Заклики Пересівання Нищивні знаряддя

ЗАКЛИКИ – ПЕРЕСІВАННЯ – НИЩІВНІ ЗНАРЯДДЯ

(Епіфанічний Том 5, розд. 2)

КОРОТКА ІСТОРІЯ СТАТТІ: ОСТАННІ СПОРІДНЕНІ ДІЇ ІЛЛІ ТА ЄЛИСЕЯ. ЗАГАЛЬНІ ЗАУВАЖЕННЯ

До Mat. 19:27-20:16. Загальні Зауваження До 1 Кор. 10:1-14. Загальні Зауваження До Єз. 9:1-11. Перший Заклик — Пересівання — Нищівні Знаряддя. Другий Заклик — Пересівання — Нищівні Знаряддя. Третій Заклик — Пересівання — Нищівні Знаряддя. Четвертий Заклик — Пересівання — Нищівні Знаряддя. П’ятий Заклик — Пересівання — Нищівні Знаряддя. Шостий Заклик —Пересівання — Нищівні Знаряддя.

В ЕП. ТОМІ 3, РОЗДІЛ 2 (див. ТР 1961, стор. 76 і т. д. ) ми мали привілей представити дорогим братам «Останні Споріднені Дії Іллі та Єлисея» з точки зору типу і антитипу. Ця стаття вперше з’явилася 9 грудня 1918 р. в Теперішній Правді № 1 [англ. ]. 15 січня 1919 р. в «Робітничій Трибуні», а пізніше і в «Ініціативі Св. Павла» з’явилась стаття Дж. Ф. Рутерфорда, підтримана шістьма його співтоваришами у в’язниці, яка осуджувала тлумачення цього предмета, зроблене нашим Пастором, прийняте нами і представлене у вищезгаданій статті, яка відкидає погляд Дж. Ф. Р. та його товаришів, опублікований у Вартовій Башті за 1918 p. , стор. 51. Видимо наше представлення в № 1 дотерло до його рук і стало визнане ним як збиття його поглядів опублікованих у Вартовій Башті за 1918 p. , стор. 51 і т. д. — погляди, виражені у відповіді на наше розуміння цього предмета. Гідним уваги є той факт, що його новий погляд з’явився приблизно через шість тижнів після опублікування нами відповіді на його статтю з Вартової Башти за 1918 p. , стор. 51.

(2) В Теперішній Правді № 6 [англ. ] (Еп. Том 3, розд. 2; ТР 1961, стор. 76) ми відповіли на його перший та другий новий погляд. Дехто дивувався, чому про дорогих братів ми виражаємося в журналі, який був виданий через кілька місяців після їхнього звільнення, як про ув’язнених. Відповідаємо на це, що стаття, про яку ми говоримо, була написана під кінець січня, а надрукована в лютому 1919 року одночасно зі статтею «Останні Споріднені Дії Іллі та Єлисея». Передрук був здійснений частково тому, що № 1 англ. ТП був виданий малим тиражем і у своєму обігу обмежений до люду Правди, які не були прибічниками Товариства. Ми знали з певних уривків Святого Письма, що наші дорогі брати будуть звільнені і тішились, коли це настало, подібно, як були засмучені, коли їх ув’язнили. Отже, в січні ми вирішили не видавати цієї статті до травня і так ми її й датували. Тим часом, коли настав травень, ми знову вирішили відкласти обіг цієї статті, маючи віру, що мовчання з нашого боку буде кориснішим для братів, які стоятимуть перед судом. (Отже, ми знали, що ми та інші таким та іншими способами фальшиво оскаржені в тому, що зрадили їх, насправді ж ми захищали їх від переслідувачів. Ми пішли навіть так далеко, що за посередництвом М. Л. Герра повідомили Дж. Ф. Рутерфорда, про що ми самі дізналися, в якому напрямку працювало оскарження, щоб він міг заздалегідь приготуватись. Однак, йому повністю вдалося звести тисячі дорогих, нічого не підозрюючих овечок, що ми та інші зрадили його та його співтоваришів, належачи тим самим до класу Юди!). Після цього настала його хвороба. Все це, а також певні біблійні цитати, які стосуються Епіфанії, спричинили затримку аж до цього часу обігу цього номера.

(3)   В своїй статті у Вартовій Башті за 1918 p. , стор. 51 в нижчеподаних висновках Дж. Ф. Рутерфорд дав зрозуміти, що ми відкидаємо, а він підтримує погляд нашого Пастора на останні споріднені дії Іллі та Єлисея, говорячи так: «Коли якийсь брат дає пояснення Св. Письма, яке відрізняється від поданого нашим Пастором, а тлумачення цього останнього, здається, є розумне і в гармонії з Божим планом, тоді ми віримо, що безпечною засадою є підтримання його тлумачення, оскільки він є слугою Церкви, поставленим Господом на Лаодикійський період і тому теж слід сподіватися, що Господь вчить нас через нього. Коли повстає сумнів у розумі, яке тлумачення властиве, тоді завжди безпечніше вирішити сумнів на користь нашого Пастора. Ми віримо, що таке поводження згідне з волею Божою». На це ми відповідаємо: Амінь. Однак в результаті його частих публікацій, які осуджують погляд нашого Пастора на цю тему й підставлення зовсім іншого погляду, пригадуємо, що наступні Господні слова відносяться до нього: «Устами твоїми, [. . . ], суджу я тебе!». I тому ми радимо братам триматися того погляду,який погоджується з поглядом «того Раба» і який підтверджує виповнені факти, а відкидати погляд недоморядницький, небіблійний, неісторичний і нерозсудливий, виражений Дж. Ф. Рутерфордом, а також його шістьма співтоваришами, суперечний його попередньому погляду і засадам так досконало й правдиво ствердженим у його власній вищенаведеній цитаті.

(4)   В текстах: Мат. 19:27-20:16; 1 Кор. 10:1-14; Єз. 9:1-11 подана пророча історія Жнива Віку Євангелії, так у сфері збирання, як і пересівання. В цій статті ми прагнемо вивчити цю пророчо накреслену історію для нашого освічення, заохочення й нагадування. Нехай Господь поблагословить нас покірними серцями, щоб ми отримали з цього користь (Пс. 25:7-9).

(5)   Всі ми пригадуємо собі тлумачення нашого Пастора в 3 Томі, яке стосується притчі про динарій, тобто, що днем з притчі є Вік Євангелії, а його першим періодом поклику було Жниво Віку Єврейського; що його останнім періодом поклику були роки з 1881 до кінця Жнива Віку Євангелії, а інші поклики відбулися в період між тим и двома покликами, а також, що вечір і дання динарія, пов’язане з почестями Царства поза завісою. Однак, цей погляд викликав заклопотання в його розумі, оскільки нарікання мусило б мати місце в небі, що є неможливим. Це спричинило звернення його розуму до інтерпретації, яка вміщує нарікання з цього боку завіси, в кінці Жнива. Це вимагало зміни поглядів щодо дати дня з притчі, бо якби тим днем був Вік Євангелії багато покликаних перед 1881 роком мусили б жити цілі століття, а в деяких випадках понад 1800 років, щоб отримати свій динарій. I тоді він прийшов до висновку, що днем з притчі є період Жнива від 1874 до 1914 p. i підтримував цей погляд від 1900 р. до смерті. В Вартовій Башті з 1914 p. , стор. 171. , кол. 2. , абз. 15 він стисло подає зміну погляду представленого в 3 Томі, без подробиць, тому що ці останні становили б надтверду їжу для вчителів недільних шкіл, для яких спеціально були приготовані лекції й окремо видавались.

(6)   Коли ми досліджуємо цю притчу,а також її пояснення, то бачимо, що остання думка є правдивою. Притча була дана з метою показання різниці, яка буде об’явлена між людом Божим в зв’язку з роздаванням стократної заплати — динарія з притчі, хоч є виразно сказано, що наша стократна заплата є в цьому житті (порівняй: Мат. 19:29 з Map. 10:29-30). Єв. Мат. 19:16-30 подає історію про молодого, багатого вельможу і розмову, яка тоді відбулась. Учні, знаючи, що під Законом земні багатства були знаком ласки Божої, не могли зрозуміти зауважень Ісуса, які стосуються спеціальних труднощів багатих в зв’язку з досягненням ними Царства. Коли Ісус їм це вияснив, Петро запитав Його, що вони дванадцятьох отримають за їх посвячення. Ісус відповів йому і згадав, що інші його послідовники також отримають, тобто обітницю стократної заплати в цьому, а життя вічне в майбутньому світі. Далі у в. 30 він показує на різницю між деякими названими Ним першими й останніми в отриманні стократної заплати в цьому, а життя вічного в майбутньому житті, після чого приступає до вияснення цих двох загадок за допомогою притчі про динарій, починаючи її словами «бо», доводячи, що ця притча подана для того, щоб підтвердити слова, записані в Мат. 19:29, 30, які стосуються різниці між данням стократної заплати та вічним життям. Другий аргумент теж це доводить, оскільки Ісус, закінчивши цю притчу, робить висновок як такий, що доведений, кажучи: «I багато хто з перших останніми стануть, а останні — першими», це те саме зауваження, яке Він зробив в Єв. Мат. 19:30 і 20:1. Перерва, спричинена закінченням розділу, спричинює, що багато недобачають той факт, що слово «бо», яке розпочинає притчу, вжите для того, щоб вияснити Мат. 19:29, 30.

(7) Вираз: «I багато хто з перших останніми стануть, а останні — першими» вжитий в Біблії з ціллю визначення не окремих осіб, а класів. Окрім Мат. 19:30; 20:16 і Map. 10:31 він більше ніде не згадується у Святому Письмі за винятком Лук. 13:28-30, де Мале Стадо і Старожитні Гідні є, без сумніву, протиставлені. Отже, тут він стосується до двох класів, тобто до згаданих останніми, — Малого Стада, — які становлять перших в ранзі між двома урядовими класами в Царстві, і названих першими, Старожитніх Гідних, як останніх в ранзі з цих двох класів. По цій причині наше розуміння слів, вжитих в Єв. Мат. 19:30; 20:16 і Єв. Map. 10:31 в гармонії з виразом в Єв. Лук. 13:30, є наступне: ті, кого заклик жнива досяг як групи в кінці, будуть (як правило) між першими в ранзі (Мале Стадо) з двох духових класів. Натомість ті, яких заклик жнива досяг як групи перших (а ця група як правило охоплює покликаних перед 11 годиною), будуть останніми в ранзі (Велика Громада) з-поміж двох духових класів. Іншими словами, ця притча дана нашим Господом з метою показання, що в зв’язку з уділенням певних рис стократної нагороди, зображеної в динарію (тобто тієї риси, виконання якої, здається, є подвійним вдаренням Йордану), відбудеться певна проба, яка вказуватиме на відлучення деяких з люду Божого від Малого Стада до Великої Громади і, що ці відлучені отримають свій динарій тепер після тих других. Всі ми згоджуємося з тим, що стократна нагорода зображує Господні благословення для нас, як Нових Створінь в цьому житті, такі, як: спеціальне знання глибоких речей, спеціальну спільноту, спеціальні здібності служби і т. д. , як зародок почестей Царства. Ціль притчі — показати різницю в уділенні стократної нагороди, напр. в здібностях служби, цим двом посвяченим класам і, що їх розділення буде пов’язане з отриманням Великою Громадою її стократної нагороди — динарія, тобто можливості другого вдарення Йордану. Ці загальні зауваження допоможуть нам зрозуміти сферу та цілі цієї притчі.

(8) Ми розуміємо, що днем з цієї притчі є період жнива від 1874 до 1914 року. Отже, це символічний день, який тривав 40 років. Робочим днем у євреїв був період, який тривав 12 годин (Ів. 11:9; 9:4). А отже символічний робочий 40 річний день мав би 12 символічних годин, а кожна з них була б Vi2 частиною 40 років, тобто тривала б 3 роки і 4 місяці. Таким чином 12 годин з притчі починалися б так: (1) жовтень 1874 p. , (2) лютий 1878 p. , (3) червень 1881 p. , (4) жовтень 1884 p. , (5) лютий 1888 p. , (6) червень 1891 p. , (7) жовтень 1894 p. , (8) лютий 1898 p. , (9) червень 1901 p. , (10) жовтень 1904 p. , (11) лютий 1908 p. , (12)червень 1911 p. , а день закінчився б і розпочався б вечір в жовтні 1914 p. B своїй брошурі про динарій К. Дж. Вудворд змінив встановлену дату дня, яку наш Пастор підтримував від 1910 року, розпочинаючи його в жовтні 1881 р. Він також змінив години на 3-річні періоди. Тому його день тривав 36 років і закінчився в жовтні 1917 р. Однак це привело його до численних труднощів: (1) він проігнорував перший період заклику Жнива — «вдосвіта», (2) прийняв символічний день, який тривав 36 років, ніде не згаданий в Святому Письмі, коли 40-річний день є згаданий (Пс. 95:711 і т. д. ), (3) це означало, що його динарій, (VII том) виданий 17 липня 1917 року, був розданий до того, як настав вечір, який розпочався в жовтні 1917 p. , (4) з вищевказаного випливає, що всі отримали свій динарій під час одного роздавання, а не під час двох різних роздавань, як подає притча. Деякі його пояснення, які відрізняються від даних «тим Рабом», і містять в собі деякі неточності і суперечності, ми наведемо в дальших абзацах цієї статті.

(9) Притча звертає нашу увагу на п’ять перерахованих (в 1-7 вв. ) закликів і на одне пересівання (в 8-16 вв. ). Ми тут подаємо лише загальні дані, що стосуються підставових текстів, а деталі залишаємо для пізнішого обговорення в цій статті.

(10) Цей уривок виразно вказує на те,що він стосується так Жнива Віку Єврейського, як і Жнива Віку Євангелії. Це доводить 1 Кор. 10:11, правильний переклад (Diaglott) якого є таким: «Усі ці речі трапилися їм за зразок, а написані для нашого нагадування, на яких кінці віків прийшли». Звернімо увагу на те, що слова «кінці» та «віки» виступають тут в множині, що є правильним. Ісус говорить, що Жниво становить кінець віку (Мат. 13:39). По цій же причині в вищезгаданому тексті мовиться,принаймні, про два жнива і два віки, тобто про Жниво Віку Єврейського і про Жниво Віку Євангелії. Лише про ці два Жнива йде мова, оскільки лише під час двох Жнив як таких Церква є спеціально випробувана і потребує спеціального нагадування, заохочення і т. д. в процесі своїх досвідчень. Таким чином цей уривок можна легко розмістити хронологічно. Його період тривання в Жниві Віку Євангелії такий самий, які день в притчі про динарій, він, однак, обговорює певні події цього дня з іншої точки зору, аніж в притчі. Цей уривок не перераховує п’ять закликів, як це робить притча. Дає він, натомість, загальний опис заклику до праці Жнива. Також він звертає увагу на той факт, що події з вв. 1-5є типічними подіями, пов’язаними зі словом «нас». Це видно з в. 6 (порівн. з в. 11), коли вираз типоі є правильно перекладений на типи замість «приклади». Вірш 1 типічно показує наші випробування під час Жнива, коли ми проваджені Словом (під хмарою) серед людства, яке підлягає Адамовій смерті (в морі), після залишення символічного Єгипту. Вірш 2 типічно показує наше посвячення в Христі серед таких умов. Ці два вірші стосуються також вірних при кінці Віку Тисячоліття. Вірші 3 і 4 типічно показують нашу духовну поживу і напій. В цих віршах риси заклику Жнива показані як одна праця без виділення п’яти періодів, в яких вони відбувались, як описує притча. Вірш 5 типічно наводить загальну заяву про працю пересівання під час Жнива, вірші 610 представляють типічні та антитипічні прикрі досвідчення цих п’яти пересівань: нагадування, остереження чи заохочення, в залежності від потреби. Ця частина Св. Письма не описує шостого пересівання, яке наступає після Жнива, тобто після жовтня 1914 p. , оскільки виразно описує лише ті, які відбуваються під час кінців віків (в. 11), а не після кінців віків. Тому ця цитата Св. Письма взагалі не відноситься до пересівання в Мат. 20:8-16. До цього часу наше дослідження виявило п’ять закликів і п’ять пересівань під час Жнива і одне пересівання після Жнива.

(11) В 9 розділі Книги Єзекіїля ми маємо образ, стисло споріднений з попередніми двома текстами, який описує в загальному той самий період і ту ж саму справу. Цей уривок допомагає поєднати два попередні, а всі три разом дають нам прекрасну ілюстрацію принципу: «трохи тут, трохи там», принципу, за яким написана Біблія, який вимагає з нашого боку постійного порівнювання одних текстів Святого Письма з іншими. Докладне студіювання цих текстів Святого Письма відкриє перед нами працю закликів Жнива, подану в скороченні, подібно, як і в 1 Кор. 10:1-4, під символом праці, виконуваної чоловіком з писарським каламарем, а не в деталях, як у випадку п’яти закликів з притчі. А п’ять пересівань з 1 Кор. 10:5-14 і шосте пересівання з Мат. 20:8-16 виступає під символами шести чоловіків із нищівними знаряддями, які вбивали в святині, на подвір’ї та в місті.

(12) В цій книзі Єзекіїль представляє люд Господній (а не тільки «того Раба», як вчить VII том) під час виконання символічних подій, як у випадку Івана з Об’явлення. Двох прикладів буде достатньо,щоб це довести: (1) Єзекіїль, який лежав на одному боці 390 днів (Єз. 4:5, 9), представляє Церкву, виконуючу певні речі протягом 390 років, що було б неможливим,якби він зображував тільки нашого Пастора; (2) чоловік з мірничою палицею (Єз. 40:3, 4) зображує «того Раба», тоді як Єзекіїль в цій акції зображує научувану ним Церкву. Як часто він навчав нас словами подібними до цих з 4 вірша! В 1908 р. він сказав нам, що шість чоловік із нищівними знаряддями зображують шість класів злочинців, тому вони не зображують, як вчитьVII том, антитипічного Іллю, оскільки він не є злочинцем. Вони також не зображують шести європейських держав, як вчитьVII том, оскільки вони не вбивають усіх,хто не має ознаки; оскільки це означало б буквальну смерть усіх, за винятком люду Правди в Християнстві; оскільки ці держави загинуть, перш ніж деякі без знака будуть забиті; оскільки вони вбивали деяких, які мали знака. Більше того, VIIтом одному класу каже вбивати буквально,а другому символічно, а це — зловживання. В нашому розумінні шість чоловік зображують шість пересіюючих класів, почавши з 1878 р. аж до закінчення пересівання. Ця інтерпретація після перевірки виявиться згідною зі Св. Письмом, розумом і фактами. їхні нищівні знаряддя зображують шість пересіювальницьких блудів і практик, які пересівачі вживали й до цих пір вживають. їх прихід до північної брами символізує те, що вони з Божої точки зору були членами Великої Громади, навіть перед тим, як розпочали працю пересівання. Те, що вони стали при мідному жертовнику, вказує, що їхня праця має певний (опозиційний) зв’язок з антитипічними жертвами.

(13) Кого зображує чоловік з писарським каламарем? VII том і більшість братів розуміють, що він зображує «того Раба» Ми визнаємо, що він має великий уділ в цьому символі і, що він був земним провідником класу, представленого в чоловікові з писарським каламарем. 3 багатьох прикладів ми цитуємо три, які доводять, що чоловік з писарським каламарем зображує не тільки його самого: (1) Якщо шість чоловік із нищівними знаряддями зображують шість класів, то, правдоподібно, і чоловік з писарським каламарем представляє клас; (2) «той Раб» сам не зробив знаку на чолах всіх людей, що зітхають та стогнуть, в місті, ані теж не використав усього чорнила з цією метою, бо, напр. , ті, що не вміли читати, отримали Правду від інших, а не від нього. Це стосується також сліпих. Деякі були за сильно упереджені, щоб читати, і тому здобували Правду від інших через слухання, а не від «того Раба». Були також такі, що прочитаних наук не розуміли без допомоги інших братів. Отже, факти доводять, що він сам за допомогою писаного, друкованого чи говореного слова не зробив знаку чорнилом на чолах всіх, що зітхають та стогнуть в місті. А тому, здається, що чоловік з писарським каламарем не зображує тільки його самого. Хоча він дав нам каламар — літературу Правди, вміщуючи в нього чорнило — Правду, покладаючи його на незрівнянно більшу кількість чол, аніж хто-небудь інший, то, однак, сам він на всі чола його не поклав. В цьому співпрацювали з ним ми всі, тому цей образ охоплює також інших братів. Без сумніву, писарем, згаданим в виразі «писарський каламар» є «той Раб», оскільки він наділив нас каламарем, тобто, він написав для нас літературу Правди, вміщуючи в неї чорнило — Правду. (3) Печать Бога (Об. 7:2, 3) зображує те саме, що й чорнило. Ангел тут складовий: «[. . . ] аж поки ми покладемо печатки рабам Бога нашого на їхніх чолах!». Цей Ангел зображує люд Божий в його здібності служіння Правдою своїм братам, які її ще не мали (3 Том, стор. 287). При кінці Віку цей ангел зображує жниварів, а не самого Ісуса, як вчить VII том, представляючи те саме, що й чоловік з писарським каламарем, тобто, весь люд Божий в часі Жнива в його здібностях навчання Правди своїх братів.

(14) Зауважмо, що чоловік з каламарем не представлений як такий, що йшов п’ять разів, як у випадку господаря в п’яти закликах (Мат. 20:17), але його праця є, скоріше, подана в загальному, а не в деталях. Порівнюючи наші три тексти, ми зауважуємо, що вони взаємно переплітаються і кожен доповнює те, чого бракує в інших,створюючи комплектний образ, отриманий тільки завдяки порівнянню цих трьох текстів. Єзекіїль і Павло розділюють пересівання, але не розділюють закликів; Матвій,натомість, розділює заклики, а не пересівання; Матвій подає пересівання, пропущене Павлом; Матвій подає розділені заклики, не розділені Єзекіїлем і Павлом. Павло подає пересівання, пропущені Матвієм, тоді як Єзекіїль подає їх всі. В нашому дослідженні ми будемо поєднувати ці три тексти між собою і, сподіваємось,багато з нас знайдуть чудову гармонію, що існує між ними. Вони дають нам чудову пророчу історію періоду Жнива в його збираннях і пересіваннях. Тепер приступаємо до подробиць.

(15) Зауважмо, що перший заклик, на відміну від чотирьох наступних, не обмежується до однієї години. Цей період названий «вдосвіта» (Мат. 20:1), тоді як інші періоди визначені як «третя година»,«шоста година» і т. д. Причиною цієї зміни у визначенні є наступне: загальний поклик закінчився в 1881 p. , a тому тривав він підчас першої та другої години притчі, тобто від жовтня 1874 р. до лютого 1878 p. i від лютого 1878 р. до червня 1881 року. Тому що, заклик «вдосвіта» з притчі, як частина загального поклику тривав дві перші символічні години з притчі, Господь змінив для нього визначення, щоб відрізнити від наступних закликів. Цей повний значення факт обминає К. Дж. Вудворд, починаючи день від жовтня 1881 р.

(16) Повертаючись до історії жнива, ми бачимо, що існував заклик, який тривав від жовтня 1874 р. до червня 1881 p. , який приводив багатьох осіб до Правди, згромаджував їх у більшості випадків у збори. 3 метою підтвердження цього ми пригадуємо статтю «Заклики і Пересівання Жнива» (Z 1916, стор. 171-173). Ця праця була розповсюджена і принесла плід. Наш дорогий Пастор запевнив нас в 1914 p. , що в вересні або в жовтні 1874 р. він вперше зрозумів, що Другий Прихід Господа буде невидимий і відразу ж почав навчати цьому інших. Це була, без сумніву, перша спеціальна правда жнива, дана класу Іллі (після його другого пробудження) в другому калачі і в дзбанку води. Від цієї події ми почали обраховувати 40 символічних днів подорожування до символічної гори Хорив, загального періоду жнива (1 Цар. 19:7, 8). Правду про повернення нашого Господа з метою реституції всіх речей зрозумів перед 1874 р. брат Сторс, редактор Біблійного Дослідника, від якого наш дорогий Пастор довідався про неї і частково зрозумів перед 1872 p. (Z 1916, стор. 170, кол. 2, абз. 6). Зрозуміння нашим Пастором цієї першої виразної Правди Жнива прибл. в жовтні 1874 р. вказує на цю дату, як на початок Жнива. Незабаром після цього він видав брошуру «Ціль і Спосіб Повернення Нашого Господа», яка стала першою публікацією Жнива. Згідно з Z 1916, стор. 170, абз. 14 це було перед 1876 p. B 1877 р. пан Барбур опублікував під патронатом і керівництвом нашого Пастора брошуру «Три Світи», широко і плідно розповсюджену разом з брошурою «Ціль і Спосіб Повернення Нашого Господа». Крім того, незабаром після цього, тобто від жовтня 1876 р. до січня 1879 р. був виданий і розповсюджений братами Барбуром, Расселом і Патоном місячник, який містив послання Жнива. Ці троє, а особливо двоє останніх, виконали багато пілігримської праці, подорожуючи по розлогій території Штатів, відвідуючи багато Штатів на схід і не мало на захід від ріки Міссісіпі. В 1879 р. з’явилась Вартова Башта, яка оголошувала послання Жнива. Перед 1881 р. пан Патон опублікував Правду в виданні своєї книжки «Зоріння Дня», яку він після 1881 р. заплямував блудом. Окрім цих трьох визначних жниварів, під час першого заклику «вдосвіта», було багато інших визначних жниварів. Отже, ми бачимо, що на протязі перших двох годин притчі, від жовтня 1874 р. до червня 1881 p. , багато жниварів володіли серпом Правди, зжинаючи численні стебла пшениці і збираючи їх в снопи — збори, напр. в Алегейні, Па, Рочестері, Денсвілі, Н. Й. , Елмонті, Міч. і т. д. Кожен обрис цієї праці було видно в 1876 p. , хоча деякі були виконані до 1876 р. Таким чином виконані факти по відношенню до заклику «вдосвіта» погоджуються з думкою, що день з притчі почався осінню 1874 p. i що тоді мав місце заклик двох символічних годин, тобто 6 років і 3 місяців перед закликом, який тривав з червня 1881 р. до жовтня 1884 p. , як заклик третьої години з притчі, яку, після того, як відняти чотири місяці, «Брошура про динарій» робить першою годиною.

(17) Перед тим, як ми приступимо до обговорення закликів, пересівань і нищівних знарядь, ми запрошуємо наших читачів до дослідження статті «Ті Речі Були Типами», опублікованої у Вартовій Башті з 1913 p. , стор. 198. Ми сподіваємось, що нижчеподані зауваження на тему згаданої статті виявляться допоміжними. Навесні 1910 р. ми мали привілей написати широку дискусію, основану на 1 Кор. 10:1-14, і вручити її нашому Пастору. Після того, як на протязі тижня він її переглянув, зробив короткий конспект нашої статті і, вручаючи її нам, просив переглянути і підтвердити, чи він властиво представляє обриси нашої думки. Цей конспект, забезпечений нами кількома додатками з метою доповнення певних важливих і пропущених думок, виявився слово-в-слово статтею, яка була опублікована через три роки в Вартовій Башті за 1913 p. , стор. 198, п. н. «Ті Речі Були Типами». Ця стаття показує, що він пропустив багато з наших деталей. Без сумніву, однією з причин тримання її так довго був той факт, що деякі висновки стосувались майбутнього, й тому він хотів почекати і переконатись, чи вони виконаються. Багато деталей виконалося, але одна із них не справдилась. Ми сподівалися, що антитипічна кара з Чис. 17:11-15 торкнеться також люду Правди, а насправді так не було. Здається, що коли він був уже впевнений, що наш загальний погляд, який стосується 1 Кор. 10:1-14, властивий (бо спочатку сумнівався щодо деяких деталей), опублікував його, крім кількох наших додатків, без змін із свого конспекту, який ми повернули йому на початку червня 1910 р. Ми віримо, що Господь дав нам це зрозуміння в нагороду за нашу вірну службу Правді в пересіванні 19081910 (так щиро і довго виконувану службу, яка викликала виснаження мозку яке публікація «Пересівання Жнива», написана автором не на підставі власних спостережень, дуже немилосердно і неправдиво назвала божевіллям. Спосіб поступування нашого Пастора з цією статтею, тобто опублікування її в Вартовій Башті, вказує на те, що він мав зовсім іншу думку відносно нашого розумового стану! Якби він звинувачував нас у блуді, то чи задіяв би нас знову до пілігримської праці через 3 ½ місяця — дуже короткий час на видужання із виснаження мозку — після початку так званого божевілля?).

(18) He дивлячись на те, що п’ять закликів і п’ять пересівань ми зауважуємо в Жниві Віку Єврейського, наше дослідження в цій статті ми обмежимо до Жнива Віку Євангелії. Досліджуючи заклики, пересівання і нищівні знаряддя, ми зауважимо, що хронологічно у кожному періоді заклику відбувається праця перевіювання і нищівних знарядь, чого не можна сказати про хронологічні положення притчі, представлені К. Дж. Вудвордом; за винятком періоду першого заклику, який перекривається з закликом третьої години після того, як відняти чотири місяці, як це розумів наш дорогий Пастор. Обговорення цієї ситуації дозволить нам зрозуміти, що таке пересівання відбувається після кожного заклику. В заклику «вдосвіта» пересівання повинне було відбуватися в його половині, тобто навесні 1878 p. , коли увійшло повне число поган (2 Том, 199-207), щоб корони відкинутих могли отримати ті, які приходили як повне число поган. Отже, ми зауважуємо пересівання в період першого заклику, який розпочався восени 1878 р. Так само з 1881 р. не могли б відбуватися чотири великі заклики, якби не було чотирьох великих відкинень, виявлених в чотирьох супроводжуючих їх пересіваннях, бо, як знаємо, ніхто не був би покликаний після осені 1881 p. , якби хтось з раніше покликаних не втратив своєї корони, оскільки в жовтні 1881 р. призначене число було комплектним. Це інший пункт, який підтверджує хронологічні періоди заклику, як це розумів «той Раб», і заперечує погляд, який стосується періодів заклику, поданий К. Дж. Вудвордом в його брошурі «Притча про Динарій». Хоч би ми не мали іншого аргументу окрім цього, то цього вистачило б для того, щоб виявити помилку його виведення хронологічного виконання притчі. Оскільки його погляд не дозволяє на те, чого вимагають факти п’яти закликів, які знаходяться в Жниві Віку Євангелії; тобто, супроводжуючі пересівання доводять, що багато корон було втрачено і великі заклики були необхідні, щоб доповнити велику кількість вакантних місць, залишених тими, хто втрачав свої корони. Згідно з цим ми бачимо, що кожен заклик супроводжувала пересіювальницька діяльність і нищівні знаряддя, які в кожному випадку починались пізніше, аніж відповідний заклик, згідно того, що було написано: «Ходіть за ним» (Єз. 9:5).

(19) «А це [«на яких кінці віків прийшли» — в. 11, прав. перекл. ] були приклади нам, щоб ми пожадливі на зле не були, як були пожадливі й вони» (1 Кор. 10:6). В цих словах Св. Павло вказує на тип і антитип першого пересівання під час «кінців віків». Символічний перебіг цих подій описаний в Чис. 11:435. Незабаром після залишення Єгипту народ отримав манну на їжу в результаті Божественного провидіння (Вих. 16:136). Більш-менш через рік після цього, після залишення гори Сінай, манна стала прикрою народові і вони почали тужити за єгипетською їжею. їхнє невдячне нарікання не подобалось Єгові та Мойсею. Однак Господь задовольнив їх прагнення, посилаючи їм м’ясо у вигляді перепелиць із східного узбережжя Червоного Моря, яке називалось Затока Акаба. Разом з м’ясом Він послав поразу (викликану їхньою зажерливістю), яка завдала їм велику шкоду і смерть. Це наполегливе жадання єгипетської їжі і супроводжуюче його нарікання Св. Павло описує в наступних словах: «як були пожадливі й вони», а тих, котрі живуть в «кінцях віків», остерігає, щоб «пожадливі на зле не були, як були пожадливі [в типі] й вони». Отже ми розпізнаємо в Богом натхненому виясненні Св. Павла, що історія, описана в Чис. 11:4-35, — типічна і її антитип виконується в «кінцях віків». Св. Павло, показуючи цю історію першою з п’яти типів на пересівання Жнива, вказує на те, що вона зображує перше пересівання Жнива.

(20) За історичними подробицями цього пересівання відсилаємо наших читачів доZ 1916, 172, 173 стор. В теперішній статті ми покажемо, як це було зображено в 11 розд. Числа і як символізоване в 9 розд. Єзекіїля. Манна є вжита в Біблії як тип поживи для розуму і серця, тобто як тип Правди (1 Кор. 10:3, 4), а оскільки Христос є Правдою (Ів. 14:6), отже зображує Його,особливо як Викуп (Ів. 6:3158). Як ізраїльтянам набридла літеральна манна і, як вони тужили за єгипетським м’ясом, так антитипічним Ізраїльтянам з весни 1878 р. почала ставати прикрою Правда, особливо стосовно Викупу, і вони тужили за науками, які були в гармонії з теперішнім злим світом. Між людом в Правді п. Барбур був першим, кому стало прикро і хто відрікся Викупу. Він вчинив це навесні 1878 p. , коли «прийшов же той цар», ставши вождем класу, що скинув весільну одежу (Мат. 22:11-13). Немало людей в Правді наслідували його в цьому безбожному поступуванні. Вірні вчителі, які залишались у згоді з волею Божою, незабаром після цього почали обороняти Правду від фундаментального блуду п. Барбура, повністю його поконуючи («зв’язавши йому ноги та руки»). В цей час він, ведучи боротьбу і захищаючи свої блуди, логічно був поневолений до відкинення однієї за другою правди, аж доки не опинився в зовнішній темряві, повністю занурений в блуд, пояснюючи темряву як світло, живлячись нечистою поживою символічного Єгипту разом з тими, кого він зумів звести з-поміж люду в Правді.

(21) Відкинення викупу не обмежилось лише до люду Правди. Оскільки незабаром після цього між духовенством та їхніми послідовниками можна було побачити тих,які заперечували жертвенну смерть нашого Господа і трактували Його лише як наш приклад, а не як Відкупителя. Таким чином символічна пораза охопила також велику кількість з-поміж тимчасово виправданих. Окрім згаданих, вона поширилась також на тих, які, хоча й носили ім’я Християн, насправді не вірили в Спасителя, тобто на тих, які знаходились «в таборі», приводячи їх до відкинення Викупу через приймання доктрин еволюції, спіритизму і християнського знання, тобто наук, які прямо чи посередньо заперечують Викуп. Почалося це після літа 1878 р. і швидко розповсюдилось. Вони справді ненавиділи антитипічну манну, Викуп, беручи участь в споживанні антитипічних перепелиць, тобто теорій, які суперечили Викупу й належали теперішньому злому світові! «I Він їхнє жадання їм дав, але худість послав в їхню душу. . . » (Пс. 106:15).

(22) Той самий загальний напрямок думки виступає в Єзекіїля, 9 розд. , в символі першого чоловіка з нищівним знаряддям. Після узагальнюючого вище поданого вияснення цього образу ми переходимо до подробиць. В гармонії з тим, що ми вже сказали, було властивим, щоб перший чоловік з нищівним знаряддям зайняв місце при жертовнику, оскільки його праця вбивання була споріднена з опозиційною до жертви за гріх службою. Згідно з дорученням «ходіть за ним» ми бачимо, що жниварі працювали на протязі кількох років, від осені 1874 р. до весни 1878 p. , перш ніж перший клас пересівачів почав свою працю. Тоді перші пересівачі вдарили своїм нищівним знаряддям, яке в нашому розумінні становили науки, які доводили, що Викупу немає. Вони не залишили нікого, прагнучи заразити кожного, а тим самим забити блудом про неіснування Викупу. Знання Правди перешкодило в забиванні тих, які отримали «знака». Починаючи від «старих» в святині, вони стали розповсюджувати свої науки про неіснування Викупу між посвяченим людом Правди, вибираючи з-поміж них спочатку вождів і старших. Таким чином, ті, які не визнавали Викупу, «знівечили» храм — посвячений люд Правди — блудом (1 Кор. 3:17), а знівечені елементи були забиті як Нові Створіння, тобто вони померли як Нові Створіння — перестали бути людом Божим (Євр. 6:4-6; 10:26-29).

(23) Далі, після «занечищення» дому, ті, які не визнавали Викуп, з нищівним знаряддям про неіснування Викупу наповнили подвір’я побитими. На подвір’ях знаходились тимчасово виправдані — вживання множини: подвір’я, здається вказують, що виправдані вірою мали знаходитись в різних віровизнаннях. Ми не розуміємо, що символ того чи іншого чоловіка з нищівним знаряддям зображує тих самих осіб, які вбивали в Святині, на подвір’ї чи в місті, але що це були особи того самого класу, який не визнавав Викупу — тобто, що ті з-поміж люду Правди, які не визнавали Викупу, не вбивали на подвір’ї, оскільки робили це клерикали, які не визнавали Викупу, як ми бачили це в 3 Томі по відношенню до мудрих і нерозумних дів, які виходили з 1829 p. , i хоча тепер вони є в тих самих класах, що й тоді, то, однак, не є тими самими особами. В цей час в Святині, як невизнаючий Викупу п. Барбур та його товариші були першим чоловіком з нищівним знаряддям, але не вони, а деякі духовні та їхні товариші, які не визнавали Викупу, становили першого чоловіка з нищівним знаряддям, який вбивав на подвір’ях, знищуючи тимчасово виправданих як тих, які поглинули їх невизнання Викупу. Першим чоловіком (який не визнавав Викупу) з нищівним знаряддям, який вбивав у місті, яке було споріднене зі Святинею, як табір в пустині був споріднений з Наметом, не був п. Барбур та його товариші, ані духовенство, яке заперечувало Викуп, але еволюціоністи, спіритисти і ті, які знищували як номінальних християн тих, які не були навіть тимчасово виправданими. Згідно з цим ми бачимо, що пораза, описана в Чис. 11:33, 34, яка вбивала між посвяченими, тимчасово виправданими і світовими, є тим самим, що й чоловік з нищівним знаряддям (тобто невизнання Викупу), який виконував працю, зображену в поразі з Чис. 11:33, 34, тобто вбивання в Святині, на подвір’ї та в місті. Зауважмо тут, що потрійна сфера діяльності, показана в типах Числа і в пророцтві Єзекіїля, виступає у всіх шести діяльностях чоловіка з нищівним знаряддям, тобто, що пересівання, вбивання, торкнулось негідних серед посвячених, тимчасово виправданих і номінальних Християн. Наші три тексти пов’язуються між собою з кожної точки погляду гідним уваги чином.

(24) Сказано, що господар узгодив з робітниками заплату, яка становила — динарій в день (Мат. 20:2). Є певним, незалежно від того, чи визнаємо ми заклик «вдосвіта», який тривав з 1874 до 1881 p. ,як навчав наш Пастор, чи з 1881 до 1884 p. ,як вчив К. Дж. Вудворд, що в жодному з цих періодів VII том не був даний як динарій тим, які мали працювати цілий день,бо про VII том нічого не говорилось в цьому періоді, оскільки прибл. в 1884 р. думали,що три чи чотири томи вистачить. Однак,певним є те, що стократна нагорода в цьому житті давалась Божим слугам на протязі цілого Віку Євангелії, а динарій з жовтня 1874 р. і в решті Жнива. А тому динарій К. Дж. Вудворда не був обіцяний покликаним «вдосвіта», але була обіцяна стократна нагорода як динарій.

(25) Згідно з розумінням нашого Пастора відносно хронології цієї притчі третя година тривала з червня 1881 р. до жовтня 1884 р. К. Дж. Вудворд встановив третю годину на період з жовтня 1887 р. до жовтня 1890 р. Тим часом, як тоді не було заклику до Правди, спрямованого до великих кількостей, так теж не було й пересівання, що становило два козирі, які суперечили його теорії. А представлення ним другої години за першу і затвердження кожної години як трирічного періоду змушує його повністю ігнорувати першим закликом Жнива і стверджувати про існування параболічних закликів, тоді як таких не було. Лише в періодах закликів покликувалися великі кількості, а в інший час деякі особи. Коли ми придивимося до випадків, які мали місце з червня 1881 до жовтня 1884 p. , toпомітимо, що в цей час відбувався широкий заклик. Господь започаткував другий заклик уділенням нашому Пастору світла,в зв’язку з виясненням «Образного Намету», коли Він довірив йому як «тому Рабу» догляд над маєтком, тоді як спочатку він здійснював виконавчу функцію цього уряду «над челядниками». Подробиці, які стосуються цього заклику і супроводжуючого його пересівання, можна знайти в Z 1916 p. , стор. 173, кол. 1, абз. 6 до кінця стор. 175. В цьому заклику вживались чинники, які вже застосовувалися раніше в праці закликання, як, наприклад, «Вартова Башта», брошура «Ціль і Спосіб Повернення Нашого Господа», а також послуги пілігримів. До цього як частину серпа Господь додав ще дві брошури: одна під назвою «Пожива Для Мислячих Християн» (161 сторінок), а друга, трошки менша, називалась «Образний Намет». Першої було розіслано поштою і роздано протягом наступних трьох тижнів при церковних дверях хлопцями-посланцями 1 400 000 екз. Далі, зацікавленим по бажанню висилався «Образний Намет», а пізніше регулярно «Вартова Башта». Через застосування цих різноманітних чинників, особливо через «Поживу Для Мислячих Християн», кілька тисяч осіб прийшло до Правди. Таким чином чоловік з писарським каламарем пішов «в місто» і дійсно потішав Правдою тих, що зітхають та стогнуть по причині блудів в доктрині і зла в практиці, пануючих у цілому «місті» — християнстві.

(26) «He будьте також [котрі живете при «кінці віків»] ідолянами, як [в типі] деякі з них, як написано: „Люди сіли, щоб їсти та пити, і встали, щоб грати”» (1 Кор. 10:7). В цих словах Апостол Павло робить натяк на тип другого пересівання. Цей тип говорить про виготовлення та шанування золотого теляти і т. д. (Вих. 32:131). Золоте теля було ідолом. Антитипічним ідолом є все, окрім Бога, чому хтось посвячується в найвищій службі. Є різні види антитипічних ідолів, але тут є мова про ідола віри. Ідол віри — це витвір одного або кількох розумів і завжди становить фальшиве релігійне вірування. Під час третьої години заклику, тобто з червня 1881 р. до жовтня 1884 p. , після припинення загального поклику, прийшло дуже багато людей до Правди, з чого ми робимо висновок, що повинно було бути багато таких, які втратили корони і можливості служби, які потім були роздані між новопокликаними. Тому ми повинні сподіватися і пересівання в тому часі. I дійсно знаходимо його, маніфестоване різними особами, які вигадували фальшиві релігійні вірування і посвячували свої сили на їх пропагування. Ці недобрі вірування носили характер невіри і частково відповідали золотому теляти, їхні творці — Ааронові, а зведенні ними — ідолянам, описаним в 32 розділі Вихід. Між людом Правди пани: Патон, Адамс, Джонс та інші під час третьої години Притчі зробили цього ідола, а їхні послідовники між людом Правди в великій кількості шанували його. Відкинення Божого Плану й заміна його теорією про самозадоволення без Відкупителя становили їхні недовірчі погляди. Майже не було доктрини в плані, якої б вони не перекрутили, запроваджуючи багатьох з народу Божого на службу їхньому золотому теляти.

(27) В номінальній церкві, де, перш за все, знаходились тимчасово виправдані, невірні мужі, які повстали, відкидаючи натхнення Біблії, як також інші її доктрини(безгрішне народження Ісуса, Його воскресіння, чуда і т. д. ), даючи в замін продукти їх власних розумів, тобто теорію і висновки вищого критицизму. Головними вождями були: Велгаузен з Німеччини і Квенен з Голландії, котрі зі своїми співпрацівниками з 1882 р. широко розповсюджували свої недовірчі погляди, а багатьох торкнулась антитипічна пораза і привела їх духовно до нездорового стану розуму (Вих. 32:35)через шанування цієї форми золотого теляти.

(28) Невірні в цілому християнстві були схилені до шанування золотого теляти,повної невіри, яке проявлялось в постаті раціоналізму, деїзму, пантеїзму, матеріалізму, агностицизму та атеїзму, поширюваного на протязі третьої години через:Інґерсола, Хакслі, Хелмхольца, Бредлауга та інших. Поспішаючі на заклик Мойсея сини Левія (Мал. 3:3), вбиваючи ідолопоклонників, зображують люд Божий в Правді і назовні (в типі тоді ще не існував Намет і священство), який побивав мечем Правди слуг невіри між людом Правди, в церковних системах і світових людей, які знаходилися за межами цих систем. Поразою (Вих. 32:35) другого пересівання була невіра, яка приголомшила багато умів на пункті релігійному та інших теорій.

(29) Отже, невіра була другим нищівним знаряддям. Невірні особи, які розповсюджували невіру, показані в другому чоловіку з нищівним знаряддям, який виконував свою працю вбивання. Згідно Єзекіїля 9 невірні особи, такі, як: Патон,Адамс, Джонс та інші почали під час третьої години Притчі поширювати свою невіру між людом Правди, вбиваючи як Нові Створіння тих, котрі приймали їхні основані на невірі теорії, вбивали в святині,опоганюючи дім. Цю працю вони розпочали незабаром після розіслання «Поживи для Мислячих Християн», тобто пішли за чоловіком з писарським каламарем. Трохи згодом, в 1882 p. , вищі критики почали активно оперувати своїм нищівним знаряддям на Подвір’ях, між тимчасово виправданими в церковних системах, схиляючи багатьох до відкинення науки про натхнення Св. Письма, а служіння вищому критицизму, вбиваючи їх таким чином як тимчасово виправданих. Дуже скоро після цієї невірності зведені вищеописаними розпочали інтенсивну діяльність, дістаючись до світових людей ззовні церковних систем,цілковито заражуючи їх різними формами невіри, а тим самим, вбиваючи їх як конфесійних християн, впливаючи на них, щоб вони повністю зреклися християнської віри. Таким чином, ми бачимо, як в другому пересіванні невіра, як нищівне знаряддя,вбивала в трьох сферах: (1) декого в святині, (2) декого на подвір’ях, (3) декого вмісті, а навіть таких, які не перебували в доброму стані серця, як це прорік Єзекіїль 9. Тому ми бачимо, як наші три тексти тісно пов’язані в другому заклику, пересіванні і нищівному знарядді.

(30) Третій заклик відбувся під час шостої години (Мат 20:5). Це було через три години після другого заклику. Три години по три роки і чотири місяці дають нам десять років. Шоста година тривала з червня 1891 р. до жовтня 1894 p. , a під час шостої години К. Дж. Вудворда, від жовтня 1896 р. до жовтня 1899 p. , не прийшла до правди спеціально велика кількість осіб. Не було тоді також загального пересівання, хоча були локальні клопоти в Алегейні, започатковані перед жовтнем 1896 p. , тоді як великий заклик і пересівання в період від червня 1891 р. до жовтня 1894 р. були цілком проігноровані в його погляді. Тут знову виповнені факти доводять, що погляд «того Раба» — правильний.

(31) Певним є те, що під час шостої години Притчі відбувся широкий заклик. Господь надалі вживав «Вартову Башту»,«Пілігрим», «Образний Намет» та інші брошури під час цього заклику, особливо, однак, розголошував його через розповсюджувачів, які дуже зросли в кількості в попередніх роках і працювали з більшим успіхом, маючи в перших трьох томах прекрасний серп. Господь дуже поблагословив їхні старання. Звичайно, кольпортерська праця існувала вже перед цією годиною,однак тоді вона дуже розширилась. В ті роки багато осіб прийшли до Правди, що вказує на той факт, що багато втратили корони і заклик шостої години був необхідний. Сьогодні ще живуть особи [Еп. Т. 5 був виданий в 1938 p. ], які прийшли до Правди під час шостої години.

(32) Третє пересівання з історичної точки зору було описане нашим Пастором в 90-сторінковій брошурі «Виявлення Конспірації», тираж якої вичерпався, в якій він дуже детально виявив переступи і збив закиди пересівачів, видані ними в друку проти нього, перш ніж він їх виявив. Це пересівання почалося бл. Пасхи 1892 p. , i скоріше в таємний спосіб між певними вождями і деякими їхніми послідовниками, за два роки перед широким розповсюдженням між людом Правди бл. Пасхи 1894 р. Головними вождями серед люду в Правді були: Фон Цех, Браян, Роджер і Адамсон. Вони намагалися корумпувати методи Правди через поєднання їх з вавилонськими методами і доручення стримувати працю розповсюджувачів, намагаючись замінити їх платними ітитулованими проповідниками, які повинні були збирати пожертвування і займатись жебрацтвом,а томи позичати лише зацікавленим їхніми проповідями, а від інших триматися здалеку. Коли їм не вдалося схилити нашого Пастора до поєднання Жнива з вавилонськими методами, то вони намагалися не правдами знищити його думку, але вкінці-кінців самі залишили рух Правди.

(33) Перш ніж ми опишемо діяльність цього пересівання між тимчасово виправданими і номінальними християнами,ми хочемо привести слова Св. Павла про цепересівання в типі і антитипі: «He станьмо[в «кінцях віків»] чинити блуду [антитипічного], як деякі з них [типічно] блудодіяли,— і полягло їх одного дня двадцять три тисячі» (1 Кор. 10:8, порівняй з Чис. 25:1-18). Ваал Пеор означає Господь поділений і відноситься антитипічно до панування сатани в символічному перелюбі — в недозволеному поєднанні. Його пропозиції злої теорії і практики можуть бути названікомбінаціонізмом. Як перелюб є незаконним зв’язком осіб, які повинні залишатися в розділенні, так і тут вжите з метою представлення незаконного комбінаціонізму. Пересівачі шостої години серед люду Правди були антитипічними перелюбниками, оскільки незаконно поєднували Правду з вавилонськими методами. В схилянні інших до цього, для особистого зиску і почесті, вони зображені з іншої точки зору в Валаамі (2 Петр. 2:15, 16; Об. 2:14). їх публічне викриття і представлення як злочинців є антитипом Чис. 25:4, 5.

(34) Під час шостої години комбінаціонізм поширювався також між тимчасово виправданими, які звичайно знаходяться в номінальній церкві. Тут це виконував клір,намагаючись в кожному визнанні поєднати різноманітні секти та різні визнання в Федерацію Церков, а також протестантизм з католицизмом. На Всесвітнім Конгресі Релігій під час Світової Виставки в Чикаго в 1893 р. намагались злучити християнство з усіма іншими релігіями. Це було незаконним поєднанням речей, які повинні залишатись окремо, — символічним перелюбом. Зімрі [співаючий] зображує комбінаційне духовенство. Козбі [обмани](Чис. 25:618) зображує нову фальшиву світову релігію, сколочену на Конгресі Релігій і навчаючу, — отцівство Бога для всіх людей, братерство всіх людей, рівність всіх релігій, а також приймання Богом будь-якої чесно виконуваної релігійної служби. Клір тоді безправно злучився з тими світовими релігіями в якнайбільш публічний спосіб, відкриваючи в антитипі незаконний, публічний зв’язок Зімрі з Козбі. Пінхас [мідні уста], найстарший син Елеазара, тодішнього первосвященика, як головний підсвященик зображує «того Раба», як головного підсвященика на той час. Спис, яким він пробив Зімрі і Козбі, зображує статтю, опубліковану в Z 1893, стор. 323349 п. н. «Ехо з Всесвітнього Великого Парламенту Релігій», яка пізніше, будучи вдосконалена, була вміщена в 4 Томі, 6 розділі. Цією статтею наш Пастор пробив навиліт комбінаційний клір і нову світову релігію, повністю її збиваючи. Однак, їхніми блудами заразилося дуже багато між виправданими.

(35) Глибоко інтересний є для нас антитип Чис. 25:10-13. Наш дорогий Пастор став «тим Рабом» у навчальній функції цього уряду в 1879 р. Отже тоді, антитип Намету стався зрозумілим йому, але ні він,ні ніхто інший з цього боку завіси не навчав того аж до 1894 p. , коли Господь вияснив антитип Чис. 25:1013. Перший раз ця доктрина була широко представлена «тим Рабом» для Церкви в Z 1896, стор. 47. Як в типі, за свою лояльність, Пінхас перед народом був визнаний як головний підсвященик [1 Хр. 9:20] і вирізнений спеціальною честю та був священиком з-поміж всіх підсвящеників, — так в антитипі, коли «той Раб» антитипічним списом пробив антитипічних Зімрі і Козбі — Господь виявив народові в Правді, що він був тим «вірним і мудрим Рабом». Тут тип зображує особу.

(36) Комбінаціонізм був активним між тими, які вважали себе християнами, однак не були в правдивому зв’язку з Христом. Комбінації в капіталі і праці в той час дуже зросли. Франція та Росія уклали союз, який пізніше, після приєднання Великобританії був названий троїстим. Цей потрійний союз був відновлений під час шостої години. Ложі, клуби і товариства також дуже сильно зросли в той час. Таким чином, факти показують, що комбінаціонізм діяв під час шостої години серед люду Правди, серед виправданих і серед номінальних визнавців.

(37) Той самий напрямок думки виступає в антитипі третього чоловіка з нищівним знаряддям (Єз. 9). Третій чоловік,як такий, зображує комбінаціоністів, а його нищівне знаряддя — комбінаціонізм. Розпочинаючи свою працю вбивання в 1892 p. ,він вказує, що пішов вперед після започаткування чоловіком з писарським каламарем третього заклику. Його вбивання(1) в домі, (2) на подвір’ях і (3) в місті зображує: (1) опоганення на смерть комбінаціонізмом деяких Нових Створінь, (2) втрату умовного виправдання деякими виправданими, і (3) втрату будь-яких прав до християнства деякими номінальними визнавцями. Таким чином, знову розуміння нами закликів, пересівань і нищівних знарядь тісно пов’язує з собою факти закликів і пересівань Жнива, доказуючи, що наш погляд стосовно текстів — правдивий.

(38) Четвертий заклик відбувся під час дев’ятої години, тобто через три години,тобто десять років, після шостої години. Це встановлює дев’яту годину на період з червня 1901 р. до жовтня 1904 р. Дев’ята година К. Дж. Вудворда, яка припадає на час від жовтня 1905 р. до жовтня 1908 p. ,не вказувала на спеціальний заклик чи пересівання, за винятком того, що розпочалося в останніх кількох місяцях, як буде показано, в зв’язку з п’ятим закликом і пересіванням, що становило початок заклику і пересівання одинадцятої години від лютого 1908 р. до червня 1911 р. Цей хронологічний стан речей є незаперечним доказом того, що він погано вияснив хронологію Притчі, яка відкидає його погляд.

(39) Під час четвертого заклику, тобто дев’ятої години, Господь надалі користувався вже існуючими засобами: «Вартовою Баштою», численними старими брошурами, пілігримами і розповсюджувачами, але,перш за все, дав заклик за посередництвом добровольців, які, хоча вже виконували певну працю, але в жодному випадку не в такому великому масштабі. В 1901 р. вони розпочали широкий розподіл «Вартової Башти Аду». В наступному році розповсюджували брошуру «Повернення Нашого Господа», а також «Вартову Башту Парусії, Епіфанії і Апокаліпсису». Це роздавання відбувалося, головним чином, при дверях церков. Дебати з др. Итон, усно і друком, становили частину цього заклику, як також виникаючу з них добровольчу працю. Багато людей за посередництвом цих засобів прийшли до зборів. В багатьох місцевостях збори подвоїли кількість своїх членів. Тому ми знаходимо чітко визначений заклик, який привів під час дев’ятої години, з червня 1901 р. до жовтня 1904 p. , до винограднику багатьох нових робітників. (40) Цей заклик, як і слід було сподіватися, супроводжувало велике пересівання, представлене в типі і антитипі Св. Павлом такими словами: «Ані [в «кінцях віків»] не випробовуймо Христа, як деякі з них [в типі] випробовували, — та й від зміїв загинули» (1 Кор. 10:9; Чис. 21: 4-6). 3 огляду на відмову Едомлян дати Ізраїльтянам дозвіл на прохід ближчою дорогою до Палестини через едомську землю, вони були змушені обходити Едом. Ця подорож була тяжкою і багато покладали вину на Мойсея, тип на Христа, а докоряючи йому, вони стверджували, що він є причиною їх тяжкої долі. За кару вони були покусані вогняними зміями. Едом зображує християнство. Люд Божий намагався коротшою дорогою дістатися до антитипічного Ханаану, щоб таким чином уникнути переслідувань. Номінальний люд Божий відмовив. Отже, потрібно було відбути дорогу самозречення навколо християнства. По цій причині силкувались полегшити цю дорогу через впровадження земних реформ. Тому деякі з люду Божого, ведені жінкою «того Раба», були прихильниками певних реформ, як наприклад рівноправність жінок, заборони, права жінки ставати в результаті головою сім’ї. Ця остання теорія привела в практиці до кризи через певну справу розлучення, подану бл. Пасхи 1903 p. , після довшого часу перешкоджання в праці своєму чоловікові, що виявилось спокусою, перешкоджанням Христу, представником якого був цей чоловік. Чимало сестер гнівались, коли навчалося, що в церкві на доктринальних зібраннях вони повинні зберігати мовчання й покривати голови. Деякі брати, які мали більше галантності, аніж тверезості розсудку, допомагали й підтримували ці реформаторські положення. Однак, їхні зусилля не справдились. В результаті вони пережили гіркий біль, який переконав їх, що вони були покусані гріхом, а багато з них померли як Нові Створіння.

(41) Цей реформізм був пропагований в церквах. «Громадянська справедливість»,«християнське громадянство», «суспільне піднесення», «заборони», «виборче право» і т. д. — це широко розповсюджувані гасла. Спроби запровадження реформ часто несправджувалися, а гіркий біль, як вогняний змій кусав багатьох з виправданих.

(42) Реформізм знайшов багато прихильників поза церквами, які стверджували, що «політика мусить бути очищена,бізнес — чесний, трести — обмежені, сімейне життя — піднесене, а проти злочину потрібно вести хрестові походи». Реформатори працювали довго й тяжко, але їхні противники, ведучи боротьбу, наповнювали їх гіркотою. Ті, котрі викривали зловживання, також зазнали гіркоти. Декларації, друковані в «Шалених Фінансах» пана Лавсона і в «Стандартній Оливі» пані Тарбел, а також реформаторські починання дають нам певне поняття про гіркоту реформаторів. Також багато з-поміж тих,котрі були лише визнавцями, поступаючи згідно з реформами, були розчаровані разом зі своїми вождями в результаті невдач,будучи покусані вогняними зміями, зрікаючись навіть вигляду християнства.

(43) Реформізм зображений в четвертому нищівному знарядді, а реформатори в чоловікові з четвертим нищівним знаряддям. Згідно з образом чоловік з каламарем розпочав працю четвертого заклику,перш ніж четверте нищівне знаряддя почало вбивати. Воно вбивало:

(44) (1) в святині тих з-поміж Нових Створінь, які прийняли для себе і впровадили в життя його засади;

(2)    на подвір’ї тих з-поміж виправданих,які прийняли і практикували реформізм;

(3)    в місті тих, котрі вважалися християнами і піддавалися духові реформізму. Гіркота, якої зазнали три згадані класи,об’явилась в їхній опозиції по відношенню до вірних, які зносили труднощі цієї дороги з самозреченням здалеку від реформізму християнства, доказуючи, що вони були укушені змієм гріха. Після перегляду четвертого заклику, пересівання і нищівного знаряддя, ми бачимо наступний гідний уваги приклад їх взаємної гармонії, який підтверджує наш погляд.

(44) Заклик одинадцятої години наступив через дві символічні години після дев’ятої години, тобто через шість років і вісім місяців. Це припадає на період з лютого 1908 p. пo червень 1911 р. К. Дж. Вудворд вирахував свою одинадцяту годину на час від жовтня 1911 р. до жовтня 1914 p. , доказуючи, що її заклик відбувся особливо за посередництвом «Фотодрами». Однак, в цей час не було пересівання, а тому не було і заклику до заняття втрачених корон. Більше того, праця з «Фотодрамою» вповні розвинулася лише близько травня 1914 p. ,хоча вже кілька місяців виставлялась, почавши з січня. А тому, на відміну від попередніх закликів Жнива, п’ятий заклик тривав лише кілька місяців. Однак, коли ми звернемо увагу на дійсну одинадцяту годину, то зауважимо, що тоді мав місце найбільший заклик і пересівання з цілого періоду Жнива. Отже, це наступний факт,який доводить, що погляд нашого Пастора в сфері хронології обговорюваної притчі — вірний, а К. Дж. Вудворда — помилковий.

(45) В цьому заклику Господь вжив дотеперішні засоби, тобто «Вартову Башту», пілігримів, розповсюджувачів, добровольців і відповідну літературу. Однак, особливо Він видав заклик за посередництвом журналістської й позамісцевої праці, яка дуже розвинулась. В лютому 1908 p. , правдоподібно, існувало не більше, як 20 газет, які публікували проповіді. Але протягом двох років ця кількість зросла до більш 2000 газет, які одночасно публікували проповіді,а загальна кількість газет, які друкували проповіді під час цієї години, становила 4000. Дебати в Цінцінаті в лютому 1908 р. започаткували заклик за посередництвом газет, з яких певну кількість здобуто для проповідей через друкування дебатів. На початку 1909 р. наш Пастор висловив думку, що, правдоподібно, близько 5000 осіб нещодавно втратили свої корони, а тому під час триваючого на той час заклику така кількість мала прийти до Правди. Певним є те, що під час жодної години Жнива не прийшло до Правди стільки людей, як під час одинадцятої години, особливо з 1909 до 1911 р. Нагадування до розпочаття служби, повторювані під час цієї години, відповідають нагадуванням з 6 і 7 віршів.

(46) I справді, на той час ми мали найбільше з усіх пересівань Жнива! Розпочалося воно пізньої весни 1908 р. в зв’язку з «Обітницею», а в лютому 1909 р. поступало разом з суперечками на тлі викупу, жертви за гріх, посередника та угоди. Майже весь люд Правди пам’ятає, як пани Хенінґес, МакФайл, Вільямсон та інші противились майже всьому, що на той час «той Раб» виносив зі скарбниці: «Ані не нарікайте [котрі живете в «кінцях віків»], як [типічно] деякі з них нарікали, — і загинули від погубителя (1 Кор. 10:10). В цих символах Св. Павло згадує про п’яте пересівання і робить натяк на Чис. 15:37-17:15. Ми розуміємо, що Чис. 15:3741 зображують дання обітниці, щоб допомогти нам пам’ятати про обов’язки нашого посвячення. Як доручення Мойсея, яке стосується обшивання шат, було приводом до бунту в типі (Чис. 16:13), так і дання обітниці Господом було приводом до бунту в антитипі. Ми розуміємо, що Корей зображує пересівачів серед люду Правди, Датан — звірину, Авірон — її образ, Он — змія (особливо в його судових знаряддях та періодичній пресі), 250 левитів (Чис. 26:10) — утратників корон (з Божої точки погляду) в різних (можливо 250) поділах номінальної церкви. Кожен день цієї символічної розправи, здається, зображує один рік. Жертвування кадила тими 250 другого дня відповідає атаці на наше розуміння викупу, жертви за гріхи, посередника та угоди, почавши з лютого 1909 р. Кадильниці зображують уривки зі Святого Письма, якими послуговувались контроверсіоністи. Мойсей, посилаючий за Датаном та Авіроном, здається, зображує Господа, промовляючого через проповіді та газети, які роздроблювали віросповідання звірини та її образу, знищення яких показане в сцені землетрусу. Знищення 250 левитів зображує в антитипі смерть Нових Створінь. Елеазар, найвизначніший на той час підсвященик, зображує «того Раба», який вияснював («перекув [розбив]») уривки (кадильниці), які застосовувалися контрадикціоністами, в обороняючий Правду спосіб в обрисах викупу, жертви за гріх і т. д. («на покриття — на захист — для жертовника»). Як наші серця були тоді відсвіжені через ці благословенні «бляхи кадильниць»! Події третього дня, здається, зображують події в період з лютого 1910 p. поo лютий 1911 р. Св. Письмо і правди про: сіонізм, Царство, стан смерті і кару за гріх, здається, відповідають кадильниці і вогню, з якими Первосвященик в членах свого тіла пішов між люд і врятував тих, які надавалися до порятунку, від порази нарікаючого контрадикціонізму, який через співпрацю антитипічного Корея та його антитипічних 250 левитів заражав маси номінальної християнської церкви.

(47) Згідно з образом п’ятий чоловік з нищівним знаряддям, після започаткування чоловіком з писарським каламарем п’ятого заклику, почав вбивати в святині найперше тих, які заперечували обітницю,а потім тих, які заперечували Правду на тему застосування викупу, жертв за гріхи,посередника та угод, помилково представляючи доктрину про жертви за гріхи, як суперечну викупу.П’ятим нищівним знаряддям є нарікаючий контрадикціонізм. В номінальній церкві 250 антитипічних левитів розпочали загальну атаку на Правду в 1909 p. , a в 1910 році світові видавці й цілком світові люди, підтримувані деякими юристами, суддями і присяжними засідателями, проводили очорнюючу кампанію,особливо проти «того Раба», втягуючи весь люд Правди. Таким чином, п’яте нищівне знаряддя було широко розповсюджене,вбиваючи по-перше в святині, по-друге на подвір’ях і по-третє в місті, як показує пророцтво.

(48) Пересівачі, які займалися нарікаючим контрадикціонізмом між людом Правди, є антитипом Корея, смерть якого зображує другу смерть його антитипів — вождів, які зрікались участі в жертві за гріх і свідомо фальшиво представляли Правду на цю тему, як таку, що навчає, що Церква має уділ в утворенні ціни викупу, тобто, що «[. . . ] кров [жертвенного (Пс. 50:5)] заповіту, що нею освячені [не виправдані], за звичайну вважали [. . . ]», за річ, яка не належить до жертовника (Євр. 10:29). На основі цього не слід вважати, що ті, котрі погано розуміли цю таємницю, були засуджені на Другу Смерть; очевидно, не слід розуміти, що під вироком Другої Смерті знаходяться ті, котрі були зведені пересівачами й увірували, що науки Правди про уділ Церкви в жертві за гріх виражали погляд, що Церква приймала участь в праці утворення заслуги викупу і котрі з тих шр, будучи нелояльними по відношенню до викупу як виключно складеного нашим Господом, зреклися доктрини про участь Церкви в жертві за гріх. Це ясно показане в типі (Чис. 26:11; 1 Хр. 9:19). Однак, їх зведення в обставинах, в яких можна було довідатися Правди, доказує, що вони не жили на рівні тих привілеїв, які вони посідали, разом з допомогою та підтримкою пересівачів, тобто їх антитипічними левитами, синами Корея, котрі як антитипічні перехідні кегатитські левити можливо очистять їхні шати і в міжчасі самі звільняться від різних товариств, корпорацій, між людом Правди. Хоча ми не можемо мати надії, ані молитися за їхніми звідниками, то, однак, задоволені, що для них існує надія (1 Ів. 5: 16, 17). О, якби тільки Господь відкрив їхні очі й попровадив їх до покаяння, а тим самим до життя.

(49) Факти, що 1 Кор. 10:1-14 і Чис. 15:37-17:15 доводять, що п’яте пересівання тривало від лютого 1908 р. до червня 1911 p. , a перший із згаданих текстів взагалі не згадує про шосте пересівання, свідчать про те, що шосте пересівання не могло мати місця перед закінченням періоду пожинання, а лише після «кінця віку» (Мат. 13:39), який був днем з притчі і закінчився в жовтні 1914 р. Ці два факти виступають незаперечно проти погляду К. Дж. Вудворда на тему дня з притчі, a підтверджують погляд нашого Пастора, як правдивий.

(50) Мат. 20:8-16, а також Єз. 9:5-10 згадують, однак, про шосте пересівання.

Дослідімо спочатку Мат. 20:8-16. Оскільки день закінчився в жовтні 1914 p. , то тим самим почався тоді вечір. Господь провіденціально так покерував справами, що «той Раб» як «управитель» з Притчі дав спочатку лише вірним нагоду вдарення Йордану з витривалістю. Ними були переважно ті, котрі приходили до Правди з лютого 1908 р. За подробицями, які стосуються цієї справи, відсилаємо наших читачів до Eп. T. 3, розд. 2 [ТР 1961, стор. 76 і далі]. Заслуговує на увагу той факт, що більша частина тих, котрі приходили до Правди в закликах, які попереджували п’ятий заклик, виявили недостачу ревності в пробі: так через фінансове обмеження праці, як і по причині незадоволення, що вони не залишили землю до жовтня 1914 р. В результаті нестачі ревності вони не витривали до кінця в першому вдаренні Йордану, — від осені 1914 р. до 1916 p. , — а тим самим не отримали динарія при першому роздаванні 3 невеликими винятками закликані протягом одинадцятої години були дуже ревними в отримуванні свого динирія, спеціальної стократної нагороди при кінці Віку у вигляді спеціальних привілеїв служби, тобто честі виконання записаного вироку (Пс. 149:59). Динарій, який так розуміється, є виконанням вироку, визнаванням гріхів над козлом Азазеля, участю в першій битві Гедеона і першим ударенням Йордану — різними образами стократної нагороди вірних при кінці Віку. Вони отримали його перед іншими до певної міри вірними, які «взяли» їхній динарій — їхню нагоду вдарення Йордану, прислуговуючи класу Єлисея, що становило друге вдарення Йордану, як вказує Притча, а також тип Іллі та Єлисея.

(51) Зауважмо, що вірні у виконанні антитипу не нарікали на їх стократну нагороду, але нарікали частково вірні. А оскільки переносні та символічні розмови сповнюються звичайно в пантомімі, тобто в ділах, а не в словах, тому й тут ми маємо те саме. Стократна нагорода, дана тим, котрі отримали свій динарій вкінці,була така ж сама, як отримали інші, тобто привілей ударення Йордану, другого вдарення Йордану, яке тривало від осені 1917 р. до весни 1918 р. Дав їм цей привілей «той Раб», як управитель з Притчі за посередництвом серії засобів: (1) через приготування того, що пізніше виявилося другим вдаренням Йордану, а що дало їм спеціальні нагоди служби; (2) через поступове перегрупування працівників (особливо в Бет-ел, а тим самим частково вірні охопили контроль над працею), яке полягало на зміні позицій декого з них відразу ж перед його смертю, і частково через зміни, які відбулися на підставі його заповіту після його смерті, і це дало їм та їх вірним, а також прихильним прибічникам, спеціальні нагоди служби в другому вдаренні Йордану, (3) через встановлення пастирської праці і VDM він дав спеціальну нагоду служи в другому вдаренні Йордану тим, котрі скористалися тими влаштуваннями. Цими та іншими способами «той Раб» дав динарій також другому класу люду Божого.

(52) Вірш 10 доводить, що цей другий клас мав безбожну амбіцію. Вони хотіли «більше», а того «більше» хотіли перед тим, як отримали стократну нагороду, що вказувало на розвивання ними невластивого духа. Яким чином вони нарікали? Відповідаємо: своїми вчинками. Факт, що троє британських керівників захопили в свої руки більшу владу, аніж розпорядився «той Раб», доказує, що вони нарікали на доброго господаря та вірних слуг, яких вони хотіли усунути. Факт, що «теперішнє керівництво» Товариства зажадало більше влади, аніж «той Раб» передбачив для нього, є наріканням на доброго господаря та його вірних слуг, яких вони намагались усунути. Факт, що численні прихильники сторонньо підтримували їх в цьому поступуванні, яке незмінно принесло їм користі, було наріканням на доброго господаря та його вірних слуг, яких вони хотіли усунути. Таким чином, всі, хто захопив владу та їх прихильники нарікали на доброго господаря та його вірних слуг, а їхні вчинки з такої точки погляду становили нарікання, яке доказувало, що вони хотіли «більше», аніж отримали вірні.

(53) Ці акти становили революціонізм безбожної амбіції, спрямованої проти Господніх розпоряджень, даних «тим Рабом»,«управителем» з Притчі, у вигляді спеціальних нагод служби в зв’язку з ударенням Йордану. He одноразово в особисті й розмові з нами він згадував про себе як про «Управителя» з цієї Притчі. Він сказав це також М. Стерджину незадовго перед своєю смертю. К. Дж. Вудворд запропонував нам іншого управителя і, щоб надати своєму погляду хоча б вигляд правдоподібності, він так поперекручував Притчу,як жодні тексти Св. Письма не були поперекручувані. Однак, історичні факти, подані вище в прекрасній гармонії, повалили його погляд, а підтвердили погляд «того Раба». День К. Дж. Вудворда закінчився в жовтні 1917 p. i лише тоді його«управитель» роздав його динарій — VII том,перед настанням його вечора всупереч Притчі.

(54) Вірш 13 доказує, що VII том (проти якого, як так званого динарія, не було сказано ані слова в їдальні Бет-ел 17 липня 1917 p. , не дивлячись на протилежне твердження К. Дж. Вудворда) не є динарієм з Притчі. Він не був обіцяний під час першої години з жодної точки погляду, а сім томів були обіцяні далеко потім. Однак стократна нагорода була обіцяна під час дійсної першої години. Порядок роздавання динарія згідно К. Дж. Вудворда не є порядком з Притчі. Визначення ним тих, котрі першими отримали динарій, тобто закордонні брати, покликані в більшості перед одинадцятою годиною, суперечить Притчі, яка вчить, що (як правило) закликані під час одинадцятої години, не дивлячись на місце проживання, «взяли» його першими і, що жоден з закордонних братів не отримав його раніше від американських. Z 1917,стор. 372, кол. 2, абз. 1 вказує, що том був висланий до всіх передплатників «Вартової Башти» за одним розподільним махом, a тим самим не був розданий двічі відповідно до двох сплоджених з Духа класів, як цього вимагає Притча, яка говорить про роздавання дійсного динарія. Яке механічне, заплутане й неісторичне вияснення дав нам К. Дж. Вудворд! А вищеподане пояснення погоджується з фактами та засадами! Вірш 12 вказує, що ті, котрі нарікали, не хотіли, щоб інші були їм «прирівняні». Вони бо прагнули вищості,більшої влади та панування. По цій причині вони захопили владу і стали панами над Божою спадщиною, бунтуючись проти Господніх розпоряджень, даних за посередництвом правдивого Управителя з Притчі. Отже, ясно показано, що справжніми нарікаючими є Вожді Товариства і ті прибічники, котрі їх підтримують.

(55) У віршах з 13 до 15 показано, що Господь спрямує винятково гостру догану до класу, названого «другом». Ми вважаємо, що цим класом є вожді революціонізму. Далі вірш 14 говорить, що «друг» отримав свій динарій, друге вдарення Йордану — «великий рух», від осені 1917 р. до весни 1918 р. і, залишений, щоб «ішов» своєю дорогою, став на дорогу самолюбства з супроводжуючими його блудом і лихом. Напевно, що їхня дорога була до цих пір дорогою багатьох блудів і бід, оскільки вони призвели до страшної руїни в Товаристві. Чи ж не завдали шкоди Товариству ті,котрі фальшиво оскаржували деяких своїх братів у змові, щоб їх знищити?! Останнє речення цього вірша повинне бути пояснене так: «але я хочу дати й цьому ось останньому [тобто класу, так як і «друг» є класом], як і тобі».

(56) Вірш 15 доказує, що Господь поступив правильно і, що зображений в «другові» клас прагнув і чинив зло. He дивлячись на Господню доброту, виявлену до них в уділенні стократної нагороди, їхнє око, уява, зауважила в цьому нагоду до чинення зла: захоплення влади й панування над Божою спадщиною. В 1917 р. Господь виніс їм догану, описану в 13-15 вв. ,за посередництвом певних протестів та «опозиційних» публікацій. В 16 в. виражається думка, для підкреслення якої Ісус навів притчу, що при кінці Віку, в зв’язку з данням стократної нагороди, як правило,ті, котрі приступатимуть до праці пізніше,осягнуть спадщину з Христом в Царстві,тоді як закликані раніше, як правило, становитимуть членів Великої Громади. Як ясно ці випадки вказують на виконання Притчі!

(57) Шостим нищівним знаряддям є революціонізм (Пс. 107:10, 11), а чоловіком із шостим нищівним знаряддям є — революціоністи. Хто тільки з-поміж посвячених бунтується проти Правди Господньої та розпоряджень, даних через «того Раба», той зображений в шостому чоловікові з нищівним знаряддям, а ті з посвячених, які приймають його блуди, підтримуючи його в його практиках, зображені в убитих в святині. Революціонізм прийняв різні форми між людом в Правді через заміну Правди блудом і властивих розпоряджень поганими. Обидва способи суперечать охоронним розпорядженням Господа, даним через «того Раба». Однією з найгірших форм є клерикалізм, який об’являється в двох формах: загальній та локальній. Загальний клерикалізм захопив владу над організацією люду Господнього і більш-менш панує над загальною Церквою, тоді як локальний клерикалізм проявляється в захопленні влади локальними старшими і в їхньому пануванні над зборами. Одна з останніх пересторог нашого Пастора, подана в статті «Година Спокуси» (Z 1916, стор. 327), стосувалась клерикалів. Ми тоді сподівалися, що троє британських керівників і вожді Товариства будуть вождями клерикалізму. А, тим часом, вожді ПБІ також стали революціоністами через заміну багатьох правд суперечними блудами і через прийняття статуту, який дуже відступає від статуту нашого Пастора. Даремно вожді ПБІ вказують, щоб виправдати самих себе, що статут Товариства Народної Кафедри відрізняється від статуту Товариства. На це ми їм відповідаємо точно так, як вони відповідали Дж. Ф. Рутерфорду: статут ТНК не є статутом для корпорації, контролюючої між людом Правди, а є ним статут Товариства. Отже осудження ними в зв’язку з цією загадкою Дж. Ф. Рутерфорда є осудженням самих себе: «устами твоїми, . . . , суджу я тебе!» говорить Господь.

(58) Підручництво, інша форма революціонізму проти Божих розпоряджень,проявляється в двох постатях: гострішій та лагіднішій. В першій постаті починається невизнанням нашого Пастора як «того Раба», приводячи до відкинення літератури Правди, і закінчується запереченням Правди як такої, спроваджуючи Другу Смерть. В другій постаті відкидає «Студії Св. Письма», як підручники, вживаючи тільки Біблію, як підручник, що, без сумніву, закінчиться перенесенням до Великої Громади. Революціонізм проти поданих через «того Раба» Господніх розпоряджень є знаком, даним нам Господом в період Епіфанії, який чинить нас здібними розпізнавати тих, які є об’явлені утратниками Високого Поклику (Пс. 107:10, 11). Революціонізм буде поступати серед люду Правди, аж поки всі не будуть досвідчені й не займуть свого становища за або проти.

(59) Революціонізм, як шосте нищівне знаряддя, активний в номінальній церкві,тобто на подвір’ях серед тимчасово виправданих. За посередництвом Федерації Церков та обуреної Ліги Церков клір провадить революцію проти деяких добрих речей в тих системах, тобто хапається за владу й панує над номінальним людом Божим. Ті, котрі піддаються їхнім теоріям,стають побиті їхнім нищівним знаряддям. Таким чином вони стають побиті в своєму тимчасовому виправданні на право й наліво.

(60) Далі, революціонізм активний також поза подвір’ями, тобто в місті, і як такий приведе до символічного землетрусу,описаного в Об. 16:18-21. Цей великий землетрус, який має відбутися в майбутньому в третій фазі діяльності, «в місті», дозволив нам, на підставі дослідження характеру пересіювальницьких рухів в Правді, зробити висновок, що революціонізм є шостим нищівним знаряддям. Вже 24 лютого 1917 р. в депеші з Англії ми остерігали Дж. Ф. Рутерфорда. , що шосте пересівання з Єз. 9 було в тому краї. Шосте пересівання, які всі попередні, почалося між посвяченими,переносячись на виправданих, в кульмінаційний момент охопило ніби визнавців, для яких чужа правдива віра в Господа як їхнього Спасителя. Таким чином ми бачимо,що в усіх шести пересіваннях справдилися слова: «Бо час уже суд розпочати від Божого дому; [. . . ]» (1 Пет. 4:17; Єз. 9:6).

(61) Шосте пересівання одним відрізнялося від інших. Тоді як всі інші характеризував розділ між тими, котрі зберегли й тими, котрі тратили Святого Духа, теперішнє пересівання зазначається, головним чином, розділенням священиків від левитів, двох класів, які зберегли Святого Духа. Власне, цього ми повинні сподіватися в період Епіфанії (Мал. 3:2, 3; Мат. 7:24-27;1 Кор. 3:12-15; 4:5; 2 Тим. 4:1). Однак, не припускаймо, що теперішнє пересіваннязакінчиться за кілька років, воно триватиме трохи довше, до моменту, коли Велика Громада буде розпізнана як така.

(62) Якою чудовою є гармонія наших текстів! Взаємно переплітаючись гідним уваги чином, вони показують, як Єгова передбачив наші чудові часи! Як ці тексти настановляють нас, щоб ми пильнували,молилися, тримали самих себе в любові Божій і очікували на Христове милосердя,об’явлене в вічному житті, щоб ми були покірні, довіряли Господу, вільні від усіх божків самолюбства, світовості, блуду та гріха! Як ми зважали на ці перестороги в минулому? Чи ми є еволюціоністами чи їхніми симпатиками, чи противниками — ким? Дослідімо самих себе відносно нашого становища в шостому пересіванні, яке досвідчує нас до цих пір! «I хто встоїть,коли Він з’явиться [коли об’явить весь Свій люд в Епіфанії, Мал. 3:2]?» Хто? «У кого чисті руки та щиреє серце» — і ніхто інший! «Тому, мої любі, утікайте від служіння ідолам» (1 Кор. 10:14).

ТР ’63, № 208, стор. 44-49 ТР ’63, № 210/211, стор. 78-86