Християнська Свобода

 “ХРИСТИЯНСЬКА СВОБОДА”

Після визволення американських рабів, коли багато з тих, які протягом багатьох років підлягали закону народу та бичеві пана, несподівано отримали право на керування власними справами, було майже неможливо схилити більшість з них до будь-якої роботи. В їх упавшому стані вільність означала розперезаність і якби не страх перед суворими карами, то неможливо було б передбачити, до яких крайностей вони могли б дійти.

Пізніше досвід був цінним учителем для багатьох з тих звільнених. Багато з них навчилися, що мусять контролювати себе, свої прагнення й слабості, переборювати лінивство, що мусять однаково бути як паном, так і рабом. Досвід поволі вчив їх, що лінивство приводить до голоду, наготи і браку пошани, що пильність і тверезість провадить до пошани, зручностей та поваги, а також вищого роду задоволення; що після звільнення вони змушені бути не тільки своїми власними панами, але також своїми власними рабами.

Подібно це вимагало у великій мірі досвіду, що є єдиним родом навчання, щоб уможливити нашій слабій упавшій природі, що так здавна є рабом того суворого прокляття гріха, використання  свободи, якою нас Христос робить вільними. Якби ми були досконалими істотами, на подобу Божу, так як був Адам, то з цим досвідченням  не мали б таких труднощів, а лише приємність і правдиву користь з повної свободи. Але, нажаль! Ми не є такими. Ми болісно усвідомлюємо наші недосконалості, грішні нахили, і переконуємось, що коли здобуваємо знання про Божий план, то сама свобода, яку воно приносить, часом стається пасткою.

Коли деякі отримують правду, а через неї вільність від пересудів і страху,  викликаного блудом, якими гріх зв’язав їх як рабів, то їхньою першою схильністю є чисто духовний летаргічний сон і бездіяльність, або поневолення політикою чи бізнесом.

Коли наглядач, закон, відходить і більше не може нам перешкоджати, тому що ”ви бо не під Законом, а під благодаттю”, то ми знаходимося під поважною небезпекою, хоч радісно співаємо:

Свободу дав нам Спас через світло,

Викупив з смерті, йдім за ним сміло,

З гріху неволі Спас підняв нас,

Линь Йому слава повсякчас.

Ми тепер вільні від кари смерті,

Спас обіцяв, що мертві воскреснуть,

Він Своїм Царством обійме світ

І гріху й смерті зникне слід

Бог всім життя дасть – це Його ласка

Вірних чекає благодать Царства,

До життя з смерті виведе нас,

Себе дав в жертву за всіх раз.

Але з певної точки зору, з причини цієї вільності на нас лягає більша відповідальність. Перебування “під благодаттю” залишає місце нашій свободі дій у використанні цієї ”волі… котрою Христос визволив нас ”. Наша вільність – це свобода дій у співпраці з нашим Господом і Відкупителем в перемаганні нашого попереднього пана – гріха. Чим повніша й виразніша наша оцінка Божої любові і довжина й ширина Його повного спасіння, тим більша буде наша радість оцінки вільності свободи, якою нас Христос вільними робить (Гал 5:1).

Чим більше ми дізнаємося про подробиці нашого визволення, тим прекрасніша й більша виявляється наша воля, і чим більшою є наша радість, тим більша стає наша відповідальність “Бо ви, браття, на волю покликані, але щоб ваша воля догоджати тілу, (служити йому) а Любов’ю служити один одному” (Гал 5:13).

Американські визволені переконалися, що багато їхніх минулих панів хотіли використати їх слабості, щоб знов запровадити їх у борги, щоб вони були змушені служити їм так само, як і раніше. Так само ті, яких Христос зробив вільними, переконуються, що їх старий володар, гріх, хоч визнав їхню вільність, готовий використати їхні слабості й змусити до служіння йому так само, як раніше, хоча вони вже усвідомлюють своє визволення. Ті, які таким чином є переможені, в дійсності знову стають рабами, а вільними тільки називаються.

Якою ж безпечною дорогою можуть іти слабкі й недосвідчені визволенні? Є лише одна безпечна дорога. Попри вчинки недосконалості, коли бракує самоконтролю і ми не вміємо користатися свободою для нашого власного справжнього добра, тому ми насправді знову змушені стати рабами. Лишається тільки питання, чиїми рабами  – Христа чи гріха. Питання, залишене саме по собі, знайде свою розв’язку, оскільки поступово ми знову станемо рабами гріха, маючи тільки назву вільних, однак ми будемо позбавлені великої користі, яка випливає зі свободи.

Поза гріхом є ще тільки один інший Пан, і ним є Христос, який в протилежності до гріха ніколи нікого не поневолює. Всі його домочадці є добровільними слугами, а він їх трактує як “братів”. Хоча всі такі мусять бути послушні Його волі, як ніби були найбільшими правдивими рабами, то, однак, Він нікого не примушує. Нікого не примушує залишатися чи служити Йому. Словом, всі Його слуги є добровільними рабами. Його дім в дійсності є школою, в якій Він є єдиним Господарем, який уживає свою владу для користі, розвитку та навчання вірних йому.

Єдиною безпечною дорогою для нас, які стали вільні, виправдані через віру в Христа, є наступна дорога: негайно звернутись до Ісуса, сказати Йому про свою радість і вдячність за вільність і за свідомість своїх власних недосконалостей, які часто не дозволяють нам властиво практикувати самоконтроль, і за наше побоювання, щоб попередній господар своїми підступними речами знов не запровадив нас в рабство. Далі зобов’яжімось до безумовної відданості для Нього як Його слуги і попросімо Його, щоб узяв нас під свою владу, вчив нас, карав і на свій розсуд використовував наш час і таланти. Але ми запитуємо:

1.                 Чи таке цілковите піддавання не позбавить нас вільності? 

2.                 Чи це повністю не піддасть нас владі якогось господаря, кожне бажання якого згідно такої умови  буде                     змушувати нас до шукання Його ради та до послуху?

3.                 Чи всяка неволя не є чимось відштовхуючим?

4.                 Чи така неволя буде розсудною? 

Відповідаємо:

(1) Так, це позбавить нас свободи в певному значенні, тому що ми не можемо залишатися на службі Христа, отримувати нагороди і тішитись благословеннями Його домочадців без повного підкорення Його волі, не дивлячись на свою волю. Це не суперечить нашій вільності, але буде нашим добровільним актом, а Христос не буде змушувати нас залишатись в Його службі. (За ними зберігається вільність відійти навіть після того, як ми прийняли привілей використання цієї служби). Це є привілей, не примус, тобто це добровільна неволя.

(2) Так, повне підкорення вимагається від усіх домочадців. Всі повинні бути посушними, без різниці, чи вони  вповні розуміють мудрість правил чи ні. В міру того, наскільки вони є послушними, вони щораз більше зможуть зауважити справедливість і мудрість заряджень свого Господа.

Але, звичайно, ми не мусимо боятися повного підкорення такому Пану. Він користується нашою довірою не для того, щоб шкодити і поневолювати, але щоб благословляти й охороняти нас від гріха, нашого минулого пана і ворога. Ми можемо без сумніву довіритись Тому, Хто помер, щоб запевнити нам звільнення від служіння гріхові і також від його кари, смерті, і котрий здобув для нас життя і вільність. О, так, Він цікавиться нами, Він доброзичливий, мудрий і сильний – наш справжній друг “більший від брата” (Пр. 18:24)!   

Другий раз Син Людський

Прийшов тепер на землю,

Щоб направити всі речі,

З гробу підняти людство

Світ Спасителя в Ньому пізнає

Найбільшого з усіх, кого мав,

Царя свого, Спасителя,

Який за нас життя своє віддав

(3) Неволя гріха на правду є жахлива і болісна. Нав’язана неволя, в будь-якому вигляді, завжди є ганебною як для пана, так і для невільника. Але добровільна неволя любові, підкорення справедливості й мудрості, а також віддання всякого таланту і часу під керівництво цього пана, більш почесна і є проявом мудрості. Любов матері, служба і неволя для своєї сім’ї є майже досконалою ілюстрацією цієї неволі любові, та не дивлячись на це до неї ставляться із пошаною та честю.

(4) Наша слабкість і нездатність керувати собою, а також уникнути повторного поневолення нашим старим паном – гріхом, доводить, що єдиною властивою дорогою для нас є – вповні підкоритися Тому, Хто бажає нам добра, хто нас підійме і зміцнить. Тому частиною мудрості було піддатися Христу, навіть якби нашою причиною було б лише самолюбство, щоб в такий спосіб ми могли втекти від того другого, жорстокого пана, гріха, заплатою якого є смерть.

Однак є іще важливіша причина, з якої ми повинні стати до служби Христові, а саме – вдячність. Коли ми усвідомимо собі, що все, що ми маємо і чим ми є, походить від Нього і через Нього, що вся наша свобода є Його даром, набутим своєю власною, складеною з самозреченням жертвою, найпростіша вдячність вимагає, щоб ми Йому не тільки дякували, але також виявили нашу оцінку через вживання нашого відкупленого життя для Його хвали в Його великій і достойній службі. Нема іншої радості, з якою можна було б порівняти цю службу.    

Бачачи слабкість людини і підступні махінації диявола, Св. Павло закликав деяких наших братів, визволених за його днів: ”Бо як ви віддавали були члени ваші за рабів нечистості й беззаконню на беззаконня, так тепер віддайте члени ваші за рабів праведності на освячення” (Рим 6:19). І знову: “А тепер, звільнившись від гріха й ставши рабами Богові, майте плід ваш на освячення, а кінець – життя вічне“ (22 в.). І ще ”Тож благаю вас, браття, через Боже милосердя, – повіддавайте ваші тіла (в службі для Нього) на жертву живу, святу, приємну Богові, як розумну службу вашу” (Рим 12:1). Також каже: “Бо покликаний в Господі раб – він раб Христа. Ви дорого куплені, – тож не ставайте рабами людей” (1Кор. 7:22,23).

Тому єдиною безпечною дорогою для всіх Виправданих є посвячення, це означає добровільне і повне підкорення Христу. В дійсності всі інші знову стають рабами гріха, хоч би навіть нехтували таким рабством. Інші, незнаючи, як використовувати свою вільність і не маючи певних Божих навчань, під певним поглядом знаходяться в гіршій ситуації, аніж якби й далі жили в ігноруванні і путах забобонів: тому що їхнє визволення стає новим джерелом спокус, які трудніше опанувати, а навіть неможливо для них. Тому самоврядування є небезпечним для грішної недосконалої істоти, хоча добрим і властивим для досконалої. Тому є необхідність, аби всі, хто розуміє значення вільності в Христі, піддалися під нагляд свого Відкупителя.

Мудрість Божого поступування ми можемо зауважити в дозволенні на в’язання потужними системами упавшого роду ланцюгами неуцтва й забобонів аж до теперішнього часу, коли вже майже закінчився вибір класів і повне значення та абсолютна сила влади буде встановлена на землі в Царстві Христа під головуванням Бога, після наростаючої тепер передбаченої бурі (Дан. 12:1; Аг 2:7; Євр. 12:26 –29), яка змете теперішні системи і порозриває їхні кайдани.

TP ’98, 7-9