Різні Божі Угоди

 РІЗНІ БОЖІ УГОДИ

(Е. 15, розділ 11)

ЗАГАЛЬНІ ПОЯСНЕННЯ. АДАМОВА УГОДА. НОЄВА УГОДА. АВРААМОВА УГОДА. УГОДА САРИ. УГОДА, ЗВ’ЯЗАНА ПРИСЯГОЮ. УГОДА ЖЕРТВИ. ДАВИДОВА УГОДА. УГОДА ЗАКОНУ. НОВА УГОДА.

Розважання про різні Божі угоди розпочинаємо з відповідних визначень і пояснень. Слово угода по відношенню до Бога в Біблії вживається в трьох значеннях: (1) в значенні обітниць, які зобов’язують або одну сторону – одностороння або безумовна угода; або зобов’язують різні сторони, одна по відношенню до другої на певних умовах – двостороння угода або умовна; (2) в значенні подібних обітниць з усіма відповідними повчаннями, інституціями, зарядженнями і т.д. і (3) в значенні тих же обітниць з усіма відповідними повчаннями, інституціями, зарядженнями і т.д., а також слугами, які прислуговують підданим угоді цих обітниць, з усіма відповідними повчаннями, інституціями, зарядженнями і т.д. З того, що було подано вище, можна зауважити, що в кожному наступному значенні цього слова міститься все те, що було в попередньому значенні з додатком чогось більше. Тому ми можемо говорити про перше з цих значень як про угоду у вузькому значенні цього слова, про друге як про угоду в ширшому значенні, а про третє як про угоду в найширшому значенні. Усі ці значення є біблійними.

До деяких Божих угод були додані різні застереження, які не накладають обов’язків на підданих угодам, а є зарядженнями, які вони мають привілей вживати, щоб запевнити собі перебування в благословеннях, що випливають з угод. Наприклад, до угоди Сари доданий Заступник, Священик, Пророк і Цар, завданням якого є привести Тіло Насіння до такого стану, в якому воно могло б отримувати і тривати в благословеннях, що випливають з цієї угоди; однак відповідні обов’язки цього Заступника, Священика, Пророка і Царя по відношенню до Тіла Насіння не є обов’язками цього Тіла, а привілеєм користування благословеннями, які дає для них Той, хто займає згадані становища. До старої угоди Закону були додані: посередництво, священство, пророкування і царственість разом з відповідними функціями, які не були частинами угоди, що зобов’язували людей виконувати обов’язки цих становищ, тому що в дійсності вони не були частинами змісту угоди між Богом та Ізраїлем, але були зарядженнями, які сприяли успішній діяльності угоди для Бога й народу. Саме з цієї причини багато антитипів, що мають зв’язок з тими деталями, які були додані до угоди Закону, належать до Віку Євангелії, тобто до Христа і Церкви, а ті деталі з угоди Закону, які зобов’язували людей, є типами на певні деталі в Новій Угоді, які належать до Віку Тисячоліття. Це ж саме явище виступає в деяких деталях, доданих до Нової Угоди, а саме: там є Посередник, Первосвященик, Пророк, Цар і Суддя, доданий до Нової Угоди; однак це не означає, що це мало б зобов’язувати людей виконувати обов’язки Того, хто займатиме ці становища, а з тою метою, щоб Угода успішно діяла для Бога і людей. Для того, щоб не потрапити в замішання відносно угод, ми мусимо тримати в пам’яті правило.

Це правило про угоду з доданими частинами, які не зобов’язують людей, що знаходяться під цією угодою, але які через інші угоди зобов’язують їх урядників і які є привілеєм для підданих угоді, щоб вони могли їх вживати для запевнення собі благословень, що випливають з угод. Наприклад, легко може прийти замішання відносно часу діяльності Нової Угоди, якщо клас Христа, який становить Посередника, доданого до Нової Угоди, вважатимемо за підданих, а не за адміністраторів її застережень для благословення людей з причини єдності Христа (Голови і Тіла) в Угоді, Зв’язаній Присягою і їх посвячення. В Т.Р. 1935:51-61, 68-75 читач знайде 21 біблійний доказ того, що Христос (Голова і Тіло) не є під Новою Угодою.

Як приклади односторонньої угоди – тобто угоди, яка зобов’язує тільки одну сторону, або є безумовною обітницею чи обітницями – ми можемо навести тут Божу угоду, дану Ноєві, в якій Бог обіцяв, що більше вже не знищить потопом людського суспільства, тобто “символічної землі” [кажемо “символічної землі”, бо земля в буквальному значенні ніколи не була ані не буде знищена (Бут. 9:8-17)]; наступними такими угодами є: наше посвячення – угода жертви (Пс. 50:5); угода, що дає тінь, або так звана Авраамова Угода (Бут. 12:2,3), в якій стисло міститься весь Божий План; Угода, Зв’язана Присягою, частиною якої є Угода Сари (Бут. 22:16-18). Ці угоди зобов’язують тільки одну сторону, а тому є односторонніми угодами або безумовними обітницями. З цієї причини обидві Угоди – Авраамова і Сари – є постійно називані обітницями, що зобов’язують тільки Бога (Рим. 9:8, 9; Гал. 3:8-22, 29; 4:23-31; Євр. 6:12-19). Як приклади угод, що є умовними обітницями, які залежать від виконання певних зобов’язань, прийнятих сторонами угод або обітниць (двосторонніх угод), можемо навести Мойсеєву Угоду і Нову Угоду (Еф. 2:12; тут також долучені певні деталі з Авраамових обітниць). В першому випадку Бог та Ізраїль уклали взаємну угоду або контракт, причому Бог зі Свого боку обіцяв дати Ізраїлю життя, право на життя і життєві права, якщо Ізраїль збереже, подані Богом науки, інституції, зарядження і т.д. (Гал. 3:12, 10); Ізраїль зі свого боку обіцяв їх зберегти, оскільки Бог нагородить слухняних вічним життям (Вих. 24:3; Гал. 3:12; Повт. 30:15-20). Ці умовні обітниці становили Угоду Закону в її вузькому значенні. А те, що Нова Угода складається з обітниць, які взаємно учинять Бог і людина під час Тисячоліття і після Тисячоліття на певних умовах, є очевидним з пророцтва Єзекіїля 18:1-24. Ці умовні обітниці будуть становити Нову Угоду у вузькому значенні. Дві Божі Угоди умовного характеру становлять умови, що взаємно зобов’язують Бога та Ізраїль.

Як приклад вживання слова угода в другому, ширшому значенні цього слова, можемо навести Угоду Закону, яка складалася з вище названих умов обітниць, але також з наук, заряджень, інституцій і т.д., що були підставою угоди у вужчому значенні і становили зобов’язання сторін, які входили до угоди (Вих. 24:3, 7; 34:27, 28; Повт. 4:13; Ів. 1:17; Євр. 9:1-10; 10:1-4). В такому сенсі ця угода укладалася протягом 40 років (Євр. 8:9; 3:7-9), а її першими частинами були деякі (не всі) деталі Свята Переходу, дані їм до того, як вони залишили Єгипет; Шабат був їм даний перед їх прибуттям до гори Сінай, а деталі цієї угоди були їм дані при горі Сінай, де з ними була укладена умова або угода у вужчому значенні, незважаючи на те, що деякі деталі були їм дані від часу, коли вони залишили гору Сінай, до часу, коли вони вже були готові увійти до Ханаанської землі (Вих. 12:14-50; 16:22-30; 20-23 розд.; а також численні тексти в Кн. Левит, Числа і Повторення Закону). Науки, зарядження, інституції і т.д. (які містяться особливо в Новому Заповіті), за допомогою яких Бог показує обітницю, зв’язану присягою в обрисах Угоди Сари щодо Христа (Голови і Тіла), теж подібно треба вважати частиною Угоди, Зв’язаної Присягою щодо Христа (Голови і Тіла) в другому значенні цього слова. Так само всі тисячолітні зарядження, інституції, науки і т.д. будуть – разом з обітницями Нової Угоди – Новою Угодою в ширшому значенні цього слова.

Як приклади вживання слова угода в третьому найширшому значенні, наведемо Угоди: Мойсея, Сари, а також Нову Угоду в тому випадку, коли вони типічно представлені як жінки Бога (Гал. 4:21-31; Іс. 54; 60:6 порівняй з Бут. 25:1-5). Це вимагає вияснення, а після вияснення – доказу. В додатку до умовних обітниць Угоди Закону і їх відповідних наук, інституцій, заряджень і т.д., угода в цьому третьому значенні охоплює кожного Ізраїльтянина з його можливостями служби науками, інституціями і зарядженнями угоди, тобто забезпеченнями угоди, для своїх співбратів Ізраїльтян, які, будучи так забезпечувані, є дитиною або дітьми Угоди Закону. Добре зауважмо цю різницю: тут ідеться не стільки про самих осіб, як про можливості цих осіб. Коли Ізраїльтяни служили забезпеченнями Угоди один одному, то вони діяли як матір – антитипічна Агар (Гал. 4:24, 25), а коли були годовані цими забезпеченнями через своїх братів, то діяли як дитина – антитипічний Ізмаїл (Гал. 4:25, 29, 30).

З цієї точки зору на першому місці Мойсей був тією матір’ю, але не з огляду на його здатність давати забезпечення Угоди (з цього огляду він був Посередником Угоди), а з огляду на його здатність застосовувати ці забезпечення до ізраїльського народу потім, коли вони вже були дані. Для допомоги Мойсеєві були додані старші з народу, а особливо дванадцять князів, 70 суддів і священики, які, з огляду на свою здатність служити Ізраїлю забезпеченнями Угоди, були на другому місці частиною тієї матері. Згодом до них було додано Левітів, батьків, пророків, а потім кожного, хто хотів би вчити своїх співбратів Ізраїльтян цим забезпеченням. Таким чином, усі ті з ізраїльського народу, хто був здатен годувати своїх співбратів словом (і т.д.) Угоди, були тією матір’ю. В такому здійсненні функції годування вони були жінкою Єгови – антитипічною Агар, що годувала Ізраїльтян як своїх дітей. Ця жінка існувала ще до того, як вони прийшли до гори Сінай. Вона вже була в особі Мойсея, Аарона і старших Ізраїлю, які навчали весь народ загалом, а також в особі голів родин, які навчали свої родини особливо про деякі зарядження Свята Переходу, які функціонували вже в Єгипті, звідки – як нас Бог запевняє – покликав Ізраїля, Свого Сина (Ос. 11:1). В даному випадку Мойсей не був дружком Молодого, тому що дружко Молодого не міг бути вжитий ані потрібний для жодної з Отцівських символічних жінок, так як це представлено в Авраамі, який без жодного дружка Молодого взяв свою рабиню Агар за наложницю, а не за жінку в повному значенні; так само зробив з Кетурою (Бут. 25:5, 6). Будучи наложницею (а Сара була жінкою в повному значенні), Кетура не могла бути наступницею Сари і зображувати те, що й вона. Кетура не могла бути такою ще й з іншої причини, а саме: її сини не були співспадкоємцями з Ісааком, а були відправлені з дому Авраама, щоб не брати участі з Ісааком у його спадщині (Бут. 25:5, 6).

[В ізраїльському народі існував звичай, що від заручин до шлюбу всі зв’язки між зарученими здійснювалися через дружка, визначеного для цієї цілі, якого називали дружко молодого (Ів. 3:29 – з бібл. словн.). З цієї точки зору брат Джонсон пише, що Мойсей в цьому випадку не був дружком Молодого, бо такий не був потрібний – прип. перекл.].

Тепер перейдемо до Угоди Церкви, яка діє сьогодні, в третьому значенні цього слова. Вона складається з обітниць, зв’язаних присягою (тільки в застосуванні їх до Христа – Голови і Тіла), з усіма опрацюваннями, які знаходимо в багатьох текстах Старого Заповіту і у всіх текстах Нового Заповіту, і з братів, які здібні прислуговувати один одному в цих справах. А тому матір, в останньому обрисі третього значення цього вислову, складається з братів, які прислуговують співбратам, вияснюючи забезпечення Угоди. Тими прислуговуючими братами є: перш за все наш Господь, потім Апостоли, потім пророки (як Старого Заповіту, так і неапостольські вчителі загальної Церкви протягом Віку Євангелії), потім євангелісти, далі пастирі або вчителі, і, нарешті, неофіційні брати в Церкві, що мають здібності годувати співбратів забезпеченнями Угоди. Отже, в остаточному аналізі, антитипічна Сара в останньому обрисі Угоди в найширшому значенні цього слова складається, окрім письменників Старого Заповіту, з усіх членів Малого Стада, здібних служити один одному, тоді як Ісаак зображує цих самих осіб, за винятком письменників Старого Заповіту, в значенні отримування їжі один від одного. Єдиним винятком в цьому випадку є наш Господь. Його брати з Малого Стада не годували Його; але годували Його письменники Старого Заповіту, які є частиною антитипічної Сари, як це буде показано пізніше. В майбутньому Віці Нова Угода, як жінка Єгови в третьому значенні цього слова, буде охоплювати відповідні обітниці, науки і т.д., а також тих, котрі будуть їх застосовувати до реституційного класу: (1) Христа (Голову і Тіло), (2) Велику Громаду, (3) Старожитніх і (4) Молодих Гідних, (5) віруючий Ізраїль і (6) всіх вірних з реституційного класу (Мат. 25:34-40).

Тепер подамо біблійний доказ на третє значення слова угода, коли про нього говориться як про жінку Єгови. Обговорюючи Угоду Закону і ту частину Угоди, Зв’язаної Присягою, яка відноситься до Христа (Голови і Тіла), Ап. Павло в посланні до Галатів 4:21-31 в символах жінок Єгови (Бога, а не Христа) називає Сару як тип другої угоди, а Агар як тип першої угоди. На доказ того, що Сара є матір’ю всіх членів Христового класу в тому значенні, що вони здатні бути годовані нею, Апостол цитує Ісаю 54:1. Подібно як Сара, котра від молодості аж до пізньої старості залишалася безплідною, хоча була заміжньою, так само й та, до котрої стосуються цитовані слова, була безплідною від молодості до пізньої старості, незважаючи на те, що була заміжньою (6 в.). І так як Сара почувалася як покинута вдова, перебуваючи, з приводу своєї безплідності, в приниженні і жалі, тоді як інша – Агар, була взята на її місце, так само й та, до котрої скеровані ці слова, почувалася ніби покинута вдова, перебуваючи, з приводу безплідності, в приниженні і жалі (4, 6, 7 в.), тоді як інша (Угода Закону як антитипічна Агар) була взята на її місце. І так як Сара, умовно кажучи, знову була прийнята за жінку і народила Ісаака, так само й та, про котру тут йде мова, була прийнята знову за жінку і стала матір’ю дітей свого Чоловіка – Бога (5-8 в.). Її Чоловік присягнув (9 в.), що буде їй вірним і дасть добробут її дітям, а це було обітницею безумовної Угоди, подібно як угода, дана Ноєві після потопу. Вчинена для неї (жінки) присяга доводить, що вона не є тільки обітницею, яка зв’язана присягою. Порівняння 17 вірша з 9 і 10 доводить, що вона складається з Господніх слуг, поєднаних присягою з Його угодою, підтвердженою присягою. Це доводить, що антитипічна Сара – це обітниця, зв’язана присягою, що дана Христові (Голові і Тілу) з усіма її біблійними опрацюваннями, а також слугами, які застосовують її до Божих дітей – до Христа (Голови і Тіла) в Угоді, Зв’язаній Присягою. Таким чином наш перший доказ з послання до Галатів 4:22-31 та Ісаї 54:1-17 вказує, що наше третє визначення слова угода є правильним. Тоді, коли вона (Угода) була безплідною і практично покинутою, то особами, які служили тій частині Угоди Сари, були вірні Старого Заповіту, смуток, служба і страждання яких описані в Ісаї в 54 розділі, Євреїв 11 і 1 Пет. 1:10-12.

Інший доказ третього визначення знаходиться в Діях 3:25. В попередніх віршах Св. Петро сказав, що всі пророки – почавши від Еноха (який виступав в образі Мелхиседека), Ноя і Авраама (Юда 14,15; Бут. 9:26, 27; 20:7) – передвістили часи, коли Христос (Голова і Тіло) повернеться в Тисячолітті і запровадить відсвіження, дослівно – буйний розквіт зростаючої і зеленої трави, яка була скошена і висохла від сонця, але знову росте після рясних дощів, які на неї впали. Це зображує реституцію всього, що було втрачене внаслідок гріхопадіння Адама – повернення кожної деталі образу і подоби Бога. Апостол Петро, йдучи далі, згадує про дві частини матері Божих дітей. А після того як він цитує третю обітницю Угоди, Зв’язаної Присягою, ми відразу ж розпізнаємо, що це антитипічна Сара. Цими двома частинами матері є: (1) Угода, Зв’язана Присягою (Бут. 22:16-18) – це видно із процитованої Св. Петром частини цієї Угоди: «І в насінні твоїм усі народи землі благословенні будуть!» (Бут. 22:18) і (2) пророки, котрі писаннями Старого Заповіту служили Христові (Голові і Тілу) в різних опрацюваннях усіх трьох обрисів цієї угоди (1 Пет. 1:10-12). «Сини ви (1) пророків і (2) того заповіту, що Бог вашим батькам заповів, промовляючи до Авраама: «І в насінні твоїм усі народи землі благословенні будуть!» Св. Петро звертається до них як до синів (дітей) антитипічної Сари, тому що попередня частина його проповіді, яка складалася із цитат зі Старого Заповіту, вже привела їх, як посвячених в Мойсеї Ізраїльтян, до Христа через віру (1 Кор. 10:1, 2); а в 6 вірші Апостол каже їм, що це благословенство від Бога в Христі було заплановане для очищення їх від усякої людської нечистоти (2 Кор. 7:1).

Ще один доказ цього третього визначення виражений Св. Павлом в посланні до Галатів 4:19, який випереджає і є вступом до вияснення Павлом типів Сари і Агар. В цьому уривку Св. Павло виразно представляє себе як частину матері (нею є антитипічна Сара) духовних Божих дітей і каже, що він як матір «народжував їх в муках», а це, зрозуміло, є функцією матері: «О мої дітоньки, яких я знову народжую в муках, доки Христос вообразиться у вас». Через те, що Апостоли Іван і Петро є частиною цієї матері, то тих, кому вони служать цими обітницями, вони називають своїми дітьми (1 Ів. 2:1, 12, 14, 18, 28; 1 Пет. 5:13). Ці докази в показують біблійні підстави трьох визначень.

Тепер подамо деякі деталі на тему Адамової Угоди, яка була умовною угодою. Між Богом і Адамом не було писаної угоди, але існувала угода сама по собі, з огляду на те, що Адам був створений на Божий образ і подобу як досконала людина. Батько Адам, будучи створений на Божий образ на людському рівні, мав усілякі права, які належать досконалій людині. Бог йому дав, як право на життя, привілей досконалого існування на так довго, як довго він залишатиметься в гармонії з справедливістю. Бог йому також дав життєві права: привілей посідання досконалого тіла з досконалим життям, привілей розмноження людського роду з досконалим життям, привілей досконалих кліматичних, сприятливих для здоров’я умов, досконалі продукти харчування, привілей досконалих домашніх, атмосферних та інших умов, привілей контролю над землею як її володар і над усім, що на ній є, а також привілей досконалого спілкування з Богом і людиною. Ці благословенства підлягали під умову послуху, бо існувала угода, яка охоплювала Бога і Адама (Ос. 6:7). Як довго Адам дотримувався своєї частини угоди, так довго Бог дозволяв йому користуватися правами, які Він надав йому в дарунок при його створенні. Право на життя і всі супровідні йому життєві права були подаровані Адамові при його створенні на умовах. Він міг посідати їх так довго, як довго залишався в згоді з умовою, на якій він їх отримав. В Осії 6:7 знаходимо згадку про порушення цієї угоди: «Вони заповіта Мого порушили, мов той Адам, вони там Мене зрадили». Це був очевидний акт зради Адамом Бога. Хоча по природі його тенденції були скеровані до Бога, однак він порушив їх, впадаючи в гріх. Його любов до жінки розвинулася до такої міри, що перевищила любов до Бога як найвищу річ в його житті. Це було переступом угоди, за що він поніс кару смерті, будучи відкиненим від Бога і від спільності угоди з Ним, віддаленим від Бога через вирок смерті, виданий йому і матері Єві, яка разом з ним зламала угоду.

До появи гріха стосунки між Адамом і Богом були дуже приязні. Ці стосунки були такими, що Бог розмовляв з Адамом, а Адам з Богом, причому, розуміється, що Єгова вів розмови з Адамом через Логоса, який ще не став людиною, але був Божим представником у цій справі. В зв’язку з цим ми бачимо, що це дійсно була угода, укладена в самій істоті його (Адама) буття. Саме цією угодою він погордував і відкинув її тоді, коли почав любити свою жінку більше, ніж любив Бога. Замість того, щоб відважитися жити без неї, він, з любові до неї, вирішив, що воліє померти разом з нею. Тому він свідомо вибрав самогубство, полюбивши жінку більше, ніж Бога, якого повинен любити перш за все. Бог дозволив Адамові мати доступ до всіх дерев у саду за винятком одного дерева, дерева пізнання (досвідчення) добра і зла. Споживання плоду з того дерева принесло досвідчення зі злом, тоді як стриманість від споживання з нього постійно давала досвідчення з добром. Адам жив би завжди, якби був слухняний щодо наказу. Без сумніву, Бог дав би йому інші проби і досвідчення для його випробування з інших точок, але цієї проби було достатньо, щоб показати, що Адам обожнював свою жінку, замість того, щоб шанувати Єгову.

Його права були забрані від нього, але йому було дозволено вживати рештки тих прав аж до часу, коли поступово внаслідок процесу вмирання вони були повністю відняті від нього в момент смерті (Бут. 2:7; 3:19; Рим. 5:12-14). Хоча він вже не мав права на життя і життєвих прав, то Бог ще дав йому привілей поступової, а не раптової смерті. Все, що залишилося в батька Адама після вироку, то це згасаюче життя в недосконалих життєвих умовах. Ось таким був стан, в який потрапив Адам: втрата усього, чим Він був, що мав і на що мав право – своє право на життя і життєві права.

Іншою угодою є Угода з Ноєм, яку ще називають Угодою Веселки. Це безумовна угода, тобто обітниця, яку Бог учинив по відношенню до людського роду. Опис про цю угоду знаходиться в Бут. 9:12-17 і в Іс. 54:9. До потопу над небозводом навколо землі розтягався водяний «перстень», котрий був останнім із семи, що впали на землю протягом процесу творення. Цей перстень був утворений з чистої води і впав у формі дощу, що тривав 40 днів і 40 ночей. Після потопу Бог вчинив так, що перший раз з’явилася веселка. «І Бог промовляв: Оце знак заповіту, що даю Я його поміж Мною та вами, і поміж кожною живою душею, що з вами, на вічні покоління: Я веселку Свою дав у хмарі, і стане вона за знака заповіту між Мною та між землею. І станеться, коли над землею Я хмару захмарю, то буде виднітися в хмарі веселка. І згадаю про Свого заповіта, що між Мною й між вами, і між кожною живою душею в кожному тілі. І більше не буде вода для потопу, щоб вигубляти кожне тіло. І буде веселка у хмарі, і побачу її, щоб пам’ятати про вічний заповіт між Богом і між кожною живою душею в кожному тілі, що воно на землі. І сказав Бог до Ноя: Це знак [символ] заповіту, що Я встановив поміж Мною й поміж кожним тілом, що воно на землі». Зрозуміло, що поки водяний перстень розтягався над небозводом, то не могла сформуватися під ним жодна хмара, ані не могла з’явитися веселка, тому що вода спричинювала певного роду притемнення на землі. Але коли водяний перстень за 40 днів і 40 ночей впав на землю, тоді виникла можливість появи веселки, яка з’явилася тоді вперше. Для Ноя і його сім’ї це було доказом, що земля вже більше не буде знищена потопом. Хоча Бог наприкінці Віку Євангелії знищить суспільство за допомогою символічного вітру, землетрусу й вогню, то, однак, вже більше не знищить землі потопом в буквальному значенні, так як знищив людство під час потопу за днів Ноя. Цей потоп дав Ноєві, нам і всьому людству запевнення, що Бог вже більше не спровадить потопу, який би покрив цілу землю, тому що вгорі над небозводом немає водяного персня, який міг би знову впасти у вигляді довготривалого дощу. Хоча тепер є дощі, але жодного з них не вистачить для покриття цілої землі. Те, що потоп за часів Ноя покрив цілу землю, ми бачимо хоча б з того факту, що в північному Сибіру знайдено мастодонтів, антилоп і косуль із зеленою неперетравленою травою в шлунку. А це доводить, що вони були захоплені зненацька і раптово заморожені, як в холодильнику. Деякі музеї мають справжні експонати, інші мають тільки макети, які є абсолютним доказом того, що раптово на цілій землі аж по північний полюс розлилися води потопу, який буквально покрив цілу землю і змів усі живі творіння за винятком тих, яких Ной розмістив у ковчезі. Льодові тріщини на скелях завжди біжать в північному або південному напрямку, вказуючи на тиск, який виник на полюсах. Бог дотримується і завжди буде дотримуватися Своєї угоди, що вже ніколи не знищить землі потопом, хоча то тут, то там можуть проходити локальні зливи.

Наступна угода, на яку ми повинні звернути увагу, це Авраамова Угода. Текст, який про неї говорить, знаходиться в Бут. 12:1-4: «І промовив Господь до Аврама: Вийди зі своєї землі [з Уру Халдейського], і від родини [кровних] своєї, і з дому батька свого до Краю, який Я тобі покажу [Ханаанського Краю]. І народом великим тебе Я вчиню [тим великим народом буде: по-перше дійсний тілесний Ізраїль, по-друге дійсний духовний Ізраїль], і поблагословлю Я тебе [Бог обіцяв, що рясно його ощасливить], і звеличу ймення твоє [в англ. «зроблю твоє ім’я великим» – дам тобі велику репутацію, великий уряд і велике становище поміж Божого народу], – і будеш ти благословенням [будеш приводом благополуччя для багатьох]. І поблагословлю, хто тебе благословить [тих, хто вчинить для нього добро, Бог буде благословляти], хто ж тебе проклинає, того прокляну [тих, хто (навіть часто виступаючи як представники Бога) відкине його – Бог прокляне]. І благословляться в тобі всі племена землі [тут дана обітниця, що всі народи землі будуть благословенні через Авраамове насіння]. І відправивсь Аврам [з Уру Халдейського], як сказав був до нього Господь, і з ним пішов Лот [супроводжував його в цій подорожі]».

Коли Авраам був ще в Урі Халдейському, то Бог запропонував укласти з ним угоду (Дії 7:2, 3), але прив’язав до цього певні умови, які Авраам мусив виконати перед тим, як Бог уклав з ним угоду. До цих умов належало: залишення (1) свого краю, (2) своїх кровних, (3) дому свого батька і (4) похід до вказаної землі, яка виявилася Ханаанською землею (Бут. 12:1). Тільки після того, як Авраам виконав ці умови, Бог уклав з ним угоду. Через подані вище чотири проби Авраам мав довести своє підданство, щоб бути гідним угоди, причому це він мав показати до того, як Бог дав (затвердив) цю угоду. Хоча в Урі Халдейському Авраму на умовах була запропонована угода, то вона не була йому дана (затверджена) аж до часу, коли виконав умови, від яких вона залежала. А коли умови були виконані, то угода була «затверджена» (Гал. 3:17). З цього виникає, що угода не була йому дана (затверджена) в Урі Халдейському, а при його вході до Ханаанської землі. Св. Степан каже нам, що в Урі Халдейському Аврааму було запропоновано виконати ці умови, але ні слова не каже про те, що в Урі Халдейському з Авраамом була укладена (затверджена) угода. А зв’язок між текстом Бут. 12:1 і Бут. 12:2, 3 доводить, що умови, згадані у 1 в., мусили бути виконані до того, як обітниці з 2 і 3 в. стали власністю Авраама. Коли ці умови були виконані, то Бог «затвердив» по відношенню до нього угоду, а Св. Павло каже, що через 430 років після «затвердження» угоди був даний Закон (Гал. 3:17).

Бог так вподобав, щоб послужитися Авраамом і його трьома жінками (а точніше, однією жінкою, Сарою, і двома наложницями Агар і Кетурою – Бут. 25:6), щоб зобразити справи, пов’язані з трьома великими угодами. Ця початкова і всеохоплююча угода з Авраамом записана в Бут. 12:2, 3. Складається вона із семи частин або ж семи обітниць і є Божим Планом в мініатюрі. Всі пізніші Божі угоди є ефективними через те, що вона обіцяє. Перша обітниця «Народом великим тебе Я вчиню» стосується в антитипі до всього насіння загалом, але спеціально стосується до Христа (Голови і Тіла) – народу, що приносить плоди, народу святого (Мат. 21:43; 1Пет. 2:9). Ця перша обітниця Авраамової Угоди розвинута в Бут. 22:16-18, де вона виступає як Угода, Зв’язана Присягою, бо Бог додав до неї присягу (Бут. 22:16; Євр. 6:13-21). Ця угода складається з двох частин, небесної і земної, як на це вказують вислови: насіння як «зорі на небі» і насіння як «пісок на березі моря». Кожна частина цього насіння в свою чергу поділена на два класи: небесна – на Мале Стадо і Велику Громаду, а земна – на Старожитніх і Молодих Гідних. Остаточно насіння повністю буде включати в себе також вірний реституційний клас, а особливо Євреїв в їх характері благословення всього людства (Рим. 11:29; Мат. 25:34-40). Та частина Угоди, Зв’язаної Присягою, яка є розвитком тільки першої обітниці початкової Авраамової Угоди і яка стосується до Христа (Голови і Тіла), зображена в Сарі. Сара не є типом тих частин Угоди, Зв’язаної Присягою, котрі розвивають Велику Громаду, Старожитніх і Молодих Гідних, а також вірний реституційний клас. Вона зображує тільки ті обітниці, котрі розвивають Христа – Голову і Тіло – Гал. 3:15-29; 4:23-31; Рим. 9:7-9. З Дій Св. Апостолів 3:25 можемо зауважити, що частина Угоди, Зв’язаної Присягою розвинула Старожитніх Гідних. Тут Св. Петро звертається до певних правдивих Ізраїльтян, що визнавали Христа і були з класу Старожитніх Гідних, що жили наприкінці Єврейського і на початку Євангельського Віків і яким був даний привілей перенесення їх до небесної частини, зображеної в Сарі в Угоді, Зв’язаній Присягою. Частково текст до Євреїв 6:12-17, а також весь 11 розділ до Євреїв, особливо 39 вірш доводять, що Старожитні Гідні були піддані Угоді, Зв’язаній Присягою в її земній частині. З деяких інших текстів Св. Письма (не таких ясних, як наведені вище) ми робимо висновок, що Велика Громада і Молоді Гідні теж подібно розвиваються через дві інші частини Угоди, Зв’язаної Присягою; це також відноситься і до вірного реституційного класу (Євр. 11:12). Ці частини Угоди, Зв’язаної Присягою не представлені в жодній з Аврамових жінок.

Те, що Угода Закону є зображена в Агар (втеча), котра була додана до Сари (княгиня), виразно навчає послання до Гал. 4:23-31. Та частина початкової Угоди, що обіцяла потомство (насіння), була насамперед дана без присяги, як перша обітниця первісної Авраамової Угоди і була за 430 років до Закону. Цей факт був зображений в тому, що Сара була справжньою жінкою Авраама ще задовго до того, як він взяв Агар як наложницю. Але, як наложниця народила сина раніше ніж Сара, так само й Угода Закону розвинула тілесний Ізраїль до того, як антитипічна Сара розвинула духовний Ізраїль. Пізніше, під час відлучення антитипічного Ісаака (Христового класу) в жниві Єврейського Віку, Угода Закону і тілесний Ізраїль, як продукт цієї Угоди, були відкинені (Гал. 4:29, 30) і залишилися відкиненими (Рим. 9-11 розділи; Гал. 4:29, 30), так само як Агар і Ізмаїл залишилися відкиненими протягом решти життя Сари, а це відповідає тому, як Ізраїль був впертий і відкинений Богом аж до часу доповнення повного числа вибраних (Рим. 11:25-27). Тому Сара в подальшому перебігу зображує той факт, що найвища фаза Угоди, Зв’язаної Присягою розвивала Христовий клас від Йордану (Мат. 3:13-17; Дії 10:38; 3:25; Рим. 11:7-9; Гал. 3 і 4 розд.) аж до кінця Віку Євангелії – часу повернення Ізраїлю до стану ласки.

Після смерті Сари Авраам взяв собі наложницю Кетуру (кадило), яка зображує Нову Угоду. Тому, після Віку Євангелії, коли Угода Сари перестане діяти, якщо йдеться про розвиток насіння, Бог прийме іншу угоду, як символічну наложницю. Однак, хтось міг би запитати, звідки ми можемо знати, що Кетура зображує Нову Угоду? Відповідаємо, що доводить це Іс. 60:6, 7. Цей розділ, без сумніву, в образі міста Сіон описує правління Христа під час Тисячоліття (14 в.); ця ж сама думка міститься у вислові «Новий Єрусалим» в Об. 21. Кедар (темний) і Невайот (височини) з 7 вірша – це старші, а тому головні сини Ізмаїла (той, кого Бог слухає – Бут. 25:13) і вони зображують дві частини Ізраїлю так, як вони означені в поділеному царстві: Ізраїль (десять поколінь на чолі з Єфремом) і Юда (два покоління на чолі з Юдою), і так само це представлено в класичному тексті про Нову Угоду (Єр. 31:31-34). Дванадцять синів Ізмаїла (Бут. 25:16) зображують дванадцять поколінь Ізраїлю. З цього виникає, що 7 вірш вказує, як потомки Якова в їх поділі на дві групи, з якими безпосередньо буде укладена Нова Угода, будуть благословенні зарядженнями Тисячоліття – зарядженнями Нової Угоди. З Кетурою Авраам мав шестеро синів (Бут. 25:2). Правильний переклад тексту Іс. 60:6 повинен звучати: «дромадери (одногорбі верблюди – приміт. перекл.) з Мідіяну [битва; один з синів Кетури], навіть з Ефи [темрява; первородний син Мідіяна]». Шева (присяга) був первородним сином Йокшана (птахолов, переможець впавших ангелів), як ще один із синів Кетури. Тому розуміємо, що сини Кетури, Мідіян і Йокшан, зображують реституційний клас і клас Гідних; Ефа зображує тих, котрі тепер знаходяться в темряві, але будуть переможцями в Тисячолітті, тоді як Шева зображує Старожитніх Гідних, а Дедан (низький), також син Йокшана, зображує Молодих Гідних у Віці Тисячоліття під Новою Угодою. Вони, як вказує текст Іс. 60:6, будуть в Тисячолітті благословенними і самі будуть благословенством. Це доводить, що вони є під Новою Угодою, котра, як ми вище показали, буде Угодою Тисячоліття. Це в свою чергу доводить, що Кетура зображує Нову Угоду. Типічна спорідненість Сари, Агар і Кетури доводить, що перша з них зображує Угоду, яка розвиває Христа, друга – Угоду, яка у Єврейському Віці розвинула тілесний Ізраїль, а третя – Нову Угоду, яка настане, коли перша і друга Угоди перестануть діяти.

Тепер розглянемо обриси Сари з Авраамової Угоди, яка часто називається Угодою Сари або Угодою Ласки. Хочемо ми розглянути сім напрямків думок, які з цим пов’язані: зміст цієї Угоди, її природа, цілі, час дії, тип, знак і нагорода. Насамперед розглянемо її зміст.

Ті частини Авраамової Угоди, що відносяться до Божих обітниць щодо Христа (Голови і Тіла), містяться в Угоді Сари, як це виражено в Бут. 22:17, 18 і Гал. 3:16, 29. Бог сказав: «…Розмножу потомство твоє, немов зорі на небі; …потомство твоє внаслідує брами своїх ворогів; і в потомстві твоєму будуть благословенні всі народи землі». Ці обриси Сари, тобто частини цієї Угоди, є названі нашою (Христа – Голови і Тіла – прип. перекл.) матір’ю (Гал. 4:24, 26-31). А тому ці три обітниці становлять нашу матір і в Біблії ми часто знаходимо згадки про ці обітниці як про нашу матір (Іс. 54:1-17). Це насуває питання: «Чому Біблія так подає?» Чинить вона так тому, що ці обітниці для нас як Нових Створінь є тим, чим є матір для плоду. Матір постачає поживу і можливості розвитку аж до часу, коли плід стає приготований до народження. І це охоплює в собі речі, котрі ці обітниці нам дають. Вони постачають поживу для розвитку нового розуму. Ця думка не є фантазією, але фактом, який добре відомий всім вірним з досвіду.

Придивімося, що міститься в цих трьох обітницях, розглянувши кожну з них по черзі. «Розмножу потомство твоє, немов зорі на небі». Думка, виражена тут, не буде добре зрозумілою, якщо ми не візьмемо під увагу частину обітниці, яку ми проминули в даній цитаті як таку, що не належить до Угоди Сари. Частина, яку ми проминули, належить до Авраамової Угоди, але не є частиною Угоди Сари. Угода Сари складається з тих частин Авраамової Угоди, які розвивають тільки Мале Стадо. Саме тому ми проминули другу частину першої обітниці, котра відноситься до земного насіння, яке прирівняне до піску на березі моря. Ці обітниці взаємно пояснюють одна одну. Зорі – це небесні тіла, а пісок на березі моря – земна річ. З огляду на це, тут виступає думка про два насіння – небесне і земне. З такої точки зору ми хочемо тут вести мову про обітниці, що відносяться особливо до небесного насіння, бо тільки його матір’ю є Сара.

Обітниця «розмножу потомство твоє, немов зорі на небі» вказує на те, що це насіння буде духовне. А це дає багато для роздумів. Перш за все, в цьому міститься думка, що насіння буде духовним по природі, так якби звучало: «Насіння твоє стане насінням Божим, а потомство твоє колись матиме нетлінні тіла і нескінченне життя». Їхні тіла матимуть здатність переміщатися в просторі так швидко, як сьогодні це роблять наші думки. Для їхніх тіл не буде існувати таких перешкод як двері, стіни чи грати, так як це ми бачили, коли Ісус після Свого воскресіння увійшов до горниці, в якій зібралися Його учні, хоча двері були замкнені з причини страху перед Євреями. Вони матимуть тіла, які будуть цілковито під контролем досконалої волі, будучи здатні чинити те, що воля їм наказує. Ті тіла ніколи не будуть опиратися наказам досконалої волі. Такі тіла не будуть підлягати втомі, голоду, спразі, хворобі чи стражданням. Їх тіла будуть наповнені еліксиром життя. Все це і значно більше виражає перша обітниця.

Є також ще інші речі, що містяться в цій обітниці. Вірні, котрі будуть мати Божественні тіла, мусять спочатку посісти Божественні серця і уми. Це видно з самої природи речей: якби хтось, наприклад, мав розум пса в своєму людському тілі, то посідав би й характер пса; а якби хтось мав людський розум в Божественному тілі, то посідав би також і людський характер, котрий виглядав би дивно не на своєму місці в Божественному тілі і був би недосконалістю замість обіцяної найвищої досконалості. Отже, слова «розмножу потомство твоє, немов зорі на небі» означають, що ми матимемо Божественне серце і розум. Бог зобов’язується розвивати в цьому насінні уми і серця подібні до тих, які мав Господь Ісус, які Бог в Ньому розвинув. Ця обітниця допомагає розвинути такий розум і серце і в цьому сенсі вона є для нас матір’ю. Тримаючись цієї обітниці в розумі і серці, тобто присвоюючи її собі з небесної поживи, ми розвиваємося на подобу Отця і Сина. Отже, ми можемо прагнути і сподіватися, що будемо посідати характери, подібні до характеру Небесного Отця і Господа Ісуса. Можемо цього прагнути й очікувати, якщо ми вірні в уживанні Божого Духа, Слова і Провидіння з метою здобуття такого характеру і відповідних йому тіл.

Однак, ця обітниця охоплює ще більше. Якщо ми будемо мати серця і уми розвинуті і приготовані до духовних тіл Божественної природи, то будемо також мати духовні, Божественні краєвиди і духовних товаришів. Справді, ми були б дуже самотніми без духовних товаришів. В таких товаришах знаходимо радість і щастя. Саме з цієї причини ця обітниця охоплює дальшу думку, що насіння буде мати радість в товаристві, яке буде відповідати їх духовному стану. Тому вони матимуть благословенний привілей предстати, бачити і спілкуватися з Богом як сини і спадкоємці. Більшого благословенства не можна собі уявити. Отже, вірно вживаючи Божого Духа, Слово і Провидіння, нам можна прагнути й очікувати, що ми осягнемо Божественний характер і тіло, а також благословенний привілей бачити Бога і спілкуватися з нашим Небесним Отцем як Його сини і спадкоємці.

Ще інша думка міститься в цій обітниці. Нам буде дозволено спілкуватися й бачитися з іншою великою духовною істотою – нашим дорогим Відкупителем. Через вірне вживання Божого Духа, Слова і Провидіння ми можемо прагнути й сподіватися, що побачимо нашого дорогого Відкупителя, спілкуючись з Ним як брати і співспадкоємці! Яка славна обітниця! Який благословенний привілей! Говорячи образною мовою, Єгова організував торгівельну фірму, яку можна б назвати «Єгова і Сини»; а ми, якщо залишимося вірними, можемо стати спільниками цієї фірми, внаслідок чого могтимемо завжди бачити й спілкуватися з Богом, бачити й спілкуватися з нашим дорогим Спасителем, бачачи Їх око в око, обличчя в обличчя, виявляти Їм нашу любов і відчувати Їх любов, а також ділити з Христом всі багатства, якими Його наділив Бог.

Нашим привілеєм також буде, бо і це охоплює обітниця, вічно бачити і бути спорідненими з Христовим тілом як його члени, а особливо з Апостолами, пророками, євангелістами, пастирями, вчителями й іншими братами з Віку Євангелії, знаними нам і незнаними. Яка благословенна спільність! Яким великим благословенням буде зустріти Св. Павла, Св. Петра, Св. Івана, Св. Якова та інших з подібним духом і бути вічно з ними спорідненими як брати і співспадкоємці! Тому ми можемо прагнути й очікувати цього благословенного привілею, вірно вживаючи Божого Духа, Слово і Провидіння!

В цій обітниці міститься також і те, що ми, вірно вживаючи Божого Духа, Слово і Провидіння, можемо прагнути й очікувати можливості бачити і спілкуватися з Великою Громадою, з Ангелами, а також з Старожитніми і Молодими Гідними. Зауважмо тут різницю у висловах: з одного боку можемо бачити і бути споріднені, тобто бути спільниками з Богом і Христом, але з іншого, хоча можемо прагнути й очікувати, що будемо бачити й перебувати з класом Великої Громади, з Ангелами, а також з Старожитніми і Молодими Гідними, то, однак, не будемо мати з ними спільної частки, оскільки будемо з Христового класу. Мале Стадо буде виключною групою духовних істот. Однак це буде річчю, гідною пожадання, і річчю, якої ми можемо сподіватися на підставі обітниці Господа, що будемо бачити таких добрих істот, якими будуть члени Великої Громади. Вони матимуть щиру любов до справедливості. Будуть оцінювати Христову кров, яка їх відкупила, і остаточно впровадять в чин своє посвячення, хоча спочатку не хотіли посвячуватися цілковито і беззастережно. Буде великим благословенням бачити і бути з такими вірними і правдивими характерами як Старожитні і Молоді Гідні. Будемо також бачити й перебувати з усіма Ангелами, а також з тими, – нашими ангелами-хоронителями, – котрі мають завдання провіденціально опікуватися нами, роблячи так, що зовнішні речі укладаються для нашого добра. Ми будемо мати ці привілеї, якщо залишимося вірними як Насіння. Обітниця, яку ми розважаємо, містить також думку про посідання. Христу і Церкві як Божим спадкоємцям буде належати весь всесвіт. Ми навіть не можемо собі уявити, якими багатими це нас зробить. Наші прагнення та очікування могтимуть досягнути речей і зробити їх нашою власністю. Яка славна думка! Які великі речі обіцяні в першій частині Угоди Сари: «Розмножу потомство твоє, немов зорі на небі»!

Друга обітниця Угоди Сари звучить так: «Потомство твоє внаслідує брами своїх ворогів». Що це означає? Пригадуємо, що в давнину міста були оточені мурами. Ці мури були їх силою і безпекою. Саме з цієї причини в біблійній символіці мури зображують безпеку, потугу й опіку. Бо вони обороняли місто від нападу. Контроль над брамами міста означав контроль над містом. То якою є думка цього тексту? Погляньмо: ми маємо певні погані риси, які заховалися за мурами в нашій природі, а функцією нової природи є перемогти їх. Це насуває на думку наступний текст: «Хто ж панує над собою самим, ліпший від завойовника міста» (Прип. 16:32). Нашими ворогами є наші гріхи, блуди, самолюбство і світовість, причому ці сили знаходяться під керівництвом сатани, світу і тіла. Кожна з цих загальних схильностей становить окремі корпуси в армії зла. Різні форми гріха є воїнами в корпусах гріха; різні форми блуду – це воїни в корпусах блуду; різні форми самолюбства – це воїни в корпусах самолюбства; різні форми світовості – це воїни в корпусах світовості. З цього виникає, що наші природні серця і думки є символічним містом, містом людської душі, як його назвав Дж. Буньян. Командир цього міста – сатана, а світ і тіло – його поручники, які діють з ним і під його керівництвом у цій боротьбі. Виявляється, що Ханаанці зображують зло наших природних сердець і умів, котрих потрібно перемогти. Наші природні серця і уми – антитип міста – укріплені беззаконням. Сатана через світ і тіло вживає своїх воїнів (різні форми зла) як армію, за допомогою якої хоче утримати владу в наших серцях і умах. З іншого боку, різні елементи Правди в наших умах становлять корпуси Божої армії, різні елементи справедливості – інший вид корпусів, різні форми любові – наступний, третій вид корпусів і різні форми небесної думки – четвертий вид корпусів. Ця армія складається з наших духовних сердець і умів. Вона облягає символічне місто і має його взяти в своє володіння. Бог гарантує, що вірні його здобудуть: «Потомство твоє внаслідує брами своїх ворогів». Тому, брати, через вірне вживання Божого Духа, Слова і Провидіння ми можемо прагнути й очікувати, що переможемо наших ворогів – наші гріхи, блуди, самолюбство і світовість.

Часом, коли воїни в тяжкій ситуації, то їхні товариші мають привілей прийти їм на допомогу. Це насуває на думку подальшу фазу цієї обітниці. Нашим привілеєм як Христових воїнів є допомагати нашим братам в перемаганні їх ворогів: блудів, гріховності, світових думок і самолюбства. Господь допоможе нам у справі надання допомоги нашим братам перемогти їхніх ворогів. Тому ми можемо не тільки прагнути й очікувати, що через вірне вживання Божого Духа, Слова і Провидіння ми переможемо наших власних ворогів, але можемо також сподіватися, що підтримаємо наших братів, допомагаючи їм перемогти ворогів їх Нових Створінь.

У словах «потомство твоє внаслідує брами своїх ворогів» міститься ще й третя думка. Про це насіння сказано в 1 Кор. 15:25, 26: «Бо належить Йому царювати, аж доки Він не покладе всіх Своїх ворогів під ногами Своїми! Як ворог останній – смерть знищиться». Ці вороги не є особистими ворогами Ісуса. Він ніколи не мав у Собі ані гріха, ані блуду, ані людського самолюбства чи світовості. З цього приводу вороги з 1 Кор. 15:25, 26 не є Його особистими ворогами, котрих Він переміг, коли був людиною, але ворогами людства, котрі стануть Його ворогами, тому що є ворогами тих, задля спасіння яких Він помер. Їх справу Він зробив власною справою, їх добро – власним добром, а також їхніх ворогів – Своїми ворогами. Які ж це вороги? Це усіляке зло, яке впало на людство по причині прокляття: гріх, блуд і смерть з усіма супроводжуючими їх нещастями. Всі вони належать до тих ворогів, котрих Христос знищить.

Обітниця, що насіння знищить і переможе цих ворогів означає, що вірний Божий народ буде вжитий Господом для усунення всього злого і не святого аж до його витирання і викорінення. Біблія вчить, що гріха більше не буде, а «закриє уста свої всяке безправ’я» (Пс. 107:42). Тоді справдиться те, що сказано в Св. Письмі: «Де, смерте, твоя перемога? Де твоє, смерте, жало? Жало ж смерті – то гріх» (1 Кор. 15:55, 56). Цей тріумфальний окрик вказує, що більше не буде гріха, блуду і смерті, бо вони будуть цілковито знищені. Тому, вірно вживаючи Божого Духа, Слово і Провидіння, ми можемо прагнути й сподіватися, що підіймемося на такий рівень, що переможемо саме прокляття і кожного ворога людського добробуту й щастя. Цей обрис обітниці повністю відноситься до майбутнього Віку.

Третя обітниця Угоди Сари, нашої матері, дана в словах: «В потомстві твоєму благословляться всі народи землі». Ця обітниця охоплює сім окремих позитивних благословенств (добрих дарунків) для людства. Тоді як попередня обітниця в своїй останній фазі показує негативні благословенства (пов’язані з руйнуванням зла; мають руйнівний вплив на зло – прим. перекл.) – звільнення від зла. П’ять із цих благословенств – безумовні, а два, не в їх пропонуванні, а в користуванні ними, є на умовах. Цими благословенствами є наступні: (1) люди будуть звільнені від Адамової кари, а тому мертві воскреснуть (Рим. 5:18, 19); (2) люди матимуть повне знання Правди (Ів. 1:9; 1 Тим. 2:4); (3) вони будуть жити в умовах, що сприятимуть справедливості, тоді як тепер умови, навпаки, сприяють гріху (Лк.2:10; Іс. 35:1-10); (4) уми і серця людей будуть до такої міри опрацьовані, що будуть потягнуті до Христа (Ів. 12:32, 33); (5) люди будуть настільки переконані про добро виконуваних тоді діл, що з власної волі визнають Ісуса як володаря і схиляться перед Його авторитетом (Фил. 2:9-11).

Два інші позитивні благословенства є безумовними, якщо йдеться про осіб, котрим вони будуть дані, але чи люди приймуть ці благословенства буде залежати від того, який ужиток з них зроблять, хоча ці благословенства будуть запропоновані усім. Христос (Голова і Тіло) всім запропонує перше з цих умовних благословенств: привілеї «святої дороги» (Іс. 35:8-10). Але, як умова користування цими привілеями, від них буде вимагатися посвячення Господу. Однак всі матимуть благословенство, коли отримають можливість входу на «святу дорогу». Другий дар – це дар Святого Духа (Йоіл. 3:1, 2). Христос запропонує кожному привілей отримати Святого Духа, але отримання його буде можливе тільки через послух (Дії 5:32). Отже, бачимо, що п’ять частин цієї обітниці – безумовні, з точки зору запропонованих благословенств і осіб, котрим вони запропоновані, тоді як дві інші, якщо йдеться про осіб, яким вони запропоновані, є безумовними, але для отримання з них користі люди муситимуть виконати певні умови. Тому, вірно вживаючи Божого Духа, Слово і Провидіння, ми можемо прагнути й очікувати, що будемо підняті до позиції, на якій могтимемо благословляти все людство в можливостях здобуття вічного життя. Ми можемо також прагнути й очікувати, що Бог вживатиме нас, як Своїх помічників, для піднесення всіх слухняних до вічної досконалості. Можемо також прагнути й очікувати, що передамо Богові досконалий людський рід для Його віковічної слави.

Детально розглянувши зміст Угоди Сари, так як вона подана в Бут. 22:16-18, ми зауважили, що вона складається з ряду обітниць. Тепер хочемо розглянути її природу. Вона по суті є Божими приреченнями, Зв’язаними Присягою, які були дані комплектному Христу. На доказ цього до вже поданого вище тексту з Бут. 22:16-18 подамо ряд додаткових текстів Св. Письма. Першим з них є Гал. 3:14-18, 29: «Щоб Авраамове благословення [благословення, яке Бог дав Авраамові] через Ісуса Христа [англ. перекл.] поширилося на поган [народи], щоб обітницю Духа прийняти нам [Церква з Головою Ісусом] вірою [таким способом в цій цитаті показані два великих спасіння – одне, що прийде для всіх народів землі, і друге, що прийде для Христа (Голови і Тіла), щоб ми могли отримати обітницю через віру]. Браття, кажу я по-людському [представляю речі природнім способом, щоб мене краще зрозуміли]: навіть людського затвердженого заповіту [встановленого, впровадженого в життя] ніхто не відкидає та до нього не додає [Апостол наводить тут логічний аргумент, який доводить, що після затвердження, ратифікації навіть людська угода залишається важною. Жодна людина не може її відмінити або щось до неї додати]. А обітниці дані були Авраамові й насінню його. Не говориться: і насінням, як про багатьох, але як про одного: і Насінню твоєму, яке є Христос [з цього бачимо, що насінням є Ісус – Голова і Церква – Його Тіло, тобто повний Христос]. А я кажу це, що заповіту, від Бога затвердженого, Закон, що прийшов по чотириста тридцяти роках, не відкидає, щоб обітницю він зруйнував [Угода Закону не може відмінити Угоди, укладеної з насінням]. Бо коли від Закону спадщина, то вже не з обітниці; Авраамові ж Бог дарував із обітниці [отже, це є безумовна обітниця, вчинена насінню, і тільки ті є насінням, котрі вірно дотримуються обітниць угоди, тобто, щоб бути мертвим для себе і світу, а живим для Бога аж до кінця життя. Такі є насінням, по відношенню до якого Бог вчинив обітницю Авраамові, представнику Бога – отцеві Христа (Голови і Тіла). Ця обітниця залишається в силі]. А коли ви Христові [якщо ви з Христового класу], то ви Авраамове насіння [насіння обітниці] й за обітницею спадкоємці [за обітницею, що вони спочатку отримають усіляку необхідну допомогу, щоб могли стати переможцями, спершу Ісус, як Голова, а згодом Церква; далі за обітницею, що будуть благословляти все людство, внаслідок чого вони є спадкоємцями цієї славної обітниці, котру вчинив Бог: для Христа і Церкви, як насіння обітниці, безсмертя і нетління, а для людства можливість земної спадщини і повернення до Божого образу, якого посідали Адам і Єва до гріхопадіння. Тому цей текст показує цю саму славну обітницю і ці самі добрі речі]».

Продовжимо розгляд суті Угоди Сари, тобто Угоди Ласки, досліджуючи текст з послання до Євреїв 6:12-20: «Щоб ви не розлінились [Апостол, пишучи до братів, закликав їх не бути лінивими], але переймали від тих, хто обітниці успадковує вірою та терпеливістю [щоб наслідували віру і терпеливість, яку проявляли ті, і завдяки чому успадкують обітницю]. Бо Бог, обітницю давши Авраамові, як не міг ніким вищим поклястися, поклявся Сам Собою [бо Єгова є найвищим, тому не міг поклястися ніким вищим], говорячи: Поблагословити – Я конче тебе поблагословлю, та розмножити – розмножу тебе [Бог обіцяв, що буде благословляти Авраама і дуже його розмножить]. І, терплячи довго отак [проба, яка була йому дана в зв’язку з жертвуванням його сина Ісаака на вівтарі, а це зображує Христа, Який першим посвятився, а після Нього за Ним йшла Церква], Авраам одержав обітницю [що він буде отцем вірних, що Бог дуже розмножить його і буде його благословляти]. Бо люди клянуться вищим, і клятва на ствердження кінчає всяку їхню суперечку [коли люди вступають в угоду і присягають на підтвердження своєї угоди, то це для них закінчує всі суперечки, наскільки вони є людьми честі]. Тому й Бог, хотівши переважно показати спадкоємцям обітниці [тобто, прагнучи повніше показати Ісусові і Церкві, як спадкоємцям обітниці] незмінність волі Своєї [незмінність Свого Плану], учинив те при помочі клятви, щоб у двох тих незмінних речах [Його Слово і Його Присяга], в яких неможливо, щоб Бог казав неправду, мали потіху міцну [можемо мати велике полегшення серед болісних проб, через які мусимо перейти, щоб наше покликання і наш вибір були певними. Ісус пройшов через такі болісні проби і кожен член Його Церкви мусить також перейти через ці болісні проби, в яких зазнає сильної потіхи] ми, хто прибіг прийняти надію, що лежить перед нами [ті, хто так вчинить, будуть шукати охорони, тому що Ісус є нашим містом втечі, до якого ми втікаємо від месника – Божої справедливості і знаходимо надію, славну надію, що нас вчинено Божими спадкоємцями і співспадкоємцями з Христом, аби ми могли вічно з Ним царювати], що вона для душі як кітвиця, міцна та безпечна [серед проб, які на нас приходять, ця надія є кітвицею (якорем) самого нашого буття; вона міцна в тому значенні, що обов’язково виконається, і безпечна, тому що не може бути змінена чи ліквідована], що аж до середини входить за заслону [це надія, яка входить поза заслону, бо слава, честь і безсмертя очікують клас Церкви; Ісус перший входить за заслону, а ми, якщо будемо вірними, увійдемо з Ним у першому воскресінні], куди, як предтеча, за нас увійшов був [в те, що є поза заслоною, де Він нам служить] Ісус, ставши навіки Первосвящеником [особливо на Вік Тисячоліття] за чином Мелхиседековим [не відповідно до Ааронового священства, а священства Мелхиседекового, священства слави, честі і безсмертя, яке Він і Церква будуть здійснювати для всього людства]».

Також текст з послання до Галатів 3:14-18, 29 підкреслює цю обітницю: «Щоб Авраамове благословення [благословення, яке Бог дав Авраамові] через Ісуса Христа поширилося на поган [народи], щоб обітницю Духа прийняти нам [Церкві з Головою Ісусом] вірою [таким чином в цьому тексті показані два великих спасіння – одне, що прийде для всіх народів землі, і друге, що прийде для Христа (Голови і Тіла), щоб ми могли отримати обітницю через віру, обітницю, що вони спочатку отримають всю необхідну допомогу, щоб стати переможцями: по-перше Ісус, як Голова, а по-друге Церква; потім обітницю, що будуть благословляти весь людський рід; а тому вони є спадкоємцями цієї славної обітниці, котру Бог учинив: для Христа і Церкви – безсмертя і нетління, як для насіння обітниці; а для людства – можливість земної спадщини й повернення до Божого образу, такого як посідали Адам і Єва до гріхопадіння. Тому цей текст показує цю саму славну обітницю і ці самі добрі речі]».

Тепер зупинимося над уривками з Рим. 4:13, 14, 16, де також маємо славне представлення цієї правди: «Бо обітницю Авраамові чи його насінню, що бути йому спадкоємцем світу, дано не Законом [коли Закон ще не прийшов, Бог присягнув Авраамові і вчинив обітницю, що насіння Авраама успадкує обітницю безсмертя і нетління, причому клас Христа успадкує обидві ці речі, а Велика Громада успадкує нетління, але не успадкує безсмертя. Ця обітниця не була учинена на підставі Закону, бо Закон був даний 430 років пізніше], але праведністю віри [Авраам подобався Богові через свою віру, в результаті якої він отримав цю обітницю]. Бо коли спадкоємці ті, хто з Закону, то спорожніла віра й знівечилась обітниця [бо якби Закон робив їх спадкоємцями, то це залежало б від заслуги, здобутої через послух Законові. Це зробило б віру без значення – ту віру, яку мав Авраам і яку мають вірні послідовники Авраама. Ця віра була б без значення, якби благословенства приходили на підставі Закону. Дослівно, в такому разі, обітниця була б відсунена на бік. Це було б незгідним з Божим характером, бо неможливо, щоб Бог казав неправду чи ламав присягу]. Через це обітниця з віри [з віри, яку мав Авраам і його насіння; віри в обітницю, яку їм дав Бог], щоб було з милості [вона є справою Угоди Ласки з Божої ласкавості, а не справою Угоди Закону в залежності від його виконання], щоб обітниця певна була всім нащадкам [насінню, яким є Христос (Голова і Тіло), а потім, в ширшому значенні, Велика Громада, як частина насіння, але без безсмертя, а потім Старожитні і Молоді Гідні, також як частина насіння; ця обітниця для них буде не від Закону, а з ласки (милості)], не тільки тому, хто з Закону [не тільки для Євреїв, які вірять в Христа], але й тому, хто з віри Авраама [тим, котрі мають таку вірність як він, котрі наслідують його і котрі є дійсними синами віруючого Авраама, тобто дійсними синами Бога. До них, перш за все, належить Ісус, потім Церква, яка йде Його слідами і в результаті отримує славу, честь і безсмертя; Велика Громада, яка отримає нетління, але не безсмертя; Старожитні і Молоді Гідні, які протягом Тисячоліття матимуть досконалу людську природу, а наприкінці Тисячоліття отримають зміну природи; хоча нам не об’явлено, якою буде ця природа, але відомо, що ця природа буде духовною і що вони, як вірні Богові, житимуть на духовному рівні], що отець усім нам [усім вірним]».

Тепер розглянемо цілі Угоди Сари. Для цього вживатимемо Псалом 50:5 і Римлян 9:7, 8. Насамперед процитуємо Пс. 50:5: «Позбирайте для Мене побожних Моїх, що над жертвою склали заповіта зо Мною». Тут є наказ, спрямований до всього Божого народу протягом Віку Євангелії, а спеціально до 49 членів зірок, особливо до двох останніх членів зірок – Посланника Парусії і Посланника Епіфанії. Це виконалося під час Жнива у Єврейському Віці, коли вони почали збирати святих до Христа; виконалося це і в Жниві Віку Євангелії, коли зібрали святих, тобто тих, котрі уклали угоду через жертву. Такі посвячені, котрі уклали з Богом цю угоду через жертву, котрі дозволяють, щоб ця угода розвивала їх і перебувають під її впливом аж до смерті – є цілями Угоди Сари.

В посланні до Римлян 9:7,8 читаємо: «І не всі діти (спадкоємці) Авраамові, хто від насіння його [тут Апостол нам каже, що не всі потомки Авраама, які означені назвою насіння, є дітьми антитипічного Авраама], але: В Ісааку буде насіння тобі [бо так було в тіпічному Ісааку, що в ньому було типічне насіння, але антитипічний Ісаак – Ісус, як Голова, і Церква, як Його Тіло після Нього – є насінням, тому що це вони, як Божі діти, здійснюють своє посвячення і є вірними до кінця. Вони, як пояснює Апостол, названі насінням]. Цебто, не тілесні діти – то діти Божі, але діти обітниці признаються за насіння [тобто типічний Ісаак, Яків, Мойсей і всі пророки Старого Заповіту є дітьми по тілу, з Авраамової людської природи, і вони, як такі, не є Божими дітьми, бо діти Божі, яких охоплює обітниця, складаються з Ісуса (Голови) і Церкви (Його Тіла)]».

Наступною думкою, що стосується Угоди Сари, є час її дії. Часом дії цієї Угоди, часом розвитку насіння є Вік Євангелії, тобто Християнська Епоха. Угоду Сари дав сам Бог. В попередніх абзацах був поданий доказ, що справді насіння розвивається під час Віку Євангелії, а тим, хто його розвиває через цю Угоду, є сам Бог. З цією думкою єднається текст з Євреїв 2:3: «То як ми втечемо, коли занедбаємо таке велике спасіння? Воно проповідувалося спочатку від Господа, ствердилося нам через тих, хто почув». Апостол каже тут про спасіння у Високому Поклику: «То як ми втечемо [втрачаючи], коли занедбаємо таке велике спасіння [велике спасіння – це Високий Поклик]? Воно проповідувалося спочатку від Господа». Наш Господь Ісус насамперед запропонував Високий Поклик Апостолам; протягом Віку Євангелії пропонує його 49 членам зірок і їх спеціальним помічникам, а також тим, хто вважав їх своїми вчителями. Якщо ми раз вступили в це спасіння, стали освячені, але, не зважаючи на це, не впроваджуємо свого посвячення в життя, якщо злегковажимо таке велике спасіння, то немає можливості втечі. Бо ті, які раз посвятилися, а потім злегковажать і не користатимуть з цього великого спасіння – Високого Поклику, який був запропонований нашим Господом, а потім підтверджений для них тими, хто Його чув – не могтимуть уникнути звинувачувального Божого вироку, тому що виявилися невірними Богові. З даного тексту ми виразно бачимо, що час дії цієї Угоди, яка розвиває насіння, це Вік Євангелії.

Тепер процитуємо текст з послання до Євреїв 6:17-20. Цей текст ми вже пояснювали в зв’язку з іншими справами, але варто його повторити, бо повторення тих самих речей, як каже Ап. Павло, не тільки не шкодило, а й було на користь слухачам; тому віримо, що зараз буде так само. Більше того, цього разу ми хочемо особливо звернути увагу на час дії Угоди, яка розвиває насіння. «Тому й Бог, хотівши переважно показати спадкоємцям обітниці [Ісусові – Голові, Церкві – Його Тілу, котрим були дані ці обітниці; тому Бог вчинив так, що ці обітниці були їм знані під час Віку Євангелії] незмінність волі Своєї [незмінність Свого Плану], учинив те при помочі клятви [присягнув на це; не тільки обіцяв і таким способом дав Своє Слово обітниці, але й присягнув], щоб у двох тих незмінних речах, в яких неможливо, щоб Бог казав неправду [неможливо, щоб Бог зламав присягу], мали потіху міцну ми, хто прибіг [до Ісуса, міста втечі, втікаючи від Божої справедливості, яка переслідує нас так, як і тих, хто є з Ізраїльського дому, втікаючи від прокляття за невиконання Мойсеєвого Закону, яке переслідувало їх (Чис. 35:6). Наш Господь є нашим містом втечі, входячи до якого ми будемо безпечними під правлінням Його святого уряду] прийняти надію, що лежить перед нами [протягом Віку Євангелії існує надія; ця надія є, бо ще не здійснилась; бо коли хтось чогось сподівається, а воно здійсниться, то він перестає того сподіватися, бо для подальшого сподівання не було б приводу, адже він вже отримав те, чого сподівався], що вона для душі як кітвиця [до нашої уваги насувається образ корабля, якого кидає буря; і цю надію – надію співучасті з Ісусом, тобто Високого Поклику, ми маємо як кітвицю душі серед бур, які приходять на нас під час Віку Євангелії від збунтованого проти Бога символічного моря. Воно бунтувало і на тогочасних братів у Єврейському Віці, а також і у Віці Євангелії, тим які були під проводом 49 членів зірок і їх спеціальних помічників, а також тих, які вважали їх своїми вождями], міцна [що ніщо її в нас не відбере] та безпечна [бо незмінно тримає нас при Христові, поки ми залишаємося Йому вірними], що аж до середини входить за заслону [надія йде аж поза Другу Заслону, до антитипічного Святая Святих – до Божої природи і безсмертя для Малого Стада; Велика Громада ніколи не перейде поза заслону, хоча її члени отримають в спадщину нетління; Старожитні і Молоді Гідні під час Тисячоліття отримають досконалу людську природу, а наприкінці Тисячоліття духовну природу, хоча ніколи не перейдуть поза заслону], куди, як предтеча, за нас увійшов був Ісус [Ісус перший ішов дорогою Високого Поклику, тому Він є Предтечею: Він перейшов поза заслону, Церква переходить за Ним у Віці Євангелії], ставши навіки Первосвящеником [тим, котрий жертвує нас Богові і тим, котрий як наш Первосвященик полегшує нам впровадити нашу жертву в чин] за чином Мелхиседековим [не за чином Аароновим, котрий є типічним священством, але за чином Мелхиседековим, котрий як цар і священик зображує нашого Господа під час Віку Євангелії, а також, відповідно, зображує Первосвященика Світу – Христа (Голову і Тіло) в славі Царства. Радіймо і дякуймо за це Богові!]».

Гал. 3:2,3,5 це наступний фрагмент, що показує час дії Угоди Сари, яка розвиває насіння: «Це одне хочу знати від вас: чи ви прийняли Духа ділами Закону, чи із проповіді про віру?» ВЄврейськім Жниві брати отримали дари Духа з рук Апостола Павла; а також через його службу отримали сплодження від Духа. Тепер Апостол питає їх, чи він їм дав це через вчинки закону, чи через слухання (розуміння та послух) про віру? Яким чином вони це отримали? «Чи ж ви аж такі нерозумні? Духом почавши, кінчите тепер тілом?» Чи ви думаєте, мудро це вважати, що розпочавши в Дусі, як нові створіння, тепер удосконалитись в тілі, що Бог збирається робити вас досконалими як людей? «Отже, Той, Хто вам Духа дає й чуда чинить між вами, чи чинить ділами Закону, чи із проповіді про віру?» Павло мав на увазі себе, коли казав: той, хто вам духа дає; бо через його службу вони отримали цю обітницю, отримали сплодження від Духа і Високий Поклик; він також чинив чудеса серед них, а тепер питає їх, чи це він робив ділами закону, чи через слухання (розуміння та послух) про віру: 1) як розумове оцінення та сполягання серцем, 2) як речі, на котрі покладалось розумове оцінення та сполягання серцем, – Правду, або 3) як вірність, тобто завдяки тому, що він був так повний вірності, вони були в стані отримати це через його послугу. Очевидно, що через слухання про віру. Високий Поклик став їхнім уділом через слухання про віру в її трьох значеннях; не під законом Єврейського Віку, а під благодаттю віри Віку Євангелії. Отже, час дії Угоди, що розвиває насіння, є періодом віри – Вік Євангелії.

 Досить відповідним тут є Гал. 3:26-29: «Бо всі ви сини Божі через віру в Христа Ісуса (тут св. Павло пояснює, хто є насінням: ним є Божі діти через віру в Ісуса Христа, а тому розвиваютьсяпід час Віку Євангелії. Ми маємо своє місце перед Богом як Божі діти, бо ми є в Ісусі Христі, як члени Його святого Тіла, Головою якого є Він). Всі бо ви, що у Христа христилися, у Христа одягнулися. (Бути охрещеним в Христа означає стати членами Його Тіла, що відбувається в посвяченні, що знаходимо в Рим. 6:1-11, у виправленому перекладі I.V., який ми цитували в іншому місці).  Нема юдея ані грека, (Бог не дивиться на нас як на дітей, згідно людської природи, тобто як на Єврея чи поганина); нема невільника ні вільного, (Він не судить згідно того, чи ми є рабами, чи вільними); немає ні чоловіка ані жінки, бо всі ви одно у Христі Ісусі (Бог не робить жодної різниці в зв’язку з цими зовнішніми умовами тіла, а весь натиск кладеться на факт, що ми всі є одним в Ісусі Христі, про що Він нас запевняє). А коли ви Христові, (якщо ви з Христа, то належите до класу, в якому Христос – Голова, а Церква – Його Тіло), то ви потомство Авраама (те прекрасне насіння, яке Бог обіцяв Аврааму в Угоді Сари), спадкоємці за обітницею (одержите спадок згідно обітниці, якщо і надалі будете вірні в цьому насінні)». Тому це чинить нас спадкоємцями обітниці, складеної Богом для класу насіння. Отже, цей текст доказує, що Угода Сари діє як чинник, який розвиває насіння в періоді Віку Євангелії.

Далі цитуємо 2 Пет. 1:4: «Через них даровані нам дорогоцінні та великі обітниці, щоб через них ви стали учасниками Божественної природи, уникнувши світового тління у хтивості». Св. Петро тут говорить про Євангелію, прекрасну Євангелію, котра проповідувана вірному Божому людові, і він запевняє їх, що вона пропонує їм надзвичайно велику нагороду. Їм дані надзвичайно великі та цінні обітниці. Вони є просто обітницями – не є речами, котрі дійсно були їм дані, а лише справами обітниці, надії. Ісус перший отримав ці надії,а потім Церква, Його Тіло. Коли вони були в тілі, це була лише надія – щось, чого сподівалися, але ще не мали, річ, отримання якої вони гаряче очікували у властивому часі. Ця надія існувала завдяки обітницям – зміцнена ними та вчинена вірогідною, давала розумову оцінку та довіру серця на них як на правді. Якщо будуть їм вірні як правді, якщо будуть слухняні їм, живучи згідно них, якщо будуть лояльні в значенні вірності, яка робить їх повними віри, то зможуть стати учасниками Божественної природи, піднесеними до слави, честі і безсмертя. Природа, яку Бог обіцяв Малому Стаду – це Божа природа, яка включає як безсмертя, так і нетління, чого в цьому житті вони ще не мали, але це було їм обіцяне поза заслоною. Вони її отримають, коли уникнуть осуду зотління, яке є в світі через пожадливість, тобто зотління, яке світ має через самолюбство. Тілесний Ізраїль також мав це зотління. Мав зотління через гріх Адама, котрий перейшов по спадковості. Був під осудом від Угоди Закону та пророків, які навчали їх згідно тієї угоди. Був під осудом, бо відкинув Христа і Його повідомлення, стягуючи на себе та на своїх дітей жахливе прокляття: «Кров Його на нас і на дітей наших». Це прокляття спало на тілесний Ізраїль в часі Віку Євангелії. Цього прокляття уникнули тільки ті з тілесного Ізраїлю, хто увійшов до високого поклику, що у випадку деяких сталося в часі Жнива Єврейського Віку, небагатьох в періоді Interim – в часі між двома жнивами, а для деяких в часі Парусії; ця вільність буде також з тими, які будуть вірні в Епіфанії. Отже бачимо, що прекрасна обітниця Божої природи була дана тим, хто уникає зіпсуття, яке є в світі з причини пожадливості. Вона буде реалізована щодо них, якщо будуть вірними аж до смерті. Цей вірш також показує, що є обіцяна небесна, Божественна природа, а тому виразно доводить, що угода діє у Віці Євангелії, розвиваючи насіння, котре має бути як зорі на небі, тобто небесне.

Об. 5:10 – це наступний стосовний вірш: «І Ти їх зробив для нашого Бога царями, і священиками, і вони на землі царюватимуть!» Тут ми маємо переклад, який потребує виправлення. Звертаючись до нашого Господа Ісуса, Церква говорить: «Ти зробив (в часі Євангельського Віку) нас для нашого Бога царством і священиками». Вони будуть Божим царством в славі, честі і безсмерті, коли переможуть. В тілі, під час Віку Євангелії, мають надію бути тим Царством. Тривають у цій надії в тому значенні, що проявляють стосовно неї розумову оцінку та довіру серця. Ми віримо, що подали достатньо багато біблійних доказів того, що періодом дії Угоди Сари, яка розвиває насіння, є Вік Євангелії, а часом наділення світу благословеннями цієї угоди є Вік Тисячоліття. Ми не будемо тут обговорювати цього другого питання.

Тепер приступаємо до іншого розважання, пов’язаного з Угодою Сари, або ж Угодою Ласки, а саме її типу. Тип є п’ятим пунктом, який ми хочемо розглянути в зв’язку з даним предметом. Типом цієї Угоди є Сара. Читаємо про це в посланні до Галатів 4:21-31 в словах: «Скажіть мені ви, що хочете бути під Законом: чи не слухаєтесь ви Закону? Бо написано: Мав Авраам двох синів, одного від рабині, а другого від вільної. Але той, хто був від рабині, народився за тілом [тілесні думки Авраама і Сари призвели до народження Ізмаїла, сина Агар], а хто був від вільної, – за обітницею [вільною жінкою була Сара, через яку прийшло обіцяне насіння]. Розуміти це треба інакше [тут є тип], бо це [зображують] два заповіти [Угода Ласки зображена в Сарі, а Угода Закону зображена в Агар]: один від гори Сінай, що в рабство народжує, а він – то Агар. Бо Агар – то [зображує] гора Сінай в Арабії, а відповідає сучасному Єрусалимові, який [для Євреїв, котрі зібрані в царство під книжниками, фарисеями, а також єврейським Синедріоном, який управляв в ті часи] у рабстві з своїми дітьми [земний Ізраїль був у рабстві, а також у рабстві була матір того народу – Угода Закону]. А вишній Єрусалим [вищим є духовний Сіон] – вільний, він мати всім нам [Угода Сари є матір’ю всіх нас, матір’ю цілого насіння – Христа – Голови і Тіла]! Бо написано: Звеселися неплідна, ти, що не родиш! Гукай та викликуй ти, що в породі не мучилась, бо в полишеної значно більше дітей, ніж у тієї, що має вона чоловіка [це правда, що Угода Закону мала значно більше дітей, ніж Угода Сари, котра Бога мала за чоловіка]. А ви, браття, діти обітниці за Ісааком [Ісаак був типічним насінням і зображував Христа, Голову і Тіло; Ісаак, якого Авраам жертвував як жертву на смерть, зображує Христа, Голову і Тіло; по-перше Голову, складену на вівтарі, а потім Тіло складене на вівтарі біля Голови; ті є дітьми обітниці, якщо залишаться вірними аж до смерті. Ісус був вірним аж до смерті; Мале Стадо було вірним протягом всього Віку Євангелії. Також тих з перехідного періоду теж названо дітьми обітниці, а в періоді Парусії зібрання тих дітей обітниці було завершене під службою «того раба»; їм тепер надається допомога, хоча нових дітей цієї Угоди не знайшов Посланець Епіфанії. Тим вірним тепер надається допомога, щоб зібрати їх до засіків – до Небесного Царства]! Але як і тоді, – хто родився за тілом, переслідував того, хто родився за духом, так само й тепер [Євреї під час Єврейського Жнива переслідували дітей обітниці і частково це чинили і в перехідному періоді, бо вони не є дітьми Бога, а дітьми рабині, і тому були відкинені]. Та що каже Писання? Прожени рабиню й сина її, бо не буде спадкувати син рабині разом із сином вільної [Бог не дозволить, щоб тілесний Ізраїль спадкував разом з дітьми антитипічної Сари]. Тому, браття, не сини ми рабині [ми не під Угодою Закону, ми не під прокляттям, яке вони успадкували від Адама, ані не під додатковим прокляттям, яке впало на них (навіть на найкращих з них) з приводу непослуху Законові і пророкам, які були до них послані. Ми не належимо до тих, які в Єврейському Жниві відкинули Христа, спочатку Ісуса, а потім ту частину Тіла, яка розвивалася в тому часі; ми не належимо до тих, котрі протягом Віку Євангелії не подобалися Богові, бо їм Бог заборонив стати дітьми обітниці], але вільної [отже, діти обітниці є спадкоємцями, Ісус і Церква; а будучи спадкоємцями, вони є наповненим славою Авраамовим насінням, яке у властивому часі буде благословляти всі народи землі]».

Тепер будемо досліджувати 54 розділ пророцтва Ісаї, який прекрасно представляє обриси Ласки Авраамової Угоди, зображеної в Сарі. 17 вірш подає: «Жодна зброя, що зроблена буде на тебе, не матиме успіху, і кожнісінького язика, який стане з тобою до суду, осудиш. Це спадщина Господніх рабів, а їхнє виправдання від Мене, говорить Господь!» Господніми рабами (в Угоді Сари) є ті, до кого звернені слова з 54 розділу Ісаї: «Веселися ж, неплідна, яка не родила [ті слуги в Єврейському Віці були цілком безплідними, щоб видати насіння; антитипічна Сара в Єврейському Віці не родила, але їй було доручено робити це під час Жнива Єврейського Віку], співанням утішайся й радій, що мук породільних не мала [клас Христа не розвивався в Єврейському Віці, тому-то Угода Сари в тому віці не переносила породільних мук], бо в покиненої буде більше синів від синів заміжньої, говорить Господь [покинена – це Агар; її нащадки з усіх віків, тілесний Ізраїль, починаючи від часу Авраама і аж до початку Тисячоліття, є дітьми покиненої, і були вони численнішими від дітей заміжньої, котра є антитипічною Сарою, символічною жінкою Єгови. Вона мала родити в Жниві Єврейського Віку]! Пошир місце намету свого, а завіси наметні помешкань твоїх повитягай, не затримуй! Свої шнури продовж, а кілочки свої позміцняй [в цьому вірші сказано, що правдива Церква, спочатку Ісус, потім Апостоли слідом за Ним, а потім 49 членів зірок, мали доручення збільшити свою діяльність, як слуги живого Бога. Вони це вчинили разом із своїми помічниками і тими, хто йшов за ними; вони не мали відкладати свою працю, але мали її розповсюджувати як тільки можна було в тілесному Ізраїлі, а потім в номінальному духовному Ізраїлі, і таким чином мали розширювати сферу своєї діяльності]! Бо праворуч і ліворуч поширишся ти [вони мали йти скрізь], а насіння твоє одідичить народи [насінням Угоди Сари є Христос і Церква, і вони успадкують народи у свою власність], і заселять міста опустошені [тими опустошеними містами є не тільки міста Палестини буквально, але й символічні міста: релігійні уряди великого Антихриста і малого Антихриста у Віці Євангелії].

Не бійся, бо сорому ти не зазнаєш [не застидаються і не стихнуть у своїй праці], і не соромся [не будуть змішані], бо не будеш застиджена [не замовкнуть перед противником], бо про сором свого юнацтва забудеш [те, що антитипічна Сара не могла народити раніше і що мусила чекати аж до похилого віку аж поки народила насіння обітниці, було для неї соромом], а ганьби удівства свого ти не будеш уже пам’ятати [коли антитипічна Сара була безплідною, то вважалася вдовою, але такої ганьби для неї більше не буде, тому що у властивому часі вона мала народити клас Христа, спочатку Голову, а потім Тіло]!.. Бо Муж твій, Творець твій, – Господь Саваот Йому Ймення [Єгова є тим, хто учинив Угоду Сари, тим, через кого ця Угода розвинула клас Христа; Він є тим, хто це чинить, бо хоче так чинити], а твій Викупитель [твій Визволитель] – Святий Ізраїлів [той, кого правдивий духовний Ізраїль вважає Святим; тілесний Ізраїль частково вважав Його таким, не повністю; а духовний Ізраїль повністю], – Він Богом усієї землі буде званий [бо вся земля у властивому часі визнає Його за справжнього Бога]! Немов покинуту й засмучену жінку, Господь прикличе тебе знову, і як жінку юнацтва, як була ти відкинена, каже твій Бог [Єгова називає Угоду Сари, на перший погляд, покинутою жінкою, яка в смутку, молодою жінкою, з якою давно уклав шлюб, але яка не видала обіцяного насіння, бо це було затримане аж до Віку Євангелії]. На хвильку малу Я тебе був покинув [весь Єврейський Вік є коротким часом у Бога, для якого віки – це хвилька], але з милосердям великим тебе позбираю [Бог виявить велику ласку, спочатку Голові, а потім Тілу. Більша частина цього збирання була виконана в Жниві Віку Євангелії під службою «вірного і мудрого раба» (48-го члена зірки). Таким способом Бог збирав їх аж поки ця праця була закінчена. Той, хто став Посланником Епіфанії (49-й член зірки), мав привілей під час жнива здобути до Малого Стада більше братів, ніж який-небудь інший слуга Правди, за винятком брата Рассела. Праця Посланника Епіфанії в основному полягала на зміцненні й заохоченні членів Малого Стада в періоді Епіфанії йти вперед і запевнити своє покликання і своє вибрання].

У запалі гніву Я сховав був обличчя Своє на хвилину від тебе [здавалося, ніби Бог на хвилину розгнівався на Угоду Сари, тому що вона була безплідною], та вічною милістю змилуюся над тобою, каже твій Викупитель, Господь [Бог вічно проявлятиме Свою доброту до цієї Угоди і її насіння, спочатку до Голови, а потім до Тіла]. Бо для Мене оце – мов ті Ноєві води: як Я присягнув був, що Ноєві води не прийдуть уже над землею, так Я присягнув, щоб на тебе не гніватися й не карати тебе [так, як Бог зв’язав Себе присягою, що не знищить світу потопом, так само зв’язав Себе присягою, що не покине антитипічної Сари і її насіння, Христа (Голови і Тіла), але буде її берегти і учинить її Своєю власністю]! Бо проминуть гори й холми будуть усунені (згідно з англ. перекл.) [гори зображують абсолютні монархії, а холми (пагорби) зображують обмежені монархії і республіки. Вони будуть знищені у великому часі утиску: в символічному вітрі, в символічному землетрусі і в символічному вогні цього періоду], та милість Моя не відійде від тебе, і заповіт Мого миру не захитається, каже твій милостивець, Господь [Бог ніколи її не залишить, ані не відбере Своєї ласки]. Убога та бурею гнана, невтішна, – ось каміння твої покладу в малахіті, основи ж твої закладу із сапфірів [ці камені є такими, які входять до складу мурів Нового Єрусалиму; вони є дванадцятьма клейнодами в нагруднику Первосвященика; вони є дванадцятьма наповненими славою ласками, славними каменями, покладеними Богом як фундамент, про який йдеться в 11 вірші]! І пороблю із рубіну карнизи твої, твої ж брами – з каміння карбункула, а всю горожу твою – з дорогого каміння [ми згадували їх в числі дванадцяти].

Всі сини твої [діти Угоди Сари] стануть за учнів Господніх [так як Ісус сказав про Себе, що був навчений від Бога; і всі Його вірні мають бути навчені від Бога], і спокій глибокий настане синам твоїм [бо це мир, що перевищує всякий розум, котрий стерегтиме ваші серця і ваші думки через віру в Ісуса Христа]! Будеш міцно поставлена правдою, стань далеко від утиску [твої діти, правдива Церква, будуть наповнені справедливістю (правдою); вони будуть далекими від будь-якого переслідування, чи то в тілі, чи в дусі], бо не боятимешся, і від страху [Церква не матиме страху], бо до тебе не зблизиться він. Коли хто чіплятися буде до тебе, то це не від Мене, хто чіплятися буде до тебе, той перед тобою впаде [тілесний Ізраїль, в своїх різних угрупуваннях, як книжники, фарисеї, Синедріон, в Єврейському Жниві зібрався перед Пілатом, домагаючись Ісусового розп’яття. Його бичували, поклали на Нього важкого хреста і наказали нести на Голгофу, де Його прибили до хреста, на якому Він в жахливих муках і щонайтяжчих пробах помер. Звір, образ звіра, система сатани і світські влади зібралися проти Церкви, але всі вони впадуть для її добра – Пс. 91:13]. Отож, Я створив коваля, який дме на вогонь із вугілля, і вироблює зброю свого ремесла [Боже провидіння так покерувало справами, що вони були символічними ковалями, що приготовляли утиски, що впали на клас Христа]; і вигубника теж Я створив, який нищить. Жодна зброя, що зроблена буде на тебе, не матиме успіху [тілесний Ізраїль в Жниві Єврейського Віку і великий і малий Антихристи протягом Віку Євангелії створили проти Церкви багато зброї; система сатани чинила те саме; те саме чинили і світські влади, але ця зброя не переможе], і кожнісінького язика, який стане з тобою до суду [в доктринальних науках], осудиш. Це спадщина Господніх рабів [дітей Угоди Сари], а їхнє оправдання від Мене, говорить Господь [таким чином Бог в останньому вірші дає нам ключ до цілого цього розділу; і дійсно, як ми побачили, ця справа є повна слави]!» Нехай подяка буде нашому Богові за цю славну працю, яку Він виконав. Скажімо: «Амінь і Амінь! Слава Богу на висоті і мир на землі, для людей добра воля! Амінь, Амінь! І ще раз Амінь!»

Наступний текст, це послання до Римлян 9:7-9: «І не всі діти Авраамові, хто від насіння його, але: В Ісааку буде насіння тобі. Цебто, не тілесні діти – то діти Божі, але діти обітниці признаються за насіння. А слово обітниці таке: На той час прийду, і буде син у Сари». Тут знову маємо сильний доказ, що Сара є типом обрисів Ласки Авраамової Угоди. Якщо хтось є земним потомком Авраама, то це не означає, що він обов’язково мусить належати до насіння, тому що Авраам мав багато потомків від Агар і Кетури. Однак, ані Агар, ані Кетура не були матерями насіння. «В Ісааку буде насіння тобі. Цебто, не тілесні діти – то діти Божі, але діти обітниці признаються за насіння [дітьми обітниці є: по-перше, Ісус (Голова), а потім Церква (Його Тіло). Вони вважаються насінням]. Але слово обітниці таке: На той час прийду, і буде син у Сари». Це показує, що Бог займеться тим, щоб прийшло насіння обітниці: Ісус (Голова), а потім Церква (Його Тіло). Насамперед в Єврейському Жниві, коли вони перемогли і виявили, що були насінням; потім під час служби 49 членів зірок і їх спеціальних помічників, і тих, котрі їм вірили, а також були здобуті інші члени насіння; насіння було особливо пошукуване для Господа аж до наповнення в Жниві Віку Євангелії під час служби «того раба». Посланник Епіфанії під керівництвом «того раба» згідно з Св. Письмом здобув більше членів для Правди, ніж будь-який інший слуга Правди, за винятком самого «того раба». Бо Біблія оповідає, що народ ішов за ним (як за одним з Давидових лицарів), щоб тільки збирати здобич (2 Сам. 23:10). Дійсно, антитипічна Сара мала сина: по-перше, Голову, а по-друге, Тіло.

У Діях 3:25 на цю тему є текст: «Сини ви пророків і того заповіту, що Бог вашим батькам заповів, промовляючи до Авраама: І в насінні твоїм усі народи землі благословенні будуть!» Св. Петро звертається тут до Ізраїльтян, котрі під час Єврейського Жнива були зібрані до Малого Стада. Він їм каже, що вони сини пророків і угоди, яку Бог уклав з їхніми батьками: Авраамом, Ісааком і Яковом. Оскільки насіння було з Сари і воно тут назване дітьми угоди, яку Бог уклав з Авраамом ітд., то Сара мусить зображувати обриси Ласки Авраамової Угоди.

Тепер приступаємо до знаку цієї Угоди Сари. Його суть типічно показана в Бут. 17:9-14. Цей текст заслуговує на детальне дослідження: «І сказав Авраамові Бог: А ти заповіта Мого стерегтимеш, ти й потомство твоє по тобі в їхніх поколіннях [ті, хто мав бути з Авраама, Ісаака, Якова, з Мойсея і Пророків; всі з тих, хто був з тілесного Ізраїлю, охоплюючи тих, хто був в часі Єврейського Жнива, і тих, хто жив у Віці Євангелії і до Тисячоліття, а навіть до його (Віку Тисячоліття) кінця, повинні дотримуватись цієї угоди, поки вони в тілі]. То Мій заповіт, що його ви виконувати будете, поміж Мною й поміж вами, і поміж потомством твоїм по тобі: нехай кожен чоловічої статі буде обрізаний у вас. І будете ви обрізані на тілі крайньої плоті вашої, і стане це знаком [символом] заповіту поміж Мною й поміж вами [так мало бути учинено і це мало бути символом угоди між Богом і Авраамом]. А кожен чоловічої статі восьмиденний у вас буде обрізаний [восьмиденні зображують виправданих, котрих Бог вважає як таких, що живуть у восьмому тисячолітньому дні і тому є кандидатами до антитипічного обрізання, тобто посвячення. Це означає, що вони мають бути мертвими для себе і світу, а оживленими для Бога] у всіх ваших поколіннях [кожен в своєму поколінні мав пройти обрізання на тілі], як народжений дому, так і куплений за срібло з-поміж чужоплемінних [антитипічним сріблом (грошима) є цінна заслуга нашого Господа Ісуса, за яку Він викуповує в чужого], що він не з потомства твого. Щодо обрізання, – нехай буде обрізаний уроджений дому твого й куплений за срібло твоє [не тільки Ісаак і Ізмаїл були обрізані, але всі члени Авраамового дому чоловічої статі, чи народжені серед слуг, чи куплені в чужинців. Ісаак зображує Духовний Ізраїль, а Ізмаїл – Тілесний Ізраїль (Гал. 4:22-31). Ті з Авраамового дому, хто народився в його домі, здається, зображують інших, котрі користалися разом з антитипічним Авраамом з Авраамової Угоди, а саме: Старожитніх Гідних, Велику Громаду і Молодих Гідних; а ті з його дому, хто був куплений за срібло як чужинець, здається, зображують реституційний клас. Тому їх антитипи під час Віку Євангелії і Віку Тисячоліття повинні проходити антитипічне обрізання – водне хрещення, в якому вони символізують своє посвячення], – і буде Мій заповіт на вашім тілі заповітом вічним [це буде вічний знак]. А необрізаний чоловічої статі, що не буде обрізаний на тілі своєї крайньої плоті, то стята буде душа та з народу свого, – він зірвав заповіта Мого [того, хто отримав тимчасове (пробне) виправдання, Бог вважає таким, що живе у восьмому тисячолітньому дні і для такого буде привілей посвятитися, стаючи мертвим для себе і світу, а живим для Бога. Тому такі мали бути у своїх вчинках і в правді дітьми Угоди]!»

Тепер хочемо подати більше деталей щодо антитипу цього знаку, тому процитуємо уривок з послання до Фил. 3:3: «Бо обрізання – то ми, що служимо Богові духом, а хвалимося Христом Ісусом, і не кладемо надії на тіло». Мале Стадо є дійсно посвяченим. Його члени мертві для себе і світу, а живі для Бога; мертві для системи сатани, мертві для двох систем Антихриста – великої і малої, і мертві для світських, фінансових влад і т.д. Вони повністю мертві для всіх цих систем, але живі для Бога.

Інший текст Св. Письма, який говорить про антитипічне обрізання, записаний в посланні до Колосян 2:11-13: «Ви в Ньому були й обрізані нерукотворним обрізанням, скинувши людське тіло гріховне в Христовім обрізанні. Ви були з Ним поховані у хрещенні, у Ньому ви й разом воскресли через віру в силу Бога, що Він з мертвих Його воскресив. І вас, що мертві були в гріхах та в необрізанні вашого тіла, Він оживив разом із Ним, простивши усі гріхи». Цей текст заслуговує на наше дослідження. Тут мова йде про Мале Стадо. Те, що про них сказано, стосується до: по-перше, тих, хто були в Єврейському Жниві, і по-друге, під час служби 49 членів зірок і їхніх спеціальних помічників, і тих, хто вважав їх своїми вчителями, особливо під час Жнива Віку Євангелії під керівництвом «того раба». Ми обрізані нерукотворним обрізанням, тобто тут не йде мова про фізичне обрізання. А це є скинення людського гріховного тіла через Христове обрізання. Це скинення виконується через жертву, коли ми піддаємося під Христове обрізання, тобто коли посвячуємося аж до смерті, приймаємо Божу волю за свою, чинячи все згідно з Божою волею. Тоді ми будемо мертвими для сатани, світу і тіла, а живими для Бога. Це зробить нас також мертвими для Мойсеєвого Закону, якби за походженням ми були євреями. Ми поховані з Христом в хрещенні. Тут мова не йде про символічне хрещення, але про буквальне – хрещення, яке робить нас мертвими для себе і світу, а через те робить нас Христовими членами. Це хрещення в Єврейському Жниві зробило братів, наскільки вони були вірні, членами Христа, а також їх співпрацівників. 49 членів зірок разом зі своїми спеціальними помічниками і тими, хто вважав їх своїми вчителями, подібно старалися здобути для хрещення в Христі якнайбільше людей. В цьому хрещенні ми воскресли разом з Христом через віру, яку дає Бог, через нашу віру в Боже діло, що Він викликає в нас те, що ми прагнемо і діємо згідно з Його уподобанням. В Ньому ми оживлені з мертвих, і так живемо в Христі, ми, які були мертві в наших гріхах і в необрізанні нашого тіла. Бог воскресив нас разом з Ним, прощаючи нам наші гріхи. Цей текст, як ми вже пояснили, заслуговує на пильну увагу.

Тепер приступаємо до справи, яка передує посвяченню, антитипічному обрізанню, як знаку Угоди Сари, тобто приступаємо до виправдання вірою. До цієї Угоди покликані лише ті, хто виправданий вірою. Це виправдання зараховує їх як таких, що живуть наприкінці Тисячоліття, у восьмому тисячолітньому дні, коли всі виправдані до вічного життя будуть цілковито посвячені, обрізані. У Віці Євангелії пробно (тимчасово) виправдані вірою були запрошені до Високого Поклику, який вони осягнули, якщо посвятилися і вірно поступали слідами Ісуса. Доказ цього знаходимо насамперед в Єв. Івана 3:36: «Хто вірує в Сина, той має вічне життя; а хто в Сина не вірує, той життя не побачить – а гнів Божий на нім перебуває». Той, хто вірує в Сина, це такий, хто вірує цілком, виявляє це в посвяченні. Така людина має вічне життя спочатку приписано, а потім, коли є вірною аж до смерті, отримує його фактично, на Божественному рівні. Той, хто проявив таку віру, отримав привілей входу в Угоду Сари; а це дало їм право належати до класу насіння. Але, якщо хтось не вірує в Сина, тобто не вірує настільки, щоб посвятитися, то такий не має життя; він не здобув його в цьому житті; він не отримав привілею входу до Високого Поклику, але гнів Божий перебуває на ньому: гнів, який перейшов на нього через Адама; а якщо він є євреєм, то на ньому перебуває і додатковий гнів, який перейшов на нього через Закон Мойсея, і з приводу всіх забезпечень тієї Угоди. Ті, які були Ізраїльтянами протягом Віку Євангелії і ними залишилися, мали на собі, як Ізраїльтяни, Божий гнів, а також над ними тяжів додатковий гнів з приводу крику їхніх батьків: «Кров Його на нас і на наші діти». Вони не мають вічного життя, тому що не вірять в Ісуса, ані не входять в антитипічне обрізання; не переходять від смерті до життя; такий перехід чинять тільки вірні посвячені. Вірні посвячені перейшли від смерті до життя, тому що увійшли в Угоду Сари і стали нею благословенні.

Інший доказ того, що виправдання вірою є річчю, яка передує входу в Угоду Сари, знаходимо в Ів. 5:24. Ісус тут урочисто нас запевняє: «Поправді, поправді [тобто Амінь і Амінь] кажу вам: Хто слухає слова Мого [розуміє його і слухає його], і вірує в Того, Хто послав Мене, – життя вічне той має, і на суд не приходить, але перейшов він від смерті в життя». Тут Ісус показує як можна отримати життя. Людина може знайти життя, якщо вірить Його науці і практикує її, а також вірить, що Бог послав Ісуса, щоб був Уповноваженим від Бога, Його представником і вчителем для людей на землі. Такий має вічне життя. Він має його в теперішньому житті приписано, а отримає його навіки при воскресінні до Божественної природи, в славі, честі і безсмерті, ставши нетлінним і безсмертним. Така людина не підпадатиме під засудження. Бог не засуджує тих, хто вірний, але вони переходять від смерті до життя; від смерті, яку вони успадкували від Адама. Євреї, коли приймають Христа, теж переходять від смерті до життя – від смерті, успадкованої з Адама, і смерті, під яку потрапили з Мойсеєвого Закону і його посередництва, від часу свята Переходу в Єгипті аж до часу, коли Мойсей зійшов на верхів’я Пісгі і зник з очей Ізраїлю. Отже, тим, котрі були колись мертвими в упадках і гріхах, буде дане вічне життя; Малому Стаду життя в безсмерті і нетлінні. Велика Громада, Старожитні й Молоді Гідні теж матимуть участь в цій обітниці, як ми пояснювали попередньо: Велика Громада отримає нетління, але не безсмертя; Старожитні і Молоді Гідні, отримавши зміну природи наприкінці Тисячоліття, також отримають нетління, але не безсмертя. Якою буде ця природа поки що ми не знаємо. Св. Письмо на цей час цього не об’явило.

Інший доказ цього знаходимо в 1 Ів. 5:12: «Хто має Сина, той має життя; хто не має Сина Божого, той не має життя». Цей текст подібний до нами вже дослідженого з Ів. 3:36. Ніхто не може отримати вічного життя, і ніхто його не отримав, якщо не прийме Сина як свого Спасителя. Ті, які не мають Сина – не отримають життя. Якщо вони не застосують вказівок Божого Слова, щоб наблизитися до Сина і знайти в Нього допомогу і спасіння, то ніколи не отримають вічного життя, ані в цьому Віці, ані в Тисячолітті.

Тепер хочемо поговорити про ціль виправдання вірою, яке передує Угоді Сари. Ціллю виправдання вірою є здобуття всіх благословенств Нової Угоди для насіння через віру. В цій справі процитуємо послання до Євр. 10:14-18: «Бо жертвоприношенням одним вдосконалив [оживив виправданих] Він [наш Господь] тих, хто освячується [Церкву]. Свідкує ж і Дух Святий нам, як говорить: Оце заповіт, що його по цих днях [після Віку Євангелії, коли він закінчиться] встановлю Я з ними, говорить Господь, – Закони Свої Я дам в їхні серця [Бог напише закони справедливості – обов’язкової любові – і безкорисливої любові в їхніх серцях], і в їхніх думках напишу їх [так, що матимуть цілковите знання Правди на цю справу]. А їхніх гріхів та несправедливостей їхніх Я більше не згадаю! А де їхнє відпущення, там нема вже жертвоприношення за гріхи [ніхто з Адамового роду не має другої можливості; кожному дається тільки одна можливість; хто отримує прощення в цьому житті, той не отримує вже іншого прощення пізніше; а хто не отримує цього прощення тепер, то отримає його у Віці Тисячоліття. Жертви за гріх вже більше не буде, а тому насіння не є під Новою Угодою]».

Тепер зупинимося над нагородою Угоди Сари. По-перше, суть цієї нагороди міститься в Бут. 22:17: «То благословляючи, Я поблагословлю тебе, і розмножуючи, розмножу потомство твоє, немов зорі на небі, і немов той пісок, що на березі моря. І потомство твоє внаслідує брами своїх ворогів». Тут бачимо, що Бог обіцяв Авраамові, що благословлятиме його правдиве насіння [що вже саме по собі є великою нагородою] і вчинить його благословенством [всі Божі благословенства будуть принесені через це насіння], а розмножуючи, розмножить його насіння як зорі на небі, тобто учинить їх духовими істотами, де кожен з насіння буде старанно призначений на відповідне місце в духовній фазі Царства, бо небесне насіння зображене в небесних зорях, а земне насіння зображене в піску на березі моря. «І потомство твоє внаслідує брами своїх ворогів». Той, хто атакує місто, перш за все здобуває контроль над його брамами, а потім бере і здобуває місто. Нашими ворогами є сатана, світ і тіло; ними також є гріх і блуд; до них також належить осуд, що прийшов на нас через Адама, а якщо ми єврейського походження, то до цього ще доданий осуд, що прийшов на нас через Закон Мойсея, як це представлено в типах книг Ісуса Навина, Рут, Суддів, двох Хронік і двох Царських, а також в чотирьох більших і дванадцяти менших пророцтвах. Це насіння посяде брами своїх ворогів – переможе диявола, світ і тіло; поконає систему сатани, переможе системи двох Антихристів; поконає кожне зусилля цивільних влад, спрямоване на знищення віри в обітницю. Вони переможуть кожного, хто проти них.

В 2 Пет. 1:4 теж маємо текст, який пов’язаний з цією справою: «Через них [тобто через Євангелію] даровані нам цінні та великі обітниці, щоб ними ви стали учасниками Божої Істоти, утікаючи від пожадливого світового тління». Бог дав нам дуже великі і цінні обітниці, а саме: обітниці Божественної природи, слави, честі і безсмертя, а також нетління тієї природи. Бог дав нам ці обітниці, щоб ми завдяки їм могли стати співучасниками Божественної природи, були піднесені до тієї самої природи, яку має Сам Бог і наш Господь Ісус і яку отримали всі вірні, які уникнули пожадливого світового тління. А якщо і ми уникнемо цього пожадливого світового тління, тоді будемо переможцями у всьому.

За боротьбу, пов’язану з цією Угодою, буде нагорода. Читаємо про це в Бут. 22:17: «Благословляючи, Я поблагословлю тебе, і розмножуючи, розмножу потомство твоє, немов зорі на небі, і немов той пісок, що на березі моря. І потомство твоє внаслідує брами своїх ворогів». Ми вже неодноразово пояснювали цей текст, тому не бачимо потреби до цього вертатися. Тому розглянемо наступну думку в зв’язку з їх нагородою, якою є праця, котру матиме насіння. Це подано нам в Бут. 22:18: «У твоєму потомстві благословляться всі народи землі, тому що ти послухав мого голосу». Бог тут перш за все каже про духовне насіння, про Христа, Голову і Тіло; спочатку про Ісуса, а потім про вірних членів Його Тіла. Вони, як духовне насіння, благословлятимуть всі народи, родини і сім’ї на землі; вони будуть духовним насінням Авраама, який був цілковито слухняний Божому голосу. В такому послуху антитипічним насінням Авраама є той, хто стає мертвим для світських влад, системи сатани, систем великого і малого Антихриста, а також для влади грошей. Отже, вони стають мертвими для всіх цих речей, але навіки живими для Бога.

Тепер розважимо Угоду, Зв’язану Присягою, наскільки вона стосується інших вибраних класів. Ці речі теж представлені в Бут. 22:16-18. Після того, як ми розважили подробиці, які відносяться до Угоди Сари, ми тепер зупинимося тільки над тими частинами, які розвивають Велику Громаду, яка є частиною небесних зір, а також Старожитніх і Молодих Гідних, які показані в типі піску на березі моря. Тому другим класом під Угодою, Зв’язаною Присягою буде Велика Громада, яку ми тепер будемо розглядати. Ми знаємо, що Велика Громада складається з таких осіб, які посвятилися Богові, але дозволили на щось із особистої самоволі, світу, тіла чи диявола, через гріх, блуд, самолюбство і світовість, чим надмірно обтяжилися до такої міри, що занедбали біг до мети і таким чином втратили Високий Поклик і не будуть в Христовому класі. Але вони будуть товаришами Христового класу в небесній фазі і як такі будуть вічно пов’язані з його членами як зорі на небі, допомагаючи їм виконувати майбутні плани нашого Небесного Отця. Однак вони будуть на нижчому рівні, ніж Мале Стадо. Вони матимуть незмінну природу, але не Божественну, не безсмертну природу. Вони становитимуть другий клас небесних зір. Третім і четвертим класами насіння Угоди, Зв’язаної Присягою є Старожитні і Молоді Гідні. Старожитні Гідні під час Віку Тисячоліття під керівництвом Христа будуть земною фазою Царства, а Молоді Гідні будуть їхніми вічними товаришами в праці. Про це йде мова в Йоіла 3:1, 2: «І буде потому, – виллю Я Духа Свого на кожне тіло, і пророкуватимуть [будуть під час Тисячоліття навчати] ваші сини [земний Ізраїль і витривалі непосвячені виправдані вірою] й ваші дочки [поганський світ і загублені Євреї, які в Божих очах стали поганами], а вашим старим будуть снитися сни [Старожитні Гідні бачитимуть глибші правди, названі словом «сни»], юнаки ваші бачити будуть видіння [Молоді Гідні будуть бачити менш глибокі правди, які мають прийнятися в Тисячолітті, названі словом «видіння»]».

Тому ми бачимо дві фази Царства: в небесній фазі Ісуса і Церкву, як дійсне Царство, і їхніх вічних товаришів у співпраці, Велику Громаду (обидві ці групи становлять зорі на небі); а земна фаза представлена Старожитніми і Молодими Гідними. Таким чином ми маємо чотири вибрані класи насіння. Бог обіцяв їм перемогу, бо сказав, що не тільки розмножить їх як зорі на небі (це стосується Малого Стада і Великої Громади) і як пісок на березі моря (тут показані дві земні частини: Старожитні і Молоді Гідні), але, що вони посядуть брами своїх ворогів, і що Бог вживатиме їх для вічного благословення тих, з ким вони матимуть справи. Бог зробить це для Авраамового насіння, тому що Авраам послухався Божого голосу, будучи готовим пожертвувати свого улюбленого і єдиного сина Ісаака. Не будемо тут подавати подробиць, що стосуються Великої Громади, Старожитніх і Молодих Гідних, тому що подробиці про перші два класи ми подали в Е. томі 4, а про останній клас в інших томах.

Тепер зупинимося над Угодою Жертви, яка представлена в Пс. 50:5: «Позбирайте для Мене побожних Моїх, що над жертвою склали заповіта зо Мною». Божий народ покликаний до посвячення Богові. Ми посвятили (якщо чинимо це розумно) все, що маємо: в першу чергу нашу волю, потім наш час, силу, вплив, думки, тіло, наші засоби – все, що маємо і чим ми є. Все, що належить до теперішнього життя, мусить бути посвячене на вівтарі жертви з нашим Господом, а потім ми повинні вірно йти Його слідами. Інакше кажучи, ми повинні зректися, покинути те, що Христова заслуга нам приписала: досконале людське життя і всі реституційні благословенства, які б нам належали, як і решті людського роду. Отже, нам, як людям, не залишається нічого. В цьому значенні ми жертвуємо самих себе таким самим способом, як Ісус жертвував Себе. Єдина різниця полягає в тому, що Він був досконалою людиною, тоді як ми недосконалі. Але Він вкриває нас шатою Своєї праведності так, що ми можемо стати перед Богом такими, як ніби отримали повну реституцію. Наш Спаситель вкриває нас як членів Адамового роду, які зреклися всіх земних надій заради більш славних надій, показаних нам як членам Христового Тіла. Тому ми знаходимося в руках нашого Господа Ісуса. Він – наш Голова і Той, Хто має провадити нас як переможців, а радше «більше, ніж переможців». День за днем ми віддаємося в Його руки, щоб Він міг дати такі досвідчення, які допоможуть нам виконати Угоду Жертви. В Угоді Жертви ми безумовно приймаємо Його волю, не знаючи наперед, чого Бог зажадає від нас, і погоджуємося чинити все, що Він наказує. Якби ми не мали абсолютної віри в характер Бога, то не могли б безпечно для нас самих учинити такої обітниці. Наприклад, якби сатана зажадав, щоб ми безумовно чинили все, чого він хотів би, то ми не могли б цього вчинити, бо знаємо, що це стягнуло б на нас гріх, призвело б до відкинення нами Бога, і до життя для диявола, світу і тіла, в гріхах, блуді, самолюбстві і світовості; віддалило б нас від всього доброго і святого, і вчинило б нас Божими ворогами і кандидатами на Другу Смерть. Тому ми не можемо входити в такого роду угоду з Сатаною. Найкращу ілюстрацію для вияснення Угоди Жертви ми почули від одного дорогого брата, котрого ми зустріли на початку нашої дороги до теперішньої Правди. Він сказав нам, що Бог ніби дав нам аркуш білого паперу, жадаючи, щоб знизу ми поставили підпис, погоджуючись виконувати все, що Він напише над нашим прізвищем, і ми погоджуємося наперед, не знаючи, чого Він від нас зажадає. З нашого боку ми погоджуємося на це з приводу нашої довіри до Божого характеру, будучи впевнені в Його досконалій мудрості, справедливості, любові і силі, бо ми певні, що Він прагне, аби ми перемогли і хоче нам допомогти осягнути Високий Поклик. Ми погоджуємося на цю угоду і таким чином укладаємо Угоду Жертви. Протягом всього нашого життя Бог випробовує нас з кожної точки зору, аж поки кожна прикмета нашого характеру не буде випробувана. Як Ісус був випробовуваний щодо кожної риси характеру (за винятком гріха, бо гріх не мав на Нього впливу), так і ми, хто йде Його слідами, випробовувані щодо кожної риси нашого характеру; щодо нашого розуму і його вмісту; щодо наших почуттів і нашої волі. Тільки тоді, коли переможно пройдемо через ці проби, ми виконаємо нашу Угоду Жертви. Таким є все життя вірного Малого Стада, і тільки 144000 матимуть в цьому успіх. Тільки вони становитимуть Мале Стадо вірних послідовників Ісуса, котрі йдуть за Агнцем, куди б Він їх не провадив, і не лякаються нічого, за винятком порушення своєї обітниці, яку вони склали Богові. Таким чином через свою вірність аж до смерті вони реалізовують Угоду Жертви і отримують від Бога запевнення: «Гаразд, рабе добрий і вірний! Ти в малому був вірний, над великим поставлю тебе, – увійди до радощів пана свого і засядь з Агнцем на престолі Його на віки віків!», – допомагаючи доводи всесвіт до повної гармонії з Богом, щоб всі могли приєднатися до хору вічного Алілуя, що буде звучати на небесах і на землі, співаючи: «Тому, Хто сидить на престолі, і Агнцеві – благословення, і честь, і слава, і сила на вічні віки! Амінь! Амінь!» Нехай Богові буде слава за цю Угоду Жертви і за тих, хто є ЇЇ учасниками, бо вони будуть вічним насінням, улюбленцями Єгови протягом нескінченної вічності, щоб реалізовувати всі Його майбутні плани! Амінь! Амінь!

Частиною Угоди, Зв’язаної Присягою є Давидова Угода (Пс. 89:4, 5, 29, 30, 35). Ця Угода обіцяє під присягою, що Головою головного Авраамового насіння буде Давидів царський потомок, Який існуватиме вічно. Бог ласкаво дав Давидові цю обітницю за його вірність. Ми не будемо тут подавати більше подробиць на цю тему з огляду на те, що ми вже пояснили Угоду, Зв’язану Присягою.

Бог уклав з Ізраїльським народом Угоду Закону. Бог почав давати їм цю Угоду в Єгипті, коли дав їм Пасхального Агнця, а закінчив разом із закінченням Мойсеєвої служби, коли той ступив на верхів’я Пісгі і там помер. Всі подробиці цієї Угоди містяться в Мойсеєвих книгах: Вихід, Левит, Числа та Повторення Закону. Тому на цю тему ми можемо процитувати тільки короткий текст, тому що неможливо тут процитувати всі ці книги. В зв’язку з цим процитуємо текст з Євр. 8:9: «Не за заповітом, що його Я склав був з отцями їхніми дня, коли взяв їх за руку, щоб вивести їх із землі єгипетської. А що вони не залишилися в Моїм заповіті, то й Я їх покинув, говорить Господь!» Тут маємо коротку згадку про Угоду Закону, яка – як ми вже сказали – міститься в чотирьох вище згаданих книгах. «Я їх покинув [не звертав на них уваги, відкинув їх], говорить Господь!» Бог їх відкинув. Вони отримували кари (відкинення) за порушення Угоди Закону. Наприклад, Бог віддавав їх в неволю до різних народів. Він дозволяв на те, щоб ця неволя приходила від часу до часу, а коли вони проявляли скруху, як це представлено в книзі Суддів, то повертав їх до Своєї ласки і давав їм нову пробу. Таким самим чином наш Небесний Отець поступав із Своїм народом аж до кінця Єврейського Віку. Одним з яскравих прикладів цього є вавилонська неволя, коли Бог досвідчував їх і проявив до них Свою неласку з приводу браку послуху з їхнього боку, бо пам’ятаємо, що ця неволя розпочалася на початку другої частини 2520-річної паралелі і закінчилася в 1914 році. З того часу Бог перестав карати Ізраїль за гріхи проти Угоди Закону, а продовжував карати лише за людські гріхи разом з рештою людського роду, тому що вони порушили рештки Божого права, які залишилися в людських серцях. Це також пояснює страхітливі страждання, які впали на Ізраїль з жовтня 1914 року.

Даючи Угоду Закону, Бог учинив наступну умовну обітницю: що Він дасть Ізраїлеві вічне життя, якщо Ізраїль буде слухняний щодо Його Закону. Зміст цього Закону поданий в десяти заповідях, а також в словах нашого Господа Ісуса Христа, коли Він сказав: «Люби Господа, Бога свого, усім серцем своїм, і всією душею своєю, і всім своїм розумом, і з цілої сили своєї, а свого ближнього, як самого себе!» Таким є Закон і пророки, а авторитетом у цій справі є Сам Ісус. Це вимагало від Ізраїлю чинити те, до чого потрібна сила досконалої людини. Ізраїль легковажно учинив цю обітницю, не усвідомлюючи її істотного значення і будучи, зрозуміло, впавшими, маючи в собі тільки рештки Божого образу. Ізраїльтяни не могли дотриматися цієї Угоди, а постійно її порушували, за що були карані, як ми вище показали. Бог тримав їх у вавилонській неволі, а коли повернув їх до Своєї ласки, то тільки віруюча частина Євреїв повернулася до рідної землі і тільки з ними Бог мав справи. Угода Закону закінчилася для всіх тих Євреїв, які прийшли до Христа. Про це виразно навчають наступні тексти: Кол. 2:14; Еф. 2:15, 16; Рим. 10:4; 2 Кор. 3:14, Diaglott; Рим. 7:1-4; Лк. 16:16. Зрозуміло, що Угода Закону ніколи не стосувалася поган, тих, які не були Євреями. Тому не можна говорити про початок або закінчення цієї Угоди, коли мова йде про поган. Ця Угода в Євангельському Віці була в процесі закінчення для тих Євреїв, які не прийняли Христа, але ще не повністю закінчена. Угода Закону, будучи типом, мусить мати свою обов’язкову силу для своїх підданих аж до часу, коли в життя увійде її антитип. Отже, деякі обриси Угоди Закону проминули для Євреїв, які не прийшли до Христа: її священики, жертви, храм, ювілейні цикли, ювілеї, День Примирення, Пасхальний Агнець і т.д. Це сталося, тому що, коли в життя входить антитип, то тип проминає. Однак, існують обриси Закону, які ще не виконалися, а тому вони і донині зобов’язують тих Євреїв, які не прийшли до Христа: наприклад, обрізання (Гал. 5:3), десять заповідей включно із днем Шабату, чиста і нечиста їжа і т.д. Якби Угода Закону не зобов’язувала тих Євреїв, то їхні карання на підставі цієї Угоди протягом Віку Євангелії були б несправедливими. Той факт, що Агар – тип Угоди Закону – супроводжувала Ізмаїла, який є типом тілесного Ізраїлю, під час його досвідчень в пустині, які зображують досвідчення тілесного Ізраїлю у Віці Євангелії, є доказом, що Угода Закону ще зобов’язує тілесний Ізраїль (Рим. 7:1, 4). Грецький текст 2 Кор. 3:7, 11, 13, як можна побачити в Diaglott, показує, що Угода Закону проминає, але ще не повністю закінчена. Ця Угода закінчиться не раніше, аж її антитип – Нова Угода – увійде в життя. Вона перестала тепер існувати для тих Євреїв, які в Христі. Оскільки більше подробиць відносно Угоди Закону ми подали в інших місцях, тому тут ми обговорили її коротко, чого достатньо для пояснення нашої цілі. А коли будемо досліджувати Нову Угоду, то в зв’язку з нею подамо більше зауважень, що стосуються Угоди Закону.

На закінчення цієї статті розглянемо ще Нову Угоду. Таку її назву вживає Святе Письмо для визначення нового зарядження між Богом і людиною, яке буде встановлене на початку наступного Віку і завдяки якому Бог має намір знову прийняти все людство до Своєї ласки. Стосунки угоди, в якій на початку Адам був зі Своїм Богом, і гармонія з Богом були залежні від послуху по відношенню до вираженої Божої волі і були втрачені з приводу браку послуху. Ці стосунки угоди з Богом стали типічно відновлені на горі Сінай з Ізраїлем (Вих. 19:1-9; 24:3-8). Через Мойсея, як посередника, Бог обіцяв, що якщо Ізраїль збереже Його Право, то матиме вічне життя. Запровадження цієї Угоди було зроблене посередником на протязі шести місяців після виходу Ізраїлю з Єгипту через жертвування бичків та козлів. Тоді Ізраїльтяни урочисто погодилися прийняти цю Угоду. Наступні жертви Дня Примирення були постійно щорічно повторювані, «бо неможливо, щоб кров биків та козлів усунула гріхи» (Євр. 10:1-9). Ізраїль не зміг отримати благословенств, обіцяних в Угоді Закону. Бог наперед знав, що Ізраїль їх не отримає, але через намагання цього народу в тому напрямку Він дав цільову науку, яка в майбутньому виявиться благословенством для Ізраїлю і для всього світу.

Посередництво Старого Права Угоди впровадило Ізраїль в типічний зв’язок угоди з Богом. Посередництво нової Угоди Закону впровадить не тільки Ізраїль, але все людство, яке пристосується до заряджень Царства, в дійсний зв’язок угоди з Богом. Тоді кожна людина буде випробувана Єговою, як Адам на початку, щоб пізнати, чи заслуговує вона на вічне життя. Жодна людина, яка не здасть цієї проби, не зможе увійти до майбутніх вічних благословенств. Бог запровадить Нову Угоду Закону через Посередника Нової Угоди Ісуса Христа, в якому зосереджене все зарядження і через якого воно буде впроваджене в дію. В цій праці Йому допомагатиме Церква, і протягом тисячі років цей Посередник виконуватиме працю посередництва для людства. Він буде не тільки Посередником, але й Священиком, Пророком, Царем і Суддею. Як Священик, Він піднесе людство і буде його благословляти, приймаючи від нього жертви (див. «Намет Образом Кращих Жертв» стор. 125-143, 1992р.). Як Цар, Він буде справедливо управляти людством; як Пророк, буде його навчати; як Суддя, судитиме, а також видаватиме виправдувальні або обвинувальні вироки. Буде потрібен повний період тисяча років, щоб підняти людей з їх стану смерті й занепаду, а також, щоб привернути тих, хто цього хотітиме, до Божого образу і подоби, втрачених Адамом в раю.

Підставою посередництва з боку кращого Посередника будуть «кращі жертви» Віку Євангелії. Зауважмо свідчення Апостола в цій справі. Говорячи про типи, він каже: «Отож, треба було, щоб образи небесного очищалися цими, а небесне саме кращими від оцих жертвами» (Євр. 9:23). Вислови «небесного» і «небесне», вжиті в цьому тексті, не відносяться до духовних речей, тому що нічого духовного через ці «кращі жертви» здобути не можна. Через них здобуваються тільки людські благословенства, людські права. Слово «небесне» означає щось піднесене або вище; щоб зрозуміти специфічне значення цього слова в якомусь тексті, то треба його визначити в згоді з контекстом. Св. Павло порівнює тут типи Єврейського Віку з антитипами Віку Євангелії та Тисячоліття. В антитипічному здійсненні жертви ніколи не будуть повторювані, бо пожертвувані раз за всіх. Через «кращі жертви» антитипічний Посередник матиме силу розпочати справи світу, так би мовити, з чистого листка. Тоді розпочнеться це діло піднесення або реституції, або як засвідчує через пророка наш Господь: «Викину камінне серце з вашого тіла, і дам вам серце із плоті» (Єзек. 36:26; 11:19).

Таким чином Адамів гріх та осуд, які спадково перейшли на людство, вже не будуть ніким згадувані, тобто, вже не будуть болісним спогадом. Хоча уроки, які світ отримав через свої досвідчення з гріхом і смертю ніколи не будуть забуті, а отримані з них користі не будуть втрачені, то, однак, ці досвідчення перестануть гнітити людство. Радість, учасником якої тоді буде людство, поглине смуток і сльози минулого, а думки людей будуть наповнені чудесними правдами і благословенствами, повними слави проектами й можливостями, які відкриються перед щораз ширшим людським горизонтом. Протягом безконечної вічності вдосконалена земля буде наповнена щасливим людством, яке складатиметься з досконалих істот, котрі посідатимуть людську подобу їх Господа. Однак діло вийняття камінного серця і заміна його м’ясистим серцем будуть поступовими. Багато хто відчуватиме сором за свою минулу самоволю в гріху. Процеси картання в Царстві поступово звільнять тих, хто буде піддаватися під вплив справедливості і піде за встановленим тоді ділом реституції. Поступово твердість їхнього серця зникне і вони стануть більш чутливими і вразливими. Ніхто з людського роду тоді не відповідатиме за гріх Адама. В Єзек. 18:2,3 читаємо про теперішні умови: «Батьки їли неспіле, а оскома в синів на зубах!» Але в майбутньому Віці наслідки споживання неспілого винограду гріха поступово зникнуть. Під правлінням Нового Порядку той, хто помре, помре за свій власний гріх, а не за гріх своїх батьків (Єзек. 18:4-24). Оскільки все людство знаходиться в недосконалому стані, то в Той день всі і надалі ще можуть бути схильні до гріха. Єдиним способом досягнення ними вічного життя буде їх поступова адоптація (усиновлення) до родини Посередника – Христа, Голови й Тіла – який зміцнить їхні слабкі смертні тіла. Хоча проти них не буде Божого засудження за їх минуле, однак, Боже благословенство отримають тільки ті, хто увійде у властиві стосунки з Посередником. Під Новою Угодою спеціальні привілеї від Господа будуть тільки для слухняних. Той, хто відкине пропоновані тоді можливості, буде наприкінці першої сотні років усунений з-посеред люду через знищення (Іс. 65:20).

Бог, міркуючи логічно, не може увійти в Угоду з людьми, які залишаються під Його власним вироком смерті. Під типічними зарядженнями Угоди Закону Бог приймав як жертви смерть волів і козлів, і таким чином типічно очищений Ізраїльський народ міг увійти в типічний зв’язок з Богом. Це не означає, що крові волів і козлів було достатньо, щоб витерти гріх, але радше, що це булотипічне представлення дійсної жертви під Угодою Ласки, Угодою Жертви (Євр. 9:1-23). Якби Нова Угода була запечатана (запроваджена) тепер, то вся кров Угоди мусила б бути приготована раніше, мусила б бути вже цілковито пролитою. Якби так було, то ми не мали б можливості брати участь в смерті з Христом. Тому очевидно, що Нова Угода ще не запечатана. Антитипічний Бичок вбитий, а Його кров занесена до Святая Святих. Антитипічний Козел забивається тепер. Коли його жертва буде цілковито довершена, тоді його кров буде кроплена на Небесній Ублагальні великим Первосвящеником, так само як це мало місце з кров’ю Бичка. Інакше кажучи, тоді Ісусова заслуга, яка тепер в руках Справедливості, буде вільна і буде застосована нашим Первосвящеником як противага за гріх Адама. Під кінець Віку Євангелії, який закінчується, всякі жертви будуть завершені, а великий Посередник буде готовий виконати визначене Йому діло для добра світу.

Першим ділом Нової Епохи буде застосування крові до антитипічної Ублагальні в Небі для задоволення за гріхи «всіх людей», цілого Адамового роду. Поки це не буде вчинено, Нова Угода не може розпочатися. Це друге жертвування Ісусової крові, заслуги Його жертви, запечатає Угоду, тобто вчинить її важною. Нова Угода була обіцяна протягом багатьох віків (Єр. 31:31-34; Євр. 8:6-13), але ще не була впроваджена в життя. Вона почне діяти, як тільки кров відкуплення буде пожертвувана за гріхи всіх людей. На початку Нової Епохи світ, так би мовити, розпочне нове життя. Осуд, що тяжіє над людством протягом шести тисяч років, буде знятий і тоді буде вчинене задоволення Справедливості за Адама і його потомство. Всі благословенства, які з цього виникають, мають прийти з рук Відкупителя як Посередника. Протягом Тисячоліття всі, хто має одержати життя, мусять отримати його через цього Великого Життєдавця (1 Ів. 5:12). Уділ в цих благословенствах отримає тільки той, хто отримає їх на підставі засад Нової Угоди і завдяки зусиллям в житті згідно з вказівками цієї Угоди. Всі, хто старатиметься так жити, отримають через Посередника допомогу і достатню ласку. Покроплення крові на Небесній Ублагальні для користі всього людства буде довершене до того, як розпочнеться Реституція, до того, як могтиме бути дане право на життя Старожитнім і Молодим Гідним. Хоча минулі гріхи будуть цілковито витерті, все ж таки кожен, хто захоче мати Боже благословенство і Боже визнання, муситиме стати «правдивим Ізраїльтянином», віруючим в Бога, віруючи в Посередника, який є Божим Представником і віддаючись в руки Христа – Голови й Тіла – для навчання і виховання. Це Право Нової Угоди буде стосуватися кожного Адамового сина й дочки. Будь-хто зі світу, хто хоче отримати вічне життя, мусить прийняти Христа і долучитися до цього земного класу Царства. Божий план щодо людства не буде виконаний доти, доки не будуть знищені всі гріхи і всі добровільні грішники.

Все людство отримає певні користі з Нової Угоди, незалежно від того, чи прийме Христа, тому що всі будуть пробуджені з мертвих і одержать пізнання Правди (1 Тим. 2:3-6). Святе Письмо каже нам, що так, як через гріх одного чоловіка осуд прийшов на всіх , так і через послух одного чоловіка всі отримають вільний дар виправдання для життя (Рим. 5:12, 18). З приводу застосування заслуги Христової жертви до всіх людей Бог буде справедливим, коли пробудить світ зі смерті і дасть всім можливість осягнути виправдання для досконалого життя. Цей вільний Божий дар через Христа не гарантує вічного життя кожному, але залежить від специфічних умов. Тому мусимо сказати, що користь з Нової Угоди буде стосуватися кожного в обмеженому сенсі. Якби Бог передбачив, що ніхто не скористається з цього зарядження, то, без сумніву, змінив би Свій план. На початку Нового Віку всі рахунки з людством будуть скасовані Божою Справедливістю, а людство буде віддане Посереднику, бо якби воно і надалі залишалося під Божою справедливістю, то було б знову засуджене з приводу своєї нездатності поступати досконало. Тому Отець не буде займатися грішниками. Протягом тисячі років вони перебуватимуть під милосердними зарядженнями Нової Угоди. Ті, котрі будуть слухняно старатися поступати якнайкраще, отримають всі благословенства Царства. А ті, котрі не будуть слухняними в тих умовах, підуть у віці 100 років на Другу Смерть, як прокляті грішники з Іс. 65:20. В часі Віку Євангелії єдиними, хто може вчинити гріх на смерть (1 Ів. 5:16), хулу на Духа (Мат.12:31, 32), є ті, хто був просвічений Святим Духом. Ап. Павло каже: «Не можна-бо тих, що раз просвітились були, і скуштували небесного дару, і стали причасниками Духа Святого, і скуштували доброго Божого Слова та сили майбутнього віку, та й відпали, знов відновляти покаянням» (Євр. 6:4-6). Гріх таких осіб буде гріхом добровільним, а тому буде «хулою на Духа Святого».

Тому тепер на пробі є тільки Церква. Ми, хто був сплоджений з Святого Духа, перебуваємо на пробі життя або вічної смерті. Той, хто тепер помирає Другою Смертю, не має надії на майбутнє (Прип. 21:16). Якщо теперішні сплоджені від Святого Духа будуть вірними, то отримають привілей стати членами прославленої Христової Невісти. А ті сплоджені від Духа, які не здобудуть місця в класі Невісти, якщо переможуть, отримають життя на нижчому рівні. Вони будуть належати до Великої Громади, до дівчат, які служать Невісті (Пс. 45:15, 16). Якщо, однак, не осягнуть жодного з цих місць, то єдиною річчю, яка їм залишиться, буде Друга Смерть. Що стосується світу, то День його Суду, як окремих осіб, ще не прийшов повністю. Всі вони і надалі ще під осудом з приводу батька Адама, і не посідають взагалі жодного права. Деякі люди зі світу є дуже добрими людьми, але навіть вони не мають в цьому спасінні частки, ані долі в теперішньому часі. Для них благословенним зарядженням є Вік Тисячоліття, коли – якщо будуть слухатися Помазанця Єгови – їхні гріхи будуть їм прощені.

Як прощені гріхи Церкви, так будуть прощені гріхи цілого світу, а світ буде вільний від кари за гріх Адама тоді, коли за нього буде застосована Христова заслуга. Тоді всі люди матимуть усі привілеї та пільги царства, якщо приймуть Христа – Великого Посередника Угоди. Однак вони будуть одержувати хлости за вчинки, скоєні в цьому житті – не як кари за їх попередні гріхи (бо на той час всі вони будуть прощені), а з приводу попередньо сформованих звичок і рівня розвитку характеру. Бо слабкість занепалої природи залишить рани, які вимагатимуть більш чи менш суворого трактування з метою їх вилікування. Як тепер є для Церкви, так в майбутньому Віці буде для світу, тобто, якщо хтось із світу добровільно і свідомо згрішить проти Святого Духа, то карою за такий гріх буде повторне засудження – Друга Смерть, знищення. Коли Господь Ісус казав, що всі гріхи будуть прощені, окрім хули на Св. Духа, то фарисеї, до яких ці слова були звернені, не могли ще вповні вчинити такого гріха, бо не мали повного знання (Мат. 12:31, 32; Дії 3:17). Але вони могли до такої міри зачерствити свої серця, що навіть сприятливі впливи Царства не направлять їх (Мат. 23:33).

Коли Бог визнає, що справедливість стала заспокоєна і скасує гріхи занепалого людства, то це не означає, що Він перенесе весь рахунок на Ісуса, Котрий покладе відповідальність за ці гріхи на людство. Наш Господь не буде тримати людство відповідальним за гріхи, які Отець пробачив. Навпаки, Господь Ісус, як Представник Отця, з радістю дасть людям таке прощення, але триматиме їх ще здаля від Отця весь період їхньої недосконалості, стоячи між ними як Посередник, даючи кожній людині час для направи, розвитку характеру і т.д., а також викине з них камінне серце і дасть їм серце м’ясисте. Господь через пророка каже: «І не буду вже згадувати їм гріха!» Апостол Павло звертає увагу на ці слова. Він вказує, що під Угодою Закону так не було, бо гріхи залишалися; тому що хоча для Ізраїлю щороку робилося примирення, то, однак, нижчі жертви не могли зняти гріхів (Євр. 10:1-4; Єр. 31:31-34; Єзек. 36:25-29). Коли людство стане частиною Ізраїлю, тоді обітниці, які були дані Євреям, будуть також стосуватися до поган, тобто до тих, хто не походить з єврейського народу.

Святе Письмо каже нам, що «вийде з Сіону Закон, а слово Господнє – з Єрусалиму» (Іс. 2:3; Мих. 4:2). Коли Царство буде встановлене, то Старожитні Гідні будуть поставлені «князями по цілій землі» (Пс. 45:17). Їхніми помічниками будуть Молоді Гідні. Такого роду зарядження матиме значення перш за все для Євреїв, які природно будуть першими з усіх, хто приходитиме під новий регламент Царства. Ми не можемо казати, що так зроблять всі Євреї, але, що так вчинить принаймні значна їх кількість. Поступово до них приєднаються інші зі світу. Існує багато людей доброї волі, котрі хоча не складали обітниці посвячення Господу, однак хотіли б радше бути допомогою, аніж перешкодою для інших. Такі за якийсь час приєднаються до Царства, яке буде прагненням всіх народів (Ог. 2:7, KJV).

Що стосується Старожитніх і Молодих Гідних, земних князів, то з приводу їх досконалості вони відрізнятимуться від усього людства. Коли світ почне їх пізнавати, то люди будуть казати: «Хіба це не люд Божий?» Людство побачить, що Бог нагородив Гідних Осіб, даючи їм моментальне воскресіння до досконалого життя, і зрозуміє, що «краще воскресіння» було їм дане внаслідок їх вірності.

Ісус, складаючи ціну відкуплення за гріхи всього світу, помістив її в руках Справедливості як депозит, використовуваний у Віці Євангелії для добра класу Церкви. Наприкінці цього Віку Він застосує цю ціну з метою задоволення справедливості щодо Адама, що охоплює всі гріхи, спричинені гріхопадінням. Бог Єгова прийме цей викуп і простить всі гріхи Адама. Однак деякі гріхи не будуть охоплені цією великою жертвою за гріхи. До них будуть належати свідомі гріхи, вчинені людським родом. Через те, що жертвою за гріхи не охоплені свідомі, добровільні гріхи, а тільки гріх Адама і гріхи, які випливають з Адамової слабкості, то Бог в Своєму милосерді так розпорядився, що страждання класу Великої Громади, класу «Козла Азазеля» (які необхідні для знищення людської природи цього класу, яку члени цього класу склали в угоді на жертву) будуть вжиті не як жертва за гріхи, а як спокутування за свідомі гріхи світу (Лев. 16:8, 10, 20-22). Коли Велика Громада закінчить свій біг, то примирення за гріх буде цілковито доконане, а рахунок проти світу буде цілком витертий з книг справедливості. Боже засудження буде цілковито усунене з людського роду, а благословенство Нової Угоди буде впроваджене в життя. Тоді завданням людей буде пристосуватися до вимог Нової Угоди, гаряче прагнучи поступати якнайкраще. Якщо, однак, з приводу своєї недосконалості, вони несвідомо порушать Боже Право під час царювання Посередника, то не будуть покарані тим Правом, бо між ними і Правом буде Посередник.

Посередник, як ми вже сказали, не буде нікого карати за провини теперішнього життя. Але досить довго буде потреба в терпеливих зусиллях, щоб здобути досконалість, яку втратили наші прабатьки. Деякі з людства більш занепалі, ніж інші, бо успадкували більше беззаконня, або ж з приводу більшого зіпсуття в своїй природі і меншого зусилля в контролі над нею. Однак під наповненими ласкою розпорядженнями Нової Угоди Великий Посередник має намір дати необхідну поміч, допомагаючи людям індивідуально зрозуміти вимоги нового зарядження, швидко караючи всяку спробу чинити зло, нагороджуючи кожне зусилля чинити добро, а також постачаючи фізичну і розумову силу, щоб пристосуватися до вимог Його добротливої і справедливої влади.

Наприкінці царювання Посередника ті, котрі пристосувалися, прикладаючи зусилля поступати вперед, будуть доведені до стану людської досконалості і до такого зв’язку угоди з Єговою, в якому був Адам спочатку. Тоді вони мусять бути піддані такій самій пробі вірності, якій був підданий Адам, без Посередника між ними і Божою Справедливістю. Скільки людей збереже цей стосунок, а скільки його втратить і підлягатиме знищенню – не знаємо. Те, що деякі виявляться негідними життя і будуть покарані за свідомий гріх найвищою карою – Другою Смертю, ясно показане (Об. 20:7-9; 22:14, 15). Про таких також іде мова в Іс. 65:20 як про старих, які не поповнять своїх днів добром, але самолюбно будуть вживати можливості Тисячоліття, весь час вдаючи, що вони слухняні. Такі впадуть в спокусі від Сатани і будуть знищені. На чолі земної фази Царства будуть Старожитні Гідні, а Молоді Гідні будуть їхніми товаришами. Вони утворять зав’язь (осередок) Царства й управлятимуть під керівництвом прославленої Церкви, яка буде невидимою. Ці класи Гідних Осіб не можуть вийти з гробів аж до часу задоволення Божої Справедливості за світ; бо вони теж є членами занепалої раси. Коли Посередник здійснить це задоволення, тоді Старожитні Гідні стануть першими, благословенними Новою Угодою і будуть пробуджені з мертвих як досконалі люди на образ Божий, так, як спочатку був Адам. В час свого воскресіння вони будуть приведені до людської досконалості, бо під час свого попереднього життя, подібно як Енох, «вони були засвідчені, що Богові вони догодили» (Євр. 11:5). Незадовго після пробудження з мертвих стародавніх вірних Пророків і вірних Молодих Гідних, Євреї, які тоді житимуть і які зберегли віру в обітницю укладення з ними Нової Угоди (Єр. 31:31-34; Євр. 8:7-12), і які очікували свого Месію, набудуть ясного розуміння і прилучаться до Гідних Осіб. Тоді цілий світ поступово зрозуміє і також почне підлягати умовам Ізраїльського Права Нової Угоди, стаючи частиною Ізраїлю, тобто частиною земного Авраамового насіння (Рим. 4:17, 18; Іс. 49:6-12).

Стосунки в угоді з Богом означають приписану або актуальну (дійсну) досконалість. Під час тисячолітнього Царства Месії людство буде поступово приходити до актуальної (дійсної) досконалості. Однак, в цілому людство досягне актуальну досконалість аж наприкінці тисячі років. Тоді Посередник передасть людство Богові і людський рід отримає привілей увійти в стосунки Угоди з Богом, і кожен окремо мусить виявитися або переможцем, або впасти. Читаємо, що в той час сатана буде «розв’язаний на короткий час» і всі, хто в своїх серцях полюбив несправедливість, незважаючи на те, яке було їхнє зовнішнє поступування, в період їхньої проби будуть виявлені й ошукані Противником. «І підуть ті на вічну кару (грецьке kolasis означає відтяття або вигублення), а праведники – на життя вічне» (Мат. 25:46). Один клас переходить до життя, тоді як другий – відтятий, усунутий з життя. Нагородою Праведних буде вічне життя; нагородою злих («диявола і його анголів», його посланців і всіх, хто такого ж духа як він) буде вічна смерть, знищення. Ті, хто належать до тисячолітнього класу «овець», хто переходить праворуч Царя, тобто на сторону ласки, після остаточного їх випробування перейдуть до майбутніх віків слави і благословенств, які не об’явлені в Святому Письмі.

Христова Церква не є під Новою Угодою. Тому не потрібно казати, що Церква благословенна цією Угодою, хоча в зв’язку з цією Угодою Церква отримає велике благословенство. Якби Нової Угоди не мало бути, то не був би потрібний Посередник, ані «кращі жертви», через які ця Угода встановлена. Вислів Св. Павла про те, що Бог зробив Церкву «здатними служителями Нового Заповіту [Угоди]», вказує, що Божий люд матиме участь в приготуванні цієї Угоди (2 Кор. 3:6). Якби не було «кращих жертв», то не було б підстави для Нової Угоди. Страждання є для нас благословенним привілеєм, бо ми є слугами Нової Угоди в тому сенсі, що ми служимо їй нашими жертвами і підготовлюємося до майбутньої служби, пов’язаної з нею, коли вона буде встановлена. Коли великий будинок є в процесі будівництва, то люди, які працюють на будові, мають користь. Це не означає, що вони користаються з майбутнього вживання будинку, але що користають з нього під час його будови. Подібно і Церква тепер отримує численні благословенства і привілеї, пов’язані з Новою Угодою. Пізніше цією Угодою буде благословенний цілий світ, але іншим способом. Під час Віку Євангелії Бог спеціально займається Своєю Церквою, а не світом. Однак, є певна подібність між Божими благословенствами, які сьогодні отримує Церква, і благословенствами, які будуть дані пізніше світові. Тоді Господь знову напише в людських серцях Своє Право так, як воно спочатку було написане в серці Адама; і в такому значенні люди матимуть нові серця. Наприкінці Тисячоліття все людство буде земним образом Бога і буде підготовлене до остаточної проби, тому що ті, котрі не хотіли крокувати до досконалості під час правління Месії, будуть знищені. Однак, Церква вже тепер має нові серця, тобто слушні погляди на речі, праведні почуття. Що стосується Церкви, то не можна казати, що в неї буде забране камінне серце, а дане серце м’ясисте, але, що Їй дана нова природа. Зрозуміло, що ця нова природа має щось спільного з тілом, бо тіло тепер є слугою Нового Створіння. Під примусом Нового Створіння тіло визнає Боже Право.

Нова Угода, з усім, що до неї належить, є благословенством, яке Христос – Голова й Тіло – дає людству. Це Божа Угода, а Бог так зробив, що вона буде доступна світу через клас Христа – Голову й Тіло. Тому, якщо Церква має роздавати ці благословенства, то спочатку мусить сама їх мати. Ніхто не може дати того, чого сам не має. Ця думка, що Нова Угода є заповітом, або Христовим подарунком для людства, є цілком ясною в Святому Письмі. Це дар, який розділяє Церква, бо кожен з її членів позбувся реституційних прав разом з Христом. «Коли разом із Ним ми померли, то й житимемо разом з Ним! А коли терпимо, то будемо разом також царювати». І всі речі є нашими, тому що ми належимо Йому (2 Тим. 2:11, 12). Ці славні справи ясно представлені в різних типах Старого Заповіту, а також ясно виражені в Новому Заповіті. Наприклад, Св. Павло пояснює, що Ісаак, спадкоємець Авраама, був типом Христа – Голови й Тіла. Ісаак не отримав своєї спадщини на підставі Нової Угоди, а завдяки первісній Угоді з Авраамом, так як і Церква (Гал. 3:8, 16, 29; 4:22-31).

В пророцтві Михея 4:1-4 читаємо: «Та буде наприкінці днів, гора (Царство) дому Господнього міцно поставлена буде вершиною гір (царств світу)… і підуть численні народи та й скажуть: Ходімо, і вийдім на гору Господню та до дому Якового, і Він буде навчати доріг Своїх нас, і ми будемо ходити стежками Його». Наступні вірші цього розділу описують вплив, який матиме це Царство. Благословенства і успіх будуть тоді з тими, хто перебуватиме в гармонії з Богом. Тепер є інакше. Вони «будуть облудно на вас наговорювати всяке слово лихе ради Мене» (Мат. 5:11). Багато людей цього світу, навіть злих, мають тепер великий успіх. Світ думає, що християни, вірні визнавці Христа, чинять своє життя з приводу свого поступування нещасним. Однак світ в цьому дуже помиляється. Навпаки, ми маємо радість і веселість. Бо, незважаючи на наші утиски, ми маємо багато благ з кожної точки зору. Знаємо, що зовсім незабаром закінчаться наші проби і страждання. Знаємо, що наповнене славою Царство Месії, в якому – якщо ми будемо вірні – будемо мати нашу частку, незадовго має бути встановлене на землі. В майбутній Епосі, каже нам Бог, все буде змінене. Ніхто із злих не буде тішитися успіхом. Тоді кожен, хто чинитиме зло, буде терпіти, а кожен, хто поступатиме справедливо, отримає благословенство (Пс. 37:1, 2, 7-17, 22). Тепербагато несправедливих втішаються успіхом, а бідні, нещасні і справедливі на цій землі переслідувані. Коли на світ прийдуть Часи Реституції, то все це буде змінене. Благословенство буде від Бога, а єдиним способом його здобути буде перебування в гармонії з Новим Порядком речей в Царстві Месії. Нехай за це Богові буде слава, бо результатом буде чистий всесвіт, в якому кожен, чи в небі, чи на землі, а також ті, хто сьогодні в морі (бунтівний рід), буде шанувати і прославляти Бога досконалої мудрості, справедливості, любові і сили, а також Агнця, Котрий засідає з Богом на Його троні на вічні віки, викликуючи: «Благословенство, і честь, і слава, і сила на віки віків». А ми на це з радістю викликуємо: «Амінь і Амінь!»

T.P. ’62:24, 65-72, 93-96, 113-119; 63:9-16 

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.