«Тільки добро й милосердя мене супроводити будуть по всі дні мого життя, а я пробуватиму в домі Господньому довгі часи!» – Пс. 22:6
Святий Павло говорить про цілковите запевнення надії і цілковиту гарантію віри як про стан властивий для Господнього люду (Євр. 6:11; 10:22). Таку думку виражає пророк в нашому вірші – цілковиту віру, що Той, хто розпочав добре діло в нас, не лише в стані його виконати, але також цього прагне (Фил. 1:6). Але, як порівняно небагато християн мають це цілковите запевнення віри, як небагато можуть сказати: «Певно, без сумніву, добро й милосердя будуть супроводити мене в житті і завдяки Божій ласці, врешті-решт, осягну Тисячолітнє Царство і славні речі, які Бог обіцяв тим, котрі Його люблять!» Ці нечисленні, котрі можуть цілковито відчути те, про що кажуть Апостол і пророк у цих висловах, мають в цьому велику радість, прекрасне благословення, великий відпочинок серця, якого інші не мають. Отож, застановімось над тим, чому число тих, котрі входять до відпочинку віри, таке невелике? Які існують перешкоди, на які наражаються інші, і як їх можна усунути, так, щоб більше число Господнього люду могло отримати цю ласку?
Перешкоди є двох видів:
Багато з тих осіб, що знаходяться на боці Господа, котрих Він дуже благословив і котрі зробили великий поступ в знанні Його Слова і довіряють заслузі жертви Господа Ісуса, як єдиній надії майбутнього життя, і котрі є виправданими, не дивлячись на це не зробили наступного кроку, необхідного для повного прийняття до Божої родини, близької спільності з Христом і одержання найкращих можливостей, що будуть запропоновані Царством. Ціллю цього кроку, необхідного для того, аби стати Його людом, є цілковите посвячення (Рим. 12:1) – цілковите підкорення нашої волі, разом з усіма амбіціями і цілями нашого життя, а також з усім, що ми маємо, а саме: часом, впливом, засобами та репутацією. Оскільки цей клас не зробив цього кроку, не взяв хреста, щоб наслідувати Агнця без вагання, куди б Він їх не попровадив, то він цілком слушно відчуває сумніви щодо того, до якої міри йому належать Господні обітниці стосовно життя, чи то теперішнього, чи майбутнього. Вони мають рацію, бо жодна з тих обітниць, теперішніх чи майбутніх, не належить їм, ані нікому, хто не увійде в стан повного підкорення, відданості, щоб свято стояти перед Богом і бути гідним прийняття нашим Господом Ісусом Христом.
Ми радимо таким особам усвідомити суть даної ситуації, далі не зволікати, а поспішати, і якнайшвидше скористатися з цього привілею, запропонованого Всемогутнім. Якщо вони залишаться бездіяльними, то згідно слів Апостола вони беруть Божу ласку надаремно – не користаючись з неї у визначеному часі (2 Кор. 6:1). Божа ласка посилається задарма тим, котрі зрозуміли, що відкуплення, яке є в Христі Ісусі, є ласкою прощення гріхів, виправдання через віру; ми були нею обдаровані, власне, для того, аби могли, тобто аби виконували умови того, щоб бути слугами, що надаються до прийняття Богом через велику жертву нашого Відкупителя.
Кожен, хто дійде до цього пункту і дізнається про свій привілей, але не зважиться віддати своє «мале усе», той відкидає пропоновану йому Божу ласку, а це виявляє брак зацікавлення у віддаванні недосконалої частини цього теперішнього життя задля отримання взамін прекрасного становища в Тисячолітньому Царстві. Такі люди беруть Божу ласку надаремно, не користаючись з неї більше за світ, який натепер радіє темряві та засліпленні.
Що повинні зробити такі особи? Вони повинні без зволікання постановити, що віддання усього, що вони мають, на служіння Господу є не лише розумною річчю, але жертвою дуже малою – набагато меншою, аніж те, що вони хотіли б дати Тому, хто виявив таке співчуття і ласку щодо них. І так, власне, ми повинні почуватися, навіть, якби з таким посвяченням самого себе не були пов’язані жодні нагороди. Однак, зваживши на те, що Бог передбачив нагороди і благословення, ми повинні відчувати, що відмова прийняти їх вказувала б не лише на брак оцінення Божого милосердя, але також на слабкість розуму, мислення, яке не є в стані співставити незначні й проминаючі приємності самоволі протягом кількох коротких років з вічною радістю і благословенствами в Царстві, в гармонії з Господом.
