«Цар Салиму, священик Бога Всевишнього (…) цар правди, а потім цар Салиму, цебто цар миру» – Євр.7:1,2.
Ця стаття написана на основі викладу, виголошеного одним з попередніх Редакторів Теперішньої Правди, Раймондом Г. Джоллі.
Розділи від 1 до 6 з послання до Євреїв особливо скеровані до єврейських братів. Автором книги до Євреїв є Апостол Павло. Змістом цього послання до його єврейських земляків було протиставлення двох видів священства: першого, Ааронового, з яким вони були запізнані, і другого, Мелхіседекового священства, яке вимагало певного розвитку.
Зрозуміння цього тими, хто його читав, було необхідним для того, щоб зрозуміти зміну епохи, яка тривала ще донедавна, а також на позицію, яку займав в справі примирення Христос, а особливо Церква з євреїв і поган в загальному. Це буде темою нашої лекції.
АВРААМ ПЛАТИТЬ ДЕСЯТИНУ
В 7 розділі, 1 вірші, читаємо: «Мелхіседек, цар Салиму, священик Бога Всевишнього, що був стрів Авраама, як той вертався по поразці царів, і його поблагословив» (порівняй також з 6:20).
Мелхіседек вперше виступає в Біблії, власне у зв’язку з тим випадком, коли Авраам повертався після розгрому царів. Читаємо в Бут. 14:18-20: «Мелхіседек цар Салиму, виніс хліб та вино. А він був священиком Бога Всевишнього. І поблагословив він його та й промовив: Благословенний Аврам від Бога Всевишнього, що створив небо й землю. І благословенний Бог Всевишній, що видав у руки твої ворогів твоїх і Аврам йому дав десятину зо всього».
Зауважмо, що Авраам, названий тут своїм попереднім ім’ям, «Аврам», заплатив Мелхіседеку десятину. Мелхіседек (це ім’я означає Цар Справедливості) став царем Салиму – царем миру.
МЕЛХІСЕДЕК Є ОБРАЗОМ НА ІСУСА
Ісус, позаобразний Мелхіседек, був перш за все Царем Справедливості. Він став справедливий під законом. Він був тим єдиним, хто був у стані досконало виконати Божий закон. Ісус був без гріха, а потім став позаобразним Мелхіседеком, Царем Миру. Він встановить мир на землі як результат того, що перш за все Він був Царем Справедливості.
ДАВИДОВЕ МІСТО
В 1Хр. 11:4-9 читаємо: «І пішов Давид та весь Ізраїль до Єрусалиму – він Євус, і там були Євусеяни, мешканці того краю. І сказали мешканці Євусу до Давида: Ти не ввійдеш сюди. Та здобув Давид твердиню Сіон, – він місто Давида і сказав Давид: Кожен, хто найперше поб’є Євусеянина, той стане за голову та за зверхника. І ввійшов найперше Йоав, син Церуїн, і став за голову. І осівся Давид у твердині, тому назвав ім’я їй: Давидове місто. І він збудував місто навколо, від Мілло й аж навколо, а Йоав відновив решту міста. І Давид ставав усе більшим, а Господь Саваот був із ним». Тут ми дещо дізнаємось про Салим, місце в якому Мелхіседек був царем.
ЄВУС
Бут. 15:21: «Амореянина і ханаанеянина і гаргашеянина і євусеянина» – це були корінні мешканці Ханаанської землі. В Іс.Н. 18:28 люд Євусу згаданий знову: «Цела, Елеф і Євус, воно Єрусалим». Тут виступає ототожнення міста Євусеян з Єрусалимом.
В Іс.Н. 15:63 читаємо: «А Євусеян, мешканців Єрусалиму». Євус була попередня назва Єрусалиму. Назва була змінена на Єрус коли була злучена з Єрусалим замість Євусалим. В 1Хр. 11:4,5 читаємо про те, як Давид завоював Євус. Єрусалим пізніше був завойований Науходоносором, потім різними поганськими народами, включаючи Римлян під командуванням Тита при закінченні жнива Єврейського Віку.
Євус означає «потоптаний». Місто було потоптане за часу Мелхіседека і Авраама, завойоване Ісусом Навином, гноблене за часів Суддів – воно не було занадто спокійним. Мешканці цього Мелхіседекового міста були бунтівниками. Дивлячись на позаобраз, Ісус як позаобразний Мелхіседек буде мати тяжкі часи, запроваджуючи мир над бунтівничим людським родом, який знаходиться під прокляттям і владою сатани.
Можна застановитися над тим, чи Господь міг мати на думці значення Євус, коли сказав «І погани топтатимуть Єрусалим, аж поки не скінчиться час тих поган» (Лук. 21:24). Він тут вжив визначення цієї назви. Це завоювання Єрусалиму вже закінчене. Ми тепер можемо говорити до Ізраїлю слова потіхи (Іс. 40:1,2), говорячи йому, що його боротьба закінчилась і Бог повертає йому зір.
НОВИЙ ЄРУСАЛИМ
В Псалмі 76:3 – читаємо: «У Салимі намет Його, а мешкання Його на Сіоні». Бог вибрав це місто Давида за своє особливе місце пробування; воно представляє Церкву в славі. «І я глянув, – і ось Агнець стоїть на Сіонській горі, а з Ним сто сорок чотири тисячі…» (Об. 14:1). Церква тут показана як антитип Сіону.
Ісус зі своєю невістою, Церквою, буде новим Єрусалимом, що зійде, як читаємо в Об. 21:2,3: «І я, Іван, бачив місто святе, Новий Єрусалим, що сходив із неба від Бога, що був приготований як невіста, прикрашена для чоловіка свого… Оце оселя Бога з людьми…» Він почав «сходити» в час другої присутності Господа. Наш Господь прийшов на землю, а Церква прийшла з Ним. У відповідний час Намет Бога буде поставлений між людьми.
МЕЛХІСЕДЕКОВЕ СВЯЩЕНСТВО НАЙВИЩЕ
Ап. Павло в Євр. 7:3 говорить, що Мелхіседек був «Без батька, без матері, без родоводу, не мав ані початку днів, ані кінця життя, уподобився Божому Сину, – пробуває священиком завжди». Мелхіседек не мав батьків? Як це може бути правдою?
Євреї були дуже скрупульозні в збереженні своєї генеалогії, але немає жодних записів щодо батька чи матері Мелхіседека – без роду, без матері, без батька, без дітей (пор. Неем. 7:64). Немає жодних даних про дату народження, ані про смерть Мелхіседека. Але «уподобився Божому Сину, – пробуває священиком завжди». Павло хоче тут показати священство, що вище за левитське священство. Ісус як Первосвященик не мав ані попередника, ані наступника; Його священство було без початку і немає кінця (пор. Євр. 7:4).
ЦЕРКВА ПЛАТИТЬ ДЕСЯТИНУ
Євр. 7:5: «Ті з синів Левієвих, що священство приймають, мають заповідь – брати за законом десятину з народу, цебто з братів своїх, хоч і вийшли вони з Авраамових стегон». Левитські священики, ті, що походили від Авраама, отримували десятину від своїх власних братів. Але Ісус – позаобразний Мелхіседек – який не був з лінії Левія, взяв десятину від Авраама (6 вірш).
Насіння Авраама зображує насамперед Мале Стадо (Гал. 3:29). Вони є класом священства, 144000. Від нього Ісус як більший Мелхіседек отримав десятину їхнього посвячення. «І без усякої суперечки більший меншого благословляє» (вірш 7). Церква своє життя посвятила для Бога, кладучи себе на жертовник; вона стала власністю Ісуса на підставі викупу і через своє виправдання через віру.
НОВЕ СОТВОРІННЯ ІСУСА ЗБЕРЕЖЕНЕ ПРИ ЖИТТІ
В історії Авраама та Ісаака збереження життя Ісаака зображує Ісуса як Нове Створіння, яке не померло. Ніж Авраама був затриманий, коли йдеться про Нове Створіння, яке не може бути забите (Бут. 22:10-13). Баран, що заплутався своїми рогами в гущавині, замінив жертву. Баран зображує людську природу Ісуса. Досконале людське життя Ісуса (не Його життя як Нового Створіння) було викупною ціною за Адама. Тому Ісус як Нове Створіння не помер, але спав протягом трьох днів. «Ти священик навіки за чином Мелхіседековим» (Євр. 5:5,6).
В 110 Псалмі у 4 вірші Бог складає присягу, що Ісус навіки буде священиком за чином Мелхіседековим. У 1 й 2 віршах читаємо: «Промовив Господь Господеві моєму: Сядь праворуч Мене, поки не покладу я Твоїх ворогів за підніжка ногам Твоїм». Це станеться тоді, коли Ісус буде Царем Миру, пануючим священиком. «Господь із Сіону пошле берло сили Своєї, – пануй Ти поміж ворогами Своїми». Це буде в час реституції, яка розпочнеться Часом Утиску, коли Він прийде в Своєму другому приході, щоб панувати посеред своїх ворогів. А потому «…належить Йому царювати, аж доки Він не покладе всіх Своїх ворогів під ногами Своїми! Як ворог останній – смерть знищиться (Адамова)» (1Кор. 15:24-26).
На безсмертя Христа як священика, на відміну від смертності Левієвого священства, є звернена увага в Євр. 7:8: «І тут люди смертельні беруть десятину, а там той, про якого засвідчується, що живе». [Подивись наступну статтю, яка обговорює ширше цей вірш.]
У 9 вірші Павло продовжує: «Левій, що бере десятини, дав сам десятину». Левитські священики отримували десятину від своїх братів, як ми це бачили в 5 вірші. Павло тепер ставить Левія – сина Якова – в особі Авраама, і показує читачам, що священство Мелхіседека є вищим.
Апостол продовжує: «Бо ще в батькових стегнах він був, коли стрів його Мелхіседек» (10 вірш). Левій ще не народився, подібно, як і його батько Яків. Тому священство Мелхіседека випереджало Левитське священство.
«Отож, коли б досконалість була б через священство Левитське, – бо люди Закона одержали з ним, – то яка ще потреба була, щоб інший священик повстав за чином Мелхіседековим, а не зватися за чином Аароновим? Левитське священство було замінене. Це підкреслюється у 13-17 віршах: «Бо Той, що про Нього говориться це, належав до іншого племені, з якого ніхто не ставав був до жертівника. Бож відомо, що Господь наш походить від Юди, а про це плем’я, про священство Його, нічого Мойсей не сказав, і ще більше відомо, коли повстає на подобу Мелхіседека Інший Священик, що був не за законом тілесної заповіді, але з сили незнищального життя. Бо свідчить: Ти Священик навіки за чином Мелхіседековим».
НЕМІЧНА І НЕПРИДАТНА ЗАПОВІДЬ
Євр. 7:18: «Попередня бо заповідь відкладається через неміч її та некорисність». В який спосіб Закон був немічним і непридатним?
Павло вияснює це в 19 вірші : «Бо не вдосконалив нічого Закон. Запроваджена ж краща надія, що нею ми наближуємось до Бога». На протязі століть Ізраїль старався здобути життя через виконання Закону, та, однак, не зміг його знайти. Ніхто окрім Ісуса не міг виконати Закону.
Матвій 19:16-22 записує розмову між Ісусом та багатим юнаком. Цей молодий чоловік виконував закон від «свого юнацтва». Коли Ісус пояснив умови посвяченого життя, юнак відійшов, зажурившись.
СВЯЩЕНСТВО ІСУСА ЗАТВЕРДЖЕНЕ КЛЯТВОЮ
Євр. 7:20-26: «І оскільки воно не без клятви, – вони бо без клятви були священиками. Цей же з клятвою через Того, Хто говорить до Нього: Клявся Господь – і не буде Він каятися: Ти Священик навіки за чином Мелхіседековим, – то постільки Ісус став запорукою кращого заповіту. І багато було їх священиків, бо смерть боронила їм лишатись, але Цей, що навіки лишається, безперестанне священство Він має. Тому може Він завжди й спасати тих, хто через Нього до Бога приходить, бо Він завжди живий, щоб за них заступитись».
«Отакий бо потрібний нам Первосвященик: святий, незлобивий, невинний, відлучений від грішників, що вищий над небеса». Тому Ісус отримав ім’я понад усяке ім’я, ім’я вище, ніж будь-яке інше, яке будь-коли існувало в небі, окрім Божого.
27 Вірш: «Що потреби не має щодня, як ті первосвященики, перше приносити жертви за власні гріхи, а потому за людські гріхи, – бо Він це раз назавжди вчинив, принісши Самого Себе». В Левит в 16 розділі міститься опис Аарона, що жертвував бичка за власні гріхи і гріхи свого дому (11,17 вірші). «За себе» і за «свій дім» означає відповідно – Мале Стадо і Велику Громаду, за яких Ісус як позаобразний бичок був пожертвуваний під час Віку Євангелії (Образний Намет 55, 1абз. – 1992). Аарон також приносив в жертву Козла (вірші 15 – 18). Це показує позаобразну жертву Церкви під час Віку Євангелії. Він був жертвуваний за гріх «народу» у віці Тисячоліття. «Бо це зробив раз» – тобто позаобразний Мелхіседек не мав потреби робити цього щороку, але приніс цю жертву раз за всіх в Віці Євангелії. Зложив в жертву Себе Самого, Голову і Тіло, від Йордану і до останнього члена Тіла. Кров телят і козлів ніколи не могла стерти гріха – в цьому була неміч Закону.
28 вірш: «Закон бо людей ставить первосвящениками, що немочі мають, але слово клятви, що воно за Законом, ставить Сина, Який досконалий навіки». Вічність Сина є гарантією того, що Його служба Священика принесе користь. В цьому ми можемо мати відпочинок віри. Амінь.
Теперішня Правда №38, Зима 2005
Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.
Мою голову Ти намастив був оливою, моя чаша – то надмір пиття! — Пс. 23:5.
Повна чаша, яка переливається, має подвійне значення. Це є чаша радості й чаша смутку, і в обох випадках вона переливається. Той, хто хотів би брати участь в радості Господа, мусить також брати участь в Його чаші страждань. Ми мусимо страждати з Ним, якщо хочемо царювати з Ним. Теперішні страждання ми вважаємо негідними навіть порівняння з славою, яка об’явиться в нас, і тому ми можемо радіти в терпіннях, бо як терпіння будуть переливатись, то подібно і радість теж буде переливатись, і ми зможемо повторити за Апостолом: «Радійте… і знову кажу: радійте!». – R 3268
* * *
Голова Церкви, наш Господь Ісус Христос, був помазаний Святим Духом без міри, і це помазання спливало додолу по Тілі. Досвідчення, встановлені Богом для цього класу, були чашею, що переливалась, багатою на благословенства від Господа, що вимірювалися смутком і радістю. Але висота радості була більшою, ніж глибина смутку, і цього слід було сподіватися.
Співзвучні вірші: Пс. 45:8,9; 92:11; Іс. 61:1-3; Мат. 3:16; Дії 10:38; Ів. 14:16,17,26; 15:26; 16:7; 15:11; 16:20-24,33; 17:13; Дії 13:52; Рим. 14:17; 15:13; 2 Кор. 12:10; Євр. 10:34; Як. 1:2; 1 Пет. 4:13; 2 Кор. 1:8,9; 4:7-12,16-18; 6:4-10; 11:23-30; Євр. 12:6-9; 1 Пет. 5:9.
Пісні:
Вірші Зоріння: 26. Статті з Вартової Башти: R 5653
Питання: Які я мав досвідчення на минулому тижні, пов’язані з думкою цього вірша? Як були сприйняті? Що мені в них допомагало або перешкоджало? В чому був результат?
Отже, як ви прийняли були Христа Ісуса Господа, так і в Ньому ходіть, бувши вкорінені й збудовані на Ньому, та зміцнені в вірі, як вас навчено, збагачуючись у ній з подякою — Кол. 2:6,7.
