[103]
РОЗДІЛ V
СПОСІБ ПОВЕРНЕННЯ І З’ЯВЛЕННЯ НАШОГО ГОСПОДА
УЗГОДЖЕНІСТЬ СПОСОБУ ДРУГОГО ПРИХОДУ НАШОГО ГОСПОДА ТА ІНШИХ РИС БОЖЕСТВЕННОГО ПЛАНУ – ЯК І КОЛИ ЦЕРКВА ПОБАЧИТЬ ЙОГО? – ЯК І КОЛИ СЛАВА ГОСПОДА БУДЕ ОБ’ЯВЛЕНА ТАК, ЩО ВСЯКЕ ТІЛО РАЗОМ ЇЇ ПОБАЧИТЬ? – ТВЕРДЖЕННЯ, НА ВИГЛЯД СУПЕРЕЧЛИВІ, ПОКАЗАНІ ЯК ЗЛАГОДЖЕНІ – ВІН ПРИХОДИТЬ “ЯК ЗЛОДІЙ” – “НЕ ПРИЙДЕ ПОМІТНО” – ТА ВСЕ Ж “З ОКЛИКОМ” – “З ГОЛОСОМ” – І “ПРИ БОЖІЙ СУРМІ” – “ВІН З’ЯВИТЬСЯ В ОГНІ ПОЛУМ’ЯНОМУ, ЩО ДАВАТИМЕ ПОМСТУ” – І ЩЕ ВІН “ПРИЙДЕ ТАК”, ЯК ВІДІЙШОВ – ВАЖЛИВІСТЬ ПРОРОЧОГО ЧАСУ, ПОКАЗАНА ПРИ ЦЬОМУ – УЗГОДЖЕНІСТЬ ТЕПЕРІШНІХ ЗНАКІВ
ЩОЙНО представлене нами бачення близького закінчення Часів Поган і запевнення, що здійснення надії Церкви має попередити1 їхнє закінчення, лише збуджує апетит тих, хто тепер очікує потіхи для Ізраїлю. Вони будуть голодні будь-якої інформації, яку наш Отець може дати через пророків, стосовно “жнива”, кінця, тобто заключного періоду цього часу (відділення пшениці від куколю серед тих членів номінальної церкви, які живуть) і стосовно часу переміни переможців, щоб вони були разом зі своїм Господом та Головою і були подібними до Нього.
——————-
1Дивіться Передмову автора (1916), стор. ііі-іv.
——————-
Але щоб оцінити обґрунтованість пророчого вчення відносно цих надзвичайно цікавих тем, нам абсолютно необхідно мати ясне зрозуміння мети другого приходу нашого Господа і способу, яким Він буде об’явлений. Ми надіємось, що читання I тому переконало всіх теперішніх читачів, що мета Його приходу – примирити з Богом “кожного, хто хоче” зі світу через процес керування, навчання і карання, який названий судом і благословенням. Тому спосіб приходу [104] та з’явлення нашого Господа має першочергове значення, перш ніж ми продовжимо наше вивчення часу жнив і т.п. Дослідник повинен тримати виразною у своєму розумі мету повернення нашого Господа, коли вивчає його спосіб, а також одне і друге, коли приступає до вивчення часу. Це необхідно, щоб відгородитись від помилкових поглядів, які вже заволоділи не одним розумом і основані на фальшивих уявленнях про мету та спосіб приходу нашого Господа.
Зрозумійте і закарбуйте в розумі, наскільки можливо, вже представлений факт, що Божий план – це єдине гармонійне ціле, яке втілюється через Христа; і що праця другого приходу пов’язана з працею першого, як наслідок з причиною: велика праця Реституції в другому приході слідує за працею Відкуплення, здійсненою в першому приході, як логічна послідовність, що виникає з божественного плану. Тому повернення Господа – це зоріння надії для світу, час дарування милостей, забезпечених відкупленням, а Вік Євангелії є лише проміжним інтервалом, протягом якого вибирається наречена Христа, щоб з’єднатись з її Господом у великій праці реституції, для виконання якої Він приходить.
А оскільки Церква Христа, яка розвивається протягом Євангельського віку, має бути з’єднана з її Господом у великій реституційній праці Тисячолітнього віку, то першою працею Христа у другому приході мусить бути зібрання Його вибраної Церкви, про яке згадує пророк (Пс. 50: 5), говорячи: “Позбирайте для Мене побожних Моїх, що над жертвою склали заповіт зо Мною”. Це збирання, або час жнив, є спільним періодом для двох віків. Як ще буде показано, це період сорока років2, який одночасно завершує Євангельський вік і впроваджує вік Тисячоліття (див. Том I, стор. 219-221; [105] 234-237; і Карту Віків). Цей жнивний період не лише здійснює відділення пшениці від куколю в номінальній Євангельській церкві та збирання і прославлення класу пшениці, але також проводить спалення (знищення) куколю (як куколю, імітації пшениці, але не як особистостей: вогонь знищення є символічним, як і кукіль) та зібрання й знищення зіпсутого плоду “земної виноградини” (людського честолюбства, захланності та самолюбства), який віками ріс і дозрівав у царствах цього світу та в різноманітних цивільних та громадських організаціях людей.
—————–
2Дивіться Передмову автора (1916 р.), стор. iіі-іv.
—————–
Хоча, обговорюючи тему повернення нашого Господа, ми показали, що це буде особистий прихід, давайте ще раз допоможемо досліднику уникнути непорозуміння в думках під час розгляду двох на перший погляд суперечних виразів нашого Господа: “Я з вами повсякденно аж до кінця віку” (aionos– вік) і “Я йду приготувати місце для вас… Я знову прийду й заберу вас до Себе” (Мт. 28: 20; Ів. 14: 2, 3). Наступний приклад послужить нам ілюстрацією гармонійності цих двох обітниць. Один товариш говорить іншому, розлучаючись: “Пам’ятай, я буду з тобою протягом всієї твоєї подорожі”. Як? Безумовно не особисто, бо вони сіли в потяги, які їхали у протилежних напрямках до віддалених пунктів. Суть полягала в тому, що в любові, в думках та в піклуванні один про одного вони будуть нерозлучні. В подібному, навіть більшому значенні, Господь завжди був зі Своєю Церквою. Його божественна сила дозволяла Йому доглядати за нею, керувати нею і допомагати їй – від початку до кінця. Та зараз ми розглядаємо не присутність нашого Господа з нами в цьому образному значенні, але спосіб Його другої особистої присутності й з’явлення, “як Він прийде того дня прославитись у Своїх святих, і стати дивним у всіх віруючих”.
Святе Письмо вчить нас, що Христос приходить знову, щоб царювати; що Він повинен царювати, доки не покладе всіх ворогів під ноги Свої [106] (всіх противників, все, що стоятиме на шляху великої реституції, для виконання якої Він приходить), а останній ворог, який буде знищений, це – смерть (1 Кор. 15: 25, 26); і що Він царюватиме тисячу років. Саме з цієї причини, чого й слід було сподіватись, ми бачимо, що в пророцтві набагато більше місця відведено другому приходу та його тисячолітньому тріумфальному царюванню й поваленню зла, ніж тридцяти чотирьом рокам першого приходу з метою відкуплення. І як ми вже переконались, пророцтво, окрім різноманітних важливих пунктів цих тридцяти чотирьох років – від Вифлиєма і Назарета до жовчі та оцту, поділеного одягу, хреста, гробу й воскресіння, – торкається також різноманітних пунктів тисячі років другої присутності, особливо їхнього початку та кінця.
Друга присутність нашого Господа охоплюватиме набагато довший період часу, ніж перша. Місія Його першого приходу була завершена протягом менш ніж тридцяти чотирьох років, тоді як для виконання призначеної праці Його другої присутності буде потрібно тисячу років. З першого погляду можна побачити, що хоч праця першого приходу була не меш важливою, ніж праця другого приходу (була настільки важливою, що праця другого приходу ніколи не була би можливою без неї), все ж вона не була такою різноманітною і потребувала меншого опису, ніж праця другого приходу.
Розглядаючи другий прихід, ми не повинні (більше ніж у першому приході) сподіватись, щоб всі пророцтва вказували на один особливо важливий момент прибуття нашого Господа і звертали увагу усіх людей на факт Його присутності. Божий метод зазвичай не такий, і так не було при першому приході. Перший прихід Месії не був ознаменований якимось несподіваним або дивовижним проявом, що виділявся б зі звичного порядку речей, а був виявлений і доказаний поступовим виконанням пророцтва, показуючи уважним спостерігачам, [107] що події, яких слід було сподіватись, виконувались своєчасно. І так буде у Його другому приході. Виявлення точного моменту Його прибуття є менш важливим, ніж те, що ми бачимо факт Його присутності, коли Він вже прибув, – так само як при першому приході було важливо зуміти розпізнати Його присутність (чим швидше, тим краще), і не так важливо знати точну дату Його народження. Розглядаючи другий прихід, дуже часто мають на увазі акт приходу й момент прибуття, а варто було би мати на увазі період присутності, як у випадку першого приходу. Точний момент, з якого починається ця присутність, здавався би тоді менш важливим, а Його меті та праці під час періоду Його присутності приділялась би більша увага.
Ми також повинні пам’ятати, що наш Господь вже не є людською істотою; що як людська істота Він дав Себе як викуп за людей, ставши для цього людиною (1 Тим. 2: 6; Євр. 10: 4, 5; 1 Кор. 15: 21, 22). Тепер Він повищений до божественної природи. Тому ап. Павло сказав: “Коли ж і знали за тілом Христа, то тепер ми [такого] не знаємо вже” (2 Кор. 5: 16). Він був піднятий з мертвих як духовна істота, котра дає життя (1 Кор. 15: 45), а не як людина, із землі земна. Він в жодному значенні, в жодній мірі вже не людина, адже ми не повинні забувати те, чого вже навчилися (див. Том I, розділ 10), тобто, що природи роздільні та відмінні. Оскільки Він в жодному значенні чи степені вже не є людською істотою, то ми не повинні сподіватися, що Він прийде знову як людська істота, як у першому приході. Його другий прихід має відбутися по-іншому, а також з іншою метою.
Помічаючи факт, що зміна нашого Господа з людської до божественної природи в Його воскресінні була навіть більшою зміною, ніж та, яка відбулась близько тридцяти чотирьох років раніше, коли Він залишив славу духовної істоти і [108] “стався тілом”, ми можемо з великою користю для себе детально розглянути кожний Його чин протягом сорока днів після воскресіння, перш ніж Він пішов “до Отця”, тому що саме воскреслий Ісус протягом тих сорока днів є Тим, Хто має прийти знову, а не людина Ісус Христос, Котрий дав Себе як викуп за нас у Своїй смерті. Той, Кого віддали на смерть як фізичну істоту, був у Своєму воскресінні оживлений [став живим] як духовна істота (1 Петр. 3: 18)*
——————–
*Грецький текст цього уривка звучить просто: “Омертвлений тілом, оживлений духом”. Наш Господь був виданий на смерть як тілесна, як людська істота, але зі смерті був піднятий духовною істотою. А оскільки Церква має бути “змінена”, щоб стати подібною до Христа, то очевидно, що зміна, яка відбулась із Головою, була подібного роду, що й зміна, приготована (як записано) для переможців. Вони будуть змінені з людської до духовної природи і стануть подібними до Нього – “учасниками божественної природи”. Тому наступний опис зміни святих можна застосувати і до їхнього Господа: “Сіється в неславу, – у славі встає, сіється в немочі, – у силі встає, сіється тіло звичайне, – встає тіло духовне”.
——————-
У Своєму другому приході Він не приходить, щоб підкорятись існуючим владам, щоб платити данину кесарю і терпіти приниження, несправедливість та насилля, а приходить царювати, вживаючи всю силу на небі та на землі. Він не приходить у тілі Свого приниження, людському тілі, яке взяв для терпіння смерті і яке було нижчим від Його попереднього славного тіла (Євр. 2: 9), а у Своєму славному духовному тілі, яке є “сяєвом слави та образом істоти Його [Отця]” (Євр. 1: 3). Бо завдяки Своєму послуху аж до смерті Він тепер повищений до божественної природи та подоби, і Йому дане ім’я понад всяке ім’я – за винятком імені Отця (Фил. 2: 9; 1 Кор. 15: 27). Апостол показує, що “ще не об’явилось” нашому людському зрозумінню, яким Він є тепер, тому ми не знаємо, якими ми будемо, коли станемо подібними до Нього, але ми (Церква) можемо тішитись [109] запевненням, що одного дня будемо разом з Ним, будемо до Нього подібні й побачимо Його, як Він є (1 Ів. 3: 2) – не такого, яким Він був у першому приході в приниженні, коли залишив Свою попередню славу й ради нас стався бідним, щоб Його бідністю ми могли збагатитись.
Роздуми про мудрість та розсудливість методів нашого Господа, за допомогою яких Він виявляв Свою присутність учням після воскресіння, а також раніше, можуть допомогти нам зрозуміти, що ця сама мудрість буде виявлена і в Його методах об’явлення Себе Церкві та світу в другому приході – методах не обов’язково подібних, але в кожному випадку повністю відповідних Його меті. А цією метою ніколи не було тривожити чи збуджувати людей, а переконати їхній тверезий, спокійний розум у великих правдах, щоб ці правди справили на них враження. Перший прихід нашого Господа не був вражаючою, захоплюючою чи хвилюючою подією. Як тихо і скромно Він прийшов! Настільки тихо, що лише ті, хто мав віру та покору, змогли розпізнати в немовляті бідного походження, в людині смутку, в другові покірних та вбогих і, зрештою, у розп’ятій людині довгоочікуваного Месію.
Після того як Він воскрес, прояв Його присутності мав по своїй суті бути ще більш вражаючим фактом, особливо коли брати до уваги Його змінену природу. Однак факт Його воскресіння, а також факт зміни природи, мав бути повністю виявлений не всьому тогочасному світу, а лише вибраним свідкам, котрі дали би про цей факт достовірне свідоцтво наступним поколінням. Якби світ був ще тоді ознайомлений з цим фактом, то свідоцтво, дійшовши до наших днів, напевно було би менш вірогідним – було би так прикрашене і спотворене людськими ідеями та змішане з їхніми традиціями, що правда могла би здатися майже або зовсім неймовірною. Та Бог довірив її лише вибраним, вірним та гідним свідкам. Звертаючи увагу на запис, нехай кожен зауважить, як [110] досконало була досягнута мета, і наскільки ясно, конкретно й переконливо був представлений їм доказ Христового воскресіння та зміни. Зверніть також увагу на дбайливість, з якою Він оберігав їх від тривоги чи зайвого хвилювання, коли давав їм зрозуміти ці великі правди і клав на них натиск. І будьмо певні, що ця сама мудрість, обережність та майстерність проявиться в Його методах оповіщення факту Його славної присутності у Його другому приході. Розсудливий, спокійний розум буде переконаний в будь-якому випадку, а от всьому світу будуть потрібні суворі заходи, щоб він прийшов до властивого стану для прийняття свідоцтва, хоча ті, в кого буде праведне серце, матимуть ці блаженні знання раніше. Усі докази Його воскресіння та переміни до духовної природи були дані учням не одразу, а в міру їхньої здатності їх сприймати і способом, який мав справити якомога глибше враження.
Протягом трьох з половиною років служіння нашого Господа Його учні жертвували своїми друзями, репутацією, заняттям і т.п., щоб присвятити час та енергію для проголошення присутності Месії і встановлення Його царства. Але вони мали невиразні уявлення про спосіб та час вивищення свого Учителя та їхнього обіцяного вивищення разом з Ним, бо інакше не могло бути. Однак на той час не було потрібне повне знання: було цілком достатньо, щоб вони вірно робили кожний крок, коли він ставав своєчасним. Тому Учитель навчав їх потроху, наскільки вони могли сприймати. І вже при закінченні Свого служіння Він сказав: “Я ще маю багато сказати вам, та тепер ви не можете знести але прийде він, той Дух правди, він вас попровадить до цілої правди… і що має настати, – звістить вам, і пригадає вам усе, що Я вам говорив” (Ів. 16: 12, 13; 14: 26).
Неможливо описати їхнє велике розчарування (хоча [111] вони, наскільки можливо, були підготовані до цього), коли вони побачили, як несподівано Він був забраний від них і ганебно розіп’ятий немов злочинець – Той, Чиє царство і славу вони вижидали і проголошували, і яке лише за п’ять днів до Його розп’яття здавалося їм таким близьким і здійсненним (Ів. 12: 1, 12-19). Хоч вони знали, що Його фальшиво оскаржили і протиправно розіп’яли, це не змінювало факту, що їхні давні національні сподівання мати юдейського царя, який повернув би їхньому народу вплив та владу разом з особистими надіями, стремліннями та мріями про важливі посади та великі почесті у цьому царстві, були несподівано зруйновані таким несприятливим поворотом подій – розп’яттям їхнього царя.
Учитель добре знав, якими покинутими, безпорадними й розгубленими вони будуть себе відчувати, тому що пророк написав: “Удар пастиря – і розпорошаться вівці” (Зах. 13: 7; Мр. 14: 27). Тому протягом сорока днів між воскресінням та вознесінням Його головною турботою було зібрати їх знову і відродити їхню віру в Нього як довгоочікуваного Месію, доказуючи їм факт Свого воскресіння і те, що відтепер Він (зберігши Свою індивідуальність) вже не є людиною, а звеличеною духовою істотою, яка має “всяку владу на небі й на землі” (Мт. 28: 18).
Звістку про Своє воскресіння Він відкривав їм поступово: спочатку через жінок (Марію Магдалину, Іванну, Марію – матір Івана, Саломію та інших з ними – Мр. 16: 1; Лк. 24: 1, 10), котрі прийшли вранці до гробу, щоб намастити Його мертве тіло пахощами. Поки вони роздумували, хто би міг відкотити від гробу камінь, стався землетрус, і коли вони прийшли, то виявилось, що камінь вже відкочений. [112] На ньому сидів Господній ангел, котрий звернувся до них: “Не лякайтесь, бо я знаю, що Ісуса розп’ятого це ви шукаєте. Нема Його тут, – бо воскрес, як сказав. Підійдіть, – подивіться на місце, де знаходився Він. Ідіть же хутко і скажіть Його учням, що воскрес Він із мертвих, і ото випереджує вас в Галілеї, – там Його ви побачите” (Мт. 28: 5-7).
Очевидно, Марія Магдалина залишила інших жінок і побігла оповістити Петра та Івана (Ів. 20: 1, 2), тоді як інші пішли повідомити решту учнів; а коли вона їх залишила, Ісус з’явився іншим жінкам по дорозі і сказав: “Радійте!” (Мт. 28: 9, 10). Вони підійшли, обняли Його ноги і вклонились. Тоді Ісус сказав їм: “Не лякайтесь! Ідіть, повідомте братів Моїх, – нехай вони йдуть у Галілею [їхній дім], – там побачать Мене!” Зі страхом і радістю ті побігли повідомити інших учнів. Із змішаними почуттями подиву, збентеження, радості й страху, у повному замішанні вони навряд чи знали, як поділитись своїми дивними та чудовими переживаннями. Марія, зустрівши Петра та Івана, сказала сумно: “Взяли Господа з гробу, і ми не знаємо, де поклали Його!” (Ів. 20: 2) Інші ж жінки розповіли, як біля гробу вони бачили видіння ангелів, котрі їм сказали, що Він живий (Лк. 24: 22, 23), і як після цього зустріли в дорозі самого Господа (Мт. 28: 8, 10).
Мабуть, більшість учнів сприйняла їхню історію лише як забобонне піднесення, але Петро та Іван сказали: “Ми підемо і побачимо самі”, – і Марія вернулась до гробу разом з ними. Все, що Петро та Іван побачили, це те, що тіло зникло, похоронна одежа була дбайливо складена й лежала збоку, а камінь був відкочений від дверей. В такому збентеженні вони пішли назад, а Марія так і залишилась стояти, плачучи. Як вона плакала, то нахилилась вниз, заглянула до гробу й побачила двох [113] ангелів, котрі сказали: “Чого плачеш ти, жінко?” Вона відповіла: “Узяли мого Господа, і я не знаю, де Його поклали”. І як вона повернулась назад, то побачила Ісуса, що стояв, та вона Його не впізнала. Він запитав: “Чого плачеш ти, жінко? Кого ти шукаєш?” А вона, думаючи, що то садівник, відповіла: “Якщо, пане, узяв ти Його, то скажи мені, де поклав ти Його, – і Його я візьму!” Тоді з давньою, добре знайомою інтонацією Господь покликав: “Маріє!”
Цього було досить, щоб зміцнити її віру в слова ангела, що Він встав, – слова, які до цього часу здавались сном або пустою вигадкою. І вона радісно вигукнула: “Учителю!”Першим її поривом було обняти Його і залишитися з Ним. Та Ісус лагідно пояснив їй, що зараз вона має виконати дуже важливе завдання – засвідчити факт Його воскресіння; їй треба швидко занести звістку й зміцнити віру інших учнів, все ще збентежених та невпевнених. Він сказав: “Не торкайся [гр. haptomai– обнімати] до Мене [не затримуйся, виявляючи зараз свої почуття], бо Я ще не зійшов до Мого Отця [якийсь час Я ще буду з вами]. Але йди до братів Моїх та їм розповіж: Я йду до Свого Отця й Отця вашого, і до Бога Мого й Бога вашого” (Ів. 20: 17). Також через інших жінок Він послав їм вістку, що зустріне їх у Галілеї.
Далі Він наздогнав двох засмучених та збентежених учнів, коли вони йшли з Єрусалима до Еммаус, і запитав про причину їхнього смутку й відчаю (Лк. 24: 13-35). Один з них відповів: “Ти хіба тут у Єрусалимі єдиний захожий, що не знає, що сталося в нім цими днями? І спитав Він їх: “Що таке?” А вони розповіли Йому: “Про Ісуса [114]Назарянина, що Пророк був, могутній у ділі й у слові перед Богом і всім народом. Як первосвященики й наша старшина Його віддали на суд смертний, – і Його розп’яли… А ми сподівались були, що це Той, що має Ізраїля визволити. І до того, оце третій день вже сьогодні, як усе оте сталося [тут вони, можливо, пригадали слова з Ів. 2: 19, 21, 22]. А дехто з наших жінок, що рано були коло гробу, нас здивували: вони тіла Його не знайшли, та й вернулися й оповідали, що бачили й з’явлення анголів, які кажуть, що живий Він. І пішли дехто з наших до гробу і знайшли так, як казали й жінки; та Його не побачили”.
Не дивно, що вони були розгублені. Яким незвичайним все це виглядало! Якими особливими і хвилюючими були події останніх п’яти днів!
Тоді незнайомець звернувсь до них зі зворушливою проповіддю з пророцтв, показавши їм, що ті самі події, які їх так засмутили, були якраз тим, про що провіщали пророки відносно дійсного Месії: що перш ніж Він міг би управляти, благословити і піднімати Ізраїль та весь світ, Він повинен спершу відкупити їх Своїм життям від прокляття смерті, яка прийшла на всіх через Адама; і що тільки після того їхній Учитель, піднятий Єговою до життя та слави, повинен виконати все, що було записано пророками відносно Його майбутньої слави й честі – так само, як Він виконав пророцтва, що провіщали Його страждання, приниження і смерть. Який чудовий проповідник! І якою чудовою була ця проповідь! Це дало початок новим думкам і відкрило нові сподівання та надії. Коли вони вже наблизились до села, то почали наполягати залишитися з ними, бо смеркалось і день закінчувався. І Він зайшов та залишивсь з ними. А коли Він сів їсти із ними, то взяв хліб, переламав і дав їм. Тоді їхні очі відкрились, але Він зник з-перед їхніх очей.
[115] Тільки в цю мить вони впізнали Його, хоча разом з Ним ішли, розмовляли та сиділи за їжею. Вони впізнали Його не по обличчю, а по простому вчинку благословення й ламання хліба старим знайомим способом, що зміцнило їхню віру в почуте – що Він встав і побачиться з ними знову.
Того ж часу обидва здивовані й сповнені радістю учні підвелися і повернулися в Єрусалим, говорячи один одному: “Чи не палало нам серце обом, коли промовляв Він до нас по дорозі, і коли виясняв нам Писання?” Прибувши в Єрусалим, вони знайшли інших, котрі також раділи, говорячи: “Господь дійсно воскрес і з’явився був Симонові”. А ті розповіли, що трапилось з ними в дорозі і як вони розпізнали Його в ламанні хліба. Мабуть, вони майже всі були там того вечора, забувши про доми, роботу та все інше. Марія Магдалина зі сльозами радості розповідала: – Я впізнала Його, як тільки Він покликав мене по імені. До того часу я не могла повірити запевненням ангелів про Його воскресіння. Інші жінки ділилися своїми чудовими переживаннями того ранку і тим, як вони зустріли Його по дорозі. Своя історія для розповіді була також і у Симона, а тепер були ще два інших свідки з Еммаус. Який багатий на події день! Нічого дивного, що після цього їм захотілось зустрічатися разом кожного першого дня тижня, щоб все це обговорювати і пригадувати всі обставини, пов’язані з чудовою подією Господнього воскресіння, щоб їхні серця “палали” знову і знову.
І коли ця невеличка громадка, схвильована й переповнена радістю, зібравшись в тісному колі, ділилась один з одним своїми переживаннями, посеред них раптом став Сам Господь Ісус (Лк. 24: 36-49), кажучи: “Мир вам!” Звідки Він прийшов? Всі такі зустрічі відбувались таємно, при зачинених дверях через страх перед юдеями (Ів. 20: 19), а тут така раптова поява, без будь-яких видимих [116] ознак приходу. І вони злякались, думаючи, що бачать Духа. Тоді Він заспокоїв їх, кажучи не боятись, і показав Свої руки та ноги: “Це ж Я Сам! Доторкніться до Мене й дізнайтесь, – бо не має дух тіла й костей, а Я, бачите, маю”. І коли вони з радості все ще не вірили й дивувались, Ісус їм сказав: “Чи не маєте тут чогось їсти?” І вони дали Йому кусок печеної риби, й Він взяв її та їв перед ними. Тоді Він відкрив їхнє зрозуміння, очі їхнього розуму, пояснюючи їм Писання і показуючи із Закону та пророцтва, що ці речі виконались точно так, як були провіщені. Але Хома був відсутній (Ів. 20: 24). І коли інші учні розповіли йому, що бачили Господа, він не повірив, кажучи: “Коли на руках Його знаку відцвяшного я не побачу, і пальця свого не вкладу до відцвяшної рани, і своєї руки не вкладу до боку Його, – не ввірую”.
Минуло вісім днів без наступних з’явлень. В них був час спокійно обдумати й обговорити події того чудового дня. І коли учні знову зібрались, як раніше, Ісус став посеред них, як першого вечора, говорячи: “Мир вам!” (Ів. 20: 26). В цей час Хома вже був присутній, і Господь звернувсь до нього: “Простягни свого пальця сюди, та на руки Мої подивись. Простягни й свою руку і вклади до боку Мого. І не будь ти невіруючий, але віруючий”. Тим самим Він показав, що Йому відоме все сказане Хомою, хоч Йому ніхто про це не розповідав, і дав саме такий доказ Свого воскресіння, який, зі слів Хоми, міг би його задовольнити. Хома з радістю відповів: “Господь мій і Бог мій!”
Після цього, мабуть, пройшов доволі довгий відрізок часу, перш ніж відбулося наступне об’явлення Господньої присутності, тому учні, які були галілеянами, почали думати про дім та майбутнє. А пам’ятаючи Господнє послання через жінок, що Він випередить їх у Галілеї, [117] вони пішли туди. Мабуть, коли вони йшли, Господь зустрів їх, як пише Матвій, на горі. Вони розгубилися. Вони вже не відчували тієї близькості з Ним, як раніше. З часу розп’яття Він, здавалося, дуже змінився в порівнянні з тим, яким звик бути: з’являвся і зникав у несподівану мить і в несподіваному місці. Він вже не виглядав як “людина Христос Ісус”, тому Матвій сказав: “Вони поклонились Йому,.. а дехто вагався”. Після короткої розмови з ними Господь “зник” з їхніх очей, залишивши їх у здогадках, що ж може трапитись далі. Протягом якогось часу після їхнього повернення в Галілею нічого незвичайного не відбулось, і не було жодних дальших доказів Господньої присутності. Без сумніву, вони збирались разом і обговорювали ситуацію, дивуючись, чому Він не з’являється частіше.
В такому очікуванні дні та тижні здалися їм довгими. Вони вже давно відмовились від звичних прагнень в житті заради того, щоб слідувати за Господом з місця на місце, навчаючись від Нього і проповідуючи іншим: “Наблизилось Царство Небесне” (Мт. 10: 5-7). Вони не хотіли тепер повертатись до старих занять. Але як їм продовжувати Господню працю? Вони досить ясно збагнули ситуацію і знали, що більше не зможуть проповідувати, як раніше, що Царство наблизилось, бо весь народ знав, що їхній Учитель і Цар був розп’ятий, і ніхто, крім них, не знав про Його воскресіння. І коли всі одинадцять були у такому збентеженні та тривозі, чекаючи чогось, самі не знаючи чого, Петро сказав: “Не годиться сидіти без діла. Я повернусь до свого давнього рибальства. Шестеро інших сказали: – Ми зробимо так само, ми підемо з тобою” (Ів. 21: 3). Напевно решта також повернулась до свого старого ремесла.
Хто може сумніватись, що Господь неодноразово невидимо був присутній з ними під час їхніх розмов, маючи під наглядом і [118] направляючи хід подій і т.п. для їхнього найвищого добра? Якщо б їм дуже поталанило і вони захопилися прибутком у роботі, то дуже скоро вони стали б непридатними до найвищої служби. А коли б їх спіткала невдача, то це виглядало б як змушування. Тому Господь обрав план, який навчив їх такої лекції, якої Він часто навчає Своїх послідовників, а саме: Він може контролювати успіхом чи невдачею їхніх зусиль в будь-якому напрямку, якщо захоче.
Стара артіль рибалок знову взялася до роботи: зібрала свої човни, сітки і т.п. і вийшла на першу ловлю. Але потрудившись всю ніч і не впіймавши жодної риби, вони почали смутитися. Вранці якийсь незнайомець на березі поцікавився як їм ведеться. – Та що там! Ми нічого не впіймали, – відповіли вони. – Спробуйте ще раз, – сказав незнайомець. – Закиньте тепер сітки з іншого боку човна. – Даремно, чоловіче, ми цілу ніч намагалися закидати з обох боків, і якщо б риба була з одного боку, то була б і з іншого. Але спробуємо ще раз, і ти сам побачиш. Закинувши, вони витягли великий улов. – Що за дивина! – говорив дехто з них. Але прудкий і кмітливий Іван відразу все зрозумів: – Брати, тільки Господь міг це зробити. Не пам’ятаєте, як Він нагодував тисячі людей? Там на березі мусить бути Господь; просто Він вирішив ще по-іншому показатись нам. Хіба ви не пам’ятаєте, що так вже було, коли Він вперше покликав нас? Тоді ми також трудились всю ніч і нічого не впіймали, доки Він не обізвався до нас: “Закиньте на полов свій невід” (Лк. 5: 4-11). Це напевно Господь, хоч від часу Його воскресіння ми не можемо розпізнати Його по зовнішності. Тепер Він з’являється в різному вигляді, але кожного разу ми знаємо, що це Він, – через якусь особливу обставину, подібну до тої, що пригадує нам якусь відому подію з нашого спільного з Ним минулого.
І коли вони дістались до берега, то побачили, що Ісус має хліб, і рибу. Це навчило їх ще однієї лекції, що під [119] Його керівництвом та опікою і в Його службі вони не будуть приречені на голод (Лк. 12: 29, 30). Вони не питали Його, чи Він – Господь, бо тепер, як і в інших випадках, очі їхньогозрозуміння були відкриті, і вони впізнали Його не фізичним зором, а завдяки чуду. Ці радісні хвилини принесли з собою Господні настанови, які ще раз запевнили Петра, що він далі прийнятий, незважаючи на відречення від Господа, в якому він розкаювався і через яке плакав. Тепер він заново зрозумів любов свого Учителя і свій привілей надалі пасти вівці та ягнята. Ми наче чуємо Господні слова: – Петре, тобі не треба повертатись до рибальства. Я вже раз покликав тебе бути рибалкою людей, і, знаючи, що твоє серце залишилось відданим та ревним, Я поновлюю твої повноваження рибалки людей.
“А, зібравшись з ними, Він звелів, щоб вони не відходили з Єрусалиму, а чекали обітниці Отчої, що про неї ви чули від Мене. Іван бо водою христив, ви ж охрещені будете Духом Святим через кілька тих днів” (Дії 1: 4). Отже, як і було сказано, вони прийшли до Єрусалима, і тут, через сорок днів після воскресіння, Він останній раз зустрівся і розмовляв з ними. Тим разом вони набрались відваги, щоб спитати Його про обіцяне їм царство: “Чи не часу цього відбудуєш Ти, Господи, царство Ізраїлеві?” Ця думка про царство була найважливішою в розумі кожного юдея. Ізраїль, як вони розуміли, мав бути провідним серед народів під головуванням Месії. Вони не знали про довгі Часи Поган і не розуміли, що головне благословення вже забране від тілесного Ізраїлю (Мт. 21: 43; Рим. 11: 7), що самі вони мають бути членами нового (духовного) Ізраїлю, царським священством і святим народом, через який, як тіло Христа, прийдуть благословення для світу. Вони ще нічого цього не розуміли. [120] Та й як могли розуміти? Вони ще не одержали Святого Духа всиновлення і далі були під осудом. Бо хоч викупна жертва і була складена Відкупителем, вона ще не була формально представлена на нашу користь в Святеє Святих, в самому небі (Ів. 7: 39). Тому Господь навіть не намагався дати якусь виразну відповідь на їхнє запитання, а лише сказав: “То не ваша справа знати час та добу, що Отець поклав у владі Своїй, Та ви приймете силу,* як Дух Святий злине на вас, і Моїми ви свідками будете в Єрусалимі, і в усій Юдеї та Самарії, та аж до останнього краю землі” (Дії 1: 7, 8).
————–
*Ця обіцяна сила знати й розуміти часи та пори, а також все, що має відношення до властивого свідчення, стосується цілої Церкви – від першого до останнього. І під керівництвом та силою святого Духа є забезпечена своєчасна пожива відносно кожної риси плану, щоб ми могли бути Його свідками, навіть до кінця цього віку. Порівняйте з Ів. 16: 12, 13.
————–
Коли вони дійшли до Оливної гори, Господь, Який ішов з ними, підняв Свої руки і поблагословив їх, а тоді став віддалятись від них і возноситись, аж хмара закрила Його з-перед їхніх очей (Лк. 24: 48-52; Дії 1: 6-15). Тепер вони почали дещо більше розуміти Божий план. Господь, Який зійшов з небес, повернувся до Отця, як і говорив їм перед Своєю смертю – пішов приготувати їм місце і знову прийти й взяти їх, – пішов далеко, щоб одержати обіцяне царство і повернутись (Лк. 19: 12). Тим часом вони мали бути Його свідками по цілій землі, щоб кликати і приготовляти людей прийняти Його, коли Він прийде прославитись у Своїх святих і царювати як Цар царів і Пан панів. Вони зрозуміли свою нову місію: проповідувати кожному створінню Царя, грядущого з небес із “всякою [121] владою на небі й на землі”. Вони зрозуміли, що ця праця є набагато важливішою, ніж праця минулих років, коли вони звіщали про “людину Христа Ісуса” і слідували за Тим, Хто був “погорджений і покинутий людьми”. Їхній Господь, який встав, дійсно змінився, і не тільки Своєю зовнішністю – з’являючись то в одному вигляді та місці, то зовсім в іншому, демонструючи “всю силу” Свою, – але Він змінився також Своїм станом, тобто природою. Він більше не звертався до юдеїв і не показувався їм. З часу Його воскресіння ніхто Його не бачив в жодному значенні, за винятком друзів та послідовників. Так підтвердились Його слова: “Ще недовго, і вже світ Мене не побачить”.
Ось так зміцнилася віра апостолів і ранньої Церкви у факт Господнього воскресіння. Їхні сумніви зникли, а серця раділи. Вони повернулися в Єрусалим і перебували в молитвах, просьбах та вивченні Писання, очікуючи на обіцяне Отцем всиновлення і на отримання духовного зрозуміння та особливих чудесних дарів сили в день П’ятидесятниці, щоб зуміти переконати справжніх ізраїльтян і заснувати Євангельську Церкву (Дії 1: 14; 2:1).
Хоч наш Господь в другому приході не виявлятиме Своєї присутності таким самим чином, як протягом сорока днів після Свого воскресіння, все ж ми маємо Його запевнення, що “браття” не будуть “в темряві”. Навіть більше: ми матимемо підтримку, якої вони не могли мати і не мали для допомоги протягом сорока днів, а саме: “силу з висоти”, щоб спрямовувати нас до зрозуміння кожної своєчасної правди і навіть, як обіцяно, щоб показати нам майбутнє. Отже, у відповідну пору ми матимемо повне зрозуміння способу, часу та супутніх обставин Його з’явлення, які (якщо їх уважно чекати і помічати) будуть не менш переконливими, ніж надані ранній Церкві докази [122] воскресіння нашого Господа – хоча й іншого роду.
В тому, що наш Господь в другому приході міг би прийняти людський вигляд і показатись людям, як Він показувався Своїм учням після воскресіння, не може бути жодного сумніву. І не тільки тому, що Він власне так (в людському вигляді) з’являвся протягом сорока днів, але й тому, що духовні істоти в минулому також проявляли здібність показуватись як люди в тілі і в різному вигляді. Але, як переконаємося, таке з’явлення не відповідало б загальному напрямку Божого плану, а також наданим вказівкам Святого Письма відносно способу Його з’явлень. Адже Божий план полягає якраз в тому, що Його духовне Царство підтримуватиме зв’язок, діятиме й виявлятиме свою присутність та силу через людські, земні знаряддя. Подібно як князь цього світу, сатана, хоч невидимий для людей, здійснює широкий вплив у світі через тих, хто йому підкорений, ким володіє і кого контролює його дух, так і новий Князь Миру в основному діятиме і виявляти Свою присутність та силу через людські істоти, які Йому підпорядковані і якими володіє й керує Його дух.
Бачити природними очима й чути природними вухами ще не означає бачити та чути все. Так, наприклад, “ніхто Бога ніколи не бачив”, і все ж усі Божі діти бачили Його, пізнали Його і спілкувались з Ним (Ів. 1: 18; 5: 37; 14: 7). Ми чуємо Божий поклик, наш “високий поклик”, ми чуємо голос нашого Пастиря, ми постійно дивимось на Ісуса і бачимо нагороду, корону життя, яку Він обіцяє, але не фізичним зором та слухом, а нашим розумінням. Набагато ціннішим є вид нашого прославленого Господа, звеличеного Царя слави, нашого Відкупителя і нашого Царя для нашого зрозуміння та віри, ніж вид, представлений буквальним очам напередодні П’ятидесятниці.
[123] Існувала потреба, щоб наш Господь з’являвся Своїм учням після воскресіння так, як Він це робив, і чого не буде у Його другому приході. Тоді мети вдасться краще досягти іншим шляхом. Дійсно, така поява в Його другому приході лише б нашкодила меті, яка в той час має виконатись. Метою Його з’явлення учням після воскресіння було переконати їх, що Той, Хто був мертвий, є живий навіки, щоб вони могли йти і свідчити про факт Його воскресіння (Лк. 24: 48), і щоб їхнє свідоцтво могло бути міцним фундаментом для віри прийдешніх поколінь. Оскільки жодна людина не може прийти до Бога прийнятним чином (щоб одержати Святий Дух прийняття) без віри в Христа, то стає обов’язковим – не тільки заради учнів у той час, але й заради усіх відтоді, – щоб докази Його воскресіння та зміни були такими, щобїх могли зрозуміти та оцінити звичайні люди. Після того, як вони стали причасниками святого Духа і зрозуміли духовні речі (див. 1 Кор. 2: 12-16), вони змогли би повірити ангелам біля гробу, що Він піднятий зі стану смерті, навіть якщо б побачили, що тіло людини Ісуса Христа все ще лежить у гробі. Але не так було раніше: тіло мало бути відсутнім, щоб в них з’явилася віра у Його воскресіння. Після того, як святий Дух дав їм змогу розуміти духовні речі, вони могли повірити свідченню пророків, що Він мусить померти, що Він встане з мертвих і буде повищений як Цар слави, не маючи при цьому потреби з’являтися як людина і приймати різні тіла з плоті як одежу, щоб вони могли торкатись Його і бачити Його вознесіння. Все це було потрібним для них і для всіх звичайних людей. Вірою ми приходимо до Бога через Нього й одержуємо прощення гріхів та Духа прийняття, щоб зрозуміти духовні речі.
Навіть забираючи природні перешкоди для віри, наш Господь, приймаючи людський вигляд і т.п., переконував учнів [124] і робив їх свідками для інших не через їхній буквальний зір та дотик, а завдяки спільним роздумам над Писанням: “Тоді розум розкрив їм, щоб вони розуміли Писання. І сказав Він до них: «Так написано є, і так потрібно було постраждати Христові, і воскреснути з мертвих дня третього, і щоб у Ймення Його проповідувалось покаяння і прощення гріхів між народів усіх, від Єрусалиму почавши. А ви свідки того»” (Лк. 24: 45-48). Петро також чітко пояснює цю річ, говорячи: “Оцього Бог воскресив третього дня і дав, щоб Він явним зробився НЕ ВСЬОМУ НАРОДУ, але свідкам, заздалегідь вибраним Богом, – нам, котрі разом їли і разом пили з Ним після того, як воскрес Він із мертвих. І Він наказав нам звістити народу і засвідчити, що Той [воскреслий Ісус] є визначений Богом Суддя живих і мертвих” (Дії 10: 40-42, переклад Diaglott)
Для нашого Господа після Його воскресіння було питанням практичної доцільності, який спосіб Його появи учням дозволив би найкраще добитися мети: дати знати про Своє воскресіння і зміну природи. Якби Він з’явився у вигляді полум’яного вогню, як ангел з’явився Мойсею у палаючому кущі (2 М. 3: 2), то Він міг би порозмовляти з ними, але такий доказ був би не настільки переконливим (для апостолів і для всього світу, якому вони свідчили), як вибраний Ним спосіб.
Якби Він з’явився у славі духовної подоби, як ангел з’явився Даниїлу (Дан. 10: 5-8), то слава була би набагато більшою, ніж свідки могли би знести. Вони, певне, так би налякались, що не змогли би сприйняти Його вказівки. Нікому, за винятком Павла, Господь ніколи так не показувався. Та й Павло настільки був вражений цим проблиском Його слави, що впав на землю і [125] осліп від її сяєва, що було яскравішим від сонця в полудень.
Розглядаючи спосіб з’явлення, прийнятий нашим Господом під час сорока днів, ми побачили, що навіть вибраним свідкам Він “дозволив” Собі об’явитись лише кілька разів, та й то ненадовго. Якби весь час, який Він їм показувався, зібрати в один день, замість коротких відрізків часу протягом сорока днів, то, напевне, це складало б менш ніж дванадцять годин, або одну вісімдесяту частину всього часу. Якщо так, то Він був присутній з ними невидимий близько сімдесяти дев’яти вісімдесятих з цих сорок днів. І навіть тоді, коли вони бачили Його з’явлення, Він не мав такого ж вигляду (за винятком одного разу, коли з’явився повторно св. Хомі), який вони так добре знали протягом трьох років і який бачили кілька днів тому. Жодного разу ніде не згадується про те, що вони впізнали Його по знайомих рисах обличчя, чи хоча б по зовнішньому вигляді, який був під час інших з’явлень.
Марія подумала, що це “садівник”. Для двох учнів по дорозі до Еммаус Він був “незнайомцем”. Також Він був незнайомцем для рибалок на Галілейському морі і для одинадцяти у горішній кімнаті. Кожного разу Господа впізнавали по Його вчинках, по Його словах чи по знайомій інтонації Його голосу.
Коли Хома заявив, що він прийме лише доказ, який промовить до його фізичного зору та дотику, Господь, хоч і задовольнив його вимогу, все ж лагідно докорив, кажучи: “Тому ввірував ти, що побачив Мене? Блаженні, що не бачили й увірували” (Ів. 20: 27-29). Найсильнішим якраз був доказ, який не був звернений до фізичного зору. І тому більш благословенними є ті, котрі тримають себе в готовності прийняти правду з допомогою будь-яких доказів, якими Бог бажає її підтвердити.
[126] Ось так Він не тільки показав їм, що тепер має силу з’являтись різним чином і в різному вигляді, але й показав, що жодне з цих тіл, які вони бачили, не було Його духовним славним тілом, – хоча власне так їм були представлені факти Його воскресіння та присутності. Різний вигляд і довгі проміжки невидимої присутності без жодного видимого прояву показували, що хоч їхній Господь та Вчитель живий і ще не зійшов до Отця, все ж Він є тепер духовною істотою, дійсно невидимою для людського ока, але наділеною можливістю виявляти Свою присутність і силу по-різному, як Він Собі забажає.*
——————
*Випадок, описаний Лукою (4: 30), не повинен вважатись аналогічним Його появі та зникненню після воскресіння. Це не було зникнення в значенні стати невидимим для людей. Це був лише вправний, швидкий рух, за допомогою якого Він ухиливсь від злочинних намірів Своїх ворогів. Перш ніж вони здійснили свої плани, щоб Його вбити, Він повернувся і пройшов повз них, і ніхто не мав відваги або сили напасти на Нього, бо ще не прийшла Його година.
—————–
Створення тіла й одягу, в яких Він їм показувався в тій самій кімнаті, де вони зібрались, було незаперечним доказом того, що Христос вже не був людською істотою, хоча Він запевнив Своїх учнів, що тіло, яке вони бачили і до якого доторкався Хома, було справжнім тілом із плоті і костей, а не видивом чи примарою.** Як людська істота, Він не міг увійти в кімнату, [127] не відкривши дверей, але як духовна істота – міг, і Він умить створив і прийняв на Себе таке тіло із плоті та одяг, які вважав відповідними для заздалегідь задуманої цілі.
——————-
**Хай ніхто не спішить робити висновки, що ми тут наслідуємо спіритизм чи будь-який інший ізм. Ми просто йдемо за апостольськими записами і логічно їх пов’язуємо. Ми чітко розмежовуємо і будемо розглядати в наступному томі величезну різницю між біблійним вченням та його імітацією, яку розповсюджує сатана, знаною як спіритуалізм. Тут достатньо підкреслити, що спіритизм робить вигляд, що він вміє підтримувати зв’язок між мертвими та живими людьми, тоді як Біблія це засуджує (Іс. 8: 19) і вчить, що такі зв’язки (які були дійсними) мали місце лише за участю духовних істот, таких як ангели, а також нашого Господа – і не тоді, коли Він був “людиною Христом Ісусом”, ані коли був мертвим, а лише після Його переміни у воскресінні, коли Він став життєдайною істотою, або “духом оживляючим”.
——————-
Також ми ані на мить не можемо прийняти припущення деяких осіб, що наш Господь відчинив двері, не будучи поміченим. Адже запис є очевидним і виразним, що Він увійшов і став посеред них, коли двері були зачинені – мабуть, дуже надійно замкнені на замок, “бо [учні] боялись юдеїв” (Ів. 20: 19, 26).
Урок про Його змінену природу був ще більше був підкреслений Його способом зникати з-перед їхніх очей: “Він став для них невидимий”. Людське тіло із плоті й костей і т.д. з його одягом, раптово з’явившись при зачинених дверях, не вийшло за двері, а просто зникло або розпалось на ті ж елементи, з яких було створене Ним кілька хвилин тому. Він зник з їхніх очей і вже не був для них видимий, коли плоть, кості й одяг, в яких Він з’явився, розпалися, хоча, без сумніву, Він і далі залишався з ними – невидимо присутній, як це було більшість часу протягом сорока днів.
В особливих випадках, щоб дати особливі вказівки, Бог обдаровував подібною силою інших духовних істот, ангелів, даючи їм змогу з’являтись як люди в тілах із плоті та костей, які їли і розмовляли з тими, кого вони навчали, подібно як це робив наш Господь (див. 1 М. 18; Суд. 6: 11-22; 13: 3-20 і коментарі до них в I Томі, стор. 178-184).
Продемонстрована нашим Господом і вже згаданими ангелами здібність створювати і розчиняти одяг, в якому вони з’являлись, була такою ж надлюдською, як і створення та розчинення людських тіл, які вони брали на себе. Ці тіла так само не були їхніми славними духовними тілами, як і одяг, в який вони були одягнені. Слід пам’ятати, що суцільно тканий [128] хітон та інший одяг, який наш Господь носив до розп’яття, поділили між собою римські воїни, а похоронна одежа залишилась складеною в гробі (Ів. 19: 23, 24; 20: 5-7). Тому одяг, в якому Він з’являвся в наведених випадках, мусив бути спеціально створений і, напевно, найбільше відповідав кожним обставинам. Наприклад, коли Він з’явився Марії як садівник, то, мабуть, мав на Собі одяг, який носить садівник.
Тіла, в яких наш Господь з’являвся, були справжніми людськими тілами, а не лише ілюзією. Це Він дав ясно зрозуміти, коли їв з ними і пропонував доторкнутись до Себе, аби переконатись, що тіло було дійсно з плоті та костей: “Чого ви стривожились… Погляньте на руки Мої та на ноги Мої, – це Я Сам! Доторкніться до Мене й дізнайтесь, – бо не має дух тіла й костей, а Я, бачите, маю”.
Деякі християни роблять безглузді висновки з вислову нашого Господа відносно реальності взятого Ним тіла із плоті та костей. Вони вважають тіло, яке Він взяв для Себе, Його духовним тілом і твердять, що духовне тіло, так само як людське, складається з плоті та костей, за винятком чогось невизначеного, що тече в людських жилах замість крові, що вони називають духом. Вони, здається, не звертають уваги на слова нашого Господа, що це не було духовне тіло, і що духовне тіло не має плоті та костей. Невже вони забули твердження Івана, що “ще не виявилось”, чим є духовне тіло, і ми не знатимемо цього, доки не будемо змінені та не станемо подібні до Нього, коли побачимо Його не таким, яким Він був, а таким, як Він є (1 Ів. 3: 2)? Невже вони забули також недвозначний вислів апостола Павла, що “тіло й кров посісти Божого Царства не можуть”, і його запевнення, що саме тому всі спадкоємці Христа також мусять “перемінитись” (1 Кор. 15: 50, 51)?
Багато хто з християн вважає, що славне духовне тіло [129] нашого Господа є, власне, тим самим тілом, яке було розп’яте й покладене в гробі Йосипа: вони сподіваються, що коли вони побачать Господа в славі, то впізнають по ранах, завданих Йому на Голгофі. Це велика помилка, котра після найменшого роздумування стає очевидною. По-перше, це доказувало би, що Його воскресле тіло не є славним, тобто досконалим, а пораненим і знівеченим. По-друге, це доказувало би, що ми знаємо, яким є духовне тіло, не дивлячись на апостольське твердження про зворотне. По-третє, це доказувало би, що наша викупна ціна була забрана назад, бо Ісус сказав: “Тіло Моє, яке Я за життя світові дам”. Це було Його тіло, Його життя як людини, Його людська природа, пожертвувана для нашого відкуплення. І коли Він силою Отця знову був піднятий до життя, то не для того, щоб бути людиною, тому що це життя було пожертвуване як наша викупна ціна. І коли б ця ціна була забрана назад, то ми й далі залишались би під осудом смерті та без надії.
Для припущення, що духовне тіло нашого Господа з часу Його воскресіння є людським тілом, ми маємо не більше підстав, ніж для припущення, що Його духовне тіло до першого приходу було людським, або що інші духовні істоти мають людські тіла. Адже дух не має плоті та костей, і, як каже ап. Петро, наш Господь був “умертвлений тілом, але Духом оживлений”.
Людське тіло нашого Господа було забране з гробу надприроднім чином, бо коли б воно там залишилось, то стало би нездоланною перешкодою для віри учнів, котрі ще не були навчені духовних речей – “не було бо ще Духа на них” (Ів. 7: 39). Ми нічого не знаємо, що з ним сталось, крім того, що воно не зазнало тління або зіпсуття (Дії 2: 27, 31). Чи воно розпалось на гази, чи все ще десь зберігається, як велична пам’ятка Божої любові, Христового послуху і нашого відкуплення, ніхто не знає – та й немає необхідності [130]в такому знанні. В 5 М. 34: 6 і Юд. 9 ми маємо запевнення, що Бог чудовим чином заховав тіло Мойсея. Ми також знаємо, що Бог чудовим чином зберіг від зіпсуття, як пам’ятку, манну в золотій посудині, яка була поміщена в ковчезі під Ублагальнею в Наметі, і що вона була символом плоті нашого Господа, хліба з неба (2 М. 16: 20, 33; Євр. 9: 4; Ів. 6: 51-58). Тому ми не здивуємось, якщо в Царстві Бог покаже світові тіло з плоті, розп’яте за всіх, дане за них на викуп, – не віддане на знищення, а збережене як вічне свідоцтво безмірної любові і досконалого послуху. Можливо, що Ів. 19: 37 і Зах. 12: 10 матимуть, власне, таке виконання. Ті, що кричали: “Розіпни Його!” – ще можуть, як свідки, впізнати це саме тіло, проколене списом і зранене цвяхами й терниною.
Вважаючи славне тіло нашого Господа тілом із плоті, важко знайти найменше пояснення Його дивним і несподіваним з’явленням протягом сорока днів перед вознесінням. Як Він міг з’являтись так несподівано, а тоді зникати? Як Він міг майже весь час бути невидимим протягом сорока днів? Чому Його поява кожного разу була такою іншою, що в Ньому неможливо було впізнати Того, Кого вони бачили раніше, Кого всі так добре знали і любили перед розп’яттям, лише кілька днів тому?
Недостатньо сказати, що це були чудеса, бо тоді треба назвати якусь користь або потребу в чудесах. Якщо Його тіло після воскресіння складалось із плоті та костей і було тим самим тілом, котре було розіп’яте, зі всіма його характерними особливостями та шрамами, то чому Він робив чудеса, які не лише не підтверджували цей факт, а, як бачимо, радше вчили протилежного: що Він більше не був людиною із плоті та костей, а був духовною істотою, котра могла іти і приходити як вітер, так що ніхто не міг сказати, звідки Він [131] прийшов чи куди пішов. Він, щоб їх навчати, з’являвся як людина в різних тілах із плоті та костей, які створював і розчиняв залежно від ситуації
До Свого розп’яття наш Господь перебував у дуже близьких стосунках зі Своїми учнями, однак після воскресіння (хоч Він любив їх не менше) Його відношення до них стало стриманішим. Це, безумовно, робилось для того, щоб Своєю гідністю та честю високого становища справити на них сильніше враження і вселити в них відповідну пошану до Себе й Своєї влади. Хоча Ісусу, ще як людині, ніколи не бракувало тієї гідності в поведінці, яка викликала пошану, все ж після Його зміни до божественної природи більша стриманість була необхідною і доцільною. Такої стриманості завжди дотримувався Єгова по відношенню до Своїх створінь, і вона є доцільною за таких обставин. Ця стриманість була характерною для всіх розмов нашого Господа з учнями після Його воскресіння. Вони були дуже короткі, як Він і сказав: “Небагато вже Я говоритиму з вами” (Ів. 14: 30).
Ті, котрі вірять, що наш Небесний Отець є духом, а не людиною, не повинні мати труднощів зрозуміти, що наш Господь Ісус, Який тепер піднятий до божественної природи і є не тільки моральною подобою Бога, але дійсно “образом істоти Його [Отця]”, вже не є людиною, а духовною істотою, Котру ніхто з людей не бачив і не може бачити без чуда. Для людей так само неможливо побачити відкриту славу Господа Ісуса, як неможливо побачити Єгову. Згадайте, як сам лише відблиск духовної слави вразив Мойсея та Ізраїль на Синаї (Євр. 12: 21; 2 М. 19; 20: 19-21; 33: 20-23; 34: 29-35). “І таке страшне те видіння було”, таке всеохоплююче і проймаюче жахом, “що Мойсей проказав: «Я боюся і тремчу!»”. І хоч Мойсей був зміцнений надприродною силою, щоб бачити славу Господа і протягом сорока днів та ночей (наодинці з [132] Богом, в тіні Його слави, без жодної їжі та пиття) приймати й записувати божественний закон (2 М. 34: 28), то все ж, коли він захотів побачити Господа лицем до лиця, йому було сказано: “Ти не зможеш побачити лиця Мого, – бо людина не може побачити Мене – і жити” (2 М. 33: 20). Тому все, що Мойсей взагалі бачив, – це лише явлення, яке представляло Бога, і ніщо більше не було можливе. Це погоджується зв словами апостола: “Ніхто Бога ніколи не бачив”. Він є безсмертним Царем, невидимим, Якого не бачив ніхто із людей, ані бачити [ніколи] не може (1 Тим. 6: 15, 16). Але духовні істоти можуть бачити і бачать Бога, Котрий є духовною істотою, як про це виразно сказано (Мт. 18: 10).
Якщо наш Господь далі – “людина Христос Ісус, що дав Самого Себе на викуп за всіх” (1 Тим. 2: 5, 6); якщо, померши в плоті, Він знову був піднятий в плоті, а не, як стверджує апостол, як життєдайний дух, – тоді замість того, щоб бути повищеним понад ангелів та всяке ймення, яке назване на небі й на землі, Він далі є людиною. І якщо Він зберігає вигляд слуги, який прийняв, щоб перетерпіти смерть за кожну людину, і є трохи нижчим від ангелів, то Він ніколи не зможе бачити Бога. Яким нелогічним виглядає цей погляд, коли його розглянути у світлі апостольського свідчення. Зважте також, що якщо плоть нашого Господа, проколена і зранена цвяхами, списом та терням, і позначена смутком, є Його славним духовним тілом, і якщо шрами і спотворені людські риси є невід’ємною частиною звеличеного Господа, то Його вигляд не є прекрасний, навіть якщо б ми любили ці рани, завдані за нас. Отже, якщо Він носить таке недосконале, зранене й спотворене тіло, і якщо ми будемо подібні до Нього, то чи це не означає, що апостоли й святі, розп’яті, обезголовлені, побиті камінням, спалені, порубані на куски й роздерті дикими звірами, і ті, з ким трапилось нещастя, також залишаться зі своїми вадами та ранами? Хіба в такому вигляді небеса не були б жахливим видовищем, та ще й на всю вічність? Але це не [133] так, і ніхто довго не міг би притримуватись такого безглуздого і небіблійного погляду. Духовні істоти є досконалими у всіх відношеннях, і апостол нагадує Церкві, котра є спадкоємцем небесної, тобто духовної, слави й честі, що хоч сіється [в смерті] в немочі [із шрамами, ранами і т.п.], встає [істота] в силі; хоч сіється в неславі [із зморшками клопотів, печалі і т.п.], в славі встає; хоч сіється тіло звичайне [буквально “тваринне тіло”], встане тіло духовне; і якщо ми носили образ земного батька, то носитимемо образ небесного Господа (1 Кор. 15: 42-51). Наш Господь Ісус ради нас взяв і носив певний час земний образ, щоб відкупити нас. Та у Своєму воскресінні Він став небесним Господом (Рим. 14: 9), і ми, якщо будемо вірні, незабаром також понесемо образ небесного Господа (духовні тіла), так само як тепер ще носимо образ земного пана, Адама (людські тіла).
Пам’ятаєте, як було у випадку з Павлом: щоб бути одним із апостолів, він мав стати свідком – мав бачити Господа після Його воскресіння. Він не був одним із тих, хто бачив ознаки Його воскресіння і присутності під час сорока днів, тому отримав особливий проблиск Господа. Та він бачив Його не так як інші, прихованого завісою плоті і одягу різного виду. Один лиш короткий погляд на відкриту славну постать нашого Господа привів до того, що він впав на землю, осліплений славою, яка була “ясніша від світлості дня”. І щоб йому повернути хоча би частково зір після осліплення, потрібне було чудо (Дії 9: 17, 18). Чи ж Павло не бачив Господа таким, як Він є – духовною істотою? І хіба наш Господь не з’являвся протягом сорока днів (для особливих цілей і з особливих, вже згаданих, міркувань) таким, яким Він був, тобто таким, яким був раніше? Немає причини сумніватися в цьому. Але Господь з певною метою з’явився Павлу саме так, натомість решті з’являвся [134] по-іншому, маючи іншу мету. Цю мету пояснює Павло, кажучи: “А після всіх явився й мені, як комусь НАРОДЖЕНОМУ ПЕРЕД ВЛАСТИВИМ ЧАСОМ” (1 Кор. 15: 8 – дослівний переклад). Як воскресіння нашого Господа було Його народженням зі смерті до повної досконалості духовної істоти (Кол. 1: 18; Рим. 8: 29), так і воскресіння Церкви, тіла Христа, є показане тут і деінде як народження. У нашому народжені (воскресінні) як духовних істот ми побачимо Господа таким, яким Він є – яким побачив Його Павло. Але ми, змінені,тобто народжені як духовні істоти, не будемо повалені і не осліпнемо від вигляду славної постаті нашого Господа. Слова ап. Павла означають, що він бачив Його так, як побачимо ми – “як Він є”: він побачив Його (як побачить все Тіло Христа) ПЕРЕД ВЛАСТИВИМ ЧАСОМ, перед своїм народженням з мертвих, а, отже, перед тим, як він міг це знести. Та все ж він побачив так, “як” побачить Його відповідного часу кожний народжений.
Мойсей, сходячи з гори, щоб передати Ізраїлю Угоду Закону, був образом більшого Законодавця і Посередника Нової Угоди, Котрий у Своєму другому приході вийде керувати світом і благословити його. Тому Мойсей представляв цілу Церкву, Головою якої є наш Господь. Обличчя Мойсея світилось так, що люди не могли дивитись на нього, тому надалі він мусив носити покривало, як образ духовної слави Христа і як ілюстрація того, що ми зараз розглядаємо. Христос має справжню славу і ясність, є образом істоти Отця, і ми будемо подібними до Нього. Жодна людина не може бачити цієї слави. Тому яким би не було об’явлення Законодавця світові, коли відкриється слава Господня, бачити славу духовних істот неможливо. Вони промовлятимуть через заслону – з-під покриття. Це, а також багато-чого іншого, було показане в покривалі Мойсея (2 М. 34: 30-33).
[135] Старанно вивчаючи це питання, ми щораз більше усвідомлюємо божественну мудрість, показану в способі виявлення воскресіння нашого Господа апостолам, щоб вони були абсолютно переконаними й надійними свідками, і щоб покірні світу могли прийняти їхні свідчення й повірити, що Бог підніс нашого Господа зі смерті – щоб вони могли впізнати в Ньому Того, Хто був мертвий, а тепер живий навіки, і, віруючи, могли через Нього прийти до Бога. І коли ми роздумаємо про Нього під керівництвам Святого Духа правди, наш розум ширшає, і ми бачимо, що Він вже не є людиною Ісусом Христом, а Господом слави й сили, учасником божественної природи. Ось так ми впізнаємо в Ньому Того, про Чий прихід і царство так ревно молилась й мріяла Церква. І ніхто, правильно розуміючи Його велике повищення, не може сподіватися в Його другому приході людини Ісуса Христа в тілі із плоті, приготовленому для жертви, зраненому й відданому на смерть як наш викуп. Ми також не повинні сподіватись, що у Своєму другому приході Він буде “з’являтись”, тобто виявляти Себе світу, в різноманітному вигляді із тіла й костей – що було потрібно для перших свідків, але не тепер. Він виявить Свою другу присутність (і ми в цьому переконаємось) зовсім по-іншому.
З того, що ми дізнались про духовних істот і про їхнє з’явлення в минулому, стає очевидним, що якби наш Господь у Своєму другому приході виявив Себе, відкриваючи людям очі, щоб вони бачили Його славу (як було у випадку з Павлом і Даниїлом), чи приймаючи на Себе людське тіло, то це було би згубним для плану, об’явленого в Його Слові. З’явитись перед світом у славі, чудовим чином підготувавши очі людей до того, щоб вони могли Його бачити, означало би майже паралізувати їх цим надзвичайним видовищем, а Його поява як людини була би пониженням рівня величі і давала би нижчу, ніж насправді, оцінку божественній [136] природі та подобі. Та оскільки жодний з цих методів не здається необхідним чи доцільним сьогодні, ми не можемо вважати, що будь-який з них буде застосований.
Навпаки, ми повинні сподіватись, що Христос об’явиться в тілі людства таким самим чином, як Бог об’явився в Його тілі, коли Господь “став тілом” й перебував серед людей. Людська природа, якщо вона досконала і в згоді з Богом, є подобою Бога в тілі. Отже, початково досконалий Адам був Божою подобою. Також нею був досконалий чоловік Ісус Христос, тому Він міг сказати учневі Пилипу, котрий хотів побачити Бога: “Хто бачив Мене, той бачив Отця”, бачив подобу Бога в тілі – “Бог в тілі з’явився”.
Так і все людство (в міру того, як його члени поступово повертатимуться до давно втраченого образу Бога) буде тілесним образом та подобою Отця й Христа. На самому початку Тисячоліття, як ми вже говорили, перед світом постануть приклади людської досконалості (Том I, стор. 287-293): Авраам, Ісак, Яків і святі пророки, вже випробувані та схвалені, будуть “князями” між людьми, інтерпретаторами та представниками духовного невидимого царства. В них об’явиться Христос – в їхній плоті, – як Отець об’явився в Його плоті. І коли кожний, “хто хоче”, досягне досконалості й прийде до повної згоди із волею Христа, він стане образом Бога й Христа, і в кожному з них об’явиться Христос.
Створена на моральний образ Бога, повністю посвячена досконала людина зуміє досконало оцінити святий Дух і Боже Слово, а прославлена Церква керуватиме нею. Немає також сумніву в тому, що видіння й прямі об’явлення, а також широке спілкування між духовним царством та його земними представниками й інтерпретаторами, будуть набагато доступнішими та більш поширеними, ніж схожі стосунки [137] раніше. Це більше нагадуватиме спілкування в Едені, до того як гріх приніс осуд і позбавлення Божої милості та спільності.
Отже, ані розум, ані Писання не вимагають того, щоб наш Господь у Своєму другому приході з’являвся в різних тілах із плоті й костей. Те, що такий спосіб не є потрібний, видно з успіху царства сатани, котрий діє за посередництвом людських істот як своїх знарядь. Ті, котрі є співучасниками духа зла й неправди, найяскравіше представляють великого невидимого князя. Саме так він об’являється в їхній плоті, хоч сам є духовною, невидимою для людей істотою.
Ті, з кого складатиметься “перемінений” Христос, будуть учасниками божественної природи, будуть такими ж невидимими для людей духовними істотами як сатана. Їхні дії будуть схожими, однак прямо протилежними за характером і наслідками. Їхні почесні знаряддя, не зв’язані і не поневолені незнанням та слабкістю (як більшість слуг сатани), а вдосконалені та “справді вільні”, діятимуть мудро й злагоджено – з проникливістю та любов’ю, – а їхнє призначення буде нагородою за праведність.
Присутність нашого Господа буде об’явлена світу проявами “сили і великої слави” не тільки для фізичного зору, але й для очей зрозуміння, коли вони відкриватимуться для гідної оцінки великих змін, які впроваджуватиме в життя новий Правитель. Його присутність і праведне панування стануть явні і через покарання і через благословення, які спливатимуть на людство від Його царювання.
Давно прийнято вважати, що нещастя і горе приходять на поганих людей як кара за злі вчинки. Оскільки це здавалося природним і правильним законом, люди в загальному прийняли його, гадаючи, що саме так має бути, навіть якщо це не так. Але переконливі факти, взяті з досвіду, погоджуються з Біблією, що в минулому саме побожні [138]найчастіше терпіли нещастя й переслідування (2 Тим. 3: 12). Однак у “День Горя” (під час сорокарічного періоду запровадження царювання Месії) цей порядок почне ставати зворотним. В цей час сили зла повинні бути повалені, а праведність, встановлена шляхом поступового процесу, швидко визначить відповідну відплату тим, хто робитиме зло, і благословення тим, хто робитиме добро: “Недоля та утиск на всяку душу людини, хто чинить зле,.. а слава, і честь, і мир усякому, хто чинить добре” – в “день гніву та об’явлення справедливого суду Бога, що кожному віддасть за його вчинками” (Рим. 2: 9, 10, 6, 5). Оскільки тепер є стільки усілякого зла, відплата спочатку буде дуже важкою, викликаючи “час утиску, якого не було від часу існування люду”. Отже, у помсті, у горі, у гніві на народи Господь об’явить світу факт зміни епохи й заміни керівників. Таким чином, “коли на землі Твої суди, то мешканці світу навчаються правди” (Іс. 26: 5-11). Вони зрозуміють, що за нового порядку речей доброчинці мають бути повищені, а злочинці – обмежені та покарані. Щоб одержати ясне пророцьке свідоцтво про царство і його дії на користь покірних, чесних, вбогих, нужденних та пригноблених, про повалення монополій та всілякої системи несправедливості та гніту, а також про загальне зрівняння людських справ, уважно прочитайте Псалми 71: 1-19; 36: 1-14.
Таким чином, наш Цар об’явить Себе поступово: дехто впізнає нового Правителя раніше від інших, та остаточно “побачить [horao – розпізнає] Його кожне око” (Об. 1: 7). Але “Він із хмарами йде”; і в той час, коли довкола важкі й темні хмари горя, коли гори (царства того світу) тремтять і падають, а земля (організоване суспільство) трясеться, розпадається й топиться, дехто [139] почне усвідомлювати саме те, що ми зараз проголошуємо як близьку річ: що великий день Єгови вже прийшов; що провіщений день горя та гніву на народи починається і що Помазанець Єгови приймає велику владу і починає Свою працю, кладучи право за мірило, а справедливість – вагою (Іс. 28: 17). І “належить Йому царювати, аж доки” Він не усуне всі влади й закони на землі, протилежні до тих, які правлять на небесах.
Із посиленням горя люди шукатимуть, хоча даремно, захисту в “печерах” та ущелинах, великих скелях та фортецях суспільства (Вільному Масонстві, Товаристві Взаємодопомоги, профспілках, гільдіях, трестах та всіх світських і релігійних товариствах), а також в горах (урядах) землі, говорячи: “Поспадайте на* нас [сховайте, захистіть], і позакривайте ви нас від лиця Того, Хто сидить на престолі, і від гніву Агнця. Бо прийшов великий день гніву Його” (Об. 6: 15-17).
—————-
*Грецьке слово еpі, вжите тут, переважно перекладається як на, але також має значення над і навкруги,і саме так багато разів перекладається в загальному перекладі. Тут міститься думка про захист, а не про знищення. Прийнятий погляд, начебто цей уривок вчить, що злі люди матимуть достатньо віри, щоб молитись про падіння буквальних гір, є абсурдним. Насправді його виконання вже починається: великі, багаті, та й бідні, шукають в горах, скелях та печерах сховку від лиховісної бурі горя, яка, як всі бачать, насувається.
—————-
Ідолопоклонство грошам, від якого збожеволів весь світ, і яке займе таке важливе місце в цьому горі, викликаючи не лише жадобу до їх нагромадження, але й до їх збереження, має бути повністю знищене, як показано в Іс. 2: 8-21 і Єз. 7: 17-19.
Побачивши великий день горя, всі шукатимуть захисту від його бурі, хоча лише деякі усвідомлять суди Господа, які відбуватимуться по всьому світу як результат Його присутності, встановлення Його влади і [140] впровадження Його законів. Але в кінці всі розпізнають [“побачать”] Царя слави. І всі, хто тоді полюбить праведність, з радістю слухатимуться Його і повністю підпорядкуються Його справедливим вимогам.
Це буде час відплати всім, хто обманом чи силою – часом в ім’я закону і за його підтримки – несправедливо захопив права чи власність інших. Відплата, як ми вияснили, прийде від Господа через повстання народних мас. У своєму скрутному становищі, не бажаючи розлучитись із доларом, акром чи вигаданим правом або почестю, які так довго приносили радість і не викликали заперечень, і бачачи наближення відплати, багато хто шукатиме сховку в досі могутніх організаціях – громадських, суспільних та церковних – для підтримки й захисту своїх інтересів, відчуваючи, що самі вони обов’язково впадуть. Але ті не зможуть врятувати їх у день Господнього гніву. Конфлікт та відплата, які наближаються, спричинять ридання всіх племен землі, бо це буде час горя, якого не було відколи існує народ і більше не буде. Вони ридатимуть “через Нього”, через Його суди, які природним чином принесуть велике горе, бо Господь встає, щоб жахливо потрясти землю й знищити все зіпсуття (Іс. 2: 21). Ці суди й горе будуть такими далекосяжними, що ніхто не зможе їх уникнути. Остаточно кожне око помітить зміну і усвідомить, що Господь царює. Горе могло би бути набагато меншим, якби люди бачили й швидко реагували на принципи рівноправ’я, ігноруючи та полишаючи всякі несправедливі привілеї минулого, навіть легалізовані. Та самолюбство на це не дозволить, аж доки горе не зломить й не повалить гордих, не принизить сильних і не підніме покірних.
Але справжній стан речей величезна маса людства усвідомить тільки після того, як великий день горя наближатиметься до кінця – тільки після того, як поганські уряди будуть стерті на порох і повністю усунені, так що для них вже не знайдеться місця (1915 р. н.е.3, [141] як показано в попередньому розділі), після того, як великий Вавилон буде повністю повалений, а його вплив на світ – знищений. Тоді люди побачать, що велике горе, через яке вони перейшли, було тим, що символічно названо “війною великого дня Вседержителя Бога” (Об. 16: 14); що в міру того, як вони підтримували неправду і зло, вони боролись проти закону і сил нової імперії й нового Правителя землі; і що наскільки їхній язик, перо, руки, вплив та засоби використовувались для підтримки справедливості та правди в будь-якому питанні, настільки вони боролись на стороні Господа.
——————
3Дивіться Передмову автора (1916), стор. ііі-іv.
——————
Дехто, завдяки більшій здатності вчитися, засвоїть значення горя швидше, ніж інші. І протягом всього горя у світі знаходитимуться такі, які свідчитимуть про його причину, проголошуючи, що Господня присутність та встановлення Його царства, яке знаходиться в опозиції до сил темряви, є справжньою причиною горя, трясіння й повалення суспільства, і показуючи, що всі, хто противиться правді й справедливості, є ворогами нового царства, і якщо вони негайно не підкоряться, то незабаром зазнають ганебної поразки. Однак народні маси, як завжди, не звертатимуть уваги на мудру пораду, аж доки не будуть повністю впокорені під залізним правлінням нового царства, лише у кінці усвідомивши безумність своєї поведінки.
Справжній учитель і носій світла (Мт. 5: 14), справжня Церква, тіло Христа, не має бути залишена в темряві, щоб дізнатись про присутність свого Господа лише через вияви Його гніву та сили, як про це дізна?ється світ. Для її просвітлення передбачено особливі заходи. Завдяки певному пророчому слову, яке світить, як світло в темряві, [142] вона чітко й виразно поінформована, чого саме треба сподіватись (2 Петр. 1: 19). За допомогою пророчого слова вона не лише буде захищена від розчарування і зможе перемагати облогу, пастки й камені спотикання, які так поширені в “злому дні”, і цим одержати Боже схвалення, але й стає носієм світла та наставником світу. Таким чином, Церква здатна вказати світу на причину горя, оголосити присутність нового Правителя, ознайомити з діяльністю, планом та метою нової епохи і навчити світ, як дотримуватись найбільш розумного шляху. І хоч люди не братимуть до уваги цих настанов, аж доки горе не навчить їх уроку впокорення, все ж воно в значній мірі допоможе їм в той час засвоїти цей урок. Власне, про цю місію “ніг”, або останніх членів Церкви, котрі проголошуватимуть на горах (царствах), що царювання Христа почалось, говорить Ісая 52: 7.
НА ВИГЛЯД СУПЕРЕЧЛИВІ ТЕКСТИ ПИСАННЯ
Є деякі вислови Святого Письма відносно способу Господнього повернення і з’явлення, які, якщо їх критично не розглянути, виглядають суперечливими. Безсумнівно, вони протягом століть служили божественному наміру приховати правду аж до властивого часу для її зрозуміння. І навіть тоді вона залишалась прихованою від усіх, за винятком особливого класу посвячених, для якого і була призначена.
Наприклад, наш Господь сказав: “Ось іду, немов злодій”, а також: “І як було за днів Ноєвих, то буде так само й за днів Сина Людського [за днів Його присутності]: їли, пили, женилися, заміж виходили”, “і не знали, аж поки потоп не прийшов”. “А як фарисеї спитали Його, коли Царство Боже прийде, то Він їм відповів і сказав: Царство Боже не прийде помітно[відсилка на полях: [143] “без видимого вияву”]” (Об. 16:15; Лк. 17: 26, 27, 20; Мт. 24: 38, 39).
Ці вірші виразно формулюють та ілюструють спосіб Господнього приходу. Вони показують, що Він буде присутній невидимим, при цьому виконуючи працю, про яку світ якийсь час зовсім не здогадуватиметься. Отже, Його прибуття має відбутись тихо, непомітно, буде абсолютно невідомим світу, точно так як прийшов би “злодій” – без галасу чи інших проявів, щоб привернути увагу. Як за днів Ноя світ продовжував займатись своїми звичними справами, анітрохине турбуючись і не маючи найменшої віри в проповідь Ноя про наближення потопу, так і в ранній стадії Господнього Дня світ, не маючи віри у звістку про Його присутність і про наближення горя, житиме звичайним життям, не звертаючи жодної уваги на будь-яке таке проповідування, доки у великому потопі горя старий світ – старий порядок речей – не впаде, не промине, готуючи шлях цілковитому встановленню нового порядку, Царству Бога під усіма небесами. “І як було за днів Ноєвих, то буде так само й за днів [присутності] Сина Людського”.
З іншого боку, ми знаходимо вірші, які на перший погляд абсолютно суперечать вищесказаному. Наприклад: “Сам бо Господь із наказом, при голосі Архангола та при Божій сурмі зійде з неба”. “З’явиться з неба Господь Ісус з Анголами сили Своєї, в огні полум’яному, що даватиме помсту на тих, хто Бога не знає і не слухає Євангелії Господа нашого Ісуса”. “Побачать вони [світ] Сина Людського, що йтиме на хмарах небесних із великою потугою й славою”. “Ото Він із хмарами йде, і побачить Його кожне око” (1 Сол. 4: 16; 2 Сол. 1: 7, 8; Мт. 24: 30; Об. 1: 7).
Нам, шукачам правди, коли ми читаємо ці уривки, не личить говорити, що, мовляв, більшість з них підтримує [144] той погляд, до якого ми схиляємося, а інші можна проігнорувати. Доки ми не здобудемо такого бачення справи, де кожне біблійне твердження знаходило би своє логічне відображення, ми не повинні почувати себе впевненими, що знаємо правду про дану річ. Окремо взяте Боже твердження є настільки ж правдивим і міцним фундаментом для віри, як сто. І було би розумніше добиватися гармонійного зрозуміння, ніж приходити до висновку чи приймати теорію, побудовану на односторонній інтерпретації, і, таким чином, обманювати себе та інших.
Християни загально не докладають жодних зусиль, щоб узгодити ці твердження, і тому їхні погляди – односторонні й неправильні. Остання група тверджень така ж правильна, як і перша, і явно навчає абсолютно протилежного до тихого, невидимого і схожого на злодійський способу Господнього приходу й присутності. На додаток до цих тверджень ми звертаємось ще до двох інших ілюстрацій способу Його приходу, а саме: “Той Ісус, що вознісся на небо від вас, прийде так, як бачили ви, як ішов Він на небо”, і “Як блискавка та вибігає зо сходу і з’являється аж до заходу, так буде і прихід Сина Людського” (Дії 1: 11; Мт. 24: 27). Щоб прийти до правильного висновку, необхідно зважати також на ці вислови.
Досліджуючи цю тему, ми повинні зауважити, що наш Господь стверджував як незаперечний факт, що Його Царство буде встановлене без видимого показу, а Його прихід, Його присутність буде як злодія, вимагаючи прискіпливого, уважного пильнування, аби зрозуміти і розпізнати його, а от всі вище згадані вірші, в загальному цитовані як доказ зовнішнього, видимого прояву, висловлені глибоко образною мовою, за винятком одного, який говорить, що Він прийде схожим чином, як пішов. Пояснюючи щось символічне, завжди потрібно керуватись зрозумілішими, більш буквальними висловами, як тільки-но стає зрозумілим його символічний характер. Усюди, де буквальне пояснення суперечило б здоровому глузду і ставило [145] уривок у пряму протилежність до виразних висловів Писання, такий уривок треба вважати образним, а його інтерпретацію (як символу) намагатися віднайти у згоді з явно очевидними та буквальними уривками, а також загальним характером і метою об’явленого плану. Завдяки зрозумінню і саме такому поясненню символів відкривається чудова гармонія усіх тверджень. Давайте розглянемо їх зараз і переконаємось, як досконало вони погоджуються з твердженнями, які не є символічними.
“Сам бо Господь із наказом при голосі Архангола та при Божій сурмі зійде з неба” (1 Сол. 4: 16). Згадані тут голос і сурма у всіх відношеннях відповідають тим самим образам, які вжиті в Об. 11: 15-19: “І засурмив сьомий Ангол, – і на небі зчинились гучні голоси, що казали: «Перейшло панування над світом до Господа нашого та до Христа Його, і Він зацарює на вічні віки… А погани розлютилися, та гнів Твій прийшов, і час настав мертвих судити»” і т.д. До цих же подій звертається пророцтво Даниїла: “І повстане [візьме владу] того часу Михаїл [Христос], великий той князь… і буде час утиску, якого не було від існування люду… І багато хто з тих, що сплять у земному поросі, збудяться”. Ще Павло додає до своєї згадки про голоси та сурму: “І перше воскреснуть умерлі в Христі”. Далі в 2 Тим. 4: 1 він стверджує, що Христос судитиме живих (тих, які житимуть) і мертвих під час Свого з’явлення та царства. А початок цього суду народів, які житимуть, скрізь описаний як величезний час горя, якого світ ще не знав (Дан. 12: 1).
Отже, Павло, Іван та Даниїл відверто вказують на один і той самий час, на час з’явлення нашого Господа й встановлення Його царства посеред великого часу [146] горя, і на події, які йому передуватимуть і його розпочинатимуть. Кожний автор показує той самий результат повстання Михаїла, голосів і сурми, а саме: горе, гнів на народи і воскресіння мертвих. Тепер звернемо увагу на вжиті образи:
“З НАКАЗОМ”. Грецьке слово, перекладене тут як “наказ”, це keleusma, що означає “окрик підбадьорення”. Окрик означає публічне послання, яке мають почути своїми вухами не тільки окремі особи, але й широкі маси. В загальному воно призначене викликати тривогу і ляк, або допомогти й підбадьорити. Воно може мати певний вплив на один клас, і зовсім протилежний – на інший, в залежності від умов та обставин.
Стан справ у світі протягом останніх п’ятнадцяти років влучно відповідає цьому символу: скрізь у світі лунають заклики до всіх пробудитись і усвідомити свої права та привілеї як людей, переглянути взаємовідносини, принципи, на яких вони базуються, та цілі, яких вони повинні досягати. Де на всьому обличчі землі знайти такий цивілізований народ, який ще не чув цього окрику і не відчув на собі його впливу?! Весь цивілізований світ останні декілька років (як ніколи попередньо в літописах історії) вивчає політекономію, цивільні права та громадські свободи. Люди, як ніколи попередньо, заохочують один одного до вивчення цих питань до самої основи. Окрик підбадьорення, який розпочався ростом знання серед людей, вже охопив цілу землю. Під його впливом люди, за підтримки й допомоги вчених та геніїв, об’єднуються для боротьби і домагаються як дійсних, так і вигаданих прав та свобод. У міру того, як їхні організації зростають і множаться, цей окрик стає гучнішим і довшим, і незабаром, як було провіщено, він приведе до великого часу горя та заколоту розгніваних народів. Цей результат досить наочно описав пророк: [147] “Чути гамір у горах [царствах], як народу численного, чути гомін згромаджених тут царств народів: це переглядає Господь Саваот бойове Своє військо” (Іс. 13: 4).
“ГОЛОС АРХАНГЕЛА” – це інший влучний і дуже важливий символ. Ім’я “архангел” означає “головний посланець”. Наш помазаний Господь є Головним Посланцем Єгови – “Ангелом Заповіту” (Мал. 3: 1). Даниїл посилається на цю ж постать, називаючи його Михаїлом, чиє ім’я означає “котрий як Бог”– найвідповідніше ім’я для Того, Хто є “Образом істоти Його [Отця]” і представником Його влади та сили. Голос Архангела представляє владу та правління Христа. Отже, цей символ представляє Христа, Котрий бере владу, тобто розпочинає Своє царювання, віддаючи накази, Свої офіційні розпорядження, і проголошує зміну епохи шляхом запровадження законів Свого царства.
Цю ж думку дещо по-іншому виражає Даниїл, коли говорить, що Михаїл, великий Пророк, “повстане”. Встати означає прийняти владу, віддавати накази. (Див. “встане” в Іс. 2: 19, 21). Іншу ілюстрацію цього символу дає Давид, котрий говорить пророчо про Христа: “Він голос подав Свій – і земля розпливлася”. Великий час горя буде щораз швидшим, і земля (організоване суспільство) розтопиться, розпадеться під час зміни правління, яке відбудеться, коли новий Цар подасть Свій голос наказу. За Його наказом цивільні, громадські та релігійні системи неправди повинні впасти, якими б древніми, міцно вкоріненими та укріпленими вони не були. Меч з Його уст вчинить спустошення: Правда на будь-яку тему і в усіх її різноманітних аспектах судитиме людей і приведе (під Його владою та керівництвом) до повалення зла й неправди у тисячі різноманітних форм.
“БОЖА СУРМА”. Багато хто, мабуть не задумуючись, вважає, що ця сурма буквально звучатиме [148] в повітрі. Та безпідставність такого сподівання стає очевидною, коли зауважимо, що Павло має на увазі саме те, що об’явитель називає “сьомою сурмою”, “останньою сурмою” з низки символічних сурем (Об. 11: 15; 1 Кор. 15: 52). Доказ того, що все вищезгадане стосується однієї і тієї ж сурми, знаходимо в описах подій, пов’язаних з кожною з них. Павло, говорячи про воскресіння та встановлення Господнього Царства, пов’язує їх зі “сурмою Божою”, а об’явитель згадує про те саме ще докладніше. Відповідність назви “сьома сурма”, “остання сурма”, “сурма Божа” є очевидною, якщо пам’ятати про те, що події, пов’язані зі шістьма попередніми сурмами, відносяться до діянь людства, тоді як сьома сурма особливо стосується Господньої праці і охоплює “День Господа”. Оскільки шість попередніх сурем були символічними (і з цим в загальному погоджуються коментатори та дослідники, які намагаються тлумачити Об’явлення), то було би порушенням логіки та здорового глузду сподіватись, що сьома, остання з них, буде буквальним чутним звуком у повітрі. Більше того, це не погоджувалось би із загальними Господніми методами і тими твердженнями Писання, які вказують на таємницю Його приходу, адже злодій ніколи не сурмить в сурму, щоб повідомити про свій прихід.
Всі сім сурем Об’явлення є символічними і представляють сім великих періодів часу та їхні події. Ми розглянемо їх у наступному томі. А зараз достатньо сказати, що сьогодні ми знаходимось, власне, серед тих подій, які ознаменовують звучання сьомої сурми. Гучні голоси, ріст знання, розлючені народи і т.п., разом із пророцтвами часу, встановлюють це як факт. Перш ніж ця сьома, тобто остання, сурма перестане звучати, має відбутись ще багато подій, як, скажемо, нагородження святих та [149] пророків, воскресіння всіх мертвих тощо. Фактично, це охоплює весь період Тисячолітнього царювання Христа, на що вказують події, які мають відбутись впродовж нього (Об. 10: 7; 11: 15, 18).
Отже, ми приходимо до висновку, що “наказ”, “голос Архангела” та “Божа сурма” є символами і зараз знаходяться у процесі виконання. Також зверніть особливу увагу на факт, що кожне із трьох вже згаданих пророцтв (Дан. 12: 1; Об. 11: 15; 1 Сол. 4: 16) проголошує Господню присутність на той час, коли відбуваються вже згадані події. Вони були провіщені якраз з метою вказати на спосіб, яким якого Його невидима присутність буде виявлена тим, хто вірить у пророче слово. Ап. Павло говорить: “Господь із [буквально в чи під час] наказом [голосом, сурмою і т.п.] зійде”. Іван говорить, що царства цього світу стануть Його під час цих подій. А Даниїл каже: “І повстане того часу Михаїл, великий той князь [Христос]” (буде присутнім) і візьме Свою велику владу. Отже, якщо ми можемо розпізнати наказ, голоси й звучання великої сурми, то нам треба приймати їх не як вказівку, що Господь незабаром прийде, а радше, що Він вже прийшов і присутній тепер, і що жнивна праця збирання пшениці й палення куколю вже в процесі виконання. Ми незабаром побачимо, що це переконливо доказують пророцтва часу. Але Його присутність та працю можна розпізнати не природнім зором, а тільки очима віри, через вірне пророче слово.
Якраз тут не можна випустити з уваги ще один факт, а саме: що пояснені “Наказ”, “Голос Архангела” і “Божа сурма” є знаряддями проведення жнивної праці Євангельського віку. Отже, якщо ми бачимо не лише значення цих символів, але й передбачені наслідки, які мають тепер місце, в нас є додатковий доказ, що ми правильно [150] пояснили символи і що ми знаходимось у періоді, названому “жнивом”, в якому Євангельський вік і вік Тисячоліття накладаються один на одного: один закінчується і другий починається. Багато-хто не потребуватиме допомоги, щоб помітити працю розділення, яка зараз відбувається між дійсно посвяченими християнами і тими, які лише себе ними називають. Багато хто здатний бачити символічний вогонь вже в дії і розпізнавати “наказ [голосний крик]” народів, командування нового царя Еммануїла та події, названі “сьомою сурмою”, а також “хмари” горя, на яких приходить Господь, і від яких та в яких проявиться Його сила, підкоряючи Йому все.
Ми вже звернули увагу (Том I, стор.237) на факт, що розпізнання жнивної праці в її теперішньому процесі є доказом Господньої присутності, оскільки Він сказав, що буде головним жниварем і керівником усієї праці, і що це буде Його перша праця: “І я глянув, – і ото біла хмара, а на хмарі сидить подібний до Людського Сина. Він мав на Своїй голові золотого вінця, а в руці Його гострий серп… І той, хто на хмарі сидів, скинув додолу серпа свого, – і земля була вижита”. “А в жнива накажу Я женцям: зберіть” і т.д. (Об. 14: 14, 16; Мт. 13: 30). Праця жнив займе сорок років для її повного завершення, закінчуючись у 1914 році.4 Її різні риси здійснюватимуться поступово, але всі її дні – це “дні Людського Сина”, дні присутності та влади нашого Господа, яку остаточно розпізнають усі, але спочатку – лише клас, визначений апостолом словами: “Ви, браття, – не в темряві”.
—————–
4 Дивіться Передмову автора (1916 р.), стор. ііі-іv
—————–
“В ОГНІ ПОЛУМ’ЯНОМУ”. Наступний з цих символічних виразів можна легко зрозуміти, якщо пам’ятати значення вже пояснених символів: вогню і т.п. (Том I, стор. 317). Читаємо: “З’явиться з неба Господь Ісус з Анголами сили Своєї, – в огні полум’яному, що даватиме [151] помсту на тих, хто Бога не знає і не слухає Євангелії Господа нашого Ісуса” (2 Сол. 1: 8).
Ми розуміємо, що цей буквальний опис означає, що в Його дні (Тисячолітньому віці) присутність нашого Господа буде об’явлена, показана світу з Його позиції духовного контролю (“небес”) у гніві та покараннях, які в той час навідають зло та злочинців. Це буде поглинаючий гнів, як показано в символі, вогні, і він не залишить ані кореня, ані галузки від злих систем, неправди, насилля чи добровільних грішників. Всі горді та всі злочинці будуть спалені як солома в цей Тисячолітній день. На його початку – в періоді “жнив” – цей вогонь горітиме люто, знищуючи гордість та зло, які тепер зросли. Щасливі ті, хто віддасть свою гордість та зло на знищення, щоб і самим не бути знищеним (у “другій смерті”), що, безперечно, станеться з деякими, хто чинитиме спротив під час Тисячолітнього віку. Про цей час читаємо: “Бо ось наступає той день, що палає, як піч, і стануть всі пишні та кожен, хто чинить безбожне, соломою, – і спалить їх день той, який наступає, говорить Господь Саваот, який не позоставить їм кореня, ані галузки” (Мал. 4: 1).
“Ангели сили”, посланці, представники Його влади є різними, і можна властиво вважати, що вони включають усі різноманітні знаряддя, живі й неживі, які наш Господь вживатиме в ділі повалення злих систем сьогодення та покарання злочинців.
У той час, коли гнів, помста Господа має ось так проявитись у палаючому вогні, у всепоглинаючому горі, небаченому досі (такому загальному й повсюдному і такому нищівному для зла), праведність та праведники почнуть здобувати прихильність. Коли все це ставатиме більш очевидним, люди почнуть приходити до висновку, що нова влада взяла під контроль людські справи. [152] Таким чином присутність нашого Господа як Царя царів буде об’явлена світу. Він “з’явиться… в огні полум’яному, що даватиме помсту [і] на тих, хто Бога не знає [хто в дійсності не знайомий з Богом, але, попри це, не слухняний світлу сумління, яким всі певною мірою володіють], і [також на тих, хто, знаючи Бога, все ж] не слухає Євангелії Господа нашого Ісуса Христа”.
За допомогою покарань, зростаючого світла та сприятливих нагод Тисячолітнього дня всі прийдуть до такого ясного знання правди та шляху праведності, що не зможуть виправдати незнання чи нездатності коритися правді. А ті, які вперто залишатимуться ворогами Бога і праведності, будуть покарані вічним знищенням (з якого не буде воскресіння) від обличчя Господа та від слави Його могутності.
“ІЗ СИЛОЮ Й ВЕЛИКОЮ СЛАВОЮ”. Наступний вираз говорить про те, що світ побачить Сина Людського, Який приходить, ще перед тим, як Його царство буде повністю встановлене або перш ніж Його співспадкоємці будуть всі зібрані й прославлені разом з Ним. І, бачачи Його прихід, всі племена землі ридатимуть: “І побачать тоді Сина Людського, що йтиме… із силою й великою славою”.
Світ вже бачить навислі темні хмари горя. Він усвідомлює, що тепер у справах людей задіяна сила, з якою світ не може впоратись. Недалеке майбутнє, з теперішньої точки зору, є темним та зловісним для всіх, хто достатньо розумний, щоб помічати хід подій. Мислячі люди бачать настирність, з якою питання правди і неправди, справедливості та несправедливості є нав’язані їхньому розуму, вимагаючи прояву особистих принципи. Багато хто розпізнає славу та силу нового Правителя землі, але через хмари і темряву, які Його оточують, не розпізнає самого Царя. Люди бачать хмари і тому бачать, як Він приходить на [153] хмарах із силою та великою славою [славою сили та справедливості], але вони не впізнають Його. Хмари зникнуть і виявлять повну велич та славу Христової присутності не раніше, ніж з них випаде град і вогняний жар (Пс. 18: 12, 13), щоб розтрощити і знищити людську гордість, самолюбство та забобони. Коли б люди звернули увагу і прислухались до голосу Господа, Який тепер вказує шлях справедливості і попереджає про близьку відплату, то великі лиха недалекого майбутнього можна було би відвернути. Але “Бог промовляє і раз, і два рази, та людина не бачить того… Тоді відкриває Він ухо людей [гуркотом грому “дня горя”], і настрашує їх осторогою, щоб відвести людину від [власного] чину її, і Він гордість від мужа ховає”.
“Ото Він із хмарами йде”, і у відповідному часі “побачить [розпізнає] Його кожне око”, усвідомить Його присутність, владу та авторитет, і всі будуть змушені підкорятись їй, хочуть вони цього чи ні, аж сатана буде випущений на короткий час в кінці Тисячоліття. Тоді, після здобуття повного досвіду, їхня готовність чи небажання будуть випробувані в повній мірі, і ті, котрі не хотітимуть, будуть знищені другою смертю, символічно названою озером вогняним (Об. 21: 8).
Таким чином, всі ці символічні пояснення способу приходу нашого Господа цілковито погоджуються з чіткими твердженнями, що Його присутність якийсь час буде таємницею, відомою лише тим, хто пильнує.
ТАК САМО
Отже, про що нам говорять слова ангела, сказані під час вознесіння нашого Господа (Дії 1: 11): “Оцей Ісус, який від вас був взятий на небо, так само прийде, як його ви бачили відходячого на небо”?
Уважне дослідження цього тексту виявить нам його гармонію з вищезгаданим. Багато хто, здається, думає, що ці слова [154] говорять: як ви бачите Господа, Котрий піднімається на небо, так само (схожим чином) ви побачите Його, як Він приходитиме знову. Такі особи повинні читати це знову й знову, доки не помітять, що тут не сказано, що ті, котрі бачили Його відхід, побачать Його повернення, ані, що хтось інший побачить Його прихід. Тут сказано, що спосіб Його приходу буде схожим до способу Його відходу. Яким же, тоді, був спосіб Його відходу? Чи він був з великою урочистістю та показністю? Чи він супроводжувався звуком сурми, голосами та сильним окриком, який пронизував повітря? Чи постать Господа сяяла надприродною славою та блиском? Якщо так, то ми повинні сподіватись, що Його повторний прихід буде “так само”. Хіба, з іншого боку, він не був таким тихим і таємним, щоб, виходячи з Господнього наміру, мати твердо переконаних свідків цього факту? Ніхто не бачив Господа і не знав цього, за винятком Його вірних послідовників. Його слова (Ів. 14: 19): “Ще недовго, і вже світ Мене не побачить”, – ніколи не були спростовані, бо ніхто, окрім братів, не бачив Його з’явлень після воскресіння, і ніхто інший не був свідком Його вознесіння. І так само, як Він відійшов (тихо, таємно для світу, де ніхто про це не знав, окрім Його послідовників), так, таким же чином, Він приходить знову. І як тоді, відходячи, Він підняв руки й благословив їх, так і тепер, коли Він приходить знову, Він приходять, щоб їхня радість була повною, як Він сказав: “Я знову прийду й заберу вас до Себе”; “Побачу вас знову, – і серце ваше радітиме, і ніхто радості вашої вам не відійме” (Лк. 24: 50, 51; Ів. 14: 3; 16: 22).
Ангел, мабуть, також особливо наголосив на тому, що повторний прихід буде приходом того “самого Ісуса” – того, Хто залишив славу, яку мав з Отцем, перш ніж світ постав, і став людиною – став бідним, щоб ми могли стати багатими; того самого Ісуса, Котрий помер на Голгофі; того самого Ісуса, Котрий воскрес третього дня духом оживляючим; того самого Ісуса, Котрий [155] виявив Свою переміну під час сорока днів – того самого Ісуса, Котрий тепер піднявся вгору. Так, це той самий Ісус, Котрий зазнав двох перемін природи – спочатку з духовної на людську, а потім з людської на божественну. Ці переміни природи не знищили Його індивідуальності. Його особистість була збережена, як нас запевнює ангел, не дивлячись на те, чи філософія цього факту є зрозумілою, чи ні. І хоч ми не будемо більше знати Його по плоті (як людину), а повинні пам’ятати про Його вивищення – що Він тепер має божественну духовну природу – й очікувати Його приходу згідно з цією переміною та вивищенням, все ж ми повинні пам’ятати, що Він є Тим самим люблячим Ісусом – незміненим у цьому відношенні. Це “той самий Ісус”, Котрий (хоч і був присутнім сорок днів після Свого воскресіння) був видимим лише для учнів, до того ж короткий час, і Котрий у Своїй другій присутності буде невидимим для світу, як це було протягом сорока днів перед Його вознесінням. Ми повинні пам’ятати, що Він не приходить, щоб віддати Себе в жертву, тому більше не потребує людського тіла, приготовленого для жертви (Євр. 10: 5). Все це позаду: Він більше не вмирає, а приходить, щоб володіти, благословляти й піднімати викуплене людство.
Наш Господь дав нам чудову ілюстрацію того, як буде виявлена Його присутність, коли сказав: “Бо як яскраве світло виходить зо сходу і світить аж до заходу, так буде і присутність Сина Людського” (Мт. 24: 27 – Diaglott). Є очевидним, що більшість перекладів цього вірша містить помилку, вживаючи слово блискавка там, де мається на увазі сонячне світло. Адже спалахи блискавки не виходять зі сходу і не сяють до заходу. Вони зазвичай виходять з різних сторін, і рідко, якщо взагалі, яскраво пронизують небо навпоперек. Господня ілюстрація – як єдина, що погоджується з Його словами, – стосується сонячного світла, яке незмінно з’являється на сході і сяє аж до заходу. Таким чином, бачимо, що вжите тут грецьке словоastrape [156] перекладене неправильно у цьому вірші, а також в паралельних словах, вжитих Лукою (17: 24). Ще один приклад використання нашим Господом цього слова astrapeзнаходиться в Луки 11: 36, де воно стосується яскравого світла світильника і в загальному перекладі перекладене на “сяйво”. Неправильне уявлення про спосіб приходу та об’явлення нашого Господа, міцно вкорінене у розумах перекладачів, привело до помилки в перекладі слова astrape на “блискавка”. Вони думали, що Він буде об’явлений раптово, немов спалах блискавки, а не поступово, як ранкове сонячне світло. Але яким чудовим є образ сходу сонця, який ілюструє поступове світання правди та благословення в день Його присутності. В цьому образі Господь поєднує переможців із Собою, кажучи: “Тоді праведники, немов сонце засяють у Царстві свого Отця”. І пророк, вживаючи цей самий образ, каже: “Зійде Сонце Правди та лікування в проміннях Його”. Світання є поступовим, але остаточно повна, яскрава ясність цілковито розжене темряву зла, неуцтва, забобонів та гріха.
Невірний переклад слова parousiaпосприяв ще більшому затемненню значення цього уривка. В Emphatic Diaglott і в перекладі професора Янгавоно перекладене як присутність; в перекладі Ротергама – як прибуття; а в загальному перекладі – як прихід. І хоча в тексті Revised Version залишився помилковий переклад – прихід, – проте в примітці на полях стверджується, що правильним визначенням цього грецького слова є “присутність”. Грецьке слова parousia незмінно означає особисту присутність того, хто вже прийшов, прибув. І ніколи не треба розуміти його в значенні перебування в дорозі, як переважно вживається англійське слово прихід. Тому досліджуваний нами текст навчає, що як сонячне світло сходить поступово, так [157] і присутність Сина Людського буде відкриватись, тобто об’являтись, поступово.
До цієї ілюстрації наш Господь добавив слова перестороги, щоб вберегти нас від деяких помилок, які будуть поширені близько часу Його другого приходу, сподіваючись збити Його Церкву з пуття. “Оце Я наперед вам сказав: А коли скажуть вам: «Ось Він у пустині» – не виходьте, «Ось Він у криївках» – не вірте! Бо як ясне світло [сонце] вибігає зо сходу, і [поступово] з’являється аж до заходу, так буде і присутність Сина Людського”. Так наш Господь оберігає нас від двох помилок, які швидко поширюються в наші дні. Одна з них твердить, що наш Господь прийде в плоті в пустині або в пустелі Палестини. І, так вірячи, багато хто направився туди й очікує побачити Ісуса в плоті, зі шрамами, як при розп’ятті. Сподіваючись Його такого, як Він був, а не “як Він є”, вони серйозно помиляються і роблять себе сліпими до правди, як було з юдеями у першому приході. Такі помилкові сподівання штовхають цей клас до буквального пояснення слів пророка (Зах. 14: 4): “І стануть ноги Його на Оливній горі” і т.д.* Засліплені помилковими сподіваннями, вони не бачать, що “ноги” в цьому уривку образні, як і в Пс. 91: 12; Іс. 52: 7; Пс. 8: 7; 110: 1; Еф. 6: 15; 5 М. 33: 3 та в багатьох інших місцях. Коли б вони знали чого сподіватись, то знали б, що не треба йти до Єрусалима виглядати людину Христа Ісуса, тому що вивищений Цар приходить як сонячне світло, заставляючи весь світ відчути Його присутність та вплив. Тому: “Не виходьте”.
————–
*Розгляд цього пророцтва ми залишаємо на інший раз.
————–
“А коли скажуть вам: «Ось Він у криївках» – не вірте»”. Спіритизм (завжди готовий вводити в оману удаваним [158] наслідуванням і використовувати передові правди як одіяння світла (2 Кор. 11: 13, 14)) без вагань заявив, що ми знаходимось в періоді переміни епох, на світанку славного віку. При цьому багато хто з його прихильників навіть вчить, що Христос вже присутній, і ми не сумніваємося, що незабаром вони даватимуть сеанси, де твердитимуть, що показують Його в криївках. У якій би формі – тій чи іншій – не виявляла себе неправда, пам’ятаймо слова нашого Господа і відкидаймо всі такі заяви як фальшиві, знаючи, що не так Він об’явить Свою присутність: що як те “сонячне світло”, яке з’являється поступово, “зійде Сонце Правди та лікування в проміннях Його”.
PAROUSIA НАШОГО ГОСПОДА В ЖНИВІ
Грецька мова дуже точна. Цей факт значно збільшує її цінність у точному викладенні правди. Так, наприклад, в загальному англійському перекладі слово приходитивикористовується для перекладу тридцяти двох грецьких слів, кожне з яких має незначний, дещо інший відтінок. Приклади: ephistemi означає захопити, як у Лк. 21: 34 – “щоб на вас не прийшов [захопив] несподівано”; sunerchomai означає збиратись, або сходитись разом, як у 1 Кор. 11: 18 – “як сходитесь ви на збори”; proserchomaiозначаєнаблизитись,або підійти, як у Євр. 4: 16– “отож приступаймо з відвагою”; heko означає прибувати, приходити, прийти, коли дія приходу вже закінчилась, як у Ів. 2: 4 – “не прийшла ще година Моя”; enistemi означає бути присутнім, і саме так це слово перекладене, за винятком двох випадків, де його треба було перекласти таким чином: 2 Тим. 3: 1 – “настануть тяжкі часи” – будуть присутні; і 2 Сол. 2: 2 – “вже настав день Господній” – присутній. Вираз parousia також означає присутність, і його ніколи не слід переклади прихід, як у загальному англійському перекладі Біблії, де це слово лише два рази переклали правильно, присутність (2 Кор. 10: 10; Фил. 2: 12). “Emphatic Diaglott”, дуже [159] цінний переклад Нового Заповіту, перекладає слово parousia правильно – присутність – майже у кожному випадку появи цього слова.
Два грецькі слова hekoіparousia та їхнє використання в Новому Заповіті є тими, на які ми хочемо звернути зараз увагу, а особливо на останнє з них. Адже правильна оцінка їхнього значення в уривках, де вони зустрічаються, проливає світло на спосіб повернення нашого Господа, тоді як загальний, але помилковий переклад затемнює те, що мав би висвітлювати.*
————–
*Слово parousia зустрічається двадцять чотири рази в грецькому Заповіті, і лише двічі перекладене у загальному англійському перекладі (2 Кор. 10: 10; Фил. 2: 12) правильно на присутність. В інших випадках воно помилково перекладене на прихід, а саме: Мт. 24: 3, 27, 37, 39; 1 Кор. 15: 23; 16: 17; 2 Кор. 7: 6, 7; Фил. 1: 26; 1 Сол. 2: 19; 3: 13; 4: 15; 5: 23; 2 Сол. 2: 1, 8, 9; Як. 5: 7, 8; 2 Петр. 1: 16; 3: 4, 12; 1 Ів. 2: 28.
————-
Маючи правильне уявлення про значення слова parousia – не прихід (нібито в дорозі), а присутність (як після прибуття), – давайте розглянемо деякі уривки, де зустрічається це слово. Із них ми дізнаємось, що присутність – це не обов’язково видима річ, і що вона стосується також речей наявних, але невидимих. Так, наприклад, ангели, духовні істоти, можуть бути присутні з нами, хоч і невидимі, як наш Господь був присутнім у світі і часто з учнями протягом сорока днів після Свого воскресіння, залишаючись невидимим для світу або для Своїх учнів – окрім декількох коротких, вже згаданих нами, випадків. Ці дні були днями Його parousia (присутності), як і попередні три з половиною роки.
В розмові, перед запитанням із Мт. 24: 3, наш Господь провістив знищення святині та відкинення Ізраїлю по тілу аж до часу, коли вони радо визнають Його як свого Месію і скажуть: “Благословенний”. Він розповів Своїм учням, що піде, але прийде знову і забере їх до Себе. Він [160] назвав їхній день “жнивом”, або кінцем того віку, і розказав про майбутнє “жниво” під час Його другого приходу (Мт. 9: 37, 38; 13: 39, 40). Безумовно, усвідомлюючи, що лише деякі признали Його як Христа у Його першому приході, вони хотіли знати, як Його можна буде впізнати у Його другому приході – мабуть, сподіваючись, що Його другий прихід настане в їхні дні. Звідси запитання: “Яка буде ознака [вказівка] parousia [присутності] Твоєї й кінця віку?”
Через їхню схильність плутати завершальні події Юдейського віку, тобто жнива, в якому вони вже знаходились, з майбутнім (на той час) “жнивом”, тобто кінцем Євангельської епохи, наш Господь дав досить детальний перелік подій, які обов’язково мали відбутись, вказуючи на значний проміжний період між ними, але не даючи точного уявлення про його довжину, бо навіть Він тоді не знав, як довго це буде (Мк. 13: 32).
Відповідь нашого Господа у 1-14 віршах охоплює весь Євангельський вік, а Його слова у 15-22 віршах мають подвійне застосування – буквальне щодо закриття Юдейського віку і образне щодо кінця Євангельського віку, якого Юдейський вік був тінню. У віршах 23-26 містяться слова перестороги відносно лжехристів, а у вірші 27 Господь повертається до їхнього питання про Його parousia, кажучи: “Як ясне сяйво [сонячне світло] виходить із сходу і світить навіть до заходу, так буде parousia [ПРИСУТНІСТЬ] Сина Людського” [правильний переклад]. Сонячне світло з’являється відразу, але безшумно, і першими його помічають ті, котрі прокинулися першими.
Залишаючи інші проміжні подробиці промови нашого Господа для розгляду у відповідному місці, ми звертаємо увагу на другу відповідь на їхнє запитання про Його parousia у віршах 37 і 39. Він каже: “Як було за днів Ноєвих, так буде parousia [ПРИСУТНІСТЬ] Сина Людського”. Зауважте, [161] що порівняння тут не є між приходом Ноя і приходомнашого Господа, ані між приходом потопу і приходом нашого Господа. Це зовсім не стосується приходу Ноя, ані приходу нашого Господа, бо, як вже було сказано, parousia не означає прихід, а присутність. Отже, порівняння є між часом присутності Ноя серед людей “перед потопом” і часом присутності Христа у світі, в Його другому приході, передвогнем – перед надзвичайним горем Дня Господа, яким закінчується цей вік.
І хоч у дні Ноя, перед потопом, люди були злими, і будуть злими в час присутності нашого Господа, перед тим, як на них прийде розпалений вогонь горя, все ж це не єпредметом порівняння або подібності, яку наш Господь мав на увазі, бо зло процвітало в кожному віці. Предмет порівняння чітко виражений і його легко помітити, якщо ми читаємо уважно: люди, за винятком членів сім’ї Ноя, не підозрювали про наближення бурі і не вірили свідченню Ноя та його сім’ї, а тому “не знали”. Ось у чому суть порівняння. Такою ж буде присутність Сина Людського. Ніхто, крім членів Божої родини, не повірить: інші “не будуть знати”, доки суспільство в його теперішньому організованому вигляді не почне топитись від палючого жару часу горя, яке вже наближається. Це проілюстровано словами: “Як за днів до потопу всі їли й пили, женилися й заміж виходили [Лука (17: 28) додає “садили й будували”], аж до дня, коли Ной увійшов до ковчегу, і не знали,.. так буде і parousia [присутність] Сина Людського”. Отже, під час присутності Сина Людського світ продовжуватиме їсти, пити, садити, будувати та одружуватись. Про це згадано не як про грішні вчинки, а як про показник їхнього незнання про Його присутність та про горе, яке охопить світ. Саме це і є відповіддю нашого Господа [162] на запитання учнів: – Яким буде знак [вказівка] Твоєї [parousia] присутності і кінця, або жнив, віку? По суті Він каже: – Не буде жодного знаку для мас у світі. Вони не знатимуть про Мою присутність та про нові епохальні зміни. Знатимуть лише деякі, і вони будуть навчені Богом (шляхом, який ми тут не будемо пояснювати), перш ніж з’явиться якийсь знак (вказівка), який змогли би розпізнати люди у світі.
Запис Лукою тієї ж промови (Лк. 17: 26-29), хоча не тими ж самими словами, абсолютно відповідає цьому. Лука не вживає слова parousia,але виражає точно ту саму думку, кажучи: “І як було за днів Ноєвих, то буде так само й за днів Сина Людського” – за днів Його присутності. Світ буде їсти, пити, одружуватись, купляти, продавати, садити й будувати не перед Його днями, не після Його днів, а за (під час) Його днів. Тому ці вірші ясно навчають, що наш Господь буде присутнім в кінці віку, залишаючись повністю незнаним і невидимим для світу.
Хоча вже ніколи не буде іншого потопу, щоб знищити землю (1 М. 9: 11), все ж написано, що вся земля буде поглинута огнем Божої ревності (Соф. 3: 8). В кожному з цих випадків мова йде не про буквальну, фізичну землю, а про існуючий порядок речей: у першому випадку це знищення через потоп всіх людей, за винятком сім’ї Ноя, а в останньому – спалення всіх, за винятком сім’ї Бога, в символічному вогні – великому горі Дня Господа. Вірні Божі діти будуть вважатись гідними уникнути того, що приходить на землю (Лк. 21: 36) – не обов’язково через взяття їх із землі, а, можливо, через захист від вогняних проб, як в образній ілюстрації про трьох євреїв, котрі ходили всередині вогняної печі, розжареної всемеро, а на їхній одежі навіть не було запаху вогню, бо з ними був присутній хтось, подібний до Божого Сина (Дан. 3: 19-25).
[163] Далі ми звернемо увагу на вірші, які навчають, що багато хто в Церкві якийсь час не буде знати про Господню присутність, про “жниво” та закінчення віку, тоді як Господь вже дійсно буде присутнім і праця жнива відбуватиметься.
Заключні вірші із Мт. 24, починаючи з 42-го, дуже важливі. У 37 вірші наш Господь показав, що світ не знатиме про parousia Сина Людського. І тепер Він остерігає Своїх щирих учнів, що вони, якщо не пильнуватимуть, схоже опиняться в темряві відносно Його parousia. Він каже: “Тож пильнуйте, бо не знаєте котрої години Господь ваш прийде [erchomai– прибуде]”. Якби люди сподівались злодія в конкретному часі, то не спали б, щоб їх не захопили зненацька: так і ви повинні бути завжди пильними, завжди готовими, повинні завжди очікувати першого доказу Моєї parousia. У відповідь на ваше запитання: «Коли це буде?» – Я лише кажу вам бути пильними і готовими, бо коли Я прибуду, коли буду присутнім, то повідомлю про це всіх, хто очікував і був вірним, і лиш вони матимуть право це знати. Всі інші повинні і мусять бути в зовнішній темряві, мусять навчатись разом зі світом і як світ – через горе.
“Хто ж [у жниві] вірний і мудрий раб, якого пан поставив* над своїми челядниками давати своєчасно поживу для них? Блаженний той раб, що пан його прийде [erchomai – прибуде] та знайде, що робить він так! Поправді кажу вам, що над цілим маєтком своїм він поставить його” – вся величезна скарбниця дорогоцінних правд буде відчинена таким вірним слугам, щоб озброїти, забезпечити і нагодувати весь дім віри.
—————-
*Синайський та Ватиканський манускрипти говорять “зробить”.
—————-
Та коли серце у раба несправедливе, він скаже: – Мій Пан бариться [ще не прибув], – і почне бити [противитись і заперечувати] своїх товаришів [тих, хто не погоджується з ним, [164] тобто тих, хто говорить протилежне: – Мій Господь не бариться, а прийшов, є присутнім]. Такий може їсти й пити з п’яницями [оп’янівши від духа світу], але Пан того слуги прийде [грецьке heko – прибуде] дня, якого той не сподівається, і години, якої той слуга не знає, і розітне його [відсторонить від привілеїв одного зі слуг роздавати їжу у свій час для дому віри], і визначить йому долю з лицемірами [хоч він і не лицемір, а справжній слуга, все ж він мусить, через невірність та переобтяження, розділити участь із лицемірами в замішанні та горі, що приходять на Вавилон]. “Буде плач там і скрегіт зубів”.
Вищесказане, якщо його уважно вивчити, виразно навчає нас, що в кінці цього віку буде клас, який заперечуватиме, що наш Господь є присутнім (не заперечуватиме, що Він колись прийде, але що Він прийшов), б’ючи, тобто чинячи сильний опір тим спів-слугам, які повинні навчати протилежне – що Господь прийшов. Наш Господь чітко визначив, яким є вірний та правдивий слуга, а яким є той, хто помиляється. І той, хто вірний, кого Він знаходить при роздачі своєчасної “їжі”, буде піднятий вище, одержуючи ще більший доступ, щоб розпоряджатися скарбницею правди, і більшу можливість давати її дому віри, тоді як невірний слуга поступово буде усунений і все більше схилятиметься до тих, хто сповідує лише на словах, тобто лицемірів. І завважте факт, що невірний раб є відтятий, тобто відділений, в той час, про який він не знає – в час жнива, коли його Господь дійсно присутній, невпізнаний ним, шукаючи та збираючи Свої дорогоцінності (Мт. 13: 30; Пс. 50: 5; Мал. 3: 17; Мт. 24: 31).
Ми вдаємось в ці подробиці з єдиною метою – показати, що у відповідь на запитання учнів про знаки та прояви Його другої присутності наш Господь вчив, що ані світ, ані [165] невірні слуги не знатимуть про це, поки, принаймні, не почнеться сильний вогонь горя. Безперечно, вірні бачитимуть Його присутність лише очима віри – завдяки Писанням, написаним заздалегідь для їхнього навчання, щоб їх можна було зрозуміти, коли вони стають своєчасними. Теперішні правди на кожну тему є частинами “Його маєтку” і скарбів, нових та старих, які наш Господь відклав для нас і тепер щедро дає (Мт. 24: 45-47).
Отже, хоча Господь на основі провіщених ознак зробив детальні приготування, щоб Церква змогла впізнати Його присутність у властивому часі (хоча вона не має бачити Його фізичними очима), Він також дбайливо остерігає нас про облуду, яка появиться – яка виглядатиме настільки правдоподібною, щоб обманути навіть вибраних, якщо би це було можливо. Та це неможливо, тому що всі вибрані пильно дослухатимуться до перестороги і будуть уважно ознайомлюватися з провіщеними ознаками Його присутності, стежачи дбайливо за їхнім виконанням. Чий розум налаштований по-іншому, той не належить до вибраного класу. Лише переможці мають царювати з Господом. Ці омани, як буде показано в наступному розділі, вже існують і обманюють багатьох. Але, дякувати Богу, вибрані попереджені та озброєні, і не будуть ані обманені, ані знеохочені. Хоча навкруги Нього хмари й темрява, вони впізнають Його присутність і радіють, що їхнє визволення наблизилось. Якщо хтось скаже вам: – Ось тут Христос, чи там [в якомусь особливому місці], – не вірте. І якщо скажуть вам: – Ось Він у пустині, – не виходьте. – Ось Він у криївках, – не вірте, бо як [немовби] яскраве сонячне світло поступово сходить і наповнює землю, такою буде і Його присутність (Мт. 24: 23, 26, 27). Вона виявиться, як провіщено, у зростаючому світлі правди на кожну тему, швидке і славне відкриття якої ми бачимо тепер. Ще декілька років, і Сонце Справедливості [166] зійде повністю зі зціленням у своїх проміннях, щоб благословити й піднімати смертельно поранений світ.
Беручи до уваги докази, представлені тут, а також у попередніх та наступних розділах, ми без жодних вагань повідомляємо радісну для серця звістку, що ми знаходимося у жниві Євангельського віку, і що Учитель знову присутній як Головний Жнець – не в плоті, як в Юдейському жниві, а в силі та великій славі, як “повищений” божественний Христос, Чиє славне тіло є тепер “образом істоти Його [Отця]”, хоча Його славна зовнішність милостиво заслонена від людського зору. Він запроваджує Своє царювання праведності. Його серп правди відділяє; Він збирає докупи до єдності серця та розуму достиглі перші плоди духовного Ізраїлю; і невдовзі це повне вибране “тіло” буде керувати світом й благословити його.
Ми про це розповіли, щоб читач по ходу міг мати чіткіше уявлення про речі, на які особливим чином вказують пророцтва часу – після того, як буде показано, що хронологічно прийшов час жнива і всіх супутніх подій, і що вони мають відбутися як було провіщено.
Якщо дивитись так, то пророцтва часу та вся докладність настанов щодо способу та супутніх обставин Господнього з’явлення не були дані, щоб потривожити світ, ані щоб задовольнити марну цікавість, ані щоб розбудити сплячу номінальну церкву. Вони були дані, щоб ті, котрі не сплять, котрі не зі світу, а збудилися, є посвяченими, вірними та щирими дослідниками плану свого Отця, могли бути поінформовані про значення подій, які відбуваються, і не залишались у темряві щодо даної речі та подій, які жодним іншим шляхом не можна точно розпізнати: жнива, присутності Великого Женця, молотьби і просівання правдивої пшениці, в’язання та спалення куколю в час горя і т.п.
[167]
ПЕРЕДБАЧЕНІ НАСМІШКИ
Апостол Петро описує, як деякі невірні слуги та лицеміри насміхатимуться під час присутності Господа, як насміхались за днів Ноя (2 Петр. 3: 3, 4, 10, 12). Зауважте, що апостол писав до Церкви, і що насмішники, яких він описує, знаходяться в номінальній церкві і, за їхніми словами, цікавляться Господньою працею та планом, і, отже, вірять, що Він колись прийде. Згадані насмішки стосуються, власне, теми, на яку ми звернули увагу, і ми їх чуємо й будемо чути від тих, хто називає себе християнами, скрізь, де представляють тему Господньої присутності, жнивної праці і т.п. Християни загально, доки вони не вивчать цієї теми, уявляють собі, що буде буквальний вогонь, сурми, голоси і т.п., і що вони побачать Господа, Котрий спускатиметься в повітрі і буде мати сяюче тіло з плоті. І коли вони чують про Його невидиму присутність, то, не знаходячи часу на вивчення питання, в якому вони почуваються такими впевненими, і поглинуті земними планами, а також сп’янілі від духа світу, швидко залишають цю тему як не варту уваги.
Власне, до класу тих, які звуться християнами, відносяться слова апостола: “В останні дні [в останні роки віку Євангелії – в “жнива”] прийдуть із насмішками глузії, що ходитимуть за своїми пожадливостями [планами, теоріями і т.п.], та й скажуть: «Де обітниця Його присутності [parousia]? Бо від того часу, як позасинали наші батьки, усе залишається так від початку творіння»”. Якщо ж звернути їхню увагу на твердження нашого Господа (Мт. 24: 37-39; Лк. 17: 26), що в Його днях, в днях Його присутності, справи по суті продовжуватимуться так як попередньо; що, як у дні Ноя, люди будуть їсти, пити, женитись, садити й будувати, і, як тоді, світ не знатиме про Його присутність, не збагне знаків [168] близьких стрімких та великих змін, то бачимо, що вони надто зайняті, щоб уважно розглянути це свідоцтво, і лише продовжують насміхатись.
Жаль, – каже Петро, – що вони забули ті великі зміни, які стались за днів Ноя. Далі він описує під символом вогню всеохоплюючий потоп горя, який невдовзі заполонить весь світ, цілковито знищуючи всяке цивільне та церковне правління [небеса] і розтоплюючи весь суспільний лад [землю] – викликаючи анархію та громадський хаос, аж поки нові небеса [правлячі сили – Царство Бога], як також нова земля [суспільство, організоване на новій та кращій основі – на основі любові, рівності та справедливості] не будуть повністю встановлені. Тоді апостол нагадує нам (вірш 8), що цей День Господньої присутності, на який Церква так довго чекала й надіялась, є тисячолітнім днем – Тисячоліттям Христового царювання.
В 10 вірші він запевняє нас, що “День… Господній прибуде [грецьке heko], як злодій”* [непомітно, тихо: вже буде присутнім, коли деякі насміхатимуться та битимуть тих співслуг, котрі проголошують правду]. Далі апостол закликає святих відокремитись від світу, щоб їх не поглинула політика, накопичення грошей і т.п., і щоб вони звернули свої почуття до вищих речей. Він сказав: – Усвідомлюючи, що в Божому плані теперішні земні умови лише тимчасові, і що скоро вони звільнять місце для кращого порядку, якими ж ми повинні бути щодо святої поведінки та побожності? – “що чекаєте… ПРИСУТНОСТІ [parousia] Божого Дня” – чекаєте доказів (знаків), щоб упевнитись, що він прийшов.
—————
* Старі манускрипти оминають тут слово “вночі”.
—————
І нехай буде дяка Богу за те, що Він так щедро подбав, що всі побожні, котрі виглядають за цим днем, знатимуть про нього ще до повного вибуху вогню гніву. Через [169]Павла Він запевняє нас, що ніхто з дітей світла не буде залишений в темряві, щоб той день захопив його зненацька (1 Сол. 5: 4). І хоч ми вже знаходимося в дні Господньої присутності і на початку великого вогню горя, ми бачимо, що це відповідає показаному нам символу (Об. 7: 1, 2) – буря стримується, поки вірним слугам Бога не будуть покладені “печатки на чолах” їхніх, тобто поки їм не буде дано інтелектуальне зрозуміння часу, присутності і т.д., яке не лише утішить їх і захистить, але й буде знаком, печаткою, тобто доказом, їхнього синівства. На це вказав наш Господь, коли обіцяв, що святий Дух покаже вірним “що має настати” (Ів. 16: 13).
Дехто сприймає буквально слова Петра, що “небо, палючися, зникне, а розпалені стихії розтопляться”, а також опис об’явителем тих самих подій з допомогою дуже подібного символу: “І небо сховалось, згорнувшись, немов той сувій пергамену”. Адже, здавалось би, лише один погляд на міріади виблискуючих нічних самоцвітів на відстані мільйонів миль у космосі, які поміж собою не мають нічого, що могло би згорнутись чи згоріти, повинен бути аргументом, який одразу переконав би таких осіб, що вони помилились, сприймаючи ці слова буквально – переконав би, що їхні сподівання буквального виконання є відвертою нісенітницею.
Отже, в образах сурем, голосів, вогню і т.п. Бог заховав від людства інформацію (яка була не для мирських, а лише для “малої черідки” посвячених святих) про жниво, Господню присутність, Його духовне царство і т.п. Крім того, Він влаштував їх так, щоб у властивому часі вони промовляли виразно і однозначно до класу, для якого Він призначив цю інформацію. Як у першому приході, так і тепер, під час другого приходу, можна сказати до подібного класу посвячених: “Вам дано [170] пізнати таємниці Божого Царства, а тим, що за вами, усе відбувається в притчах” – в образах та неясних виразах, щоб навіть з Біблією перед собою ніхто інший, крім посвячених, не міг дійсно бачити та розуміти (Мк. 4: 11, 12).
Світ не є необізнаний з безпрецедентними подіями та обставинами теперішнього часу, які з кожним роком стають помітніші, але, не усвідомлюючи величного наслідку, люди лише заповнюють свій розум похмурими передчуттями лиха. Як було провіщено, вони з жахом очікують того, що приходить на землю, бо сили небес (теперішні правлячі сили) вже хитаються.
ЗВ’ЯЗУЮЧИ ПРОРОЦЬКИЙ ЛАНЦЮГ
В попередньому розділі ми представили доказ, що “Часи Поган”, або їх оренда панування, повністю закінчаться разом із 1914 роком н.е., і що в той час вони будуть повалені*, а Христове Царство буде повністю встановлене. Отже, цілком зрозуміло, що Господь повинен бути присутнім, встановити Своє Царство, вжити Свою велику силу, щоб порозбивати народи на куски, як посуд гончаря, тому що саме за “днів тих царів” – перед їхнім поваленням, тобто перед 1914 р. н.е. – Небесний Бог поставить Своє Царство. І ВОНО потовче і покінчить усі ті царства (Дан. 2: 44). У згоді з цим бачимо навколо себе доказ початку удару, струсу та скинення теперішніх властей, як приготування до встановлення царства (могутнього уряду), яке “буде стояти навіки”.
———————
*Скільки часу треба буде, щоб закінчити це повалення, нам не сказано, але в нас є причина вірити, що цей період буде “коротким”.
———————
Наступний розділ представить нам біблійний доказ того, що 1874 р. н.е. є точною датою початку “Часів [171] Реституції”, а, отже, повернення нашого Господа. Від цієї дати Він потверджує Свою обіцянку усім, хто знаходиться у відповідному стані очікування: “Блаженні раби ті, що пан, коли прийде, то знайде, що пильнують вони! Поправді кажу вам: підпережеться він і їх посадовить, і, підійшовши, буде їм послуговувати” (Лк. 12: 37). Саме так, Він відчинив нам Писання, показуючи правду про Свою теперішню славну природу, про мету, спосіб, час приходу й характер Його з’явлення дому віри та світу. Він звернув нашу увагу на пророцтва, які точно визначають наше місцезнаходження в течії часу, і показав порядок Свого плану дій в цьому часі жнива. Він показав нам, перш за все, що це – жниво святих, час їхнього цілковитого дозрівання й відділення від куколю; по-друге, це – час також для світу, щоб пожинати його ураганний врожай: збирати земну виноградину і давити її плоди в чавилі гніву Всемогутнього Бога. Він показав нам, що ці обидва дозрівання (Об. 14: 1-4; 18-20) довершаться протягом сорокарічного періоду, закінчуючись у 1915 р. н.е.5
————–
5Дивіться Передмову Автора (1916 р.) стор. iii-іv.
————–
Хоча читач поінформований про те, що буде представлено в наступних розділах, нехай він не сподівається знайти такі уривки з Писання, де ці питання та дати будуть написані прямим текстом. Навпаки, він мусить постійно пам’ятати, що всі ці речі були заховані Господом таким чином, щоб до відповідного часу їх не можна було ані зрозуміти, ані оцінити, та й навіть тоді це буде дано лише щирим та вірним дітям, які цінять правду набагато більше від рубінів і бажають шукати її, як люди шукають срібла. Правду, так само як срібло, потрібно не тільки видобути, але й очистити, відділити від шлаку, перш ніж можна оцінити її вартість. Все це, сказане тут в декількох [172] словах, буде доведене крок за кроком. Хоча багато хто схильний приймати твердження, не завдаючи собі клопоту перевірити його з Писання, справжній шукач правди робитиме по-іншому. Він повинен, наскільки можливо, зробити кожний аргумент, кожний доказ своїм власним, прямо з Божого Слова, простежуючи всі зв’язки і, тим самим, переконуючись у вірогідності представленого матеріалу.
Хоч Господь дає “своєчасну поживу для дому віри” і слуги роздають її, все ж, щоб нею зміцнитися, кожен повинен їсти її сам.
ВІРШ
Очима віри бачу, що присутній Господь знов,
Він чавить виноград, що переповнений є злом,
І бачу – Він з мечем вогнистим у руці прийшов:
Наш Цар присутній знов.
Вже скоро Він судитиме всіх мешканців землі,
По знаках видно, що вже близько воскресіння дні,
Поправу Він трощить усі престоли на землі.
Наш Цар присутній знов.
“Часи Поган” закінчились, минулись їх царі,
І незабаром зникнуть вже назавжди зло і гріх,
А Лев із покоління Юди владу візьме скрізь.
Наш Цар присутній знов.
Звук “Сьомої сурми” звучить! Цар переможно йде!
На троні справедливості судитиме людей!
Прийми ж, душе моя, Його і будь з Ним день у день!
Наш Цар присутній знов