Плач Приносить Благословення

 ПЛАЧ ПРИНОСИТЬ БЛАГОСЛОВЕННЯ

«Співайте Господеві, святії Його, й славте пам’ять святині Його! Бо хвилю триває Він у гніві Своїм, все життя в Своїй ласці: буває увечорі плач, а радість на ранок!» (Пс. 30:5-6).

    Під пануванням сатани, гріха і смерті, що прийшли на нас через Батька Адама, який свідомо згрішив проти Бога (1 Тим. 2:14), тому що «Адам не був зведений, але, зведена бувши, жінка попала в переступ» (Рим. 5:12,18,19; 1 Кор. 15:22), усе людство серйозно і тяжко страждає, всі разом і кожен окремо, стогнучи і трудячись в болях аж донині. Хоча люди не усвідомлюють цього, вони й надалі «очікують з’явлення синів Божих», коли «визволяться від неволі тління на волю слави синів Божих» (Рим. 8:19-22).

Посвячений Божий люд, в особливий спосіб вибраний і приготований як передтисячолітнє Авраамове насіння, що має благословити всі племена землі (Бут. 12:1-3; 22:15-18; Гал. 3:7-9,16,29), також переживає багато нещасть, тому що «через великі утиски треба нам входити у Боже Царство» (Дії 14:22; Мат. 5:10-12; 10:38; 2 Кор. 4:15-18; Євр. 11; 1 Пет. 4:12-19). Бог дозволив, щоб сатана, як «бог цього віку», «батько неправди», звів і осліпив розуми невіруючих (2 Кор. 4:4; Ів. 8:44), «змушував землю тремтіти» і зробив так, що «темрява землю вкриває, а морок народи» (Іс. 14:16; 60:2). Сатана зробив так, що багато християн були також більш чи менш зведені його хитрими блудами і упіймані в пастку злих практик.

Але Бог визволяє Своїх вірних з «тенет птахолова [сатани], з моровиці згубної [заразної духовної хвороби]» (Пс. 91:3). Після того, як сатана буде повністю зв’язаний і неспроможний зводити більше народи під час Тисячолітнього Панування Христа і Його Святих, Бог зробить так, що земля буде наповнена Його знанням так, «як море вода покриває» (Іс. 11:9). «І Бог кожну сльозу з очей їхніх зітре, і не буде вже смерті. Ані смутку, ані крику, ані болю вже не буде, бо перше минулося»; під час Тисячолітнього Панування Він «усе зробить новим» (Об. 20:1,4; 21:4,5, KJV).

Наш текст приносить нам радість через радісну новину, що там, де під час ночі триватиме плач (ночі темряви, гріха і смутку; це ніч вмирання і сну в поросі землі – Дан. 12:2), прийде радість на (Тисячолітній) ранок (коли мертві воскреснуть і повиходять з гробів – Ів. 5:28,29).

Ми дізналися, що Божий гнів є лише короткочасним (порівняно з вічністю), бо скоро «закриє уста свої всяке безправ’я», тому що під час Тисячолітнього Панування Бог «учинить, що виросте правда й хвала перед усіма народами», і Він створить «небо нове й нову землю, що правда на них пробуває»; «і жадного прокляття більше не буде» (Пс. 107:42; Іс. 61:17; 2 Пет. 3:13; Об. 22:3). Нехай Його посвячені святі (Його святі, повністю віддані Йому) оспівують Його хвалу і «славлять Його святу пам’ять», знаючи, що «все життя в Його ласці» – це життя вічне! Писання досить ясно каже: «Людина… короткоденна та повна печалями» (Йов. 14:1), «бо всі дні її муки, а смуток робота її» (Еккл. 2:23). В умовах прокляття всі страждають і мають багато причин до плачу.

Чи страждання і плач є наслідком особистого гріха?

(1) Багато мають помилковий погляд, що страждання і їх наслідки, смуток і плач, завжди є результатом особистого гріха. Стосовно чоловіка, що був сліпим від свого народження, учні Ісуса запитали свого Господа: «Хто згрішив: чи він сам, чи батьки його, що сліпим він родився?» Ісус відповів: «Не згрішив ані він, ні батьки його, а щоб діла Божі з’явились на ньому» (Ів. 9:1-3).

Давайте розглянемо, чи є слабості карою за гріх? Вони приходять як наслідок того, що людський рід в загальному знаходиться в занепалому стані, або з причини особистої нерозсудливості, або як звичайний випадок в житті, або як проби характеру, або як засоби майбутніх благословень, як у випадку сліпого. Ісус також засвідчив щодо деяких галілеян, на вісімнадцятьох з яких упала вежа в Сілоамі, що їх страждання прийшли не через те, що вони грішили більше за інших. «Ні, кажу вам; та коли не покаєтеся, то загинете всі так!» (Луки 13:1-5).

УСІ ЛЮБЛЯТЬ ЙОВА

Йов є видатним прикладом одного з тих, чиї страждання не були наслідком чинення ним гріхів більше від інших. Навпаки, він був бездоганним в любові і стійким в праведності, Бог був у нього на першому місці і він ненавидів та уникав будь-яких форм зла (Йов. 1:1). Все ж, Бог дозволив йому терпіти майже нестерпні утиски, які потім були значно винагороджені, після того, як його випробування принесли очікуваний результат. О, Йов був випробуваний і зміцнений через його болісні випробування!

Йов пережив втрату всього свого майна, потім усіх своїх дітей, яких він любив, далі любов і прихильність своєї дружини; і, врешті, був уражений болючою хворобою – гнояком, з голови до стіп. Потім троє його друзів прийшли побачити й потішити його, але замість того, щоб стати справжніми утішителями, вони додали йому смутку, наполягаючи на тому, що його власні гріхи мусили бути причиною всіх цих бід, і що його випробування, безперечно, мусить бути карою від Бога за його невірність. Тут ми знову бачимо фальшивий погляд, підтримуваний багатьма, що особливі страждання, смуток і плач приходять як результат особистого гріха. Однак, навіть під такими суворими випробуваннями Йов ніколи не втратив свою віру в Бога. Він каже: «Господь дав, і Господь узяв… Нехай буде благословенне Господнє Ім’я!» (Йов 1:21). «Ось, він убиває мене, та я не перестану надіятись» (Йов. 13:15, Куліша). Йов був дійсно дуже пригнічений, але зумів зберегти свій чесний характер та віру в Бога не дивлячись ні на що. Він не винуватив Бога в несправедливості, а Бог не покинув Свого вірного слуги. На кінець Йов був благословенний більше, аніж коли-небудь перед тим. Наскільки вірним і справедливим є Бог щодо тих, хто любить Його і цілком довіряє Йому!

ЦАР ЄЗЕКІЯ ЯК ЩЕ ОДИН ПРИКЛАД

Цар Єзекія є ще одним прикладом одного з тих, хто пережив страждання і смуток, але не через особистий гріх. Коли Єгова сказав через Пророка Ісаю, щоб він упорядкував свій дім у зв’язку з наближенням смерті (Іс. 38:1-3), в своєму горі Єзекія благав Бога: «О, Господи, згадай же, що я ходив перед обличчям Твоїм правдою та цілим серцем, і робив я добре в очах Твоїх! І заплакав Єзекія ревним плачем!» Пригадай три речі про моє життя: (а) «що я ходив перед обличчям Твоїм правдою»; (б) «та цілим серцем»; (в) «і робив я добре в очах Твоїх». Бог побачив сльози і почув молитву Свого праведного слуги, і чудесно благословив його, за що Єзекія написав прекрасний гімн хвали (Іс. 38:4-22).

В Біблії записано багато інших прикладів страждання і плачу, що прийшли на Божий люд, але не через особистий гріх. Звернімо увагу на плач Марти, Марії, Євреїв, а навіть Ісуса, коли помер Лазар (Ів. 11:32-36).

Ісус «за днів тіла Свого… приніс був благання й молитви до Того [Бога], хто від смерти Його міг спасти [через воскресіння], і був вислуханий за побожність Свою». Він боявся, щоб не вхибити в чомусь, що стосувалося Його жертовної праці, що означало б Його знищення (Євр. 5:7). Звичайно, ніяких Христових страждань, великого голосіння і сліз, які випали на його долю, не можна приписати будь-якому гріху з Його боку! Хоча особистий гріх зазвичай спричиняє особисті страждання, а іноді приносить суворе покарання, все ж, не може буди жодного сумніву, що деякі страждання і плач виникають з інших причин.

ЯКОЮ Є БОЖА ВОЛЯ В ЦЬОМУ ПИТАННІ?

(2) Помилковий погляд, що це ніколи не є Божою волею, щоб Його люд страждав чи плакав, захищається різними способами і різними помилковими філософіями, такими як Християнська Наука, Нове Мислення, Розенкрейцери і т.п. Також в наш час широко розповсюджене послання багатьох так званих «релігійних цілителів» і захисників «говоріння мовами». Вони багатьох звели поглядом, що Бог не хоче, щоб хтось з Його люду страждав чи плакав, чи хворів. Вони проголошують погляд, що якщо хтось страждає, має фізичні проблеми чи переживання, то це завжди є наслідком особистого гріха або маловірства. Що каже Боже Слово? Воно спростовує це твердження, тому що було очевидною Божою волею, щоб ці Його вірні слуги страждали, оскільки це служило їх розвитку та зміцненню, а також Його славі.

Твоя Біблія каже: «Від Господа кроки людини побожної ставляться міцно, і Він любить дорогу її» (Пс. 37:23). «Серце людське обмірковує дорогу, та Господь управляє його кроком» (Прип. 16:9, Хом.). «І знаємо, що тим, хто любить Бога, хто покликаний Його постановою, усе допомагає на добре» (Рим. 8:28). «Бо теперішнє [у порівнянні з вічністю] легке наше горе достачає для нас у безмірнім багатстві славу вічної ваги» (2 Кор. 4:17).

Навіть Ісус, згідно Божої волі і постанови, страждав; і «хоч Сином Він був, проте навчився послуху з того, що вистраждав був» (Євр. 5:8). Він вірно пив з чаші, що Отець дав Йому пити (Ів. 18:11). Він охоче чинив Божу волю, незважаючи на страждання (Ів. 4:34; 5:30; 6:38). Наш Господь сказав Своїм послідовникам: «Страждання зазнаєте в світі» (Ів. 16:33). Ми повинні остерігатися обману, що ніби ніколи не було Божою волею, щоб Його люд страждав і плакав.

ЧИ ХРИСТИЯНСЬКЕ ЖИТТЯ Є ЛЕГКИМ?

(3) Існує помилковий погляд, що християнське життя є завжди у всіх сферах легким. Дійсно, Ісус сказав (Мат. 11:28-30): «Прийдіть до Мене, усі струджені та обтяжені, і Я вас заспокою! Візьміть на себе ярмо Моє, і навчіться від Мене, бо Я тихий і серцем покірливий, і знайдете спокій душам своїм. Бо ж ярмо Моє любе, а тягар Мій легкий!» Але багато помилково зрозуміли цей текст, думаючи, що не має бути ярма обов’язку служіння і будь-якого тягаря в християнському житті. Багато сьогодні думають, що бути християнином означає здійматись до Неба на уквітчаному ложі бездіяльності. Такий погляд є далеким від правди і далеким від досвіду.

Хоча в християнському житті є багато троянд, в ньому також є багато шипів. Ярмо нашого Господа є легким порівняно з ярмом політики, бізнесу, сектантства, світу, гріха, самолюбства і пихи, а в нашій повній відданості Йому воно є доповнене любов’ю. Любов «усе зносить» (1 Кор. 13:7), а тягарі, які ми носимо, є легкими порівняно з важкими тягарями під прокляттям гріха і смерті. В нашому посвяченні ми на себе беремо ярмо і несемо тягар, які Бог захотів на нас покласти, а Господь Ісус, як наш Товариш у ярмі і несенні тягарів, розділяє цей тягар з нами, і Його сила доповнює наші немочі (2 Кор. 12:9,10; Фил. 4:13). Луки 12:49-53 є ще одним уривком, який спростовує помилковий погляд, що християнське життя є виключно легким.

СТРАЖДАННЯ І ПЛАЧ СЛУЖАТЬ ДЛЯ БОЖОЇ СЛАВИ

Є велика користь, що виникає з наших страждань, смутку і плачу, не лише для нас самих, але й для тих, хто вчиться з нашого приймання цих речей в дусі Христа і для Божої слави. Деякі ласки не можуть бути розвинуті без таких несприятливих обставин. Іноді Він дозволяє, щоб страждання прийшли на нас, щоб повернути нас зі сходження з дороги і привести ближче до Себе в послуху і дорогоцінній спільності. Наприклад, в Пс. 119:67,71,75: «Доки я не страждав, блудив був, та тепер я держусь Твого слова»; «Добре мені, що я змучений був, щоб навчитися Твоїх постанов»; «Знаю я, Господи, що справедливі були Твої присуди, і справедливо мене понижав Ти».

Іноді Бог вважає за необхідне на певний час позбавити Свій люд почуття Його постійної присутності і ласки, «аж поки провини своєї вони не признають, і не стануть шукати Мого лиця. Та в утиску будуть шукати Мене» (Осії 5:15). Як вірний батько, коли іноді змушений карати дитину для її добра, страждає ще більше за саму дитину, шукаючи необхідного покарання і застосовуючи його, так наш люблячий Небесний Отець страждає у всіх наших стражданнях – «у всіх наших стражданнях він страждає» – але Він з радістю дивиться на майбутнє добро, що має прийти для нас самих, для інших і для Нього. Якого чудового Небесного Отця ми маємо!

Бог дає нам запевнення у Своїй особливій турботі над нами як Його дітьми (1 Пет. 5:7) і обіцяє нам: «Я тебе не покину, ані не відступлюся від тебе» (Євр. 13:5). В Іс. 49:15,16 читаємо: «Чи матір забуде свою дитину, щоб не помилувати те, що вийшло з її лона? Якщо ж і жінка це забуде, але Я тебе не забуду, сказав Господь. Ось на моїх руках Я намалював твої стіни, і ти постійно переді Мною».

Євр. 12:5-7 каже: «Мій сину, не нехтуй Господньої кари, і не знемагай, коли Він докоряє тобі. Бо Господь, кого любить, того Він карає, і б’є кожного сина, якого приймає! Коли терпите кару, то робить Бог вам, як синам. Хіба є такий син, що батько його не карає?» 8 вірш каже: «А коли ви без кари [навчання, виправлення], що спільна для всіх [правдивих Божих синів], то ви діти з перелюбу, а не сини». 9 вірш: «А до того, ми мали батьків, що карали наше тіло, і боялися їх, то чи ж не далеко більше повинні коритися ми Отцеві духів, щоб жити?»

«Улюблені, не дивуйтесь огневі, що вам посилається на випробовування, немов би чужому випадку для вас. Але через те, що берете ви участь у Христових стражданнях, то тіштеся, щоб і в з’явленні слави Його раділи ви й звеселялись»(1 Пет. 4:12,13). Тому, ми повинні «хвалитися в утисках, знаючи, що утиски приносять терпеливість [покірну витривалість], а терпеливість досвід [визнання], а досвід надію, а надія не засоромить, бо любов Божа вилилася в наші серця Святим Духом, даним нам» (Рим. 5:3-5). Ми не можемо мати Божого визнання, поки перше не будемо випробувані і знайдені вірними, а це буде Йому на славу, якщо ми доведемо вірність в наших випробуваннях, приносячи радість Його серцю і додаючи славу Його імені.

Усе належить нам, тому що ми є Христові, Христос – Божий, а Бог покликав Христа до цих славних досвідчень (1 Кор. 3:21-23). Той, хто не цінуватиме духовної радості, не може очікувати, що встоїть в теперішніх навчаннях з терпінням і вдячністю. Ми повинні бачити певну міру слави, що прийде, аби могли усвідомити собі необхідність цих дивовижних змін в теперішньому часі проби (1 Пет. 1:1).

Наш Господь Ісус, під час Своїх особливих проб, «погорджений був, Його люди покинули, страдник, знайомий з хворобами» (Іс. 53:3). Однак, Він був радий чинити Божу волю, навіть до смерті на хресті (Пс. 40:8; Ів. 4:34; 5:30; 6:38; Фил. 2:8; Євр. 12:2). І Він сказав Своїм послідовникам, що вони блаженні, коли їх будуть переслідувати за праведність, ганьбити і облудно наговорювати заради Нього, і коли ви теж є так трактовані, то Він також сказав: «Сумувати ви будете, але сум ваш обернеться в радість!» (Ів. 16:20).

Якщо це було необхідно і приємно Богові, що «до слави привів багато синів, Провідника їхнього спасіння вчинив досконалим через страждання» (Євр. 2:10), то, звичайно, кожен зарахований до Нього на службу повинен вчитися «терпіти лихо, як добрий вояк Христа Ісуса» (2 Тим. 2:3). «Господь випробовує праведного» (Пс. 11:5). Він «серця випробовує» (Прип. 17:3; 1 Сол. 2:4).

Читаємо в 1 Пет. 5:10: «А Бог усякої благодаті, що покликав вас [Невісту Христа] до вічної слави Своєї [в небесах] в Христі, нехай Сам удосконалить вас, хто трохи потерпів, хай упевнить, зміцнить, уґрунтує». Мале Стадо було вдосконалене через страждання, а також Велика Громада була випробовувана в горнилі страждань. Ці два класи Божого люду є зображені відповідно як золотий та срібний посуд (Мал. 3:3; 1 Тим. 2:20). Всі з Божого народу повинні бути суворо випробувані, перш ніж Він зможе нагородити їх вічним життям. Навіть світ людства буде випробуваний під час Тисячолітнього Судного Дня, а особливо в кінці цього дня, перш ніж одержить остаточну нагороду (Небо на Землі; Мат. 25:34-40).

Звичайно, страждання і плач під час цієї ночі смутку протяжністю 6140 років (від Адама, 4127 до н.е., до 2014 н.е.) принесли багато доброго для Божої слави. Вони приготовляють Його вибрані і квазі-вибрані класи до великої праці і слави, яку Бог має для них на час наступаючого Посередницького Панування Христа –благословення людства в свій час. Світ людства також має багато навчитися і одержить багато користі зі своїх досвідів зі злом під пануванням прокляття гріха та смерті, а коли вони будуть пробуджені з їх сну смерті, для них також настане радість в їх ранок воскресіння. Іван 5:28,29 каже: «Не дивуйтесь цьому, бо надходить година, коли всі, хто в гробах, Його голос почують, і повиходять». Так, після того, як людству буде дана проба до вічного життя і воно зможе прийняти і скористатися з того, з чого воно раніше навчилося, тоді Божою обітницею буде життя вічне! (Пс. 90; Е 17, 320-323 с.).

Обітниця Єгови в Ісаї 55:11 каже: «Так буде і Слово Моє, що виходить із уст Моїх: порожнім до Мене воно не вертається, але зробить, що Я пожадав, і буде мати поводження в тому, на що Я його посилав». Об. 21:4: «І Бог кожну сльозу з очей їхніх зітре, і не буде вже смерти. Ані смутку, ані крику, ані болю вже не буде, бо перше минулося». А наш вірш з Пс. 30:6 каже: «Буває увечорі плач, а радість на ранок». 

BS №888, ’15,8; SB №263, ’15,9

Біблійний Прапор №1, січень-квітень 2015