Загальна думка вчителів фальшивих доктрин, які вважають, що утвердження в вірі не є потрібним ані доцільним, є наступна: бути так утвердженим означає бути фанатиком. Це є правдою у випадку особи нечесної в своїх стремліннях щодо прийняття і непохитної оборони того, що ніколи не було доказане ані здоровою логікою, ані авторитетом Біблії. Але той, хто в простоті віри, опираючись на авторитет Бога, приймає Його Слово, не є немудрим фанатиком. І такі, і лише такі, що так роблять, є утверджені в Правді. Різниця між утвердженим і непохитним християнином та фанатиком полягає в тому, що один утверджений в Правді, тоді як інший – в неправді. – R 3215
* * *
Ми приймаємо Ісуса Христа як Господа, піддаючи свою волю і приймаючи Його волю як нашу власну. Так має бути завжди. Ми вкорінені в Ньому, коли з Нього черпаємо заспокоєння наших потреб. Ми на Ньому збудовані, коли будуємо характер, подібний до Його характеру. Ми утверджені в вірі, згідно з Його Словом, коли непорушно в ньому залишаємось. І збагачуємось в вірі з подякою, коли з вдячністю зростаємо в ній.
Співзвучні вірші: Ів. 1:12; Фил. 1:27; 1 Сол. 4:1; Юди 3, 20; Еф. 2:20-22; 3:17; 4:1; Кол. 1:23; 3:17; Іс. 61:3; 1 Кор. 3:9,11; 1 Пет. 2:5; 2 Пет. 2:12; Дії 20:32; 2 Кор. 1:21.
Пісні:
Вірші Зоріння: 23. Статті з Вартової Башти: R 5557
Питання: Які я мав досвідчення на цьому тижні, пов’язані з думкою цих віршів? Як я їх сприйняв? Що мені в цьому допомагало або перешкоджало? Який був результат?
А оце та обітниця, яку Він Сам обіцяв нам: вічне життя — 1 Ів. 2:25.
Ми всі повинні розуміти, що теж маємо щось робити, аби дорогоцінні Божі обітниці здійснювались в нас. У зв’язку зі справами теперішнього життя Він обіцяв, що хліб і вода будуть нам забезпечені, але це не означає, що ми маємо занедбувати відповідні нагоди, щоб їх здобути. Він також обіцяв нам участь в майбутньому Царстві, але ми самі повинні зробити так, щоб наш поклик і вибір був певним. Бог є цілком здатний і завжди охочий виконати все зі Свого боку в кожній справі. Але Він покликав нас, щоб ми показали нашу віру в наших ділах, нашій співпраці з Ним усіма розумними способами. – R 3204
* * *
Вічне життя не є природною вродженою властивістю людини, але даром, даним Богом тим, характери котрих перебувають в гармонії з Його характером. Для вірних ця обітниця є певна, підтверджена присягою Єгови. Якщо ми вірні, то наша віра може з непохитною певністю очікувати виконання Божих обітниць. Чи ж така обітниця не має нас надихати до лояльності щодо Бога?
Співзвучні вірші: Пс. 21:5; 133:3; Дан. 12:3; Мат. 19:29; Лук. 20:36; Ів. 3:14-17; 4:14; 5:24,25,29,39; 6:27,40,47,50-58,68; 10:10,28; 12:50; 17:2,3; Дії 13:46,48; Рим. 2:7; 5:21; 6:22,23; 1 Кор. 15:53,54; 2 Кор. 5:1.
Пісні:
Вірші Зоріння: 251. Статті з Вартової Башти: R 5608
Питання: Як цей вірш вплинув на мене на цьому тижні? Чому? З якими результатами?
І горе мені, коли я не звіщаю Євангелії! — 1 Кор. 9:16.
Ми повинні завжди бути готовими розповісти іншим найкращі новини, які знаємо. Співчуття до стогнучого створіння в його різних життєвих труднощах повинно привести нас до того, щоб ми завертали увагу на Господні обітниці щодо наступаючого Царства і благословенств, які будуть доступні всім народам землі. Хто щоденно не проповідує таким чином при будь-якій відповідній нагоді, той дає доказ, що йому або бракує знання чи віри в об’явлені речі, або не робить цього з причини самолюбства, яке Господь не може похвалити. Перебування в такому стані остаточно позбавить його участі в Царстві. – R 3204
* * *
Під Євангелією розуміється добра новина про спасіння в Ісусі і через Ісуса. Найвищий привілей, який може отримати людина, це – надання їй функції вісника Євангелії. Ті, котрі сповнені духом цього становища, дуже засмучуються в своєму серці, коли не можуть виконати своєї місії. Виконання цієї функції так глибоко укорінене в їх характері, що позбавлення їх привілею звіщання Євангелії робить їхні серця нещасними.
Співзвучні вірші: Пс. 40:9,10; Екл. 11:6; Мар. 8:38; 2 Тим. 1:8; Єр. 1:17; 20:7,9; 23:29; Ам. 3:8; 7:15; Ів. 18:37; Дії 4:20; 9:6,15; 26:16-20; 1 Кор. 1:18; 15:58; 2:4; 15:2; Кол. 1:5,6; 4:17; Рим. 1:14-16; 1 Сол. 1:5; 2 Тим. 4:2; Євр. 4:12.
Пісні:
Вірші Зоріння: 138. Статті з Вартової Башти: R 5893
Питання: Чи я проповідував Євангелію на цьому тижні? Як ? Чому? Що мені в цьому допомагало чи перешкоджало? Які були результати?
Бо всі, хто водиться Духом Божим, вони сини Божі — Рим. 8:14.
Отже, Дух є тим провідником, завдяки якому ми можемо пізнати наше справжнє становище, і не лише на початку бігу, але й при його кінці. Якщо ми є проваджені Духом Божим, – якщо це той напрямок, у якому ми прямуємо, якщо це те, чого ми шукаємо, – тоді ми є синами Божими. Він визнає і підтримує всіх, які приходять до Нього через Христа, які надіються на заслугу Господа Ісуса і які надалі перебувають в такому стані серця. – R 3200
* * *
В цьому вірші під Духом Божим розуміється Божа вдача в Його дітях. Його вдача поєднує в собі мудрість, справедливість, любов і силу в досконалій гармонії. Ті, чиї мотиви, думки, слова і вчинки є побуджені і підтримувані цією вдачею, мають Божу печатку, яка свідчить, що вони належать Йому. Через те вони мають, можливо, найсильніше свідоцтво Божого синівства. О, яка ж за знатна та родина, знаком і печаттю якої є Божий характер!
Співзвучні вірші: Вих. 33:13,14; Чис. 9:15-23; 2 Хр. 5:13,14; Пс. 5:9; 23:2,3; 25:5,9; 32:8; 143:10; Пр. 8:20,21; Іс. 48:17; Ів. 16:13; 1 Кор. 3:16; 6:19; Гал. 4:6.
Пісні:
Вірші Зоріння: 113. Статті з Вартової Башти: R 5582
Питання: Чи я маю свідоцтво Духа про яке говорить цей вірш? Як воно проявлялося? Які були результати?
Коли духом умертвляєте тілесні вчинки, то будете жити — Рим. 8:13.
Умови, на яких ми можуть тривати наші відносини з Господом і зберігатися надію участі в славі воскресіння, полягають, як це виразно зазначено, в умертвленні тілесних вчинків, стримуванні тілесних нахилів – умертвленні, розпинанні та вживанні їх в службі для Господа і Його справи. Таке умертвлення вчинків тіла, така боротьба проти слабостей тіла, є тим, про що Апостол в іншому місці говорить як про «війну», коли каже нам, що тіло воює проти духа, а дух проти тіла, тому що вони супротивні і будуть опонентами аж до кінця життя. Якщо, однак, дух є охочий і бореться в міру своїх можливостей проти слабостей тіла, то Господь зарахує таку боротьбу як повну перемогу через заслугу Відкупителя.
– R 3200
* * *
Під духом мається на увазі нове серце, розум і воля, а під тілом – людська натура. Під вчинками тіла маються на увазі самолюбні, світові, облудні і грішні нахили та їх вчинки. Вчинки тіла умертвляються особливо двома способами: через витіснення їх протилежними їм добрими якостями і вчинками і через обмежування вчинків тіла тими добрими якостями і вчинками, які не є їм протилежні. Хто так поступає – осягне життя.
Співзвучні вірші: Гал. 4:6; 5:16,17,22,25; 6:8; Еф. 3:16; Кол. 3:10; 1 Пет. 2:21; 3:4; Рим. 6:6-23; 8:11; 1 Кор. 3:16; 6:19; Еф. 4:22-32; Кол. 3:5-9; Повтор. 30:6; Єз. 18:21; 33:15,16; Зах. 4:6; Мат. 16:25; 19:12, 16, 21; Лук. 18:29,30; Ів. 12:25.
Пісні:
Вірші Зоріння: 144. Статті з Вартової Башти: R 5805
Питання: Які я мав досвідчення на цьому тижні, пов’язані з думкою даного вірша? Який ужиток я зробив з цих досвідчень? Якими були результати?
Бо Бог бачить не те, що бачить людина: чоловік бо дивиться на лице, а Господь дивиться на серце — 1 Сам. 16:7.
Якщо ми випустили з уваги той факт, що Бог дивиться на нас з точки зору волі, і якщо дійшли до того, що оцінюємо себе (і що Бог нас оцінює) за тілом, то напевно ми в такій же мірі впадемо в темноту, замішання та знеохочення. Але з іншого боку не забуваймо, що дух або воля вважається живою по причині її праведності, гармонії з Богом. Тому ніколи не будьмо недбалими щодо нашої волі чи намірів, які керують нашою поведінкою в житті, але пам’ятаймо, що кожна недбалість буде означати пропорційну втрату духовного життя. Для нас завжди є можливим правильне бажання, бо лише абсолютно лояльна воля може бути прийнята Богом в Христі. – R 3200
* * *
Критерій судження багато свідчить про характер особи, яка ним керується. Поверховість і помилковість, як риси характеру пересічної людини, проявляються в її судженні на підставі зовнішнього вигляду. Характер Єгови об’являється в Його способі судження. Замість оцінювати на підставі зовнішнього вигляду, Він проникає в суть справи і базує Свою оцінку на тому, що є дійсним, а не на тому, що тільки здається. Всі речі є оголені і відкриті перед Його всевидючим оком. Наскільки це можливо, ми повинні судити, опираючись не на тому, що здається, а на дійсності.
Співзвучні вірші: Повтор. 10:17; 2 Хр. 19:7; Йов 34:19; 37:24; Мат. 22:16; Ів. 7:24; Дії 10:34,35; Рим. 2:16; 2 Кор. 10:7; Гал. 2:6; Еф. 6:8,9; Кол. 3:25; Як. 2:1-6.
Пісні: 93, 64, 114, 27, 36, 40, 51 / 101, 126, 53.
Вірші Зоріння: 139. Статті з Вартової Башти: R 5652
Питання: Чи я на цьому тижні судив по вигляду чи згідно дійсності? Чому? Як? З якими результатами?
А страва тверда – для дорослих, що мають чуття, привчені звичкою розрізняти добро й зло — Євр. 5:14.
Ті, які мають правдиву і щиру віру в Бога, охоче довіряють Його словам. Ці підставові засади вчення повинні бути вже раніше в них утверджені. Будована ними будівля з золота, срібла і дорогоцінного каміння повинна вже бути в більшій мірі зведена, а пов’язана з нею праця повинна постійно просуватись вперед. Коли вони лояльні і вірні Богу, тоді вони здатні відрізнити правду від неправди. Ми повинні знати, у що ми віримо і чому так віримо, а тоді відважно і без компромісу це проповідувати, бо «коли сурма звук невиразний дає, – хто до бою готуватись буде?». – R 3199
* * *
Як буквальні діти не мають фізичних органів, достатньо сильних, аби перетравлювати тверду їжу, так і духовні діти не мають достатньо сильних органів, здатних засвоювати тверду духовну їжу. Треба бути добре розвиненим у Христі, щоб властиво правильно найглибші правди, а такий розвиток можна осягнути тільки через безперервне тренування розумових, моральних і релігійних здібностей в духовному значенні. Як фізичні, так і духовні м’язи зміцнюються через тренування.
Співзвучні вірші: Єр. 15:16; Єз. 3:3; Ам. 8:11-13; Рим. 16:19; 1 Кор. 2:6-16; 13:11; 14:20; 1 Пет. 2:2; Пс. 119:99; 131:2; Еф. 3:5; 4:13-15; Кол. 3:16; 2 Тим. 3:15-17; Євр. 6:1; 2 Пет. 3:16-18; Як. 1:18-25.
Пісні:
Вірші Зоріння: 8. Статті з Вартової Башти: R 5688
Питання: Як досвідчення минулого тижня підтвердили цей вірш? Яке добро з того вийшло?
Та й усі, хто хоче жити побожно у Христі Ісусі, – будуть переслідувані — 2 Тим. 3:12.
Слід сподіватися опозиції, і вона, без сумніву, буде тривати аж до закінчення нашого бігу в смерті. Терпеливо змиритися з цією опозицією означає пожертвувати своїми власними природними бажаннями щодо дружби та різних приємностей теперішнього життя, зносити труднощі як добрі воїни для справи Правди і переборювати перешкоди (в якому б вигляді вони не прийшли), прикладаючи наші зусилля, щоб чинити Божу волю і працю, пов’язану з просуванням інтересів Його Царства. Дійсне тривання в Господній службі – це, в першу чергу, постійне й уважне досліджування Божого Плану; по-друге, присвоювання його духа; а це веде, по-третє, до палкої ревності в реалізації цього плану, а також до активності в цій службі відповідно до наших здібностей, незалежно від ціни або жертви, якої це від нас вимагало б. – R 3199
* * *
Ті, що живуть у Христі Ісусі – це посвячені. Посвячення робить їх жертвувателями для праведності в світі, в якому перевага надається беззаконню, а невигоди – праведності. Посвячені не можуть інакше поводитись, як тільки переносити переслідування від тих, чиє самолюбство супротивне вчинкам посвячених. Отже всі вірні будуть переслідувані.
Співзвучні вірші: Бут. 49:23; Йов 12:4,5; Пс. 11:2; 37:32; 38:21; 44:16-19, 23; Пр. 29:10, 27; Іс. 29:20, 21; 51:12,13; 59:15; Єр. 20:8; Мат. 5:10-12,44; 10:16-18,21-23, 28; 24:8-10; Лук. 6:22,23; Ів. 15:18,19; 16:1,2; Дії 28:22; Рим. 8:17,35-37; 1 Кор. 4:9-13.
Пісні:
Вірші Зоріння: 121. Статті з Вартової Башти: R 5116
Питання: Чи побожне життя було для мене причиною переслідувань на цьому тижні? Що мені в цьому допомагало або перешкоджало? Як я це переносив? Які були результати?
Так само й Син Людський прийшов не на те, щоб служили Йому, а щоб послужити — Мат. 20:28.
Якщо ми посвятились Господу, тоді кожна жертва з наших слушних прав та інтересів на нашу власну користь як християн, або на користь чоловіка чи дітей, батька чи матері, сусідів чи друзів, братів у Христі, розцінюється Господом як зроблена для Нього; та якби ці самі послуги були зроблені з інших мотивів, – ким-небудь невиправданим і непосвяченим Господу, або зроблені лише для користі тих осіб, а не як жертва для Господа, – то такі речі не будуть нам, як посвяченим, зараховані як жертви.
– R 3265
* * *
Як чудово, що Син Людський, видатний нащадок Адама, прийшов не для того, щоб служили Йому, але щоб послужити іншим. Наскільки ж Син Людський перевершив людину Адама, бо Адам служив собі і зруйнував надію цілого людства, тоді як Ісус, служачи іншим, довершив спасіння для цілого людства. Він перевершив першого Адама настільки, наскільки безкорисливість є вищою від самолюбства. Тому Він є для нас прикладом, і якщо ми будемо Його наслідувати, то будемо надаватись до Царства.
Співзвучні вірші: 2 Кор. 8:9; Мат. 1:21; 4:23; 5:17; 9:13; 15:24; 18:11-14; 20:25-27; Мар. 1:38; Лук. 1:78; 4:18; 22:27; Ів. 4:34; 10:10; 13:4-17; 18:37; Дії 10:38; Гал. 5:13; Євр. 2:9,14,15,18.
Пісні: 112, 13, 20, 67, 93, 86, 116 / 63, 70, 76.
Вірші Зоріння: 163. Статті з Вартової Башти: R 5375
Питання: Яке значення мав для мене цей вірш минулого тижня? Як я його застосовував? Чому? Які були результати?
Повідомити про помилку
Текст, який буде надіслано нашим редакторам: