На початку Нового року ми вітаємо Вас усіх в ім’я Господа, бажаючи Його найвідбірніших благословенств і запевняючи Вас в нашій любові та молитвах. Тепер, коли ТЕПЕРІШНЯ ПРАВДА ввійшла в свій сімдесят сьомий рік, ми віримо, що вона доведе, що є засобом ще більших благословенств для дорогого люду Божого (особливо для своїх Читачів). Ми підтримуємо звичай вибирання вірша девізу для наших Читачів, щоб вони могли роздумувати над його змістом упродовж цього року. Ми обрали вірш, який бачимо, як заголовок цієї статті.
Вірші наших девізів і надалі є джерелом численних благословенств і заохочення. Девіз на 1994 рік («В Твою руку кладу свою долю», Пс. 31:16), відповідно до отриманих звітів, був великим благословенством для багатьох, допомагав їм усвідомлювати свої привілеї і відповідальності, як також потреби відмовлятися від чогось, згідно з Божою волею. Нехай Пс. 31:16 не перестане бути благословенством з закінченням 1994 року, але нехай ним буде і надалі протягом довгого часу.
Брат Джонсон в своєму прекрасному поясненні Приповістей в E11:611-672, наблизив нам застосування того вірша як такого, що має особливий зв’язок з його часами, про що він писав у 1946 році (на 654 с., коментуючи 29 в.):
„Коли хтось зауважить особу, яка вірно виконує свою службу для Господа, Правди, братів та всіх інших людей, з якими має справу, то нехай визнає, що така особа тішилась прихильністю парусійного та епіфанічного посланників, а не тих пануючих левитських вождів, які перехоплюють владу” (ТР ‘46:67).
В той час, коли це застосування є завжди на часі і вдалим, наші коментарі будуть відноситись до людей, які живуть в часи перед заложенням Царства і в Царстві.
Процитований вірш на 1995 рік ставить питання: «Ти бачив?», насуваючи на думку, що ми спостерігаємо за тими, котрі є працьовитими – і тим самим цей вірш є по своїй суті об’єктивним. В будь-якому разі ми чуємо, що слушним є пороздумувати над висновками суб’єктивної думки, і що ми, власне, будемо поступати згідно нагадування нашого вірша, який може бути поділений на три частини:
Наша відповідальність за старанність в своєму занятті,
Обітниця, що наша праця може привести нас до підвищення по службі і величі,
Що старанна особа не служить або не буде служити особам неохочим, низького походження, тобто людям негідним (порівняй різні переклади цього вірша – п.п.).
Гебрайське слово хошок як прикметник з’являється тільки в Прип. 22:29 і означає темноту або морок [у переносному значенні тьмяний]. Подібно є перекладено гебрайське слово adam (напр. в Іс. 2:9; 5:15) на «чоловік», яке стосується до простої людини, низького суспільного становища, на противагу до людини з високого роду, вищого суспільного шару.
НАША НАЙВАЖЛИВІША ПРАЦЯ АБО ЗАНЯТТЯ
Що для нас всіх є найважливішим заняттям? Це праця, яку кожний провадить в собі, зростаючи в Христовій подібності. Так є тому, що не важливо, скільки праці хтось виконає для інших, якщо у власному серці і розумі не є переможцем, і Бог йому не довіряє. Бог може часом через когось виконати багато доброго, але з Божої точки зору, якщо така особа не розвиває Христової подібності, то їй самій це принесе не багато користі (1 Кор. 13:2,3). Якщо хтось не є відроджений в серці, то виконані послуги не є йому зараховані.
Першою річчю, яку всі з нас мусять виконувати, є постійне зростання в подібності до Христа – в вірі, надії, самоконтролі, терпеливості, побожності, братерській ввічливості, безкорисливій любові, покорі, скромності, відвазі, активності, самопожертві, довготерпінні, щирості, щедрості, ощадливості, і т.д. Крім перерахованих є багато інших чеснот, таких як ревність, радість, тихість, спокій, працьовитість, доброта, і т.д. Ця праця приготує нас всіх, якщо ми цього захочемо, до входу на почесне становище.
Допомагання іншим в теперішньому подорожуванні по життю і приведення невиправданих до виправдання, виправданих до посвяти, а також допомагання уже посвяченим особам, є важливою частиною нашої праці. В такий спосіб ми допомагаємо розвинути передреституційне Авраамове насіння, в міру того, як воно благословлене з вірним Авраамом (Гал. 3:9). Отже ми повинні старатися віднайти в світі осіб, які реагують на Боже запрошення, щоб Бог визнав їх за своїх дітей (Дії 17:27).
Проголошення післанництва Царства
Більше того, ми всі маємо виконувати працю для інших, пов’язану з Царством. Всі ми провадимо далі працю, представлену в загальних обрисах в Об. 19:5-9 і 11:15-18 (а особливо у 15 в.). На обкладинці нашого журналу БІБЛІЙНИЙ ПРАПОР читаємо вірш:
«І засурмив сьомий Ангол, – і на небі зчинились гучні голоси, що казали: „Перейшло панування над світом до Господа нашого та до Христа Його, – і Він зацарює на вічні віки!”».
Від 1874 року ми живемо в часах оголошення післанництва того Царства. Ми всі маємо поєднати свої голоси з голосами, власне, згаданими. Ця важлива прокламація триває, оскільки сурмлення сьомого ангела простягається на тисячу років.
Ми всі виконуємо працю оголошування післанництва про Христа як про Спасителя і Царя, а також про настання, вже незадовго, Його Царства на землі. Воно буде складатися більше, ніж з запровадження досконалих умов на землі на тисячу років (хоча так навчають деякі брати з номінальної церкви). Більше того це Царство принесе з собою Реституцію – людство воскресне зі стану смерті, воскресне до людської досконалості і буде жити вічно на досконалій землі. Тому прекрасному Царству не буде кінця (Іс. 9:6). Ми маємо привілей оголошувати про його близьке встановлення. Це є позитивна сторона нашого післанництва.
Спростування блудів
Ми маємо науки, які спростовують різні блуди (омани), будучи правдами нашого післанництва, показаними в голосі «громів гучних» з Об. 19:6. Ми видали багато видів літератури, таких як книжки, журнали Теперішня Правда та Біблійний Прапор, брошури, які містять не лише конструктивні вчення, але й багато учень, які збивають блуди. Всі ми озброїлись в нашому арсеналі в численні дуже помічні позиції. Ми не ведемо боротьби зброєю тілесною, але духовою зброєю, яка «міцна Богом на зруйнування твердинь, – ми руйнуємо задуми» і т.д. (2 Кор. 10:4,5).
ДВІ СРІБНІ СУРМИ
Вірш девізу заохочує нас бути старанними (тобто працьовитими) у виконанні нашої праці. Наша діяльність щодо інших охоплює голошення післанництва Правди, коли тільки маємо нагоду. Ми розглянули питання нашого післанництва, так як воно представлене в Біблії.
Два важливі післанництва є зображені в Біблії у срібних сурмах з Чис. 10:1-10 (детальний опис поданий в Е8, розд. 10, ТР ’53:81). В біблійних символах сурма вживається для представлення в типі якогось післанництва, а сурмлення в сурму означає оголошення післанництва. Отже ясно, що ці дві сурми з Чис. 10:1-10 є образними, оскільки є частиною права і розпоряджень, які стосувалися Скинії – всі ці розпорядження були типічними (Євр. 9:1-28; 10:1).
Обидві сурми були зроблені з одного литого куска металу, з одного джерела, з Біблії, як Слова Божого, і їх звучання залишається у взаємній гармонії – в частині монолітної цілості. Ми особливо прагнемо підкреслити, що Чис. 10:3 говорить про сурмлення двох сурм.
Певні інші тексти Святого Письма насувають думку, що сурма символізує післанництво, а її звучання – проголошення того післанництва.
Отже звучання Ювілейної сурми (Лев. 25:9), проголошує свободу землі та її мешканців, прекрасно показуючи в типі звіщення людом Божим післанництва Реституції, особливо під час Жнива.
Сім священиків, які сурмили в сурми, коли був оточений Єрихон (Іс.Н. 6:4-9,13,16,20), представляють теж саме, що й сім ангелів з сурмами в Об. 8:2-6 (і наступні вірші). Священики, коли сурмили, представляють те ж саме, що й сім ангелів, які сурмили в свої сурми – як знаємо це представляє проголошення послань семи ангелів.
Гедеон, який засурмив у свою сурму (Суд. 6:34), є типом на нашого Господа, який звіщає післанництво Євангелії протягом цілого теперішнього віку, тоді як триста Гедеонітів, які сурмили у свої сурми під час першої битви (Суд. 7:16, 18-22), представляють нашого Господа і Його вірний люд, який оголошує післанництво проти численних блудів в Жниві Віку Євангелії.
Тут виникає питання: Якими є ті два післанництва, прокламовані у Віці Євангелії? Зважаючи на зроблений наголос, ми безпечно можемо зробити висновок, що це два найважливіші післанництва, дані у Віці Євангелії. А які теми є найважливіші в Євангелії? Можна сказати, що це є післанництво про людське спасіння і післанництво про Божественне спасіння. Це ж саме можемо сказати іншими словами, що мають те ж саме значення: Реституція (приписана чи актуальна) і Високий Поклик. Це те, про що сказано як про прекрасні пісні – пісню Мойсея і пісню Агнця (Об. 15:3,4).
Якщо брати в загальному, то Божий План говорить про два спасенні класи, вибрані з-поміж людського роду, які отримають вічне життя через Христа в Божому Царстві: (1) небесний клас і (2) земний клас. Ясне зрозуміння Святого Письма в цілому не можливе без зрозуміння різниці, яку воно робить між тими двома класами: ми можемо говорити про цю різницю як про підставову лекцію в здобуванні біблійного знання (2 Тим. 2:15). І, очевидно, що це знання мусить бути збережене в пам’яті, щоб це допомогло нам в зрозумінні різних деталей, поданих у Святому Письмі.
Біблія з багатьох точок зору протиставляє ці два класи.
Існують дві дороги, по яких ці два класи можуть іти: перша – це «вузька дорого» (Мат. 7:14; Пс. 107:3,4), а друга – «дорога свята» (Іс. 35:8; 62:10).
Пісня № 19 (перші слова якої звучать: «Грай, сьома трубо, грай») символічно говорить про два спасіння. А на картці з текстом девізу намальовані дві сурми, щоб підкреслити проголошення двох післанництв Біблії.
ВІРШ ДЕВІЗУ ПОКАЗУЄ НАШУ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ
Отже будьмо швидкими в своєму занятті, і сурмімо в сурми про ці два спасіння, які ми вище вияснили! Наш річний девіз обіцяє, що працьовиті особи «стоятимуть перед царями». Тепер це може бути правдою лише символічно, але в час Посередницького панування буде правдою в дійсності, коли будемо служити Царям всесвіту (перш за все Христові і Церкві, Об. 5:10), а другорядно царям землі (Об. 21:24) – досконалому людству на землі. Таким чином, якщо будемо вірні, то отримаємо підвищення по службі і величність.
І навпаки, ми не хочемо служити недоброзичливим або негідним людям (Мат. 7:6; Іс. 65:20; Мат. 25:41-43). Такі особи не є і не будуть в світлі, але радше в темряві, оточені темнотою і в опозиції до Бога.
Нехай Бог благословить вірш річного девізу впродовж цілого року! Як річний гімн рекомендуємо пісню № 19.
Далі, в другій частині статті, ми будемо обговорювати тему тих двох спасінь. Третя частина допоможе нам в нашому занятті або діяльності проголошення Євангелії, і становить частину статті під заголовком Працьовитість, написаної бр. Полом С.Л. Джонсоном і опублікованої останній раз в РТ ’77:74-79; ТР’47:18-22.
Бо ми маємо не такого Первосвященика, що не міг би співчувати слабостям нашим, але випробуваного в усьому, подібно до нас, окрім гріха. Отож, приступаймо з відвагою до престолу благодаті, щоб прийняти милість та для своєчасної допомоги знайти благодать — Євр. 4:15, 16.
В хвилини спокуси ми повинні серцем піднестися до великого Учителя, з цілковитою певністю віри, визнаючи Його любов, Його мудрість і Його здатність допомогти нам, Його бажання зробити так, щоб усе допомагало на добре тим, які люблять Його. Коли ми прохаємо про поміч в часі такої потреби, то це напевно принесе нам Господню пораду, поміч і силу ходити в праведності, правді, чистоті і любові. Завдяки цьому ми будемо переможцями щогодини, щодня і остаточно – повними переможцями. – R 2248
* * *
Немає таких досвідчень, які переносить Божий люд від тіла, світу і сатани, щоб їх не переходив наш Господь. Та хоча Його спокуси не стосувалися гріха, але світовості і природного самолюбства, то були, все ж, болісними і виробили в Ньому симпатію до нас, які перебуваємо в подібних випробовуваннях. Це повинно наповнити нас довірою і наблизити до Бога через Нього і в Ньому для отримання допомоги в кожній потребі.