Більше того, посвячені є єдиними, хто насправді вповні тішиться теперішнім життям, оскільки справді мають мир в серці, якого світ не може ані дати, ані забрати – стан, якого бажає і шукає весь світ, але не знаходить, оскільки не шукає його в Господній спосіб, що полягає на повному відданні себе Йому. Отож, ми схиляємо клас, до якого тепер звертаємось, не зволікаючи увійти в завіт з Господом і стати спадкоємцями Його добрих обітниць, що стосуються як теперішнього, так і майбутнього життя, і покласти фундамент під входом до «цілковитого запевнення віри» і цілковитого запевнення надії, що Боже милосердя й добро будуть супроводити його по всі дні теперішнього його життя, і що він завжди буде пробувати в своєму майбутньому домі.
Серед тих, котрі є правдивими християнами і увійшли в цілковитий завіт посвячення Господу, ми знаходимо багато таких, котрі кажуть, а ще більше таких, котрі, не кажучи, думають: «О, якби я міг бути певний, що Боже добро й милосердя будуть супроводити мене по всі дні мого життя і я осягну Царство! О, якби міг мати цілковиту гарантію віри, абсолютну впевненість, що я був прийнятий Господом, і що завдяки Його ласці я врешті-решт стану переможцем!» В чому полягає суть проблеми цього класу? Чому вони не мають цієї абсолютної гарантії віри? Відповідаємо: його проблема полягає у відсутності віри в Бога, а така відсутність віри не подобається Творцеві, оскільки «без віри не можливо подобатися Богу». Більше того, такий брак віри є для них постійною перешкодою в здобуванні перемоги, як написано: «А оце перемога, що світ перемогла, віра наша». Християнин, який не має щита віри, і то великого щита, постійно перебуває у незручному становищі перед ворогом (Євр. 11:6, Хом.; 1 Ів. 5:4).
Що слід зробити, аби перемогти цей брак віри і зміцнити її? Відповідаємо, що подібно, як колись давно Апостол, такий християнин повинен молитися: «Господи! додай Ти нам віри». Далі, діючи згідно з цією молитвою, кожен повинен розвивати віру в своєму серці: (а) через постійне пригадування Божих обітниць і докладне зазнайомлення з ними в Слові Отця; (б) потрібно щораз більше старатися пам’ятати, що оскільки він увійшов в завіт з Господом, то ці обітниці належать йому, а в своєму серці і словами він повинен визнавати їх за свої перед Господом з подякою в молитві. Він повинен визнавати їх за свої власні у своїх думках і в розмовах з братами на тему святих речей.
Коли виникають проби, труднощі та клопоти, він повинен думати про ці обітниці, пам’ятаючи, що вони належать йому – оскільки Бог обіцяв їх тим, котрі Його люблять – котрі уклали угоду через посвячення (Рим. 12:1). Він повинен постановити безмежно довіряти Слову небесного Отця. Якщо йому здасться, ніби щось трапилось, то нехай пригадає обітницю, що «тим, хто любить Бога, хто покликаний Його постановою, усе допомагає на добре», і нехай переконається, що те, що на перший погляд здається випадковістю, не сталося б, якби Бог не бачив способу зробити це нагодою для потрібної лекції або благословення. Нехай скріпить свій розум думкою, що постанови цієї обітниці стосуються і його, оскільки він любить Господа, і то так Його полюбив, що вповні Йому віддався, а через те є запевнений, що ця обітниця була передбачена для нього.
Нехай така особа пригадає собі також слова Апостола, що якщо Бог так нас полюбив, коли ми ще були грішниками, що приготував для нас велике спасіння в Христі Ісусі, нашім Господі, то тим більше любить нас, відколи ми є виправдані через віру у велике примирення, цілковито Йому посвятились і були прийняті до Його родини. Нехай такий пам’ятає, що Той, хто почав добре діло, ніколи не змінюється, і що якщо наше серце надалі є в гармонії з Ним, якщо наша віра у велике примирення є далі чистою та сильною, якщо наше посвячення є далі повним і цілковитим, так що ми не намагаємось виконувати власної волі, але Його волю в наших справах, тоді ми справді можемо мати цілковите запевнення віри, оскільки, знаючи, що Бог є незмінним, і, знаючи, що ми надалі є в згоді з Його обітницями і розпорядженнями, ми знаємо, що всі Його ласкаві передбачення надалі діють на нашу користь. Це є цілковите запевнення віри – цілковита довіра в Господі.
Однак є можливим, що такий правдивий християнин, який зробив крок виправдання і крок посвячення, а також був прийнятий до Божої родини і мав благословення цілковитого запевнення віри, може втратити це, якщо буде пригнічений турботами цього життя, стане холодним і байдужим в стосунку до Господа, Його Царства, Його братів, Його справи і т.д. Такі особи, очевидно, не мають цілковитого запевнення віри. Бог не передбачив його для них, але передбачив, що якщо ми залишаємо відповідне посвячене становище, то мусимо також втратити радість і втіху, які з нею пов’язані. Це не призначене лише як кара, але передбачене особливо для того, аби пробудити нас і донести до нас, що ми втрачаємо, щоб ті, котрі «покинули свою першу любов», були оживлені, відновили свої угоди посвячення і повернулись до Господа, який щедро їм вибачить і поверне до радості Свого спасіння.
Таким чином, підсумовуючи наш вірш, ми переконуємося, що це запевнення віри, що Боже добро й милосердя будуть супроводити нас по всі дні життя, і що врешті-решт, завдяки Його ласці, ми осягнемо Царство, належить згаданому в цьому Псалмі класу, тобто Господнім вівцям – тим, котрі йдуть за Ним і котрі переживають те, що описано в цьому Псалмі. Однією з них є те, що йдучи за Пастирем, вони не будуть залишені на здобич голоду та спраги, але будуть щедро забезпечені зеленими пасовищами й тихими водами Правди. Більше того, це запевнення стосується тих, котрі відчули на собі опіку Пастиря, Його палиці та жезла, які їх дисциплінують, картають та провадять. Вівці, котрі вчаться любити та довіряти Пастиреві та його провадженню, а також знаходити потіху й благословення у всіх утисках і пробах життя, які можуть їм трапитися, будучи свідомі того, що вони є передбачені і служать для їх благословення – такі вівці надалі йдуть за Пастирем, надалі переживають передбачені для них досвідчення і можуть радіти цілковитому запевненню віри, що Той, хто розпочав добре діло їх випасання і виведення їх з бездоріжжя гріха й самолюбства до повноти благословінь небесного Отця, буде продовжувати це діло і виконає його, якщо вони пробуватимуть з Ним (Пс. 22:4-6).
Теперішня Правда №58, січень-грудень 2012
ТР №519, ’11,50-53; РТ №736, ’11,50-53
Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.
Мою голову Ти намастив був оливою, моя чаша – то надмір пиття! — Пс. 23:5.
Повна чаша, яка переливається, має подвійне значення. Це є чаша радості й чаша смутку, і в обох випадках вона переливається. Той, хто хотів би брати участь в радості Господа, мусить також брати участь в Його чаші страждань. Ми мусимо страждати з Ним, якщо хочемо царювати з Ним. Теперішні страждання ми вважаємо негідними навіть порівняння з славою, яка об’явиться в нас, і тому ми можемо радіти в терпіннях, бо як терпіння будуть переливатись, то подібно і радість теж буде переливатись, і ми зможемо повторити за Апостолом: «Радійте… і знову кажу: радійте!». – R 3268
* * *
Голова Церкви, наш Господь Ісус Христос, був помазаний Святим Духом без міри, і це помазання спливало додолу по Тілі. Досвідчення, встановлені Богом для цього класу, були чашею, що переливалась, багатою на благословенства від Господа, що вимірювалися смутком і радістю. Але висота радості була більшою, ніж глибина смутку, і цього слід було сподіватися.
Співзвучні вірші: Пс. 45:8,9; 92:11; Іс. 61:1-3; Мат. 3:16; Дії 10:38; Ів. 14:16,17,26; 15:26; 16:7; 15:11; 16:20-24,33; 17:13; Дії 13:52; Рим. 14:17; 15:13; 2 Кор. 12:10; Євр. 10:34; Як. 1:2; 1 Пет. 4:13; 2 Кор. 1:8,9; 4:7-12,16-18; 6:4-10; 11:23-30; Євр. 12:6-9; 1 Пет. 5:9.
Пісні:
Вірші Зоріння: 26. Статті з Вартової Башти: R 5653
Питання: Які я мав досвідчення на минулому тижні, пов’язані з думкою цього вірша? Як були сприйняті? Що мені в них допомагало або перешкоджало? В чому був результат?
Отже, як ви прийняли були Христа Ісуса Господа, так і в Ньому ходіть, бувши вкорінені й збудовані на Ньому, та зміцнені в вірі, як вас навчено, збагачуючись у ній з подякою — Кол. 2:6,7.
Загальна думка вчителів фальшивих доктрин, які вважають, що утвердження в вірі не є потрібним ані доцільним, є наступна: бути так утвердженим означає бути фанатиком. Це є правдою у випадку особи нечесної в своїх стремліннях щодо прийняття і непохитної оборони того, що ніколи не було доказане ані здоровою логікою, ані авторитетом Біблії. Але той, хто в простоті віри, опираючись на авторитет Бога, приймає Його Слово, не є немудрим фанатиком. І такі, і лише такі, що так роблять, є утверджені в Правді. Різниця між утвердженим і непохитним християнином та фанатиком полягає в тому, що один утверджений в Правді, тоді як інший – в неправді. – R 3215
* * *
Ми приймаємо Ісуса Христа як Господа, піддаючи свою волю і приймаючи Його волю як нашу власну. Так має бути завжди. Ми вкорінені в Ньому, коли з Нього черпаємо заспокоєння наших потреб. Ми на Ньому збудовані, коли будуємо характер, подібний до Його характеру. Ми утверджені в вірі, згідно з Його Словом, коли непорушно в ньому залишаємось. І збагачуємось в вірі з подякою, коли з вдячністю зростаємо в ній.
Співзвучні вірші: Ів. 1:12; Фил. 1:27; 1 Сол. 4:1; Юди 3, 20; Еф. 2:20-22; 3:17; 4:1; Кол. 1:23; 3:17; Іс. 61:3; 1 Кор. 3:9,11; 1 Пет. 2:5; 2 Пет. 2:12; Дії 20:32; 2 Кор. 1:21.
Пісні:
Вірші Зоріння: 23. Статті з Вартової Башти: R 5557
Питання: Які я мав досвідчення на цьому тижні, пов’язані з думкою цих віршів? Як я їх сприйняв? Що мені в цьому допомагало або перешкоджало? Який був результат?
А оце та обітниця, яку Він Сам обіцяв нам: вічне життя — 1 Ів. 2:25.
Ми всі повинні розуміти, що теж маємо щось робити, аби дорогоцінні Божі обітниці здійснювались в нас. У зв’язку зі справами теперішнього життя Він обіцяв, що хліб і вода будуть нам забезпечені, але це не означає, що ми маємо занедбувати відповідні нагоди, щоб їх здобути. Він також обіцяв нам участь в майбутньому Царстві, але ми самі повинні зробити так, щоб наш поклик і вибір був певним. Бог є цілком здатний і завжди охочий виконати все зі Свого боку в кожній справі. Але Він покликав нас, щоб ми показали нашу віру в наших ділах, нашій співпраці з Ним усіма розумними способами. – R 3204
* * *
Вічне життя не є природною вродженою властивістю людини, але даром, даним Богом тим, характери котрих перебувають в гармонії з Його характером. Для вірних ця обітниця є певна, підтверджена присягою Єгови. Якщо ми вірні, то наша віра може з непохитною певністю очікувати виконання Божих обітниць. Чи ж така обітниця не має нас надихати до лояльності щодо Бога?
Співзвучні вірші: Пс. 21:5; 133:3; Дан. 12:3; Мат. 19:29; Лук. 20:36; Ів. 3:14-17; 4:14; 5:24,25,29,39; 6:27,40,47,50-58,68; 10:10,28; 12:50; 17:2,3; Дії 13:46,48; Рим. 2:7; 5:21; 6:22,23; 1 Кор. 15:53,54; 2 Кор. 5:1.
Пісні:
Вірші Зоріння: 251. Статті з Вартової Башти: R 5608
Питання: Як цей вірш вплинув на мене на цьому тижні? Чому? З якими результатами?
І горе мені, коли я не звіщаю Євангелії! — 1 Кор. 9:16.
Ми повинні завжди бути готовими розповісти іншим найкращі новини, які знаємо. Співчуття до стогнучого створіння в його різних життєвих труднощах повинно привести нас до того, щоб ми завертали увагу на Господні обітниці щодо наступаючого Царства і благословенств, які будуть доступні всім народам землі. Хто щоденно не проповідує таким чином при будь-якій відповідній нагоді, той дає доказ, що йому або бракує знання чи віри в об’явлені речі, або не робить цього з причини самолюбства, яке Господь не може похвалити. Перебування в такому стані остаточно позбавить його участі в Царстві. – R 3204
* * *
Під Євангелією розуміється добра новина про спасіння в Ісусі і через Ісуса. Найвищий привілей, який може отримати людина, це – надання їй функції вісника Євангелії. Ті, котрі сповнені духом цього становища, дуже засмучуються в своєму серці, коли не можуть виконати своєї місії. Виконання цієї функції так глибоко укорінене в їх характері, що позбавлення їх привілею звіщання Євангелії робить їхні серця нещасними.
Співзвучні вірші: Пс. 40:9,10; Екл. 11:6; Мар. 8:38; 2 Тим. 1:8; Єр. 1:17; 20:7,9; 23:29; Ам. 3:8; 7:15; Ів. 18:37; Дії 4:20; 9:6,15; 26:16-20; 1 Кор. 1:18; 15:58; 2:4; 15:2; Кол. 1:5,6; 4:17; Рим. 1:14-16; 1 Сол. 1:5; 2 Тим. 4:2; Євр. 4:12.
Пісні:
Вірші Зоріння: 138. Статті з Вартової Башти: R 5893
Питання: Чи я проповідував Євангелію на цьому тижні? Як ? Чому? Що мені в цьому допомагало чи перешкоджало? Які були результати?
Бо всі, хто водиться Духом Божим, вони сини Божі — Рим. 8:14.
Отже, Дух є тим провідником, завдяки якому ми можемо пізнати наше справжнє становище, і не лише на початку бігу, але й при його кінці. Якщо ми є проваджені Духом Божим, – якщо це той напрямок, у якому ми прямуємо, якщо це те, чого ми шукаємо, – тоді ми є синами Божими. Він визнає і підтримує всіх, які приходять до Нього через Христа, які надіються на заслугу Господа Ісуса і які надалі перебувають в такому стані серця. – R 3200
* * *
В цьому вірші під Духом Божим розуміється Божа вдача в Його дітях. Його вдача поєднує в собі мудрість, справедливість, любов і силу в досконалій гармонії. Ті, чиї мотиви, думки, слова і вчинки є побуджені і підтримувані цією вдачею, мають Божу печатку, яка свідчить, що вони належать Йому. Через те вони мають, можливо, найсильніше свідоцтво Божого синівства. О, яка ж за знатна та родина, знаком і печаттю якої є Божий характер!
Співзвучні вірші: Вих. 33:13,14; Чис. 9:15-23; 2 Хр. 5:13,14; Пс. 5:9; 23:2,3; 25:5,9; 32:8; 143:10; Пр. 8:20,21; Іс. 48:17; Ів. 16:13; 1 Кор. 3:16; 6:19; Гал. 4:6.
Пісні:
Вірші Зоріння: 113. Статті з Вартової Башти: R 5582
Питання: Чи я маю свідоцтво Духа про яке говорить цей вірш? Як воно проявлялося? Які були результати?
Коли духом умертвляєте тілесні вчинки, то будете жити — Рим. 8:13.
Умови, на яких ми можуть тривати наші відносини з Господом і зберігатися надію участі в славі воскресіння, полягають, як це виразно зазначено, в умертвленні тілесних вчинків, стримуванні тілесних нахилів – умертвленні, розпинанні та вживанні їх в службі для Господа і Його справи. Таке умертвлення вчинків тіла, така боротьба проти слабостей тіла, є тим, про що Апостол в іншому місці говорить як про «війну», коли каже нам, що тіло воює проти духа, а дух проти тіла, тому що вони супротивні і будуть опонентами аж до кінця життя. Якщо, однак, дух є охочий і бореться в міру своїх можливостей проти слабостей тіла, то Господь зарахує таку боротьбу як повну перемогу через заслугу Відкупителя.
– R 3200
* * *
Під духом мається на увазі нове серце, розум і воля, а під тілом – людська натура. Під вчинками тіла маються на увазі самолюбні, світові, облудні і грішні нахили та їх вчинки. Вчинки тіла умертвляються особливо двома способами: через витіснення їх протилежними їм добрими якостями і вчинками і через обмежування вчинків тіла тими добрими якостями і вчинками, які не є їм протилежні. Хто так поступає – осягне життя.
Співзвучні вірші: Гал. 4:6; 5:16,17,22,25; 6:8; Еф. 3:16; Кол. 3:10; 1 Пет. 2:21; 3:4; Рим. 6:6-23; 8:11; 1 Кор. 3:16; 6:19; Еф. 4:22-32; Кол. 3:5-9; Повтор. 30:6; Єз. 18:21; 33:15,16; Зах. 4:6; Мат. 16:25; 19:12, 16, 21; Лук. 18:29,30; Ів. 12:25.
Пісні:
Вірші Зоріння: 144. Статті з Вартової Башти: R 5805
Питання: Які я мав досвідчення на цьому тижні, пов’язані з думкою даного вірша? Який ужиток я зробив з цих досвідчень? Якими були результати?
Бо Бог бачить не те, що бачить людина: чоловік бо дивиться на лице, а Господь дивиться на серце — 1 Сам. 16:7.
Якщо ми випустили з уваги той факт, що Бог дивиться на нас з точки зору волі, і якщо дійшли до того, що оцінюємо себе (і що Бог нас оцінює) за тілом, то напевно ми в такій же мірі впадемо в темноту, замішання та знеохочення. Але з іншого боку не забуваймо, що дух або воля вважається живою по причині її праведності, гармонії з Богом. Тому ніколи не будьмо недбалими щодо нашої волі чи намірів, які керують нашою поведінкою в житті, але пам’ятаймо, що кожна недбалість буде означати пропорційну втрату духовного життя. Для нас завжди є можливим правильне бажання, бо лише абсолютно лояльна воля може бути прийнята Богом в Христі. – R 3200
* * *
Критерій судження багато свідчить про характер особи, яка ним керується. Поверховість і помилковість, як риси характеру пересічної людини, проявляються в її судженні на підставі зовнішнього вигляду. Характер Єгови об’являється в Його способі судження. Замість оцінювати на підставі зовнішнього вигляду, Він проникає в суть справи і базує Свою оцінку на тому, що є дійсним, а не на тому, що тільки здається. Всі речі є оголені і відкриті перед Його всевидючим оком. Наскільки це можливо, ми повинні судити, опираючись не на тому, що здається, а на дійсності.
Співзвучні вірші: Повтор. 10:17; 2 Хр. 19:7; Йов 34:19; 37:24; Мат. 22:16; Ів. 7:24; Дії 10:34,35; Рим. 2:16; 2 Кор. 10:7; Гал. 2:6; Еф. 6:8,9; Кол. 3:25; Як. 2:1-6.
Пісні: 93, 64, 114, 27, 36, 40, 51 / 101, 126, 53.
Вірші Зоріння: 139. Статті з Вартової Башти: R 5652
Питання: Чи я на цьому тижні судив по вигляду чи згідно дійсності? Чому? Як? З якими результатами?
А страва тверда – для дорослих, що мають чуття, привчені звичкою розрізняти добро й зло — Євр. 5:14.
Ті, які мають правдиву і щиру віру в Бога, охоче довіряють Його словам. Ці підставові засади вчення повинні бути вже раніше в них утверджені. Будована ними будівля з золота, срібла і дорогоцінного каміння повинна вже бути в більшій мірі зведена, а пов’язана з нею праця повинна постійно просуватись вперед. Коли вони лояльні і вірні Богу, тоді вони здатні відрізнити правду від неправди. Ми повинні знати, у що ми віримо і чому так віримо, а тоді відважно і без компромісу це проповідувати, бо «коли сурма звук невиразний дає, – хто до бою готуватись буде?». – R 3199
* * *
Як буквальні діти не мають фізичних органів, достатньо сильних, аби перетравлювати тверду їжу, так і духовні діти не мають достатньо сильних органів, здатних засвоювати тверду духовну їжу. Треба бути добре розвиненим у Христі, щоб властиво правильно найглибші правди, а такий розвиток можна осягнути тільки через безперервне тренування розумових, моральних і релігійних здібностей в духовному значенні. Як фізичні, так і духовні м’язи зміцнюються через тренування.
Співзвучні вірші: Єр. 15:16; Єз. 3:3; Ам. 8:11-13; Рим. 16:19; 1 Кор. 2:6-16; 13:11; 14:20; 1 Пет. 2:2; Пс. 119:99; 131:2; Еф. 3:5; 4:13-15; Кол. 3:16; 2 Тим. 3:15-17; Євр. 6:1; 2 Пет. 3:16-18; Як. 1:18-25.
Пісні:
Вірші Зоріння: 8. Статті з Вартової Башти: R 5688
Питання: Як досвідчення минулого тижня підтвердили цей вірш? Яке добро з того вийшло?
Та й усі, хто хоче жити побожно у Христі Ісусі, – будуть переслідувані — 2 Тим. 3:12.
Слід сподіватися опозиції, і вона, без сумніву, буде тривати аж до закінчення нашого бігу в смерті. Терпеливо змиритися з цією опозицією означає пожертвувати своїми власними природними бажаннями щодо дружби та різних приємностей теперішнього життя, зносити труднощі як добрі воїни для справи Правди і переборювати перешкоди (в якому б вигляді вони не прийшли), прикладаючи наші зусилля, щоб чинити Божу волю і працю, пов’язану з просуванням інтересів Його Царства. Дійсне тривання в Господній службі – це, в першу чергу, постійне й уважне досліджування Божого Плану; по-друге, присвоювання його духа; а це веде, по-третє, до палкої ревності в реалізації цього плану, а також до активності в цій службі відповідно до наших здібностей, незалежно від ціни або жертви, якої це від нас вимагало б. – R 3199
* * *
Ті, що живуть у Христі Ісусі – це посвячені. Посвячення робить їх жертвувателями для праведності в світі, в якому перевага надається беззаконню, а невигоди – праведності. Посвячені не можуть інакше поводитись, як тільки переносити переслідування від тих, чиє самолюбство супротивне вчинкам посвячених. Отже всі вірні будуть переслідувані.
Співзвучні вірші: Бут. 49:23; Йов 12:4,5; Пс. 11:2; 37:32; 38:21; 44:16-19, 23; Пр. 29:10, 27; Іс. 29:20, 21; 51:12,13; 59:15; Єр. 20:8; Мат. 5:10-12,44; 10:16-18,21-23, 28; 24:8-10; Лук. 6:22,23; Ів. 15:18,19; 16:1,2; Дії 28:22; Рим. 8:17,35-37; 1 Кор. 4:9-13.
Пісні:
Вірші Зоріння: 121. Статті з Вартової Башти: R 5116
Питання: Чи побожне життя було для мене причиною переслідувань на цьому тижні? Що мені в цьому допомагало або перешкоджало? Як я це переносив? Які були результати?
Так само й Син Людський прийшов не на те, щоб служили Йому, а щоб послужити — Мат. 20:28.
Якщо ми посвятились Господу, тоді кожна жертва з наших слушних прав та інтересів на нашу власну користь як християн, або на користь чоловіка чи дітей, батька чи матері, сусідів чи друзів, братів у Христі, розцінюється Господом як зроблена для Нього; та якби ці самі послуги були зроблені з інших мотивів, – ким-небудь невиправданим і непосвяченим Господу, або зроблені лише для користі тих осіб, а не як жертва для Господа, – то такі речі не будуть нам, як посвяченим, зараховані як жертви.
– R 3265
* * *
Як чудово, що Син Людський, видатний нащадок Адама, прийшов не для того, щоб служили Йому, але щоб послужити іншим. Наскільки ж Син Людський перевершив людину Адама, бо Адам служив собі і зруйнував надію цілого людства, тоді як Ісус, служачи іншим, довершив спасіння для цілого людства. Він перевершив першого Адама настільки, наскільки безкорисливість є вищою від самолюбства. Тому Він є для нас прикладом, і якщо ми будемо Його наслідувати, то будемо надаватись до Царства.
Співзвучні вірші: 2 Кор. 8:9; Мат. 1:21; 4:23; 5:17; 9:13; 15:24; 18:11-14; 20:25-27; Мар. 1:38; Лук. 1:78; 4:18; 22:27; Ів. 4:34; 10:10; 13:4-17; 18:37; Дії 10:38; Гал. 5:13; Євр. 2:9,14,15,18.
Пісні: 112, 13, 20, 67, 93, 86, 116 / 63, 70, 76.
Вірші Зоріння: 163. Статті з Вартової Башти: R 5375
Питання: Яке значення мав для мене цей вірш минулого тижня? Як я його застосовував? Чому? Які були результати?
Повідомити про помилку
Текст, який буде надіслано нашим редакторам: