Споглядання На Ісуса (Девіз 2007)

СПОГЛЯДАННЯ НА ІСУСА

Річний девіз на 2007 рік

 

«Тож подумайте про Того, Хто перетерпів такий перекір проти Себе від грішних, щоб ви не знемоглись, і не впали на душах своїх» – Євр. 12:3.

«А ті, хто надію складає на Господа, … не помучаться!» – Iс.40:31.

 

Ми вибрали два біблійні тексти для наших роздумів у 2007 році. Представлені у цій статті думки стосуються текстів з Послання до Євреїв 12:2,3. У них йдеться про неприємні досвідчення нашого Господа і про те, як вони розвинули в Ньому чесноти характеру, приготувавши Його до майбутньої праці у небесній і земній сфері Царства. Звідси випливає, що ми так само мусимо зосереджуватися на своїх думках, словах і вчинках, щоб припасувати їх до принципів, про котрі вчить Слово. Якщо не будемо виправляти того, що в нас є невідповідним, можемо втратити наше становище в класі посвяченого Божого народу. Другий текст – Іс. 40:31: «А ті, хто надію складає на Господа, … не помучаться» буде обговорений в одному з номерів “Біблійного Прапора” (англ. і пол.).

«Думати про Того» здається означає помітити, звернути увагу, задуматися і не забувати про те, як наш Господь переносив різні проби і спротиви від грішників, спрямовані проти Нього. В наших власних досвідченнях, як послідовники Господа, ми вже перенесли певні противності від гріха і грішників, але ще не боролися аж до крові. Ми ще не пройшли тяжких досвідчень, які Він проходив. Коли пригадаємо собі, що ми бідні, недосконалі істоти, а Він був «святий, незлобивий, невинний, відлучений від грішників», то буде добре замислитись над тим, що Він терпеливо переніс противності від грішних людей. Коли на Нього приходили тяжкі досвідчення, Він не вважав, що вони походять лише від сатани, який започаткував їх, але вважав, що їх дозволив Отець і вони знаходяться під Його наглядом. Якщо Отець дозволяв, щоб такі досвідчення приходили на Нього, то Його завданням було довести Свою лояльність терпеливою витривалістю. Як сам Він сказав: «Чи ж не мав би Я пити ту чашу, що Отець дав Мені?» (Ів. 18:11).

Так само є з нами, духовним Ізраїлем. Якщо фальшивий учитель каже: «Ходімо ж за іншими богами, … то не слухайся слів того пророка або того сновидця, бо цим Господь, Бог ваш, випробовує вас» (Повтор. 13:2,3). В якій мірі ми здатні прийняти Божу точку зору на досвідчення в нашому житті, в такій мірі мусимо покоритися. Якщо Отець допускає тяжкі досвідчення, щоб випробувати нас чи інших таким способом, якого ми можемо не вповні розуміти, то ми повинні радіти, що діється Його воля. Як гарно і слушно цю думку виражає поет:

«Моя доля у руках Твоїх,

Боже, хочу, щоб завжди була у них».

Якщо вірно витримаємо до кінця, нагорода буде нашою. Якщо доведемо нашу лояльність і збережемо віру в те, що Бог наглядає наші справи і не відмовляє в жодній добрій речі тим, хто поступає праведно, то певного дня почуємо від Нього: «Гаразд, рабе добрий і вірний!»

Знаємо, що наш Господь переносив фізичний перекір. Однак слово «перекір» (як англійською, так і українською – перекл.) правильно передає зміст оригінального слова, котре насуває думку про словесний спротив, перекір Його словам. Коли розглядаємо ситуацію нашого Господа, бачимо, що люди противилися Йому не тільки фізично, але також Його словам, Його вченню. Це Первосвященик, Синедріон і солдати застосували до Нього фізичне насильство і завдали Йому смерть, а Він міг їм противитися, якби захотів. Тому Апостол, здається, має на увазі також заперечення Його словам. Про це згадує також і св. Петро, коли каже: «Коли був лихословлений, Він не лихословив взаємно» (1Пет. 2:23). Отож, коли розглянемо 3,5 роки служби Христа, переконуємося, що Його вчення оспорювали, а Його самого ганьбили. Євреї казали, що Він має демона, чинить чуда силою князя демонів і богохульствує. Їхні заперечення і спротив могли спонукати Його до певних справедливих і правдивих висловлювань на їх адресу. Він міг відплатити їм тим самим, відповісти їм так само, навіть більш виразно. Міг сказати їм, що через них діє диявол ітд. Завдяки своїм досконалим мовним здібностям Він міг би прекрасно порадити собі з ними. Коли намагалися Його уловити в Його словах, Він їх уловлював в їхніх словах. Але не ганьбив. Не віддавав злом за зло, ані образою за образу. Така поведінка, як вказує Апостол, є правильною.

Але в щоденних справах нашого життя, коли люди кажуть проти нас усілякі злі слова, ображають нас, то природно, що наше грішне тіло думає, яким же ж злом можна б відповісти. Таким чином це стає для нас пробою. Якщо ми піддаємося такому духу, то наслідуємо поведінку ворога, а не нашого Господа і Учителя.

ВИТРИМАЙТЕ СЕРЕД СПРОТИВУ

«Тож подумайте про Того, Хто перетерпів такий перекір проти Себе від грішних, щоб ви не знемоглись, і не впали на душах своїх». Коли нас атакує противник (незалежно від того, хто є його знаряддям і яка його зброя), то якщо ми вірно витримаємо, він не зможе нам зашкодити, а лише збільшить нашу цінність в Господніх очах, і не зможе завдати нам жодної зовнішньої кривди, якої Бог не міг би обернути на добро Своєї справи, хоча це добро може означати відділення «полови» і «куколю» від «пшениці». Обмова, наклеп і зневаги суворо заборонені Божому народу, бо вони цілком суперечні з Божим духом любові, навіть якщо те, що говориться, є правдою. Щоб запобігти усьому, що могло б мати природу обмови, Святе Письмо дуже докладно визначає той єдиний спосіб поведінки в ситуаціях, коли хтось почувається скривдженим – Мат.18:15-17. Багато, навіть з-поміж розвинутих християн, здається повністю не усвідомлюють цю Божу заяву і тому християни різних віровизнань часто є найбільшими розсіювачами пліток. А це ж одна з небагатьох особливих заповідей, які дав наш Господь, пов’язаних із твердженням: «Ви друзі Мої, якщо чините все, що Я вам заповідую» (Iв. 15:14). Постійне порушення цієї Господньої заповіді доводить, що багато хто не надто розвинутий в цій дружбі – учнівстві.

Уважно придивімося до цього принципу. Якби його застосовували, то він запобігав би пліткам, обмові і “зневажанню”. З його першої рекомендації, яка стосується розмови двох зацікавлених осіб, випливає, що обвинувач, який вважає, що був скривджений, в своїй поведінці є щирим. З нього також випливає, що обвинувач не думає погано про обвинуваченого. Вони зустрічаються як “брати” (кожен з яких вважає, що його поведінка є слушною), щоб обговорити справу і побачити, чи зможуть знайти порозуміння. Якщо помиряться – тоді все в порядку, справу залагоджено, мир перемагає, вдалося запобігти загрозі поділу і ніхто інший не довідався про всю справу. В переважній більшості випадків щира, відверта розмова між зацікавленими приведе до згоди. Але обоє мусять бути щирими, і обоє в своїй поведінці мусять керуватися Господнім духом.

Таким способом Господь убезпечив Своїх правдивих учнів від підступного гріха обмови, якийведе далі, до інших, більш разючих вчинків тіла і диявола, а також затримує ріст в Правді і дусі любові. Зауважмо також, що той, хто слухає обмови і таким способом підтримує обмовників в їхній поганій поведінці, є учасником їхніх злих вчинків, спільником в порушенні Господніх заповідей. Правдивий Божий народ повинен відмовлятися слухати обмови і вказати винному на Господнє Слово і на єдиний спосіб поведінки, який воно рекомендує. Чи ми мудріші за Бога? Досвід вчить, що ми не можемо довіряти нашим власним судженням і знаходимося на безпечному ґрунті тільки тоді, коли беззастережно прямуємо за голосом Пастиря. 

ВІДМОВЛЯЙТЕСЯ  СЛУХАТИ  ПЛІТКИ  І  ОБМОВИ 

Якщо якийсь брат чи сестра приносить вам погані звістки про інших, негайно стримайте його, ввічливо, але рішуче. ”І не беріть участі в неплідних ділах темряви, а краще й докоряйте” (Еф. 5:11). Відмовляйтеся брати участь в такому порушенні заповідей Учителя, яке завдає багато шкоди в Церкві. Якщо той брат чи сестра є тільки ”немовлям” в духовних справах, зверніть увагу на Господні вказівки на цю тему (Мат. 18:15; 1Тим. 5:19). Якщо дана розмова безпосередньо вас не стосується, а ви її тільки чуєте, то швидко відійдіть, показавши таким чином своє несхвалення.

Якщо після того, як ви звернули увагу на Господню заповідь на цю тему, обмовник не перестає обмовляти, ганьбити і розповідати вам про свої лихі припущення, то зробіть йому зауваження більш гостро, скажіть, наприклад: ”Не можу, не можна мені Тебе слухати, бо якби слухав, то був би в цій справі злочинцем, так як Ти, порушуючи заповідь Господа. А навіть якби вислухав те, що Ти хочеш сказати, то не міг би в це вірити, бо християнин, який не шанує Господнього Слова і не поступає згідно з Його способом поведінки в ситуаціях, коли хтось почувається скривдженим, проявляє так мало Господнього духа, що його словам не можна довіряти. Той, хто викручує і обминає слова Господа, не завагається викручувати і викривляти слова і вчинки співучнів”. Потім розірвіть спільність з такими особами аж до часу, коли вони визнають свою помилку і пообіцяють виправитися. Якщо ви в будь-якій мірі слухаєте таку розмову або схвалюєте її чи пліткаря, чи наклепника, то стаєте учасником цього гріха і всіхйого наслідків. А якщо такимспособом виросте ”гіркий корінь”, то ви майже напевно станете одними з тих, хто через нього ”опоганиться” (Євр. 12:15).

Будьте чистими. Утримуйте сумління вільним від проступків проти Бога і людей. Розпочніть із серця, не виховуйте думок, які були б злими в будь-якому значенні цього слова. Щоб зміцнити свою позицію, часто думайте про Ісуса Христа як взірця. Коли ззовні чи з середини до вашого розуму втискається зла думка, то піднесіть серце в молитві до Нього, прохаючи про обіцяну ласку під час кожної потреби. Завжди майте перед собою молитву: ”Нехай будуть із волі Твоєї слова моїх уст, а думки мого серця – перед лицем Твоїм, Господи, скеле моя й мій Спасителю!” (Пс. 19:15). 

ДОДЕРЖУЙТЕСЯ  ДОБРИХ  ПРИНЦИПІВ 

Стараючись додержуватися окремих заповідей Святого Письма, стараймося щораз більше розуміти і ототожнюватися з принципами, які лежать в основі Божого Права. Вони дадуть нам можливість оцінити правильність чи неправильність наших слів, думок і вчинків, які детально не перелічені в Господньому Слові. О, так! Наскільки ми доходимо до зрозуміння принципів Божого Слова і ототожнюємося з ними, настільки набуваємо духа Божого Слова. Зауважмо, що на цю тему каже Псалмист: ”Як я кохаю Закона Твого, цілий день він – розмова моя! Твоя заповідь робить мудрішим мене від моїх ворогів, – вона-бо навіки моя! Я став розумніший за всіх своїх учителів, – бо свідоцтва Твої – то розмова моя! Став я мудріший за старших, – бо держуся наказів Твоїх! Я від кожної злої дороги повстримую ноги свої, щоб держатися слова Твого. Я не ухиляюся від Твоїх присудів, Ти-бо навчаєш мене. Яке то солодке слово Твоє для мого піднебіння, солодше від меду воно моїм устам! Від наказів Твоїх я мудріший стаю, тому-то ненавиджу всяку дорогу неправди! Для моєї ноги Твоє слово – світильник, то світло для стежки моєї” (Пс. 119:97-105).

Уникайте вдачі, яка схильна сваритися і дошукуватися вад в інших, бо це протилежне духові, або вдачі Христа – протилежне любові. Для того, щоб поконати світ, тіло, диявола та різні їхні пастки, необхідна певна міра войовничої відваги. Така войовнича вдача може стати цінною допомогою для нас самих і для справи Учителя, якщо буде правильно і мудро спрямована проти гріха, насамперед в нас самих, а потім в інших, і якщо буде вживатися для Господа і Його народу, а проти сатани і всіхйого сил темноти і пересудів. В Святому Письмі це назване доброю боротьбою віри. Всі ми повинні бути відважними воїнами в цій боротьбі за Правду і Справедливість, з любов’ю захищаючи гідність нашого Вождя і свободу Його народу.

      Таке добре вживання нами войовничості не подобається князеві цього світу, котрий старатиметься викривити те, чого не може безпосередньо вжити. Тому в декого він пробує вчинити войовничість головною чеснотою. Він заохочує їх боротися з усім і з усіма, більше з братами, ніж з силами темноти, більше з членами номінальних церков, ніж з помилками та неосвіченістю, які їх засліплюють і чинять їх такими. О, так! Він прагне зробити так, щоб ми ”боролися проти Бога”. 

СТЕРЕЖІТЬСЯ 

Стережімося на цьому пункті. Перш за все судімо самі себе, щоб ми не кидали в інших каменів спотикання, поборімо в нашому власному серці невідповідного духа, який намагається перебільшувати дрібниці і схиляє нас до того, щоб ми були критичними й сварливими в неістотних справах. Більшим є той, “хто панує над собою самим, ніж завойовник міста” (Прип. 16:32). Стережімося, щоб мотивом нашого захисту Правди було не вивищення себе, а любов до Правди, любов до Господа, до Його народу, до братів. Якщо нашою рушійною силою, нашою спонукою буде любов, то вона проявлятиметься у люблячій, ввічливій, терпеливій, покірній поведінці щодо усіх співслуг. Будьмо “привітними до всіх”. Нехай всі удари завдає гострий і потужний “меч духа, Слова Божого”.

Стережімося всяких думок, почуттів і стану серця, які безпосередньо чи більш віддалено споріднені із злосливістю, заздрістю, ненавистю і сварливістю. Не давайте їм місця в своєму серці ані на мить, бо вони напевно заподіють вам велику кривду. Більше того, вони доведуть до заподіяння кривди іншим. Нехай ваше серце, воля, наміри і прагнення завжди будуть повні любові до Бога і всіх Його створінь – найгарячішої любові до Бога, а потім, пропорційно, до всіх, які мають Його духа і прямують вказаною Ним дорогою.

Якби сумління було достатнім провідником, то ви не потребували б Святого Письма. Більшість людей мають нікчемне сумління, тому що їхні очі закриті на Божі принципи і права, дані для того, щоб керувати сумлінням. В іще гіршому становищі знаходяться ті, хто згаданий в 1Тим. 4:2. Тому необхідно докладно зважати на Господнє Слово і обережно поступати згідно з його світлом. Ми не повинні слабнути в нашому розумі, ані знеохочуватися через почуття, що так багато проти нас сказано, що мусимо піддатися. Навпаки, ми повинні почуватися запевненими, як наш Господь, що нічого на нас не спаде без волі Отця, який робить так, що все діє для нашого добра. Саме таким способом наш Господь був приготований до Свого вивищення. Так само і ми, якщо будемо відповідно навчені через наші різні досвідчення і будемо, наскільки можливо, точно додержуватися заповідей, поданих для нашого керівництва, то переконаємося, що навіть зневаги, наклепи і спротив справедливості принесуть нам благословення, так, як це було з Ісусом.

Але скільки ж з нас знемагають і перебувають в небезпеці втрати нагороди, тому що не роздумуємо про те, який перекір Господь вірно переносив! Якби ж ми роздумували, що Господь, бувши досконалим, страждав в кожному значенні несправедливо за справедливість, і що наша поведінка недосконала, то ми не втомлювалися б чинити добро, але навчилися б боротися і ”терпіти лихо, як добрі вояки Христа Ісуса”, Божий народ завжди ”боровся б доброю боротьбою віри” (Кул.). ”Бо ми маємо не такого Первосвященика, що не міг би співчувати слабостям нашим (”боліти серцем у немощах наших” – Кул.), але випробуваного в усьому, подібно до нас, окрім гріха” (Євр. 4:15).

 

Теперішня Правда №44, Літо 2007 р.