Коли захитається він, то душа Моя його не вподобає — Євр. 10:38.
Хитання може спочатку бути дуже малим зверненням з вузької дороги жертвування – лише поглядом, кинутим назад, жалем за полишеними речами, незначним сповільненням швидкості бігу в запропонованому нам змаганні, а потім в незначній схильності погоджувати Правду з домаганнями зіпсутої природи. Таким чином приготовляється дорога для підступів спокусника, який швидко помічає наші слабкі сторони, аби використати їх в спосіб, найвідповідніший в нашому випадку. Витончені неправди починають діяти проти розсудливості, приємні принади, під виглядом праведності, представляються для тілесного розуму і, майже непомітно, душа забуває свою «першу любов» до Господа і свій перший запал в Його службі та віддаляється від Правди і її духа, не керуючись більше святим Божим Духом. – R 1798
* * *
Хитання означає відступлення від своєї посвяти і повернення до життя в гріху, неправді, самолюбстві і світовості. Залишення грішного життя і посвячення себе Богові приносить Єгові велике задоволення, як читаємо: «Бо знаходить Господь уподобу в народі Своїм [святих]». Відповідно, Бог є більше незадоволений тими, котрі пізнали дорогу життя і залишили її, аніж тими, які ніколи не знали її. Ті перші знаходяться в руках Бога живого і призначені на знищення.
Бо це воля Божа [щодо вас], – освячення ваше — 1 Сол. 4:3.
Звертаючись до Божого Слова, аби упевнитись, що є Божою волею, ми дізнаємося, що та велика праця, якої Бог вимагає від нас, не є працею для інших, але працею в нас самих, працею підкорення, перемагання та опанування себе самого. Тому-то все інше – наше служіння домочадцям віри і наше чинення добра всім людям через місцеві і закордонні місії – є підмогою для цієї найважливішої праці в нас самих. Тому Апостол Павло під впливом натхнення говорить, що хоч би як красномовно ми проповідували Євангелію іншим, і навіть якби все наше майно віддали на їжу бідним, чи стали мучениками за добру справу, то без любові, що є Духом Христа і Отця, розвиненої в нас як домінуючої засади життя, ми були б нічим з Божої точки зору. – R 2411
* * *
Освячення означає відречення від себе самого і світу, а посвячення себе на служіння Богові. Практикування його в повній мірі розвине в нас характер, подібний до характеру Небесного Отця. Не менш важливою справою, аніж розвиток характеру, подібного до Божого, є прийняття Божої волі Його дітьми; і кожен, хто під час покликання з вибору піддався Божій волі, буде цілком таким, яким є Бог на духовному рівні існування, тоді як під час Посередницького панування Христа таке підкорення буде нагороджене досконалим людським життям.