[163]
РОЗДІЛ VIII
ШЛЯХ ПРИМИРЕННЯ
СВЯТИЙ ДУХ БОГА
Діяльність Святого Духа – Тепер і в Тисячолітті – Різні описові імена Святого Духа, “Дух Любові”, “Дух Правди” і т. п. – На відміну від нього, нечистий дух , “дух обмани”, “дух страху” і т. д. – Застосовані особисті займенники – Значення слова Дух – “Бог є Дух” – “Святий Дух ще не був даний” – Дари Духа – Перетворююча сила Святого Духа – Дух в міру і без міри – “Дух світу”, Антихриста – Боротьба між ним і Святим Духом – Духовна боротьба зовні і всередині святих – Дух схильний до заздрості – Навчені Духом – Parakletos, Утішитель – Він приведе вас до всієї істини і до повного примирення – Відколи чудові дари припинились, нагляд Духа не зменшився
“Бо всі, хто водиться Духом Божим, вони сини Божі… Взяли ви Духа синівства, що через Нього кличемо: «Авва Отче!» Сам Цей Дух свідчить разом із духом нашим, що ми – діти Божі” (Рим. 8: 14-16).
“А після цього я виллю Мій Дух на всяке тіло” (Йоіл. 3: 1, Хом.).
Було б неможливо правильно розглянути або добре зрозуміти велику працю Примирення, якби ми випустили з уваги або проігнорували пов’язану з нею діяльність святого Духа. Святий Дух має багато спільного з представленням Примирення, роблячи явним для віруючого божественне прощення, а також керуючи його до повного примирення серцем з Богом. Саме під впливом зачаття святим Духом, отриманого нашим Господом Ісусом при хрищенні на початку Його місії, Його посвячене серце могло ясно і чітко бачити волю Отця, правильний напрям, вузький шлях жертвування та оцінити великі та дорогоцінні обітниці, здійснення яких мало наступити після Його приниження, ганьби та [164] смерті на Голгофі. Тому завдяки святому Духу наш Відкупитель міг виконувати Свою велику працю. Під його керівництвом Він робив те, що було приємне й прийнятне для Отця і забезпечило викуп за все людство. Схожим чином святий Дух пов’язаний з Церквою: всі, хто прийняв заслуги великої жертви за гріх і прийшов до Отця через заслугу жертви Сина, а також віддав себе на живу жертву згідно з високим покликом до божественної природи, запропонованої таким особам під час Євангельського віку, потребували допомоги святого Духа і отримали її. Наскільки хтось отримує святий Дух Бога, настільки він є в змозі прийти до належної єдності з Отцем і Сином, щоб “пізнати, що то є воля Божа, – добро, приємність та досконалість”, і виконувати її. Лише святий Дух веде нас поза межі простої букви божественного свідчення до справжнього усвідомлення “Божих глибин” і всього, що Бог зберіг для люблячих Його, чого людське око не бачило, людське вухо не чуло, ані на серце людині не впало, щоб зрозуміти та оцінити (1 Кор. 2: 9, 10).
Такою ж важливою буде діяльність святого Духа під час Тисячолітнього віку, приводячи світ людства назад до єдності з Богом на умовах Нової Угоди та через заслуги жертви дорогого Відкупителя. Відповідно, через пророка Йоіла (3: 1, 2) Господь звернув увагу на цей факт, зазначивши, що хоча протягом Євангельського віку Він виливатиме Свій Дух тільки на Своїх слуг і служниць, “потому” Його святий Дух буде вилитий загально на світ людства, на “всяке тіло”.* Тому під час Тисячолітнього віку [165] поступ світу знаходитиметься у цілковитій згоді зі святим Духом. І наскільки люди приходитимуть до повної згоди з цим святим Духом, настільки кожен з них ставатиме придатним для вічних умов життя, радості і благословення, які лежать за межами Тисячолітнього віку. Про факт, що Святий Дух буде співпрацювати з прославленою Церквою задля благословення всіх племен землі, також свідчив наш Господь. Зобразивши славу Тисячоліття і його рясний потік правди у вигляді могутньої ріки води життя, чистої, як кришталь, Він говорить: “А Дух і невіста говорять: «Прийди!»… І хто прагне, хай прийде, і хто хоче, хай воду життя бере дармо” (Об. 22: 17).
———–
*Цілком можливо, що в пророчому твердженні це благословення представлене в зворотному порядку, щоб до певного часу залишити питання неясним і, таким чином, почасти приховати довжину, ширину, висоту і глибину божественного плану, поки не наступить відповідний час зрозуміти його і оцінити.
———-
Але багато хто з Господнього народу століттями мав украй неправильне уявлення про святий Дух, його функцію і діяльність. І тільки у світлі сходячого Сонця Праведності – у світлі parousia Сина Людського – ця тема стає цілком зрозумілою і розсудливою (якою, мабуть, була для ранньої Церкви), знаходячись у згоді зі всіма різними біблійними свідченнями про неї. Вчення про трійцю, яке, як ми бачили, почало з’являтися у другому столітті і досягло значного розвитку в четвертому столітті, відповідальне значною мірою за більшість темряви, яка в розумах багатьох християн змішалась з правдою в цьому питанні, що виявилось зовсім не на їхню користь, заплутуючи й спантеличуючи всі релігійні переконання.
Ми тільки що бачили, як Писання послідовно навчає, що між Отцем і Сином існує повна згода та єдність мети й діяльності. Настільки ж послідовним є вчення Святого Письма стосовно святого Духа: що це не інший Бог, а дух, вплив або сила, вжита одним Богом, нашим Отцем, і Його Єдинородним Сином. Тому він знаходиться в абсолютній єдності з Ними обома, Які також єдині, перебувають у повній згоді. Але як відрізняється ця єдність Отця, Сина і святого Духа від того, чого тримаються і навчають під назвою доктрини про трійцю, яка [166] мовою Катехізису (Питання 5 і 6) стверджує, що є три особи в Одному Богові – Отець, Син і Святий Дух: “Ці Троє є одним Богом, такі ж самі по суті, рівні в силі та славі”. Цей погляд добре підходив для “середніх віків”, які він і допоміг створити. Період, в якому поклонялися таємницям, замість того, щоб їх розгадувати, був найкращим для цієї теорії, небіблійної і безрозсудної одночасно. Як можуть троє бути однією особою, однією сутністю? А якщо вже є “одним у своїй сутності”, то як можуть бути “рівними”? Хіба кожна розумна істота не знає, що якщо Бог один в особі, то Його не може бути три? А якщо троє є одним, то це можливе тільки в одному значенні: не в особі, а в намірі, у розумі, у волі, у співпраці. Справді, коли б не факт, що цей нонсенс триєдинства нам вклали в голову з раннього дитинства, і коли б у духовних семінаріях його повагом не навчали сивоволосі професори, безумовно мудрі в багатьох інших відношеннях, ніхто навіть на мить не звернув би на нього серйозної уваги. Те, як великому противнику вдалося нав’язати дану річ Господньому народу, щоб збити його з пантелику, ввести в оману і позбавити змісту більшість Божого Слова, є справжньою загадкою, яка, ймовірно, не буде вирішена, поки ми “не пізнаємо, як і пізнані ми”, у славі.
Уважний дослідник попередніх розділів виявив доволі свідчень Писання про те, що є лише один Всемогутній Бог – Єгова, і що Він високо звеличив Свого Первородного Сина, Свого Єдинородного Сина – до Своєї власної природи і до Свого престолу Всесвіту; що наступною після них по рангу буде прославлена Церква, Наречена, дружина Агнця та співспадкоємиця, названа Його “братами”. Усі з її числа стануть спільниками Його слави, так само як у нинішньому віці від них вимагається бути спільниками Його страждань. Дослідники також помітили, що в наведеному свідченні всі вірші гармонізують і узгоджуються, і, на додаток, взагалі немає віршів, які би прямо чи посередньо, насправді чи ймовірно [167] суперечили цим висновкам. Тоді виникає питання: Хто, Де і Що є Святий Дух?
Давайте придержуватись у цьому питанні того ж напрямку дослідження, якого придержувались в інших. Давайте звертатись за всією інформацією для себе до Закону й свідоцтва Бога. Не йдімо до людини. Не приймаймо сумнівів і спекуляцій добрих людей, які вже померли, або добрих людей, які ще живуть, або наших власних. Пам’ятаймо твердження апостола, що Слово Господа дане з метою, “щоб Божа людина була досконала, до всякого доброго діла готова” (2 Тим. 3: 17). Давайте повністю покладатись на Господа і прагнути зрозуміти значення того, що Він говорить про святий Дух, узгоджуючи кожне біблійне свідоцтво з переконанням, що правда і тільки правда витримає такий глибокий іспит. Якщо так робити, з молитвою і старанністю, наші зусилля будуть нагороджені. Тому, хто стукає, двері знання будуть відчинені; тому, хто шукає, знання святого Духа буде об’явлене (Іс. 8: 20; Мт. 7: 7, 8).
Святий Дух має різні визначення в Святому Письмі. І щоб правильно зрозуміти предмет, ці різні визначення треба розглядати разом, щоб вони кидали світло один на одного. Зверніть увагу, як по-різному названий святий Дух: “Дух Божий”, “Дух Христа”, “Дух Святості”, “Дух Правди”, “Дух Здорового Розуму”, “Дух Свободи”, “Дух Отця”, “Святий Дух Обітниці”, “Дух Покори”, “Дух Розуміння”, “Дух Мудрості”, “Дух Слави”, “Дух Поради”, “Дух Благодаті”, “Дух Усиновлення”, “Дух Пророцтва”.
Ці різні назви, повторені багато разів і вжиті поперемінно, дають нам повне і властиве запевнення, що всі вони відносяться до одного і того ж святого Духа. Дійсно, в таких словосполученнях часто стоїть слово “святий”, наприклад, “Святий Дух Божий”??, “Святий Дух Обітниці” і т. д. Ми [168] повинні старатись зрозуміти цей предмет так, щоб не відкидати жодного з цих визначень, а узгоджувати усі. Неможливо узгодити ці різні вирази із загальноприйнятою ідеєю про третього Бога. Натомість, беручи кожен з них до уваги, бачимо, що ці різні вирази змальовують той сам дух, вдачу і силу одного Бога, нашого Отця, а також дух, вдачу та силу нашого Господа Ісуса Христа, тому що Він є одно з Отцем. Також певною мірою це дух, тобто вдача, всіх, хто дійсно Господній (ангелів чи людей), у тій мірі, в якій вони прийшли до єдності, тобто до згоди, з Ним.
Можливо для декого буде корисним помітити, що є ще інший дух, який часто згадується в багатьох місцях Святого Письма (з допомогою протилежних висловів), а саме: “дух страху”, “дух неволі”, “дух світу”, “дух обману”, “дух віщунства”, “дух антихриста”, “дух засипання”. Адже ніхто не вважає, що ці різні визначення, якщо їх розглядати разом, виправдовують думку, що є два чи більше сатани. Всі природно і достатньо правильно розуміють значення цих виразів, які в цілому означають поганий дух – дух (вдачу, або силу), який має своє вираження передусім у сатані і проявляється у всіх, хто в згоді з гріхом та сатаною. І цілком доречно, що ніхто не вважає їх духами-особами. Також ніхто не повинен думати, що різні застосування слова “дух” в доброму значенні стосуються різних духовних істот або разом мають на думці іншого Бога. Ці вирази, коли їх розглядати разом, представляють різні особливості характеру, вдачі, Духа нашого Бога, Єгови, і, відповідно, духа, або вдачі, всіх тих, хто отримав Його Дух, став учасником Його вдачі і прийшов до згоди з божественним розумом.
Деякі небіблійні, а тому помилкові, уявлення про дух людини, які будуть розглянуті в [169] наступному розділі, лежать в основі небіблійного і помилкового поняття про святий Дух, широко розповсюдженого сьогодні. Неправильні уявлення стосовно Божого Духа і духа людини були підсилені і поглиблені тим фактом, що перекладачі англійського перекладу Common Version без найменшої на це підстави дев’яносто два рази вжили фразу “Holy Ghost” (“Святий Привид”), тоді як у грецькому оригіналі стоїть слово pneuma – дух. А для малоосвічених слово “привид” має дуже туманне значення, яке, тим не менше, великою мірою навіює думку про особистість. Варто зауважити, що в перекладі Revised Version Нового Завіту двадцять одне слово “привид” було замінено словом “дух”, і Американський ревізійний комітет виразив свій протест щодо використання слова “привид” у інших сімдесяти одному випадках. І це при тому, що англійський і американський комітети складалися зі строгих прибічників трійці.
Немає абсолютно ніяких підстав вважати або називати святий Дух іншим Богом, відмінним в особистості від Отця і Сина. Навпаки, зверніть увагу на факт, що саме Дух Отця був переданий нашому Господу Ісусу, як написано: “Дух Господа Бога на Мені, бо Він помазав Мене благовістити” (Лк. 4: 18). Звертаючись до пророцтва, з якого взята ця цитата, ми читаємо в єврейському тексті: “Дух Господа Єгови на Мені, бо Єгова помазав Мене звіщати благу звістку смиренним” (Іс. 61: 1). У цьому ж сенсі ми знову читаємо: “І спочине на Ньому Дух Єгови, дух мудрості й розуму, дух поради й лицарства, дух пізнання та вшанування Єгови” (Іс. 11: 2, 3). Так само той же Дух у Христі названий “Духом Христа”, розумом Христа – “Нехай у вас будуть ті самі думки, що й у Христі Ісусі, Господі нашім” (Фил. 2: 5).
[170] Деякі наполягають на тому, що слова нашого Господа про святий Дух, записані в Євангелії від Івана 14: 26, доводять, що Дух є особою, тому що англійський переклад Common Version цього уривка такий: “Утішитель же, який є Дух Святий, кого пошле Отець в ім’я Моє, він навчить вас усього і нагадає вам все, що Я говорив вам”.* Але, глянувши на грецький текст цього уривка, бачимо, що перекладачі були під впливом упередження в даному питанні, бо немає жодних підстав для використання слів “кого” і “він”. Ось як передає цей вірш Diaglott: “Але помічник, святий Дух, що Отець пошле в ім’я Моє, навчить вас усього, і пригадає вам про ті речі, які Я вам говорив”.
—————–
*В англійській мові “він”, “вона”, “кого” і т. д. вживаються лише для живих істот, натомість для неживих предметів та явищ існує займенник середнього роду “it” – приміт. ред.
—————–
Така ж критика стосується сімнадцятого вірша того ж розділу. У англійському перекладі Common Version він звучить так: “Дух істини, що Його світ прийняти не може, бо не бачить Його та не знає Його, а ви знаєте Його, бо Він з вами і в вас буде”. Тут вираз “Дух істини” явно вживається на противагу “духу обману”. Цей уривок не має жодного відношення до якої-небудь особи, а стосується впливу істини та її дії на Господній народ. Переклад Diaglott цього вірша звучить так: “Дух істини, якого світ не може прийняти, тому що не бачить його (it), і не знає його (it), але ви знаєте його (it), тому що він (it) діє з вами і в вас буде”.
Візьміть інший приклад: “Коли прийде Він, той Дух правди, Він вас попровадить до цілої правди, бо не буде казати Сам від Себе, а що тільки почує, – казатиме, і що має настати, – звістить вам. Він прославить Мене, бо Він візьме з Мого та й вам сповістить” (Ів. 16: 13, 14). У цьому уривку грецьке слово heautou перекладене як “himself” (“себе” в англ. чоловічому роді – ред.), однак те ж слово часто правильно перекладається як “itself” (“себе” в англ. середньому неживому роді – ред.). У перекладі Common Version це слово “heautou” зустрічається в чоловічому, жіночому, середньому та загальному роді. Наприклад, у цьому вірші воно [171] перекладене в чоловічому роді.* У 1 Кор. 11: 5 воно жіночого роду: “осоромлює свою голову”, аналогічно в Об. 2: 20: “називає себе пророчицею”, і знову в 1 Кор. 13: 5: “любов не шукає свого”. У 1 Кор. 11: 31 воно перекладене в загальному роді: “самі судили себе”; також в 1 Кор. 16:15: “присвятили себе”, і знову в Лк. 22: 17: “поділіть між собою”, та в Ів. 6: 53: “не будете мати в собі життя”. У якості ілюстрації перекладу в Common Version слова “heautou” в середньому роді (англ. неживе “itself”) зверніть увагу на наступне:
————-
*Цей займенник відноситься тут до іменника Утішитель (грецьке слово чоловічого роду, але все це довільно, не дивлячись на стать – як в німецькій мові, де піч і стіл чоловічого роду, вилка – жіночого, жінка – середнього роду).
————-
“Завтра за себе само поклопочеться” (Мт. 6: 34).
“Якщо царство розділиться саме в собі” (Мр. 3: 24, Гиж.).
“І якщо дім розділиться сам у собі” (Мр. 3: 25, Гиж.).
“Як гілка не може приносити плоду сама по собі” (Ів. 15: 4, Гиж.).
“Нема нічого нечистого в самому собі” (Рим. 14: 14).
“Все тіло… здійснює ріст на збудування себе самого в любові” (Еф. 4: 16, Дерк.).
“Віра, коли діл не має, мертва в собі” (Як. 2: 17).
Подібно до того слово “ekinos”, перекладене в наведенім уривку як “він”, можна на тій же підставі перекласти “той”, “цей”, “ті”, “той самий”, “вона”, “воно”. І в англійській Біблії Common Version воно перекладається у всіх цих різних формах частіше, ніж як займенники чоловічого роду “він”, “його”, “йому”. Всі, хто в цьому сумнівається, можуть легко переконатися, звернувшись до грецько-англійської симфонії Нового Завіту, яка показує різні переклади цих слів. Ми наведемо один приклад кожного з цих перекладів слова “ekinos”:
“Того дня навіть Содомові буде легше, ніж тому місту” (Лк. 10: 12, Хом.).
[172] “Вона ж, думаючи, що то садівник, говорить” (Ів. 20: 15).
”Але це ви знаєте, що коли б господар дому знав” (Мт. 24: 43, Дерк.).
“Не за цей кажу, щоб молитися” (1 Ів. 5: 16, Хом.).
“В один з тих днів, коли Він навчав” (Лк. 20: 1, Дерк.).
“Того ж дня субота була” (Ів. 5: 9).
“І видужав хлопець тієї години” (Мт. 17: 18).
Проте нерідко до чесноти або якості прикладається рід особи або предмета, до яких вона належить. Наприклад, оскільки Небесний Отець чоловічого роду, то Його силу, Його дух, кожен Його вплив і прикмету так само варто ставити в чоловічому роді. І нерідко предмети середнього роду ставляться в чоловічому або жіночому роді в залежності від того, наскільки вони сильні і активні, або пасивні і слабкі. Так, наприклад, сонце (в англ. перекладі) скрізь стоїть як “він”, а місяць – як “вона”. Отже, якби не загальне хибне уявлення про дану річ і не поширена думка, що Святий Дух є особою (а не просто божественним духом, впливом, або силою – духом Отця), не було би жодних претензій до вживання займенників чоловічого роду відносно святого Духа, адже відомо, що Бог – чоловічого роду, як Автор і джерело життя та благословення. То ж давайте не будемо забувати про факт, що вживання особистих займенників зовсім не доказує, що святий Дух Бога є особою, іншою від Отця і Сина – іншим Богом. Святий Дух, тобто вплив, – це дух, тобто вплив, Отця, а також Сина, бо вони є одно щодо мети та впливу.
ЗНАЧЕННЯ СЛОВА “ДУХ”
Справедливо виникає питання, який смисл або значення надається словам “святий Дух” у [173] Святому Письмі? Які якості або характеристики божественного характеру, або сили представлені словом “дух”? Кращий спосіб знайти відповідь, це, перш за все, розглянути точне значення слова “дух”, а потім розглянути різні способи його вживання у Писанні.
(1) Слово “дух” у Старому Завіті перекладене з єврейського слова “ruach”, основним, або корінним, значенням якого є “вітер”. Слово “дух” у Новому Завіті походить від грецького слова “pneuma”, основне значення, або корінь, якого також “вітер”. Але нехай ніхто не спішить робити висновок, що ми намагаємось довести, що святий Дух – це святий вітер. Ми зовсім так не думаємо. Ми лиш хочемо представити цей неясний предмет таким чином, щоб це було корисно як для освічених, так і для невчених. Тому ми почнемо з відомого кореневого значення цих слів, щоб з’ясувати, як і чому він був використаний саме так.
Оскільки вітер невидимий і сильний, ці слова “ruach” та “pneuma” поступово набули набагато ширшого значення і стали представляти будь-яку невидиму, добру чи погану силу або вплив. А оскільки божественна сила здійснюється за допомогою недоступних людському зору способів та засобів, слово “дух” щораз більше застосовувалося до всіх Господніх діянь. І звичайно, воно знайшло загальне застосування по відношенню до тих людських впливів, які невидимі: наприклад, для представлення дихання життя, сили, якою людина живе, яка невидима і називається “духом”, тобто “диханням життя”; а також сили розуму, яка невидима і називається “духом розуму”. Життя саме по собі є силою, до того ж невидимою, тому древні також називали його духом. Ось декілька ілюстрацій різних прикладів використання єврейського слова “ruach” і грецького слова “pneumа”, які можуть бути корисними.
“Ruach” в англійському Старому Завіті 4 рази перекладається “подув”, 28 разів “дихання”, 6 разів “розум”, 8 разів “запах”, 91 раз “вітер” і “вітряний”. У кожному випадку за цим словом ховається думка [174] про невидиму силу або вплив. Ось приклади перекладу слова “ruach”:
“Подувом ніздер Твоїх вода скупчилась” (2 М. 15: 8 ).
“Всяке тіло, що в ньому віддих життя” (1 М. 6: 17; 7: 15, Хом.).
“В Його руці… дихання кожного людського тіла” (Йов. 12: 10, Хом.).
“Одне дихання у всіх, і немає в людини переваги” (Еккл. 3: 19, Гиж.).
“І вони стали гіркотою духа для Ісака” (1 М. 26: 35).
“І почув Господь пахощі любі” (1 М. 8: 21).
“Ніс мають, але не мають нюху” (Пс. 114: 14).
“І Бог навів вітра на землю” (1 М. 8: 1).
“Та дмухнув Ти був духом Своїм” (2 М. 15: 10).
“Бурхливий вітер, що виконує слово Його” (Пс. 148: 8).
“Як хитаються лісові дерева від вітру” (Іс. 7: 2).
“Pneuma” у Новому Завіті перекладається (окрім “привид” і “дух”) “життя”, “духовний” і “вітер”, наприклад:
“І дано йому одухотворити звіриний образ” (Об. 13: 15, Тур.).
“Так і ви, що пильнуєте про духовні дари” (1 Кор. 14: 12).
“Вітер віє, куди забажає, і шум його чуєш” (Ів. 3: 8, Хом.).
І давайте не будемо забувати, що всі ці різні переклади були зроблені прихильниками трійці. Ми не маємо нічого проти цих перекладів – вони досить правильні. Але ми звертаємо на них увагу як на доказ, що слова “ruach” і “pneuma”, перекладені як “дух”, мають на увазі не особистість, а невидиму силу, вплив.
“БОГ Є ДУХ”
(2) “Бог є Дух”, інакше кажучи, Він є потужною, але невидимою істотою. Схожим чином ангели названі духами, бо вони також (у своєму природному стані) невидимі для [175] людей, якщо тільки не показуються за допомогою чудодійної сили. Коли наш Господь Ісус був людиною, Він не був названий духовною істотою, але від часу Його возвеличення про Нього написано: “Господь є Дух” – тепер Він є могутньою і невидимою істотою. Церкві цього Євангельського віку обіцяна зміна природи до подоби її Господа, як написано: “Ми будемо подібні до Нього, бо будемо бачити Його, як Він є”. Про Церкву говориться як про духовну, беручи до уваги, що вона знаходиться в згоді з Господом, і про неї сказано, що вона наново зачата Духом до нової природи, духовної природи, із запевненням, що зачате з Духа буде у воскресінні народжене з Духа. Зрозуміло, що це використання слова “дух” пов’язане з особистістю – з духовними істотами (2 Кор. 3: 17; 1 Ів. 3: 2; Ів. 3: 6).
(3) Інше використання слова “дух” є в значенні сили, яка породжує, плодючості, як у 1 М. 1: 2: “І Дух Божий ширяв над поверхнею води”. Тобто Божа сила, Його носій енергії, робила плодючими води, приводила їх до стану родючості, плідності. Так само “звіщали святі Божі мужі, проваджені Духом Святим”, святим впливом, Божою силою, яка робила плодючим їхній розум, змушуючи його породжувати ті думки, які Бог бажав висловити (2 Петр. 1: 21). Аналогічним чином умілі робітники, яких Мойсей вибрав, щоб виготовити речі Намету, були піддані під вплив божественної сили, щоб активізувати, тобто пожвавити їхні природні здібності, не зачіпаючи їх у моральному сенсі, як і води великої безодні не були порушені в моральному сенсі. Ось що написано:
“Господь назвав на ім’я Беца’їла… І наповнив його Духом Божим, мудрістю, розумуванням і знанням, і здібністю до всякої роботи на обмислення мистецьке, на роботу в золоті, і в сріблі, і в міді, і в обробленні каменя, щоб всаджувати, і в обробленні дерева, щоб робити в усякій мистецькій роботі. І вклав в його серце, щоб навчав, він і [176] Оголіяв… Він наповнив їх мудрістю серця, щоб робили вони всяку роботу обрібника, і мистця, і гаптівника” (2 М. 35: 30-35; 28: 3; 31: 3, 4).
Крім того нам сказано, що Єгова Бог наділив Мойсея та старших Ізраїлю Своїм Духом з особливою владою суддівства в справах Ізраїлю, дотримання порядку і т. д. (4 М. 11: 17-26). Таким же чином Божий Дух був з царями Ізраїлю, доки вони були вірними Йому. Зверніть увагу, наприклад, на те, що відбулося з Саулом (1 Сам. 11: 6), як цей Дух мудрості, розсудливості, щоб управляти Ізраїлем, покинув Саула і був переданий Давиду, чия розсудливість відтоді особливо помітна (1 Сам. 16: 13, 14). Після цього Саул замість Духа мудрості, мужності і довіри, притаманних слузі Господа, мав злий дух, а точніше – дух журби, пригніченості, втрати довіри, оскільки усвідомлював, що більше не вважається представником Господа на престолі. Сказано, що цей дух пригніченості, який замишляв лихо, був від Господа – ймовірно в тому значенні, що був наслідком дій Господа, направлених на відняття від Саула Його визнання, підтримуючої сили і керівництва в справах Ізраїлю.
“НЕ ПРИЙШОВ БУВ ЩЕ ДУХ СВЯТИЙ”
Але до першого приходу нашого Господа Ісуса жоден прояв Божого Духа не був таким самим, як прояв і діяльність Господнього Духа на нашому Господі Ісусі з часу Його хрищення і до розп’яття, а також на Церкві Христа з дня П’ятидесятниці і донині – до самого кінця Євангельського Віку і завершення шляху Церкви у першому воскресінні. Відповідно ми читаємо: “Не прийшов був ще Дух Святий [на нікого окрім нашого Господа Ісуса], тому що Ісус ще не був прославлений” (Ів. 7: 39).
Діяльність Божого Духа під час цього Євангельського віку [177] дуже відрізняється від його діяльності в минулих часах. Ця різниця відображена словами “Дух усиновлення”, “Дух синівства”, “Дух святості”, “Дух правди” і спорідненими виразами. Як ми вже бачили, що з часу гріхопадіння Адама до першого приходу Господа ніхто з Адамових нащадків не був прийнятий як Божий син. Найвищим титулом, дарованим батькові вірних, Аврааму, був титул друга: “Аврам… був названий другом Божим”. Але, як пояснює апостол Іван, коли Логос став плоттю, Він представив Себе Своєму народу, Ізраїлю, і тим, хто Його прийняв, Він дав (тоді і з тих пір) владу (привілей, можливість) стати синами Бога. Він каже, що вони були зачаті Богом – зачаті Духом, і те “що уродилося з Духа – є дух” (Ів. 1: 12, 13; 3: 3-8).
Святий Дух у цьому сенсі слова гарантований тільки дому синів, і дім синів був незнаний, доки Улюблений Син не з’явився в плоті і не викупив світ, даючи можливість одержати усиновлення тим, хто Його приймає (Гал. 4: 5; Еф. 1: 5). Апостол говорить нам, що це усиновлення було спершу спадком Ізраїлю, та оскільки в Ізраїлі не було достатньої кількості готових заповнити передбачене число для усиновлення, то після прийняття залишку Ізраїлю “зглянувся Бог, щоб вибрати люд із поганів для Ймення Свого”, щоб вони стали синами Бога, співспадкоємцями з Христом, як передбачили і провістили пророки (Рим. 9: 4, 29-33; Дії 15: 14).
Але чим відрізняється цей прояв божественної сили, впливу, тобто Духа, під час Євангельського віку від його прояву в колишні часи? Апостол Петро відповідає на це питання, запевняючи нас, що хоча Стародавні Гідні були високо шановані Богом і ведені Його святим Духом, вони говорили і писали про те, чого самі не розуміли. Бог використовував їх як Своїх слуг, щоб писати про те, чого вони ще не повинні були розуміти, але що свого часу мало бути відкрите нам, дому синів, через діяльність того ж святого Духа, святої Божої сили [178] на тих, хто зачатий Його Духом. У минулому діяльність Духа була в основному механічною; для нас же його діяльність в основному носить пояснювальний та співчуваючий характер, викладаючи божественний план через апостолів і вчителів, особливо “поставлених у Церкві” від часу до часу з метою дати можливість синам “зрозуміти з усіма святими довжину і ширину, висоту і глибину” божественної мудрості та доброти, які показані в божественному плані та його об’явленні. Справді, зі слів апостола виникає, що навіть ангелам (які іноді використовувались Господом як засоби спілкування з пророками, як посередники Його святого Духа) не було дано зрозуміти значення того, що вони передавали, як і не було дано пророкам, які писали об’явлення для нашої користі. Зверніть увагу на слова апостола:
“Про це спасіння розвідували та допитувалися пророки, що звіщали про благодать, призначену вам. Вони досліджували, на котрий [час] чи на який час [буквальний чи символічний] показував Дух Христів, що в них був, коли Він сповіщав про Христові страждання та славу, що прийдуть по них. Їм відкрито було, що вони не для самих, а для вас служили тим, що тепер звіщено вам через благовісників Духом Святим, із неба посланим, на що бажають дивитися Ангели” (1 Петр. 1: 10-12; 2 Петр. 1: 21).
ДАРИ ТОГО САМОГО ДУХА, ТОЙ САМИЙ ГОСПОДЬ, ТОЙ САМИЙ БОГ
“Є різниця між дарами милості, Дух же той самий, є й різниця між служіннями, та Господь той же Самий. Є різниця й між ділами, але Бог той же Самий, що в усіх робить усе. І кожному [в Церкві] дається виявлення Духа на користь. Одному бо Духом дається [179] слово мудрості, а другому слово знання тим же Духом, а іншому віра тим же Духом, а іншому дари вздоровлення тим же Духом, а іншому роблення чуд, а іншому пророкування, а іншому розпізнавання духів, а тому різні мови, а іншому вияснення мов. А все оце чинить один і той самий Дух, уділяючи кожному осібно, як Він хоче” (1 Кор. 12: 4-11).
Тут перелічені деякі з дарів, дані Церкві святим Духом, але ми повинні зробити чітку різницю між самим святим Духом і цими даними ранній Церкві дарами, тобто проявами. Як не слід було розуміти, що в різних членах Церкви діяли різні духи через відмінність їхніх дарів, так і не треба було розуміти, що ці дари давав інший Господь або Учитель. Всі вони мали бути визнані як один святий вплив, вилитий одним Господом, представником одного Бога над усіма, Єгови, і пояснені як “різниця між служіннями”, або діями. І не тільки це, але Дух Бога, святий Дух, змінив своє служіння в Церкві: хоч “дари” такого роду були поширеними в ранній Церкві, настав день (про прихід якого говорив апостол), коли пророцтва мали припинитись, мови замовкнути і особливі натхнені знання припинитись (1 Кор. 13: 8). Всі ці “дари”, очевидно, були потрібні при закладанні Церкви, на початку нового віку, але вони стали непотрібними після того, як Церква була заснована і був завершений канон натхненних праць. Їх, як стверджує апостол, достатньо, “щоб Божа людина була досконала, до всякого доброго діла готова” (2 Тим. 3: 17).
Правда, не всі з цих дарів зникли або припинились. А те, що деякі припинились, зовсім не доказує, що Господь сьогодні має менше сили, ніж вісімнадцять століть тому, ані не доказує, що [180] Господній народ менш достойний чи менш привілейований в Господа. Навпаки, це показує “різницю виявлення” і означає, що Божий народ більше не потребує тих простих методів навчання та доказів його прийняття Господом. Тепер замість таких дарів, даних чудовим чином, діяльність Божого Духа (сили) спрямована на кожного з Його посвяченого народу – частково в залежності від природних особливостей, а частково – від запалу в Його службі. Тому ми бачимо, як апостол (у цьому випадку і в пізніших посланнях) заохочує Церкву прагнути розвивати в собі духовні дари, можливості, здібності в служінні і для служіння Господу, Його народу та Його Правді.
Ці особисто розвинені дари повинні цінуватись більш високо, ніж дари, дані чудесним чином. І тому апостол говорить: “Я вам покажу путь іще кращу”; “дбайте про любов, і про духовне пильнуйте [розвивайте], а найбільше – щоб пророкувати [публічно пояснювати]” (1 Кор. 12: 31; 14: 1). Апостол дає зрозуміти, що говоріння мовами було лише як “знак”, щоб привернути увагу невіруючих до Церкви та її методів (1 Кор. 14: 22). І тому він вказує на цей дар, що високо цінувався деякими коринтянами, як на один з найменш духовних – як на менш придатний для розвитку духовної Церкви і, головним чином, вживаний в стосунку до невідродженого світу. Цей дар та інші подібні дари швидко зникли в Церкві після того, як вона здобула міцне становище і визнання в світі.
А от “плоди Духа”, навпаки, слід заохочувати і щораз більше розвивати, щоб вони могли принести щедрий, досконалий плід любові до Бога, один до одного, і співчутливої любові до світу. Такими плодами Духа апостол називає “любов, радість, мир, довготерпіння, добрість, милосердя, віру, лагідність, здержливість” (Гал. 5: 22, 23). Варто зауважити, що слово “плід” [181] несе зі собою подвійну думку: це дар, проте він поступово розвивається й дозріває внаслідок праці. Так і з дарами Духа: “Усяке добре давання та дар досконалий походить згори від Отця”. Але подібні плоди – це не чудові дари, а поступові й непрямі дари, натхнені обітницями нашого Отця і вказівками нашого Господа через апостолів і пророків. Вони розвиваються в нас по мірі того, як ми приходимо до згоди з Духом нашого Отця в думці, слові та ділі й послуху цьому Духу, яким ми зачаті і через якого, будучи слухняними, ми маємо ще більше розвинених плодів святості, плодів святого Духа, тобто вдачі на подобу Божого дорогого Сина, нашого Господа і Відкупителя. Так з допомогою святого Духа Правди вірні стають придатними до “народження з Духа” у першому воскресінні як духовні істоти (зачаті від Духа в момент посвячення). Таким чином Церква, вдосконалені духовні істоти, буде спадкоємцем Бога і співспадкоємцем з Ісусом Христом, нашим Господом, в абсолютній єдності й спільності з Отцем і Сином, завершена в Тому, Хто є Головою всіх начальств та князівств, буде спільником Отця в Царстві, наповнена Духом Отця й Сина – святим Духом.
З вищезазначених загальних поглядів на дане питання можна побачити, що цей самий Дух, тобто сила небесного Отця, Єгови, який був задіяний у створенні світу і який впливав по-іншому на Його слуг в минулому, в Євангельському віці діє ще інакше – для розвитку Церкви, приводячи її до згоди з Богом, роблячи її придатною і приготовляючи як “Тіло Христа” до співучасті в Царстві. Цей же святий Дух, або вплив, Бога ще по-іншому буде діяти під час Тисячолітнього віку (через прославлених Христа та Церкву), щоб привести світ до єдності та згоди з принципами праведності, а також з Царем царів й Паном панів. [182] Ніщо, пов’язане з цією діяльністю в жодному значенні і жодною мірою не вимагає якогось іншого Бога. Якраз навпаки. Те, що саме один Бог діє в різних обставинах і умовах (і за допомогою різних засобів) заради досягнення Своєї єдиної мети, дає всім нам ще більше запевнення, що всі Його благі наміри здійсняться і, як Він стверджує: “Слово Моє, що виходить із уст Моїх: порожнім до Мене воно не вертається, але зробить, що Я пожадав, і буде мати поводження в тому, на що Я його посилав!” (Іс. 55: 11).
БОЖЕСТВЕННА ВОЛЯ, ВПЛИВ, СИЛА, ДУХ
З вищезгаданого ми усвідомлюємо, що широким визначенням слів “Божий Дух” або “Святий Дух” може бути божественна воля, вплив або сила, застосована скрізь і всюди з метою, яка узгоджується з божественною волею. А оскільки ця воля свята, то кроки і дії святого Духа будуть в згоді зі святістю. Бог вживає Свій Дух, Свою енергію багатьма шляхами, використовуючи різні засоби для досягнення різних результатів. Все, що Господь здійснює за допомогою механічних чи інтелігентних знарядь, є точно такою ж Його діяльністю, як у випадку, коли би Він був безпосереднім виконавцем, оскільки всі ці знаряддя – Його твориво. Так само серед людей: підрядник може насправді не працювати на кожній ділянці будівництва, однак кожний робітник є його представником і перебуває під його контролем. Загалом це робота підрядника, навіть якщо він ані разу не взяв в руки інструмент. Він виконує роботу своїми матеріалами і через своїх представників та свої знаряддя.
І якщо, наприклад, ми читаємо, що “Господь [Єгова] Бог утворив землю і небо.” (1 М. 2: 4, Гиж.), то не повинні думати, що Він особисто займався подробицями. Він використовував різні знаряддя: “Сказав Він – і сталось [давав накази, і вони негайно виконувались], наказав – і з’явилось” (Пс. 33: 6, 9). Світобудова не впорядкувалась одразу, оскільки читаємо, що для цього був потрібен час – шість днів, тобто епох. І хоч нам чітко сказано, що [183] “з Нього [Отця] походить усе” (через Його енергію, Його волю, Його Дух), все ж (як ми вже раніше спостерегли) ця енергія використовувалась через Його Сина, Логоса.
Перетворююча сила Божого святого Духа, яка діє під час цієї Євангельської епохи з метою привести Його народ до повного примирення з Ним, – це процес, набагато важчий для зрозуміння, ніж використання Його сили, згаданої в 1 М. 1: 2. Він пов’язаний з чимось вищим – з розумом і вільною волею, і не з безчуттєвою матерією.
У світлі Писання ми можемо зрозуміти, що святий Дух означає:
(а) Божу силу, яка вживається будь-яким чином, але завжди згідно зі справедливістю та любов’ю. Тому це завжди свята сила.
(б) Ця сила може бути енергією життя, фізично творчою силою або силою думки, яка створює й надихає думки та слова, а також оживляючою, життєдайною силою, як це було показано у воскресінні нашого Господа і буде знову показано у воскресінні Церкви, Його Тіла.
(в) Означає силу, що дає зачаття, або перетворюючу силу, тобто вплив знання Правди. У цьому відношенні вона названа “Духом Правди”. Бог керує Своєю діяльність згідно з правдою та праведністю. Тому Боже Слово, об’явлення Його діяльності, є назване Правдою – “Твоє слово то правда”. Так само про тих, хто потрапляє під вплив Божого плану Правди та праведності, сказано, що вони знаходяться під впливом Духа, під дією Правди. Вони властиво названі зачатими з Правди до обновлення життя.
Отець притягує грішників до Христа через загальне освічення розуму, через переконаність в гріху та через потребу у Відкупителі. Про тих, які приймають Христа як свого Спасителя та Заступника і досягають відмітки повного посвячення Богу через Христа, сказано як про зачатих від Бога, “зачатих словом правди”, зачатих [184] Божим Духом до новизни життя. Інакше кажучи, якщо прийти до згоди з божественними умовами та правилами, то Бог приймає такий посвячений стан як властивий. Не беручи до уваги слабості плоті, тобто прикриваючи їх одежею Христової праведності (виправданням вірою), Він приймає таких як “Нові Створіння в Христі Ісусі”, і їхнє бажання – щоб Його Дух вів їх до усієї правди, щоб ця свята вдача (Дух) провадив їх до повного послуху – до самопожертви до смерті. Про них сказано, що вони одержали “Дух прийняття”, тому що відтоді Бог через Христа укладає з ними, як з синами, особливу угоду. Через Вождя їхнього Спасіння Отець обіцяє їм, що коли вони перебуватимуть в Дусі Правди, Він зробить так, що всі справи й обставини життя співпрацюватимуть разом для їхнього добра – для щораз більшого розвитку в них духа праведності, правди, миру, радості. По мірі того, як зростатиме їхній послух Духу Правди, вони щораз більше матимуть святий Дух. Тому до таких звернена настанова: “Будьте наповнені Духом”; “Духом ходіть”; нехай “Дух Христа… пробуває в вас рясно” та “примножиться, і зробить вас нелінивими ані безплідними”. Цей святий Дух, який діє у віруючому з часу його повного посвячення Господу, є тим самим святим Духом, тобто вдачею, Отця, який діяв в нашому Господі Ісусі Христі. Тому він також названий “Духом Христа”, і ми маємо запевнення, що “коли хто не має Христового Духа, той не Його” (Рим. 8: 9).
ДУХ В “МІРУ” І “БЕЗ МІРИ”
Наш Господь Ісус був зачатий святим Духом при Своєму хрищенні, Своєму посвяченні. Так само члени Його Тіла, Його Церква, є “зачаті” при “хрищенні в Його смерть” у мить їхнього повного посвячення. Але завжди треба пам’ятати про існуючу різницю, [185] а саме: наш Господь Ісус, Голова Церкви, одержав святий Дух без міри, без обмежень (Ів. 3: 34), тоді як Його послідовники одержують його в міру, тобто обмежено – кожному (в Церкві) дається певна міра Духа (1 Кор. 12: 7; Рим. 12: 3). Причиною цієї різниці є те, що наш Господь був досконалою людиною, тоді як ми, Його послідовники, хоч і прийняті як умовно досконалі (виправдані вірою), насправді дуже недосконалі. Досконала людина, як образ Бога, могла бути в цілковитій згоді з Богом і Його Духом святості у всіх подробицях. Та в міру деградації внаслідок гріхопадіння наша єдність з Богом та Його Духом святості була порушена, хоча обов’язок і привілей кожного – старанно намагатися знати й виконувати Господню волю і не мати жодної волі, яка б їй суперечила. Але жоден член грішного роду не в змозі одержати Господній Дух повною мірою – бути в абсолютній згоді з Богом в кожній подробиці. Тому ті, хто вірить, хто посвячується і приймає святий Дух прийняття, володіють ним у різній мірі. І ця міра залежить від ступеня нашої віддаленості від божественної подоби, а також ступеня благодаті та віри, досягнутого після входження в Тіло Христа. Те, наскільки швидко ми зможемо здобути більше святого Духа, приходячи до повнішого знання та згоди з кожною рисою божественного плану, залежить, здебільшого, від усвідомлення нами власних вад та від міри нашого посвячення Господу – від дослідження Його волі в Його Слові і втілення її в життєвих справах.
Наскільки посвячені віруючі віддають себе Господу і, нехтуючи власною волею та уподобаннями, намагаються йти Його шляхом, вони “водяться Духом”, “навчені Духом” і можуть “служити [Господу] обновленням Духа”. Щоб перебувати під цим керівництвом і вказівками, вони повинні мати “Дух покори” (Гал. 5: 22, 23; 6: 1), щоб “Бог Господа нашого Ісуса Христа, Отець слави” міг дати їм “Духа премудрості та відкриття [186] для пізнання Його, просвітив очі їхнього серця, щоб вони зрозуміли, до якої надії Він їх закликає і який багатий Його славний спадок у святих” (Еф. 1: 17, 18).
У цих різних поданнях діяльності святого Духа, а також у багатьох інших, які прийдуть на думку дослідникам Біблії, немає нічого такого, що свідчило би про потребу іншого Бога. Якраз навпаки: правильне уявлення про Єдиного Бога показує, що Його всемогутньої сили та можливостей більш ніж достатньо, і Той, Хто сказав Ізраїлю: “Слухай, Ізраїлю! Господь Бог наш – Господь один!” – не потребує допомоги. Справді, щоб бути послідовними, ті, які твердять про необхідність мати ще одного Бога для справ, згаданих як діяльність Божого святого Духа, могли б з такою ж логікою твердити про багатьох духовних Богів – про дух прийняття, дух покори, дух Христа, дух Отця, дух любові, дух справедливості, дух милосердя, дух святості, дух правди, дух терпеливості, дух слави, дух знання, дух благодаті – про окремого Бога в кожному випадку. Але, як пояснює апостол, всі ці різновиди діяльності належать одному Духу одного всемогутнього Єгови.
ДУХ СВІТУ – ДУХ АНТИХРИСТА
Дух світу є протилежним Духу Бога. Оскільки весь світ знаходиться в стані гріхопадіння та під впливом противника, який засліплює та спокушує, то його дух, його вдача неминуче перебуває у постійному конфлікті зі святим, правдивим, справедливим, люблячим Духом, тобто вдачею, Бога, а, отже, у конфлікті зі святим Духом, який Його народ отримав через Його Слово, а також зі всіма Його святими впливами, які різним шляхом діють на нього. Як сатанинський дух самолюбства, ненависті, заздрості та колотнечі володіє і значною мірою керує дітьми цього світу, так святий Дух Бога, [187] Дух любові, лагідності, покори, терпеливості, доброти, братерської доброзичливості володіє і значною мірою керує дітьми Бога. І ці два духи, або вдачі (один – любові й доброти, а другий – самолюбства і зла), знаходяться в постійному конфлікті і цілком непримиримі.
Цей дух, який діє в світі і чинить опір святому Духу, Писання називає “духом Антихриста” – духом, вдачею, що виступає проти Христа. Спочатку він старається ігнорувати Його повністю, заперечуючи, що Він коли-небудь приходив у світ. Тоді, якщо це не приносить успіху, він може стверджувати, що наш Господь Ісус був звичайною людиною, грішною людиною. Якщо і цей погляд буде спростований, він і далі буде твердити, що Він нічого не досяг або що Він був лише прикладом, а не Відкупителем. Тому Писання зобов’язує нас перевіряти, пізнавати, випробовувати духів (представлені нам учення, які твердять, що вони від Духа правди). Ми повинні їх перевіряти – не лише зовні і на основі їх тверджень, але Божим Словом. “Улюблені, – не кожному духові вірте, але випробовуйте духів, чи від Бога вони… Цим пізнаємо Духа правди та духа обмани” (1 Ів. 4: 1, 6).
БОРОТЬБА СВЯТИХ І ГРІШНИХ ВПЛИВІВ
Досконалі складові Божого характеру є критеріями святості, праведності та правди для всіх Його створінь. Кожна річ і кожне створіння, що опирається цим критеріям або не перебуває з ними в повній згоді, є нечистим, неправдивим і несправедливим. Ці шкідливі впливи часом приписують сатані, тому що він є головним ворогом Бога і був першим змовником проти праведності – ініціатором гріха, “батьком неправді” та обману. Але ми повинні зробити різницю між злими духовними істотами і злими духовними впливами, так як робимо різницю між святими духовними істотами та святими духовними впливами. Тенденція еволюційного погляду серед вчених людей, які нехтують Біблією (включаючи так званих вищих критиків) – ігнорувати [188] особистість сатани та зв’язаних з ним піднебесних духів злоби (Еф. 6: 12) і стверджувати, що, по суті, немає ніякого злого впливу, що людина лише бореться з власним неуцтвом та недолугим керівництвом своїми добрими рисами. Так само інші, більш передові (оманою), більш освічені (в неправді) і більш озброєні філософією (неправдиво названою так), приходять до висновку, що ніякого особистого Бога немає, а є тільки добрі впливи, які, як вони твердять, притаманні людині і поступово еволюціонують в напрямку досконалості.
Але ми звертаємо увагу на провіщення Бога, на Його Слово, яке, як запевняє нас апостол, може зробити нас мудрими на спасіння. У ньому, як ми виявили, знаходиться джерело життя, світла і святого Духа правди, з якими людські теорії та світила не в силі зрівнятись. Воно показує нам, що Бог є святим Духом (істотою), що Його святий Дух (вплив) завжди діє в згоді з праведністю, і що всі, хто перебуває в згоді з Богом і примирені з Ним, повинні мати Його Дух святості: Єдинородний Син, в Якому перебуває вся повнота божественного Духа; святі ангели, які не знають іншої волі, крім святої волі Отця, святого Духа Отця; Церква, вибрана з людей, яка має певну міру розуму, тобто Духа, свого Голови (інакше вона не може бути Його), яка прагне щораз більше бути наповненою цим Духом святості та позбуватись усякої грішної схильності та впливів. Також Слово навчає, що сатана є духом (істотою) і має нечистий дух, розум, вдачу. Він проявляє свій злий дух, або вплив, за допомогою різних засобів та чинників*. Грішні ангели (також духовні істоти) зазнали падіння через втрату духа святості та відданості Богу і Його праведним критеріям, і тепер мають злий дух, тобто вдачу, використовуючи свій злий вплив, тобто дух, при кожній нагоді.** Також світ людства, який зазнав гріхопадіння через Адама, став слугою гріха: деякі грішать навмисно задля насолоди гріха; деякі – [189] ненавмисно, хоч “шукають Бога”, але засліплені й обмануті противником і керовані духом омани.
—————
*Zion’s Watch Tower, 1-е серпня, 1894 р.
**Брошура “Що говорить Святе Письмо про спіритизм?”.
—————
Людство – розуми, “серця” людей – це поле битви, на якому святий дух світла, любові, справедливості, істини, святості, Дух Єгови і Його Сина, Відкупителя людини, бореться зі злим духом сатани, гріха, темряви, брехні, ненависті, заздрості, злоби тощо. Проданий гріху своїм першим батьком, Адамом, його рід став “рабом гріха” “через неміч”, через успадковані слабості (Рим. 5: 12, 21; 6: 16-23; 7: 14; 8: 20, 21). У цьому поневоленому стані люди були засліплені богом (правителем) злого теперішнього світу (стану), який представляє їхньому розуму зло як добро, а темряву – як світло (2 Кор 4: 4; Еф. 6: 12; Іс. 5: 20). Збаламутивши таким чином більшість, зробивши так, щоб чинити зло було легко, а добро – важко, поставивши всі переваги теперішнього часу на боці зла і зробивши неможливим досягнення їх без підкорення нечистому духу, який є “духом світу”, він здобув загальний контроль, по-перше, над масами через неуцтво, і, по-друге, над більш інтелігентними через гординю, егоїзм і т. п.
Цієї боротьби не було до першого приходу нашого Господа, бо Дух Правди зійшов спочатку на нашого Господа Ісуса, а в день П’ятидесятниці – на Його Церкву.* Світ був у темряві, аж в ньому з’явився наш Господь Ісус, наповнений Духом Бога, світлом божественної правди, що дозволяло Йому бути “Світлом світу”. І відразу почалася боротьба. Правдиве світло, святий Дух (з дня П’ятидесятниці), був представлений не номінальними церквами, а істинними членами Христового [190] Тіла, які мали святий Дух свого Голови. Боротьба не могла початись раніше, тому що ніхто з людей (адже всі були грішними) не міг бути носієм Божого святого Духа, його представником, послом праведності та правди, воїном хреста. Перш ніж святий Дух міг виконати якусь місію (перш ніж було за щось боротись), треба було здійснити примирення за людський гріх. Людство було засуджене на смерть – на вічне знищення, як ворог праведності. Навіщо боротись за приречених? Навіщо намагатись направляти їх до праведності, якщо немає жодної надії винагородити їхні зусилля? Тому було правильним, щоб насамперед прийшов викуп, і саме внаслідок прийняття Отцем цього викупу святий Дух був дарований тим, хто прийнятий в Його сім’ю як сини через Христа.
————-
*Боротьба Закону Праведності обмежувалась одним маленьким народом, Ізраїлем, і, як передбачив Бог, “Закон не удосконалив нічого” – ніхто з деградованого роду не міг (і від нього не очікувалось) перемогти в цій боротьбі. У дійсності він був для того, щоб вказати на Ісуса Христа, єдиного виконавця Закону, як на шлях божественного милосердя, і для того, щоб, вказуючи на Христа, виховати народ і зробити “останок” з нього готовим до Епохи Духа та її боротьби.
————-
Але хтось може зауважити, що відтоді, як почалась ця боротьба, вона ведеться нібито проти святого Духа і на користь духа зла. Адже сьогодні, за рахунок природного приросту населення, слуг гріха стало в багато разів більше, ніж їх було на початку боротьби, і кількість їх росте набагато швидше, ніж навіть число номінального християнства, хоча боротьба триває вже приблизно дев’ятнадцять століть.
Більше того, дух зла, роздратовання та неправди восторжествував над святим Духом нашого Господа до такої міри, що Господа розіп’яли. І так само він здобув перемогу над усіма вірними членами Тіла Христа, зображуючи їх у фальшивому світлі, злословлячи і звинувачуючи усіляко, в залежності від часу, місця та обставин. Мета цих нападів з боку духа зла та його слуг на Дух святості і його вірних одна й та ж: підірвати вплив Духа істини, заставити святе виглядати нечистим, зробити так, щоб чисте й безкорисливе виглядало нечистим і самолюбним, замінити світло на темряву. Але не завжди слуги беззаконня розуміють, що вони роблять. Наповнившись духом зла, [191] духом ненависті, злоби, заздрості, ворожнечі, вони так засліплені ним, що “не знають, що роблять” і часто, мабуть, “дійсно думають, що вони служать Богу”. Звідки така поразка Духа святості? Чи так буде завжди?
Ми відповідаємо, що ця поразка Духа святості є лише удаваною поразкою, а не дійсною. Насправді Дух святості постійно торжествував з тих пір, як почалася боротьба. Його подвійна місія під час цього Євангельського віку була виконана.
(1) Він мав перебувати в Божих людях відповідно до міри їхнього посвячення і ревності до Бога та Його праведності; він мав, з причини переваги та влади духа зла в оточуючім світі, випробувати їхній характер, оскільки в нинішніх умовах кожен, хто буде жити благочестиво, повинен переносити переслідування – повинен бути готовим прийняти “всяке неправедне зло” проти себе (до того ж з терпеливістю, як це робив його Учитель), продовжуючи при цьому бути вірним Господу та Його справі за будь-яку ціну – не цінуючи своє земне життя (2 Тим. 3: 12; Мт. 5: 11; 1 Петр. 2: 23; Дії 20: 24).
(2) Світло Духа святості в Божому народі повинно було так випромінюватись на світ, щоб притягти до себе всіх, кого ще повністю не засліпив хибний дух Противника. Він мав світити в пітьму гріха з докором – свідчити про всяку неправедність, пробуджуючи сумління навіть засліплених, щоб вони усвідомили відповідальність перед Богом і майбутній день розрахунку. Тому наш Господь навчав Своїх послідовників, що після отримання святого Духа вони повинні свідчити про Правду серед усіх народів, не дивлячись на те, чи будуть їх слухати, чи ні.
Святий Дух восторжествував в обох речах, для яких був посланий. Він вибрав вірну “Малу Черідку” “переможців”, послідовників шляху правди (Ісуса, Вождя, і Його вірний загін воїнів хреста, [192] які посвятилися “аж до смерті”). Незабаром їм буде дана нагорода Царства, коли останні члени будуть повністю випробувані і вдосконалені через страждання для праведності. Він також восторжествував по відношенню до свідчення світу. Наш Господь провістив, що мета цього свідчення буде в тому, щоб переконати світ про гріх, про праведність і про прийдешній день справедливого суду, в якому злі вчинки теперішнього життя одержать справедливу відплату, залежно від міри світла, яку мав грішник.
Це свідчення поширилось скрізь, і сьогодні світ загалом визнає ці три пункти, які Дух святості в Церкві представив перед ним: гріх, праведність і суд. Щоправда, світ не має ясного й правильного уявлення про праведність, ані про гріх, не розуміє характеру й мети майбутнього суду – не розуміє, що це буде тисячолітній день. Також він не має чіткого поняття про поклик Церкви в цьому віці: уникнути суду зі світом і стати його суддями в той судний день, добровільно жертвуючи тепер земними інтересами заради праведності, йдучи слідом за Відкупителем. Але світ не зобов’язаний знати ці подробиці, вони його не стосуються. Вони належать до “глибин Божих”, які ніхто не може оцінити, якщо не стане від щирого серця слухняним Господньому поклику до праведності і, посвятившись, не прийме Дух Отця, щоб бути, як син, ознайомленим з подробицями божественного плану (1 Кор. 2: 10, 11).
У відповідь на запитання, чи завжди так буде, ми відповідаємо: ні. Як тільки цей вік закінчить розвиток “Малої Черідки”, покликаної бути співспадкоємцями з Христом, він закінчиться. Наступною діяльністю святого Духа, сили, Єгови буде встановлення цього Царства. І з його встановленням діяльність святого Духа буде відповідати завданням цього Царства – запровадженню суду і справедливості на землі. Він поставить суд мірилом і справедливість вагою, а всяка брехня і обман поступляться місцем [193] ясному знанню Правди. Замість того, щоб продовжувати свідчити світу про “майбутній суд”, він буде свідчити про те, що суд почався і що всяка провина негайно отримає справедливу відплату-покарання. Замість того, щоб свідчити Церкві: “Не судіть передчасно нічого”, – він свідчитиме про зворотне: що вони, як Божі знаряддя, були особливо навчені судити світ праведним судом. І ті, хто перебував у згоді з Богом і володів Його Духом праведності та правди, перед ким стояла вимога страждати заради праведності, будуть коронованими царями та священиками праведності, уповноваженими царювати над землею для її благословення та реституції до досконалості та праведності, а також для “відсічення від життя” у “вічній погибелі” всіх, хто свідомо відкине нагоди благословенного дня суду, забезпечені Божою любов’ю через викуп, даний нашим Господом Ісусом. Ось так великий Єгова і Його Дух святості разом зі всіма, хто з’єднався з Ним, остаточно восторжествують. Натомість гріх, сатана і дух зла будуть знищені назавжди, і більше не буде прокляття (Іс. 28: 17; 1 Кор. 4: 5; 6: 2; Дії 3: 23; 2 Сол. 1: 9; Об. 22: 3).
ДУХОВНІ БОЇ ЗОВНІ І ВСЕРЕДИНІ СВЯТИХ
Ми розглянули цю битву в цілому. Давайте глянемо на деякі її нинішні етапи. Хоча її можна розглядати як конфлікт Церкви, проте вона є особистим конфліктом з гріхом. І хоч Церква вийде переможцем, вона складатиметься лише з окремо взятих переможців. І як перемога Церкви є перемогою Божого святого Духа, сили, впливу над духом зла, неправедності, так само є у випадку кожного окремо взятого святого.
Більшість християн (номінальних християн, включаючи навіть так званих “духовних борців”, “святенників” і т. д.) мало знає про справжні духовні битви та перемоги, тому що більшість з них ніколи не вчинила належного [194] посвячення і ніколи не одержала святий Дух Правди. Деякі присвятили себе секті і отримали сектантський дух любові до секти, відданості секті, служіння і самопожертви для секти і т. д. Інші визнали один або кілька моральних критеріїв і посвятились ніколи не порушувати ці критерії моралі: прийняли дух моралі, дух самовдоволення, дух самовпевненості. Інші вибрали якусь чесноту, яку вони обожнюють, отримавши її дух – наприклад, терпеливість, – і повністю задоволені, коли вони досягнуть гарного рівня терпеливості та її духа. Ще інші присвячують себе “праці” для Ісуса і, здається, задоволені тільки тоді, коли перебувають в метушні збуджуючої активності. Для них не так суттєво, якого роду ця праця, аби тільки вона не була відкритим служінням сатані і щоб її було вдосталь, а вони щоб займали визначне становище. Вони квапляться не стільки за результатом, скільки за працею, і тому їх цілком задовольняє “бити повітря”, сподіваючись, що в кінці вони переконаються, що не наробили багато шкоди. Для таких приділяти час вивченню Божого Слова, щоб з’ясувати, якого роду робітників Він шукає і яку роботу хоче бачити зробленою, означало би порушити їхню угоду посвячення, бо вони посвятились працювати і по-справжньому задоволені тільки тоді, коли знаходяться в лихоманці збудження. Інші, дещо мудріші, але не мудрі по-справжньому, посвячують себе якомусь особливому виду служінню Богу і людині – служінню, для якого, як вони думають, вони потрібні найбільше. Якщо вони посвячують себе “справі тверезості”, то одержують дух цієї діяльності і мають те благословення, яке з цього виникає. Або, якщо вони посвячують себе справі громадської реформи, то отримують дух громадської реформи та її благословення.
Усі такі посвячення і дух, або вдача, що виникають з цього, мають як хороший, так і поганий вплив. Будь-яке з них набагато краще, ніж посвячення злу і його духу зла. Кожне з них набагато краще, ніж посвячення собі та відповідному духу самолюбства. Кожне з них набагато краще, ніж безцільне життя, не посвячене нічому. Та [195] жодне з них в жодному сенсі не може зрівнятися з посвяченням, викладеним у Писанні і показаним на прикладі нашого Господа Ісуса Христа, Відкупителя світу, взірця для Його Тіла, Церкви. Тільки це правдиве посвячення приносить у серце святий Дух, Дух Правди, якого світ не може прийняти.
Це правдиве, правильне посвячення відрізняється від усіх інших. Воно має лише одне місце поклоніння, де віддає поклін: воно схиляється перед волею Єгови, віддаючи себе та свою волю на живу жертву на Господньому вівтарі як розумну службу. Воно не висуває ніяких умов або застережень. Слова Первосвященика є словами кожного члена “царського священства”: “Я прийшов не Свою волю виконувати, але волю Того, Хто послав Мене”. “Ось іду, – в звої книжки про Мене написано, щоб волю чинити Твою, Боже!”. Такі стали причасниками святого Духа.
Про тих, хто посвятив свою волю і беззастережно прийняв Слово і волю Бога через Христа, сказано, що вони мають небесне, духовне розуміння. Вони настілки змінені, настільки повно відрізняється від того, якими були у їхньому колишньому земному стані, що названі Новими Створіннями. І в цій назві не було б нічого недоречного, навіть коли б вона означала тільки радикальну зміну серця, тобто волі, якої вони зазнали. Але вона означає щось більше. Вона означає, що ті, які зараз вибираються зі світу святим Духом Правди і наближаються до Бога новим і живим шляхом, відкритим великою жертвою за гріхи, дійсно є Новими Створіннями в зародку, які чекають на досконалість божественної природи через зміну у воскресінні в кінці цього віку. А це цілковито залежить від їхньої вірності, як Нових Створінь, керівництву святого Духа.
Однак це нове мисляче створіння, тобто перемінений розум, зародок нового створіння, який повністю почне своє існування у воскресінні, як і раніше пов’язаний з людським тілом. Тому апостол говорить про цей клас: “Але ми маємо скарб цей [новий розум, нову природу] у [196] посудинах глиняних” (2 Кор. 4: 7). Продовжуючи цю тему, апостол запевняє нас, що коли цей земний дім розпадеться, пожертвуваний, померлий з Христом, ми будемо мати будівлю від Бога, новий дім, славне тіло, відповідне і всіляко пристосоване для мешкання нового розуму та його Духа святості (2 Кор. 5: 1), якщо тільки будемо вірними переможцями, які продовжують до кінця мандрівки йти вузьким шляхом, слідом за нашим Вождем.
Слово святий (англ. holy) походить від слова цілий (англ. whole) і означає повноту. Отже святий Дух є цілісним, повноцінним духом. І тому ми спостерігаємо без здивування, що ті, які прийняли святий Дух, звершений дух у будь-якій достатній мірі, стають завдяки цьому всебічно розвинутими у своєму характері – більш врівноваженими у своїх судженнях, ніж будь-коли раніше. У них є “Дух здорового розуму”. Проте ворожий засліплений дух світу може говорити про них: “Ти одержимий дияволом і біснуєшся”, тому що вони живуть, працюють для речей ще невидимих, вічних у небесах і насолоджуються ними (2 Тим. 1: 7; Ів. 10: 20; 6: 27).
З індивідуальної точки зору, одним з найсерйозніших ворогів тих, хто через божественні поради і обітниці був зачатий до святості духа, є злий дух страху. Він може переконувати нас, що, можливо, є якась помилка: можливо, великі і дорогоцінні обітниці не натхнені Богом, а, можливо, вони не для нас, або з певних причин ми ніколи не зможемо осягнути їх. Усі з числа Божого народу підлягають нападу цього поганого духа сумніву і страху – одні більш заповзято, інші – менш. І всі вони повинні мужньо поборювати і знищувати цей злий дух, інакше він погубить плоди святого Духа і врешті загасить його самого – витіснить його повністю з нас.
Проте “дух страху” – це ані дух-бог, ані дух-диявол, що проник у наше серце: це просто розумовий вплив, властивий кожній деградованій людській істоті покірної вдачі. Він породжений усвідомленням особистої недосконалості та непридатності до божественних милостей. Протиотрутою [197] від цього духа страху є святий Дух Правди з його вказівками, прийнятими і підтриманими з повним запевненням віри. Дух Правди говорить нам, що колись були вагомі причини підтримувати в собі дух страху, але ці причини більше не існують, відколи ми ввійшли в Христа як Нові Створіння. Він переводить наш погляд з нашої ненавмисної слабкості на велике Примирення, досягнуте нашим Господом Ісусом, і звертає нас до слів натхненного апостола:
“Коли за нас Бог, то хто проти нас? Той же, Хто Сина Свого не пожалів, але видав Його [на смерть] за всіх нас, – як же не дав би Він нам із Ним і всього [необхідного]? Хто оскаржувати буде Божих вибранців? Бог Той, що виправдовує. Хто ж той, що засуджує? Христос Ісус є Той, що вмер [заплатив за їхню кару, покриваючи всі їхні вади], надто й воскрес [прославлений і високо звеличений Христос], – Він праворуч Бога, і Він і заступається за нас” (Рим. 8: 31-34).
Коли ж з’являється “Дух віри”, один з аспектів, один з проявів “Духа святості”, “Духа Правди”, і Нове Створіння приймає його та надає йому підтримку, швидко приходить перемога над духом страху, наслідком чого є мир та радість у святому Дусі віри, любові і довіри до Бога. Тим не менше, ці битви потрібно вести знову і знову в кожному життєвому випробуванні християнина. І дійсно, “дух страху” може стати цінним слугою Нового Створіння, однак йому не можна дозволити бути паном, ані приятелем та мешканцем серця. Зробіть його сторожовою собакою, прив’язавши біля дверей серця, і він зможе вам дуже пригодитись, попереджаючи про злодіїв та грабіжників, які наближаються крадькома, щоб пограбувати наші скарби святості, радості, миру, любові та спільноти з нашим Отцем і братами. Отже, переконує апостол, “біймося” нападів ззовні після того, як ми прийшли до згоди з Богом, відкинувши всі супротивні впливи та прийнявши до свого серця Його Дух. Біймось, щоб ніхто з нас, готовий вийти рано-вранці з [198] Нареченим, не був переможений духом лінощів, духом байдужості, духом сонливості, і, як “немудрі діви”, виявився неготовим до великої події – “весілля”, до якого ми зробили усілякі приготування.
Тому пам’ятаймо, що яким би корисним слугою не був дух страху, він не від Бога, і його ніколи не треба впускати в твердиню християнського серця, яка має бути повністю передана у розпорядження різних членів сім’ї святого Духа – любові, радості, миру і т. д. Досконала любов проганяє страх, а також усіх членів сім’ї нечистого духа – гнів, злість, ненависть, ревнощі, страх, невдоволення, гордість, світські амбіції і т. д. Апостол стверджує: “Бо не дав нам Бог духа страху, але сили, і любові, і здорового розуму” (2 Тим. 1: 7).
Іноді напад відбувається ззаду, а не спереду – страх за друзів, страх за світ і т. п., а також небажання довіряти Богу в справі інших, але при цьому готовність довірити Йому опіку над собою. Це також серйозна річ, адже він значною мірою витісняє дух миру і радості і спрямовує зусилля не в тому напрямку. “Дух страху” говорить: “Велика помилка думати, що Христос умер за всіх, і велика самовпевненість вірити, що остаточно всі повинні отримати якесь благословення можливості жити як результат викупу”. А якщо страх не в змозі подолати вас, то його злий супутник, “дух обману”, може спробувати повести в протилежному напрямку, щоб змусити нас повірити в універсальне спасіння для вічного життя (підсуваючи думку про гордість з боку Бога, яка б завадила Йому знищити свавільно злих).
“Дух обману” претендує на те, щоб бути мудрішим від Божого Слова, і радить людському розуму судити про Бога згідно з власними мірилами, а не підкоректовувати свої мірки за допомогою Слова божественного об’явлення. Ось так, різним чином, дух обману, дух страху і дух рабства (а всі вони є складовими духа противника, нечестивого духа) оспорюють твердження [199] Духа Правди, який заявляє, що Ісус Христос “за благодаттю Божою смерть скуштував за всіх”, що блаженна можливість прийти до згоди з Богом на умовах Нової Угоди в кінцевому підсумку пошириться на кожну істоту; а коли кожен буде приведений до знання Правди, він буде суджений нею, і або буде визнаний гідним вічного життя, або буде засуджений на вічне знищення, другу смерть. “Цим пізнаємо Духа Правди та духа обмани” (1 Ів. 4: 5, 6; Дії 3: 23).
Божий Дух, Дух святості – це дух радості і миру у всіх, які його приймають, і в тій мірі, в якій вони його приймають – наскільки вони приходять до згоди з Небесним Отцем і Відкупителем, Який має такий самий розум, таку саму вдачу. Господній Дух веде до віри в Божі обітниці. Дух обману веде в протилежному напрямку – до невіри в Божі обітниці, а також до людських спекуляцій, легковірності та забобонів, тобто до віри в те, чого Бог не говорив і що немудре для тих, хто має “святий Дух”, “Дух здорового розуму”. Дух Правди веде до активності та діяльності в божественній справі, оцінюючи привілей тією чи іншою мірою співпрацювати з Богом. Дух обману, навпаки, є “духом засипання”, духом легковажності до небесних речей, турботи про земні речі – легковажності до правдивої Церкви та її уз любові, а також захоплення людськими організаціями і їхніми сектантськими узами (Рим. 11: 8).
ДУХ, СХИЛЬНИЙ ДО ЗАЗДРОСТІ
Як вже зазначалося, Божі посвячені діти, духовно зачаті “Нові Створіння” в даний час є двоїстими істотами. Нове (ще повністю не розвинене, ще не “народжене”, не маючи відповідного тіла) живе в старому плотському тілі, яке вважається мертвим, – є полонене оновленою волею для свого вжитку і служіння в період [200] її розвитку. (Це, однак, не означає, що християни мають дві природи, бо така думка суперечить вченню Біблії). Богом визнається тільки новий дух (розум Христа, свята вдача, воля), і тільки він повинен визнаватись “святими братами, учасниками небесного покликання”. Проте між цією новою вдачею, зачатою Божим Словом, і старою волею (духом, вдачею нашої деградованої плоті) ведеться постійна боротьба. Іноді в Писанні про цю протилежну волю, чи вдачу, нашої плоті говориться як про наш дух. Читаємо: “Чи ви думаєте, що даремно Писання говорить: «Жадає аж до заздрості дух, що в нас пробуває [ніщо досконале не живе в нашій плоті]»?” (Як. 4: 5).
Новий дух, Нове Створіння, зачате від святого Духа любові, не заздрить, тому написано: “Любов не заздрить, любов не величається і т. д.” (1 Кор. 13: 4). Отже, коли ми бачимо, що дух заздрості, ненависті, розбрату або марнославства будь-якою мірою контролює наші дії або слова чи думки, це вірна ознака того, що наш колишній злий дух бере верх над нами як Новими Створіннями. І наскільки ми можемо позбутися (і позбуваємось) всіх цих недоліків і наповнитись елементами святого Духа – добрістю, милосердям, лагідністю, братолюбством, любов’ю, – настільки ми зростаємо на образ Христа, Який є образом Отця (настільки ми наповнюємось святим Духом). Ми не наповняємось духовною особою, а наповняємось духом, впливом, тобто волею, особи – нашого Отця Єгови (тим же духом, який був і далі перебуває в Єдинородному Сині).
Апостол Павло також пише відносно цієї боротьби між духом, вдачею, тобто розумом, нашої плоті і новим духом, вдачею, тобто розумом, до якого ми були відроджені. Але він розглядає це питання з умовної точки зору – наче наша плоть вже не ми, а наш ворог, і ми визнані тільки як Нові Створіння, а святий Дух є нашим єдиним духом, вдачею. Він говорить: “І кажу: ходіть за духом, – і не вчините пожадливості [бажання] тіла, бо тіло бажає противного [201] духові, а дух противного тілу, і супротивні вони один одному, щоб ви чинили не те, чого [як Нові Створіння] хочете” (Гал. 5: 16, 17). Тобто постійне протистояння та оманливість плоті є перешкодою для досконалих справ, хоча завдяки Божій благодаті це не заважає прийняттю нас Богом як “Нових Створінь”, чиї серця, дух, наміри є святими і прийнятними для Отця в Улюбленому (Гал. 5: 16, 17).
НАВЧЕНІ БОГОМ ЧЕРЕЗ ДУХ
З того, що ми дізнались про Господній Дух і його дію на Його народ (через просвітницький вплив на розум, усунення помилок і висвітлення Слова, несучи живу істину), ми готові зрозуміти і оцінити слова апостола: “Чого око не бачило й вухо не чуло, і що на серце людині [природній людині] не впало, те Бог приготував був тим, хто любить Його! А нам Бог відкрив це Своїм Духом, – усе бо досліджує Дух, навіть Божі глибини” (1 Кор. 2: 9, 10). Інакше кажучи, якщо ми підкорили свою волю Господу, щоб Він нас навчав і ми ходила Його шляхом, то ми прийшли до згоди з Його волею, розумом, Духом і готові з цієї нової точки зору (точки зору правильно спрямованого нового розуму) бачити речі в новому світлі – все стало нове для нас. Новий розум, нова воля спонукує нас досліджувати Божі глибини, вивчати Боже Слово, щоб ми, як слухняні сини, могли знати і виконувати Його волю. Маючи розум, або дух, нашого Отця, ми намагатимемось виконувати Його вказівки в кожній подробиці, прагнучи поводитись в згоді з Ним. “Хто бо з людей знає речі [розум, волю, план] людські, окрім людського духа [розуму], що в нім проживає? Так само не знає ніхто й речей Божих, окрім Духа Божого” (1 Кор. 2: 11). Тобто, як жодна людина не може знати розуму і планів іншої людини, якщо [202] вони їй не виявлені, так ніхто не може зрозуміти божественного розуму і плану, не прийшовши до згоди з божественним розумом – не одержавши святий Дух.
“А ми прийняли… Дух [розум, вдачу, волю], що з Бога, щоб знати про речі, від Бога даровані нам… А людина тілесна не приймає речей, що від Божого Духа, бо їй це глупота, і вона зрозуміти їх не може, бо вони розуміються тільки духовно”. Вони зрозумілі тільки тим, хто має Дух, або розум, Бога, Дух Його плану, Дух Правди. Їхня вдача повинна відповідати праведності і правді, наскільки вони розуміють ці принципи. Вони повинні щоденно прагнути щораз більше пізнавати Божий розум, Божу волю, прагнути мати більше Його Дух, Його вдачу. Такі слухняні сини щораз більше “наповнюються Духом” Правди і духом послуху їй. Але цей стан вони здобувають не шляхом порівняння духовного з земним, як схильна робити земна людина, а дотримуючись божественної поради, “порівнюючи духовне до духовного” (1 Кор. 2: 13). “Духовна ж людина [яка отримала святий розум, або Дух] судить усе [здатна розуміти і правильно оцінювати як людські, так і духовні речі в світлі божественного плану], а її судити не може ніхто”. Жодна земна людина не може зрозуміти або правильно оцінити мотиви, які спонукують духовно думаючі “Нові Створіння” добровільно жертвувати речі, цінні для земної людини, заради надій і перспектив, які для останньої здаються нереальними й безрозсудними. Тому для мислячих по-світському, для тих, хто має дух світу, послідовники Господа є “нерозумними” (1 Кор. 2: 12-16; 4: 10).
PARAKLETOS, РОЗРАДНИК
Слово “Parakletos” в Івана 14: 16, 26 перекладене як “Утішитель”, але думка, яка зазвичай передається словом “потішати” (тобто [203] заспокоювати, утихомирювати), тут не підходить. Насправді мова йде про допомогу, заохочення, сприяння, зміцнення. Таким чином, обітниця нашого Господа означала, що святий Дух, який Отець пошле в імені Ісуса і як представника Ісуса, перебуватиме поруч з Його послідовниками для теперішньої своєчасної допомоги. Це – свята сила, якою Він буде вести і направляти Свій народ, даючи йому можливість “ходити вірою, а не видінням”. У дійсності наш Господь дає нам зрозуміти, що все служіння Духа – це Його власне служіння, говорячи: “Я не залишу вас сиротами, – Я прибуду до вас” (в. 18). Так Він ототожнює святий Дух зі Собою. “Якщо хто не має Духа Христа, той не Його” – не має Parakletos, божественної допомоги.
Ця Божа сила супроводжує усю Церкву, але кожен отримує свою частку святого впливу особисто – через особистий зв’язок зі шляхами Духа. Основним шляхом Духа Правди є сама Правда, але всі, які тісно пов’язані з Правдою і мають її Дух, такою ж мірою є шляхами, якими Дух допомагає та впливає на інших.
Сила Бога (Його Дух) невидима для людей, але її наслідки відчутні і видимі. Це можна проілюстровати за допомогою електричного струму в мідному дроті. Струм невидимий, але в мить, коли автомобіль (відповідно обладнаний двигуном) торкається дроту штангою, тобто “струмознімачем”, електроенергія надає автомобілю руху. Цей же струм за допомогою іншого пристрою освітлює автомобіль, а при допомозі ще одного приладу – обігріває його. Ще інший пристрій допомагає спілкуватися по телеграфу або телефону. Все це в сприятливих умовах приносить благословення, але може використовуватись і як смертоносний фактор, наприклад в електричному кріслі. Подібним чином святий Дух є духовною енергією, силою Божою: він рухає, освітлює, зігріває і навчає всіх, хто, перебуваючи в правильному стані, з’єднаний з ним за допомогою відповідних засобів. Але він може принести також смерть – Другу Смерть – всім умисним грішникам. Тому необхідно, щоб кожний з Господнього народу мав [204] відповідне обладнання і відповідні з’єднання, щоб наповнитись Духом і бути енергійним для всіх добрих діл!
У цьому згадуванні про святий Дух як про ще іншого Утішителя – того, хто допомагає і зміцнює, – немає жодного натяку на іншого Бога чи особу з трійці Богів. Навпаки, контекст показує, що утішаючий, зміцнюючий святий Дух є Духом Отця і Духом Сина. У віршах 18 і 23 про Отця і Сина сказано, що вони зміцняють, провадять і потішають Церкву через Дух. Тому наш Господь ще сказав: “І ото, Я з вами повсякденно аж до кінця віку!” – через Святий Дух, а не в плоті.
Слід пам’ятати, що слова “він”, “його”, “самого себе”, вжиті в стосунку до parakletos, можна однаково правильно перекласти як “вона”, “її”, “саму себе”, “воно”. Heautou, перекладене в цьому вірші як “себе самого”, в англійській Біблії Common Version перекладається дев’ять разів в середньому неживому роді. Ekinos, перекладене в цьому тексті як “він”, значно частіше перекладається як “той” і “ті”. Ekinos в 1 Івана 5:16 перекладено “сей”: “Не за сей [гріх на смерть] кажу, щоб молився” (Кул.).
“ВІН ПРИВЕДЕ ВАС ДО ВСЯКОЇ ПРАВДИ”
Наш Господь вказав, яким шляхом ця Божа сила, “Дух Правди”, прийде до Його народу, кажучи: “Слова, що їх Я говорив вам, то дух і життя” (Ів. 6: 63). Тобто: “Мої слова виражають розум, волю, Дух Бога”. Тому наша увага має бути постійно зосереджена на вивченні Слова Правди, як на необхідній умові нашої перемоги. Ми чуємо наказ нашого Господа: “Дослідіть Писання”. Ми чуємо, як апостол Павло хвалить благородну поведінку Веріян, тому що вони “Писання досліджували день-у-день”. Ми чуємо його знову, як він говорить, що “подобає нам більше вважати на почуте”. І в нас є його повчання, звернене до Тимофія, яке запевняє, що “усе Писання… корисне,.. щоб Божа людина [205] була досконала, до всякого доброго діла готова”. Ми чуємо, як апостол Петро також переконує, що “ми маємо слово пророче певніше [божественне об’явлення]. І ви добре робите, що на нього вважаєте” (Ів. 5: 39; Дії 17: 11; Євр. 2: 1; 2 Тим. 3: 17; 2 Петр. 1: 19).
Обітниця бути “наповненими Духом”, розумом Бога, не є для тих, хто лише має Боже Слово, ані для тих, хто лише читає Боже Слово, а для тих, хто його наполегливо досліджує, намагаючись зрозуміти, і ті, хто розуміє, готові і навіть прагнуть коритися йому. Якщо ми хочемо бути наповненими Духом Бога, ми повинні пити з глибокого джерела Правди – Його Слова. А оскільки наші глиняні посудини недосконалі, протікають, ми можемо дозволити духовним речам вислизнути (Євр. 2: 1). Тоді дух світу, який нас постійно оточує, негайно хлине, щоб заповнити вакуум. Справді, існує постійний тиск з боку духа світу на Господній народ, намагаючись витіснити новий дух, новий розум, Дух святості, святу вдачу. Тому всім Господнім вірним Новим Створінням треба жити дуже близько до джерела Правди, Господа, і дуже близько до Його Слова, щоб Божий Дух не згас, а ми замість цього щоб не наповнились духом світу.
Виглядає доцільним попередити деяких, що хоча знання Правди, знання Писання є важливим, суттєвим для того, щоб володіти Духом Правди, тим не менше, хтось може мати багато знання Божого Слова, при цьому зовсім не маючи його Духа. Щоб отримати Дух Правди, потрібно всім серцем прийти до згоди з Правдою, прийти до розумової єдності і співпраці з Божественною волею, вираженою в Слові. Цього стану можна досягти лише одним способом: спочатку прийняти Господа Ісуса як нашого Відкупителя і Виправдовувача, а далі беззастережно посвятитися, щоб прагнути знати і виконувати Його волю.
Але цей “Дух Правди”, цей “святий Дух”, цей розум, який є в згоді з Богом та Його праведністю, не треба [206] плутати з “дарами Духа”, а також з “плодами Духа”, хоча його наявність завжди приносить плоди, “мирні плоди праведності” – покірність, терпеливість, лагідність, братолюбство, любов. Дух Правди повинен стати нашим, перш ніж він зможе принести ці плоди в нашому повсякденному житті. І деяким для розвитку стиглих плодів доброго розміру і смаку необхідно більше часу, ніж іншим. Але кожен повинен пам’ятати слова нашого Господа: “Отець Мій прославиться в тому, якщо рясно зародите й будете учні Мої”. Ми повинні пам’ятати також його притчу про Виноградину, галузки якої по-окремості представляють Його посвячених учнів. Про них він говорить: “Усяку галузку в Мене, що плоду не приносить, Він відтинає, але всяку, що плід родить, очищає [обрізає] її, щоб рясніше родила” (Ів. 15: 2).
Християнин є галузкою з миті свого посвячення, годуючись соком з кореня, приймаючи святий Дух. Та все ж не слід очікувати, що він негайно принесе всі плоди Духа або будь-який з них у досконалості. Першими доказами спорідненості з Церквою-Виноградиною буде спільність з іншими гілками, зв’язок з коренем та ознаки життя. Далі будуть щупальця, або вусики, за допомогою яких відбувається пошук і подальший поступ. Потім з’являється листя, визнання, тоді треба дивитись за квітами, а ще пізніше за плодами. Але плоди спочатку дуже малі та кислі. Потрібен час, щоб виріс виноград того розміру та смаку, який буде подобатися великому Виноградареві. Ось такими є “плоди Духа” Христа, яких треба сподіватися на кожній “галузці” Виноградини – в кожному члені тіла Христа, Церкви. Якщо свого часу ці плоди Духа (лагідність, смиренність, терпеливість, братолюбство, віра, надія, любов) не з’являться, галузка перестане вважатися галузкою і як “бічний пагін” буде відрізана від подальшого членства і привілеїв.
Ми вже переконались, що “дари Духа”, наділені на початку Євангельського віку для закладення [207] Церкви, відрізнялись від “плодів Духа”. “Дари” передавались через покладання рук апостолів. Тільки у виняткових випадках вони прийшли безпосередньо (Дії 2: 4; 10: 45). Ворожбит Симон, хоча був охрищений і отримав дар для власного вжитку, не міг передати ці дари іншим. Він був зганений Петром за те, що пропонував гроші, щоб отримати цю чисто апостольську силу (Дії 8: 13-21). Цей же запис дає зрозуміти, що навіть Євангеліст Пилип, який міг виконувати “чуда й знамена великі”, не міг передавати дари Духа, а був змушений послати по апостолів, щоб вони зробили це для його новонавернених. Все це повністю узгоджується з твердженням апостола Павла, що багато дарів “зникне”, “промине”. Тому було необхідно, щоб після того, як померли всі апостоли, всі ті, кому вони передали ці “дари”, померли також. Дари віри, надії і любові, які, згідно зі словами апостола, не перестануть, не були чудовими дарами, а результатом зросту – “плодами”, як він називає їх в іншому місці (1 Кор. 13: 8; Ів. 15: 16).
Серед дарів Духа апостол відзначає (1) апостолів, (2) пророків, (3) вчителів. З нами далі є дар апостолів, тому що ми маємо їхні вчення в Новому Завіті, настільки повні і довершені, що не потребують жодного доповнення. І тому дванадцять апостолів не мають наступників і не потребують жодних, оскільки є лише “дванадцять апостолів Агнця”. Вони – “дванадцять зір”, вінець Церкви. Вони – “дванадцять підвалин” прославленої Церкви, Нового Єрусалима (Ів. 6: 70; Об. 12: 1; 21: 14). Ми далі маємо в Церкві дари пророків (тлумачів) і вчителів, слуг Бога і Його Церкви, які говорять різними мовами. Але Дух більше не постачає їх миттєво і чудесним чином через покладання апостольських рук, без навчання і талантів. Такі чудеса більше не потрібні і більше не використовується – зрозуміло не до такої міри, як раніше. Замість цього Господь зазвичай вибирає тих, хто природними якостями та вихованням підходить для Його служби. Тим не менше, ми повинні пам’ятати, що стан [208] серця набагато важливіший в Господніх очах, ніж всі інші кваліфікації разом узяті, і що Він може повністю використати тих, кого обере (бо вони наповнені Його Духом), щоб бути Його особливими слугами та послами. Він може провіденціальним чином забезпечити їх підтримкою будь-яким шляхом, який Йому сподобається, як, наприклад, було з Мойсеєм – Його особливим слугою, який був тугомовним, – якому Він дав Аарона як його речника.
Господній народ не повинен забувати, що хоча врядування змінилося, тобто його метод, той самий Господь через той самий святий Дух далі веде справи Своєї Церкви – не так відкрито, не так помітно зовні, але далі по-справжньому і не менш дбайливо в кожній подробиці. І все Господнє стадо, ведене Його Духом і навчене Його Словом, повинно пильно розсуджувати тих, які, судячи зі всього, є вчителями і євангелістами і кажуть, що вони ними є. Господній народ не повинен приймати всіх, які кажуть, що вони вчителі та євангелісти, а тільки тих, на кого Господь вказує, що вони мають ці дари. І одне з випробувань їхньої вірності Божому Слову полягає у тому, що вони проповідують не себе, а Ісуса Христа, до того ж розп’ятого – силу Божу і мудрість Божу для кожного, хто вірить. Якщо хтось приходить до нас з якимсь іншим Євангелієм, нам особливо сказано не приймати такого як учителя Правди, а вважати його слугою неправди, свідомого чи несвідомого.
Таким чином Дух (вплив) Бога, святий Дух (вплив) Правди навчає Його народ, направляючи його (прямо чи непрямо) до пізнання Бога. Так він є шляхом примирення для Церкви тепер і дещо схожим чином буде шляхом примирення для світу в прийдешньому віці, коли “Дух і невіста [прославлена Церква] скажуть: «Прийди!»… І хто хоче, хай воду життя бере дармо” (Об. 22: 17).