Війни і воєнні чутки

«ВІЙНИ І ВОЄННІ ЧУТКИ»

«Ви ж про війни почуєте, і про воєнні чутки, глядіть, не лякайтесь, бо статись належить тому. Але це не кінець ще» (Мат. 24:6).

  Процитований вірш є частиною великого пророцтва нашого Господа, яке відноситься до теперішнього Віку Євангелії, тобто періоду, який триває від закінчення Його земної служби, яка полягала у віддаванні Себе як ціни Викупу за світ, до Його другого приходу як Царя в силі і у великій славі, щоб підняти і благословити всі народи землі. Деякі помилково розуміють цей вірш як такий, що ніби говорить, що кожна чутка про війну означає закінчення цього віку. Однак його правильне розуміння суперечить цьому, оскільки, коли Господній народ почує про війни і воєнні чутки, то він не має тривожитися, ані чекати, що це обов’язково має означати кінець віку. Коли ми озирнемося назад, і побачимо, як часто в минулих 20 століттях точилися війни, то, маючи на увазі питання, звернене до нашого Господа (Мат. 24:3; паралельними текстами є Мар. 13 і Луки 17 і 21), ми побачимо відповідність Його застереження, даного Його послідовникам, що сам факт війни нічого не доводить. Щодо подальших деталей на тему згаданого в 24 розділі Матвія утиску і часу кінця, як також їх хронології, відсилаємо до питань і відповідей, розміщених після цієї статті.

Від серпня 1990 року деякі народи готувалися на випадок війни. Це було наслідком нападу іракської армії на сусідній Кувейт і взяття багатьох заручників (включаючи американців). Хоча це були воєнні дії, лідери задіяних держав не були схильні до оголошення воєнного стану. Замість того кілька держав (включаючи США) під егідою Організації Об’єднаних Націй запровадили морську блокаду Іраку, щоб змусити його припинити ворожі дії і залишити Кувейт. Іракський лідер Саддам Хусейн порівнювався з Адольфом Гітлером (чия агресія спричинила Другу світову війну). В той же час Ірак забезпечував багато країн нафтою, і кожен бажав відновлення миру, перш ніж виникне зимова потреба в паливі. Як повідомлялося, на Близькому Сході були зібрані воєнні сили, але не дивлячись на це, до війни не дійшло. Тим не менше, існує дуже велике напруження з огляду на можливості катастрофи, хоча ніхто не знає, як потрібно поступити. Ситуація має політичне, торгове й релігійне забарвлення. Усім цікаво що з цього вийде? (Ця стаття була написана в жовтні 1990 р., відколи з’являлися нові подібні конфлікти у світі)

Господь ширше пояснив (Лук. 21:24) пророцтво Даниїла, говорячи про «часи поган», які добігатимуть кінця на схилку теперішнього віку. Таким чином, Його послідовники, коли їх увага звернена на це пророцтво (Дан. 12:7), в природній спосіб отримають сильне враження з двох великих видінь, записаних у Даниїла, які подають історію римських урядів аж до їх кінця:

залізний образ з 2 розділу пророцтва Даниїла

 (1) Даниїл 2:31-45 пише про великого боввана. Його золота голова зображувала вавилонську імперію; погруддя і рамена зі срібла – медо-перське царство; живіт і стегна з міді – грецьку імперію; ноги з заліза – Римську імперію; стопи з заліза, перемішаного з глиною – сучасні поділи Європи.

 Роздумуючи над кінцем теперішнього віку, кінцем людських систем, і про встановлення Божого Царства, особливо Господні послідовники повинні зацікавитися описом Даниїла, в який спосіб нове царство займе місце теперішніх інституцій. Власне, саме в цьому символічному образі камінь (який представляє Боже Царство) вдаряє в образ земних урядів, показаних у його стопах, «за днів тих царів», які представляють сучасне християнство, показуючи цілковите зруйнування земних урядів, які стають «немов та полова з току жнив», що вітер їх розвіяв, що не знайшлося по них жодного сліду (35), тоді як камінь (який символізує Боже Царство), збільшуючись, наповнює цілу землю. Очевидно, такий образний опис достатній, щоб читач сподівався певного роду страшної війни на схилку цього віку, яка призведе до повного знищення теперішніх інституцій.

Чотири звіра з 7 розділу пророцтво Даниїла

(2) В наступному видінні, записаному Даниїлом (7 розд.), ті самі земні влади представлені в наступних диких звірах: першим є Лев (Вавилон), другим – ведмідь (Медо-Персія), третім – леопард (Греція), четвертим – страшна потвора (Римська імперія), 10 рогів якої зображують 10 мовних груп, аж по сьогоднішній день, що відповідає 10 пальцям боввана, описаного вище. Тут фінал, кінець земних урядів, знову ж представлений трагічно. Хтось, подібний до людського Сина, отримує панування, звірина вбита і т.п., що представляє упадок теперішніх інституцій перед інавгурацією Царства, про яке ми молимося: «Нехай прийде Царство Твоє, нехай буде воля Твоя, як на небі, так і на землі».

 Можна легко зауважити, що рання Церква – без докладно визначеної інформації на тему часу встановлення небесного Царства – потребувала Господньої перестороги, щоб не думала, що кожна нова війна означає кінець віку. Господь бажав звернути увагу Церкви на інші вказівки, які свідчили про кінець теперішнього віку і початок нової ери. Ми не маємо наміру прослідковувати тут всього цього пророцтва і показувати, що різні його обриси були виконані (це було зроблено у Дослідженнях Святого Письма, Том 4, розділ 12, «Битва Армагеддону»). Ми вже представили біблійний доказ, який показує, що ми зближаємося до часу цієї великої мети, що «часи поган» закінчилися в 1914 році, і відтоді ми живемо в часі Великого Утиску (Дан. 12:1; Мат. 24:21). Чітке визначення цього періоду не залежить «від війн і воєнних чуток», але є добре задокументоване різними обрисами біблійних свідоцтв (які, не дивлячись на те, що різняться, як докази є гармонійними).

Хоча війни і воєнні чутки не є знаками, на які ми повинні дивитися як на такі, що вказують на кінець віку, однак, тим не менше, Святе Письмо, як ми віримо, дає зрозуміти, що ми можемо очікувати звʼязку війн з приготуваннями до нової ери, коли певні ознаки вказують, що кінець цього віку вже близький.

Одне є певним: світ не готовий визнати Ісуса за свого Царя. Імператори, царі, президенти, губернатори, промислові, фінансові, а також релігійні магнати не готові підпорядкувати себе і свої становища новому Цареві. Як Ісус був відкинутий євреями під час першого приходу (оскільки вони не були схильні оцінити мети і способу Його приходу), так буде, як показує Святе Письмо, і з номінальним духовним Ізраїлем – християнством – під час другого приходу. «І буде Він… за камінь спотикання, і за скелю спокуси для двох домів Ізраїля» (Іс. 8:14).

Малахія писав про цей великий і страшний день Господній

 Пророцтво Малахії (4 розд.) дає зрозуміти, що якби християнство мало належний стан серця, то другий прихід Господа перебігав би в спокійний спосіб, а царства цього світу охоче підпорядковувалися б Тому, Хто має право до панування – Тому, Хто дав Свою власну безгрішну кров за світ і Чиє панування є замірене для благословення і піднесення людства. Але те саме пророцтво вказує, що через те, що серця не були приготовані для Господа, Його прихід настане, щоб «покарати землю прокляттям» – великим горем – «часом утиску, якого не було від існування люду» (Дан. 12:1).

 Фінал цього «утиску» або «прокляття» представлений як анархія – найстрашніша біда, яка може спіткати світ. Вказуючи на анархію, Святе Письмо, здається, відноситься до суспільного конфлікту: «І схопить один руку одного, і підійметься рука його понад руку свого ближнього» (Зах. 14:13) – кожна людина самолюбно дбатиме про свої власні інтереси. Ми вже помічаємо докази існування такого стану речей. Ми бачимо це в світлі Божого Слова, але, в міру того, як ми наближаємося до кульмінаційного моменту, справа стає для всіх щораз більш очевидною, чи то завдяки просвіченню Божим Словом, чи просто завдяки власному розуму.

 В певному значенні цього слова, цей суспільний конфлікт і анархія є великою війною, «війною того великого дня Вседержителя Бога» (Об. 16:14). Життєвість християнства ослаблена через буквальну, фінансову, юридичну боротьбу і т.д. Нижчі класи змушені тяжче працювати, щоб вижити, а за допомогою соціалістичних методів вони намагаються здобути те, що вважають своїми правами і свободами, користями. Однак в такий спосіб громадянська війна, а остаточно й анархія, будуть прискорені, оскільки ми не можемо сподіватися, що панівні класи, багачі та аристократія, спокійно і без боротьби, погодилися б з утратою так званих набутих прав, суспільного становища і політичної влади. Ця боротьба закінчиться руйнацією.

Коли звучить сьома сурма

 Богослов, описуючи обставини, які будуть супроводжувати звучання сьомої символічною сурми (яка, як ми розуміємо, звучить, починаючи з 1874 року і буде видавати свій звук протягом тисячі років), каже: «І засурмив сьомий Ангол… А погани розлютилися, та гнів Твій прийшов, і час настав мертвих судити, і дати заплату рабам Твоїм, пророкам і святим, і тим, хто Ймення Твого боїться малим і великим, і знищити тих, хто нищить землю» (Об. 11:15-18). Тут не сказано, що буде війна між народами у звʼязку з їх занепадом. Не дивлячись на це, вираз «погани розлютилися, та гнів Твій прийшов», здається, робить наголос на існуванні суперечок між народами: іншими словами на війні. Крім того, Господь, здається, говорить про те ж саме, коли звертається до Своєї вірної Церкви: «А переможцеві, і тому, хто аж до кінця додержує Мої вчинки, Я дам йому владу над поганами, і буде пасти їх залізним жезлом; вони, немов глиняний посуд, покрушаться» (Об. 2:26,27).

Дослідження Йоіла 4:9-13

 Пророцтво Йоіла представляє опис подій при кінці теперішнього віку і, здається, описує загальні умови війни, які в той час мають запанувати серед народів, протиставляючи ті самі слова, подані у зворотному порядку, що й пророцтво Ісаї 2:4, які описують припинення війн: «І мечі свої перекують вони на лемеші, а списи свої на серпи. Не підійме меча народ проти народу, і більше не будуть навчатись війни». Але пророцтво Йоіла зосереджується на часі перед започаткуванням прекрасного часу миру, і насуває думку про загальну війну як чинник при кінці теперішнього віку. Цей особливий уривок, на який ми звертаємо увагу, звучить так: «Кличте про це між народами, оголосіте святую війну, збудіте лицарство, хай сходяться, нехай підіймаються всі вояки. Перекуйте свої лемеші на мечі, а ваші серпи на списи, хай навіть безсилий говорить: Я лицар! Поспішіть і прийдіть, всі народи з довкілля, й зберіться, туди, Господи, спустиш лицарство Своє. Нехай збудяться й зійдуть народи в долину Йосафатову, бо сяду Я там, щоб судити всі народи з довкілля. Пошліть на роботу серпа, бо жниво дозріло, приходьте, зійдіть, бо чавило наповнене, кадки переливаються, бо зло їхнє розмножилось» (Йоіл 4:9-13).

 Подібно Господь описує (Об. 14:18-20) збирання грон земної виноградини, роблячи різницю між нею та правдивою виноградиною, якою є правдива Церква: «Пошли свого гострого серпа, і позбирай грона земної виноградини, бо грона її вже дозріли. І Ангол кинув додолу серпа свого, і зібрав виноград на землі, і вкинув в велике чавило Божого гніву. І потовчене було чавило за містом, і потекла кров із чавила аж до кінських вуздечок, на тисячу шістсот стадій»

Господь Послаблює народи

 Усі ці (як і інші) вірші ведуть нас до висновку, що Господь послаблює народи, щоб привести їх до занепаду в анархії. На початку цього століття нелегко було передбачити теперішній конфлікт на Близькому Сході, але тепер є очевидним, що ті християнські країни, які залежать від постачання нафти з арабських країн, можуть стати перед страшною дилемою. Це виникає з того, що араби хочуть побачити беззбройний Ізраїль, а США є одним з його останніх союзників. Нафта може виявитися арабським засобом шантажу щодо США (прямо чи через їх союзників), який використовуватиметься для стримування воєнної та фінансової допомоги Ізраїлю. Під час своєї останньої агресії Саддам Хусейн правдоподібно сподівався, що інші арабські країни вважатимуть, що він врешті-решт зможе їх примирити, об’єднати в спільний блок, щоб потім більш самовпевнено висунути вимоги решті світу.

 Ми далекі від наміру провіщати майбутнє. Насправді, як ми вже показали, пророцтво зазвичай стає зрозумілим лише після свого виконання, щоб довести, що Всемогутній зарання передбачив справи світу, а люди не керують розвитком подій, пов’язаних з пророцтвом, оскільки, не розуміючи пророцтв, вони не можуть цього зробити.

Світові війни

Найбільш цивілізовані народи бояться війн. Якщо вони взагалі вступають у війни, то, правду кажучи, роблять це під примусом, в результаті попередньо вчинених дій і гордості, яка не дозволяє їм вийти з них. Наприклад, як Англія, Франція та Росія утворили в 1914 році троїстий союз (Антанта), так Австро-Угорщина, Німеччина та Італія створили свій Троїстий союз. Тоді початок подіям поклав замах на австро-угорського спадкоємця престолу, що швидко призвело до війни. Австрія у відповідь оголосила війну Сербії (нападник був сербом). Союзна з Австрією Німеччина оголосила війну Росії і Франції. Остаточно ціла Європа була охоплена війною (а пізніше також Сполучені Штати). Війна тривала чотири роки, несучи з собою виснаження, криваві битви в окопах, і закінчилася безвихідною ситуацією, коли Німеччина попросила про мир у 1918 р. Приблизно 95 мільйонів людей приймали участь у війні на суші, на морі, і (вперше) в повітрі. Загинуло принаймні 10 млн. солдатів, 20 млн. були поранені. Уже після двох місяців від її початку, війна почала викликати невдоволення. Не дивлячись на це, вона тривала, оскільки народи раніше вже дуже сильно в неї втягнулися.

 Як і кожна криза, криза навколо Іраку є складною через непередбачувану природу людського розуму. Чим завершиться теперішній перебіг подій, ніхто не може передбачити, але це не було б здивуванням, якби запеклість і протистояння, викликані суперечними інтересами (і самолюбством) допровадили народи до наступного конфлікту.

 По суті ми ніколи не можемо бути впевнені в тому, що і де виявиться загрозою і зненацька вибухне як світова криза. Наприклад, південна Африка протягом багатьох років надавала розголос справі апартеїду (з намаганням завершити домінування білих мешканців над темношкірими). Південна Африка є майже єдиним постачальником до США багатьох цінних металів, які дуже потрібні для забезпечення військового і технічного оснащення. Радянський Союз (не дивлячись на добрі відомості звідти про відхід від комунізму [Радянський Союз розпався у 1991 р., але його справу продовжила Росія – п.п.]) не перестав постачати зброю багатьом противникам Сполучених Штатів у південній Африці (та іншим народам по цілому світу). Несподіваний вибух в кожну мить міг би зупинити експорт цінних металів, що викликало б нову більш серйозну кризу в багатьох країнах. Народи стають щораз більше залежні один від одного. Відрізання від необхідних засобів може змусити одну чи більше країн до радикальних кроків.

Ще один чинник: релігійні амбіції

Те, що релігійні амбіції беруться до уваги як чинник, що може викликати війну, може виглядати дивним. Тим не менше, це правда, що неопановані емоції – ніби «релігійні» – відігравали свою роль у багатьох війнах (наприклад в арабських країнах, які стверджують, що беруть участь у «священній війні» проти Ізраїлю). У цьому відношенні ми помічаємо байдужість загального християнства щодо важливих життєвих питань християнського життя і біблійної доктрини. Більше того, країни з релігійними нахилами цікавляться справами більш популярними, аніж особисте спасіння, аніж віра в дорогоцінну кров і посвячення Богові на службу. Це спасіння вони шукають в програмах «суспільного піднесення», одні з успіхом, інші безуспішно. В більш ранні періоди нашого століття «цивілізація» найдальших закутків землі була популярною програмою. Навіть сьогодні говориться, що навернення світу є тільки питанням грошей, але, не дивлячись на це, не пояснюється, чому найбільше проявів незадоволення, вбивств, самовбивств і т.п. є, перш за все, там, де є гроші – де є багато грошей.

 Християнство не хоче визнати, що наверненням світу не є швидке просування вперед до якоїсь власно встановленої мети (всупереч Божому Слову). Більший натиск у справі навернення скеровано на країни третього світу, оскільки, як передбачають фахівці, швидше в тих країнах матиме місце найбільше розповсюдження християнства, аніж у США чи Європі. Таким чином вони дивляться на чужі території як на «світи, які ще можна завоювати». Крім того, ширша діяльність ведеться в країнах Східної Європи, відколи там було змінено комуністичних лідерів і щораз більше осіб приймають християнство.

 По цій причині «війна проти поганства» заникає. Оскільки події з цілого світу так швидко обговорюються в новинах, майже так швидко і детально, ніби з іншого кінця міста, телеглядачі в цивілізованих країнах схильні розцінювати навіть відсталі країни як такі, що мають власні законні суспільні структури і зобовʼязуючі релігії. А також, як це зазвичай буває, оскільки поганські народи дивляться на поведінку мешканців християнських країн, які поступають в спосіб незгідний з нашою Біблією, християнізація поган є менш успішною, аніж могла б бути.

Ми були б дуже раді, якби бачили благословення правдивого християнства, розповсюдженого по цілому світу, та оскільки це неможливо, то ми повинні бути задоволені, бачучи менш вражаючі загальнопоширені благословення цивілізації. А коли ми застановимося над тим, що цивілізація несе не лише добрі речі, але також пагубний вплив і зло, то ми схильні вірити, що на ті кілька років, які залишаються між сьогоднішнім днем та встановленням Царства, поганський світ буде скоріше залишений самому собі в своєму засліпленні (і тому незадоволенню, яке з цього виникає), аніж в заклопотанні та незадоволенні суспільною цивілізацією і теперішнім християнством з його небіблійними науками і віруваннями, а також перенесеними з темних віків віровизнаннями.

 У багатьох справах ми перестаємо орієнтуватися, коли довідуємося про численні проблеми церковництва. Так звані християнські народи (як, наприклад, у США) постійно переживають конфлікти, бунти, розрухи, стрілянину і т.п., викликані глибокими дискусіями в таких справах, як контроль народжуваності, «право на життя» (Pro-Life) проти «права вибору» (Pro-Choice) щодо абортів, опіка над бездомними, привілеї старших людей, статус гомосексуалістів (як в суспільстві, так і в церковному служінні), закриття католицьких церков, гомосексуалізм серед їх священників, жінки, що виконують духовні функції, скандали, пов’язані з розпустою і грошима серед телевізійних проповідників…

 Не забуваймо, що в той же час сатана намагається вдосконалити методи свого поступування з людством. Сьогодні щораз голосніше чути про трагічні розбірки серед наймолодших, які гинуть як жертви на честь демонів (часто з рук їхніх ровесників). Інколи представники сатаністських груп дають інтерв’ю на телебаченні. Вони люблять говорити про «традиційну релігію» розчарованого суспільства і про своє відкидання «незрозумілих догматів» церкви. (Хоча в цьому відношенні це частково є слушним, однак є занадто слабким виправданням для вибору сатаністської релігії).

Прокляття і благословення війни

Усі добрі та щирі люди, без сумніву, повинні дивитися на війну з відразою, як на пережиток варварства, який повністю суперечить духові любові. Тим не менш, війни відіграли свою роль у звільненні бідного, грішного людського роду від забобонів і наданні йому цінних уроків. З релігійної точки зору не було нічого невластивого в тому, що Єгова доручив Ізраїлеві, щоб він розпочав війну зі своїми ворогами в Ханаані, оскільки на підставі Святого Письма ми розуміємо, що побиті хананеяни не пішли на вічні муки, але в стан смерті, «шеолу», «гадесу» – до гробу. Ми розуміємо, що в Божому плані були зроблені приготування, щоб «всі, хто в гробах», остаточно «вийшли», були пробуджені і припроваджені до знання Правди (1 Тим. 2:4), щоб через послух правді могли ще віднайти все те, що втратили через упадок і, вкінці, здобути вічне життя в раю, який Бог обіцяє встановити під час Тисячоліття у цілому світі.

З такої точки зору втрата життя на війні не є чимось більш серйозним, аніж його втрата внаслідок епідемії, пожежі, паводку чи якої-небудь іншої катастрофи. Але з точки зору більшості християн, солдати переважно набираються з-поміж нехристиян, які, згідно з церковними віровченнями, з моментом смерті ідуть на страшенні вічні муки. Хтось міг би припускати, що ми (бачучи, що смерть є небуттям) мали б не дуже противитися війні, її ж противники мали б стверджувати, що вічні муки чекають на всіх, за винятком тих, які «народилися згори», як також на їхніх синів, які служать у війську під час тих війн! Дивна річ, бо насправді все є інакше: Ми повинні захищати мир, робити поступки всіма можливими способами, тоді як палкі прихильники теорії вічних мук, одночасно, упродовж століть є натхненниками війн майже у кожному випадку. Така непослідовність доводить, що ті, які сповідують доктрину вічних мук, насправді в неї не вірять, бо інакше, безперечно, намагалися б вербувати до війська виключно молодих святих!

Як легко було б написати книги про жорстокості війни і страждання, які вона з собою несе, і то не лише особам, які воюють, але також їх близьким вдома. В останньому випадку не можна оминути її деградуючого впливу. Без сумніву, ті люди, які задіяні у військових діях (навіть, коли борються за справедливість і за праве діло), піддані її деморалізуючим смуткам, що приводить до того, що вони стають менш схильними думати про сенс життя. Це призводить до появи в них браку делікатності в людських стосунках. Неодноразово солдати зазнають поганого ставлення до себе до кінця життя. Солдати, які повертаються, часто дізнаються, що під час їх відсутності дружини або наречені покинули їх.

Але війни служили певній цілі в Божому плані. Вони порушують народи, розбурхують амбіції і в якийсь спосіб служать суспільному піднесенню. Ми можемо навіть зауважити, що певні особливі інформації доводять, що теперішній широко розгалужений військовий персонал приносить користі (не дивлячись на великі видатки, які несуть народи на утримання такого числа непродуктивних працівників). Наприклад, багато людей пробудилися з летаргічного сну і зіткнулися з зовнішнім світом, навчилися цінного уроку, якщо не з книжок, то з життєвого досвіду. Якщо говорити про навчальний процес, то сьогодні військо робить чуда з деякими особами. Та хіба ж не говориться, що було б краще, якби ці молоді люди вчилися життя десь інакше, аніж в армії? Та ми відповідаємо, що можливо в іншому випадку вони взагалі не здобули б освіти. Варто задуматися над тим, що громадяни можуть, хочуть і повинні вносити кошти на утримання армії; та, не дивлячись на це, складається враження, що вони не хочуть так щедро віддавати кошти на підняття рівня освіти (Таким чином, наприклад, у Сполучених Штатах тепер помічається тривожна ознака неграмотності серед учнів сучасних шкіл).

Християнський воїн і боротьба

 Правдиво віруючий, виправданий вірою і цілком посвячений Господу інколи представлений у Святому Письмі як воїн, який має вести «добру боротьбу віри» (1 Тим. 6:12, Куліш). Однак Апостол докладно інформує нас, що він не має боротися тілесною зброєю, але озброїтися в повну Божу зброю і вправно послуговуватися «мечем духа», яким є Боже Слово. Згідно Святого Письма, лише такі є християнськими воїнами. Їх є порівняно небагато. Їх провідником є Ісус Христос, вони не ведуть бою тілесною зброєю, і вона не призначена проти тіла та крові. Замість того, щоб прагнути позбавити людей життя, воїни хреста зобов’язуються віддавати своє життя за братів (1 Ів. 3:16), вести боротьбу проти гріха, який є в них, одних захищати, іншим допомагати в подібному перемаганні гріха – «поки маємо час, усім робімо добро, а найбільш одновірним» (Гал. 6:10).

 Очевидно, що кожен, хто мав би належати до цієї нечисленної армії «своїх власних» Царя, обов’язково був відлучений від світу в значенні цілей і прагнень. Ми не маємо сподіватися, що світ загалом зрозуміє й оцінить привілей вступити в цю армію. Радість, якої вони дочекаються внаслідок перемоги над собою і гріхом, не буде помічена світовими людьми, прагнення яких є дочасними, які не пізнали Провідника і не є зацікавлені остаточним досягненням славних цілей. Фактично, Апостол каже, що «світ нас не знає тому, що Його не пізнав», нашого Провідника (1 Ів. 3:1).

Багатьом правдивим послідовникам Господа важко зрозуміти те, що ми не маємо сподіватися, що кожен вступить разом з нами до лав цієї армії; що ми охоче повинні дозволити світові долучитися до його власної боротьби, боротися за реалізацію власних планів і прагнути задовольнити власні амбіції; що воїни хреста повинні йти іншою дорогою, вести боротьбу під командуванням Провідника нашого спасіння, задовольнятися даванням порад і знання виключно тому, «хто має вуха до слухання», коли в світі трапиться нагода, а не сподіватися, що всі почують, послухають і залишаться з нами, але пам’ятати, що «свої власні» Царя не є численними. Ми повинні задовольнятися Господньою обітницею, що в майбутньому, коли закінчаться наші досвідчення і гострі проби, після виявлення нашої вірності щодо Господа, Його Слова і засад праведності, після ведення боротьби аж до кінця нашого бігу – тоді ми будемо привілейовані запровадженням для цілого людства того, що остаточно виявиться «бажанням усіх народів» – пануванням МИРУ, а не війни.

Вірні аж до смерті

Уже невдовзі, дорогі воїни хреста, закінчиться бій і буде осягнута перемога, оскільки «свої власні» Царя були покликані до перемоги, а не до поразки! Наш вступ до Господньої армії є у згоді з великим планом віків, приготованим раніше нашим Отцем, а ми знаємо, що всі Його цілі будуть досягнуті, що Його Слово, яке вийшло, щоб покликати і розвинути Його особливий люд і благословити всі народи землі – це те саме Слово, яке, з певністю, не може бути порушене, його виконання є певним. Так, його сповнення вже близько, при дверях.

 Ми живемо в світі (хоча ми не є зі світу) і на нас так чи інакше впливають усі справи, які торкаються наших ближніх. Тому в цьому наступаючому великому утиску, серед боротьби між правдою і оманою, між князями і народом, капіталом і робітничим класом, з певною мірою правди і зла з кожного боку у більшості справ, «свої власні» Царя, воїни хреста, зазнають дуже багато тяжких випробувань. Це, власне, на теперішній час Апостол вказує, як на «день злий» (Еф. 6:13): «Через це візьміть повну Божу зброю, щоб могли ви дати опір дня злого, і, все виконавши, витримати». Це період особливого випробування наприкінці теперішнього віку, в якому мають місце (і будуть мати) суворі випробування протягом цілого періоду утиску. Однак Господь може запевнити особливу охорону своєму вірному людові.

 Найважливішою справою в теперішній час є посідання зброї (Еф. 6:11-18) правди, знання, інформації, яка постачається нам з великої зброярні, з Його Слова, Біблії. Нагадування, що ми повинні взяти її, означає, що Господь нікому силою її не буде вдягати, але для тих, які мають відповідний стан серця, двері цієї зброярні будуть відкриті, і відповідна зброя буде дана у відповідний час. Це означає, що вони повинні виявляти свою лояльність і послух щодо свого Провідника, шукаючи цю зброю і вдягаючи її.

Ті, котрі таким чином не підпорядковуються словам Провідника, не отримають тоді необхідної охорони, і (як заявляє Апостол в цьому вірші) не зможуть встояти в цей «день злий». Раніше воїни хреста не мали доступу до такої великої кількості зброї, і не потребували спеціальної зброї, яка є сьогодні так потрібна. Вони не жили в цей «день злий». Хто тепер не має належної зброї, той не може бути певний, чи зможе протистояти в теперішній час, час особливих випробувань і досвідчень. Але той, хто вдягає Божу зброю, хто має плоди духа, як апостол Павло запевняє нас, ніколи не впаде. Коли він так буде поступати, то йому щедро відкриється вхід до вічного Царства Господа нашого й Спасителя Ісуса Христа.

 Багато випробувань цього дня ми вже пережили і, як провіщали пророки, «впаде тисяча з боку від тебе, і десять тисяч праворуч від тебе» (Пс. 90:7). Вони відпали від віри, тому що в багатьох випадках не були правдивими духовними ізраїльтянами, але, як каже Господь через пророка, «народ цей устами своїми наближується, і губами своїми шанує Мене, але серце своє віддалив він від Мене» (Іс. 29:13). Господь в якості представників «своїх власних» Царя прагне тих, які в серці є лояльними щодо Нього, лояльними щодо всіх, які мають Його духа, і лояльними щодо праведності і правди. Якщо ми соромимося Його Слова, то не належимо до тих, яких Він тепер шукає. Ті, котрі в Тисячолітті мають приймати участь з Ним у великому ділі визволення світу від панування гріха і смерті, мусять бути цілком лояльними в серці, – глибинно, – а різні допущені тепер випробування і досвіди виявлять ступінь лояльності. Тому будьмо, дороге братерство, лояльні, і якщо навіть наступить така мить, що нас не будуть розуміти наші ближні і друзі (діти цього світу), довірмося Господу. «Борімося доброю боротьбою віри» проти гріха, неправди і самолюбства, всередині і назовні – а так роблячи, ухопімося за вічне життя!

BS № 665, ʼ90:77; SB № 44, ʼ91:9

Біблійний Прапор № 12, травень-грудень, 2019