Не Шукаю бо Волі Своєї (Девіз 2005)

“Не шукаю бо волі Своєї,

але волі Отця, що послав Мене”

Єв. Івана 5:30 – текст Річного Девізу на 2005 рік.

 

 Дорогі читачі Теперішньої Правди з початком року прийміть наші привітання й сердечні побажання. Маємо надію, що почуття наших сердець та слова наших уст є в гармонії зі словами поета: Оглядаючись назад, славимо ми Бога, За дорогу, по якій Він провадив нас щодня.

Пам’ятаймо, що Господь незмінний і нехай це додасть нам довіри в обітниці, що містяться в Його Слові. Якщо ми через віру прийняли Ісуса Христа за свого Спасителя, присвятили наше життя виконанню Божої волі й день за днем намагаємося виконувати Його волю, то можемо відпочивати, будучи запевнені, що, що б не прийшло, 2005 рік буде щасливим роком. Ми віримо, що можемо навіть гарантувати це, оскільки Бог не обманув, ані ніколи не обмане в дотриманні Своїх обітниць для Його люду. Чи ж ми не були свідками цього в нашому власному житті та в житті інших?

Але як багато з нас, розуміючи, що це є правдою, дозволяють, однак, своїм серцям на страх, сумніви та недовіру? Розуміючи, що неспокійне, боязливе серце було натуральною схильністю багатьох з учнів Ісуса, коли при одній оказії Він сказав їм: “Серце ваше нехай не тривожиться, ані не лякається” (Івана 14:27); і знову: “Нехай серце вам не тривожиться” (Івана 14:1).

 Школа Христа

Розгляньмо ілюстрацію Школи Христа. Ми можемо думати про Бога як про Директора та Учителя-Магістра, а про нашого Господа як про інструктора в класі. Ми знаходимося в школі, але часом звичайно питаємо самі себе: Чому я є в цій школі і чому Бог призначив мені Вчителя? Відповідь, звичайно, є такою: Оскільки ми маємо навчитися певних лекцій. Якби ми не були змушені вчитися різних лекцій, то Бог просто видав би нам свідоцтво, що ми не потребуємо жодних інструкцій – але знаємо, що це неправда.

Наш Вчитель дає нам інструкції головним чином двома способами:

(1) через Боже Слово, і

(2) через Божі провидіння (наші щоденні життєві досвіди).

Ці методи вживаються, для того, щоб ми могли розвинути характер, подібний до Христа, а також зростати в знанні Божого Слова.

 Самоволя – проти волі Божої

Якщо ми є початківцями в цій школі або якщо ми не зробили ще досить великого поступу, то часом втрачаємо орієнтацію й помилково приймаємо власну волю замість волі Божої. Наш вірний Вчитель так делікатно, як тільки є можливим, виявить нам цю помилку через дозволяння на певної міри невдачі в наших планах. Тоді приходить проба. Чи будемо ми; (1) збентежені та вражені з причини цієї лекції?; або (2) знеохочені та пригнічені? Якщо наша постава є властивою, то ми будемо прагнути використати кожне досвідчення й дбати про впровадження в практику теперішніх лекцій так, аби вони були для нас поміччю в наступаючі дні.

Найважливішою лекцією в цій школі є віра. Віра, яку ми виявили, коли прийняли нашого Спасителя та віра, яка зробила нас здібними до вступу в Його Школу, мусить зростати. Але, щоб зростати, ми потребуємо знання – не світського знання та науки, але Господнього знання – Його метод, плану й характеру. Ми повинні студіювати слова нашого Вчителя, Його приклад та Його провидіння (особисті інструкції) щодо нас. В міру спливання часу багато з того, що ми прийняли через віру, поступово стає знанням, а це знання стає підставою до більшої віри, як також і більшої любові та визнання для нашого Відкупителя. Так як і в інших школах, так і в Школі Христа, студенти вчаться в різному темпі та знаходяться на різних рівнях навчання: Деякі є на початковому етапі розвитку, інші середньо розвинені, а деякі осягнули вже етап зрілості, до якого всі повинні прагнути.

Можливо в попередні роки деякі з нас не прикладали зусиль у цій Школі, так, як би ми цього хотіли, але зробити це ще не запізно. Постановімо собі, що з цього року ми будемо більш відданими студентами, а якщо так зробимо, то результати будуть справді благословенні. По мірі, як ми будемо робити поступ, то переконаємося, що мир Божий, що вищий від усякого розуму, буде керувати нашими серцями. Проби віри та терпеливості перетворяться на благословенства, смуток і розчарування, пов’язані з земними надіями, стануть проводами Божої ласки, а життєві клопоти вторують дорогу до повної певності віри. Але цей благословенний стан можна осягнути лише через повне підкорення нашої волі під волю Господа у всіх справах.

 Різниця між прагненням та чиненням

Можливо деякі кажуть: це те, чого я прагну від дня, коли я віддав для Господа усе своє, але ще цього не осягнув. Що можна ще зробити? Так, усі цілковито посвячені діти Божі прагнуть повністю піддати свою волю волі Божій, але є різниця між прагненням чинення певних речей та дійсним їх чиненням. Немає нічого поганого в добрих бажаннях; вони є справді важливі, але якщо в кінці-кінців не ведуть до дій, то не мають ніякої вартості. Деякі люди ніколи не підіймаються понад рівень бажання в справах свого життя. Вони пригнуть здоровіше харчуватися, розпочати й розвивати програму фізичних тренувань, щодня прагнуть присвятити певну кількість часу на студіювання Біблії, виконати якусь службу або сказати декілька добрих слів чи слів заохоти в ім’я Господа – але їх добрі бажання не переходять в дії.

Який є вихід? Не відмовляючись окремо від доброго бажання, спрямуймо усю свою силу волі на впровадження її в чин. Але тут знову потрібна обережність, оскільки сильна воля, яка буде не властиво спрямована, є великою силою, що може спровадити на манівці. Сумлінні люди є в особливій небезпеці у цьому відношенні, оскільки, якщо їх воля вхопиться за якесь рішення, яке схвалить їхнє сумління, то вони можуть зробити досить серйозну помилку. Можливо найкращим прикладом цього є Савл з Тарсу. На щастя він мав добре серце  і, коли Господь втрутився й направив його мислення, то він став великим слугою добра.

Є тільки один безпечний спосіб поступування і ним є усвідомлення, що воля, в якій ми маємо висловлювати добрі слова й чинити добре, не є нашою власною волею, але Господньою волею, яку ми прийняли як свою власну, Повернімося в пам’яті назад до часу, коли ми стали учнями Господа. Чи не було це через підкорення нашої власної волі і чи перші наші лекції не стосувалися утримування нашої волі в мертвому стані? Ми зауважили, як наш великий Учитель допоміг нам в одержанні перемоги над власною волею. З надією ми доходимо до повної згоди зі словами поета:

Господи, любов Твоя перемогла –

Усе тобі, нічого нам. Обережність завжди потрібна

Навіть після прийняття Господньої волі за власну, а також постанови чинення Його волі, ми й надалі маємо поступати обережно. Завжди існує ризик невластивого розуміння Його волі та прийняття планів наших впавших недосконалих розумів або планів наших ближніх замість Господньої волі. Ми не повинні забувати, що Господь побуджає людських вчителів, щоб вони інструктували Його люд, але сатана також використовує людських розум та людських помічників, аби вони заводили в блуд та зводили. Бог дозволяє на те, аби навчити нас, що Він є нашим великим Учителем-Магістром. Він ставить Своє Слово як критерій, через який Його люд може відрізнити правдивих вчителів від фальшивих, кажучи: “Як вони не кажуть згідно цього Слова, то це через те, що немає в них жодного світла” (Іс. 8:20, KJV).

Коли ми звертаємося до Святого Письма, щоб довідатися, якою є Божа воля, то відкриваємо, щ велика праця, про яку просить наш Господь, не є працею для інших, але працею для нас самих: праця підкорення, перемагання себе, панування над собою. Апостол Павло підсумовує це в 1 Сол. 4:3: “Бо це воля Божа, освячення ваше.” Утвердьмо це в нашому розумі й не дозвольмо, аби ніщо інше – жодні інші правди ані блуди – не заслонило великої правди, що міститься в цьому вірші. Наша служба для домочадців віри та служба чинення добра усім людям має другорядне значення по відношенню до цієї найважливішої праці всередині нас. Апостол під натхненням заявляє: Хоч би ми навіть вражаюче проповідували Євангелію іншим та роздали свій маєток для нагодування бідних, чи стали б мучениками задля доброї справи, то без любові, яка є духом Отця та Христа, розвиненої в наших серцях як головного принципу життя, були б нічим з Божої точки зору (1 Кор. 13:1-3). І навпаки, якщо наша воля є мертвою, а Господня воля була вповні прийнята як наша власна в розумі, слові та ділі – то навіть, якби ми не використали усіх нагод для служби щодо інших – то можемо відпочивати з запевненням, що якщо ми збережемо таку поставу, то будемо зараховані до “переможців”.

Але, поза сумнівом, Бог відкриє нам нагоди, щоб наше світло світило Його славою і благословляло людство. Якщо ми шукаємо нагоди служби й не знаходимо їх, то можливо тому, що шукаємо якоїсь особливої служби згідно з нашими уподобаннями — тобто, що стара воля знову підкреслює свій авторитет. Або, можливо, що великий Учитель помічає пиху, що в нас ще залишається, яка найперше мусить бути упокорена. Через Своє Слово та провидіння Він може до нас говорити: “Все, що всилі чинити рука твоя, теє роби”. Правдоподібно Господь помічає, що одержання важливішої служби від інших зашкодило б нам, доки ми не навчимося уроку покори – “Тож покоріться під міцну Божу [виконуйте таку службу, яку Його провидіння зробить для вас можливою] руку, щоб Він вас Свого часу повищив” (1 Пет. 5:6).

 “Не дивуйтесь”

Цей рік правдоподібно принесе несподівані досвідчення, як приємні, так і неприємні. Деякі з Господнього люду можуть бути покликані до зношення різних “огняних” досвідчень, які навіть можуть схиляти до сумніву, чи наш стосунок до Господа є властивим. Апостол Павло під натхненням перестерігає нас про це в потішаючих словах: “Улюблені, не дивуйтесь огневі, що вам посилається на випробовування, немов би чужому випадку для вас” (1 Петра 4:12).

Деякі з тих досвідчень можуть прийти в формі переслідувань. В 2 Тим. 3:12 Апостол Павло заявляє: “Та й усі, хто хоче жити побожно у Христі Ісусі, будуть переслідувані”. Чи ми коли-небудь зносили переслідування? Якщо ні, то можливо тому, що не живемо побожно? Можливо це наступна справа, якої ми лише пригнемо, замість того, щоб її виконувати. Якщо так, то повністю зречімося з нашої волі та почнімо виконувати Господню волю, приймаючи інструкції з Божого Слова та всяку людську поміч, яку Господу сподобається нам дати. Не повинно пройти багато часу перш ніж з’являться переслідування – і то часто з несподіваного боку.

А коли з’являться переслідування, то прийдуть також і спокуси, оскільки ворог буде впливати на наше впавше та недосконале тіло, намагаючись нас знеохотити і побуджаючи нас до несправедливого гніву, злоби, ненависті, заздрості та колотнечі. Якщо це не вдасться, то він звернеться до наших достоїнств, таких як почуття справедливості, чи нашої любові до родини та друзів. Його ціль – призвести до того, аби ми боролися з тим переслідуванням або щоб ми занедбали старання, щоб жити побожно. Коли так станеться, визнаймо, що переслідування є пробами нашої лояльності та відданості для Господа та Його Слова. Пригадаймо собі вірші, такі як Мат. 5:44: “Любіть ворогів своїх, благословляйте тих, хто вас проклинає, творіть добро тим, хто ненавидить вас, і моліться за тих, хто вас переслідує”.

 Інша ознака самоволі

І знову запитаймо самих себе: Чи ми є схильні до нарікання чи почуваємося розчаровані нашою долею в житті? Якщо так, то це наступна ознака, що наша воля не є мертвою, як ми того сподівалися. Якщо наша воля є похована в Господній волі, то ми не можемо зазнати жодного розчарування, оскільки в кожній життєвій справі ми будемо розпізнавати Боже поступування, нагляд та керівництво. В такий момент ми повинні пам’ятати про такі вірші як Рим. 8:28: “І знаємо, що тим, хто любить Бога, хто покликаний Його постановою, усе допомагає на добре”.

У цьому всьому є добрі новини, оскільки так, як і фізичний опір зміцняє фізичне тіло, що має місце у випадку спортсменів, які підіймають вагу, то та ж сама засада має застосування і в нашому духовному житті. Перша битва є найтяжчою і кожна наступна перемога приходить легше, оскільки з кожною перемогою нова вола (Господня воля в нас) стає міцнішою. А кожна перемога приносить благословенства – щораз більший мир, радість та повну впевненість віри. Тільки з такої позиції буде можливим прийняття з відвагою та резиґнацією будь-яких проб віри, надії, любові чи терпеливості, які Господь може визнати за відповідні для нас в цьому році.

Розважмо коротко вірші з 5 розділу Євангелії Івана, які передують нашому віршу девізу. Ісус оздоровляв, власне, в день суботи і багато Євреїв переслідували Його, а навіть намагалися Його вбити, стверджуючи, що лікування в суботу були порушенням Закону (1-16 в.). Однак це дало нашому Господу добру нагоду до виголошення великих правд. Він вияснив, що ті діяння, які Він робив, не походили від Його злих намірів, але були Йому доручені Отцем і через Нього навчені.

Далі Він їм сказав, що навчиться і звершить ще більші справи в майбутньому (19-23 в.). Господь звернув увагу на те, що ці більші справи будуть доконані по відношенню до двох загальних класів – Церкви та світу – і що можливість осягнення вічного життя буде дана кожній особі з обох класів, а умовою його отримання буде віра та послух (24-29 в.). До речі, Ісус зробив тут натяк на той факт, що чуда, які Він робив, були передсмаком майбутніх більших діл, які Він разом з Церквою звершить для світу – особливо велике діло реституції в земній частині Його майбутнього Царства (Дії 3:19-21).

 Наш вірш девізу

Тепер переходимо до віршу нашого девізу, останньої частини 30 віршу: “Не шукаю бо волі Своєї, але волі Отця, що послав Мене”. Ісус об’являє тут єдність, що є між Ним та Отцем – єдність серця, розуму та цілі. Це та сама єдність, про прагнення до якої, при іншій нагоді, Господь заохочував Своїх послідовників (Івана 17:11). Ісус ніколи не стверджував, що Він є Отцем, ані, що є рівним Отцю. Найбільшим твердженням, яке Він зробив на цю тему, було те, що він є удостоєним Речником та Посланником Отця.

Послання до Євреїв 4:15 вказує, що Ісус був випробуваний на пункті Його повного підкорення волі Отця, так як є випробовувана повна лояльність Його послідовників. Це особливо показано в трьох спокусах, яким Він чинив опір на пустині (Мат. 4:1-11). Ключ до Його успіху знаходиться в Його відмові прийняти кожну пропозицію, суперечну Божому Планові.

Дивімося усі на Ісуса як на наш найкращий приклад відречення від себе і світу, а також постійного старання та чинення волі Отця. Крім того, споглядаймо на інші вірні приклади – в Біблії, в історії, а навіть на тих, кого ми знаємо з нашого життя.

Дорогі друзі, поєднаймо наші серця, наші молитви, а передусім нашу нову волю й постановімо, що будемо вповні віддані Господу, вповні відлучені на користь Господа, на скільки це є можливим, завжди полягаючи на Господню помічну ласку. Кажучи в загальному, в якій мірі ми гамуємо нашу волю й дозволяємо, аби Божа воля вповні керувала нашим життям, в такій самій мірі Господь буде в змозі безпечно нас вживати для Його прославлення, для принесення слави нашому Спасителеві, для допомоги в підтримці Його Плану і для благословення інших. І в такій мірі ми також одержимо благословення.

Нехай нашою молитвою до Бога кожного ранку будуть слова. “Нехай будуть із волі Твоєї слова моїх уст, а думки мого серця перед лицем Твоїм, Господи, скеле моя й мій Спасителю!” (Пс. 19:15). А кожного вечора зробімо перегляд дня, оцінюючи наше поступування, чи домінувала в ньому Господня воля, чи наша воля також мала на нього вплив. І поступаймо так, в молитві прохаючи про його прощення нам наших недомагань, а потім дякуючи Господу за силу і ласку, яка призвела до нашої перемоги. Як пісню, що супроводжуватиме вірш девізу, пропонуємо номер 244 (Пісні Зоріння Тисячоліття на англ. мові).

Теперішня Правда №36, 2005 р.