Прагнення Однієї Речі

ПРАГНЕННЯ ОДНІЄЇ РЕЧІ

 Господь моє світло і спасіння моє, – кого буду боятись?

 Господь – то твердиня мого життя, – кого буду лякатись?

 Одного прошу я від Господа, буду жадати того, – щоб я міг пробувати в Господньому домі по всі дні свого життя, щоб я міг оглядати Господню приємність і в храмі Його пробувати. (Пс. 27:1, 4)

Натхнений псалмист в найбільш піднесеному дусі побожності і ревності подає тут серцям і розуму посвяченого Божого народу почуття віри, довіри, любові і поклоніння Богу, Який гідний всякої слави. Хоча багато з тих почуттів базувалися на його бурхливих досвідченнях, вони були виявлені під Божим натхненням, особливо для навчання і збудування Церкви, але також для цілого Божого Ізраїлю.

Отже, сам Господь вказує на почуття палкої побожності по відношенню до Нього, які повинні переповнювати наші серця. Дивлячись на ці думки з цієї точки зору, ми бачимо, як близько Він хотів би притягнути нас до Себе в любові, вірі і вдячній довірі. Хоча розум і здоровий глузд є властивий і необхідний в релігійному житті, особа, яка ніколи не підноситься на крилах святості і ревної віри, яка ніколи не була зворушена до глибини, відчуваючи Божу доброту і добродійства, ніколи не пізнала благості зв’язку, який існує між Богом і правдиво посвяченою особою. Тому після попереднього визнання Ісуса за свого Спасителя, а далі прийняття Його як такого, це провадить таку особу до виправдання вірою. Ті, котрі підіймають такий крок і віддаються Богу в посвяченні згідно з Рим. 12:1, тоді і тільки тоді стають членами правдивої родини Божої.

Слова нашого благословенного Господа Ісуса не були безпідставними, коли Він сказав: «… Отець любить Сам вас» і «Як хто любить Мене, той слово моє берегтиме, і Отець Мій полюбить його і ми прийдемо до нього, і оселю закладемо в нього» (Ів. 16:27; 14:23). Власне в таких умовах всі святі почуття любові, лагідності, віри, вдячності і прославлення наповнюють до країв нашу чашу радості. В святому піднесенні ми співаємо: «Моя чаша – то надмір пиття! Тільки добро й милосердя мене супроводити будуть по всі дні мого життя, а я пробуватиму в домі Господньому довгі часи (Пс. 23:5, 6).

Які ж сповнені палких почуттів мелодії, сповнені вдячного хваління і люблячої довіри ці натхненні Псалми. Вони наказують нашим серцям радіти, а нашим язикам висловлювати задоволення, а також показують нам, як через дослідження Господнього слова і послуху Його заповідям потрібно радіти «завсіди в Господі і за все подяку складати».

Давид кликнув: «Господь моє світло і спасіння моє, – кого буду боятись? Господь то твердиня мого життя, кого буду лякатись?»  (Пс. 27:1, 4), маючи на увазі Господнє провидіння й багаторазове звільнення його із ворогів, а також безкінечну Божу доброту й милосердя, над якими він роздумував. Ця потіха, виражена різними способами в цілому натхненому Божому слові, приходить з усією своєю благословенною силою в час нашої найбільшої потреби. Чим більш запеклі й рішучі вороги, яких ми зустрічаємо, і чим більше насильницька битва з силами темноти, тим славніше визволення і тим більше очевидна маніфестація Божої ласки. По цій причині віра глибше укорінюється із відновленою довірою і впевненістю хапається за всі дорогоцінні Божі обітниці. А любов і вдячність вибризкують з підкріплених сердець з більшим почуттям Божої ласки і благословення.

Так було у випадку Давида і так є з вірним Божим народом, який провадить життя молитви, віри і тісної сполуки з Богом. Така сполука з Богом серед перешкод в благополуччі природним чином щораз більше зосереджує почуття і прагнення серця в Бозі, доки тією єдиною річчю, яку найбільш прагнуть і про котру найбільше стараються, не стане те, що виражає Псалмист – постійне перебування в Господньому домі, оглядання краси Господа і прагнення здобути місце в Його царстві.

Постійно перебувають в Господньому домі ті, які вже осягнули визначене їм становище в небесній фазі Його Царства. Це ті, які в певному короткому періоді в минулому зробили свій поклик і вибір певним і звичайно перебувають у Господньому домі, в Його святому духовному храмі. Вони є Його Церквою – як «зірки небесні» в духовній частині Царства. Вони перебували в Храмі посвячення і всиновлення під час своєї земної подорожі до свого Ханаану, а Господь сказав про вірних: «ймення його Я не змию із книги життя, і ймення його визнаю перед Отцем Своїм і перед Його Ангелами» ( Об. 3:5), а також представляв їх перед Отцем прославленою Церквою, без плями чи вади, чи чогось такого, святими, царями і священиками Богу. Як такі вони перейшли через заслону до Святая Святих – до прославленого духового стану і безпосередньої присутності Бога (Об. 19:7,8).

Вище сказані слова говорять про тих, які мають уділ в «першому воскресінню» (Об. 20:5), але бадьорості додає подальше зрозуміння того, що земне спасіння також становить значну частину в виконанні Божого плану спасіння людини. Першою частиною цього земного починання буде «краще воскресіння», в якому візьмуть уділ Гідні (Євр. 11:35). А якщо ми були ще більш освічені об’явленим словом, то має настати велике пробудження світу. Поклик для нього залунає в Тисячолітньому віці (Ів. 5:28). Ці дві частини спасіння були зображені в обітниці даній Аврааму, що його насіння буде як «зорі небесні», що вказує на небесну фазу Царства, і як «пісок на березі моря», показуючи земну фазу. Це через ці дві діяльності Царства – земну і небесну – будуть «благословенні всі народи землі» через одержання спасіння через Христа (Бут. 22:16-18).

Це єдине прагнення осягнення спасіння є сумою і змістом стремлінь християнина в міру як він щораз більше стає мертвим для світу, а живим для Бога. Стараймося про це щораз більше і підпорядкуймося цьому, тому що так роблячи, ми в значній мірі зміцнимо християнську відвагу, сміливість, загартування духа, і ревність. Всі вони не тільки народжуються від віри, але також зростають і зміцняються через розвиток і зміцнення живої віри при помочі уроків досвідчень.

Відвага, яка народжується від віри, зміцнена через витривалість, промовляє з покірною сміливістю серед найглибшої темноти найбільш незрозумілих труднощів, а також серед найстрашніших бур і найгрізніших небезпек: «Господь моє світло й спасіння моє, – кого буду боятись? Господь – то твердиня мого життя, – кого буду лякатись?»

Ап. Павло з певністю бачив це благословенне натхнення, якщо сказав: «Радійте в Господі завсіди, і знову кажу: радійте ! (…) Ні про що не турбуйтеся, а в усьому нехай виявляються Богові ваші бажання молитвою й проханням з подякою» (Фил. 4: 4-6). Зауважмо, як Слово Боже повчає нас, щоб ми були не тільки тверезі, чуйні, пильні, розважні, молилися і завжди були плідними в Господній праці, хоч це може нести за собою труд, турботи, докори чи також переслідування, але також серед деяких або всіх тих досвідчень, щоб ми були щасливі і сповнені натхнення святої радості. Нам не лише рекомендовано бути радісними, але також вказано спосіб життя, який в природний спосіб створить цю радість. Якщо ми приходимо до Господньої родини, то входимо в нову й святу атмосферу, яку можуть собі уявити й оцінити лише ті, які мають те єдине прагнення, найважливіше з усіх – бути визнаним за гідного постійно перебувати в керуючій Господній руці.

Теперішня Правда №39, весна 2006;

РT ’05, № 712, 46–47; ТР ’05, № 494, 46–48