[209]
РОЗДІЛ IX
ХРИЩЕННЯ, СВІДОЦТВО І ПЕЧАТЬ ДУХА ПРИМИРЕННЯ
Духовне хрищення, єдине – У трьох частинах – Важливість цього хрищення – “Ключі Царства Небесного” – Інше хрищення Духом, обіцяне прийти “на всяку плоть” – Його важливість – Молитва про Дух – Свідоцтво Духа – Його важливість – Без нього немає миру з Богом – Мало хто знає, чи він є у них, чи ні – “’Це те, що я хочу знати” – Як розпізнати свідоцтво Духа – Відмінності служіння – Свідоцтво Духа – “Освячені Духом” – “Наповнені Духом” – Печать Духа – “Обітниця”, яку вона запечатує – На день визволення – Пошук найвищого досягнення і його утримання
“Коли ж почався день П’ятидесятниці, всі вони однодушно знаходилися вкупі. І нагло зчинився шум із неба, ніби буря раптова зірвалася, і переповнила ввесь той дім, де сиділи вони. І з’явилися їм язики поділені, немов би огненні, та й на кожному з них по одному осів. Усі ж вони сповнились Духом Святим, і почали говорити іншими мовами, як їм Дух промовляти давав” (Дії 2: 1-4).
ДЕНЬ П’ятидесятниці був найбільш знаменним днем в історії Євангельської Церкви. Він показав, що наш Відкупитель з’явилася в присутності Бога за нас як наш великий Первосвященик; що Він представив Отцю заслуги Своєї жертви, завершеної на Голгофі п’ятдесятьма днями раніше; що Отець повністю прийняв цю жертву; і, як наслідок, що апостоли та віруючі, які прийняли Ісуса і прагнули наблизитись до Отця [210] й стати синами Бога (Ів. 1: 12), тепер були визнані саме такими. Ось так святий Дух засвідчив про їхнє прийняття, тому він названий “Духом синівства” – прийняття в Божу сім’ю. Доречно, що така важлива річ мала бути виразно продемонстрована: було не тільки важливо, що апостоли і віруючі повинні прийняти святий Дух, Дух Божественної милості, у свої серця, але що вони повинні мати зовнішній вияв, який би був задовільним доказом не тільки для них самих, але й для всіх наступних віруючих, про те, що Бог повністю прийняв Церкву як синів і співспадкоємців з Христом.
Та ніщо в цій розповіді в жодному значенні слова не схиляє до думки про особистий святий Дух, окремий від Отця і Сина. Зовсім навпаки: факт, що святий Дух був отриманий всіма ними, сам по собі доказує, що святий Дух не є особою, а впливом, силою, застосованою особою, тобто є силою, або впливом, Бога, проявленим в і на Його недавно усиновлених дітях. Про це далі свідчить факт, що цим впливом були збуджені до діяльності, посилились і розширились різні можливості та таланти апостолів. Апостол пояснює, що, власне, тут наш Господь Ісус “людям дав дари” – духовні дари (Пс. 68:19; 4:8). Великий дар Його власного життя вже був даний і становив викупну ціну за весь світ. А оскільки частина з незліченної кількості викуплених, мала черідка, була особливим чином передана Христу, щоб стати Його співспадкоємцями та спільниками в Царстві, і вибір цієї малої черідки вже почався (як це показано в тих, хто чекав благословення П’ятидесятниці), то прийшов час для їхнього визнання. Отець визнав Церкву Христа в тому значенні, що наділення Його святим Духом (як впливом і силою) свідчило про примирення віруючих. Вони більше не вважалися грішниками та чужинцями і навіть слугами. Тепер, як сини, вони стали “учасниками небесного дару”. Нам сказано, що цей святий Дух (святий вплив, свята сила), який виходить [211] від свого джерела, своєї основи, від Отця, був, однак, відповідним чином вилитий Божим почесним представником, через Якого прийшло і прийде кожне Благословення від Бога, а саме: Ісусом Христом, нашим Господом і Головою.
Апостол Петро, говорячи під надихаючим впливом святого Духа, пояснив цю річ, що це було від Отця і через Сина, кажучи: “А отож, як правицею Божою був Він вознесений, і обітницю Духа Святого прийняв від Отця, то й злив Він оте, що ви бачите й чуєте” (Дії 2: 33). Тому неможливо не наголосити на цьому хрищенні святим Духом, розуміючи, що воно знаменує прийняття Церкви і що без нього у нас не було би жодного доказу прийняття жертви нашого Господа і нашого виправдання.
Але ми повинні найрішучішим чином дати відсіч поширеному але хибному і зовсім небіблійному поняттю, яке переважає серед багатьох дуже щирих християн, що слід сподіватися і домагатися частих хрищень святим Духом. Таке очікування не тільки не підтверджується обітницями, даними нам у Божому Слові, але й повністю розходиться з божественним порядком, викладеним у ньому. Слід зазначити, що Святе Письмо згадує лише про три хрищення святим Духом. І необхідність в кожному з них (і в жодному іншому) очевидна, оскільки ці три є частинами, або розділами, одного хрищення. (1) Хрищення нашого Господа Ісуса. (2) Хрищення в П’ятидесятницю. (3) Хрищення Корнилія, першого наверненого поганина, прийнятого як “сина”. Давайте розглянемо ці хрищення Духа в цьому порядку.
(1) Хрищення нашого Господа святим Духом було потрібним не тільки для Нього Самого, щоб Він міг стати учасником божественної сили, як божественний фактор і як завдаток Його спадку, Його зачаття до божественної природи, але воно було необхідним також, щоб послужити зовнішнім видимим проявом, Його признанням, що дозволило би іншим пізнати Його як Божого Помазанця. Цим проявом був голуб, що спускався, і світло над Ним. Але ми не повинні [212] розуміти, що свідками цього прояву божественної милості стали всі люди. Ми радше розуміємо, що тільки Іван Христитель, який проводив у той час реформаторську діяльність в Ізраїлі і вважався пророком, слугою Господа, бачив сходження Духа на нашого Господа і засвідчив про цей факт. Ось його слова: “І свідчив Іван, промовляючи: «Бачив я Духа, що сходив, як голуб, із неба, та зоставався на Ньому. І не знав я Його [не знав, що він Месія], але Той, Хто христити водою послав мене, мені оповів: ?Над Ким Духа побачиш, що сходить і зостається на Ньому, – це Той, Хто христитиме Духом Святим?. І я бачив, і засвідчив, що Він – Божий Син!»” (Ів. 1: 32-34).
(2) Хрищення Церкви в П’ятидесятницю, як пояснює Іван, мав здійснити Христос – Той, “Хто христитиме Духом Святим.” Це, як ми бачили, підтверджує Петро, кажучи, що Христос злив Свій святий Дух. Тільки Він один може так христити, тому що Він відкупив світ, купив всіх Своєю дорогоцінною кров’ю; тому що жодна людина не приходить до Отця, як тільки через Нього; тому що Отець не судить нікого, але весь суд доручив Синові; і тому що Син, високо звеличений, діє як представник Отця, приводячи до справжньої спільності з Отцем тих, які приходять до Отця через Нього. Ми вже бачили, що це хрищення Церкви святим Духом було потрібне (як свідоцтво, як свідок), так само як треба було засвідчити і підтвердити хрищення Духом нашого Господа Ісуса.
Сильний вітер, який наповнив це місце, а також “язики поділені, немов би огненні”, які “осіли на кожному з них” (ймовірно, тільки на одинадцятьох апостолах, позначаючи їх як особливих представників Господа і речників Святого Духа – див. вірш 14), не були святим Духом, а лише проявами для їхньої свідомості того, що невидиме. Схоже голуб, якого бачив Іван, не був Духом, а проявом [213] для його свідомості. Голуб, емблема миру і чистоти, вдало представляв повноту духа любові Єгови в Ісусі, а поділені язики вдало представляли місію апостолів, які під впливом святого Духа повинні були свідчити як “свідки” (Дії 2: 32; 3: 15; 5: 32; 10: 39, 41; 13: 31).
(3) Особливий прояв божественної сили був потрібний у зв’язку з прийняттям Корнилія, першого наверненого поганина, тому що до того часу погани були вигнанцями, неприйнятними для Бога навіть як слуги. Тому юдейським віруючим навіть не спадало на думку, що погани будуть прийняті до високого становища синів Бога, якщо для цього не буде даний якийсь виразний прояв божественної милості.
Як ми вже збагнули, в божественному плані не передбачалось, щоб хтось з поган був прийнятий раніше, ніж закінчились “сімдесят тижнів” особливої ??ласки для юдеїв, три з половиною роки після П’ятидесятниці*. Тому факт, що навернені з поган мали бути співспадкоємцями (на рівних) з наверненими з юдеїв, не міг бути показаний у хрищенні Духом у П’ятидесятницю. З огляду на глибоко вкорінені упередження апостолів, а також інших юдеїв, було найбільш доречним, щоб прийняття Корнилія було явлене свідомості апостола за допомогою таких самих доказів, які були дані в П’ятидесятницю. Також немає потреби припускати, що “язики поділені, немов би огненні”, осіли на Корнилію: спільно з наверненими з юдаїзму, він, ймовірно, отримав деякі “дари”, які зійшли на всіх у П’ятидесятницю.
————————-
*Див. “Виклади Святого Письма”, том II, розд. 7.
————————-
А як ще ми могли би дізнатись, що погани були прийняті Господом? Коли би хрищення Духом і благословення П’ятидесятниці прийшли тільки на віруючих, які були природним насінням Авраама, то протягом всього Євангельського віку для нас могли би залишатися сумніви щодо становища Господніх людей, які по природі були поганами. Але через хрищення святим Духом, який зійшов на Корнилія, Господь зробив цілковито [214] очевидним факт, що більше не було жодної різниці між юдеєм і поганином, рабом і вільним, особою чоловічої і жіночої статі, коли йдеться про її прийняття у Христі. Ніхто не є прийнятим сам по собі, у своїй власній неправедності, крім тих, які приходять до Отця через Улюбленого, прийняті в Ньому (1 Кор. 12: 13).
Крім цих трьох хрищень святим Духом, у Святому Письмі немає жодного іншого посилання на цю тему. Отже, думка багатьох з Господнього народу, що вони повинні сподіватися іншого або повторного хрищення святим Духом, прикладати зусилля і молитися заради нього, зовсім необґрунтована. Такі хрищення зовсім непотрібні, тому що одне хрищення в П’ятидесятницю, доповнене хрищенням Корнилія, задовольняє всі вимоги. Ці хрищення зійшли не тільки на окремих осіб, які раділи цим благословенням, але показовим чином призначалися й були для Церкви в цілому, для Тіла Христа. Той факт, що ця показова справа для Церкви відбулася в два етапи (для перших юдейських віруючих – в П’ятидесятницю, і для перших віруючих з поган – в домі Корнилія), тільки підтверджує слова нашого Господа, які Він сказав до Петра перед Своїм розп’яттям: “Я дам тобі ключі від Царства Небесного” (Мт. 16: 19). Ключ означає повноваження відмикати, відкривати, а ключі (у множині) натякають, що мали бути відкриті більше, ніж одні двері. І справді, було якраз двоє дверей і якраз два ключі. Апостол Петро використав обидва ці ключі, виконуючи працю відкриття для юдеїв і поган, як і передбачав Господь. Він використав перший ключ у П’ятидесятницю, де був першим, головним, основним проповідником, який представив нову епоху Духа трьом тисячам, які відразу повірили і увійшли в ці двері (Дії 2: 37-41). Знову ж, коли прийшов властивий час для проповідування Євангелія поганам, Господь, відповідно до Свого вибору, послав Петра виконати цю працю, говорячи Корнилію послати за Петром, а Петру говорячи піти до Корнилія і говорити слова Євангелія йому та його дому. У цьому випадку Петро використав другий ключ, [215] відкриваючи двері Євангелія поганам, що було засвідчено Богом за допомогою чудесних проявів Його святого Духа на Корнилію та інших посвячених віруючих з поган, які були з ним.
Правильна думка відносно хрищення святим Духом полягає у тому, що воно означає злиття, виливання, помазання, яке, однак, є настільки повним (покриваючи кожного члена Тіла), що може бути властиво назване зануренням, або “хрищенням”. І це саме помазання, або хрищення, продовжується для Церкви протягом всього віку, покриваючи, проникаючи, освячуючи, благословляючи, помазуючи (відтоді і донині) кожного, хто входить у помазане “Тіло”. І так триватиме доти, доки останній член не буде прийнятий і повністю помазаний. Апостол Іван, також говорячи про це хрищення і називаючи його помазанням, пише: “Помазання, яке прийняли ви від Нього, воно в вас залишається” (1 Ів. 2: 27;. Пс. 133: 2). Він не говорить: численні помазання, які ви отримали, але помазання, одне помазання, бо більше були би зайвими і не були би в згоді з божественною постановою.
З божественного погляду вся Церква визнана як одне – як ціле, бо “Як тіло одне, але має багато членів,.. так і Христос… І ви – тіло Христове, а зосібна – ви члени” (1 Кор. 12: 12, 27). Згідно з цією думкою біблійне представлення згаданого питання полягає у тому, що хоча Господь розглядає нас індивідуально і в багатьох відношеннях поступає з нами індивідуально, однак ми стоїмо перед Отцем не стільки як одиниці, але як члени, як складові певної одиниці, а цією одиницею є Христос, Голова і Тіло. Тому нам сказано, що після того, як ми увірували, наш наступний крок – увійти в Тіло Христа, христитися в Його Тіло.
Ми не будемо тут обговорювати тему хрищення в цілому, залишивши це для майбутнього розгляду, але звертаємо увагу на те, що віруючі запрошуються христитись в Христа для того, щоб вони могли ввійти в (під) Його хрищення святим Духом. Оскільки святий Дух не особа, а святий [216] Дух, тобто сила, якою володіє Церква, то всі, бажаючі мати це благословення, повинні зв’язати себе з цієї Церквою, Христовим Тілом. Його неможливо отримати по-іншому. Ми зовсім не маємо на увазі членство в земній Церкві – в Методистському товаристві, Пресвітеріанському товаристві, Лютеранському товаристві, Римсько-католицькому товаристві чи в будь-якому іншому товаристві людської організації. Ми маємо на увазі членство в Еклезії, членів якої можна з упевненістю розпізнати тільки по наявності в них святого Духа любові, підтвердженого його різноманітними плодами і засвідченого вищезгаданим чином.
Всім, хто дійсно об’єднується з Христом, і, тим самим, дійсно об’єднується з усіма членами Тіла Христа, не потрібно молитися про теперішнє або майбутнє благословення П’ятидесятниці. Вони можуть з радістю та довір’ям озиратись назад на первісне благословення П’ятидесятниці та благословення Корнилія як на докази, надані Отцем, через Христа, того, що Він прийняв Церкву в цілому. І всі повинні бути повністю задоволені таким божественним улаштуванням. Ми не кажемо, що наш Господь гнівається на тих, хто (маючи помилкові уявлення) просить (всупереч Його волі) про численні П’ятидесятниці. Ми, радше, припустимо, що Він матиме співчуття до їхнього незнання і хибно спрямованих молитов, і, не змінюючи Своїх власних планів та розпоряджень, зіллє на них благословення (настільки, наскільки дозволять їхні помилкові очікування та занедбання Його Слова), приймаючи стогін їхнього духа за небесною спільністю.
Дивно, що ці дорогі друзі, які постійно моляться про численні хрищення Духом, ніколи не помічали, що апостоли не молилися про майбутні П’ятидесятниці і не навчали Церкву так молитися. Чи такі друзі думають, що вони мудріші від натхненних апостолів, або святіші від них, чи більш палко бажають наповнитись Духом? Ми віримо, що у них немає таких егоїстичних і зухвалих фантазій, і що їхні почуття лише подібні до почуттів нетямущих дітей, які нерозсудливо, а іноді дратівливо, випрошують у поблажливих батьків непотрібні і необіцяні благословення та милості, які їм не можуть бути дані.
[217]
ЗАГАЛЬНЕ ХРИЩЕННЯ ДУХОМ
“І буде потому, – виллю Я Духа Свого на кожне тіло” (Йоіл. 3: 1).
Святий Дух повинен бути шляхом примирення між Всевишнім і родом грішників, відкуплених дорогоцінним життям Христа. І як ціллю жертви Христа було відкрити шлях, яким Бог міг бути справедливим і водночас міг виправдовувати всіх, хто вірить у Нього (Христа) і намагається прийти до Отця через Нього, так і Його діяльністю, як прославленого Посередника, є повне повернення до повної спільноти з Богом тих з відкупленого роду, які, одержавши повне знання і можливість, захочуть повернутися. Ми бачили, що ця праця повернення членів деградованого роду до згоди з Богом ділиться на дві частини: (1) Церкви цього віку Євангелії, і (2) стількох з решти людства, скільки захоче цього протягом грядущого Тисячолітнього віку.
Ми бачили, що основа для згоди не в тому, що Бог покриває гріх, пробачає його і дозволяє нам, грішникам, повернутися до Його милості, а в тому, що грішники повинні відкинути свої гріхи, прийняти всім серцем божественне мірило праведності і повернутись до повної згоди з Богом; що вони (через призначені джерела і під доглядом Христа) прагнутимуть знайти і здобути святий Дух Отця, розум, волю, тобто вдачу, небесного Отця, приймаючи її як свій власний розум, волю, тобто вдачу, перемінені оновленням свого розуму. Те, що ми усвідомили як Божий план для Церкви, також визнано Божим планом примирення з Ним світу (через Христа) протягом наступного віку. Жодна йота божественного закону не буде змінена; гріх і недосконалість не отримають прощення і не вважатимуться досконалістю та праведністю.
Світ людства буде знаходитись в руках Христа для реформування та відновлення до образу Бога, втраченого через провину батька Адама. І одним із засобів повернення світу до гармонії [218] з Богом буде усунення впливу сатани, під яким нині знаходиться весь світ і який поневолює та засліплює людство (2 Кор. 4: 4; Об. 20: 2). Тоді світ, замість того, щоб перебувати під впливом, або духом, обману, помилок, невігластва та забобонів, буде знаходитися під впливом, або Духом, істини, праведності та любові. Зовнішні впливи вже не будуть чинити тиск на серця людей, щоб наповняти їх гнівом, злістю, ненавистю, ворожнечею та егоїзмом. Цей вплив, або дух, буде обмежений і остаточно знищений, а розвиватиметься протилежний вплив, або Дух, праведності, доброти, милосердя, співчуття, любові. Таким чином, через Христа святий Дух Бога буде вилитий на світ людства: по-перше, просвічуючи людей, по-друге, надаючи їм допомогу, підтримку, силу, щоб подолати їх успадковані нахили, і, по-третє, навчаючи їх та провадячи назад до образу і подоби Бога, втрачених через непослух батька Адама.
Хоча ці майбутні привілеї та благословення для світу є славними і звеселяють наші серця набагато більше, ніж те, що народ Божий бачив у минулі часи, вони, однак, не пропонують жодної потіхи для ворогів Господа або для тих, хто, одержавши можливість, відмовиться прийняти Його святий Дух і наповнитися ним. Він буде вилитий на всю плоть, але щоб його мати і одержати від нього користь, потрібно буде скористатися з його привілеїв: так само, як віруючі цього Євангельського віку, щоб бути під впливом святого Духа і мати благословення від нього, повинні скористатися з цих засобів – повинні посвятитися і годуватися правдою, щоб мати “Дух правди”. Коли великий Пророк і Життєдавець, великий Священик по чину Мелхиседека (укомплектований Христос, Голова і Тіло), виступить, щоб благословити світ, це означатиме благословення для всіх, хто прийме слова цього пророка, підкориться їм і, завдяки послуху, отримає благословення вічного життя. Але для всіх, хто не захоче Його слухати, це означатиме знищення Другою Смертю, як [219] написано: “Кожна душа, яка не послухала б того Пророка [не підкорилася Йому], знищена буде з народу” (Дії 3: 23).
Пророцтво Йоіла, слід зауважити, записане в зворотному порядку до його виконання. Благословення всілякої плоті згадується першим, а благословення Церкви – останнім.
Немає сумніву, що цей порядок написання був задуманий Господом, щоб прикрити, приховати деякі славні риси цієї великої обітниці, поки не наступить відповідний час для її зрозуміння (Дан. 12: 9, 10). Хоча її читали століттями, вона не могла відкрити і виявити весь свій чудовий скарб, поки не прийшов “свій час” у Бога. Протягом цього віку Євангелія Господь виливав Свій Дух тільки на Своїх слуг і служниць. Яким благословенним був досвід усіх тих, хто отримав його – усіх, хто був занурений у Тіло Христа і став (як син) учасником Його помазання! Саме про цю особливість апостол Петро згадав у своїй проповіді в П’ятидесятницю. Він процитував обидві частини пророцтва, але під керівництвом святого Духа не пояснив, не висвітлив першу частину, бо ще не прийшов час для того, щоб її зрозуміти. Тому, не пояснюючи різницю між святим Духом на слугах і служницях в цьому Євангельському віці (“в ті дні”) і святим Духом на всілякій плоті “після цього”, в наступному віці, він просто говорить, маючи на увазі святий Дух на собі і на інших віруючих: “Це те, що пророк Йоіл передрік” – частина того, початок того, що було сказано. Ця річ не виконається повністю, поки не буде виллятий Дух на всіляку плоть, чого ще не сталось. Крім того, пророк згадує ще про інші речі, які ще не виконались. Він говорить про затемнення сонця і місяця і про прихід великого та славного Господнього дня, події якого вже близько, великого дня гніву, який наступить між виливанням святого Духа на Церкву, “рабів та невільниць” (в ці дні) і виливанням на “всіляку плоть” (Гиж.) (після цього), тобто відокремлює їх.
[220] Як ми зрозуміли, не буде жодної різниці між Божим Духом, який буде сходити на світ у наступному віці, і Божим Духом, який сходить на Церкву в цьому віці, адже це той самий Дух правди, Дух праведності, Дух святості, Дух освячення, Дух єдності з Богом – Дух, або вплив, який Бог буде здійснювати на користь праведності, доброти та правди. Однак, тоді він не означатиме те саме в кожній подробиці, що означає тепер. Отримати святий Божий Дух зараз і жити в згоді з ним обов’язково означає конфлікт з духом світу, який переважає на кожному кроці. Саме з цієї причини тим, хто отримує святий Дух тепер і поступає в згоді з ним, сказано сподіватись переслідування і протидії з боку всіх, хто не має цього Духа, – з боку переважної більшості.
Отримання святого Духа в майбутньому не означатиме переслідування, тому що порядок, улаштування, урядування наступного віку дуже відрізнятиметься від нинішнього: тепер князем цього світу є сатана, а князем прийдешнього світу, тобто віку, буде Христос; більшість людства в даний час перебуває під впливом сатани (добровільно чи мимоволі, свідомо чи несвідомо), тоді як в наступному віці весь світ перебуватиме під впливом Христа і Його праведного уряду. Тоді Правда стане доступною і спільною для всіх, від найменшого до найбільшого. Оскільки законом наступного віку буде закон праведності, істини і доброти, який буде управляти як Боже Царство, ті, хто приходитиме до згоди з цим урядом та його законом і хто матиме Дух Правди, в результаті не зазнають переслідування. Навпаки, вони отримуватимуть милість та благословення і розвиватимуться в міру прийняття цього Духа святості.
Наявність святого Духа під час Тисячолітнього віку не означатиме, як у цьому віці, зачаття від Духа до духовної природи, ані не означатиме прийняття до співспадкоємства з Христом у Царстві. Ця обітниця [221] належить тільки до Євангельського віку, до класу слуг та служниць, які одержують святий Дух і є ведені ним в цьому віці, коли (внаслідок теперішнього поширення зла) їм доводиться страждати заради праведності. Тому на них “спочиває Дух слави й Дух Божий” (1 Петр. 4: 14).
Наявність святого Духа під час Тисячолітнього віку буде просто означати, що той, хто його одержав, прийшов до згоди з Христом, Посередником, і такою ж мірою перебуває в згоді з Богом, заслуговуючи на благословення, які Бог передбачив для людства в цілому. Але цими благословеннями не буде зміна природи на божественну, а реституція до всього, що було втрачено через невдачу першого Адама (Дії 3: 19-21). Наявність у них святого Духа буде свідченням того, що з допомогою другого Адама в них почався процес відродження до досконалості людської природи, “купленої” для них великою жертвою за гріх. І якщо цей процес буде продовжуватися, то в кінцевому підсумку він принесе досконалість реституції до людської подоби божественного Отця.
Ми повинні пам’ятати, що благословення, які Христос дасть світу під час Тисячолітнього віку, як відновник світу, будуть благословеннями, які Він купив для світу Своєю жертвою. Оскільки Він віддав Себе, як “людина Ісус Христос”, як відповідна ціна за людину Адама, який потрапив під осуд, то цією великою жертвою за гріхи були куплені зрілість, права, привілеї, життя та царство Адама. І все куплене повинно бути повернене відродженому світу через його відновника, або отця, нашого Господа Ісуса Христа, другого Адама (Еф. 1: 14; Дії 3: 19-23).
Той факт, що наш Господь Ісус не був другим Адамом знаходячись у плоті, але є другим Адамом як духовна істота (від Свого воскресіння), зовсім не означає, що Він, як другий батько людства, при його відродженні дасть йому духовне життя чи духовне існування. Навпаки, ми повинні пам’ятати, що зміст слова [222] “отець” – тільки “життєдавець”, без огляду на природу. Так при своєму створенні батько Адам був названий Божим сином, бо був створений на моральний образ і подобу Бога, і це зовсім не означає, що він був створений у божественній природі, адже ми знаємо, що він був із землі, земний, тоді як Бог є дух. Принципи, що лежать в основі цієї сили, завдяки якій Бог, життєдавець, став Отцем всього створіння через Свого діючого представника, нашого Господа, більш детально показані в попередньому розділі під назвою “Непорочний”. Тут ми тільки звертаємо увагу на це питання, щоб запобігти непорозумінню. Божа мета, пов’язана зі створенням світу і людини, як його мешканця та пана, а також тварин, підвладних їй, не змінилася з причини допущеного непослуху та гріхопадіння. Початковий план залишається таким, як на початку. Після того, як зло, спричинене противником, буде остаточно усунене, божественний план, задуманий на початку, буде повністю довершений через Христа. Церква цього Євангельського віку, яка, як ми зрозуміли, буде високо звеличена й прославлена як Наречена і співспадкоємиця Христа, є винятком в справі реституції людства. Її поклик, її вибір є з особливою метою, тому вона підлягає найбільшому випробуванню та перевірці, щоб бути придатною та готовою до високого звеличення, співспадкоємства з Христом – до переміни з людської природи до природи, яка перевищує ангельську, “вище ангелів, начальств та влад”, – до участі в божественній природі.
Хоча ми не повинні молитися про необіцяні нові хрищення святим Духом, ми виразно навчені просити й молитись про Дух як про задовольняючу частку.
МОЛИТВА ПРО СВЯТИЙ ДУХ
“Отже, коли ви, бувши злі, потрапите добрі дари своїм дітям давати, – скільки ж більше Небесний Отець подасть Духа Святого тим, хто проситиме в Нього” (Лк. 11: 13).
Хоча “все через Сина”, але тут, як і [223] скрізь, Він віддає славу і честь Отцю, як джерелу благословення. Вся праця відкуплення і примирення є працею Отця через Сина. І наш Господь стверджує, що Отцю вподобалося, щоб ми мали щораз більше Його духа святості. Він закликає нас домагатися цього і просити про це, як про велике і найвище благословення. Що стосується земних благ, Відкупитель говорить нам, що наш Небесний Отець знає, які речі ми потребуємо, – знає краще, ніж ми, які земні блага будуть корисними, а які шкідливими для нас. Тому ми не повинні думати і молитися про земні блага, як це роблять невідроджені та язичники. Радше, як ті, хто одержав синівську спільність і хто повністю довіряє провидінню Отця, ми можемо сподіватись, що Він дасть те, що найкраще, і ми можемо із задоволенням відпочивати в цій обітниці та вірі.
Небесний Отець радий, коли ми прагнемо і просимо більше про святий Дух – про вдачу бути щораз більше в згоді з Його Духом. І всі, хто таким чином бажає, просить і шукає його, отримають свої благі бажання. Отець буде радий так влаштувати їхні справи, що перешкоди для Духа (чи то в них самих, чи в їхньому оточенні) будуть подолані, щоб Його люблячий Дух міг рясніти в них – щоб вони могли наповнитися Духом. Але в цьому немає жодного натяку на необхідність в нових хрищеннях святим Духом: таке хрищення було на початку, і все, що тепер залишається зробити, це відкрити шлюзи в кожному напрямку, щоб дозволити святому Духу любові і правди проникнути і просочитися в кожний вчинок, слово і думку нашого єства. Нам потрібна божественна допомога, діяльність Господньої мудрості та провидіння, щоб показати нам, чим засмічені ці шлюзи, і допомогти прибрати захаращення.
Дух святості рясно можуть отримати тільки ті, хто щиро бажає його і шукає з молитвою та зусиллями. Розум, або дух, світу треба витіснити з нашого серця настільки, наскільки ми хотіли б наповнити серце святим Духом, розумом, впливом. Також обов’язково полишити [224] свавілля. А оскільки ми в змозі отримувати від Його повноти настільки, наскільки ми звільняємось від всього іншого, то Господь хоче, щоб ми прийшли до цього стану щирого бажання наповнитись Його Духом святості, щоб бути готовими і наполегливими витіснити і викорінити всякий інший протилежний вплив і волю.
Так, очевидно, думав апостол, молячись за Церкву в Ефесі: “Щоб Христос [Дух Христа] через віру замешкав у ваших серцях [щоб образно Він міг сидіти як цар, правитель, керівник кожної думки, слова і діла], щоб ви, закорінені й основані в любові [святому Дусі, тобто вдачі], змогли зрозуміти зо всіма святими, що то ширина й довжина, і глибина й вишина, і пізнати Христову любов, яка перевищує знання, щоб були ви наповнені всякою повнотою Божою” (Еф. 3: 17-19). Той, хто наповнений Духом Христа і сповна оцінює любов, яку Він проявив, матиме Дух Отця повною мірою.
У вірші, який ми розглядаємо, навряд чи знайдеться щось, що можна було би сприймати як натяк, що Небесний Отець був би радий, коли б Його діти просили про іншого Бога – про третю особу трійці рівних Богів. Така думка несумісна з цим уривком та його контекстом, і ті, хто підтримує такий помилковий погляд, напевно мусять бути засліплені до такої міри, що не бачать істинної краси та сили цієї обітниці. Було би справді дивно, якби один з членів рівноправної трійці богів посилався на іншого, як на здібного й готового дати третього – як земні батьки дають хліб, рибу і яйця своїм дітям (див. попередні вірші). Весь уривок узгоджується лише тоді, коли святий Дух правильно сприймати як божественний розум, або вплив, дарований різним чином для підтримки та духовного збудування Божих дітей.
Наш текст дає порівняння між добрими земними батьками, які дають природну їжу своїм дітям, і нашим добрим [225] небесний Батьком, Який дає Свій святий Дух тим, хто просить в Нього. Але як земний батько ставить їжу для своєї сім’ї так, щоб вона була доступною, проте не змушує до неї, так само наш небесний Батько робить добрі дари Своєї благодаті доступними для Своєї духовної сім’ї, але не нав’язує їх нам. Ми повинні бути голодні і спрагнені на них, ми повинні шукати їх, не сумніваючись, а з вірою в Його готовність давати нам добрі дари. Тому, коли ми молимося про святий Дух і про те, щоб наповнитись Духом Господа, ми повинні озирнутись довкола і побачити, що Він приготовив для нас у відповідь на ці молитви, які Він таким чином надихнув і спрямував.
А те, що Він приготовив для нас, ми знаходимо в Слові істини. Але недостатньо знати, де воно знаходиться. Якщо ми хочемо бути ситими, ми повинні їсти; зрозуміло, ми повинні взяти участь у гостині, інакше ми не відчуватимемо того задоволення, для якого була призначена їжа. Той, хто не буде їсти з повного столу, буде таким же ненагодованим і зголоднілим, як у випадку відсутності їжі. Як сама просьба про благословення їжі не нагодує нас, але після цього ми повинні її їсти, так і сама наявність Божого Слова і наше звернення з благанням про наповнення Духом не буде для нас достатнім. Ми повинні годуватися Божим Словом, якщо хочемо здобути з нього Його Дух.
Наш Господь ствердив: “Слова, що їх Я говорю вам, то дух і життя” (Ів. 6: 63). Тож про всіх, хто наповнений Духом, правдиво сказав пророк: “Як тільки слова Твої знаходилися, то я їх поїдав” (Єр. 15: 16; Об. 10: 9). Цілком марно молитися: “Господи, Господи, дай нам Духа”, якщо ми нехтуємо Словом правди, яке цей Дух наготував, щоб ми наситилися. Якщо ми тільки молимось про Дух і не використовуємо належних засобів для здобуття Духа правди, то ми і далі будемо всього лиш “немовлятами у Христі”, які шукають зовнішніх ознак для доказу близькості з Господом, замість внутрішнього свідчення через Слово правди, яке Він надав.
[226]
СВІДОЦТВО СВЯТОГО ДУХА
“Сам Дух свідчить нашому духові, що ми діти Божі” (Рим. 8: 16, Турк.).
Нечисленні вчення мають більш важливе значення для Божого народу, ніж оце, адже від нього значною мірою залежить, чи він має “мир Божий, що вищий від усякого розуму” (Фил. 4:7). Як вони можуть мати “повноту віри” (Євр. 10: 22), якщо їм бракує свідоцтва Духа, що свідчить про їхнє синівство – про їхнє прийняття в Божу сім’ю? І як мало тих, хто має хоч якесь уявлення про значення цього виразу “свідоцтво Духа” або чого варто очікувати і шукати в якості свідоцтва Духа про наше синівство.
Тому це питання дуже важливе: як Святий Дух свідчить нам про наше примирення з Отцем – про те, що ми стали Божими синами і під божественним провидінням готуємось до славних речей, які Бог приготував для тих, хто Його любить і хто буде співспадкоємцем нашого Господа Ісуса Христа в Тисячолітньому Царстві? Небагато тем в загальному турбує християн більше, ніж ця – свідоцтво Духа. Не знаючи, що таке свідоцтво Духа, деякі з найкращих Господніх людей змушені зізнатися, що вони не знають, чи вони його мають, чи ні. Інші, маючи більше впевненості, ніж знання, стверджують, що у них є свідоцтво святого Духа і на доказ цього вони посилаються на свої відчуття щасливості. Але рано чи пізно, якщо вони щирі, їм доведеться зізнатися, що “свідоцтво”, на яке вони покладаються, зовсім незадовільне: що воно підводить їх у найбільшій потребі. Коли всі люди говорять про них добре, коли здоров’я сприяє, коли їм ведеться фінансово, коли багато друзів, вони відчувають себе щасливими. Та якщо деякі або всі з цих умов протилежні, вони відчувають себе нещасними: вони втрачають те, що вважали “свідоцтвом Духа”, і вигукують з болем у душі: [227]
“Де ж те блаженство, яке я знав,
Коли уперше Господа пізнав?”
Їх збили з пуття і ввели в оману власні почуття: часом вони почувають себе більш щасливими і думають, що наближаються до Бога, тоді як насправді під проводом противника прямують до спокус. Це пояснює деякі з частих і несподіваних “втрат благодаті”, яких деякі зазнають і які дивують як їх самих, так і їхніх друзів. Ошукані ненадійним “свідоцтвом”, вони почували себе безпечно, були без охорони і стали легкою здобиччю спокуси якраз тоді, коли відчували себе “такими щасливими в Господі” (?). З іншого боку, життєві випробування та розчарування, призначені більше наблизити нас до Отця і навчити цінувати понад усе любляче співчуття й турботу нашого Спасителя, значною мірою не досягли цілі для цього класу. Адже, втрачаючи свідоцтво своїх почуттів, яке вони помилково вважають свідоцтвом Духа, вони відчувають себе такими загубленими, такими голодними та спрагненими повернення добрих відчуттів, що втрачають багато цінних уроків, які можна здобути тільки довірливо притулившись до Господніх грудей і маючи єдність з Ним, коли доводиться переходити життєві Гефсиманії.
Інший клас християн, пізнавши ненадійність “свідоцтва” почуттів, здається, приходить до висновку, що Бог позбавив (принаймні, їх) будь-якого вірогідного доказу своєї милості – буд-якого переконливого “свідоцтва” щодо їхнього прийняття як “синів” у Його сім’ю. Їхні сумніви виражені у добре відомій пісні:
“Важливо знати це мені,
Турбота серця це мого,
Люблю я Господа, чи ні?
Його я є, чи не Його?”
Ця невизначеність частково виникає також з нерозуміння вчення про вибір. І все ж ці друзі прийшли до досить правильного висновку, що їхні [228] почуття, які піддаються змінам, не можуть бути властивим критерієм, на основі якого можна судити про їхнє синівство. Ще інші, читаючи слова Писання: “Твердого духом хорониш Ти в повному впокої, за те, що він на Тебе вповає” (Іс. 26: 3, Кул.), судять про своє синівство на основі свого душевного спокою. Та коли вони дивляться на язичників і на світських людей і бачать, що багато хто з них, мабуть, теж має душевний спокій, їхнє уявлення про свідоцтво Духа виявляється недостатнім, щоб підтримати їхні надії або дати їм впевненість. Тоді настає темна година, і вони говорять: “Як легко бути обдуреним”, і мучаться тим, чи вони не засмутили Дух, адже “страх має муку”.
Особи, які мають багато легковір’я (помилково названого “вірою”), можуть уявляти собі, що вони чують “шепіт” Духа до внутрішнього вуха і відповідно тішать себе цим, навіть якщо згодом доводиться визнати, що “нашептана” інформація була абсолютно неправдивою. Інші християни з більш послідовним розумом, які не можуть себе до такої міри обманювати, стурбовані тим, що їхні друзі так впевнено твердять про свідоцтво Духа, тоді як самі вони не мають такої впевненості.
Трудність полягає переважно в помилковому уявленні, що Дух є особою, а також в намаганні придати особистий характер його свідоцтвам. Коли стає зрозумілим факт, що Божий Дух – це будь-яка сила або вплив, які Бог бажає застосувати, тоді справа роз’яснюється, і “свідоцтво Духа” стає річчю, легкою для зрозуміння, Для тих, хто має це свідоцтво, буде благословенням дізнатися про нього достовірно, а для тих, хто не має цього свідоцтва, буде благословенням визнати його відсутність, щоб надалі виконати умови та здобути свідоцтво (без якого ніхто не в змозі вважати себе Божим сином) про прийнятне становище перед Отцем.
Але яка божественна радість та мир приходять до тих, хто має справжнє свідоцтво – хто має відповідні труднощі і навчився їх пояснювати! Для них це справді радість в смутку, світло в пітьмі, потіха в скорботі, сила в немочі. А повні і точні вказівки на [229] цю тему, як і на всі теми, знаходяться в цій чудовій книзі, Слові нашого Отця – Біблії. У ній і через її свідоцтва Дух Божий свідчить нашому духові.
“Якою міцною основою є
Для нас Боже Слово, чудове й святе.
Не скажеш вже більше, ніж Сам Він сказав
До тих, хто рятунок у Спасі прийняв”.
ЯК РОЗПІЗНАТИ СВІДОЦТВО ДУХА
Розум, або дух, людини можна розпізнати через її слова та поведінку. Так і Божий розум, або Дух, ми можемо пізнати через Його слова і діяльність. Його Слово свідчить, що всі, хто приходить до Нього (через віру і виправлення від поганих вчинків та мертвих діл, через Ісуса), є прийняті Ним (Євр. 7: 25). Тому ті, хто шукає свідоцтво Духа щодо свого синівства, повинні поставити собі наступні питання:
Чи дійсно я був притягнений до Христа, визнаючи Його як свого Відкупителя, через праведність Якого я міг мати доступ до Небесного Отця і бути прийнятим Ним?
Якщо відповідь буде ствердною, то наступним буде таке питання:
Чи справді я посвятив себе повністю – своє життя, свій час, свої таланти, свій вплив, все моє – для Бога?
Якщо на це питання також можна відповісти ствердно, питаючий може бути спокійним і абсолютно впевненим, що Отець його прийняв (в Улюбленому) і визнав сином. І якщо при ретельному вивченні бажань і почуттів свого серця він виявить, що воно далі довіряє заслузі Ісуса і посвячене виконанню Господньої волі, він може дозволити лагідній довірі і миру, які приносить думка про гармонію з божественністю та близький стосунок до неї, повною мірою заполонити його серце. Ця певність щодо Господньої благодаті до нас у Христі, складена з фактів нашого власного досвіду, побудована на незмінному характері і Слові Бога, не [230] перероджується, не змінюється, як у випадку, коли б вона була побудована на сипучому піску почуттів. Якщо в темну годину закрадаються сумніви або страх, треба лише взяти “Світильник” (Боже Слово) і заново переглянути факти і основу. І якщо наші серця далі вірні Господу, то до нас негайно повернеться віра, радість і мир. Якщо ж ми бачимо, що наша віра в “дорогоцінну кров” обрушується або наше посвячення губиться, ми, знаючи справжній стан справ, відразу можемо зробити необхідні виправлення і таким чином відновити нашу “цілковиту впевненість, яку дає віра” (Євр. 10: 22, WTB). Але треба пам’ятати, що кожен, хто хоче мати цю впевненість, повинен “затвердити своєю печаткою, що Бог правдивий” (Ів. 3: 33, WTB), що наш Господь не міняється, але “Той самий вчора, сьогодні, і навіки”. Тому Господні люди можуть бути впевнені, що оскільки вони увійшли в умови божественної милості, вони можуть продовжувати пробувати в цих умовах доти, доки їхні серця будуть відданими Богу, а їхні бажання будуть у згоді з Його волею: доки вони в серці будуть слухняними божественним наказам (стисло охоплених словом Любов) по відношенні до Бога та людей (Євр. 11: 6; 13: 8).
Той, хто зробив ці визначені кроки, має запевнення, “свідоцтво” Божого Слова, що він – Божа дитина. А це в Євангельському віці означає, що він є галузкою правдивої виноградини, членом правдивої Церкви на випробуванні (Ів. 15: 1). Для таких Боже Слово свідчить, що вони приєдналися до справжньої Церкви, яка є Тілом Христа. Це свідоцтво дається їхньому духу, їхньому розуму, Божим Духом, який свідчить через Його Слово. І той самий Дух Правди запевняє їх, що у випадку, якщо їхні серця залишатимуться вірними Господу до кінця їхнього випробування (якщо вони охоче і радо братимуть щоденно хрест, зі всіх сил намагаючись йти слідами Учителя), їхнє випробувальне членство в Церкві Христа незабаром буде замінене на дійсне членство – після того, як вони закінчать свій шлях і стануть учасниками Його воскресіння, першого воскресіння (Фил. 3: 10).
Проте, Дух Бога через Його Слово [231] з такою ж ясністю свідчить, що ті, які вже стали гілками правдивої Виноградини, можуть бути відрізані, якщо виявляться невірними – якщо не зможуть приносити відповідних плодів Духа любові. “Усяку галузку в Мене, що плоду не приносить, Він [Отець] відтинає, але всяку, що плід родить, очищає її [підрізає], щоб рясніше родила”. Таким чином Дух Бога через Його Слово свідчить про принцип, на основі якого наш Небесний Отець поводиться зі Своїми синами. Мова йде про покарання, обрізання, очищення від жужелиці і розвиток плодоносних якостей. Тому якщо ми, приєднавшись до “Виноградини”, маємо такі обставини, то це – свідоцтво Духа, що ми далі перебуваємо у “Виноградині” і вважаємося її “гілками”, є під опікою і вихованням нашого Господа. Навпаки, якщо хтось, приєднавшись до Виноградини, немає цих виправлень, обрізань і т. д., то в нього немає цього “свідоцтва Духа” і, відповідно, він має підстави сумніватись у його прийнятті Господом (Євр. 12: 7).
Коли б ми всі були досконалими, абсолютно досконалими, і довели це у випробуваннях, справа була б іншою: Бог любив би нас тоді за нашу досконалість і єдність з Ним, а покарання та гіркий досвід були б ознаками Його немилості. Але нам відомо, що всі недосконалі, що всім далеко до божественного взірця, і Бог рахується тільки з нашим новим серцем, нашою новою волею, нашим переміненим розумом, або духом, – рахується через заслугу Христа, у випробувальному значенні, з метою нашого випробування, розвитку і остаточного вдосконалення. Тільки в міру того, як ми вчимося оцінювати божественну досконалість і наші власні недоліки, ми можемо оцінити численні і важливі уроки, які треба вивчити, а також необхідність тих важких випробувань, яких ми повинні зазнати, щоб розвинути в себе божественну подобу.
Святе Письмо інформує нас, що Небесний Отець готує славний духовний Храм, в якому і через який людству буде даний привілей [232] прийти до єднання, примирення з Ним. Ми бачимо в Писанні ідеал великого Архітектора щодо цього храму. Цей ідеал представлений в особі нашого Господа Ісуса Христа, його наріжного каменя і “верхнього каменя”, “закладеного в небі”. Так ми можемо краще бачити, що саме потрібно від всіх тих, хто буде прийнятий Богом як “живі каміння” цього храму, щоб будуватись разом з Головою Христом на “оселю Божу [Його] Духом”. І ми усвідомлюємо нашу власну природну неотесаність, нашу невідповідність витонченим лініям Храму, зображеним у його “верхньому камені”. Тому не важко зрозуміти, що нам абсолютно необхідно багато обтісування і багато полірування, якщо ми хочемо пасувати і бути готовими до місця в цьому Храмі, до якого, з Божою ласкою, ми прагнемо. Отже, тим, які виявляють, що вони не отримують ударів Господнього молотка і зубила, не вистачає цього “свідоцтва”, яке, як свідчить Дух Бога через Його Слово, повинні отримувати всі живі каміння Його Храму і якого не уникнув навіть великий Верхній Камінь. Якщо божественне провидіння не позначає наш “вузький шлях” певною мірою труднощів і негараздів – якщо нам просто дозволено відпочивати без нещасть, випробувань і т. д., – ми можемо знати напевно, що Бог не поводиться з нами, як з живим камінням, які складатимуть частину храму (як зі синами), оскільки в нас немає цього “свідоцтва” нашого прийняття та приготування. Усвідомивши свій стан, ми повинні негайно звернутися до Господа, щоб дізнатися, чому в нас немає труднощів та негараздів, а також “випробувати самих себе”, чи ми далі перебуваємо у вірі (2 Кор 13: 5) і чи ми, як і раніше, прагнемо вірно йти слідами нашого Учителя в повному посвяченні волі Отця. Але якщо в нас є це “свідоцтво” у вигляді обтісування, полірування, обрізання, виховання, покарання, то давайте приймати їх терпеливо, радісно, з вдячністю, як докази любові нашого Отця, необхідні для досягнення нашого високого поклику. Це повністю відповідає свідоцтву, чи свідченню, Духа, що ми Божі сини, “спадкоємці ж Божі, а співспадкоємці [233] Христові, коли тільки разом із Ним ми терпимо, щоб разом із Ним і прославитись” (Рим. 8: 17).
“РІЗНІ СЛУЖІННЯ” ДУХА
“Бо Господь, кого любить, того Він карає, і б’є кожного сина, якого приймає… А коли ви без кари,.. то ви діти з перелюбу, а не сини” (Євр. 12: 6, 8). Страждання та клопоти приходять як на світ, так і на Господніх святих, але вони не є знаками синівства, хіба що для тих, хто повністю посвячений волі і справі Отця. Дух і Слово Бога “свідчать” тільки Його синам. Та й обрізання і покарання в Господній сім’ї не завжди ті самі. Як земні діти вимагають різного роду і міри виховання, так і Божі діти: для деяких достатньо несхвального погляду, для інших потрібне слово докору, а треті мають бути покарані, і деякі з них навіть неодноразово. Земний батько найбільше радіє, коли дитина слухняна і швидко кориться, бо для неї достатньо докірливого слова або погляду, щоб полишити зло. Так само наш Отець на небесах виявляє Своє схвалення тим, котрі “на слово Його тремтять” (Іс. 66: 5).
Вони співпрацюють з Богом у розвитку свого характеру, помічаючи власні хиби і прагнучи їх виправити – прислухаючись до голосу Отця, який спрямовує, повчає або дає люблячий докір, і шукаючи завжди Його схвальної посмішки. Їхні почуття чудово виражені в словах поета:
“Отче мій, Сонце для душі,
Немає ночі при Тобі,
Хай темні хмари звідусіль
Не закривають образ Твій”.
Про тих, які належать до цього класу, апостол пише, що вони судять себе і, отже, потребують менше покарання від Господа (1 Кор. 11: 31). Щоб належати до цього класу, потрібне повне [234] посвячення. Переможцями є і будуть ті, які вважатимуться гідними співспадкоємства зі своїм Господом Ісусом Христом у Його Царстві. До цього слухняного і пильного класу Господь говорить: “Я дам тобі раду, Моє око вважає на тебе”, “Ти Своєю порадою водиш мене і потому до слави Ти візьмеш мене”. Ті ж, кого можна вести тільки з допомогою постійного карання, не належать до класу переможців і не вважатимуться гідними бути Господньою Нареченою та мати таке “свідоцтво” від Господа через Дух Правди (Пс. 32: 8; 73: 24; порівн. з Об. 7: 9, 14).
Але не завжди покарання є доказом помилок або “свідоцтвом” Господнього несхвалення. Навпаки (як у випадку нашого Господа, так і Його вірних послідовників), божественне провидіння веде вірних та слухняних на стежку страждань і самозречення не як покарання за сваволю, але як випробування (через самопожертву) міри любові та відданості волі Отця й справі праведності. Як наш Господь був покараний за наші провини, а не за Свої, коли поніс гріхи багатьох, так і Його послідовники багато в чому страждають не за власні погані вчинки, а з причини поганих вчинків інших, оскільки вони покликані (як стверджує апостол) “доповнити недостачу скорботи Христової… за Тіло Його, що воно – Церква” (Кол. 1: 24).
ПРО ЩО СВІДЧИТЬ СВЯТИЙ ДУХ
Нехай у світлі вищесказаного кожен, хто вважає себе Господнім сином, вивчить сам себе, чи має він “свідоцтво Духа”, що він є одним з Божих дітей. І давайте цю перевірку повторювати часто й таким чином “пильнувати” та берегти себе в Божій любові, радіючи свідоцтву Його Духа.
Чи ми підлягаємо постійному обрізуванню? Чи ми проходимо крізь такі випробування (великі чи малі), які позбавляють [235] нас (швидше чи повільніше) плотських нахилів, які воюють проти душі: гніву, злості, ненависті, заздрості, чвар, егоїзму, грубості та всього, що суперечить закону Духа життя в Христі Ісусі – Духа любові? Отож, наскільки ми можемо усвідомити цю працю обрізання в дії, настільки, безсумнівно, ми будемо в змозі помітити розвиток у правильному напрямку: у покорі, терпеливості, лагідності, братній доброзичливості, любові. Той, хто після ретельного вивчення себе в цих напрямках, накреслених у Господньому Слові, може бачити такі труднощі в дії, той може знати про своє постійне прийняття Богом, тому що він має це свідоцтво Духа.
Ще Дух свідчить, що “кожен, хто народився [зачатий] від Бога, не згрішить” (1 Ів. 5: 18). Божа Дитина може поступитися своїй старій природі (яка вважається мертвою, хоча не повністю, не насправді), може провинитися, може помилятися в судженні чи в слові, але вона ніколи добровільно не порушить божественний закон. Отже, якщо наші серця можуть відповісти, що ми раді виконувати Божу волю, що ми не будемо добровільно її порушувати або якимось чином їй опиратися, а воліли б, щоб вона виконалася і щоб здійснився Його план, навіть якщо б це зруйнувало наші найзаповітніші надії та розірвало всі ніжні узи, то ми маємо свідоцтво, що наш дух, наш розум погоджується зі згаданим тут свідоцтвом Духа Правди. І це свідоцтво не тільки про те, що ми колись були прийняті в Божу сім’ю, але й що ми знаходимось там і далі.
Дух свідчить через Боже Слово, що ті, які є народом Господа, відокремлені від світу – що їхні надії, цілі і загальний дух, вдача відрізняються. “Коли б ви зо світу були, то своє світ любив би. А що ви не зо світу, але Я вас зо світу обрав, тому світ вас ненавидить”. “Та й усі, хто хоче жити побожно у Христі Ісусі, будуть переслідувані” (Ів. 15: 19; 2 Тим. 3: 12).
Чи можуть наші серця засвідчити, що ці слова правильно відображають наш життєвий досвід? Якщо так, то таким чином Дух (розум) Бога знову свідчить нашому духу (розуму), що ми Його. Не варто також забувати, що світ, про який говорить наш Господь, [236] охоплює всіх, хто налаштований по-світськи, у кому дух світу знайшов опору. За днів нашого Господа це стосувалося номінальної юдейської церкви: фактично всі переслідування на Нього приходили від тих, хто сповідував релігію. Тому ми не повинні дивуватися, якщо всі, хто йде слідами нашого Господа, матимуть такий же невтішний досвід і побачать, що дух світу (в його найбільш ворожій формі) проявлятиметься в оточенні, де ми найменше могли б його очікувати – серед тих, хто називає себе Божими дітьми. Якраз найбільші релігійники часів нашого Господа називали Його Вельзевулом, князем демонів. І святий Дух свідчить через Слово нашого Господа: “Коли Вельзевулом назвали господаря дому, – скільки ж більше назвуть так домашніх його!” (Мт. 10: 25). Тому, якщо нас злословлять через нашу спорідненість з Правдою і наше служіння їй, ми маємо додатковий доказ, або свідоцтво, Духа, що знаходимось на правильному шляху.
Якби наш Господь Ісус об’єднався з відомими лідерами юдейської церкви і утримувався говорити правду в любові, утримувався виявляти неправдиві вчення Його часу, Він не був би “зненавидженим” ані “переслідуваним”. Навпаки, Він, ймовірно, був би тим, що “звеличують люди”. Але, як Він Сам говорив, багато з того, що “звеличують люди, у Божих очах – мерзота” (Лк. 16: 15, WTB).
Якби наш Господь просто мовчав і утримувався від викриття лицемірства, обману, довгих молитов і лжевчень книжників та фарисеїв, вони, без сумніву, залишили б Його у спокої, не переслідували б, і Він би не постраждав би заради Правди. Так само відбувається з Його послідовниками: Правда і ті, хто має Дух Правди (хто слідує за вказівками Господа, дозволяючи своєму світлу сяяти), спровадять на себе ненависть та переслідування від подібного класу. І якщо деякі страждають якраз з таких причин і при цьому роблять все можливе, щоб говорити правду в любові, [237] то вони блаженні, бо, як сказав апостол: “На вас спочиває Дух Слави й Дух Божий”. У них є це свідоцтво Духа щодо їхньої вірності на вузькому шляху (Петр. 4: 14).
Ще святий Дух свідчить через свідоцтво нашого Господа, що того, хто соромиться Відкупителя і Його Правди, якої Він навчав, Господь посоромиться, коли прийде збирати свої коштовності (Мр. 8: 38). Тому кожний, хто бачить у своєму серці стільки любові до Господа та Його Слова, що при кожній сприятливій нагоді з радістю визнає Ісуса своїм Відкупителем та Учителем і вірно представляє Слово Його свідоцтва, має ще одне свідоцтво святого Духа, що він є Божою дитиною і спадкоємцем Царства. У такого є привід радіти обітниці Учителя, що саме таких Він буде радий визнати перед Своїм Отцем і святими ангелами. Якщо ж у когось немає цього свідоцтва – якщо, навпаки, його серце свідчить, що він соромиться Господа, соромиться визнавати себе Його послідовником, соромиться признаватися до Його “братів”, членів Його Тіла, і соромиться визнавати вчення, яких Він навчав, – той, маючи такі обставини, має свідоцтво Духа, що якщо цей стан речей не зміниться, Господь посоромиться його у Своєму другому приході і не визнає його перед Отцем і Його святими посланцями.
Далі святий Дух свідчить про те, що “Кожен, хто родився [зачатий] від Бога, перемагає світ. А оце перемога, що світ перемогла, – віра наша” (1 Ів. 5: 4). Розгляньмо наші серця, наш дух, наш розум у світлі цього свідчення святого Духа. Чи ми є переможцями згідно з цим критерієм? Критерій такий: щоб бути Господніми, ми повинні бути в незгоді зі світом, у конфлікті з ним – його цілями, надіями, амбіціями. Думка про конфлікт міститься у вислові “перемагає світ”. І ми можемо легко побачити, що ніхто не може бути переможцем світу, хто симпатизує йому, [238] єднаючись з ним та його поширеним духом егоїзму, пихи, амбіцій і т. д.
Перш ніж ми твердо переконаємось у тому, чи ми перемагаємо світ чи ні, зауважмо, що ми не повинні перемагати світ лестощами чи брати участь з ним у його безглуздях, намагаючись надати їм релігійного характеру. Ми не повинні перемагати світ, беручи участь в якійсь моральній чи релігійній діяльності, такій як викладання в Недільній школі або надання допомоги бідним чи приєднання до сектантської церкви. Жодним з цих способів, як вказує, тобто “свідчить”, Господь, ми не можемо перемогти світ. Його твердження категоричне: перемога, яка перемагає світ, це наша віра. Таким чином Дух свідчить, що нам, щоб бути переможцями, треба “ходити вірою, а не видінням”. Ми повинні дивитися не на речі, які видимі (популярність, світську показність, сектантську велич і т. д.), а на речі, які невидимі (духовні і вічні) (2 Кор. 4: 18). Ми повинні мати віру, виражену словами поета:
“Краще з Богом у темряві йти,
Ніж при світлі ходити без Нього”.
Крім того, Святий Дух свідчить нам через Слово: якщо ми – Божі діти, ми не залишимось у невіданні про теперішнє і про “майбутнє”, тому що будемо просвічені і навчені Богом через Слово Його благодаті – Слово Його Духа. Коли ми стаємо більш зрілими, “зростаємо в благодаті”, ми будемо прагнути, шукати й здобувати, на додаток до молока Слова, “тверду їжу”, яка, згідно зі словами апостола, є для більш розвинутих (1 Петр. 2: 2; Євр. 5: 13, 14). Розвиток благодатей Духа (віри, стійкості, знання, самоконтролю, терпеливості, благочестя, братолюбства, любові) приведе нас до більш тісної спільності з Отцем і з Господом Ісусом, так що Господь зможе і захоче передавати нам все більш і більш виразно знання про Його милостиві плани, а також про Його милосердний характер.
[239] Стосовно цього зростання апостол Петро говорить: “Бо коли це в вас є та примножується, то воно зробить вас нелінивими, ані безплідними для пізнання Господа нашого Ісуса Христа. А хто цього не має, той сліпий і короткозорий… Бо, роблячи так, ви ніколи не спіткнетесь. Бо щедро відкриється вам вхід до вічного Царства Господа нашого й Спасителя Ісуса Христа” (2 Петр. 1: 5-11; порівняйте з Ів. 16: 12, 15).
Кожен повинен запитати себе, чи в нього є це свідоцтво Духа, цей доказ його зростання як нового створіння у Христі Ісусі, і чи він дійсно намагається розвивати і доводити до зрілості згаданий тут вид плоду. Пам’ятаймо також, що наше зростання в любові та всіх плодах Духа залежить здебільшого від нашого зростання в знанні; і наше зростання в знанні божественних речей також залежить від нашого зростання в плодах Духа. Кожен крок знання тягне за собою відповідний крок обов’язку та слухняності, а за кожним кроком обов’язку та слухняності слідує подальший крок в знанні, бо саме таким, як свідчить Дух, буде досвід усіх тих, хто буде навчений Богом у школі Христа. Якщо в нас є це свідоцтво Духа про зріст у благодаті та знанні, то радіймо цьому, продовжуючи йти тією ж стежкою, поки під божественним керівництвом вона не приведе нас до того, що є досконалим як в знанні, так і в благодаті.
МАЙБУТНЄ СВІДОЦТВО СВЯТОГО ДУХА
Дуже подібним чином, але про зовсім інші факти свідчитиме святий Дух примиреному світу людства в майбутньому віці. Ті, хто володітиме Духом, вже не будуть декількома особливими рабами та рабинями, але, як твердить пророк Йоіл, це буде “кожне тіло” (Йоіл. 3: 1). Дух не буде більше “свідчити”, що той, “хто хоче жити побожно, буде переслідуваний”, оскільки не буде дозволено жодних переслідувань. [240] Він більше не буде “свідчити” про “вузьку дорогу” жертвування, бо день жертвування залишиться в минулому: “буде там бита дорога”, і не буде на ній каміння спотикання (Іс. 35: 8; 62: 10). Він буде “свідчити” про те, що “бо витяті будуть злочинці, а ті, хто вповає на Господа землю вспадкують” (Дії 3: 23; Пс. 37: 7-11). Він буде “свідчити” про благословення для доброчинців і про покарання та знищення умисних лиходіїв. Це той самий Божий Дух, але в різному служінні.
Дізнавшись, як саме “свідчить” святий Дух і якими є деякі з його свідчень через святе Боже Слово, ми дійсно вважаємо їх набагато більш задовільними, ніж усі сумніви і страхи, навіяні розумовим і фізичним станом – почуттями, які дехто помилково називає свідоцтвом святого Духа. Проте слід звернути увагу на факт, що всі християни не можуть мати однакових свідоцтв від Божого Духа їхньому духу, чи розуму. Усі християни з великим досвідом і розвитком повинні мати доказ, свідоцтво у всіх цих питаннях, як і в інших, викладених у Писанні. Але є молоді християни, які ще не розвинуті настільки, щоб мати всі ці свідоцтва: можливо дехто з них справді зачатий від Господа, але має поки що тільки деякі з них. Від свіжого і тендітного паростка гілки великий Виноградар не очікує плодоношення – ані зелених, ані тим більше зрілих і стиглих плодів.
Першим свідоцтвом, яке ново зачаті можуть мати щодо того, що вони прийнятні для Господа; що вони є молодими гілками на справжній виноградній Лозі; що в них є Дух Лози, є бажання рости, бути як Лоза і плодоносити. Після того, як гілка випустить перші паростки, незадовго повинні з’явитись ознаки листя і стати помітними бруньки сподіваних плодів. Новонароджене немовля в духовній сім’ї проявляє свою спорідненість зі старшими та більш розвиненими членами не через споживання твердої їжі, якою може удавитись, але через прагнення зміцнятися молоком, щоб з його допомогою рости (1 Петр. 2: 2).
[241] Той, хто бачить, що він має якесь з вищезгаданих свідоцтв Духа, повинен цьому радіти; і ще він повинен прагнути плекати й розвивати все те, чого йому не вистачає, щоб у кінцевому підсумку він міг мати свідоцтво Духа, яке говоритиме на його користь відносно кожного пункту Біблійного свідчення про стежку і випробування вірного Господнього народу. Таким більше не потрібно буде співати: “Це те, що я дуже бажаю знати”. Навпаки, вони будуть знати, будуть мати повноту віри, будуть вкорінені, утверджені, збудовані та зміцнені у вірі. Це божественно передбачений шлях: ми повністю позбуваємось страху – “Замку Сумніву”, тому що наша довіра надійно відпочиває на божественних обітницях, які ніколи не підведуть. Це вірно як у часи проб, негараздів та темряви, так і тоді, коли ми особливо насолоджуємось світлом посмішки нашого Небесного Отця. Поет правильно висловив суть цього, кажучи:
“Коли здається: тьма лице Його ховає,
В незмінній милості Його відпочиваю.
Його присяга, і завіт, і Його кров –
Лиш в них від повені притулок я знайшов.
Коли на душу мою чигає біда –
Він пристань і надія вся моя”.
ОСВЯЧЕНІ ДУХОМ
“Але ви обмились, але освятились, але виправдались Іменем Господа Ісуса Христа й Духом нашого Бога” (1 Кор. 6: 11).
Освячення означає відокремлення, або відділення. Всі освячені, відокремлені, повністю посвячені Богу повинні спочатку бути обмиті, тобто виправдані – дійсно очищені від гріха або очищені умовно – “виправдані вірою”. Дійсне виправдання буде шляхом наближення до Бога з боку світу під час Тисячоліття, під керівництвом і при допомозі великого Посередника, а також частиною процесу Примирення. [242] Протягом цього Євангельського віку діє певний порядок – умовне виправдання, тобто виправдання вірою, і завдяки йому ми, за природою грішники, в чиїй плоті не мешкає жодна досконалість, вважаємось чистими, святими, виправданими, прийнятними для Бога через прийняття нами Христа як нашого Відкупителя. Ми віримо свідоцтву Писання, що “Христос помер за гріхи наші, за Писанням”. Вірячи цьому і бажаючи позбутись гріха, ми прийняті Богом так, ніби ми є досконалими, безгрішними, виправданими завдяки заслузі дорогоцінної крові. Виправдані таким чином вірою, ми маємо мир з Богом, можемо наблизитись до Нього і бути прийнятими Ним, можемо почати робити вчинки, які приймає Отець завдяки заслузі нашого Господа Ісуса Христа. Такий доказ нашого виправдання і освячення ми здобуваємо через Слово, і він називається “печаттю” й “свідоцтвом” Духа в нас.
Силою, яка дає нам можливість жити згідно з нашими обітницями посвячення, є святий Дух, або святий розум, Бога, який ми отримуємо в результаті нашої віри в Христа і нашого посвячення бути “мертвими з Ним”. Дух Правди, який ми здобуваємо через вивчення Отцівського Слова (в нашому дусі слухняності йому), постачає нам необхідну міць для подолання світу й наших власних зіпсутих нахилів. Відповідно текст, який ми розглядаємо, говорить про те, що все очищення, якого ми зазнали, все наше виправдання, все наше відокремлення для праведності й наше відділення від гріха – всі перемоги і благословення в цих напрямках прийшли до нас через заслугу нашого Господа Ісуса, через (з допомогою) отриманого нами Духа святості, Духа Бога.
Інші вірші знаходяться в цілковитій згоді з цими висновками. Той самий апостол Павло молився за Церкву: “А Сам Бог миру нехай освятить вас цілком досконало” (1 Сол. 5: 23). Тут він не суперечить вищесказаному, що освячує саме святий Божий Дух. Освячує якраз Бог, а засобом, способом, шляхом є святий Дух, а не інша особа.
[243] Апостол Петро говорить, що Церква є “вибраною… посвяченням [відокремленням] Духа на покору” (1 Петр. 1: 2). Думка полягає в тому, що ті, кого Бог тепер визнає Своїми вибраними і кого Він закликає зробити їхній поклик і вибір певним, вибираються не довільно, а відповідно до встановлених принципів, а саме: якщо діючий на них святий Дух Бога (вплив Правди) приведе їх до стану цілковитого послуху (освячення) волі, плану і провидінню Отця, то вони становитимуть вибраних.
Апостол Павло в іншому своєму посланні (Еф. 5: 26) приписує це освячення і очищувальну силу в Церкві Божому Слову, говорячи: “Христос полюбив Церкву, і віддав за неї Себе, щоб її освятити, очистивши водяним купелем у Слові”. Ми не повинні думати, що апостол тут суперечать своєму попередньому твердженню, що Бог освячує Церкву. Він також не суперечать ще іншому своєму висловлюванню, що саме Божий Дух освячує Церкву. Ясно й безпомилково в кожному з цих випадків він наводить думку про те, що якраз святий Дух Бога, який діє через Слово Його правди, за Його задумом здійснить в нас очищення, виправдання й освячення.
Саме так молився наш Господь Ісус: “Освяти Ти їх правдою! Твоє Слово – то правда” (Ів. 17: 17). Таким чином, бачимо, що різні вірші на цю тему, разом узяті, вчать, що освячення Церкви здійснюється Духом Правди, переданим посвяченим через Боже Слово, яке Він передбачив саме з цією метою.
Всі освячені, отже, є відтоді “новими створіннями у Христі Ісусі” і до них є звернення як до “освячених у Христі” (1 Кор. 1: 2). Але це освячення у Христі не є без Божого Духа, ані без Божого Слова. Те, що ми одно з нашим Господом Христом, є наслідком прийняття нами божественного плану і задуму, наслідком нашого приходу до стану [244]освячення Духом. І це ще показано у вірші, який каже: “Бо Хто освячує, і ті, хто освячується, – усі від Одного [одного духа, одного розуму, зачаті Духом Правди]. З цієї причини не соромиться Він звати братами їх” (Євр. 2: 11). Ось так ми “омились, освятились, виправдались Іменем Господа Ісуса Христа й Духом нашого Бога” – Духом Правди.
НАПОВНЮЙТЕСЬ ДУХОМ
“Наповнюйтесь Духом, розмовляючи поміж собою псалмами, і гімнами, і піснями духовними, співаючи й граючи в серці своєму для Господа, дякуючи завжди” (Еф. 5: 18- 20).
Цей вірш говорить про те, що Господній народ може мати більшу чи меншу міру повноти Його Духа. Щоб бути Його, вони повинні мати дещо з Його Духа, бо “коли хто не маєХристового Духа, той не Його” (Рим. 8: 9). Від нас самих, від нашого використання наданих Богом засобів значною мірою залежить те, наскільки ми можемо наповнитись Його Духом і вдачею, Його впливом – Духом, впливом Його Правди, яку Він відкрив саме з метою освячення наших сердець і життя й відокремлення нас від тих, хто має дух світу.
У цьому і в подібних віршах ніщо не наводить на думку про особистого святого Духа, зовсім навпаки. Коли б мова йшла про особу, то не було б змісту вмовляти одержувача наповнюватися більшою чи меншою його мірою. Особа, яка може ввійти, сама має відношення до наповнення: якщо вона велика, то наповнить більше, якщо ж мала – наповнить менше. Якщо уявити, що святий Дух є особою, одним з трійці Богів, рівним Всевишньому, то неможливо припустити, щоб він умістився в малих межах недосконалої людини і при цьому навіть не заповнив її маленького серця. Та коли правильно зрозуміти думку про божественну силу та вплив, тоді повчання апостола [245] цілком розсудливе. Ми постійно повинні намагатися наповнитися Святим розумом, тобто вдачею, нашого Бога, взірець якого так чудово проявився в особі та слухняності нашого дорогого Відкупителя, Його Єдинородного Сина.
І ця думка про наповнення святим Духом відповідає словам апостола (сказаним в іншому місці), що наші смертні тіла нагадують діряві, тріснуті, зіпсовані посудини; і Бог дозволяє, щоб вони наповнювались Його святим Духом. Апостол радить, щоб ми, зважаючи на те, що нам відомо про власні недоліки та нашу схильність втрачати святий вплив, натхнений Богом через Євангеліє, обов’язково були більш уважні, щоб не дати йому щезнути, тому що “ми маємо скарб цей [святий Дух, оновлений розум у згоді з Богом] у посудинах глиняних” (Євр. 2: 1; 2 Кор 4: 7). Це зобов’язує всіх, хто прагне йти слідами нашого Учителя, хто хоче мати частку в стражданнях Христа та в майбутній славі, намагатися (Господнім шляхом) наповнитися Його Духом. Для цього нам потрібно триматися ближче до Господа та до співчленів Його тіла – бути близькими в співчутті, у любові, у співпраці. А ще ми повинні триматись близько до Слова, яке є джерелом освячуючого впливу для всієї Церкви. “Освяти їх Правдою Твоєю!: Слово Твоє є Правда”.
Але наше прагнення наповнюватись святим Духом буде даремним, якщо ми не звертатимемо уваги на божественний порядок, передбачений Богом з цією метою. Якщо ми нехтуємо Божим Словом, то ми нехтуємо його освячуючою силою; якщо ми нехтуємо молитвою, то ми нехтуємо ще одним привілеєм і допомогою, яку він приносить. Якщо ми нехтуємо збиратись разом з тими, хто є Господнім народом і в кому ми бачимо “печать” цього Духа, то ми не зможемо отримати користь й допомогу, яку дає “всякий допоміжний суглоб”, у тому числі допоміжні речі, які Бог обіцяв всій Церкві через різні члени, які Він встановлює в тілі для викладення Його Слова й здобуття з нього його освячуючої сили, тобто Духа (1 Кор. 12: 25-28; Еф. 4: 16).
[246] Тому заклик “Будьте наповнені Духом” означає багато: означає, що ми повинні використовувати різні способи та засоби, які Господь дав для нашого духовного розвитку. Хоча ми не можемо мати особистого контакту з Господом, ми можемо спілкуватись через молитву й через членів Його тіла, а також через Писання. Хоча ми не можемо мати дійсного контакту з апостолами, ми можемо мати контакт з їхніми словами. Якщо ми не можемо мати дійсного контакту й особистого спілкування з членами Церкви, ми можемо спілкуватись з ними через пошту та через друковану літературу. Якщо ми хочемо бути наповнені Духом Господа, ми повинні підкорятися цим Його інструкціям.
ПЕЧАТЬ ДУХА
“У Ньому [Христі] й ви, як почули були слово істини, Євангелію спасіння свого, та в Нього й увірували, запечатані стали Святим Духом обітниці, який є завдаток нашого спадку” (Еф. 1: 13, 14).
У старовину печатки використовували для різних цілей: (1) як печатку або підпис, знак підтвердження або визнання; (2) щоб засекретити, захистити від втручання (як у Мт. 27: 66; Об. 10: 4; 20: 3).
Саме в першому значенні про Господній народ сказано, що він “запечатаний Святим Духом обітниці”. Апостол не говорить (як деяким може видаватися), що ми були запечатані святим Духом як особою, так званою третьою особою трійці рівноправних Богів. Він каже, що ми були запечатані “Святим Духом обітниці”, а це містить зовсім іншу думку, у чому всі переконаються. Святий Дух походить від Отця: Отець здійснює печатання через Христа святим Духом, який сам по собі є печаткою. Про це свідчать апостол (Дії 2: 33), і це є в повній відповідності зі записом про нашого Господа Ісуса, Який перший з дому синів був запечатаний таким чином. Читаємо: “Бо на Ньому поклав печать Свою Бог Отець” – святим Духом (Ів. 6: 27, Дерк.).
[247] Вираз “Дух обітниці”, як і інші назви святого впливу Бога, такі як “Дух святості”, “Дух Істини”, носить описовий характер: показує існування зв’язку між цим печатанням і обітницею, яку дав нам Бог. Це є додатковим доказом, підтвердженням Божого заповіту з тим, хто “запечатаний”, що “великі й дорогоцінні обітниці” про речі, які “Бог приготував для тих, хто любить Його [понад усе]”, правдиві, і що він успадкує ці обіцяні благословення, якщо вірно витримає послані Богом випробування своєї любові та відданості.
У тому ж посланні апостол знову згадує це печатання, ототожнюючи “обітницю” з “днем визволення” (Еф. 4: 30, Гиж.). Іншими словами, печать Духа обітниці на день визволення є всього лиш іншою формою вираження цієї думки: ми (Церква) “маємо завдаток Духа”, так би мовити аванс, що зв’язує договір, або заповіт, між Господом і нами і запевнює, що якщо ми не ослабнемо, то успадкуємо обітницю повністю.
Ця печать перебування в заповіті, печать синівства та спадщини не є ані зовнішнім знаком на наших чолах, ані вираженням, або проявом, Божої милості в земних справах і в світському достатку. При цьому вона ніколи не була і не є тепер “даром” зцілення або володіння мовами і т. д., бо багатьом з тих, хто володів тими чудесними “дарами”, бракувало печаті й свідоцтва Духа (Дії 8: 13-23; 1 Кор. 13: 1-3).
Печать, або завдаток, святого Духа знаходиться в серці запечатаного. Зрозуміло, що про неї ніхто не знає, окрім того, хто її одержав (Об. 2: 17). Інші можуть бачити тільки її плоди в його повсякденному житті. “А Той, Хто нас з вами утверджує в Христі і Який помазав нас, є Бог, Він і поклав на нас свою печать і дав завдаток Духа в серця наші” (2 Кор. 1: 21, 22, Дерк.).
Цим задатком, або печаттю, синівства є Дух любові, який перебуває в згоді з Отцем і всіма Його святими постановами. Він вигукує: “Авва, Отче! Я бажаю виконувати Твою волю, мій [248] Боже!” Той, хто має цю печать, або знак, усиновлення, не тільки прагне виконувати волю Отця, але, виконуючи її, вважає її “не тяжкою”, а захоплюючою (1 Ів. 5: 3).
Дух прийняття, дух печатання як синів, наявність перших плодів, або завдатку прийдешньої спадщини, є одним з найбільш переконливих “свідоцтв” Духа – найкращим з того всього, що християнин зазнає в теперішнім житті. Перш ніж досягти цієї стадії досвіду, ми повинні отримати нашу частку в помазанні, увійшовши в помазане тіло Христа, Церкву, через зачаття від Духа Правди до освячення нашого духа, щоб знати й виконувати Господню волю. Цей досвід приходить після того, як ми були оживлені Духом до служби праведності: це, так би мовити, доказ того, що зі зародкового стану ми перейшли до стану, в якому Бог може вважати нас синами й печатати.
Оскільки всі віруючі повинні прагнути ввійти під вплив святого Божого Духа, Духа Правди, який дає помазання й зачаття, так само всі, хто був таким чином зачатий Духом до синівства, повинні прагнути досягнути становища повної згоди з Отцем, яке Він може визнати й запечатати. Досягши цього становища, будьте уважні, щоб не пошкодити або заплямити цю печать – не охолодити або погасити цей дорогоцінний скарб, не перетворити дух любові й радості в святому Дусі спільності та спілкування в дух пригнічення, темряви й печалі. Не зіпсувати цю печать, але тримати її постійно чіткою та новою – ось що повинно бути постійним зусиллям всіх, хто її отримує.