Останні Споріднені Дії Іллі та Єлисея

Present Truth, 1918

ОСТАННІ СПОРІДНЕНІ  ДІЇ

ІЛЛІ  ТА  ЄЛИСЕЯ

(Е. Том 3, 2 розд.; 2 Цар. 2:8-14)

    За останні роки люд Господній чув про великі речі стосовно останніх досвідчень Пророків Іллі та Єлисея. “Той раб” писав і говорив дуже багато про це, як і про інші предмети, під час останніх шести місяців його життя. Так перед, як і після його переміни люд Господа вів дискусії на цю тему. Автор також брав участь в тих дискусіях. Щоб відкинути наше розуміння цього предмету, вийшли з друку дві сильні атаки, спрямовані проти нього, один від Дж.Ф. Рутурфорда в “Вартовій Башті” за 15 лютого 1918, а друга від Ф. Г. Маꥳ. Ця остання з’явилася під назвою “Важливий Лист до Всіх Братів”, а був розповсюджений і підтверджений Комітетом Пасторальної Біблійної Інституції в Бюлетені Комітету за вересень. Хоча представлений там погляд є поглядом Ф.Г. Маꥳ, то, однак, він також є поглядом Комітету проти тлумачення автора. Ці дві публічні атаки з двох точок погляду цілком виправдовують нас, щоб підняти дискусію над цим предметом і закликають нас до цього. Згідно з цим буде здійснене детальне вияснення разом з відповідями на їхні закиди, які збиватимуть їхні погляди. Зробимо ми це в дусі любові для блага всього люду Господнього.

    Перед тим, як ми приступимо до подробиць, подамо кілька вступних зауважень, які будуть нам потрібні. Оскільки цей предмет має біблійний, образним і пророчий характер, то при дослідженні буде для нас корисно, якщо ми запам’ятаємо певні засади.

    По-перше жодне Писання не може бути зрозуміле раніше, аніж на це прийде відповідний час: не дивлячись на те, як високо вченим, посвяченим або дуже привілейованим в службі від Господа хтось не був би, то, однак для нього неможливо зрозуміти будь-якого Писання перед відповідним часом, оскільки Господь відкриває печаті того (Об. 5:2-7; 6:1 ітд.).

    По-друге пророцтва й образи звичайно не є ясно зрозумілі перед їх виконанням.

    По-третє пророцтво чи образ, пов’язані з пробою характеру, не можуть бути зрозумілі раніше, аніж прийде така проба.

    Причина такого порядку речей дуже очевидна. Якби ясне зрозуміння якогось пророцтва чи образу було дане перед його виконанням, то це перешкоджало б Господньому заміру зробити з цього досвідчення через випробування. Власне, по цій причині Господь не дозволив, щоб “той Раб” ясно зрозумів позаобразові деталі останніх споріднених досвідчень Іллі ти Єлисея. Те, що він цього ясно не розумів, видно з його праць і проповідей на цю тему, як напр.: Z 1915, 258; 1916, 3, 38, 263. В усіх цих статтях він ясно виражається, але у вигляді припущення, стосовно різних частин обговорюваного предмету, оскільки він часто виражав своє переконання, що деталі цього не можуть бути зрозумілі перед їх виповненням; але Господь вживав його, щоб він подав достатню кількість світла на цю тему в загальному. Тому те, що ми отримали від нього на цю тему, достатньо ясне для нас, щоб бачити виконані деталі, яких не можна було бачити перед виконанням і пов’язаним з цим випробуванням. Це не є принизливим для нашого улюбленого Пастора, що він не був у стані бачити всіх цих ще невиконаних деталей. Нас скоріше дивує те, що він був у стані стільки бачити перед випробуванням, пов’язаним з їх виконанням, щоб покірних, які приймають його думки, засади й пояснення, зробити здібними вдивитися в ясні деталі від часу їх виконання. зв’язку Ф. Рутерфордом та Ф. Г. Маꥳ, як особливими представниками двох груп братів. Це також є вказівкою, щоб ці погляди тепер вийшли з друку й були представлені перед Церквою.

ВДАРЕННЯ  ЙОРДАНУ

    Почнемо від вдарення Йордану. Згідно з нашим розумінням позаобразне перше вдарення Йордану відбулося між осінню 1914 та осінню 1916 рр. Це погоджується з заявою “того Раба” в Z 1916, 39, 2 кол., де ми читаємо: “Чи ти думаєш, що це (вдарення Йордану) ще не настало?” міг би хтось подумати. Ми думаємо, що це ще не настало в своїй повноті. “Чи ти думаєш, що Фотодрама Створення мала в цьому свій уділ?” Ми не знаємо, але думаємо, що буде щось більше; ми не говоримо цього наполегливо”. З вищенаведеної цитати ми бачимо, що “той Раб” бл. Нового Року 1916 вірив і писав, що вдарення, що вдарення Йордану вже на той час відбувалося, а також думав, що воно може ще збільшитися. Той факт, що перше вдарення Йордану було в процесі від осені 1914 року, є виразно показаний в Z 1915, 286, 2 кол., 4 абз. (порівн. з 3 абз.): не знеохочені Дослідники Святого Писання поступають далі, так як Ілля з Єлисеєм ішли після переходу Йордану. Вони не прямували до якоїсь особливої дати, і навіть Ілля не був направлений, щоб іти до якогось іншого місця”. Уважно порівняймо образ і події цього періоду, і побачимо, чи не є вони гармонійними з нашою думкою.

    Згідно з думкою “того Раба” Йордан зображує народи, які підлягають вироку осуду, оскільки слово Йордан означає “осуджений” або “засуджений”, а води в біблійних символах зображують народи в їх організованому стані (Об. 17:15). Ми свідомо говоримо “нарди в їх організованих становищах”, бо це властиве значення слова “народи” в множині. Тому ми розуміємо, що цей уривок відноситься до народів з точки зору їх політичних, релігійних фінансових та промислових аспектів. Тому під словом “Йордан” слід розуміти: володарів, духовенство, аристократію, вождів робітничого класу та їхніх оборонців. Народи, організовані в цих чотирьох спорідненнях, повинні були бути суворо докорені й піддані вироку засудження через позаобразного Іллю; це докоряння є першою, а вирок другою й останньою частиною того, що означає вдарення Йордану. Ми віримо, що далі це стане яснішим.

ПЛАЩ ІЛЛІ ОБРАЗ І ПОЗАОБРАЗ

    Для підсилення думки “того Раба”, що плащ Єлисея був символом його влади як Божого Пророка до Ізраїлю, цитуємо факт, що слово, перекладене на плащ (адарет відрізняється від слова, яке означає шата), подає думку про знаки честі, влади й пишноти. Згідно з поясненням позаобразу братом Расселом плащ зображує Божественну владу позаобразного Іллі, яка надає йому право бути мовним знаряддям Господа до позаобразного Духовного Ізраїлю; це докладне пояснення. В розборі деяких елементів цієї влади він між іншими показав, що це охоплювало собою: уповноваження, Правду й фінансову владу. Коли ми виразно розважуємо вислів “владу, яка надавала бути Божим Пророком”, то знаходимо, що така влада має сім наступних речей: (1) Божественне уповноваження, тобто сплодження від Св. Духа; (2) уповноваження через Церкву, тобто визнання цієї послуги й слуг; (3) Правду; (4) контроль над ділом Правди, яку посідала Церква й уживала через свого представника “того Раба”, (5) контроль над літературою Правди, за посередництвом якої висилалося післанництво; (6) контролювання провідників послуг, тобто Кольпортерів, Пілігримів, Добровольців, праці з Фотодрамою й праці видавництва Писаної літератури; і (7) контроль над фінансовими можливостями в напрямку провадження справи. Трохи застановившись над цим, ми зауважимо, що влада Церкви як мовного знаряддя Божого до номінального Духовного Ізраїлю складалася з цих семи речей. Ця справа є така ясна, що для тих, які здорово зазнайомлені зі Словом Божим і рухом Жнива, немає потреби в подальшій дискусії.

    Подібно, як символічним був плащ, так і звинення його є символічним. Воно зображувало б поєднання і зосередження всіх цих семи речей з метою послуговування ними, що означає, що люд Господа як Нове Створіння, визнаючи службу та її знаряддя, вживав би всі Правди, контроль над працею, літературою, галузями послуг та фінансових можливостей, необхідних і придатних для публічної праці у вдаренні Йордану; але це б виключило всі елементи влади в руках Господа, які б не були потрібні, ані непридатні для такої праці. Стосовно цього ми наведемо Z 1916, 5, 1 кол., 5 абз.: Може бути, що в цьому випадку фінансова влада була репрезентована в плащі Іллі чи в чомусь іншому. Почекаємо, й побачимо, а водночас стараємось утримати галузі всіх напрямків праці в доброму стані, щоб бути готовими до вдарення у відповідний момент”. Також в Z 1916, 263, 2 кол., 4 абз. читаємо: “Що буде позаобразом звинення плаща Іллі, який символізує його владу, і скільки часу займе таке (“звинення плаща Іллі”( зосередження сил з метою вдарення, ми не знаємо”.

    Коли ми приглядаємося до публічної служби під час вищезгаданих років, то бачимо, що Нові Створіння з уповноваження Церкви прислуговували тими Правдами, які виявляли погані вчинки різних народів у їхньому вищезгаданому організованому стані Християнства, поділеному на чотири групи. Ми знаходимо, що весь необхідний контроль над працею, який був придатний в того в його публічних аспектах, був під керівництвом “того Раба” поєднана й зосереджена в цій праці, що зображене в звиненні плаща Іллі. Усіляка література, яка була придатна до виявлення злої діяльності тих, котрі стверджували, що вони виконують свою владу з Божественного уповноваження, і були вжиті всі галузі служби, які розповсюджували цю літературу. Наприклад 4 Том спеціально використовувався в руках кольпортерів; руками армії Добровольців розповсюджувалися різні газетки, такі як “Світ у Вогні”, “Утиск Народів Попередить Армагеддон”, “Фальш Уставу Духовенства”, “Чому Фінанси Дрижать?”, “Суспільний Стан Умов понад Людські Сили до Вилікування” ітд.. Під час Світової Війни представлялася Фотодрама через її працівників, яка була так приготована, що її представлення виявилося результативним у вдаренні Йордану завдяки своєму змісту. Це саме стосується публікації проповідей в тисячах різних часописів. Додатково публічні виклади, як і приватні розмови на тему таких предметів, як : “Що буде після Війни?”, “Повалення Царства Сатани”, “Війна в Пророцтвах” ітд., були в той час на порядку денному. На кінець, всі гроші, які лише могли бути тоді здобуті для публічної праці, пливли до своєї відповідальної галузі послуги. Таким чином поєднання та зосередження семи речей влади Церкви з метою вдарення сталося між осінню 1914 та осінню 1916. Між звиненням плаща до вдарення й таким поєднанням та зосередженням тих семи влад з метою докоряння та оголошення вироку, осудження (осуд) позаобразного Йордану є повне. І це показує, що ми праві в нашому розумінні стосовно позаобразного звинення плаща. З цього вияснення читач зауважить, що з багатьох і правдиво дійсних точок погляду погляд автора про звинення плаща відрізняється від погляду Ф. Г. Маꥳ на цей предмет. Автор ніколи не вчив, що “організації” були “частиною” і “засобом звинення”.

ПРАЦЯ ВДАРЕННЯ

    Вдарення містить в собі кілька речей. По-перше, правдиве й незаперечне представлення поганих діл, які порушували золоте правило, які були поповнені пануючими володарями, котрі приписували собі право правління з Божественного уповноваження; духовенством, яке стверджувало, що виконує свій уряд з Божественного уповноваження; аристократією, яка доводила, що має свої власності, посілості й титули на підставі спеціального привілею з Божественного уповноваження; а також вождями робітничого класу, котрі приписують собі певні права також на підставі Божественного уповноваження. По-друге, оголошення вироку про знищення тих інституцій, які стверджували, що ніби посідали та виконували свої влади з Божественного уповноваження. По-третє, оголошення їх звільнення від виконання цього уряду та винесення вироку визначеного покарання проти тих всіх, які стверджували, що ніби посідали й виконували свої влади згідно цього права. Це вдарення за посередництвом святих точно в буквальний спосіб описане в Псалмі 149:5-9: “Хай радіють у славі святі, хай співають на ложах своїх, прославлення Бога на їхніх устах, а меч обосічний ув їхніх руках, щоб чинити між племенами помсту, між народами кари, щоб їхніх царів пов’язати кайданами, а їхніх вельмож ланцюгами, щоб між ними чинити суд написаний! Це слава всіх святих Його!” (рос.). Праця, яку виконували Господні слуги під час тих двох років, була “хвалою” або особливою “славою”, даною святим на самому кінці Віку. Уривок “Це слава всіх святих Його” показує, що в цій славі мав брати участь навіть останній з покликаних членів Малого Стада. Правди, котрих вони навчали, містили в собі велику славу. Божественні прикмети по-правді були мечем на обидва боки гострим, які направо й наліво рубали життєздатність чинителів зла. Це виявлення злих діл народів було суворою та болісною карою для них, а через ці суворі докоряння та незаперечні виявлення політичні, церковні, фінансові та промислові царі, а також князі мали зв’язані руки й ноги, тобто не мали відповіді, коли їм було доведено, що вони є чинителями зла. Таким чином, вони були до певної міри стримані. Крім цього було доведено, що вчення про божественне право царів, духовенства, аристократії та вождів робітничого класу понесло в значній мірі відповідальність за кривди, вчинені їх прихильниками. Страшним результатом цих кривд було занурення цілого світу в жорстоку Світову Війну. Твердження та поступки Кайзера стосовно цієї справи відомі всьому світу.

    Те, що було символізоване вдаренням Йордану, з іншої точки погляду зображене в Лев. 16:20, 21. Первосвященик був ще в жертвенних шатах, що вказує на час перед переходом його останніх членів за Другу Завісу, під час визнавання всіх гріхів Ізраїлевих синів “та всіх їхніх провин” над головою живого козла. Особливо вислів “всі їхні провини через усі їхні гріхи” відноситься до добровільних гріхів. Позаобразовими Ізраїльтянами є християнські володарі, духовенство, аристократія, вожді робітничого класу та їхні захисники. Згадане зло відноситься до їхніх добровільних переступів Божого Права Золотого Правила, а особливо переступів проти Христа. У Викладах Святого Писання IV Том, у вищезгаданих працях, проповідях, викладах, розмовах і представленнях Фотодрами Створення такі гріхи визнавалися в ті роки Первосвящеником за посередництвом його членів в тілі. Особливо члени класу Великої Громади а Правді й поза нею, котрі цікавились пророчими аспектами війни, звертали увагу на ці вияснення від осені 1914 до осені 1916. Таким чином виконався позаобраз Первосвященика, який визнавав особливі гріхи синів Ізраїлевих над головою козла Азазеля. Так ми можемо ясно зауважити ще з іншої точки зору виконання символічного вдарення Йордану.

ТОЙ, ХТО ВДАРИВ

    Перше вдарення Йордану виконав Ілля, а не Єлисей. Цей тип, подібно, як і всі інші, дає нам тільки закінчений образ. Тому Ілля мав би зображувати тільки тих, котрі в гармонії з Духом Господнім мали уділ в праці першого вдарення аж до кінця цього періоду. Не дивлячись на те, що хтось на якийсь момент брав участь у вдаренні, не мав би бути зображений в закінченому образі й тому не був би частиною позаобразного Іллі, якби не витривав в гармонії з Духом Господа аж до кінця вдарення. Звернімо нашу увагу на те, що Господь під час вдарення спеціально дозволив на особливі випробування, щоб випробувати через них люд Правди стосовно його вірності та ревності до праці вдарення.

    Недостача фінансів, скорочення праці, а потім скорочення послуги це речі, які становили випробування для сплоджених від Святого Духа. Ті ж, котрі дозволили, щоб одні чи інші умови об’явили в них брак ревності й котрі охололи аж до такого стану, який стримав їх від праці вдарення аж до кінця, таким чином, самі цього не усвідомлюючи, вони показали, що не були в класі Іллі, але в класі Єлисея в позаобразі; тип не згадує про їх недостатнє вдарення, так як минає й тих, котрі тривало вдаряли в злому дусі, оскільки тут поданий лише закінчений образ. Доказом того, що багато піддалися в цих випробуваннях, є той факт, що ті, для кого одна можливість вдарення не була закрита, не шукали ревно інших способів вдарення. Звичайно, ті, котрі працювали в тих галузях праці, які не мали нічого спільного із вдаренням, не вдаряли й тому не є членами позаобразного Іллі. В цей період, в більшій чи меншій мірі по причині фінансової кризи, багато пілігримів занедбали свою працю, кількість кольпортерів зменшилася з 900 в 1914 р. до бл. 400 в 1915 і бл. 300 в 1916 році. Кількість членів родини Бет-Ел зменшилася на якихось сто чоловік, а немало Пілігримів, Кольпортерів та Добровольців занедбали мету, щоб пошукати нові способи вдарення. Там же, де ревність та любов були достатньо гарячими, вони дозволили витривати в найбільших випробуваннях. Ті, кому бракувало ревності, були несвідомо проваджені в стан бездіяльності або ж їм бракувало енергії до вдарення; вони тим самим довели, що є класом позаобразного Єлисея. З цього ми можемо бачити, що остаточно тільки ті є пораховані як такі, що вдаряли, котрі в гармонії з Духом Господнім тривали у вдаренні аж до кінця. Всі інші з посвячених, які пропущені таким чином в закінченому образі, зображені в Єлисеєві, хоча  вони лише на протязі певного часу могли мати уділ у вдаренні, але не ревно. Ми не повинні під цим розуміти, ніби то Єлисей зображував ворогів Правди. Він, скоріше, зображує клас в Правді, який симпатизував у праці вдарення, як це видно в образі Єлисея, що йшов з Іллею на другий бік річки, але який через брак достатньої ревності не витривав з приємністю та вірністю аж до кінця.

РОЗДІЛЕННЯ ВОД

    Води зображують організовані “народи”, що показує: володарів, духовенство, аристократію, вождів робітничого класу та їхніх захисників. Народи можуть бути поділені на два класи: (1) на консервативні елементи суспільства, як напр., царів, клір, аристократію та їхніх захисників і (2) на радикальні елементи суспільства, як напр., вождів робітничого класу та їхніх захисників, що охоплює собою: соціалістів, членів профспілок, анархістів та ін.. Розділення вод на дві частини символізує розділення народів на два класи. Правди, вжиті з метою вдарення, тобто ті, які докоряли погані вчинки Християнства в його організованому стані, ділили ці два згадані класи на початку війни по причині цієї загрози. Через дискусії між цими двома класами їхні взаємовідносини щораз більше загострювались один проти одного, тому що Правди, які представлялися, звернули їхню увагу на це. Таким чином розпочатий тепер всесвітній рух в малому масштабі, в якому кожен з цих класів боровся за свої погляди, які вони черпали з цих Правд, застосовуючи їх одна проти іншої, викликав нове розділення Християнства у зростаючій мірі на два воюючі між собою в цих справах табори. Поновлення цього розділення, яке здавалося б могло бути uleczone через небезпеку війни, було започатковане позаобразовим Іллею, який навчав суворих Правд і таким чином добре докоряв царів, володарів, духовенство та аристократів, які приписували собі певні права з Божого уповноваження. Таким чином ці Правди, виявлені стосовно цих предметів та оголошені з релігійної точки зору, зробили результативним розділення народів, яке поступово збільшувалося, при чому, при кожному поділі приймалася Правда, яка осуджувала іншу сторону, хоча радикали більше відповідали стосовній Правді. Історія доводить, що цей поділ в його відновленні розпочався між осінню 1914 та осінню 1916, а також показує позаобраз першого вдарення Йордану, яке відбулося в цей період.

    Останній обрис цього образу вимагає кількох зауважень. Ілля та Єлисей перейшли по суші. Води по обидва боки зображують противні собі класи Християнства. Ілля та Єлисей, переходячи річку по суші, зображують те, що їхні позаобрази не були ушкоджені як Нові Створіння через та під час докоряння, судження, а також розділення народів через через клас Малого Стада. Той факт, що вони були відокремлені від вод, представляє думку, що їхні позаобрази не були необ’єктивними до жодного з двох противних собі класів. Їх спільна подорож символізує згоду та симпатію в праці. Образовий перехід Іллі на другий бік зображує закінчення праці позаобразного Іллі.

    Порівняння образу та випадків, які мали місце з осені 1914 до осені 1916, утверджує нас в переконанні, що, власне тоді виконалося позаобразове перше вдарення Йордану. Не забуваймо про те, що ключ до факту,  що перше вдарення відбулося в той час, є даний через попередньо наведені цитати, які ми ще раз подамо (Z 1916, 39, 2 кол., ост. абз; Z 1915, 286, 2 кол., 4 абз.): “Чи ти думаєш, що це (вдарення Йордану) ще не настало?” міг би хтось подумати. Ми думаємо, що це ще не настало в своїй повноті. “Чи ти думаєш, що Фотодрама Створення мала в цьому свій уділ?” Може бути. Чи буде щось більше, ми не знаємо, але думаємо, що є щось більше; ми не говоримо цього настійливо.” “Незнеохочені Дослідники Св. Писання поступають далі, так як Ілля з Єлисеєм ішли після переходу Йордану. Вони не прямували до якоїсь особливої дати, і навіть Ілля не був направлений, щоб іти до якогось іншого місця”.

    Згідно з цим ми хочемо сказати, що від часу смерті брата Рассела наступила радикальна зміна в справі праці для публічності, а, отже, перше вдарення Йордану закінчилося десь тоді. Це було відповідним, що брат Рассел, якого Бог вибрав, щоб він провадив діло Правди для Малого Стада при кінці Віку, міг мати привілей провадження та участі в цьому особливому ділі “слави”, яка була дана “всім” святим, щоб вони могли радіти ще по цей бік Завіси! Ми радіємо з ним тому, що він мав свій уділ в цій “славі”!

ЗАКИДИ

    Але хтось міг би заперечити, що ця праця для публічності між осінню 1914 та осінню 1916 була проваджена в замалому масштабі, щоб могла бути першим вдаренням Йордану. На таке заперечення ми відповідаємо, що ця праця в порівняно малому масштабі була якраз тим, що показував тип. “Той Раб” на запитання автора літом 1916 щодо цього предмету, яке звучало: “Чи більшість люду Господа в Правді буде в Великій Громаді, коли вона буде сформована?”, відповідав: “Це напевно, що більшість люду Господа в Правді буде в Великій Громаді, оскільки більшість не є ревною у виконуванні свого жертвування”. Очевидним є те, що, оскільки Єлисей зображує клас більшості, а Ілля клас меншості люду в Правді, то праця меншості матиме менші розміри від тієї, яку обидва класи разом виконали раніше. Всі ті, котрі були в Правді з січня 1914 й далі, пам’ятають, що в нашому ділі в 1914 році приймала участь величезна більшість люду Господнього; це була праця в дуже великому масштабі. Подібно такі пригадають собі, що з закінченням року ця праця почала зменшуватися в силі, при чому в перші місяці 1915 року вона була дуже зменшена через те, що багато з класу Єлисея відійшли від неї. Такий відхід тривав надалі аж до моменту, коли клас Єлисея як цілісність за якийсь час до осені 1916 перестав ударяти, тобто перестав розповсюджувати та оголошувати такі Правди, які докоряли зло всіх, хто стверджував, що вони є власниками прав з Божого уповноваження, осуджуючи їх на усунення з уряду або інші кари, а їх інституції на знищення. Згідно з цим дорікання, що вищеописане вдарення було в малому масштабі, скоріше ще більше зміцнює свідоцтво правдивості твердження, що вищеописана праця була першим вдаренням Йордану. В порівнянні з попередньою великою працею вона мала бути малою, оскільки це було виконане меншістю зайнятих в ній працівників.

    Деякі намагалися відкинути наше твердження, основане на вищенаведеному, на підставі того, що брат Рассел в іншому місці висловив думку, що вдарення Йордану мало наступити в майбутньому (Z 1916, 263, 2 кол., 3 абз.): “Щораз, то більше ми переконуємося, що вдарення Йордану Іллею зображувало велику працю, яка має бути виконана і то видно в дуже скоро”. На це ми відповідаємо, що: (1) що Господь вжив його для такого висловлювання з метою провіщення другого вдарення Йордану, хоча “той Раб” не знав про це; (2) хоча є правдою те, що він так висловився в двоякий спосіб, і одночасно, щоб надати правдивості нашому дорогому Пастору, а також бути в гармонії з його чистими поданнями, що пророцтва й образи, пов’язані з випробуванням характеру, не можуть бути зрозумілі раніше, аж виконаються, ми можемо сказати, що жодне з цих його подань не могло бути визнане як правдиве доти, доки в своєму часі, будучи пов’язане з випробуванням, воно не виконалось.  Тому тепер ми можемо бачити виконання його подання в Z 1916, 39, 2 кол., 4 абз., як правдивого по відношенню до першого вдарення,  а також, що його подання на 263 стор. Не є правдивим стосовно першого вдарення, але є правдивим стосовно другого вдарення Йордану. По цій причині ми повинні брати його останні подання як докази першого вдарення.

    По відношенню до статей Дж.Ф. Рутерфорда та Ф. Г. Маꥳ ми мусимо поставити закид, що вони приводять лише деякі місця з праць брата Рассела, які підтримують їх погляд, проминаючи одночасно інші його подання, які виражають інші думки, а таким чином вони не виявляють жодної справедливості до “того Раба”. Нашим методом обходження з різними висловлюваннями “того Раба” є, на скільки це можливо, гармонізування їх всіх, так, як ми це чинили б з біблійними уривками; якщо ж це неможливо, то ми приймаємо лише ті його погляди та думки, які є найзрозуміліші і залишаються в найтіснішій гармонії з виконаними фактами. А отже ми пристосовуємося до зразка поступування брата Рассела, який завжди поправляв свої пояснення, якщо виконані факти довели, що він не розумів їх ясно, а вчив перед їх виконанням. Як видно, автор за своє наслідування засад згідно з прикладом брата Рассела був часто фальшиво осуджуваний як той, хто відкидав його науки. Так Дж.Ф. Рутерфорд, як і Ф. Г. Маꥳ разом з їхніми товаришами, власне, винні в тому, оскільки деякі з них допустилися такого обвинувачування нас навіть в своїх викладах. По відношенню до “того Раба” та його наук ми цілком лояльні.

    Жоден сильний аргумент ще не був поданий проти пояснення про перше вдарення Йордану, як це було представлено. Що стосується того нещодавно вчиненого висловлювання, що ніби  брат Рассел мав писати, що перше вдарення Йордану мало наступити після війни, автор може сказати, що читав усе, що “той Раб” публікував стосовно вдарення Йордану і часто чув, як він говорив, а також ставив йому запитання на цю тему: але ніколи не читав і не чув від нього чогось подібного. Вищенаведені цитати доводять його думку, що вдарення Йордану відбувалося в січні 1916, що охоплює думку, що воно розпочалося восени 1914. Тому автор, схиляючись до того, що “той Раб” в деяких місцях говорив про той факт, що ніби він мав настати в майбутньому, твердо заперечує правдивість висловлювання, яке стверджує, що брат Рассел мав писати, ніби перше вдарення Йордану мало розпочатися тепер після війни; таку думку, яка є ніби то його поглядом, подає конвенційний звіт, головним чином тому, що брат Рассел близько Нового Року 1916 мав погляд, що трохи більше, як через рік “віз мав проїхати”. (Z 1916, 39, 2 кол.), “Чи ти сподіваєшся вогняного возу будь-якої хвилини, чи думаєш, що ще кілька місяців, або можливо з рік пізніше він об’явиться” міг би хтось запитати? Принаймні за рік,як я думаю,а правдоподібно після того”. І так дійсно було, бо в червні 1917, а отже через півтора року, віз з’явився.

ЗА ЙОРДАНОМ

    Від 1915 року часто повторювалось, як це видно в подвійних заявах Z 1915, 286, 2 кол., 4 абз., де “той Раб” виразив свою думку, що позаобразний Ілля та Єлисей ішли тоді та розмовляли за Йорданом. Це насуває нам думку, що перше вдарення Йордану вже було розпочати. Таке позаобразове ходіння та розмови за Йорданом влітку 1915 р. На перший погляд здається, ніби суперечить думці, що перше вдарення Йордану ще не було виконане, аж осінню 1916 р.. Як же це можна погодити між собою? Відповідаємо, що тоді, як образ першого випадку мав бути виконаний, другий образ міг би розпочатися; так взагалі не є в позаобразі, бо позаобраз виражає відношення й діяльність стосовно різних класів, які можуть діяти одночасно в одному й тому ж періоді, хоча слід розуміти, що не в той самий момент часу. Позаобразове вдарення Йордану Іллею на протягом двох років зображує його відношення та діяльність стосовно народів, як окреме від Великої Громади, а їх ходіння та розмови разом зображують їх відношення та діяльність стосовно один до другого. Обидві ці події могли мати своє місце у двох вищезгаданих роках, хоча очевидним є те, що в образі пророки не могли переходити Йордану й бути в той же самий час на другому боці, оскільки можна ясно бачити, що ми повинні розуміти під виразами “ходіння” та “розмови”, як також під “вдаренням”. Водночас можна зауважити, що позаобразове вдарення розпочалося перед позаобразовим ходінням та розмовами, як також закінчилося перед закінченням цього останнього. Це було через те, що тоді, як в позаобразі обидві частини цієї діяльності були одночасними, другі частини не були такими. Іншими словами, це є гармонійне, що часом під час упливу тих років ми вдаряли народи, тобто виконували працю для публічності, а іншими разами протягом майже цілих тих двох років, а також під час деяких наступних місяців, ми ходили й розмовляли разом, тобто супроводжували в симпатичній діяльності й дослідженні як Божий народ.

ІЛЛЯ ТА ЄЛИСЕЙ ЗА ЙОРДАНОМ В ПОВНІЙ ГАРМОНІЇ АЖ ДО РОЗЛУЧЕННЯ

    В написаному Ф. Г. Мак Ґі “Важливому Листі на Часі” на 3 стор., 2 кол., почавши з 1 абз. до 1 абз. на 3 стор, 2 кол., почавши з 1 абз. аж до 1 абз. на другій стор. він ознамлює братів, що стверджуємо, що рожмови Іллі та Єлисея є однією з багатьох помилок, поповнених в працях цього брата. Помилкові освідчення, які ми покажемо далі, ми зберемо разом при кінці нашої статті. Цей брат чув наше вияснення ходіння й розмови Іллі та Єлисея на конвенції в Форт Піт, де ми вияснили, що воно представляє гармонію між позаобразним Іллею та Єлисеєм в деяких співвідношеннях. Але, видно, він про все це забув.

    Вже від літа 1915 року ми розуміли, що ходіння та розмови представляли гармонійні стосунки та співпрацю, а також спокійний розгляд духовних предметів, які стосувалися люду Господнього, зображеного в Іллі та Єлисеєві. Подальше розуміння справи, яке автор має від нашого дорогого Пастора, є одним з певних доказів, що в позаобразі не має бути розламу в гармонії між класами, аж при розлученні, так, як і в образі не було розламу гармонії між пророками перед їх розлученням. З того факту, що між Іллею та Єлисеєм не було розламу, ми приходимо до переконання, що вже від літа 1917 року ми повинні жити поза часом, показаним в образі ходіння та розмов Іллі разом з Єлисеєм, бо на початку того літа настала велика дисгармонія серед люду Божого; це є приводом до того, що ми вже мусимо бути поза часом розлучення Іллі та Єлисея. Тому розлучення між людом Божим і розділення його на дві групи, після його гармонійного ходіння й розмов, мусить бути позаобразним розлученням Іллі та Єлисея. Воно розпочалося приблизно через вісім місяців після першого вдарення Йордану.

    Ф. Г. Мак Ґі та його товариші з комітету заперечують тепер факт, що розділення, яке відбулося літом 1917 між людом Божим, було розлученням позаобразного Іллі та Єлисея, сподіваючись його в майбутньому. Вони, здається, вірять, що перше вдарення Йордану ще не наступило. Вони не лише не зможуть згармонізувати їх заперечення з фактом, що в позаобразі мала бути гармонія аж до часу розлучення, але також не мають, що сказати, коли йдеться про вияснення розділення, яке з біблійної точки зору відбулося. Вони визнають нездатність вияснити це. Відкинувши світло, яке вони раніше мали на цю тему, вони тепер ходять в певній мірі в темряві, тоді як відкидають дане нами вияснення й ставляться до нього негативно, хоча це вияснення, коли його уважно дослідити, стає в гармонії з образом, фактами, виконанням, різними висловлюваннями “того Раба”, як також з виясненням, яке Комітет свого часу вважав точним, як це можна бачити з освідчення, підписаного членами Комітету пн. “Лист до Міжнародних Дослідників Святого Писання”, яка була опублікована 1 березня 1918 року (див. 1 стор., останній абзац, перша колонка, починаючи з четвертого рядка внизу): “Як той, який мав дар старожитніх Пророків, він наперед зазирнув в досвідчення останніх членів Церкви й ніби відчував спеціальне вогняне випробування і сильний обман, які мали прийти на ряди люду в Правді і велике число частково посвячених, окрім правдивих вибраних. Звичайно, за такий короткий час після відходу нашого Пастора повністю здійснилося виконання його урочистих провіщень. І справді,  на скільки витонченою й досліджуючою серця була ця вогняна проба, якщо так явно захопила більшість неприготованих! (Це освідчення було основане на заявах з праць брата Рассела, що віз мав прийти через рік або трохи пізніше(. Можливо, що від часу відступництва на початку Віку Євангелії  ще не було такої суворої проби між людом Божим”. Таким було це освідчення.

ХОДІННЯ  ТА  РОЗМОВИ

    Тепер ми будемо екзаменувати події в досвідченнях позаобразного Іллі та Єлисея від літа 1915 року до літа 1917 року, щоб ми бачили, чи не є вони позаобразом ходіння та розмов двох пророків після переходу Йордану. Передивляючись Вартову Башту з того періоду часу, ми знаходимо, що “той Раб” часто писав про Іллю та Єлисея, а також про їх позаобраз. Показують це наступні сторінки Вартової Башти (англ.): Z 1915, 285-287; Z 1916, 4, 5, 38-40, 263, 2 кол., 4 абз. до 2 абз. на 264 стор.. В багатьох інших статтях Вартової Башти за ті роки він вчив про ці три речі, особливо показуючи окремість двох класів, їхні привілеї, уряди, нагороди ітд.. В своїх проповідях він постійно звертався до тих самих речей, а багато братів пам’ятають дискусії над тими предметами під час того періоду. Дискусії були проваджені з великою гармонією і приязню з усіх сторін. І, здається, власне це є тим, що символізоване в Іллі та Єлисеєві, коли вони розмовляли разом. А отже, їх спільне ходіння зображує симпатичну співпрацю, яка існувала між людом Божим під час того періоду. Все свідкує про це.

    Як часто давалося освідчення, яке було відповіддю Іллі на прохання позаобразного Єлисея тоді, коли розглядались питання стосовно привілеїв, які стануть часткою Великої Громади після розлучення, тобто, коли таке справді існуватиме, що якщо клас Єлисея буде вірним в наслідуванні класу Іллі в симпатії і співпраці (що є зрештою властивим для Великої Громади по відношенню до Малого Стада), тоді-то він стане наступником уряду Малого Стада, як мовне знаряддя до Номінального Духовного Ізраїлю! В нижчеподаних цитатах подана умова поступування позаобразного Єлисея, його ставлення до позаобразного Іллі, аж до їхнього розлучення, якби він хотів зайняти уряд Іллі як його наступник: це є визнавання, симпатія та співпраця аж до часу розлучення обох, а ці речі вияснені словами “якщо ти побачиш мене” в виразі”якщо ти побачиш мене, що буду взятий від тебе, буде тобі так”. 2 Цар. 2:10; Z 1904, 254, 1 кол., 1 абз.: “Якщо це тлумачення образу є властивим, тоді потрібно приписати особливу вагу тому, що Єлисей обов’язково повинен був бачити відхід Іллі. Здається, що це мало б означати близьку особисту приязнь і лояльність між ними аж до самого кінця”. Z 1915, 186, 2 кол., 5 абз. говорить нам: “Це було в той час, коли вони йшли разом, не знаючи, як далеко вони мали йти, що Ілля говорив Єлисеєві: “Яку ти хотів би нагороду за вірну подорож зі мною?”; Єлисей відповів, що хотів би мати більшу міру Господнього Духа, який був в такій великій мірі об’явлений в Іллі. Відповідь Іллі звучала, що він може отримати це благословення лише на певних умовах, а саме: якщо він і надалі буде вірним і співпрацюючим аж до кінця, до часу, коли Ілля буде від нього взятий”. Це мало були дуже тяжкою річчю для виконання і якби Єлисей не звертав своєї уваги на дані йому умови,  то не отримав би тих великих благословень. Подаємо цитату з Вартової Башти і курсивом позначаємо слова, де виясняється вираз “якщо ти побачиш мене, -що буду взятий від тебе”. Слова, які виділені курсивом доказують, що “той Раб” думав, що слово “бачити” з 2 Цар. 2:10 означає “визнавати”, бо яка інша вірність могла вимагатися від Єлисея для Іллі, окрім визнавання, симпатії та співпраці з ним? Чи не є це ті думки, про які говорить “той Раб” і які виражаються словом “побачиш”? В цьому виразі вони доводять, що думкою слова “бачити” в цьому місці є “знати”; а “знати” означає: визнавати, симпатизувати та співпрацювати.

    Ф. Г. Мак Ґі говорить, що знати в значенні визнавання, симпатії та співпраці з кимсь, це одне із значень Єврейського слова раах, яке перекладено в цьому місці на “бачити”. І в цьому він також помиляється. Що вияснення значення цього слова в цьому місці, яке подав “той Раб” є гармонійним з Біблією, стає очевидним з багатьох текстів Біблії, напр. Авакум 1:13: “Твої очі занадто пречисті, щоб міг ти дивитись [раах, тобто визнавати, симпатизувати та співпрацювати зі злом] на зло”. Інший простий випадок, де Єлисей, оглядаючись на праведність Йосафата, погодився, щоб зважати й визнавати підлість Йорама, як він сам висловлюється в 2 Цар. 3:14: “Як живий Господь… Не споглянув би на тебе, і не побачив [визнавав] би я тебе”. Раах має те саме значення і в інших місцях: ! Сам. 24:15; 1 Хр. 17:17; Пс. 66:18; 119:27; 138:6; Іс. 17:7,8; 26:10; 33:15. Хоча слово раах не перекладене в жодному з цих віршів на визнавати, як у Revised або Authorized Versions (поправлені переклади Біблії), але не дивлячись на це думка “визнавання” міститься у всіх значеннях, як також два рази в 2 Цар. 2:12, що виявиться пізніше в нашій дискусії.

    Вище ми обговорили образ Іллі та Єлисея, які ходили й розмовляли між собою на другому боці Йордану перед розділенням і показали,  що це зображує спільність та симпатичну співпрацю люду Божого в службі і в дослідженні. Ми віримо, що ця думка є властивим виясненням типічного ходіння і розмов, представлених в 2 Цар. 2:11. Крім цього Господь дав нам зрозуміння позаобразу думки Іллі та відповіді Єлисея, записаних в 2 Цар. 2:9: “Ілля сказав до Єлисея: “Проси, що маю зробити тобі, поки я буду взятий від тебе!” І сказав Єлисей: “Не хай же буде на мені подвійний [двох класів] твій дух [влада, уряд].” Цей особливий позаобраз не заперечує, ані не відкидає нашого вияснення позаобразного ходіння та розмов з 11 в., хоча воно не є виясненням 9 в., надзвичайну красу якого ми помічаємо, за що нехай буде Богові слава.

    В зв’язку з теперішнім виясненням ми хочемо у вступі пригадати нашим читачам, що подаючи тип класу, Бог завжди, наскільки ми знаємо, подає тип з точки зору закінченого образу, що береться під увагу в позаобразі, який розвивається до кінця у відповідних аспектах. Ілюстрацією цього принципу можуть бути приклади з образу дворазового вдарення Йордану. Ми знаємо, що одні, котрим доведено, що вони є членами Великої Громади, приймали якийсь час участь в першому вдаренні Йордану, але не встояли до кінця або не вдаряли в дусі і владі антитипічного Іллі. З цієї точки погляду ті, які не були учасниками цілої праці, не є частиною позаобразу вдарення Йордану Іллею – не охоплені закінченим образом. А тепер, невелике число членів Малого Стада приймало участь в другому вдаренні Йордану, але не вдаряло в дусі Єлисея і тим самим виключене з закінченого образу вдарення Йордану Єлисеєм. Цей принцип видно також в образі позаобразові триста, які становлять тільки Мале Стадо. Деякі втратники корон протягом певного часу атакували, і то в дусі, який відрізнявся від Малого Стада, доктрини про Божественне право царів, кліру, аристократії і робітничого класу під час першої позаобразові битви Гедеона; але вони відпали перед тим, як зазвучали позаобразові сурми, або сурмили в іншому дусі, аніж Мале Стадо. І тому вони не показані в закінченому образі позаобразних 300, а позаобразних 9700. Цей принцип виступає також в образі посвячення Священства. Всі, хто пожертвували собою, в процесі посвячення і сплодження від Св. Духа були представлені як Нові Створіння в Священстві, а їх людська природа в Господньому Козлу; але ті, котрі пізніше стали в певній мірі невірними (Велика Громада) або повністю невірними (клас Другої Смерті), не є показані в позаобразному Священстві, ані в Господньому Козлу.

    Вищенаведених ілюстрацій достатньо, щоб довести, що в типах класів береться під увагу тільки закінчений образ. Отже, типи показують, що з Божої точки зору в закінченому образі не показано членів, які тратили своє становище в даному класі. Цей принцип допоможе нам сконструювати позаобраз досліджуваної зараз думки Іллі та відповіді Єлисея; це є причиною її обговорення тут.

    Відповідь Єлисея (2 Цар. 2:9), яку ми вище подали, було проханням про те, щоб він міг бути наступником Іллі як головного Божого Пророка до Ізраїлю. Він прагнув уділу первородства серед пророків, які вважались синами типічної родини (Повтор. 21:17). Це б зробило його наступником Іллі, головного Божого пророка до Ізраїлю, а Єлисей, який мав уділ первородства, був би також головним з-поміж Господніх пророків до Ізраїлю. Пророки в Ізраїлі представлені як типічні діти їх вождя Іллі а тому його наступник був би також вождем і згідно з цим, типічним батьком інших пророків, хоча до того він залишався [типічним] сином [підпорядкованим] Іллі. Це зробило б його первородним в пророчій родині і це означало його прохання. Деталі, які стосуються цього предмету, будуть подані пізніше. Тепер насувається питання: Яким чином антитипічний Ілля подав думку антитипічному Єлисею про те, щоб він виступив з проханням про якийсь дар від нього перед розділенням, яке мало наступити пізніше? І яким чином антитипічний Єлисей дав відповідь? В обох випадках це були дії, а не слова. Це, в свою чергу, насуває питання: Які дії Бог визнавав за насування думки щодо прохання про уділ в ласці, а які за відповідь на це навіювання?

    Ми знаходимо, що вчинки, через які антитипічний Ілля спонукував до того, щоб антитипічний Єлисей просив про останній дар перед їх розділенням, виявилися в стараннях, які чинив антитипічний Ілля з метою забезпечення запису талантів правди, досвідчень, випробувань і нагод на користь тих, яким пізніше події довели, що вони є антитипічним Єлисеєм. Старання з метою забезпечення цього запису було звичайно розпочате земними вождями класу Іллі під час діяльності “того Раба”. Він розпочав це старання в останніх трьох абзацах однієї статті в Z 1916, 141, яка має назву: “Ваші Брати, Які Ненавидять Вас” і звичайно цілий клас Іллі наслідував його в праці заохочування тих, які пізніше виявились антитипічним Єлисеєм, до висилання звіту про їхні таланти Правди, досвідчень, випробувань і нагод з метою їх розміщення в списку J. H. S. [Jezus Salvator Hominum, тобто Ісус Спаситель Людства] в бюро в Брукліні. Не один міг би спитати, що то був за список J. H. S.? Відповідаємо, що потрібно було, щоб був під рукою перелік братів, складений згідно з їх кваліфікаційними здібностями для майбутньої різновидної служби з метою створення можливості швидкого зібрання й залучення їх до приготованої на той час праці. Що то була за праця? Це було майбутнє, друге, вдарення Йордану, оскільки перше тривало вже півтора року. Наш Пастор хотів знати, до якої галузі служби кожен має спеціальні здібності, щоб міг залучити його невідкладно у відповідному відділі праці на початку майбутнього вдарення. Як позаобразний Єлисей відповів на подану думку, просячи уділу в ласці, перш, ніж його залишив би позаобразний Ілля? По-перше, через їх прагнення взяти участь в тому, що виявилось другим вдаренням Йордану: по-друге, через дання брату Расселу та іншим Вірним списку їхніх талантів Правди, досвідчень, випробувань і нагод з метою застосування в тому, що виявилося другим вдаренням Йордану; і по-третє, через утримування себе в готовності до виконання служби, яка виявилася другим вдаренням Йордану. Таким чином це було виконано діями.

    Хтось міг би мати заперечення в стосунку до старання приготування такого списку, який стосувався позаобразного Єлисея, але позаобразний Ілля не розумів, що пропонував уділ в ласці або готував позаобразного Єлисея до другого вдарення Йордану, а позаобразний Єлисей, задіяний в трьох вищезгаданих функціях, не знав, що прагнув уділу в ласці і в другому вдаренні Йордану. Це не суттєво, чи позаобразний Ілля розумів, чи не розумів, що він відповідними діями запропонував позаобразному Єлисею уділ в ласці, але Бог знав ситуацію й тому пристосував тип так, щоб він визначав Його погляд, виражений в дійсності стосовно старання позаобразного Іллі згідно з закінченим образом. Незалежно від того, розумів позаобразний Єлисей чи ні, що він просив через відповідні дії про його задіяння в другому вдарення Йордану, яке охоплює спадок позаобразного Іллі як мовного знаряддя до світу, Бог знав, що це виявиться тим, чого б він прагнув і, що це буде спадком позаобразного Іллі і другим вдаренням Йордану; тому Він пристосував тип так, щоб він виражав Його розуміння, представлене в відповіді позаобразного Єлисея в закінченому образі.

    Отже, Божа точка погляду на цю ситуацію є домінуючим чинником в цій справі. Він знав, що позаобразний Єлисей, як наступник позаобразного Іллі, вдарить Йордан другий раз; і оскільки Він знав, що список, якого допоминався позаобразний Ілля, був насправді реєстрацією кандидатів до другого вдарення Йордану, і оскільки Він знав, що позаобразний Єлисей, як наступник позаобразного Іллі в характері мовного знаряддя до світу, виконав друге вдарення Йордану; І оскільки позаобразний Єлисей прагнув цього з Божої точки погляду, що було реалізоване в другому вдаренні ( спадок позаобразного Іллі як мовного знаряддя до світу), то Бог вклав в уста Єлисея прохання, яке відповідало бажаній речі, яка в дійсності була другим вдаренням Йордану і була першою публічною діяльність наступника позаобразного Іллі, як позаобразного мовного знаряддя до світу. Це поступування вказує на те, що Бог пристосовує типи до фактів позаобразу, а не до якось нашого розуміння позаобразу. Хто ж без Господнього освічення міг би припускати, що наперед виконані дії, які виражають прохання про подання списку талантів Правди, досвідчень, випробувань і нагод братів, були приховані в думці позаобразного Іллі, щоб позаобразний Єлисей просив про уділ в ласці Іллі? І хто, проминаючи Господнє освічення, міг би припускати, що в відповіді, даній позаобразним Єлисеєм на прохання про такий список, був прихований його прохання? В наших очах це Господнє діло гідне подиву! Нехай Господеві буде хвала за новий промінь поступаючого світла!

РОЗЛУЧЕННЯ ІЛЛІ ТА ЄЛИСЕЯ ОБРАЗ І ПОЗАОБРАЗ

    Пам’ятаючи, що ходіння та розмови Іллі з Єлисеєм з моменту їх розлучення зображує симпатичну та нерозривну гармонію їх позаобразів в серці, думці і ділі, ми можемо з натиском звернути увагу на виражену вище думку: те, що перервало гармонію серця, думки і праці між людом Господа, повинно бути позаобразом того, що відлучило Іллю від Єлисея. Певним є те, що зламанням гармонії серця, думки і праці, які існували між людом Господа після першого вдарення Йордану, був клопіт, в який була втягнена організація, через яку провадилась праця люду Господнього. Цей організаційний клопіт почався 13-20 червня 1917 р. В раді Дирекції по причині британської праці автора й присвоєння собі влади Дж.Ф. Рутерфордом, чому чинили опір четверо Директорів. Єдиною відмовкою від цього факту була помилкова думка, з різних пунктів поширювана Дж.Ф. Рутерфордом з одного боку і Мента Стерджином з іншого. Перший стверджував, що так зв. “Опозиція” була класом Другої Смерті, тоді як другий що Дж.Ф. Рутерфорд і всі інші, які його підтримували, були класом Другої Смерті.

    Отже, в такому випадку не може бути заперечене тими всіма, хто знайомий з фактами, представлення справи, що знищення гармонії між людом Господнім і розлучення його на два класи було наслідком організаційного клопоту, який стався в Раді W. T. B. & T. Товариства протягом одного тижня, почавши від 13 червня (коли автор приготував петицію, щоб дослідити й обдумати його працю в Англії на спеціальному зібранні Ради, причому четверо членів Ради були призначені як Комітет для проведення досліджень; вчинено це 14-19 червня) до 20 червня (коли Рада зібралась, а Комітет здав прихильний рапорт про діяльність автора в Англії, а пізніше прагнув відкинути правила, якими Дж.Ф. Рутерфорд помилково послуговувався, з метою виправдання з їх використанням повного присвоєння контролю праці). Це була, власне, та дискусія і клопіт в Раді, які стали головною причиною розлучення. Всюди, де цінується щирість та чесність у зверненні до фактів, вищенаведене представлення справи буде прийняте як правдиве.

ВОГНЯНИЙ ВІЗ

    В образі пророків розділив вогняний віз. Наступний вислів описує факт розлучення: “з’явився огняний віз та огняні коні, і розлучили їх одного від одного”. Слід запам’ятати думку, що розлучення, тобто взяття Іллі від Єлисея, сталося через огняний віз, який в’їхав між ними, а не через вихор; вихор взяв Іллю до гори. Як би в 2 Цар. 2:10 була замірена думка взяття догори, було б вжите гебрайське слово насаах, тоді як Біблія вживає гебрайське слово лакач, щоб показати взяття Іллі від Єлисея. Ілля був взятий (лакач) від Єлисея через віз, який в’їхав між ними, а після цього вони вже ніколи не були разом. Це не сталося через вихор, який стався вже пізніше, коли Ілля був вже взятий (точну думку цього “взяття” в англ. мові передає слово “lakached”, яке походить від гебрайського “лакач“. Це слово в українській мові не має точного відповідника допис. Ред.) від Єлисея, а отже його взяття не було здійснене за допомогою вихру, але тільки через віз, і то перед тим, як стався вихор, хоча цей останній настав дуже скоро після першого. Для доказу того, що таким було розуміння “того Раба” стосовно “взяття” (воно часто згадувалось ним з метою вияснення позаобразу), ми процитуємо з його висловлювань в справі, яка стосувалась позаобразу Z. 1916, 264, 1 кол., 1 абз..: “Це буде аж після вдарення Йордану, після розділення народів через Післанництво Правди і владу плаща Іллі коли відбудеться розлучення Церкви, ділячи його на два класи. Потім клас Іллі, клас Малого Стада [порівняно дуже мале число] буде ясно об’явлений, відлучений і окремий від класу Великої Громади. Потрібно запам’ятати, що розділення буде спричинене огняним возом якесь дуже суворе, болюче досвідчення, яке Клас Вибраних швидко прийме і увійде в нього; Клас Єлисея, тримаючи себе здалеку від переслідування, не повернеться, однак, до гріха через відкинення Господа. Це буде трохи пізніше, коли вихор (правдоподібно анархія) принесе “переміну” класу Іллі”. Ця думка дуже ясно представлена.

    Це доводить, що розділення, спричинене огняним возом, було взяттям позаобразного Іллі від класу Єлисея і з того часу він стоїть “ясно об’явлений, відлучений і окремий”, що означає, що будучи ще в тілі, він буде визнаний як відлучений і окремий від Великої Громади. Далі це також показує, що трохи пізніше, тобто через якийсь час після їх розлучення і окремості (локачед), настане вихрове досвідчення. Також, якби це взяття за через віз мало бути означене виразом “якщо ти побачиш мене, що буду взятий [лакач] від тебе”, тоді було б відповідно вжите гебрайське слово насаах, а не лакач. Отже, нехай ця думка буде добре збережена в нашому розумі і все стане ясним в позаобразі, так як є ясним в образі.

    Зупинимось тепер над значенням возу. Автор розуміє, що він зображує Товариство в його організаційних аспектах, яке, будучи саме втягнене, створило огняне випробування серед люду Господнього. Ця думка стала зрозумілою автору вже в вересні 1917 р.. Але він, як і інші, був під впливом останнього висловлювання “того Раба” стосовно першого вдарення Йордану, що ніби то воно мало відбутися в майбутньому, забуваючи про його освідчення в коментарях, процитованих вище, стосовно того, що (1) під час Нового Року 1916 вдарення було вже в процесі і (2) з якогось часу після осені 1914 ми ходили й розмовляли за Йорданом. В результаті цього він не міг бачити ясної дороги аж до початку грудня, коли він прийшов до ясного зрозуміння, що Йордан був вдарений в 1914-1916 роках.

    Деякі могли б закинути, що “той Раб” ніколи не говорив, що Товариство, обговорюване в організаційному аспекті, могло бути возом, але скоріше визначав огняний віз як болюче випробування. На це ми відповідаємо: це правда, що він інколи визначав віз як болісне випробування, але в інший момент він говорив нам, що не знає, чим мав би бути віз. В Z 1915, 286, 2 кол., 7 абз. читаємо: “Ми не можемо сподіватися ясного зрозуміння перед часом повного значення вогняного возу й вихру”, а в Z 1916, 39, 2 кол., 1 абз.: “Але тут є спосіб, яким Господь зображує справу: по-перше, буде вогняний віз. Ми не знаємо, що це буде, але розуміємо, що якесь огняне досвідчення спричинить розділення між двома класами люду Господнього”. Ф. Г. Мак Ґі, односторонньо наголошуючи на першому висловлювання, ігнорує друге, а потім намагається довести, що ми не погоджуємося з “тим Рабом”. Це напевно нечесно таким чином трактувати брата Рассела чи Церкву, чи співслугу. Якщо ми знаходимо десь в працях “того Раба” мниму суперечність, то повинні старатися гармонізувати її, а не ігнорувати, догматично наголошуючи на один окремо взятий вислів, відкидаючи протилежні, як це роблять Дж.Ф. Рутерфорд і Ф. Г. Мак Ґі.

    Представляємо розуміння, яке гармонізує цю мниму суперечність: Вислів огняний віз містить в собі дві пов’язані думки, по-перше віз, а по-друге огонь. Згідно з біблійним застосуванням (1 Пет. 4:12, див. Diaglott) вирази: огонь, паління вжите з метою представлення суворих випробувань, а також знищення, тоді як згідно з Біблією віз зображує організацію. Дивись вериянський коментар Вих. 14:9 і Іс. 31:1, а також багато інших уривків. Відокремлюючи в наших думках ці дві ідеї огню і возу, ми можемо легко бачити гармонію. Коли “той Раб” визначав огняний віз як огняне досвідчення, Господь вжив його розум для вияснення в образі огню, а не возу; а коли він говорив, що не знає, що зображує віз, Господь вжив його розум, щоб він показав, що не знав, що зображує віз окремо від огню. Тому видно, по якій причині Господь не освітив розуму “того Раба” в цій фазі предмету: ще не настав властивий час для зрозуміння цього; це освічення могло б зробити цей уривок настільки зрозумілим, що знищило б досвідчення в характері випробування для тих, котрі зрозуміли б його повне значення, тоді як Господь призначив це досвідчення, щоб воно було одним з найгостріших випробувань його люду при кінці Віку. Таким чином, з цього ми бачимо, що автор жодним чином не є в незгоді з “тим Рабом”. Зростаюче світло після здійсненого випробування дозволило йому з ласки Господа бачити те, чого “той Раб” (в порівнянні з яким автор визнає себе карликом в порівнянні до велетня) не міг бачити, оскільки не був на те “свій час”.

    Коротко зупинимось на словом Товариство, застосованим в значенні, вжитому вищу в виразі: “обговорюване в організаційному аспекті”. З точки зору товариства слово “організація” має принаймні два значення. По-перше, воно містить в собі групу людей, зібраних в колектив з наміром реалізувати якусь ціль, визначену в законодавчих статтях, тобто в статуті; а по-друге їх довірених осіб або директорів, систематично організованих для реалізації цілей колективу і для функціонування контролюючої, виконавчої та законодавчої машинерії як орган. Біблійне і Трактатне Товариство Вартової Башти (W.T.B.&T.S.) згідно з першим значенням означає групу його членів, акціонерів, а згідно з другим значенням означає Раду, систематично організовану і виконуючу функцію контролюючої, виконавчої й законодавчої машинерії як орган. Тому вирази Товариство і Організація властиво мають два значення слова, а застосування в справах Товариства (W.T.B.&T.S.) доводить правдивість цього. В другому значенні слово організація вживається частіше в стосунку до W.T.B.&T.S, а організація в цьому значенні слова, як ми розуміємо, є типічно представлена в возі в обговорюваному уривку. Друге визначення виражає значення, в якому ми постійно вживали слово організація у виясненні возу й доводить, наскільки невідповідним є зауваження Ф. Г. Мак Ґі, коли він говорить, що якщо Товариство були визначене через огняний віз, то Іллі та Єлисея повинні бути в возі аж до їхнього розлучення. Весь люд Правди ніколи не був, і не міг бути з організаційної точки зору в Раді, а цей факт спростовує його закид; Навіть, якби визнати, що тут потрібно було застосувати перше визначення слова, його критика була б ще помилковою, оскільки Товариство як акціонери складалось лише з однієї десятої посвяченого Люду Господнього; тому дев’ять десятих з класу Іллі та Єлисея були б виключені з символічного возу. Крім того, оскільки таке керування возом містить думку контролю, то ми бачимо, що вони в загальному не були  в “возі”, оскільки вони  цього не контролювали.

    Становище Дж.Ф. Рутерфорда на цьому пункті більш логічне, аніж Ф. Г. Мак Ґі, бо він властиво визнає, що Товариство є возом; Це визначення приятелі з Товариства (відкидаючи їх перше визначення, тобто VI Том) запозичили від автора, який їм якнайщиріше дає дозвіл на її застосування! Але ми повинні обмежитися другим вживанням слова, бо це не є правдою, що Товариство в значенні акціонерів є в заворушенні і занурило саму Церкву в заворушення, ділячи її таким чином. Те, що воно було в заворушенні і занурило в нього Церкву, є правдою про Товариство з точки зору другого визначення. Але, ані з точки зору першого, ані другого визначення не є відповідним нагадування Дж.Ф. Рутерфордом приятелів, щоб вони входили до возу,Товариства, як засобу підняття до неба; Бо ані через вступ до Ради Директорів, ані через входження до громади акціонерів (що може бути вчинене тільки за гроші!) ніхто не був би в стані піднятися до неба! Потрібно зауважити, що перед тим, як автор представив своє визначення возу, приятелі з Товариства, як навчали їхні вожді, проголошували, що сьомий том був возом, в якому можна було піднятися до неба, що становить неправильний погляд про позаобразний віз і, будучи неправдоподібним, він повинен бути відкинений.

    Ф.Г. Мак Ґі та Дж.Ф. Рутерфорд закидають автору, що він не погоджується з “тим Рабом”, який вчив, що позаобразний Ілля зійде до неба в позаобразному возі; але вони це чинять згідно з часто застосовуваним звичаєм, роблячи односторонній натиск на один вислів брата Рассела, легковажачи інші. Бо хоча “той Раб” і говорив в деяких місцях, що Ілля зійшов до неба в возі, то, однак, він також говорив, що Ілля не зійшов до неба в возі. Наприклад, в Z 1904, 254, 1 кол, 1 абз., він представляє справу з натиском так: “Опис нам говорить, що Ілля і Єлисей були розділені через огняні вози (по-гебрайськи в однині, віз), але, що Ілля був взятий до неба не в них (в ньому), а в вихрі”. Заслуговує уваги те, що Біблія взагалі нічого не говорить про про Іллю, сідаючого до возу, але містить думку, що швидкість возу зробила б це неможливим.

    Як ми повинні трактувати ці мнимі суперечні вислови брата Рассела? Відповідаємо, що виконання мусить розв’язати питання, а факти виконання (які будуть подані далі) доводять, що тільки вище процитована думка “того Раба” точна, а не якась інша, на якій наголошують Дж.Ф. Рутерфорд та Ф. Г. Мак Ґі, останній з широким застосуванням великих літер та курсиву.

    Якби вони та їхні товариші здобували точну інформацію з праць “того Раба”, а будучи поінформовані, наголошували на обидва його освідчення, то це було б краще для них самих і для братів. Особливо в цьому випадку, як і в інших, вони осуджували нас у відкиданні наук “того Раба”, однак виявиться, що ми цього не зробили. Тому ми цілком впевнені в тому, що перебуваємо в гармонії з “тим Рабом”, коли кажемо, що Ілля не зійшов в возі до неба. Віз був вжитий для розлучення і тільки для розлучення. Тип і антитип вказують на те, що таке сходження було б неможливе, а тип не лише не згадує, але й не дає зрозуміти, а навіть не підтримує такої їзди, але скоріше означає, що вознесіння було незалежним від возу сталося у вихрі після того, як проїхав віз.

КОНІ ТА ВЕРХІВЦІ

    Довідавшись, що означає віз, ми звернемо нашу увагу на той факт, що Дж.Ф. Рутерфорд говорить, що коні зображують “темні пророцтва” а верхівці Єзекіїля та Івана. Застановімось на хвилину над цими визначеннями. Під Єзекіїлем та Іваном розуміються обидва автори цих двох книг або самі книги. Якщо він розуміє авторів, то його верхівці мертві і як такі не могли б їхати возом і тому не могли б бути позаобразними верхівцями. З іншого ж боку, під книгами Єзекіїля та Івана ми повинні були б розуміти або їхні пророцтва, або папір, на якому вони були надруковані. Однак, згідно з його визначенням пророцтво Єзекіїля та Івана зображують його “темні” коні й тому його верхівцями мусить бути папір. В обох випадках його верхівці помилково визначені, оскільки є або мертвими, або паперовими.! Нас дивує те, що він не додав Соломона до тих верхівців! Чи через те, що Пісні Соломона не містять “темних пророцтв”? Автор ніколи не визначав, як стверджують Ф. Г. Мак Ґі та Дж.Ф. Рутерфорд, коней як “темні пророцтва”.

    І знову, факти не дозволяють в цьому випадку визнати правдивим таке впорядкування справ Дж.Ф. Рутерфордом, що відколи цей великий рух розпочався, VII Том почав ділити Церкву (це потрібно для його погляду, що великий рух був першим вдаренням Йордану). Процес поділу розпочався за два місяці до видання наук сьомого тому, яке відбулося близько вересня і викликало тертя між братами. Слабкі початки впливу сьомого тому відзначилися за місяць до великого руху, натомість процес розділення був ініційований в незначній мірі вже 21 червня 1917 р., коли Дж.Ф. Рутерфорд звільнив автора від служби в Скинії і намагався відіслати його з Бет-Ел; справа набула вирішального оберту 27 червня у виданні заборони на виконання ним служби, а в його особистому уділі завершилась 27 липня через усунення з Бет-Ел. Таким чином у його випадку процес розлучення тривав цілий місяць.

    Розлучення деяких членів родини Бет-Ел, по відношенню до їх особистого уділу в ньому, почалося трохи пізніше, будучи викликане “теперішнім Управлінням”, яке спричинило поступовий поділ “членів Бет-Ел на дві групи; у вирішальну фазу воно вступило 17 липня, а для великого числа з них було повним в серпні. Справа розлучення в Бет-Ел тривала кілька місяців, виражаючись щодо деяких осіб в коротший термін, а до інших в довший, аж до завершення процесу. Після усунення членів з Ради 17 липня процес розділення почав особливо поширюватися аж до закінчення, перекидаючись з Бет-Ел на братів ззовні і перебігаючи більш-менш швидко в залежності від конкретних випадків. З іншого боку, вплив сьомого тому на розлучення був аж до вересня майже не значним. Що стосується впливу сьомого тому на розлучення братів, то ситуація була така: внаслідок контроверсійних висновків, висунутих двома протилежними сторонами, хоча дуже занепокоєні й незадоволені поступуванням “теперішнього Управління”, багато не були в стані прийняти рішення у виборі становища, яке вони повинні зайняти для їх особистого задоволення. Для більшості з них VII Том був засобом, який чинив їх здібними виступати проти “теперішнього Управління”, і таким чином вони зайняли становище з тими, котрі не дивлячись на VII Том чинили опір в їх діяльності на базі задіяних у гру засад перед публікацією вищезгаданого тому і більш, як за два місяці перед тим, як він почав впливати на ситуацію. По цій причині не можна виключити VII тому і його змісту зі сцени, показаної в конях, верхівцях і возі. Він був лише одним з багатьох пропагандистських засобів, вжитим з метою здобуття братів на бік возу Єлисея, але викликав протилежний ефект між значною кількістю осіб. Отже, безперечно очевидним є те, що розділення почалося перед тим, як VII том почав впливати на ситуацію між людом Божим.

    Ми вже дали наше визначення значення возу; а тепер в гармонії з думкою “того Раба”, яка стосується символічного значення коней та верхівців, приклади чого ми знаходимо в Вериянському Коментарі по відношенню до Вих. 14:9 та Іс. 31:1, ітд., подаємо думку, що коні оскільки зображують доктрини, світські чи релігійні, зображують тут уявно легальні доктрини, але насправді нелегальні, які Дж.Ф. Рутерфорд “запряг” до Товариства. Ці доктрини були наступні: (1) що акціонери можуть постановляти зобов’язуючі правила для Товариства; (2) що факт керування братом Расселом справами Товариства більш як тридцять років змінює в цьому відношенні право і означає, що кожен президент повинен так чинити; (3) що право вимагає щорічного вибору директорів (закон, що вимагає такого вибору, був прийнятий після надання Товариству законного статуту і містить виразну вигадку, що устав надалі не діє. Отже, він не вимагав, щоб директори вибиралися всупереч постановам статуту. В результаті спір Дж.Ф. Рутерфорда про цей правовий пункт, а також всі інші уявно такі, був цілком нелегальним); (4) що якщо такі щорічні вибори не будуть проведені, то з’являються вакансії в дирекції; (5) що внаслідок цього президент був зобов’язаний заповнити вакантні місця, якщо Рада не зробила цього протягом більш, як тридцяти днів; (6) що жоден з директорів не був усунений; (7) що були заповнені тільки вакантні місця. Отже, є незаперечним фактом те, що Рутерфорд запряг ці символічні коні до Товариства, яке розуміється тут згідно з другим визначенням, поданим вище.

    Верхівці зображують доктринальних вождів, символізують “теперішнє Управління”, тобто Дж.Ф. Рутерфорда, А. Г. Мак Міллана та В. І. Ван Амбурга, роль яких полягала на вказуванні напрямку цим нелегальним доктринам; їх керування організацією та її контролювання було показане в тому факті, що верхівці поводили кіньми і керували возом. Ця комбінація уявно легальних, але насправді нелегальних, елементів, “теперішнє Управління” і Товариство, обидві організації встановлені перед усуненням чотирьох директорів і потім переформовані під керівництвом тих чотирьох чинниками критичної проби (огняної) для обох класів в Церкві. Таким чином ця комбінація з уміщеними в ній пробами несподівано з’явилась перед Церквою; розлилась на братів, поширюючи між ними проби й ділячи їх на дві частини. Яке замішання вона викликала! Всі ті, хто досліджує ці факти в повній справедливості, правді та чесності, розпізнають, що події справді перебігали таким чином влітку 1917 року.

    Це було, і тільки це знищило гармонію, яка попередньо існувала між двома класами люду Божого. В цілому світі ця комбінація змушувала братів стати на бік Товариства, W.T.B. & T.S. (в другому значенні цього слова), наново встановленого, або проти нього, його правил та його володарювання, а також безжалісно роздирала Збори один за другим. Не можна заперечити дійсності цих фактів. Ф. Г. Мак Ґі, який через кілька місяців вірив на цю тему так, як автор і тому заявив 29 квітня 1918 р., що буде голосувати, і так і зробив, за відхилення резолюції, проголосованої Комітетом 23 квітня, яка забороняла своїм членам, під загрозою втрати зв’язку з Комітетом, спеціально навчати предметів зі сфери типів, символів і пророцтв, які не були вияснені “тим Рабом” а його голосування означало, що автору повинна бути дана можливість діяльності в напрямку: охорони братів від сходження на дорогу упадку разом з Товариством; спротив інтерпретації Дж.Ф. Рутерфорда на тему Іллі та Єлисея, опубліковану у Вартові Башті за 15 квітня 1918 р. (Ф. Г. Мак Ґі так вірив, хоча потім покинув таку позицію, як дізнався про це автор, вперше, 27 липня). Він тоді не підкреслив спеціально тієї думки, що хотів відхилення резолюції під впливом прагнення усунення імовірності дисгармонії в Комітеті на цьому пункті. Також в добрій вірі він не може заперечити того факту, що пануючий в Церкві мир був знищений вищеописаним способом і, що в більшому масштабі, аніж будь-коли перед тим при кінці Віку, відбувся поділ люду Божого на два класи. Якщо припущення, яке він намагався подати, було правильним, то поділ люду Божого на два класи протягом літа 1917 р. після зруйнування миру, оскільки він більше не існував, був би здійснений Номінальним Духовним Ізраїлем (яким чином цей люд, не організований як товариство, міг би бути возом?), провадженим доктриною про Божественне право царів ітд.. Оскільки він пропонує нам “уявну інтерпретацію типів”, яка стосується майбутнього й містить думку, що мир не був зруйнований, то цим доводить що його припущення належать до галузі “інтерпретації фантастичних і нерозумних спекуляцій”! В дійсності факти показують, що розділення, яке нищило попередній мир, не було викликане комбінацією такого роду, але що ми мусимо жити в період, який наступає після розділення, показаного типічно через розлучення двох пророків; його згадка, що вищеподане тлумачення коней, верхівців та возу є висміюванням високих речей, ніяк не збиває фактів. Бо факти показують, що, власне, таким чином був зірваний мир і єдність, які попередньо існували, а замість них наступили: незгода й розділення; тому ми дозволяємо собі звернути увагу на те, що це думка тільки Ф. Г. Мак Ґі, що наша інтерпретація це висміювання, думка, не лише необґрунтована, але також суперечна фактам. Вияснене тут досвідчення не було смішним, але дуже прикрим і болісним, про що знають всі, хто знає ті події.

    Пригадуємо, що наш дорогий Пастор сказав нам, що розділення Іллі та Єлисея не буде пов’язане з розбіжністю в сфері релігійних доктрин звичайно ми в гармонії з цим освідченням стверджуємо, що виконані факти підтверджують правильність цього пояснення. З розділенням були пов’язані справи порядку, прав і правил. Легкий натяк на тертя між пророками міститься в слові парад, перекладеному в 2 Цар. 2:11 на: розлучили їх одного від одного”, а це слово, визначене в найкращому гебрайському словнику Гесенія на 688 стор., 1 кол., 2 абз., видання Баґстера, означає: “розлучити через розлам”. Причина неподання типом виразно непорозуміння між загалом люду Божого під час розділення й після розділення міститься в різних міркуваннях: по-перше, розділення приятелів в результаті проби саме собою містить особисті різниці; а по-друге, йшлося про те, щоб показати, що вина не лежала на загалі люду Божого, але на окремих особах, зображених у верхівцях, які розв’язали заворушення між багатьма. Ми також не повинні припускати, що верхівці не були частиною люду Божого, оскільки вислів “возе Ізраїлів та верхівці його” містить в собі таке значення. Ми скоріше думаємо, що вони показані окремо від Іллі та Єлисея з метою зображення того факту, що “теперішнє управління” в його стосунках з Радою і загальною працею не зберіг миру та єдності,які були “відпочинком” люду Божого взагалі. Ми побоюємось, що вони шукали інших речей, які цікавили їх більше, аніж добро Сіону.

    Тут потрібно повторити попереднє зауваження: “розділення Іллі від Єлисея, Ілля був взятий (лакач) від Єлисея, що було зроблено в’їзджаючим між ними возом. Потрібно добре запам’ятати значення гебрайського слова лакач: взятий і не мішати зі значенням гебрайського слова насаах “взятий до гори”, якщо ми хочемо ясно зрозуміти цей предмет, оскільки віз, який проїхав між ними, забрав Іллю далеко від Єлисея, як в антитипі Мале Стадо було взяте далеко від Великої Громади через Товариство, яке стало між ними. Це, і тільки це, Потрібно розуміти під взяттям Іллі від Єлисея.

ВИХРОВЕ ДОСВІДЧЕННЯ

    Досвідчення з вихром наступило в типі після досвідчення розділення пророків через віз. Як ми всі того свідомі, “той Раб” вчив, що досвідчення з вихром зображує залишення Церквою землі. Це було розважене згідно з подіями позаобразу; хронологічна послідовність подій в історії, яка представляє дії Іллі та Єлисея в 2 Цар. 2:12-14, не є замірена для представлення послідовності подій а позаобразі; скоріше, згідно з процедурою, яка часто застосовується в Біблії, все, що було сказано про Єлисея, охоплювало цілу послідовність подій, перш ніж були повністю описані дії Єлисея, не дивлячись на хронологічну послідовність подій в позаобразі, в якому хронологічна послідовність подій відрізняється від типічного. Згідно з цим ми розуміємо, що в позаобразі проходить якась кількість років між розділенням Малого Стада від Великої Громади і залишенням Малим Стадом цього світу. Під час цієї перерви сталися події, які були не лише позаобразом дій Єлисея, описаних в 12-14 віршах, але також дій, які він виконував пізніше. Господь без сумніву влаштував справи таким неочікуваним чином з метою укриття думки аж до моменту, який наступив після виконання, щоб під час виконання серці всіх були повніше випробувані. Ці досвідчення виповнилися.

    Господь часто представляє порядок послідовності подій, щоб приховати думку, як всі ми знаємо, напр.: (1) в доктринальному контексті, Рим. 8:30 F 182,1 абз.; (2) в пророчому контексті, Йоіл 2:28, 29, Е 164, 1 абз. і в нотатці, приведеній “тим Рабом”, як приклади такої перестановки. (В останньому уривку Господь описує найперше реституційні благословення, а потім благословення Віку Євангелії таким чином,що думка залишилася неясною майже до повного виконання частини пророцтва, поданої в іншому місці і перед тим, як було зрозуміло, що перша частина виконається пізніше). І (3) в вартому уваги і добре знаному типічному контексті Лев. 16:15-22. Тут бог, незважаючи на хронологічний порядок подій, який повинен мати місце в позаобразі, повністю описує одну серію подій за іншою, не зміщуючи в типічному представленні обох серій подій таким чином, який би міг ясно зазначити хронологічний порядок їх реалізації в позаобразі, наприклад, (1) Господній Козел спочатку посвячений, а (2) його кров’ю покроплена Ублагальня; тоді (3) відбувається процедура з Козлом Азазеля. В позаобразі все, що робилося з Козлом Азазеля після його прив’язання до дверей і кинення жеребка на обох козлів, виконається перед покропленням Ублагальні кров’ю Господнього Козла. Ми про це знаємо, тому що всі члени Великої Громади повинні будуть померти перед покропленням позаобразної Ублагальні кров’ю позаобразного козла, тобто перед тим, як Христос з’явиться в присутності Бога з метою здійснення примирення за світ. Бо якби Христос з’явився перед Богом з метою здійснення примирення на користь світу перед тим, як ціла Велика Громада померла б, тоді ті члени Великої Громади, які б ще залишались в тілі, втратили б прикриття крові позаобразного Бичка, а внаслідок цього пішли б на Другу Смерть; бо Велика громада є “домом” позаобразного Аарона, за який (так добре, як “за себе”)  тобто тіло позаобразного Аарона, останній чинить примирення через приписання заслуги позаобразного Бичка. Тому що Христос не може отримати з рук Божественної справедливості, в формі звільнення, приписаної заслуги з метою її застосування на користь світу, доки всі, хто знаходиться під прикриттям цієї приписаної заслуги, не будуть випроваджені з неї Первосвящеником. Мале Стадо виходить з-під цієї заслуги через повне довершення своєї жертвенної Смерті, а Велика Громада через повне довершення своєї примусової смерті. Внаслідок цього ми тут маємо порядок точно паралельний в паралельності випадку Іллі та Єлисея, які є предметом нашої дискусії. Подібно до того, як дії, які стосуються Господнього Козла, були повністю довершені перед тим, як виконалися досвідчення Козла Азазеля, і це не дивлячись на те, що позаобразний Козел Азазеля доповнює свої досвідчення перед представленням крові позаобразного Господнього Козла на Ублагальні, так само і в випадку Іллі, в 2 Цар. 2:11-14, події були укомплектовані перед тим, як розпочалися події, які стосувались Єлисея. Але ми подамо ясніший доказ того, що в позаобразі всі події, списані в 2 Цар. 2:12-14, відбулися у випадку позаобразного Єлисея після розділення Малого Стада від Великої Громади і перед забранням Малого Стада до неба. Таким чином події, типічно представлені в 2 Цар. 2:12-14, реалізуються в період часу між цими двома позаобразними подіями.

СІМ ДІЙ ЄЛИСЕЯ

    Перед тим, як ми подамо ці докази з метою роз’яснення нашого розуміння потрібно описати сім дій Єлисея під час розділення та після розділення, а потім представимо докази того, що настала часова перерва між розділенням Малого Стада та Великої Громади з одного боку та залишенням Малим Стадом цієї землі з іншого боку: під час цієї перерви відбулися події, типічно представлені в 2 Цар. 2:12-14. Перша деталь звіту про Єлисея така: “а Єлисей це бачив”. Найперше звернемо увагу на те, що “це” в цьому виразі подане курсивом, що доводить, що в гебрайському тексті немає відповідного слова і, що воно було вжите перекладачами з метою вираження такої думки, яка згідно їх припущення була відповідником гебрайського слова. Ми віримо, що Господь намірено дозволив невміщення властивого слова, щоб приховати відповідну думку аж до властивого часу, як напр. Він часто чинив в 1Кор. 15 в вартих уваги віршах 21, 23, 47, 48. Згідно з нашим розумінням повинно бути вжите слово “його”, тобто Іллю; а слово “бачив” повинне бути передане словом “визнавав”, (раах) в 2 цар. 2:10: ” якщо ти побачиш [визнаєш] мене, що буду взятий від тебе”. Ми можемо зауважити, що  англійській версії цього віршу слова “що буду” також виділені курсивом;таким чином вміщені вони не мають відповідних слів в гебрайському тексті. В гармонії з виясненням цього віршу, поданим вище нашим Пастором, ми думаємо, що цей уривок повинен бути скомплектований так: ” якщо ти мене визнаєш аж до часу і в час, коли я буду взятий від тебе”. Ми запрошуємо наших читачів знову перечитати наше представлення цього віршу і докази, подані в поясненні слова раах, яке в вищеподаному уривку означає визнати. Якщо ми запам’ятаємо думку, що те, що Ілля сказав до Єлисея (2 Цар. 2:10), було умовою, яку останній повинен був виконати для отримання благословень, зосереджених в уряді наступника Іллі, то побачимо, як було властивим, щоб наш Господь звернув увагу на той факт, що Єлисей виконав цю умову, тобто визнав Іллю аж до і в час розділення, і тому цей факт поданий нашим Господом як історичний факт, що Єлисей виконав необхідну умову жаданого благословенства і щоб підкреслити власність Єлисея, отримуючого бажаний уряд з пов’язаними з ним благословенствами.

    Позаобраз з впевненістю вказує на те, що цей обрис типу виконався в досвідченнях, даних для кожної особи в процесі розлучення. В кожному випадку, перед тим, як розлам став виконаним фактом, тобто в період, який попереджував процес розділення, клас Єлисея визнавав відлучених братів, а це означає, що члени цього класу визнавали, симпатизували і співпрацювали з ними з запалом, який зменшувався під час тривання процесу розлучення. Коли розлучення виконалося, тоді визнання в кожному індивідуальному випадку було відняте від них. Таке визнання показане також в викрику Єлисея: “Батьку мій, Батьку мій”! Автор пізніше подасть своє досвідчення з Дж.Ф. Рутерфордом як ілюстрацію загальних досвідчень, які розлучали братів від приятелів Товариства, показуючи, що коли процес розлучення закінчився, визнання було повністю відняте. Між 27 червня та 27 липня Дж.Ф.Р. та автор кілька разів розмовляли між собою по-братерськи і принаймні у двох випадках молилися, обіймалися й запевнювали один одного про взаємну довіру як до дітей Божих. Дж.Ф.Р. в цей період часто звертався до автора з питаннями, які стосувалися біблійних загадок, а за столом в Бет-Ел в присутності родини звертався за порадою в деяких справах. Те ж саме відбувалося в зв’язку з досвідченнями інших членів родини Бет-Ел, які залишилися з Товариством. Крім того, прояви визнавання були здійснені Дж.Ф.Р. між 18 і 24 липня, коли автор шукав нагоди посередництва між ним та викиненими директорами. Після того, як автор подав думку (24) липня), яка вказувала на те, що для осягнення примирення необхідно прийняти чотирьох викинутих братів на становища директорів, а для майбутнього миру й безпеки, а також згідної з ним співпраці двох інших братів як виконавчого комітету в справах Товариства, Дж.Ф. Рутерфорд вкінці-кінців твердо спротивився автору, вилучаючи його з Бет-Ел через три дні. Таким чином від 27 червня по 27 липня Дж.Ф.Р. кілька разів визнавав автора членом антитипічного Іллі. Кожен з відлучених братів, безсумнівну, пригадає собі досвідчення з приятелями Товариства, які від пережив в процесі свого відлучення, подібно до досвідчень автора з Дж.Ф. Рутерфордом, які тривали від 27 червня по 27 липня. Багато хто з приятелів Товариства, безсумнівну, пригадають собі також, що займали становища по відношенню до братів, які відокремлювалися, подібні до того, яке зайняв Дж.Ф. Рутерфорд по відношенню до автора. Отже, це бути антитипічні дії.

    Другою річчю, вчиненою Єлисеєм під час розлучення, був його вигук: “Батьку мій, батьку мій, возе ізраїлів та верхівці його”! Першою думкою, яка міститься в вигуку Єлисея, було: “Батьку мій, батьку мій!”, що означає, що Єлисей бачив (визнавав) його (Іллю). Визнавання автора Дж.Ф. Рутерфордом є позаобразом вигуку “Батьку мій, батьку мій!”. Однак, вираз “Батьку мій, батьку мій!” містить в собі більш, ніж таке визнання. Він додатково означає також вираження здивування, жалю та дискусій і є типом здивування, жалю та смутку, які відчули і виразили приятелі Товариства, а також дискусій і дій, які вказували на те, що ті, хто їх залишив, були вождями (“батько” означає тут “вождь”) Церкви і що діяли в поганий спосіб (згідно з їх помилковим розумінням), який впроваджував тих братів, які відокремлювалися, в неласку Господа. Звичайно, всі приятелі Товариства визнають, що виразили таке здивування, відчули такий жаль і вели такі дискусії з тзв. “опозицією” під час процесу розлучення.

    Другою думкою, яка міститься у вигуку Єлисея, було: “Возе Ізраїлів”, що означає організацію, яка належала людові Божому, тобто W. T. B. & T. S. (Товариство Вартової Башти, Біблії і Брошур). Чи було щось таке, що чинили тоді оборонці “теперішнього управління”, що могло бути відповідником вигуку Єлисея: “Возе Ізраїлів”? Цей обрис типу зображує таке визнання, здивування, жаль і дискусію серед лояльних прихильників Товариства. Звичайно, прихильники Товариства були здивовані і засмучені тогочасним станом, а також справами Товариства, дискутуючи та визнаючи організацію люду Божого за “Віз Ізраїлів”, а тим самим кликали: “Товариство! Товариство! Товариство! Канал! Канал! Канал! Ми мусимо стояти за Товариство в його пробах!Мусимо бути лояльними по відношенню до Товариства, оскільки воно є каналом. Не дивлячись на зло, яке поповнили вожді Товариства, ми мусимо пам’ятати, що Товариство є Каналом! З цього опису всі зрозуміють, що події, які розпочалися влітку 1917 року, були пов’язані із здивуванням і смутком, а також дискусіями на тему визнавання Товариства, що добре зілюстроване в окрику Єлисея “Возе Ізраїлів”.

    Третя думка вигуку Єлисея міститься в словах: “та верхівці його!” Верхівці зображують вождів доктрин, світських чи релігійних. Розуміючи, що типічні верхівці зображують Дж.Ф. Рутерфорда, А. Г. Мак Міллана та В. Е. Ван Амбурга як оборонців ніби легальних, а насправді нелегальних доктрин, описаних вище, здається, що вислів “верхівці Ізраїлю” вказує на визнавання й дискусію, здивування і жаль по відношенню до цих братів. З одного боку приятелі напевне були здивовані й засмучені пробами, в яких були задіяні, але тривали в дискусіях і визнавали за вождів тих, кого на їхню думку потрібно наслідувати, оскільки вони контролюють “канал”, як один шановний брат та сестра освідчились: “Ми мусимо стояти при “теперішньому управлінні”, бо вони мають товари”. В цих фактах ми знаходимо ясний позаобраз  окрику Єлисея: “та верхівці його”. І знову антитип є ясно підтриманий фактами.

    Третя частина дій Єлисея (2 Цар. 2:12) виражена  у вислові: “Та вже не побачив [визнав] його”. Застосоване слово раах в 10 й 12 віршах означає визнавання, симпатію та співпрацю. Ми вже показали, що “той Раб” вияснив значення 10 віршу, а 12 вірш містить те ж саме значення. Цей уривок подає, що Єлисей знав про присутність Іллі після його досвідчення з вихром, що буде показано пізніше, і, здається, також насуває на думку, що Єлисей більше не підпорядковувався Іллі так, як перед тим, а згідно з бажанням не бути залежним від Іллі він, правдоподібно, сказав пророчим синам, щоб не шукали Іллю, побоюючись його повернення (2 Цар. 2:15-18). В цьому стані ума Єлисей, безсумнівну, думав, що Бог вже не хотів відлученого Іллі, але його, щоб був пророком для Ізраїлю. Єлисей напевно припускав, що для добра всіх, які цікавились ним, було б краще, щоб він не мав ніяких контактів з Іллею, присутність якого мала б шкідливий вплив на його послугу по причині необ’єктивності людей до одного чи другого пророка. З цього ми бачимо, чому він не мав визнавати Іллю, як раніше.

    Як в позаобразі об’явилась неприязнь після обманів “Возу Ізраїльського та верхівців його”? Подивімося на антитип і переконаємося, що це виконалося так, як було показано вище. Зірвання приязні членами Товариства з так званою “опозицією” було вчинене перш за все В. Е. Ван Амбургом 31 липня 1917 р. на засіданні Товариства Народної Кафедри (“People’s Pulpit Association”), коли він не хотів подати авторові руки. На конвенції в Бостоні 5 серпня А. Г. Мак Міллан та інші відмовилися подати руку відлученим братам під час гостини любові. Трохи пізніше під впливом виголошеної Ван Амбургом проповіді сестра Сейберт не прийняла поданої руки автора. А. Г. Мак Міллан і К. Дж. Вудворд поставилися до нього так само. Кампанія: “Уникайте тих, які спричинюють розрив серед вас” розійшлася з Бет-Ел назовні і охоплювала збір за збором. Зірвання приязні було настільки очевидним, що багато прихильників Товариства думали, що “опозиція” є класом Другої Смерті, навіть не звертаючи на них уваги під час зустрічі на вулиці. В гармонії з кампанією зірвання приязні “теперішнє управляння”, а також багато пілігримів, старших ітд. Відсепарували вірного Іллю від спільноти братів з Товариства. Звичайно позаобразний Єлисей більше не бачив, тобто не визнавав позаобразного Іллю. Отже, ми бачимо, що факти типічно і антитипічно тісно пов’язані. На підставі поданих вище пояснень можна зрозуміти, що критика Ф. Г. Мак Ґі стосовно погляду автора на слово раах,безпідставна.

    Четвертою дією Єлисея було роздирання його одежі надвоє. В біблійних символах одежі зображують оздобу наших сердець і думок. “Отож зодягніться, як Божі вибранці, святі та улюблені, у щире милосердя, добротливість, покору, лагідність, довготерпіння” ітд., “зодягніться в шату покори” (Кол. 3:12, 13; 1 Пет. 5:5 (пол.)). Інші уривки, які стосуються цієї ж теми, є зрозумілими для дослідників Біблії. Роздирання одежі, здається, зображує вчинення великого насилля в стосунку до якостей,які вони мали, а роздирання їх на дві частини, здається, зображує двоїстий розум, який є характерною рисою Великої Громади (Як. 1:8). Цей поступок Єлисея вказує на позаобразне порушення Правди,

Справедливості і Любові Дж.Ф. Рутерфордом і його прибічниками в стосунку до т.зв. “опозиції”. Стаття Рутерфорда “Пересівання Жнива”, сувора і звіднича щодо фактів в своєму змісті, є ілюстрацією цього великого поступку. У всьому світі всі, хто вірно стояв на боці розпоряджень “того Раба”, були несправедливо, немилосердно трактовані і представлялися у фальшивому світлі тими, котрі здіймали бойовий клич: “Канал! Канал!” А отже позаобразний Єлисей насильно роздер свою одежу. І знову ж стверджуємо, що ці факти виразно гармонізують з образом, який вказує на те, що Бог дав нам ці досвідчення. Одежі також зображують урядові влади, як це показано в одежах краси і слави. З цієї точки зору, в другорядному позаобразі, ми розуміємо, що Єлисей, який роздирав свою одежу зверху до низу, вповні виражав свій уряд слуги антитипічного Іллю, готуючись зайняти становище мовного знаряддя до публічності.

    П’ятою дією Єлисея було підняття плаща, що спав з Іллі. П’ятеро членів Ради Дирекції дозволили Дж.Ф. Рутерфорду виконувати його наміри і ухилилися від застосування до нього напомину, який міг бути єдиним засобом, який би утримав від такого нахилу характеру, до часу і дозволили, щоб влади, зображені в плащі Іллі, випали з-під їхнього контролю, в даному випадку з-під контролю членів класу Іллі, представниками якого вони були у виконування цих влад. Ці брати як більшість Ради були тими, за чиїм посередництвом Церква презентувала виконання контролю над певними важливими частинами плаща, тобто контроль над загальною працею, літературою Правди, агентствами Правди та фінансами, призначеними на розповсюдження Правди. З 1 Цар. 19:15, 16 ми довідуємось, що Господь захотів, щоб Ілля помазав Хазаїла, Єгу та Єлисея. Насправді Іллі помазав тільки останнього, а Єлисей двох перших; першого особисто, а другого за посередництвом представника (2 Цар. 8:7-14; 9:1-10). Це Господнє доручення вказує на те, що Господу більше подобалося б, якби Ілля помазав всіх трьох і це б довело, що Господу більше подобалося б, якби антитипічний Ілля зберіг свій уряд як усне знаряддя до номінального духовного Ізраїлю, доки б не помазав всіх трьох класів, зображених у трьох мужах. Бог,однак, передбачивши, що п’ятеро директорів не стримають автократичних прагнень Дж.Ф. Рутерфорда й не передасть справи до суду (цей крок радили Ф. Г. Мак Ґі і автор, нагадуючи, що це єдиний спосіб утримати контроль над працею в руках класу Іллі в його представниках, тобто в більшості Ради), пристосував тип і передбачив наслідки випадків в позаобразі, знаючи, що Він може так покерувати випадками, щоб вони вийшли на добро обом пророкам. Отже, Бог не змушував Свого доброго уподобання і дозволив, щоб справи, які хоча більше Йому подобалися, не були виконані, як у випадку помазання Хазаїла та Єгу Єлисеєм. Він дозволив, щоб це зробив Єлисей, передбачаючи виконання цього образу прибл. Через 2800 років. Таким чином, коли директори не могли протистами Дж.Ф. Рутерфорду достатньою резолюцією і тим більше не подали законного оскарження, щоб змусити його відмовитись від плодів його узурпації, антитипічний Ілля  представниках Ради (яка була розглядаючим і контролюючим органом, і в зв’язку з прийняттям рішення, яке стосувалось загальної праці, по суті становила більшість), скинув свою владу як Боже мовне знаряддя до номінального Духовного Ізраїлю. Таким чином, спадання плаща з Іллі та схоплення його антитипічним Єлисеєм виповнилося в тяжких досвідченнях серед люду Господнього в 1917 році.

    Шостою дією Єлисея, описаною в 2 Цар. 2:12-14, було вдарення Йордану. Той факт, що в даному випадку не йдеться про згортання плаща, як це зробив Ілля, є в гармонії з думкою, що члени позаобразного Єлисея, вдаряючи Йордан, не використали всіх засобів, якими вони володіли, для вдарення, тобто буклетів, проповідей і IV тому. Фотодрама майже зовсім не використовувалася. Ті речі, якими можна було вдарити на багато сильніше, взагалі не використовувалися таким чином Єлисей вдарив Йордан розгорнутим плащем. Як у випадку антитипічного Іллі, так і у випадку антитипічного Єлисея, вдарення було здійснене Великою Громадою як Новими Створіннями, які, визнаючи один одного, мали певні статті Правди, контроль над провадженою працею (яка виконувалася через його представника Дж.Ф. Рутерфорда), частину відповідної Правди, а також тільки частину відповідних галузей справи праці, яка виконувалась, і необхідні фонди. Все це вони вживали для докоряння тих, котрі стверджували, що здійснюють свою владу з уповноваження Божого та їх прихильників; засудили їхні інституції на знищення, а їхніх вождів на усунення від уряду і покарання за злі вчинки, які вони поповнили. Таким чином через вдарення в Християнстві розділилися консерватори і радикали.

    Сьомою дією Єлисея в 2 Цар. 2:12-14 був перехід через Йордан. З того факту, що в образі не сказано, що Єлисей перейшов по суші, як у випадку обох пророків під час першого вдарення, можна зробити висновок, що Велика Громада мала зазнати шкоди як Нові Створіння через їхнє вдарення. Звичайно, шкода, яку стягнула на себе Велика Громада як Нові Створіння через фанатизм, безсоромність і зміну, пов’язаними з їхнім вдаренням, доводить, що вони не перейшли позаобразного Йордану по суші і показує, що праця вдарення не мала бути виконана без ушкодження Нового Створіння, оскільки Св. Писання не говорить, що Єлисей ішов по суші. Повний перехід вказує на те, що його позаобраз закінчив працю вдарення. Ми розуміємо, що “Великий Рух”, в якому був задіяний люд з Товариства від 1 жовтня 1917 р. до 1 травня 1918 р., є позаобразом вдарення Йордану Єлисеєм. Ф. Г. Мак Ґі осуджує автора за навчання, що позаобраз другого вдарення розпочався 17 липня; тут він також помилково представляє думку автора! Опублікування VII тому також не було вдаренням Йордану, а він нас неправдиво осуджує і навчанні цього. Вдаренням Йордану є вищеописана праця докоряння й осудження певних класів людом з Товариства протягом семи згаданих місяців, про що автор завжди навчав,від осені 1917, а не від липня 1917 р.. Ф. Г. Мак Ґі правдоподібно змішав частину пояснення М. Стерджина стосовно того, що трапилося 17 липня 1917 р. із розумінням автора стосовно початку вдарення Йордану. Мента Стерджин стверджував, що перше вдарення розпочалося в Бет-Ел, в їдальні 17 липня 1917 р. через чотирьох викинутих директорів, які були членами Ради, Мак Ґі і автора, які докоряли й протестували проти привласнення влади. Автор ніколи не був в стані підтвердити погляду М. Стерджин, який стосувався цього предмету. Ф. Г. Мак Ґі на четвертій сторінці присвячує більш як одну колонку збиванню своїх власних помішаних поглядів, як ніби поглядів автора, і таким чином збиває свої власні помилкові припущення, заявляючи, що автор вчив про початок другого вдарення 17 липня 1917 року, що, однак, не є правдою.

РОЗДУМИ НАД ПОГЛЯДОМ Дж.Ф. РУТЕРФОРДА

ПРО ПЕРШЕ ВДАРЕННЯ ЙОРДАНУ

    З цієї дискусії можна зауважити, що Дж.Ф. Рутерфорд і автор погоджуються, що праця, виконана від жовтня 1917 р. до травня 1918 р., була вдаренням Йордану. Однак не погоджуються у визначенні, яке це було вдарення. Дж.Ф. Рутерфорд стверджує, що перше, а автор, що друге. Як ми могли б вирішити це питання? Факти незаперечно захищають погляд автора, збиваючи погляд Рутерфорда. Оскільки образ вказує на те, що не було перерви в мирі, гармонії та спільності між позаобразним Іллею та Єлисеєм перед їх розлученням, а оскільки мир, гармонія, приязнь та співпраця почали псуватися перед 21 червня 1917 р., то тим самим перше вдарення мусило закінчитися ще перед початком розлучення. Обставини, які спричинили початок розлучення, були такі: Дж.Ф. Рутерфорд  відмовив проханню автора, яке стосувалося його повернення до Англії. Через тиждень після цього він також відмовив скликання Ради для повторного відкриття англійської справи і її обговорення. Тоді автор виступив з проханням, яке більшість Ради підписала 13 червня, щоб Дж.Ф. Рутерфорд скликав засідання Ради для розгляду праці в Англії. В результаті цього в Раді вибухнула буря, осягаючи межу 20 червня. Неприязнь, яка мала малий початок, почала збільшуватися проти автора з боку Дж.Ф. Рутерфорда, В. Е. Ван Амбурга, А. Г. МакМіллана, В. Ф. Худґінса, Р. Й. Мартіна та їхніх прихильників. 21 червня було здійснено перший замах, який полягав на впровадженні “возу” між захисниками “теперішнього управління” та “опозицією” в особі автора, відмовляючи останньому в праці в Скинії, а потім відправляючи з Бет-Ел. “Віз” дійшов до 27 червня й почав відокремлювати від антитипічного Єлисея. Відомості з цього диспуту почали проникати до родини в Бет-Ел, збільшуючи дисгармонію. Отже, ми бачимо, що розділення, яке почалося 27 червня, було кроком, яким зривав мир між Іллею та Єлисеєм. Розділення продовжувалося і розповсюджувалося по цілому світу перед початком “Великого Руху” в жовтні 1917 року. В результаті “Великий Рух”, який мав тоді свій початок, настав через три місяці з моменту, який був початком розлучення і становив друге вдарення Йордану. Перше мусило бути виконане за якийсь час перед початком розділення цих двох класів. Таким чином, факти доводять, що “Великий Рух” був другим вдаренням Йордану, ревно виконуваним більшістю посвяченого люду Господнього, як це виразив “той Раб”, доводячи, що Велика Громада мала становити більшість в Церкві. По цій причині друге вдарення Йордану відбулося в більшому масштабі, ніж перше; однак перше з кожної точки погляду було важливішим. Наступні аргументи, здається, вказують на те, що прихильники Товариства є позаобразним Єлисеєм. Як в образі після розділення плащ був у Єлисея, так і в позаобразі після розділення Єлисей мав плащ. Факти, здається, вказують на те, що започатковане 27 червня 1917 року розділення набуло в жовтні подальшого розвитку. З тих пір наступними роками прихильники Товариства як позаобразний Єлисей члени Великої Громади та Молодих Гідних мали плащ.

ЯКИЙ МУДРИЙ НАШ БОГ!

    В 2 Цар. 2:12-14 питання, поставлене під час вдарення вод Єлисеєм: “Де Господь, Бог Іллі?”, повинно бути перекладене так: “Де Єгова”? Він також Бог Іллі”. Порівняй American Revised Version (поправлені переклади) і виноски. Ми віримо, що цей вислів вказує на те, що Єлисей знаходився під якимсь обманом, під впливом якого мав терпіти під час свого вдарення. Пригадаймо собі як приятелі Товариства стверджували, що Єгова стоїть на їхньому боці як позаобразного Іллі. Великий успіх, який вини переживають, як вони стверджували, походить від Бога і згідно з Його волею становить “Його єдину власність”. Звичаєм слабких релігійних теоретиків є приписування їх успіху Богові, як причини ласки в Нього. Під час вдарення брати з Товариства неодноразово гордились цим перед “опозицією”, доказуючи, що Бог є на їхньому боці і обходиться з ними як з Іллею, оскільки є предметом Його особливих ласк. З одного боку вони докладали зусиль, щоб довести, що є позаобразним Іллею, а з іншого виконували позаобраз питання Єлисея: “Де Єгова?[на чиєму боці Він стоїть?] Він є також Богом Іллі”. Він (Бог) сприяє нам, а це вказує на те, що ми є антитипічним Іллею і Він стоїть на нашому боці, як антитипічного Іллі. Однак, той факт, що вони самі питали й самі собі відповідали, є ще одним доказом того, що вони є позаобразним Єлисеєм. Питаючи та відповідаючи собі, вони діяли під впливом обману, що є позаобразним Іллею. Як мудрий наш Бог! “О, глибино багатства, і премудрости, і знання Божого! Які недовідомі присуди Його, і недосліджені дороги Його!”, аж доки Він не виконає свої цілі (Рим. 11:33)!

    Ми не повинні розуміти, що всі, хто залишився в Товаристві, є членами Великої Громади, а всі, хто залишив приятелів Товариства, будуть остаточно членами Малого Стада. Ми, скоріше, повинні зрозуміти, що маємо тут тільки загальний образ люду Божого, який вказує на те, яким чином уряд мовного знаряддя був перенесений від одного класу до іншого без виявляння осіб та їхньої приналежності до одного чи до іншого класу. Тільки ті є з класу Єлисея, котрі сердечно співпрацювали у виконуванні семи згаданих дій, які є позаобразом дій Єлисея в образі, тоді як тільки ті з відлучених братів, хто проявляв вірність у виконуванні від серця Божої волі, є членами класу Іллі. Автор впевнений що багато з “вибраних” перебувають до цих пір на боці Товариства. Заблудившись по причині незвичайних обставин, пов’язаних з розділенням, своїми серцями, а в багатьох випадках і вустами, не підтримували “теперішнього управління”. Є також докази того, що багато з так званої “опозиції” не мають духа Іллі. Ми також не думаємо, що ті, котрі виконали тільки деякі з семи дій Іллі, є членами класу Єлисея. Здається, що тільки такі, які сердечно виконали сім позаобразних дій з 2 Цар. 2:12-14, показані в закінченому образі. Ми маємо надію, що Господь у властивому часі відкриє очі всіх “вибраних”, які, однак заблудилися і продовжили свою співпрацю з Товариством і зробить успішним їх звільнення. Ми віримо, що правдива відповідь на питання: “Чи я виконав сердечно сім дій Єлисея в зв’язку з його відлученням від Іллі?” буде вирішальною в справі кожного. Настільки, наскільки це стосується вождів, які по такій чи іншій причині діяли як агенти, сіючи обмани, які спричиняли незрозумілі ситуації між приятелями Товариства, ми боїмося, що кожен з них втратить свою корону. Автор вірить, що надійшов час Господній, щоб брати за і проти Товариства були ознайомлені зі справжнім станом речей. Тому ясно, але з любов’ю, він намагається показати те, що йому та іншим здається правильним в зв’язку з цією ситуацією. Нехай Господь благословить кожного, хто живиться цією поживою!

ІЛЛЯ І ЄЛИСЕЙ – СВЯЩЕНИКИ І ЛЕВИТИ

    Деякі з наших дорогих братів могли б зажадати від нас гармонізування думки, яка згідно з нашим розумінням доказує, що розлучення позаобразного Іллі та Єлисея вже відбулося, а розлучення Малого Стада і Великої Громади ще не виконалося. Ми відповідаємо: напр. Рахав є типом на Велику Громаду з однієї точки зору, Лот – з другої, Ілій – з третьої, нерозумні діви – з четвертої, Єлисей з п’ятої ітд.. Див 1 Том, 174 стор., ост. абз.(англ). Якщо ми збережемо цю засаду в розумі, то ці два погляди будуть для нас ясними. Розлучення Іллі та Єлисея не зображуєрозлучення Малого Стада і Великої Громади з усіх точок погляду і тому не зображує розлучення всіх осіб з обох класів. Ілля представляє скоріше Мале Стадо як клас в його уряді Божого мовного знаряддя до номінального духовного Ізраїлю, а Єлисей, коли виступає разом з Іллею, представляє Велику Громаду як не об’явлений клас, який розвивався, і після розділення мав бути дійсним наступником в уряді Божого мовного знаряддя по відношенню до номінального духовного Ізраїлю. Тому сподіваймось позаобразу їх розлучення, який показуватиме не те, як поведеться кожна особа в процесі розлучення, але те, яким чином Велика Громада як клас отримає плащ, тобто владу Божого мовного знаряддя до номінального духовного Ізраїлю в зв’язку з розлученням цих класів як таких. Якщо це відноситься до класів як таких, а не всіх осіб обох класів в вищезгаданому уряді, то не сподіваймось свідоцтва стосовно кожного члена Малого Стада, відлученого від окремих осіб Великої Громади під час виконуваного позаобразного розділення Іллі та Єлисея. Чого ми повинні сподіватися і що ми бачили в позаобразі, є наступне: (1) Мале Стадо як таке втратило контроль над публічною працею; (2) Велика Громада як така отримала цей контроль; (3) розлучення цих двох класів; (4) індивідуальне розлучення багатьох осіб з цих двох класів; (5) засудження поступування вождів Великої Громади багатьма членами Малого Стада, ще не відлученими від вождів Товариства в їхній праці внутрішнього розділення; (6) заблудження багатьох з Малого Стада після того, як вони перед тим зрозуміли умови й події вияснені їм на підставі Біблії; а також (7)остаточне і завершальне класове виконання всіх деталей типу. Ми бачили всі ці деталі. Тому ми також розуміємо, що позаобраз розділення Іллі та Єлисея виконався, хоча ще не повністю у всіх особах.

    В інших образах Господь показує нам розлучення між Малим Стадом та Великою Громадою з різних точок погляду. Виведення Козла Азазеля Первосвящеником світу є одним, а посвяченням Левитів (Чис. 8:5-26), а також загальні дані, які стосуються їх самих та їхньої праці є наступним прикладом (Чис. 3:4; 7:1-9). В першому випадку Первосвященик світу відкидає помилкові науки, доктрини і практики класу, представленого в Козлу Азазеля – а через відкидання змушує його до послуху і віддає в руки вибраного на це чоловіка. Тільки ті, які вірно тривали в цій праці і брали в ній участь не тимчасово, але аж до кінця, становлять членів первосвященика Світу. Всі, хто відмовилися від праці в цьому напрямку перед її закінченням, не знаходяться в закінченому образі. Позаобраз Первосвященика Світу, який виводить Козла Азазеля, ще цілком не виконався, але досі триває процес цієї діяльності, розпочатої на початку листопада 1916 р. в Великій Британії. Деякі члени Первосвященика Світу ще не прийняли участі в праці виведення Козла Азазеля (живого). Остаточно всі вони займуться цією працею, яка триватиме аж до її закінчення. Образ Левитів дає нам більш детальні дані, які стосуються антитипу, хоча не осіб, який також перебуває тепер в процесі виконання, ще не закінчився. Коли він буде завершений, кожен окремий Левит буде на своєму властивому місці і як такий буде розпізнаний. По цій причині ми не можемо тепер стверджувати в кожному індивідуальному випадку, хто є позаобразним Левитом. Однак, кожне Нове Створіння, яке є революціоністом або ревним оборонцем революціоністів, є Левитом, натомість Священики, як вірні вибрані, ніколи не шанували , а ні не цілував позаобразного и Ваала (1 Цар. 19:18; Рим. 11:4).

СУД, ДОЗВОЛЕНИЙ ПІСЛЯ ЧАСУ

(74) Дехто виражається, що автор судив, коли висловлював свої припущення, що вожді Товариства і всі Нові Створіння, які з ними ревно співпрацюють в праці розділення, починаючи з 27 червня 1917 p., є членами Великої Громади! Ті, хто має такі застереження, опирають свій погляд на 1 Кор. 4:5. Ми сердечно погоджуємося з наукою цього тексту і повинні слухати його напомини. Хто тільки судить перед тим, як Господь об’явить свій суд, не зважає на Господній наказ і є відповідальним за такі здогади. Цей текст, однак, не забороняє, але наказує оголосити Господній суд після освітлення Ним того, що заховане в темряві, і об’явлення задумів сердець (1 Кор. 4:5). Вірне Боже дитя буде очікувати аж до об’явлення Господнього суду, тоді вірний Божий слуга може об’явити його. Не забуваймо, що суд починається в Парусії,тобто Другій Присутності Господа, з дому Божого (1 Пет. 4:17, 18). Господь через об’явлення задумів сердець і освічення того, що заховане в темряві, з одного боку об’явить тих, хто по-справжньому пожертвував себе і зберігає духа посвячення, а з іншого й тих, що втратили цього духа, показуючи тим самим клас Другої Смерті. Колишні вожді серед люду в Правді, котрі відкидали Викуп та їх уділ в жертві за гріх, котрі в гармонії з вищесказаним були об’явлені як члени Другої Смерті. «Той Раб» неодноразово згадував їх поіменно, зазначаючи, що вони є членами класу Другої Смерті. Тим самим він не виконував забороненого суду, але вказував на об’явлений Божий суд. Подібно підчас (Парусії) Другої Присутності Господа він об’явив різницю між номінальною і правдивою Церквою. Оголошення, що номінальна Церква і всі її агенти перестали займати становище Божих мовних знарядь, не було забороненим судом. Оголошення Божого суду під час вдарення Йордану на підставі Псалму 149:5-9 не було забороненим судом.

(75) Приблизно від часу смерті «того Раба» ми живемо в період Епіфанії Другого Приходу. Як під час Парусії Господь об’являв безбожних – клас Другої Смерті – на підставі 1 Пет. 4:18; Пс. 1:1, так і тепер об’являє в цих віршах грішників – Велику Громаду. Перед їх об’явленням було б гріхом вказувати на когось як на члена Великої Громади і в гармонії з цим наш Пастор вірно перестерігав принцип, щоб не судити,доки не наступить об’явлення. їх об’явлення стало виконаним фактом. Отже, потрібно уберегти Мале Стадо від вождів, які стали об’явлені як члени Великої Громади. Тепер ми живемо в часі, про який «той Раб» говорив в Z 1916, 264 стор., 1 кол., 1 абз: «Потім [після розлучення і перед вихром] клас Іллі, клас Малого Стада, буде ясно об’явлений, відлучений і відрізнятиметься від Великої Громади».Видавничий Комітет Пасторського Біблійного Інституту в пробному номері «The Bible Standard» i в 1 номері «The Herald of the Kingdom» подав дуже властиву думку, що ми живемо в час Епіфанії Другого Приходу Христа. Цю думку важко гармонізувати з іншою, поданою ними, що не поступило жодного світла після переміни «того Раба». Тим часом ми живемо в період ясного світіння, яке вказує на те, що Правда повинна світити щораз ясніше і ясніше.

(76) Згідно з вищесказаним Епіфанія (ясне світіння) – це період, під час якого об’являється Велика Громада як відлучена й окрема від Малого Стада (1 Кор. 3:11-15). Господь розпочав своє діло Епіфанії найперше висвітленням опозиційних амбіцій деяких братів того самого дня, тобто 16 жовтня 1916 p., так в Англії, як і в Америці, в обох домах Бет-Ел, об’являючи їх пізніше, через чотири місяці, в біблійному висвітленні. Висловлювання про вождів Товариства, які в світлі Епіфанії показують, що є членами Великої Громади, як про таких, не є забороненим судом. Неоголошення такої ситуації було б такою ж шкодою, (тим більше, якщо Господь вже об’явив Свій суд)як і її оголошення перед об’явленням суду Господнього. Люд Божий зазнав би багато шкоди, якби було затримано таке оголошення, як це робить Пасторський Біблійний Інститут  його оборонці, не дивлячись на те, що Господь Свій суд вже об’явив. Тому це не лише дозволено в теперішніх умовах, але навіть є обов’язком для безпеки Малого Стада судити не перед, але після часу.

(77)  Вище був поданий певний факт, хоча не підтриманий доказом, який, однак, вказує на гармонію зі Святим Письмом в інших випадках, що хоча тип Іллі та Єлисея як такий на нього й не вказує, однак антитип підтверджує, що є інтермедія (проміжні чинності) між розділенням Іллі та Єлисея і взяттям Іллі у вихрі до неба. Саме в цьому періоді відбувалися в антитипі події, описані в 2 Цар. 2:12-14. Тому ми бачимо, що антитипічний Ілля довго перебував на землі після отримання антитипічним Єлисеєм його плаща. Тепер на підтримку цього ми хочемо представити деяку кількість доказів, щоб ця справа була ясною.

(78)        Ми віримо, що факти описаного вище досвідчення підтверджують, що справа стоїть так, а не інакше. Ми довели цілковиту згідність типу з антитипом по відношенню до семи дій Єлисея, описаних в 2 Цар.2:12-14, виконаних приятелями Товариства. Мале Стадо, як показує досвід, ще не залишило світу у вихрі, якого ще немає. Однак, пам’ятаймо, що всі деталі, які в типі виступають при розділенні обох пророків, так, як і в попереджуючих розділення подіях, мали місце в антитипі в подіях, описаних вище. Отже в антитипі є такий період, підтверджений фактами. 3 цього виникає, і факти описаного досвідчення доказують, що між розлученням антитипічного Іллі та Єлисея і залишенням землі першим пройшов якийсь час, в якому виконуються деталі служби антитипічного Єлисея.

(79)      Пс. 46:1-4 показує, що Мале Стадо буде на землі під час революції (1 Цар. 19:11, 12). Перебуваючи ж в тілі, воно буде свідком революції, яка знищить символічного змія, звірину та образ звірини. 06. 16:18-20 і 18:19 вказує на те, що революція знищить ці інституції, оскільки Йордан зображує народи, згруповані в цих організаціях і організаціях праці. Тому революція знищить символічний Йордан, а тим самим обидва вдарення мусять попередити революцію: (тут теж можна вставити пояснення) (1) бо з того часу не буде Йордану, щоб його можна було вдарити, (2) революційні умови не дозволять на вдарення Йордану під час революції і (3) вирок про знищення цих інституцій мусить попереджувати їх знищення. Також по цій причині вдарення антитипічного Єлисея мусить також попереджувати революцію, тому що він мусить здобути антитипічний плащ перед революцією. Однак Мале Стадо не залишить світу раніше початку анархії, що видно в отриманні Єлисеєм плаща за якийсь час до залишення землі і сходження Іллі до неба. Отже, ми маємо якийсь період часу між розлученням антитипічного Іллі та Єлисея і залишенням землі першим, коли виконувалися дії, зображені в службі Єлисея.

(80)  Ще інший аргумент показує, що Єлисей матиме плащ перед революцією. Ми довели, що революціоністи знищать змія, звірину та образ звірини. Знищення цих інституцій зображене в знищенні цілої родини Ахава (2 Цар. 9 і 10). Ахав зображує змія – Європу, як автократію. Охозія, його син – Європу окремо, народи, які діють незалежно один від одного. Йорам, здається, зображує змія – Європу як Союз Сил, яка існує приблизно 120 років. Решта Ахавових дітей, здається, зображують всі окремі конституційні уряди, більш-менш пов’язані зі змієм у вищезгаданій фазі. Єзавель зображує звірину і образ звірини (2 Том, 287 cтop.; 4 Том, розділ «Битва Армаґеддону», Передмова, 1 стор.). Єгу під час революції вибив сім’ю Ахава. Це зображує революціоністів, знищуючих згадану фазу змія, звірини та її образу в такому зв’язку, в якому революціоніст Єгу чинив це в типі. Повертаючись до 2 Цар. 9:1-10 довідуємося, що Єлисей трохи менше як через дванадцять років після отримання плаща помазав Єгу на революціоніста за посередництвом свого представника. В результаті антитипічний Єлисей мав посісти плащ за якийсь час перед революцією, оскільки він помазує революціоністів, а клас Іллі не має залишити світу раніше, як на початку анархії, то антитипічний Єлисей посідав плащ задовго перед залишенням світу антитипічним Іллею. Отже є якийсь період часу в антитипі між розділенням антитипічного Іллі і Єлисея та залишенням світу антитипічним Іллею, в якому виконуються антитипи дій Єлисея, описані в 2 Книзі Царів.

(81)  3 Об. 16:17′, як доводять Вериянські коментарі, Велика Громада як така розповсюджуватиме післанництво, яке міститься в сьомій чаші (VII том), яке згідно з 18-20 віршами попереджує революцію. Отже, щоб велика Громада як така могла мати відповідну владу до розповсюдження цього післанництва, насувається думка про необхідність розділення цього класу з Малим Стадом і посідання ним плаща. В цьому є ще один доказ, що Велика Громада матиме антитипічний плащ протягом довшого часу перед залишенням Іллею землі, що станеться аж на початку анархії й після революції, яка в свою чергу наступить після вилиття сьомої чаші Великою Громадою як такою. В дійсності цей аргумент в світлі досвіду показує, що антитипічний Єлисей посідатиме антитипічного плаща перед і після закінчення світової війни. Цей аргумент доказує про існування періоду часу між розділенням антитипічного Іллі та Єлисея і взяттям антитипічного Іллі до неба, коли мають місце події, зображені в 2 Цар. 2:12-14, які є антитипом дій Єлисея. Автор вірить, що «Довершена Таємниця» є сьомою чашею в злому стані. К.Дж. Вудворд діяв під впливом перебільшеного оцінення місії своєї книжки, тобто VII тому, знаходячи численні згадки про цю книгу в Об’явленні та інших місцях Біблії приблизно під шістдесятьма різними визначеннями, як напр. віз і т.д… Автор стверджує, що єдине пряме посилання, яке стосується VII тому, міститься в 06. 16:17 під символом сьомої чаші. Цей том виконав діяльність нещастя по відношенню до Вавилону. Правди цієї книжки звичайно вдарили Йордан, будучи нещастям для Вавилону, і наскільки автор знає, це єдина місія, гідна Божого визнання. Ця праця взагалі непридатна для духовного будування Малого Стада, але є одним з обрисів великого обману,який обплутав Велику Громаду. В 06. 16:17 у виразі «сталося», яке було післанництвом Великої Громади, ми маємо пророцтво, якедоводить, що Велика Громада мала оголосити укомплектування Малого Стада, що також сьомий том зробив. Це оголошення мало свій початок на Великодній Конвенції в Брукліні в 1918 р. через кількох вождів Товариства. Назва книжки «Довершена Таємниця» була так підібрана авторами та їхніми співпрацівниками, щоб відповідала післанництву «сталося», тобто закінчилося. Велика Громада згідно з цим текстом першою оголосила, що печатання всіх вибраних було скомплектоване. «Сталося» запечатання, довершення якого підтвердили прибл.на Господню Вечерю 1918 року. Згідно з поглядом автора їхня дата на два роки запізнилась. Сильне біблійне свідоцтво показує, що всі вибрані були вже попечатані на чолах перед переходом «того Раба» поза заслону і доводить, що це мало місце приблизно на Господню Вечерю 1916 р. Деталі, які стосуються цих доказів, ми вже подали в статтях Теперішньої Правди.

(82)   Згідно з Об. 19:1, 2, сполученим з попереднім аргументом, воно надає подальший доказ того, що Велика Громада, будучи відлученою та окремою від Малого Стада, буде почута Малим Стадом, яке перебуває ще в тілі, і з плащем буде оголошувати – нещастя. Вислів «великий натовп», перекладений в 06. 19:1, є тим самим, який в 6 вірші і в 06. 7:9 перекладений на «великий натовп». Підсумок післанництва «Великого Руху» міститься в цих двох віршах. Післанництво тут подане як таке і так подане, що показує VII том як сьому чашу. Оборонці Товариства усно, за посередництвом VII тому, «Занепаду Вавилону» та «Новин Царства» напевно видали післанництво, описане в цих двох віршах. Третій вірш в повторенні погрози, спрямованої проти Вавилону, вказує на те, що мала бути перерва у виливанні нещастя, словами: «I вдруге сказали вони: Алілуя! I з неї дим виступає на вічні віки!» Тепер ми живемо після згаданої паузи і після того, як прихильники Товариства вже вдруге кликали: «Алілуя! I з неї дим виступає на вічні віки!». [Коли уряд припинив переслідування і дозволив продавати VII том, пауза закінчилася і тоді прихильники Товариства почали виконувати слова 06. 19:3, так як про це було предвіщено, на підставі цього тексту, в грудні 1918 року, коли ця стаття була опублікована вперше, і знову в травні 1919 року].

(83)       Ф.Г. Маꥳ критикує автора за те, що він користується цим п’ятим аргументом, який стверджує, що деякі речі, почуті Іваном в Об’явленні, виконаються набагато пізніше після залишення землі Малим Стадом. Нашою відповіддю на це є доведення, що в деяких випадках речі, які бачив Іван, мали виконатися після залишення землі класом Івана. Як ми добре побачимо, його закид не відповідає цим віршам, які доказують, що клас Івана в тілі буде чути, як Велика Громада буде оголошувати своє післанництво, оскільки ці два вірші не відносяться до виконаних подій, які сталися після залишення Церквою тіла. Наступні зауваження, як ми сподіваємось, вияснять цейпредмет. Всі ми знаємо, що поступування Івана в Об’явленні зображує поступування Церкви в період виконання речей, символізованих в діях Івана. Пам’ятаймо, що все, що чув і бачив Іван, що є описане в Об’явленні, він бачив і чув на острові Патмос. Слово Патмос означає:терпіння, смертність і вжите для того, щоб символізувати терпіння та смертні умови Церкви в тілі. 3 цього виникає, що антитипічний Іван в тілі, на символічному острові Патмос, буде виконувати всі речі, символізовані діями Апостола під час видіння на буквальному острові Патмос. Деякі речі, які бачив Іван, які мали місце, коли він ще був в тілі, антитипічний Іван побачить в смертному та терплячому стані на символічному острові Патмос очима тіла, як розуміння. Деякі з тих речей, які бачив Іван, ще будучи в тілі, зображують речі, які виконаються після того, як антитипічний Іван залишить тіло, і які він бачив тільки очима віри, перебуваючи в тілі на символічному острові Патмос. В Об’явленні 6 і 7 події, які він бачив, зображують події, бачені під час перебування в тілі очима тіла та розуміння. Іншими словами, все в цій книзі бачив антитипічний Іван під час перебування в тілі, незалежно від того, чи виконалися вони тоді, як він був в тілі чи ні. Якщо це виконується після того, як він залишив тіло,то він бачить його в тілі тільки очима розуміння, а якщо виконується тоді, коли він є в тілі, то він бачить їх і фізичними, і розумовими очима. Однак, коли сказано, що він чув це чи те, то це завжди відноситься до речей, які мали місце під час слухання. Зауважмо, що текст не говорить: Іван бачив, але Іван чув післанництво Великої Громади. Це збиває закиди Ф.Г. Маꥳ. Додатково відповідаємо, що те, що Іван чув те чи інше, означає, що воно відноситься до речей, які мали виявитися по причині освідчення і праці Великої Громади, поданої в 06. 16:17, яка попереджає революцію, предвіщену в 1820 віршах, і ця праця частково описана в 06. 19:1, 2. Наоснові цього приходимо до висновку, що ця праця має місце перед революцією, перед залишенням Церквою тіла, яке станеться на початку анархії. По цій причині фізичними та розумовими вухами клас Івана чує післанництво Великої Громади (06. 19:1, 2), оскільки ще знаходиться в тілі.

(84) Твердження К.Дж. Вудворда, що клас Івана чує це післанництво, будучи в небі після залишення тіла, є в гармонії з думкою, що Велика Громада не отримає плаща раніше, як після залишення Малим Стадом землі. Вона, однак, не є в гармонії з книгою Об’явлення, оскільки забирає клас Івана з символічного острова Патмос, з терплячих та смертних умов, як свідків описаного. Це також є в дисгармонії з фактом перебування буквального Івана під час бачення та слухання цілого Об’явлення на буквальному острові Патмос. Клас Івана мусить бути свідком тілесного чи розумового виконання подій на символічному острові Патмос. Отже, ми бачимо, що К.Дж. Вудворд та Ф.Г. Маꥳ здається блудять в зв’язку з виясненим розумінням цього уривка. Вищеподані факти доводять, що антитипічний Іван в тілі, з його фізичними та розумовими вухами, буде чути Велику Громаду, яка суворо докорятиме Великий Вавилон. Це докорення є частиною праці, яка називається другим вдаренням Йордану. В результаті ми приходимо до висновку, що є певний протяг часу між розділенням антитипічного Іллі та Єлисея і сходженням Іллі до неба, і в цьому періоді виконуються дії, представлені в 2 Цар. 2:12-14.)   Без вияснення значення типу ми представили, що помазання Газаїла Єлисеєм (2 Цар. 8:7-13) зображує щось, що відбуватиметься перед революцією, і що доведене порядком подій, описаних в 2 Цар. 8 і 9, як і заява з 2 Цар. 19:15-18, вказуючи, що тих, хто уникне меча Газаїла, заб’є символічним мечем Єгу, який зображує революціоністів. Він вбиватиме з деякими винятками тих, хто втікатиме від меча Газаїла. Отже, Газаїл повинен розпочати працю вбивання своїм символічним мечем, перш ніж розпочне діяльність Єгу. Єлисей помазав Газаїла (2 Цар. 8:7-15) промовою, а не оливою (як Ілля помазав Єлисея своїм плащем, а неоливою [1 Цар. 19:19-21], але не в день їх розділення, як стверджує Ф.Г. Маꥳ), щоб він міг розпочати свою працю вбивання перед помазанням Єгу (2 Цар. 9:1-10), який мав на меті розпочати революцію в Ізраїлі. 3 цього виникає, що факт помазання Газаїла Єлисеєм через кілька років з моменту отримання плаща зображує щось, що зробить Велика Громада після розділення з Малим Стадом перед помазанням революціоністів до революції. Отже, це також вказує на існування певного періоду часу між розділенням антитипічного Іллі та Єлисея та залишенням антитипічним Іллею землі (якої Мале Стадо не залишить раніше, як на початку анархії), в якому виконуються дії Єлисея з 2 Царів 2:12-14.

(85)   Без вияснення значення типу ми представили, що помазання Газаїла Єлисеєм (2 Цар. 8:7-13) зображує щось, що відбуватиметься перед революцією, і що доведене порядком подій, описаних в 2 Цар. 8 і 9, як і заява з 2 Цар. 19:15-18, вказуючи, що тих, хто уникне меча Газаїла, заб’є символічним мечем Єгу, який зображує революціоністів. Він вбиватиме з деякими винятками тих, хто втікатиме від меча Газаїла. Отже, Газаїл повинен розпочати працю вбивання своїм символічним мечем, перш ніж розпочне діяльність Єгу. Єлисей помазав Газаїла (2 Цар. 8:7-15) промовою, а не оливою (як Ілля помазав Єлисея своїм плащем, а не оливою [1 Цар. 19:19-21], але не в день їх розділення, як стверджує Ф.Г. Маꥳ), щоб він міг розпочати свою працю вбивання перед помазанням Єгу (2 Цар. 9:1-10), який мав на меті розпочати революцію в Ізраїлі. 3 цього виникає, що факт помазання Газаїла Єлисеєм через кілька років з моменту отримання плаща зображує щось, що зробить Велика Громада після розділення з Малим Стадом перед помазанням революціоністів до революції. Отже, це також вказує на існування певного періоду часу між розділенням антитипічного Іллі та Єлисея та залишенням антитипічним Іллею землі (якої Мале Стадо не залишить раніше, як на початку анархії), в якому виконуються дії Єлисея з 2 Царів 2:12-14.

Тісний зв’язок з попереднім аргментом має інший виняток з 1 Цар. 19:18. В попередніх віршах, як ми, власне, вияснили про Газаїла, Єгу та Єлисея, окремо сказано, що вони вбивали своїми символічними мечами. 3 18 вірша ми довідуємося, що тільки 7000 (ті, котрі не кланялися, не падали на коліна та не цілували Ваала) переможуть символічні мечі цих трьох класів. Апостол Павло в посланні до Римлян 11:4 запевнює нас, що 7000 мужів зображують «вибраних». В результаті це показує, що антитипічний Ілля, перемагаючи мечі не тільки Газаїла та Єгу, але також Єлисея, мусить перемогти меч цього останнього, будучи ще на світі після отримання Єлисеєм меча після розділення. Цей аргумент є наступним, який вказує на існування певного періоду часу, який має місце між розділенням Малого Стада від Великої Громади та забиранням Малого Стада, коли виконуються антитипи дій Єлисея з 2 Царів 2:12-14.

(86)   Вислання Козла Азазеля Первосвящеником Світу (Лев. 16:20-22) вказує на те, що клас Єлисея як окремий від класу Іллі виконує свій уряд тоді, коли антитипічний Ілля знаходиться ще в тілі. Первосвященик в жертовних шатах не тільки визнавав спеціальні гріхи Ізраїля на голову цього Козла, але, будучи так одягнений, він провадив його до дверей Скинії до Брами Подвір’я і віддавав в руки вибраного на це чоловіка. Його жертовні шати вказують на те, що під час виконання своїх двох чинів в певних своїх членах він ще буде в тілі. Це останняпраця, яку Первосвященик Світу виконає в тілі перед тим, як залишить землю, а приймають участь в цих двох справах всі останні представники Первосвященика Світу. Ми вже показали, що визнавання гріхів над цим Козлом зображує те, як в образі вдарення Йордану клас Іллі докоряв тих, хто чинив зло з 1914 до 1916 p., тоді як клас Великої Громади слухав. Це означає, що перш ніж цей час закінчився, кожен з останніх членів Первосвященика Світу брав участь принаймні в частині визнавання добровільних гріхів над головою антитипічного Козла. Це погоджується з думкою, що за якийсь час до переходу «того Раба» поза завісу, близько Господньої Вечері 1916 p., всі Вибрані були попечатані на чолах. Таким чином, навіть останньому запечатаному була дана участь в праці визнавання та вдарення Йордану. Відлучення Єлисея від Іллі – це та ж сама праця, що й усування Левитів як Нових Створінь від Священиків зі на Подвір’я. Таким чином вони були трактовані як Нові Створіння, тоді як їх людська природа через Первосвященика Світу (це зображене виведенням Козла Азазеля до Брами Подвір’я та віддання його в руки вибраного на це чоловіка) відтягується від їх шалених зусиль поступати згідно зі своєю власною волею, роздвоєного розуму та їхнього революціонізму на Подвір’ї та віддається неприязним умовам, а також особам, які працюватимуть над знищенням їхніх тіл. (88) Коли визнавання добровільних гріхів Християнства над головою Великої Громади закінчилося під час вдарення в 1916 p., ми зауважили, що в Америці публічне відтягування головної частини класу Великої Громади від узурпованих ним форм служби почалося тоді, як він здобув контроль над Товариством – через Священиків, які виявляли їхні погані вчинки, особливо за посередництвом чотирьох публікацій, використаних більшістю директорів, Ф.Г. Маꥳ, автором та певною кількістю членів Первосвященика при фінансовій та іншій підтримці декого з цих останніх. Щоб оборонятися від об’явлення привласнення ними влади, братиузурпатори та їхні поплічники, намагалися відвернути від цього увагу, удаючись до «великого руху», завдяки чому їхні блудніінтерпретації привели їх до рук вибраного на те чоловіка. Вибраним на те чоловіком були: по-перше, несприятливі обставини та воєнні умови, а по-друге, слідство, переслідування, службовці судової та карної служби, а в кульмінаційний момент суворі кари. Подібне поступування, в принципі, якщо не подібне до нього ззовні, було або буде застосоване проти інших членів цього класу, аж доки Велика Громада не буде відтягнена від дверей Скинії до Брами Подвір’я і віддана в руки призначеного на те чоловіка. Докази, здається, вказують на те, що ця праця триватиме кілька років. Почалася вона восени 1916 р. в Англії в зв’язку з нашою працею в цій країні. Ціла праця ведення Козла Азазеля виконується Первосвящеником Світу в його останніх членах в тілі, відштовхуючих революціонізм Великої Громади. Цяпраця показана в Священику, який тягне Козла, а зусилля Великої Громади, спрямовані до звільнення, показані в шарпанні Козла, які закінчились відданням Козла Азазеля в руки обраного на те чоловіка. Повторімо цю думку: праця тягнення цього Козла – довготривала! Різні групи Козла Азазеля успішно так трактовані. Триватиме це правдоподібно кілька років, доки ціла праця Первосвященика буде завершена його членами в тілі. Вся ця діяльність, здається, вказує на те, що існує якийсь період часу між розділенням антитипічного Іллі та Єлисея і залишенням землі першим, коли виконуються дії, зображені діями Єлисея в 2 Царів 2:12-14. 

ФАЛЬСИФІКАЦІЯ ВДАРЕННЯ 

(89) Перед закінченням цього предмету добре було б збити погляд, широко розповсюджений серед приятелів Товариства, який стверджує, що ув’язнені вожді та члени Товариства є антитипічним ув’язненим Іваном Хрестителем. Якби це було правдою, то не могло б бути правдою те, що ми про них сказали, як про частину антитипічного Козла Азазеля, відданого в руки вибраного чоловіка; однак це, як і інші досвідчення, є лише підробленими досвідченнями правдивої Церкви. Таким чином клас Єлисея, який іменує себе Іллею, є підробленим Іллею, або класом Єлисея, який іменує себе антитипічним Іваном Хрестителем, є підробленим Іваном Хрестителем. В кожному разі їхні досвідчення підроблені. Ми можемо це зауважити після того, як застановимося над двома фактами в зв’язку з досвідченнями стосовно Івана Хрестителя. По-перше, вони не опинилися в цьому досвідченні за те, що докоряли незаконний зв’язок американського уряду з Римською Церквою, бо вони ані не докоряли, ані не були переслідувані чи ув’язнені за те, що докоряли такий зв’язок, тому їх ув’язнення не могло бути антитипом ув’язнення Івана за докір Іродові за зв’язок з Іродіадою. По-друге, їх твердження неправдиве, оскільки обрис зв’язку Церкви з державою, зображений в зв’язку Ірода з Іродіадою, ще не виповнився. Якби ці брати звернули увагу на вже вияснені прості науки«того Раба», що містяться в передмові до 3 Тому, IV cтop., 2 абз. та 4 Тому, 2 й 3 cтop., які стосуються цього предмету (де він показує, що з’єднання відбудеться після війни але перед революцією і спричинить переслідування класу антитипічного Івана, тоді як антитипічна Іродіада всядеться як цариця; порівняй 06. 17:3-6, 16-18; 06. 18:7-10), то напевно не потрапили 6 в таку помилку. Обидва вищенаведені факти доводять, що їх твердження, яке говорить, що вони є антитипічним Іваном Хрестителем в ув’язненні – безпідставні. Тому що досвідчення антитипічного Івана Хрестителя відносяться до майбутнього [що було правдою в 1918 p., коли писалась ця стаття; його досвідчення в зв’язку з ув’язненням – антитипічним ув’язненням – почалися 3 серпня 1927 року], а їхні досвідчення як такі є підробкою досвідчень ув’язненого Івана Хрестителя, які не зображують буквального ув’язнення, так як вдарення ними Йордану було насправді другим, але сфальсифікованим першим вдаренням Йордану. Замість досвідчень антитипічного Івана Хрестителя вони переживають досвідчення певної частини класу Козла Азазеля, який знаходиться в руках вибраного чоловіка. Дійсно, таємничі дороги Господні! 

ЛИСТ ІЛЛІ 

(90) Ілля, який залишався на землі й виконував чинну службу протягом кількох років після його розлученням з Єлисеєм, доводить, що є певний час між розділенням антитипічного Іллі та Єлисея, і забиранням першого із землі, коли антитипічний Єлисей виконує дії, зображені типічним Єлисеєм, а записано це в 2 Цар. 2:12-14. Дією в цій справі є вислання листа Іллею, менш ніж через вісім років після розділення, до Єгорама, юдейського царя, в якому він гостро докоряє його за поповнені гріхи і загрожує йому заслуженою карою відГоспода (2 Хр. 21:12-15). Карання, під які він підлягав, описані в 16 й 17 віршах, попереджували його невиліковну хворобу, – яка спричинила смерть, – яка мучила його протягом двох років. Правдоподібно події, описані в 16 й 17 віршах, на які Ф.Г. Маꥳ не подає часу, тривали два роки. В типі пройшов якийсь час від моменту вислання листа до початку карання, описаного в 16 й 17 віршах. Цілком імовірно, що цей лист був висланий приблизно перед четвертим роком царювання Єгорама, яке тривало вісім років. Ф.Г. Маꥳ пропустив слова 18 вірша, «no всьому, які стосуються подій, описаних в 16 й 17 віршах, припускаючи, що хвороба наступила негайно після отримання листа. Точне визначення протягу часу між розділенням Іллі та Єлисея й отриманням Єгорамом листа не суттєве дляпредставленого аргументу. Автор припускає, що цей період тривав приблизно вісім років. Якщо хтось може довести, що Ілля, а не Єлисей вислав лист, то не була б суттєвою справа довжини періоду між розлученням та дією з листом, а наш погляд був би доведений. Утвердьмо цей погляд, подаючи деякі хронологічні зауваження, які доказують, що хронологія Ф.Г. Маꥳ блудна й викликає замішання в розумі того, хто на це звертає увагу.

(91)   Перед утвердженням цієї думки за становімося над самим текстом. Звучить він так: «I прийшов до нього лист від пророка Іллі такого змісту…». Структура речення до водить, що на початку подорожі лист зали шив Іллю, тому що лист походив від Іллі. Якби думка, яку дехто підтримує, була прав дива, що Ілля написав лист як пророцтво ще перед розділенням і віддав комусь на зберігання, щоб вручити його в майбутньому, то це речення, наскільки можливо, повинно бути змінене наступним чином: «I прийшов до нього лист, написаний про роком Іллею…». Якби навіть цей текст звучав в такий спосіб, то й так не було б цілком певно, чи цей лист був висланий самим Іллею, чи через посередника. Застосовано в цьому випадку форма вказує, що цей лист залишив Іллю тоді, коли був висланий, оскільки текст говорить: «I прийшов до нього лист від пророка Іллі».

(92)       Ф.Г. Маꥳ правильно відкидає теорію, що лист був пророцтвом про негідність та кару Єгорама і що він був відданий комусь на зберігання Іллею перед Його розділенням з Єлисеєм. Він є прихильником іншої теорії, а саме, що в тексті замість слова Ілля повинно бути поставлене слово Єлисей. На Конвенції в Асбарі Парк він сказав, що робить таку заяву, опираючись на серйозному аргументі. Згідно з його «Важливим листом» здається, що цим аргументом є нотатка перекладача, – пана Вінстона, – написана у зв’язку з поданим Йосифом Флавієм поясненням перебігу цих подій, який в своїй нотатці, яка стосується уривка у Йосифа Флавія, де останній, в гармонії зБіблією, сказав: Ілля послав лист, і де, згідно з найкращою інтерпретацією, додає, що вгн був ще не землі, він сформулював наступну критику: «Про цей лист сказано в кількох манускриптах Йосифа Флавія, що він прибув до Єгорама від Іллі, з таким додатком: „бо він був ще на землі”, що не могло бути правдою про Іллю, як всі [номінальні духовні] погоджуються, залишив землю за чотири роки до цього (а не тринадцять, як стверджує Ф.Г. Маꥳ), а могло це бути правдою лише про Єлисея і тут немає, можливо, ніякої таємниці, що в минулому ім’я Іллі закралося на місце Єлисея». Пише пан Вінстон.

(93)   У зв’язку з вищенаведеним зауваженням ми бачимо, Йосиф Флавій Каплан, ознайомлений з гебрайським текстом, доводить, що за його часів в цьому тексті не чи тали Єлисей, але Ілля, який в гармонії з віруваннями Євреїв залишався на землі після розділення; отже, з цього ми робимо висновок, що гебрайський текст за часів Христа містив слово Ілля. Більше того, грецький переклад Старого Заповіту, який називається Септуаґінта, зроблений, опираючись на найкращих авторів, між 286-284 роками до Христа, містить слово Ілля, а не Єлисей. 3 цього ми бачимо, що навіть за 300 років до нашої ери визнавався правдивим текст, який містить слово Ілля. Жоден перекладне містив слова Єлисей і немає гебрайського тексту, який би подавав інший зміст. Отже, ми маємо свідоцтво найсильнішого манускрипту – доказу, що текст, який містить слово Ілля, – правильний.

(94)       В додатку до манускрипту сильним є також доктринальний аргумент. Коли ми зрозуміємо підстави закиду Вінстона і при гадаємо собі, що такий закид не міг би з’явитися у старожитніх Євреїв ані пильного люду в Правді, то зрозуміємо недоречність цілого аргументу. Пан Вінстон, на відміну від Біблії (Ів. 3:13), вірив, як і вся номінальна Церква, що Ілля зійшов назавжди до не ба, де святі мають перебувати з Богом, і звичайно  зведений цією думкою був змушений прийняти одну з двох вищезгаданих теорій, які заперечують тому, що лист прийшов від Іллі. Натомість Євреї, не вірячи цьому, не мали труднощів, щоб повірити, що Ілля був тимчасово взятий у хмари і потім знову повернутий на землю (2 Цар. 2:16 порівняй з Діями Апостолів 8:39,40). Отже, їм ніколи не прийшло на думку запитати, чи Ілля вислав листа. Також людьми в Правді не можуть бути прийняті доктрини фальшиві та номінальної Церкви, як примусовий доказ для відкинення незмінного оригінального тексту, який міститься у всіх перекладах. (95) На закид Ф.Г. Маꥳ, що Ілля вже не був пророком, коли був висланий лист, хоча сказано, що лист прийшов від пророка, що, як він доказує, означає, що Єлисей, який був тоді пророком, повинен був бути згаданий – ми відповідаємо: Біблія, як і загальний звичай, часто подає титули уряду, не дивлячись на те, що здійснення цього уряду давно припинилося. Ми говоримо про полковника Рузвельта, не дивлячись на те, що він вже давно перестав займати посаду полковника. В посланні до Євреїв 10:12 читаємо: «Він… „по Божій правиці засів”». Тут іде мова про нашого Господа в славі як про людину. Нe тому, що тепер Він людина, але тому, що Він нею колись був. Отже, приходимо до висновку, що відкинення Ф.Г. Маꥳ безперечного Біблійного тексту, відкинення якогонеобхідне для збереження вигляду правдивості його теорії, є самовільним поступуванням, яке полягає на привласненні собі права змінювати Біблію з метою збереження власних теорій, а також доказом слабості його позиції. Цей уривок доводить, що Ілля у вихрі – а не у возі – залишив землю лише на короткий час, після чого повернувся й жив довго, надсилаючи лист до Єгорама, як доводить 2 Хр. 21:12-15. 

ПУБЛІЧНА ПРАЦЯ ЩЕ ВИКОНУЄТЬСЯ 

(96) Чому Ілля повинен був повернутися на землю? Очевидно, щоб вислати листа, який в образі був відповідником дорікання Івана Іродові. Як Іван докоряв незаконний зв’язок Ірода з Іродіадою, так Ілля докоряв незаконну єдність Єгорама з дочкою Ахава, напівязичницею і ідолянкою, яка запровадила Ваалізм та багато іншого зла в Юді. Це вказує частково на дорікання правдивою Церквою цивільній владі за незаконний антитипічний зв’язок, на дорікання, яке показане в багатьох деталях, пов’язаних з Іваном, який, як ми знаємо, є типічно доповненням типу Іллі. Цей образ вказує на те, що правдива Церква має ще (після 1918) виконувати публічну працю і, що в антитипі мають прийти досвідчення Івана Хрестителя, які мають місце після розділення Іллі та Єлисея. [3 1918 р. як лист Іллі, так і дорікання Іванавідбувалося]. Таким чином лист Іллі даний нам в Св. Письмі як виразний доказ факту існування періоду часу між розділенням антитипічногоІллі з Єлисеєм та досвідченням першого з вихром, коли здійснювались типічні дії Єлисея з 2 Царів 2:12-14.

(97)  Перед закінченням дискусії на тему цього листа ми хотіли б подати кілька хронологічних роз’яснень, які гармонізують хронологію не гармонізовану Ф. Г. Маꥳ. Існують труднощі в зрозумінні хронологічних подробиць царювання одного з другим юдейських та ізраїльських царів, почавши від царювання Ахава й аж до кінця царювання Йорама. Ключ до зрозуміння цих труднощів лежить в наступних фактах: Під час приготування до війни з сирійським царем Ахав настановив свого сина Ахазію співправителем, а Йосафат свого сина Єгорамасвоїм співправителем. Від смерті Ахава, Ахазія настановив свого брата Йорама співправителем, а за рік до його смерті Єгорам, син Йосафата, юдейський цар, настановив свого сина Ахазію своїм співправителем. Якщо ми збережемо в пам’яті ці факти, то зможемо вивести кожну хронологічну лінію цих царювань. На доказ подаємо наступне:

(98)      Ахав помер в двадцять другому році свого  царювання, a y вісімнадцятому році царювання Йосафата (1 Цар. 16:29; 22: 41, 42), але в сімнадцятому році царювання цього останнього Ахав настановив свого сина Ахазію співправителем (1 Цар. 22:51). Натомість Ахазія помер після (більш-менш) двохрічного царювання (1 Цар. 22:52), а після нього став його брат Йорам, за п’ять років до смерті Йосафата (2 Цар. 8:16); двадцять першого року царювання Йосафата. Однак його брат Ахазія прийняв його як свого співправителя у вісімнадцятому році царювання Йосафата (2 Цар. 3:1), тобто відразу ж після смерті Ахава. За два роки до початку співправління з Йорамом, Йосафат настановив свого сина Єгорама своїм співправителем (2 Цар. 1:17), що мало місце у сімнадцятому році царювання Йосафата, коли Ахав настановив свого сина Ахазію на свого співправителя, правдоподібно в період приготувань до війни з Сирією (1 Цар. 22).Юдейський Єгорам в одинадцятому році царювання Йорама Ізраїльського (2 Цар. 9:29) настановив свого сина Ахазію своїм співправителем, який його замінив у дванадцятому році царювання Йорама Ізраїльського (2 Цар. 8:25). Це коротке, але як ми віримо, ясне роз’яснення усуває всі неясності та суперечності цієї хронології, які становлять загадку для теологів протягом століть.

(99) Йорам, цар ізраїльський, як показано вище, став єдиним царем в двадцять першому році царювання Йосафата. Розділення Іллі та Єлисея мало місце після смерті Ахазії, брата Йорама, згідно з 1 і 2 розд. 2 Царів і тому розділення Іллі та Єлисея сталося приблизно (точно не знаємо коли) між початком двадцять першого та кінцем двадцять п’ятого року царювання Йосафата (2 Цар. 3:6-14). Будьмо щедрими в уступках, приймаючи, що розділення мало місце за повних чотири роки до смерті Йосафата і, що лист Іллі прийшов до Єгорама через повні чотири роки після смерті Йосафата. Це дало б нам період між розділенням двох пророків та висланням листа вісім років, а не тринадцять, як припускає Ф.Г. Маꥳ. Пан Вінстон, як вище показано, дає чотири роки, але правдоподібно це закороткий час на виконання відповідних подій.

(100)    Однак, як вище сказано, встановлення докладної довжини часу між розділенням Іллі з Єлисеєм та висланням листа не потрібне для встановлення того, хто вислав листа, оскільки Ілля міг жити – як тринадцять, так і шість чи вісім років після розділення. Наше завдання – триматися з пошаною незмінного єврейського манускрипту і всіх перекладів 2 Хр. 21:12, а не вищих критиків та кліру, чого, звичайно, Ф.Г. Маꥳ не хотів наслідувати і абсолютно відкинув це для теорії.

(101)         Знаючи те, що дехто серед люду Божого перед розділенням будуть сподіватися залишення світу антитипічним Іллею, перш ніж антитипічний Єлисей отримає плащ, наш дорогий Отець Небесний вмістив цей фрагмент історії про лист Іллі в Біблії, аби допомогти нам, всім і кожному, знайти правду на цю тему після того, як витримають в необхідних пробах. Іншими словами, це особливе вміщення історії про розділення Іллі та Єлисея, про сходження першого до неба та діях другого, описаних в 2 Царів, є справою Божої мудрості, яка має на меті сховати подальші антитипічні події, щоб в суворіших пробах випробувати всіх. «Господи, справедливі суди Твої!». А за них прославляймо Його.

(102) 3 дев’яти вищеподаних пунктів ми приходимо до висновку, що існує якийсь період часу між розділенням антитипічного Іллі і Єлисея та сходженням цього першого до неба, коли виповнюються дії Єлисея, записані в 2 Царів 2:12-14. Тому ми заперечуємо, що антитипічний Єлисей не міг отримати плаща перед залишенням землі Іллею. Нe дивлячись на численні протилежні погляди Ф.Г. Маꥳ та Й.Ф. Рутерфорда з цілковитою впевненістю ми стверджуємо, що антитипічний Ілля залишався на землі довго після отримання антитипічним Єлисеєм плаща. Ці дев’ять біблійних доказів знаходяться у взаємній гармонії і підтверджують думку, що розлучення, яке почалося літом1917 p., i після якого наступило друге вдарення Йордану, як і було попереджене першим вдаренням Йордану, було передбачене і провіщене антитипом розділення Іллі та Єлисея. Нехай буде слава нашому Богові за те, що ми вже дійшли так далеко у виконанні Його славного плану! Нехай буде слава нашому Богу за благословення труднощів в нашому посвяченні аж до укомплектування і запечатання вибраних! Нехай буде слава нашому Богові за те, що хоча ми втратили привілей служити номінальному людові Божому, то однак під нашою Головою миотримали привілей виведення Козла Азазеля від дверей Скинії до брами Подвір’я, а також можливість передбачення їхньої служби як Левитів після їх очищення (Чис. 8:32) – праці, пов’язаної з великими труднощами, непопулярністю, розірванням почуттєвих зв’язків, фальшивими представленнями, працею, яка все ж дає вірним запевнення, що їхнє визволення вже близько, оскільки становить останню частину страждань Первосвященика Світу! Ми дуже радіємо з того, до чого це приведе!

(103) Зрозумівши, завдяки Божій ласці, на початку грудня 1917 р. загальні обриси того, що було подано вище у зв’язку з Іллею та Єлисеєм, автор як правдивий Гетсиманський ангел в темну годину розпачі з серцем, переповненим вдячністю та оціненням, почав оголошувати це іншим з 17 грудня 1917 p., починаючи з Філадельфії. Ми не думаємо, що в результаті представлення цього предмету будь-який член Малого Стада міг би зазнати духовної шкоди. Але, без сумніву, воно ранить почуття членів Великої Громади, але цього не уникнути. Воно служитьтакож для того, щоб виробити в них «смуток для Бога [що] чинить каяття на спасіння, а про нього не жалуємо» (2 Кор. 7:10) як необхідний засіб для того, щоб випрали та вибілили свої шати в крові Агнця. Для вірних це велика потіха! О! це правда, що: «Він провадить покірних у правді, і лагідних навчає дороги Своєї!», але не інших (Пс. 25:9). Закінчимо цей предмет про Іллю та Єлисея з повним запевненням віри, що Ласкавий Отець Небесний відкрив наші очі розуміння на цю справу, чим дав нам більшу нагоду оцінити Його мудрість та доброту. Закінчимо її з палкою молитвою, щоб Бог благословив роздуми на цю тему Свого дорогого Ізраїлю, як Малого Стада, так і Великої Громади!

Теперішня Правда №28-31, 2003-2004 рр.