РОЗДІЛ X
ПРОПОНОВАНІ СОЦІАЛЬНІ ТА ФІНАНСОВІ ЗАХОДИ
ЗАБОРОНА СПИРТНОГО ТА ПРАВО ГОЛОСУ ЖІНОК – ВІЛЬНЕ СРІБЛО ТА ЗА-ХИСНИЙ ТАРИФ – “КОМУНІЗМ” – “І ВСЕ МАЛИ СПІЛЬНЕ” – “АНАРХІЗМ” – “СОЦІ-АЛІЗМ” АБО “КОЛЕКТИВІЗМ” – СЛОВА БЕБІТТА ПРО ПОБУДОВУ СУСПІЛЬСТВА – ГЕРБЕРТ СПЕНСЕР ПРО СОЦІАЛІЗМ – ПРИКЛАДИ ДВОХ СОЦІАЛІСТИЧНИХ СПІЛЬНОТ – “НАЦІОНАЛІЗМ” – ЗАГАЛЬНА ОСВІТА МЕХАНІКІВ ЯК ЗАСІБ -“ОКРЕМЕ ОПОДАТКУВАННЯ” ЯК ЗАСІБ – ВІДПОВІДЬ ГЕНРІ ДЖОРДЖА ПАПІ ЛЕОНУ ХІІІ В СПРАВІ ПРАЦІ – ПОГЛЯД М-РА ЛАЙМЕНА ЕББОТА НА ДАНУ СИТУАЦІЮ – ПРОПОЗИЦІЇ ЄПИСКОПА МЕТОДИСТСЬКОЇ ЄПИСКОПАЛЬНОЇ ЦЕРКВИ – ІНШІ НАДІЇ ТА ПОБОЮВАННЯ – ЄДИНА НАДІЯ – “БЛАЖЕННА НАДІЯ” – ВЛАСТИВЕ СТАНОВИЩЕ БОЖОГО НАРОДУ, КОТРИЙ БАЧИТЬ ЦІ РЕЧІ – В СВІТІ, ТА НЕ ЗІ СВІТУ
“Чи немає бальзаму в Ґілеаді? Чи ж немає там лікаря?” “Вавилон лікували, та він не був вилікуваний, – покиньте його, і підемо кожен до краю свого, бо присуд його сягнув до небес” (Єр. 8:22; 51:7-9).
РІЗНИМИ є засоби, пропаговані як “універсальний лік” для по-легшення стогнучого створіння в його нинішньому, на загальну думку, серйозному стані; і всі, хто симпатизує терплячому держа-вному ладу, повинні також симпатизувати і зусиллям його всемо-жливих докторів, котрі, встановивши діагноз, навперейми вмов-ляють пацієнта скористатись саме їхнім рецептом. Намагання від-найти і випробувати лік є, без¬перечно, похвальними і знаходять відгук серед всіх щиросерд¬них людей. Однак, твереза думка, осяяна Божим Словом, під¬казує, що жоден з пропонованих заходів не вилікує захворю¬вання. Потрібна присутність та діяльність Великого Лікаря з його засобами – медикаментами, шинами, бинтами, гамівними сорочками та ланцетами; і лише їхнє ефективне та послідовне застосування сприятиме лікуванню хвороби людської розбе¬щеності та самолюбства. Проте, давайте коротко переглянемо поради інших лікарів, щоб побачити, як деякі з них зблизи¬лись з Божою мудрістю, і як, загально, їм ще далеко до неї, – не ради полеміки, але щоб всі зуміли більш чітко зауважити той єдиний напрямок, звідки треба чекати допомоги.
Заборона спиртного та право голосу для жінок як засоби
Обидва ці засоби майже завжди поєднуються, підсуваючи здогад, що заборона спиртного ніколи не знайде підтримки більшості, якщо жінки не матимуть права вільного голосу – що і в цьому випадку є сумнівним. Захисники такого ліку на¬водять статистику, яка мала б довести, що більшість лиха та бідування в середовищі християнства постає від торгівлі спиртним, і стверджують, що разом з його усуненням мир та добробут стануть правилом, а не винятком.
Ми зі щирого серця симпатизуємо більшості з того, що мовиться на дану тему: що пияцтво справді є одним з найшкідливіших плодів цивілізації і з стрімкістю охоплює напівцивілізовані та досі варвар-ські країни. Ми раді бачити його скасованим раз і назавжди. Ми також готові підтвердити, що таке скасування значно зменшило б нинішній рівень вбогості, бо щорічно разом з ним набагато гірше ніж втрачається, багатство на сотні мільйонів. Однак, це не є засіб для вздоровлення лих, які постають з нинішніх самолюбних соціа-льних умов, і для того, щоб зустріти лицем-до-лиця та дати відсіч нищівному натиску “Закону Попиту та Про¬позиції”, який і далі без-жалісно прогресуватиме, висмоктуючи з мас життєві сили.
Хто ж на ділі розкидається мільйонами, які щорічно витрача-ються на спиртне? Самі лише бідні? Звичайно ні, це справа насам-перед багатих! Насамперед вони, а наступно середній клас. 471 Коли б завтра скасувати торгівлю спиртним, без одночасного послаблення фінансового тиску на найбідніших, це мало б зворотний ефект. Тисячі фермерів, які виро¬щують мільйони бушелів ячменю, жита, винограду та хмелю, потрібних для виробництва спиртного, будуть змушені вирощувати інші культури, загально ще більше знижуючи ціни на фер-мерську продукцію. Численна армія десятків тисяч винокурів, бон-дарів, склодувів, візників, кельнерів та власни¬ків пивних, найнятих цією галуззю торгівлі і в ній зайнятих, примусово вирушить на по-шуки інших занять, що означатиме подальший занепад ринку праці і рівня щоденних заробітків. Мільйони грошей, інвестовані сьогодні в цей бізнес, підуть в іншому напрямку і посилять конкуренцію в біз-несі.
Все це не мало б стримувати нас від бажання позбутися згаданого лиха – була б тільки можливість заручитися підтрим¬кою більшості. Однак, такої більшості нам ніколи не знайти (за винятком деяких місцевостей). Більшість – це невільники згубної звички, та ті, хто прямо чи посередньо зацікавлені в ній фінансово. Заборона спиртного не буде впроваджена, до¬ки не буде встановлене Боже Царство. Ми лише звертаємо увагу, що усунення такого зла, навіть якщо воно справді здій¬сненне, не зарадить нинішній суспільно-фінансовій хворобі.
Вільне срібло та захисний тариф як засоби
Ми без заперечень погодились, що демонетизація срібла християнством була майстерним кроком самолюбної політи¬ки лихварів заради зменшення кількості наявних грошових знаків і підняття вартості наданих ними позик, щоб шляхом урізування законної грошової одиниці сприяти збереженню високих позичкових відсотків на такий вид боргів, тоді як всі інші інвестиції в бізнес, а також сама праця, підлягають посту¬повому знеціненню внаслідок росту пропозиції та конкурен¬ції. 472 Коли мова йде про загальноприйнятий критерій поряд¬ності, то відомо, що багато лихварів та банкірів є “порядними” людьми, та, на жаль, для декого цей критерій є аж надто низь¬ким. Він мов би говорить: лихварі та банкіри, дбаймо про на¬ші інтереси, а фермери, як менш кмітливі, нехай дбають про свої. Спробуймо спантеличити отих вбогих та малограмотних, називаючи золото “справжніми грішми”, а срібло – “несправж¬німи”. Багато вбогих прагне бути порядними, а тому їх можна залякати і улестити для підтримки наших планів, однак, це важко буде зробити в випадку “жниварів”. Під впливом наших розмов про “порядні гроші”, нашого вартого довір’я престижу порядних людей, нашого становища фінансистів та людей, наділе-них багатством, вони вважатимуть, що всяка думка, протилежна нашій, обов’язково має бути хибною; вони забу¬дуть, що срібні гроші були основою світу ще від зарання істо¬рії, і що золото, мов те кош-товне каміння, попередньо було предметом продажу, аж врешті його додано до срібла, щоб задовольнити зростаючі потреби в гро-шах, необхідних для ведення справ у світовому бізнесі. Якщо на наших біржах па¬дає рівень процентних ставок, то яким низьким він був би тоді, коли б все срібло мало монетарну вартість і, таким чином, був би надмір грошей! Під час нашого наступного кроку ми повинні звільнитися від усіх паперових грошей, і таким шля¬хом утримати рівень відсотків.
Під законом попиту та пропозиції кожен позичальник є зацікав-лений у надмірі грошей – срібних, золотих та паперо¬вих; під цим же законом кожен банкір та лихвар зацікавлені у знесенні паперових грошей та дискредитації срібла, бо чим менше є грошей для скасу-вання боргів, тим більше ця мала кількість грошей потрібна. Отож, коли праця та все, що по¬в’язано з комерційною діяльністю, втрачає вартість, то по¬треба в грошах залишається і зацікавленість ними майже не зменшується.
Як вже згадувалось, пророцтво, мабуть, вказує на неможли¬вість відновити срібло до рівних привілеїв з золотом – основної грошової одиниці в цивілізованому світі. 473 Цілком очевидно, що коли б навіть його повністю відновити, такий крок був би тільки тимчасо-вим і позбавив би виробників Японії, Індії, Китаю та Мексики тих особливих привілеїв, які їм сьогодні надано; одночасно він приніс би полегшення для фермерсь¬кої частини християнства і частково послабив би натиск, під яким кожен працюючий змушений “зводити кінці з кінцями”; і, врешті, на короткий час було б віддалено банкрутство. Та, очевидно, Бог не має наміру стримувати “день гніву”, тому людське самолюбство, сліпе до всіх розумних доводів, вестиме перед та руйнуватиме зі ще більшою швидкістю, як написано, “загине мудрість премудрих його”; і “спасти їх не зможе в день гніву Господнього ні їхнє срібло, ані золото їхнє” (Соф. 1:18; Єз. 7:19; Іс. 14:4-7; 29:14).
Міри захисту, які б дозволили розумним шляхом уникнути ство-рення монополій і розвинути всі наявні природні ба¬гатства землі, неминуче мали б деякий корисний вплив, запо¬бігаючи швидкому вирівнюванню праці по всьому світу. Однак вони, в найкращому випадку, є лише похилою площиною, по якій заробітки, замість просто зависнути над проваллям, скочуватимуться до найнижчого рівня. Рано чи пізно, при скрізь присутній системі конкуренції, товари, а також платня, будуть зіпхнуті по всьому світу до майже пересічного рівня.
Отже, ні “Вільне Срібло”, ні Захисний Тариф не в змозі претен-дувати на право бути засобами від нинішніх навальних лих, а є лише паліативами.
Комунізм як засіб
Комунізм пропонує суспільний лад, де існуватиме спільне майно, де вся власність здобуватиметься разом і використову-ватиметься в загальних інтересах, а весь прибуток від всієї праці служитиме загальному добробуту – “кожному за його потребами”. Тенденцію комуністичної ідеї можна прослідку¬вати на прикладі Французької Комуни. Визначення їй дав шан. 474 Джозеф Кук: “Комунізм означає скасування спадщини, скасування сімейних відносин, скасування національної та релігійної приналежності, скасування власності”.
Ми могли б рекомендувати ті чи інші риси комунізму (див. Соціалізм), та в цілому він є непрактичний. Такий порядок очевидно найкраще відповідає небесам, де всі є досконалими, чистими, повними добра і де панує любов. Навіть коротке розмірковування повинно підказати кожній розсудливій та досвідченій людині, що при сьогоднішньому стані людських сердець такий задум є цілком непрактичний. Його тенденція привела б до появи безлічі ледарів. Незабаром ми мали б су-перництво, хто працюватиме найменше і найгірше, а су¬спільство швидко потрапило б у дикунство та неморальність, кінець яких – швидке вимирання людського роду.
Дехто вважає, що Біблія навчає про комунізм – що остаточно він має бути справжнім ліком, ліком від Бога. Для багатьох це найміцні-ший доказ на його користь. Дуже поширеним є припущення, що комунізм був запроваджений нашим Господом та апостолами, і що відтоді він мав стати правилом та звичаєм християнства. Нижче пропонуємо статтю з нашого журналу, яка висвітлює саме цей аспект проблеми.
“І мали все спільним”
“А всі віруючі були вкупі, і мали все спільним. І вони продавали маєтки та добра, і всім їх ділили, як кому чого треба було. І кожного дня перебували вони однодушно у храмі, і, ломлячи хліб по домах, поживу приймали із радістю та в сердечній простоті, вихваляючи Бога та маючи ласку в усього народу” (Дії 2:44-47).
Такими були щирі поривання першої Церкви: самолюбство поступилося місцем любові та спільним інтересам. Блаженні почування! Без сумніву, такі почуття, більш-менш чітко окрес¬лені, наповнюють серця всіх справді навернених. Коли ми вперше збагнули істинний зміст Божої любові та спасіння, – 475 коли без залишку віддали себе Господу і зрозуміли Його дари для нас – які належать не тільки до теперішнього життя, але й до прийдешнього, – ми відчули надмір радості, яка знаходи¬ла у кожному співмандрівникові до небесного Ханаану брата чи сестру, і яким ми довіряли, як тим, хто є в Господі і має Його духа, і були готові ділитися з ними усім, як ділили б усе з нашим Відкупителем. Та в багатьох випадках приходило прикре розчарування, коли нас опритомнював факт, що ані ми, ані інші не є досконалі тілом, і що, незалежно скільки ду¬ха Учителя має сьогодні Його народ, він “має цей скарб у по¬судинах глиняних” людської крихкості та недосконалості.
Згодом ми навчились, що до уваги треба брати не лише ті¬лесні слабкості інших людей, але що слабкості нашого влас¬ного тіла та-кож потребують постійного нагляду. Ми усвідоми¬ли, що хоч всім належить частка в падінні Адама, проте не всім однаково і не до-кладно в тих самих подробицях. Всі ві¬дійшли від Божої подоби та Його духа любові до подоби сата¬ни та його духа самолюбства; і як любов багатогранна у своїй діяльності, так і самолюбство. Остаточно воно веде одних до самовдоволення, лінощів, бездіяльності, а в інших мобілізує енергію та працьовитість заради осягнення приємностей цьо¬го життя, заради самовдоволення і т.д.
Деякі, найбільш діяльні у своєму самолюбстві, використали самовдоволення для нагромадження достатків, а набувши їх, виправдовуються, що Він теж є багатим. Ще інші потурають своєму самолюбству, шукаючи почестей від людей, вишукано одягаючись, подорожуючи, а то й вдаючись в розпусту та найнижчі і найпідліші форми самолюбства.
Кожен сплоджений до нового життя в Христі – з новим ду¬хом любові, – завважує початок конфлікту і веде боротьбу все¬редині та назовні, оскільки новий дух веде бій з усякою фор¬мою самолюбства та порочності, що досі мала над ним конт¬роль. Самоутверджуючись, “новий розум в Христі”, критерія¬ми якого є справедливість та любов, все більше нагадує волю, яка ради такої зміни дала на це згоду і ввійшла в примирення. Похоті тіла (самолюбні прагнення – незалежно до чого вони схиляються), спонукувані зовнішнім впливом з боку прияте¬лів, 476 підсовують аргументи та підштовхують до дискусії, пере¬конуючи в даремності будь-яких радикальних кроків – що та¬кий шлях буде нерозумним, несумісним зі здоровим глуздом та й, зрештою, неможливим. Тіло вмовляє, що старих звичок вже не позбутися, і погоджується тільки на незначні зміни – щоб не вдаватись до таких крайностей, як досі.
На наш погляд, переважна більшість Божого народу по-годжується саме на таке партнерство, яке насправді є про-довженням панування самолюбства. Інші ж наполягають, щоб дух, тобто розум Христа, перейняв контроль. Розпочатий бій є важким (Гал. 5:16,17), та нова воля повинна здобути пере¬могу, і власне “я” з його самолюбством та розбещеними бажан¬нями має вважатися мертвим (Кол. 2:20; 3:3; Рим. 6:2-8).
Чи це стане кінцем боротьби? Зовсім ні –
“Ніколи не вважай, що ти вже переміг,
І не сідай, щоб зручно відпочити;
Невпинна боротьба триватиме весь біг,
Здобути нагороду – належно треба жити”.
Так, ми повинні поновлювати цей бій щоденно, благаючи про божественну допомогу і одержуючи її, – щоб свій шлях закінчити з радістю. Ми повинні не лише перемагати себе, але й, як це чинив апостол, ми повинні тримати власне тіло у підкоренні (1 Кор. 9:27). Цей досвід – що ми постійно повинні бути на осторозі перед духом самолюбності, підтримуючи і сприяючи нашому духу любові, – є надбанням усіх, які схожим чином “у Христа зодягнулися” і прийняли для себе Його волю. Звідси доречність нагадування апостола: “Через те відтепер ми нікого (у Христі) не знаємо за тілом”. Ми не знаємо нікого у Христі за їхнім занепалим тілом, а знаємо за новим духом. І коли, часом, бачимо їх падаючими, або ж коли вони на кож¬ному кроці спотикаються, і бачимо докази, як новий розум прагне над усім цим запанувати, то кожен з нас схильний швидше симпатизувати, ніж картати їх за незначні помилки -“кожен сам себе доглядаючи, щоб не спокусився [власною самолюбною природою, ламаючи ті чи інші вимоги дос¬коналого закону любові]”.
Тому під час “теперішнього утиску”, коли кожен має все для утримання власного тіла в підпорядкуванні – під 477 контро¬лем духа любові, – здоровий розум, досвід та Біблія кажуть, що найкраще було б не ускладнювати справи намаганнями впровадити комуніс-тичні ідеї, а, наскільки це можливо, чини¬ти прості стежки своїм ногам, щоб кульгаве в нашому занепалому тілі зовсім не збочило зі шляху, але щоб виправилось.
(1) Здоровий розум говорить, що оскільки святі ведуть по¬стійний бій, щоб з божественною допомогою тримати само¬любство підпо-рядкованим любові, то неоднорідна община або спільність не ма-тиме успіху, коли нею керуватиме право, зовсім відмінне від духа більшості її членів. Неможливо вста¬новити комунізм самих лише святих, бо ми не можемо читати сердець – лише “Господь знає тих, хто Його”. І коли б вдалося зібрати таку спільність святих і досягну-ти в ній загального процвітання, то і тут всілякі злі люди шукали б здобуття для себе належного, своєї частки; і навіть вдало вилучені, вони і далі наговорювали б всяке лихе. Тому, утримувана разом така спільність навряд чи досягла б справжнього успіху.
Деякі святі, а також багато людей у світі, потрапили в таку само-любну млявість, що лише виняткова потреба допоможе їм “у ревності не лінуватися, духом палати, служити Господеві”. Багато інших є настільки егоїстично честолюбними, що потребують гіркоти невдач і скрути, щоб пом’якшати і на¬вчитись симпатизувати іншим, або ж, принаймні, поводитись з ними справедливо. Тому для обох класів така “спільність” буде перешкодою в осягненні корисних та потрібних лекцій.
Такі общини, залишені бути керованими більшістю, врешті опи-няться на рівні цієї більшості, натомість активна, посту¬пова мен-шість, зрозумівши, що енергійністю та заощадливіс¬тю, які перевер-шують існуючу повільність та недбальство, осягнути щось немож-ливо, теж перетвориться у безтурботну та ліниву. Якщо ними керу-ватимуть по-батьківськи дбайливі вольові організатори, такі як по-ручителі та менеджери, наслі¬док буде сприятливим передусім у фінансовому відношенні, натомість маси, позбавлені особистої відповідальності, виро¬дяться у звичайне знаряддя та невільників довірчих товариств.
На здоровий розсуд найкращим для розвитку інтелі¬гентних створінь є метод індивідуалізму з його свободою та відповідальністю – навіть хоча в різний час він міг створювати труднощі для всіх і часом для багатьох.
Здоровий розум здатний побачити, що коли б Тисячолітнє Царство вже було утверджене на землі – з обіцяними божест-венними правителями, зміцненими безпомилковою мудрістю 478 і повною владою її використання, кладучи “право за мірило…, а справедливість – вагою”, правлячи не за угодою більшості, а згідно справедливого суду, мов би “залізною палицею”, – тоді комунізм мав би успіх; можливо навіть це була б найкраща річ, і таким був би обраний шлях діяльності Царя царів. Саме такого часу ми чекаємо. Не маючи ні можливості, ні достат¬нього вміння для теократичного урядування, дух здорового розуму усього-на-всього чекає Господньої пори, молячись: “Нехай прийде Царство Твоє, нехай буде воля Твоя як на небі, так і на землі”. Опісля, коли Христове Царство поверне всіх охочих назад до Бога та праведності і знищить всіляке свавіл¬ля, тоді – разом з пануванням Любові на землі, як на небі, – можемо сподіватись, що люди будуть учасниками усіх земних милостей – як ангели є учасниками небес-них щедрот.
(2) Досвід підтверджує невдачу комуністичних методів сьо-годення. Вже існувало кілька таких общин, і їхній кінець був завжди плачевний. Одним з прикладів такої невдачі, про який мовиться віддавна, є община “Oneida” в Нью-Йорку. Ще інший приклад – “Harmony Society” (“Товариство Злагоди”) з Пенсільванії, яке досить швидко розчарувало надії його за¬сновників, бо посталі незгоди були такими значними, що привели до його поділу. Недалеко м. Пітсбурґ, Пенс, існувало товари-ство під назвою “Economites”. Перейшовши, за загаль¬ним правилом, період розквіту, воно на даний час зовсім за¬непало, а дискусії про поділ майна ведуться і в самому то¬варистві і в суді.
Сьогодні закладаються нові комуністичні общини, які ви¬являться ще менш вдалими від згаданих, оскільки прийшли зовсім інші часи; більшою стала незалежність, натомість мен¬ше стало поваги та шанобливості; тому, керовані більшістю, вони, без керівників з надлюдськими можливостями, при¬речені на занепад. Розумні цього світу дбають лише про себе, тоді як розумні християни, віддані іншим справам, є послушні Господньому наказу “йти і голосити радісну вістку”.
(3) Біблія не навчає комунізму, а навчає поміркованого, пов¬ного любові індивідуалізму – крім так званого сімейного кому¬нізму, де кожна сім’я існує в вигляді спільноти на чолі з бать¬ком, і де 479 дружина становить з ним одне ціле як спадкоємиця земних ласк, як його приятелька в кожній радості та здобутку, а також в скруті та в смутку.
Безперечно, Бог дозволив комуністичний порядок в первіс¬ній Церкві – про що мовилося на початку розділу – з наміром проілюс-трувати нерозважливість такого підходу, щоб деякі, міркуючи над цим сьогодні, не подумали, що апостоли тіль¬ки тому не розпоря-дилися і не організували згаданих общин, що вони не мали доста-тньо мудрості аби таке вигадати і запро¬вадити. Не можна знайти жодного слова, сказаного нашим Господом або Його апостолами на захист комуністичних принципів, а, навпаки, знаходимо багато сказаного всупереч.
Немає сумніву, що апостол Петро (і, можливо, інші апос¬толи) знав про перший комуністичний порядок і сприяв йому, хоча не навчав його як системи. З цього зроблено висновок, що смерть Ананія і Сапфіри свідчила про примусове передання всього маєтку віруючим, та це не так: їхнім гріхом була брехня – як розсудив справу ап. Петро. Набувши землю, вони не чинили нічого злого, розпоряджаючись нею чесно; навіть продавши її, вони не вчинили жодного зла; злом було фальши¬ве свідчення, що віддана сума грошей була усім, що вони мали, хоча насправді так не було. Вони намагалися ошукати інших, зберігши для себе частину того, що мали, і не віддавши всього.
Річ у тому, що християнська община в Єрусалимі зазнала невдачі – деякі “почали нарікати”, “що в щоденному служінні їхні вдовиці занедбані”. Хоча під апостольським наглядом Церква була чистою, вільною від “куколю”, і всі мали скарб нового духа, тобто “розум Христа”, однак, цей скарб перебував лише у деформованому викривленому земному посуді, і зжи¬тися разом було неможливо.
Апостоли швидко усвідомили, що поточні справи общини в значній мірі перешкоджатимуть їхній головній праці – прого-лошенню Євангелії. Тому вони полишили ці справи для ін¬ших. Апостол Павло 480 та інші, подорожуючи з міста до міста і звіща-ючи розп’ятого Христа, ніколи, як передає запис, не згадували ко-мунізму і ніколи не закладали общини, хоча св. апостол Павло говорить, що він “не вхилявсь об’являти усю волю Божу!” Це дока-зує, що комунізм не є частиною Єван¬гелії, ані Божою радою для цього віку.
Навпаки, апостол Павло нагадує Церкві і навчає її чинити речі, неможливі для членів комуністичної спільноти, – щоб кожний “дбав про своїх”, “щоб першого дня в тижні… кожен… відкладав собі” грошей для Господньої справи, як Господь посилає; щоб слуги корилися панам, служачи, якщо пан є братом в Христі, з подвійною зичливістю; щоб пани пово¬дилися зі своїми слугами як ті, хто має здати справу великому Пану – Христу (1 Тим. 5:8; 6:1; 1 Кор. 16:2; Еф. 6:5-9).
Наш Господь Ісус не лише не закладав в Своєму житті такої общини, але й ніколи не навчав, щоб її закладати. Навпаки, в Своїх притчах Він навчав, що всім роздано неоднакову кіль¬кість мін і талантів, проте кожний є доморядником і повинен особисто (а не загалом, як община) вести власні справи і здати власний рахунок (Мт. 25:14-28; Лк. 19:12-24, див. також Як. 4:13,15). Вмираючи, наш Господь передав опіку над Своєю матір’ю Своєму учню Івану, про що (в Єв. Ів. 19:27) написано: “І з тієї хвилини той учень узяв її до себе”. Отже, в Івана був дім, був він також в Марти, Марії та Лазаря. Коли б наш Гос¬подь заклав общину, то Свою матір передав би саме туди, а не Івану.
Щобільше, створення такої общини віруючих суперечить самій меті та методам євангельського віку. Справою цього ві¬ку є свідчення світу про Христа, а, отже, про намір “вибрати люд… для Ймення Його”, тому кожен віруючий є напучуваний бути незгаса-ючим яскравим світлом перед людьми, перед сві¬том загально – а не лиш один перед одним. 481 Отож, дозволивши на створення першої християнської общини і показавши, що невдача створення таких общин загалом не походила з недо¬гляду, Господь зніс їх, розпорошивши віруючих скрізь звіщати Євангелію кожному ство-рінню. Читаємо: “І утиск великий постав того дня проти єрусалим-ської Церкви, і всі, крім апос¬толів, розпорошилися по краях юдей-ських та самарянських”, і вони ходили всюди, благовістячи Єван-гелію (Дії 8:1,4; 11:19).
Праця Божого народу не полягає в тому, щоб замикатися в мо-настирях, келіях чи ще в чомусь на зразок общин, а щоб сяяти, мов світло, посеред світу. Тому приєднання до таких общин аж ніяк не треба вважати обітницею Раю. Прагнення прилучитися до тієї чи іншої “ліги” виникає з загального духа наших днів, проти якого існує застереження в Ісаї 8:12: “Жди Господа мовчки і на Нього надійся”. “Тож пильнуйте і кожно¬го часу моліться, щоб змогли ви уникнути всього того, що має прийти, та стати перед Сином Людським!” (Лк. 21:36).
Анархія як засіб
Анархісти прагнуть свободи, яка межує з беззаконням. Во¬ни, мабуть, прийшли до висновку, що оскільки всі методи людської діяльності зазнали невдачі, тому в міжлюдських сто¬сунках потрібно знести будь-які обмеження. Отже, анархія перебуває в прямій протилежності до комунізму, хоч дехто плутає ці поняття. Якщо комунізм руйнує всякий індивідуа¬лізм і підштовхує до цього весь світ, то анархія руйнує всі за¬кони та суспільні обмеження, і кожна особа чинить те, що їй заманеться. Анархізм має руйнівний харак-тер і, як вдалося з’ясувати, не має в собі нічого конструктивного. Очевидно він вважає, що для нього тепер цілком достатньо зруй-нувати світ, а справу відбудови краще залишити для втілення в май¬бутньому.
Нижчеподані уривки з шістнадцятисторінкової брошури, опуб-лікованої анархістами Лондона і розданої на величезній першотравневій демонстрації, дають деяку уяву про неврівно-важеність та бездумність їхніх ідей:
“Коренем всякого нашого лиха є віра, що скрізь має бути влада і що їй слід підпорядковуватись. Як лік ми пропонуємо боротьбу на смерть проти будь-якої влади – фізичної, яку уособлює держава, або доктринерської, 482 яка є наслідком багатовікового невігластва та забобонності, і яку уособлюють релігія, патріотизм, законослухняність, віра в корисність того чи іншого уряду і підпо¬рядкування заможним особам та тим, хто при владі, – одним словом ми пропонуємо боротьбу проти всякого шахрайства, що притуплює розум та поневолює працюючих. Робітники повинні зруйнувати владу вже з самої необхідності, бо ті, хто має від неї користь, цього, звичайно, не вчинять. Патріотизм та релігія є святилищем та оплотом негідників, а сама релігія є найбільшим прокляттям для людського роду. Однак ще знаходяться люди, які безчестять благородне слово “праця” і з’єднують його з гидотним виразом “церква” у щось на зразок “церква праці”. Схожим чином можна б сформулювати вираз “трудова поліція”.
“Ми не погоджуємось з поглядами тих, хто вірить, що державу можна перетворити у якусь корисну інституцію. Це так само важко, як перетворити вовка у вівцю. Ми також не віримо в централізацію всього виробництва та споживання, як це ставлять собі за мету соціалісти. Це було б не що інше, як сучасна держава в новому вигляді, зі ще більшою владою – справжня потвора тиранії та рабства”.
“Те, чого прагнуть анархісти, зветься свободою для всіх. Люди відріз-няються одне від одного своїми талантами та нахилами. Кожен знає най-краще, що йому робити і чого він хоче; закони та правила створюють лише постійні перешкоди, а примусова праця не дає жодного вдоволення. В суспільстві, до якого прямують анархісти, кожен буде робити те, що йому найбільше до вподоби, і заспокоїть свої потреби з загального достатку – скільки б він не вимагав”.
Очевидно, що навіть найубогіший розум і мізерний досвід зба-гнуть чистісіньке безглуздя сказаного. Не пропонується і немає сподівань жодного конкретного ліку: все це лише без¬надійне та розпачливе скреготання зубів – крайність, до якої маси людей під-штовхуються силою обставин, приведених в дію самолюбством.
Соціалізм або колективізм як засіб
Соціалізм, як метод громадського урядування, пропонує реконструювання суспільства, примноження багатств 483 і, що суттєво, майже рівний поділ продуктів праці шляхом гро¬мадської колективної власності на землю та капітал (багатство інше, ніж нерухоме майно), а також колективне громадське управління всіма галузями виробництва. Його лозунг -“Кожному за його працею”.
Від “націоналізму” він відрізняється тим, що не пропонує одна-кової винагороди для всіх. Від “комунізму” – що не стає на захист общинної формації зі спільним майном або власніс¬тю. На наш по-гляд, він уникає помилок обох теорій і є дуже практичною теорією – за умови поступового впровадження розумними, поміркованими та несамолюбними особами. В малому масштабі в окремих місцях цей принцип вже зробив досить багато. В багатьох містах Сполу-чених Штатів водо¬постачання, впорядкування вулиць, школи, по-жежна служба та поліція функціонують саме таким чином – для найбільшого загального добра. Проте Європа нас дещо випереджує, бо на такій основі там функціонує телеграф та численні відрізки залізниці. У Франції тютюнова промисловість з усіма її при¬бутками належить уряду, людям. В Росії уряд перейняв конт¬роль над виробництвом і торгівлею спиртним, щоб в по¬дальшому зробити його фінансово корисним для гро¬мадськості, і, як кажуть, корисним з морального боку.
Подаємо цікаву статистику з “Social Upbuilding” доктора правознавства м-ра Е.Д. Бебітта, College of Fine Forces, Нью- Джерсі:
“Шістдесят вісім урядів є власниками телеграфних ліній”.
“П’ятдесят чотири уряди є цілком або частково власниками залізниць, натомість лише дев’ятнадцять, в тому числі Сполучені Штати, не є такими власниками”.
“В Австралії можна проїхати (вагоном першого класу) 1000 миль за 5,50 дол., або шість миль за 2 центи, окрім того, що заліз¬ничникам тут платять за вісім годин праці більше, ніж в Сполучених Штатах за десять. Хіба ж це руйнує країну? У Вікторії, де такі тарифи переважають, чистого прибутку за 1894 рік було достатньо, щоб сплатити федеральні податки”.
“В Угорщині, де залізниці перебувають в державній власності, шість миль можна проїхати за одного цента, а оскільки уряд ви¬купив ці дороги, то заробітки подвоїлися”.
“В Бельгії тарифи на пасажирські та вантажні перевезення обрізано наполовину, а заробітки збільшено вдвоє. Крім цього залізниці ще платять уряду річний податок в розмірі 4 000 000 дол”.
“За одного цента державні залізниці в Німеччині перевозять особу на відстань чотирьох миль, натомість заробітки працюючих на 120 відсотків вищі, ніж коли залізниці були у власності корпорацій. Чи така система є руйнівною? Ні. За останні десять років чистий дохід зріс тут на 41 відсо-ток. Минулого року (1894), залізниці принесли німецькому уряду 25 000 000 дол. чистого прибутку”.
“Підраховано, що державна власність на залізниці збереже населенню Сполучених Штатів мільярд доларів і гарантуватиме кращі заробітки працюючим, потреба в яких зросте аж до двох мільйонів замість 700 000 теперішніх”.
“Берлін, Німеччина, називають найбільш чистим, найбільш влаштова-ним та найкраще адміністрованим містом в світі. Місто перевело у державну власність газові заводи, електро- та водо¬постачання, трамвайні лінії, міську телефонну сітку і навіть страхування на випадок пожежі, чим досягло щорічного чистого прибутку в розмірі 5 000 000 марок, тобто 1 250 000 дол. Кожного дня на протязі року мешканці міста за 4,50 дол. можуть долати відстань довжиною п’ять миль так часто, як їм заманеться, тоді як дві подорожі денно надземною залізницею у Нью-Йорку коштують 36,50 дол”.
“М-р Ф.Д.Р. Ґордон у “Twentieth Century” навів статистику з посиланням на рівень освітленості деяких американських міст і виявив, що середня ціна використання однієї дугової електролампи за рік – при умові муніципального контролю – становить 52,121/2 дол., натомість середня ціна, яку різні міста платять приватним компаніям, становить 105,13 дол. за одну лампу щороку, тобто вдвічі більше”.
“У 1891 році середня ціна пересилання телеграм становила в Сполуче-них Штатах тридцять два з половиною центи. У Німеч¬чині, де телеграф є власністю держави, 485 пересилка тексту з десяти слів у будь-яку частину країни коштує п’ять центів. Виходячи з більших відстаней та вищих цін на працю, ми б платили від п’яти до двадцяти центів – залежно від відстані. Яку неоціненну користь має кожен муніципалітет від контролю над газом, водою, вугіллям та трамвайними коліями, можна продемонструвати на прикладі Бірмінгему, Глазго та інших міст Великобританії”.
Дуже добре, кажемо, якщо так є. Проте, жодна тверезомис¬ляча людина не скаже, що бідняки Європи вже тішаються Тисячолітніми благословеннями – навіть коли б вдалося за-провадити між ними всі соціалістичні ідеї. Водночас, жодна добре інформована людина не наважиться сказати, що робіт¬ничий клас Європи є в чомусь нарівні з робітниками Спо¬лучених Штатів. Для них це і надалі Рай, і законотворчість ще й досі орієнтована на те, щоб втримати тисячі бажаючих вирушити туди і здобути частку цього Раю.
Хоча ми радіємо з всякого покращення умов бідняків Євро¬пи, не забуваймо при цьому, що повсюдна націоналізація – крім Великоб-ританії – виникає не з якоїсь більшої практичної мудрості людей, ані з доброзичливості чи лінощів Капіталу, але з чогось іншого, чого ми не бачимо в Сполучених Штатах – з ініціативи самих урядів. Щоб уникнути банкрутства, вони переводять все у свою власність. Веле-тенські видатки урядів йдуть на утримання армії, флоту, фортифі-каційних споруд та ін. і потребують нових статей доходу. Здешев-лення коштів перевезень робиться з метою догодити людям, а також притяг¬нути бізнес, бо коли б тарифи не були низькими, то багато людей з мізерними заробітками не користали б з транспорту. Так, наприклад, вагони четвертого класу в Німеччині є всього-на-всього товарними вагонами без будь-яких сидячих місць.
З огляду на всі ці факти, не вводьмо себе в оману сподіван¬нями, що згадані міри вирішать Проблему Праці, або ж, при¬наймні, полег-шать справи на найближчі шість та більше років – при тому зовсім незначно.
Ми маємо підставу вірити, що на протязі кількох наступних років соціалізм зробить великий крок уперед. Однак, таке просування не буде ані розумним, ані поміркованим: 486 успіх оп’янить деяких його прибічників, натомість невдача стане для інших розпачем, аж, врешті, неспокій приведе до нещастя. Капіталізм та монархізм бачать в соціалізмі ворога і вже нама¬гаються йому протистояти настільки, наскільки їм вистачає на це сміливості перед лицем громадської думки. Церква з імені, хоч повна куколю та світських інтересів, все ще є могут¬нім фактором, бо вона репрезентує і в великій мірі контролює середній клас, в руках якого знаходиться балансир влади в стосунках між верхами та низами суспільства. Досі соціалізм для них був представлений його приятелями у кривому світлі, котрі загально були атеїстами. З малими винятками прави¬телі, капі-талісти та духовенство підхоплять перші ж радикаль¬ні кроки соціалізму, щоб на нього накинутися, заклеймити ганьбою і навіть закрити йому на певний час рота, підбадьоруючи себе показними аргументами, накинутими бояз¬ню та самолюбними інтересами.
Ми, звичайно, радіємо, дивлячись, як впроваджуються в чин принципи рівноправ’я – хоч тільки на короткий час і тіль¬ки до певної міри. Тому всі, чиїх інтересів це торкатиметься, повинні глянути на дану справу більш широко і облишити пошуки власної користі заради загального добра.
Як вже наголошувалося, цей рух буде розчавлений спіль¬ними силами церкви, держави та капіталу і наступно попро¬ваджений до велетенського вибуху анархії, в якому, як вказує Святе Писання, зазнають краху всі теперішні інституції – прийде “час утиску, якого не було від існування люду аж до цього часу”.
Коли б навіть соціалізм мав обрати суто власний шлях, це стало б лише тимчасовим полегшенням, оскільки керуючим принципом в серцях більшої частини людства є самолюбство. Існують “вроджені інтригани”, які швидко віднайдуть для себе шляхи, щоб збирати вершки з громадських починань та пільг, натомість на суспільних структурах намножуватимуться та процвітатимуть паразити і повставатимуть численні групи “злочинців”. Так довго, як люди визнаватимуть і шанувати¬муть 487 такий принцип, вони так чи інакше будуть йому підпо¬рядковуватися: отже, на початку соціалізм може виявитися достатньо скромним, а його представники при владі – вірними слугами громадськості для спільного добра. Та достатньо, щоб соціалізм став популярним, і ті самі хитрі, егоїстичні інтрига¬ни, які тепер йому противляться, проникнуть всередину і кон¬тролюватимуть його заради власних самолюбних інтересів.
Комунізм та націоналізм бачать, що доки дозволяється неодна-ковість винагород, самолюбство спотворюватиме та перекручува-тиме істину та справедливість, і, щоб задоволь¬нити пиху та често-любство, воно подолає кожний бар’єр, який люди спроможні звести проти злиднів. Щоб подолати цей клопіт, вони підуть на непрактичні радикальні кроки, відомі нині з їхніх заяв, – непрактичні, бо люди є грішні, позбавлені свя-тості; і самолюбні, бо люди є позбавлені любові.
Герберт Спенсер про соціалізм
М-р Герберт Спенсер, відомий англійський філософ та еконо-міст, зауваживши, що італійський соціаліст Феррі підтримує його теорію, написав: “Твердження, що будь-який з моїх поглядів є прихильний соціалізму, викликає у мене велике роздратування. Я вірю, що прихід соціалізму буде най¬більшою катастрофою, яку взагалі знало людство”.
Хоч великі мислителі погоджуються, що конкуренція, тоб¬то “індивідуалізм”, має свої погані сторони, які вимагають рі¬шучих заходів, вони виступають проти поневолення особи громадськими формуваннями, тобто проти поховання всякої індивідуальності в соціалізмі, як ще більшого лиха на май¬бутнє, оскільки це творитиме армії громадських службовців, творитиме ще більше, ніж сьогодні, політиків від бізнесу, і остаточно, як ніколи, прокладе шлях до злочинності та за¬гального зіпсуття.
Наведене з “Literary Digest” (10 серпня, 1895 p.) має безпо-середній стосунок до нашої теми і намагається показати, що соціа-лістичні принципи не могли б зберегтись, коли б не підтримка пе-вної сили – настільки міцним є самолюбство в середовищі людства.
“Дві соціалістичні спільноти”
“Увагу вивчаючих суспільну економію закордоном привабили два практичних екзамени соціалізму. В обох випадках самобутні ініціатори соціалістичних общин досягли певних успіхів, а в одній з них навіть помі-тне їхнє процвітання. Однак намагання жити згідно вчень соціалістичних теорій закінчилися для обох невдачею. Колишні комуністи повернулися до методів, які дуже мало від¬різняються від тих, якими довкола користуються буржуа. Трохи більше, ніж два роки тому група австралійських робітників, зму¬чених життям підневільних заробітчан з тимчасовим просвітком вимушеного безробіття, вирушила в Парагвай, де набула ділянку землі, придатну для фермерського обробітку без використання великої техніки. Своє поселення вони назвали “Нова Австралія” і понадіялися перетворити його в Утопію для трудяг. Британське міністерство закордонних справ в одному з своїх останніх пові¬домлень подає коротку історію цього руху, який підштовхнув багатьох людей поміняти Австралію – “Ельдорадо трудівників” – на Південну Америку. Пропонуємо уривок з цього повідомлення:
“Мету колонії викладено у її конституції, один з параграфів якої говорив: “Нашим наміром є утворити спільноту, в якій будь-яка праця матиме на меті добро будь-якого її члена, і в якій не буде можливості тиранізувати один одного. Обов’язком кожної особи є вважати добробут спільноти за свою найвищу мету, гарантуючи тим самим значну міру вигод, щасливості та здобуття освіти, що неможливе для суспільства, де ніхто не є певний, що він не голодуватиме”.
“Цей ідеал не був реалізований. Вісімдесяти п’ятьом колоністам незабаром набридли обмеження, нав’язані більшістю, і вони відмовились підпорядковуватися. Новоприбулі поселенці з Ав¬стралії надолужили втрати від такого розколу, але й вони, незадоволені особою, що стояла на чолі руху, обрали власну, так що тепер в колонії нараховувалося три групи. Рівний поділ результа¬тів праці досить швидко викликав невдоволеність певного числа робітників, котрі на противагу соціалістичним керівникам, поча¬ли вимагати частки, 489 пропорційної виконаній роботі. Ще однією причиною невдоволення стала пряма заборона спиртного, тим більше, що її порушення каралося виключенням без можливості повернення вкладеного початкового капіталу. Колонія була на межі розпаду, коли попередній керівник руху зумів здобути для себе суддівські повноваження, надані йому урядом Парагваю, і оточив себе поліцейськими. Існує сподівання, що колонія все ж матиме успіх, проте в ній вже знехтувано соціалістичними відносинами”.
“Дещо відмінним є досвід шахтарів Монтьє. їхній успіх став причиною того, що соціалістичну теорію довелось відкласти вбік. “Gewerbe Zeitung”, Берлін, розповідає цю історію таким чином:
“В Монтьє, близько Сент-Етьєна, є копальня, кілька років тому придбана компанією, що тепер полишила її і звільнила шахтарів. Оскільки в околиці не було жодної можливості заробітку, шахтарі вблагали компанію віддати їм шахту, а так як власники вже не вірили, що копальня може дати прибуток, вони погодилися. В шахтарів не було жодної техніки, однак вони трудилися з напо¬легливістю і зуміли знайти кілька нових пластів. Приклавши май¬же надлюдські зусилля і впоравшись з тим, щоб за рахунок зеко¬номленої платні вдалося купити техніку, звільнені шахтарі Монтьє стали джерелом достатку нових власників. Попередні власники зробили спробу повернути майно, та програли судовий процес, і робітнича преса не загаялася порівняти жадібність капіталістів з шляхетністю шахтарів, які таким чином скористалися з плодів своєї праці. Шахтарів Монтьє визнано зразком тріумфу колективізму над експлуатацією з боку приватного капіталу”.
“В той самий час шахтарі поширили свою діяльність, але вреш¬ті виявилося, що без сторонньої допомоги впоратися з усією ро¬ботою неможливо. Прийнято інших, і ті, зі свого боку, прикладали всіх зусиль, щоб роботи не припинялись. Однак, люди, які першими взялися, щоб зробити копальню прибутковою, відмовилися від однакового 490 поділу з новоприбулими. Вони знали, що багатство, яке лежить під їхніми ногами, відкрито їхніми майже надлюдсь¬кими зусиллями, і вони, так би мовити, зробили щось з нічого, а, отже, чого б це їм ділитися здобутками своєї праці з ново¬прибулими, котрі, хоч і працювали весь попередній час, проте деінде? Чому вони повинні давати своїм новим приятелям з врожаю, коли ті не сіяли? Новоприбулі мають добре заробляти – навіть краще, ніж на інших шахтах, – та вони не повинні бути співвласниками. І коли новоприбулі зробили заворушення, -“капіталістичні” робітники привели поліцію і виштовхнули їх з приміщення нарад”.
Націоналізм як засіб
Націоналізм є пізнішим етапом розвитку теорії, яка виво¬диться з соціалізму. Він твердить, що всі галузі промисловості повинні бути керовані народом на основі спільного обов’язку працювати і загальної гарантії прожиткового мінімуму; що всі трудящі повинні виконувати ту ж кількість роботи і отри¬мувати однакову платню.
Націоналізм говорить, що:
“Об’єднання, трести та синдикати, які сталися предметом нарі¬кання з боку людей, демонструють практичність нашого фунда¬ментального принципу створення всякого роду асоціацій. Ми лиш прагнемо дати цьому принципу подальший поштовх і змусити всі галузі працювати в загальних інтересах – завдяки організованості людей – через органічну єдність всьо-го народу”.
“Нинішня індустріальна система виявляє свою непридатність числен-ними лихами, які вона спричиняє; вона підтверджує свою абсурдність велетенськими витратами енергії та матеріалів, про які, однак, мовиться як про речі супутні. Ми підносимо протест проти цієї системи, наполягаючи знести створене нею невільництво, і обіцяємо, що прикладатимемо для цього найбільші зусилля”.
Деякі корисні, спільні для обох, спостереження ми вже згадали досить широко під заголовком “Соціалізм або колек¬тивізм як засіб”, однак, в загальному, націоналізм є цілком непрактичний – застереження до нього є ті ж, які попередньо вису-нуті нами проти комунізму. 491 Хоча націоналізм, як і кому¬нізм, безпосередньо не загрожує знищенням сім’ї, його тен¬денція, будьмо певні, існує саме в цьому напрямку. Серед йо¬го захисників є багато філантропічних, думаючих осіб, і деякі з них допомогли, без сподіваної особистої вигоди, заснувати колонії, де принципи націоналізму мали бути запроваджені для прикладу громадськості. Деякі з них зазнали повної нев¬дачі, бо, навіть досягнувши успіху на практиці, їм довелось зігнорувати націоналістичні принципи в стосунках зі світом, що знаходився за межами колонії: як можна було сподіватися, в усіх них існували внутрішні протиріччя. Якщо святі Бога, маючи “одного Господа, одну віру, одне хрещення”, потра¬пляють в труднощі, пильнуючи, щоб “зберегти єдність духа в союзі миру”, і потребують нагадування бути поблажливими одні до одних в любові, то як можна сподіватися від змішаних общин, де й натяку немає на такий союз духа, успішного подо¬лання само-любного духа світу, тіла та диявола?
На протязі кількох останніх років в Сполучених Штатах було закладено і зазнало невдачі кілька таких колоній націо¬налістичного толку. Одна з найбільших невдач випала на до¬лю колонії, відомої під назвою “Altruria”, в Каліфорнії, засно¬ваної шан. Е.Б. Пейн згідно теорії “Один за всіх, і всі за одно¬го”. Вона мала ту перевагу над іншими колоніями, що могла підбирати для себе членів, а не брати всіх загалом. Більш того, її керівництво діяло на зразок братства, здійснюючи доклад¬ний контроль. Її засновник, аналізуючи причини невдачі в “Examiner”, Сан-Франциско (за 10 грудня 1896 року), виразився так:
“Невдача “Altruria” не була такою вже й великою; …ми проде-монстрували, що довір’я, добра воля та щирість – які домінували тут якийсь час – створили в спільноті щасливе життя. З іншого боку відомо, що підозрілість, заздрощі та самолюбні мотиви дияволізують природу людини і чинять життя безвартісним…. Ми перестали довіряти і зважати одне на одного, як чинили це спочатку, і зійшли у колію, якою йде весь світ”.
Те, що одні люди виявляють на прикладі досвіду, інші ося¬гають логічним мисленням, яке ґрунтується на знанні природи людини. Кожний, хто прагне переконатись 492 у даремності надій, коли серцями людей керує самолюбство, може здобути та-кий досвід для себе дуже малою ціною, відвідавши на протязі ти-жня три-чотири другорядних “будинки для безпритульних”.
Загальна освіта механіків як засіб
Кілька років тому в виданні “The Forum”з’явилася стаття м-ра Генрі Голта, в якій він намагався довести, що освіта по¬винна бути переважно ремісничою, даючи механіку можли¬вість легко перехо-дити від одного заняття до іншого, тобто він повинен освоїти “дюжину” професій. Хоча для деяких осіб це може статися тимча-совою допомогою, однак, такий крок, очевидно, не вирішить про-блеми. Зрозуміло, це погано, коли штукатури та муляри матимуть зайнятість, а шевці та ткачі залишаться без роботи. Але що коли останні навчаться класти цеглу та штукатурити стіни? Прийде конкуренція в кожному фаху – коли всі незайняті вестимуть супе-рництво за робочі місця. Однак цей джентльмен непогано оперує двома зрозумілими істинами стосовно того, яка освіта є найбільш потрібною. Він каже:
“Більш проста з цих істин є неминуча, а навіть жорстока, – необхід-ність Природного Добору. Я зовсім не кажу, що вона справедлива. При-рода не знає про щось таке, як справедливість. Її механізми уперто просуваються вглиб найважчих умов і виринають звідтіля набагато кращими, ніж попередньо. Справді, вона роз¬винула в нас вміння непомітно спрямовувати її шлях, і лише зав¬дяки такому вмінню функціонує справедливість. Проте, ми мо¬жемо її спрямовувати лише тим руслом, яке найбільш вигідне для її течії, – інакше ми будемо захоплені в глибочінь. На даний час жоден з її напрямків не є більш зрозумілий і більш чітко ви¬значений, ніж Природний Добір, і в використанні наших еле¬ментарних свобод та права голосу ми ніколи не є настільки ро-зумними, як тоді, коли натрапимо на них випадково – як, наприклад, коли ми забрали Лінкольна з його хатини. Однак, ще й досі ми вважаємо за краще мати демагога, щоб потім терпіти. Соціалізм пропонує поширити небезпеку таких клопотів у сферу виробництва. Пошуки проводирів індустрії ведуться сьогодні переважно шляхом природного добору, або, щонайменше, ззовні 493 прихованою потворністю, по спадковості, від якої швидко приходить прозріння: якщо син по спадковості не годиться, він втрачає надію вижити. Одночасно зі зростанням свободи конкуренції та сприятливих умов для здібних людей без наявного капіталу найняти його, стає надто очевидним, що сьогодні промисловістю керує закон Природного Добору. Виходячи з цього, соціалісти пропо¬нують замінити штучний добір досить популярним голосуванням. Вважаємо, що загальновідома вищість приро-дного шляху все ж вилікує це безглуздя”.
“Ще більш важливою є інша істина, яку хоч і важко окреслити, та про яку неможливо не мати певної уяви. Неможливо не тому, що вона вима-гає попередніх знань, а тому, що на протязі тисяч років – і сьогодні теж – з нею воюють шляхом догм. Коли ж істину – згідно відомої термінології – назвати Всесвітнім Володарюванням Права, то для більшості читачів кожне з цих формулювань буде здаватися дивним. Однак є фактом, що значна кількість людей, які вважають, що вони вірять в його існування, щодень моляться аби його не було, і аби в їхньому випадку було зроблено виняток. Коли йдеться про фізіологію, кожна людина окремо і законодавці загально, мабуть, звернуться до лікаря; коли йдеться про машини – до інженера, а в випадку справ, пов’язаних з хімією – до науковця-хіміка, і з дитячим довір’ям вислухають його порад. Натомість в справах економіки люди не бажають чути жодної думки окрім власної. В них немає жодної уяви про те, що дані речі, як і речі фізичного характеру, перебувають під контролем законів природи, і що віднайдення цих законів або вивчення вже відкритих вимагає особливих знань, і кожен крок в незнанні, а то й всупереч, обов’язково принесе лихо – таке ж неминуче, як у випадку впертості…”
“Отже, робітники потребують не лише ремісничої освіти і знан¬ня певних економічних фактів, але й наукових та історичних знань, щоб мати уяву про Закон Природи,. На запропонованій основі можна збудувати певний погляд на його діяльність в суспільному та матеріальному світі і також дещо збагнути даремність, або й ще гірше, людських законів, за винятком, якщо привести їх шляхом дбайливого вивчення та уважних експериментів у відповідність з Законом Природи. Разом з цим прийде віра, що жодне людське право 494 не в змозі зберегти того, що непридатне – хіба чиїмось коштом, – і що єдиний шлях самозбереження – статися корисним”.
Якби ж то всі навчилися, що ці два закони контролюють нині-шню суспільну систему, і що людині не під силу змінити природу та її право, тобто добитися чогось більшого, ніж про¬стого полаго-дження існуючих суспільних умов та їхнього тим¬часового покра-щення. Нові, більш бажані закони, потрібні для досконалого ідеального суспільства, вимагатимуть над-людських зусиль для їхнього впровадження. Зрозуміння цього допоможе осягнути “благочестя з задоволенням” (замість дра-тівливого невдоволення), щоб водночас чекати Божого Царст¬ва зі словами молитви “Нехай прийде Царство Твоє, нехай буде воля Твоя, як на небі, так і на землі”.
Окреме оподаткування як засіб
Немає сумніву, що створення м-ром Генрі Джорджом гідної уваги ідеї, відомої під назвою “Теорія окремого оподаткування”, сталося після зрозуміння ним наслідків комунізму, націо¬налізму та соціалізму, згаданих нами попередньо. В деяких відношеннях її можна назвати чимсь протилежним до соціа¬лізму. А в численних суттєвих проявах вона є навіть індивідуа¬лізмом. Вона полишає особистість внутрішнім можливостям її характеру, зусиллям та оточенню, зали-шаючи кожному хіба що невід’ємні його права як загальні благосло-вення від Твор¬ця: повітря, воду та землю. Вона пропонує зовсім незначні безпосередні зміни існуючої суспільної системи. Твердячи, що нинішній нерівний поділ багатства – в міру того, як він пригноб-лює та чинить шкоду, – є наслідком приватної влас¬ності на землю, ця теорія пропонує, щоб усі землі знову стали власністю Адамового роду, і каже, що таким чином лиха нашої нинішньої суспільної системи швидко самовладнаються. Вона пропонує, щоб перерозподіл землі 495 здійснювати не шляхом пропорційного поділу в межах людського роду, а вважати всю землю великим земельним володінням, дозволяючи кожній особі, як орендатору, використовувати стільки з наявного в неї, скільки вона забажає, і збирати земельний податок або орендну плату з кожного тимчасового власника залежно від вартості землі (окрім вартості будівель та іншого майна). Таким чином за вільну ділянку землі мав би бути такий самий податок, тобто орендна плата, як за суміжну ділянку з забудовою, а за необроблювані землі – як за сусідні родючі. Зібраний таким чином податок становитиме кошти, які підуть для конкретних заходів, пов’язаних з загалом – для утримання шкіл, впорядкування вулиць та доріг, для водопостачання і т.д., а також в місцевий та державний бюджет. Звідси й назва теорії “Окреме оподаткування”.
Очевидним наслідком цього має бути заселення тисяч місь¬ких ділянок та пустирищ, які сьогодні утримуються для спеку¬лятивних цілей, тому що всі податки об’єднуються в один за¬гальний, уникаючи при цьому окремого оподаткування худо¬би, знарядь виробництва, бізнесу та всіляких вигод. Весь пода¬ток зосереджується на землі і становить окремий видаток, градуйований таким чином, щоб уникнути привілейованості, – землі вбогих ферм та землі, віддалені від транспортних ме¬реж, оподатковуватимуться менше, ніж кращі землі, ближчі до таких мереж. Схоже, міським ділянкам буде визначено розмір податку згідно їхньої вартості, місця розташування та з урахуванням навколишнього оточення.
Такий закон, введений в дію через десять років після його ухва-лення, матиме негайний ефект в вигляді зменшення вар¬тості неру-хомого майна і з часом введе в оборот мільйони ак¬рів землі і тисячі міських ділянок, які будуть доступні кожному, хто зможе зробити з них вжиток і сплатити встановлену орендну плату. М-р Генрі Джордж скористався фактом, що папа Леон XIII видав Енцикліку про Працю, щоб у відповідь опублікувати памфлет, титулований “Відкритий лист до папи Леона XIII” і т.д. В ньому міститься декілька цікавих думок стосовно нашої теми; до того ж він є подальшим підтвердженням згаданої теорії. Ми візьмемо довільні витяги:
Витяг з відкритого листа м-ра Генрі Джорджа до папи Леона XIII у відповідь на його останню енцикліку про “Найбільш хвилююче питання в справі праці”
“Нам здається, що ваша Святість не зауважила істинної суті, кажучи, що Христос, ставши сином теслі і сам бувши теслею, вказував лише, що “немає нічого сором’язливого, коли хто здобуває хліб власною працею”. Це майже те саме, мов би сказати, що Він, не грабуючи людей, не бачив нічого сором’язливого в порядності. Якщо ви зважите, наскільки вірним є загальний поділ всіх людей на трудівників, нероб та крадіїв, то побачите, що морально було неможливо аби Христос, перебуваючи на землі, мав бути кимось ще крім трудівника, оскільки той, хто прийшов сповнити закон, був зобов’язаний у вчинку та слові бути послушним Божому закону праці”.
“Гляньте, як чудово та звершено життя Христа на землі ілю¬струвало цей закон. Входячи в земне життя безпорадним немов¬лям – як, зрештою, це визначено для кожного, – Він залюбки обрав те, що природно треба виконувати найбільш охоче – дбав про гарантоване працею утримання, яке кожне покоління є винне своїм спадкоємцям. Досягнувши зрілості, Він заробляв на власне утри¬мання тією загальновизнаною працею, якою більшість людей повинна і насправді заробляє на життя. Перейшовши наступно до більш високої, найвищої сфери діяльності, Він здобував щоденне утримання шляхом навчання моральних та духовних істин, отримуючи матеріальний заробіток у вигляді пожертвувань любові від вдячних слухачів – не відкидаючи навіть коштовного мира, яким Марія намастила Його стопи. Тому, вибираючи Своїх учнів, Він не пішов до тих, в кого були земельні маєтки, чи до інших монопольних власників, котрі жили за рахунок інших, а лиш до тих, хто жив щоденною працею. Коли Він покликав їх до вищої праці і послав навчати моральних та ду-ховних істин, то сказав, що, беручи за це вдячну заплату, вони не повинні вибачатись ані принижуватись, бо “вартий робітник своєї заплати”, – даючи цим зрозуміти, 497 що в загальному праця є не лише працею рук – в чому ми теж переконані, – але що трудівником є кожен, хто допомагає прилучити до матеріальної сторони ще й інтелектуальний, моральний та духовний зміст життя”. (*”Не треба забувати, що хоч дослідники, філософи, вчителі, мистці, поети, священнослужителі не є безпосередньо зайняті у намно-женні багатства, однак вони не лише сприяють появі всього, що корисне і дає задоволення – для чого нагромадження багатства є лише засобом, – але, набуваючи та розповсюджуючи знання, а також стимулюючи розумовий розвиток і підносячи моральні почуття, вони в значній мірі збільшують можливості для створення такого багатства. Адже людина живе не самим лише хлібом… Хто зусиллями розуму або тіла намножує наявні матеріальні здобутки і збільшує сукупність людських знань, тобто надає життю людини вищого рівня і більшої повноти, такий – у ширшому значенні слова – є “виробником”, “трудівником”, “людиною праці” і чесним шляхом здобуває свою щоденну платню. Натомість той, хто не прикладає найменших зусиль, щоб людство було багатшим, розумнішим, кращим, щасливішим і при цьому живе за рахунок інших – не дивлячись на почесні титули та запопадливість жерців Мамони, що вимахують перед ним кадилом, – остаточно є жебраком або злодієм”.)
“Припускаючи, що трудівники, – навіть ті, які працюють лише влас-ними руками, – за природою є вбогими, ви ігноруєте факт, що саме праця творить багатство, і приписуєте справжньому закону Творця несправед-ливість, яка виникає з ламання безбожною людиною Його милосердного наміру. Навіть у найпримітивнішому ремеслі всі порядні люди можуть заробити на прожиття – при умові справедли-вого підходу. Разом з економлячими зусилля винаходами сьогодення всі люди просто зобов’язані мати можливість заробляти набагато більше. А тому, кажучи, що бідність аж ніяк не є неласкою, ви поширюєте безглузді припущення. Бідність повинна бути неласкою, бо в умовах соціальної справедливості вона, не нав’язана неминучим невезінням, означає необа-чність або лінощі”.
“Симпатії вашої Святості, здається, спрямовані винятково до вбогих, до робітників. Чи так має бути? Чи не треба жаліти також багатих нероб? За словами Євангелії співчуття швидше потребують багаті, а не бідні. Для тих, хто вірить в майбутнє життя, стан кожного, хто збагнув неминучість втрати любовно нажитих мільйонів, має здаватися справді гідним жалю. Та навіть в цьому житті гірко дивитися на становище багатих. Зло не в багатстві – можливості розпоряджатися матеріальними речами, – а у наявності достатку, 498 коли інші потопають в злиднях; у вивищенні понад можливість сприйняття життя з його працею та боротьбою, з його надіями та побоюваннями і, щонайбільше, з його любов’ю, яка осолоджує життя, і з благородним співчуттям та великодушними вчинками, які зміцнюють віру в людині і сполягають на Бога. Гляньте, як багаті вміють користуватися слабкими сторонами людської природи; як вони оточені всеможливими лестунами та підлабузниками; як їм вдається віднайти вже готові шляхи не лише вдовольняти порочні задуми, але й спонукувати їх та стимулювати; як постійно вони перебувають на осторозі, щоб не бути ошуканими; як часто вони змушені викривати підступні задуми, приховані за ввічливими словами та приятельськими вчинками; як часто в своєму намаганні бути добрими, вони є експлуатовані без¬соромними жебраками та далекоглядними шахраями; як часто в їхніх родинних відносинах віє холодом, а їхня смерть очікується з неприхованою зловтіхою отримання бажаного спадку. Найбільше зло вбогості полягає не в відсутності матеріальних речей, а в занедбанні чи навіть спотворенні більш високих прикмет. Отже, наявність незаслужено здобутого майна перешкоджає, хоча й дещо іншим чином, подальшому розвитку та спотворює те, що в людині найшляхетніше”.
“Божі настанови не можна обминути безкарно. Якщо Бог постановив, що людина повинна заробляти на хліб працею, то багатіям-неробам це має нести страждання. І вони страждають. Гляньте якою пусткою зяє життя тих, хто живе заради утіх; які огидні пороки постають серед класу, пересиченого багатством – коли навколо панують злидні. Гляньте на це жорстоке покарання нудьгою, про яке вбогі знають так мало, що не мо-жуть його збаг¬нути; гляньте на песимізм, який поширюється в середо-вищі багатих класів і який відкидає Бога, нехтує людьми, вважає власне існування злом в собі і боїться смерті, шукаючи при цьому власного знищення”.
“Коли Христос сказав багатому юнакові, який Його шукав, продати все і віддати вбогим, то при цьому не думав про вбогих, а лиш про юнака. Отже, я не сумніваюсь, що серед багатих, і особливо серед тих, які створили це багатство власними руками, є достат¬ньо таких, котрі принаймні подеколи більш гостро відчувають безглуздя свого багатства та боязнь небезпеки та спокус, на які виставлені їхні діти. 499 Проте, сила тривалої звички, нашіптування гордощів, хвилююче нетерпіння здобути і утримати те, що дозволяє диктувати правила, родинні очікування, що набули характеру обов’язковості, і, врешті, справжні клопоти – при намаганні добрим шляхом зробити вжиток з власного багатства – прив’язали їх до власної ноші, мов осла до його в’юка, аж доки вони не спіткнуться об межу провалля, яка зв’язує це життя”.
“Люди, котрі мають певність здобуття їжі, коли вони цього забажа-ють, їдять лише те, що диктує їм апетит. Однак, коли йдеть¬ся про розкидані народи, що існують у найвіддаленіших кутках замешканої земної кулі, то життя тут є або голодом або бенкетом. Переносячи тривале недоїдання, вони, з остраху перед ним, є підштовхувані до пожадливої їди, мов анаконда, котрій поталанило схопити велику здобич. Отож, страх перед нуждою перетворює багатство в прокляття і водночас штовхає людей на його пошуки, роблячи його об’єктом заздрощів і палкого прагнення. І як надмірне багатство є породженням надмірної злидоти, так і нищівна для душі хтивість багатих є лише відбитком тієї нужди, яка ожорсточує і деградує. Справжнє зло лежить в несправедли¬вості, з якої виростають і дивне накопичення багатств і дивне їх розкидання”.
“Та навряд чи можна звинувачувати в цій несправедливості окремих осіб або навіть класи. Великим суспільним лихом, від якого значно терпить суспільство, і жертвами якого – хоч цілком по-різному, – стали дуже багаті і дуже бідні, є існування приватної власності на землю. Беручи це під увагу, нам здається ламанням християнського милосердя казати про багатих, що вони особисто відповідальні за страждання вбогих. Та коли ви говорите про щось таке, то, мабуть, наполягаєте, щоб не торкатися причин появи велетенських багатств та згубного убозтва. Уявімо собі людину з небезпечним наростом, що спотворює її зовнішність. Один лікар готовий його видалити – легко, безболісно, однак рішуче. Другий наполягає, щоб його залишити в спокої, – виставляючи бідолаху на знущання та посміховисько. Хто з них правий?”
“Шукаючи можливості повернути всіх людей до належних їм рівних, природних прав, ми шукаємо вигоди не для певного окремого класу, але для всіх. З досвіду віри і на основі фактів ми бачимо, що несправедливість не може дати користі нікому, на¬томість справедли-вість повинна дати користь всім”.
“Ми також не прагнемо жодної “марної та насмішкуватої рівноправ-ності”…. Рівність, якої ми прагнемо, не є рівним поділом майна, а є наявністю рівних природних можливостей…”
“Скеровуючи для суспільних потреб те, що на наш погляд є великим капіталом, передбаченим для суспільства в Божественно¬му порядку, ми не накладатимемо на власників багатств навіть найменшого податку – якими б багатими вони не були. Такі по¬датки ми вважаємо 500 не лише ламанням права власності, але й ба¬чимо, що завдяки винятковим можливостям адаптації, притаман¬ним економічним законам Творця, неможливо, щоб будь-хто, здобуваючи багатство чесним шляхом, не примножив при цьому багатства світу…”
“Приклад цього Ваша Святість дає в своїй Енцикліці. Запере¬чуючи рівноправність матеріальної основи життя і маючи свідо¬мість існування самого права на життя, ви твердите про право для робітників бути найня-тими і отримувати від своїх працедавців певний необмежений заробіток. Але таких прав не існує. Ніхто не має права ставити вимогу прийняття на роботу або вимогу вищо¬го заробітку, ніж хтось є охочий дати; або ж будь-яким іншим шляхом чинити тиск, щоб підняти такий заробіток проти його волі. Такі вимоги працюючих до своїх працедавців мають не більше основ для морального виправдання, ніж коли б працедавці вимагали від робітників примусового виконання того, чого вони не хочуть робити, і отримання заробітку нижчого, ніж вони охочі прийняти. Будь-яке удаване виправдання виникає з попередньої помилки – заперечення робітникам належних їм прав…”
“Христос виправдав Давида, котрий, підштовхуваний голодом, вчинив річ, яка мала вважатися святотатством, – взяв з храму покладні хліби. Проте, в даному випадку Христос був далеким від того, аби говорити, що обкрадання святині було властивим шляхом для здобуття прожитку”.
“У своїй Енцикліці ви, однак, радили звернутися до звичайних життє-вих справ в звичайному оточенні – до принципів, з якими в етичному від-ношенні можна рахуватися лише в виняткових умовах. До такого визнання фальшивих прав ви йдете через заперечення цілком належних прав. Природне право, яке має кожна людина, не є правом вимагати від іншої людини працевлаштування або заробітку, але є правом пропонувати себе – правом скористатися власною працею для доступу до невичерпної криниці – землі, – про яку Творець подбав для всіх людей. Коли цю криницю відчинити – в нашому випадку шляхом окремого оподаткування, – то природний попит на працю йтиме в ногу з пропозицією: той, хто продає працю, і той, хто її купує, 501 діятимуть на основі вільного обміну ради взаємної вигоди, і всі дебати між працюючими та працедавцями будуть вирішені. Тоді, при загальній свободі наймати себе до праці, перша-ліпша можливість попрацювати вже не буде здаватися милостинею; а, оскільки ніхто не буде працювати для когось за меншу платню, ніж міг би, з ура-хуванням всього, заробити, працюючи для самого себе, то платня неод-мінно зросте до своєї повної вартості, і відтоді взаємостосунки між робі-тником і працедавцем вирішуватимуться на основі обопільних інтересів та вигод”.
“Це єдиний шлях їхнього задовільного врегулювання”.
“На думку Вашої Святості існує деякий справедливий рівень заробітної платні, яку працедавці повинні охоче заплатити і яку робітники повинні з задоволенням прийняти, і гадаєте, що при такій домовленості весь конфлікт буде вичерпано. Мабуть, ви вважаєте, що цей рівень дасть робітникам скромний прожиток і, можливо, навіть дозволить відкласти дещо про запас – завдяки важкій праці та жорстокій економії”.
“Одначе, зафіксувати справедливий рівень платні без “ринкових торгів” так само неможливо, як неможливо добитися одностай¬ності цін на кукурудзу, свинину, корабельну продукцію чи мис¬тецькі вироби. Чи ж в одному і другому випадку такий примусо¬вий спосіб врегулювання не свідчить про наявний взаємозв’язок, що найбільш ефективно сприяє економічному врегулюванню від¬носин між виробничими силами? Чому порівняно з покупцями товарів покупці праці мають платити вищі ціни, ніж вони змушені це робити на вільному ринку? Чому продавці праці повинні бути задоволені з того, що вони отримують менше, ніж змогли б отри-мати на вільному ринку? Чому робітники мають бути задоволені скромним прожитком, якщо світ такий багатий? Чому вони мають бути задоволені життям в труднощах та обмеженнях, якщо світ такий щедрий? Чому б їм також не прагнути задовольнити власні вищі ідеали та кращі смаки? Чому вони назавжди мають бути задоволені четвертим класом подорожування, якщо інші з приємністю подорожують в купе?”
“І вони цього не хотітимуть. Бродіння наших часів не виникають з самого лише факту, що робітники усвідомлюють наскільки важче для них жити на тому ж рівні достатку. Вони виникають також, або й ще більше, з реалій, що бажання робітників зростають разом зі збільшенням рівня достатку. Ці бажання неминуче зростатимуть, бо робітники є людьми, а людина – це ненаситне створіння”.
“Вона не є волом, що йому можна сказати: ось тобі вдосталь трави, 502 ось вдосталь зерна, ось вдосталь води, ось трохи солі, – і він буде задоволений. Навпаки, чим більше людина здобуває, тим більше вона прагне. Коли в неї достатньо їжі, вона прагне ще кращої. Якщо вона здобуває дах, то прагне притулку ще більш просторо-го та вишуканого. Коли врешті вдовольняться її тілесні потреби, тоді з’являються розумові та духовні потреби”.
“Цей невгамовний неспокій виникає з природи людини – більш шляхет-ної натури, що прокладає між нею та тваринами нездоланну прірву, і показує, що людина справді створена на подобу Бога. Суперечки тут зайві, бо в цьому неспокої знаходиться рушій усякого прогресу. Він є тим, що звів величний купол св. Петра і на тьмяному, мертвому полотні змусив сяяти ангельське обличчя Мадонни; він є тим, що зважив світила, дослідив зорі і сторінка за сторінкою відкрив чудові діяння творчого пізнання; він є тим, що звузив Атлантику до звичайної океанської переправи і навчив блискавки переносити вістки у найвіддаленіші землі; він є тим, що відчиняє нам можливості, перед якими усе створене нашою сучасною цивілізацією здається незначним. Зупинити його можна хіба що деградацією та ожорсточенням людей – перетворивши Європу в Азію”.
“Отже, якою б не виявилась платня після скасування всіх обмежень на працю і гарантування всім загального, на спільних умовах, доступу до природних можливостей, є неможливо зафіксувати будь-який рівень пла-тні, щоб він був хоч частково справедливий, або ж такий, що стримував би намагання робітників осягнути значно більше. Замість того, щоб зробити працюючих більш охочими хоч частково покращити власні умови, це викликає в них ще більшу досаду”.
“Вимагаючи від працедавців платити робітникам більше, ніж вони зобов’язані – більше, ніж вони платили б, наймаючи на роботу інших, – ви аж ніяк не закликаєте до справедливості. Ви обстоюєте милосердя. Лишок, який дає багатий працедавець, насправді не є платнею, а лише милостинею”.
“Говорячи про практичні кроки для покращення умов праці, які ваша Святість пропонує, я не згадав речі, на яку ви робите великий натиск, я не згадав милосердя. 503 Проте, в цих рекоменда¬ціях лікування вбогості немає нічого практичного, ані жодна людина так не вважає. Коли б вда-лося усунути бідність шляхом милостинь, то в християнстві не знайшлося б бідності”.
“Справді, милосердя є вартою поваги, чудовою якістю, шано¬ваною людьми і схваленою Богом. Та милосердя має будуватися на справедли-вості. Воно не може замінити справедливості”.
“Поганим в становищі праці в християнському світі є те, що працю грабують. І доки ви будете виправдовувати подальший грабунок, всілякі спонукання до милосердя є даремними. Чинити так, тобто пропонувати милосердя замість справедливості, було б чимось на зразок єресі, яку засудили ваші попередники, котрі навчали, що Євангелія зайняла місце закону, а Божа любов звільнила людей від моральних обов’язків”.
“Все, на що здатне милосердя в умовах несправедливості, це певне пом’якшення тут і там її впливів. Воно не може їх вилікувати. Воно навіть не може послабити впливів несправедливості і одно¬часно не завдати шкоди. Бо те, що, при умові взаємного накладан¬ня – як в цьому випадку, – зветься вторинним, завжди приносить шкоду, коли відсутні фундаментальні, первинні цінності. Отже, достоїнством є розсудливість, а також старанність. Проте, відомо, що розсудливий та старанний злодій є ще більш небезпечний. Значить, достоїнством є терпеливість. Однак, терпеливість в умо¬вах зла є прощенням такого зла. Тоді достоїнством є пошуки знання та намагання використовувати розумові здібності. Проте лиха людина з метким розумом ще більш здатна на будь-яке зло. Про демонів ми завжди думаємо, як про розумних”.
“Отже, бачимо, що псевдомилосердя, яке відкидає, заперечує справедливість, чинить зло. З одного боку воно деморалізує тих, хто з нього користає, глумлячись над людською гідністю, яку, як ви сказали, “сам Бог трактує з пошаною”, і перетворюючи в жебраків та злидарів тих людей, які потребують лише повернення того, що дано їм Богом, аби стати шанованими та забезпеченими громадянами. З іншого боку воно, мов болезаспокійливий засіб, діє на сумління кожного, хто живе за рахунок пограбування своїх побратимів і сприяє моральній омані та духовній зарозумілості, яку, мабуть, мав на увазі Христос, коли говорив, що легше вер¬блюдові пройти через вухо голки, ніж багатому ввійти в царство небес. 504 Воно веде людей, які погрузли в несправедливості і вико¬ристовують власні гроші та вплив для підбурювання несправед¬ливих учинків, до думки, що своїми милостинями вони роблять людям набагато більше, ніж є зобов’язані; що вони заслуговують на похвалу від Бога, і що певним незбагненним шляхом вони на¬бувають для власної великодушності те, що насправді притаман¬не доброті Бога. Розсудіть: Хто дбає про всіх? Хто, за вашими словами, “зобов’язаний дати людині скарбницю, яка ніколи не вичерпається”, яку “можна віднайти лише в невиснажених достат¬ках землі”? Хіба ж не Бог? І тому, коли позбавлені щедрот свого Бога люди переходять в залежність від щедрот своїх ближніх, то чи ж, так би мовити, не ставиться цих ближніх замість Бога, щоб вони приписували собі обов’язки, які, як ви кажете, належить завдячувати виключно Богу?”
“Очевидно, що найгіршим з усіх є шлях, коли заміна не завжди зрозумілих законів на поблажливий стосунок до чітких вимог справедливості відчиняє всілякі можливості вчителям хрис¬тиянської релігії усіх напрямків та віросповідань для умиротво¬ряння Мамони, і котрі переконують себе, що вони служать Богу…”
“Ні, ваша Святість, як віра без вчинків є мертвою, і як люди не можуть дати Богу те, чого Він достойний, бо заперечують своїм ближнім права, дані їм Богом, так і милосердя, позбавлене під¬тримки справедли-вості, не може зробити нічого для вирішення проблеми існуючих умов праці. Хоч би заможні “роздали усі свої маєтки, щоб нагодувати вбогих, і віддали свої тіла на спалення”, злидні триватимуть доки триватиме влас-ність на землю”.
“Візьміть, для прикладу, багату людину, яка щиро бажає при¬святити своє багатство для покращення умов праці. Що вона може зробити?”
“Віддати багатство тим, хто його потребує? Вона може до¬помогти деяким, хто заслуговує на це, та не може покращити умови в загальному. Навпроти добра, яке вона може зробити, постійно стоятиме небезпека завдати шкоди”.
“Будувати церкви? В тіні церков ятриться нужденність і виводиться всілякий породжений нею порок”.
“Будувати школи та коледжі? Зважте, що для простих робітників зростання рівня освіти не може зробити нічого – крім надання їм свідомості всієї несправедливості існуючої приватної власності на землю, – бо з її розповсюдженням платня освічених людей зменшується”.
“Засновувати госпіталі? Гм, на думку робітників і так надто багато людей шукає роботу, а рятувати і продовжувати життя якраз означає поглиблювати труднощі”.
“Зводити зразкове житло для оренди? Якщо вона не здешевить рівня квартплати, то замість сподіваної вигоди, звалить на цей клас подальші труднощі; якщо ж вона знизить квартплату, 505 то змусить багатьох шукати зайнятості та зменшить заробітки”.
“Засновувати лабораторії, наукові заклади, майстерні для практичних дослідів? Тоді така людина стимулюватиме вина¬хідництво та наукові відкриття – сили, які, діючи на суспільство з приватною власністю на землю, розчавлюють працю, мов би та опинилася між жорновими каменями”.
“Сприяти еміграції з місць, де платня є низькою, туди де вона є дещо вищою? Якщо вона так вчинить, то незабаром кожен, кому першому вдалося емігрувати з її допомогою, прийде вимагати, щоб таку еміграцію зупинити, бо вона зменшує його заробіток”.
“Роздавати наявні землі, не брати за них платню або ж брати платню нижчу ринкової? Вона просто створюватиме нових землевласників або часткових власників; це може зробити деяких осіб більш багатими, але не зробить нічого для покращення умов праці в загальному”.
“Чи з огляду на приклад дбайливих городян часів класицизму, які ви-трачали великі кошти на влаштування рідних міст, вона також намагати-меться надати краси місту свого народження або проживання? Нехай лиш вона розширить та вирівняє вузенькі, заплутані вулички, нехай збудує парки та зведе фонтани, нехай пустить трамваї та влаштує залізниці або ще якимось шляхом додасть краси і привабливості своєму вибраному місту – яким буде наслідок цього всього? Чи ж не буде так, що ті, хто привласнює собі щедроти Бога, привласнять також її працю? Чи ж не підніметься вгору вартість землі, а остаточним наслідком її бла¬годіянь буде ріст орендної плати і щедре подаяння землевласни¬кам? Та самі лише провіщення про її наміри вже породжують спекуляції і змушують стрибати до крайності ціни на землю”.
“Що ж все-таки може зробити багата людина аби покращити умови праці?”
“Не може нічого, за винятком використання власних зусиль для знесення великого початкового зла, яке грабує людей з приналежних їм від наро-дження прав. Справедливість Бога сміється з намагань людей чинити щось інше”.
“Хоча в певному вузькому значенні тред-юніонізм сприяє ідеї взаємності інтересів і часто допомагає здобути хоробрість та подальшу політичну освіту, і хоча при цьому він ще й 506 дозволив певним групам робітників покращити власні умови і здобути, так би мовити, простір для дихання, однак, він зовсім не бере до уваги загальних справ, що визначають умови праці, намагаючись допомогти лише малій частині загалу – до того ж способами, які не можуть допомогти решті. Наполягаючи на обмеженні конкуренції – лімітуванні права на працю, – його методи нагадують методи в війську, де навіть в добрій справі вони є згубними для свободи і породжують зловживання, тоді як страйк, його зброя, є нищівним сам по собі – і для його учасників і для сторонніх, – приймаючи форму пасивної війни. Застосування принципу тред-юніонізму у всій промисловості, як дехто мріє про це, було б поневоленням людини кастовою системою”.
“Візьмемо такі помірковані заходи, як скорочення годин праці і працю жінок та дітей. У своїй недалекоглядності ці заходи не сягають далі праг-нень чоловіків, жінок та малих дітей уникати надміру праці, а також про-позицій силою обмежити наднормову працю, при цьому ігноруючи саму причину, що спонукує людські істоти до такої праці – жало злигоднів. Ме-тоди, якими мають бути накинуті ці обмеження, лише намножують чино-вників і чинять перешкоди особистій свободі, – спричинюючи зіпсуття і ство¬рюючи ґрунт для зловживань”.
“Що стосується успішного впровадження соціалізму, який набуватиме щораз більшої пошани разом зі сміливістю своїх за¬певнень, то він допро-вадить ці пороки до найбільшої виразності. Переходячи до висновків – без будь-яких зусиль виявити причини, – він випускає з уваги, що гноблення не виникає з природи капіта¬лу, а зі зла, яке грабує працю з капіталу, відриваючи його від землі, і творить фік-тивний капітал, що є, по суті, капіталізованою монополією. Він випускає з уваги, що для капіталу було б немож¬ливо гнобити працю при її вільному доступі до природних засобів виробництва; що система платні своїм шля-хом виростає з взаємної вигоди, як форма кооперації, в якій одна сторона має перевагу над іншою лише випадковим шляхом; і що закон, який звуть “залізним правом платні”, насправді не є природним законом, а лише законом платні у цих неприродних умовах, в яких люди стають безпомічними, бувши позбавлені засобів для життя та праці. Він випускає з уваги, що річ, яка помилково вважається згубною стороною конкуренції, 507 насправді є згубною стороною обмеженої конкуренції – односторон-ньої конкуренції, – до якої людей змушувано шляхом позбавлення їх зем-лі; натомість його методи – організувати людей у промислові армії, спря-мовувати та контролювати все виробництво та обмін державними та напівдержавними структурами – означатимуть, при повному здійсненні задуманого, не що інше, як єгипетський деспотизм”.
“Ми різнимося від соціалістів своїм діагнозом лиха, а також добором лікувальних засобів. Ми зовсім не жахаємось капіталу, бо вважаємо його природним слугою праці; ми сприймаємо прибуток як річ саму по собі звичайну та справедливу; ми не збираємось встановлювати жодних обмежень для розмірів нагромаджень, ані вкладати на багатих тягар, який не вкладено на вбогих; ми не бачимо жодного лиха в конкуренції, і на нашу гадку необмежена конкуренція має бути такою ж необхідною для здоров’я промислового та суспільного організму, як вільне циркулювання крові для здоров’я буквальної істоти – має бути засобом, що гарантує найповніше функціонування всього тіла. Для спільноти ми візьмемо тільки те, що належить спільноті, тобто вартість землі, пропорційну рівню зросту спільноти, ґречно залишаючи окремим особам все, що належить цим особам. Трактуючи монополії, як обов’язкові для функціонування держави, ми готові скасувати всілякі обмеження та заборони, крім вимаганих для безпеки, мо¬ральності, здоров’я та вигод суспільства”.
“Проте, фундаментальна відмінність, на яку я прошу вашу Святість звернути особливу увагу, полягає ось в чому: соціалізм у всіх своїх стадіях вважає, що лихо нашої цивілізації проростає з неадекватності, дисгармонії в природних стосунках, які треба штучно довлаштувати, тобто покращити. На його думку, у відан¬ня держави повинна передаватися, як обов’язок, розумна органі¬зація виробничих стосунків між людьми – побудова, так би мови¬ти, велетенського механізму, складові частини якого належно працюватимуть вкупі під керівництвом людського розуму. Ось причина, чому соціалізм веде до атеїзму. Не збагнувши порядку та симетрії природних законів, він не здатний розпізнати Бога”.
“З іншого боку, ми, котрі звемося прихильниками окремого оподат-кування (назва, яка виражає наші суто практичні про¬позиції), бачимо в суспільних та виробничих відносинах між людьми 508 не механізм, який вимагає побудови, а організм, який потребує лише дозволу для свого росту. В законах природи, су¬спільства та економіки ми бачимо таку ж гармонію, як і в будові людського тіла; і як впорядкування та керування ними перевер¬шує можливості людського розуму, так і для людського розуму неможливо впорядковувати та спрямовувати життєво важливі процеси власного тіла. В цих суспільних та економічних законах ми бачимо настільки тісний зв’язок з законом моралі, що вони просто зобов’язані мати одного Автора, а це, в свою чергу, до¬водить, що закон моралі має бути надійним порадником людини там, де її розум блукає та збивається з пуття. Отже, на нашу думку, все, що потрібно аби вилікувати вади нашого часу, це чинити справедливість і дати свободу. Ось причина, чому наші погляди мають тенденцію, і навіть більше того, є єдиними поглядами, су¬місними з міцною та повною шанобливості вірою в Бога, з виз¬нанням Його закону – найвищого закону, якого люди мають до¬держуватися, щоб гарантувати добробут та уникнути знищення. Саме в цьому причина, чому політекономія є для нас єдиною річчю, покликаною виразити глибину мудрості прописних істин, які простолюд чув з уст Того, про Котрого мовилося зі здивуванням: “Хіба ж Він не тесля з Назарету?”
“Отже, в тому, що ми пропонуємо – в гарантуванні всім людям рівних природних можливостей для виявлення власних здібностей і усунення всіх правових обмежень на законне використання цих здібностей, – ми бачимо структурне підпорядкування людських законів закону моралі, і з певністю стверджуємо, що це не лише достатній лік від усяких лих, вдало вами змальованих, але й єдино можливий”.
“Іншого просто не існує. Організація людини, її стосунки зі світом, в якому людині визначено місце, і, врешті, скажемо, не¬змінні закони Бога, є такими, що людській винахідливості не під силу вигадати жоден інший шлях усунення лих, породжених несправедливістю, що грабує людей з їхнього права первородства, крім, власне, чинення справедливості, крім виявлення усім тієї щедрості, яку Бог передбачив для кожного”.
“Оскільки людина може жити тільки на землі і тільки за рахунок землі, і земля є джерелом матерії та сили, з яких взято тіло людини і до яких вона повинна звертатись за всім, що прагне створити, то чи ж не є незаперечним, що дати землю у власність одним і відмовити права на неї всім іншим, означатиме поділити людство на багатих та бідних, привілейованих та безпорадних? Чи ж не виникає з цього, що ті, в кого немає жодних прав користуватися землею, можуть жити тільки за рахунок продажу свого вміння працювати на користь того, хто має цю землю? 509 Чи не виникає з цього, що право, зване со-ціалістами “залізним правом платні”, а політичними економістами – “те-нденцією скорочення платні до мінімуму”, – повинно позбавити безземе-льні маси – простих трудівників, неспроможних задіяти власну працю, – усіх користей від будь-якого можливого покращення або вдосконалення, що не міняє цього несправедливого поділу землі? Не маючи жодної мо-жливості найняти себе, вони змушені – як продавці праці або як орендато-ри землі – змагатися один з одним за право працювати. Така конкуренція між людьми, позбавленими доступу до невичерпних запасів Бога, має лише одну межу – голод, – і остаточно змусить платню зійти до того найнижчого рівня, на якому можливе тільки утримання життя і відтворення роду”.
“Не вся платня, скажемо так, має впасти до цього рівня, а лише платня тієї вимушено найбільшої верстви трудівників, котра має найпримітивнішу освіту, вміння та здібності. Платня окремих класів, що завдяки кращій освіті, фаху та іншим факторам стоять осторонь конкуренції, мабуть, залишатиметься вище пересічного рівня. Отже, там, де вміння читати та писати є рідкістю, воно дає людині можливість здобути вищу, ніж у звичайного робітника, платню. Однак, коли поширення освіти створює широкі мо¬жливості навчитися читати та писати, ця перевага губиться. Отож, коли професія вимагає значної вправності та вміння, або трудно¬щі виникають з штучних обмежень, тоді стримування конкурен¬ції сприяє збереженню платні на значно вищому рівні. Та коли прогрес у винахідництві вже не вимагає особливих навиків або коли зламано штучні обмеження, ця вища платня опускається до пересічного рівня. Значить, так довго, як рівень платні є в кожному випадку іншим, працьовитість, передбачливість та бережливість дають звичайному робітнику можливість утриматись на деякому рівні, де заробіток перевищує прожитковий мінімум. Де платня стає однаковою, закон конкуренції зобов’язаний зменшити зароблене або заощаджене з допомогою цих якостей до такого загального рівня, де наступний крок назад – при монополії на землю та безпорадності праці – є припиненням існування”.
“Або скажемо це дещо по-іншому: оскільки земля є необхідною для життя та праці, її власники за дозвіл користуватися нею заберуть у простого трудівника все, що можна створити працею, зберігши те достатнє, що потрібно для підтримання життя на рівні, який встановлюють самі землевласники та їхні утриманці”.
“Отже, там, де приватна власність на землю поділила суспільство на клас землевласників та клас безземельних, неможливий жодний винахід або вдосконалення в виробничій, суспільній або моральній сфері, який, не маючи впливу на земельну власність, міг би за¬побігти злидням або полегшити загальне становище простих тру¬дівників. Бо чи наслідок впровадження винаходів та удосконалень збільшить те, що створено пра-цею, чи зменшить те, що потрібно для підтримки робітників, в кожному випадку він, набувши поширення, лише збільшить прибуток власників землі без жодної користі для трудівників. В жодному випадку ті, котрі володіють одним лише вмінням працювати, цілком даремним без необхідних для цього засобів, не зможуть заощадити з заробленого понад те, що найбільш потрібно для життя”.”Правильність цього можна бачити на основі фактів сьогоден¬ня. В наш час винаходи та відкриття у величезній мірі збільшили продуктивність праці, зменшуючи одночасно кошти багатьох речей, потрібних для сприяння працюючим. Чи такі вдосконален¬ня де-небудь підняли заробітки простих робітників? Чи їхні при¬бутки здебільшого не відійшли до землевласників, – величезною мірою підносячи вартість земель?”
“Я кажу здебільшого, бо певна частина прибутків поповнила кошти утримання надвелетенських діючих армій та кошти війсь¬кових приготу-вань, пішла для сплати відсотків великих гро¬мадських боргів, і виявилася замаскованою під відсотки з фік¬тивного капіталу – у випадку монополій, відмінних від монополії на землю. Та полегшення, які привели б до скасування цих витрат, не принесли б користі для праці, а лише збільшили б прибутки землевласників. Коли б розформувати постійні армії разом з їхніми резервами та скасувати всі монополії, крім земельної, коли б уряди виявилися моделлю економії, коли б прибутки маклерів, по¬середників та усіх, хто зайнятий операціями обміну, були такими чесними, що відпала б потреба у поліцейських, судах, в’язницях та мірах по припиненню злов-живаннями, – результат однаково не відрізнявся б 511 від того, який є наслідком зростання виробництва”.
“Та чи не принесли б оці благословення голодну смерть для тих, хто нині ще спроможний жити? Чи ж не правда, що коли б сьогодні запропо-нувати повне розформування всіх армій Європи – про що повинні молити-ся всі християни, – то постав би веле¬тенський жах перед появою на ринку праці стількох незайнятих робітників?”
“Пояснення цього і схожих йому хвилюючих парадоксів сьо¬годення можна без труднощів помітити на кожному кроці. Ефек¬тивним наслідком всіх винаходів та вдосконалень, що збільшують виробничі можливості, запобігаючи збиткам та заощаджуючи зусилля, має бути менша кількість праці для отримання потрібного результату, а, отже, економія праці, тому ми говоримо про них, як про економлячі працю винаходи та вдосконалення. В нинішньому природному стані суспільства, в якому існує загальновизнане право на землекористування, економлячі працю вдосконалення спроможні сягнути так далеко, як це лише можливо, без зменшення людських потреб, оскільки в таких природних умовах людські потреби містяться у життєвих радостях та стійких інстинктах, які Творець умістив в грудях людини. І, навпаки, в неприродному стані суспільства, де маси людей є позбавлені всього, крім права працювати – коли таку можливість працювати їм надано іншими, – потреба в людях, з боку тих, хто пропонує таку можливість, перетворюється у потребу в їхніх послугах, а сама людина стає в цьому випадку товаром. Отже, хоча природним наслідком економлячих працю вдосконалень має статися підвищення платні, однак в неприродних умовах, породжених приватною власністю на землю, результатом навіть таких моральних кроків, як розпуск армій та заощадження праці з усіма їхніми прикрими наслідками, має бути – шляхом зменшення комерційного попиту – нижча платня та доведення простих робітників до голодування та злиднів. А якщо зберігаючі зусилля винаходи та вдосконалення взагалі приведуть до скасування потреби працювати, – який буде з цього наслідок? Чи не станеться так, що землевласники заволодіють всім багатством, яке спроможна дати земля, 512 і взагалі не потребуватимуть робітників, змушених тоді або голодувати або жити на їхньому утриманні?”
“Отже, так довго, як триватиме приватна власність на землю – коли одних трактуватимуть, як її власників, а інші житимуть на ній у терпіннях, – людська мудрість не може вигадати жодних засобів, щоб уникнути лих існуючих нині умов”.
Ця теорія вільного землекористування (крім податків на землю) є доволі просторою і слушною, і ми раді бачити її у ділі вже зараз, хоч не матимемо з неї особистої користі. Вона, поза всяким сумнівом, була б тимчасовим полегшенням для суспільства, хоча її нищівний вплив на земельні ціни викличе таке ж приголомшення, як ідеї соціалізму, а то й ще більше, – хіба що її буде впроваджено, як пропонувалося, з попереднім обговоренням. Вона без труднощів знайде спільну мову з більш поміркованими сторонами соціалізму і надасть їм три¬валіших якостей, бо земля, як одне джерело багатс-тва, пере¬буваючи в руках усіх людей саме на таких умовах, ніколи не дозволить працьовитим і повним енергії людям зіткнутися з голодом: всі щонайменше зможуть виростити врожай, до¬статній, щоб себе прогодувати. Хоча, віримо, це було б розум¬ним та спра-ведливим кроком, у згоді з божественним законом – як вміло показано м-ром Джорджом, – однак, воно не може стати панацеєю від усіх лих людства. Стогнуче створіння сто¬гнатиме і далі, доки справедливість та правда не будуть до кінця утверджені на землі, і всі серця не будуть приведені до згоди з ними: доки самолюбство далі знаходитиме можливість збирати всі вершки, полишаючи вже збиране молоко для найпримітивніших потреб інших.
Як доказ, що окремий податок на землю сам не вирішить всіх гострих суспільних та фінансових клопотів, ані не від¬верне близь-кого нещастя та суспільної руїни, ми наведемо приклад його відвер-тої невдачі. На протязі довгих століть Ін¬дія мала окреме оподаткування, тобто лише податок на землю – земля знаходилася у спільній власності, і її обробляли всім селом. Як наслідок, близько двох третіх населення є земле¬робами – 513 що є найбільшою часткою з-посеред усіх народів світу. І тільки останніми роками англійці ввели тут приватну власність на землю – поки що на дуже незначній території. Про народ Індії можна було б говорити як про вдоволений та обдарований, та, мабуть, не тому, що він заможний і потопає в розкошах та зручностях. Сучасна техніка швидкими темпа¬ми революціонізує їхнє життя, обрізуючи досі вбогі заробітки і змушуючи жити за рахунок ще менших заробітків, або ж го-лодувати. Ми вже наводили авторитетні джерела, показуючи, що вбогі маси дуже рідко можуть дозволити собі поїсти вдос¬таль навіть скромного харчу (Див. стор. 328)
Коли ми погоджуємось, що окреме оподаткування або про-позиція вільної землі стануть лише одним з факторів тим¬часового полегшення, то це є все, що ми можемо собі дозво¬лити; бо якщо самолюбству перешкодити в одному напрямку, воно з’явиться в іншому: ніщо не може допомогти так ефек¬тивно, як “нові серця” і “тривалий дух”, а їх не може створити ані теорія окремого оподаткування, ані жодна інша людська теорія.
Приймемо, для прикладу, що люди мають землю. Об’єд¬навши капітал, було б простою річчю відмовитися купляти фермерську продукцію, хіба що за власними цінами – достат¬німи аби дозволити жити виробнику, – а з іншого боку контро¬лювати та фіксувати високі закупівельні ціни на все, чого потребує землероб – від засобів підвищення родючості та фер-мерського знаряддя до одягу та домашніх речей сім’ї фермера.
Такий стан речей безперечно наближається, бо Закон По¬питу та Пропозиції діє надто повільно, щоб вдовольнити ни¬нішню жадобу багатства. Праця не може зупинити дію цього закону і переповню-ється юрмою машин та зростаючим насе¬ленням; натомість Капітал може протидіяти йому принаймні частково, створюючи для цього трести, об’єднання, синди¬кати і т.д., майже або цілком контролюю-чи ціни та поста¬чання. Прикладом цього є вугільні об’єднання.
Та яку користь, запитуємо, принесе це окреме оподаткуван¬ня в боротьбі з духом самолюбства? Воно виявиться безсилим!
Одначе, уявім собі, що пропозиція вільного землекористу¬вання та окремого податку мала б вступити в дію вже завтра; уявімо собі, що оброблювані землі звільнено від будь-якого оподаткування; що кожне фермерське господарство забезпе¬чено будівлею, кіньми, худобою, плугами та іншими необхід¬ними речами; уявімо, що це означатиме також подвоєння посівних площ та подвоєння нинішніх врожаїв. Це гарантува¬ло б достатню кількість кукурудзи, пшениці та овочів для здорового та раціонального харчування, однак, великий над¬лишок приніс би з собою такі низькі ціни, що не окупилося б висилати товари на ринок – хіба при більш сприятливих об¬ставинах. Зрештою, інколи, і навіть в нинішніх умовах, буває так: тисячі бушелів картоплі та капусти полишається для гнит¬тя, бо не оплачується навіть їхнє сортування. В перший рік можливий наплив у фермерські господарства з міст багатьох тисяч дужих та охочих працювати чоловіків, бажаючих заро¬бити на власне утримання: це звільнило б ринок праці в містах і тимчасово підняло б заробітки тих, хто залишився в місті. Таке тривало б лише рік: фермери, збагнувши, що за рахунок кукурудзи та картоплі неможливо здобути – прямо, чи шляхом обміну – одяг та найнеобхідніше для дому, полишили б фер¬мерство і подалися назад у місто, де енергійно вступили б у конкуренцію за будь-що аби заробити на щось більше, ніж просто на власне утримання – на щось, що дало б їм частку у життєвих втіхах та розкошах.
Ні. Вільне землекористування є добре тоді, коли потрібно запобігти голодуванню, і є належною умовою з огляду на факт, що наш щедрий Творець дав землю Адаму та його сім’ї як спільне на-сліддя; нашим сьогоднішнім клопотам у великій мірі стало б сприянням, коли б увесь світ мав, як мали юдеї, Ювілей реституції земель та скасування боргів кожні п’ятде¬сят років. Проте, така річ була б зараз тільки тимчасовою, як було у випадку юдеїв, і як ще є в Індії. Єдиним 515 справжнім ліком є великий позаобразний Ювілей, запроваджений приходячим Царем землі – Еммануїлом.
Інші надії та побоювання
Ми нашвидку розглянули принципові теорії, запропонова¬ні для покращення існуючих умов, та стає очевидним, що жодна з них не є адекватною біжучим потребам. Крім того, є значна кількість лю-дей, які безперервно проголошують і по¬биваються над тим, що в їхніх очах є злом, і які хочуть аби хтось зупинив течію цього світу, однак не бачать ані не про¬понують чогось, що хоча б зовні вигляда-ло здійсненним.
При цьому ми не повинні забути згадати деяких порядних, та цілком непрактичних душ, які даремно гадають, що церк¬ви, збагнувши ситуацію, змогли б запобігти близькому суспіль¬ному лиху, революціонізувати суспільство і ще раз утвердити його на новій та кращій основі. За їхніми словами, коли б церкви тільки пробудилися, вони змогли б здобути світ для Христа і змогли б самі заснувати на землі Боже Царство на фундаменті любові та лояльності до Бога і такої ж любові до ближнього. Деякі з них навіть твердять, що дух Христа в церк¬вах – це і є другий прихід Христа.
Нетреба й згадувати, наскільки безнадійно непрактичною є така теорія. Річ, яка вважається їх сильною стороною – їхня чисельність, – насправді є “їхньою слабкістю. Позираючи на 300 000 000 християн, вони мовлять: “Яка могутність!” Ми ж споглядаємо на цю кількість і кажемо: “Яка немічність!”
Коли б всі ці люди були святими, керованими та контрольо¬ваними любов’ю, це справді була б незаперечна міць; варто також сказати, що коли б вони збудилися до зрозуміння істин¬ного становища, вони не лише змогли б, але й насправді революціонізували б суспільство. Та, на жаль, “кукіль” та “полова” є переважаючими, тоді як клас “пшениці” є нечисленним. Як сказав великий Пастир, до Нього належить лише “мале стадко”, котре, як і їхній Учитель, “умалило себе”, не має впли¬ву, і серед нього 516 “небагато-хто мудрі за тілом, небагато-хто сильні, небагато-хто шляхетні” (1 Кор. 1:26). “Послухайте, мої брати любі, – чи ж не вибрав Бог бідарів цього світу за ба¬гатих вірою і за спадкоємців Царства, яке обіцяв Він тим, хто любить Його?” (Як. 2:5).
Ні, ні! Дух Христа в Його “малому стаді” не є достатнім, щоб дати їм Царство! Церква ніколи не була без тих, хто мав цього духа. І як наш Господь, перш ніж залишити нас, пообі¬цяв, що Він буде з нами аж до кінця віку, – так і виконалося. Однак, Він також пообіцяв, що коли відійде (особисто) при закінченні юдейського віку, то знову прийде (особисто) при закінченні цього віку. Він запевнив нас, що під час Його відсутності всі вірні Йому “будуть переслідувані” – що співнаслідники Його Царства “терпітимуть насилля”, аж доки Він не прийде знову і не візьме їх до Себе. Опісля Він нагородить їхню вірність та терпіння славою, честю та безсмертям, а також часткою у Його престолі та владі благословити світ справедливим правлінням і знанням правди, і остаточно винищити добровільних чинителів зла з-посеред чинителів праведності. Для цього не лише стогнуче створіння, але й ми самі, котрі маємо первоплоди Духа (Рим. 8:23), мусимо зітхати, чекаючи Отцівського часу і Отцівського способу вивищення. Господь виразно вказав, що пора для цих бла-гословень є поруч, і що вони будуть впроваджені шляхом покаран-ня світу жахливим часом горя, яке святі -“мале стадко” – мають уникнути через переміну та прослав¬лення в Царстві.
Але щоб ніхто ніколи не сказав, що багатство та освіта мо¬гли допомогти йому в перемозі над світом, Бог дав ці самі ко¬рисні речі номінальній церкві – “християнству”. Та, мабуть, ці можливості вплинули навпаки, бо розвинули гордість, пре¬зирство та недовір’я, зване “вищою критикою”, і остаточно зникнуть під руїнами суспільства. 517 “Та Син Людський, як прийде, чи Він на землі знайде [сподівану] віру?”
Єдина надія – “Блаженна Надія”
“Чекаючи блаженної надії та з’явлення слави великого Бога й Спаса нашого Христа Ісуса”. “Що вони для душі, як котвиця, міцна та безпечна, що аж до середини входить за завісу”. “Тому, підперезавши стан вашого розуму, тверезі, надійтеся повнотою на благодать, що вам буде принесена в об’явленні Ісуса Христа (Кул.)” (Тит. 2:13; Євр. 6:19; 1 Петр. 1:13).
При розгляді цього клопітливого питання про Попит та Пропо-зицію, яке робить так багато, щоб розділити людство на два класи – багатих та бідних, – ми, наскільки можливо, уникали різкої критики обох сторін, твердо переконані, що нинішні умови, як ми намага-лись показати, є наслідком бага¬товікового закону самолюбства (на-слідку Адамового падіння), який домінує над переважною більшістю людського роду, над багатими та бідними. Однак, цими глибоко закоренілими законами повсюдного самолюбства гидує лише мала кількість людей (переважно вбогі), котра, знайшовши Христа і віддавшись усім серцем Його духу та закону любові, є охоча полишити всяке самолюбство, однак не може. Ці закони часто впливають на роботу дрібних торговців, а також тих людей, які працюють за контрактом або є вільнонай¬маними. Вони діють настільки упевнено, що коли б сьогодні повмирали всі заможні люди, а їхнє багатство було розподілено пропорційно, то ці закони впродовж кількох років відновили б існуюче становище. Справді, багато нинішніх мільйонерів – це вихідці з бідноти. Тому будь-який звід законів, який можливо запровадити більшістю і який позбавить людей шляхів використання набутих самолюбних пристрастей, висмокче життєві сили прогресу і швидко поверне цивілізацію назад до марнотратства, лінощів та варварства.
Єдина надія світу знаходиться в Царстві нашого Господа Ісуса Христа – у Його Тисячолітньому Царстві. Воно є 518 Божим довгообіцяним ліком, що був затриманий до певного часу і сьогодні, дякувати Богу, є поруч, в самих дверях. Ще раз людська скрута буде нагодою для Бога, і в ту мить, коли в да¬ремних пошуках полегшення людська винахідливість та вмін¬ня вичерпають себе, “прийде Той, що Його бажають усі народи” (Кул.). Саме таким, очевидно, є божественний метод – дати великий урок в школі досвідчень. З цього бачимо, що Угода Закону навчила юдеїв безпосередньо (а нас та всіх людей посередньо) великої лекції, що вчинками Закону не може бути виправдане перед Богом жодне (упадаюче) тіло. Таким чином Господь звернув увагу Своїх учнів на кращу Нову угоду Ласки через Христа.
Час горя, “день помсти”, який закінчить цей вік і відчинить вік Тисячоліття, буде не лише справедливою відплатою за зловживання привілеями, але й поступово впокорить гордо¬витість людей і зробить їх “вбогими духом”, приготованими до великих благословень, які Бог є готовий злити на всяке ті¬ло (Йоіл 3:1). Отож, Він ранить, щоб вилікувати.
Та, можливо, хтось, хто не знайомий з божественним заду¬мом, запитає: – Як може бути встановлене Царство Боже, якщо всі людські методи зазнали невдачі? Яку ще іншу ідею він пропонує? Якщо цей задум є задекларований в Божому Слові, то чому люди не можуть ввести його в дію одразу і тим самим уникнути клопотів?
Відповідаємо, що Боже Царство не буде встановлене шля¬хом голосування людей, ані голосуванням аристократії та правлячої верхівки. У своєму часі Той, “Хто має право”, Хто купив його Своєю дорогоцінною кров’ю, “візьме Царство”. Він “прийме Свою силу велику та й зацарює”. Буде вжито си¬лу, Він “буде пасти їх [народи] залізним жезлом; вони, немов глиняний посуд, покрушаться” (Об. 2:27). Бо ось Він “позби¬рає народи, згромадить царства, щоб вилити на них Свою лють, увесь жар Свого гніву, бо огнем Його заздрощів 519 буде поглинута ціла земля! Бо тоді [коли вони будуть впокорені і готові слухати та прислухатися до Його рад] уста чисті наро¬дам Він дасть, щоб усі кликали Ймення Господнє, щоб раме¬ном одним послужити Йому” (Соф. 3:8,9).
Царство не лише буде встановлене силою і стане міццю, якій люди не зможуть протистояти, але так триватиме весь Тисячолітній вік; бо загалом царювання є для особливої цілі подолання ворогів праведності. “Бо належить Йому царювати, аж доки Він не покладе всіх Своїх ворогів під ногами Своїми!” “Його вороги будуть порох лизати”. “І станеться, що кожна
душа, яка не послухала б [не стала б слухняною для] Того Пророка [славетного Христа – позаобразного Мойсея], зни¬щена буде з наро-ду” в другій смерті.
Сатана буде зв’язаний – кожний його облудний та хибний вплив буде стриманий – так аби зло більше не здавалося лю¬дям добром, ані добро не вважалося злим, небажаним; щоб правда вже не здавалася людям неправдою, а фальш щоб ніхто не ставив на місце правди (Об. 20:2).
Проте, як вже згадувалося, царювання не буде лише виявом сили; поруч з силою знаходитиметься оливкова вітка милосер¬дя та миру для всіх мешканців світу, котрі в пору, коли на зем¬лі будуть Господні суди, вчитимуться праведності (Іс. 26:9). Засліплені гріхом очі будуть відкриті, і світ побачить правоту та помилковість, праведність та несправедливість в зовсім ін¬шому, ніж сьогодні, світлі – “усемеро” яснішому (Іс. 30:26; 29:18-20). З оточуючими спокусами теперішнього часу здебільшого буде покінчено, злі речі не матимуть права ані дозволу: на правопорушників впаде обов’язкове та раптове покарання, відміряне з безпомилковою справедливістю повних слави, правомочних суддів того часу, котрі в свою чергу матимуть співчуття до слабких (1 Кор. 6:2; Пс. 96:13; Дії 17:31). 520
Ці судді не судитимуть згідно того, що чує вухо чи бачить око, але судитимуть справедливим судом (Іс. 11:3). Не буде зроблено жодної помилки; жодний злий вчинок не уникне справедливої відплати: в таких умовах навіть намагання злочи¬ну повинні бути швидко призупинені. Кожне коліно вкло¬ниться [владі, яка здійснюватиме контроль], і кожен язик виз¬нає [справедливість постанов] (Фил. 2:10,11). Тоді новий поря¬док речей почне промовляти до деяких серць, а поступово і до багатьох людей; те, що початково було примусовою послушністю, стане послушністю з любові та оцінення праведності. Остаточно всі інші – хто слухався тільки примусово – будуть відтяті в другій смерті (Об. 20:7-9; Дії 3:23).
Отже, правило та закон любові будуть спонукувані силою – не за згодою більшості, а проти її волі. Це буде поверненням цивілізації назад від її республіканських ідей, і перенесення людства у тимча-сові рамки владного правління – на тисячу років. Таке владне правління було б жахливим, коли б опи¬нилося в руках злого або невмілого володаря, однак Бог ски¬нув з нас усякий страх, сказавши, що Диктатором того віку буде Князь Миру, наш Господь Ісус Христос, Котрий мав стільки добра для людини в Своєму серці, що віддав власне життя викупною ціною, щоб мати повноваження підняти з нашого осквернення гріхом і повернути до досконалості та Божої милості всіх, хто прийме Його ласку через послушність Новій Угоді.
Уранці Тисячоліття для всіх стане очевидним, що визначе¬ний Богом спосіб є єдино можливий для невідкладного випад¬ку хворого гріхом, самолюбного світу. Справді, дехто вже ро¬зуміє, що світ потребує перш за все міцного справедливого уряду: люди щораз більше починають усвідомлювати, що єди¬ними особами, кому надійно можна передати абсолютну сво¬боду, є ті, хто навернувся усім розумом – 521 хто має відновлену волю, відновлене серце і Христового духа.
Властиве становище Божого народу
Можливо хтось запитає, що робити нам, котрі сьогодні бачать ці речі у їх властивому світлі? Чи повинні ми, маючи у власності вільні землі, роздати їх або від них відмовитися? Ні, це не буде для добра справи – хіба ви віддасте їх якомусь вбогому сусідові, котрий є спра-вді в потребі: та коли він не зуміє ними розпорядитися, то обов’яз-ково звинувачуватиме вас у своїх невдачах.
Коли ми є фермерами або коли виробляємо продукцію чи нею торгуємо, то чи нам намагатися вести справи на основі принципів Тисячоліття? Ні, бо, як вже вказувалося, чинення цього принесло б вам фінансовий крах, згубний для ваших кредиторів, а також для тих, хто перебуває у вашій залежності, і тих, хто вами найнятий.
Радимо, щоби дозволити нашій поміркованості бути відо¬мою усім людям, бо це є тим усім, що ми можемо сьогодні вчинити: уникати експлуатації будь-кого, виплачувати розум¬ну платню або частку з прибутків, або зовсім не брати у пози¬ку; уникати обману в будь-якому вигляді; “дбати про добре перед усіма людьми”; давати приклад “благочестя із задово¬ленням” і завжди словом та прикладом знеохочувати не лише до насилля, але й до звичайного невдоволення; і намагатись вести втомлених та обтяжених до Христа і слова Божої благо¬даті – через віру та повне посвячення. І якщо вам, з Божої ми¬лості, доведеться розпоряджатися більшим чи меншим до¬статком, не віддавайте йому шани, ані не дбайте про те, щоб угледіти, скільки ви можете нагромадити для своїх наступни¬ків ради їхнього сперечання і злого вжитку; але вживайте це згідно вашої угоди в службі для Бога і під Його керівництвом, пам’ятаючи, що це не є ваше, щоб його зберегти або викорис¬товувати лише для себе, а Боже, передане під ваш догляд, щоб з радістю вжити його в службі для слави вашого Царя.
Як пораду для практичного застосування цих зауважень в жит-тєвих справах ми пропонуємо лист, надісланий одним читачем нашого двотижневого видання, 522 а також нашу від¬повідь, опуб-ліковану в цьому виданні. Вона може статися ко¬рисною іншим.
У світі, та не зі світу
Пенсільванія
Дорогий Брате. Минулої неділі на нашому зібранні ми брали до уваги лекцію з Рим. 12:1, і серед багатьох думок, взятих з цього плідного тексту, були думки про те, як ми використовуємо наш посвячений час. Я займаюсь торгівлею бакалійними товарами, однак, сьогодні загальні умови в торгівлі вимагають “постійного безсоння”.
Переді мною не раз поставало питання, чи повинен я, посвячена особа, чинити стільки зусиль і вкладати в своє заняття стільки праці, скільки потрібно сьогодні? Щотижня я виставляю цінники, досить часто пропонуючи товари за цінами нижчими, ніж потрібно, щоб притягнути покупців, і роздаю багато “дарунків” з ходових товарів – не тому, що я віддаю перевагу саме такому веденню справ, а тому що так чинять всі мої конкуренти, – отже, щоб утримати рівень продажу, а також прожиток (я не є заможною людиною), мені доводиться годитися з такими умовами.
Іншою неприємною річчю даної справи є те, що вона штовхає в труд-нощі мого слабшого брата-трудівника, котрий займається схожим бізне-сом. Я знайомий з багатьма з них; часто це вдови, які, продаючи ті чи інші товари, намагаються чесним шляхом заробити на прожиття: проте я змушений викинути з голови мої найкращі почуття і гостро братися до справи, не озираючись, чи це принесе комусь клопоти. Це – гірке визнання з боку того, хто зв’язаний своїм становищем допомагати нашому Господу підносити людство з провалля самолюбства, від якого воно має бути спасенне у віці, котрий, як віримо, вже є так близько. Я зовсім не прагну знайти ваше виправдання моїх вчинків в даній справі, але хочу знати вашу думку і пораду щодо того, до якої міри у теперішньому часі, коли справою великих риб є поїдання менших, Божа дитина має бути зайнята бізнесом.
Ваш в Христі,У відповідь: Умови, про які ви згадуєте, є спільними майже для всіх форм підприємництва і по всьому світі набувають все більшого впливу. Це частина загального “горя” нашого часу. Збільшення продуктивності техніки і зростання чисель¬ності людського роду сприяють зменшенню заробітної платні і роблять постійну зайнятість більш нестійкою. Також люди все більше шукають як би зайнятися бізнесом; натомість кон¬куренція і малі прибутки – хоч вигідні для вбогих – стають в комерційних справах смертельними для малих крамниць та високих цін. Внаслідок цього крамниці та дрібні фабрики уступають шлях більшим, які, виходячи з кращої та більш економної організації праці, дозволяють на краще обслугову-вання та нижчі ціни. Можливості постачання більш свіжої продукції за меншу ціну разом з кращим сервісом є для загалу більш вигідним порівняно з маленькими старомодними крам¬ничками з заяложеним товаром, високими цінами та недба¬лим обслуговуванням – навіть якщо деякі нещасні вдови та інші особи тимчасово матимуть труднощі через розумову, фі¬зичну та фінансову неспроможність пристосуватись до нових умов. Та навіть вони, якщо відкрито, доброзичливо дивити¬муться на ситуацію, можуть радіти з загального достатку, хоча це спричиняє некорисні зміни в їхніх справах. Вони можуть радіти разом з тими, хто почерпнув користь, терпеливо чекаю¬чи надходячого Царства, яке вчинить Божі благословення для всіх більш доступними, ніж тепер. Однак, несамолюбного ставлення до речей можна сподіватися тільки від тих, хто має “нову природу” та притаманну їй любов. Тож сьогоднішня конкуренція в торгівлі не може однозначно вважатися лихом.
Вона є одним з великих уроків для світу, підготовчим набут¬тям знань в переддень вступу в права великого Тисячолітнього Віку, в якому ділові справи світу будуть переважно, а то й ціл¬ком на соці-алістичній основі – не заради багатства та користі окремих осіб, а заради загального добробуту.
Водночас, самолюбні стремління конкуренції все більше дра-тують тих, у кого є шляхетні, великодушні поривання – чи то хрис-тиян, чи інших. Ми раді відзначити ваше оцінення справи 524 і ваше невдоволення теперішніми умовами.
Ми радимо дотримуватися великої обережності, і якщо ви за-вважите певну галузь бізнесу, яка менш охоплена конкурен¬цією, а, отже, дещо сприятливіша, тоді зробіть заміну. Якщо ж ні, то перш ніж ви знайдете більш відповідний бізнес чи більш сприятливі умови, радимо пробувати в тому, в чому ви пробуваєте, і лише до деякої міри змінити спосіб діяльності, тобто в міру можливостей зробити рівний поділ між трьома конфліктуючими інтересами – вашими власними, інтересами конкурентів та інтересами ваших клієнтів та сусідів. Якщо ваш бізнес повертає витрачені кошти і дозволяє на поміркова¬ний прибуток, подбайте, щоб так було і на-далі, і надто не підштовхуйте інтересу, намагаючись стати “бага-тим”, бо “ті, хто хоче багатіти, упадають у спокуси та в сітку” (1 Тим. 6:9). Ми повинні уникати будь-якої нечесної конкуренції або під-ступу в стосунках з конкурентами, а також будь-якого обману в пропонуванні товару покупцям. За всяку ціну дбайте про справед-ливість та чесність; наступно додайте в стосунку до вашого конку-рента усю “поміркованість”, яку може запропо¬нувати любов і мо-жуть дозволити умови.
Не забуваймо застереження: “Не будеш з більшістю, щоб чинити зло” (2 М. 23:2), і не даваймо порад хоча б найменшо¬го компромісу з несправедливістю. Ваше питання, наскільки ми розуміємо, не стосується того, чи можна чинити неспра¬ведливість, але того, чи любов дозволятиме на те, чому не су¬перечить справедливість і на що погоджуються покупці. В таких “дрібницях” земне серце не знає докорів сумління, лише ваша “нова природа”, законом котрої є любов, вважатиме за краще бачити свого конкурента процвітаючим і буде прагнути в міру можливостей робити добро всім людям – особливо для
дому віри. Розвивайте цю “нову природу” шляхом послуху за¬кону любові у всіх можливих напрямках. “Коли можливо, якщо це за-лежить від вас, – живіть у мирі зі всіма людьми” – поступаючи ве-ликодушно і в згоді з любов’ю. Хто є сповнений духа любові, той не думає злого про свого конкурента, 525 не радіє з його невдачі і не шукає тільки власного достатку.
Труднощі полягають в тому, що весь світ опирається на зіпсутий фундамент самолюбства, цілком несумісного з лю¬бов’ю. Рівень одних є вищий, інших – нижчий: одні в своєму самолюбстві обмежуються справедливістю, інші в самолюбстві опускаються до несправедливості та непорядності, хоча при цьому тенденція зав-жди є спадною. “Новому Створінню” в Христі ніколи не належить сходити нижче справедливості та порядності, навпаки, воно, на-скільки це можливо, повинно прагнути піднятися понад найвищий критерій в світі – до дос¬коналої любові. Помилка нинішньої системи конкуренції по¬лягає в тому, що інтереси продавців та покупців перебувають в постійному конфлікті. Жодна сила не в змозі врегу-лювати, мати повний нагляд і змінити усе окрім єдиної сили, обі-цяної Богом – Тисячолітнього Царства, яке силоміць введе в дію правило любові і звільнить від пристрастей та уз само¬любства усіх, котрі, побачивши і збагнувши кращий шлях, приймуть за-пропоновану в той час допомогу.
Як ми зауважили, при нинішньому суспільному законо¬давстві неминучим стає зіштовхування мас людства у трясо¬вину, як рабів заможності та інтелекту, або крах існуючого суспільного порядку у загальній анархії, і саме про це останнє твердить Святе Писання; воно приведе на всіх багатих та бід¬них, вчених та неосвічених лю-дей жахливу відплату і шляхом наочного прикладу навчить людей про безглуздя самолюбст¬ва та допоможе їм на майбутнє оцінити мудрість Божого зако¬ну любові. “Велике горе” навчить всіх жах-ливого та остаточно найбільш корисного уроку. Отже, в наступ-ному розділі ми готові розглянути те, що Святе Писання може нам розповісти про падіння “Вавилону”, “християнства”, у великій бо-ротьбі, якою закінчиться цей вік.
Спостерігши невдачу християнства прийняти духа Христо¬вого вчення, і побачивши те, як знання та свобода, здобуті з Його вчень, з’єдналися з духом злоби, самолюбства, і як з нинішніх передбачень перед нами вимальовується близька не¬минучість жахливого нещастя – анархії та всякого злого чину, – ми розуміємо справедливість його дозволу і бачимо в ньому божественний закон відплати. І хоч ми горюємо над усіма лихами, які привели таку відплату, проте усвідомлюємо її не¬обхідність та справедливість і, зрозумівши милосердні наміри, які остаточно будуть досягнуті цим шляхом, наші серця ви¬гукують: “Великі та дивні діла Твої, о Господи, Боже Все¬держителю! Справедливі й правдиві дороги Твої, о Царю Святих!” (Об. 15:3).
* * *
Сьогоднішня манна
Чи є надія для когось з неспасенних померлих?ЧИ Є НАДІЯ ДЛЯ КОГОСЬ З НЕСПАСЕННИХ ПОМЕРЛИХ?
Досліджуючи головні цілі повернення нашого Господа і Тисячоліття, ми хочемо подати деталі на тему шостої цілі, згаданої в першому розділі (17 Епіфанічного Тому; ТП №10), тобто благословити, можливістю отримання реституції весь людський рід, живих і мертвих. Обговорюючи цю тему, ми не говоримо про другий шанс. Біблія не вчить про другий шанс для будь-кого з роду Адама. Вона лише вчить про один шанс для кожного з них – не більше і не менше. Деякі (відносно небагато) отримують цей один шанс спасіння в цьому житті: вони мусять перемогти або ж зникнуть назавжди – вони не будуть мати наступного шансу, бо вже використали свій уділ в заслузі Христа, і оскільки Христос більше не вмирає, то вони вже не мають ніякої жертви для прощення їхніх гріхів (Євр. 10:26). Тому в питанні, яке є темою цієї статті, ми не маємо на увазі, чи є якась надія для таких осіб. Для них вже немає жодної надії. Але що буде з тими, які в цьому житті не одержали користі від заслуги Христа? Чи смерть Христа не означає для них ніякого благословення? Без сумніву, є багато таких, які померли, не чувши в цьому житті про Христа, не отримавши прощення гріхів через Його смерть. До таких ми можемо зарахувати поган, магометан, євреїв нехристиян, вмираючих немовлят, розумово хворих, тих, які померли до того, як Ісус склав за них життя, і тих, які були повністю засліплені ворогом (2 Кор. 4:4), зведені сектантством, і тому не могли зрозуміти Божого Слова, без зрозуміння якого не можна бути спасенним (Рим. 10:13,14). Чи вони є безнадійно втраченими назавжди, чи може Біблія дає їм якусь надію? Деякі запитують: чи можливо, щоб вони були спасенні через своє незнання?
Ми вважаємо, що ні, оскільки в незнанні немає жодної сили, ані нічого доброго, щоб воно могло когось спасти. Святе Письмо вказує, що незнання не є підставою спасіння, але, навпаки, віддалення від Бога і знищення (Еф. 4:18; Ос. 4:6; Рим. 2:12). Більше того, Святе Письмо доводить, що пізнання є невід’ємне від віри в Христа і від спасіння (Рим. 10:14-17; Дії 4:12). На це вказує також той факт, що осягнення спасіння включає особисту активність розуму, почуттів, волі, а це відноситься до сфери характеру, оскільки вимагає з нашого боку покаяння, віри і посвячення. Саме тому Церкві було сказано навчати, тобто передавати
знання іншим, щоб навчені могли дізнатися, як отримати спасіння (Мат. 28:18-20; 2 Пет. 1:2,3; 2:20,21).
Теорія, що погани та інші люди спасенні через своє незнання, є звичайнісіньким абсурдом. Якщо вони спасенні через незнання, то для чого тоді посилати до них місіонерів і навчати їх про те, як отримати спасіння? Згідно цієї теорії, навчання їх про спасіння зробить так, що більшість з них, які не повірять, загинуть; а без навчання вони були б спасенні своїм незнанням. Отже, навчання всіх поколінь в часі Віку Євангелії було б причиною знищення більшості, хто почув це послання. Якщо хтось скаже, що ми повинні їм проповідувати, оскільки так нам сказав Бог, то ми погодимося з цим. Проте, будемо робити це для того, аби вони могли здобути спасіння, якого ніколи не осягнули б через незнання. Ця теорія передбачає, що Бог скасовує Свої власні заміри – бажання всіх благословити. Чи повинні ми вірити, що Богу, Який хоче, щоб люди отримали життя (Єзек. 18:32), бракує здорового глузду і практичності, що Він впроваджує обов’язок навчати Божому Слову як засобу спасіння людей, Слову, через яке тепер порівняно небагато одержали спасіння, тоді як залишення в несвідомості врятувало б усіх? Для чого взагалі встановлювати обов’язок вчити і проповідувати, якщо несвідомість врятує всіх? Погляд про те, що неспасенні померлі є спасенні через незнання, є звичайно небіблійний, нелогічний і незгідний з правдою. З багатьох причин ми віримо, що Біблія дає таким надію – не другий шанс, але їх перший шанс, бо в цьому житті вони не мали жодного; оскільки немає можливості спасіння без спасенного пізнання Христа (Дії 4:12), яке вони не отримали. Тепер обговоримо деякі з важливіших причин, які доводять існування біблійної надії для неспасенних померлих, які не мали такого шансу в цьому житті.
БОЖА ОБІТНИЦЯ Є ГАРАНТІЄЮ НАДІЇ
(1) Як доказ, що є така можливість для тих, які без неї померли, представляємо Божу обітницю (підтверджену присягою). Ця обітниця була спочатку дана Аврааму у великій Авраамовій Угоді: «І благословляться в тобі всі племена землі» (Бут. 12:3; 18:18). Св. Павло називає цю обітницю Євангелією (Гал. 3:8). Звичайно, не всі племена і народи землі є благословенні в цьому житті. Тому ті, які не отримали благословення Євангелії в теперішньому житті, повинні бути благословенні потім, бо інакше Євангелія, яка міститься в Угоді Авраама, виявилася б неправдивою, оскільки до цієї первинної обітниці, зв’язаної присягою, Бог додав заяву, що в насінні Авраама будуть благословенні всі народи землі (Бут. 22:16-18). Хто є тим Насінням Авраама, яке має благословити всі племена, роди і народи землі? З Божого натхнення святий Павло запевняє нас, що це Насіння складається з Ісуса і всіх тих, які в цьому житті вірно Його наслідують (Гал. 3:16,29). Отже, обітниця, підтверджена присягою, говорить, що колись через Ісуса і Його вірних послідовників будуть благословенні всі племена, роди і народи землі. Оскільки досі єдиними благословенними є ті, які стали послідовниками Христа (хоча частина з них все втратила через вчинення гріха на смерть), інші, які померли без цього благословення, мусять отримати його з рук Ісуса і Його послідовників після цього життя у воскресінні. Тому є надія для тих неспасенних померлих, які в цьому житті не отримали благословень, запевнених присягою.
Багато уривків Святого Письма розвивають цю обітницю, доводячи, що для тих, які померли без такої можливості, ще буде можливість отримати спасіння. Отже: Іс. 60:14, 15 запевняє нас, що всі ті, яких сатана засліпив так, щоб вони ненавиділи і переслідували правдивий Божий народ (Сіон), визнають його в часі Тисячоліття і будуть дуже благословенні і потішені ним. Також Іс. 29:18, 24 запевняє нас, що ті, яким сатана закрив очі і вуха зрозуміння в цьому житті, у Тисячолітті зрозуміють Боже Слово, через що отримають можливість спасіння. Іс. 35:5, 6 говорить про те саме; натомість 10 вірш говорить, що вони повернуться (з гробу) і прийдуть до Сіону (Христа і Церкви, Насіння, яке буде давати благословення) і отримають багато милості (ласки). Лук. 2:10 запевняє, що радісна новина, Євангелія, буде для всіх людей; однак ми знаємо, що до цих пір не всі почули цю велику радісну новину; насправді переважна більшість померла без цієї радості, отже вони мусять отримати її після цього життя. 1 Тим. 2:4 запевняє нас, що Бог налаштований спасти всіх (від вироку Адама) і привести до пізнання правди, що звичайно означає, що ті, які закінчили це життя без звільнення від вироку Адама, одного дня будуть від нього звільнені; що ті, які відійшли без знання правди, одного дня отримають її. А тому те, що Бог дав таку велику обітницю, підтверджену присягою, і розвинув її за допомогою інших обітниць, доводить, що є надія для тих неспасенних померлих, які не мали можливості спасіння в цьому житті. Ця підтверджена присягою обітниця є найбільшим біблійним доказом надії для неспасенних померлих.
ЖЕРТВА ВИКУПУ ІСУСА ЗА ВСІХ
(2) Другою причиною надії для неспасенних померлих є викупна жертва Ісуса, складена за кожну людину. Те, що Ісус помер за гріхи цілого людського роду, явно виникає з наступних віршів: Ів. 1:29,36; 3:14-17; 11:51,52; Рим. 5:18,19; 1 Кор. 15:3; 2 Кор. 5:14,15,19; Гал. 4:5; Кол. 1:20; 1 Тим. 2:6; Євр. 2:9; 1 Ів. 2:2. Біблія говорить про Його смерть як про віддавання Самого Себе на викуп за всіх людей (Мат. 20:28; 1 Тим. 2:6). Слово
викуп є перекладом грецького слова
antilutron, яке складається з двох частин:
lutron – ціна, і
anti – замість, у заміну. Воно означає – ціна замість або рівнозначна ціна. Перед нами образ торгівельної транзакції, в якій Бог є кредитором, Адам і людський рід в його стегнах є боржниками, а Ісус є покупцем. Кредитор жадає заплати цілого боргу, не більше і не менше. Боргом є ціла людська природа досконалого чоловіка Адама. Ціна, яка є необхідна, щоб відкупити боржника, мусить бути точним еквівалентом. Ісус став людиною і заплатив цю точну рівнозначну ціну Своєю смертю, коли віддав всю Свою досконалу людську природу як компенсацію за борг Адама. Оскільки ціла досконала людська природа охоплювала право на життя і всі досконалі людські життєві права, які він, коли згрішив, мусив віддати в смерті, як заплату його боргу, то Ісус, як відповідна ціна, мусив заплатити Своїм людським життям і всіма досконалими людськими життєвими правами. Вони обоє були досконалими людьми, які мали такі самі права, а життя і життєві права Ісуса є рівнозначною ціною за ті, які мав Адам. Отже, викупом є повне відшкодування боргу Адама кредитору. Через спадковість цей борг перейшов на весь людський рід, який знаходився в його стегнах, коли він згрішив. Тому викуп означає, що в Богом призначеному часі (1 Тим. 2:5,6), наступить повне звільнення цілого людського роду з-під вироку Адама.
Зараз ця рівнозначна ціна через
приписання скасовує гріхи послідовників Ісуса (Євр. 9:23; 10:14; 1 Ів. 4:10) і таким чином дає їм можливість отримати вічне життя. Вже скоро
застосування викупу, як дару, скасує гріхи цілого світу (1 Ів. 2:2). Тому світ, будучи тоді вже звільнений від Адамового вироку, отримає шанс спасіння від усіх наслідків цього вироку. Бо якщо було слушно і справедливо, щоб через втрату життя і життєвих прав Адама людство стало спадкоємцями його упадку, то також є слушним, щоб через забезпечення відповідної ціни за борг Адама людство було звільнене від цього вироку і кожного наслідку упадку. Отже, викуп гарантує кожному можливість спасіння. І ті, які не мали цієї можливості в цьому житті, отримають її в майбутньому житті. Отже, ми бачимо, що є надія для неспасенних померлих, які не мали такої можливості в цьому житті.
Саме так представляє цю справу Святе Письмо. В Ів. 12:32 наш Господь Ісус оголошує: «І, як буду піднесений з землі, то до Себе Я всіх притягну». Його смерть – це Його викуп, Його жертва, яка завершилася в момент, коли Його підняли на хрест. Ісус сказав, що внаслідок цього всі люди будуть притягнені до Нього, завдяки їх визволенню від вироку смерті і зверненню до Нього. Але величезна більшість в цьому житті не була ані звільнена, ані скерована до Нього. Це буде їхнім привілеєм в наступному житті. В Рим. 5:12-19 святий Павло стверджує це саме. В 12-14 віршах він показує, як гріх Адама стягнув вирок смерті (а не кару вічних мук!) на цілий людський рід. Далі, через порівняння і контрасти, Апостол показує гріх Адама та його результат для всього людства, і протиставляє його праведності Ісуса аж до смерті та її наслідкам для людського роду. Як цей перший стягнув на всіх гріх, гнів і смерть, так цей другий несе всім праведність і визволення від гніву і смерті, щоб після виконання відповідних умов всі могли через Христа отримати право до життя, «виправдання для життя». Ми свідки того, що «дар… виправдання для життя» в цьому житті стає уділом тільки небагатьох; отже, його застосування до
всіх мусить бути в майбутньому. Звернімо увагу на друге використання слова «прийшло» у 18 вірші, яке повинно звучати «прийде». Це доводять два факти: (а) те, що «дар», яким згідно 16 віршу є прощення гріхів, не став в цьому житті уділом
всіх людей, і тому він мусить відноситися до майбутніх подій; (б) те, що в 19 вірші подається причина і пояснюються слова «прийде виправдання для життя на всіх людей», вживаючи майбутній час «стануть праведними», якщо брати до уваги гріх Адама. Таким чином Рим. 5:12-19 дуже виразно доводить, що викуп гарантує шанс життя кожному сину і дочці Адама, і тому доводить, що ті, які не отримали такої можливості в цьому житті, отримають її в майбутньому.
1 Тим. 2:4-6 – наступний відповідний уривок. В 4 вірші, як вираз Божої доброї волі, дано дві славні обітниці: (1) що всі люди будуть спасенні, не на вічність, але від вироку Адама; та (2), що всі люди прийдуть до досконалого знання правди. В 5 і 6 віршах подані три причини цих благословень: (1) єдність Бога, що означає, що Він має мудрість, силу, справедливість і любов, які необхідні, щоб реалізувати ці два благословення; (2) жертва викупу і пов’язаний з нею уряд Ісуса Христа як Посередника для всіх людей; (3) відповідні періоди Божого плану, коли благословення викупу будуть проголошені на спасіння – тепер Церкви, як послідовників Ісуса, а в Тисячолітті – цілого світу. Отже, цей уривок вказує серед іншого на викуп як джерело шансу для всіх.
ПРИЧИНИ ЗВОЛІКАННЯ З КОРИСТЯМИ ВИКУПУ
В багатьох щирих, думаючих дослідників може виникнути питання: якщо Христос помер за цілий людській рід, то чому користі, які випливають з Його смерті, так довго відкладаються і не стають уділом людства? Чому вони не сплинули на всіх в момент Його смерті і воскресіння, чи найпізніше в день П’ятидесятниці?
Насправді, ми поставили два питання в одному, на які дамо відповідь в порядку їх значення, починаючи від другого з них. Користі зі смерті Христа не могли сплинути на всіх в момент Його смерті і воскресіння, оскільки заслуга Його смерті ще ні для кого не була призначена. Це сталося лише після Його вознесіння, в день П’ятидесятниці. Хоча на Голгофі наш Господь закінчив складати за нас Свої людські права і людське право на життя – Свою заслугу, то, однак, цим фактом Господь їх не приписав; таким чином Він зробив можливим приписання, яке пізніше мало бути вчинене. Іншими словами, на Голгофі Справедливість ще не була заспокоєна, тоді в Нього лише забрали право на життя з відповідними життєвими правами, так що Він більше не міг їх отримати для Себе; тому стало можливим використати їх для інших. Також Своїм воскресінням Ісус не приписав нам це право і життєві права, оскільки з точки зору Божої справедливості воскресіння Ісуса не було заплатою справедливості, а доказом того, що Він вірно виконав волю Отця аж до смерті, і що Його справедливість може бути використана для примирення, якого по суті Він ще не зробив. Інакше кажучи, Своєю смертю Він забезпечив необхідну ціну викупу, щоб купити світ, а Його воскресіння стало підтвердженням цього факту, але жодним з цих вчинків Він не купив світу. Через ці дві речі Христос опинився в ситуації чоловіка, який знайшов необхідні кошти, щоб купити певну річ, яку ще не купив, хоча твердо вирішив це зробити. Що мусить зробити чоловік, який має гроші для купівлі будинку, який продається, щоб здобути його для себе? Він мусить за нього заплатити, отримуючи відповідні документи, і лише тоді він стає покупцем і власником даного майна. Коли він це зробить, майно стає його власністю. Подібно і Христос: після приготування певної суми і запевнення через воскресіння, що ця сума є достатньою, щоб відкупити людський рід, Він мусив її вжити, щоб викупити власність. Після вознесіння Він це зробив тільки за Церкву, а не за світ, як читаємо в Євр. 9:24 (пор. 1 Ів. 2:2): «Бо Христос увійшов… в саме небо, щоб з’явитися тепер перед Божим лицем
за нас». Це означає, що Христос, як Заступник Церкви перед справедливістю, прийшов з ціною, якою заплатив борг Церкви – тих винних, в ім’я яких Він заступається перед Божою справедливістю. Власне тому Святий Дух не міг бути даний, доки Він не з’явився перед обличчям Бога в день П’ятидесятниці. Святий Павло в Євр. 9:24 описує цю справу з точки зору образу і позаобразу: як Аарон мусив спочатку принести жертву на подвір’ї скинії, щоб отримати кров покроплення ублагальні задля примирення, а далі він виконував це примирення, покропивши (Лев. 16:11-17) в Святая Святих, так і Христос через Свою смерть в праведному стані (позаобразного подвір’я) мусив учинити Свою заслугу доступною задля примирення, а пізніше, в день П’ятидесятниці, дійсно довершив примирення в небі (в позаобразній Святая Святих), але тільки за Церкву. Тому благословення, які випливають з Його смерті, могли досягнути кого-небудь лише в день злиття Святого Духа, через п’ятдесят днів після воскресіння. Таким чином ми відповіли на частину першого запитання.
Тепер ми дамо відповідь на решту аспектів першого питання і на ціле друге питання: Чому користі зі смерті Христа для всього людського роду так зволікаються? Чому вони не охопили всіх в день злиття Святого Духа? Без сумніву це правда, що величезна більшість людей померла не тільки не скориставшись смертю Христа, але навіть не маючи для цього жодної можливості, бо ніколи про такі користі не чула. Це також правда, що досі відносно небагато одержали ці користі. Ці факти викликають в щирому і думаючому розумі дослідника питання, яке ми зараз розглядаємо. Представимо кілька причин цього довгого зволікання застосування заслуги Христа за цілий світ: (1) Головною причиною є те, що Бог задля мудрих і високих цілей не хотів, щоб у Віці Євангелії ці користі стали часткою кожної людини, але щоб вони були обмежені до класу віри – вибраних, бо вони єдині, хто міг бути спасенний у важких умовах віку віри. Лише їм вистачило необхідної віри, яка вимагалася в умовах цього віку. Тому Бог через Своє милосердя залишив інших в невірстві, доки не доповнить клас вибраних, яким потрібне випробування віри в теперішніх умовах, щоб відповідно приготувати їх для функції благословення невибраних сприятливими можливостями для здобуття спасіння в реституції Віку Тисячоліття (Рим. 11:30-32). (2) Якби користі зі смерті Христа були застосовані у віці віри для класу невіри, усі вони були б навіки втрачені, бо їм бракує необхідної віри, аби перемогти у важких умовах цього віку (2 Сол. 3:2; Євр. 11:6). (3) Єгова милосердно дозволяє класу невіри проходити теперішній досвід зі злом, який порівняно з досвідом добра, яке Він запланував для цього класу в наступному віці, краще ніж будь-що інше зробить так, що вони зненавидять і покинуть гріх, а полюблять і виберуть праведність, оскільки досвід є найкращим учителем для таких характерів, які має клас невіри. (4) Майже 2000 років, які минули від Голгофи, потрібні були для народження достатньої кількості людей, щоб вони наповнили землю в Тисячолітті. (5) Єгова призначив вік Тисячоліття, щоб забезпечити відповідний час і умови для якнайбільш результативного розширення користей зі смерті Христа на цілий невибраний світ. Ці умови не будуть вимагати віри, яка тепер вимагається від вибраних. Саме тому під час Віку Євангелії Христос приписує Свою заслугу лише вибраним (Євр. 9:24; 10:4), а застосування цієї заслуги за світ залишає на Вік Тисячоліття, так як Аарон спочатку вчинив примирення лише за священиків і левитів, а потім вчинив друге примирення – за народ (Лев. 16:6,11,14,9,15,17; Євр. 7:27).
ГРІХИ, ПРОЩЕНІ В МАЙБУТНЬОМУ СВІТІ
(3) Святе Письмо ще іншим чином доводить, що всі, які в цьому житті не мали шансу на спасіння, отримають його в майбутньому житті. Ісус говорить, що всі гріхи, за винятком гріха проти Святого Духа (всі інші гріхи є гріхами Адама), будуть прощені людським синам. Мар. 3:28, 29 каже: «простяться людським синам усі прогріхи та богозневаги, хоч би як вони богозневажали. Але, хто богозневажить Духа Святого, повіки йому не відпуститься, але гріху вічному він підпадає». Цей уривок дуже виразно навчає, що кожен гріх, крім гріха проти Святого Духа, буде прощений людському роду. При цьому досвід показує, що величезна більшість людської родини не грішить проти Святого Духа (свідомо проти повного світла), та, не зважаючи на це, вмирає без прощення гріхів. Отже, гріхи таких осіб будуть прощені в майбутньому житті. Тому є надія для неспасенних померлих. В паралельному вірші в Мат. 12:31, 32 Ісус доводить, що є два періоди прощення гріхів: (1) в цьому віці і (2) в майбутньому віці, але в жодному з них не буде прощений гріх проти Святого Духа. Отже, цей фрагмент вказує на те, що гріхи не проти Святого Духа, які не були прощені в цьому віці, будуть прощені в майбутньому: «усякий гріх, навіть богозневага, проститься людям, але богозневага на Духа не проститься! І як скаже хто слово на Людського Сина, то йому проститься те; а коли скаже проти Духа Святого, не проститься того йому ані в цім віці, ані в майбутнім».
БОЖИЙ ХАРАКТЕР – ОСНОВА НАДІЇ
(4) Характер Бога та факт, що більшість неспасенних людей помирає з характерами, які можна реформувати в легших умовах, аніж тепер, доводить, що в майбутньому житті, в більш сприятливих умовах Тисячоліття, буде даний такий шанс тим, чиї характери зможуть бути реформовані. Досвід і Святе Письмо вчать, що в теперішніх злих умовах розвинути характери, які надаються до вічного життя, здатні тільки такі, які можуть довіряти Богу навіть тоді, коли не можуть Його зрозуміти (Євр. 11:6; Гал. 3:9). Досвід і Святе Письмо навчають, що клас невіри нездатний виявляти таку віру, він не може в теперішніх злих умовах розвинути характер, відповідний для вічного життя, оскільки сатана його засліплює і зводить через незнання і слабкості (2 Кор. 4:4); тому Бог залишає його в стані невір’я, щоб пізніше, в легших умовах, виявити милосердя, через яке він зможе реформуватися (Рим. 11:30-32). Тому ми бачимо, що деякі ідуть з життя з характерами, які зможуть направитися, якщо отримають таку можливість в сприятливіших умовах реформи, а такими будуть умови Тисячоліття, як нас запевняє Біблія. Смерть, як і природній сон, не свідчить ні про добрий, ні про злий характер. Отже, в смерті немає нічого, що могло б стримати прагнення Всемогутнього дати людям допомогу в направі, а єдиним, що може стримати Його від цього, є небажання свідомо злих направляти себе.
Біблія показує нам, що для Бога є радістю вживати Його мудрість, силу, справедливість і любов (головні прикмети Його характеру), щоб допомогти людям реформувати себе (Об. 15:3,4). Ці прикмети схилили Його послати Свого Сина на викуп за всіх. Віддати Свого Сина на смерть за всіх було найбільшою жертвою, яку тільки міг зробити Бог, щоб спасти людину. А якщо Його всемогутня мудрість, сила, справедливість і любов проявилися у відданні на смерть Сина, задля благословення всього людства, даючи можливість вилікуватися з прокляття і отримати вічне життя, то чи Його мудрість, сила, справедливість і любов не зробить набагато простіших речей, таких як створення сприятливих умов для реформування людства, навіть найслабших з людського роду, для яких Він зробив найважчу річ: дав Свого Сина на смерть за них (Рим. 8:32)? Дійсно, Його святий характер, який виявився достатньо сильним, щоб вчинити найважчу річ, безумовно зробить речі легші, тобто дасть шанс вилікуватися класу невіри в умовах, в яких він зможе реформуватися, оскільки він не може реформуватися тепер. Це означає, що тим, кому Бог не дав допомоги, щоб реформуватися в цьому житті, Він дасть її пізніше.
ВИБРАНІ ДЛЯ ТОГО, ЩОБ БЛАГОСЛОВИТИ НЕВИБРАНИХ
(5) Біблія подає п’ятий факт, який доводить існування сприятливої можливості для неспасенних померлих, яким в цьому житті не дано можливості отримати спасіння: Божа мета вибору Церкви з-поміж людського роду – вжити в майбутньому житті цю вибрану Церкву як Посередника в благословенні можливостями спасіння всіх невибраних, тобто тих, які були залишені осторонь в теперішньому житті, коли до уваги беруться лише вибрані – клас віри. Біблія вчить, що людська родина складається з двох класів: (1) класу віри (Гал. 3:7-9; 2 Кор. 5:7) і (2) класу невіри (2 Сол. 3:2; Рим. 11:30-32). Знаючи, що в умовах, в яких для перемоги потрібна сильна віра, спасіння зможе отримати тільки клас віри, Бог вирішив дати цей шанс тільки цьому одному класу.
Така поведінка є мудрою, слушною і милосердною, в інтересах усіх. Іншими словами, любляче серце Бога палко прагне допомогти усім упавшим створінням, і тому Бог склав Свій план найбільш корисним чином для всіх зацікавлених. Якби Він поставив клас невіри на пробу до життя в теперішніх умовах, в яких ні для кого з них не було б можливості спасіння, оскільки ці умови вимагають віри, якої цей клас не має, то поступив би всупереч Своїй мудрості, справедливості і любові, чого Він ніколи не зробить. Бог є добрий, і найбільш схоже на Нього – відкласти пробу класу невіри, доки не настануть умови, в яких він зможе перемогти, а тепер поставити на пробу лише тих, які в умовах, що вимагають ходити вірою, є в стані проявити цю необхідну рису і перемогти! Богові ближче вибрати саме клас віри, аби приготувати його, щоб допомогти реформуватися класові невіри тоді, коли настане його проба! І, оскільки клас віри є вірним у важчих умовах, Він, звичайно, дає йому більшу нагороду. Саме так представляє цю справу Святе Письмо. Св. Яків навчає (Дії 15:14-17), що під час віку Євангелії Бог навідує народи, щоб «вибрати» з них народ для Свого імені – вибраних. Він також вказує на те, що коли це буде довершене, Господь повернеться і заложить Царство для того, щоб
позосталі (Вебстер пояснює слово
зосталі (або
решта) як те, що залишається після забирання певної частини) люди могли шукати Господа, тобто спасіння. Вибрані є цією вибраною частиною, а невибрані є позосталими з людей, тими, які залишилися, коли з-поміж них забрали вибраних. Тому ми бачимо, що спочатку, в цьому віці, Бог займається вибраними, щоб їх спасти, а потім, у майбутньому віці, Він буде займатися невибраними, щоб спасти їх.
В Рим. 9,10 та 11 св. Павло доводить, що з причини невіри Ізраїль, як народ, не здобув місця серед вибраних, і що Бог зібрав клас віри як з євреїв, так і з язичників, зробивши їх вибраними. В 11 розділі Апостол представляє повний любові Божий план в цій справі. Особливо у 25-33 віршах він доводить, що Бог дозволив Ізраїлю спіткнутися і заблукати в невірстві, в той час як Сам збирав у віці Євангелії вибраних з усіх народів, щоб вжити їх після віку Євангелії, тобто в часі Тисячоліття, аби виявити милосердя для класу невіри. 25 вірш вказує, що вони мусять залишитися в своєму засліпленні, аж доки повне число вибраних серед язичників, «повнота поган», не осягне межі своєї проби. 28 і 29 вірші доводять, що Бог дозволив Ізраїлеві, який блукав у невірстві, потрапити в стан ворожнечі з Собою, щоб виконати вибір віку Євангелії; однак, з причини їх зв’язку з обітницями, даними отцям, – Аврааму, Ісааку і Якову, – Бог і далі їх любить, і не змінить Свого наміру благословити і зробити їх благословенням в Тисячолітті.
30 і 31 вірші показують, що хоча Ізраїль внаслідок невіри не мав у віці Євангелії такого привілею, який завдяки вірі мала Церква Євангелії, тобто не отримав проби виборчого спасіння, то однак Євангельська Церква проходила ці проби саме для того, щоб в Тисячолітті поставити на пробу до життя невіруючий клас в Ізраїлі, тобто клас, який цілий вік Євангелії помирає в невірі. 32 вірш доводить, що все це відбувається в гармонії з повним любові заміром Бога залишати невіруючий клас Ізраїлю в стані невіри, покоління за поколінням, протягом цілого віку Євангелії. Як же це пояснює слова Симеона у похилому віці (Лук. 2:34), який сказав про дитину Ісуса: «Ось призначений Цей багатьом на падіння й
уставання в Ізраїлі, і на знак сперечання»! Клас невіри Ізраїлю впродовж цілого віку спотикався через Ісуса і падав, помираючи в такому стані; проте хай буде Богу подяка, що ті, які упали,
«встануть». І оскільки вони не «встали» в цьому житті, то мусять «встати» в майбутньому, «
для помилування вас», помилування, яке вибрані виявлять їм в Тисячолітті, «
щоб і самі були помилувані. Бо замкнув Бог усіх у непослух [залишив їх усіх без допомоги],
щоб помилувати всіх. О глибино багатства, і премудрості, і знання Божого! Які недовідомі присуди Його [тілесній людині, але зрозумілі духовній людині (1 Кор. 2:7-16)],
і недосліджені дороги Його!» Ми славимо нашого Бога за зрозуміння цієї славної таємниці! Бо вона об’являє майбутню можливість для тих, які не мали її в теперішньому житті. Також інші фрагменти подають думку, що вибрані проходять тепер свою пробу, щоб пізніше пробою до життя благословити невибраних, наприклад: Рим. 8:16-23; Гал. 3:8,13-16,29; Ів. 17:20-23; Об. 22:17. Якою ж надзвичайно чистою, гармонійною і приємною є представлена наука Біблії на тему вибраних і невибраних! Дійсно, ми можемо любити і шанувати Бога, який склав настільки доброчинний і практичний план!
ПОДВІЙНИЙ ДОСВІД НЕВИБРАНИХ
(6) Біблія навчає про подвійний досвід невибраних: тих, яким в цьому житті не дано можливості отримати виборче спасіння. Вона вчить, що в цьому житті вони будуть мати досвід зі злом, під час якого, маючи
досвід в якості вчителя, пізнають, чим є гріх і які його наслідки. Вона також навчає, що тим, які в цьому житті проходять досвід зі злом, в майбутньому житті буде даний досвід з добром, під час якого, маючи
досвід в якості вчителя, вони пізнають, чим є праведність і які її наслідки. Більше того, Біблія вчить, що під пануванням прокляття людству дається досвід зі злом, в якому всі були задіяні через гріх батька Адама. Вона стверджує, що досвід з добром, гарантований всім через викупну жертву Христа, принесену в праведності, наступить після того, як буде знятий вирок Адама з людського роду, тобто в часі Тисячоліття – тисячі років влади Христа на землі. Біблія також подає, що ці два види досвідчень супроводжують протилежні умови. Отже, Бог найбільш ефективно навчить людей ненавидіти гріх, даючи їм знання, основане на пізнанні суті і наслідків гріха, і таким чином повніше покаже його протилежність – любов до праведності, і також через пізнання її суті і наслідків.
Досвід людської родини зі злом супроводжують наступні несприятливі речі: гріх, неправда, влада сатани над людськими справами, земля під прокляттям (з виверженням вулканів, землетрусами, припливами, ураганами, торнадо, паводками, посухами і кліматичними крайнощами). Людський рід зносить біль, хвороби, смуток, розчарування, втрати, труднощі, вади, ворожість, нещастя, тяжку працю, нещасні випадки, фальшиві релігії, гнобительські уряди, грабіжницьку аристократію, війни, революції, безправ’я, голод, епідемії, переслідування праведних, вивищення нікчемних, самолюбство, жорстокість, вмирання і смерть. Досвід з добром будуть супроводжувати наступні добрі речі, протилежні теперішнім злим речам: праведність, правда, керівництво Христа людськими справами, райська земля, задоволення, радість, процвітання, вигоди, потіха, достаток, дружба, помірний клімат, гідна праця
без мозолів, аварій і нещастя, правдива релігія, турботливий уряд, справедлива рівність, братерство, мир, правильна поведінка, добробут, загальне добро, нагорода праведних, докір тим, що чинять зло, братерська і безкорислива любов, ввічливість, повернення до здоров’я і життя. Біблія виразно навчає, що невибрані пройдуть ці два види досвіду. Коли ми доведемо це, то буде очевидним, що в майбутньому житті існує шанс для всіх невибраних померлих.
Рим. 8:19-22 це фрагмент, що говорить про ці два види досвіду. 19 вірш вказує на те, що людський рід,
створіння (це саме слово є перекладене так у 22 вірші – [людське]
створіння), будучи тепер під прокляттям (22 в.), з тугою виглядає й чекає кращого часу, в якому Божі сини – Ісус і Його вірні послідовники – з’являться в славі Царства (Кол. 3:4; Дан 7:13,14,18,22,27; Рим. 8:17; Юди 14). 20 вірш доводить, що людський рід не з власної провини, а через гріх Адама знаходиться під прокляттям, «марнотою», але він не полишений без надії, бо 21 вірш вказує, що він має бути звільнений з-під прокляття, щоб міг отримати свободу, яка стане уділом всіх, хто стане Божими синами; свободу, яку Ісус і Церква дадуть слухняним в Царстві. 22 вірш також показує, що досвідчення зла має бути загальним в людській родині. Таким чином 19, 20 і 22 вірші показують досвід зі злом, а 21 вірш – звільнення від прокляття зла, тобто досвід з праведністю, для всіх, які все своє життя були під прокляттям («марнотою»), а це для того, щоб вони на умовах послуху могли отримати життя. Рим. 11:30-32 має ту саму думку. Ізраїль, після того, як пережив недолю віку Євангелії, в якому як народ вони були позбавлені милосердя, Божої ласки, повинен досвідчити благословень, а ті, які в цьому житті пережили нещастя, отримають милосердя, Божу ласку через славні благословення, яких Євангельська Церква, піднесена до слави з Ісусом, дасть їм в милосерді.
90 Псалом пояснює те саме. 1 і 2 вірші представляють Єгову в Його вічності. Перше речення 3 віршу відноситься до досвіду зі злом, як про повернення до пороху, натомість останнє речення каже про досвідчення добра, як про повернення з пороху. 4 вірш відноситься до періоду тисячі літ (Тисячоліття) як часу повернення з пороху і початку досвіду з добром. 5-10 вірші описують різні аспекти прокляття (разом п’ятнадцять) під час досвіду зі злом; натомість 11 в. питає про силу (значення) досвіду зі злом і відповідає, що воно має на меті повернути честь для Бога, що згідно 12 в. наступить тоді, коли ці уроки будуть засвоєні в серці. 13 вірш є молитвою про повернення з тих досвідчень зі злом, тобто про зміну («пожалій») попереднього досвіду зі злом, а 14 в. вказує, що ті, які пережили смуток (досвід зі злом) «по всі дні» свої (9 в.), тобто аж до смерті, вони моляться, щоб в наступні дні, в майбутньому житті, в часі досвіду з добром, вони могли бути наповнені щастям і радістю. 15 вірш – це молитва, щоб подібно, як по всі дні першого життя вони були засмучені і переживали зло, так щоб і в другому житті були радісні і таким чином виконали ціль, яку мав Бог, дозволяючи, щоб зло наповнило їх перше життя. 16 вірш становить молитву, щоб Ісус і Церква, як Божі слуги, продовжували благословляти людство, тобто давали йому досвід з добром, і щоб людство, діти Ісуса і Церкви (які є другим Адамом і Євою), принесло славу для Бога; натомість 17 вірш є проханням про відновлення Божого образу (величність Господа) і Його подоби (володіння землею так, як Він володіє Всесвітом) в тих, які по «всі дні» цього життя переживали зло і які по «всі дні» майбутнього життя будуть переживати добро. Отже, цей Псалом та інші уривки Святого Письма, процитовані раніше, відносяться до подвійного досвіду (одного зі злом, а іншого з добром) доводять, що є надія для тих неспасенних померлих, які в цьому житті не отримали милосердя, ласки Єгови.
ФАКТИ ПІДТВЕРДЖУЮТЬ НАШЕ ТВЕРДЖЕННЯ
(7) Сьомим доказом того, що Біблія дає надію для неспасенних померлих, які не мали можливості спасіння в цьому житті, є факти, які вона подає. Оскільки Біблія вчить, що люди, знищені вогнем і сіркою в Содомі, Гоморрі та інших містах тієї рівнини, а також євреї десяти поколінь з північного царства та євреї двох поколінь з південного царства, повернуться на цю землю і знову будуть жити на ній (Єзек. 16:53), незважаючи на їх негідність (Єзек. 16:44-52). Вона також говорить, що євреї будуть шкодувати за свої гріхи (Єзек. 16:54,57-59,61,63); що Бог складе з ними Новий Заповіт (Єзек. 16:60,62); і що дасть жителів Содоми та Самаритян за дочок євреям, що означає, що вони (євреї) їх навернуть до Господа, оскільки ті, які є навернені кимось, в Святому Письмі названі їх дітьми (Гал. 4:19; 1 Кор. 4:15; Іс. 60:4). В Єзек. 16:55 справа відродження Содоми та її дочок (людей, залежних від неї), Самарії та її дочок та Єрусалима і його дочок, є зазначена як повернення до попереднього стану, реституція (Дії 3:21), повернення до первісного стану досконалості, в якому людський рід був
в Адамі до того, як гріх увійшов у світ, тобто повернення до Божого образу та подоби. Наш Господь Ісус підтверджує цю саму думку щодо народів, підлеглих Содомі (Мат. 11:23,24), і дає надію фінікійцям, мешканцям Тиру й Сидону (Мат. 11:21,22), доводячи, що вони менше винні, ніж Ізраїль. Як показує Святе Письмо, вони отримають таку можливість, і в День суду, коли Ісус буде володіти землею, їм буде легше, ніж невіруючим євреям Його часу (Луки 22:29,30). Оскільки вони будуть мати шанс, то зрозуміло, що всі інші неспасенні померлі, які в цьому житті були позбавлені можливості спасіння, також будуть мати її «в той день». Отже, свідчення Біблії підтверджує, що існує надія для багатьох з неспасенних померлих.
УРЯДОВІ ІМЕНА ХРИСТА
(8) Як восьмий доказ того, що Біблія дає надію тим померлим неспасенним, які в цьому житті не мали можливості отримати спасіння. Подаємо факт, що Біблія приписує Ісусу і Його вірній Церкві урядові імена, які доводять існування такого шансу для тих, стосовно яких буде виконуватися урядова діяльність, яка виникає з тих імен. Ми стверджуємо, що в своєму майбутньому відношенні до людства вони між іншими є названі (1) Спасителями, (2) Священниками, (3) Царями, (4) Пророком або Вчителем, (5) Батьками, (6) Первістками і (7) Насінням Авраама, яке буде благословити цілу людську родину. Розгляньмо коротко ці біблійні назви відносно Ісуса і Церкви – Його Тіла, в їх майбутньому відношенні до світу, і пізнаємо, яким чином Господь вказує через них на діло спасіння, яке буде довершене для тих померлих, які так і не отримали можливості спасіння з вибору. Візьмімо, наприклад, ім’я Спасителі, яке застосовується до них у Святому Письмі: «І спасителі прийдуть на гору Сіон, щоб гору Ісава судити, і царство Господнє настане!» (Овд. 21). Ми знаємо біблійну науку, що Яків є образом на вибраних, а Ісав – невибраних (Рим. 9:10-13). Так, як Бог більше любив Якова, ніж Ісава, так Він більше любить вибраних, ніж невибраних. Так, як Бог вибрав Якова, а відкинув Ісава, так тепер вибирає вибраних, а відкидає невибраних. Хоча Бог дає вибраним головні благословення, так як Ісаак дав головне благословення Якову (Бут. 27:28,29), то однак – як пізніше Ісаак дав Ісаву менше, проте щедре благословення (Бут. 27:36-39) – Бог дасть в майбутньому віці менші, проте багаті благословення невибраним. Саме таку думку насуває Овдій у 21 в. В цьому вірші гора Сіон зображує Царство, яке несе спасіння, Царство Тисячоліття (Йоіл 2:32; Овд. 17). Спасителі, які виходять на неї, це Ісус і Його Церква, вибрані (Іс. 2:2,3; 60:14,15,18; Рим. 11:26, 30-32). Як Спасителі вони будуть судити гору Ісава, невибраних, звільняючи їх від ворогів (гріха, смерті і гробу), так як судді рятували Ізраїль від ворогів. Цей славний стан буде осягнений, оскільки, як нас запевнює цей вірш, «буде царство самого Господа». Таким чином вибрані як Спасителі направлять упадок Адама, приведуть невибраних на стежки праведності, які покинув Адам і вони (Іс. 58:12). Це, звичайно, доводить існування в Царстві шансу для невибраних, який вони отримають з рук Спасителя, Ісуса і Його Церкви – Нареченої.
Також урядове ім’я
Священники, застосоване до Ісуса і його Церкви, підтверджує те ж саме (Євр. 3:1; 1 Пет. 2:5,9; Об. 1:6; 5:10; 20:6). Священник – це той, хто на підставі жертви, складеної Богу за інших, виконує функцію примирення між Богом і людиною (Євр. 5:1; 2:17). Ісус і Його співсвященники приносять жертви Богові в цьому житті (Євр. 5:1,5; 9:11,12; 13:15,16; 1 Пет. 2:5). Христос, як Священник, протягом цього віку з’являється перед Божим лицем за вибраних, не за невибраних (Євр. 9:24; 10:14; Ів. 17:9), подібно як Аарон, будучи образом на Нього, спочатку входив до Святая Святих з кров’ю бичка тільки за вибране покоління Левія (Лев. 16:15), так і Христос в Тисячолітті, коли жертва Церкви закінчиться, заступиться перед Богом за світ, і тоді Він з Церквою будуть благословити невибраних. Той факт, що тоді Священниками буде Церква з Ісусом (Об. 20:6), доводить, що будуть інші, за яких вони будуть виконувати примирення: невибрані. Отже, урядове ім’я Священники підтверджує, що Христос і Церква уділяють невибраним померлим можливість спасіння.
Урядове ім’я
Царі, застосоване до Ісуса і Церкви, доводить те ж саме. Ісус і Церква названі Царями (Об. 19:16; Рим. 5:17; 2 Тим. 2:12; 1 Пет. 2:9; Об. 1:6; 5:10; 20:4,6). Існує виразна заява, що панування Ісуса і Церкви має на меті знищити всі діла сатани, на чолі яких стоїть гріх, смерть і могила (Рим. 8:19-21; 1 Цар. 15:24-26; 55:57). Для контрасту, ми можемо подивитися на справу спасіння з точки зору Царів і Царства наступним чином: сатана, узурпатор, є тепер «князем цього світу» (Ів. 12:31; 14:30; 16:11); через гріх він тепер панує в серцях дітей непослуху (Еф. 2:2), засліпивши їх оманою (2 Кор. 4:4), мучить їх нещастями, які супроводжують процес вмирання і ведуть до стану смерті (Євр. 2:14). На початку Тисячоліття царства цього світу стають Царством Господа нашого і Христа Його (Об. 11:15). Сатана, як узурпатор, є схоплений і в’яжеться (Об. 20:1-3), а панування Христа і Церкви (Об. 20:4,6; 1 Кор. 15:24-26,55-57) звільнює людський рід з гробу, нещасть процесу вмирання і гріха. Це означає пробудження померлих, які помирають в Адамі (Пс. 22:29,30), і допомогу в реформуванні себе (Рим. 14:9). І тому урядові імена Царі, застосоване до Ісуса і Церкви, означає можливість спаcіння для невибраних померлих.
Урядове ім’я
Пророк, тобто Вчитель, є дане Ісусу і Церкві, а це означає, що вони будуть навчати людській рід про шлях спасіння. Ісус названий Пророком, Вчителем, у зв’язку з часом реституції, коли, як ми показали, неспасенні померлі вийдуть з гробів, щоб мати шанс спасіння (Дії 3: 22,23,21; Ів. 1:9). Є також сказано, що Церква буде навчати світ у Віці Тисячоліття (Іс. 60:1-4,14,15; 2:2,3; 62:1,2,10; Пс. 22:31,32,28-30; Іс. 42:6,7,10-12; 49:6,8-12, пор. 2 Кор. 6:1,2). Отже, це урядове ім’я Ісуса, як і Церкви, на що особливо виказує зв’язок процитованих вище уривків, доводить можливість для невибраних померлих отримати спасіння.
Імена Отець і Матір дані Христу і Церкві в стосунку до невибраних з людського роду, які у Віці Тисячоліття стануть їх дітьми. Ісус названий Отцем Вічності (Іс. 9:6), оскільки в майбутньому віці дасть слухняним з людей вічне життя. Його ім’я Другий Адам (1 Кор. 15:450) вказує на те, що Він займе місце Адама і стане другим Батьком людства, відроджуючи його в праведністю і житті. Про вірну Церкву Святе Письмо говорить як про Наречену, Жінку Агнця (Об. 19:7-9; 21:9,10, пор. Іс. 66:10-14, де вона представлена як мати, яка опікується та піклується, любить і потішає своїх дітей; под. також Іс. 60:4, де є поданий подібний образ). Як Ісус є представлений як позаобраз Адама (Рим. 5:14; другий Адам), так Церква представлена як позаобраз Єви (друга Єва; 2 Кор. 11:2,3; Еф. 5:31,32). А також, як перший Адам і Єва через догоджання собі ввели гріх на світ, так другий Адам і Єва терплять через жертвування самих себе, аби зняти гріх зі світу. І як перший Адам і Єва породили людство в гріху і смерті, так другий Адам і Єва відродять людство в праведності і житті. І оскільки ці народжені в гріху і смерті через заслугу викупу мають отримати можливість відродження в праведності і житті через нового Отця і Матір людства, то урядові імена Отця і Матері, застосовані в Біблії до Ісуса і Церкви, доводять існування шансу спасіння для невибраних померлих.
Це саме доводить ще інше ім’я, застосоване до Ісуса і Церкви – Первістки. Ісус є названий
Первістком (1 Кор. 15:20); як і Церква є разом з Ним названа
Первістками (Рим. 8:23; Як. 1:18; Об. 14:4). Логіка вказує, що якщо вони є первістками, то мусить також бути щось, що наступає після них – пізніші вівці: це послушні серед людей в часі Тисячоліття. Таким чином наступне ім’я, вжите щодо Ісуса і Церкви, вказує на можливість спасіння, яке пізніше буде можливим для невибраних померлих.
Сьоме урядове ім’я Ісуса і Церкви вказує на шанс спасіння для невибраних померлих:
Насіння Авраама, яке благословить усі племена, роди і народи землі (Бут. 22:18; 28:14; Дії 3:25). Цим насінням є Ісус і Церква (Гал. 3:16,29; Рим. 9:7,8; Гал. 4:28). Більшість людей з племен, родів і народів землі померли під прокляттям Адама, отже відійшли з цього життя без благословень. І тому вони мусять бути пробуджені з мертвих, щоб отримати благословення, обіцяні в Угоді, підтвердженій Присягою, що містить три славні частини: (1) що буде Насіння Авраама; (2) що це Насіння буде благословляти і, (3) що справа благословення досягне усіх невибраних: померлих і живих. Отже, урядове ім’я Ісуса й Церкви
Насіння Авраама вказує на шанс спасіння для невибраних померлих. На підставі семи урядових імен Ісуса і Церкви ми дізналися, що їх урядовою працею в Тисячолітті буде, серед іншого, дати можливість спасіння всім тим, які відійшли, не маючи такої можливості в цьому житті. Є ще інші урядові імена, застосовані Біблією по відношенню до Ісуса і Церкви, які це підтверджують, такі як Посередник, Суддя, Місто Бога, Відкупитель, Божий Храм, Дерево Життя, Нові Небеса і т.д., але сім імен, які були тут коротко обговорені, достатньо це доводять. В книжці «Біблія» (Е 12) ми подали список цього 21 уряду.
ПОВНА МОЛЖИВІСТЬ ДЛЯ ВСІХ
(9) Як дев’ятий аргумент, який доводить існування можливості для тих неспасенних померлих, які не мали можливості отримати спасіння, що має місце тепер, представляємо той факт, що всі речі, які дають можливість отримати спасіння, стануть уділом всіх, які будь-коли жили; отже ті, які не отримали цих благословень в цьому житті, отримають їх після пробудження з мертвих. Ми легко побачимо, що можливість отримати спасіння складається: (1) зі скасування Адамового вироку, (2) пізнання Божої Правди, (3) умов, які сприяють справедливості і не сприяють гріху, (4) притягнення до Христа, (5) визнання Христа і підкорення себе Йому, (6) пропозиції посвячення та (7) пропозиції Святого Духа. Якщо ми зможемо довести, що ці сім речей будуть уділом усього людського роду, який не мав такої можливості в цьому житті, то це буде доказом, що він отримає їх в майбутньому житті, а отже, що є надія для тих неспасенних померлих, які не мали шансу отримати спасіння в теперішньому житті. Тепер ми приступаємо до доведення на основі Біблії, що ці сім чинників будуть уділом всіх невибраних.
1. Всі будуть звільнені від Адамового вироку, тобто, всі будуть пробуджені з мертвих, бо ж смерть є вироком Адама (Рим 5:12; 1 Кор. 15:21,22). Тому звільнення їх від вироку смерті означає виведення зі смерті, вже без Адамового прокляття. Далі вірші Святого Письма доводять, що на підставі смерті Христа за кожного усі будуть звільнені від вироку Адамової смерті (Рим. 5:18,19; 11:26; 1 Тим. 2:4-6; 4:10; Ів. 1:29; 3:17; Євр. 2:9; 1 Ів. 2:2). Коли деякі з цих віршів говорять про спасіння всіх, то це не відноситься до вічного спасіння, але спасіння через смерть Христа від вироку смерті, який лежить на всіх за гріх Адама. Таким чином ці вірші доводять, що всі, які в цьому житті не були звільнені від вироку смерті Адама, завдяки жертві Христа будуть від нього звільнені в майбутньому житті; а якщо цей вирок приносить смерть, то звільнення від нього означає пробудження з мертвих вільними від цього вироку. Звільнення від н є необхідним, аби скористатися з можливості спасіння, бо так довго, як хтось знаходиться під вироком смерті, він не може отримати вічного життя.
2. Всі будуть навчені Божому Слову; оскільки люди не можуть бути спасенні через незнання, бо щоб одержати спасіння, вони мусять прийти до пізнання правди (Дії. 4:12; 11:14). Як Старий, так і Новий Заповіт доводять, що ті, які в цьому житті не отримали спасенного знання правди, отримають його пізніше. Ось деякі тексти Святого Письма, які говорять, що так буде у віці Тисячоліття, коли земля (Іс. 11:9; Ав. 2:14) буде наповнена знанням Бога, в той час як зараз (Іс. 60:2; 2 Кор. 4:4) темнота (омана) вкриває землю (Іс. 29:18,24; 35:4-6; 40:5; 42:6,7; 49:6; 50:10; Ів. 1:9; Дії 3:21,22; 1 Тим. 2:4,6; Об. 20:3; 22:17). Таке пізнання дійсно дасть їм можливість отримати життя; оскільки воно є другою складовою спасіння.
3. Біблія навчає, що всі будуть в таких умовах, які не сприяють гріху, а сприяють праведності, і в тих умовах зможуть реформувати себе, і вічне життя дійсно буде можливим навіть для найслабших і найбільш деградованих. Наступні умови, які не сприяють гріху, а сприяють праведності, стануть доступні для всіх під час царювання Месії: прокляття буде зняте з землі (Іс. 61:4), а земля стане приверненим раєм (Єз. 36:35; Іс. 35:1,2); сатана і його упавші ангели будуть зв’язані, щоб не могли зводити людей (Об. 20:1-3). А Христос і Церква візьмуть владу для добра людства (Пс. 72:8; Об. 20:4,6); неправда і гріх будуть назавжди знищені (Іс. 25:7; 1 Кор. 15:25,55-57), а правда і праведність переможуть (Іс. 11:9; 62:12); вирок смерті буде знятий з людини (Рим. 5:19), а замість цього вона одержить можливість реституції; смуток і зідхання минуть, а радість і щастя займуть їх місце (Іс. 35:10; Лук. 2:10); війни і боротьба зупиняться (Іс. 2:4), а їх місце займуть мир і добра воля (Іс. 9:6; Лук. 2:14); люди не будуть більше переслідувані і кривджені за праведність (Іс. 25:8), але, навпаки, дуже благословенні (Пс. 72:7); безбожні будуть одразу карані за чинення зла (Пс. 37:35,36) і биті з метою направи (Іс. 26:9); фальшиві релігійні системи будуть знищені (Іс. 65:15; Об. 18:8-24), і одна правдива релігія об’єднає усіх (Іс. 60:14,15); гнобительські уряди будуть повалені (Іс. 60:12), а запанує турботливий уряд Ісуса і Церкви (Пс. 72:12-14); люди не будуть вже позбавлені свого дому, ані не будуть змушені винаймати в інших (Іс. 65:22), але кожен в мирі буде радіти своєю власністю (Мих. 4:4); не буде більше виконувати непотрібної праці (Іс. 65:23), але їм буде вестися в їх стараннях (Іс. 60:17). Такі умови точно не сприяють гріху, а сприяють праведності; отже буде дуже сприятливий шанс для спасіння людства. Умови, що сприяють спасінню, є третьою складовою можливості спасіння, а подані вище цитати доводять, що вони призначені для неспасенних померлих світу.
4. Святе Письмо навчає, що всі ті, які в цьому житі не були корисним чином спрямовані до Христа, будуть спрямовані до Нього в майбутньому житті. Ісус говорить (Ів. 12:32): «І як буду піднесений з землі [в наступному вірші св. Іван пояснює, що цей вираз відноситься до жертовної, викупної смерті Ісуса і Його панування в Тисячолітті, через що Він прославить Бога], то до Себе Я всіх притягну». Ми усі знаємо, що в цьому житті порівняно небагато були притягнені до Христа (Ів. 6:44; Мат. 7:14). Тому всі, які в цьому житті не були притягнені (корисно спрямовані) до Нього, мусять бути до нього притягнені після цього життя, в іншому разі вірш з Ів. 12:32 був би неправдивим. Але цей вірш є правдивим, тому не притягнені до Нього в цьому житті, будуть скеровані до Нього в майбутньому, в Тисячолітті.
5. Біблія навчає, що всі підкоряться Ісусу і визнають Його право панувати над ними (Фил. 2:10,11; Іс. 45:23; Пс. 22:30; Рим. 14:9). В цьому житті не всі підкорилися Йому, і не всі визнали Його, щоб Він керував ними. Ті, які не зробили цього в теперішньому житті, мусять це зробити в майбутньому. Фил. 2:10 вказує, що це охоплює померлих, тобто тих, що під землею, а Пс. 22:30 і Рим. 14:9 прямо говорять про них. Таке підкорення себе і визнання є частиною досвідчень тих, які використовують можливість спасіння.
6. Святе Письмо навчає, що можливість посвячення Господу в часі Тисячоліття буде дана кожній людині на землі; це відноситься також до тих, які будуть тоді пробуджені з мертвих. Відповідним тут є текст з Іс. 35:8. У 4 вірші представлений другий прихід Христа, який відбувається у великому утиску під час повалення царства сатани і покарання його прибічників. 5 та 6 вірші говорять про те, яким чином Він буде просвічувати, реформувати і підносити грішне людство, а 7, 1 і 2 вірші навчають про привернення раю. 8 вірш навчає про відкриття Святої Дороги для нечистих (заплямлених гріхом Адамового роду), які мусять очиститися, якщо будуть прагнути іти нею до кінця. На відміну від вузької дороги (особистої дороги), Свята Дорога є публічною дорогою, відкритою для кожного. На ній все буде дуже просто і ясно, так, що і нерозумний не заблудить. 9 вірш вказує, що з цієї дороги будуть забрані всі перешкоди, а відкуплені, тобто ті, які через викуп будуть звільнені з-під вироку смерті (1 Тим. 2:4,5), отримають привілей іти нею. 10 вірш доводить, що у зв’язку зі Святою Дорогою померлі, яких також охоплює викуп Христа (Ос. 13:14), повернуться з гробу і прийдуть до Сіону, Ісуса і Церкви. Отже, цей фрагмент виявляє, що можливість посвячення буде відкрита тим померлим, які не посвятилися в цьому житті, і вона є шостою складовою шансу спасіння.
7. Останньою складовою можливості спасіння є пропозиція Святого Духа. Біблія навчає, що така пропозиція буде запропонована всім. В Йоіла 3:1, 2 зроблена цікава обітниця, яка подає думку в зворотному порядку виконання. У 2 вірші Єгова нам подає, що виллє Святого Духа на рабів і невільниць (вибраних), що Він робив у віці Євангелії, «за тих днів»; а в 1 вірші каже, що «потому», після віку Євангелії, тобто у віці Тисячоліття, виллю Духа Свого «на кожне тіло». Отже, ті, на кого він не був вилитий в цьому житті, пізнають це в майбутньому житті. Слухняні приймуть його (Дії 5:32), завдяки чому (якщо і далі будуть послушними) будуть піднесені до досконалості. Згідно Йоіла 3:1 усі будуть мати можливість отримати Святого Духа, хоча ніхто не буде примушений до послуху і його прийняття. Таким чином можливість отримати Святого Духа буде відкрита для всіх. Пропозиція прийняти Святого Духа є необхідною частиною можливості спасіння. Вона є сьомою і останньою складовою повного шансу спасіння.
Таким чином ми довели на основі Святого Письма, що сім чинників, які складають повну можливість спасіння, будуть доступні кожній людській істоті. Однак в цьому житті вони не були доступні кожному. Тому такі зможуть отримати їх пізніше, в Тисячолітті.
ПОСТУПОВЕ УСУВАННЯ ПРОКЛЯТТЯ
(10) Ми продовжуємо обговорювати цю тему, подаючи десяту причину надії для деяких з неспасенних померлих. Біблія навчає, що під час Тисячоліття прокляття, яке Адам стягнув на людську родину, буде поступово зніматися протягом тисячі років. Об. 21:3-5 вказує, що це станеться завдяки присутності серед людей на землі Божої Скинії (Христа і Церкви – «храм Божий святий, а храм той то ви»; 1 Кор. 3:17; Еф. 2:19-22). Об. 22:1-3 доводить це на підставі перебування серед людей Престолу Бога і Агнця (Божої царської влади, яку буде виконувати Ісус з Церквою), Ріки Життя (чистого Божого Слова) і Дерева Життя (Ісуса і Церкви). 1 Кор. 15:24-26 показує, що царська влада Христа викоренить в часі Його панування всі рештки узурпованого панування сатани і його впливу на людей, головними наслідками якого є гріх, смерть і могила. 1 Кор. 15:54-57 доводить, що Церква буде приймати участь з Ісусом в осягненню цієї перемоги над гріхом, смертю і могилою для добра людства, а Ос. 13:14 подає, що все це буде наслідком викупної жертви Христа. Хай лине Богові слава за таке прекрасне майбутнє! Цей перегляд підтверджує, що шанс спасіння чекає на тих, які не мали його в цьому житті; бо всі вони померли під прокляттям, знищення якого означає, що більше воно не буде тяжіти ні над ким.
Перед тим, як представимо наступні докази існування надії для неспасенних померлих, ми розглянемо кілька відповідних питань.
ЧИ «ВСІ» (1 ТИМ. 2:6) ОЗНАЧАЄ КОЖНОГО?
По-перше, чи правильним є твердження, що слово «всіх» в таких віршах, як 1 Тим. 2:4, 6 означає
всіх, беручи під увагу біблійне вживання цього слова в Мат. 3:5 і т.п., де воно, звичайно, не означає
всіх? Це правда, що деколи слово «всі» в Святому Письмі не означає кожного, тобто воно не є універсальним поняттям в своєму застосуванні, як це доводить випадок, процитований в питанні. Однак цей факт не перечить думці, що це слово майже завжди має універсальне застосування. Воно так загальне, що бажання дати доказ завжди приходить до того, хто переконує, що в процитованому уривку воно не охоплює кожної особи або кожної речі. Звичайно в 1 Тим. 2:4, 6 слово «всі» з трьох причин означає кожного: (1) Згідно з 1 Тим. 2:4, Святе Письмо ясно навчає, що Бог у Своїй любові прагне спасти від вироку Адама кожну людину. На доказ цитуємо серед інших наступні вірші: Бут. 12:3; 18:18; 22:18; Ів. 3:16,17; 1 Тим. 4:10; Тит. 2:11; 3:4; Євр. 2:9; (2) Біблія також виразно вчить, що Ісус Христос помер, щоб усіх людей спасти від вироку Адама (просимо знайти наступні тексти для підтвердження цієї думки: Ів. 1:29; 3:15-17; 12:32,33; Рим. 5:18,19; 1 Кор. 15:21,22; Євр. 2:9; 1 Ів. 2:2); (3) Біблія вчить, що внаслідок Божої любові та смерті Ісуса Христа за всіх людей, щоб врятувати їх від вироку Адама, всі люди будуть запрошені і підтримані Святим Духом, щоб прийти до гармонії з Богом. Зауважмо наступні вірші, які не є вичерпним переліком відповідних уривків Святого Письма: Пс. 2:8; 21:28-30; 85:9; 97:3,4; Іс. 2:2; 11:9; 25:6; 29:18,24; 35:5,6,10; 40:5; 45:22,23; 52:10; Єр. 31:34; Йоіл 3:1; Лук. 2:10,31-34; Ів. 1:9; 12:32; Тит. 2:11; 3:4; Об. 22:17. Якщо уважно дослідимо 1 Тим. 2:4-6, то ми зауважимо, що ці три думки є там виразно підкреслені. У 4 вірші Апостол в першу чергу відкрито заявляє, що Божа добра воля, любов, охоплює цілу людську родину для того, щоб вона могла бути врятована від Адамового вироку: «
що хоче, щоб усі люди спаслися [не навічно, але від вироку Адама]. Про другий пункт – жертву Ісуса, складену за всіх людей – безпосередньо навчає 6 вірш, де Павло говорить про Ісуса Христа, що «
дав Самого Себе [на смерть]
на викуп [рівнозначну ціну]
за всіх [за Адама і весь рід, який в момент гріха був в його стегнах]». 4 і 6 вірші навчають також про пропозицію допомоги Духа для всіх людей задля спасіння: «
Який хоче, щоб всі люди…
прийшли до пізнання правди… що буде
часу свого [
KJV; під час Тисячоліття]». Тому, ці три зауваження доводять, що «всі» в 1 Тим. 2:4,6 означає кожного з роду Адама, включно з ним.
УНІВЕРСАЛЬНЕ ВІДКУПЛЕННЯ ЧИ СПАСІННЯ?
Друге питання, яке може з’явитися: чи Святе Письмо навчає про універсальне
відкуплення, універсальне
спасіння чи про те і інше? Відповідаємо, що про це можна говорити різними термінами і, не дивлячись на це, правильно. Ми могли б сказати, що ми маємо універсальне відкуплення, бо ж воно є для всіх, а результат смерті Христа буде результативним для цілого роду Адама. Коли? Вони виявляться результативними для всіх, це буде означати їх спасіння, тобто дійсне і повне спасіння від гріха і умов смерті, або повну
можливість піднятися з гріха і смерті, в чому їм може перешкодити лише їхня власна воля. Справа першого Адама буде вчинена повністю недійсною через Христа. Кожен представник людського роду,
якщо захоче, отримає привілей повернення до всього, що було втрачене. Вічне спасіння, повне звільнення від гріха і смерті, буде вимагати повної співпраці людини. Порушення Божого права веде до вироку смерті, як було у випадку батька Адама. Порушення цього закону будь-ким з уже звільнених від вироку Адама і піднесених з упадку буде означати поновне засудження такої особи на смерть. Про це засудження Біблія говорить як про другу смерть, яка, за її словами, прийде на деяких. Перша смерть прийшла на всіх по причині гріха однієї людини. Друга смерть буде тільки для свідомих і добровільних грішників, якими, за словами Біблії, деякі стануть. Вчинення такого роду гріхів буде можливим лише після звільнення з попереднього вироку, виданого Адаму – вироку
першої смерті. Тобто світ не може тепер померти
другою смертю, оскільки він ще не є звільнений з
першої смерті. Жодна людина не може бути покарана судом
два рази карою смерті за ту саму провину. Щоб отримати
другий вирок, вона спершу мусить бути звільнена – дійсно чи приписано – від першого вироку, і далі вчинити другий переступ. Світ (Адам і цілий людський рід) був один раз засуджений. Лише коли він буде звільнений від цього осуду, буде можливим отримати новий.
Тому Біблія заявляє, що в Божому намірі буде великий День, День, який триває тисячу років, в якому Христос буде судити, випробовувати світ. Право втілювати цю пробу наш Господь Ісус отримав через Свою смерть, скуштувавши її за Адама і все його потомство, осуджене в ньому (Євр. 2:9). Смерть нашого Господа, досконалої людини, була повним відповідником вироку, виданого першій людині. Таким чином була відкрита дорога до великого часу відновлення, про яку говорить Апостол Петро (Дії 3:19-21). Отже, наш Господь Ісус став Відкупителем, набувачем Адама і цілого його роду. Він ще не довершив вповні акту купівлі, бо ж застосування заслуги Його жертви за світ має наступити під час Його другої присутності, коли Церква буде вже укомплектована. Як тільки дійде до цього набуття, настане скасування гріха світу. Тоді світ, вільний від кари первородного гріха, тобто Адамового гріха, буде відданий Христу. Кожна особа буде мати повну можливість, пробу, суд, щоб визначити свій справжній характер, справжні прагнення, дійсне відношення до добра і зла, до Бога і гріха. Спочатку це охопить народи, які будуть жити, а пізніше, поступово, тих, які є в гробах, в міру, як вони будуть вставати з них. Це буде універсальне відкуплення, тобто визволення з Адамової кари
смерті, загальне викуплення зі смерті, але не універсальне визволення, спасіння до
вічного життя, яке буде на умовах.
Говорячи про великий день випробування, День Суду світу, Апостол Павло говорить: «
Бo Він визначив день [в майбутньому],
коли хоче судити поправді ввесь світ через мужа, що Його наперед Він поставив, і Він подав доказа всім, із мертвих Його воскресивши» (Дії 17:31). Звичайно, слово «муж» вжите в цьому випадку образно, говорячи про Ісуса, як Голову, і Церкву, як Його Тіло, яка разом з Ним має складати в Тисячолітті великого Посередника між Богом і людьми з ціллю звільнення всіх від кари Адама, надання їм повної можливості повернення до Бога. Кожен, «хто хоче», зможе отримати цю повну можливість, а через поступ зможе бути визнаний гідним вічного життя. При закінченні тисячі років, в кінцевій пробі людства, він зможе довести, що може і прагне (може, бо став досконалим; прагне, бо має добрі прагнення серця) додержувати Боже право. Всі такі отримають від Отця вічне життя. Всі інші будуть знищені.
Адам був поставлений на пробу вічного життя, але впав на самому її початку. На початку Тисячоліття людство розпочне свою пробу іншим способом, бувши ще недосконалими. Однак вони, маючи досвід з натурою і наслідками гріха, будуть під прикриттям заслуги Христа (даної не в результаті індивідуального приписання, але внаслідок діяльності посередницького панування), зможуть підніматися щораз вище зі стану гріха та смерті. Маючи цей привілей, люди зможуть виявити свій справжній характер, скерований на добро чи зло. Якщо вони вірно стануть на бік добра, то отримають вічне життя, а якщо на бік зла, то втратять життя – знову помруть і вже назавжди залишаться мертвими: стягнуть на себе другу смерть. Отже, Біблія вчить про універсальне відкуплення, спасіння від Адамової кари смерті, проте вона не вчить про універсальне спасіння до вічного життя.
РОЗГЛЯД ОБЯВЛЕННЯ 20:4,5
Третє питання, яке можна задати, звучить так: як можна узгодити вчення, що невибрані померлі, позбавлені в цьому житті шансу отримати спасіння на основі вибору, будуть пробуджені в часі Тисячоліття, з Об. 20:4,5, яке після обговорення першого воскресіння мертвих каже: «а інші померлі не ожили, аж поки не скінчиться тисяча років»? Зауважимо, що цей фрагмент не говорить, що решта з мертвих не були пробуджені, аж скінчиться 1000 років, але що вони не ожили, аж поки не скінчились 1000 років. Хтось може запитати: яка різниця? Ми відповідаємо, що від цього залежить гармонійність або суперечність біблійних наук. Це прояснять кілька зауважень: Колись людство жило, було досконалим в отці Адамі. Однак, по причині прокляття Бог трактує ціле людство як померле, не дивлячись на те, чи воно знаходиться в процесі смерті, чи в стані смерті (Мат. 8:22; Ів. 5:24,25; 2 Кор. 5:14; Рим. 5:12,15,17; Еф. 2:1,5; Об. 20:12,13). Він робить це тому, що на всіх лежить вирок смерті, і тому, що коли йдеться про тих, хто знаходиться в процесі смерті, цей вирок виконується на них. Схожим чином ми могли б сказати про шанси на електричному стільці в момент увімкнення електрики – що «він вже не живе», а це тому, що є під вироком смерті, який виконується на ньому, хоча ще не приведений в дію. З цієї точки зору процес смерті ми називаємо порахованою смертю, а стан смерті – дійсною смертю. Подібно й Бог: усіх вільних від вироку смерті називає живими, не дивлячись на те, чи є вони досконалі приписано чи дійсно (Ів. 3:36; 5:24,25; 1 Ів. 5:12; Рим. 5:15; Ів. 1:4; Об. 21:3-5). Перших ми називаємо пораховано живими, а других дійсно живими.
Ця точка погляду дозволить нам гармонізувати нашу науку, яка каже, що решта з померлих (невибраних) будуть
пробуджені з мертвих
в часі Тисячоліття, з твердженням, що вони оживуть лише під його кінець. Відразу після пробудження зі смерті вони ще не будуть живими – дійсно досконалими. Процеси реституції будуть вимагати тисячі років, щоб довести їх до дійсної досконалості, щоб оживити їх так, як в дійсності на це дивиться Бог. Оскільки так довго, як в них буде залишатися якийсь слід недосконалості Адама, з Божої точки зору вони будуть мертвими (1 Кор. 15:24-26). Але як тільки стануть досконалими, вони оживуть, що станеться під кінець Тисячоліття, і що вимагає, аби вони були пробуджені в часі Тисячоліття. Тепер завдяки нашому виправданню вірою Бог трактує нас як живих з Божої точки зору, оскільки наше виправдання вірою приписує нам праведність, яку завершені процеси реституції довершать в послушних протягом тисячі років. Таким чином ми гармонізуємо мниму суперечність і стверджуємо, що обидва вчення є біблійними і розумними. Привернення недосконалих до стану досконалості – допровадження їх до такого
життя, яким його бачить Бог, займе цілу тисячу років, хоча
пробуджені вони будуть на початку Тисячоліття. І тому решта з померлих не ожили – не повністю воскресли, не стали знову досконалими, якими були колись в Адамі, аж поки не скінчилася тисяча років.
ЧИ «НЕПРАВЕДНІ» ВОСКРЕСНУТЬ?
Четверте питання є таке: у зв’язку з тим, що деякі ніколи не досягнуть стану досконалості, який означає слово
воскресіння, як нам зрозуміти слова апостола Павла в Діях 24:15, що воскреснути мають як праведні, так і неправедні? Цей вірш виявляється дуже зрозумілим, коли ми пильно звернемо увагу на те, що читаємо. Євреї, які стояли близько і чули оборону апостола перед намісником Феліксом, частиною якої є слова з Дій 24:15, вірили, що всі праведні отримають воскресіння з мертвих, і що неправедним також буде дана можливість воскресіння. Цього вони навчилися від своїх прабатьків. Тепер апостол повторив це, в чому вони були переконані. Він каже: «настане воскресення праведних і неправедних», тобто воскресіння, яке забезпечив Бог і яке має ще наступити, є не лише для добрих, але також і для тих, які тепер є злими.
Це не означає, що ті, які
залишаються в стані неправедності, осягнуть повне воскресіння з мертвих. Цей текст не говорить, що
всі неправедні воскреснуть, повернуться до досконалості життя. Тепер живуть виправдані, які матимуть можливість воскресіння, та інші, які тепер не є виправданими і які також будуть мати можливість воскресіння. Ціле людство буде мати нагоду в запевненій Богом
можливості воскресіння. Праведні отримають особливе воскресіння, яке буде нагородою за їх особливий послух. Але у віці, який надходить, перед усіма буде відкрита можливість здобути вічне життя через Христа. Праведні з класу Церкви є «перемінені дуже швидко, як оком змигнути» з земного стану в небесний – в досконалих духовних істот. Праведні з давніх віків, виправдані перед Богом через віру, мають повстати як досконалі люди, а не в стані, в якому вони померли. Це настане після застосування заслуги викупу Христа за цілий світ.
Отже, ми маємо воскресіння: найвищого класу праведних, Малої Черідки, до Божественного рівня; воскресіння Великої Громади до нижчого духовного стану; воскресіння Старожитніх і Молодих Гідних на земному рівні. Це чотири класи, які проходять свою пробу в цьому житті. Але Божий план передбачає, щоб решта людства поступово були піднесені з земної тлінності до первісної досконалості, якою на початку втішався Адам. Тепер вони неправедні і ніколи не ввійшли в стан відносин з Богом.
Божа мета – звершити звільнення всього людства від осуду в отці Адамі через смерть Ісуса. Тому ціле тисячолітнє панування Христа було призначене на воскресіння світу, але майбутнє покаже, скільки людей використає цей шанс. Святе Письмо подає, що в наступному віці столітній грішник – добровільний грішник – буде повністю відтятий від життя. Воно засвідчує, що такий грішник буде юнаком в порівнянні з тим, ким міг би бути, якби використав можливості того періоду (Іс. 65:20). Ті, які не використають благословення того дня, самі будуть нести за це вину. Лише добровільне особисте відкинення Бога і Його милосердного спасіння в Христі може засудити кого-небудь на другу смерть.
Зауважмо, що Святе Письмо не говорить, що
всі будуть мати уділ у воскресінні. Що буде з тими, які отримали оживлене виправдання? Чи всі вони воскреснуть? О ні! Будуть такі, які були виправдані і пішли на другу смерть. Подібно буде зі світом: якщо хтось після того, як отримає повний шанс, свідомо згрішить супроти ясного світла, отримає кару другої смерті. Але нічого не буде бракувати в цій можливості, яку дасть Бог. Наш Господь сказав, що «надходить година, коли всі, хто в гробах, Його голос почують, і повиходять ті, що чинили добро, на воскресення життя, а котрі зло чинили, на воскресення
Суду» (Ів. 5:28,29).
Ті, які задовольнили Бога своєю вірою, посвяченням самих себе для Нього і послухом щодо вказівок Його Слова, Духа і Провидіння, це ті, які робили добре. Бог не бажає від них нічого більше, лише те, щоб вони довели свою вірність через повне посвячення, старання жити у згоді з Його волею в міру своїх можливостей, чи то у віці Євангелії, чи у вічних віках. Авраам, Ісаак, Яків і всі пророки (всі інші менш знані), які згадані святим Павлом в Євр. 11, померли з вірою. Бог засвідчує, що ці Старожитні Гідні подобалися Йому, і що вони отримають «краще воскресіння» (Євр. 11:35). Вищість їх воскресіння буде полягати в тому, що вони повстануть в людській досконалості, в той час як світ буде змушений здобувати досконалість впродовж тисячі років.
Ті, які чинили добре, повстануть на воскресіння життя. Деякі з них воскреснуть до життя на людському рівні, інші – на духовному, а ще інші – на найвищому рівні духовного існування – в Божій природі. Далі Ісус каже про другий загальний клас – про тих, які чинили зло. До них зараховані всі, яких Бог не може визнати ані прийняти. Не прийняті це ті, які на думку Бога не робили добре, які поступали погано, які є невиправданими. Багато з них були шанованими і моральними людьми, але вони не гідні «кращого воскресіння». Вони також повиходять, щоб коли захочуть, могли отримати повне піднесення до життя. Вони будуть пробуджені для того, щоб отримати воскресіння. Вони будуть воскрешені з
гадесу, гробу, стану смерті, але їх пробудження буде лише початком воскресіння, тобто повернення до досконалого життя. Деякі встануть, щоб пізніше знову померти, якщо не приймуть умов Божого благословення.
Процес воскресіння буде просуватися день за днем, тиждень за тижнем і рік за роком впродовж періоду тисячі років – великого дня воскресіння, великого дня, останнього дня, коли всі будуть мати можливість отримати вічне життя. Але хто не зробить відповідного поступу, буде визнаний негідним повного воскресіння. Його здобудуть лише ті, які будуть визнані гідними вічного життя на Божих умовах. Отже, це буде воскресіння померлих, допровадження до досконалого життя, як праведних, так і неправедних. Усі, що в гробах, повиходять з них і дійдуть до пізнання правди, так щоб, коли захочуть і будуть слухняні, могли віднайти все те, що було втрачене Адамом і відкуплене Спасителем світу, Ісусом Христом. Вищі пояснення знаходяться в повній згоді з дослівним перекладом останнього речення Дії 24:15: «Настане воскресення праведних і неправедних», оскільки перед словами «праведних» і «неправедних» немає грецького означеного артикля.
ЧИ ВСТАНУТЬ ТІ САМІ ТІЛА?
П’яте доречне запитання: чи під час воскресіння встануть ті самі тіла, які йдуть до гробу? Дуже зрозуміла відповідь на подібне питання дана в 1 Кор. 15:35-38, де читаємо: «Але дехто скаже:
Як мертві воскреснуть? І в якім тілі прийдуть? Нерозумний,
що ти сієш, те не оживе, як не вмре. І коли сієш, то сієш не тіло майбутнє, але голе зерно, яке трапиться, пшениці або чого іншого, і Бог йому тіло дає, як захоче, і кожному зерняті тіло його». Ці вірші виразно показують, що поховане тіло не повертається, даючи за ілюстрацію посіяного зерна пшениці і т.п., яке вже не повертається, але видає нові зерна. Подібно і поховані тіла не встануть з мертвих.
Часом вважається, що Ів. 2:19,21 («Зруйнуйте цей храм, і за три дні Я поставлю його… А Він говорив про храм тіла Свого») навчає про пробудження того самого тіла, яке є поховане. Таке пояснення суперечить не лише вище процитованим словам святого Павла, але також багатьом іншим віршам зі Святого Письма і біблійним ученням, які ми подали книжці
Схема Божого Плану, Е 16:334 с., які доводять, що Ісус у воскресінні не забрав назад Свого земного тіла. По причині нерозуміння Ісуса слухачами, Його слова були пояснені святим Іваном як такі, що відносяться до храму, показаного в єврейському храмі, тобто що Він говорив про позаобразний храм, яким є Церква (1 Кор. 3:16,17; 2 Кор. 6:16; Еф. 2:19-22). Ми також знаємо, що Церква названа Тілом Христа (Рим. 12:5; 1 Кор. 12:12-27; Еф. 1:23; 3:6; 4:4,12,16; 5:23,30; Кол. 1:18,24). Тому Ісус обіцяв тут, що навіть якщо Його вороги вб’ють різних членів Його Церкви, то Він, незважаючи на це, поставить його (Церкву) третього (тисячолітнього) дня. Він сказав ці слова п’ятого тисячолітнього дня від упадку Адама в гріх; а ми вже дізналися, що Церква буде володарювати з Ним, отже воскресіння сьомого тисячолітнього дня, який є тим третім днем, рахуючи від п’ятого включно. Розуміючи так, цей вірш не відноситься до пробудження тіл святих.
Святе Письмо ніде не вчить, що поховані в гробах тіла воскреснуть в останній день, але заперечує такому погляду. Приймаючи ці біблійні вчення, ми убережемо себе від закидів невіруючих щодо воскресіння померлих – закидів, які виникають з того факту, що матеріальні складники окремих тіл стали частинами інших тіл через асиміляцію, людожерство чи поїдання фруктів та овочів і т.п., які присвоїли собі складники мертвих людських тіл.
Вірш з Іс. 26:19 (див.
Танах) інколи приводять як такий, що ніби доводить, що встає те саме тіло, яке йде до гробу. Однак в перекладі AV (англ.) є кілька сумнівних речей. Передусім, слова надруковані в цьому вірші
курсивом, були додані до тексту, не маючи будь-якого відповідника в оригіналі. Тут перекладачі вживають
курсив, щоб поінформувати читачів, що ці слова були додані. Додані слова «
також і» приводять до того, що цей вірш можна пояснити так, як це перечило б Біблії багатьма способами, як ми це вияснили. Більше того, гебрайське слово, перекладене як «тіло» не є у множині, але вжите колективно, як, наприклад, в Іс. 5:25, і має значення множини.
Англомовні переклади ARV та ERV, переклад Молтона, Лісера, Юдейського Видавничого Товариства і т.д. подають цей текст так: «Оживуть твої померлі; мої мертві тіла встануть».
Як ми знаємо (Лук. 20:36; див. також «Життя – Смерть – Майбутнє» 171-183 с.), воскресіння має дві частини: (1) пробудження померлих і (2) піднесення їх з фізичної, розумової, моральної та релігійної недосконалості занепалого стану Адама до фізичної, розумової, моральної та релігійної досконалості, від якої Адам відпав. Цей процес вимагає цілого Тисячоліття. Ми вважаємо, що про ці дві частини воскресіння навчає Іс. 26:19. Вираз: «померлі твої оживуть» відноситься до пробудження померлих – першої частини процесу воскресіння, а вираз: «мої мертві тіла воскреснуть» відноситься до повстання з недосконалості Адама до досконалості – другої частини процесу воскресіння мертвих. Вираз «мертві тіла» не відноситься до тих тіл, які дійсно є в стані смерті, але мертвих в гріхах (Еф. 2:1,5), оскільки кожного, хто не є у Христі і не має досконалості, Бог вважає мертвим (2 Кор. 5:14). Причина використання слова «моє» у виразі «мої мертві тіла» в тому, що Христос, як автор цих слів, завдяки своєму відкупленню – набуттю – буде їхнім власником і Господом (Рим. 14:9); отже Він може властиво називати їх Своїми. Розуміючи так, цей вірш в найменшій мірі не говорить про воскресіння останнього дня тих самих тіл, які були поховані, але відноситься до двох частин процесу воскресіння: (1) пробудження померлих і (2) їх повернення до досконалості.
До цього моменту в даному розділі було подано 10 біблійних причин, підтриманих багатьма віршами на доказ того, що в наступному житті шанс отримати спасіння матимуть всі ті представники грішного роду Адама, які в цьому житті не були обдаровані можливістю отримати спасіння, яке тепер діє – виборчого спасіння. Є багато інших біблійних причин для такої надії; нашим бажанням є представити деякі з них, оскільки ця доктрина не повинна прийматися без повних і задовільних доказів її правдивості. Щоб наша віра в цьому питанні не була оперта лише на прагненні такої надії, але на певних, розумних і дійсних доказах, до тих 10 вже представлених аргументів ми додаємо ще інші. Два з них вже були досить докладно обговорені на попередніх сторінках, з поданням численних віршів. Ними є (11) благословення цілої людської родини, живих і померлих, шансом отримати реституцію, що є шостою головною ціллю повернення нашого Господа, згаданою в першому розділі (ТП № 10), та (12) знищення серед людей кожної злої речі і впливу та запровадження серед них добрих речей і впливів з ціллю повернути їх до досконалості, що було представлено в п’ятому розділі в темі «Цілі Царства» (БП № 4).
ДЕВ’ЯТЬ ІНШИХ ДОКАЗІВ ТАКОЇ МОЖЛИВОСТІ
Тепер коротко представимо дев’ять інших доказів цієї самої правди. (13) Біблія вчить, що багато з тих, які не мали можливості здобути виборче спасіння, в Тисячолітті позитивно зреагують на пропозицію доступного тоді спасіння. Про це прямо навчає Іс. 35:5,9,10 і Єзек. 16:46-63. (14) Біблія вчить, що багато з померлих піддадуться розпорядженням Царства, коли вони будуть запроваджені на землі (Пс. 21:28-30; 1 Кор. 15:21-26; Рим. 14:9; Іс. 45:22,23; Фил. 2:8-11; Пс. 85:9). (15) Біблійне вчення, що Вік Тисячоліття і День Суду є рівнозначні, доводить те саме; оскільки показує, що в День Суду будуть виконуватися лише ті речі, які мають бути виконані в Тисячолітті. Наступні вірші доводять ідентичність Тисячоліття і Дня Суду: 2 Тим. 4:1; Лук. 22:29,30; Мат. 19:28; Овд. 21; Єр. 23:5,6; 33:14-16; Іс. 32:1; Пс. 71:1-4. Як ми знаємо, всі померлі будуть пробуджені на початку Дня Суду (Ів. 5:28,29; 11:24; Об. 20:11,12). Отже, всі померлі повстануть на початку Тисячоліття. В Тисячолітті всі отримають допомогу для спасіння; отже всі отримають допомогу для спасіння в День Суду. (16) Ця правда виникає також очевидним чином з біблійної науки, що слово
воскресіння, застосоване до людства, означає
повстання знову з упавшого стану до досконалості образу Бога (Дії 26:23,24; Лук. 20:31-37; Фил. 3:11,7-10; Дії 24:15; 23:6; 26:6-8). Цей факт означає можливість спасіння для неправедних в Тисячолітті, згідно зі словами святого Павла, що не лише праведні воскреснуть (вдосконаляться), але також і неправедні (Дії 24:15). (17) Вчення Біблії про дві дороги спасіння – індивідуальну для вибраних, названу вузькою дорогою (Мат. 7:13,14), та загальну, названу святою дорогою (Іс. 35:8) – є доказом тієї ж науки. Контекст вказує (Іс. 35:5,9,10), що ця дорога буде призначена для деяких з неспасенних померлих, і цілий цей розділ доводить, що тут описується Вік Тисячоліття. (18) Біблія також підтверджує це вченням, що світ в теперішній час проходить такі досвідчення з суттю зла та його наслідками, які зроблять гріх чимось огидним для нього, коли для контрасту через досвід вони пізнають суть і наслідки праведності (Рим. 8:19-22; 11:30-32; Пс. 89:11-17). (19) Доктрина про реституцію – повернення людства до початкової досконалості Адама, що має статися в Тисячолітті, доводить те, що Тисячоліття призначене для благословення невибраних можливістю спасіння (Дії 3:19-21; Об. 21:3-5; 22:1-3). (20) Біблія довела це також вченням, що після закінчення спасіння з вибору буде діяти спасіння з вільної ласки (Дії 15:14-16; 3:19-21; Ів. 17:21-23; Рим. 8:19-23), так як Тисячоліття, період дії спасіння з вільної ласки, наступає після віку Євангелії з його спасінням через вибір, що діє тепер. (21) Наостанок, Біблія підтверджує вчення, що врешті-решт всі Божі справи принесуть Йому славу (Чис. 14:21; Пс. 75:11; Об. 5:13). Це буде можливим лише тоді, коли чудові прикмети, які проявляються в реалізації Його плану, вповні доведуть, що Його справи і характер були і є гармонійні, до чого є необхідна повна і справедлива можливість спасіння для кожного.
АНАЛІЗ ІНШИХ ПІДТВЕРДЖУЮЧИХ ТЕКСТІВ
Таким чином в сумі ми представили двадцять один доказ, підтриманий Святим Письмом, що для неспасенних померлих дійсно є надія; що ті невибрані померлі, які в цьому житті не мали можливості отримати спасіння через вибір, будуть мати її під час тисячолітнього панування Христа. Цей двадцять один доказ в кожному випадку показує, що невибрані померлі будуть пробуджені з мертвих в часі Тисячоліття. Подаючи коментарі в дужках, ми приведемо тут кілька текстів, яких ми ще не цитували або не повністю вияснили. Вони прямо навчають або натякають на те, що під час Тисячоліття такі померлі особи будуть пробуджені зі стану смерті і повернуться на землю. Пс. 21:28-30 є одним з таких віршів: «
Усі кінці землі [весь людський рід]
спам’ятають [будуть настільки суворо навчені думкам з Божого Слова, щоб не забути (Єр. 31:33,34)],
і до Господа вернуться [зміняться],
і вклоняться [служитимуть]
перед обличчям Його [в Його інтересах]
всі племена народів [кожна родина],
бо царство Господнє, і Він Пан [буде]
над народами [тут є очевидний опис Тисячоліття; тому що царства цього світу триватимуть аж до Тисячоліття, і лише після того перейдуть під владу Божого Царства (Об. 11:15)]
! Будуть їсти [будуть присвоювати благословення Тисячоліття)]
й поклоняться [служити Богу за це]
всі багачі [повні ревної любові]
на землі, перед обличчям Його на коліна попадають [служитимуть]
всі, хто до пороху сходить [померлі]
і [йдеться про тих, хто до пороху сходить]
не може себе оживити, [по причині вироку Адама]
!» Цей останній вірш доводить, що йдеться про невибраних померлих, бо вони з причини вироку Адама не можуть зберегти живими своїх душ. Згідно цього фрагменту вони мають поклонитися Господу, як Володарю народів, що може бути тільки в Тисячолітті, часі Його панування.
Наступний уривок це Пс. 85:9: «Всі народи, яких Ти створив, поприходять і попадають перед лицем Твоїм, Господи, та ім’я Твоє славити будуть». Багато народів, створених Богом, таких, як сім народів Ханаану, асирійці, вавилоняни і т.п. вже не існують. Однак вони були створені Богом, але в цьому житті не шанували і не славили Єгову. Щоб могли це зробити, вони мусять бути пробуджені з мертвих і бути навчені славити і прославляти Бога, а це відноситься до Тисячоліття. Іс. 29:18,24 це наступний відповідний уривок: «
І в той день [в день Бога, у віці Тисячоліття]
слова [науки]
книжки [Біблії; Іс. 35:5,6]
почують [зрозуміють]
глухі [ті, які в цьому житті мають закриті вуха розуміння і тому не можуть зрозуміти речей віри (Мат. 13:9-17)]
, а очі сліпих [тих, які в цьому житті не могли побачити речей віри]
із темноти [мішанини правди й неправди, в якій знаходяться в теперішньому житті]
та з темряви [цілковитої омани]
бачити будуть… Тоді то хто блудить у дусі [в доктрині] (1 Ів. 4:1-3)
, ті розум пізнають, а хто ремствує [по причині суворості прокляття, під яким вони жили і померли, тобто невибрані померлі]
, ті поуки навчаться!». Цей вірш засвідчує, що в Тисячолітті ті, які в цьому житті не могли побачити чи зрозуміти справ віри, які, живучи з наріканням в неправді і під прокляттям, до кінця зідхали (Рим. 8:22), побачать і зрозуміють правду та будуть звільнені з часткової чи повної неправди. Рим. 14:9: «
Бо Христос на те [задля того]
й умер [як викуп за всіх (1 Тим. 2:6)]
, і ожив, щоб панувати і над мертвими [над цілим загубленим родом Адама в гробі і поза ним]
, і над живими [в Тисячолітті]». Фил. 2:10,11: «
Щоб перед Ісусовим Ім’ям вклонялося кожне коліно [коліна]
небесних [небесні воїнства вклоняються перед Ним]
, і [коліна]
земних [це досі відноситься до майбутнього, до Царства, оскільки тепер Йому ще не кланяються всі коліна на землі]
, і [коліна]
підземних [людського роду, який знаходиться в гробі і який буде пробуджений з несвідомого стану смерті, і тоді як ті, які колись знаходилися під землею, будуть вклонятись Ісусу]
, і щоб кожен язик [на небі, на землі і під землею – живих та померлих]
визнав: Ісус Христос то Господь, на славу Бога Отця!».
Ще інший уривок це 1 Кор. 15:21-26: «
Смерть [процес смерті і стан смерті]
бо через людину [Адама]
, і через Людину [Христа]
воскресення мертвих [пробудження зі стану смерті і повстання з процесу вмирання – відвернення того, що стягнув на нас Адам]
. Бо так, як в Адамі вмирають усі [охоплені прокляттям Адамової смерті]
, так само в Христі всі оживуть [будуть виведені зі стану прокляття до досконалості – життя]
, кожен у своєму порядку [буде оживлений – удосконалений]
: первісток Христос [буде оживлений – удосконалений; тим Христом не може бути Ісус, оскільки Він воскрес 25 років раніше, перш ніж св. Павло написав ці слова, в той час як він говорить про майбутнє воскресіння: тут ідеться, звичайно, про Церкву, яка разом з Ісусом також названа Христос – помазаний (1 Кор. 12:12,13; Гал. 3:16,29); отже тут говориться про перше воскресіння (Об. 20:4,6)]
, потім ті, що Христові, під час Його приходу [оживуть (в англійському перекладі Біблії на полях подається слово
присутність як відповідний переклад грецького слова
парусія). Він буде присутній тисячу років, Тисячоліття, коли ті, які через віру і послух стануть Його власністю, будуть оживлені – удосконалені, після пробудження і виведення з гробу. Це відноситься до померлого світу, що повертається з гробу і піднімається до досконалості в часі Тисячоліття в міру, як люди будуть вірити і тривати в послусі]
. А потому кінець [Малий Період після закінчення тисячі років (Об. 20:7-9)]
, коли Він передасть [перестане бути Посередником]
царство Богові й Отцеві, коли [потім]
Він зруйнує всякий уряд [наслідки панування сатани]
, і владу всяку [її форми]
та силу [вчинки сатани]. [Отже, царювання Христа має на меті знищити всі справи сатани – гріх, неправду, смуток, біль, хвороби, смерть і могилу (1 Ів. 3:8; Об. 21:4,5). Знищення гробу означає пробудження всіх померлих; знищення смерті означає звільнення всіх з процесу вмирання. Отже, спочатку через пробудження померлих буде знищений гріб, а потім, поступово через реституційні процеси буде усунений кожен елемент процесу вмирання, гріх Адама, смуток, біль, хвороби, прокляття на землі і т.п]
. Бо належить Йому царювати, аж доки Він не покладе всіх Своїх ворогів під ногами Своїми [тими ворогами є різні форми прокляття, бо в наступному вірші святий Павло називає смерть як одного з ворогів Христа; покласти їх під Його ноги означає повне їх опанування – знищення]
! Як ворог останній смерть знищиться [не стан смерті ані гріб, які через пробудження померлих будуть знищені перед гріхом, болем, смутком і хворобами, але процес вмирання – недосконалість, який внаслідок вироку Адама досягнув усіх. Знищення його останніх слідів завершить справу тисячолітнього Царства; отже, смерть буде останнім ворогом, який буде знищений]». Тому смерть, згадана у 26 вірші, виявляється Адамовою смертю, а не другою, як деякі припускають. Як ми уже зауважили, 24 вірш запевняє нас, що кінець цього посередницького панування наступить лише тоді, коли Христос знищить в людському роді усі рештки панування сатани, його владу і силу діяльності через гріх. 25 вірш доводить, що такою є ціль панування Ісуса. Всі наслідки панування сатани, його влади і сили є в цьому вірші представлені як вороги Ісуса; і оскільки 26 вірш називає смерть одним з ворогів, ми можемо зрозуміти, чим усі вони є. Цими ворогами є нищівні наслідки панування сатани над землею – гріх, неправда, смуток, біль, смерть, гадес. Вони є ворогами Ісуса, оскільки шкодять людству, для відкуплення якого Він помер. Отже, ми бачимо, що ворогами, про яких говорить цей уривок, є всі наслідки гріха Адама; а смерть Адама є першою, а не другою смертю.
Думка 1 Кор. 15:24-26 виражена іншими словами в Об. 21:3-5; 22:3. Смерть і прокляття, яких, як стверджує цей вірш, вже більше не буде, є, без сумніву, смертю і прокляттям Адама. Більше того, друга смерть не є ворогом Ісуса чи людської родини, але швидше приятелем і слугою, який проковтне їхніх ворогів, так як образ другої смерті, Червоне море, було приятелем і слугою Мойсея й Ізраїлю, коли забезпечило охорону Ізраїльтянам і дозволило їм перейти через нього, поглинувши фараона та його армію і залишаючи Ізраїль безпечним і переможним на східному березі. Отже, ми бачимо, що вираз «останній ворог» з 1 Кор. 15:26 не відноситься до другої смерті, але до смерті Адама – першої смерті. Вираз «
смерть Адама» охоплює кожний залишок недосконалості, яку гріх Адама стягнув на людський рід. Цей вираз тут, звичайно ж, не означає
стану Адамової смерті, оскільки ще довго після повернення усіх з гробу, з Адамового стану смерті, людська родина і далі буде виявляти недосконалість. Отже, вираз «останній ворог» тут означає
процес Адамової смерті. Коли останні рештки недосконалості, що є наслідком Адамового гріха, будуть повністю усунені потужною реституційною силою і діяльністю Христа, тоді «останній ворог» буде знищений, що буде кінцем реституційної праці.
Ці уривки так ясно доводять, що невибрані померлі, які в цьому житті були позбавлені можливості осягнути виборче спасіння, будуть пробуджені з мертвих в Тисячолітті й отримають можливість осягнути реституційне спасіння.
Саме такою є Євангелія для людини, яка була представлена в такий спосіб як ангелом при народженні Ісуса (Луки 2:10), так і апостолом Павлом (Гал. 3:8). І саме тому Святе Письмо так сповнене нею.
Зрозуміння цієї справи пояснює минуле і теперішнє поступування Бога з людськими поколіннями. В такому світлі Біблія стає книгою, згідною сама з собою, Божим характером, викупом Христа, з дією Святого Духа, потребами людини і з фактами. Таким чином, вона дійсно відкриється нам як скарбниця чудового плану віків, складеного Богом, і як славний образ Його чудового характеру. За це ми любимо Бога любов’ю, яка перевищує всяку любов, з радістю неба, що зійшла на землю. Славмо, вихваляймо і прославляймо Того, всі вчинки Якого приносять Йому славу! «Великі та дивні діла Твої, о Господи, Боже Вседержителю! Справедливі й правдиві дороги Твої, о Царю святих! Хто Тебе, Господи, не побоїться, та Ймення Твого не прославить? Бо один Ти святий, бо народи всі прийдуть та вклоняться перед Тобою, бо з’явилися суди Твої!» (Об. 15:3,4).
Епіфанічний Том 17, 127-177 с.
Теперішня Правда № 79, вересень-грудень 2002
Виконання Божої волі (1 Ів. 2:17)ВИКОНАННЯ БОЖОЇ ВОЛІ
«Хто Божу волю виконує, той повік пробуває» – 1 Ів. 2:17
Коли людина зі світу починає відчувати потребу пізнавати Бога, її думки можуть обійти багато шляхів у пошуках відповіді, як вона може знайти Бога. Після певного часу пошуків, молитов, запитань про те, як вона може стати Християнином, Бог почне працювати в такій людині через досвід вивчення слова Правди. Він надасть відповідну допомогу, яка скерує новий розум, серце і волю, щоб вона хотіла посвятитися виконанню Божої волі і визнати потребу Утішителя в часі кожної потреби: «Утішитель же, Дух Святий, що Його Отець пошле в Ім’я Моє, Той навчить вас усього, і пригадає вам усе, що Я вам говорив» (Ів. 14:26; BS ’69:50).
Єгова у Своїй милосердній, люблячій доброті дає наступне запрошення: «Прийдіть до Мене, усі струджені та обтяжені, і Я вас заспокою! Візьміть на себе ярмо Моє, і навчіться від Мене, бо Я тихий і серцем покірливий, і знайдете спокій душам вашим» (Мат. 11:28-29). Для ново-посвячених Божих дітей це як музика для їхніх вух! Ярмо (дерев’яна рамка, що використовується для пари волів на обидві їхні шиї) є символом підпорядкування і поневолення. Всі в світі є під ярмом різного виду: ярмо політичне, фінансове чи ярмо бізнесу, соціальне ярмо, ярмо бажань, звичок, егоїзму і ярмо гріха всіх видів.
Людина, яка знаходиться під політичним ярмом, відчуває його тяжкість. Вона зайнята день і ніч, плануючи, розраховуючи і працюючи на відповідальній посаді. Вона старанно вивчає всі хитрощі світової політики, щоб завоювати і утримати прихильність виборців. Вона віддає багато часу, грошей і роздумів та концентрує багато енергії на ризиковані справи, шукаючи певного рівня виконавчої влади; якщо вона в результаті й отримає бажану посаду, то це майже завжди приносить безліч клопотів і виставляє її перед великою кількістю ворогів в опозиційній партії чи партіях, які зазвичай готові очорнити її репутацію при найменшій провокації.
Ті, які знаходяться під фінансовим ярмом, або ярмом бізнесу, є подібним чином пригнічені. Вони працюють довго і важко; вони проектують, планують, вигадують, дратуються і переживають, щоб бути багатими і, роблячи це, потрапляють в тенета, які крадуть в них справжнє щастя, якого земні багатства не можуть принести (1 Тим. 6:8-10).
Ті, які знаходяться в соціальному ярмі, важко працюють і жертвують багато для того, щоб задовольнити вимоги суспільства, накладені на них. Деякі, невимогливі у житті люди, знають, як в дійсності це ярмо тисне на багатих, особливо на тих, які змагаються з іншими, які є більш успішними. Жінки часто виснажують себе в тій службі, яка не приносить задоволення, тоді як їхні чоловіки і батьки доведені до відчаю і розпачу, аби встигати за фінансовими витратами.
Ярмо бажань, звичок, самолюбства і гріха різного виду є насправді важким, а їх тягар є справді гнітючим. Скинути всі види ярма і звільнити себе з усіх тягарів неможливо в цей злий день. Сатана, князь цього світу, вже накинув це ярмо гріха різних форм. І немає можливості принести визволення з-під цього ярма і його обмежуючих кайданів окрім як через Христа, який дасть визволення усім, хто прийде до Нього через покаяння і віру.
В той час як ціллю Христа є остаточне звільнення всіх таких від будь-якого ярма і від всякого тягаря, Він бачить, що вони не здібні користатися і насолоджуватися славною свободою синів Божих; і так, шляхом дисципліни і тренувань, Він має намір привести їх до такого стану. Тому необхідно, аби ті, котрі тепер стали б звільнені від неприємного ярма гріха і теперішнього загального порядку речей, повністю піддали себе Христу, щоб взяли Його ярмо на себе. І Він запрошує усіх, хто прийшов до відчуття дискомфорту від інших видів ярма і від ваги інших тягарів, щоб вони прийшли до Нього для звільнення і відпочинку. З лагідним співчуттям до всіх пригноблених і засмучених Він каже: «Прийдіть до Мене усі струджені та обтяжені, і Я вас заспокою. Візьміть ярмо Моє на себе» і т.д. Мільйони людей відповіли на Його ласкаве запрошення, і вони без жодного сумніву свідчать про легкість ярма Христа і благословення Його обіцяного відпочинку. І все ж, цей відпочинок не є відпочинком загального теперішнього добробуту і свободи від турбот, праці і всіх обмежень.
Взяти ярмо Христа на себе означає стати спільниками ярма разом з Ним і терпеливо йти з Ним. Ярмо є символом залежності, і хто піддається під ярмо, той тим самим піддається під волю і керівництво іншого, і покірно йде, щоб виконати визначене завдання. Це зробив наш Господь Ісус, добровільно піддаючи Свою волю під волю Небесного Отця. Бог не нав’язував Йому цього ярма, і не нав’язує його нікому. Ісус з радістю взяв його і терпеливо його ніс, незважаючи на те, що це коштувало Йому найглибшого приниження; Він не вважав це невдячною службою, але з задоволенням виконував Божу волю (Пс. 40:8,9; Євр. 10:7).
До цілком посвячених звучить запрошення, щоб бути уярмленими разом з Христом, в тій самій службі і з тим самим Учителем. Він запевняє нас, що Його ярмо є любе і Його тягар є легким. Але ми не можемо бути уярмлені з Христом, якщо не маємо Його Духа. Необхідно, щоб двоє, які є під одним ярмом, мали один розум. (Ам. 3:3); а те, що робить це ярмо і надалі легким для нас, це наша радісна витривалість, котра не нарікає під тим ярмом і не намагається його позбутися, але з задоволенням носить його з огляду на кінець, який буде осягнений, як також спільність і товариство з правдивим Спільником у ярмі, що має подібний розум.
Яке благословенне запрошення: увійти під одне ярмо з Христом! І яка надзвичайна можливість навчатися на тій дорозі, по якій наш Небесний Отець хотів би, щоб ми ходили! Дійсно, як би ми могли зійти з цього шляху, коли ми в одному ярмі з таким Провідником! Від Нього ми вчимося цієї дороги; в нашій спільноті з Ним ми отримуємо Його благословенного Духа. Ми вчимося тієї лагідності, яка не нехтує упокоренням, не дивлячись на його глибину, і яка не лише задоволена і щаслива в будь-якій ситуації, але завжди радіє привілею іти цією дорогою, як і надії досягнення її славного кінця. І ми знаходимо відпочинок для наших душ – відпочинок від марних амбіцій і безцільних планів і справ, до яких би нас примусили інші провідники. О, якби всі, хто трудиться під іншим ярмом, і є сильно обтяжені, скинули його з себе, і навчилися, що вони можуть носити таке легке і приємне ярмо Христа, якщо будуть шукати Божої волі усім серцем!
Воля – це сила обирати, а постанова – це рішучість більшості з тих здібностей мозку, які складають інтелект. Тому вона включає більше, ніж самі лише думки. Насправді, воля є для того, щоб контролювати думки. Розум і воля неминуче є близько споріднені. Хоча вони явно не є одним і тим самим; бо розум може розмірковувати, роздумувати і обговорювати різноманітність суперечливих положень, тоді як воля – це рішучість щодо певних ясних визначених напрямків. Однак воля може скеровувати розум розглянути обидві сторони будь-якої пропозиції. Викликаючи здібності розуму, щоб розглянути будь-яку тему і викласти аргументи «за» і «проти», воля має справу з інтелектом.
Всі люди мають волю, слабку чи сильну, і це є важливо, що усі повинні навчитися, як її належно вживати. Яка є воля людини, такою вона є. Бути героєм у боротьбі означає, що сильна воля буде належним чином спрямована, і вплив та цінність особистості буде пропорційною до правильності волі та її сили. Діти повинні тренуватися, не щоб мати слабку волю чи бути взагалі без волі, але щоб мати сильну волю, належно спрямовану в самоконтролі і піддану своїм батькам під Господом і Його провідництвом в гармонії з принципами правди і праведності.
Людина зі слабкою волею схильна бути нерішучою, поступливою і невпевненою.
«Двоєдушна людина непостійна на всіх дорогах своїх» (Як. 1:8). «Ніхто двом панам служити не може», інтереси і цілі яких протилежні (Мат. 6:24). Воля, яка є поділена, яка не є постійною ні в одному ні в іншому напрямку, яка хоче догодити одним і другим або намагається іти по обидві сторони одночасно, звичайно, не може функціонувати правильно і ефективно.
Також ніхто не може з такою волею бути дійсно щасливим. Його життя віри буде роздвоєне через сумніви. Такий, розраховуючи на якусь успішну перспективу, може сказати собі: «Я житиму життям любові, змішаної з ненавистю», або «Я буду віддавати трохи свого часу для пошуку Правди, а трохи для розповсюдження неправди». Судячи з цього, душевний спокій вимагає узгодженої волі і однієї мети. І якщо дія повинна бути результатом чиїхось бажань, то воля повинна бути достатньо сильною, щоб відкинути всі сумніви, перемогти всі обставини та встати і бігти безоглядно у визначеному напрямку.
Апостол Павло адресує Еф. 6:7 тим Християнам, які піддали свою волю Богові, які прийняли Його волю замість своєї власної. Найбільш шляхетні і найкращі з Божих людей ті, хто має сильну, залізну волю, котру вони цілком піддали Його провидінню і керівництву – через Його Слово, Його Святого Духа і Його провидіння, яке нас оточує. Вагання і нерішучість не мають тут місця. Зверніть увагу на слова до Ізраїлю (1 Цар. 18:21): «Чи довго ви будете скакати на двох галузках? Якщо Господь Бог [Єгова], ідіть за Ним, а якщо Ваал [Сатана] ідіть за ним!» Бог бажає нашої повної прихильності і відданості, не лише часткової: «Сину мій, дай мені серце своє» (Пр. 23:26); «Люби Господа, Бога свого, усім серцем своїм, і всією душею своєю, і всім своїм розумом, і з цілої сили своєї!» (Мар. 12:30; Повт. 6:5; 10:12). Бог бажає від таких поклоніння «в дусі і правді» (Ів. 4:23,24).
Те, що Бог тішиться вільною волею у всіх Своїх створіннях, є очевидним також з того факту, що Він дав їм цю здібність – навіть найменшим комахам. Піди до мурашки (Пр. 6:6-8) – подивись на її приклад, і побач, яку велику силу волі вона виявляє. Візьми краплю води і поспостерігай під мікроскопом за її живими створіннями; те, що навіть вони мають свою власну волю, повинно бути очевидним для всіх. Скільки ж більше люди – вони створені, аби бути Божими представниками на землі і володіти нею. Кожен повинен мати (і кожен має) свою власну волю. Саме до неї Бог звертається, шукаючи вірності і послуху Йому і Його розпорядженням для найвищої користі людини.
Бог створив цю землю і дав її синам людським (Пс. 113:24); «ми в Нім живемо, і рухаємось, і існуємо» (Дії 17:28). Отже, на скільки для нас є правильним віддавати Йому нашу найвищу любов і відданість! Як наш Творець і Доброчинець, що любить нас, Він прагне нашого оцінення і вдячності взамін. Він хоче, щоб ми віддали Йому наші розуми, наші почуття і нашу волю.
Нова воля повинна вчитися контролювати наш мозок щодо того, які речі можуть бути властивими, щоб роздумувати над ними, а які ні. Ці особи з новою волею закликаються відкинути зі свого розуму всі самолюбні напрямки думок, відкинути злість, гнів, злобу, ненависть, колотнечу, гордість і т.д., і вкласти лагідність, покору, ввічливість, незлобливість, терпеливість, побожність, братерську доброзичливість, любов і т.п. Вони вчаться, що попередній дух, розум або схильність належить тілу і дияволу, а останній є духом, характером або розумом Христа, і є в згоді з Богом.
Коли Божа дитина зростає в ласці і знанні (2 Пет. 1:5-11; 3:18), вона отримує більший і більший контроль над розумом, тілом і вчинками. Нова воля утримує під собою тіло і веде його до підкорення (1 Кор. 9:27). Ми підкорюємо тіло, коли гамуємо його спроби контролювати нами, і доводимо, що ми не піддаємося його атакам. Ми приводимо його до підкорення, коли наша нова воля утримує тіло і змушує його виконувати Божу волю в праведності і святості. Ми робимо це через силу Божого Святого Духа, який діє в нас.
Нова воля прийняла Божий стандарт, який є вищий від стандарту занепалого людського розуму. Цей Божий стандарт, який є найвищий з можливих, і який не може бути змінений, є об’явлений нам в словах нашого Господа і Апостолів. Не потрібно хитатися через упередження грішного тіла, але потрібно управляти як розумом, так і тілом. Згідно з цим, боротьба, яку веде нова воля, це конфлікт між тілесним розумом (який ми вважаємо мертвим, але насправді він не є таким) і новою волею. Ці двоє супротивні один одному, але відколи посвячена Божа дитина віддала свою волю і прийняла Божу волю, цілі Бога, то її воля повинна контролювати її тілом відповідно до цього стандарту, доки остаточно досвідчення, які вона проходить в Школі Христа, не розвинуть її і не приготують її до Господньої оцінки: «Добре, слуго добрий і вірний», а також його славної нагороди у воскресінні.
Натхнені любов’ю Христа і спонукані Божою волею, ми зможемо все «в Тім, Хто нас підкріпляє, в Ісусі Христі». Це підстава нашої праці примирення! Христос біля криниці, розмовляючи з самарянкою, є прикладом чинення Божої волі, і в той же час освячення (відлучення) Себе заради інших. «Пожива Моя чинити волю Того, Хто послав Мене, і справу Його довершити» (Ів. 4:34). Тут ми бачимо таку відданість Божій праці, що навіть натуральна і звичайна підтримка і турбота про тіло відсунені набік. 36-38 вірші показують, що спеціальним аспектом Божої праці, який Ісус, як Його представник, мав намір тоді довершити, була праця Єврейського Жнива. Божий народ, Його представники, мали працю тут при кінці віку Євангелії у жниві духовних вибранців – Малої Черідки і Великої Громади, а також примирення інших з Богом. Як і у випадку з Ісусом, це було їх поживою – чинити Божу волю у виконанні праці збору духовних вибраних (РТ ’85:3).
Тепер, коли орач наздогнав женця і все духовне насіння було попечатане (
дивись РТ ’71:67), і отримало своє місце, як укомплектована Наречена і Молодий (Об. 19:7-9), все ще потрібно завершити важливу працю примирення віку Євангелії, а саме: працю збирання антитипічних чужинців і скопців (Іс. 56:1-8;
див. статтю «Велика Божа милість до вигнанців» у цьому ж номері), духовно-просвічених, оживлених Духом, але не сплоджених від Духа, які остаточно будуть антитипічними Левитами і Нетинеями в Царстві.
Щодо нас, Божих посвячених Євангельського Віку в наші дні, ми повинні розуміти, що маємо постійно бажати виконувати Божу волю в цьому Розширеному Віці Євангелії, в праці комплектування і приведення до успішного завершення, для слави нашого Небесного Отця і Господа Ісуса. Ми повинні бути старанними, продовжуючи це збирання через особисту євангелізацію, розповсюдження брошур, волонтерську працю та працю для людей в жалобі, разом з усіма іншими аспектами праці примирення. Єгово, благослови нас в цій праці!
НЕ БЕРІТЬ БОЖУ БЛАГОДАТЬ НАДАРМО
В 2 Кор. 6:1 Апостол благає Божий люд, щоб вони «Божої благодаті не брали надармо»; тому що вона не використовується взагалі або використовується достатньо чи неналежно. Ми зрозуміли, що цей текст вчить, щоб ті, які покаялись за гріх і прийняли Ісуса як Спасителя, і стали пробно виправданими, повинні продовжувати прямувати до посвячення, інакше вони втратять своє пробне виправдання для «цілей Віку Євангелії» (РТ ’85:4).
В Е4:346 Пастор Джонсон пише, що вчення про пробне виправдання, яке діє від часу Авеля, Еноха і Ноя (Євр. 11:4-7) до початку реституції, є біблійним. Розглянемо певні Правди щодо пробного виправдання, включаючи пробне виправдання в Епіфанічному Таборі.
Восени 1954 року усі пробно виправдані, які не посвятилися перед тим часом, назавжди втратили свою можливість стати Молодими Гідними, і були виставлені з Подвір’я до Табору; але у зв’язку з цим вони не втратили своєї віри в заслугу Христа як їх єдину надію отримати спасіння, і тому не втратили свого пробного виправдання, хоча вони не могли більше забезпечити собі становища на Подвір’ї. Все ж таки, в Таборі вони зберегли виправдання, АЛЕ ЗІ ЗМІНЕНИМ АСПЕКТОМ – тобто для цілей Епіфанічного Табору. Але вони назавжди втратили свою можливість стати антитипічними Левитами. Епіфанічний Табір складається з «Тих, хто збереже віру в Ісуса як Спасителя і Царя» (ТР ’59:181).
Якби пробно виправдані віруючі втратили цю «Божу благодать» (2 Кор. 6:1), тобто їх стан пробного виправдання для цілей Левитства як Молоді Гідні на Епіфанічному Подвір’ї, вони б не втратили його для цілей Епіфанічного Табору. «Посвячення є завжди на часі актуальним, і такі пробно виправдані мали б привілей посвятитися, і усі дійсно посвячені з них були б прийняті Богом, Він прийняв би їх не для цілей класу Молодих Гідних, але для цілей Табору Епіфанії, тобто для членства в класі Посвячених Табірників Епіфанії (РТ ’75:13).
Кажучи це, ми не повинні думати, що лише ті, які були відкинені з позаобразного Подвір’я, є вірними пробно виправданими в Епіфанічному Таборі. Бр. Джонсон згадує про «Епіфанічний Табір, який буде складатися з вірних виправданих і вірних навернених Євреїв». І він показує, що це буде включати багатьох нових пробно виправданих. Це є очевидним, що він розумів, що після укомплектування Епіфанічного Подвір’я восени 1954 року, деякі, які раніше не вірили в Ісуса, як їх Спасителя, повинні були зробити це і через те отримати пробне виправдання для цілей Епіфанічного Табору.
Ці добрі лідери Посвячених Табірників Епіфанії, як підпастирі, належно, з християнською любов’ю, дуже зацікавлені вівцями Господа, їх християнським добром та обітницями спадщини, інакше б ці брати, вступаючи в символічне подружжя (єдність) з непосвяченими пробно виправданими або з невиправданими, особливо в їх самолюбних і світових цілях, амбіціях, ученнях і практиках, втратили б своє право на їх обіцяну особливу спадщину як Посвячених Табірників Епіфанії і відпали б взагалі до реституційного класу (Чис. 36:3,4).
В R3329 читаємо: «Яку обережність повинна викликати в нас ця думка [прийняття почесного Христового імені] і як властивим буде сказати собі: «Я повинен подивитися, чи я не беру імені Господа надаремно… Я ходитиму обережно, намагаючись, наскільки це можливо, не зневажати цього імені, але навпаки, шануватиму його в кожній думці, слові і вчинку».
Ми можемо брати Боже ім’я надаремно (Вих. 20:7), не лише зневажаючи Його, але також занедбуючи використовувати або неналежно використовувати наші привілеї як служителів примирення. Відповідно, невірним є той, хто бере Боже ім’я надаремно, а вірним є той, хто бере Боже ім’я властиво і в гармонії з його цілями. Чинення цього має бути нашою щоденною метою.
В 1 Кор. 10:31 читаємо: «Тож, коли ви їсте, чи коли ви п’єте, або коли інше що робите, усе на Божу славу робіть!» Цей текст наголошує на чиненні того, що ми робимо в нашій поведінці і в нашій службі, нашій діяльності для Єгови. Натиск тут зроблений на те, щоб бути виконавцями, а не лише слухачами. В Як. 1:22-25 ми читаємо: «Будьте ж виконавцями слова, а не слухачами самими, що себе самих обманюють. Бо хто слухач слова, а не виконавець, той подібний людині, що риси обличчя свого розглядає у дзеркалі, бо розгляне себе та й відійде, і зараз забуде, яка вона є. А хто заглядає в закон досконалий, закон волі, і в нім пробуває, той не буде забудько слухач, але виконавець діла, і він буде блаженний у діянні своїм!» (РТ ’81:4).
Інший текст, в якому велика увага звернена на діяльність, це 2 Петра 1:10,11: «Бо роблячи так, ви ніколи не спіткнетесь. Бо щедро відкриється вам вхід до вічного Царства Господа нашого й Спасителя Ісуса Христа». Чинення «так» означає додавати чесноти, робити їх активними в нас, а потім рясніти ними.
Третім важливим текстом, який наголошує на активності в двох аспектах, це Еф. 6:6-8: «Як раби Христові, чиніть від душі волю Божу, служіть із зичливістю, немов Господеві, а не людям! Знайте, що кожен, коли зробить що добре, те саме одержить від Господа». Яким чином ми «все робимо на славу Божу», вірно виконуючи наші обітниць посвячення в нашій фізичній, розумовій, моральній та релігійній активності? Наша переміна характеру не є миттєвою, але через витривалість ми зростаємо більше і більше на подобу Христа, під впливом Святого Духа, який веде нас і навчає нас шанувати речі, які подобаються і є прийнятними для нашого Небесного Отця, і який, якщо ми дозволимо на це, формує нас на Його образ.
Рим. 2:7 подібно проливає світло на значення терпеливості: «Тим, хто витривалістю в добрім ділі шукає слави, і чести, і нетління, – життя вічне». Він отримає вічне життя. Це слово «витривалість» вжите перекладачами, щоб передати грецьке слово
гіпомоне, терпеливість. Перекладачі, вживаючи слово «витривалість», мали на увазі думку про стійкість, яка охоче зносить зло і наполягає на доброму поводженні, не зважаючи на зло. Ось тому вони переклали це слово як витривалість (в англійській додали прикметник «
постійна тривалість»). «Бо вам терпеливість потрібна, щоб Божу волю вчинити й прийняти обітницю» (Євр. 10:36). Ось кілька синонімів слова терпеливість: тривалість, рішучість, тривання, стійкість, сталість (РТ ’73:71).
Виконання Божої волі здійснюється серед несприятливих умов, серед різного роду перешкод. Господь бажає, щоб ми стикалися з такими умовами, тому що через долання цих перешкод ми розвиваємо силу характеру, аби перемогти. Тому ми повинні мати витривалість в наших характерах, і якщо це вимагає таких обставин для її розвитку, то Бог хоче, щоб ці несприятливі обставини приходили в наше життя, щоб ми, розвиваючи цю прикмету, могли бути здатними краще зустріти перешкоди, які не повинні сприйматися зі скаргою і духом нарікання, але з задоволенням і охочим духом.
Виконання Божої волі вимагає, щоб посвячена Божа дитина була добрим управителем! Управитель – це не той, хто має нешкідливий характер, чи той, хто із задоволенням обережно складе в хустинку таланти, які були довірені під його опіку, щоб Господь після Свого повернення знайшов Своє таким, яким Він залишив його
– ні, це той, хто виконує старанне та ефективне використання свого таланту чи талантів у Господній службі, так, щоб під час розрахунку Господь знайшов не лише Своє власне, але й такий великий приріст, який тільки є можливий, видимий у любові, ревності і вірності Його помазаного управителя щодо того, що було йому повірене. Ми бачимо, що Господні посвячені покликані не до бездіяльності чи забезпечення собі зручностей, але до дбайливої і завзятої активності їх служби, яка повинна виконуватися не в дусі найманця і «не про людське око, немов чоловіковгодники, а як раби Христові, чиніть від душі волю Божу, служіть із зичливістю, немов Господеві, а не людям» (Еф. 6:6,7).
ВИКОНАННЯ БОЖОЇ ВОЛІ
Виконання волі Єгови було і лишається привілеєм і обов’язком кожної посвяченої Божої дитини! Найвищою метою в житті людини є не лише робити добро чи завойовувати душі, хоча, очевидно, багато так вважають. Це, швидше, означає виконувати Божу волю. «Щоб ви досконалі були та наповнені всякою Божою волею» (Кол. 4:12). Іноді (або для декого) це може бути виконання певних добрих вчинків або завоювання душ, а іноді (або для інших) це можуть не бути ці особливі речі, які Бог бажає, щоб вони чинили. Для правдивого Християнина відповіддю на питання «Який кінець чи мета мого життя?» є «виконання Божої волі, що б не трапилося». Для декого це може бути проповідування для великих зібрань; для інших – проповідування малим; для деяких це може бути праця забезпечення сім’ї (1 Тим. 5:8); для інших – приємність солодкого відпочинку (BS ’71:50).
Видатний баптистський проповідник з Англії Чарльз Гаддон Сперджен був «покликаний» до величезної церкви проповідувати. Знаючи, що це не було Божою волею для нього, він відповів: «Я не маю амбіцій проповідувати до 10 000 людей, а виконувати Божу волю» – і відхилив запрошення. Ті, котрі цілком піддають свою волю Богові, є дійсно великими і дійсно успішними. Вони мають важіль, який може зрушити світ. «Коли Бог за нас, то хто проти нас?» (Рим. 8:31).
«А оце перемога, що світ перемогла, віра наша» (1 Ів. 5:4). Єдиною справді величною річчю у житті є те, що відбувається з Божої волі. Максимальне досягнення – це виконати Божу волю. Отже, найвищий принцип, згідно з яким ми повинні вести життя, це дотримуватися Божої волі, не дивлячись на добру чи погану репутацію, серед випробувань і спокус, в успіху і невдачах, куди б вона нас не привела.
Яким має бути найголовніше рішення у житті посвяченої Божої дитини? – «Ось іду, щоб волю чинити Твою, Боже!» (Євр. 10:7). Його найвищою освітою? – «Навчи мене волю чинити Твою, бо Ти Бог мій» (Пс. 143:10). Його підтримуючою життя поживою? – «Пожива Моя чинити волю Того, Хто послав Мене, і справу Його довершити» (Ів. 4:34). Його шлях до Божої любові? –
«Чоловік за серцем Моїм…, що всю волю Мою він виконувати буде» (Дії 13:22). Його спорідненість з Ісусом? – «Хто волю Мого Отця, що на небі, чинитиме, той Мені брат, і сестра, і мати!» (Мат. 12:50). Його великим задоволенням? – «Твою волю чинити, мій Боже, я хочу» (Пс. 40:9). Його надією вічного життя? – «А хто Божу волю виконує, той повік пробуває!» (1 Ів. 2:17).
Але як ми можемо «пізнати, добру, приємну та досконалу волю Божу» (Рим. 12:2)? Після того, як ми повністю піддамо нашу волю Богові, посвятимо себе Йому, Він навчає нас на дорозі, якою ми повинні йти (Пс. 32:8; Іс. 48:17) – Він «викликає в нас і хотіння, і чин за доброю волею Своєю» (Фил. 2:13). Ми приймаємо вказівки, щоб знати Божу волю через Його Слово, Його Духа, Його провидіння і через кожне досвідчення в нашому житті – і це завдяки Божій схильності в нас. Коли ми посвячуємо себе, ми бажаємо виконувати Божу волю. Але ми не бачимо її в повній мірі. Коли ми продовжуємо йти, ми бачимо Його волю все більш і більш чітко. Спочатку приходить бажання, потім активізація і виконання. Який же привілей бути слугами Христа і «
виконувати від душі волю Божу, служити із зичливістю, немов Господеві, а не людям!» (Еф. 6:6,7; 1 Кор. 10:31)!
РТ № 762, ’18:28; TP № 545, ’18:28
Теперішня Правда № 78, липень-серпень 2002
10 ТравняМою голову Ти намастив був оливою, моя чаша – то надмір пиття! — Пс. 23:5.
Повна чаша, яка переливається, має подвійне значення. Це є чаша радості й чаша смутку, і в обох випадках вона переливається. Той, хто хотів би брати участь в радості Господа, мусить також брати участь в Його чаші страждань. Ми мусимо страждати з Ним, якщо хочемо царювати з Ним. Теперішні страждання ми вважаємо негідними навіть порівняння з славою, яка об’явиться в нас, і тому ми можемо радіти в терпіннях, бо як терпіння будуть переливатись, то подібно і радість теж буде переливатись, і ми зможемо повторити за Апостолом: «Радійте… і знову кажу: радійте!». – R 3268
* * *
Голова Церкви, наш Господь Ісус Христос, був помазаний Святим Духом без міри, і це помазання спливало додолу по Тілі. Досвідчення, встановлені Богом для цього класу, були чашею, що переливалась, багатою на благословенства від Господа, що вимірювалися смутком і радістю. Але висота радості була більшою, ніж глибина смутку, і цього слід було сподіватися.
Співзвучні вірші: Пс. 45:8,9; 92:11; Іс. 61:1-3; Мат. 3:16; Дії 10:38; Ів. 14:16,17,26; 15:26; 16:7; 15:11; 16:20-24,33; 17:13; Дії 13:52; Рим. 14:17; 15:13; 2 Кор. 12:10; Євр. 10:34; Як. 1:2; 1 Пет. 4:13; 2 Кор. 1:8,9; 4:7-12,16-18; 6:4-10; 11:23-30; Євр. 12:6-9; 1 Пет. 5:9.
Пісні:
Вірші Зоріння: 26. Статті з Вартової Башти:
R 5653
Питання: Які я мав досвідчення на минулому тижні, пов’язані з думкою цього вірша? Як були сприйняті? Що мені в них допомагало або перешкоджало? В чому був результат?
9 ТравняОтже, як ви прийняли були Христа Ісуса Господа, так і в Ньому ходіть, бувши вкорінені й збудовані на Ньому, та зміцнені в вірі, як вас навчено, збагачуючись у ній з подякою — Кол. 2:6,7.
Загальна думка вчителів фальшивих доктрин, які вважають, що утвердження в вірі не є потрібним ані доцільним, є наступна: бути так утвердженим означає бути фанатиком. Це є правдою у випадку особи нечесної в своїх стремліннях щодо прийняття і непохитної оборони того, що ніколи не було доказане ані здоровою логікою, ані авторитетом Біблії. Але той, хто в простоті віри, опираючись на авторитет Бога, приймає Його Слово, не є немудрим фанатиком. І такі, і лише такі, що так роблять, є утверджені в Правді. Різниця між утвердженим і непохитним християнином та фанатиком полягає в тому, що один утверджений в Правді, тоді як інший – в неправді. – R 3215
* * *
Ми приймаємо Ісуса Христа як Господа, піддаючи свою волю і приймаючи Його волю як нашу власну. Так має бути завжди. Ми вкорінені в Ньому, коли з Нього черпаємо заспокоєння наших потреб. Ми на Ньому збудовані, коли будуємо характер, подібний до Його характеру. Ми утверджені в вірі, згідно з Його Словом, коли непорушно в ньому залишаємось. І збагачуємось в вірі з подякою, коли з вдячністю зростаємо в ній.
Співзвучні вірші: Ів. 1:12; Фил. 1:27; 1 Сол. 4:1; Юди 3, 20; Еф. 2:20-22; 3:17; 4:1; Кол. 1:23; 3:17; Іс. 61:3; 1 Кор. 3:9,11; 1 Пет. 2:5; 2 Пет. 2:12; Дії 20:32; 2 Кор. 1:21.
Пісні:
Вірші Зоріння: 23. Статті з Вартової Башти:
R 5557
Питання: Які я мав досвідчення на цьому тижні, пов’язані з думкою цих віршів? Як я їх сприйняв? Що мені в цьому допомагало або перешкоджало? Який був результат?
8 ТравняА оце та обітниця, яку Він Сам обіцяв нам: вічне життя — 1 Ів. 2:25.
Ми всі повинні розуміти, що теж маємо щось робити, аби дорогоцінні Божі обітниці здійснювались в нас. У зв’язку зі справами теперішнього життя Він обіцяв, що хліб і вода будуть нам забезпечені, але це не означає, що ми маємо занедбувати відповідні нагоди, щоб їх здобути. Він також обіцяв нам участь в майбутньому Царстві, але ми самі повинні зробити так, щоб наш поклик і вибір був певним. Бог є цілком здатний і завжди охочий виконати все зі Свого боку в кожній справі. Але Він покликав нас, щоб ми показали нашу віру в наших ділах, нашій співпраці з Ним усіма розумними способами. – R 3204
* * *
Вічне життя не є природною вродженою властивістю людини, але даром, даним Богом тим, характери котрих перебувають в гармонії з Його характером. Для вірних ця обітниця є певна, підтверджена присягою Єгови. Якщо ми вірні, то наша віра може з непохитною певністю очікувати виконання Божих обітниць. Чи ж така обітниця не має нас надихати до лояльності щодо Бога?
Співзвучні вірші: Пс. 21:5; 133:3; Дан. 12:3; Мат. 19:29; Лук. 20:36; Ів. 3:14-17; 4:14; 5:24,25,29,39; 6:27,40,47,50-58,68; 10:10,28; 12:50; 17:2,3; Дії 13:46,48; Рим. 2:7; 5:21; 6:22,23; 1 Кор. 15:53,54; 2 Кор. 5:1.
Пісні:
Вірші Зоріння: 251. Статті з Вартової Башти:
R 5608
Питання: Як цей вірш вплинув на мене на цьому тижні? Чому? З якими результатами?
7 ТравняІ горе мені, коли я не звіщаю Євангелії! — 1 Кор. 9:16.
Ми повинні завжди бути готовими розповісти іншим найкращі новини, які знаємо. Співчуття до стогнучого створіння в його різних життєвих труднощах повинно привести нас до того, щоб ми завертали увагу на Господні обітниці щодо наступаючого Царства і благословенств, які будуть доступні всім народам землі. Хто щоденно не проповідує таким чином при будь-якій відповідній нагоді, той дає доказ, що йому або бракує знання чи віри в об’явлені речі, або не робить цього з причини самолюбства, яке Господь не може похвалити. Перебування в такому стані остаточно позбавить його участі в Царстві. – R 3204
* * *
Під Євангелією розуміється добра новина про спасіння в Ісусі і через Ісуса. Найвищий привілей, який може отримати людина, це – надання їй функції вісника Євангелії. Ті, котрі сповнені духом цього становища, дуже засмучуються в своєму серці, коли не можуть виконати своєї місії. Виконання цієї функції так глибоко укорінене в їх характері, що позбавлення їх привілею звіщання Євангелії робить їхні серця нещасними.
Співзвучні вірші: Пс. 40:9,10; Екл. 11:6; Мар. 8:38; 2 Тим. 1:8; Єр. 1:17; 20:7,9; 23:29; Ам. 3:8; 7:15; Ів. 18:37; Дії 4:20; 9:6,15; 26:16-20; 1 Кор. 1:18; 15:58; 2:4; 15:2; Кол. 1:5,6; 4:17; Рим. 1:14-16; 1 Сол. 1:5; 2 Тим. 4:2; Євр. 4:12.
Пісні:
Вірші Зоріння: 138. Статті з Вартової Башти:
R 5893
Питання: Чи я проповідував Євангелію на цьому тижні? Як ? Чому? Що мені в цьому допомагало чи перешкоджало? Які були результати?
6 ТравняБо всі, хто водиться Духом Божим, вони сини Божі — Рим. 8:14.
Отже, Дух є тим провідником, завдяки якому ми можемо пізнати наше справжнє становище, і не лише на початку бігу, але й при його кінці. Якщо ми є проваджені Духом Божим, – якщо це той напрямок, у якому ми прямуємо, якщо це те, чого ми шукаємо, – тоді ми є синами Божими. Він визнає і підтримує всіх, які приходять до Нього через Христа, які надіються на заслугу Господа Ісуса і які надалі перебувають в такому стані серця. – R 3200
* * *
В цьому вірші під Духом Божим розуміється Божа вдача в Його дітях. Його вдача поєднує в собі мудрість, справедливість, любов і силу в досконалій гармонії. Ті, чиї мотиви, думки, слова і вчинки є побуджені і підтримувані цією вдачею, мають Божу печатку, яка свідчить, що вони належать Йому. Через те вони мають, можливо, найсильніше свідоцтво Божого синівства. О, яка ж за знатна та родина, знаком і печаттю якої є Божий характер!
Співзвучні вірші: Вих. 33:13,14; Чис. 9:15-23; 2 Хр. 5:13,14; Пс. 5:9; 23:2,3; 25:5,9; 32:8; 143:10; Пр. 8:20,21; Іс. 48:17; Ів. 16:13; 1 Кор. 3:16; 6:19; Гал. 4:6.
Пісні:
Вірші Зоріння: 113. Статті з Вартової Башти:
R 5582
Питання: Чи я маю свідоцтво Духа про яке говорить цей вірш? Як воно проявлялося? Які були результати?
5 ТравняКоли духом умертвляєте тілесні вчинки, то будете жити — Рим. 8:13.
Умови, на яких ми можуть тривати наші відносини з Господом і зберігатися надію участі в славі воскресіння, полягають, як це виразно зазначено, в умертвленні тілесних вчинків, стримуванні тілесних нахилів – умертвленні, розпинанні та вживанні їх в службі для Господа і Його справи. Таке умертвлення вчинків тіла, така боротьба проти слабостей тіла, є тим, про що Апостол в іншому місці говорить як про «війну», коли каже нам, що тіло воює проти духа, а дух проти тіла, тому що вони супротивні і будуть опонентами аж до кінця життя. Якщо, однак, дух є охочий і бореться в міру своїх можливостей проти слабостей тіла, то Господь зарахує таку боротьбу як повну перемогу через заслугу Відкупителя.
– R 3200
* * *
Під духом мається на увазі нове серце, розум і воля, а під тілом – людська натура. Під вчинками тіла маються на увазі самолюбні, світові, облудні і грішні нахили та їх вчинки. Вчинки тіла умертвляються особливо двома способами: через витіснення їх протилежними їм добрими якостями і вчинками і через обмежування вчинків тіла тими добрими якостями і вчинками, які не є їм протилежні. Хто так поступає – осягне життя.
Співзвучні вірші: Гал. 4:6; 5:16,17,22,25; 6:8; Еф. 3:16; Кол. 3:10; 1 Пет. 2:21; 3:4; Рим. 6:6-23; 8:11; 1 Кор. 3:16; 6:19; Еф. 4:22-32; Кол. 3:5-9; Повтор. 30:6; Єз. 18:21; 33:15,16; Зах. 4:6; Мат. 16:25; 19:12, 16, 21; Лук. 18:29,30; Ів. 12:25.
Пісні:
Вірші Зоріння: 144. Статті з Вартової Башти:
R 5805
Питання: Які я мав досвідчення на цьому тижні, пов’язані з думкою даного вірша? Який ужиток я зробив з цих досвідчень? Якими були результати?
4 ТравняБо Бог бачить не те, що бачить людина: чоловік бо дивиться на лице, а Господь дивиться на серце — 1 Сам. 16:7.
Якщо ми випустили з уваги той факт, що Бог дивиться на нас з точки зору волі, і якщо дійшли до того, що оцінюємо себе (і що Бог нас оцінює) за тілом, то напевно ми в такій же мірі впадемо в темноту, замішання та знеохочення. Але з іншого боку не забуваймо, що дух або воля вважається живою по причині її праведності, гармонії з Богом. Тому ніколи не будьмо недбалими щодо нашої волі чи намірів, які керують нашою поведінкою в житті, але пам’ятаймо, що кожна недбалість буде означати пропорційну втрату духовного життя. Для нас завжди є можливим правильне бажання, бо лише абсолютно лояльна воля може бути прийнята Богом в Христі. – R 3200
* * *
Критерій судження багато свідчить про характер особи, яка ним керується. Поверховість і помилковість, як риси характеру пересічної людини, проявляються в її судженні на підставі зовнішнього вигляду. Характер Єгови об’являється в Його способі судження. Замість оцінювати на підставі зовнішнього вигляду, Він проникає в суть справи і базує Свою оцінку на тому, що є дійсним, а не на тому, що тільки здається. Всі речі є оголені і відкриті перед Його всевидючим оком. Наскільки це можливо, ми повинні судити, опираючись не на тому, що здається, а на дійсності.
Співзвучні вірші: Повтор. 10:17; 2 Хр. 19:7; Йов 34:19; 37:24; Мат. 22:16; Ів. 7:24; Дії 10:34,35; Рим. 2:16; 2 Кор. 10:7; Гал. 2:6; Еф. 6:8,9; Кол. 3:25; Як. 2:1-6.
Пісні: 93, 64, 114, 27, 36, 40, 51 / 101, 126, 53.
Вірші Зоріння: 139. Статті з Вартової Башти:
R 5652
Питання: Чи я на цьому тижні судив по вигляду чи згідно дійсності? Чому? Як? З якими результатами?
3 ТравняА страва тверда – для дорослих, що мають чуття, привчені звичкою розрізняти добро й зло — Євр. 5:14.
Ті, які мають правдиву і щиру віру в Бога, охоче довіряють Його словам. Ці підставові засади вчення повинні бути вже раніше в них утверджені. Будована ними будівля з золота, срібла і дорогоцінного каміння повинна вже бути в більшій мірі зведена, а пов’язана з нею праця повинна постійно просуватись вперед. Коли вони лояльні і вірні Богу, тоді вони здатні відрізнити правду від неправди. Ми повинні
знати, у що ми віримо і чому так віримо, а тоді відважно і без компромісу це проповідувати, бо «коли сурма звук невиразний дає, – хто до бою готуватись буде?». – R 3199
* * *
Як буквальні діти не мають фізичних органів, достатньо сильних, аби перетравлювати тверду їжу, так і духовні діти не мають достатньо сильних органів, здатних засвоювати тверду духовну їжу. Треба бути добре розвиненим у Христі, щоб властиво правильно найглибші правди, а такий розвиток можна осягнути тільки через безперервне тренування розумових, моральних і релігійних здібностей в духовному значенні. Як фізичні, так і духовні м’язи зміцнюються через тренування.
Співзвучні вірші: Єр. 15:16; Єз. 3:3; Ам. 8:11-13; Рим. 16:19; 1 Кор. 2:6-16; 13:11; 14:20; 1 Пет. 2:2; Пс. 119:99; 131:2; Еф. 3:5; 4:13-15; Кол. 3:16; 2 Тим. 3:15-17; Євр. 6:1; 2 Пет. 3:16-18; Як. 1:18-25.
Пісні:
Вірші Зоріння: 8. Статті з Вартової Башти:
R 5688
Питання: Як досвідчення минулого тижня підтвердили цей вірш? Яке добро з того вийшло?