Святкуймо

 СВЯТКУЙМО

“Бо наша Пасха, Христос, за нас у жертву принесений. Тому святкуймо не в давній розчині, ані в розчині злоби й лукавства, але в опрісноках чистоти та правди!” (1 Кор. 5:7, 8).

Пасхальні церемонії, перші розпорядження Божої ласки для Ізраїльського народу, зображували перші розпорядження Божої ласки для духовного Ізраїлю, які були започатковані нашим Господом Ісусом в Євхаристії (це грецьке слово й воно означає дослівно: вдячність або подяка, див. Z 3960 і книгу Проповідей Пастора Рассела, 557 стор. – допис. перекладача), тобто в Святій Спільності, оскільки Апостол показує в нашому тексті, що єврейське свято Переходу було тінню або образом на кращі речі, на правдиву Пасху, з якою християни мають справу. Однак в здобуванні розуміння про неї ми не цілковито залежні від єврейського типу, оскільки маємо ясні Божі заяви, дані нам нашим Господом та Його Апостолами, які стосуються спорідненості між Христом та Його Церквою, а також що стосується спеціального спасіння для Вибраних. Тим не менш, в типі свята Переходу ми знаходимо багато деталей, які дуже добре допомагають нам зрозуміти позаобраз. Перш за все, ми повинні зауважити, що свято Переходу прямо стосувалось тільки первородних з Ізраїлю, і тільки посередньо стосувалося воно всього Ізраїлю. Це означає, що останньою карою на Єгипет була смерть всіх його первородних. Отже, свято Переходу відзначає факт, що всі первородні з Ізраїлю були збережені, тобто їх минув ангел-губитель тієї ночі. Так як молодші єгипетські діти не наражалися на небезпеку, так подібно не наражалися на небезпеку й молодші ізраїльські діти. Однак цих других це не обминуло. Але вони були, без сумніву, зацікавлені в тому, щоб первородні були поминені або збережені, і не лише по причині спорідненості з ними, але також через те, що в Божому провидінні ці первородні стали вождями і визволителями люду 15 Нісан, коли вони залишили Єгипет (Чис. 8:17, 18).

Більше того, ці первородні з Ізраїлю були замінені на ціле покоління Левія і з тих пір були представлені в цьому поколінні. Як священики, які приносили жертви, і як левити, які навчали, вони стали для цього народу слугами Угоди Закону. Позаобраз цього був виразно показаний Ап. Павлом, а саме, що вибрана Церква Віку Євангелії є “Церквою первороджених, на небі написаних”. Отже, вони є “здатними служителями Нового [Закону] Заповіту“ (Євр. 12:23; 1 Кор. 3:6). Під час Віку Євангелії, тобто “ночі”, малося справи лише з цими первородними. Тільки вони були в небезпеці кари смерті. Так як заявляє Апостол: Якби ми грішили добровільно після того, як отримали пізнання Правди, то вже не було б жертви за наші гріхи; але якесь страшливе сподівання суду та гнів палючий, що може пожерти нас як противників Бога й справедливості (Євр. 10:26, 27). І тим не менш, весь світ людства, без сумніву, зацікавлений Церквою Первороджених в її добрій поведінці і в її осягненні вічного життя, оскільки вони є духовними вибранцями і вчителями під Новою Угодою, яка вже скоро буде запечатана і на умовах якої всі народи землі мають бути благословенні. Весь людський рід отримає благословення примирення з Богом через знання Правди і через благословення Тисячолітнього Царства, пов’язані з Новою Угодою (Єр. 31:31-34). Ми побачили клас первородних, а також повинні ясно розпізнати Пасхального Агнця, через заслугу якого було здійснене збереження первородних. Ягня – це особливо невинна тварина, зовсім не готова до захисту чи опору. А отже воно є відповідним образом чи типом на нашого Господа, який не чинив опору і який цілком і охоче віддав Свої права та Свої земні інтереси на нашу користь – на користь первородних. Це правда, що окрім первородних остаточно і інші скористаються Його жертвою, але первородні особливо й спеціально з неї користають. Отже, до цих пір протягом Віку Євангелії Бог мав справи лише з цим класом. Лише вони, будучи примирені з Богом, мають Заступника перед Отцем – Ісуса Христа Праведного (1 Ів. 2:1, 2).

Всі Божі благословення для невіруючих мусять прийти в майбутньому, під Новою Угодою. Оскільки лише віруючі можуть бути виправдані вірою і можуть отримати благословення Угоди Віри – Авраамової Угоди. “Агнець Божий, що на себе гріх світу бере” найперше спасає або зберігає Церкву Первороджених, а потім в Тисячолітті буде благословляти всіх, хто стане насінням Авраамовим. Є образи на Церкву, які зображують її як таку, що має уділ з Господом в Його жертві. Але образ свята Переходу не є одним з них. Пасхальний агнець зображував нашого Господа Ісуса Христа як “Агнця Божого, що на себе гріх світу бере” (Ів. 1:29). Однак гріх світу ще не усунений. Наш Господь ще не застосував своєї заслуги за світ, але приписав її тільки й виключно Домочадцям Віри. В іншій жертві, яка зображує нашого Господа і Церкву, жертвувану з ним, як Голову й членів, тіло тварини було порозтинане на різні куски і покладене на жертовнику при його Голові, зображуючи таким чином Христа Ісуса як Голову й Церкву як Його членів (Вих 29:15-18). Але було дано таке розпорядження, що пасхальна жертва не повинна була бути розділена. Вона мала буди з’їдена цілою – жодна кістка не повинна була бути зламана. Отже, вона не зображувала Христа й Церкву, але тільки Христа в Його жертві (Вих. 12:46; Ів. 19:36). Слід пригадати, що перехід ангела відбувся вночі, а не вдень. Під час наступної ночі [див. Е том 11, 206; Т.Р.’ 48, 10, 5 абз.; в цій Т. Р. є друкарська помилка, бо подано “ніч 14-го Нісан”, а повинно бути “ніч 15-го Нісан”; порівн. з Е томом 11, 206] Ізраїльтяни вийшли з Єгипетської землі на волю, будучи звільнені від неволі. Однак, протягом цієї ночі вони були ще в неволі, очікуючи на визволення, яке могло настати лише тоді, коли були збережені первородні. Ця ніч в образі зображує Вік Євангелії.

Ця ж сама думка подана нашим Господом, коли Він каже: “Ваше світло нехай світить перед людьми”; “І не запалюють світильника, щоб поставити його під посудину, але на свічник, – і світить воно всім у домі” (Мат. 5:15, 16). Апостол Петро також висловлює цю саму думку, кажучи: “І ми маємо слово пророче певніше. І ви добре робите, що на нього вважаєте, як на світильника, що світить у темному місці, аж поки зачне розвиднятися, і світова зірниця засяє у ваших серцях” (2 Пет. 1:19). Так само Пророк, кажучи про Церкву, висловлюється: “Для моєї ноги Твоє слово – світильник, то світло для стежки моєї” (Пс. 119:105). Багато інших уривків Св. Письма відносяться до нової Тисячолітньої епохи як до Ранку, коли зійде Сонце Правди та лікування в проміннях Його, і в цей Ранок тіні забобону та діла темряви будуть усунені. Відповідність цього образу очевидна для кожного розважливого розуму. Люд Божий – це діти Дня в тому значенні, що їхні надії та почуття не належать ані темряві гріха, ані часові ночі, але Дневі, Пануванню Справедливості, про яке вони моляться: “Нехай прийде Царство Твоє, нехай буде воля Твоя, як на небі, так і на землі”. Дев’ятнадцять століть тому наш Господь сказав, що Він прийшов як Світло для світу, але люди полюбили темряву більше, як світло (Ів. 8:12; 3:19-21). І тільки не багато хто розпізнає Його як “правдиве Світло”. Але вкінці-кінців Він “просвітить кожну людину, що приходить на світ” (Ів. 1:9). По-правді Його Церква запрошена, щоб з’єдналась з Ним в несенні світла; а якщо вони залишаться вірними тепер в світінні світлом, то незабаром будуть возз’єднані з великим Сонцем Правди, яке вилікує світ своїм промінням. Наш Господь показав це в притчі про пшеницю й кукіль. Він сказав, що наприкінці цього Віку Він збере пшеницю до житниці і, що “тоді праведники, немов сонце, засяють у Царстві свого Отця” (Мат. 13:43). На жаль, мало хто має “вуха до слухання” і прийняття прекрасних наук Божого Плану!

 КРОВ – ЦІЛУ НІЧ НА ОДВІРКАХ

Ізраїльтяни були навчені, що кров’ю ягняти повинні були бути покроплені верхній і бічні одвірки їхніх домів тієї ночі. А це показує, що всі, хто належатиме до Домочадців Віри, мусять вірити в дорогоцінну кров Христа і таким чином бути “виправданими через віру”, не дивлячись на їхні деномінації. Отже, така віра робить нас членами Дому Віри. Однак, це не визначить, чи будемо ми чи ні серед Первородних. Правдиві Вибранці, Святі, Царське Священство, мають місце першості в Домі Віри – не через буквальні роки, але через духовний розвиток. Вони є священиками, старшими, в значенні першості розвитку характеру на подобу їхнього Відкупителя, а це також вказує на їх віру та послух. Жоден натиск не буде надто сильним для підкреслення того, що це наука Св. Писання. Ми повинні не лише вірити, що Ісус жив і, що Ісус помер. Але ми повинні особливо вірити, що Ісус помер жертовно, “Праведний за неправедних”, і ми маємо прийняти нашу частину відкуплення, яке запевнив нам Ісус Своєю дорогоцінною кров’ю. Кроплення кров’ю одвірків в типі містило в собі публічне визнавання дорогоцінної крові Божого Агнця, Його смерті, а також його результативності за нас. Так це було показано. Слід згадати, що Ізраїльтянам було наказано, щоб вони не виходили з дому вночі, оскільки Господь буде проходити, щоб вразити Єгиптян, тоді Він бачитиме кров на верхньому та бічних одвірках і не дозволить ангелу-губителю увійти до їхніх домів (Вих. 12:1-13). Наказ, який був даний тим, які перебували за покропленими кров’ю дверима, що не повинні виходити за двері протягом цієї ночі, мав особливе застосування й силу по відношенню до первородних. В позаобразі це означає, що якщо хтось із нас, хто є Первородним, вийде за двері в значенні зречення заслуги, результативності крові Ісуса, то карою для таких, без сумніву, буде смерть – Друга Смерть – безнадійне знищення (Євр. 6:4-6; 10:26-31).

Як кров ягняти позначала дім віри, і то не лише первородних з цього дому, так подібно і їли ягня не лише первородні, але також і всі домочадці. Подібно наш Господь сказав: “Бо тіло Моє – то правдиво пожива” і знову: “То є хліб, що з неба зійшов… – хто цей хліб споживає, той жити буде повік!” (Ів. 6:55, 58). Іншими словами, не лише було обов’язково, щоб Ісус помер, достарчаючи славну Жертву, але також необхідно, щоб всі, хто хоче користати з Його Жертви, їли Його – вони мусять приймати для себе заслугу Його Жертви. Що Він поклав за нас? Чого зрікся на нашу користь? Відповідаємо: Він пожертвував Свою людську природу і всі її права та користі. Наш Господь склав цю жертву за нас – віддав як Свої людські права, так і привілеї. Як досконалий чоловік, святий, невинний і непорочний, відлучений від грішників, Він мав усі права та привілеї досконалого Адама, який втратив їх через непослух. Чоловік Ісус Христос дав Самого Себе на жертву, щоб відкупити людську природу, людські права, втрачені батьком Адамом. Цю ціну Він склав тоді, коли зрікся всього і “помер, праведний за неправедних”. Їда ягняти представляє або зображує приймання для себе Домочадцями Віри тих земних прав та користей, які були втрачені через непослух Адама, а відкуплені смертю Ісуса. Іншими словами, це означає наше приймання для себе виправдання від гріха. Отже ми їмо вірою й тому сказано, що ми “виправдані вірою”. Через віру нам дозволено вважати себе повністю приверненими до Божої ласки через заслугу Жертви Христа, так як ми були позбавлені Божої ласки через провину Адама перед Богом по причині його гріха. Їда ягняти означає оцінювання цих речей і приймання їх для себе. Чим більше ми їмо, тим більшим є наше почуття задоволення по відношенню до нашого звільнення від осуду і повернення нам Божої ласки через заслугу нашого Пасхального Агнця.

Первородні з Дому Віри, сильніші, суворіші і більше розвинені, очевидно більше приймали для себе з ягняти. В додаток до цього гіркі трави були дані для загострення апетиту. Ці трави зображують гіркі випробування й досвідчення Первородних, які щораз, то більше показують нам нашу недосконалість і викликають в нас оцінювання заслуги нашого Господа, яка повністю прикриває наші вади і повністю задовольняє кожне наше прагнення, а також чинить нас цілком приємними для нашого Небесного Отця.

Щороку протягом більш як шістнадцяти століть Євреї відзначали свято Переходу за Божим наказом – не лише жертву ягняти та його споживання тієї ж ночі після кроплення його кров’ю одвірків, але в додаток до цього вони святкували протягом наступних семи днів. Це свято Переходу зображує радість та втіху, благословенства і ласку, які виникають зі споріднення з Богом, а оперті на заслузі Пасхального Агнця – на Його жертві та її споживанні. Однак Євреї не розуміли значення того, що робили. Не було обов’язковим, щоб вони це розуміли. Коли прийде відповідний Божий час, тоді їм буде це вияснено. Цей відповідний час прийшов тієї ночі, в котру наш Господь був зраджений – в ніч чотирнадцятого дня першого місяця, в ніч типічного забиття пасхального ягняти. Господь зібрав навколо себе дванадцять Апостолів. Він сказав їм: “Я дуже бажав спожити цю пасху з вами, перш ніж муки прийму (Лук. 22:15). Вони мали свою звичайну вечерю свята Переходу із спеченим ягням; і тоді, після цього наш Господь встановив те, що ми таємничо називаємо “Вечерею Господньою” – новий символ позаобразної Пасхи. Те, що встановив наш Господь зі Своїми послідовниками, мало зайняти місце єврейських церемоній, впровадити в життя ту ж саму думку, але на вищому рівні, представляючи ясніше і краще розуміння цієї справи. Замість ягняти мав бути прісний хліб, який представляв тіло нашого Господа. Цей хліб Він роздав Своїм Апостолам, кажучи: “Це тіло Моє, що за вас віддається. Це чиніть на спомин про мене” (Лук. 22:19). Споживання цього хліба зображує приймання ними для себе заслуги Христової жертви – виправдання вірою.

Далі був представлений “плід виноградний” як частина цієї Пам’ятки милої жертви нашого Господа. Він пояснив, що вино зображує Його кров – “Кров Моя Нового Заповіту, що за багатьох проливається на відпущення гріхів” (Мат. 26:28). Яке нагадування, що ціна викупу необхідна за гріхи світу! Переламаний хліб вчить нас частині лекції, а “чаша” іншій її частині. Ми не лише потребуємо харчу, сили й допомоги, щоб повернутися до Бога та Його ласки, але також потребуємо дорогоцінної крові – життя нашого Господа як ціни викупу, для звільнення нас від осуду Справедливості. Учні нашого Господа мусять вірою їсти (тобто приймати для себе) “хліб” і пити “чашу”, бо інакше вони не можуть бути з Ним в єдності. Виноградний плід символізує в першу чергу життя нашого Спасителя, віддане за нас, Його людське життя, Його істоту, Його душу, вилиту на смерть за нас; а приймання нами цього для себе означає в першу чергу наше прийняття прав Реституції та привілеїв, які були запевнені жертвою нашого Господа – Виправдання. Більше того: Апостол показує, що є інший, більш глибокий погляд на Пам’ятку. Ті, котрі таким чином їли й пили, котрі таким чином приймали для себе заслуги нашого Спасителя, були пораховані з Ним як Його “члени”, як Його зламане “тіло”; а їхнє життя, пожертвуване в Його службі під Його керівництвом, було вжите як частина Його жертви. Слова Апостола з цієї точки зору є наступними: “Чаша благословення, яку благословляємо, чи не спільнота [спільна єдність] то крови Христової? Хліб, який ломимо, – чи не спільнота він тіла Христового? Тому що один хліб, тіло одне, нас багато, бо ми всі спільники хліба [Христа] одного” (1 Кор. 10:16, 17). Однак, це друге значення відноситься лише до членів тіла Христового, коли вони були в тілі; воно не стосується Великої Громади і несплоджених від Духа. Щодо деталей, то просимо подивитися Т.Р.’ 60, 47.

Можна зробити кілька важливих справ у зв’язку з нашим приготуванням до Господньої Вечері: (1) дослідити самого себе, (2) очиститися і (3) наповнитися Св. Духом. Ми подаємо думку, щоб знову дослідити статті: Дослідження Самого Себе (Р’ 20, 190); Допомога Для Щоденного Життя (Т.Р.’28, 66; ’68, 18); Христос – Його Вузька Стежка (Т.Р.’63, 29 ітд.); Христос – Його Страждання (Т.Р.’ 71, 61). Якщо ми вірно проекзаменуємо самих себе, як показано в образі Ізраїльтян, які шукали в своїх домах розчину: гріх, блуд, самолюбство й світовість, особливо у вигляді вад, які обтяжують наші серце та розум. Всюди в Св. Письмі слово розчина означає зіпсуття в протиставленні до чистоти. І таке саме значення вона має в нашому тексті. Апостол нагадує, щоб стара розчина, розчина безбожності, розчина лукавства, розчина злоби та гордості, була цілком усунена. Очистімось від цих речей та знищмо їх Духом Божим (Рим. 8:12, 13; 1 Кор. 5:7, 8). Це буде другою річчю, яку ми маємо зробити в нашому приготуванні до достойного обходження Пам’ятки. Третьою річчю, яку ми маємо зробити в приготуванні до достойного святкування Господньої Вечері, є наповнення Св. Духом, наповнення нашого серця й розуму Духом Господнім, особливо Духом віри, відвагою (серцем відваги є надія), самоконтролем, терпеливістю, побожністю, братерською любов’ю та милосердям. Наповнюймо дорогі брати та сестри наші серця й розум цими якостями. Дозвольмо кожній з них бути дуже діяльною в нас і дозвольмо їм окремо й сукупно цілковито рясніти в нашому серці і розумі в кожному доброму слові і вчинку. Вони вчинять так, що ми не будемо порожні й некорисні в Господньому знанні. Отже, якщо вони будуть рясніти в нас, то дозволять нам не лише відзначати символічне свято з опрісноками чистоти та правди, але вони також дозволять нам вірно відзначати свято з опрісноками чистоти і правди, що ми символізуємо в Пам’ятці – наше виправдання й наше посвячення. Ми подаємо думку, щоб як подальший спосіб приготування до Господньої Вечері брати та сестри прочитали розділ про Пасху Нoвого Створіння в VI пароусійному томі і статтю в Z’ 15, 67 стор..

ТР № 267