Ми не хотіли б бути неправильно зрозумілі, ніби вчимо, що тепер світ має можливість осягнення вічного життя чи вічної смерті, Бог «визначив день, коли хоче судити поправді ввесь світ» (Дії 17:31), даючи йому право до суду або проби. Цей великий день належить до майбутності. Це день Христа, день, що триває тисячу років. Він буде наповнений прекрасними можливостями. Теперішнє чесне поступування й мислення чи зле поступування й мислення буде відігравати важливу роль у зв’язку з станом кожного чоловіка та кожної жінки. В той час він чи вона ввійдуть в той день благословенств і можливостей, чи то з вищого чи з нижчого рівня, відповідно до того, наскільки мудрим і шляхетним було його чи її поступування в теперішньому часі.
Але нічого, що світ може зробити, не є в стані перешкодити Богу в Його великому задумі, коли кожному члену Адамового роду буде дана можливість скористатися з вічного життя чи смерті, в зв’язку з фактом, що Христос помер за нечестивих (Рим.5:6). Церква є єдиним класом, для якого теперішнє життя означає вічне життя чи смерть. Говорячи про Церкву, ми не маємо на думці тих, які відвідують церкву, ані також тих, котрі з вигляду є визнавцями, але тих, котрі через Христа ввійшли в угоду з Богом і стали причасниками Святого Духа, скуштувавши доброго Божого Слова і сили майбутнього віку. Апостол застерігає, що якби вони відпали, то не можливим було б їх повторне відновлення через покаяння. Не було б такої надії на їх відродження зі світом, в день Суду світу, оскільки вони вже використали свою частину заслуги Христової смерті.
Отже, коли ми говоримо про Бога і дім, то не маємо на увазі родину, яка складається виключно з святих, які кожен день і годину в самозречені і жертвуванні поступали слідами свого великого Відкупителя «вузькою дорогою», яка веде до слави, честі і безсмертя і до примирення з Відкупителем в Його славному Царстві благословення світу протягом тисячі років.
На наш погляд Біблія вчить, що багато людей цього світу є повні пошани (честі), шляхетності, праведності й лагідності, але вони тепер не становлять Його люду, бо не представили Богу своїх тіл живими жертвами, і тим самим не стали освячені Його Св. Духом. На щастя існує певне число тих, які в теперішньому віці стали Його послідовниками (Мат.16:24)
Отак ваше світло нехай світить
Без сумніву, коли Учитель, власне цей клас мав на увазі, коли сказав: «Отак ваше світло нехай світить перед людьми, щоб вони бачили ваші добрі діла, та прославляли Отця вашого, що на небі» (Мат.5:16). Жити справедливо, врівноважено й побожно в теперішньому світі по мірі можливості є тим, що кожна особа повинна вчинити – не менше. Складення свого життя в жертву – віддавання свого життя для братів, для Правди, в службі Господній – є іншою справою, котрої справедливість не вимагає і якої Біблія не показує людству, а особам виправданим з віри і посвяченим. На посвячення є звернена увага як на привілей для тих, які його прагнуть, а почесть знайтися в Царстві є нагородою, пов’язаною з тим запрошенням. Це є вибір того особливого класу посвячених одиниць, які є особливим приготуванням в Божій програмі на вік Євангелії.
Докладно вияснивши, чого ми не навчаємо, констатуймо, що майже кожен розсудний чоловік чи жінка, посвячений чи непосвячений, повинні відчувати глибоке зацікавлення добром і моральним поступом людської родини, частиною якої вони є. Тому всі повинні тішитись з кожного руху чи дії хоча б до тимчасового освячення, благословення і піднесення роду людського. Існуючі чисельні доброчинні інституції в цивілізованому світі підтверджують зміст цієї загальної думки. Єдиним застереженням стосовно більшості тих гуманітарних намагань є факт, що не вони не підходять до питання ушляхетнення людини з тієї позиції, яку ми вважаємо за властиву.
