Після визволення американських рабів, коли багато з тих, які протягом багатьох років підлягали закону народу та бичеві пана, несподівано отримали право на керування власними справами, було майже неможливо схилити більшість з них до будь-якої роботи. В їх упавшому стані вільність означала розперезаність і якби не страх перед суворими карами, то неможливо було б передбачити, до яких крайностей вони могли б дійти.
Пізніше досвід був цінним учителем для багатьох з тих звільнених. Багато з них навчилися, що мусять контролювати себе, свої прагнення й слабості, переборювати лінивство, що мусять однаково бути як паном, так і рабом. Досвід поволі вчив їх, що лінивство приводить до голоду, наготи і браку пошани, що пильність і тверезість провадить до пошани, зручностей та поваги, а також вищого роду задоволення; що після звільнення вони змушені бути не тільки своїми власними панами, але також своїми власними рабами.
Подібно це вимагало у великій мірі досвіду, що є єдиним родом навчання, щоб уможливити нашій слабій упавшій природі, що так здавна є рабом того суворого прокляття гріха, використання свободи, якою нас Христос робить вільними. Якби ми були досконалими істотами, на подобу Божу, так як був Адам, то з цим досвідченням не мали б таких труднощів, а лише приємність і правдиву користь з повної свободи. Але, нажаль! Ми не є такими. Ми болісно усвідомлюємо наші недосконалості, грішні нахили, і переконуємось, що коли здобуваємо знання про Божий план, то сама свобода, яку воно приносить, часом стається пасткою.
Коли деякі отримують правду, а через неї вільність від пересудів і страху, викликаного блудом, якими гріх зв’язав їх як рабів, то їхньою першою схильністю є чисто духовний летаргічний сон і бездіяльність, або поневолення політикою чи бізнесом.
Коли наглядач, закон, відходить і більше не може нам перешкоджати, тому що ”ви бо не під Законом, а під благодаттю”, то ми знаходимося під поважною небезпекою, хоч радісно співаємо:
Свободу дав нам Спас через світло,
Викупив з смерті, йдім за ним сміло,
З гріху неволі Спас підняв нас,
Линь Йому слава повсякчас.
Ми тепер вільні від кари смерті,
Спас обіцяв, що мертві воскреснуть,
Він Своїм Царством обійме світ
І гріху й смерті зникне слід
Бог всім життя дасть – це Його ласка
Вірних чекає благодать Царства,
До життя з смерті виведе нас,
Себе дав в жертву за всіх раз.
Але з певної точки зору, з причини цієї вільності на нас лягає більша відповідальність. Перебування “під благодаттю” залишає місце нашій свободі дій у використанні цієї ”волі… котрою Христос визволив нас ”. Наша вільність – це свобода дій у співпраці з нашим Господом і Відкупителем в перемаганні нашого попереднього пана – гріха. Чим повніша й виразніша наша оцінка Божої любові і довжина й ширина Його повного спасіння, тим більша буде наша радість оцінки вільності свободи, якою нас Христос вільними робить (Гал 5:1).
Чим більше ми дізнаємося про подробиці нашого визволення, тим прекрасніша й більша виявляється наша воля, і чим більшою є наша радість, тим більша стає наша відповідальність “Бо ви, браття, на волю покликані, але щоб ваша воля догоджати тілу, (служити йому) а Любов’ю служити один одному” (Гал 5:13).
Американські визволені переконалися, що багато їхніх минулих панів хотіли використати їх слабості, щоб знов запровадити їх у борги, щоб вони були змушені служити їм так само, як і раніше. Так само ті, яких Христос зробив вільними, переконуються, що їх старий володар, гріх, хоч визнав їхню вільність, готовий використати їхні слабості й змусити до служіння йому так само, як раніше, хоча вони вже усвідомлюють своє визволення. Ті, які таким чином є переможені, в дійсності знову стають рабами, а вільними тільки називаються.
Якою ж безпечною дорогою можуть іти слабкі й недосвідчені визволенні? Є лише одна безпечна дорога. Попри вчинки недосконалості, коли бракує самоконтролю і ми не вміємо користатися свободою для нашого власного справжнього добра, тому ми насправді знову змушені стати рабами. Лишається тільки питання, чиїми рабами – Христа чи гріха. Питання, залишене саме по собі, знайде свою розв’язку, оскільки поступово ми знову станемо рабами гріха, маючи тільки назву вільних, однак ми будемо позбавлені великої користі, яка випливає зі свободи.
Поза гріхом є ще тільки один інший Пан, і ним є Христос, який в протилежності до гріха ніколи нікого не поневолює. Всі його домочадці є добровільними слугами, а він їх трактує як “братів”. Хоча всі такі мусять бути послушні Його волі, як ніби були найбільшими правдивими рабами, то, однак, Він нікого не примушує. Нікого не примушує залишатися чи служити Йому. Словом, всі Його слуги є добровільними рабами. Його дім в дійсності є школою, в якій Він є єдиним Господарем, який уживає свою владу для користі, розвитку та навчання вірних йому.
Єдиною безпечною дорогою для нас, які стали вільні, виправдані через віру в Христа, є наступна дорога: негайно звернутись до Ісуса, сказати Йому про свою радість і вдячність за вільність і за свідомість своїх власних недосконалостей, які часто не дозволяють нам властиво практикувати самоконтроль, і за наше побоювання, щоб попередній господар своїми підступними речами знов не запровадив нас в рабство. Далі зобов’яжімось до безумовної відданості для Нього як Його слуги і попросімо Його, щоб узяв нас під свою владу, вчив нас, карав і на свій розсуд використовував наш час і таланти. Але ми запитуємо:
1. Чи таке цілковите піддавання не позбавить нас вільності?
2. Чи це повністю не піддасть нас владі якогось господаря, кожне бажання якого згідно такої умови буде змушувати нас до шукання Його ради та до послуху?
3. Чи всяка неволя не є чимось відштовхуючим?
4. Чи така неволя буде розсудною?
Відповідаємо:
(1) Так, це позбавить нас свободи в певному значенні, тому що ми не можемо залишатися на службі Христа, отримувати нагороди і тішитись благословеннями Його домочадців без повного підкорення Його волі, не дивлячись на свою волю. Це не суперечить нашій вільності, але буде нашим добровільним актом, а Христос не буде змушувати нас залишатись в Його службі. (За ними зберігається вільність відійти навіть після того, як ми прийняли привілей використання цієї служби). Це є привілей, не примус, тобто це добровільна неволя.
(2) Так, повне підкорення вимагається від усіх домочадців. Всі повинні бути посушними, без різниці, чи вони вповні розуміють мудрість правил чи ні. В міру того, наскільки вони є послушними, вони щораз більше зможуть зауважити справедливість і мудрість заряджень свого Господа.
Але, звичайно, ми не мусимо боятися повного підкорення такому Пану. Він користується нашою довірою не для того, щоб шкодити і поневолювати, але щоб благословляти й охороняти нас від гріха, нашого минулого пана і ворога. Ми можемо без сумніву довіритись Тому, Хто помер, щоб запевнити нам звільнення від служіння гріхові і також від його кари, смерті, і котрий здобув для нас життя і вільність. О, так, Він цікавиться нами, Він доброзичливий, мудрий і сильний – наш справжній друг “більший від брата” (Пр. 18:24)!
Другий раз Син Людський
Прийшов тепер на землю,
Щоб направити всі речі,
З гробу підняти людство
Світ Спасителя в Ньому пізнає
Найбільшого з усіх, кого мав,
Царя свого, Спасителя,
Який за нас життя своє віддав
(3) Неволя гріха на правду є жахлива і болісна. Нав’язана неволя, в будь-якому вигляді, завжди є ганебною як для пана, так і для невільника. Але добровільна неволя любові, підкорення справедливості й мудрості, а також віддання всякого таланту і часу під керівництво цього пана, більш почесна і є проявом мудрості. Любов матері, служба і неволя для своєї сім’ї є майже досконалою ілюстрацією цієї неволі любові, та не дивлячись на це до неї ставляться із пошаною та честю.
(4) Наша слабкість і нездатність керувати собою, а також уникнути повторного поневолення нашим старим паном – гріхом, доводить, що єдиною властивою дорогою для нас є – вповні підкоритися Тому, Хто бажає нам добра, хто нас підійме і зміцнить. Тому частиною мудрості було піддатися Христу, навіть якби нашою причиною було б лише самолюбство, щоб в такий спосіб ми могли втекти від того другого, жорстокого пана, гріха, заплатою якого є смерть.
Однак є іще важливіша причина, з якої ми повинні стати до служби Христові, а саме – вдячність. Коли ми усвідомимо собі, що все, що ми маємо і чим ми є, походить від Нього і через Нього, що вся наша свобода є Його даром, набутим своєю власною, складеною з самозреченням жертвою, найпростіша вдячність вимагає, щоб ми Йому не тільки дякували, але також виявили нашу оцінку через вживання нашого відкупленого життя для Його хвали в Його великій і достойній службі. Нема іншої радості, з якою можна було б порівняти цю службу.
Бачачи слабкість людини і підступні махінації диявола, Св. Павло закликав деяких наших братів, визволених за його днів: ”Бо як ви віддавали були члени ваші за рабів нечистості й беззаконню на беззаконня, так тепер віддайте члени ваші за рабів праведності на освячення” (Рим 6:19). І знову: “А тепер, звільнившись від гріха й ставши рабами Богові, майте плід ваш на освячення, а кінець – життя вічне“ (22 в.). І ще ”Тож благаю вас, браття, через Боже милосердя, – повіддавайте ваші тіла (в службі для Нього) на жертву живу, святу, приємну Богові, як розумну службу вашу” (Рим 12:1). Також каже: “Бо покликаний в Господі раб – він раб Христа. Ви дорого куплені, – тож не ставайте рабами людей” (1Кор. 7:22,23).
Тому єдиною безпечною дорогою для всіх Виправданих є посвячення, це означає добровільне і повне підкорення Христу. В дійсності всі інші знову стають рабами гріха, хоч би навіть нехтували таким рабством. Інші, незнаючи, як використовувати свою вільність і не маючи певних Божих навчань, під певним поглядом знаходяться в гіршій ситуації, аніж якби й далі жили в ігноруванні і путах забобонів: тому що їхнє визволення стає новим джерелом спокус, які трудніше опанувати, а навіть неможливо для них. Тому самоврядування є небезпечним для грішної недосконалої істоти, хоча добрим і властивим для досконалої. Тому є необхідність, аби всі, хто розуміє значення вільності в Христі, піддалися під нагляд свого Відкупителя.
Мудрість Божого поступування ми можемо зауважити в дозволенні на в’язання потужними системами упавшого роду ланцюгами неуцтва й забобонів аж до теперішнього часу, коли вже майже закінчився вибір класів і повне значення та абсолютна сила влади буде встановлена на землі в Царстві Христа під головуванням Бога, після наростаючої тепер передбаченої бурі (Дан. 12:1; Аг 2:7; Євр. 12:26 –29), яка змете теперішні системи і порозриває їхні кайдани.
TP ’98, 7-9
Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.
Мою голову Ти намастив був оливою, моя чаша – то надмір пиття! — Пс. 23:5.
Повна чаша, яка переливається, має подвійне значення. Це є чаша радості й чаша смутку, і в обох випадках вона переливається. Той, хто хотів би брати участь в радості Господа, мусить також брати участь в Його чаші страждань. Ми мусимо страждати з Ним, якщо хочемо царювати з Ним. Теперішні страждання ми вважаємо негідними навіть порівняння з славою, яка об’явиться в нас, і тому ми можемо радіти в терпіннях, бо як терпіння будуть переливатись, то подібно і радість теж буде переливатись, і ми зможемо повторити за Апостолом: «Радійте… і знову кажу: радійте!». – R 3268
* * *
Голова Церкви, наш Господь Ісус Христос, був помазаний Святим Духом без міри, і це помазання спливало додолу по Тілі. Досвідчення, встановлені Богом для цього класу, були чашею, що переливалась, багатою на благословенства від Господа, що вимірювалися смутком і радістю. Але висота радості була більшою, ніж глибина смутку, і цього слід було сподіватися.
Співзвучні вірші: Пс. 45:8,9; 92:11; Іс. 61:1-3; Мат. 3:16; Дії 10:38; Ів. 14:16,17,26; 15:26; 16:7; 15:11; 16:20-24,33; 17:13; Дії 13:52; Рим. 14:17; 15:13; 2 Кор. 12:10; Євр. 10:34; Як. 1:2; 1 Пет. 4:13; 2 Кор. 1:8,9; 4:7-12,16-18; 6:4-10; 11:23-30; Євр. 12:6-9; 1 Пет. 5:9.
Пісні:
Вірші Зоріння: 26. Статті з Вартової Башти: R 5653
Питання: Які я мав досвідчення на минулому тижні, пов’язані з думкою цього вірша? Як були сприйняті? Що мені в них допомагало або перешкоджало? В чому був результат?
Отже, як ви прийняли були Христа Ісуса Господа, так і в Ньому ходіть, бувши вкорінені й збудовані на Ньому, та зміцнені в вірі, як вас навчено, збагачуючись у ній з подякою — Кол. 2:6,7.
Загальна думка вчителів фальшивих доктрин, які вважають, що утвердження в вірі не є потрібним ані доцільним, є наступна: бути так утвердженим означає бути фанатиком. Це є правдою у випадку особи нечесної в своїх стремліннях щодо прийняття і непохитної оборони того, що ніколи не було доказане ані здоровою логікою, ані авторитетом Біблії. Але той, хто в простоті віри, опираючись на авторитет Бога, приймає Його Слово, не є немудрим фанатиком. І такі, і лише такі, що так роблять, є утверджені в Правді. Різниця між утвердженим і непохитним християнином та фанатиком полягає в тому, що один утверджений в Правді, тоді як інший – в неправді. – R 3215
* * *
Ми приймаємо Ісуса Христа як Господа, піддаючи свою волю і приймаючи Його волю як нашу власну. Так має бути завжди. Ми вкорінені в Ньому, коли з Нього черпаємо заспокоєння наших потреб. Ми на Ньому збудовані, коли будуємо характер, подібний до Його характеру. Ми утверджені в вірі, згідно з Його Словом, коли непорушно в ньому залишаємось. І збагачуємось в вірі з подякою, коли з вдячністю зростаємо в ній.
Співзвучні вірші: Ів. 1:12; Фил. 1:27; 1 Сол. 4:1; Юди 3, 20; Еф. 2:20-22; 3:17; 4:1; Кол. 1:23; 3:17; Іс. 61:3; 1 Кор. 3:9,11; 1 Пет. 2:5; 2 Пет. 2:12; Дії 20:32; 2 Кор. 1:21.
Пісні:
Вірші Зоріння: 23. Статті з Вартової Башти: R 5557
Питання: Які я мав досвідчення на цьому тижні, пов’язані з думкою цих віршів? Як я їх сприйняв? Що мені в цьому допомагало або перешкоджало? Який був результат?
А оце та обітниця, яку Він Сам обіцяв нам: вічне життя — 1 Ів. 2:25.
Ми всі повинні розуміти, що теж маємо щось робити, аби дорогоцінні Божі обітниці здійснювались в нас. У зв’язку зі справами теперішнього життя Він обіцяв, що хліб і вода будуть нам забезпечені, але це не означає, що ми маємо занедбувати відповідні нагоди, щоб їх здобути. Він також обіцяв нам участь в майбутньому Царстві, але ми самі повинні зробити так, щоб наш поклик і вибір був певним. Бог є цілком здатний і завжди охочий виконати все зі Свого боку в кожній справі. Але Він покликав нас, щоб ми показали нашу віру в наших ділах, нашій співпраці з Ним усіма розумними способами. – R 3204
* * *
Вічне життя не є природною вродженою властивістю людини, але даром, даним Богом тим, характери котрих перебувають в гармонії з Його характером. Для вірних ця обітниця є певна, підтверджена присягою Єгови. Якщо ми вірні, то наша віра може з непохитною певністю очікувати виконання Божих обітниць. Чи ж така обітниця не має нас надихати до лояльності щодо Бога?
Співзвучні вірші: Пс. 21:5; 133:3; Дан. 12:3; Мат. 19:29; Лук. 20:36; Ів. 3:14-17; 4:14; 5:24,25,29,39; 6:27,40,47,50-58,68; 10:10,28; 12:50; 17:2,3; Дії 13:46,48; Рим. 2:7; 5:21; 6:22,23; 1 Кор. 15:53,54; 2 Кор. 5:1.
Пісні:
Вірші Зоріння: 251. Статті з Вартової Башти: R 5608
Питання: Як цей вірш вплинув на мене на цьому тижні? Чому? З якими результатами?
І горе мені, коли я не звіщаю Євангелії! — 1 Кор. 9:16.
Ми повинні завжди бути готовими розповісти іншим найкращі новини, які знаємо. Співчуття до стогнучого створіння в його різних життєвих труднощах повинно привести нас до того, щоб ми завертали увагу на Господні обітниці щодо наступаючого Царства і благословенств, які будуть доступні всім народам землі. Хто щоденно не проповідує таким чином при будь-якій відповідній нагоді, той дає доказ, що йому або бракує знання чи віри в об’явлені речі, або не робить цього з причини самолюбства, яке Господь не може похвалити. Перебування в такому стані остаточно позбавить його участі в Царстві. – R 3204
* * *
Під Євангелією розуміється добра новина про спасіння в Ісусі і через Ісуса. Найвищий привілей, який може отримати людина, це – надання їй функції вісника Євангелії. Ті, котрі сповнені духом цього становища, дуже засмучуються в своєму серці, коли не можуть виконати своєї місії. Виконання цієї функції так глибоко укорінене в їх характері, що позбавлення їх привілею звіщання Євангелії робить їхні серця нещасними.
Співзвучні вірші: Пс. 40:9,10; Екл. 11:6; Мар. 8:38; 2 Тим. 1:8; Єр. 1:17; 20:7,9; 23:29; Ам. 3:8; 7:15; Ів. 18:37; Дії 4:20; 9:6,15; 26:16-20; 1 Кор. 1:18; 15:58; 2:4; 15:2; Кол. 1:5,6; 4:17; Рим. 1:14-16; 1 Сол. 1:5; 2 Тим. 4:2; Євр. 4:12.
Пісні:
Вірші Зоріння: 138. Статті з Вартової Башти: R 5893
Питання: Чи я проповідував Євангелію на цьому тижні? Як ? Чому? Що мені в цьому допомагало чи перешкоджало? Які були результати?
Бо всі, хто водиться Духом Божим, вони сини Божі — Рим. 8:14.
Отже, Дух є тим провідником, завдяки якому ми можемо пізнати наше справжнє становище, і не лише на початку бігу, але й при його кінці. Якщо ми є проваджені Духом Божим, – якщо це той напрямок, у якому ми прямуємо, якщо це те, чого ми шукаємо, – тоді ми є синами Божими. Він визнає і підтримує всіх, які приходять до Нього через Христа, які надіються на заслугу Господа Ісуса і які надалі перебувають в такому стані серця. – R 3200
* * *
В цьому вірші під Духом Божим розуміється Божа вдача в Його дітях. Його вдача поєднує в собі мудрість, справедливість, любов і силу в досконалій гармонії. Ті, чиї мотиви, думки, слова і вчинки є побуджені і підтримувані цією вдачею, мають Божу печатку, яка свідчить, що вони належать Йому. Через те вони мають, можливо, найсильніше свідоцтво Божого синівства. О, яка ж за знатна та родина, знаком і печаттю якої є Божий характер!
Співзвучні вірші: Вих. 33:13,14; Чис. 9:15-23; 2 Хр. 5:13,14; Пс. 5:9; 23:2,3; 25:5,9; 32:8; 143:10; Пр. 8:20,21; Іс. 48:17; Ів. 16:13; 1 Кор. 3:16; 6:19; Гал. 4:6.
Пісні:
Вірші Зоріння: 113. Статті з Вартової Башти: R 5582
Питання: Чи я маю свідоцтво Духа про яке говорить цей вірш? Як воно проявлялося? Які були результати?
Коли духом умертвляєте тілесні вчинки, то будете жити — Рим. 8:13.
Умови, на яких ми можуть тривати наші відносини з Господом і зберігатися надію участі в славі воскресіння, полягають, як це виразно зазначено, в умертвленні тілесних вчинків, стримуванні тілесних нахилів – умертвленні, розпинанні та вживанні їх в службі для Господа і Його справи. Таке умертвлення вчинків тіла, така боротьба проти слабостей тіла, є тим, про що Апостол в іншому місці говорить як про «війну», коли каже нам, що тіло воює проти духа, а дух проти тіла, тому що вони супротивні і будуть опонентами аж до кінця життя. Якщо, однак, дух є охочий і бореться в міру своїх можливостей проти слабостей тіла, то Господь зарахує таку боротьбу як повну перемогу через заслугу Відкупителя.
– R 3200
* * *
Під духом мається на увазі нове серце, розум і воля, а під тілом – людська натура. Під вчинками тіла маються на увазі самолюбні, світові, облудні і грішні нахили та їх вчинки. Вчинки тіла умертвляються особливо двома способами: через витіснення їх протилежними їм добрими якостями і вчинками і через обмежування вчинків тіла тими добрими якостями і вчинками, які не є їм протилежні. Хто так поступає – осягне життя.
