Рут – Тип і Антитип

РУТ – ТИП І АНТИТИП 

 

В статті, яка з’явилася в серії Вартових Башт від 15 листопада 1932 до 15 лютого 1933р., Д.Ф.Р. (Джозеф Франц Рутерфорд – перекл.), як ми вже показали в ТР № 66, 76 стор., намагається застосувати історію книги Рут як тип до свого руху, котрий він вводить в блуд вже від кінця 1916 року. Як ми вже показали в нашому перегляді, його намагання, які він робить у цьому напрямку, є ще одним прикладом його задумів як малого папи Малого Вавилону, щоб змінити часи і права. Кілька разів ми обіцяли дати братам антитипічне вияснення книги Рут і тут коротко це зробимо. Це також послужить твердим запереченням недоречностей, які Д.Ф.Р. подає в своєму тлумаченні цієї книги. Ми гадаємо, що якщо в цьому предметі виявляється помилка, то має вже настати час на зрозуміння цього типу. Щоб заощадити місце в нашому виданні, ми не будемо подавати цілих віршів, а тільки номер вірша, який буде коментуватися. Тому просимо відчитувати відповідні вірші з книги Рут при читанні вияснень, поданих в цій статті. Розуміємо, що антитипічний час на події з цієї книги є від 1844 до 1921 року. Голод (1 в.) є типом на недостачу нової Правди між людом Божим після розчарування від 1844 до 1874 року. Віфлеєм (дім хліба) є типом на сферу біблійної Правди на часі, якої у згаданих 30 роках було дуже мало, що показано через нестачу хліба у Віфлеємі під час цього голоду. Елімелех (1, 2 в.; означає скоріше могутній цар, аніж мій Бог є моїм царем) представляє вождів втратників корон, котрі приймали участь в русі Міллера, а після 1844 року повернулися до номінальної церкви (землі Моавської; Моав означає від батька і представляє номінальну церкву, розвинену вождями, що втратили корони, антитипічного Лота). Ноомі (приємність) представляє втратників корон, що були прихильниками вождів, що втратили корони. Махлон (хворобливий) і Кілйон (сумуючий, знищення) представляють: перший вірніших, а другий менш вірних вождів з-посеред тимчасово виправданих. Під час їх перебування в русі Міллера вони були більш чи менш повні плодів на своїх місцях (ефратяни). Юда означає хвалений і представляє в цьому місці люд Божий як гідний похвали, бо знаходиться в Юдеї. Їх відхід до Моавської землі був невірністю і представляє невірність їх антитипів, що повернулися до номінальної церкви. Смерть Елімелеха (3 в.) представляє, що духовність вождів, що втратили корони, згасла по причині умов світовості, що панували в номінальній церкві – через що настала смерть їх нових створінь. А те, що Ноомі зі своїми синами була залишена по причині смерті її чоловіка, представляє те, що їх антитипи були позбавлені допомоги та співтовариства їхніх вождів. Махлон та Кілйон (4 в.), що брали собі за жінок Моавських дочок, представляють два роди тимчасово виправданих вождів, що заприязнилися між собою і провадили клас тимчасово виправданих, який в характері відповідає двом вище згаданим родам тимчасово виправданих вождів. Орпа (твердого карку, вперта) представляє тих, котрі злучилися з менш вірними виправданими вождями, а Рут (приязнь) представляє тих, що заприязнилися з вірнішими з-поміж виправданих вождів. Їх десятилітнє перебування в Моавській землі представляє весь час перебування в номінальній церкві, як членів Великої Громади, так і їхніх виправданих вірою співтоваришів.

2) Смерть (5 в.) Махлона та Кілйона в Моавській землі представляє знищення властивого духа виправданих вождів через умови, що панували в номінальній церкві – зникання стану виправдання. Ноомі, стративши свого чоловіка й синів, представляє, як прихильники з-поміж тих, що тратили корони, були залишені невірними вождями, до яких линули їхні серця. Це представляє духовне оголення, а її вболівання над втратою (20, 21 вв.) показує, що її антитипи розпізнають, що духовне оголення було їх досвідченням в номінальній церкві за залишення спільності зі святими. Давання Богом знову хліба Ізраїлеві (6 в.) представляє давання Ним Правди Парусії (це також представлено в другому підкріпленні Іллі), початки якої датуються від повернення нашого Господа в 1874 році, коли було вияснене невидиме Господнє повернення, і цей рік був в антитипі першим роком споживання цього «хліба». Ноомі, коли чула про це, представляє, як прихильники втратників корон, котрі повернулися до номінальної церкви між 1844 та 1874 роками, довідалися через посланництво Правди, що подавалася в 1874-1878 роках, що Правда знову розвивається, стає яснішою та ряснішою. Її постанова повернутися, а також її невісток з нею, представляє те, як їх антитипи зацікавилися Правдою, що була тоді на часі, а з Божої точки зору, цей вірш вказує на намір втратників корон повернутися до Правди. Їх вихід (7 в.) з місця проживання до Ізраїльської землі представляє початок поступу тих класів до пороусійної Правди, а також залишення блудів та практик номінальної церкви, котрих вони до тих пір трималися. Перше звернення Ноомі до її невісток, щоб повернулися до свого народу представляє не слова, але дії збоку тих, що втратили корони, нових створінь, що йшли до Правди та її Духа, що є антитипом Ханаанської землі, що мала дещо негативний вплив на ці два класи з тимчасово виправданих, що спотикалися об неї. Подібно, напр., слова Іллі, сказані до Єлисея, щоб той повернувся, не представляють слів, а скоріше дії вірного Малого Стада, котрі відштовхували втратників корон і були з трудністю переможені антитипічним Єлисеєм. Труднощі поступу в Правді, протилежного до звичаїв номінальної церкви, були без сумніву легко поконані антитипічною Ноомі, але були набагато важчими для поконання для інших класів, а окрім того, це справляло на них враження, ніби їм заборонялося йти одні за одними. Порівняння легшого способу пристосування до зручного життя в номінальній церкві з антитипічним заперечливим настроєм Ноомі призвело до того, що її спосіб поступування казав їм, що вони легко знайдуть відповідних співтоваришів в антитипічній Моавській землі (8, 9 в.). Думаємо, що тією особливою формою, якої набула вірність Ноомі, котра перебувала в опозиції до способів, вчень та практик номінальної церкви, були її представлення Правди, що стосувалися стану померлих, вічних мук, високого поклику, майбутньої проби та реституції, котрі стали в опозиції до поглядів «пастирів і знатних цієї отари». Це побудило їх до усної опозиції. Антитипічна Рута та Орпа, будучи позбавлені антитипічних Махлона та Кілйона як своїх символічних чоловіків, мали прагнення здобути групу інших вождів (чоловіка, 9 в.) і з тугою споглядали на «пастирів і знатних цієї отари» чи стануть вони для них чоловіками. Але поведінка антитипічної Ноомі у відштовхуванні тих груп як кандидатів на чоловіків була причиною тимчасової непевності Орпи та Рути чи йти далі за нею, щоб не позбавити себе своїх майбутніх антитипічних чоловіків. Через таку поведінку антитипічної Ноомі та її наслідки по відношенню до пастирів і знатних з отари, вона їм казала якийсь час розумовою поставою, яку займала по відношенню до пастирів і знатних з отари, щоб вони її залишили, щоб таким чином могли набути собі своїх символічних чоловіків. Отож, ці умови стали їм на перешкоді. Поцілунок Ноомі для Орпи та Рути представляє любов утратників корон до виправданих класів в їх наступаючому розлученні. Плач Орпи та Рути представляє жаль тих двох антитипічних класів при думці про розлучення.

3) Їх бажання (10 в.) супроводжувати її до Ханаану зображує постанову тих двох класів підняти відповідні кроки до Правди та її Духа стосовно вимог набутими талантами, не дивлячись на перешкоди, щоб вони цього не робили. Але ці перешкоди були переможені ними через те, що вони проявляли любов до Господа, Правди та антитипічної Ноомі більше, аніж власне прагнення отримати пастирів і знатних з отари як символічних чоловіків, вождів. До тих пір обидва антитипічні класи поводилися добре. Друга спроба Ноомі (11-13 в.) відвернути своїх невісток була оперта на думці, що вона вже стара, щоб думати про дітей, що вона не має чоловіка, а якби навіть мала чоловіка і могла мати дітей, то вони були б змушені довго чекати на її майбутніх дітей, перш ніж вони могли б стати їх чоловіками. Наступні події були антитипом дій та наслідків того, що Ноомі сказала антитипічній Руті та Орпі, котрі прагнули набути антитипічних чоловіків, вождів, тобто, антитипи того, про що вона їм сказала. Не дивлячись на те, що антитипічна Ноомі видавала свідоцтво Правди в номінальній церкві, то, однак, вона не здобула ніяких членів, котрі могли б стати здібними вождями, хоча, без сумніву, вона знаходила додаткових членів до класу Рути та Орпи. Доказом цього служить її висловлювання в 11 в.: «Чи я маю ще в утробі своїй синів». Клас Ноомі також не мав ніяких товаришів, котрі могли б виступати як вожді (бути для мужа, 12 в.). Хоча б ці дві перешкоди могли бути усунені, то дуже повільний поступ в пошуках інших антитипічною Ноомі відтягнув би справу занадто далеко для антитипічної Рути та Орпи, щоб чекати на вождів, котрі могли б бути знайдені іншим чином, тобто через прийняття вождів номінальної церкви за своїх (заміж, 13 в.). Друга спроба Ноомі (11-13 в.), вчинена з метою знеохочення Орпи та Рути від супроводження її до Ханаану, представляє також наступні кроки до Правди та Духа Правди, такі як припинення відвідування зібрань номінальної церкви, припинення співпраці в справах номінальної церкви та припинення виявлення симпатії до духу номінальної церкви, а замість того виконування тих речей, що були пов’язані з Правдою – її свідчення та практикування. Таке поступування антитипічної Ноомі та різка опозиція збоку номінальної церкви могли справити негативний вплив на ці два згадані класи. Результат зусиль, здійснених втратниками корон, здавався безплідним стосовно людей, що були в номінальній церкві, а через те казав їм, що старання втратників корон не можуть знайти для них когось як співтоваришів, вождів (чоловіків). Це було доказом того, що втратники корон перейшли поза вік, в якому могли отримати вождя (чоловіка) як товариша для себе самих з люду номінальної церкви; і хоч би вони були в стані зробити це для себе, то не могли б здобути вождів як товаришів для тих двох класів. Оскільки стільки часу, потраченого в цьому напрямку, не принесло жодного результату, то у них виникло враження, читаючи це по поведінці втратників корон, що було б занадто довго чекати на таку можливість, хоч би вона колись і настала (13 в.). Жаль Ноомі, виражений до її невісток, був опертий на тому, що Господь її засудив за її та її родини помилку в залишенні Ізраїлю та поселенні в Моавській землі і представляє біль почуттів певних осіб втратників корон, що їх помилки були причиною карання і, що це в результаті виявилося шкідливим для певних груп з тимчасово виправданих. А жаль Орпи та Рути по причині зла та думки про розлучення зображує смуток відповідних груп виправданих на думку про розлучення та страждання в минулому. Податливість Орпи (14 в.) на друге благання та прохання Ноомі після прощання з нею зображує, як менш вірні з тимчасово виправданих, коли вони стали виставлені на пробу, чи підуть за посвяченими і чи стануть вірнішими у виправданні, не витримують цієї проби (Мат. 13:20, 21). Поцілунок Орпою Ноомі під час прощання представляє любов, яку її антитипи мали до своїх співтоваришів втратників корон при розлученні. Перемога Рути (зісталась з нею, 14 в. – Кул.) зображує те, як вірніші з виправданих перемогли всі перешкоди на дорозі наслідування посвячених серед найбільших вимог вірності щодо стану тимчасового виправдання.

4) Рута була єдиним предметом третьої спроби Ноомі (15 в.). Народ антитипічної Орпи був номінальним людом Божим, а їх богами були їхні визнання. Це показує нам, що було предметом третьої спроби, вираженої антитипічною Ноомі. Третьою спробою було повне відкидання ними визнань (богів, 15 в.) і постанова залишити номінальну церкву, а це мало тимчасово відштовхуючий впалив на антитипічну Рут, оскільки вони вірили, що визнання номінальної церкви повинні бути свято дотримувані як доручені Богом накази і, що номінальна церква була Божими устами, каналом, котрий не повинен бути залишений людом Божим. А тому поведінка антитипічної Ноомі здавалася їм на початку безбожною і природно насувала думку, щоб скоріше залишити такі безбожні вчення та її спільноту, а повернутися до вчень та спільноти номінальної церкви. Третє звернення Ноомі до Рути є також типом на поступування вірних членів втратників корон, котрі справляли на клас Рути враження, що дорога, котра веде до посвячення, є тяжкою, а це враження було причиною стримування людей від посвячення. Але так як Рута перемогла третю перешкоду в поступуванні Ноомі, так клас Рути переміг перешкоди, що стояли на шляху до посвячення. Рута, коли відповідала Ноомі, щоб та припинила її схиляти залишити її, представляє те, як цей вірний клас виправданих ставив гідний опір пов’язаним з тим перешкодам. Її дуже зворушливі слова, записані в 16 та 17 в., в яких виражена її постанова триматися за будь-яку ціну, аж до смерті, Ноомі, її батьківщини, її народу та її Бога, представляє акт посвячення класу Рути, котрий є постановою триматися Господа, Правди та її Духа, а також братів обох посвячених класів аж до смерті. Постанова Рут зробила її чужим членом Ізраїлю і від моменту цієї постанови вона представляє вірних тимчасово виправданих, котрі здійснюють посвячення, але не є сплодженими від Духа, тобто Молодих Гідних. Ханаанська земля представляє місцезнаходження Правди та її Духа. Ті, котрі були народжені в краї, представляють сплоджених в Правді та її Дусі, а ті, що замешкували землю, але не були в ній народжені, представляють тих, що були в Правді та її Дусі, але не були сплоджені від Духа, тобто Молодих Гідних. Так як Ноомі (18 в.) перестала відраджувати Руті поступати за собою, так і поступування нових створінь перестало робити заборони тим, котрі чинять повне посвячення та вірно тривають в дусі цього посвячення. Їх подорожування до Віфлеєму (19 в.) представляє, як такі вірні утратники корон та вірні Молоді Гідні тривали в чиненні поступу в Правді та її Дусі, аж прийшли до повної біблійної Правди на часі та поміж тих, котрі вже були в ній як такі. Повернення до відлученого від Вавилону класу святині, котру колись ці самі брати залишили, викликало велике зацікавлення у тих, хто залишався у відлученому від Вавилону класі святині і пам’ятали про тих, які попередньо відійшли, а тепер в час Жнива повернулися. Це, власне, є представлене через зворушення цілого міста з приводуповернення Ноомі, коли запитали: «Чи це Ноомі?». Отже ми можемо бути певні, що вони були сердечно прийняті в антитипі, подібно, як типічна та антитипічна Рут, коли її прибуття до типічного та антитипічного Віфлеєму було причиною зворушення люду в Правді.

 

ДОРОГА БЕЗБОЖНИХ ЯК ТЕМНІСТЬ

 

5) Мова Ноомі (20 в.) показує її переконання, що Господь покарав її за її відхід від спільноти люду Божого, Ізраїлю. Ця мова представляє, як слова і стан антитипічної Ноомі ознайомили про розчарування та втрати, яких вона зазнала в роки блуду, що було, однак, явним для духовного Ізраїлю, котрий, не дивлячись на роки голоду від 1844 до 1874, залишався в Правді та її Дусі, хоча поступаюча Правда рідко поступала в ті роки. Відповідність назви класу Ноомі є показана в значенні слова Ноомі, котре означає приємність. Цей клас легко піддався помилковим вказівкам своїх вождів і дав допровадити себе до гірких (Мара) досвідчень, розчарувань та втрат. Любі Брати, так завжди буває, коли люди залишають Правду та її Духа заради блуду та світу. Це повинно заохотити нас до обачності супроти легкого піддавання вказівкам вождів, особливо в теперішній час, коли майже всі вожді між людом Божим стали звідниками. Вболівання Ноомі над своєю втратою як карою від Господа (21 в.) представляє слова та чини класу Ноомі, коли ті, хто до нього належать, повернулися до класу Святині, до Правди Парусії та її Духа. 22 вірш містить скорочене повторення тверджень 19-21 віршів з підкресленою виразністю, що зображує те, як наш Господь робив наголос на тому факті, що деякі брати, відійшовши від відлученого від Вавилону класу святині в період з 1844 до 1874 років, почали від 1878 року повертатися до своєї першої любові та приводити з собою клас посвячених, але не сплоджених від Духа.

6) Гідним уваги в антитипі є поданий в хронологічний спосіб вираз, що Ноомі та Рут повернулися на початку ячмінного жнива. Ячмінне жниво в Палестині передувало пшеничному жниву. Пшениця, як всім нам відомо, має більшу цінність, аніж ячмінь. Пшеничне жниво зображує ту частину Жнива, в якій особливо були знайдені вірні члени Малого Стада. Тоді як ячмінне жниво – ту частину Жнива, в якій шукаються ті, котрі втратили свої корони, тобто Велика Громада. Пригадуємо собі притчу про динарій, яка показує, що більшість з тих, котрі були покликані від першої до одинадцятої години, втратили корони, тоді як більшість з тих, котрі були покликані від одинадцятої години до кінця дня, не втратили своїх корон. Ці два періоди в Жниві та їх збирання є умовно представлені в періоді ячмінного та пшеничного жнива та їх збираннях. Згідно з вищесказаним, прибуття Ноомі та Рути до Віфлеєму на початку, хоча не на самому початку, ячмінного жнива, зображує певних осіб з втратників корон, котрі вже були в Правді в русі Міллера, а потім, занедбавши її, пішли до номінальної церкви; ці особи, повертаючись з номінальної церкви до Правди Парусії, припровадили з собою не сплоджених посвячених від 1878 до 1881 року. Отож, приходили члени тих класів до Правди Парусії під час першого заклику – від 1874 до 1881 років, що було на початку антитипічного ячмінного жнива, оскільки, яка показує наш Пастор, повнота поган ввійшла в 1878 році (В 202; пор. з 207 стор., 1 абз. і 212стор. 1 абз.). Відтоді ті, котрі ввійшли при першому заклику, були випробовувані аж до 1881 року, а коли певні корони були втрачені, то з’явилась необхідність в спеціальних закликах від 1881 року і далі. Отож, це доводить, що загальний поклик в 1881 році був повністю припинений. Відтоді не було вже жодних корон для класу Рути, посвяченого і приступаючого до Правди між 1878 та 1881 роком. З того часу вона є надалі типом тих, котрим не було визначено корон; оскільки, як вже було показано, так в типі, як також є в антитипі, що вона надалі залишалася антитипічною чужоземкою в антитипічній землі. Тому факти антитипу доводять, що книга Рут 1 розділ є типом на події від 1844 до 1881 року.

 

ПОКОЛОССЯ

7) Тепер подамо коротке вияснення другого розділу книги Рут і завважимо, що він охоплює період, що починається в 1881 році, коли розпочалося поколосся, і тривав до 1916 року, коли поколосся припинилося. Ті, що втратили корони (1 в.), мають нашого Господа як антитипічного свояка, тобто антитипічного Боаза, котрий як такий був свояком антитипічного Елімелеха. Сила та багатство Боаза є типом на силу та багатство Агнця згідно Об. 5:12, де написано: «Достойний Агнець… прийняти силу, і багатство». Ревна Рут (2 в.), як одна з чужоземок в краї, котра зауважила, що може мати можливість збирання з поля залишених колосків, зображує Молодих Гідних, ревних в Правді, але не сплоджених від Духа з 1881 року і надалі, котрі зауважили дані їм можливості служіння в Жниві. Рут, прохаючи Ноомі про заохочення до збирання колосків, зображує Молодих Гідних, що шукали заохочення від своїх товаришів, що втратили корони, до праці в поколоссі під час Жнива нових створінь. Поле, на якому Рут мала знайти ласку збирання колосків від його власника (2, 3 в.), зображує рід служби, в якій наш Господь є головним Женцем. Він був близьким родичем «свекра» Молодих Гідних – тобто антитипічного Елімелеха. Її збирання за женцями між снопами (3, 7 в.) зображує підрядний уділ, який Молоді Гідні мали між зборами після женців Малого Стада. Боаз (4 в.), приходячи з Віфлеєму і благословляючи своїх женців, зображує нашого Господа, що приходить з житниці прогресивної Правди, щоб благословити Своїх власних женців правдивим благословенням. Женці, що бажали Боазу Божого благословення, зображують женців Малого Стада, що молилися про благословення для жниварської праці нашого Господа. Боазове запитування поставленого над женцями слуги: «Чия це дівчина?» (5 в.) представляє запитання, викликане нашим Господом в розумі того Раба, що стосується визначення антитипічної чужоземки – Молодих Гідних. Це відбувалося від 1881 року, що можна побачити з різних статей в англійських та деяких польських Вартових Баштах. Відповідь наглядача над женцями (6 в.) представляє вияснення того Раба, подані від 1881 року в його працях, що посвятилося більше людей, аніж могло бути вільних корон до роздачі і, що такі посвячені понад число корон становили самі клас, тобто клас посвячених, але не сплоджених від Духа, котрий – опираючись на «юнаках» з Йола 3:1 – називаємо тепер класом Молодих Гідних в протиставленні до Старожитніх Гідних і частково в подібності до них. Подібно він вказав на їх спільність з братами, котрі втратили корони, що було представлено через згадку наглядача, що стосувалася спільності Рут з Ноомі, тобто з втратниками корон, котрі повернулися з номінальної церкви. Наглядач, вихваляючи Рут за її працьовитість в збиранні колосків (7 в.), представляє ласкаве визнання, яке той Раб видав про ревність Молодих Гідних в службі та його похвалу за їх працьовитість.

8) Промова Боаза до Рут (8 в.) представляє вислання Господом Молодим Гідним післанництва на часі, пристосованого до їх стану. Слова «ото чуєш, дочко моя» в англійських перекладах Біблії є подані в формі запитання: «Чи не чуєш мене, дочко моя»? Ці слова представляють чуйний вираз визнання нашого Господа (дочко) та Його заохочення для них, щоб вони слухали післанництво того Раба, що відносилося до них. Боаз, дозволяючи їй (8 в.) залишитися на своєму полі та при своїх дівчатах, а також збирати його колоски без ходіння на інші поля, представляє Господнє заохочення Молодих Гідних, щоб і надалі працювали на Господньому жниварському полі з Його вірними посвяченими, та не залишали праці поколосся заради іншої праці. Заохочення її Боазом, щоб доглядала за полем, на якому працюють його дівчата (9 в.), представляє заохочення Молодих Гідних нашим Господом, щоб через пильне дослідження Слова Правди вони могли зауважити правдиву працю Жнива і могли в ній служити з вірними посвяченими (дівчатами). Боаз, запевняючи Рут, що наказав своїм юнакам, щоб не перешкоджали їй, представляє запевнення нашого Господа для Молодих Гідних, що Він наказав здібнішим слугам Правди, щоб не спокушували Молодих Гідних словом, поведінкою, або вчинками. Боаз (9 в.), даючи їй привілей тамувати спрагу водою, що зачерпнуть його слуги, представляє запевнення цього класу нашим Господом, що він був привілейований отримати воду життя, зачерпнуту з джерела Правди – Біблії – пілігримами та старшими. Антитипами мови Боаза, вираженої до Рут, були слова, сказані нашим Господом за допомогою відповідних статей у Вартових Баштах, починаючи від 1881 року. Покірне визнання через Рут ласкавості Боаза та її здивування, чому вона, будучи чужоземкою, отримує від нього настільки великі ласки (10 в.), представляє покірне та побожне визнання ласкавості нашого Господа, виявленої Молодим Гідним та їх здивування, чому як не сплоджені в Правді (чужоземці) вони тим не менше знайшлися під ласкою, отримуючи привілей зростання в знанні, проповідуванні та практикуванні Правди.

9) Боаз відповів Рут (11 в.), що його ласкаве обходження з нею було викликане залишенням нею батька та матері, рідного краю, моавського народу та його богів, а прийняттям взамін Бога Ізраїлевого, краю та народу Ізраїльського. Це представляє нашого Господа, який запевняв Молодих Гідних через відповідні статті того Раба, опубліковані у Вартовій Башті, третьому та шостому томах, а також через відповідні питання та відповіді, що Його ласкаве обходження з ними є викликане обранням ними Єгови внаслідок посвячення, Його Правди та її Духа, а також прийняття Його люду за свій люд при одночасному залишенні гріха, блуду, самолюбства, світовості, співучасників зла та місця їх давнішого перебування. Боаз, бажаючи їй Божої нагороди за її вчинки (12 в.), представляє, що наш Господь через Своє Слово, Духа та Провидіння був причиною благословенства, яке Бог призначив для Молодих Гідних, що шукали охорони в Богові духовного Ізраїлю. Ця відповідь була також подана у вище згаданій літературі. Відповідь Рут (13 в.) представляє молитви Молодих Гідних про подальшу ласку Ісуса. Її розповідь про причину того, чому вона насмілилася висловити подібні бажання (13 в.), представляє декларацію Молодих Гідних, яка гласить, що Господня попередня милостивість після злиття слів та вчинків приязні та потіхи, проявлених до них, заохочує їх до подальшого звернення прохань про подальшу ласку для себе як не сплоджених від Духа, але посвячених. Її запрошення Боазом до уділу в споживанні їжі (14 в. – Кул.), яку він дав своїм робітникам, як в простіших, так і гостріших стравах (напр., оцет тоді був приправою), представляє запевнення цього класу нашим Господом про Його бажання, щоб члени цього класу могли бути кормлені Правдою в її простішій та гострішій формі, що також видно з різних статей Вартової Башти, які запрошують їх до цього. Рут, приймаючи це запрошення, представляє Молодих Гідних, що приймають антитипічне запрошення. Сідаючи біля женців (14 в.), Рут представляє Молодих Гідних, що беруть участь в дослідженні Правди разом з слугами правди як женцями. Боаз, коли подає їй пражене зерно, представляє нашого Господа, що подає для цього класу апетитно приготований харч через праці того Раба (Луки 12:37). Споживання її досита представляє тамування голоду правди через Правду. Залишення нею місця споживання їжі та продовження праці (15 в.) представляє те, що цей клас замість того, щоб витрачати час на даремні спекуляції, вживає в службі силу, отримувану з необхідного харчу для своїх посвячених сердець та розумів.

 

ТУРБОТА ХРИСТА ПРО МОЛОДИХ ГІДНИХ

 

10) Боаз, наказуючи своїм слугам, щоб не забороняли Рут збирати також між снопами і щоб її не зневажали (не лайте її), але навмисно залишали для неї колоски і не ображалися на неї (15, 16 в.), представляє доручення нашого Господа, дане слугам Правди переважно через статті з Вартової Башти, щоб заохочували Молодих Гідних, щоб вони і старалися про приведення до Правди інших і щоб слуги утримувалися від таких слів та чинів, які були б принадою для духовної нечистоти, свідомо даючи їм можливість служіння, а не докоряючи, принижуючи або лаючи їх. Рут, збираючи колоски цілий день, а також вимолотивши те, що зібрала (17 в.), представляє працьовитість та здібність Молодих Гідних в пошуках та доброму приготуванні нових створінь. Набрання нею повної ефи (ефа – сипка міра, мала приблизно 24 л) збіжжя за один день, що вважалося надзвичайно великою кількістю, що представляє великий успіх, наданий нашим Господом Молодим Гідним, що збирали в поколоссі. Рут, йдучи до міста та приносячи те, що назбирала, представляє Молодих Гідних, що припроваджували до Правди, що була тоді на часі, тих, котрих вони знайшли в поколоссі. А те, що вона принесла назбиране до Ноомі, представляє, що Молоді Гідні ознайомили тих, котрих привели до Правди зі своїми товаришами, що втратили корони. Ноомі, оглядаючи те, що назбирала Рут (18 в.), представляє те, як утратники корон з великим захопленням спостерігали за тими, котрі були припроваджені до Правди Молодими Гідними. Даючи Ноомі з того, що назбирала на полі після залишення певної частини для власних потреб, Рут представляє Молодих Гідних, що віддавали для служби Великій Громаді тих людей, котрих вони припровадили до Правди після того, як деяких з них залишили для свого власного вжитку. Випитування Ноомі, що вказує на її здивування по причині настільки великого успіху Рут (19 в.), представляє здивування утратників корон, де можна було знайти таку велику кількість для Правди. Зрозуміння Ноомі, що Рут має бути в особливій ласці у когось, щоб могла мати настільки великий успіх, а також її бажання великого добродійства тому, хто був настільки ласкавим до Рут (Нехай буде благословенний, хто прийняв тебе!), представляє, що втратники корон розпізнали факт величезного благословення Молодих Гідних, що мали через це великий успіх в служінні, бажаючи всякого добра Тому, хто був причиною настільки великого благословенства. Рут, відповідаючи (19 в.), що ним був Боаз, представляє приписування Молодими Гідними їх успіху Господу, в Жниві Котрого вони були задіяні.

11) Ноомі, бажаючи благословенства Боазові за його добро для живих і мертвих (20 в.) представляє, що утратники корон бажали нашому Господу успіху в праці за Його ласку, проявлену до вождів, що втратили корони, та до вождів тимчасово виправданих, котрі були поглинуті в номінальній церкві, а також за ласку, проявлену до тих, що втратили корони, та Молодих Гідних, що залишилися в Правді. Її відповідь, що Боаз був одним з тих, котрі мали право до відкупу (дивись зауваження, яке відноситься до 20 в. в англійському поправленому перекладі), представляє втратників корон, що навчали Молодих Гідних, що наш Господь є Тим, котрий має право визнати Молодих Гідних як клас сам по собі, прийняти їх до Себе та вживати їх як таких. Рут Моавітянка, розповідаючи далі Ноомі, що Боаз сказав їй, щоб вона трималася женців до кінця жнива (21 в.), представляє Молодих Гідних, котрі словами та діями ознайомлюють тих, що втратили корони, що Ісус запросив їх до уділу в поколоссі аж до кінця Жнива, тобто до 1916 року. Ноомі, відповідаючи Рут (22 в.), що буде добре, якщо вона ходитиме і надалі з його дівчатами, але спаде не неї зло, якби вони збирала колоски з іншими на іншому полі, представляє заохочення Молодих Гідних втратниками корон, щоб вони й надалі заради свого добра залишилися на Господньому жниварському полі з його вірним посвяченим людом і щоб в жодному разі не дозволили, аби їх хтось зводив чи відтягував до іншої праці, аніж збирання колосків під час Господнього Жнива; оскільки якби вони чинили інакше, то це означало б для них втрату Господньої ласки. Поступування Рут згідно з порадою Ноомі (23 в.) представляє Молодих Гідних, які поступали згідно з порадою втратників корон, що давалася їм в цьому відношенні. Залишення Рут в цій праці аж до кінця ячмінного жнива представляє Молодих Гідних, що працювали в поколоссі Господнього Жнива від 1881 року до лютого 1908 року, коли антитипічне ячмінне жниво закінчилося, а ця дата позначує початок одинадцятої години, коли почалося антитипічне пшеничне жниво. Її тривання в праці при збиранні колосків аж до кінця пшеничного жнива представляє Молодих Гідних, що збирали членів Малого Стада від лютого 1908 до Пасхи 1916, коли був знайдений останній член Малого Стада. Таким чином наше дослідження показує, що антитип 2 розділу книги Рут виконується в період поколосся від 1881 до 1916 року. Перебування Рут з Ноомі під час Жнива представляє Молодих Гідних, що перебували до кінця Жнива з втратниками корон.

12) Третій розділ книги Рут відноситься до періоду від грудня 1918 до липня 1919, а факти антитипу, які ми тепер представимо, будуть доказом цього. Пам’ятаємо, що VII Том і Товариство стверджували, що двері до Високого Поклику будуть замкнені на Пасху 1918 року (але як ми знаємо, двері до нового сплодження від Духа були насправді замкнені 16 вересня 1914 року, хоча поколосся вірних вже сплоджених тривало аж до Пасхи 1916 року). Ця точка зору змусила братів з Товариства зробити висновок, що ново посвячені особи будуть становити клас «Сучасних» (назва Молоді є більш біблійною назвою, оскільки походить від виразу «юнаки») Гідних. Тому шукання членів цього класу було одним з привілеїв, доручених прихильникам Товариства. Ці думки були навіть виражені в Z 18, 355-357, або в польській Вартовій Башті за 1919 рік, 4 стор. Вони були виражені також в дослідженнях і в розмовах між добрими втратниками корон (їх злі вожді знаходилися тоді у в’язниці). Всім нам відомо, що в тому часі ті, що втратили корони, загалом займалися тим предметом, що означало, що Молоді Гідні як клас мали бути відтоді в позиції отримування благословенства і служіння, що є показане в тому, що відповідні промови, проваджені в той час, були причиною приведення цього класу на головні місця при дослідженнях. Отже, згідно з 1 віршем це антитипи Ноомі (добрих втратників корон), що оповідає Рут про свої плани, що призводять до її успіху. Ноомі, нагадуючи Рут (2 в., що Боаз є родичем, котрий міг би відкупити її, представляє добрих утратників корон, котрі контролювали тоді працю Товариства, а також знаходилися в інших групах, як напр., Стендфаст, Ольсонітів ітд, що казали Молодим Гідним, що наш Господь Ісус міг би тепер визнати їх як окремий клас, взяти їх до Себе і плідно вжити їх як окремий клас. Говоріння для Рут (2 в.), що Боаз буде віяти ячмінь цієї ночі, представляє публікацію думок у вище згаданій статті Вартової Башти, як також усне навчання, здійснюване втратниками корон з-поміж прихильників Товариства, Стендфаст, Ольсонітів та інших, що наш Господь був тоді зайнятий Великою Громадою, котра знаходилася тоді в прикрих досвідченнях (буде віяти ячмінь на току). Переслідування, які вони переходили в той час, були частиною тих досвідчень перевіювання. Ноомі, даючи пораду Рут (3 в.), щоб та вмилася, намастилася та вдягнулася для привабливого представлення себе Боазові на току, представляє утратників корон, що нагадували Молодим Гідним, щоб вони привабливо (в очищенні від нечистоти тіла та духа, а також в святості розуму та серця) представлялися Господові як спеціальний клас під час досвідчень перевіювання, тобто відлучення від світовості Великої Громади. Правди, які на той час потішали Церкву (комплектування Церкви; Останні Споріднені Дії Іллі та Єлисея ітд.) були тоді також потіхою для нашого Господа (Боаз з’їв та випив, та й стало весело йому). Ці факти є очевидними.

13) Ноомі, даючи раду Рут, щоб та не показувалася Боазові, поки він не наїсться й не нап’ється, представляє втратників корон, що давали пораду Молодим Гідним, щоб вичікували, аж доки Господь не вкаже їм через Свої науки та провидіння, що сприйняв відповідні науки з радістю і щоб прийшов властивий час для спеціальної проби, щоб представитися як Молоді Гідні з метою Його окремого визнання, приєднання та вживання їх в службі. Як в типі, час на наближення Рут до Боаза (4 в.) настав потім, коли він перестав перевіювати ячмінь вночі, так теж в антитипі, потім, коли Ісус мав змінювати свою діяльність стосовно Великої Громади, а зайнятися Молодими Гідними, був час, щоб антитипічна Рут ішла до антитипічного Боаза з задуманою ціллю. Порада Ноомі (4 в.), щоб Рут відкрила плащ на ногах його і лягла, представляє нагадування, які утратники корон давали Молодим Гідним, щоб вони були покірні та спокійні в очікуванні на Господа, аж Він займеться їх справою. Ноомі, яка каже до Рут, що Боаз пізніше скаже їй, що має робити, представляє втратників корон, які запевняли Молодих Гідних, що Господь дасть їм знати, що мають робити. Рут, коли пообіцяла Ноомі, що зробить усе, що вона каже їй зробити, представляє фактичні та усні запевнення Молодих Гідних, що вони зроблять усе, що їх товариші утратники корон кажуть їм зробити. Всі вище приведені думки містяться в згаданій вище статті Вартової Башти та пов’язаних з тим дослідженнях, розмовах, а також чинах під кінець 1918 року. Це не просто було тогочасними фактами, але по суті справи саме ця стаття спричинила такі дискусії та дії. Рут, чинячи те, що їй було наказано (6 в.), представляє Молодих Гідних, що виконали антитип вище згаданих речей. Тому наше застосування є з певністю фактичне, тому що більшість з нас є свідками, що ці випадки сталися в 1918 році між людом в Правді.

14) 9 грудня 1918 року і 24 грудня 1918 року були видані перший та другий номери ThePresentTruth (англійська ”Теперішня Правда”– перекл.). Обидва ці номери обговорювали такі предмети як: Епіфанія, Останні Споріднені Дії Іллі та Єлисея, Розірвання Священицької Спільноти з Левитами, Пророки і Пророки, Типи та Антитипи, Конвенції Священиків та Левитів, Досконало Організована Церква (на доказ, що хоча Левити Мерарі та Гершона можуть мати корпорації, контролюючі їхню працю, то, однак, Священики не можуть мати жодних корпорацій), Судження (стосовно об’явлених Левитів), а також «В Обороні Миру Між Людом Божим» (з огляду на розлучення між Священиками та Левитами). Всі ці науки стосувалися спорідненості між Малим Стадом та Великою Громадою у зв’язку з розділенням, що тоді у всій повноті відбувалося між ними. Ці науки дали Малому Стаду прекрасну гостину з великою радістю, в чому брав участь і наш Господь (Об. 3:20). Господня участь є тут представлена через бенкетування Боаза з радістю (7 в.). Його лягання на ніч біля копиці (ячменю) представляє, що наш Господь перестав на якийсь момент видавати додаткові гостини у зв’язку з Великою Громадою, а також зменшив на момент проби розділення. Тому що нічого більше не було дано до того моменту, коли вийшов друком третій номер ThePresentTruth, який з’явився 17 лютого 1919 року. А передрук номеру зі статтею «Останні Споріднені Дії Іллі та Єлисея» вийшов друком на початку лютого, а його циркуляція була утримана від прихильників товариства аж до липня. Тихий прихід Рут, відкриття ніг Боазові та лягання біля нього (7 в.) представляє, що Молоді Гідні у згоді з науками, які отримали, як це подано вище, в покорі, без шумної демонстративності, в скритості та покорі їх сердець, принесли свою справу до Господа і в покорі очікували на Його рішення. Легке схоплення Боаза від сну (8 в. – не жахання – Кул. ), що робить зазвичай той, хто пробуджується від сну, представляє найранішу діяльність нашого Господа стосовно класу Рут, після того, коли лягли, очікуючи його розпоряджень. Боаз, обернувшись, побачив Рут, що представляє перше звернення уваги нашого Господа в діяльності щодо Молодих Гідних як окремого класу. Це відбувалося через Господнє спонукання автора до приготування статті про Молодих Гідних, яка з’явилася в третьому виданні ThePresentTruth за 17 лютого 1919 року. Питання Боаза, скероване до Рут (9 в.) «Хто ти?» представляє нашого Господа, що викликає в Молодих Гідних питання стосовно ідентичності та дійсності становища класу Молодих Гідних у згаданій статті. Відповідь Рут «Я невільниця твоя Рут» представляє відгук Молодих Гідних, коли вони читали відповідні частини цієї статті, признаючи, що вони є фактично тим особливим класом Господніх слуг. Прохання Рут, щоб Боаз простягнув над нею свою полу в визнанні, що він є єдиним, хто міг би відкупити її як її близький родич, представляє Молодих Гідних, що прохають нашого Господа, під впливом тієї статті, про визнання їх як класу слуг та прийняття їх в таку єдність з Самим Собою, яка зробила б їх плідними в праці для Нього.

15) Відповідь Боаза (10 в.) та похвала для неї за те, що вона пішла скоріше за ним, аніж за юнаками, представляє мову нашого Господа через відповідні частини згаданої статті про Його оцінку духа у витривалих Молодих Гідних, котрі, не дивлячись на посилення гріха та самолюбства в світі, не йдуть за великими, ані за малими грішниками, але скоріше прагнуть вірно служити та триматися Господа. Заохочення Рут Боазом (дочко моя, не бійся, 11 в.) представляє заохочення Молодих Гідних нашим Господом у всьому змісті статті про Молодих Гідних, обіцяючи зробити все, що тільки забажає Рут, оскільки її чеснота відома публічно. Боаз представляє заохочення нашого Господа, дане в цій статті про теперішні нагороди та привілеї для Молодих Гідних по причині публічно відомої їх вірності в посвяченні. Визнання Боазом, що він є тим, хто міг би відкупити її з одночасною заявою, що є ще ближчий відкупитель (12 в.), представляє нашого Господа, який запевняє Молодих Гідних, що Він є близьким родичем, що може їх визнати, але є ще ближчий родич, як напр. деякі вожді Великої Громади, директори та редактори як представники Товариства, котрі по причині того, що були Левитами – Молоді Гідні є також Левитами, – становили як Велика Громада клас, що був ближчий в спорідненості з Молодими Гідними, аніж Голова Первосвященика Світу (Т.Р. №5, 56, 3 абз. – останнє речення; №33, 24, 3 абз., №47, 56, 3 абз.). Боаз, наказуючи Рут (13 в.), щоб та чекала до прийняття рішення, чи той ближчий родич визнає її і з’єднається з нею для розмноження її потомства, представляє Господнє передбачливе спізнення в обігу ThePresentTruth за травень 1919, що була надрукована в лютому і була розіслана лише в липні того ж року. Вона містила статті, що звертали особливу увагу ближчому родичу (це спізнення було по причині ув’язнення директорів та редакторів Товариства, а також хвороби Д.Ф.Р. після його звільнення) та просили Молодих Гідних, щоб чекали аж до відповідного часу, коли директорам та редакторам як найближчому відкупителю буде дана можливість зайнятися антитипічним класом Рут. Боаз, даючи обіцянку Рут, що якби найближчий відкупитель ухилився від свого обов’язку стосовно них, то він займе його місце (13 в.), представляє нашого Господа, що запевняв Молодих Гідних, що Він буде стояти при них, якщо інші відмовляться виконати свій обов’язок. Ця клятва міститься в факті, що Ісус визнав Молодих Гідних як підрядний клас антитипічного Єлисея; це було доказано в поданих вище посиланнях на Теперішню Правду, а також через цей Його провіденціальний акт, що Боаз казав Рут, щоб вона спала аж до ранку (13 в.), а це представляє, що наш Господь вимагає від Молодих Гідних, щоб вони очікували, аж прийде відповідний час на Його діяльність по відношенню до них.

16) Згода з тим прагненням в типі і антитипі є показана в першому реченні 15 вірша. Потаємна діяльність Рут, а також порада Боаза для неї стосовно збереження таємниці (14 в.) представляє приховану діяльність Ісуса та Молодих Гідних. Те ж саме виявляється у відході Рут, коли було ще темно і ніхто не міг її впізнати (14 в.). Боаз, наказуючи Рут тримати її хустку (фартух – в поправленому перекладі), аж він наміряє їй ячменю, представляє наказ нашого Господа, даний Молодим Гідним, щоб приготувалися, аби могли бути більш результативні в пошуках втратників корон, як плоду свого посвячення. Ця думка міститься в останніх двох посиланнях на Теперішню Правду, як також в Т.Р. №5, 57, 4 абз.; №33, 25, 4 абз.; №47, 57, 2 абз. Те, що Боаз наміряв для Рут 6 мір ячменю (15 в.), представляє, що наш Господь дав цьому класу неповне число втратників корон як результат їх служби. Рут, приносячи ячмінь до міста, представляє Молодих Гідних в припровадженні такого роду втратників корон між люд в Правді. Ця праця була виконана від березня до липня 1919 року. Прибуття Рут до Ноомі (16 в.) зображує представлення цього класу своїм товаришам утратникам корон в щойно згаданому періоді. Питання Ноомі: «Хто ти?» (переклад на рос. Танах – перекл.) – представляє те, як утратники корон запитували Молодих Гідних, чи вони вже довідалися, що є такими, чи ще ні. Рут, відповідаючи їй про те, що сказав Боаз, представляє Молодих Гідних, що ознайомлювали своїх товаришів втратників корон, що наш Господь сказав їм через Правди про Молодих Гідних, подані в ThePresentTruth за 17 лютого 1919 року. Рут, показуючи Ноомі ці 6 мір ячменю (17 в.), представляє Молодих Гідних, які представляють утратникам корон, що вже давно були в Правді, тих утратників корон, котрих Господь дав їм здобути для Правди як плід їхньої праці. Це є антитипом того, що Боаз казав Рут, щоб та не верталась порожньо до своєї свекрухи. Ноомі (18 в.), даючи раду Рут покірно чекати Боаза, характер якого був гарантією результативного залагодження цієї справи, представляє втратників корон, що радили Молодим Гідним в покорі очікувати на Господа, характер якого є гарантією, що лише Він може результативно залагодити цю справу.

17) Четвертий розділ книги Рут відноситься в антитипі до періоду від липня 1919 до приблизно липня 1921 року. В книзі Рут 4:1 Боаз, пішовши до брами та сівши там, представляє приготування нашого Господа до широкого обігу між людом в Правді двох номерів ThePresentTruth за травень (надрукований в лютому, а розісланий в липні) і за серпень 1919 року, які містили відповідні статті з післанництвом від нашого Господа, яке було антитипом того, що Боаз сказав в книзі Рут 4:1, 2. Прихід найближчого родича до брами (1 в.) представляє вождів Товариства, директорів та редакторів, головні вожді з-поміж яких нещодавно перед тим були випущені з в’язниці, і які по причині своїх дій знову потрапили під увагу люду Божого, що був у Правді. Боаз, прохаючи його, щоб той прийшов і сів при брамі, представляє те, як наш Господь через відповідні статті в травневій та серпневій Правдах звертав їхню увагу та просив їх, щоб виступили перед усією Церквою та взяли під увагу предмет, поданий в тих номерах. Близький родич, погоджуючись на це прохання, представляє вираження директорами та редакторами Товариства згоди на антитипічне бажання. Широкий обіг тих двох номерів між прихильниками Товариства (понад 30 000 екземплярів травневого номеру та понад 20 000 серпневого номеру було розіслано між прихильниками Товариства), був причиною тих двох ефектів. Десять старших мужів міста (2 в.) представляють відповідних вождів тих восьми Левитських груп, які були сформовані перед завершенням сцени при брамі в антитипі – ці Левитські групи та вожді Малого Стада між тими групами, а також вожді Малого Стада в Епіфанічному русі – разом десять груп вождів. Боаз, прохаючи тих старших мужів міста, щоб судили як свідки в справі ділянки поля Ноомі, що лишилася після Елімелеха (3 в.), представляє, як наш Господь за допомогою вище згаданих статей звертав увагу десятьох прихильних вождів класів, які знаходилися у згаданих десятьох групах, закликавши їх за суддів – свідків – відповідно владнати справи відносно Великої Громади. Старші, сідаючи (2 в.), представляють приготування їхніх антитипів вчинити згідно з бажанням Боаза. Повідомлення Боазом найближчого родича про те, що Ноомі продає ділянку поля, що лишилася після Елімелеха (3 в.), представляє повідомлення, зроблене нашим Господом через статтю «Товариство Як Провід» у вересневій англійській Правді, що привілей визнання Великої Громади за братів, котрі на той час мали бути відшукані, але котрі до того часу не були розпізнані, і привілей керування їх працею могли бути отримані (відкуплені) через жертвенну працю, яка стосувалася їх (Т.Р. № 29, 68).

18) Ознайомлення Боазом ближчого родича (4 в.), що він хоче віддати йому публічну можливість набуття землі, представляє подібне ознайомлення, що давалося нашим Господом за допомогою частини вищезгаданої статті, через яку наш Господь радив директорам та редакторам Товариства, щоб вони визнали Велику Громаду, з якою Бог має тепер справу від часу укомплектування Малого Стада і щоб вони вірно вживали привілей керування справами Товариства на користь Великої Громади, а також пильно виконували це стосовно усього люду Господнього, а особливо по відношенню до вождів десяти груп. Боаз, кажучи найближчому родичу, що мав першочергове право на відкуп, щоб він вирішив, чи зможе використати це право чи ні (4 в.), представляє те, як наш Господь через ті ж самі цитати згаданої статті закликав директорів та редакторів Товариства (вони мали першість щодо вищезгаданих привілеїв, бо їм належало мати контроль в Товаристві над управлінням та наукою, але вони не мали його, оскільки він був привласнений одним членом Товариства), щоб вирішили, чи хочуть чи ні вірно виконувати обов’язки контролювання справами Товариства на користь Великої Громади (та ж сама цитата, що й вище). Боаз, запевняючи родича, що якщо він не використає своїх прав першості, то він прийме їх на себе (4 в.) представляє те, як наш Господь через ці дві статті представив директорам та редакторам Товариства, що якщо вони не використають свого становища, щоб властиво виконувати обов’язки, що стосувалися до Великої Громади як класу та їх праці, то Він Сам займеться цією справою. Відповідь, дана Боазові ближчим родичем, що він зробить все, що йому належить, представляє заяву директорів та редакторів, що вони зроблять те, що в антитипі їм належить, внаслідок чого вони прийняли як завдання заняття малим Веніаміном, як про це висловився Клейтон Вудворд. А те, що Боаз казав (5 в.) ближчому родичу, що разом з правом Ноомі він змушений буде відкупити право Рут в цьому полі, представляє те, що наш Господь ознайомив в вищезгаданих місцях Теперішньої Правди, як також в номерах: 5, 60, 6 абз.; 61 стор., 1-3 абз.; № 30, 88 стор., 1, 2 абз.; № 31, 99 стор., 1-4 абз., відносно прохання Єлисея, в якому він домагався частини первородного, де показано, що Єлисей представляє два класи (Велику Громаду та Молодих Гідних як мовні знаряддя до публічності), котрі мали право до поля служби Товариства, включаючи, розуміється, службу для своїх власних класів. Боаз, кажучи ближчому родичу, що він мусить набути Рут, щоб відродити ім’я померлого Махлона (не йшлося тут про Ноомі, чоловік якої мав з нею дітей, а тому левірат [­левірат – право у Євреїв, на силі якого на вдові померлого без нащадків брата одружувався молодший брат. Це слово походить від лат. levir і означає чоловіків брат] не відносився до Ноомі), представляє, що в справі Молодих Гідних директори та редактори Товариства мусили визнати такий клас і злучитися з ним, щоб здобути вірних тимчасово виправданих, котрих тоді спеціально мали пошукувати, тобто Молодих Гідних, щоб зайняти місце померлого антитипічного Махлона – померлого через те, що він втратив тимчасове виправдання. Вище наведені цитати це доводять.

19) Родич усвідомлював те (6 в.), що це поле не дісталося б йому, але потомству Рути як потомству Махлона і що з цієї причини це вийшло б йому на втрату, а на користь іншого, тому він відмовився від уділу в такій трансакції, що представляє директорів та редакторів Товариства, котрі через свого президента відмовилися від пропозиції антитипічного Боаза. У Вартовій Башті за 1 лютого 1920 під заголовком «Люди Гідні – Старожитні та Новочасні» президент Товариства заперечив існування класу Молодих Гідних і будь-яких інших тимчасово виправданих осіб. Отож, зрозуміло, що Товариство не посвятилося б для такого класу і для пошукування єдиних вірних тимчасово виправданих, котрі на той час могли бути знайдені (Молодих Гідних). Отож, головною причиною відмовитися від поділу своєї влади з таким класом було те, що каже 6 в.: «щоб не понищити свого наділу». Згадана стаття Товариства, зміст якої попередньо був обговорений в Бетель за кілька місяців перед її випуском, була написана перед зібранням акціонерів в Пітсбурзі 3 січня 1920 року. Ближчий родич, жертвуючи та дозволяючи Боазові мати можливість викупити це поле, представляє директорів та редакторів Товариства, котрі через згадану статтю і пов’язані з тим чини відреклися від свого привілею, причому цей привілей повернувся до Господа. Це завжди вважалося за зло в Ізраїлі, коли хтось не викупив власності, яку міг відкупити, або коли дозволив спадщині (7 в.) після батька дістатися в руки іншого. Це зло було показане через кульгання, коли хтось, поступаючись майном в Ізраїлі, змушений був знімати з ніг сандалю і дати її на свідоцтво іншому, що представляє погану поведінку антитипічного Ізраїльтянина, якби він відмовився виконувати антитип, так як злом в Ізраїлі рахувалося також поступування такого брата, котрий, надаючись на чоловіка, міг увійти в левіратський шлюб з вдовою після бездітного брата, але не захотів цього зробити (Повт. 25:7-10). Він зображує будь-якого відповідного кандидата, котрий би відмовився від відновлення антитипічного насіння занепалим вождям будь-якого з класів в духовному Ізраїлі, як напр..: здібні кандидати, що відмовлялися зайняти спорожніле місце лідерства у Великій Громаді, яке, якби вони прийняли, могли б отримати і розвинути решту цього класу; здібні кандидати, що відмовлялися зайняти спорожніле місце лідерства між Молодими Гідними, котре, якби прийняли, могли б отримати і розвинути решту цього класу; здібні кандидати, що відмовилися зайняти спорожніле місце лідерства між виправданими, яке, якби прийняли, могли б отримати решту класу виправданих; або здібні кандидати будь-якого вищого класу, що відмовилися прийняти спорожніле місце в будь-якому нижчому класі, як напр., в тимчасово виправданому класі. Всі вони є представлені в тому Ізраїльтянину, котрий відмовлявся ввійти в шлюб з вдовою після свого брата. Антитипічне одруження левіратським шлюбом є неможливим для Малого Стада, оскільки його вождь, Ісус, ніколи не вмирає. Вожді, що відмовлялися це прийняти, не лише погано поступили, але за це вони були також піддані певного роду незручності, що проявлялася в духовному кульганні. Тому ближчий родич в результаті зняття своєї сандалі та віддання її Боазові кульгав (8 в.), а це представляє не лише зло, поповнене директорами та редакторами товариства у вище згаданій статті, але також зло, яке було зроблене 3 січня 1920 року під час голосування на зібранні акціонерів в Пітсбурзі. Там були відмінені щорічні вибори керівників Товариства, при чому їх замінили трирічними виборами; змінено також довічне обрання директорів Товариства, заміняючи його також трирічним обранням. Ці зміни були з їхнього боку великим проявом облуди з огляду на їх твердження в 1917 і 1918 роках, коли вони доказували, що річні вибори директорів та керівників є абсолютною вимогою права. Це є не лише доказом облуди, але також доказом захоплення влади та хтивістю. Антитипічне кульгання об’явилося також в блудній практиці та науці. Таким чином, справа властивого поступування була залишена антитипічному Боазові (Боаз отримав сандалю).

20) У випадку Рут нічого не написано про зняття нею сандалі та плювання родичу в лице, коли він відмовився взяти її задля відновлення насіння Махлонові, як це показує образ в Повт. 25:9. Так не сталося через те, що інші були обставини, а вся справа була залагоджена Боазом замість Рут і то в її відсутності, натомість в типі вдова сама мала залагодити цю справу зі старшими. Але, коли йдеться про ближчого родича Рут в типі і антитипі, то сандаля була знята і антитипічне плювання відбулося. Слина з уст люду Божого є доброю річчю і вживається для представлення Правди, оскільки їх уста представляють мовні Божі знаряддя (Об. 3:16; Ів. 9:6, див. коментар). Плювання комусь в обличчя представляє вживання мови з негативом та ганьбою по відношенню до того, в чиє лице хтось плюне. Якщо символічне плювання є виконуване людом Божим, то символізує воно вживання правди, яка накладає негатив та ганьбу по відношенню до даної особи. Бо як доказують факти, не лише антитипічний Боаз виконував це плювання, але й Молоді Гідні, на стільки, на скільки приходили до пізнання Правди на часі, чинили те саме по відношенню до директорів та редакторів Товариства, а особливо по відношенню до їх головного вождя; тоді як інші з люду Божого, хоча не є виразно показані в цьому особливому типі, однак вони є охоплені в старших як вождях з народу та інших, що брали в цьому уділ, чинили і будуть чинити це, вживаючи Правду на часі, яка послужить як приниження, сором та ганьба антитипічному найближчому родичу. Прикликання Боазом старших і народу, щоб були свідками його відкупу поля (9 в.) представляє те, що через усі статті з травневої ThePresentTruth за 1921 рік, такі як: «Перегляд про Старожитніх та Новочасних Гідних», «Молоді Гідні» та «Перешкоди до плідної праці», наш Господь закликав ці десять груп вождів класів та всіх братів, щоб були свідками того, що Він відібрав усі права, що відносилися до Великої Громади та Молодих Гідних від директорів та редакторів Товариства, виявив їх зло та блуди, що виходили з Вартової Башти, котрі є доказом їх злого стану серця та злих практик. Боаз (10 в.), закликаючи десятьох старших, щоб були свідками його набуття Рут задля відновлення насіння Махлонові, щоб таким чином зберегти його родинний спадок в Ізраїлі, представляє, як наш Господь у цілій першій, другій і третій вищезгаданій статтях, а особливо в першій, визнав свою спорідненість з Молодими Гідними, а також, що Він прийняв цей клас за свій власний, щоб таким чином міг збудити вірних тимчасово виправданих – спеціальний клас, що можна було тоді збудити, тобто клас Молодих Гідних, тому що вісі інші з тимчасово виправданих, якби не посвятилися, то тим самим втратили б своє тимчасове виправдання. Старші та всі присутні при брамі, кажучи (11 в.): «Ми тому свідки» (переклад Кул.), представляють люд Божий в загальному та добрих вождів, що визнавали Правди, які наш Господь подав у тих трьох статтях, а також Його остаточне визнання Молодих Гідних та прийняття їх до спільності з Собою з метою розвитку більшої кількості членів того класу. Добрі побажання старших та народу (11 в.) для Рут та Боаза представляють добрі побажання люду Божого в загальному і добрих вождів тих десяти груп, щоб Молоді Гідні були плідні в пошукуванні багатьох членів з їх класу і щоб наш Господь здобув багатство та славу, а при тому рясний плід Божественної Правди в теперішньому часі. Побажання (12 в.), щоб дім Боаза, розвинений через Рут, став як дім Переца, представляє побажання антитипів, щоб Молоді Гідні були князівським класам, так як князівським був антитипічний дім Переца.

21) Боаз, коли бере собі Рут за жінку (13 в.), а через неї стаючи батьком Оведа (служитель), представляє поєднання нашого Господа з Молодими Гідними та розвиток ними великого числа нових Молодих Гідних. Ми не маємо робити висновок, що поєднання нашого Господа з антитипічною Рут доводить, що вона мусить бути типом Церкви, оскільки так як Соломон в своїх Піснях, котрий представляє нашого Господа в Віці Євангелії, мав 60 цариць та 80 наложниць як символічні жінки (Пісні 6:8, 9), то однак Його єдиною справжньою жінкою є правдива Церква (9 в.). Жінки, вітаючи Ноомі та прославляючи Господа за народження дитини та надання доброго родича, представляють всі гідні групи люду Божого, що бажають добра для втратників корон, а також хвалять Бога за Його великі добродійства та нашого Господа, що є достойним антитипічним родичем, котрий отримав честь в духовному Ізраїлі за Свій уділ в цій трансакції. Їх повідомлення (15 в.), що ця дитина буде допомогою та годувальником Ноомі в її старості, по причині того, що Рут, її невістка, є для неї набагато кращою, аніж сім синів, якби Ноомі могла ще їх мати, представляє люд Божий, який повідомляє, що пізніше віднайдені Молоді Гідні є і будуть аж до кінця допомогою та опорою для ревних втратників корон по причині того, що Молоді Гідні більше споріднені з ними – клас антитипічної Рут є кращим для таких, аніж усі класи, котрих вони ще могли б розвинути. Ноомі, поклавши дитину на свої коліна, будучи її нянькою (16 в.), представляє любов та службу для тих всіх нових Молодих Гідних з боку втратників корон. Жінки, оголошуючи дитину нащадком антитипічних ревних втратників корон (членів Великої Громади) і даючи їй ім’я Овед (служитель), представляють всі групи люду Божого, які подають думку, що нові Молоді Гідні є потомством ревних втратників корон і, що цей клас буде служебним – антитипічні Левити, але не священики. Факти цього абзацу виконалися в 1920 і 1921 роках. Генеалогія, подана у 17-22 віршах, не є частиною цієї історії, хоча споріднена з нею і тому ми обминаємо її без подальших вияснень. Отже наше коротке пояснення книги Рут є правдиве, згідне і розумне як натуральне застосування історії в цій книзі до відповідних беззаперечних фактів. Тому як Правда в цьому предметі воно є прямо протилежне до натягнутого, нерозумного і незгідного застосування цієї історії до руху Д.Ф.Р., яке було подане ним у Вартовій Башті в 1932 році. Нагадуємо, що вище подане вияснення не було нам зрозуміле аж до тих років, коли виконалися антитипи; бо коли ми писали статті, через які антитипічний Боаз промовив у виконанні третього та четвертого розділів, то ми не усвідомлювали вжитку, який зробив Господь з нас і з Теперішньої Правди, так як наш Пастор не знав про антитипічні починання, до виконання яких він був вжитий.

22) Деякі хотіли б знати, як ми можемо погодити наше розуміння, що відноситься до Рут як типу на Молодих Гідних з тим, що брат Рассел писав у коментарі стосовно книги Рут 4:1. Відповідаємо, що думка, подана в коментарі по відношенню до цього тексту, здається є додатком К.Д. Вудворда, проти чого ми застерігали братів в цьому виданні. Звертаючись до Е 157, ми не знаходимо там нічого, що б відносилося до нашого Господа як символічного «зятя Ноомі, типу на Єву, щоб він міг відкупити Рут, тип на Церкву, та її поле, тип на світ», як це подає коментар. Ніде в працях нашого Пастора ми не знаходимо такої думки, яка представлялася б мислячому розуму як така, що не могла б бути його тверезим поглядом. Наш Господь не міг бути символічним зятем Ноомі, оскільки Рут не була дочкою, але невісткою Ноомі. Ані Ноомі не була антитипом Єви, як мнима типічна теща Христа, оскільки Єва не була типічною тещею Ісуса. Єва була фактичною його матір’ю в тому значенні, що Адам був Його батьком, що було виражено словами Ісуса «Син людський»; тому щодо Єви, то Ісус міг би називатися Сином Жінки (Бут. 3:15). Тому Ноомі не була антитипом Єви. Вище обговорюваний коментар є витвором К.Д. Вудворда, а не нашого Пастора, а на скільки ми його критикували, то знаємо, що таке розуміння є результатом фантастичного розуміння К.Д. Вудворда, котрий не зважає на думки брата Рассела. Уривок з книги Рут 4:1-10 в Е 157 є поданий на доказ реституційної праці Ісуса, а це застосування не суперечить нашому розумінню, що Рут є типом на Молодих Гідних, оскільки вони будуть частиною цієї відкупленої власності, звільненої в Тисячолітті, хоча ми сумніваємося, чи наш Пастор мав на думці Молодих Гідних, цитуючи цей уривок. Тому що він цитував цей уривок на доказ того, що світ буде звільнений через символічне одруження реституційного класу з Ісусом, тобто, що Він ввійде в єдність з вірними реституційного класу (Іс. 62:4, 5). Процитований текст доводить, що Церква також є частиною цього чоловіка в такому символічному одруженні.

 

23) Ми маємо багато добрих приводів для запре речення того, що Рут є типом Церкви. Рут взагалі не пасує як тип Церкви по причині семи сильних доказів: по-перше, Церква не є чужоземцем в символічній Ханаанській землі. Церква є представлена в народженому в краї – сплодженому від Духа. Більше того, Церква вже не збирала в поколоссі, оскільки це є виключно працею Великої Громади (убогого) та Молодих Гідних (чужоземця). Церква була викуплена вповні, перш ніж остання частина (1914-1916) поколосся розпочалася. Церква була дівчиною (дівою), яка ніколи перед тим не була дружиною. Церква не може бути жінкою Ісуса через левіратське одруження, оскільки її Молодий, Ісус, не може померти. Ніхто ніколи не мав права одружитися з Церквою перед Ісусом.

Теперішня Правда №43, 2007 р.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.