Майже всі ці намагання зневажають Бога й заперечують проявам любові в змісті, що характеризується альтернативою тортур, більше чи менше загострених, як чистилищних, так і вічних. Власне на цьому полягає згубний вплив, який провадив і провадить до неуявних кривд, допроваджуючи інтелігентні розуми до опозиції стосовно правдивого Бога та Біблії, яка містить об’явлення Його Мудрості, Справедливості, Любові та Сили. Біблія відкрито об’являє, що багато аспектів Його плану тепер огорнуті таємницею, але остання її книга пророчо показує образ майбутнього, запевнює нас, що у властивому з Божої точки зору часі «довершиться Божа таємниця, як він благовістив був своїм рабам пророкам» (Об.10:7). Ця сама книга далі запевнює нас, що в Божому властивому часі, коли таємниця буде вияснена, «народи всі прийдуть та вклоняться перед Тобою, бо з’явилися суди Твої!» (Об.15:4). Тепер ми живемо в час, коли ця «таємниця» доходить кінця, а справедливе поступування Бога, з біблійної точки зору, виразно може бути зауважене.
Однак ці об’явлення взагалі не є тепер призначені для світу, а тільки для Його люду. «Вам дано пізнати таємниці», а чужим ці речі були представлені в формі притч і неясних висловів (Мат.13:11,13). Але доки Месіанське Царство не буде закладене, ця таємниця не буде повністю знана світу і кожне коліно не буде вклонятись і кожен язик присягати (Іс.45:23). В зв’язку з цим тільки ті, хто має розкаяні серця, можуть побачити, тепер зрозуміти, правдивий характер Бога, Його правдиві цілі стосовно людини і т.п. Тому наш Господь сказав: «Життя ж вічне – це те, щоб пізнали Тебе єдиного Бога правдивого, та Ісуса Христа, що послав Ти Його» (Ів.17:3).
Повага в домі повинна випливати з любові та розумної оцінки
В часи, що були темніші за наші, теорія «сумніватися, значить бути проклятим» мала таку владу над багатьма, що вони не мали права послуговуватися власним розумом. І так в багатьох домах – певна честь для Бога підтримувалася, честь, яка звичайно не мала бути так високо оцінена Творцем, ані теж не мала настільки глибокого впливу на створіння, які виказують її, яку могла б мати віра, викликана любов’ю і розумною оцінкою Божого характеру, опертою на зрозумінні Божого Плану Віків.
В наші часи розпадаються пута неуцтва й забобонів. Чоловіки, жінки і діти починають мислити самостійно. Вони вже не вірять в байки минулих часів. Всі сумніваються в жахливих страшилках і жахах темних віків, які відносяться до чистилища і вічних мук, а великі маси взагалі в них не вірять. Що тепер є в людях таке, що могло би їх пов’язати з Всесильним, якщо їх ніколи не вчили про Божу любов – довжину, ширину, височину і глибину, що перевищує всяке розуміння. Світ дуже потребує пізнання Бога таким, яким Він є насправді: Отцем, Другом, Богом любові! А тому, щоб пізнати Бога, люди мусять довідатись, в якій мірі в минулому їх неправдиво навчено в питаннях пекла й чистилища. Як вони мали б по справжньому любити і шанувати Бога несправедливості й ненависті – когось гіршого від себе, когось, хто знав, наперед передбачив і приготував для них тортури ще до того, як вони народились?
Люди мусять зрозуміти, що ті речі, яких вчили вірування темних віків, цілком відрізняються від представлених в Біблії, інакше вони ніколи не зможуть повернутися до Біблії, ані також не будуть ніколи в стані розпізнати її вчення у властивому світлі. Вони мусять навчитись, що гріх і смерть, смуток і утиск довкола нас є заплатою, або карою за непослух батька Адама. Мусять дізнатись, що Бог пропонує благословенство і піднесення у загальносвітових масштабах, як тепер прокляття. Мусять довідатись, що підставою цього діла стала смерть Ісуса, того справедливого, який помер за несправедливих. Мусять зрозуміти, що тепер Бог вибирає свій люд, який допоможе Відкупителю в справі піднесення і благословення Адама та його роду, і що кожен буде нести відповідальність і отримуватиме кари пропорційно до свого знання і добровільного непослуху, непоправні бунтівники будуть остаточно знищені в другій смерті – «немов звірина нерозумна» (2Пет.2:12).
«Я втратила мого Бога»
Нещодавно одна молода дівчина під час розмови сказала з великою стурбованістю: «Я боюсь, що втратила мого Бога». Як дитина релігійних батьків вона знаходилася під помічним впливом в своєму домі, але в школі зіткнулася з духом загального скептицизму, який замість відкинути Біблію, як це вчинив Інгерсол, Пейн та Вольтер, тільки насміхається над кожною згадкою про Боже об’явлення, вірою в Бога й пошаною для Його волі. Ми віримо, що ці вчителі є такі ж чесні, як Інгерсол, Пейн та Вольтер, також ми не можемо заперечити, що вони мають такі самі права до невіри, яких ми домагаємося для нашої віри. Та однак, з повною щирістю ми можемо сказати, що дуже шкодуємо, що багато вивчених людей в християнстві є недовірками, в тому сенсі, що не вірять в Біблію як Боже об’явлення.
Багато з них заперечують існування особового Бога, а все приписують якомусь великому Нічому, яким визначають бога – Природу. Чи може це здивувати в світлі факту, що ці науки поширені в університетах, у вищих школах, в теологічних семінаріях, в середніх школах, а до певної міри навіть в молодших класах? Нічого дивного, що тепер підростаюче покоління втратило свого Бога? Навіть якщо стверджувати, що краще згубити щось погане, аніж його залишити, ми мусимо мати відмінну від них думку. Мусимо стверджувати, що неправильне зрозуміння Бога можна усунути тільки через впровадження до сердець і розумів правдивого Бога, прекрасні прикмети якого – Справедливість, Мудрість, Любов і Сила займуть місце неправдивих переконань, погано зрозумілих і таких, що походять з темних віків.
Це найвідповідніший час, щоб батьки порозважали над існуючою ситуацією – тепер уже майже запізно. Зерно невіри, посіяне в розумі підростаючого покоління, при постійному підливанні – зростає. Всі, які люблять свої родини, всі, які в загальному люблять людей, повинні усвідомити факт, що світ, який втратив свого Бога, обов’язково буде світом нещасним. Філософія Платона з цією метою може якийсь час декому послужити, але напевно підійде загалу нашого роду. Світ без Бога вже незабаром буде означати світ анархії й боротьби. Ось до чого веде світська освіта.
Тільки не багато хто може знести освіту, що не визнає Бога, жодного Його об’явлення і жодної надії на майбутнє життя, яке буде залежати від теперішнього поступування. Ми не захищаємо пустопорожніх та зарозумілих фраз. Ми запрошуємо в кожному домі визнавати Бога до міри можливості і впливів, якими тішимося. Особлива відповідальність лежить на батьках. Особливо кожен батько, як голова родини, повинен визнавати Всемогутнього Творця і піддати свій дім під Його контроль – Бог на першому місці. Ми не мусимо переконувати посвячений Божий люд, яким привілеєм є молитва, яким благословенством для молодих членів родини є її вплив. Це один зі способів ставлення «Бога на перше місце». «На всіх дорогах твоїх знай Його» або як сказав Ісус Навин «а я та дім мій будемо служити Господові».
Золоте правило в домі
Отож, ввійдемо тепер до твого дому і зміряємо в ньому речі мірою Золотого Правила. Як чоловіки як ви трактуєте своїх жінок? Як жінки як ви трактуєте своїх чоловіків? Чи можете застосовувати Золоте Правило до своїх слів, поступків і взаємних вимог? А чи ваше поступування не є дріб’язкове і самолюбне і чи не використовуєте ви інших до границь їх витривалості?
Чи зі своїми дітьми поступаєте ви згідно з Золотим Правилом? Чи ви є ідеальними батьками згідно власного вищого взірця, який визначає, якими повинні бути ваші обов’язки стосовно дітей? Чи пам’ятаєте, що ви відповідальні за їх виховання – відповідальні настільки, наскільки дозволяють на це обставини, за їх оточення й щастя, навчання й загальне приготування до життя? А можливо ви байдужі на їх зацікавлення, може легковажите своїми обов’язками? Чи визнаєте, що ваші діти мають певні права і що ці права збільшуються, коли діти досягають зрілості? Може забуваєте про них і далі схильні трактувати їх як дітей, обмежуючи їх так, як в дитинстві, наповняючи їх характер гіркістю і не ущасливлюючи їх, так що вони відкидають цю несправедливість і вибухають сімейні сварки?