Співзвучні вірші: Гал. 4:6; 5:16,17,22,25; 6:8; Еф. 3:16; Кол. 3:10; 1 Пет. 2:21; 3:4; Рим. 6:6-23; 8:11; 1 Кор. 3:16; 6:19; Еф. 4:22-32; Кол. 3:5-9; Повтор. 30:6; Єз. 18:21; 33:15,16; Зах. 4:6; Мат. 16:25; 19:12, 16, 21; Лук. 18:29,30; Ів. 12:25.
Пісні:
Вірші Зоріння: 144. Статті з Вартової Башти: R 5805
Питання: Які я мав досвідчення на цьому тижні, пов’язані з думкою даного вірша? Який ужиток я зробив з цих досвідчень? Якими були результати?
Бо Бог бачить не те, що бачить людина: чоловік бо дивиться на лице, а Господь дивиться на серце — 1 Сам. 16:7.
Якщо ми випустили з уваги той факт, що Бог дивиться на нас з точки зору волі, і якщо дійшли до того, що оцінюємо себе (і що Бог нас оцінює) за тілом, то напевно ми в такій же мірі впадемо в темноту, замішання та знеохочення. Але з іншого боку не забуваймо, що дух або воля вважається живою по причині її праведності, гармонії з Богом. Тому ніколи не будьмо недбалими щодо нашої волі чи намірів, які керують нашою поведінкою в житті, але пам’ятаймо, що кожна недбалість буде означати пропорційну втрату духовного життя. Для нас завжди є можливим правильне бажання, бо лише абсолютно лояльна воля може бути прийнята Богом в Христі. – R 3200
* * *
Критерій судження багато свідчить про характер особи, яка ним керується. Поверховість і помилковість, як риси характеру пересічної людини, проявляються в її судженні на підставі зовнішнього вигляду. Характер Єгови об’являється в Його способі судження. Замість оцінювати на підставі зовнішнього вигляду, Він проникає в суть справи і базує Свою оцінку на тому, що є дійсним, а не на тому, що тільки здається. Всі речі є оголені і відкриті перед Його всевидючим оком. Наскільки це можливо, ми повинні судити, опираючись не на тому, що здається, а на дійсності.
Співзвучні вірші: Повтор. 10:17; 2 Хр. 19:7; Йов 34:19; 37:24; Мат. 22:16; Ів. 7:24; Дії 10:34,35; Рим. 2:16; 2 Кор. 10:7; Гал. 2:6; Еф. 6:8,9; Кол. 3:25; Як. 2:1-6.
Пісні: 93, 64, 114, 27, 36, 40, 51 / 101, 126, 53.
Вірші Зоріння: 139. Статті з Вартової Башти: R 5652
Питання: Чи я на цьому тижні судив по вигляду чи згідно дійсності? Чому? Як? З якими результатами?
А страва тверда – для дорослих, що мають чуття, привчені звичкою розрізняти добро й зло — Євр. 5:14.
Ті, які мають правдиву і щиру віру в Бога, охоче довіряють Його словам. Ці підставові засади вчення повинні бути вже раніше в них утверджені. Будована ними будівля з золота, срібла і дорогоцінного каміння повинна вже бути в більшій мірі зведена, а пов’язана з нею праця повинна постійно просуватись вперед. Коли вони лояльні і вірні Богу, тоді вони здатні відрізнити правду від неправди. Ми повинні знати, у що ми віримо і чому так віримо, а тоді відважно і без компромісу це проповідувати, бо «коли сурма звук невиразний дає, – хто до бою готуватись буде?». – R 3199
* * *
Як буквальні діти не мають фізичних органів, достатньо сильних, аби перетравлювати тверду їжу, так і духовні діти не мають достатньо сильних органів, здатних засвоювати тверду духовну їжу. Треба бути добре розвиненим у Христі, щоб властиво правильно найглибші правди, а такий розвиток можна осягнути тільки через безперервне тренування розумових, моральних і релігійних здібностей в духовному значенні. Як фізичні, так і духовні м’язи зміцнюються через тренування.
Співзвучні вірші: Єр. 15:16; Єз. 3:3; Ам. 8:11-13; Рим. 16:19; 1 Кор. 2:6-16; 13:11; 14:20; 1 Пет. 2:2; Пс. 119:99; 131:2; Еф. 3:5; 4:13-15; Кол. 3:16; 2 Тим. 3:15-17; Євр. 6:1; 2 Пет. 3:16-18; Як. 1:18-25.
Пісні:
Вірші Зоріння: 8. Статті з Вартової Башти: R 5688
Питання: Як досвідчення минулого тижня підтвердили цей вірш? Яке добро з того вийшло?
Та й усі, хто хоче жити побожно у Христі Ісусі, – будуть переслідувані — 2 Тим. 3:12.
Слід сподіватися опозиції, і вона, без сумніву, буде тривати аж до закінчення нашого бігу в смерті. Терпеливо змиритися з цією опозицією означає пожертвувати своїми власними природними бажаннями щодо дружби та різних приємностей теперішнього життя, зносити труднощі як добрі воїни для справи Правди і переборювати перешкоди (в якому б вигляді вони не прийшли), прикладаючи наші зусилля, щоб чинити Божу волю і працю, пов’язану з просуванням інтересів Його Царства. Дійсне тривання в Господній службі – це, в першу чергу, постійне й уважне досліджування Божого Плану; по-друге, присвоювання його духа; а це веде, по-третє, до палкої ревності в реалізації цього плану, а також до активності в цій службі відповідно до наших здібностей, незалежно від ціни або жертви, якої це від нас вимагало б. – R 3199
* * *
Ті, що живуть у Христі Ісусі – це посвячені. Посвячення робить їх жертвувателями для праведності в світі, в якому перевага надається беззаконню, а невигоди – праведності. Посвячені не можуть інакше поводитись, як тільки переносити переслідування від тих, чиє самолюбство супротивне вчинкам посвячених. Отже всі вірні будуть переслідувані.
Співзвучні вірші: Бут. 49:23; Йов 12:4,5; Пс. 11:2; 37:32; 38:21; 44:16-19, 23; Пр. 29:10, 27; Іс. 29:20, 21; 51:12,13; 59:15; Єр. 20:8; Мат. 5:10-12,44; 10:16-18,21-23, 28; 24:8-10; Лук. 6:22,23; Ів. 15:18,19; 16:1,2; Дії 28:22; Рим. 8:17,35-37; 1 Кор. 4:9-13.
Пісні:
Вірші Зоріння: 121. Статті з Вартової Башти: R 5116
Питання: Чи побожне життя було для мене причиною переслідувань на цьому тижні? Що мені в цьому допомагало або перешкоджало? Як я це переносив? Які були результати?
Так само й Син Людський прийшов не на те, щоб служили Йому, а щоб послужити — Мат. 20:28.
Якщо ми посвятились Господу, тоді кожна жертва з наших слушних прав та інтересів на нашу власну користь як християн, або на користь чоловіка чи дітей, батька чи матері, сусідів чи друзів, братів у Христі, розцінюється Господом як зроблена для Нього; та якби ці самі послуги були зроблені з інших мотивів, – ким-небудь невиправданим і непосвяченим Господу, або зроблені лише для користі тих осіб, а не як жертва для Господа, – то такі речі не будуть нам, як посвяченим, зараховані як жертви.
– R 3265
* * *
Як чудово, що Син Людський, видатний нащадок Адама, прийшов не для того, щоб служили Йому, але щоб послужити іншим. Наскільки ж Син Людський перевершив людину Адама, бо Адам служив собі і зруйнував надію цілого людства, тоді як Ісус, служачи іншим, довершив спасіння для цілого людства. Він перевершив першого Адама настільки, наскільки безкорисливість є вищою від самолюбства. Тому Він є для нас прикладом, і якщо ми будемо Його наслідувати, то будемо надаватись до Царства.
Співзвучні вірші: 2 Кор. 8:9; Мат. 1:21; 4:23; 5:17; 9:13; 15:24; 18:11-14; 20:25-27; Мар. 1:38; Лук. 1:78; 4:18; 22:27; Ів. 4:34; 10:10; 13:4-17; 18:37; Дії 10:38; Гал. 5:13; Євр. 2:9,14,15,18.
Пісні: 112, 13, 20, 67, 93, 86, 116 / 63, 70, 76.
Вірші Зоріння: 163. Статті з Вартової Башти: R 5375
Питання: Яке значення мав для мене цей вірш минулого тижня? Як я його застосовував? Чому? Які були результати?
Повідомити про помилку
Текст, який буде надіслано нашим редакторам: