Девіз 1995 (3 частина): Працьовитість

Читати Девіз 1995 1 частина: Ти бачив людину моторну

ВІРШ  НАШОГО  ДЕВІЗУ НА  1995  РІК

(3 частина)

«Ти бачив людину, моторну в занятті своїм?

Вона перед царями спокійно стоятиме,

та не стоятиме вона перед простими»

Прип. 22:29

ПРАЦЬОВИТІСТЬ

НАШИМ наміром не є дебатування про світську працьовитість, хіба що вона дасть нам кращі приклади цього достоїнства. Нашим наміром є обговорення працьовитості з точки зору її значення, яке вказує на те, що ми робимо або що ми маємо робити щодо Бога і наших ближніх, як вираження релігійності, яку ми сповідуємо. З цієї точки зору працьовитість є достоїн­ством, показаним у Божому Слові. Але не тільки це, бо ж ціла природа вчить нас актив­ності. Ми бачимо її в порах року: весна виконує свою працю, пробуджує до життя родючість землі; літо прискорює дозрівання плодів зем­лі; осінь приводить деякі з них до повного дозрівання, а інші – до початкового зростання, і приготовляє їх до зимового сну; зима приво­дить більшість живих, але несвідомих рослин до бездіяльності, і при допомозі снігу приготов­ляє землю до повторного плодоношення, а також сніговою периною захищає деякі ґатунки збіжжя до майбутнього росту.

Зорі в безперервному русі кружляють навко­ло своїх осей і орбіт. Величезне сонце з почетом планет та їх супутниками перебуває в безперервно­му русі, даючи своє благословенство світла, тепла і життя. Хмари теж завжди активні; вони збирають запаси вологості з землі і морів, які потім повертаються на землю у вигляді дощу і снігу. Океан теж майже завжди в русі своїх течій, таких, як Гольфстрім, яка несе благословенства західній і північно-західній Європі. Течії Арктики і Антарктики приносять благословен­ства деяким тропічним країнам, злагоджуючи хвороби і спеку спекотних районів.

Земля дає урожай тому, хто її старанно обробляє. Гори доставляють рівнинам свіжу во­ду, перетворюють рівнини на урожайні простори. Швидкоплинні струмки збираються в потоки, з яких повстають ріки, які створюють озера; затоки і океани залишаються в своїх межах. Дощі і вітри освіжають повітря на благо живих істот. Завдяки активності природи благословенним є також життя тварин. І так ціла природа дає нам лекцію працьовитості.

ВІДПОВІДНІ ПРИКЛАДИ І НАУКИ БІБЛІЇ

Біблія зі своїми законами і прикладами навчає цієї лекції ще виразніше, ніж природа. Досконалий Адам мав сад Еден: «І взяв Господь Бог людину… щоб порала його та його догля­дала» (Бут. 2:15). Та ж сама заповідь, яка вимагала, щоб Ізраїль відпочивав в суботу, наказувала працювати протягом шести днів (Вих. 23:12; Повтор. 5:13). Соломон навчав, що нероба повинен розмірковувати над працьо­витістю мурашки; що лінивий стає убогим і під­даним іншим, бо є марнотратним, а пильний стає багатим і сильним; він також радить, щоб кожен використовував всі нагоди, які тільки трапля­ються (Прип. 6:6-8; 10:4,5; 12:11,24,27). Він хвалить працю, яка є корисною (14:23), яка веде до вивищення і величі (22:29), і хвалить старанну жінку як дуже поважану (31:10-27). Соломон також закликає до старанності в праці в те­перішньому житті, бо в стані смерті немає ніякої активності (Екл. 5:12; 9:10; 11:6).

Ісус заохочує своїх послідовників до праці (Ів. 9:4), а Павло дає свідоцтво щодо тих самих діл (Рим. 12:11). Він говорить братам, щоб працювали і були в стані допомагати тим, які є в потребі, а все те чинили з тихістю, говорячи, що той, який не працює (якщо в стані пра­цювати), не повинен діставати харчу від інших (Еф. 4:28; 1 Сол. 4:11,12; 2 Сол. 3:10-12). Треба працювати, щоб забезпечити свої родини, бо хто цього не робить той зрікся віри і гірший від невірного (1 Тим. 5:8).

Біблія не тільки через правила, але й через приклади рекомендує нам працьовитість. Каїн і Авель працювали. Каїн як землероб, Авель як пастух. П’ять братів Йосипа, як особливо пра­цьовиті були представлені фараонові, а він, зва­жаючи на їх активність, поставив їх над своїми стадами, і отарами. Мойсей був покликаний до визволення Ізраїлю тоді, коли пас отари Їтра. Гедеон був покликаний до почесного визволен­ня Ізраїлю з руки мідіянітян, коли молотив пше­ницю. Саул був зайнятий пошуком загубле­них ослиць, коли був помазаний на царя Ізраї­лю. Давид пас вівці, коли був запрошений до Самуїла і помазаний на царя. Також активно і ко­рисно працювали Йосафат, Єзекія, Йосія. Неемія, і виявляли активність в своїй діяльності.

Наш Господь ходив і чинив добро, а Павло працював більш щедро і плідно, ніж одинадцять Апостолів. Повищі та багато інших роздумів виправдовують жертвування часу на дослі­джування цього предмету, Богові на хвалу і на добро наше та інших.

ВИЗНАЧЕННЯ ПРАЦЬОВИТОСТІ

Нашим предметом є скоріше працьовитість, ніж праця, але раніше ті слова вживались синонімічно, і навіть тепер часто вживаються для зображення тієї ж ідеї, що й слово праця (напр. робочий клас), не в значенні тяжкої праці, але в значенні працівників фізичної праці, за­гально як класу, напр. вживаємо це значення в словах: «Праця і капітал ведуть між собою  боротьбу». Працьовитість є достоїнством розуму і серця, яке чинить так, що людина проявляє пильну і корисну активність. Не можна назвати працьовитим когось, хто ліниво і повільно виконує стільки праці, скільки мусить виконати. Також ми б не назвали працьовитим того, хто чинить багато некорисних речей. Працьо­витою людиною ми назвали б радше того, хто пильно задіює себе в корисній праці. Тобто правильно визначена працьо­витість є старанною корис­ною активністю. Працьовита людина не дозво­лить, щоб трава виросла під її ногами; не є та­кож працьовитим той, про кого говориться: «Завтра, завтра, аби не сьогодні, говорять ліни­ві», ні той який завжди хоче щось зробити, але нічого не робить, обмежуючись тільки бажан­ням. Працьовита людина – це така людина, як Ян Веслі, який про сказав себе: «Я постійно в поспіху, але ніколи в переполоху, вільний час і я вже давно попрощались один з одним».

Працьовита людина зацікавлюється багать­ма речами і на кожну знайде вільну хвилину. Один письменник одночасно писав п’ять книжок, бо зауважив, що це дозволяло йому довше розмірковувати над обрисами предмету і краще виконати працю, а в проміжках часу, так використовуваних, його розум працював більш плідно, аніж коли б він весь час був сконцентрований над однією справою. Хтось може бути без перерви зайнятий вічним двигуном, але хто буде називати його працьовитим, якщо його велике посвячення для тієї справи є ціл­ком безплідним. Але впевнений письменник доброї книжки, працьовитий винахідник ко­рисного предмету, або тяжко працююючий ме­ханік, який виробляє якийсь корисний продукт, в нашій оцінці можуть бути названі працьо­витими.

Подібно вірний дослідник Слова, ревний вчитель Правди, особа, яка старанно зростає на подобу Ісуса – ми думаємо, що їх дійсно можна назвати працьовитими особами в релі­гійних справах.

КОЛИ БРАКУЄ РЕЛІГІЙНОЇ ПРАЦЬОВИТОСТІ

Поміж віруючим людом Божим є багато та­ких, котрим бракує релігійної працьовитості. Такі особи не орють полів своїх сердець і розумів через зречення самих себе і світу, щоб приготу­ватися до засіву насіння Правди й одержати корисний збір побожного врожаю, але дозволяють, щоб поля їх сердець і розумів обросли символічним бур’яном, терниною, осотом чи травою. Отож так буяють найрізноманітніші форми самолюбства і світовості. Деякі не засіва­ють полів своїх сердець і розумів Словом, але дозволяють, щоб ці поля були облогом, залишаючись без Правди, а в результаті дають місце на­сінню нікчемної омани.

Інші не створюють символічних садів з розумів інших людей і не засівають їх добрими зернами Царства, щоб зробити ті розуми врожайними садами для Господа. Також вони не проповідують доброго Слова Божого, яке, засіяне в відповідних серцях і розумах, вродило би рясні плоди.

Ще є такі, які не дбають добре про сади своїх власних сердець і розумів, відповідно не полють бур’ян, не розпушують землю, не підли­вають і не удобрюють ґрунт, а в наслідок цього не приносять відповідних плодів праведності – це ті, котрі не впроваджують Божого Слова в чин. А вірні роблять так, що приносять користь – одні в тридцятеро, інші в шістдесят, а деякі в сотні разів.

Також є такі, котрі не пильнують своїх сим­волічних садів, не охороняють їх від непрошених гостей, а в наслідок цього прилітають птахи омани і видзьобують зерно Правди з м’якого ґрунту серця. Неприязні упавші ангели прихо­дять і затоптують м’яку землю так сильно, що вона стає твердою і молоді рослинки не можуть її пробити, а птахи гріха прилітають і з’їдають насіння, яке лежить під верхом, або ж дзьобають рослини, які проростають з глибше засіяного насіння. Так відбувається по причині їх небережливого ставлення до своїх символічних садів.

Деякі тримають свої серця і розуми прикри­тими, і туди не доходить сонце Божої любові, не доходить дощ Його Правди, ні благодатна роса Його провидіння, а це означає, що вони не досягають через молитву відкритого неба, щоб звідти черпати заспокоєння своїх потреб. Інші, делікатні, живуть ніби в тепличних умовах, а це є причиною того, що в час утиску вони ламаються під ударами бурі, або ж в’януть під впливом палючих сонячних променів або ж мерзнуть від холоду, коли вдарять заморозки.

СКЛАДОВІ ЧАСТИНИ ПРАЦЬОВИТОСТІ

Наше визначення працьовитості, другоряд­ної ласки, показує, що вона складається з трьох складових. Першою з них є активність, яка насправді є серцем працьовитості, бо активність передусім працює. Не може бути ніякої пра­цьовитості без активності. Тому активність є го­ловною складовою частиною працьовитості. Механік, студент, учитель і бізнесмен мусять бути активні: мусять працювати, щоб бути працьовитими. Той, хто є релігійно працьовитий, мусить бути активним в своєму релігійному житті.

Хоча активність є основною частиною працьовитості, то, однак, не єдиною. Необхідним для працьовитості є також її поєднання з старанністю. Бо якби хтось ви­конував якусь працю, а не був нею захоплений, тоді ми не могли б його назвати працьовитим. Коли б хтось виконував працю ліниво, сонно, байдуже, без запалу, то не могли б такого назва­ти працьовитим. Коли б він працював помалень­ку, то також не могли б такого назвати працьо­витим. Якщо хтось хоче бути працьовитим, мусить працювати старанно. Також ми не могли б мати достоїнства працьовитості, якби не додавали до активності ревної старанності. Тобто, коли хочемо розвинути це достоїнство в релігійній сфері, то мусимо до його активності додати ревну старанність. В загальному кажучи, навіть ці дві частини не дають нам цілковитого уявлення про працьо­витість. До цієї ревної активності мусить бути додана корисність. Багато людей знаходяться у великому пориві активності і діяльності. Вони працюють щоденно, часто від світанку до ночі, і завжди незадоволені, якщо чогось не роблять. Їхня праця не має мети, до якої могли б спішити і досягти, і з цілою їх ревною активністю нічого не досягають, або ж не багато, тоді як інші з меншими затратами своєї енергії і часу досягають багато.

Чому є така різниця? Перші не роблять нічого корисного, тому не отримують користі, а інші роблять, і тому мають успіх. В першому випадку є потрібна практичність, як мета їх ревної старанності і активності, бо вони як ненамащена вісь, яка робить багато галасу надаремно і спричиняє тертя, але спізнює подо­рож. Вони є як немащене машина, яка в резуль­таті тертя робить багато даремного галасу, виробляє тепло, але її праця є незначна. З того випливає, що до старанної ревної активності потрібно додати корисність, бо лише тоді ми дійсно здобуваємо працьовитість. Те саме досто­їнство мусить бути додане до ревної активності в релігійних справах, коли ми хочемо здобути релігійну працьовитість, гідну своєї правдивої назви.

ҐАТУНКИ ПРАЦЬОВИТОСТІ

Як можна зауважити на підставі попередніх досліджень, є два роди праць­овитості: світська і релігійна. Кожна з них є до­брою на своєму місці. Обмежуючи свою увагу до релігійної працьовитості, ми можемо сказати, що сфера її активності знаходиться в розумі, серці та волі одної людини щодо розумів, сердець і волі інших людей.

Розум людини є зайнятий старанням зрозуміти Правду. Він збирає свою енергію, щоб зрозуміти Правду не тільки загально, але також детально, і не перестане цього робити, аж поки не зрозуміє кожну деталь. А в справах, яких не може зрозуміти своїми власними зусиллями, він звертається до братів за потрібною інформацією. Також він старанний в зберіганні вже здобутого знання Правди. Тому він час від часу працьовито її переглядає, аби переконатися, чи Правда і від­повідні вірші так глибоко закарбувалися в пам’яті, що кожної хвилини у відповідних обставинах він може швидко їх собі пригадати. До зрозуміння і за­пам’ятовування Правди він додає роздумування над нею. У цьому процесі він додає докази і різні об­ґрунтування Правди. На цьому етапі він порівнює, протиставляє відмінності, або ж поєднує ці два процеси, аж в довершенні досягає доброго зрозуміння Правди, загально і детально.

Крім того він додає любов до Правди і до її до­слідження, про що вже була мова. Це дає не тільки більшу витривалість в зберіганні Правди, але діє так, що Правда стає Божою силою, функціонує в його серці, а воно слушно їй під­порядковується. Натомість, навчаючись Правди, він піддає свою волю під її вплив, а коли є вірний, то робить це витривало. Силу своєї волі він ставить після знання і любові до Правди, підштовхуючи їх з динамічною силою до збільшення зрозумі­ння, запам’ятовування, роздумування і любові до Правди – а тим самим воля посвяченої особи стає живою силою.

Релігійна працьовитість діє енергійно в про­повідуванні Правди іншим. Коли ми скуштуємо цієї доброї речі, не поступаймо так, як зробив один хлопець, який дістав в подарунок фрук­товий торт і самолюбно заховав його в скрині, і тримав його так довго, аж той торт зіпсувався. Бо ж якщо хтось самолюбно затримує Правду для себе самого, як сталося з тортом хлопця, вона здефор­мується і зіпсується. Це, між іншим, є показане в типі надміру манни, назбираної деякими ізраїльтянами – в ній завелися черви і вона засмерділась!

Вірне любляче серце, яке було відсвіжене правдою, з охотою ділиться нею з іншими. А та­ке ділення, замість зменшувати запаси її власни­ка, побільшує їх, бо під час проповідування її іншим Правда стає яснішою для здібностей сприйняття, здорового розуму, а ще й до того глибо­ко закарбовується в пам’яті. Господь, оцінюючи таке становище, без сумніву, в нагороду за таку працьовитість дає задіяній особі повнішу можливість зазирнути в її висоту, глибину, довжину, і ширину. Визначна частина старан­ності вірної особи полягає в тому, чи вона ділиться Правдою з іншими.

Релігійна працьовитість виявиться також в практикуванні Правди, якої людина вчить­ся і переказує іншим. Головною причиною уділення нам Правди і супроводжуючих її при­вілеїв є розвиток в нас Божої любові з чисто­го серця, доброго сумління і необлудної віри. І не може бути кращої сфери працьови­тості, аніж старанне впровадження Правди в життя в значенні розвитку характеру, подібного до Божого і Христового.

Незважаючи на те, як працьовито ми дослід­жуємо і поширюємо Правду, якщо не впро­вадимо її в чин через розвинення в собі характе­ру на подібність Христового, то наша працьо­витість у великій мірі, якщо йде мова про нас, є даремною. Бо ті, які тільки слухають і про­повідують Слово, вони недостатньо розвинені і тому не роблять відповідного поступу, вони не є виконавцями Слова, і тому обманюють самих себе. Ми мусимо докласти усю ревність, щоб розвивати в собі першорядні достоїнства, а по­тім зробити їх активними, а це остаточно призведе до того, що вони збільшуватимуться в нас, якщо ми хочемо мати кваліфікації до становища в Цар­стві, до якого ми були покликані (2 Пет. 1:5-11). До всякої нашої діяльності додаймо усяку ревність, щоб все виконати.

СІМ СТУПЕНІВ ПРАЦЬОВИТОСТІ

Можемо сказати, що працьовитість мусить бути присутня, коли ми робимо якісь кроки на нашій християнські дорозі – інакше кажучи, вона має свій уділ у всякій активності христи­янського життя. І не тільки, працьовитість також присутня в кожному обрисі з семи ступенів християнського життя. Так, як в при­роді працьовитість є активна у всьому, такі в цьому достоїнстві.

В природі ми спостерігаємо працьовитість в просторі і часі, в порах року, в сонячних сис­темах, в хмарах, струмках, потоках, ріках, озе­рах, затоках, морях і океанах, в вегетації рослин і у всіх живих істотах. Працьовитість – це закон природи.

Ми знаходимо її в благодаті. Правдива посвята з пе­вністю є справою працьовитості і плідності. У вірної особи має місце енергійне самозречення і відречення від світу.

Роздумуючи над Господнім Законом вдень і вночі, вірні проявляють працьовитість в дослідженні Слова через його сприймання, пам’ятання, зрозуміння, любов і послух до нього.

У цій завжди рясній своїй праці для Господа, свідкуючи Правду, вони проявляють безу­мовну, славну, пильну і корисну активність тоді, коли використовують кожну можливість представлення Правди іншим в дусі любові, в мудрий спосіб і відповідними методами.

В практикуванні Слова працьовитість осо­бливо буде наголошувати на всіх, тобто семи вищих першорядних достоїнствах: вірі, надії, самоконтролі, терпеливості, побожності, братерській любові, безкорисливій любові, і на кожному зокрема, в гармонії з іншими, а в такій доміну­ючій гармонії працьовитість провадить до крис­талізації 17 нижчих першорядних достоїнств, 17 другорядних достоїнств і 14 третьорядних до­стоїнств, працьовито розвиваючи кожне з них, допроваджуючи кожне до властивої співпраці, домінування, підкорення, як того вимагає кож­ний випадок і досвід. Така працьовитість буде активною в пильнуванні, пильно досліджуючи характер, думки, мотиви, слова і вчинки, оточення і впливи, які діють на особу, остерігаючись якого-небудь надуживання в кожному предметі свого дослідження.

Аби мати властивого духа і здатність до молитви, потрібно мати пильність в нашому безперестанному молінні. Легко помилитися в то­му, про що ми просимо, або ж в дусі і способі прохання. Така пильність також потрібна, аби запобігти помилці в розумі і втримати зосередженість серця, розуму і волі незмінно на Господі, особі і речах про які ми молимось.

А що скажемо про останній ступінь нашої вузької дороги, витривалості в зношенні зла з приводу лояльності до Божого Слова? Багато утисків, труднощі, випробування і спокуси стискають в кільце нашу вузьку дорогу, на якій ми мусимо у властивий спосіб розвинути найбільшу чуй­ність і пильність, щоб витримати в них з лояль­ності щодо Божого Слова.

ПОТРЕБА ПРАЦЬОВИТОСТІ

Це достоїнство є дуже потрібним. Навіть природа вказує на це. Працьовитість є потрібна для збереження Всесвіту. Бо якби його закони не діяли, то наступив би катастрофічний розпад матерії. Розвиток характеризує всяку живу природу. Вітри, сніги і дощі очищають атмос­феру. Вода мусить текти, щоб наводнити сушу. Будова всіх живих тіл показує, що вони присто­совані до завзятої праці.

Це є також правдою і в духовному царстві. Наші духовні здібності і сили є так сконструйо­вані, що мусять бути активні, щоб могли розви­ватися. Це видно в наших духовних здібностях розуміти, робити висновки, пам’ятати, уявляти і роздумувати. Ми можемо це зауважити в діяльності наших духовно-артистичних здібнос­тей. А навіть набагато краще можемо заува­жити це на підставі діяльності наших духовно-моральних здібностей, можливостей і достоїнств щодо себе і світу, а найкраще ми це бачимо в активності наших релігійних здібностей, можливостей і достоїнств щодо Бога, Христа, братів і світу. Бог постановив, що працьовитість потрібна у всіх тих сферах нашої діяльності, як закон існування і розвитку, оскільки вона діє через завзяту працю.

КОРИСТІ, ЯКІ ВИНИКАЮТЬ З ПРАЦЬОВИТОСТІ

Користі від працьовитої і ефективної активно­сті є різноманітними. Працьовитість охороняє нас перед зіпсуттям. Так як стояча вода стає калюжею, в якій розмножуються шкідливі мікроби і до якої притягуються мушки і комарі, які розносять хвороби; як невживані ключі, ножі, плуги і машини ржавіють, так само і не­вживані розумові, артистичні, мо­ральні і релігійні здібності зникають. Так як невживані органі наших тіл стають слабкими і вироджують­ся, так само Правда, духовні почуття, достоїнства і воля слабнуть і вироджуються в бездіяльності.

З іншого боку, як швидкоплинні струмки очищаються і побільшуються, так досліджувані Правди стають яснішими, ширшими і глиб­шими. Як ключі, ножі, плуги і машини більше блищать, коли їх використовують, так теж і роз­вивання духовних почуттів, достоїнств і волі робить так, що вони стають чистішими, шляхет­нішими, сильнішими і яснішими. З певністю, працьовитість в доброму виключає зло і запо­бігає його проникненню до наших розумів, сердець і волі. Часто це допомагає іншим врятуватися від доступу або переваги зла в їх серцях, розумах і волі. Немає такого добро­го почуття, якому б не допомагала працьовитість в його розвитку. Немає духовного інтелекту, якого б працьовитість не зміцнила у викорис­танні конкретних своїх здібностей. Немає досто­їнства, яке б не зростало і не зміцнялось, не урівноважувалось, не кристалізувалось через вірне її практикування. Немає нової волі, яка б, працьовито розвиваючись, не ставала силь­нішою і остаточно скристалізованою.

Тому працьовитість розвиває велику силу Святого Духа в нас. І вона має ті прикмети, що діють через багато дрібних справ в житті. Небагато є таких, які є покликані до чинення великих речей і притягують увагу загалу. Однак всі ми маємо багато малих речей до виконання, і пра­цьовитість вихоплює всі можливості і добре їх виконує, так, що велика праця, поклик і вибір так працюючої особи стають певними і запевня­ють їй місце в Царстві. І це є, власне, найбільша працьовитість, яка примножує один талант до десяти, а потім отримує талант тієї особи, яка свій загорнула в хустину і закопала в зе­млю, навіть примноження одного таланту до двох чи трьох вимагає працьовитості і ефективної активності.

В Роттердамі було два портрети, виконані Рембрандтом. Один був його першою картиною – дуже слабким полотном. Другий же був шедев­ром живопису, одним з найкращих існуючих портретів. Ті два портрети розділяли роки і пра­цьовитість, присвячені живопису. Немає справжньої досконалості без великої праці.

Завдяки працьовитості малі початки вирос­тають до великого результату. Хоча всі початки праці є тяжкими, то, однак, працьовитість полегшує труд кожного заняття. Без працьови­тості і важливої мети навіть великі речі можуть в кінці виявитись безкорисними. Прикладом може бути римський імператор Калігула, який збудував великий військовий флот, а потім послав моряків на непотрібну безцільну роботу збирання каменів і ракушок. Добре спрямована працьовитість в духовних справах завдяки Божій допомозі приносить найбільші і найкращі результати. Якби ми хотіли осягнути користі, описані вище, та ще багато інших, то стараймося з великою пильністю застосувати на практиці працьовитість, виконувану згідно Божих способів.

ДЕЯКІ ПРИКЛАДИ ПРАЦЬОВИТОСТІ

Не всі з Божого люду є так само пильні, оскільки одні більш працьовиті, ніж інші. Понад усяке порівняння, Ісус був найбільш працьови­тим з усіх Божих слуг на землі, тому що під час трьох з половиною років служби Він вжив 99% своєї досконалої життєвості (що було доведено через кривавий піт, що стікав з Нього в Гефсиманії, і це було доказом Його крайнього нервового виснаження, а також тим, що Він висів на хресті лише впродовж шести годин, тоді як було відомо, що чоловіки в розквіті сил під прокляттям Адамовим могли висіти живими впродовж семи днів). В той же час Адам, який був так само досконалий перед упадком, як і Ісус, жив під прокляттям аж 928 років, перш ніж помер в результаті його дії. Діяльність Ап. Павла, яка є принаймні настільки ж вели­кою, як і діяльність решти одинадцяти Апостолів, була також проваджена на високому рівні. Арій був повний активності як автор прози і поезії. Він також був оратором і про­повідником, учителем і диспутантом. Лютер впродовж 34-річної реформаторської діяльності, а особливо впродовж 28 років цієї праці, звершив май­же стільки в сфері проповідування і навчання, викладання, писання, порад і органі­зації, що можливо не зробила жодна інша людина, яка жила до того часу, впродовж своїх 28 років діяльності.

Ян Веслі був людиною незвичайної працьовитості. Крім написаних 12 величезних томів (в форматі royal octavo) він підсу­мував праці інших авторів у 60 томах в та­кому ж форматі. Він подорожував на конях або возом, проїхав в подорожах 250.000 миль, виголосив 40.000-50.000 проповідей, завідував працею кількасот подорожуючих і світських проповід­ників. Керував сотнями церков (званих товариствами) і будовою сотень каплиць, поза вико­нанням великої пасторської праці і зайнятістю в різних дискусіях.

Пастор Рассел, наступний після нашого Господа, був найактивнішим з усіх. Написав більше, ніж хто-небудь з перерахованих мужів, проїхав близько мільйона миль, викладав в середнь­ому п’ять разів на тиждень, провадив двогодин­ний теологічний семінар під час обідньої перерви, наглядав над написанням кількох мільйонів листів, з яких біля 400.000 написав сам, завідував вели­кими підприємствами, мав нагляд над бюро, в якому впродовж кількох років працювало близько триста промовців, також над кольпортерською працею, в деяких роках з тисячею актив­них кольпортерів, і працею волонтерів, які розноси­ли в деякі роки 50.000.000 буклетів. Видавав книжки, з яких розпродано понад 10.000.000 екземплярів, а також розпродано більше ніж 2.000.000 екземплярів брошур. Його проповіді друковано в понад 2000 газетах і часописах, тираж яких сягав понад 15.000.000 екземплярів щотижня. Опрацював і видав Фотодраму Створення, ви­ставляючи її в сотнях міст Сполучених Штатів, в Канаді і Європі, частково в Австралії і Пів­денній Африці. Також провадив сіоністську працю, брав участь в різних конференціях, в останні роки був пастором в 1200 зборах, завідував родиною Бет-Ел, яка впродовж кількох років складалася з 200 членів. За винятком нашого Господа, жодна інша людина не вико­нала стільки праці для Бога, як він упродовж 40 років – більшість тієї праці він виконав за 32 роки.

Наш дорогий брат Пол С.Л. Джонсон теж повинен бути сюди зарахований. Він виявив велику працьовитість ще за життя брата Рассела, особливо в пілігримській праці з травня 1904 року. Результатом його великої активності в пересіванні в 1908-1911 роках була хвороба (Е 10:123-127). Після смерті бр. Рассела, 31.10.1916 р., коли він уже був епіфанічним посланником, він продовжував служіння у великій працьовитості. Більше ніж 30 років він писав статті для публікованих ним двох журналів. Багато з них були дуже детальними, контроверсійними і складними до написання; вимагали багато дослідження і пошуків. Він написав 17 томів Studies in the Scriptures (Епіфанічні Дослідження Святого Письма), 14 з них видав, як також інші книжки, брошури, мільйони безплатних трак­татів. Впродовж 50 років він виголосив багато викладів і проповідей, а в останні свої роки керував бюро проповідників в кількості понад сто промовців (деталі в ТР ’5l, № 133).

Ми представили тут деяких Божих мужів, які мали десять талантів і десять мін, і яким було додано талант і мін невірних. Крім перечислених вище були ще інші брати поміж Божим людом, які відрізнялися працьовитістю, як це показують притчі про таланти і міни.

МОТИВИ ПРАЦЬОВИТОСТІ

Існують різні мотиви працьовитості. Деяких оживляє страх, інших надія зиску, сварки, пиха, і т.д. перемішані з любов’ю до Бога і людини, прагненням подобатись Йому і підтримуванням Його справи. На початку в кожній особі серед Божого люду, крім Христа, було більше або менше тієї мішанини добра і зла, але в міру того, як вони просунулися вперед при допомозі очищаючих Божих провидінь, через омивання себе у воді Слова і через щораз більшу міру Святого Духа, всякі домішки усувались, а залишилось лише чисте золото Божого характеру в Малій Черідці і чисте срібло характеру нижчого від Божого у Великій Громаді. Якщо мова йде про решту посвячених, то щодо них діє та сама засада, в міру того, як вони роблять поступ під наглядом мо­тивів вищих першорядних достоїнств в своїх зусиллях подобатися Богу і прославляти Його, піднесення своїх братів до чинення добра всім, з ким вони співпрацюють в правдивій працьови­тості Божих дітей.

Магнат Зінзендорф, в часи своєї молодості, коли був у Парижі, побачив прекрасний образ Господнього розп’яття з написом: «Це я зробив для тебе! А що ти зробив для мене?» Впродовж довгих років цей образ був натхненням для служіння Господу. Так як і він, ми можемо знайти біля під­ніжжя хреста натхнення для працьо­витості на користь Бога, Христа, братів і світу, включаючи в це своїх ворогів, навіть най­гірших.

НАДУЖИВАННЯ ПРАЦЬОВИТІСТЮ

Працьовитістю можна надуживати. Одним з таких надуживань є перебільшення. Таке перебільшення складається з чинення однієї речі забагато і задовго. Це зло можна перемогти не через перебування в бездіяльності, а через зміну заняття. Без сумніву, через урізноманітнен­ня своєї праці такі брати, як Лютер, Веслі, Рассел і інші були в стані виконати так багато без надуживання працьовитості. І в цій справі різнорідність є приправою життя.

Іншим способом надуживання працьови­тістю є погано виконана праця. Такий вид праці виникає з лінивства і є шкідливим. Це можна перемогти, приступивши до праці з більшим запалом.

Третім надуживанням працьовитістю є вико­нання безцільної праці, яку, наприклад, виконували римські моряки, яких Калігула послав збирати каміння і ракушки. З такого виду безцільної праці можна вилікуватися, виховуючи в собі прак­тичність.

Четвертим способом надуживання працьо­витістю є приступання до праці, до виконання якої немає здібностей. Є такі особи, які, не маючи таланту навчати, прагнуть бути старшими в зборі і ведуть інтриги в тому напрямку; інші, не маючи дару служити викладами, силку­ються бути промовцями поміж Божим людом (звичайно кожен повинен старатися про цей привілей і у властивий спосіб розвивати свої здібності). Інші, не дивлячись на те, що не є в стані скласти кілька ясних і зрозумілих речень, ані ясно думати і висловлюватися в логічному порядку на кожну тему, ані не мають відповідного зна­ння, хочуть обов’язково писати і видавати дру­ком. Такі повинні стримати своє марнослав­ство і його схвалення. Це є дві риси, які спону­кають деяких осіб приступати до того, до чого мають небагато здібностей, або не мають ціл­ком. Вони повинні радше старатися чинити для Господа і братів, а також для інших осіб те, до чого є приготовані. Отже працьовитість в чи­ненні зла є її надуживанням і її потрібно з огидою відкидати, уникаючи і чинячи їй опір.

РОЗВИВАННЯ ПРАЦЬОВИТОСТІ

Оскільки працьовитість є другорядним достоїнством, то її можна розвинути через вищі першорядні достоїнства, які гамують і стримують зусилля любові до спокою, вигоди і відпочинку, щоб не впливали на наш характер. Тому, коли любов до спокою і вигоди, комфорту і відпочинку намагається над нами запанувати, ми можемо її перемогти через вживан­ня віри, надії, самоконтролю, терпеливості, побожності, а також братерської і безкорисливої любові, які гамують такі силкування спочатку через чинення опору, а потім через їх гамування і цілковите підкорення. Таке перемагання спричинить розвиток другорядного достоїнства – працьовитості, бо працьовитість, як другорядне достоїнство є, як і всі такі досто­їнства, найперше витворена вищими першо­рядними достоїнствами, коли противляться, гамують і усувають зусилля нижчих само­любних першорядних почуттів, які хочуть над нами запанувати. Очевидно, що нижчим пер­шорядним почуттям, про яке йде мова, є любов до спокою, відпочинку і вигоди. Інші ж методи, як загальні, так і детальні, є помічними в розвитку працьовитості. Як усі інші другорядні досто­їнства, так і це гамується через тимчасове або тривале потурання собі задля спокою, виго­ди і відпочинку, наперекір перевазі вищих першорядних достоїнств. Працьовитість приду­шується через звичайне дозволяння собі на любов до відпочинку, спокою і вигоди, до рівня домінування над вищими першорядними достоїнствами. Працьовитість буде особливо випробувана зусиллями цього почуття, яке має намір взяти панування на вищими першоряд­ними достоїнствами, витримає випробування, і в той час вищі першорядні достоїнства збере­жуть перевагу над любов’ю до відпочинку, спокою і вигоди. Натомість упаде у випробуван­нях, коли така перевага не буде збережена, але переможена, перестане існувати.

НАГОРОДИ ЗА ПРАЦЬОВИТІСТЬ

Нагородою за працьовитість є, по-перше, власне зміцнення, оскільки якщо вона є ревна і ефективно активна, то зміцнюється. Наступною нагородою є зрівноваження її з іншими досто­їнствами характеру, викликане її щоденним розвиванням, в гармонії з вищими першорядни­ми достоїнствами під їх домінуванням. Третьою нагородою є її кристалізація в такій рівно­вазі в постійному змаганні з суворими пробами, викликаними вищими першорядними досто­їнствами, які наглядають над застосуванням або незастосуванням її у випробуваннях. Беручи в загально­му, такими є результати властивого розвитку працьовитості, хоча є ще інші, ніж внутрішні переживання, як результати властивого розвитку того достоїнства.

Працьовитість є однією з найкращих друго­рядних чеснот, і коли знаходиться під домінацією вищих першорядних достоїнств, то є помічна в чиненні нами семи кроків на вузькій дорозі, особливо трьох з них, тих найактивніших: в сту­діюванні, проповідуванні і практикуванні Прав­ди. Звичайно, вона дуже корисна в чиненні добра і в нашому чиненні опору, гамуванні і підкоренні гріха, неправди, самолюбства і світовості в їх різноманітних формах. Потрібно також підкреслити, що працьовитість є прикметою, яку ми повинні вірно розвивати.

PT № 654, ’94,82-92; ТР № 438,’95:2-15

Теперішня Правда № 2, квітень-червень 1995 р.