Щедрість

 ЩЕДРІСТЬ

«Душа, яка благословляє, насичена буде, а хто поїть інших,— напоєний буде і він»

Прип. 11:25

ЩЕДРІСТЬ — це подібна до Божої прикмета. Бог не є скупим. Ідею самовідданої служби вмістив в активному осередку природи — як на живому, так і на неживому рівні. В ієрархії прикмет характеру щедрість класифікується як «другорядна»; та це не вказує на саме таку її вартість, але означає, що вона формується через стримання нахилу до зажерливості. Детальне пояснення цієї особливої прикмети і прикмет характеру в загальному знаходиться в епіфанічному томі 1., God [в ТР № 233 (1967 стор. 50-55)].

Вказуючи на поблажливість і на недбале ставлення до традицій, будучи «щедрим», можна викликати неприємні враження у когось, якщо він «консервативний». Однак її значення як прикмети серця включає симпатичне ставлення до добра для інших і прагнення прояву готовності до служби. Воно виступає у протилежності.

Щедрість особливо активна в тих особах, які проявляють доброчинні і філантропічні нахили. Нещодавні явища циклонів, ураганів і землетрусів в різних місцях планети викликали щедрі ініціативи надання допомоги. Такі організації, як французька гуманітарна інституція Лікарі без Кордонів (яка нещодавно була нагороджена Нобелівською премією миру), Oxfam (Oxford Commitee for FamineRelief) — доброчинна організація, яка діє у випадку настання голоду, Армія Спасіння, Міжнародний Червоний Хрест, Червоний Півмісяць і багато інших доброчинних тіл, які розподіляють і організовують допомогу для бездомних, потерпілих і біженців, є прикладом підставового співчуття людства. Ця діяльність, ведена такими групами, пом’якшує наслідки Адамового прокляття. Людство в загальному, всупереч противним академічним визнанням, не ви^киває згідно з догмою, яка проголошує, що «виживає найбільші пристосований».

Чинення чогось для когось без думки про нагороду є діянням подібним до Божого. Вірші нашої теми на 2000 рік здається цьому заперечує, тому що той, хто практикує рису великодушності, щедрості, буде у відповідь збагачений. Так висловлюється Сучасна Англійська Версія (CEV«Щедрість буде нагороджена: дай кухоль води і в заміну отримаєш кухоль води».

Ми, як посвячені Господа, отримуємо взаємні благословення, коли проголошуємо Правду іншим і допомагаємо їм в їх подібній діяльності (Мат. 10:41, 42). Найвеличніша думка нашого цьогорічного вірша входить в сферу отримування нами духовних благословень — відчуття «повені» — відмінних від дочасних, матеріальних благословень.

ЄВРЕЙ І САМАРЯНИН БЛИЗЬКІ, ОДНАК ВІДДАЛЕНІ ЯК ПОЛЮСИ

Ворожість, яка існувала між Євреєм і поганином, виросла у взаємному сприйманню. Для поганина Єврей був пихатим і виключним, зухвалим в своєму релігійному фанатизмі, а також зарозумілим і відмінним від решти оточуючого світу. Для Єврея поганин був брудним — заплямованим і безвартісним. Бог любив тільки Єврея, а решта могла б бути і непотрібною.

Хоча Ізраїль читає в своїх пророцтвах, що благословення для всіх народів землі мають прийти через нього, однак забув перспективу своєї майбутньої служби для людства як провідника ласки, і замінив її краєвидом зовнішнього світу, світу гоїв, який не має жодної вартості в Божих очах. Самарянин оцінювався навіть менше (див. Ів. 8:48).

КИМ БУЛИ САМАРЯНИ?

Самаряни відіграють важливу роль в біблійній драмі, по черзі то втрачаючи, то набираючи значення. В записах Нового Заповіту вони висуваються на головну — хоча дещо неприємну — позицію. «Самарянин», представлений в некорисному світлі, добре відомий читачеві Святого Письма подібно як негідний «навчений в Писаннях» або «Фарисей». «Добрий» Самарянин був у той час для Єврея висловом суперечним із значенням назви. Найбільш милосердним побажанням Євреїв для Самарян було, щоб вони не мали участі у воскресінні!

Хоча єврейський народ не визнавав Самарян як частину спільноти, все ж таки трактував їх як окремий від Поган клас — мішанина утворилася з груп народностей, яких Євреї тримали на відстані (Мат. 10:5). Відсилка до Ів. 4:4 здається містить виправдовуючу думку.

Хоча Самаряни були сумішшю народностей, вони однак приписували собі претензії до єврейської спадщини. Опис в 2 Цар. 17 містить короткий елемент їх історії.

Самаряни, які були переселені з інших регіонів, розвинулися в процесі укладання шлюбів з Євреями і присвоєння через адаптацію єврейського знання і традицій. Вони прийняли, в зміненій формі, П’ятикнижжя, а пізніше збудували святиню на горі Хоразин. Очікували також Месію.

В книзі Ездри 4 подано опис про зустріч Євреїв, які поверталися з вавилонського полону, із Самарянами в їх краї. Ця подія розвинула вороже суперництво між цими двома народами, яке з бігом часу переросло у взаємну ненависть.

Зміна в атмосфері настала тоді, коли Ісус дав це зрозуміти жінці біля криниці (Ів. 4:23, 24). Стіна між Євреєм і Самарянином мала бути невдовзі усунена. Господь провів два дні в самарійському селі і був гаряче прийнятий. В книзі Дій Ап. (8:1-25) описується як Пилип, Петро і Іван занесли Боже Слово спасіння до колись заборонених самарійських сіл і містечок.

Вирівнююча і єднаюча сила Євангелії Добрих Новин розпочала свое діло. Хоча самаряни присвоювали собі єврейську культуру і подібні вірування, однак вони були схрещеним народом, гібридом, і як такі були зараховані до категорії, яку євреї не могли терпіти — подібно до прислів’я «ні рибою, ні птахом».

Однак Ісус, Єврей, не поділяв такого погляду. Це випливає з Його приповісті про «доброго» самарянина — яка шокувала Його єврейських слухачів (Лк. 10:25-37) — і із зустрічі з сиро-фінікійською жінкою (Map. 7:24-30), а також з тією жінкою біля криниці.

ІСУС РОЗДАЄ ВОДУ

Після подорожі під спекою і курявою через заборонену територію Самарії Ісус приглянув місце для полуденного відпочинку.

Криниця, подарунок суспільству від патріарха Якова, була добре відомим місцем з огляду на свіжу джерельну воду («живу» воду). Це було гарне місце, не лише з приводу невичерпної води, але також як усуспільнюючий чинник. Тут сів стомлений і спрагнений Ісус. До цього місця Його привело Провидіння і Він перебував в готовності до служби.

Незабаром надійшла вона. Ця жінка несвідомо входить в оповідання, яке буде повторюватися відлунням протягом століть і торкатися багатьох сердець, життя яких дізнавало б нищення, а також з приводу гіркоти гріха і ошукання самого себе.

Ісусове прохання про воду — висловлене тут простим способом, а для наших сучасних вух безцеремонно — не було незвичайним. Ця жінка часто чула такі прохання. Але від Єврея? I взагалі що тут робить Єврей? Можливо саме через це в її відповідях вився клубок ущипливих зауважень. Ми не маємо підстав припускати, що вона не виконала прохання нашого Господа. Дійсно, Його включення в цю невелику справу коштом її послуг надало Йому добру нагоду продовжувати цю розмову.

В вишуканий спосіб, Ісус кількома словами інформує її про те, що Він той самий і готовий благословити її тим, чого вона потребує.

«Ти б у Нього просила» – говорить Ісус — «і Він тобі дав би живої води».

He розуміючи прихованого значення пропозиції нашого Господа, чи не усвідомлюючи його собі, жінка вела далі чемну розмову, скептично додаючи то це, то те.

«I черпака в Тебе, Пане, нема, a криниця глибока, — звідки ж маєш Ти воду живу? ».

її ущипливе зауваження очевидне. Підтримуючи свою думку далі вона розмотувала цей клубок,

«Чи Ти більший за нашого отця Якова, що нам дав цю криницю, і він сам із неї пив, і сини його, і худоба його?»

Зауваж винахідливий виклик пригадування імені Якова, практично святого для Єврея, а також навіювання думки про спільного предка («нашого отця…»). Цим привласненням собі права на спільне батьківство вона старалася зрівняти зв’язок і знайти поступ в дискусії.

ВОДА ВІЧНОГО ЖИТТЯ

Вказуючи на криницю «Ісус відповів і сказав їй: »Кожен, хто воду цю п’є, буде прагнути знову. А хто питиме воду, що Я йому дам, стане в нім джерелом тієї води, що тече в життя вічне« […]».

Тут Ісус у вишуканий спосіб порівнює Якова і Яковову криницю із Собою і живою водою, яку може дати тільки Він. Той факт, що Єврей обминає вартість легендарного Якова, був для самарійської жінки незрозумілим. Втративши рівновагу і войовничість вона відповідає: «Дай мені, Пане, цієї води, щоб я пити не хотіла, і сюди не приходила брати».

«[…] Говорить до неї Ісус: »Іди поклич чоловіка свого та й вертайся сюди« […]».

Розумовий зворот, який жінка зробила в напрямку нашого Господа, тепер був перевірений. Випробовувана і підтримувана нею в дискусії справа зникнула. Ця людина дуже мудра, можливо навіть вона є пророком, однак не знає, що я незаміжня! В іншому місці читаємо про одного фарисея, який подібно відреагував, коли побачив, що Ісус приймає послугу помазання від «грішної» жінки (Лк. 7:36-38). «[…] Коли б був Він пророк, Він би знав, хто ото й яка жінка […]». У тому випадку, відповідаючи на невисказаний цинізм, Ісус представив притчу про двох боржників, закінчуючи її засвідченням про очищення і відпущення тій жінці гріхів (вірші 39-50).

Тепер же, повертаючись до самарянської жінки, Ісус скупиться на невиражену і відчувану нею потребу відпущення, говорячи про її особистий незадовільний стан. По-вчительськи, але простим способом, змальовує детальний образ.

Цей останній розгляд, точно висказаний з гострістю лазера, оживлює її зацікавленість і розвіює решту сумнівів. Вона змушена визнати те, що припускала: «Бачу, Пане, що Пророк Ти».

Подальша розмова приносить пізнання вражаючої дійсності: ця людина не лише пророк, ця людина — Христос і Вона швидко відходить, щоб привести своїх друзів, залишаючи відро!

Ісус «перебув там два дні», даючи жителям свідоцтво і навертаючи багатьох (вірші 40-42).

СПРАВЕДЛИВІ НАГОРОДИ

В заміну за посудину води із криниці самарянська жінка отримала воду життя. «Дай кухоль води, і в заміну отримаєш кухоль води».

Однак щедрість — це не тільки заняття для здобуття рівноважної нагороди. Ми неповинні давати із заміром отримати. Нагорода, що випливає із несамолюбної служби, є настільки природною, наскільки вона непошукувана. Щедрість відчуває приємність, коли іншим щастить. В своїй найвищій формі вона означає доброчинного духа, який тішиться наділенням інших благословенствами. Щоб взаємний ефект був приємністю, нагорода є заміреною послідовністю, встановленою не дарувальником, а Богом в Його повсюдному упорядкуванні людських справ. Можемо сказати, що такий наслідок диктують закони справедливості; приємні результати заохочують до повторювання. Через такий процес розігрівається християнське серце і цементується християнська спільнота (Прип. 11:18).

ЩЕДРІСТЬ У ЩОДЕННОМУ ЖИТТІ

Правильно застосовувана щедрість допомагає на роботі покращити насичені непослухом стосунки між роботодавцем і робітником, керівником і підвладним. Скупість і надмірно примусове застосування правил можуть, в зв’язку з цим, викликати недобрі економічні впливи на діяльність фірми.

В сім’ї і мати, і батько проявляють велику щедрість, віддаючись вихованню і навчанню своїх дітей. Материнське почуття і посвячення є взірцем Божого старання про свій люд. Потреби життя і опіки, а також годування закликають до самопосвяти і безкорисливості збоку матері.

УОСОБЛЕННЯ ЩЕДРОСТІ

Хоча подія з жінкою біля криниці є класичним прикладом незвичайного і властивого свідчення, вона також служить для прикрашання характеру Ісуса.

Характерною поставою нашого Господа була готовність до служби, незважаючи на власну втому. Завжди в гармонії з Божою волею Він розпізнавав Отцівське керівництво і, поступаючи згідно з ним, використовував кожну і всі можливості для просування Отцівської справи в світі вперед.

«Допоминайся вчасно-невчасно» (2 Тим. 4:2). Ми повинні вчитися розпізнавати можливості для служби — в проголошенні Слова, в християнській службі — а потім бути готовими скористатися з них, незважаючи на те, наскільки це може бути для нас обтяжливим в момент стичності з ними.

«Бо ви знаєте благодать Господа нашого Ісуса Христа, Який, бувши багатий, збіднів ради вас, щоб ви збагатились Його убозтвом» (2 Кор. 8:9; порівняй з 1, 2 віршами). Тут ми маємо найвищий приклад щедрості.

Позбувшись своєї потужної природи, наш Господь понизився аж до землі і виставився на зле обходження, яке врешті решт привело до хреста.

«Взяття хреста» є однозначним із дорогою Христа, на яку небагато ступало (Мат. 10:38, 39; Map10:17-31). Християнська дорога, в своїй істоті, це посвячення себе і віддання себе на справу Євангелії, що має набагато ширший обсяг, аніж тільки пояснення ряду доктрин.

Розмова нашого Господа із самарянською жінкою наприкінці пояснила обітницю повсюдного спасіння. Це складає найважливішу річ. В Христі зникає різниця рас (Гал. 3:28). Спасіння, як подає 1 Тим. 2:1-7, є для всіх, через посередництво Божого Сина. Бог постановив в цьому бути щедрим. I ми не можемо бути менш щедрими.

 ОБМЕЖЕНА ЩЕДРІСТЬ

В дуже багатьох представленнях християнської теології спасіння обмежене до небагатьох вибраних — «вибраний народ» певної деномінації, віровизнання або секти, про яку ведеться мова. Дилетанти, сучасні самаряни або погани — всі невіруючі — не згадані, вислані на вічне відлучення, навіть гірше, на муки в полум’яному пеклі. Це скупа теологія, повністю незгідна з широким представленням свого Отця Сином.

Це не означає, що всі будуть вічно спасенні, таке пояснення процесу спасіння було б занадто ліберальним. Підпорядкування Христові і вірність Богові завжди вимагатимуться. Можливість це проявити буде надана всім: декому в цьому житті, a найбільше в тисячолітньому посередницькому пануванні Христа і Його Церкви. Тим, які не мають віри (2Сол. 3:1, 2) не буде надана в цьому житті жодна можливість спасіння. Християнин не може жити видінням. Тепер Бог займається чоловіками і жінками віри.

Вважати самих себе, нашу расу, нашу групу, нашу Церкву як єдину ціль благословення, означає встановити бар’єр для сердечної і необхідної служби. Раз «зруйнував серединну перегороду, ворожнечу» між Євреєм і Самарянином, і поганином, спричинюючи вільний перехід Божого об’явлення до тих, які мають віру (Еф. 2:11-22).

Бог часто може вибрати з метою благословення тих, з якими ми не погоджуємося. В даванні і прийманні в щоденному житті ми матимемо багато можливостей подавати «воду життя». Ми повинні вигнати з нашого розуму пересуд і образу, так ласкаво, так терпеливо, як тільки можемо, благословляти наших слухачів, які можуть — як самарянська жінка — уразитися.

Щедрість випливає із вдячного серця. Маємо багато цінних благословень з неба (Пс. 68:20; Фил. 4:19). Відкриймо не скупо і не самолюбно наші засіки і наділяймо їх вмістом інших.

Пісня 296 (англ.) i російського Духовные Песни Тысячелетнего Рассвета («Необъятна милость Бога») є гімном року.

Теперішня Правда №17-18 

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.