ЩЕДРІСТЬ— це подібна до Божої прикмета. Бог не є скупим. Ідею самовідданої служби вмістив в активному осередку природи — як на живому, так і на неживому рівні. В ієрархії прикмет характеру щедрість класифікується як «другорядна»; та це не вказує на саме таку її вартість, але означає, що вона формується через стримання нахилу до зажерливості. Детальне пояснення цієї особливої прикмети і прикмет характеру в загальному знаходиться в епіфанічному томі 1., God[в ТР № 233 (1967 стор. 50-55)].
Вказуючи на поблажливість і на недбале ставлення до традицій, будучи «щедрим», можна викликати неприємнівраження у когось, якщо він «консервативний». Однак її значення як прикмети серця включає симпатичне ставлення до добра для інших і прагнення прояву готовності до служби. Воно виступає у протилежності.
Щедрість особливо активна в тих особах, які проявляють доброчинні і філантропічні нахили. Нещодавні явища циклонів, ураганів і землетрусів в різних місцях планети викликали щедрі ініціативи надання допомоги. Такі організації, як французька гуманітарна інституція Лікарі без Кордонів (яка нещодавно була нагороджена Нобелівською премією миру), Oxfam(OxfordCommiteeforFamineRelief) — доброчинна організація, яка діє у випадку настання голоду, Армія Спасіння, Міжнародний Червоний Хрест, Червоний Півмісяць і багато інших доброчинних тіл, які розподіляють і організовують допомогу для бездомних, потерпілих і біженців, є прикладом підставового співчуття людства. Ця діяльність, ведена такими групами, пом’якшує наслідки Адамового прокляття. Людство в загальному, всупереч противним академічним визнанням, не виживає згідно з догмою, яка проголошує, що «виживає найбільші пристосований».
Чинення чогось для когось без думки про нагороду є діянням подібним до Божого. Вірші нашої теми на 2000 рік здається цьому заперечує, тому що той, хто практикує рису великодушності, щедрості, буде у відповідь збагачений. Так висловлюється Сучасна Англійська Версія (CEV) «Щедрість буде нагороджена: дай кухоль води і в заміну отримаєш кухоль води».
Ми, як посвячені Господа, отримуємо взаємні благословення, коли проголошуємо Правду іншим і допомагаємо їм в їх подібній діяльності (Мат. 10:41, 42). Найвеличніша думка нашого цьогорічного вірша входить в сферу отримування нами духовних благословень — відчуття «повені»— відмінних від дочасних, матеріальних благословень.
ЄВРЕЙ І САМАРЯНИН БЛИЗЬКІ, ОДНАК ВІДДАЛЕНІ ЯК ПОЛЮСИ
Ворожість, яка існувала між Євреєм і поганином, виросла у взаємному сприйманню. Для поганина Єврей був пихатим і виключним, зухвалим в своєму релігійному фанатизмі, а також зарозумілим і відмінним від решти оточуючого світу. Для Єврея поганин був брудним — заплямованим і безвартісним. Бог любив тільки Єврея, а решта могла б бути і непотрібною.
Хоча Ізраїль читає в своїх пророцтвах, що благословення для всіх народів землі мають прийти через нього, однак забув перспективу своєї майбутньої служби для людства як провідника ласки, і замінив її краєвидом зовнішнього світу, світу гоїв, який не має жодної вартості в Божих очах. Самарянин оцінювався навіть менше (див. Ів. 8:48).
КИМ БУЛИ САМАРЯНИ?
Самаряни відіграють важливу роль в біблійній драмі, по черзі то втрачаючи, то набираючи значення. В записах Нового Заповіту вони висуваються на головну — хоча дещо неприємну — позицію. «Самарянин», представлений в некорисному світлі, добре відомий читачеві Святого Письма подібно як негідний «навчений в Писаннях» або «Фарисей». «Добрий» Самарянин був у той час для Єврея висловом суперечним із значенням назви. Найбільш милосердним побажанням Євреїв для Самарян було, щоб вони не мали участі у воскресінні!
Хоча єврейський народ не визнавав Самарян як частину спільноти, все ж таки трактував їх як окремий від Поган клас — мішанина утворилася з груп народностей, яких Євреї тримали на відстані (Мат. 10:5). Відсилка до Ів. 4:4 здається містить виправдовуючу думку.
Хоча Самаряни були сумішшю народностей, вони однак приписували собі претензії до єврейської спадщини. Опис в 2 Цар. 17 містить короткий елемент їх історії.
Самаряни, які були переселені з інших регіонів, розвинулися в процесі укладання шлюбів з Євреями і присвоєння через адаптацію єврейського знання і традицій. Вони прийняли, в зміненій формі, П’ятикнижжя, а пізніше збудували святиню на горі Хоразин. Очікували також Месію.
В книзі Ездри 4 подано опис про зустріч Євреїв, які поверталися з вавилонського полону, із Самарянами в їх краї. Ця подія розвинула вороже суперництво між цими двома народами, яке з бігом часу переросло у взаємну ненависть.
Зміна в атмосфері настала тоді, коли Ісус дав це зрозуміти жінці біля криниці (Ів. 4:23, 24). Стіна між Євреєм і Самарянином мала бути невдовзі усунена. Господь провів два дні в самарійському селі і був гаряче прийнятий. В книзі Дій Ап. (8:1-25) описується як Пилип, Петро і Іван занесли Боже Слово спасіння до колись заборонених самарійських сіл і містечок.
Вирівнююча і єднаюча сила Євангелії Добрих Новин розпочала свое діло. Хоча самаряни присвоювали собі єврейську культуру і подібні вірування, однак вони були схрещеним народом, гібридом, і як такі були зараховані до категорії, яку євреї не могли терпіти — подібно до прислів’я «ні рибою, ні птахом».
Однак Ісус, Єврей, не поділяв такого погляду. Це випливає з Його приповісті про «доброго» самарянина — яка шокувала Його єврейських слухачів (Лк. 10:25-37) — і із зустрічі з сиро-фінікійською жінкою (Map. 7:24-30), а також з тією жінкою біля криниці.
ІСУС РОЗДАЄ ВОДУ
Після подорожі під спекою і курявою через заборонену територію Самарії Ісус приглянув місце для полуденного відпочинку.
Криниця, подарунок суспільству від патріарха Якова, була добре відомим місцем з огляду на свіжу джерельну воду («живу» воду). Це було гарне місце, не лише з приводу невичерпної води, але також як усуспільнюючий чинник. Тут сів стомлений і спрагнений Ісус. До цього місця Його привело Провидіння і Він перебував в готовності до служби.
Незабаром надійшла вона. Ця жінка несвідомо входить в оповідання, яке буде повторюватися відлунням протягом століть і торкатися багатьох сердець, життя яких дізнавало б нищення, а також з приводу гіркоти гріха і ошукання самого себе.
Ісусове прохання про воду — висловлене тут простим способом, а для наших сучасних вух безцеремонно — не було незвичайним. Ця жінка часто чула такі прохання. Але від Єврея? Iвзагалі що тут робить Єврей? Можливо саме через це в її відповідях вився клубок ущипливих зауважень. Ми не маємо підстав припускати, що вона не виконала прохання нашого Господа. Дійсно, Його включення в цю невелику справу коштом її послуг надало Йому добру нагоду продовжувати цю розмову.
В вишуканий спосіб, Ісус кількома словами інформує її про те, що Він той самий і готовий благословити її тим, чого вона потребує.
«Ти б у Нього просила» – говорить Ісус — «і Він тобі дав би живої води».
Heрозуміючи прихованого значення пропозиції нашого Господа, чи не усвідомлюючи його собі, жінка вела далі чемну розмову, скептично додаючи то це, то те.
«Iчерпака в Тебе, Пане, нема, aкриниця глибока, — звідки ж маєш Ти воду живу? ».
її ущипливе зауваження очевидне. Підтримуючи свою думку далі вона розмотувала цей клубок,
«Чи Ти більший за нашого отця Якова, що нам дав цю криницю, і він сам із неї пив, і сини його, і худоба його?»
Зауваж винахідливий виклик пригадування імені Якова, практично святого для Єврея, а також навіювання думки про спільного предка («нашого отця…»). Цим привласненням собі права на спільне батьківство вона старалася зрівняти зв’язок і знайти поступ в дискусії.
ВОДА ВІЧНОГО ЖИТТЯ
Вказуючи на криницю «Ісус відповів і сказав їй: »Кожен, хто воду цю п’є, буде прагнути знову. А хто питиме воду, що Я йому дам, стане в нім джерелом тієї води, що тече в життя вічне« […]».
Тут Ісус у вишуканий спосіб порівнює Якова і Яковову криницю із Собою і живою водою, яку може дати тільки Він. Той факт, що Єврей обминає вартість легендарного Якова, був для самарійської жінки незрозумілим. Втративши рівновагу і войовничість вона відповідає: «Дай мені, Пане, цієї води, щоб я пити не хотіла, і сюди не приходила брати».
«[…] Говорить до неї Ісус: »Іди поклич чоловіка свого та й вертайся сюди« […]».
Розумовий зворот, який жінка зробила в напрямку нашого Господа, тепер був перевірений. Випробовувана і підтримувана нею в дискусії справа зникнула. Ця людина дуже мудра, можливо навіть вона є пророком, однак не знає, що я незаміжня! В іншому місці читаємо про одного фарисея, який подібно відреагував, коли побачив, що Ісус приймає послугу помазання від «грішної» жінки (Лк. 7:36-38). «[…] Коли б був Він пророк, Він би знав, хто ото й яка жінка […]». У тому випадку, відповідаючи на невисказаний цинізм, Ісус представив притчу про двох боржників, закінчуючи її засвідченням про очищення і відпущення тій жінці гріхів (вірші 39-50).
Тепер же, повертаючись до самарянської жінки, Ісус скупиться на невиражену і відчувану нею потребу відпущення, говорячи про її особистий незадовільний стан. По-вчительськи, але простим способом, змальовує детальний образ.
Цей останній розгляд, точно висказаний з гострістю лазера, оживлює її зацікавленість і розвіює решту сумнівів. Вона змушена визнати те, що припускала: «Бачу, Пане, що Пророк Ти».
Подальша розмова приносить пізнання вражаючої дійсності: ця людина не лише пророк, ця людина — Христос і Вона швидко відходить, щоб привести своїх друзів, залишаючи відро!
Ісус «перебув там два дні», даючи жителям свідоцтво і навертаючи багатьох (вірші 40-42).
СПРАВЕДЛИВІ НАГОРОДИ
В заміну за посудину води із криниці самарянська жінка отримала воду життя. «Дай кухоль води, і в заміну отримаєш кухоль води».
Однак щедрість — це не тільки заняття для здобуття рівноважної нагороди. Ми неповинні давати із заміром отримати. Нагорода, що випливає із несамолюбної служби, є настільки природною, наскільки вона непошукувана. Щедрість відчуває приємність, коли іншим щастить. В своїй найвищій формі вона означає доброчинного духа, який тішиться наділенням інших благословенствами. Щоб взаємний ефект був приємністю, нагорода є заміреною послідовністю, встановленою не дарувальником, а Богом в Його повсюдному упорядкуванні людських справ. Можемо сказати, що такий наслідок диктують закони справедливості; приємні результати заохочують до повторювання. Через такий процес розігрівається християнське серце і цементується християнська спільнота (Прип. 11:18).
ЩЕДРІСТЬ У ЩОДЕННОМУ ЖИТТІ
Правильно застосовувана щедрість допомагає на роботі покращити насичені непослухом стосунки між роботодавцем і робітником, керівником і підвладним. Скупість і надмірно примусове застосування правил можуть, в зв’язку з цим, викликати недобрі економічні впливи на діяльність фірми.
В сім’ї і мати, і батько проявляють велику щедрість, віддаючись вихованню і навчанню своїх дітей. Материнське почуття і посвячення є взірцем Божого старання про свій люд. Потреби життя і опіки, а також годування закликають до самопосвяти і безкорисливості збоку матері.
УОСОБЛЕННЯ ЩЕДРОСТІ
Хоча подія з жінкою біля криниці є класичним прикладом незвичайного і властивого свідчення, вона також служить для прикрашання характеру Ісуса.
Характерною поставою нашого Господа була готовність до служби, незважаючи на власну втому. Завжди в гармонії з Божою волею Він розпізнавав Отцівське керівництво і, поступаючи згідно з ним, використовував кожну і всі можливості для просування Отцівської справи в світі вперед.
«Допоминайся вчасно-невчасно» (2 Тим. 4:2). Ми повинні вчитися розпізнавати можливості для служби — в проголошенні Слова, в християнській службі — а потім бути готовими скористатися з них, незважаючи на те, наскільки це може бути для нас обтяжливим в момент стичності з ними.
«Бо ви знаєте благодать Господа нашого Ісуса Христа, Який, бувши багатий, збіднів ради вас, щоб ви збагатились Його убозтвом» (2 Кор. 8:9; порівняй з 1, 2 віршами). Тут ми маємо найвищий приклад щедрості.
Позбувшись своєї потужної природи, наш Господь понизився аж до землі і виставився на зле обходження, яке врешті решт привело до хреста.
«Взяття хреста» є однозначним із дорогою Христа, на яку небагато ступало (Мат. 10:38, 39; Map. 10:17-31). Християнська дорога, в своїй істоті, це посвячення себе і віддання себе на справу Євангелії, що має набагато ширший обсяг, аніж тільки пояснення ряду доктрин.
Розмова нашого Господа із самарянською жінкою наприкінці пояснила обітницю повсюдного спасіння. Це складає найважливішу річ. В Христі зникає різниця рас (Гал. 3:28). Спасіння, як подає 1 Тим. 2:1-7, є для всіх, через посередництво Божого Сина. Бог постановив в цьому бути щедрим. Iми не можемо бути менш щедрими.
ОБМЕЖЕНА ЩЕДРІСТЬ
В дуже багатьох представленнях християнської теології спасіння обмежене до небагатьох вибраних — «вибраний народ» певної деномінації, віровизнання або секти, про яку ведеться мова. Дилетанти, сучасні самаряни або погани — всі невіруючі — не згадані, вислані на вічне відлучення, навіть гірше, на муки в полум’яному пеклі. Це скупа теологія, повністю незгідна з широким представленням свого Отця Сином.
Це не означає, що всі будуть вічно спасенні, таке пояснення процесу спасіння було б занадто ліберальним. Підпорядкування Христові і вірність Богові завжди вимагатимуться. Можливість це проявити буде надана всім: декому в цьому житті, a найбільше в тисячолітньому посередницькому пануванні Христа і Його Церкви. Тим, які не мають віри (2Сол. 3:1, 2) не буде надана в цьому житті жодна можливість спасіння. Християнин не може жити видінням. Тепер Бог займається чоловіками і жінками віри.
Вважати самих себе, нашу расу, нашу групу, нашу Церкву як єдину ціль благословення, означає встановити бар’єр для сердечної і необхідної служби. Раз «зруйнував серединну перегороду, ворожнечу» між Євреєм і Самарянином, і поганином, спричинюючи вільний перехід Божого об’явлення до тих, які мають віру (Еф. 2:11-22).
Бог часто може вибрати з метою благословення тих, з якими ми не погоджуємося. В даванні і прийманні в щоденному житті ми матимемо багато можливостей подавати «воду життя». Ми повинні вигнати з нашого розуму пересуд і образу, так ласкаво, так терпеливо, як тільки можемо, благословляти наших слухачів, які можуть — як самарянська жінка — уразитися.
Щедрість випливає із вдячного серця. Маємо багато цінних благословень з неба (Пс. 68:20; Фил. 4:19). Відкриймо не скупо і не самолюбно наші засіки і наділяймо їх вмістом інших.
Пісня 296 (англ.) i російського Духовные Песни Тысячелетнего Рассвета («Необъятна милость Бога») є гімном року.
Теперішня Правда №17-18
Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.
Мою голову Ти намастив був оливою, моя чаша – то надмір пиття! — Пс. 23:5.
Повна чаша, яка переливається, має подвійне значення. Це є чаша радості й чаша смутку, і в обох випадках вона переливається. Той, хто хотів би брати участь в радості Господа, мусить також брати участь в Його чаші страждань. Ми мусимо страждати з Ним, якщо хочемо царювати з Ним. Теперішні страждання ми вважаємо негідними навіть порівняння з славою, яка об’явиться в нас, і тому ми можемо радіти в терпіннях, бо як терпіння будуть переливатись, то подібно і радість теж буде переливатись, і ми зможемо повторити за Апостолом: «Радійте… і знову кажу: радійте!». – R 3268
* * *
Голова Церкви, наш Господь Ісус Христос, був помазаний Святим Духом без міри, і це помазання спливало додолу по Тілі. Досвідчення, встановлені Богом для цього класу, були чашею, що переливалась, багатою на благословенства від Господа, що вимірювалися смутком і радістю. Але висота радості була більшою, ніж глибина смутку, і цього слід було сподіватися.
Співзвучні вірші: Пс. 45:8,9; 92:11; Іс. 61:1-3; Мат. 3:16; Дії 10:38; Ів. 14:16,17,26; 15:26; 16:7; 15:11; 16:20-24,33; 17:13; Дії 13:52; Рим. 14:17; 15:13; 2 Кор. 12:10; Євр. 10:34; Як. 1:2; 1 Пет. 4:13; 2 Кор. 1:8,9; 4:7-12,16-18; 6:4-10; 11:23-30; Євр. 12:6-9; 1 Пет. 5:9.
Пісні:
Вірші Зоріння: 26. Статті з Вартової Башти: R 5653
Питання: Які я мав досвідчення на минулому тижні, пов’язані з думкою цього вірша? Як були сприйняті? Що мені в них допомагало або перешкоджало? В чому був результат?
Отже, як ви прийняли були Христа Ісуса Господа, так і в Ньому ходіть, бувши вкорінені й збудовані на Ньому, та зміцнені в вірі, як вас навчено, збагачуючись у ній з подякою — Кол. 2:6,7.
Загальна думка вчителів фальшивих доктрин, які вважають, що утвердження в вірі не є потрібним ані доцільним, є наступна: бути так утвердженим означає бути фанатиком. Це є правдою у випадку особи нечесної в своїх стремліннях щодо прийняття і непохитної оборони того, що ніколи не було доказане ані здоровою логікою, ані авторитетом Біблії. Але той, хто в простоті віри, опираючись на авторитет Бога, приймає Його Слово, не є немудрим фанатиком. І такі, і лише такі, що так роблять, є утверджені в Правді. Різниця між утвердженим і непохитним християнином та фанатиком полягає в тому, що один утверджений в Правді, тоді як інший – в неправді. – R 3215
* * *
Ми приймаємо Ісуса Христа як Господа, піддаючи свою волю і приймаючи Його волю як нашу власну. Так має бути завжди. Ми вкорінені в Ньому, коли з Нього черпаємо заспокоєння наших потреб. Ми на Ньому збудовані, коли будуємо характер, подібний до Його характеру. Ми утверджені в вірі, згідно з Його Словом, коли непорушно в ньому залишаємось. І збагачуємось в вірі з подякою, коли з вдячністю зростаємо в ній.
Співзвучні вірші: Ів. 1:12; Фил. 1:27; 1 Сол. 4:1; Юди 3, 20; Еф. 2:20-22; 3:17; 4:1; Кол. 1:23; 3:17; Іс. 61:3; 1 Кор. 3:9,11; 1 Пет. 2:5; 2 Пет. 2:12; Дії 20:32; 2 Кор. 1:21.
Пісні:
Вірші Зоріння: 23. Статті з Вартової Башти: R 5557
Питання: Які я мав досвідчення на цьому тижні, пов’язані з думкою цих віршів? Як я їх сприйняв? Що мені в цьому допомагало або перешкоджало? Який був результат?
А оце та обітниця, яку Він Сам обіцяв нам: вічне життя — 1 Ів. 2:25.
Ми всі повинні розуміти, що теж маємо щось робити, аби дорогоцінні Божі обітниці здійснювались в нас. У зв’язку зі справами теперішнього життя Він обіцяв, що хліб і вода будуть нам забезпечені, але це не означає, що ми маємо занедбувати відповідні нагоди, щоб їх здобути. Він також обіцяв нам участь в майбутньому Царстві, але ми самі повинні зробити так, щоб наш поклик і вибір був певним. Бог є цілком здатний і завжди охочий виконати все зі Свого боку в кожній справі. Але Він покликав нас, щоб ми показали нашу віру в наших ділах, нашій співпраці з Ним усіма розумними способами. – R 3204
* * *
Вічне життя не є природною вродженою властивістю людини, але даром, даним Богом тим, характери котрих перебувають в гармонії з Його характером. Для вірних ця обітниця є певна, підтверджена присягою Єгови. Якщо ми вірні, то наша віра може з непохитною певністю очікувати виконання Божих обітниць. Чи ж така обітниця не має нас надихати до лояльності щодо Бога?
Співзвучні вірші: Пс. 21:5; 133:3; Дан. 12:3; Мат. 19:29; Лук. 20:36; Ів. 3:14-17; 4:14; 5:24,25,29,39; 6:27,40,47,50-58,68; 10:10,28; 12:50; 17:2,3; Дії 13:46,48; Рим. 2:7; 5:21; 6:22,23; 1 Кор. 15:53,54; 2 Кор. 5:1.
Пісні:
Вірші Зоріння: 251. Статті з Вартової Башти: R 5608
Питання: Як цей вірш вплинув на мене на цьому тижні? Чому? З якими результатами?
І горе мені, коли я не звіщаю Євангелії! — 1 Кор. 9:16.
Ми повинні завжди бути готовими розповісти іншим найкращі новини, які знаємо. Співчуття до стогнучого створіння в його різних життєвих труднощах повинно привести нас до того, щоб ми завертали увагу на Господні обітниці щодо наступаючого Царства і благословенств, які будуть доступні всім народам землі. Хто щоденно не проповідує таким чином при будь-якій відповідній нагоді, той дає доказ, що йому або бракує знання чи віри в об’явлені речі, або не робить цього з причини самолюбства, яке Господь не може похвалити. Перебування в такому стані остаточно позбавить його участі в Царстві. – R 3204
* * *
Під Євангелією розуміється добра новина про спасіння в Ісусі і через Ісуса. Найвищий привілей, який може отримати людина, це – надання їй функції вісника Євангелії. Ті, котрі сповнені духом цього становища, дуже засмучуються в своєму серці, коли не можуть виконати своєї місії. Виконання цієї функції так глибоко укорінене в їх характері, що позбавлення їх привілею звіщання Євангелії робить їхні серця нещасними.
Співзвучні вірші: Пс. 40:9,10; Екл. 11:6; Мар. 8:38; 2 Тим. 1:8; Єр. 1:17; 20:7,9; 23:29; Ам. 3:8; 7:15; Ів. 18:37; Дії 4:20; 9:6,15; 26:16-20; 1 Кор. 1:18; 15:58; 2:4; 15:2; Кол. 1:5,6; 4:17; Рим. 1:14-16; 1 Сол. 1:5; 2 Тим. 4:2; Євр. 4:12.
Пісні:
Вірші Зоріння: 138. Статті з Вартової Башти: R 5893
Питання: Чи я проповідував Євангелію на цьому тижні? Як ? Чому? Що мені в цьому допомагало чи перешкоджало? Які були результати?
Бо всі, хто водиться Духом Божим, вони сини Божі — Рим. 8:14.
Отже, Дух є тим провідником, завдяки якому ми можемо пізнати наше справжнє становище, і не лише на початку бігу, але й при його кінці. Якщо ми є проваджені Духом Божим, – якщо це той напрямок, у якому ми прямуємо, якщо це те, чого ми шукаємо, – тоді ми є синами Божими. Він визнає і підтримує всіх, які приходять до Нього через Христа, які надіються на заслугу Господа Ісуса і які надалі перебувають в такому стані серця. – R 3200
* * *
В цьому вірші під Духом Божим розуміється Божа вдача в Його дітях. Його вдача поєднує в собі мудрість, справедливість, любов і силу в досконалій гармонії. Ті, чиї мотиви, думки, слова і вчинки є побуджені і підтримувані цією вдачею, мають Божу печатку, яка свідчить, що вони належать Йому. Через те вони мають, можливо, найсильніше свідоцтво Божого синівства. О, яка ж за знатна та родина, знаком і печаттю якої є Божий характер!
Співзвучні вірші: Вих. 33:13,14; Чис. 9:15-23; 2 Хр. 5:13,14; Пс. 5:9; 23:2,3; 25:5,9; 32:8; 143:10; Пр. 8:20,21; Іс. 48:17; Ів. 16:13; 1 Кор. 3:16; 6:19; Гал. 4:6.
Пісні:
Вірші Зоріння: 113. Статті з Вартової Башти: R 5582
Питання: Чи я маю свідоцтво Духа про яке говорить цей вірш? Як воно проявлялося? Які були результати?
Коли духом умертвляєте тілесні вчинки, то будете жити — Рим. 8:13.
Умови, на яких ми можуть тривати наші відносини з Господом і зберігатися надію участі в славі воскресіння, полягають, як це виразно зазначено, в умертвленні тілесних вчинків, стримуванні тілесних нахилів – умертвленні, розпинанні та вживанні їх в службі для Господа і Його справи. Таке умертвлення вчинків тіла, така боротьба проти слабостей тіла, є тим, про що Апостол в іншому місці говорить як про «війну», коли каже нам, що тіло воює проти духа, а дух проти тіла, тому що вони супротивні і будуть опонентами аж до кінця життя. Якщо, однак, дух є охочий і бореться в міру своїх можливостей проти слабостей тіла, то Господь зарахує таку боротьбу як повну перемогу через заслугу Відкупителя.
– R 3200
* * *
Під духом мається на увазі нове серце, розум і воля, а під тілом – людська натура. Під вчинками тіла маються на увазі самолюбні, світові, облудні і грішні нахили та їх вчинки. Вчинки тіла умертвляються особливо двома способами: через витіснення їх протилежними їм добрими якостями і вчинками і через обмежування вчинків тіла тими добрими якостями і вчинками, які не є їм протилежні. Хто так поступає – осягне життя.
Співзвучні вірші: Гал. 4:6; 5:16,17,22,25; 6:8; Еф. 3:16; Кол. 3:10; 1 Пет. 2:21; 3:4; Рим. 6:6-23; 8:11; 1 Кор. 3:16; 6:19; Еф. 4:22-32; Кол. 3:5-9; Повтор. 30:6; Єз. 18:21; 33:15,16; Зах. 4:6; Мат. 16:25; 19:12, 16, 21; Лук. 18:29,30; Ів. 12:25.
Пісні:
Вірші Зоріння: 144. Статті з Вартової Башти: R 5805
Питання: Які я мав досвідчення на цьому тижні, пов’язані з думкою даного вірша? Який ужиток я зробив з цих досвідчень? Якими були результати?
Бо Бог бачить не те, що бачить людина: чоловік бо дивиться на лице, а Господь дивиться на серце — 1 Сам. 16:7.
Якщо ми випустили з уваги той факт, що Бог дивиться на нас з точки зору волі, і якщо дійшли до того, що оцінюємо себе (і що Бог нас оцінює) за тілом, то напевно ми в такій же мірі впадемо в темноту, замішання та знеохочення. Але з іншого боку не забуваймо, що дух або воля вважається живою по причині її праведності, гармонії з Богом. Тому ніколи не будьмо недбалими щодо нашої волі чи намірів, які керують нашою поведінкою в житті, але пам’ятаймо, що кожна недбалість буде означати пропорційну втрату духовного життя. Для нас завжди є можливим правильне бажання, бо лише абсолютно лояльна воля може бути прийнята Богом в Христі. – R 3200
* * *
Критерій судження багато свідчить про характер особи, яка ним керується. Поверховість і помилковість, як риси характеру пересічної людини, проявляються в її судженні на підставі зовнішнього вигляду. Характер Єгови об’являється в Його способі судження. Замість оцінювати на підставі зовнішнього вигляду, Він проникає в суть справи і базує Свою оцінку на тому, що є дійсним, а не на тому, що тільки здається. Всі речі є оголені і відкриті перед Його всевидючим оком. Наскільки це можливо, ми повинні судити, опираючись не на тому, що здається, а на дійсності.
Співзвучні вірші: Повтор. 10:17; 2 Хр. 19:7; Йов 34:19; 37:24; Мат. 22:16; Ів. 7:24; Дії 10:34,35; Рим. 2:16; 2 Кор. 10:7; Гал. 2:6; Еф. 6:8,9; Кол. 3:25; Як. 2:1-6.
Пісні: 93, 64, 114, 27, 36, 40, 51 / 101, 126, 53.
Вірші Зоріння: 139. Статті з Вартової Башти: R 5652
Питання: Чи я на цьому тижні судив по вигляду чи згідно дійсності? Чому? Як? З якими результатами?
А страва тверда – для дорослих, що мають чуття, привчені звичкою розрізняти добро й зло — Євр. 5:14.
Ті, які мають правдиву і щиру віру в Бога, охоче довіряють Його словам. Ці підставові засади вчення повинні бути вже раніше в них утверджені. Будована ними будівля з золота, срібла і дорогоцінного каміння повинна вже бути в більшій мірі зведена, а пов’язана з нею праця повинна постійно просуватись вперед. Коли вони лояльні і вірні Богу, тоді вони здатні відрізнити правду від неправди. Ми повинні знати, у що ми віримо і чому так віримо, а тоді відважно і без компромісу це проповідувати, бо «коли сурма звук невиразний дає, – хто до бою готуватись буде?». – R 3199
* * *
Як буквальні діти не мають фізичних органів, достатньо сильних, аби перетравлювати тверду їжу, так і духовні діти не мають достатньо сильних органів, здатних засвоювати тверду духовну їжу. Треба бути добре розвиненим у Христі, щоб властиво правильно найглибші правди, а такий розвиток можна осягнути тільки через безперервне тренування розумових, моральних і релігійних здібностей в духовному значенні. Як фізичні, так і духовні м’язи зміцнюються через тренування.
Співзвучні вірші: Єр. 15:16; Єз. 3:3; Ам. 8:11-13; Рим. 16:19; 1 Кор. 2:6-16; 13:11; 14:20; 1 Пет. 2:2; Пс. 119:99; 131:2; Еф. 3:5; 4:13-15; Кол. 3:16; 2 Тим. 3:15-17; Євр. 6:1; 2 Пет. 3:16-18; Як. 1:18-25.
Пісні:
Вірші Зоріння: 8. Статті з Вартової Башти: R 5688
Питання: Як досвідчення минулого тижня підтвердили цей вірш? Яке добро з того вийшло?
Та й усі, хто хоче жити побожно у Христі Ісусі, – будуть переслідувані — 2 Тим. 3:12.
Слід сподіватися опозиції, і вона, без сумніву, буде тривати аж до закінчення нашого бігу в смерті. Терпеливо змиритися з цією опозицією означає пожертвувати своїми власними природними бажаннями щодо дружби та різних приємностей теперішнього життя, зносити труднощі як добрі воїни для справи Правди і переборювати перешкоди (в якому б вигляді вони не прийшли), прикладаючи наші зусилля, щоб чинити Божу волю і працю, пов’язану з просуванням інтересів Його Царства. Дійсне тривання в Господній службі – це, в першу чергу, постійне й уважне досліджування Божого Плану; по-друге, присвоювання його духа; а це веде, по-третє, до палкої ревності в реалізації цього плану, а також до активності в цій службі відповідно до наших здібностей, незалежно від ціни або жертви, якої це від нас вимагало б. – R 3199
* * *
Ті, що живуть у Христі Ісусі – це посвячені. Посвячення робить їх жертвувателями для праведності в світі, в якому перевага надається беззаконню, а невигоди – праведності. Посвячені не можуть інакше поводитись, як тільки переносити переслідування від тих, чиє самолюбство супротивне вчинкам посвячених. Отже всі вірні будуть переслідувані.
Співзвучні вірші: Бут. 49:23; Йов 12:4,5; Пс. 11:2; 37:32; 38:21; 44:16-19, 23; Пр. 29:10, 27; Іс. 29:20, 21; 51:12,13; 59:15; Єр. 20:8; Мат. 5:10-12,44; 10:16-18,21-23, 28; 24:8-10; Лук. 6:22,23; Ів. 15:18,19; 16:1,2; Дії 28:22; Рим. 8:17,35-37; 1 Кор. 4:9-13.
Пісні:
Вірші Зоріння: 121. Статті з Вартової Башти: R 5116
Питання: Чи побожне життя було для мене причиною переслідувань на цьому тижні? Що мені в цьому допомагало або перешкоджало? Як я це переносив? Які були результати?
Так само й Син Людський прийшов не на те, щоб служили Йому, а щоб послужити — Мат. 20:28.
Якщо ми посвятились Господу, тоді кожна жертва з наших слушних прав та інтересів на нашу власну користь як християн, або на користь чоловіка чи дітей, батька чи матері, сусідів чи друзів, братів у Христі, розцінюється Господом як зроблена для Нього; та якби ці самі послуги були зроблені з інших мотивів, – ким-небудь невиправданим і непосвяченим Господу, або зроблені лише для користі тих осіб, а не як жертва для Господа, – то такі речі не будуть нам, як посвяченим, зараховані як жертви.
– R 3265
* * *
Як чудово, що Син Людський, видатний нащадок Адама, прийшов не для того, щоб служили Йому, але щоб послужити іншим. Наскільки ж Син Людський перевершив людину Адама, бо Адам служив собі і зруйнував надію цілого людства, тоді як Ісус, служачи іншим, довершив спасіння для цілого людства. Він перевершив першого Адама настільки, наскільки безкорисливість є вищою від самолюбства. Тому Він є для нас прикладом, і якщо ми будемо Його наслідувати, то будемо надаватись до Царства.
Співзвучні вірші: 2 Кор. 8:9; Мат. 1:21; 4:23; 5:17; 9:13; 15:24; 18:11-14; 20:25-27; Мар. 1:38; Лук. 1:78; 4:18; 22:27; Ів. 4:34; 10:10; 13:4-17; 18:37; Дії 10:38; Гал. 5:13; Євр. 2:9,14,15,18.
Пісні: 112, 13, 20, 67, 93, 86, 116 / 63, 70, 76.
Вірші Зоріння: 163. Статті з Вартової Башти: R 5375
Питання: Яке значення мав для мене цей вірш минулого тижня? Як я його застосовував? Чому? Які були результати?
Повідомити про помилку
Текст, який буде надіслано нашим редакторам: