«Цар Салиму, священик Бога Всевишнього (…) цар правди, а потім цар Салиму, цебто цар миру» – Євр.7:1,2.
Ця стаття написана на основі викладу, виголошеного одним з попередніх Редакторів Теперішньої Правди, Раймондом Г. Джоллі.
Розділи від 1 до 6 з послання до Євреїв особливо скеровані до єврейських братів. Автором книги до Євреїв є Апостол Павло. Змістом цього послання до його єврейських земляків було протиставлення двох видів священства: першого, Ааронового, з яким вони були запізнані, і другого, Мелхіседекового священства, яке вимагало певного розвитку.
Зрозуміння цього тими, хто його читав, було необхідним для того, щоб зрозуміти зміну епохи, яка тривала ще донедавна, а також на позицію, яку займав в справі примирення Христос, а особливо Церква з євреїв і поган в загальному. Це буде темою нашої лекції.
АВРААМ ПЛАТИТЬ ДЕСЯТИНУ
В 7 розділі, 1 вірші, читаємо: «Мелхіседек, цар Салиму, священик Бога Всевишнього, що був стрів Авраама, як той вертався по поразці царів, і його поблагословив» (порівняй також з 6:20).
Мелхіседек вперше виступає в Біблії, власне у зв’язку з тим випадком, коли Авраам повертався після розгрому царів. Читаємо в Бут. 14:18-20: «Мелхіседек цар Салиму, виніс хліб та вино. А він був священиком Бога Всевишнього. І поблагословив він його та й промовив: Благословенний Аврам від Бога Всевишнього, що створив небо й землю. І благословенний Бог Всевишній, що видав у руки твої ворогів твоїх і Аврам йому дав десятину зо всього».
Зауважмо, що Авраам, названий тут своїм попереднім ім’ям, «Аврам», заплатив Мелхіседеку десятину. Мелхіседек (це ім’я означає Цар Справедливості) став царем Салиму – царем миру.
МЕЛХІСЕДЕК Є ОБРАЗОМ НА ІСУСА
Ісус, позаобразний Мелхіседек, був перш за все Царем Справедливості. Він став справедливий під законом. Він був тим єдиним, хто був у стані досконало виконати Божий закон. Ісус був без гріха, а потім став позаобразним Мелхіседеком, Царем Миру. Він встановить мир на землі як результат того, що перш за все Він був Царем Справедливості.
ДАВИДОВЕ МІСТО
В 1Хр. 11:4-9 читаємо: «І пішов Давид та весь Ізраїль до Єрусалиму – він Євус, і там були Євусеяни, мешканці того краю. І сказали мешканці Євусу до Давида: Ти не ввійдеш сюди. Та здобув Давид твердиню Сіон, – він місто Давида і сказав Давид: Кожен, хто найперше поб’є Євусеянина, той стане за голову та за зверхника. І ввійшов найперше Йоав, син Церуїн, і став за голову. І осівся Давид у твердині, тому назвав ім’я їй: Давидове місто. І він збудував місто навколо, від Мілло й аж навколо, а Йоав відновив решту міста. І Давид ставав усе більшим, а Господь Саваот був із ним». Тут ми дещо дізнаємось про Салим, місце в якому Мелхіседек був царем.
ЄВУС
Бут. 15:21: «Амореянина і ханаанеянина і гаргашеянина і євусеянина» – це були корінні мешканці Ханаанської землі. В Іс.Н. 18:28 люд Євусу згаданий знову: «Цела, Елеф і Євус, воно Єрусалим». Тут виступає ототожнення міста Євусеян з Єрусалимом.
В Іс.Н. 15:63 читаємо: «А Євусеян, мешканців Єрусалиму». Євус була попередня назва Єрусалиму. Назва була змінена на Єрус коли була злучена з Єрусалим замість Євусалим. В 1Хр. 11:4,5 читаємо про те, як Давид завоював Євус. Єрусалим пізніше був завойований Науходоносором, потім різними поганськими народами, включаючи Римлян під командуванням Тита при закінченні жнива Єврейського Віку.
Євус означає «потоптаний». Місто було потоптане за часу Мелхіседека і Авраама, завойоване Ісусом Навином, гноблене за часів Суддів – воно не було занадто спокійним. Мешканці цього Мелхіседекового міста були бунтівниками. Дивлячись на позаобраз, Ісус як позаобразний Мелхіседек буде мати тяжкі часи, запроваджуючи мир над бунтівничим людським родом, який знаходиться під прокляттям і владою сатани.
Можна застановитися над тим, чи Господь міг мати на думці значення Євус, коли сказав «І погани топтатимуть Єрусалим, аж поки не скінчиться час тих поган» (Лук. 21:24). Він тут вжив визначення цієї назви. Це завоювання Єрусалиму вже закінчене. Ми тепер можемо говорити до Ізраїлю слова потіхи (Іс. 40:1,2), говорячи йому, що його боротьба закінчилась і Бог повертає йому зір.
НОВИЙ ЄРУСАЛИМ
В Псалмі 76:3 – читаємо: «У Салимі намет Його, а мешкання Його на Сіоні». Бог вибрав це місто Давида за своє особливе місце пробування; воно представляє Церкву в славі. «І я глянув, – і ось Агнець стоїть на Сіонській горі, а з Ним сто сорок чотири тисячі…» (Об. 14:1). Церква тут показана як антитип Сіону.
Ісус зі своєю невістою, Церквою, буде новим Єрусалимом, що зійде, як читаємо в Об. 21:2,3: «І я, Іван, бачив місто святе, Новий Єрусалим, що сходив із неба від Бога, що був приготований як невіста, прикрашена для чоловіка свого… Оце оселя Бога з людьми…» Він почав «сходити» в час другої присутності Господа. Наш Господь прийшов на землю, а Церква прийшла з Ним. У відповідний час Намет Бога буде поставлений між людьми.
МЕЛХІСЕДЕКОВЕ СВЯЩЕНСТВО НАЙВИЩЕ
Ап. Павло в Євр. 7:3 говорить, що Мелхіседек був «Без батька, без матері, без родоводу, не мав ані початку днів, ані кінця життя, уподобився Божому Сину, – пробуває священиком завжди». Мелхіседек не мав батьків? Як це може бути правдою?
Євреї були дуже скрупульозні в збереженні своєї генеалогії, але немає жодних записів щодо батька чи матері Мелхіседека – без роду, без матері, без батька, без дітей (пор. Неем. 7:64). Немає жодних даних про дату народження, ані про смерть Мелхіседека. Але «уподобився Божому Сину, – пробуває священиком завжди». Павло хоче тут показати священство, що вище за левитське священство. Ісус як Первосвященик не мав ані попередника, ані наступника; Його священство було без початку і немає кінця (пор. Євр. 7:4).
ЦЕРКВА ПЛАТИТЬ ДЕСЯТИНУ
Євр. 7:5: «Ті з синів Левієвих, що священство приймають, мають заповідь – брати за законом десятину з народу, цебто з братів своїх, хоч і вийшли вони з Авраамових стегон». Левитські священики, ті, що походили від Авраама, отримували десятину від своїх власних братів. Але Ісус – позаобразний Мелхіседек – який не був з лінії Левія, взяв десятину від Авраама (6 вірш).
Насіння Авраама зображує насамперед Мале Стадо (Гал. 3:29). Вони є класом священства, 144000. Від нього Ісус як більший Мелхіседек отримав десятину їхнього посвячення. «І без усякої суперечки більший меншого благословляє» (вірш 7). Церква своє життя посвятила для Бога, кладучи себе на жертовник; вона стала власністю Ісуса на підставі викупу і через своє виправдання через віру.
НОВЕ СОТВОРІННЯ ІСУСА ЗБЕРЕЖЕНЕ ПРИ ЖИТТІ
В історії Авраама та Ісаака збереження життя Ісаака зображує Ісуса як Нове Створіння, яке не померло. Ніж Авраама був затриманий, коли йдеться про Нове Створіння, яке не може бути забите (Бут. 22:10-13). Баран, що заплутався своїми рогами в гущавині, замінив жертву. Баран зображує людську природу Ісуса. Досконале людське життя Ісуса (не Його життя як Нового Створіння) було викупною ціною за Адама. Тому Ісус як Нове Створіння не помер, але спав протягом трьох днів. «Ти священик навіки за чином Мелхіседековим» (Євр. 5:5,6).
В 110 Псалмі у 4 вірші Бог складає присягу, що Ісус навіки буде священиком за чином Мелхіседековим. У 1 й 2 віршах читаємо: «Промовив Господь Господеві моєму: Сядь праворуч Мене, поки не покладу я Твоїх ворогів за підніжка ногам Твоїм». Це станеться тоді, коли Ісус буде Царем Миру, пануючим священиком. «Господь із Сіону пошле берло сили Своєї, – пануй Ти поміж ворогами Своїми». Це буде в час реституції, яка розпочнеться Часом Утиску, коли Він прийде в Своєму другому приході, щоб панувати посеред своїх ворогів. А потому «…належить Йому царювати, аж доки Він не покладе всіх Своїх ворогів під ногами Своїми! Як ворог останній – смерть знищиться (Адамова)» (1Кор. 15:24-26).
На безсмертя Христа як священика, на відміну від смертності Левієвого священства, є звернена увага в Євр. 7:8: «І тут люди смертельні беруть десятину, а там той, про якого засвідчується, що живе». [Подивись наступну статтю, яка обговорює ширше цей вірш.]
У 9 вірші Павло продовжує: «Левій, що бере десятини, дав сам десятину». Левитські священики отримували десятину від своїх братів, як ми це бачили в 5 вірші. Павло тепер ставить Левія – сина Якова – в особі Авраама, і показує читачам, що священство Мелхіседека є вищим.
Апостол продовжує: «Бо ще в батькових стегнах він був, коли стрів його Мелхіседек» (10 вірш). Левій ще не народився, подібно, як і його батько Яків. Тому священство Мелхіседека випереджало Левитське священство.
«Отож, коли б досконалість була б через священство Левитське, – бо люди Закона одержали з ним, – то яка ще потреба була, щоб інший священик повстав за чином Мелхіседековим, а не зватися за чином Аароновим? Левитське священство було замінене. Це підкреслюється у 13-17 віршах: «Бо Той, що про Нього говориться це, належав до іншого племені, з якого ніхто не ставав був до жертівника. Бож відомо, що Господь наш походить від Юди, а про це плем’я, про священство Його, нічого Мойсей не сказав, і ще більше відомо, коли повстає на подобу Мелхіседека Інший Священик, що був не за законом тілесної заповіді, але з сили незнищального життя. Бо свідчить: Ти Священик навіки за чином Мелхіседековим».
НЕМІЧНА І НЕПРИДАТНА ЗАПОВІДЬ
Євр. 7:18: «Попередня бо заповідь відкладається через неміч її та некорисність». В який спосіб Закон був немічним і непридатним?
Павло вияснює це в 19 вірші : «Бо не вдосконалив нічого Закон. Запроваджена ж краща надія, що нею ми наближуємось до Бога». На протязі століть Ізраїль старався здобути життя через виконання Закону, та, однак, не зміг його знайти. Ніхто окрім Ісуса не міг виконати Закону.
Матвій 19:16-22 записує розмову між Ісусом та багатим юнаком. Цей молодий чоловік виконував закон від «свого юнацтва». Коли Ісус пояснив умови посвяченого життя, юнак відійшов, зажурившись.
СВЯЩЕНСТВО ІСУСА ЗАТВЕРДЖЕНЕ КЛЯТВОЮ
Євр. 7:20-26: «І оскільки воно не без клятви, – вони бо без клятви були священиками. Цей же з клятвою через Того, Хто говорить до Нього: Клявся Господь – і не буде Він каятися: Ти Священик навіки за чином Мелхіседековим, – то постільки Ісус став запорукою кращого заповіту. І багато було їх священиків, бо смерть боронила їм лишатись, але Цей, що навіки лишається, безперестанне священство Він має. Тому може Він завжди й спасати тих, хто через Нього до Бога приходить, бо Він завжди живий, щоб за них заступитись».
«Отакий бо потрібний нам Первосвященик: святий, незлобивий, невинний, відлучений від грішників, що вищий над небеса». Тому Ісус отримав ім’я понад усяке ім’я, ім’я вище, ніж будь-яке інше, яке будь-коли існувало в небі, окрім Божого.
27 Вірш: «Що потреби не має щодня, як ті первосвященики, перше приносити жертви за власні гріхи, а потому за людські гріхи, – бо Він це раз назавжди вчинив, принісши Самого Себе». В Левит в 16 розділі міститься опис Аарона, що жертвував бичка за власні гріхи і гріхи свого дому (11,17 вірші). «За себе» і за «свій дім» означає відповідно – Мале Стадо і Велику Громаду, за яких Ісус як позаобразний бичок був пожертвуваний під час Віку Євангелії (Образний Намет 55, 1абз. – 1992). Аарон також приносив в жертву Козла (вірші 15 – 18). Це показує позаобразну жертву Церкви під час Віку Євангелії. Він був жертвуваний за гріх «народу» у віці Тисячоліття. «Бо це зробив раз» – тобто позаобразний Мелхіседек не мав потреби робити цього щороку, але приніс цю жертву раз за всіх в Віці Євангелії. Зложив в жертву Себе Самого, Голову і Тіло, від Йордану і до останнього члена Тіла. Кров телят і козлів ніколи не могла стерти гріха – в цьому була неміч Закону.
28 вірш: «Закон бо людей ставить первосвящениками, що немочі мають, але слово клятви, що воно за Законом, ставить Сина, Який досконалий навіки». Вічність Сина є гарантією того, що Його служба Священика принесе користь. В цьому ми можемо мати відпочинок віри. Амінь.
Теперішня Правда №38, Зима 2005
Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.
Бо ми маємо не такого Первосвященика, що не міг би співчувати слабостям нашим, але випробуваного в усьому, подібно до нас, окрім гріха. Отож, приступаймо з відвагою до престолу благодаті, щоб прийняти милість та для своєчасної допомоги знайти благодать — Євр. 4:15, 16.
В хвилини спокуси ми повинні серцем піднестися до великого Учителя, з цілковитою певністю віри, визнаючи Його любов, Його мудрість і Його здатність допомогти нам, Його бажання зробити так, щоб усе допомагало на добре тим, які люблять Його. Коли ми прохаємо про поміч в часі такої потреби, то це напевно принесе нам Господню пораду, поміч і силу ходити в праведності, правді, чистоті і любові. Завдяки цьому ми будемо переможцями щогодини, щодня і остаточно – повними переможцями. – R 2248
* * *
Немає таких досвідчень, які переносить Божий люд від тіла, світу і сатани, щоб їх не переходив наш Господь. Та хоча Його спокуси не стосувалися гріха, але світовості і природного самолюбства, то були, все ж, болісними і виробили в Ньому симпатію до нас, які перебуваємо в подібних випробовуваннях. Це повинно наповнити нас довірою і наблизити до Бога через Нього і в Ньому для отримання допомоги в кожній потребі.
Хто вірний в найменшому, – і в великому вірний — Лук. 16:10.
Це не означає, що Божий люд має бути задоволений звичайною рутиною щоденного життя вдома чи на роботі, і має говорити собі: «Бог приймає мою працю так, немов би вона була зроблена безпосередньо для Нього в якійсь іншій, більш прийнятній формі»; натомість, це означає, що кожен, хто знаходиться в такому становищі, повинен день за днем старанно переглядати свої земні обов’язки і зобов’язання, щоб побачити, яким чином можна було б правильно і справедливо викроїти хвилини, години або дні від служби земним речам і земним інтересам, щоб пожертвувати їх для духовних речей і духовних інтересів, своїх та інших. Посвячене серце, самовідданий учень, буде використовувати так швидкоплинні хвилини, вживаючи їх, наскільки це можливо, для справи Отця. – R 3265
* * *
Характер особи проявляється у всьому, що вона робить. Тому її ставлення до малих справ і малих обов’язків є таким же добрим свідоцтвом її характеру, як і поводження у великих справах. Такою є Божа засада оцінення характеру, оцінення святих, вірність Господу яких у малих справах теперішнього життя Він розглядає як достатню гарантію вірності в майбутніх великих справах.
Бо чим серце наповнене, те говорять уста. Добра людина з доброго скарбу добре виносить, а лукава людина зо скарбу лихого виносить лихе — Мат. 12:34, 35.
Отож, нашою найпершою турботою повинно бути наше серце, щоб його почуття і нахили могли бути вповні під контролем Божої ласки, щоб кожен принцип правди і праведності міг бути там укорінений, а справедливість, милосердя, доброта, братерська ввічливість, любов, віра, тихість, стриманість, найвища пошана до Бога і Христа і гаряча любов до всіх рис святості могли бути міцно закріплені як провідні принципи життя. Якщо ці принципи будуть закріплені, утверджені в серці, тоді з доброго скарбу серця уста будуть говорити слова правди, розсудливості, мудрості і ласки. – R 1937
* * *
Серце є джерелом наших слів і вчинків; тому, якими є слова і вчинки людини, таким є її серце. Добре серце наповнене добрими словами і вчинками; лихе серце – лихими словами і вчинками. Наскільки ж необхідним є берегти серце в чистоті! Наступна настанова призначена особливо всім послідовникам Господа: «Над усе, що лише стережеться, серце своє стережи, бо з нього походить життя» (Пр. 4:23).
Улюблені, не дивуйтесь огневі, що вам посилається на випробовування, немов би чужому випадку для вас. Але через те, що берете ви участь у Христових стражданнях, то тіштеся, щоб і в з’явленні слави Його раділи ви й звеселялись — 1 Пет. 4:12, 13.
В неприязному ми світі можемо сподіватися, що одержимо лише зневаги, такі ж, як впали на нашого Господа, тому що учень не більший від свого Учителя. Світ, тіло і диявол противляться нашій дорозі. Існує боротьба всередині і страх назовні, і є багато стріл і вогненних жал, спрямованих на праведних. Якою ж є найбезпечніша постава душі в нещастях і суворих пробах? Чи це не є тихість перед Богом – очікування і пильнування, щоб перш за все пізнати Його керівництво, Його волю в кожній справі, перш ніж наважимось братися до якихсь справ, які часто мають велике значення? Тому Псалмист говорить: «Занімів я в мовчанні, замовк про добро [навіть від чинення чи говорення того, що виглядає добрим в моїх очах]». – R 1937
* * *
Нехай Божі Діти не дивуються, коли приходять випробовування, тому що їх посвячення означає страждання з Христом. Ці випробовування також не повинні їх знеохочувати, а радше мають бути причиною радості, бо вони дають їм привілей страждання з Христом, а такий досвід зробить нашу майбутню славу набагато солодшою. Чим більше ми переносимо страждань, тим більшою буде й майбутня слава. Нехай ця думка буде для нас заохоченням.
А помазання, яке прийняли ви від Нього, – воно в вас залишається — 1 Ів. 2:27.
Благословення і сила Господа супроводили в якийсь спосіб помазання Давида, – хоча як саме, ми не можемо зрозуміти, – даючи йому здібність зростати в знанні і т.п., пристосовуючи і приготовляючи його до обов’язків уряду, на який він був помазаний. Чи у зв’язку з цим ми не можемо розглядати помазання, яке сплинуло на Церкву від часу прийняття її Господом, як прообраз цього? Помазання Церкви не було фізичним помазанням; благословенства, які вона отримала, не були дочасними, бо члени Церкви зростали в ласці, знанні й любові як Нові Створіння, і як такі в майбутньому, в першому воскресінні, вони будуть вдосконалені і зійдуть на престол разом з нашим Господом і Учителем, своїм Головою. – R 3225
* * *
Старожитні ніколи не розуміли, що Помазанець буде складатися з певного числа осіб. Однак ця таємниця була вияснена Церкві Євангельського віку, а вірним є запевнене становище в цьому помазаному гроні. Святе серце і розум, сплоджені при посвяті, були завдатком їх спадщини, незмінним гарантом вірності Бога щодо вірних.
І будуть Мені вони власністю, – каже Господь Саваот, – на той день, що вчиню, і змилосерджусь над ними, як змилосерджується чоловік над синами своїми, що служать йому — Мал. 3:17.
Якби Господь послав нас шукати Його вибраних, то, мабуть, ми зібрали б таких, яких Він відкинув би як негідних, тому що ми не можемо читати сердець. Ця думка повинна розвинути в нас покору, ввічливість і лагідність в стосунку до всіх і повне сполягання на Господа, а також схильність шукати Його керівництва щодо нашої праці як Його слуг, подібно, як Самуїл пошукував Господа у зв’язку з помазанням Давида. – R 3225
* * *
Господь дав славні обітниці тим, які шукають Його як головної мети свого життя. Він чинить їх Своєю власністю, а навіть Своїми синами, що особливо буде заманіфестоване в цей великий день. Він поводиться з ними з делікатною доброзичливістю. Жоден земний батько не трактує своїх дітей з більшою поблажливістю, ніж це чинить Єгова щодо Своїх дітей, які знаходять задоволення у виконуванні Його волі.
Отче, у руки Твої віддаю [в депозит] Свого духа! — Лук. 23:46.
Наш дорогий Відкупитель звернувся з повним довір’ям до Отця, і сповнений віри заявив, що Він усе Своє життя і всі блаженні надії на майбутнє віддає любові Отця і силі Отця, щоб бути в гармонії з Планом і Словом Отця. І так само ми, як послідовники нашого Учителя, мусимо дивитись вперед з вірою, і в нашу смертну годину передати усі наші справи Тому, Який виявив Свою велику любов до нас не лише в даруванні Сина Свого, як нашого дорогого Відкупителя, але і в передбачливій опіці впродовж усієї нашої мандрівки, в Його великих і дорогоцінних обітницях, які йдуть перед нами і дають нам силу, заохочення і запевнення. – R 2473
* * *
Хоча на кілька хвилин перед Своєю смертю наш Господь відчув себе покиненим Богом, та, однак, в момент смерті до Нього повернулось усвідомлення Божої ласки, тому Він звернувся до Бога як до Отця. Його довір’я до Божої ласки було так повним, що Свої надії майбутнього існування Він без тіні сумніву доручив Отцівській силі, маючи досконале запевнення, що Отець знову поверне Його до життя. Дослівний переклад вказує, що Господь, також для блага інших, віддав на зберігання Отцю Свої людські життєві права і Своє право до людського життя.
Вірші Зоріння: 189. Статті з Вартової Башти: R 5621
Питання: Що означала для мене заслуга Христа на цьому тижні? Як на мене вплинуло Його довір’я Богові? Які благословенства вилились на мене, а через мене на інших?
Що на смерть віддав душу Свою, і з злочинцями був порахований — Іс. 53:12.
Як кожен, хто йде слідами Господа, мусить пережити певні гефсиманські досвідчення, то так само кожен, принаймні в якійсь мірі, мусить скуштувати всіх досвідчень свого Учителя. Тож не забуваймо шукати довкола себе нагод служити «братам», «малим», співучням Христа! Будьмо обережні, щоб не додавати наруг, які мусять впасти на всіх послідовників Агнця, але, навпаки, дарувати слова співчуття і допомагати нести один одному тягарі в труднощах і випробуваннях на цьому шляху. Таким чином ми найкраще покажемо нашому Господу і Голові, як ми оцінили б нагоду допомагати Йому нести Його хрест дорогою на Голгофу. – R 2473
* * *
Смерть нашого Господа не була вдаваною смертю. Його смерть була дійсною. Він був у всій Своїй істоті підданий смерті. Цей процес був повільним. Він тривав три з половиною роки і складався з Його фізичного виснаження, розумового смутку та фізичного насильства. Він так сильно нас полюбив, що для нашого блага впродовж трьох днів перебував у стані смерті. Його останні години життя також не пройшли в кращих умовах. Хоча Господь не вчинив ані гріха, ані злочину, все ж, був засуджений на смерть як грішник і злочинець з грішниками і злочинцями.
Якщо ви споживати не будете тіла Сина Людського й пити не будете крови Його, то в собі ви не будете мати життя — Ів. 6:53.
З радістю, любий Господи, ми споживаємо (присвоюємо для наших потреб) заслугу Твоєї чистої природи, принесеної в жертву за нас – для нашого виправдання. Ми також радо будемо учасниками з Тобою в чаші страждання, розуміючи, що це великий привілей – терпіти з Тобою, щоб у властивому часі також царювати з Тобою; бути померлими з Тобою, щоб у вічній майбутності жити з Тобою і бути подібними до Тебе й ділити Твою любов і Твою славу, як Твоя Наречена. О, щоб ми були вірні, не тільки у виконуванні цього символу, але також і в дійсності! Благословенний Господи, ми слухаємо Твоє Слово, яке говорить: «Чашу, що Я її п’ю, ви питимете, і хрищенням, що Я ним хрищусь, ви охриститеся». Господи, ми самі не здібні так жертвуватися, але Твоя ласка є достатньою для нас, тому що ми повністю Твої, тепер і навіки. – R 2436
* * *
Споживати тіло Сина Людського означає, серед іншого, присвоювати собі через віру Його досконалу людську природу, а пити Його кров означає, серед іншого, присвоювати собі через віру Його досконале життя. Таким чином ми присвоюємо собі з заслуги Христа докладну рівноцінність нашого боргу, який виник в результаті гріха Адама. Завдяки цьому присвоєнню досконалої людської природи і життя ми є визнані за досконалих і таких, що мають досконале життя. Без цього присвоювання ми є мертвими в Адамі і не можемо мати життя, але завдяки йому ми маємо життя. Споживання Його тіла і пиття Його крові, особливо останнє, означає, серед іншого, також участь Церкви в жертвенній смерті.
Чаша благословення, яку благословляємо, – чи не спільнота то крови Христової? Хліб, який ломимо, чи не спільнота він тіла Христового? Тому що один хліб, тіло одне – нас багато — 1 Кор. 10:16,17.
Це одна чаша, хоча вона має сік з багатьох виноградних грон, так як один хліб, хоча він складається з багатьох зерен. Зерна не можуть зберегти своєї індивідуальності і свого власного життя, якщо мають стати хлібом для інших. Подібно, грона не можуть залишатися гронами, якщо мають стати оживляючим напоєм. Тому бачимо красу слів Апостола, що Господній люд є учасником одного хліба і однієї чаші. Тут немає іншого шляху, яким ми могли б осягнути нову природу, як тільки прийняття Господнього запрошення пити Його чашу і бути переломленими з Ним, як члени одного хліба [буханця], і бути поховані з Ним в хрещенні в Його смерть, і в такий спосіб осягнути з Ним воскресіння слави, честі і безсмертя. – R 2771
* * *
Хоча основною думкою, символізованою в Господній Вечері, є виправдання, то наступною є посвячення. З цієї точки зору чаша, наповнена для нас Отцем, символізує страждання, пов’язані з процесом жертвенного вмирання, а хліб символізує людську природу Церкви, складену в жертвенній смерті. Так в Пам’ятці є представлена смерть Ісуса і Церкви.
Вірші Зоріння: 54. Статті з Вартової Башти: R 5341
Питання: Чи я страждав на цьому тижні з Господом і братами? Яким чином? В яких обставинах? Що мені в цьому допомагало або перешкоджало? З якими результатами?
Повідомити про помилку
Текст, який буде надіслано нашим редакторам: