Властиве і Невластиве Поклоніння

 Властиве і невластиве

ПОКЛОНІННЯ

«Бог є Дух, і ті, що Йому вклоняються, повинні в дусі та в правді вклонятись» (Ів. 4:24).

    ПОКЛОНІННЯ – це зовнішній вияв поваги до святих речей, яка, коли проявляється у властивий спосіб і з властивих мотивів, є приємна Богові. Але поклоніння може мати форму честі і одночасно реалізуватися в спосіб, що не схвалюється Богом. В розмові з Самарянкою наш Господь подав спосіб поклоніння, який Бог приймає. Можна шанувати і вклонятися, а, все ж, не бути приємним Богові. Господь пояснює тут, що властивим поклонінням є шанування Бога в дусі та в правді.

Наш Господь розрізняє шанування в дусі і шанування в правді. Ми можемо мати правду і багато знати про Господа, але якщо не приходимо до Нього з чесним серцем і у властивому настрої прагнень нашого серця, то наше шанування, не дивлячись на глибину нашого знання, не буде приємним. З іншого боку, хтось, хто є поганином і має духа глибокої пошані, не знаючи правди, не може виявити духа належної пошани.

ПОТРЕБА ПОКЛОНІННЯ В ДУСІ ТА В ПРАВДІ

 Візьмімо, наприклад, сотника Корнилія. Він часто молився і давав милостиню вбогим, але був поганином. Він мав щире прагнення наближення до Бога, але Бог тоді не допустив його до ближчого зв’язку з Собою.  Чому? Тому що Корнилій не мав тоді правди, а міг її одержати лише у властивому для поган часі. Але ми бачимо, що коли надійшов властивий час, то саме цей поганин був першим, хто одержав від Бога знання правди, щоб міг поклонятися не лише в дусі, але і в правді. Тоді він одержав запевнення, що його молитви були вислухані Богом (Дії 10:3,30).

Правда, яка була дана Корнилію, є тією підставовою річчю, яку мусять мати усі, щоб наблизитися до Бога і бути прийнятими. Правдою, необхідною Корнилієві, було те, що хоча він був грішником, Бог дав в Ісусі відкупителя – освячення за гріх. Він дізнався, що через наслідування Ісуса і старання чинити Божу волю, так, як її виразив Ісус, він зможе перебувати в згоді з Божими розпорядженнями. То була та прекрасна правда, об’явлена Корнилію. Він одержав Святого Духа і ввійшов до Божої родини.

Та сама засада діє сьогодні. В поганських країнах є люди, які мають добрий характер, тобто наміри серця, тому мають духа пошани, але вони позбавлені правди про Ісуса, а ця правда мусить бути знана даній особі, перш ніж вона змогла б стати в належному значенні шанувальником Бога.

САМАРЯНИ НЕ ПОКЛОНЯЛИСЯ В ПРАВДІ

Це стосувалось самарян (слова нашого тексту були звернені до однієї з самарійських жінок). Самаряни були поганським народом, який шанував Бога на горі Гарізім, в Самарії. Вони задовольнялися знанням того, що Бог був їх Богом. Ця самарянка запитала Ісуса: „Ми вклоняємося Богу на цій ось горі, в Самарії, а ви, євреї, твердите, що в Єрусалимі те єдине місце, де потрібно вклонятись Богу”.

Ісус вияснив їй, кажучи: „Ви не знаєте, чому вклоняєтесь, а ми, євреї, маємо правду на цю тему – ми знаємо, чому вклоняємось. Ми, євреї, можемо вклонятися Богові, тому що під Божим завітом, складеним з нашим народом, ми маємо привілей приходити до Бога в молитві і маємо запевнення, що вона буде вислухана і ми одержимо відповідь. Ми вклоняємося згідно з Божими вказівками”. Він міг також додати: Багато з вас мають душа пошани, але ви не маєте правди на цю тему. Самаряни могли стати наверненими євреями. Та вони не знали про таку необхідність і тому не навернулись.

В період Євангельського віку Церква мала через Христа привілей стати його співспадкоємцем. Деякі, власне, таким чином ввійшли до Божої родини. Але якщо ми прийдемо з цією правдою, але не у властивому дусі, то наші молитви не підіймуться вище нашої голови. Лише ті, котрі ввійшли у властиву спорідненість з Богом, як діти Отця через нашого Господа Ісуса Христа, можуть вклонятися в дусі та в правді. Тільки і виключно щодо таких сповняться великі й дорогоцінні обітниці. 

BS №662, ’91,37; SB №51, ’92,38

Біблійний Прапор №1, січень-квітень 2015

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.