Хто вірний в найменшому, – і в великому вірний — Лук. 16:10.
Це не означає, що Божий люд має бути задоволений звичайною рутиною щоденного життя вдома чи на роботі, і має говорити собі: «Бог приймає мою працю так, немов би вона була зроблена безпосередньо для Нього в якійсь іншій, більш прийнятній формі»; натомість, це означає, що кожен, хто знаходиться в такому становищі, повинен день за днем старанно переглядати свої земні обов’язки і зобов’язання, щоб побачити, яким чином можна було б правильно і справедливо викроїти хвилини, години або дні від служби земним речам і земним інтересам, щоб пожертвувати їх для духовних речей і духовних інтересів, своїх та інших. Посвячене серце, самовідданий учень, буде використовувати так швидкоплинні хвилини, вживаючи їх, наскільки це можливо, для справи Отця. – R 3265
* * *
Характер особи проявляється у всьому, що вона робить. Тому її ставлення до малих справ і малих обов’язків є таким же добрим свідоцтвом її характеру, як і поводження у великих справах. Такою є Божа засада оцінення характеру, оцінення святих, вірність Господу яких у малих справах теперішнього життя Він розглядає як достатню гарантію вірності в майбутніх великих справах.
Бо чим серце наповнене, те говорять уста. Добра людина з доброго скарбу добре виносить, а лукава людина зо скарбу лихого виносить лихе — Мат. 12:34, 35.
Отож, нашою найпершою турботою повинно бути наше серце, щоб його почуття і нахили могли бути вповні під контролем Божої ласки, щоб кожен принцип правди і праведності міг бути там укорінений, а справедливість, милосердя, доброта, братерська ввічливість, любов, віра, тихість, стриманість, найвища пошана до Бога і Христа і гаряча любов до всіх рис святості могли бути міцно закріплені як провідні принципи життя. Якщо ці принципи будуть закріплені, утверджені в серці, тоді з доброго скарбу серця уста будуть говорити слова правди, розсудливості, мудрості і ласки. – R 1937
* * *
Серце є джерелом наших слів і вчинків; тому, якими є слова і вчинки людини, таким є її серце. Добре серце наповнене добрими словами і вчинками; лихе серце – лихими словами і вчинками. Наскільки ж необхідним є берегти серце в чистоті! Наступна настанова призначена особливо всім послідовникам Господа: «Над усе, що лише стережеться, серце своє стережи, бо з нього походить життя» (Пр. 4:23).
Улюблені, не дивуйтесь огневі, що вам посилається на випробовування, немов би чужому випадку для вас. Але через те, що берете ви участь у Христових стражданнях, то тіштеся, щоб і в з’явленні слави Його раділи ви й звеселялись — 1 Пет. 4:12, 13.
В неприязному ми світі можемо сподіватися, що одержимо лише зневаги, такі ж, як впали на нашого Господа, тому що учень не більший від свого Учителя. Світ, тіло і диявол противляться нашій дорозі. Існує боротьба всередині і страх назовні, і є багато стріл і вогненних жал, спрямованих на праведних. Якою ж є найбезпечніша постава душі в нещастях і суворих пробах? Чи це не є тихість перед Богом – очікування і пильнування, щоб перш за все пізнати Його керівництво, Його волю в кожній справі, перш ніж наважимось братися до якихсь справ, які часто мають велике значення? Тому Псалмист говорить: «Занімів я в мовчанні, замовк про добро [навіть від чинення чи говорення того, що виглядає добрим в моїх очах]». – R 1937
* * *
Нехай Божі Діти не дивуються, коли приходять випробовування, тому що їх посвячення означає страждання з Христом. Ці випробовування також не повинні їх знеохочувати, а радше мають бути причиною радості, бо вони дають їм привілей страждання з Христом, а такий досвід зробить нашу майбутню славу набагато солодшою. Чим більше ми переносимо страждань, тим більшою буде й майбутня слава. Нехай ця думка буде для нас заохоченням.
А помазання, яке прийняли ви від Нього, – воно в вас залишається — 1 Ів. 2:27.
Благословення і сила Господа супроводили в якийсь спосіб помазання Давида, – хоча як саме, ми не можемо зрозуміти, – даючи йому здібність зростати в знанні і т.п., пристосовуючи і приготовляючи його до обов’язків уряду, на який він був помазаний. Чи у зв’язку з цим ми не можемо розглядати помазання, яке сплинуло на Церкву від часу прийняття її Господом, як прообраз цього? Помазання Церкви не було фізичним помазанням; благословенства, які вона отримала, не були дочасними, бо члени Церкви зростали в ласці, знанні й любові як Нові Створіння, і як такі в майбутньому, в першому воскресінні, вони будуть вдосконалені і зійдуть на престол разом з нашим Господом і Учителем, своїм Головою. – R 3225
* * *
Старожитні ніколи не розуміли, що Помазанець буде складатися з певного числа осіб. Однак ця таємниця була вияснена Церкві Євангельського віку, а вірним є запевнене становище в цьому помазаному гроні. Святе серце і розум, сплоджені при посвяті, були завдатком їх спадщини, незмінним гарантом вірності Бога щодо вірних.
І будуть Мені вони власністю, – каже Господь Саваот, – на той день, що вчиню, і змилосерджусь над ними, як змилосерджується чоловік над синами своїми, що служать йому — Мал. 3:17.
Якби Господь послав нас шукати Його вибраних, то, мабуть, ми зібрали б таких, яких Він відкинув би як негідних, тому що ми не можемо читати сердець. Ця думка повинна розвинути в нас покору, ввічливість і лагідність в стосунку до всіх і повне сполягання на Господа, а також схильність шукати Його керівництва щодо нашої праці як Його слуг, подібно, як Самуїл пошукував Господа у зв’язку з помазанням Давида. – R 3225
* * *
Господь дав славні обітниці тим, які шукають Його як головної мети свого життя. Він чинить їх Своєю власністю, а навіть Своїми синами, що особливо буде заманіфестоване в цей великий день. Він поводиться з ними з делікатною доброзичливістю. Жоден земний батько не трактує своїх дітей з більшою поблажливістю, ніж це чинить Єгова щодо Своїх дітей, які знаходять задоволення у виконуванні Його волі.
Отче, у руки Твої віддаю [в депозит] Свого духа! — Лук. 23:46.
Наш дорогий Відкупитель звернувся з повним довір’ям до Отця, і сповнений віри заявив, що Він усе Своє життя і всі блаженні надії на майбутнє віддає любові Отця і силі Отця, щоб бути в гармонії з Планом і Словом Отця. І так само ми, як послідовники нашого Учителя, мусимо дивитись вперед з вірою, і в нашу смертну годину передати усі наші справи Тому, Який виявив Свою велику любов до нас не лише в даруванні Сина Свого, як нашого дорогого Відкупителя, але і в передбачливій опіці впродовж усієї нашої мандрівки, в Його великих і дорогоцінних обітницях, які йдуть перед нами і дають нам силу, заохочення і запевнення. – R 2473
* * *
Хоча на кілька хвилин перед Своєю смертю наш Господь відчув себе покиненим Богом, та, однак, в момент смерті до Нього повернулось усвідомлення Божої ласки, тому Він звернувся до Бога як до Отця. Його довір’я до Божої ласки було так повним, що Свої надії майбутнього існування Він без тіні сумніву доручив Отцівській силі, маючи досконале запевнення, що Отець знову поверне Його до життя. Дослівний переклад вказує, що Господь, також для блага інших, віддав на зберігання Отцю Свої людські життєві права і Своє право до людського життя.
Вірші Зоріння: 189. Статті з Вартової Башти: R 5621
Питання: Що означала для мене заслуга Христа на цьому тижні? Як на мене вплинуло Його довір’я Богові? Які благословенства вилились на мене, а через мене на інших?
Що на смерть віддав душу Свою, і з злочинцями був порахований — Іс. 53:12.
Як кожен, хто йде слідами Господа, мусить пережити певні гефсиманські досвідчення, то так само кожен, принаймні в якійсь мірі, мусить скуштувати всіх досвідчень свого Учителя. Тож не забуваймо шукати довкола себе нагод служити «братам», «малим», співучням Христа! Будьмо обережні, щоб не додавати наруг, які мусять впасти на всіх послідовників Агнця, але, навпаки, дарувати слова співчуття і допомагати нести один одному тягарі в труднощах і випробуваннях на цьому шляху. Таким чином ми найкраще покажемо нашому Господу і Голові, як ми оцінили б нагоду допомагати Йому нести Його хрест дорогою на Голгофу. – R 2473
* * *
Смерть нашого Господа не була вдаваною смертю. Його смерть була дійсною. Він був у всій Своїй істоті підданий смерті. Цей процес був повільним. Він тривав три з половиною роки і складався з Його фізичного виснаження, розумового смутку та фізичного насильства. Він так сильно нас полюбив, що для нашого блага впродовж трьох днів перебував у стані смерті. Його останні години життя також не пройшли в кращих умовах. Хоча Господь не вчинив ані гріха, ані злочину, все ж, був засуджений на смерть як грішник і злочинець з грішниками і злочинцями.
Якщо ви споживати не будете тіла Сина Людського й пити не будете крови Його, то в собі ви не будете мати життя — Ів. 6:53.
З радістю, любий Господи, ми споживаємо (присвоюємо для наших потреб) заслугу Твоєї чистої природи, принесеної в жертву за нас – для нашого виправдання. Ми також радо будемо учасниками з Тобою в чаші страждання, розуміючи, що це великий привілей – терпіти з Тобою, щоб у властивому часі також царювати з Тобою; бути померлими з Тобою, щоб у вічній майбутності жити з Тобою і бути подібними до Тебе й ділити Твою любов і Твою славу, як Твоя Наречена. О, щоб ми були вірні, не тільки у виконуванні цього символу, але також і в дійсності! Благословенний Господи, ми слухаємо Твоє Слово, яке говорить: «Чашу, що Я її п’ю, ви питимете, і хрищенням, що Я ним хрищусь, ви охриститеся». Господи, ми самі не здібні так жертвуватися, але Твоя ласка є достатньою для нас, тому що ми повністю Твої, тепер і навіки. – R 2436
* * *
Споживати тіло Сина Людського означає, серед іншого, присвоювати собі через віру Його досконалу людську природу, а пити Його кров означає, серед іншого, присвоювати собі через віру Його досконале життя. Таким чином ми присвоюємо собі з заслуги Христа докладну рівноцінність нашого боргу, який виник в результаті гріха Адама. Завдяки цьому присвоєнню досконалої людської природи і життя ми є визнані за досконалих і таких, що мають досконале життя. Без цього присвоювання ми є мертвими в Адамі і не можемо мати життя, але завдяки йому ми маємо життя. Споживання Його тіла і пиття Його крові, особливо останнє, означає, серед іншого, також участь Церкви в жертвенній смерті.
Чаша благословення, яку благословляємо, – чи не спільнота то крови Христової? Хліб, який ломимо, чи не спільнота він тіла Христового? Тому що один хліб, тіло одне – нас багато — 1 Кор. 10:16,17.
Це одна чаша, хоча вона має сік з багатьох виноградних грон, так як один хліб, хоча він складається з багатьох зерен. Зерна не можуть зберегти своєї індивідуальності і свого власного життя, якщо мають стати хлібом для інших. Подібно, грона не можуть залишатися гронами, якщо мають стати оживляючим напоєм. Тому бачимо красу слів Апостола, що Господній люд є учасником одного хліба і однієї чаші. Тут немає іншого шляху, яким ми могли б осягнути нову природу, як тільки прийняття Господнього запрошення пити Його чашу і бути переломленими з Ним, як члени одного хліба [буханця], і бути поховані з Ним в хрещенні в Його смерть, і в такий спосіб осягнути з Ним воскресіння слави, честі і безсмертя. – R 2771
* * *
Хоча основною думкою, символізованою в Господній Вечері, є виправдання, то наступною є посвячення. З цієї точки зору чаша, наповнена для нас Отцем, символізує страждання, пов’язані з процесом жертвенного вмирання, а хліб символізує людську природу Церкви, складену в жертвенній смерті. Так в Пам’ятці є представлена смерть Ісуса і Церкви.
Вірші Зоріння: 54. Статті з Вартової Башти: R 5341
Питання: Чи я страждав на цьому тижні з Господом і братами? Яким чином? В яких обставинах? Що мені в цьому допомагало або перешкоджало? З якими результатами?
Повідомити про помилку
Текст, який буде надіслано нашим редакторам: