Ми зауважили, що тоді як слова шеол і хадес вживаються до опису першого аду, то вони не відносяться ані до (1) місця мук, ані до (2) місця, що складається з двох переділів: одного, що дає щастя праведним, і другого, що є місцем мук для злих; ми радше прийшли до висновку, що ці слова відносяться до (3) стану несвідомості першої смерті, – безпам’яті – до якого усі були засуджені внаслідок Адамового гріха і з якого повернення обіцяне при воскресінні. Оскільки це правда, то ми визнаємо, що коли всі померлі в Адамі будуть пробуджені з несвідомості стану смерті, то перший ад буде повністю знищений (Об. 20:13,14).
Заява 14 віршу: “Смерть же та ад були вкинені в озеро огняне” виразно відноситься до іншого, другого аду, бо яким чином ад міг би бути вкинений в озеро огняне, якби був тільки один ад? Тим другим адом є друга смерть (Об. 20:14; 21:8), якій підлягатиме особа, котра поповнює гріх цілком свідомо. Це стан абсолютного, цілковитого і вічного знищення. Хоча Ісус через заплату ціни викупу за Адама і його рід гарантує всім воскресіння з першого аду (Ос. 13:14; Ів. 5:28,29), то ніхто не має ніякої можливості повернення з другого аду, оскільки Христос, згідно зі Святим Письмом, “уже більш не вмирає” (Рим. 6:9; Євр. 10:26). Таким чином ті, котрі вповні грішать, втрачають свою ласку без жодної надії на вічне життя, оскільки їх гріх вимагав би нового розп’яття Божого Сина як індивідуальної ціни викупу за них (Євр. 6:4-6). Їх знищення є вічним знищенням – другим адом, з якого немає жодного воскресіння.
РІЗНІ МЕТАФОРИЧНІ ЗВОРОТИ
Святе Письмо згадує про другий ад принаймні п’ятьма різними способами: (1) озеро огняне; (2) геєнна; (3) огонь, що не гасне; (4) огонь вічний; (5) шеол. У цій статті ми обговоримо перший з них і розважимо деякі відповідні вірші Святого Письма.
Оскільки всі випадки появи звороту “озеро огняне” ми знаходимо в символічній книзі (Об. 19:20; 20:10,14,15; 21:8; в трьох із поданих уривків слово “сірка” додане до вислову “озеро огняне”), то розважимо їх як символічні звороти.
Те, що Об’явлення є символічною книгою, показано в Об. 1:1: “Об’явлення Ісуса Христа, яке дав Йому Бог, щоб показати Своїм рабам, що незабаром статися має. І Він показав, і послав Своїм Анголом рабові Своєму Іванові”. Слово показав у цьому вірші наводить на думку, що ця книга, як правило, подана скоріше в знаках і символах, аніж буквальним способом.
Книга Об’явлення описує таким чином остаточне знищення зла і непоправних грішників – їх вічне знищення. Це показано через вкинення їх в озеро огняне, яким є друга смерть. Додання сірки посилює цей символ, оскільки дими огню і сірки були найбільш пагубними чинниками, що поширювали смерть, які були знані старожитнім. Поєднання цих символів підкреслює думку вічного знищення.
Огонь – біблійний символ знищення
Окрім Об’явлення багато уривків Святого Письма використовують огонь як символ знищення. В Мал. 4:1 читаємо: “Бо ось наступає той день, що палає, як піч, і стануть всі пишні та кожен, хто чинить безбожне, соломою, і спалить їх день той, який наступає, говорить Господь Саваот, Який не позоставить їм кореня, ані галузки”. Згаданий тут день є великим днем гніву Єгови, в якому буде знищений теперішній порядок речей. Це символічно показано в словах “що палає, як піч”. Пишні, великі цього теперішнього злого світу, що знаходяться під керівництвом сатани, будуть символічно спалені як стерня, так, щоб не залишилося ні кореня, ані галузки, які могли б пізніше розвинутися.
Яків 3:6: “І язик то огонь. Як світ неправости, поставлений так поміж нашими членами, язик сквернить усе тіло, запалює круг життя, і сам запалюється від геєнни”. Ад в цьому вірші (в деяких перекладах – прим. перекл.) походить від грецького слова геєнна. Яків символічною мовою показує згубний вплив злого язика – язик запалений (символічно) від геєнни, яка представляє також другий ад. Функція язика полягає в тому, що коли над ним властиво не панувати, то він опоганює цілу особу – характер, працю, гідність, уряд, становище, а також відношення даної особи до інших. Він ранить усіх, з ким стикається, а якщо йому дозволити на свободу дій без жодного нагляду, то призведе до другої смерті усіх, хто буде на пробі до життя.
ШІСТЬ РЕЧЕЙ, ЩО ВКИНЕНІ ДО ОЗЕРА ОГНЯНОГО
Ось інші уривки, які доводять, що Святе Письмо часто застосовує огонь як символ знищення: Плач Єр. 4:11; Соф. 3:8,9; Рим. 12:20. Крім того, це також доведено буквальними уривками Біблії, що стосуються призначення шести речей, про які сказано, що вони будуть вкинені до озера огняного: диявол, звірина, фальшивий пророк, смерть, ад і непоправні (цілком свідомі) грішники. Розважмо кожну з тих речей окремо:
(1)Диявол має бути вкинений в “озеро огняне”, як це показано в першій частині Об. 20:10: “А диявол, що зводив їх, був укинений в озеро огняне та сірчане, де звірина й пророк неправдивий”. Порівняймо цей уривок з буквальними уривками, які виразно вказують на його остаточну загибель – Євр. 2:14: “А що діти стали спільниками тіла та крови, то й Він став учасником їхнім, щоб смертю знищити того, хто має владу смерти, цебто диявола”. Ісус став людиною, щоб стати викупною жертвою за Адама та його рід. Це та жертва, яка є підставою вчинення сатани безсилим, і яка в кінці кінців призведе до його знищення.
(2)Звірина має бути також вкинена в “озеро огняне” (Об. 19:20; 20:10). Правдивий Христос складається з Ісуса, Голови, і Церкви, яка становить Його тіло. Звірина, що символізує великого антихриста, складається з фальшивого Христа: папства як голови, а також ієрархії як його тіла. Вона названа “таємницею беззаконня” (2Сол. 2:7). Ця звірина розпочала своє діло за днів Апостолів від несміливих початків і вчинків, що виникали з безбожних амбіцій певних провідників з-поміж братів. Пророчі описи антихриста виконалися в цій великій системі, що показано як в Книгах Даниїла та Об’явлення, так і в 2Сол. 2:7-9. В цих віршах дослівно описане його остаточне знищення (8в.): “І тоді то з’явиться той беззаконник, що його Господь Ісус заб’є Духом уст Своїх і знищить з’явленням приходу Свого”. Слова Духом уст Своїх відносяться тут до Правди.
(3)Фальшивий Пророк подібно має бути вкинений в “озеро огняне” (Об. 19:20; 20:10). Цей Фальшивий Пророк відноситься також до великої релігійної системи – Об’єднаного Протестантизму. З порівняння віршів з Об. 19:20 і 16:13 з Об. 13:11-17 ми довідуємося, що Фальшивий Пророк і образ звірини – це одне й те ж. Коли образ звірини почав говорити, то він висунув фальшиві вчення, які призвели до того, що він став Фальшивим Пророком. Зауважмо, що знищення Звірини й Фальшивого Пророка не відноситься до знищення осіб, але до релігійних систем.
(4)Смерть має бути вкинена в “озеро огняне” (Об. 20:13,14). В 1Кор. 15:26 читаємо: “Ворог останній смерть знищиться”. Святий Павло покликається тут на Адамів процес вмирання і стан смерті. В 21-23 віршах він каже: “Смерть бо через людину, і через Людину воскресення мертвих. Бо так, як в Адамі вмирають усі, так само в Христі всі оживуть, кожен у своєму порядку: первісток Христос, потім ті, що Христові, під час Його приходу”. У Віці Тисячоліття, під час присутності Христа, всі ті, котрі направляться, отримають право на вічне життя.
(5)Перший Ад має бути також вкинений в “озеро огняне” (Об. 20:13,14). В Осії 13:14 читаємо: “З рук шеолу Я викуплю їх, від смерти їх вибавлю. Де, смерте, жало твоє? Де, шеоле, твоя перемога? Жаль сховається перед очима Моїми”. В цьому вірші слово могила (яке вживається в деяких перекладах – прим. перекл.), походить від гебрайського слова шеол. Слово шеол виступає 65 разів в Старому Заповіті – три рази воно перекладене як яма, 31 раз як могила і 31 раз як ад (в перекладі Огієнка всюди залишено слово шеол – прим. перекл.). Увесь людський рід сходить до шеолу (стану смерті). В цьому уривку Бог обіцяє, що знищить перший ад через воскресіння померлих, що матиме місце під час Віку Тисячоліття. Він запевнив його знищення через те, що віддав Свого Сина, Ісуса Христа, як ціну викупу, щоб зрівноважити кару смерті, що була накладена на людський рід через гріх Адама.
Остаточне знищення непоправних грішників
(6)Непоправні грішники вкинені в “озеро огняне” (Об. 20:15; 21:8). Багато дослівних уривків показують, що вони будуть знищені – винищені на вічність. У Йова 31:3 читаємо: “Чи ж не погибель для безбожних? Чи ж не нещастя лиходіям?” Псалом 9:6: “Докорив Ти народам, безбожного знищив, ім’я їхнє Ти витер на вічні віки”. Ті, котрі під час і при кінці Віку Тисячоліття властиво не підкоряться справедливим законам і наукам Царства – помруть: або як прокляті у віці 100 років, або в Малому Періоді у зв’язку зі спокушанням людства сатаною, як ті, котрі не поповнять своїх днів добром (Іс. 65:20). Так, як у випадку сатани, всі вони будуть викинені з Божої пам’яті. Вони ніколи знову не повернуться, оскільки Бог їх повністю знищить.
Псалом 145:20: “Господь береже тих усіх, хто любить Його, а безбожних усіх Він понищить!” Збереження всіх справедливих показане тут в контрасті до вічного знищення злих. Ті, котрі вчать теорії вічних мук, пояснили б цей фрагмент більш-менш так: Господь збереже усіх, хто Його любить – буде їх провадити у вічно триваючому житті; але всі безбожні будуть знищені, що означає збереження їх у вічних муках в огні та сірці, під наглядом демонів з вилами. Це є перекрученням значення слова «знищити», оскільки вони подають його значення зовсім навпаки – «зберегти»! Бог не збереже, але цілком знищить, винищить злих, так що вони ніколи більше не повернуться до існування. “І стануть вони, немов їх не було” (Овд. 1:16).
Знищення тіл і душ
Деякі роблять помилковий висновок, що знищення непоправних, згадане у приведеному вище вірші, означає знищення їхніх тіл, але не їхніх душ, які, як вони твердять, живуть в місці вічних мук – в озері огню та сірки. Це помилковий висновок, оскільки Святе Письмо в багатьох місцях говорить про знищення душ. (Більше інформації на тему душі можна знайти в нашій брошурці Що таке душа?) Процитуємо деякі відповідні вірші: Псалом 35:17 (KJV): “Господи, чи довго ще будеш дивитися? Врятуй мою душу від їх нищення”. Псалом 40:15: “Хай осоромляться й почервоніють усі ті, що на мою душу зазіхають, щоб її погубити. Нехай назад відступлять і застидаються ті, що тішаться моїм нещастям”. В обох цих віршах промовцем є Давид. Він розумів, що якби життя було відібране в нього, то це означало б знищення його душі (але душа Давида, який не був непоправним грішником, не повинна була бути знищена назавжди). Давид інколи вживається як тип Ісуса і Церкви, які також переживали переслідування від тих, хто шукав їх погибелі.
Дії 3:23: “І станеться, що кожна душа, яка не послухала б того Пророка, знищена буде з народу”. Святий Петро цитує тут Повтор. 18:19. Тим великим пророком є Христос, Голова і Тіло, котрий буде вчителем світу під час Віку Тисячоліття. Усім буде дана можливість зрозуміти Його науки і виявити щодо них послух. Але деякі, що відмовляться бути слухняними, будуть через сто років проби винищені (Іс. 65:20). Інші, котрі будуть слухняні тільки зовні, але відмовляться слухатися Христа з цілого серця, будуть жити аж до кінця Віку Тисячоліття. Живучи самолюбно, а тим самим не користаючи властиво з можливостей Віку Тисячоліття, не приносячи Богові плодів, вони піддадуться спокусам сатани і будуть винищені з-поміж людей як такі, що не поповнили своїх днів добром.
Об’явлення 20:15: “А хто не знайшовся написаний в книзі життя, той укинений буде в озеро огняне”. Однак, щоб бути записаним в цій книзі життя, якою у Віці Тисячоліття буде Нова Угода, необхідно мати характер згідний з його зарядженнями, науками, духом і ділом. (Див. статті про угоди в наших публікаціях). Але якщо хтось при кінці Віку Тисячоліття не буде в досконалій гармонії з Новою Угодою, той буде відкинений на вічне знищення, символізоване у вкиненні до “озера огняного”.
ДРУГАСМЕРТЬ
Зауважимо, що символічне “озеро огняне” назване “другою смертю”. Це знищення, або смерть, є названа другою смертю в протиставленні до першої, або Адамової, смерті. Це не означає, що всі, котрі йдуть до гробу, помруть вдруге. Наприклад смерть (Адамів процес умирання) і хадес (стан Адамової смерті) мають буди вкинені до неї (Об. 20:14), але в значенні, в якому ніколи перед тим вони не були знищені. Тому це озеро є назване Другою Смертю з огляду на той факт, що для непоправно злих людей це є очевидно їх другою смертю, оскільки їх першою смертю була Адамова смерть (1Кор. 15:22).
Біблія вчить, що всі мали померти раз – згідно з законом – в Адамі (Рим. 5:15). Цей стан першої смерті був би вічним знищенням, якби не складена Христом жертва викупу, що дала Йому силу усунення процесу Адамової смерті, а також стану Адамової смерті (Об. 1:18). Різниця між станом першої й другої смерті не полягає в їх природі як такій, але в їх стосунку до викупу Христа і в тому, як на нього дивиться і як трактує його Бог. Якби Христос не склав себе як викуп, то Адам і його рід увійшли б і залишилися б в стані смерті навічно. Але заслуга викупу дає Ісусові право вивести людський рід з загибелі до нового життя (Пс. 90:3; Об. 1:18); і це право Він застосує в Своєму майбутньому Тисячолітньому Посередницькому Пануванні. Але найперше Він мусить стати перед Отцем в небі, щоб представити свою заслугу викупу в ім’я світу, так як це зробив в ім’я своєї Церкви на початку Віку Євангелії (Лев. 16:15).
Заслуга викупу Христа гарантує світові пробу до життя і тому Бог вважає всіх, котрі померли Адамовою смертю, живими, “бо всі в Нього живуть”, тому всі, котрі ще не були на пробі до життя під час Віку Євангелії, будуть пробуджені зі стану смерті (Лук. 20:37,38).
Але для другої смерті не передбачений жоден викуп, оскільки Боже право гласить, що “заплата за гріх смерть” (Рим. 6:23). Оскільки протягом цілої вічності не буде даний жоден викуп за другу смерть, так як це було зроблено у випадку першої смерті, тому вона є вічною. “Вони кару приймуть, вічну погибіль” (2Сол. 1:8,9).
SB’02, 104-107
Біблійний Прапор 2010 р.
Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.
Мою голову Ти намастив був оливою, моя чаша – то надмір пиття! — Пс. 23:5.
Повна чаша, яка переливається, має подвійне значення. Це є чаша радості й чаша смутку, і в обох випадках вона переливається. Той, хто хотів би брати участь в радості Господа, мусить також брати участь в Його чаші страждань. Ми мусимо страждати з Ним, якщо хочемо царювати з Ним. Теперішні страждання ми вважаємо негідними навіть порівняння з славою, яка об’явиться в нас, і тому ми можемо радіти в терпіннях, бо як терпіння будуть переливатись, то подібно і радість теж буде переливатись, і ми зможемо повторити за Апостолом: «Радійте… і знову кажу: радійте!». – R 3268
* * *
Голова Церкви, наш Господь Ісус Христос, був помазаний Святим Духом без міри, і це помазання спливало додолу по Тілі. Досвідчення, встановлені Богом для цього класу, були чашею, що переливалась, багатою на благословенства від Господа, що вимірювалися смутком і радістю. Але висота радості була більшою, ніж глибина смутку, і цього слід було сподіватися.
Співзвучні вірші: Пс. 45:8,9; 92:11; Іс. 61:1-3; Мат. 3:16; Дії 10:38; Ів. 14:16,17,26; 15:26; 16:7; 15:11; 16:20-24,33; 17:13; Дії 13:52; Рим. 14:17; 15:13; 2 Кор. 12:10; Євр. 10:34; Як. 1:2; 1 Пет. 4:13; 2 Кор. 1:8,9; 4:7-12,16-18; 6:4-10; 11:23-30; Євр. 12:6-9; 1 Пет. 5:9.
Пісні:
Вірші Зоріння: 26. Статті з Вартової Башти: R 5653
Питання: Які я мав досвідчення на минулому тижні, пов’язані з думкою цього вірша? Як були сприйняті? Що мені в них допомагало або перешкоджало? В чому був результат?
Отже, як ви прийняли були Христа Ісуса Господа, так і в Ньому ходіть, бувши вкорінені й збудовані на Ньому, та зміцнені в вірі, як вас навчено, збагачуючись у ній з подякою — Кол. 2:6,7.
Загальна думка вчителів фальшивих доктрин, які вважають, що утвердження в вірі не є потрібним ані доцільним, є наступна: бути так утвердженим означає бути фанатиком. Це є правдою у випадку особи нечесної в своїх стремліннях щодо прийняття і непохитної оборони того, що ніколи не було доказане ані здоровою логікою, ані авторитетом Біблії. Але той, хто в простоті віри, опираючись на авторитет Бога, приймає Його Слово, не є немудрим фанатиком. І такі, і лише такі, що так роблять, є утверджені в Правді. Різниця між утвердженим і непохитним християнином та фанатиком полягає в тому, що один утверджений в Правді, тоді як інший – в неправді. – R 3215
* * *
Ми приймаємо Ісуса Христа як Господа, піддаючи свою волю і приймаючи Його волю як нашу власну. Так має бути завжди. Ми вкорінені в Ньому, коли з Нього черпаємо заспокоєння наших потреб. Ми на Ньому збудовані, коли будуємо характер, подібний до Його характеру. Ми утверджені в вірі, згідно з Його Словом, коли непорушно в ньому залишаємось. І збагачуємось в вірі з подякою, коли з вдячністю зростаємо в ній.
Співзвучні вірші: Ів. 1:12; Фил. 1:27; 1 Сол. 4:1; Юди 3, 20; Еф. 2:20-22; 3:17; 4:1; Кол. 1:23; 3:17; Іс. 61:3; 1 Кор. 3:9,11; 1 Пет. 2:5; 2 Пет. 2:12; Дії 20:32; 2 Кор. 1:21.
Пісні:
Вірші Зоріння: 23. Статті з Вартової Башти: R 5557
Питання: Які я мав досвідчення на цьому тижні, пов’язані з думкою цих віршів? Як я їх сприйняв? Що мені в цьому допомагало або перешкоджало? Який був результат?
А оце та обітниця, яку Він Сам обіцяв нам: вічне життя — 1 Ів. 2:25.
Ми всі повинні розуміти, що теж маємо щось робити, аби дорогоцінні Божі обітниці здійснювались в нас. У зв’язку зі справами теперішнього життя Він обіцяв, що хліб і вода будуть нам забезпечені, але це не означає, що ми маємо занедбувати відповідні нагоди, щоб їх здобути. Він також обіцяв нам участь в майбутньому Царстві, але ми самі повинні зробити так, щоб наш поклик і вибір був певним. Бог є цілком здатний і завжди охочий виконати все зі Свого боку в кожній справі. Але Він покликав нас, щоб ми показали нашу віру в наших ділах, нашій співпраці з Ним усіма розумними способами. – R 3204
* * *
Вічне життя не є природною вродженою властивістю людини, але даром, даним Богом тим, характери котрих перебувають в гармонії з Його характером. Для вірних ця обітниця є певна, підтверджена присягою Єгови. Якщо ми вірні, то наша віра може з непохитною певністю очікувати виконання Божих обітниць. Чи ж така обітниця не має нас надихати до лояльності щодо Бога?
Співзвучні вірші: Пс. 21:5; 133:3; Дан. 12:3; Мат. 19:29; Лук. 20:36; Ів. 3:14-17; 4:14; 5:24,25,29,39; 6:27,40,47,50-58,68; 10:10,28; 12:50; 17:2,3; Дії 13:46,48; Рим. 2:7; 5:21; 6:22,23; 1 Кор. 15:53,54; 2 Кор. 5:1.
Пісні:
Вірші Зоріння: 251. Статті з Вартової Башти: R 5608
Питання: Як цей вірш вплинув на мене на цьому тижні? Чому? З якими результатами?
І горе мені, коли я не звіщаю Євангелії! — 1 Кор. 9:16.
Ми повинні завжди бути готовими розповісти іншим найкращі новини, які знаємо. Співчуття до стогнучого створіння в його різних життєвих труднощах повинно привести нас до того, щоб ми завертали увагу на Господні обітниці щодо наступаючого Царства і благословенств, які будуть доступні всім народам землі. Хто щоденно не проповідує таким чином при будь-якій відповідній нагоді, той дає доказ, що йому або бракує знання чи віри в об’явлені речі, або не робить цього з причини самолюбства, яке Господь не може похвалити. Перебування в такому стані остаточно позбавить його участі в Царстві. – R 3204
* * *
Під Євангелією розуміється добра новина про спасіння в Ісусі і через Ісуса. Найвищий привілей, який може отримати людина, це – надання їй функції вісника Євангелії. Ті, котрі сповнені духом цього становища, дуже засмучуються в своєму серці, коли не можуть виконати своєї місії. Виконання цієї функції так глибоко укорінене в їх характері, що позбавлення їх привілею звіщання Євангелії робить їхні серця нещасними.
Співзвучні вірші: Пс. 40:9,10; Екл. 11:6; Мар. 8:38; 2 Тим. 1:8; Єр. 1:17; 20:7,9; 23:29; Ам. 3:8; 7:15; Ів. 18:37; Дії 4:20; 9:6,15; 26:16-20; 1 Кор. 1:18; 15:58; 2:4; 15:2; Кол. 1:5,6; 4:17; Рим. 1:14-16; 1 Сол. 1:5; 2 Тим. 4:2; Євр. 4:12.
Пісні:
Вірші Зоріння: 138. Статті з Вартової Башти: R 5893
Питання: Чи я проповідував Євангелію на цьому тижні? Як ? Чому? Що мені в цьому допомагало чи перешкоджало? Які були результати?
Бо всі, хто водиться Духом Божим, вони сини Божі — Рим. 8:14.
Отже, Дух є тим провідником, завдяки якому ми можемо пізнати наше справжнє становище, і не лише на початку бігу, але й при його кінці. Якщо ми є проваджені Духом Божим, – якщо це той напрямок, у якому ми прямуємо, якщо це те, чого ми шукаємо, – тоді ми є синами Божими. Він визнає і підтримує всіх, які приходять до Нього через Христа, які надіються на заслугу Господа Ісуса і які надалі перебувають в такому стані серця. – R 3200
* * *
В цьому вірші під Духом Божим розуміється Божа вдача в Його дітях. Його вдача поєднує в собі мудрість, справедливість, любов і силу в досконалій гармонії. Ті, чиї мотиви, думки, слова і вчинки є побуджені і підтримувані цією вдачею, мають Божу печатку, яка свідчить, що вони належать Йому. Через те вони мають, можливо, найсильніше свідоцтво Божого синівства. О, яка ж за знатна та родина, знаком і печаттю якої є Божий характер!
Співзвучні вірші: Вих. 33:13,14; Чис. 9:15-23; 2 Хр. 5:13,14; Пс. 5:9; 23:2,3; 25:5,9; 32:8; 143:10; Пр. 8:20,21; Іс. 48:17; Ів. 16:13; 1 Кор. 3:16; 6:19; Гал. 4:6.
Пісні:
Вірші Зоріння: 113. Статті з Вартової Башти: R 5582
Питання: Чи я маю свідоцтво Духа про яке говорить цей вірш? Як воно проявлялося? Які були результати?
Коли духом умертвляєте тілесні вчинки, то будете жити — Рим. 8:13.
Умови, на яких ми можуть тривати наші відносини з Господом і зберігатися надію участі в славі воскресіння, полягають, як це виразно зазначено, в умертвленні тілесних вчинків, стримуванні тілесних нахилів – умертвленні, розпинанні та вживанні їх в службі для Господа і Його справи. Таке умертвлення вчинків тіла, така боротьба проти слабостей тіла, є тим, про що Апостол в іншому місці говорить як про «війну», коли каже нам, що тіло воює проти духа, а дух проти тіла, тому що вони супротивні і будуть опонентами аж до кінця життя. Якщо, однак, дух є охочий і бореться в міру своїх можливостей проти слабостей тіла, то Господь зарахує таку боротьбу як повну перемогу через заслугу Відкупителя.
– R 3200
* * *
Під духом мається на увазі нове серце, розум і воля, а під тілом – людська натура. Під вчинками тіла маються на увазі самолюбні, світові, облудні і грішні нахили та їх вчинки. Вчинки тіла умертвляються особливо двома способами: через витіснення їх протилежними їм добрими якостями і вчинками і через обмежування вчинків тіла тими добрими якостями і вчинками, які не є їм протилежні. Хто так поступає – осягне життя.
Співзвучні вірші: Гал. 4:6; 5:16,17,22,25; 6:8; Еф. 3:16; Кол. 3:10; 1 Пет. 2:21; 3:4; Рим. 6:6-23; 8:11; 1 Кор. 3:16; 6:19; Еф. 4:22-32; Кол. 3:5-9; Повтор. 30:6; Єз. 18:21; 33:15,16; Зах. 4:6; Мат. 16:25; 19:12, 16, 21; Лук. 18:29,30; Ів. 12:25.
Пісні:
Вірші Зоріння: 144. Статті з Вартової Башти: R 5805
Питання: Які я мав досвідчення на цьому тижні, пов’язані з думкою даного вірша? Який ужиток я зробив з цих досвідчень? Якими були результати?
Бо Бог бачить не те, що бачить людина: чоловік бо дивиться на лице, а Господь дивиться на серце — 1 Сам. 16:7.
Якщо ми випустили з уваги той факт, що Бог дивиться на нас з точки зору волі, і якщо дійшли до того, що оцінюємо себе (і що Бог нас оцінює) за тілом, то напевно ми в такій же мірі впадемо в темноту, замішання та знеохочення. Але з іншого боку не забуваймо, що дух або воля вважається живою по причині її праведності, гармонії з Богом. Тому ніколи не будьмо недбалими щодо нашої волі чи намірів, які керують нашою поведінкою в житті, але пам’ятаймо, що кожна недбалість буде означати пропорційну втрату духовного життя. Для нас завжди є можливим правильне бажання, бо лише абсолютно лояльна воля може бути прийнята Богом в Христі. – R 3200
* * *
Критерій судження багато свідчить про характер особи, яка ним керується. Поверховість і помилковість, як риси характеру пересічної людини, проявляються в її судженні на підставі зовнішнього вигляду. Характер Єгови об’являється в Його способі судження. Замість оцінювати на підставі зовнішнього вигляду, Він проникає в суть справи і базує Свою оцінку на тому, що є дійсним, а не на тому, що тільки здається. Всі речі є оголені і відкриті перед Його всевидючим оком. Наскільки це можливо, ми повинні судити, опираючись не на тому, що здається, а на дійсності.
Співзвучні вірші: Повтор. 10:17; 2 Хр. 19:7; Йов 34:19; 37:24; Мат. 22:16; Ів. 7:24; Дії 10:34,35; Рим. 2:16; 2 Кор. 10:7; Гал. 2:6; Еф. 6:8,9; Кол. 3:25; Як. 2:1-6.
Пісні: 93, 64, 114, 27, 36, 40, 51 / 101, 126, 53.
Вірші Зоріння: 139. Статті з Вартової Башти: R 5652
Питання: Чи я на цьому тижні судив по вигляду чи згідно дійсності? Чому? Як? З якими результатами?
А страва тверда – для дорослих, що мають чуття, привчені звичкою розрізняти добро й зло — Євр. 5:14.
Ті, які мають правдиву і щиру віру в Бога, охоче довіряють Його словам. Ці підставові засади вчення повинні бути вже раніше в них утверджені. Будована ними будівля з золота, срібла і дорогоцінного каміння повинна вже бути в більшій мірі зведена, а пов’язана з нею праця повинна постійно просуватись вперед. Коли вони лояльні і вірні Богу, тоді вони здатні відрізнити правду від неправди. Ми повинні знати, у що ми віримо і чому так віримо, а тоді відважно і без компромісу це проповідувати, бо «коли сурма звук невиразний дає, – хто до бою готуватись буде?». – R 3199
* * *
Як буквальні діти не мають фізичних органів, достатньо сильних, аби перетравлювати тверду їжу, так і духовні діти не мають достатньо сильних органів, здатних засвоювати тверду духовну їжу. Треба бути добре розвиненим у Христі, щоб властиво правильно найглибші правди, а такий розвиток можна осягнути тільки через безперервне тренування розумових, моральних і релігійних здібностей в духовному значенні. Як фізичні, так і духовні м’язи зміцнюються через тренування.
Співзвучні вірші: Єр. 15:16; Єз. 3:3; Ам. 8:11-13; Рим. 16:19; 1 Кор. 2:6-16; 13:11; 14:20; 1 Пет. 2:2; Пс. 119:99; 131:2; Еф. 3:5; 4:13-15; Кол. 3:16; 2 Тим. 3:15-17; Євр. 6:1; 2 Пет. 3:16-18; Як. 1:18-25.
Пісні:
Вірші Зоріння: 8. Статті з Вартової Башти: R 5688
Питання: Як досвідчення минулого тижня підтвердили цей вірш? Яке добро з того вийшло?
Та й усі, хто хоче жити побожно у Христі Ісусі, – будуть переслідувані — 2 Тим. 3:12.
Слід сподіватися опозиції, і вона, без сумніву, буде тривати аж до закінчення нашого бігу в смерті. Терпеливо змиритися з цією опозицією означає пожертвувати своїми власними природними бажаннями щодо дружби та різних приємностей теперішнього життя, зносити труднощі як добрі воїни для справи Правди і переборювати перешкоди (в якому б вигляді вони не прийшли), прикладаючи наші зусилля, щоб чинити Божу волю і працю, пов’язану з просуванням інтересів Його Царства. Дійсне тривання в Господній службі – це, в першу чергу, постійне й уважне досліджування Божого Плану; по-друге, присвоювання його духа; а це веде, по-третє, до палкої ревності в реалізації цього плану, а також до активності в цій службі відповідно до наших здібностей, незалежно від ціни або жертви, якої це від нас вимагало б. – R 3199
* * *
Ті, що живуть у Христі Ісусі – це посвячені. Посвячення робить їх жертвувателями для праведності в світі, в якому перевага надається беззаконню, а невигоди – праведності. Посвячені не можуть інакше поводитись, як тільки переносити переслідування від тих, чиє самолюбство супротивне вчинкам посвячених. Отже всі вірні будуть переслідувані.
Співзвучні вірші: Бут. 49:23; Йов 12:4,5; Пс. 11:2; 37:32; 38:21; 44:16-19, 23; Пр. 29:10, 27; Іс. 29:20, 21; 51:12,13; 59:15; Єр. 20:8; Мат. 5:10-12,44; 10:16-18,21-23, 28; 24:8-10; Лук. 6:22,23; Ів. 15:18,19; 16:1,2; Дії 28:22; Рим. 8:17,35-37; 1 Кор. 4:9-13.
Пісні:
Вірші Зоріння: 121. Статті з Вартової Башти: R 5116
Питання: Чи побожне життя було для мене причиною переслідувань на цьому тижні? Що мені в цьому допомагало або перешкоджало? Як я це переносив? Які були результати?
Так само й Син Людський прийшов не на те, щоб служили Йому, а щоб послужити — Мат. 20:28.
Якщо ми посвятились Господу, тоді кожна жертва з наших слушних прав та інтересів на нашу власну користь як християн, або на користь чоловіка чи дітей, батька чи матері, сусідів чи друзів, братів у Христі, розцінюється Господом як зроблена для Нього; та якби ці самі послуги були зроблені з інших мотивів, – ким-небудь невиправданим і непосвяченим Господу, або зроблені лише для користі тих осіб, а не як жертва для Господа, – то такі речі не будуть нам, як посвяченим, зараховані як жертви.
– R 3265
* * *
Як чудово, що Син Людський, видатний нащадок Адама, прийшов не для того, щоб служили Йому, але щоб послужити іншим. Наскільки ж Син Людський перевершив людину Адама, бо Адам служив собі і зруйнував надію цілого людства, тоді як Ісус, служачи іншим, довершив спасіння для цілого людства. Він перевершив першого Адама настільки, наскільки безкорисливість є вищою від самолюбства. Тому Він є для нас прикладом, і якщо ми будемо Його наслідувати, то будемо надаватись до Царства.
Співзвучні вірші: 2 Кор. 8:9; Мат. 1:21; 4:23; 5:17; 9:13; 15:24; 18:11-14; 20:25-27; Мар. 1:38; Лук. 1:78; 4:18; 22:27; Ів. 4:34; 10:10; 13:4-17; 18:37; Дії 10:38; Гал. 5:13; Євр. 2:9,14,15,18.
Пісні: 112, 13, 20, 67, 93, 86, 116 / 63, 70, 76.
Вірші Зоріння: 163. Статті з Вартової Башти: R 5375
Питання: Яке значення мав для мене цей вірш минулого тижня? Як я його застосовував? Чому? Які були результати?
Повідомити про помилку
Текст, який буде надіслано нашим редакторам: