рим.2:7.

“Сіється в безчесті, а встає в славі” Ці слова також відносяться до Нового Створіння. Підчас теперішнього часу світ нас не^знає, він не знає, що ми є сплоджені Отцем, щоб бути Його дітьми на духовому поземі і що ми є лиш тимчасовими переходнями в тілі, а це для того, щоб випробувати і досвідчити нашу вірність і лояльність для нашої угоди жертви. “Тепер ми є сини Божі”, але, не будучи розпізнаними, світ не признає нас, і тому що ми посвятились Господу, то не можемо занимати такого почесного місця між людьми, яке могли б занимати з нашими природними талантами, коли вони були скеровані за погонею світу. В кожному разі, сьогодні Церква в тілі разом, чи поодиноко, є, як Апостол говорить, “в безчесті”, і як він усюди заявляє, що наші тіла в теперішнім часі, є тілом “пониження” (Фил.3:21). Але яким буде наш стан в майбутності? Чи ця неслава промине? Чи Церква (Голова і тіло) буде таким, що Ангели і люди будуть їх оцінювати і поважати? Чи Нове Створіння буде в славі ? О, так. Таким є запевнення.

“Сіється в безсиллі, а стає у силі”. Це теж дальше відноситься до Н. Створіння, а безсилля, або немочі тут згадані належуть до їх смертельних тіл, які є оплакувані усіма Н. Створіннями, і які Господь зараховує не як їх слабості, але тіла; Бог дивиться на заміри і бажання Н. Створіння, які є чисті, досконалі і вірні Йому. Слова “стає у силі” особливо потверджують, що ці слабості не будуть знаходитись в нових духових воскресших тілах “вибору” -Церкви. Тут буде сила досконалосте, сила нової природи, сила Божа.

“Сіється тіло тілесне (природне, земне), а встає тіло духовне”. Апостол дальше говорить про Н. Створіння. Це є природне тіло тепер – одинокою реальною, відчутою річчю є тіло. Лиш з ласки Божої нам є дозволено вважати новий ум як Нове Створіння, і ждати на час, коли новий ум одержить духове тіло, що буде для нього відповідне. Тоді тіло духове буде Новим Створінням. Якою чудовою е тут для нас перспектива. Це дійсно е не до поняття для нас, які маємо до діла з речами і досвідами природних людей -за вийнятком, що наш ум через віру і при помочі Божого Духа може розуміти обітниці і об’явлення Господа і духом увійти в “речі ще невидимі”.

Але, якщо сама думка про надходячу славу піднесла нас вище від світу і його бажання, його журби і марноти, то скільки більше означатиме це для нас тоді, коли станемось досконалими^ подібні до нашого Господа і станемось учасниками Його слави! Не дивно, що наш Господь сказав до Нікодима, “Коли про земне я вам говорив і ви не вірите, то як же повірите, коли про небесне говоритиму”. Не дивно, що є сказано, що ми мусимо бути скорше сплоджені з Святого Духа, перш ніж лиш зачнемо розуміти речі духові. Тому, безсумніву, наша здібність бігти в змаганню, який є виставлений перед нами в Євангелії, наше старання статись побідником духа світу і хитрощів противника, буде залежна від нашого послуху для Божого Слова, для Його поради; ми не маємо любити світу, але маємо відложити всякий тягар і гріх, що так легко обмотує і не забувати спільних сходин і щоденного досліджування Писання, і в кожнім випадку користати з тих привілеїв, і милосердя і благословення, що є дані нам, як Божим дітям. Коли будемо так чинити, то ніколи не похитнемося і для нас буде відкритий широкий вхід до вічного Царства нашого Господа і Спаса Ісуса Христа- ІЙоана 3:2,3; Рим.8:17; Йоана 3:12j 1Кор.2:14; Шоана 2:15; Ефес.6:10-18; Жид.12:1,2; 10:25; Иоана 5:29; Діян.17:11; 2 Пет.1:4-11.