А ви, діти, чи піклуєтеся ви про своїх батьків, про їхнє добро, про їх бажання й щастя, так, як би прагнули, щоб ваші діти дбали про вас? Чи пам’ятаєте ви про їхню ніжність і стараєтесь зробити їх останні дні найщасливішими в їхньому житті? Чи поступаєте згідно з принципом Золотого Правила стосовно своїх батьків?
А яким є ваше відношення стосовно братів і сестер? Коли вони позичають ваші речі, не питаючи про згоду, чи поступаєте так само й тим самим постійно підтримуєте духа роздратування й незадоволення в родині? Чи провадите життя, оперте на Золотому Правилі справедливості і не робите нічого вашому брату чи сестрі та їх власності, чого не хотіли б, щоб робили вам чи вашій власності? Весь Господній люд має любити Господа і братів – так, навіть своїх ворогів. Однак тепер не прикриваймося любов’ю, а тільки застановімося, що означала б в нашім поступуванні проста справедливість Золотого Правила.
Як наше щоденне життя може залишатися в згоді з Золотим Правилом абсолютної справедливості, з цілковитим усуненням любові? Чи будучи працедавцем, ти трактуєш свого працівника в згоді з цим правилом і поступаєш в стосунку нього так, як би хотів, щоб він поступав у стосунку до тебе, якби ви помінялися ролями? А якщо ти працівник, то запитай себе: Чи я трактую мого працедавця і його підприємство так, як хотів би, щоб він трактував мене і моє підприємство, якби ми помінялися ролями? Чи трактуєш продавця в магазині з м’ясом, печивом, споживчими товарами, окуліста, фармацевта, заклади послуг, банки та кредитні товариства і т.п. так, як хотів би, щоб тебе трактовано, якби опинився на їхньому місці? Чи ти в стосунку до них шляхетний і не створюєш їм зайвих клопотів? Чи одразу їм платиш? Якщо ти продавець чи власник магазину, чи трактуєш своїх клієнтів так, як хотів би, щоб вони трактували тебе, якби ваші ролі були зворотні? Чи виставляєш перед ними лише чесна ціни? Чи продаєш їм по правильній вазі та і кількості? Чи властиво представляєш їм свої товари, як хотів би, щоб вони тобі їх представляли?
Чи є добрим сусідом? Чи дбаєш про те, щоб твої діти чи птиця не нищили город твого сусіда? Чи твій пес не буває занадто грізним, а його гавкання не будить всіх сусідів? Одним словом, чи справедливо трактуєш свого сусіда, згідно з принципами Золотого Правила, роблячи йому те, що хотів би, щоб тобі робили? (Мат.7:12). Той, хто є вірним в малих справах, буде вірним в великих. Той, хто практикує Золоте Правило постійно в своєму господарстві, буде напевно вірний у всьому, але вірність Золотому Правилу лише протягом одного дня ніколи не знайде Божого схвалення
T.P. ‘1989, 149-152
Теперішня Правда №46
Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.
Бо ми маємо не такого Первосвященика, що не міг би співчувати слабостям нашим, але випробуваного в усьому, подібно до нас, окрім гріха. Отож, приступаймо з відвагою до престолу благодаті, щоб прийняти милість та для своєчасної допомоги знайти благодать — Євр. 4:15, 16.
В хвилини спокуси ми повинні серцем піднестися до великого Учителя, з цілковитою певністю віри, визнаючи Його любов, Його мудрість і Його здатність допомогти нам, Його бажання зробити так, щоб усе допомагало на добре тим, які люблять Його. Коли ми прохаємо про поміч в часі такої потреби, то це напевно принесе нам Господню пораду, поміч і силу ходити в праведності, правді, чистоті і любові. Завдяки цьому ми будемо переможцями щогодини, щодня і остаточно – повними переможцями. – R 2248
* * *
Немає таких досвідчень, які переносить Божий люд від тіла, світу і сатани, щоб їх не переходив наш Господь. Та хоча Його спокуси не стосувалися гріха, але світовості і природного самолюбства, то були, все ж, болісними і виробили в Ньому симпатію до нас, які перебуваємо в подібних випробовуваннях. Це повинно наповнити нас довірою і наблизити до Бога через Нього і в Ньому для отримання допомоги в кожній потребі.
Хто вірний в найменшому, – і в великому вірний — Лук. 16:10.
Це не означає, що Божий люд має бути задоволений звичайною рутиною щоденного життя вдома чи на роботі, і має говорити собі: «Бог приймає мою працю так, немов би вона була зроблена безпосередньо для Нього в якійсь іншій, більш прийнятній формі»; натомість, це означає, що кожен, хто знаходиться в такому становищі, повинен день за днем старанно переглядати свої земні обов’язки і зобов’язання, щоб побачити, яким чином можна було б правильно і справедливо викроїти хвилини, години або дні від служби земним речам і земним інтересам, щоб пожертвувати їх для духовних речей і духовних інтересів, своїх та інших. Посвячене серце, самовідданий учень, буде використовувати так швидкоплинні хвилини, вживаючи їх, наскільки це можливо, для справи Отця. – R 3265
* * *
Характер особи проявляється у всьому, що вона робить. Тому її ставлення до малих справ і малих обов’язків є таким же добрим свідоцтвом її характеру, як і поводження у великих справах. Такою є Божа засада оцінення характеру, оцінення святих, вірність Господу яких у малих справах теперішнього життя Він розглядає як достатню гарантію вірності в майбутніх великих справах.
Бо чим серце наповнене, те говорять уста. Добра людина з доброго скарбу добре виносить, а лукава людина зо скарбу лихого виносить лихе — Мат. 12:34, 35.
Отож, нашою найпершою турботою повинно бути наше серце, щоб його почуття і нахили могли бути вповні під контролем Божої ласки, щоб кожен принцип правди і праведності міг бути там укорінений, а справедливість, милосердя, доброта, братерська ввічливість, любов, віра, тихість, стриманість, найвища пошана до Бога і Христа і гаряча любов до всіх рис святості могли бути міцно закріплені як провідні принципи життя. Якщо ці принципи будуть закріплені, утверджені в серці, тоді з доброго скарбу серця уста будуть говорити слова правди, розсудливості, мудрості і ласки. – R 1937
* * *
Серце є джерелом наших слів і вчинків; тому, якими є слова і вчинки людини, таким є її серце. Добре серце наповнене добрими словами і вчинками; лихе серце – лихими словами і вчинками. Наскільки ж необхідним є берегти серце в чистоті! Наступна настанова призначена особливо всім послідовникам Господа: «Над усе, що лише стережеться, серце своє стережи, бо з нього походить життя» (Пр. 4:23).
Улюблені, не дивуйтесь огневі, що вам посилається на випробовування, немов би чужому випадку для вас. Але через те, що берете ви участь у Христових стражданнях, то тіштеся, щоб і в з’явленні слави Його раділи ви й звеселялись — 1 Пет. 4:12, 13.
В неприязному ми світі можемо сподіватися, що одержимо лише зневаги, такі ж, як впали на нашого Господа, тому що учень не більший від свого Учителя. Світ, тіло і диявол противляться нашій дорозі. Існує боротьба всередині і страх назовні, і є багато стріл і вогненних жал, спрямованих на праведних. Якою ж є найбезпечніша постава душі в нещастях і суворих пробах? Чи це не є тихість перед Богом – очікування і пильнування, щоб перш за все пізнати Його керівництво, Його волю в кожній справі, перш ніж наважимось братися до якихсь справ, які часто мають велике значення? Тому Псалмист говорить: «Занімів я в мовчанні, замовк про добро [навіть від чинення чи говорення того, що виглядає добрим в моїх очах]». – R 1937
* * *
Нехай Божі Діти не дивуються, коли приходять випробовування, тому що їх посвячення означає страждання з Христом. Ці випробовування також не повинні їх знеохочувати, а радше мають бути причиною радості, бо вони дають їм привілей страждання з Христом, а такий досвід зробить нашу майбутню славу набагато солодшою. Чим більше ми переносимо страждань, тим більшою буде й майбутня слава. Нехай ця думка буде для нас заохоченням.
А помазання, яке прийняли ви від Нього, – воно в вас залишається — 1 Ів. 2:27.
Благословення і сила Господа супроводили в якийсь спосіб помазання Давида, – хоча як саме, ми не можемо зрозуміти, – даючи йому здібність зростати в знанні і т.п., пристосовуючи і приготовляючи його до обов’язків уряду, на який він був помазаний. Чи у зв’язку з цим ми не можемо розглядати помазання, яке сплинуло на Церкву від часу прийняття її Господом, як прообраз цього? Помазання Церкви не було фізичним помазанням; благословенства, які вона отримала, не були дочасними, бо члени Церкви зростали в ласці, знанні й любові як Нові Створіння, і як такі в майбутньому, в першому воскресінні, вони будуть вдосконалені і зійдуть на престол разом з нашим Господом і Учителем, своїм Головою. – R 3225
* * *
Старожитні ніколи не розуміли, що Помазанець буде складатися з певного числа осіб. Однак ця таємниця була вияснена Церкві Євангельського віку, а вірним є запевнене становище в цьому помазаному гроні. Святе серце і розум, сплоджені при посвяті, були завдатком їх спадщини, незмінним гарантом вірності Бога щодо вірних.
І будуть Мені вони власністю, – каже Господь Саваот, – на той день, що вчиню, і змилосерджусь над ними, як змилосерджується чоловік над синами своїми, що служать йому — Мал. 3:17.
Якби Господь послав нас шукати Його вибраних, то, мабуть, ми зібрали б таких, яких Він відкинув би як негідних, тому що ми не можемо читати сердець. Ця думка повинна розвинути в нас покору, ввічливість і лагідність в стосунку до всіх і повне сполягання на Господа, а також схильність шукати Його керівництва щодо нашої праці як Його слуг, подібно, як Самуїл пошукував Господа у зв’язку з помазанням Давида. – R 3225
* * *
Господь дав славні обітниці тим, які шукають Його як головної мети свого життя. Він чинить їх Своєю власністю, а навіть Своїми синами, що особливо буде заманіфестоване в цей великий день. Він поводиться з ними з делікатною доброзичливістю. Жоден земний батько не трактує своїх дітей з більшою поблажливістю, ніж це чинить Єгова щодо Своїх дітей, які знаходять задоволення у виконуванні Його волі.
Отче, у руки Твої віддаю [в депозит] Свого духа! — Лук. 23:46.
Наш дорогий Відкупитель звернувся з повним довір’ям до Отця, і сповнений віри заявив, що Він усе Своє життя і всі блаженні надії на майбутнє віддає любові Отця і силі Отця, щоб бути в гармонії з Планом і Словом Отця. І так само ми, як послідовники нашого Учителя, мусимо дивитись вперед з вірою, і в нашу смертну годину передати усі наші справи Тому, Який виявив Свою велику любов до нас не лише в даруванні Сина Свого, як нашого дорогого Відкупителя, але і в передбачливій опіці впродовж усієї нашої мандрівки, в Його великих і дорогоцінних обітницях, які йдуть перед нами і дають нам силу, заохочення і запевнення. – R 2473
* * *
Хоча на кілька хвилин перед Своєю смертю наш Господь відчув себе покиненим Богом, та, однак, в момент смерті до Нього повернулось усвідомлення Божої ласки, тому Він звернувся до Бога як до Отця. Його довір’я до Божої ласки було так повним, що Свої надії майбутнього існування Він без тіні сумніву доручив Отцівській силі, маючи досконале запевнення, що Отець знову поверне Його до життя. Дослівний переклад вказує, що Господь, також для блага інших, віддав на зберігання Отцю Свої людські життєві права і Своє право до людського життя.
Вірші Зоріння: 189. Статті з Вартової Башти: R 5621
Питання: Що означала для мене заслуга Христа на цьому тижні? Як на мене вплинуло Його довір’я Богові? Які благословенства вилились на мене, а через мене на інших?
Що на смерть віддав душу Свою, і з злочинцями був порахований — Іс. 53:12.
Як кожен, хто йде слідами Господа, мусить пережити певні гефсиманські досвідчення, то так само кожен, принаймні в якійсь мірі, мусить скуштувати всіх досвідчень свого Учителя. Тож не забуваймо шукати довкола себе нагод служити «братам», «малим», співучням Христа! Будьмо обережні, щоб не додавати наруг, які мусять впасти на всіх послідовників Агнця, але, навпаки, дарувати слова співчуття і допомагати нести один одному тягарі в труднощах і випробуваннях на цьому шляху. Таким чином ми найкраще покажемо нашому Господу і Голові, як ми оцінили б нагоду допомагати Йому нести Його хрест дорогою на Голгофу. – R 2473
* * *
Смерть нашого Господа не була вдаваною смертю. Його смерть була дійсною. Він був у всій Своїй істоті підданий смерті. Цей процес був повільним. Він тривав три з половиною роки і складався з Його фізичного виснаження, розумового смутку та фізичного насильства. Він так сильно нас полюбив, що для нашого блага впродовж трьох днів перебував у стані смерті. Його останні години життя також не пройшли в кращих умовах. Хоча Господь не вчинив ані гріха, ані злочину, все ж, був засуджений на смерть як грішник і злочинець з грішниками і злочинцями.
Якщо ви споживати не будете тіла Сина Людського й пити не будете крови Його, то в собі ви не будете мати життя — Ів. 6:53.
З радістю, любий Господи, ми споживаємо (присвоюємо для наших потреб) заслугу Твоєї чистої природи, принесеної в жертву за нас – для нашого виправдання. Ми також радо будемо учасниками з Тобою в чаші страждання, розуміючи, що це великий привілей – терпіти з Тобою, щоб у властивому часі також царювати з Тобою; бути померлими з Тобою, щоб у вічній майбутності жити з Тобою і бути подібними до Тебе й ділити Твою любов і Твою славу, як Твоя Наречена. О, щоб ми були вірні, не тільки у виконуванні цього символу, але також і в дійсності! Благословенний Господи, ми слухаємо Твоє Слово, яке говорить: «Чашу, що Я її п’ю, ви питимете, і хрищенням, що Я ним хрищусь, ви охриститеся». Господи, ми самі не здібні так жертвуватися, але Твоя ласка є достатньою для нас, тому що ми повністю Твої, тепер і навіки. – R 2436
* * *
Споживати тіло Сина Людського означає, серед іншого, присвоювати собі через віру Його досконалу людську природу, а пити Його кров означає, серед іншого, присвоювати собі через віру Його досконале життя. Таким чином ми присвоюємо собі з заслуги Христа докладну рівноцінність нашого боргу, який виник в результаті гріха Адама. Завдяки цьому присвоєнню досконалої людської природи і життя ми є визнані за досконалих і таких, що мають досконале життя. Без цього присвоювання ми є мертвими в Адамі і не можемо мати життя, але завдяки йому ми маємо життя. Споживання Його тіла і пиття Його крові, особливо останнє, означає, серед іншого, також участь Церкви в жертвенній смерті.
Чаша благословення, яку благословляємо, – чи не спільнота то крови Христової? Хліб, який ломимо, чи не спільнота він тіла Христового? Тому що один хліб, тіло одне – нас багато — 1 Кор. 10:16,17.
Це одна чаша, хоча вона має сік з багатьох виноградних грон, так як один хліб, хоча він складається з багатьох зерен. Зерна не можуть зберегти своєї індивідуальності і свого власного життя, якщо мають стати хлібом для інших. Подібно, грона не можуть залишатися гронами, якщо мають стати оживляючим напоєм. Тому бачимо красу слів Апостола, що Господній люд є учасником одного хліба і однієї чаші. Тут немає іншого шляху, яким ми могли б осягнути нову природу, як тільки прийняття Господнього запрошення пити Його чашу і бути переломленими з Ним, як члени одного хліба [буханця], і бути поховані з Ним в хрещенні в Його смерть, і в такий спосіб осягнути з Ним воскресіння слави, честі і безсмертя. – R 2771
* * *
Хоча основною думкою, символізованою в Господній Вечері, є виправдання, то наступною є посвячення. З цієї точки зору чаша, наповнена для нас Отцем, символізує страждання, пов’язані з процесом жертвенного вмирання, а хліб символізує людську природу Церкви, складену в жертвенній смерті. Так в Пам’ятці є представлена смерть Ісуса і Церкви.
Вірші Зоріння: 54. Статті з Вартової Башти: R 5341
Питання: Чи я страждав на цьому тижні з Господом і братами? Яким чином? В яких обставинах? Що мені в цьому допомагало або перешкоджало? З якими результатами?
Повідомити про помилку
Текст, який буде надіслано нашим редакторам: